автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Экзистенциальные мотивы в творчестве Николая Гоголя

Полный текст автореферата диссертации по теме "Экзистенциальные мотивы в творчестве Николая Гоголя"

Г Б ОДніПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

? СЕН 1;'

На правах рукопису

ГЛМЛЛЬ Любов Василівна

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ МОТИВИ В ТВОРЧОСТІ Миколи ГОГОЛЯ

09.00.03 — історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступекя кандидата філософських наук

, ДшрояетроЕсь* • — 1994л

Дисертацією є рукопис.

. Робота виконана на кафедрі філософії Дрогобицького державного педагогічного інституту ім. І. Я- Франка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор В. Г. Скотннй.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор А. К. Бичко;

кандидат філософських наук, доцент Л. О. Кострюкоаа.

Провідна ,організація: Львівський торгово-економічний інститут. : ■ ■■

Захист відбудеться - —1994 р. о—год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 053.24.06 прп Дніпропетровському державному університеті {320625, МСП, м. Дніпропетровськ, пр-т Гагаріна, 72, корп. 1, ауд. 205).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету.

Автореферат розісланий —1994 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

А. Б. Ф1ЛАТОВ.

- З -

ЗАГАЛЬНА ХАРАЛЕРЖММ РОЕОТЛ

Актуальність теми дослідження визначається.значимістю внеску історико-філософської думки в процес відродяення національної самосвідомості, який орієнтований на відтзорення творчого потенціалу соціально-культурної активності нації, розвиток духовності українського народу, реконструкцію духу нації. Останній иислиться як ідея, що спрямовує, скріплює життя нації, як втілення його вибору і смислу, і на рівні філософської рефлексії постає як проблема національної ментальності.

Національна ментальність - це спосіб буття етнічної спільноти, детермінований зовнішніми факторами в часі та просторі, бути нацією. Це національно специфічне "внутрішнє", яке постійно переходить у "зовнішнє", предметне буття, детермінуючи його. Це екзистенція нації, дупа народу, врахування домінант якої передбачає хід даного дослідження.

Поняття національної ментальності лекить з основі нозої парадигми філософствування, зизначає його методологічну переорієнтацію з пріоритетом національнс-особистіснсго підходу у вивченні філософії, коли й сама нація зиступає суб'єктом філософського світогляду, що й зумовлює загальну тенденцію світової культури до досягнення єдності, цілісності і взаєморозуміння за рахунок індизідуально-національної форми вияву загальнолюдського.

Здійснення етноиентального підходу до аналізу традицій національної культури в контексті світової, нове розуміння сутності суб’єкту історико-філософського процесу, зибір певних критеріїв визначення належності його до української філософії /цо зосереднуе увагу на самостійній, унікальній, творчій особистості - творцеві історії філософії в своєму часі та просторі/ зумовлює необхідність даного дослідження.

Історично-культурні умови розвитку української філософської думки сприяли виробленню своєрідного, ссобистісного, екзистенціальнс-кордоцентричного типу філософстзузання, який є однієа з домінант національної світоглядно-філософської ментальності і який знайшов свій класичний зияз у так званій

традиції "філософії серця". Вивчення української філософії не обмежується спієнтисько орієнтованії;! філософським знанням, а здійснюється в контексті культури взагалі, художньої літератури як своєрідної не теоретичної форми філософствування зокрема.

І зв’язку з цим надзвичайне актуальною є потреба дослідження творчої спадщини тих діячів української культури, які зосередили свою увагу на індивідуальному вимірі буття, на висвітленні екзистенціальної інтимності людської душі. Українські любомудри з одинаковою легкістю користувться пером філософа, аналізуючи "екзистенціали" людського буття, і пером художника, моделюючи реальні життєві ситуації, в яких ці абстрактні "екзистенціали" /смерть, страх, любов, хвороба, взаємснівелюючий вплив людських існувань/ виявляються. Одним із найяскравіших представників цього напряму є 'Л. В.Гоголь.

Б.Гоголь - один з найбільш складних світових письменників, надзвичайно цікавий феномен у вітчизняній культурі. Він один із перших діячів українсько! культури, який писав російською мовою. Це українська школа в російській літературі, тому цією /російською/ мовою висловлювалась власне українська ментальність. Тут і постає феномен українського російськомовного письменника і мислителя, специфіка його світоглядного вияву у філософсько-літературній спадщині в іншомовній формі.

Проблема Гоголя полягає, в цілому, у дослідненні світоглядно-філософського змісту його творчості шляхом виявлення філософської рефлексії письменника та мислителя над українською національною ідеєю, відображення основних рис українського національного духу і характеру в його філософсько-літературній спадщині, визначення того, що і як засвоїла українська і російська культури із загального обсягу гоголів-ських філософських ідей, а також того внеску, що був зроблений ним у скарбницю всесвітньої філософської думки.

Миттєвий простір гогслізських персонажів складний і багатомірний, антитетично-діалектичний в своїй основі. Це світ "пивих" і "мертвих1' душ, ’'зовнішнього" /тілесного/ і "внутрішнього" /духовного/, видимого і невидимого. Творчість Гоголя

не орієнтована па соціально-вшшивальну проблематику, а звернена до екзистенціальної людської інтимності, я:са виявляв себе в межових ситуаціях людського буття: смерті, боротьби, кохання, хвороби, страждання і т.ін., що й зумовлює вибір теми даного дослідження.

Парадоксальним є те, що екзистенціальні мотиви у творчості 1.1. іЗ.Гоголя не достатньо вивчалися вітчизняною філософською думкою, без чого не можемо мати об’єктивного бачення доби класичної української філософії, не зрозуміємо національної, специфічної сзітоглядної культури України.

СТАН РОЗТОЕЛЕїЮСТІ ТЕМ. Творча спадщина ’і. В.Гоголя була об’єктом численних досліджень як літературознавчого, мовознавчого, так і філософсько-естетичного характеру.

Та слід відзначити, цо проблема філософсько-літературного відображення традицій української- світоглядної ментальності у спадщині :і. іЗ.Гоголя недостатньо висзітлена в наявному гоголезназстві. вирішення її, як правило, було обмежене дослідженням так званих "українських позістей" X3.Гоголя, елементів українського фольклору у його творчості, виявленням гоголівських традицій у літературі, українізміз у мові тво-уіз Гоголя і т.ін. Причому творчість а.3.Гоголя розглядалася в рамках розвитку російського історико-культурологічного процесу, оскільки бралися до узаги пери за все мовний /формотворчий/ показник та оцінка творчості письменника основоположником російської революційно-демократичної критики

В.Г.Бєлінським. Це можна пояснити несприятлизимиісторико-політичними умовами розвитку України та її культури.

Умовно можна виділити два напрями в гоголезназстві:

І - ряд досліджень, в яких переважають оцінки творчості Гоголя в менах визначень: "сатирик - реаліст" та "визначний російський письменник". Це традиційне бачення бере початок від літературно-критичної оцінки 11.3.Гоголя В.Г.Бєлінським, в основі якої - деформація творчої спадщини письменника та мислителя з причини визчення її без урахування особливостей розвитку, традицій українсько-національної культури /української філософсько-світоглядної ментальності, геопслітичнсго становища України, традицій з літературі, народної сміхової

культури та ін./;

П напрпг вирізняють дослідкенпя, по містять різноманітні оцінки та підходи до літературно-філософської спадщині; письменника та мислителя і які, як бачиться, мскуть бути ідентифіксзані з поглядами ДДикевського на проблему творчості Гоголя. Виходячи з принципу, що національна філософія відображає народну психіку і світогляд, Д.Чикезський окреслює методологічні засади дослідження історії української філософії, наголошує на потребі дослідження духовної спадщини М.Гоголя в контексті традицій української філософської культури. '

Вивчення творчості К.В.Гоголя в контексті української культури та визначення його впливу на розвиток російської літератури започатковується літературно-критичними розвідками У. Максимовича, П. '¿уліша, :І.Костомарова, О.Пипіна,

Т.Шевченка, В. Еенрока, які й понині зберігають наукову цінність. Особисте знайомство більшості авторів з письменником дозволяє відчути "справкньсго" І.Гоголя, позбавляє бачення його творчості схематизму та упередженості. Перед дослідниками цього етапу не постає проблема національної ідентифікації письменника.

Творчість У.Гоголя розглядається в її зв’язках з українською культуров /народною зокрема/, відзначається близькість до фольклорної поетики, етнографічна достовірність з зображенні дійсності, психологізм, гуманізм, присутність сильного національного почуття, що передається і читачеві, вказується на значення творчості ¡і.Гоголя для розвитку російської мови та літератури, висловлюється надія на вплив творчості письменника на розвиток української літератури.

З критичній літературі кінця XIX - початку XX ст. ці ідеї знайшли більш грунтовну розробку в дослідженнях М.Бердяєва, В.Гіппіуса, М.Грушевського, Т.Зіньківського,

3. Зіньковського , І. ііандельштама, ДЛерекковського, В. Перетца,

В.Розанова, 3.Сіповського, І.Франка, С.Шелухіна, Л.Шестова та ін. З них наголошується, що 11.Гоголь свідченням власної долі та творчості належить до українського національного руху /И.Груиевський, І.Франко/, що історично-культурні умови

розвитку України "визначили" російськомовність його творів та долю жити на чужині /В. Сіповський, С.Шзлухін/, хоча "мовою душі" письменника була українська і писав він "перекладаючи" /і.Мандельштам/. Відзначається, що розвиток творчості II.Гоголя пов'язаний з традиціями української культури /народної сміхової зокрема/ /В.Гіппіус, В.Перетц/, що значення творів Гоголя визначає насамперед їх філософсько-естетичний, а не соціально-викривальний зміст, що центральною тенденцією його життя та творчості є не активна, дійова спрямованість у навколишнє, а зосередженість у внутрішньому, інтимному, душевному яитті /З.Гіппіус, В. Зеньков-ський, Д.Мереиовський, В.Розанов, Л.Шестов та ін./. Акцентується на особливому, специфічному значенні творчості іі.Гоголя як для української, так і для російської культури, що дає підстави говорити про персоніфікований творчістю та долею письменника "діалог" цих культур /М.Бердяєв,

І.Иандельштам, В.Розанов, В.Сіповський, С.ЕЬлухін/.

Ці надзвичайно цікаві й продуктивні напрями дослідження спадщини М.Гоголя поступово зникають вже в перші десятиріччя після жовтня 1917 року в зв'язку з укоріненням партійно-класової, ідеологічної орієнтації у всіх галузях науки. Доробок попередніх поколінь дослідників духовної спадщини М.Гоголя не популяризується, проте декларуються як орієнтир у гоголезнавстві літературно-критичні статті М.Чернишевського, В.Бєлінського, особливо його підцензурний "Лист до Гоголя" від 3 серпня 184-7 року.

В дослідженнях цього напряму творчості М.Гоголя акцент зміщено в площину російської культури, И.Гоголь трактується як беззаперечно російський письменник, на його твори накладається трафарет соціально-викривального виміру, вони тлумачаться тенденційно, однолінійно. Поза дослідницькою увагою залишається глибоко психологічний, філософський зміст гого-лівської творчості, зосереджений, зоїфема, в листах, статтях, книзі "Влбранние места из переписки с друзьями".

В ряді літературознавчих та мовознавчих досліджень відзначається роль творчості М.Гоголя в розвитку сучасної російської літературної мови Д.Булаховський, В.Виноградов,

Г.їг.;акеш:ч, і її./ та заі;:а напряму з розвитку російської літератури, aj.Ee сане Гоголеві судилося круто позернутн всю російську літературу, зсунути її зі пляху 0.Пушкіна на елях Ф.Достоезськсго /ы.жнп, К.¡іочульський та ін./.

Дослідження народності, романтичного світу творчості ІІ.Гсгсля у більшості обмежується. т.зв. "українськими повістями", що призводить до спрощення, заникення духовної спадщини письменника та мислителя Д.Карпенко, І.Карташова, С.даїлин-ськии, В.Степаноз/. .

Ссоблизої уваги заслуговують роботи 2.іїрутікової, в яких знаходимо неоднозначне трактування творчості II.Гоголя, зокрема, досліджується гоголівська традиція з українській літературі, і де Г:ес-тематичний зміст книги "'¿тбранньте места из переписки с друзьями".

Бваїсеністю та об’єктивністю підходу до розуміння творчості письменника та мислителя вирізняються роботи, в яких проблема и.Гоголя досліджується в культурно-історичному контексті в цілісності його особистості та творчості, на основі світоглядно-ментальних характеристик українського народу / ¿1. Ііо по в ич/; відзначається сконцентрована навколо проблем духовного життя людини /"внутрішньої людини"/ культурологічна діяльність Я.Гоголя /А.Бичко/; робиться спроба аналізу духовної спадщини X Гоголя в контексті світової філософії /В.ііалахов/; вирішення проблеми гоголівського сміху грунтується на аналізі окремих елементів народної сміхової культури /Л.Бахтін, В. Пропп/; висновки досліднення світогляду українського народу проілюстровані етнографічними реаліями світу гого-лівських творів /Ж.Попович, Б.Шинкарук та ін./; творчість М.Гоголя розглядається під кутом зору її світоглядно-ментальних характеристик, цо виявляє не одномірного реаліста, а глибокого, багатомірного екзистенціального мислителя /А.Бичко,

І.Бичко/.

Серед дослідників духовної спадщини II.Гоголя в діаспорі відзначимо роботи В.Безушка, Т.Закидальського, В.Зеньковського, 5.'іаланвка, В.Сірського, П. Пилиповича, В.Чапленка, ДЛи-жевського, '1. Илемкевича, Я. Яреми, С.Ярмуся, в яких вирішуються проблеми належності 2.Гоголя до особливої традиції

"філософії серця" в українській філософії, відображення української духовності в його творчості і складного внутрішнього світу людини, її етно-психалогічних настанов та соціальної

. 9 . . ... • -

активності, взаємозв язків свідомості, підсвідомості й самосвідомості. •

На жаль, цей аспект вивчення творчості М.Гоголя був поза увагою домінуючої донедавна в Україні філософії.

Все вищезазначене і обумовило обрання теми дисертаційного дослідження, його мету і основні завдання.

Не та і завдання дослідження полягає в аналізі екзистенціальних метивів у творчості М.В.Гоголя в світлі традицій української філософської думки, в корекції поглядів на місце письменника та мислителя в українській культурі.

Реалізація цієї мети передбачав вирішення таких завдань:

- обгрунтувати на основі суб’єктивних та об'єктивних критеріїв аналізу ниття та творчості М.Гоголя його -належність до української національної філософії;

- простежити місце екзистенціальної проблематики у філософсько-літературній спадщині II.Гоголя, виявити її глибоку укоріненїсть як в особливостях української ментальності, так і в розвитку філософських традицій з Україні;

- показати рівень відображення в творчості М.Гоголя світоглядно-ментальних особливостей національного характеру, української народно-сміхової культури;

- з позицій ціннісно-смислових основ людського буття проаналізувати художньо-філософське осмислення М.Гоголем основних суперечностей людського існування в життєвому просторі світу "живих" і "мертвих душ";

- визначити значення та місце М.Гоголя в контексті світової екзистенціальної філософії, зробивши спробу порівняльного аналізу екзистенціальних поглядів М.Гоголя та філософії

С. К’єркегора. .

■Методологічна і теоретична основа та джерела. Вирішення поставлених у дисертаційному дослідженні завдань грунтується на художній, публіцистичній та епістолярній спадщині М.Гоголя, на аналізі літературно-критичного та філософського осмислення його творчості як в Україні, так і за кордоном.

-ІС -

Методологічною опорою в роботі над дисертаційнії!.: дослідженням були твори українських та світових філософів: Г-Г.Гадамера, М.Грушевського, С. ІС'єркегора, .’Л. Костомарова,

П. Куліша, М.Максимовича, Є.Маланюка, І.Мірчука, Г. Сковороди, М.Хайдеггера, ДЧщкевського, і.І.Шлеикевича, П.Юркевича, К.Яспер-са, а також історико-філософські та філософсько-світоглядні дослідження, що проводились в Україні та діаспорі протягом останніх років. Це роботи А.Бичко, І.Бичка, П.Гнатенка, В.Горського, О.Забукко, Г.Заїченка, Т.Закидальського, Л. Хострюкової,

В. Малахова, 3. Нічик.

дане дисертаційне дослідження здійснювалося на засадах істсрико-культурологічного вивчення філософської думки, визнання самоціняосгі особистості як суб’єкта культурно-історичного процесу, розуміння філософії як специфічного способу життєдіяльності, світоглядної та історичної сутності філософського знання, значимості, функціонування, санототокності філософського знання рисам національного духу і характеру, осмислення значущості загальнолюдського шляхом осягання індивідуально-національного.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше зроблено спробу проаналізувати екзистенціальні мотиви літературно-філософської спадщини іі.В.Гоголя в світлі традицій української духовності та екзистенціальної філософії С.К'єркегора.

Історико-філософське дослідження творчості письменника та мислителя здійснюється під кутом зору розуміння літератури як специфічного "софійного" способу філософствування, в якому провідною постає проблема людського буття, "внутрішньої людини" та її взаємозв'язку зі світом у здійсненні вибору в межах альтернативи: "нива душа” - "мертва душа".

Наукова новизна одержаних результатів може бути конкретизована у висновках та полоненнях, які виносяться на захист:

- стверджується належність М.Гоголя до української філосо-

фії на основі аналізу суб'єктивних та об’єктивних показників його життя та творчості; ■ -

- самобутність української філософії глибоко укорінена як у культурно-історичних особливостях розвитку філософської думки в Україні, так і в характерологічних рисах української

ментальності /екзистенціальність, кордоцентризм, антеїзм/, яка формувалася під впливом геополітичного становища України, культурних традицій, типу родинних стосунків, перипетій політичного життя. Саме тому українська ментальність не тільки детермінована розвитком національної культури, але й детермінує її, свідченням чого і є, зокрема, екзистенціальний зміст літературно-філософської спадщини Л.Гоголя;

- в літературно-філософській спадщині письменника знайшли своє відображення світоглядно-ментальні особливості національного характеру української народної сміхової культури;

- стверджується належність вчення М.Гоголя до особливої традиції "філософії серця" в класичній українській філософії, яка розвивалася в рамках вияву українського менталітету, що зумовлює її екзистенціальний характер, і творчістю Гоголя надала певного напряму розвитку російської культури;

- предмет філософського вчення И.Гоголя - це людське буття поза межами фізичного часу, це філософія буття-в-собі-людини. Письменник осмислює основні суперечності людського існування, чітко розмежовуючи повсякденне, емпіричне буття людини і буття-в-собі-людини, ядра людського буття, екзистенції, що в термінології мислителя означено антитезою "мертва душа" -"жива душа". Ця категоріальна альтернатива наповнена глибоким філософським змістом;

- спроба порівняльного аналізу екзистенціальних поглядів М.Гоголя та філософії С.ІС'єркегора дає підстави стверджувати концептуальну, ідейно-тематичну, стилістичну /іронія як своєрідний метод філософствування/ близькість філософської спадщини обох мислителів, 'і.Гоголь і С. К’єркегор гідним подиву чином взаємопов’язані: геній Гоголя, означений рисами української духовності, в силу свого російськомовного вираження спричинився до особливого філософсько-екзистенціального напряму в розвитку російської літератури, вплив якої виявився у становленні сучасного французького екзистенціалізму.

Науково-практичне значення дисертації. Результати дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення. Зміст та висновки, зроблені з дисертації, допомагають відтворити багатоманітну картину розвитку української філософії, розширюють уявлення про українську народну сміхову культуру, а також

можуть бути використані для лодальиого дослідження змісту філософської спадщини М. Гоголя, його ролі у збереженні і оновленні традицій української філософії, значення для розвитку світової культури, в навчально-викладацькій роботі при читанні лекційних курсів та проведенні семінарських занять з історії української філософії, культури та літератури, народознавства у вузах, у викладанні української та світової літератури в школах.

Апробація висновків дослідження здійснювалась у виступах ка науково-практичних конференціях:

"Гуманізм. Людина. Культура." /Дрогобич, 1992 р./;

"Шляхи поліпшення підготовки вчителів початкових класів до роботи в національній иколі" /Дрогобич, 1992 р./;

"Філософія і культура в сучасному світі" /Дніпропетровськ, 1953 р./; *

"Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського і розбудова національної освіти" /Кіровоград, 1593 р./;

"Актуальні проблеми психологічної освіти в системі підвищення кваліфікації кадрів"/Київ, 1994 р./.

Структура дисертації зумовлена основною метою і завданням дослідження. Праця складається з вступу, двох розділів, висновків та бібліографії.

Основний зміст роботи

7 вступі розкривається актуальність теми, стан її розробленості, формулюються мета та завдання дослідження, обгрунтовується наукова новизна, визначаються методологічні та теоретичні основи роботи, практична значимість отриманих результатів. '

В першому розділі -"Микола Гоголь в контексті української духовності" - з’ясовуються методологічні підходи до вивчення історично-культурного процесу, до дослідження філософсько-культурологічної спадщини, яке здійснюється через апеляцію до літератури /як нетеоретичної форми філософствування/, що насичена світоглядним змістом, духовною енергією свого народу. Обгрунтовується пропозиція дисертанта назвати перший період розвитку новітньої української культури "гоголівським", за територіально-центровою ознакою - провінційно-петербурзьким,

який означений в часі появою "Енеїди" І.Котляревського /1798 р./ _ утворенням Ііфило-’ієфодіївського братства / 1845 р./. Адие саме з провінцій /Полтави, Харкова, Києва та ін./ та Петербургу як своєрідної "колонії інтелігентних українців'" /Є.ІІаланюк/ вперше зазвучав голос "професійної" культури, почався перший виток процесу відроднення української мови, літератури, історії, науки.

Характеризуючи розвиток світоглядно-філософської культури даного періоду /і національної культури взагалі/, автор відзначає його специфічність - російськомовність діячів української культури, а проблему 1'.Гоголя вирішує в контексті української духовності шляхом виявлення в нитті та діяльності письменника відображення основних рис українського менталітету, аналізу зображення в творчості М.Гоголя національного характеру в його історичній та ментальній достовірності та мінливості /§ І/, характеристики сміху М.Гоголя як світоглядно-філософського явища української народної культури /§ 2/.

Розглядаючи проблему Гоголя з засад новсго, відроджуючого образу української культури, дослідник наголошує на потребі розвінчення історико-культурологічних містифікацій взагалі і у відношенні до ’і.Гоголя зокрема, які полягають в меншовартіс-ному трактуванні національного /у відношенні до ідеї загально-, інтер-національного/ імперськими ідеологами як до-, так і після- жовтневого періодів, химерній ідеї двонаціонального чи понаднаціонального єднання "дзух русских народностей", по спричинило до канонізації образу ¡1.Гоголя як "істинно російського письменника" /В.Бєлінський/ соціально-викривального напряму.

Це завдання спонукає автора зупинитись на дослідженні самооцінки 'і.Гоголем своєї національної приналенності, звернувшись до найбільш достовірного матеріалу - листів та інших документів, огляд яких дає підстави стверджувати, що протягом всього життя ’і.Гоголь зберіг етно-ментальну пам’ять, відчуття своєї приналенності до українського народу, носія його духовності.

Дисертант відзначає, що М.Гоголь простекує розвиток української людини, починаючи з зображення славної козацької верстви і закінчуючи маніловши, коробочками, плшкіними, чертокуцькими, підкольосіними - "мертвими", національно

мертвими душами, які загубили своє коріння, свою людську сутність. Творчість письменника відображає два різні періоди в історії нашої Батьківщини, відповідно до вищесказаного - давню Україну, добу козацького лицарства, національної свідомості і розвитку, яка означена діяльністю Києво-Могилянської академії, що обумовлювало високий рівень культури та освіти в народі, і період "Ночі Бездержавності" /С.Маланюк/, низведення України, фактично, до стану колонізованого, що має характеристики національної "розмитості", денаціоналізації особистості /'Чіван Федорович Шпонька и его тетушка", "Старосветские помещики", "Повесть о том, как поссорились Йван Иванович с Яваном Никифоровичем", "ііертвьіе Души" та ін./.

Дослідник ввакає, що письменник, зобранаючи "мертві душі" своїх героїз, як невідповідні сутності та призначенню людини /екзистенціально мертві/, вкладав в поняття "душі" національне начало, наявність чи відсутність якого такой обумовлюс характеристики людини в меках альтернативи: "мертва душа" -"нива душа".

Досліднуючи зобракення письменником української людини в її історичній та ментальній достовірності та мінливості, дисертант відзначає наявність в гоголівських творах історико-етнографічних реалій, які виявляють умови, шлях формування та риси української ментальності, цо дає ионливість розглянути її в динаміці розвитку, в генетичному контексті становлення української душі, а такок показує вияв "сталої" ментальності в історичній, соціокультурній киттєдіяльності українців в орієнтації на внутрішнє "Я", антеїзмі, кордоцентризмі.

Дослідник стверднув, що, вивчаючи людину в сутності свого існування, екзистенціальну людину, и.Гоголь /і в "Зечерах на хуторе близ Динаньки", і в "їіертвьтх Душах" та інших творах/ зобразив в історичній та ментальній достовірності і мінливості тип національний: "ниву" людську душу, екзистенціальну людину - представника повнокровної нації доби Козаччини і галерею "мертвих душ" - сучасну письменникові українську "еліту", денаціоналізовану, деградовану особистість, існувателя, гедоністичного мерця доби національного сну в Ночі Еездераав-ності. Саме так тісно переплітаються екзистенціальні та національні характеристики особистості в дослідженні Гоголем людської душі, людської сутності: національне обумовлюс

екзистенціальне /е::зистс:П\і»/, сутнісне з людині.

Автор ввакас. по дослідження прсбле:.:и філософського світогляду :!.Гоголя та його обумовленості традиціями української духовності потребує глибокого проникнення з ту сферу народної української культури, яка є пало і поверхово вивчена - в народну сміхову творчість, ио знову V. таки повертає нас до проблем українського менталітету, до вирішення питання природи гоголівського сміху.

Ісслідник наголошує, ідо вільний від соціальної, сатиричної настанови автора, амбівалентний, екзистенціально-світоглядний сміх Гоголя породжений українською народною сміховою культурою, яка засвоювалася У.Гоголем через творчість

I.Котляревського та В.Гоголя - батька письменника, а такок українські сміхові театралізовані дійстза - вертеп.

роботі проводиться досить детальний аналіз вертепного дійства, яке В’ііріиує проблеми особистісного людського буття і є скарбницею народної історії, гумору, національного світогляду, цо надихала Гоголя до творчості, леяить в її основі і таким чином збереглася, і ионе відродитися серед нас.

При цьому автор наголошує, що проблема вивчення народної сміхової культури і відображення її у творчості М.Гоголя повинна вирішуватися як історико-філософська проблема - як еволюція від первісної міфології до традиції в національній філософії, що допомоке зрозуміти зміст, логіку сміху Гоголя, його феноменальну, двопланову єдність літературно-естетичного та філософсько-світоглядного аспектів. Недопустимо при цьому відривати Гоголя-худозшпка від Гоголя-иислителя. Адке мислитель обгрунтовував свої концепції саме на грунті того, що відкривалося його худонньому зорові, з одинаковою легкістю користуючись пером художника і пером філософа, відображення чого в літературно-філософській спадщині У.Гоголя й становить зміст другого розділу дослідження.

У другому розділі - "Екзистенціальні пошуки в творчості

II. В.Гоголя" - досліджується зміст антропологічної концепції людини та людяності у філософсько-літературній спадщині

ІІ.Гоголя /§ і/, відображення в ній сковородинсьиого, філософсько-екзистенціального напряму мислення та світовідчування -"філософії серця" як особливої традиції української класичної філософії /\ 2/, робиться спроба історико-філософського

порівняльного аналізу екзистенціальних поглядів 51.Гоголя та філософії С.К’еркегора /§ 3/. Головна мета дослідника полягає в тому, щоб проаналізувати творчий доробок письменника та мислителя з позицій ціннісно-смислових основ людського буття, оці' нити значимість його філософсько-естетичної думки шляхом виявлення її зв'язку з певно» традицією як у вітчизняній, так і європейській філософії.

Для вирішення поставлених завдань виникає потреба дослідження впливу ідей романтичної німецької філософії на становлення М.Гоголя як мислителя, формування його антропологічної концепції. Автор зазначає, що II.Гоголь був знайомий з філософі' єв Ф.Іеллінга та інших філософі в-романтиків.

Співзвучне філософії романтизму й вчення Г.Сковороди, яке особливо популярним було саме там, де зростав М.Гоголь.

Автор зазначає, що ідейні розвідки філософської антропології Гоголя, випереджають твердження сучасного екзистенціалізму, переосмислюють ідеї естетичного гуманізму та етики, поглиблюють вчення про внутрішній, духовний світ людини, етичний плюралізм та вартість християнської культури. Це продовження сковородинського бачення людини, що дає підстави вести дослідження у пошуках ідейного підгрунтя думки М.Гоголя у вітчизняній філософії, творчості Г.Сковороди зокрема.

Здійснивши досить детальний аналіз сковородинського, філософсько-екзистенціального напрямку мислення та світовідчуття, автор розглядає відображення його у філософсько-літературній спадщині іі. Гоголя, стверджуючи при цьому, що у сковородинськїй "філософії серця" "серце" - це сума активностей живої душі.

У Гоголя, дуже дотична до сковородинської, але самостійна, ори гінальна "філософія душі" - "мертвої" і "живої". Продовжуючи вчення Г.Сковороди про серце, И.Гоголь наповнив змістом термін власної філософсько-антропологічної концепції "жива душа", "мертва душа": людина - це просвіток буття, яке насичене людським існуванням; в найнікчемнішій душі живе поетичний вогонь, який закритий і звичайно не виявляє себе; заповненість душі суєтои, домінанта "зовнішнього" над "внутрішнім" не дає можливості прислухатися до того, що відбувається всередині нас; людина, котра вирішила жити тільки в рамках існування, повсякденного, емпіричного буття втрачає саму себе, перетворюється н гедоністичного мерця, мертву душу; неправдиве, мерзенне, нице

в людині емпіричного буття виявляється Гегелем через категорію "пошлості пошлої людини"; не усвідомивші сенсу свого ниття, не оволодівши своєю утаемненои внутрішньо» сутністп, людина ке вийде за рамки ницого, емпіричного існування; з межових ситуаціях смерті, стракдання, хвороби, приниження, кохання, повсякденної боротьби із спокусами та утиском "зовнішнього" світу" та в повсякчасній боротьбі з-сааим собоп-за-себе-самого та ін. гине в людині "існуватель" /"сутцествозатель" у Гоголя/; внаслідок "прозріння самого себе всередині себе" /"Авторская исповедь"/, вона приходить до усвідомлення себе і світу навколо себе, до свого істинного буття, в трансценденції до Бога; цей стан буття-в-собі-людини є способом буття, одним із способів бути /людиною/ і термінологічно означений Гоголем - "жива душа" /у "Шбранных местах из переписки с друзьями" - "христианин"/; метою життя і всього вчення Гоголя було: ояивити душі, роздмухати кар у душі, що відображено в заповіті: "Будьте не иертше, а кивне души. Нет другой двери, кроме указанной Иисусом Христом, и всяк перелазай иначе есть тать и разбойник".

Дисертант ввакае, що поняття "душа" /у вченні М.Гоголя/ і "серце" /у Г.Сковороди/ - поняття підставові і, користуючись термінологіє® сучасної філософії, ідентифікує їх з поняттям екзистенції, досягнення якої /за Гоголем/ в світі "еивих", а не "мертвих" душ, а вершина - "нити як християнин" /"Духовний заповіт М.3.Гоголя"/.

Все вищесказане дає підстави дисертантові здійснити спробу порівняльного аналізу екзистенціальних поглядів !.{.Гоголя та

С.К’єркегора, що допоиояе визначити місце Гсголя в контексті світової екзистенціальної філософії.

Дослідник ввайає, що датчанина С.К'єркегора та українця ¡1.Гоголя єднає хронолого-генетична та концептуальна, ідейно-тематична, стилістична близькість філософської спадщини, причому констатування взаємо-ке-обумовленості, автономності розвитку цих концепцій спонукає не тільки до пошуку спільного для них філософського грунту, але й до їх порівняльного аналізу.

Дисертант зазначає, що обох мислителів єднає зобранення внутрішнього світу людини. Не будучи соціальними філософами, не займаючись ні економічними, ні соціально-політичними проблемами, вони ставили питання, пов'язані з кризою особистості, що стали зсновним нервом філософської рефлексії XX ст.

Автор детально зупиняється на дослідженні іронії як своєрідного методу філософствування у ІІ.Гоголя та С. К'єркегора, відзначаючи при цьому, що іронія К’єркегора це не тільки спосіб особистісного існування, творчий метод діалектичного пізнання, а й предмет його філософської рефлексії: перша філософсько-естетична праця Н'еркегора - дисертація "Поняття іронії, розглянуте з постійним зверненням до Сократа", а іронія у Гоголя - це риса індивідуальна, яка пов'язана з менталітетними характеристиками українського народу - його своєрідним гумором. Гоголівська іронія - це спосіб бути і водночас - літературно-філософська манера, можливість втрутитися в людське життя, активно його змінити і вдосконалити в певному напрямі.

Дослідник наголошує на іронії Ы.Гоголя як особливій позиції у відношенні до світу, при допомозі якої особистість протистоїть світові, заперечує його, не приймаючи його субстанцій-ності. Але це специфічне, абсолстне і безконечне заперечення, яке, пов'язуючи істину з суб'єктивністю, не бачить її і в суб’єкті. •

Дисертант стверджує, що М.Гоголь, як національний письменник та мислитель, стоїть на переломі епох в історії свого народ; національного сну та національного пробудження, яке починається з діяльності Кирило-ІІефодіївського братства та творчості Т.Іев-ченка. Саме у відповідності до сказаного бачиться авторові зв'язок М.Гоголя та Т.Шевченка, як протистояння в діалектичному ■ поєднанні Генія /за К’єркегором - руйнівної сили/ - Цророку /упорядковуючому типові зв'язку особистості з буттям і часом/. Цю діалектичну єдність своєї творчості з гоголівськов відчував і сам Т.Шевченко, що знайшло відображення в листах, творчості поета, зокрема в посланні "Гоголю" / 1844 /.

Наголошується, що філософія Гоголя, як дійсно екзистенціальна, не являє читачам готові істини, а показує вирішення автором своєї життєвої проблеми: бути чи не бути і, саме, як бути. Це особливо стосується "йібранннх мест из переписки с друзьями", хоча вся творчість мислителя - це вболівання за "бедную душу че ловека, которую губят со всех сторон и которую губит он сам". Але коли Гоголь-іронік, вболіваючи, плаче-сміючись, світ бачить сприймає тільки сміх, тому автор "Шбранных мест ..." був сприй нятий більшістю читачів як "комічний варіант Кассандри".

Автор вперше робить спробу дослідження ідейного змісту книг

"Вібрашме ¡-еста из порешісіиі с друзьямл" 'І.Гоголя з позиції! екзистенціальної і];ілосой;ії і ввакас, що з більшості статей Гоголь стилізує під епістолярний иаігр свої гілососські думки, що свідчить про екзистенціальність філососських пошуків ПИСЬменника та мислителя, які зідобранають 3 етапи становлення світогляду: еволюція від естетичного, орієнтованого на естетичне і відчування кого суб'єктом, до релігійного через етап морально-дидактичного, цо на рівні філософської рефлексії письменника та мислителя виявляє себе в зображенні внутрішнього світу людини в пеках категоріальної альтернативи, відповідно: "мертва душа" - "нива душа" /"християнин"/. Світоглядні орієнтації людини естетичного етапу становлення /в термінології И.Гоголя - "мертва душа"/ спрямовані на отримання насолоди від життя, цо полягає в задоволенні потягів безпосередньо - чуттєвої, емпіричної природи людського буття з домінанті "зовнішнього" над "внутрішній" /матеріальні блага, тілесні втіхи тощо/ і відображені в цілому ряді творів письменника, зокрема в поемі "іїертвие Души".

Етап морально-дидактичного світовідчуття /за Гоголем/ наближає людину до трансцепденції, до Еога, цо неможливе без усвідомлення власної душі, осягання сутності свого існування, яке полягає в духовному вдосконаленні і досягається через постійну саморефлексіп індивіда в боротьбі за-саиого-себе- з-са-ним-собсв, з домінанті "серця" над "головою", перемозі над пристрастями /стаття "Христианин идет вперед"/.

Але це істинне людське існування несамостійне, заленне від чогось, що не є вже людиною - від Ьога, тому робить людину Лвдинов /в термінології Гоголя "християнином"/ не розум і не воля, тобто не інтелект і етичний закон, а Мудрість, яка розуміється мислителем як поєднання Зіри та Любові, ідо вносить гар-' монію в людське існування /в буття-мія, за К'єркегором/ - із всім світом, з іншими людьми, із Всесвітом і допомагає зрозуміти приховану бопественну суть буття, оволодіти божественно» істиною, в якій таємниця людського буття взагалі, власного "Я" зокрема.

З дисертації відзначається, що цей трьохеталний шлях людини до свого істинного існування /естетичний, морально-дидактичний, релігійний/ зображено філософом в статтях книги "Атб-раннне места из переписки с друзьями" /зокрема стаття "Христи-

анин ттдет вперед"/, в "Размншлениях о Вожественной литургии", в "Правилах жития в мире", де проблема людини та сенсу її існування вирішується через трансцендентальне визначення буття, в якому Бог скрізв присутній у світі, пронизує собою його, є його "живою душею", самим буттям світу.

Дисертант наголошуй, що в гоголівській концепції людської душі поняття "Бог" - "Краса" - "жива людська Душа" - "Слово" -’’Мудрість" тотожні і невід"ємні. Спонукання до істинного буття, що визначене цим категоріальнш рядом, полягає, за Гоголем, в ситуаціях духовної кризи /страху, страху смерті зокрема, сміху, як аналога страху, тривога, нудьги/, в яких у людини появляється гостре відчуття неправильності, беззмістовності, негідності свого буття,, потреба зробити вибір благ Небесних, а не благ земних, що веде людину до самозаглиблення, вдосконалення себе і світ^ навколо себе.

Здійснений порівняльним аналіз філософської спадщини С.К’є кегора та М.Гоголя дає підстави авторові стверджувати взаемо-нє обумовленість, автономність розвитку екзистенціальних поглядів М.Гоголя та філософії С.К’еркегора, відзначаючи при цьому, що і К'еркегор, і Гоголь були знайомі з здобутками філософської думки, починаючи від І.Канта і завершуючи Ф.Шеллінгом, і що результатом цього знання у К'єркегора стала поява оригінальної системи поглядів у світовій філософії, а у Гоголя - це лише тенденція філософської рефлексії, зумовлена традиціями української філософської ментальності, Знайомство к з системою поглядів С.К’еркегора допомогло термінологічно обгрунтувати окремі аспекти літературно-філософської спадщини М.Гоголя, ви-члениги в ній ті проблеми, вирішенням яких вже в XX столітті займалась екзистенціальна філософія, виявити високу філософську культуру українського письменника та мислителя.

У висновках дисертації сформульовані основні підсумки про веденого дослідження, які можуть бути використані для подальшого вивчення розробленої проблематики.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях автора:

І. Народні мотиви у творчості М.В.Гоголя і їх використання у навчально-виховному процесі // Міжвузівська науково-прак-

тична конференція "Шляхи поліпшення підготовки вчителів початкових класів до роботи з національній шкоді". Тези доповідей.

- Дрогобич, 1992. - С.Є8-Є9.

2. Ірраціонально-містичне як аспект сзітосприймання

X В.Гоголя /до проблем духовності/ //Гуманізм. Людина. Культура. Тези доповідей людинознавчих філософських читань. - Дрогобич, 1992. - С.51-52.

3. Традиції українського менталітету в творчості и.Гоголя //Філософія і культура в сучасному світі. Тези доповідей та виступів на міжрегіональній науково-теоретичній конференції.

- Дніпропетровськ: ДДУ, 1993. - С. 95-96.

4. Формування вітчизняної концепції виховання молоді та філософські погляди B.C.Сухомлинського //Педагогічна спадщина

B.О.Сухонлинськсго і розбудова національної освіти. Тези міжнародної науково-практичної конференції. - Кіровоград, 1993. -

C. 25-26.

5. Соціально-психологічні аспекти викладання курсу "Література народів світу" /до проблеми підготовки вчителя/ //Актуальні проблеми психологічної освіти в системі підвищення кваліфікації кадрів. Тези доповідей і повідомлень республіканської науково-практичної конференції. - Київ, 1994. - С. 147-148.