автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Эпистолярная литературная критика: становление, функции в литературном процессе

Полный текст автореферата диссертации по теме "Эпистолярная литературная критика: становление, функции в литературном процессе"

РГБ ОД

- 8 МАЙ В95

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИИ УНІВЕРСИТЕТ ім.І.фРАНКА

На правах рукопису

ВАНІКІВ Леся Петрівна

ЕПІСТОЛЯРНА ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА: СТАНОВЛЕННЯ, ФУНКЦІЇ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ

10.01.0^ — українська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Львів

1995

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Львівського державного університету ім.І.франка.

Науковий керівник — ДЕНИСКЖ ІВАН ОКСЕНТІЙОВИЧ, доктор філологічних наук, професор

Офіційні опоненти: ФЕДЧЕНКО ПАВЛО МАКСИМОВИЧ, доктор філологічних наук, професор ГНАТЮК МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ, кандидат філологічних наук, доцент

Провідна організація — Рівненський державний педагогічний інститут.

Захист відбудеться « л. » 1995 р. на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 068. 26.14 у Львівському державному університеті ім.І.франка (290601, Львів, вул.Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського державного університету ім.І.франка.

Автореферат розіслано « 46 » Ц6сУКИЛ___________1995 р.

Учений секретар спеціалізованої ради, кандидат філологічних наук ТЕРЛАКЗ.М.

Загальна характеристика роботи. Дисертація присвячена вивченню »’аналізові української епістолярної критики XIX — початку XX стопіть. На матеріалі письменницьких листів розглянуто погляди митців на роль і завдання літературної критики, схарактеризовано особливості т.зв. письменницької критики, простежено становлення, специфіку функціонування епістолярних літературно-критичних оцінок, які наявні більшою чи меншою мірою у листах майже всіх діячів української культури XIX — початку XX ст. І на цій основі зроблено висновки про специфіку епістолярної літературної критики, описано поетику листа як жанру, який у межах своєї специфіки спроможний був зміщати в собі й літературну критику.

Актуальність теми. Серед дослідників, які часто зверталися до письменницьких листів періоду XIX — початку XX ст., виділяються М.Д.Бернштенн, П.К.Волинський, В.М.Гладкий, .О.І.Дей, І.І.Дорошен-ко, С.О.Єфремов, Ж.Т.Ляхопа, В А.Поважна, В.ф.Святовець, П.М.фед-ченко, Ю.В.Шерех, М.Т.Яценко та ін. Вони розглядали розвиток літературної критики в ті чи інші періоди на Україні, створили літературні портрети провідних українських критиків, проаналізували в дусі чг.гу частину їхньої спадщини.

В усіх цих працях використовується письменницький лист як одне із джерел літ .-натурної критики. Однак спеціального дослідження того, як у листах письменників, критиків, видавців, публіцистів відбивалися щоденні клопоти й-цоретнчні аспекти літературної критики, ще немає, хоч до цієї проблеми вчені :'ак чи інакше підходили у зв’язку з розглядом інших проблем. '

Різноманітна за обсягом, і манерою вислову, глибиною

аналізу конкретних творів, позначена особливостями світогляду та

ерудиції тих, хто її висловлював, і СтосгреДкйвайй їйх, кому вона'йдрір-сувалася, епістолярна літературно-критична оцінка, будучи судженням про естетичну вартість, значення для літератури того чи іншого твору, мистецького явища і т.п., є об’єктом істбрІЇ Літературної критики.

Необхідно відзначити ще один момент, важливий для розуміння та обгрунтування актуальності обраної проблеми. Науково-публіцистична природа критики випливіє 3 Орієнтації на адресата. При цьому лист (на відміну від критичної статті, рецензії), як правило, відразу доходить безпосередньо до конкретного адресата і впливає йа нього у спосіб дещо відмінний, аніж опублікована розправа,- ШУблйво якщо йдеться про негативну оцінку його праці.

Розчленованість українських земель з 1772 року між.двома імперіями, бездержавний статус нації, драконівський характер циркулярів 1863 та 1876 років щодо української культури в царській Росії не сприяли нормальному функціонуванню літераїурної критики на шпальтах спеціальної і загальної періодики. «Не йаємо навіть рідної преси, котра б не давала національній мові миршавіти під напливом чужої і освіжала б духа народного серед нашого безголів’я»1, — писав 1882 року Пантелеймон Куліш у «Зазивному листі до української інтелігенції». Отож 80-90-і роки XIX ст. теж не позначили'сьЧейденпкю цензурної «відлиги», навпаки, вони супроводжувалися доповненнями (1881 р.) до’ Емського указу, різким обмеженням (1884 р.) ввозу українських книжок, забороною (1885 р.) українських кнмбок для дітей. І саме в цій ситуації, коли творчій думці на східній Україні було, закрито всі можливі офіційні і публічні виходи, першорядного значення набуло письмен-

1 Куліш П.С. Зазивний лист до української інтелігенції //Твори: У 2 т.

— Т. 1. — К.: Наук, думка, 1994. — С. 406.

ницьке листування. Звернувшись до листів, можна достеменно з’ясувати, що відчували, про що думали, чим мучились письменники обабіч Збруча. Саме в листах дуже часто зафіксована тзорча історія відомих і малопомітних творів літератури,вони ж дають можливість глибше пізнати стосунки письменників між собою, з редакторами, видавцями

• ' ■ •'а .

та ін. ... • -V . ,

Функції листа дуже багатогранні, а за означених суспільних обставин важко переоцінити роль письменницького листування у функціонуванні літературної критики.

Метою дисертаційного дослідження є визначення особливостей епістолярних оцінок художніх творів як різновиду літературної критики та їх ролі в літературному процесі,

При цьому ставляться такі конкретні здвла?шя:

— простежити процес формування літературно-критичних оцінок

у листах письменників та особливості їх вияву в зіставленні з власне критичними жанрами на шпальтах періодики; .

— встановити чинники, які визначають специфіку епістолярних літературно-критичних оцінок;

— виявити ступінь самокрнтицизму письменників в оцінюванні власних творів;

— розкрити роль епістолярної критики в літературному процесі за умов йсіТ-о цензурних обмежень;

-яг дослідити особливості літературних дискусій і полеміки в листуванні і відкритій пресі. .

Науковр новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українському літературознавстві здійснюється концептуальний аналіз епістолярної літературної критики як різновиду літературної діяльності,

розкриваються її сутність і функції в літературному Процесі.

Об’єктом дослідження є передусім опубліковане листування Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, П.Куліша, Л.Глібова, і,Нечуя-Ле-вицького, ¡.франка, М.Коцюбинського, О.Кобилянської, Лесі Українки з використанням листів інших українських письменників і професійних критиків XIX ст. до 1906 року, тобто часу, коли в східній Україні з’являється підцензурна періодика, а західноукраїнська преса активно використовується діячами культури есісї України.

Ми не ставши перед собою завдання всуціль переглянути і обстежити листування письменників означеного періоду, а добирали типовий і показовий матеріал, який дав можливість описати особливості епістолярної критики і визначити її функції в літературному процесі. '

Методологічною основою дослідження є _принцип історизму, порівняльно-історичний тя типологічний методи. Теоретичну базу дисертації становлять праці з теорії літературної критики ¡.франка, Лесі Українки, Ю.Борева, В.Бркіховспького, Р.Гром’яка, Г.Сивоконя, Ю.Су-ровцева, П.фсдченка, в яких обгрунтовується думка про. літературно-художню критику як специфічний тип мислення і вид естетичної діяльності.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при написанні загальних Та монографічних праць з історії української літературної критики, при підготовці вузівських курсів, проведенні спецкурсів і спецсемінарів. Зроблені узагальнення сприятимуть майбутнім дослідженням історії українського, зокрема письменницького листа, вивченню його жанрових особливостей та поетики. . ■

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданні

кафедри української літератури Львівського державного університету

і м. І.франк ¿.'Результати дослідження викладені у виступах авторки на

“'V

XXVII науковій шевченківській конференції (Сімферополь, 1986), науково-практичному'семінарі, присвяченому 115-річчга з дня народження Лесі Українки (Луцьк, 1986), глібовських ювілейних читаннях (Ніжин, 1987), конференції молодих учених (Київ, 1987), республіканських наукових конференціях «Творча індивідуальність І.Нечуя-Левицького і літературний процес» (Черкаси, 1988), «Творчість Ольги Кобштянської у контексті української та світової літератури» (Чернівці, 1988), «Роль Володимира Гнатюка у розвитку української національно: культури» (Тернопіль, 1991), у Тернопільських науково-методологічних читаннях (Тернопіль-Кременець, 1994). Основні положення дисертації викладені в 10 публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії.

У вступі вмотивовується вибір теми, обгрунтовується актуальність дослідження, визначаються мета, завдання та методологічні принципи. Вступ містить також стислий виклад положень сучасної теорії крити:::;, котрі поділяємо і на які спираємось у своїх спостереженнях, роздумах і вусиськах.

Розділ перший «Розвиток у листах письменників поглядів на роль І завдання літературної крятики». Перші два десятиліття XIX ст. в Україні літріатурііої критики а її традиційному розумінні майже не було. Творці попої українські ’ літератури — П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Оснрв’яненко, М.Шашкевич, І.Вапілевич, Я.Головацькиа,

А.Метлинський, М.Костомаров — —»«то були і зачинателями її критики, яка виявляється у коментарях до власних творіа, принагідних

б

зауваженнях, а то й у художніх творах. Змістом тодішніх критичних виступів було теж обговорення тематичних обріїв літератури, стильової манери та перспектив розвитку українського письменства.

У цьому розділі коментуються епістолярії окремих українських письменників XIX ст. з метою увиразнення поставленого завдання — з’ясувати, як згодом у листах І.фрайка, М.Коцюбинського, О.Коби-лянської, Лесі Українки зафіксовано розвиток їхніх поглядів на роль і завдання літературної критики, що остаточно привело до складання в Україні теорії літературної критики.

Епістолярії) Г.Квітки-Основ’яненка виявляє письменницьку епістолярну критику в її ембріональному стані. Натрапляємо тут на свідчення про читацьке сприйняття й обговорення творів, розповіді про особисті творчі плани, спонуки до написання окремих творів, спроби автокоментаря і автокритикй, захист власних письменницьких принципів, прийомів. Листи письменника засвідчують його вміння диференціювати оцінки власних творів різними людьйи, відстоювати власний художній задум і його практичну реалізацію — твір. Вони не лише виявляють його літературні принципи й уподобання, але і є свідченням літературно-критичних поглядів першого українського прозаїка, одного з зачинателів української нової літератури, неможливої без сйраЬжиьої критики, а не примітивного «картання-осуду». Аналізую лі шляхи витку української літературної критики перших десятиліть XIX. ст., дисертант враховує такі важливі фактори: по-перше, тогочасна українська критика не мала власної трибуни (що змушувало письменників і критиків задовольнятися вибірковою можливістю друку в російській періодиці, вдаватися до епістолярних форм оцінки); по-друге, і письменники, і критики основні зусилля тратили для доведення можливості

і повноправності існування української мови та української літератури як таких; перете, вони переважно виступали в альманахах, адресованих широкій публіці читачів з українського середовища.

Новий етап у розвитку української літературної критики зв’язаний з іменем Т.ЦІевченка, літературно-естетичні погляди якого з’ясовувались переважно'на матеріалі його художньої творчості і публіцистики. У дисертації здійснено прочитання Шевченкових листів та щоденника з метою виявлення форм і способів його критичного осмислення як завдань мистецтва, так і окремих літературних явищ. Епістолярій Шевченка засвідчує постійний інтерес поета до літературного життя, виявляє коло його читацьких зацікавлені», а також основні критерії, яких він дотримувався при розробці творів (правдивість, ідейне спрямування, єдність змісту та форми). Щодо форм і способів вияву літературно-естетичних поглядів Шевченка як конкретних оцінок конкретних мистецьких явцщ, то спос+ережено, що у листах Кобзаря вони виявляються як короткі свідчення-репліки, які не стільки оцінюють твір, скільки його вплив на людину і суспільство, свідчать про певний громадський резонанс. У багатьох листах розсипані стислі, але влучні міркування про творчість сучасних поетові українських письменників, видатних діячів світової культури.

Після Шевченкових в історії українського епістолярію етапне значення’мають листи Пантелеймона Куліша, Листя ці високого стилю, що було важливим для утвердження його в українській мові. Тільки українською мовою Кулішева епістолярна спадщина в її американському виданні 1984 року займає понад 300 сторінок друку. Крім загальної концепції української літератури, мови, історії, нації, значне місце у них посідають проблеми критики, яку, до речі, там названо

■ 8 .

«обозом» літератури. Свосрідним обозом друкованих літературно-

критичних статей П.Куліша і його стилізованих під епістолярний жанр п’яти «Листів з хутора», а також «Зазивного листа до української інтелігенції» були його листи до конкретних численних адресатів. Зокрема, Куліш супроводжує: Шевченка як його приватний критик, «довірена особа», яка зі становища друга та в інтересах розвою українства вважає за потрібне у листах до нього не лише давати високу оцінку творчості Кобзаря, а й застерігати його від заниження польоту. І це приклад ефективності епістолярної критики, яка безпосередньо промовляє і якоюсь мірою впливає на письменника. Адже Шевченко прийняв Ку-лішгву пораду замінити у поезії «До Основ’яненка» возвеличення незначної особи — Головатого— петрифікацією українського фольклору («Наша дума, каша пісня не вмре, не загине»). Цікаві Кулішеві аналізи окремих шевченківських творів з точки зору їх структури, а також його виклад теорії композиції, яка спирається на досягнення Шекспіра. '

Кулішева епістолярна критика спрямована на протиставлення бурлескові високого стилю українського письменства та на піднесення загального рівня нашої нової літератури. У вимогливого критика немає знижок на її молодість. Звідси гостро-сатиричні «анафеми» таким поетам, як Микола Костомаров, Амвросій Метлинський, Микола Петренко та ін. й захоплене поцінування Григорія Квітки-Осаов’яненка, Марка' Вовчка, Юрія федьковича. Позитивно і з теплотою оцінює Куліш невсипущу діяльність Михайла Драгоманова та Михайла Пав лика. «Чудацькі думки» першого з них Називає «спасенними».

Яскраво-особистісщ, не завжди справедливі ці критичні судження належали однак людині .витонченого естетичного смаку. Листи Пантелеймона Куліша відбивають високу температуру авторського горіння і

цим, поруч стилістичною вишуканістю, створювать враження неповторності, >. ¿¡сальності в. параметрах жанру.

Кількісно незначна спадщина Л.Глібова (коло 40 листів) цікава для нас тим, що виявляє літературно-критичні погляди співробітника «Основи», редактора «Черниговского листка», автора багатьох статей, фельетонів та театральних рецензій. Листи Л.Глібова н'айширше виявляють його редакторські клопоти: це і просьби присилати оригінальні твори, статті, новини; і узгодження з авторами змін і доповнень, внесених у твори; і стосунки з цензурою. Його редакторський досвід чітко проступає в оцінках як фактичного, так і образного плану у розумінні ролі критики і вихованні молодих авторів, що яскраво засвідчене у листі до О.Шишацького-Ілліча.

70-90-і роки XIX ст. становлять другий період у розвитку української літературно-критичної думки. Оглядаючи'здобутки цього етапу, ми зосередили увагу на основах критичної рефлексії в епістолярії І.Нечуя-Левицького. Оскільки'в центрі нашої уваги критика власне письменницька, то постать Нечуя-Левицького становить особливий інтерес: багато дослідників вважає його письменником, «кращі позіс-і і оповідання якого... заперечували власні критичні приписи»*. Листи Нечу і-Левицького поруч з листами інших українських письменників свідчать, як ч умоьах повної (чи часткової) відсутності періодичних видань.в Україні власне епістолярії культурних діячів осмислювали поточне літературну життя, як аналізувались і оцінювались твори сучасників, формулювались р пні теоретичні засади літературно-критичної думки, окрім того, осмислювалися взаємини митців, особливості

1 Бернштейн М.Д. Українська літературна критика 50-70-х років XIX ст.

— K.: Вид-во АН УРСР, 1959. — С 157.

духовної культури. Цікаву сторінку в листовній спадщині Нечуя-Левіїаі? кого становлять його кореспонденції до початківців і особливо до молодого М.Грушевського: він радить шукати сюжети в навколишньому житті, аналізує зміст і форму прозових і поетичних творів молодого автора, застерігає від розчарувань, до яких можуть спричинитися рецензії критиків, аргументовано посилаючись на реальні ситуації в літературі і критиці. Як і листи попередників, епістолярна спадщина Нечуя-Левиць-кого засвідчує критичне осмислення власних творів, що призводить до повторного їх перечитування та доопрацювання. Піклування письменника про власний авторитет було складовою частиною шаноби до всієї української літератури, відповідальності за її престиж і перспективи розвитку. Листи засвідчують, що Нечуй-Левицький активно цікавився резонансом, який викликали українські твори у себе на батьківщині і за кордоном: роздумував про суспільну роль митця і значення його творів; з'ясовував різницю між творами жіночими і творами, як писав сам Нечуй-Левицький, «писЬменшіків-кавалерів». Критична рефлексія — органічний елемент творчості письменника, вона спиралася на світогляд митпя, його естетичні смаки і широку літературознавчу ерудицію. Критична рефлексія І.Нечуя-Левицького поєднує в собі раціонально-абстрактні судження та образні аналогії, отже, містить всі прикмети письменницької критики. .

У кінці XIX — на початку XX ст. в Україні переважала т.зв. письменницька критика, непрофесійна, що однак не означало повної відсутності зразків поєднання Ь одній і тій же-особі обидвох видів діяльності. Так було з І.франком, почасти з Лесею Українкою: вони займалися критичною діяльністю систематично і професійно, з повною мірою наукового підходу до явищ художнього процесу. У той час

■ -Лі?

М.Коцюбннський і О.Кобилянська, не нехтуючи' цього заняття повністю, зверталися до нього лише принагідно, від випадку до випадку. Листи цих письменників містять не лише їх враження від явищ поточного літературного життя. Досить часто їхні думки, оперті на творчий досвід, сягають рівня узагальнення і стають набутками теорії літературної критики. Такий висновок підтверджується аналізом теоретичних проблем літературної критики, зафіксованим в епістоляріях [.франка, М.Коцюбинського, О.Кобилянської, Лесі Українки. Усвідомлення ролі літературно-художньої критики в українських письменників

«.V

грунтувалось на розумінні літератури «яко важної культурно-історичної функції нації» (лист І.франка до О.Пипіка від 7 квітня 1903 р.). франко вимагав і від літератури, і від літературної критики, щоб вони «ніколи не тратили з очей живих потреб суспільності», підносили в них насамперед те^що «веде до збільшення самосвідомості і самодіяльності тієї суспільності, до збільїЬення її громадянських прав та людської рівності» (т.50, с.225). Погляди І.франка на роль і завдання літературної критики поділяли Леся Українка, О.Кобилянська, М.Коцюбинський, їхні листи засвідчують, що найважливішими властивостями критики вони вважали доказовість, аргументованість, обгрунтованість суджень. Письменники відмовляли у критичній здатності людям без широкої ерудиції, фахових знань і професійної майстерності. Леся Українка супроводжувала вимогу аналізу суспільної значущості твору рекомендацією аналізу його художньо; цінності. Показовим є той .факт, що багато листів І.франка, Лесі Українки містять важливі теоретико-методологічні міркування щодо мети і методу літературно-критичної діяльності. Цей висновок є підсумковим в реферованому розділі дисертації,

■ 12

Розділ другий — «Відображення літературного процес; в епістолярній спадщині письменників» — присвячений дослідженню впливу епістолярних літературно-критичних оцінок письменників на розвиток українського літературного процесу кінця XIX — початку XX ст. На підставі проаналізованих листів робиться висновок про дієвість епістолярної критики за умови цензурних заборон та відсутності систематичної української періодики.

Листування українських письменників, навіть фрагментарно відбиваючи особисте життя, духовний світ авторів, свідчило про особливості літературного життя тогочасної суспільності. Найприкрішим фактом суспільного життя того часу був гальмівний вплив цензури на розвиток української літератури. Відверта розмова про це повелася на сторінках преси аж на початку XX ст., її розпочав І.франко, а продовжив СЄфремов у розвідці «Вне закона: к истории цензуры в России» (1905). Такий же вплив на літературний процес справляла і відсутність щоденної і спеціальної української преси. Листи письменників кінця XIX — початку XX ст. містять судження про конкретні тогочасні українські видання. Ці оцінки важливі тим, що доповнюють наше уявлення про український літературний процес кінця XIX — початку XX ст. Важливо, що їх висловили безпосередні учасники цього процесу. Вони свідчать про високий рівень вимог письменників до тогочасних українських періодичних видань: науковість, художність, об’єктивність, чіткість громадянської позиції, орієнтацію на певного чита-ча, на кращі світові зразки літератури. На^думку дисертанта, ці оцінки впливали і на позицію журналістів, видавців, культурно-освітнє життя в цілому, оскільки автори їх та й адресати були чи не найдіяль-нішмми у формуванні обличчя' тогочасної і української літератури,, і

української періодики. Зафіксована у листах вимогливість митців до періодичних видань грунтувалася на усвідомленні важливого фактору: діяльність друкованих органів, якість їхнього змісту і форми с одним із чинників становлення основних принципів естетики, а, отже, і літературної критики.

У реферованому розділі аналізується епістолярна критика творів сучасників, з'ясовуються її види, форми вияву та функції. Серед письменницьких листів з літературною критикою дисертант виділяє такі . групи: листи, в яких^-адресантн безпосередньо висловлюють своє розуміння твору чи ставлення до його автора; листи, через які письменники 'переказують авторам певних творів думку авторитетних людей чи просять передати комусь свою власну Думку; листи, де адресанти діляться враженнями від прочитаного (рідше — почутого) з своїми однодумцями; листи, в яких письменники просять прислати твори тих чи .інших авторів, виявляючи зацікавлене ставлення до їх творчості.

Оцінки, висловлені в листах, вагомі не лише змістом, а ще й тим, що, не ставши оприлюдненим фактом літературної критики, все ж справляли вплив на авторів аналізованих творів. Враховуючи те, піо кожен лист-послання передбачає лист-відповідь, маємо підстави говсь . рити про діалогічність такої літературної критихи. .

Літературно-критичну спрямованість (чи бодай окремі, побіжні оцінки) мають багато листів І.франка, М.Коцюбинського, О.КобИлян-ської, Лесі Українки. Особливий інтерес становлять ті з них, що переростають. у своєрідні літературознавчі студії, публіцистичні роздуми, критичні рецензії. Зразками епістолярної рецензії, на думку дисертанта, є аналізи роману «Андрій Лаговський» (лист Лесі Українки до А.Кримського від 16 листопада 1905 р.), циклу «Гірські думи» О.Маковея (лист

0.Кобилянськдаї до О.Маконея від 7 грудня 1898 р.), оповідання «Іскаріот» В.Жуковецької (лист І.франка до В.Жуковецької від 5 серпня 1911 р.) та ін. У листовних рецензіях українсьхих письменників розсипано безліч слушних міркувань, цінних практичних порад, засобом яккх адресанти впливали'на український літературний процес, виробляли смак у читаючої публіки, сприяли піднесенню художнього рівня творів, піднімали рівень критичних вимог, підтримуючи таланти і картаючи дилетантську бездарність. .

У листах Лесі Українки, І.франка, О.Кобилннсьхої та М.Коцюбинського поціловані твори таких їхніх сучасників, як М.Старицький,

1.Нечуй-Левицький, А.Кримський, Н.Кибальчич, Д.Лукіянович, О.Ма-ковей, В.Стефаник, Г.Хоткевич, Є.Ярошинська.-М.Могилянський, М.Яцків, М.Грушевський, В.Винниченко, Х.Алчевська та багато інших. У листузанні наявна і взаємокритика..

У дисертації висвітлюється також ступінь самокритицизму письменників, зафіксований у їхніх епістоляріях. Письменницька самокритичність живилася як іманентними, (щодо творчого процесу), так і зовнішніми чинниками. До сампосмислення творів, самооцінки власної діяльності їх спонукала відсутність критичної оцінки створеного і не-сприйняття (нерозуміння) твору з боку читачів. Аналізовані у дисертації епістолярні самооцінки є виявом намагання об'єктивно оцінити надруковані твори й осягнути своє місце в літературі. Вони, як правило, досить критичні..Спостереження дисертанта привели до висновку, що дуже часто-спонукою до самооцінки була потреба в коментарях до написаного твору, оскільки і критика, і публіка «не добачали» у творі того, що ззкладав у ньому автор. Показовими щодо цього е розлогі автокоментарі Лесі Українки до своїх драматичних творів, оцінка О.Коби-

. . 15

лкнською повісті «Земля» та ін.

Самооцінками виповнені й листи М.Коцюбннського, хоча, на відміну ві," .листів Лесі Українки та О.Кобилянської, вони містять не стільки оцінку, скільки переоцінку результатів своєї ранньої творчості з точки зору зрілого майстра. Що ж до епістолярних самооцінок ¡.франка, то вони стосуються більше йога наукової діяльності, аніж художньої творчості. Листи письменників засвідчують цікавій факт: інколи авторська самооцінка передує оцінці критика (читача). Як праЕило, це стосується творів щойно, надрукованих (днв. лист О.Кобилянської до Х.Алчевської від ЗО вересня 1905 р.) або тих, які письменники відсилають редакторам (лист М.Ксцюбинського до В.Лукича від 18 травня 1893 р.). Такі самооцінки викликані потребою пояснити окремі моменти твору, уникнути кривотлумачень чи навіть заінтригувати. Ще однією цікавою формою самокритики у листах письменників є порівняння оцінок власних і чужих (останні можуть належати як невідомим критикам, так і друзям чи просто читачам). Таких найбільше містить епістолярій Лесі Українки. .

• Суттєвою причиною появи письменницьких літературио-крйТйЧ-ігах оцінок, у тему-числі й самооцінок, є існування різних сТялі% критики, двох ч вц>нп, котрі Ю.Шерех означає як «критику нагляду» і «критику вгяяду»1 . У письменницьких листах знаходимо реакцію авто-Р'З -да критику як «втлйдову» («літериурна консультація»), так «наглядову» («літературна поліція»). І якщо перша заохочувала до 'творчості, утверджувала в, здобутках і вказувала нові творчі йіляхи, то друга спричинялася до трійалих депресій, & в літному шшадку — до не менш

1 Шерех Ю. Два стилі літературної крйтйки !! Слово і час. — 1992.— ЛЬ 12—С. 9. '

тривалих дискусій.

У дисертації розглядається листовний перебіг дискусії, викликаної статтею С.Єфремова »В поисках новой красоты», що була надрукована в МІХ» 10-12 за 1902 рік у часописі «Киевская старина». Ця стаття зумовила заочну (у листах) і відкриту (у пресі) полеміку з приваду творчості О.Кобилянської. Задля об’єктивної оцінки згадуваної дискусії дисертант звертається і до епістолярію оскаржуваної сторони, тобто до листів самого С.Єфремова. Вони (зокрема лист до О.Маковея від 13 грудня 1902 р.) де в чому висвітлюють єфремівське сприйняття «критики на критику». Дисертант обгрунтовує висновок, що різне розуміння способів художнього творення есі етичної реальності зумовлювало протилежне ставлення критиків до творів митців нового покоління, «старого» і «нового» в літературі.

У третьому розділі — «Поетика листа і специфіка епістолярної літературно; критики» — аналізується лист як особлива форма вислову літературно-критичної оцінки за певних соціокультурних обставин, а також простежується історія та теорія листа як жанрового утворення практичного призначення. Теорії листа в українському літературознавстві приділялася недостатня увага. Цікаві судження про поетику епістолярного жанру висловлював ще ф.Прокопович, а пізніше І.франко,

В.Стефаник, Ю.ІИевельов. У роботі використано монографію видатного польського теоретика літератури С.Скварчинської «Теогіа ІізШ» (Львів, 1937), а також деякі праці німецьких учених. Загальній характеристиці структури листів українських письменників XIX — початку ЮС ст. передує стислий огляд основних віх розвитку української епістсшографії.

На основі досліджуваного матеріалу дисертант приходить до висновку, що у XIX ст. український лист практично не мав змістовда

обмежень. Листи містили відгомін усього, що хвилювало майстрів

.. ; ‘ V

українського письменства у іх приватному творчому та громадському

житті. Як засіб заочного спілкування людей у сфері побуту, особистого та громадського життя, ділових стосунків лист в:ке у XIX ст. чітко поділився на родинно-побутовий, приватно-діловий, офіційно-діловий, дружній, інтимно-товариський. Класичний зразок листа передбачав п’ятикомпонентну структуру: звертання-привітания, домагання прихильності, розповідь, прохання, закінченйя-ітрощання. Однак листи такої класичної будова в епістоляріях українських письменників зустріча-. ються нечасто. Аналіз письменницьких листів виявляє в їх структурі "'компоненти основні (розповідь, прохання і привітання-прощаняя як кільцеве композиційне обрамлення листа) та факультативні (домагання прихильності). У листах часто відбувається дифузія структурних елемента: формула привітання накладається на формулу домагання прихильності, а розповідь нерозривно пов’язується із висловленим у листі проханням;'«: випадки накладання компоненту прохання на формулу домагання прихильності. Письменницькі листи фіксують відсутність звертальних формул і формул прощання. Таким чином, листи письменників, йх 1 все, що міходать зюйд їхнього вера, позначьні печаттю авїбрсь-кбї індивідуальності. При мінімальній данНні канонам йсанру письМеннйцьйй лист і 8 формі, і в змісті дає велику свободу для віфазу атрибутів творчої тдавідуальпості його автора.

В аспекті досліджуваної проблеми найцікавішій структурним компонентом листа дйй нас с розповідь, оскільки саме вона містить найбілііііе літерат^н№КрнТичногс! матеріалу. За змістовночсомтницій-' Яок> організацією ЯисТи даного типу можна умовно поділити на листи з критикою чужих твбрів і листи з автогритикою. Відповідно у нбрпіій

' 18

групі виокремлюються листи з поодинокими стислими оцінками й оцінками розгоріїутими. Останні часто мають всі ознаки літературно-критичної рецензії. До таких висновків приводить аналіз листів ¡.франка, Лесі Українки, О.Кобилянської, М.Коцюбинського.

Письменницьке листування, аналізоване у праці, дає підставу трактувати епістолярні оцінки і самооцінки художніх творів, літературно-мистецьких явиш як різновид письменницької літературно-критичної діяльності, зумовленої потребою осягнення сутності і своєрідності власної творчості, свого місця в літературному процесі. Її специфічність багатогранна: листування фіксує народження й розгортання оцінок у судження, різні форми їх виязу і мовного оформлення, діалектику емоційно-образного б абстрактно-понятійного у висновках, морально-етичну спрямованість і виваженість міркувань, адресованих людям, з якими адресанти перебували в різних стосунках, посідаючи відмінні світоглядно-ідеологічні позиції, маючи відмінні естетичні смаки.

Дисертація завершується такими Еисновкаиіі. Геополітична розірваність України між ДЕОма імперіями, бездержавний статус нації, антиукраїнський характер циркулярів 1863 та 1876 років спричинили активізацію письменницького листування. Листи українських культурних діячів певною мірою заповнили вакуум, штучно створений відсутністю спеціальної української періодики (зокрема в підросійській Україні) та пануванням цензури. За умов цензурних обмежень різко зростає роль епістолярної критики в літературному процесі. Листи письменників значною мірою заміняли відсутню періодику, містячи оцінки нових творів української літератури, позбавлені орієнтації на цензурні заборони. '

Письменницькі листи XIX — початку XX ст. фіксують наявність*

: 19

функціонування і дієвість епістолярних літературно-крйтичйих оцінок. Різні за обсягом, формою і манерою вислову, глибиною аналізу конкретних т-орів, позначені особливостями світогляду та ерудиції тих, кому вони адресувалися, епістолярні літературно-критичні оцінки, будучи думками, судженнями.пргі естетичну вартість, значення для літератури ‘того чи іншого твору, Мистецького явища і т.п. є об’єктом та активним фактором історії літературного процесу кожної літератури, української зокрема. .

Природа лйста,.як і природа будь-якого критичного жанру, іманентно схожі, вони розраховані на конкретного адресата. Лист до того ж має певну перевагу: авторам легше сприймати негативну літературно-кр.тгичну оцінку в приватному листі, аніж у публічному виданні.

форма літературно-критичних оцінок, наявних у письменницьких листах, розмаїта. У епістоляріях І.франКа, М.Коцюбинського, Лесі ^Українки, О.Кобилянської та інших пасьмейййків виділяються такі групи лйстіЬ: листи, в яких письменники безпосередньо Ьисловлюють своє розуміння твору чи ставлення до автора; листи, через які письменники переказують авторам певних творів думку власну чи чужу (але, як правило, авторитетну); листи, адресанти яких Діляться 'враженнями бід прочитаного дій йоЧуУого; своєрідною формбіо вйяііу оцінки є фіксований інтерес до твсрчоеті повного автора і просьба переслати його твори. Пірша з названих хруп ліісїй і, безперечно, найцікавішою: вона містять змістовну й оригінальну за формою Ьислову літерату{}йу крйтпку (це і листи-ренензії, і листи-оглйдй, і поодинокі листовні літературно1 критичні оцінки). Листовна критика, адресована авторам творів, безпосередньо впливала на писвмь. такі®, її дієвість (чи то була лозитявн? оцінка, чи (значно рідше) — нёгатйвна) Сіірйяла розвиткові л.' -ератури,

отже позначалася ка тогочасному літературному процесі. Якщо простежити процес становлення, шліфування й апробації літературно-критичної оцінки в листах та особливості її вияву на шпальтах періодики (у тому випадку, коли це можливо), можна зробити висновки про часову препозицію епістолярних оцінок, висловлених у журнальних статтях (це переважно Е свідченням винощеності таких оцінок). Інколи спостерігаємо факт часової постпозиції епістолярної літературно-критичної оцінки щодо оцінки, висловленої у журнальній статті. Такі оцінки виявляють сталість критичні« переконань їх авторів.

Письменницькі листи умовно поділяються на дві великі групи: листи з критикою чужих творів і лі. гц з автокритикою (рідше — автокоментарями). Останню групу листів (чи точніше різновид критики) покликала до життя потреба письменників відстояти свій твір перед редактором чи видавцем, спроба прокоментувати вчинки своїх героїв, висловити мотиви, що спонукали до написання даної речі, зрештою, відчуття задоволення (рівно ж як і невдоволення) результатами власної творчої праці. Показово,що письменницька самокритика далеко не завжди була позитивною, вона е різновидом письменницької літературно-критичної діяльності, зумовленої потребою осягнення сутності і своєрідності власної творчості, свого місця в літературному процесі. Все це сприяло розростанню в структурі листів літературно-критичних оцінок, які часто переростали у власне літературно-критичні жанри.

Входження листа з літературною критикою — чи то розгорнутою, чи та принагідною у літературний процес опосередковувалось водею адресанта (він писав критику, відповідаючи за свої оцінки) і волею адресата (він просив оцінки і мусив її сприймати, відповідно реагуючи). Будучи фрагментом приватного життя, лист увібрав літературну

.. 21

критику, що становила фрагмеїїт літературного процесу. Контекст

* ,у**

приватного листа, з одного боку, сприяв розкутості вислову літературно-критичної оцінки, а, з другого боку, мобілізував критичну толерантність адресантів.

Оскільки листи (як засіб заочного спілкування) обслуговували різні потреби людей, то відповідно їх можна класифікувати за характером порушуваних пробдем. Так, родинно-побутові листи відбивають Проблеми літературної критики у ембріональному гигляді: зацікавлення твором, прохання надіслати книгу чи журнал, смакову оцінку про^ читаного. Листи приватно- та офіційно-ділові містять прояви етикетної “■літературно-критичної діяльності: оцінки й оцінні судження тут не завжди адекватпі до естетичної вартості твору, у них віддасться належна шана авторові, а за офіційною ввічливістю приховується дистанційна позиція адресанта-крптика, яка в іншій ситуації може бути виражена гостріше і відвертіше. Другйні, інтимно-тпзарись-кі послання виявляють кількісно найзначнішу і змістовно найвагомішу частку літературної критики. Вони дають підставу еиділяти епістолярні оцінки і самооцінки художніх творів, літературно-мистецькнх явищ як різновид письменницької літературно-критичної діяльності. Спедифічність такої діяльності багатогранна: листування фїксуе народження і розгортання оцінки в судження, різні форми вияву оцінок і мовного оформлення, діалектику емоційно-образного й абстріктно-понйтійного у висновках, у підсумкових оціпках, морально-етичну спрймойаніеть і виваженість критичних міркувань. ■

. ; zt • . .

Основні положення дисертації відображені щ таких рубліхаціиа:

1. До питання про особливості літературно-критичних оцінок у

листах Лесі Українки // Співець мужності І КРЗСИ'- Тези доповідей науково-практичного семінару, присвяченого Цї-річчщ з дня народження Лесі Українки (21-2? березня 1986 року). Луцьк, 1986. —. С, 51-52. . '

2. Листи Л.Глібова як вияв його літературно-критичних поглядів // Глібовські читання, присвячені 160-річчю з дня народження поета (квітень 1987): Тези доповідей. —. Ніжин, 1987. — С. 9-10.

3. Проблеми літературної критики в епістолярній спадщині

І.Я.франка // Українське літературознавство. 1988. — Вип. 50. — С. 24-31. - • •

4.,Основи критичної рефлексії в епістолярній спадщині І.С.Нечуя-Левицького // Творча індивідуальність І.С.Нечуя-Левицького і літературний процес: Тези республіканської наукової конференції, присвяченої 150-річчю з дня народження письменника. — Черкаси, 1988. -= С. 58-59. . . '

5. Проблеми літературної критики в листуванні О.Кобилянської // Творчість О.Кобилянської у контексті української та світової літераг тури: Тези республіканської наукової конференції. — Чернівці, 1988. — €.4041.

6. Літературно-критичні оцінки у щоденнику та листах Т.Г.Шеи-чецка (форми і способи їх вияву) // Збірник праць двадцять сьомої наукової-шевченківської конференції. Київ: Наук, думка, 1989. С. 160-167.

7. Елементи літературної критик« у листах Г Ф-Квітки-Основ’яненка // Актуальні питання розвитку мовознавства і літературо-

зн'авства: ТеЗй обласної науково-практичної конференції.—Тернопіль, 1990. — С. 51-53.

8. Ли<уи Івана Франка до Андрія Чайковського (спроба аналізу) //

Тернопіль. — 1991. —: — С. 48-49.

9. «...Я віддала^б, життя ради тебе» (Листи Лесі Українки до

маійрі) // Нова хата. — 1992. — №№ 3-4. •:

10. Цензура як фактор гальмування природнього розвитку літературного пронесу на Україні кінця XIX — початку XX ст. (на матеріалі листів українських письменників) // 51ауіса Тагпороіепііа. — 1994. — Віш.№ 1. — Є. ІЙ9-ІІЗ.

24

SUMMARY

Vashkiv L.P. Hpistol literary critiques: development, functions in literary process. Dissertation for defending the scientific degree of the candidate of phylological sciences for speciality 10.01.02 - Ukrainian Literature. Yv.Franko Lviv State University, Lviv, 1995,-

This dissertation is a manuscript. It analyses Ukrainian epistol critiques of the XIX -the beginning of the XX centuries. On the basis of the letters of the Ukrainian writers the author considers their views concerning the role and task of the literary critiques, characterizes peculiarities of the so-called writers’ critiques, follows the development and specifics of the functioning of epistol literary-critical evaluations. The author investigates poetics of a letter as a genre containing literary critiques. Conclusions on specifics of epistol literary critiques have been made in this dissertation. ■

АННОТАЦИЯ

Вашкив Л.П. Эпистолярная литературная критика: становление, функции в литературном процессе. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 — украинская литература. Львовский .государственный, университет им.И. Франко, Львов, 1995.

Диссертация является рукописью. В работе анализируется украинская эпистолярная критика XIX — начала XX вв. На материале писем украинских писателей рассматриваются их взгляды на роль и задание литературной критики, характеризуются особенности так называемой писательской критики, прослеживается становление, специфика функционирования эпистолярных литературно-критических оценок. Исследуется поэтика письма как жанра, содержащего в себе литературную критику. В диссертации сделаны выводы о специфике эпистолярной литературной критики.

Ключові слова: літературна критика, автокритика, літературно-критична оцінка, епістолярій, лист.