автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.05
диссертация на тему: Этнографическое изучение украинского населения Бессарабии XIX - начала XX вевов (историографический аспект)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Этнографическое изучение украинского населения Бессарабии XIX - начала XX вевов (историографический аспект)"

Національна Академія наук України Інс'пп'Т національних відносин і чолітології

ОД

,г..7

На нраьах рукопис',

Степанов В'ячсслав Петрович

ЕТНОГРАФІЧНЕ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕНИЙ БЕССАРАБІЇ XIX- ПОЧАТКУ XX СТОРІЧЧЯ Í ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ)

Спеціальність: Ü7.ÛU.05.- Етнологія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації нг здобуття вченого ступеня кандидатаістзвичних наук

Київ, 1S97

Дисертації м е рукопис 1

Роюта виконана в Інституті мистецтвознавства. фольклористики т«. етнології ім. М.Т.Рильськогс НЛН України.

Науковий керівник доктор історичних наук Горленко Володимир Федорович

Офіційні опоненти: доісгор історичних наук

Валентина Кирилівна Борисенко кандидат історичних наук Олександр Іванович Іуржій

ІІройідна організація Істнтут археографії та джерелознавства НЛН Україні;

V//Захист відбулегься •• ^ ро|.у

а 'У і оіпні на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.67.01 її Інституті національних відноснії і політології НЛН України, адреса: 2.">2011 Київ-11, пул. Кутузопа, 8, Інститут національних ПІД1ИЧ.ІШ і полі іолої ії 11Л11 Україн'і.

■ і дигертацісю можна ознаиомитіся у оібіїогеці Інституту національних підноснії і політології НЛН України, адреса: 252011 Київ-11, вул. Кутузопа, 8, Інститут національних відносин і політології ПЛІІ України.

Л втореферат розісл? і пні

року

Дкту_альнІсіь_те.\іц_лослілжепня. Бсссарабія- історична область між

ріками Дністром та Прутом, основна частина якої є територією сучасної Молдови. У багатонаціональній БессарабіІ, особливо у її північно- західній частині, поряд з молдаванами зддавна проживали компактним масивом українці.

Не дивлячись на велике історичне минуле українців БессарабіІ, їх культура та побут вивчені недостатню. У зв'язку з цим, для більш цілеспрямованого та організованого вивчення культури, мови та історії етнічних утворень, що проживають в краї, у 1992 році у складі НАН Молдови був створений Інститут національних меншин, одним із теоретичних аспектів роботи якого, стало етнографічне дослідження українців. Розвиток етнографічного вивчення українців Молдови доцільно починати з розробки його історіографії.

Вивчення історії науки диктується необхідністю більш поглибленого вивчення та систематизації накопиченого матеріалу. Історія предмету може краще, ніж будь-що інше допомогти зрозуміти належне місце етнографії серед інших наук. ~

Дослідження цісі проблеми буде сприяти поглибленню знань про український народ, його культуру, що особливо важливо у сьогоднішній період, зростання національної самосвідомості народу та підвищення інтересу до свого минулого. Викопана робота повинна стати однією з основ всебічного розвитку етнографічного вивчення українського населення Молдови. Актуальність досліджуваної теми визначається також можливостями та доцільністю розвитку україністики, як наукового напрямку в Молдові.

Ступінь вивченості теми Дисертаційне дослідження є пертою спробою у висвітленні історії етнографічного вивчення українців Бессарабії XIX-иочатку XX ст. Фрагментарно деякі положення теми порушені лише у роботі молдавської дослідниці О.СЛук’янець “Русские исследователи и молдавская зтнографичсская наука в XIX- начале XX в.в.” (Кшнинсв.-ІІІтиинца.-1986), основну увагу у якій приділено вивченню етнографії молдаван. При цьому коло дослідників, як вже видно з заголовка роботи у О.СЛук’янець, обмежене лише російськими авторами. Окремі екскурси в історіографію етнографії

українців Бсссарабії містяться в роботах сучасних молдавських та українських дослідників В.Ф.Горлснка1, В.С.Зсленчука2, В.І.ІІаулко3.

Вивченню українців Бсссарабії надавали велике значення українські та молдавські етнографи (збірник "Украинско-молдавские этнокультурные взаимосвязи в период социализма”. Отв. ред. И.С.Зеленчук, А.В.Орлов.-Київ,-1987). Але при збиранні матеріату збірника основним є метод безпосереднього спостереження, тоді як аналізові письмових джерел автори не приділяли достатньої уваги.

Автор дисертаційної роботи ставить собі ;>а мету дослідити історію етнографічного вивчення українців Молдови XIX- початку XX ст., систематизувати та узагатьнити етнографічний матеріал про українців Молдови, що міститься у різпопрофіл ьппх українських, молдавських, російських та румунських джерелах і літературі.

Завдання дисертації:

- висвітлити рівень вивченпості українців Бсссарабії в джерелах XIX-початку XX ст.;

- визначити етапи розвитку етнографічний) вивчення українського населення Бсссарабії у порівнянні з процесами, що розгортатись у Росії і в Україні;

- визначити внесок російських, українських іа молдавських дослідників у вивчення культури та побуту українців Бсссарабії;

1 Горленко ІЗ.Ф. Нариси з історії української етнографії та російсько-українських етнографічних зв'язків,-Київ.-1 Іаукона думка.-1964; Його ж Становление украинской етнографип конца ХУІ1І- первой половины XIX ст.-Киев,- Наукова думка- 1988 та інші видання.

2 Зеленчук B.C. Население Бессарабии и Поднсстривья в XIX- начате XX в. Этнические и социатьпо-демографические процессы.-Китеиеі).-1979 та інші видання.

3 ІІаулко В.І. Єтпічний склад населення української PCP.- Київ.- Наукова думка.- 1965; Його ж Развитие межэтнических связей на Украине.- Кпев.-Наукова думка.- 1975.

- розглянутії точку зору на питання походження українського населення та динаміку змін території, ідо була ними зайнята;

- прослідкувати ступінь популяризації етнографічних відомостей про українців Бессарабії на сторінках загальнопопулярних видань і навчальної літератури того часу, а також різноманітних праць узагальнюючого плану.

Об'скт дослідження: українське населення Бессарабії XIX- початку XX сторіччя.

Предметом дослідження є історія етнографічного вивчення українців Бессарабії XIX- початку XX сторіччя.

Методи досслідження. Розгляд та викладення матеріалів в дисертації здійснюється з використанням загальноприйнятого в історіографії системпо-історичного методу, який дозволяє розглянути всю сукупність писемних джерел у хронологічній послідовності. Поряд із вказаним методом використовується також порівняльно- історичний підхід. Традиційно-побутова культура українського населення Бессарабії порівнюється синхронно з культурою та побутом молдаван, які живуть поряд, а також українців прикордонних із Бессарабією регіонів України.

ДжсрслалосліджсШія; При написанні дисертації були використані рукописні матеріали, то зберігаються в Національному архіві Республіки Молдова (Ф2 Бессарабського генерал- губернатора, Ф65 Земських організацій Бессарабії, Ф1262 П.Д.Драганова та ініп.), в архіві Россійского географічного Товариства Петербурга (РЗ. Оіі.і. д.5. Енакиевич И. Лкксрманские малороссы та іп., ІІалаиотов Д. Правы и обычаи болгар Бессарабської“] области РЗ. Оп.1. ДЛ. і т.і.), в інституті рукописів ЦІ ІБ ім. Гіернадського ПАН України (Ф.5., Одеського товариства історії та старожитпостсй, Ф.21. №561., Ю.Л.Яворський, Г.І.Куичаико, Ф.10, „\2ll686, Купчанко Г. Забытый уголок русской земли (Историко- этнографическим очерк Буковины), та інші.

Іншу групу джерел склали друковані праці чиновників різноманітних установ. Багата культура українців Бессарабії міститься у матеріалах перших етнографічних експедицій Д.С.Афанасьева- Чужбипського та

ІІ.ІІ.Чубинського, що проводилися ними на території краю.

Залучені праці з статистики та географії краю, які містять також матеріали, що торкаються етнографії бессарабців, включаючи й українців; різні історнко- статистичні описи службовців державних установ, які написані

в першій половині XIX ст., а також матсрі;іли та етнографічна інформація, яка міститься у нотатках та нарисах мандрівників, що проїжджали через Бессарабію у різні часи.

В роботі проаналізовані матеріали різних наукових установ, що виникли в першій половині XIX ст. в Россії та па Україні, які сприяли своїми дослідженнями етнографічному вивченні«» ґксарабських українців. По-перше необхідно назвати Одеське товариство історії та старожитносте» та Російське географічне товариство.

Увага приділена творчій діяльності етнографа- мандрівника П.Л.Несторовського, який здійснив першу спробу узагальнення матеріалів про українців Бессарабії, відомих на початок XX сторіччя.

В роботі звертається увага на популяризацію відомостей про русинів Бессарабії, розповсюдження етнографічних зиаїн, через навчатьну літературу того часу, а також різноманітні твори узагальнюючого плану. До цієї групи, поряд з іншими джерелами, відносяться багатотомні довідкові видання, які складені під загальним керівництвом ІІ.ІІ.Сс.мспова-Тянь-НІаньського та етнографічні карти того часу.

Важливу специфічну групу джерел, склали періодичні видання в Росії та на Україні: “Русский архив”, “Исторический вестник”, “Живая Старина”, "Журнал Министерства Народного Просвещении”, “Славянский сборник”, “Киевская старина”, “Записки императорского Общества сельских хозяев Южной России” та інші. Особлива увага була приділена місцевій періодиці краю: “Кишиневским Епархиальпим ведомостям" та ’’Бессарабским

губернским ведомостям”.

Паукова__новизда____роботи: В дисертаційній роботі систематизовані та

узагальнені різножанрові письмові джерела щодо етнографічного вивчення українців Бессарабії. Визначені етапи цьоіо процесу, проаналізована їх відповідність загальному розвитку історії Росії, України та Молдови у XIX-на початку XX ст. Па основі опрацьованих матеріалів зроблена попередня спроба відповісти па питання щодо походження українців в Бессарабії та території їх початкового мешкання.

Для наукового обігу відкрито ряд невідомих архівних джерел, здійснено синхронно порівняння культури Та побуту українського населення

Бсссарабії з культурою та побутом молдаван, а також українців інших регіоні» України.

Основні положення,.які виносяться па.захіст:

1 Проаналізовані письмові джерела дозволяють простежити періодизацію становлення та ро.чвитку етнографічного вивчення бессарабських українців.

2. Ступінь розвитку етнографічного вивчення українців Бессарабії у порівнянні з динамікою історичних процесів, що відбувалися у російській

та українській етнології, характеризувалися деяким відставанням.

3. Джерела XIX- початку XX ст. дозволяють зробити висновок щодо національної належності до українського населення Бессарабії "русин” і “ма’іоросів" , які мешкали у краї, відрізняючись один від іншого часом розташування па території, що вивчається.

А. Історія питання щодо етнографічного вивчення українців Бессарабії у зв'язку з проблемою етнографічного районування України дозволяє ствержуватн, що за більшістю культурно-побутових ознак українці Бессарабії тяжіють до двох етнографічних регіонів України- Карпат і Поділля.

ІІрактініііе_значеіЦ!Я.. Матеріали роботи можуть бути використані при складанні спецкурсів з етнографії народів, які проживають на території Молдови, з історії періодичного друку цього краю, вивченні джерел та ін., в оформленні експозицій етнографічних музеїв Молдови та України, з бібліографічною метою. Робота буде сприяти систематизації та узагальненню накопиченого етнографічного матеріалу і служитиме основою для подальшого всебічного етнографічного вивчення українців Молдови.

Дпр_обація_робоиг Дисертація обговорювалася та рекомендована до захисту на засіданні Відділу етнології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського ПАН України. Ряд положеннь дисертації апробовані на наукових коференціях: Другий

міжнародний конгрес україністів (Львів,1993), Міжнародна науково-практична конференція “Слов'янські культури в інонаціональному середовищі” (Кишинів, 1995). Багато • положень роботи знайшли своє відображення у наведених нижче публікаціях.

Структура____дослідження. Дисертація побудована за хропологічно-

тсматичнмм принципом і складається з вступу, 4-х розділів, висновків, додатків та переліку шікористаної літератури.

Зміст роботи

У üBcTynLÜ обгруитонусться актуальність та наукова новизна проблеми, визначаються мста та завдання роботи, дасться аналіз вивченості проблеми, перераховуються можливі області ни користання результатів Ti досліждспь, коротко характеризуються використані джерела та література.

У першому розділі “Онпс культури і побуту українського населения Молдоші початку в джерелах XIX- середині XIX ст.” дасться аналіз перших відомостей про українців Бессарабії, наводиться характеристика етнографічних відомостей, представлених у звітах державних діячів і офіційних описах, характеризується роль наукових товариств Росії і України у вивченні українців Бессарабії, розглядається внесок українського етнографа Л.С. Лфанасьєва-Чужбинського у справу експедиційного дослідження "Півдня України і Бессарабії”.

Приблизно до середини XIX ст. матеріали, які знайомлять із життям і побутом українського населення Бсссарабії, були епізодичні ї уривчасті, хоча перші повідомлення про нього зустрічаються ще в літописах : "Повести временных лет”, “Записки греческого топарха” та ін., які відносяться до періоду давньоруської держави. З наступних столітть збереглись також епізодичні спогади про них у Г.Рейхведорфа, який подорожував по Молдові в першій половині XVI ст.1, в описах Д.Кантемира та ін.- це була епоха передісторії етнографії, як науки.

Більш детальні відомості про Бессарабію та її жителів відносяться вже до XIX ст. Після подій 1812 року Бессарабія, яка опинилась у складі Російської імперії, привернула до себе значну увагу з боку різних військових та цивільних організацій. їх чиновники і були першими побутописьцями краю. Серед них насамперед слід назвати ІІ.П.Свиньїна, офіцерів Генерального Штабу П.П.Корніловнча, М.Кирякова та ін., роботи яких включали звичайно комплексний підхід до опису, знайомили з географічним положенням Бсссарабії, її історією, економікою, статистикою і водночас

1 Інститут рукописів ЦІІБ Українп.-Ф.У.-Д905.

містили невеликі етнографічні довідки про населення. Такий підхід був не випадковим: коло досліджуваних питань було дуже широке; етнографія в неп період ще тільки формувалась як самостійна наука.

Однією із зовнішніх ознак приходу ноно! епохи в розвитку етнографічної думки стало утворення в 40-х роках різноманітних наукових суспільних організацій, серед яких слід особливо виділити Одеське товариство історії та старожитностсй /1839/ та Російське географічне товариство /1845/, які охопили вивченням і Бессарабську область. Місцеві інформатори надавали цим закладам значну допомогу. Серед них особливо виділяється священник із Лккермана loan Снакісвнч, який збирав матеріал за програмою РГТ. Його перу належить два рукописи, один з яких “Лккерманские малороссы”1 становить перший етнографічний опис українців Бессарабії. В ньому автор зупинився на їх виникненні, специфіці мови, докладно описав народний костюм та ін.

Із вказаними вище товариствами активно працював відомий український історик Л.Л.Скальковський, який торкався в своїх фундаментальних працях краєзнавчої та етнографічної проблематики Бессарабії.

Тут, перш за все, слід назвати його історпко- статистичні дослідження,2 в яких він зупинився па міграційних процесах українців та молдаван у Бессарабії та Придністров’ї, їх взаємоконтактах з іншими народами тощо.

Нові соціально- економічні умови, які почати формуватися в Росії і на Україні з 60-х років XIX ст., послужили додатковим поштовхом у розвитку науки, закінчився процес формування етнографії як особливої наукової дисципліни. Були проведені перші експедиційні спостереження українців Бессарабії, які були зроблені белетристом і етнографом Л.С. Лфанасьсвим-Чужбинським. Результати його спостережень, як члена т.з. “Літературної експедиції”, які здійснюватися, що правда, без чітко розробленої програми, увійшли до двохтомного видання “ Путешествие в Южную Россию”,3 в якому

1 Арх1в РГО РЗ. Оп.1.,Од.хр. 5.

: Скатьковский А.А. Хронологическое обозрение Новороссийского края 17301823,- Одесса,- 1836. 4.1. 1838.-Ч.2; Его же. Опыт статистического описания Новороссийского края,- Одесса,- 1850.-Ч.1; 1853.-Ч.2.

3 Афанасьев-Чужбинскнй А.С. Очерки Дненра.-СИб.-1861.; Очерки Днсстра.-СП6.-1863. '

наводяться описи культури та побуту українціи, що прожинають у північній Бсссарабії, по Дністру та Дніпру. Особливо докладпими є описи молдавського насслснпого пункту Волоське па Дніпропетровщині та українських поселень у Іісссарабії. Афанасьев- Чужбинський один із перших звернув увагу на взаємодію культур українців і молдаван, які живуть разом. Ще одним прикладом, що характеризує закінчення стану становлення етнографічної науки в краї, був факт появи спеціальних етнографічних праць. Першою з яких була “Этнографическое описание Бессарабской области", що написане талановитим дослідником А.І.Защуком у 1863 році. Він же є автором праці “Материалы для географии и статистики России. Бессарабская область (СПб. 1862), яка викопана ним як офіцером Генерального штабу. В пій він докладно зупинився на чисельності населення Іісссарабії, його національному складі, етнічному районуванні жителів. Була приділена увага .матеріальній культурі українців, наведені особливості їхніх: одягу, зиаряддь праці, їжі, житла, у яких він спостерігав взаємовплив молдавської та української культур. Знайомлячи читачів із заняттями бессарабцін, автор підкреслював певну спеціалізацію, що спостерігалася в місцях компактного проживання українців.

У 1863 році також була опублікована двухтомна праця офіцера Генштабу А.Шмідта, яка знайомила читача з Херсонською губернією, частина якої входить до сучасної республіки Молдова. Автор спробував охарактеризувати національний стереотип українця, зупинився на взаємодії українців з іншими етносами, які живуть у краї, підкеслюючи, що найбільш тісні контакти у них склалися з молдаванами, це, відповідно, відбилося на особливостях матеріальної та духовної культури українців Лівобережжя. В роботі наводилися оригінальні відомості про їх житло, одяг, заняття та інше.

У другому розділі “Етнографічна наука про українців Бессарабії у другій половині XIX ст.” аналізуються результати етнографічної експедиції визначного українського етнографа П.ІІ.Чубинського і діяльність ряду інших дослідників у галузі вивчення українського населення краю, а також Одеського товариства історії та старожитностен, місцеві українські та російські періодичні видання.

Початок новому еталоні у вітченні українського населення поклаїа визначна експедиція в Західно- Руський край під керівництвом ІІ.ІІ.Чубинського, який розглянув у своєму дослідженню багато принципових питань української етнографії. Вперше збирання матеріалів проводилося спеціалістом етнографом із використанням детально розробленої програми та залученням широкого кола місцевій інформаторів.

Праці вченого детально знайомлять із особливостями зовнішності українців, їх одягом, заняттями, улаштуванням житлово- господарського комплексу, знаряддями праці та засобами пересування, доносять до нас детальні відомості про їжу та розваги бессарабських українців.

Ряд традиційних елементів культури, що вийшли з ужитку до середини

XIX ст. в інших регіонах України (зачіска, шкіряний одяг та інше), зберігатися у бессарабських русинів і були саме ними зафіксовані. Етнографом була приділена велика увага аналізові української мови. До сьомого тому праць додавалася “Програма для визначення особливостей місцевих народних говорів в Південній Росії”, яка складається з 74 питань із ареалом дослідження 59 населених пунктів, включаючи і ІЗессарабіго. Не зважаючи на ряд недоліків, серед яких необхідно вказати на відсутність відомостей про місце збору матеріалу, що зустрічається у роботі, експедицію ІІ.ІІ.Чубннського можна сміливо назвати школою експедиційного методу та П яскравим зразком.

В дисертації аналізується ряд праць Г.І.Кунчапко, що торкаються українського населення Бессарабп та Буковині!. В них, зокрема, міститься його погляд на українців Буковини, як автохтонів. Привертає увагу детально наведений опис одягу українців, який він ділить за статно та віком, соціальним та сімейним станом, життєвими циклами. Значну увагу приділялося віруванням та обрядовості українців. Г.І.Кунчапко серед псбагатьохзупипився па структурі сімейно- родинних зв’язків. Завдяки йому до нас дійшов сільскогосподарський каїендар буковинських українці». Ним був зібраний, а також виданий багаточисельпий фольклорний матеріал.

У другій половині XIX ст. значніш внесок у справу вивчення українського населення продовжувані робити наукові товариства. Завдячуючи Одеському товариству історії та старожитпостей, у бсссарбських селах була розповсюджена програма, що сприяла певній цілеспрямованості у

накопиченні етнографічного матеріалу. Інформатори па місцях, зокрема вчителі, надали йому значну допомогу. Нони надіслали Товариству 32 рукописи з описом конкретних населених пунктів. Частіша з них торкалася описів молдавських сіл, серед яких були і села із змішаним проживанням молдаван та українців. У дев’яти випадках описувалися українські села, в трьох- болгарскі, німецькі та гагаузські поселення. Описи включили села різних зон Бсссарабії.

У рукописах були порушені питання походження бессарабських русинів, їх сіл і наведені перекази, що свідчили про міграційні та асимілятивні процеси українського населення Бсссарабії. Досить детально була висвітлена матеріальна культура- житло, знаряддя праці, одяг. Підкреслювалися зміни, ідо вносило життя у селянський одяг, відповідно до яких, у великих населених пунктах збільшувалася доля виробів, що купувалися замість традиційного одягу. Почала розповсюджуватися містечкова одежа. Багато уваги було приділено опису звичаїв та обрядів, сімейних відносин. Була зафіксована, зокрема, форма так званого “браку на віру”, без вінчання, коли чоловік жив “з вдовами або дівчатами безшлюбно", вів спільне господарство та ін. Опис населених пунктів за програмою OTIC (Одеського товариства історії та старожитностсн) можна вважати новим, прогресивним кроком у плані етнографічного вивчення українців Бессарабії.

Серед важливих джерел по вивченню українців Бессарабії необхідно вказати на молдавську, українську та російську пресу й періодику. Звертають на себе увагу Кишинівські Єпархіальні відомості (КЕВ)- перший журнал Бессарабії, на сторінках якого у 60- 70 роках було надруковано більш як 50 публікацій, що стосуються і етнографічних питань. Написані воші були за одним і тим же планом, але різнилися за ступенем насиченості етнографічним матеріалом. Інформацію в редакцію надсилали, звичайно, сільскі священники та вчителі, які добре знали свої села, звичаї та побут їх мешканців.

Що стосується життя та побуту українців, то вони в порівнянні з іншими народами, були відображені в журналі досить вичерпно. В цьому плані необхідно відзначити насамперед статті С.Богославського1, С.Кульчицького, А.Бахталовского, О.Бур’япова, В.Завойчинського.

1 КЕВ.- 1872- Л°Л° 16,18, 20-24; 1873.- ,\»№ 3,5., та багато інших номерів. . 12

Матеріалі! з української етнографії можна зустріти на сторінках Бессарабських Обласних, (:і 1873 року- Губернських) відомостей. Із

дослідженим описом українського населення краю бум пов'язаний ряд статей у "Записках Импсраторского обіцестіи се.тьскмх хозяев южноіі России”, та інших періодичних виданнях. Цікавий, зокрема, щоденник друга О.С.Пушкіна

І.П.Лінранді, насичений стиографічними спостереженнями1. 15 цілому періодична преса часу, що вивчається, зробила вагомим внесок у вивчення та розширення етнографічних знань про українців Бессарабії.

Третій___розді.т_дисертації “Традиційно-побутова культура українців

Бессарабії в джерелах наприкінці XIX- початку XX ст.”- присвячений розгляду проблеми формування основ народознавства в Бессарабії. У ній продовжений аналіз діяльності окремих етнографів, земських організацій, публікацій у періодичних виданнях в контексті розвитку громадсько-політичних відносин і наукової думки.

Повий етап в історії вивчення українців Бессарабії наступив з кінця XIX- початку XX ст., коли з’явилися узагальнюючі праці, зокрема, написана П.Д.ІІесторовським2, який вперше спробував всебічно висвітлити культуру п побут бессарабських русинів, використовуючи накопиченні в літературі та власні спостереження. В своїх працях він детально зупинився на походженні та розселенні українців Бессарабії, подав цікаву періодизацію, яка зберегла актуальність і сьогодні. ІІ.Л.Несторовський приділив певну увагу' також міграційним процесам українців у Бессарабію та переселенням їх всередині її. В етнографа помітна спроба висвітлити характер і стереотипи поведінки бессарабських русинів, яких він порівнював із українцями центральних районів України та молдаванами. Значну увагу було приділено автором описові зовнішності народу, що вивчається та його одягу, з вказівкою на ряд особливостей, які притаманні українцям. -

Інтерес становлять детально подані Несторовським відомості про застільний етикет. Наприклад, зафіксований ним звичай цілування рук гостя та хазяїна мав регіональне поширений і не був властивий українцям інших

1 Лнпранди II.II. Из дневника и воспоминаний. // Русский архив.- М.- 1866,-С. 14.

2 Песторовскнй П.А. Бессарабские русины,- Варшава,- 1905 та ряд інших.

13

регіонів України. Можливо, цс був один із елементів впливу молдавського традиційного етикету. Значну увагу ІІ.Л.Пссторовський приділив також описові звичаїв та обрядів бессарабських русинів, їхніх свят, музики, танців, фольклору.

П.А.Несторовськш'і першим зупинився на висвітленні проблеми шкільної освіти місцевих українців. Він підкреслював зміни, які відбувалися на початку XX ст. у ставленні русинів до освіти. Якщо раніше воші з небажанням віддавали своїх дітей до школи, то в цей період картина відчу-тно змінилася. П.А.Несторовський перший здійснив спробу узагальнити накопиченими матеріал з етнографії українців Бессарабії, із вдалим використанням власних польових спостережень. Завдяки йому широкі читацькі маси отримали змогу широко ознайомитися з маловідомою та недостатньо вивченною частиною українського етносу, що проживає у Бессарабії.

Державні реформи, розвиток науки та техніки, виникнення

народництва та національного руху в Україні спричинили появу в кінці XIX-початку XX ст. різних навчальних посібників, в яких вміщувалася інформація з етнографії українського населення Бессарабії (праці Ю.ІІовосслова,

Д.Семснова, Ф.Пухицовича та іпш.). Інформація про українців Бессарабії була представлена також у працях місцевих краєзнавців Г.Кодрян,

С.Потоцького, К.Крамарснка. Сюди також необхідно віднести серію робіт написанних Н.К.Могилянськнм - людиною енциклопедичних знань, який доклав чимало зусиль у вивченні історії Бессарабії. Він зупинявся на історії заселення краю, заняттях українців, їх чисельності, для чого використовував найновіші, на той час, статистичні відомості.

Оригінальні відомості про українців Бессарабії належать ще одному бессарабцю - талановитому вченому, педагогові, патріотові своєї Батьківщини П.Д.Драганопу - авторові багатьох наукових і популярних статей та заміток. Найбільш відомий він своєю працею бібліографічного характеру “Бессарабнана”1. Крім опубліковаипих робіт, збереглися його цінні рукописні матеріали. Зокрема, етнографічний інтерес становить записка “ІІародоиасслсние Бессарабии", що зберігається в архіві Молдови.

' Драганов ІІ.Д. Бессарабиана. Ученая, литературная и художественная Бессарабия. Алфавитный указатель.- Кишинев- 1911.

14

На жать, говорячи про українці» Бессарабії, антор помилково, за офіційною всрсісю, поширеною толі » Росії, як і багато інших його сучасників, характеризував їх як “росіян”. Ця неточність вплинула на загальний перелік "російських населених пунктів” по повітах. 13 багатьох вішалках він розгляла» і включені українські поселення. ІІс зважаючи на ряд неточностей, документ зберігає наукову цінність і сьогодні.

Поява на території Бсссарабії земських організацій сприяла виникненню іде одного місцевого паукового центру- Краєзнавчого музею (1914), який поряд із Бессарабським статистичним комітетом здійснював керівництво по збиранню та розповсюдженню етнографічних знань, вивчаючи поряд з іншими народами українців. Велику допомогу у зборі матеріатів йому надавати приватні особи. Серед інших необхідно виділити М.Л.Струменську, яка зібрата для кустарного відділу музею 150 писанок із Хотинського повіту з додатком українських та молдавських назв, малюнків, а також багато фотографій кустарних виробів. Свої послуги музею надавав фотограф із Кам’янця- Подільского В.М.Струтинський, який вісімнадцять років збирав фотографії мешканців Хотинського повіту. Поповненню української колекціі в кустарному відділі сприяли установи, музеї та окремі особи з інших губерній України. Так, наприклад, з Херсонської губернії братами А. та Л.Донськнми були надіслані в подарунок два плуги. Із Подільської губернії до музею звернувся спеціаліст із кустарних промислів земської управи А.Пресевич із пропозицією обмінюватися інформацією та публікаціями з цієї ділянки культури. З такими організаціями та особами велося постійне листування, яке сприяло покращенню наукових зв’язків музею.

Всебічна наукова діяльність музею у вивченні побуту та культури українців Бессарабії, а також популяризація етнографічних знань, разом з просвітництвом, були важливим фактором та новим витком у розвиткові україністики краю. .

Накопичення етнографічного матеріату в кінці XIX- початку XX ст. призвело до появи різних довідкових видань, на сторінках яких була наведена інформація про українців Бессарабії. Слід назвати роботу, складену бессарабцем П.А.Крушеваном “Бессарабия..” (М.1903), а також багатотомні праці, що вийшли під керівництвом відомого мандрівника та природознавця

II.П.Семенова- Тянь-ІІІаньського та ного сина. Наведені в них описи

супроводжувалися великою кількісттю ілюстрацій, статистичними таблицями, графічними зображеннями, які знайомили читачів з різними питаннями етнографії як українського населення Бсссарабії, так і інших народів

Іі цей же період були опубліковані численні роботи бессарабцн, відомого дослідника в галузі географії та картографії Л.С.Берга, який проніс через усе життя любов до рідного краю та народів, які його населяють. Особливу увагу привертає робота вченого “Бессарабия. Страна. Люди. Хозяйство”, яка вийшла у 1918 році (11г). Книжка була розрахована па широку аудиторію та докладно знайомила читачів із етнографією народів, що проживають в краї. В ній Борг використав порівняльний та історичний методи дослідження, що, безумовно, характеризувало його праці початку XX сг. з позитивного боку. Вдалою можна вважати і спробу автора висвітлити основні елементи традиційно- побутової культури корінних хотинських українців. Дослідником докладно наведені відомості про чоловічий та жіночий одяг, побудову будипка та його вбранство, про садибу та заняття, традиційну їжу народу, українські поселення пункти. Л.С.Берг спробував вирішити проблему заселення українцями півдня Бессарабії. Важливою його заслугою є створення десятиверстної етнографічної карти Бессарабії (Ііг.1923). Вона була складена ним, головним чином, на базі відомостей про етнографічний склад всього сільского населення краю, що були зібрані в 1907 р. В.Н.Бутовнчем.

У третьому розділі дисертації продовжений аналіз періодичної преси, періоду, що вивчається, зокрема, різноманітних газет та журналів Бессарабії. При тенденції до зменшення кількості публікацій з етнографічної проблематики, в кінці XIX- на початку XX ст. значно підвищився рівень тереотичного осмислення зібраного матеріалу. Тут насамперед необхідно відзначити серію статей Д.Щеглова, а також вказати на рубрику “Історичні, топографічні та етнографічні екскурсії”, у якій наводилися відомості стосовно етногенезу та історії заселення краю, включаючи й українців.

Скорочення кількості публікацій на етнографічні теми в цей період можна пояснити появою монографічних праць з цієї проблематики, а також спеціальних періодичних видань, що виходили в Росії та на Україні. Тут насамперед необхідно відзначити журнали “Кисвская старина”, “Живая старина”, “Исторический всстник” та ін.

У четвертому ро:іділі “Матеріальна культура українського населення Бессарабії та шітання про його нохолження у джерелах XIX- початку XX ст." на основі доступних джерел міститься спроба охарактеризувати житлово-господарчий комплекс і заняття українського населення та попередньо визначитися щодо національної приналежності “русинів" Бессарабії, їх походження.

Однією з головних характеристик традиційно- побутової культури українців є господарство та заняття. Інформація з цього питання достатньо детально висвітлена у працях досліджуванного періоду, що дозволяє простежити еволюцію у використанні посівних культур, техніки обробітку землі та збору урожаю, підкреслити регіональні особливості, що належать тільки українцям Бессарабії та ін.

Основним видом іосподарчої діяльності українців Бессарабії, також як і інших жителів краю, було землеробство. Протягом століття воно зазнало певної генези, зокрема О.С.Лфапасьев- Чужбипський, під час експедиції в Південну Росію в середині XIX ст., констатував, що іншого хліба аніж кукурудзи “руснак” не еіяв. Тільки поміщики, за його словами, вирощували пшеницю. П.ІІесторовськпй, що написав свої праці на початку XX ст., зафіксував вже широке вирощування бессарабськими русинами жита, ячменю, пшениці, вівса та гречки.

Набагато більша увага приділялася у господарстві бессарабських русинів вирощуванню кукурудзи порівняно з іншими регіонами України, ця культура була характерною особливістю землеробства українців краю. Значну роль у житті бессарабських русин відігравало городницво. Етнографи XIX ст. спостерігали своєрідну спеціалізацію деяких населенних пунктів на вирощуванні окремих видів продукції: часнпка, анісу, капусти, червоного перцю, картоплі.

Північні повіти Бессарабії, де компактно проживало українське населення, були відомі своїм садівництвом. Із технічних культур па першому місці було вирощування тютюну.

Українці займатися тваринництвом. Із “Статистического описання Бессарабни”, що виконане на початку XIX ст. полковником С.І.Корніловичем видно, що в українських селах більше розводили велику рогату худобу, коней,

свиней. Разом з тим у раді праць зустрічаються свідчення про вівчарство, яко також було розповсюджене у українці».

Рибальство, за свідченнями дослідники) XIX ст., було розшніуго дуже слабко та переважало, н основному, в Акксрманському повіті. Завдяки Л.С.Бсргу, ІІ.З.Рябкову, В.С.Семсіюву-Тяиь-ІІІаньскому збсрсглися летальні описи різноманітних рибальских знарядь, що використовувалися українцями на Дністрі та лиманах.

ІІспною допомогою господарству українців слугувало мисливство та бджільництво, що розвивалися у Хотинському та Білецькому повітах.

Крім вказаних вище видів господарської діяльності, дослідники XIX ст. вказували на розповсюдження у українців підсобних промислів, сплаву лісу по Дністру, добування каміння у придністровських скелях, кустарного виробництва, тощо.

Описові житла та господарських будівель, як одних із найважливіших елементів матеріальної культури, в минулому приділялося недостатньо уваги-цс також характерно для вивчення житлово- господарчого комплексу українського населення Бсссарабії, яке знаходилося на нерифірії національно-етнічної території. Та псе ж у статтях, публікаціях і монографіях мандрівників та дослідників XIX ст. можна знайти деякі відомості, що дозволяють скласти уяву про цей розділ етнографічних знань.

Темою дисертації не с детальне вивчення українського житла в Бсссарабії. Автор мав за мсту виділити деякі загальноукраїнські риси, що належать садибі українців Бсссарабії. Зупинився також і па ряді особливостей молдавско- українських взаємовпливів, відзначених у джерелах XIX- початку XX ст. .

Висвітленню цієї проблеми сприяли роботи сучасних спеціалістів: Т.В.Косьміної, А.Г.Данилюк, В.П.Самонлович та ін.

Проблема походження та розселення українців Бсссарабії і сьогодні зберігатє свою актуальність, тому цікаво ознайомитися з підходами до цього питання дослідників XIX- початку XX ст.

Одним із перших звернув увагу па походження українців Бсссарабії відомий етнограф М.І.ІІадеждін, який один період проживав в Одесі. Він розгорнув дискусію про місцеперебування старослав’яеського міста

Псрсссчсно, яке з його слів е сучасне “бессарабське урочище ІІсрессчено". Цс питання і насьогодні остаточно не вирішене.

З погляду М.І.Надеждіна, І.Філевича, О.С.Лфанасьсва- Чужбиньского, А.Л.Кочубішського, А.І.Защука, ІТ.Л.Несторовського та багатьох інших дослідників, українське населення території, що вивчається, поділялося на дві групи, одна з яких вважалася корінним населенням БессарабіІ, а друга, більш пізніми переселенцями. Інших поглядів дотримувалися деякі- румунські історики початку XX ст. Один з них- Іон ІІістор у своїх працях “История Бессарабии” (Чернівці, 1923) та ін. стверджував, що нібито українці Хотинського повіту та Бсссарабії в цілому мають теж саме походження, що й українці Буковини, “вони пришельці, біженці з Галіції та ПодоліІ, що осіли в молдавських селах”.

Проаналізовані в дисертації писемні джерела проливають світло ще на одну серйозну проблему- асиміляції, яка обов’язково виникає в багатонаціональних державних утвореннях. Асимілятивні процеси рідко мають односторонній характер, про що свідчить етнокультурна ситуація в БессарабіІ. ІІа основі даних, що містяться в джерелах, можна говорити швидше про наявність асимілятивних плям, взаємовпливу українського та молдавського етносів.

У___внсіюв.ках підводяться підсумки етнографічного вивчення

українського народу Бсссарабії XIX- початку XX ст.

1. Проаналізованім джерела дозволяють виділити » етнографічному вивченні бессарабських українців такі етани: 1). Перша половина XIX сторіччя- період, що збігається з епохою феодальних відносин, характеризується епізодичністю у збиранні відомостей з етнографії українців краю. 2). 60-80-ті роки-ііроведеппя перших етнографічних експедицій та поява перших фахових робіт

з етнографії народів, що населяли Бессарабію. 3). 90-ті роки- перші десятиліття XX сторіччя- період появи узагальнюючих робіт з етнографії, підвищення рівня узагальнення накопиченого матеріалу.

2. Попередній аналіз результатів етнографічних досліджень дозволяє зробити висновок, що “русини” та “малороси", па яких звертається увага в джерелах, були двома етнічними групами українського населення Бсссарабії. Перша група- “русини”- цє , корінні жителі цієї території, можливо, як і галицькі

русини- нащадки давніх східно- слов’янських плсмепних союзів уличів та тнверців. Друга група- "малороси", значною мірою- більш пізні переселенці з центральних районів України, особливо ГІодолії та Гаїіції.

3. На підставі виявленого і проаналізованпого матеріалу можна стверджувати,

що розглянуті галузі матеріальної та духовної культури, що були притаманні українцям Бессарабії є загальноукраїнськими, :і деякими локальними особливостями. .

4. За більшістю культурно- побутових ознак українці Бессарабії тяжіють до двох етнографічних регіонів України- Карпат і Поділля.

5. В Бессарабії було помітне деяке відставання в процесах, які аналогічно поширювалися в українській етнографії. Це пояснюється насамперед периферійним положенням вказаного регіону в порівнянні з центральними губерніями України, відсутністю до кінця XIX ст. місцевих наукових центрів, які займалися етнографічним вивченням краю.

6. Значну допомогу в накопиченні, аналізові та розповсюдженні етнографічних знань про українців Бессарабії надали російські та українські дослідники, до яких у другій половині XIX ст. приєдналися також і місцеві краєзнавці.

Етнографічні матеріали, які були надруковані у загальнодоступних навчальних, популярних і періодичних виданнях, поряд з енциклопедичними роботами узагальнюючого характеру, що з’явилися наприкінці XIX- початку

XX ст., значно сприяли поширенню етнографічних знань про українців Бессарабії.

7. Тривалі міжетнічні контакти українців та молдаван, що проживали на одній території, сприяли формуванню різноманітних етнокультурних взаємовпливів. В умовах кількістпої переваги молдавського стшх;у превалюючою була тенденція поступової асиміляції українців молдаванами, що призвело до скорочення первісної території, та змінами у мові, одязі, їжі, етнічній самосвідомості.

Основні положення диссертації викладені у публікаціях:

1. Руснаки. О.С.Лфанасьсв-Чужбинськпй про руснаків Бсссарабії. // Просвіта- ежемесячное издание Общества украинской культуры Республики Молдовы.- Кишинів,- 1992,- № 6(8).- С. 15.

2. Буковинський келеидар. // Просвіта.- Кишинів,- 1992.- № 9(10).- С.28-29.

3. Коріння- в далекій давнині. // Просвіта,- Кишинів.- 1992.- № 10(11).- С.26-27.

4. Традиційно- пообутова культура українців Бсссарабії на сторінках Кишинівських Єпархіальних відомостей. // Другий міжнародний конгрес україністів. Доповіді та повідомлення. Історіографія українознавства. Етнологія. Культура,- Львів,- 1994,- С.249-252.

5. Культура и быт украинцев Бессарабии в рукописях “Одесского Общества истории и древностей”. // Материалы Международной научно- практической конференции “Славянские культуры в инонациональной среде”,- Кишинев,-1995,- С. 107-109.

Stepanov V. “The ethnography studies of Ukrainian peoples in Bessarabia during XIX- of the XX century (from historiographic poin of view)”.

The candidate Degree thesis, History, Subject. 07.00.05- Ethnology.- The Institute of National Relations and Political Studies of Ukrainian National Academy of Sciences.- Kiev. 1997.

The periodization of foundation and development of ethnography studies of Ukrainians in Bessarabia are given in work on the base of the various profiles manuskript and type sources which arc analyzed. Approaches to the problem of their origination and scttlation are considered. The material which are on hand allow to assert that part of ethnical group of Bessarabian Ukrainians- “rusiny”- are the natives of the region, and other- “malorosy”- were settled later. The main part of their culture may be considered as common lor Ukraine on the whole. At the same time they have many regional pcculuritles. Many of their cultural features are very similar to the same ones of Karpathian and Podolian ethnological regions. The quantitative predominance of Moldavian etluioce led to assimilative processes among Ukrainians. Peripheral location of Bessarabia and long absence of local scientific centers in comparison with central regions of Ukraine affected on research of culture and way of life of ethnical group is studied. Accumulation, analisys and spreading of ethnographical information about Bessarabian Ukrainians were carried but by local country researchers with considerable assistance of Ukrainian and Russian researches.

Степаноп В. Этнографическое изучение украинского населения Бессарабии XIX- начала XX ст. (Историографический аспект)

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических нау с по специальности 07.00.05.- этнология. Институт национальных отношений и политологии НАН Украндьг. Киса. 1997.

На основе проанализированных разнопрофильных рукописны;: и печатных источников п работе дана периодизация становления и развития этнографического изучения бессарабских украинцев. Рассматриваются подходы к проблеме их происхождения и расселения. Имеющиеся материалы позволяют утверждать, что часть этнической группы украинцев Бессарабии "русины’’, являются коренными жителями края, другие- “малороссы”, более поздними переселенцами. Основное число элементов материальной и духовной культуры можно считать общеукраинскими, с рядом региональных особенностей. Большая часть их культурно- бытовых черт имеет много общего с Карпатским и Подольским этнографическими регионами Украины. Количественное преобладание молдавского этноса, спотобстьопгло агсиунляти'зным процессам в среде украинцев.

Периферийное положение Бессарабии и длительное отсутствие местных научных центров, по сравнению с центральными регионами Украины, сказались на освещении культуры и быта изучаемой этнической і руины. Значительную помощь г. накоплении, анализе и распространении этнографических сведений об украинцах Бессарабии наряду с местными краеведами оказывали украинские и русские исследователи.

Ключові___слова: Історіографія, українознавство, бессарабські русини,

етнографічні джерела, матеріальна та духовна культура, асиміляція, еволюція.