автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Эволюция поэтики прозы В. Катаева

Полный текст автореферата диссертации по теме "Эволюция поэтики прозы В. Катаева"

АКАДЕМІЯ НАУК .УКРАЇНИ Інститут літератури і м. Т.Г.Шэвтвика

На правах рукопису

ВОЛКОВШСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ

ЕВОЛЮЦІЯ ПОЕТИКИ ПРОЗИ В.КАТАСВА

10.01.01 - Російська література 10.01.08 - Теорія літератури

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук

КИЇВ - 1992

Робота виконана на кафедрі російської, зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

А.Р.Золков

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук О.В.Пішльова кандидат філологічних каук В.В.Панюков

Провідна установа: Одеський державний університет ім.І.І.Мечникова

Захист відбудеться "________" _________________ 1993 р. об II год,

на засіданні спеціалізованої ради Д.0І6.35.02 в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка /252001, Київ, вул. Грушевського, 4/

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН України

Автореферат розіслано "_______" __________________ 1992 р.

Вчений секретар

В.Я.Звиняцківськиі

Протягом декількох останніх десятиріч для науки про літературу характерне зближення предметів, завдань і методів дослідження власне теоретичної, описової та історичної поетик. Така тенденція базується на можливостях усвідомлення та узагальненій здобутків різних літературознавчих спрямувань і шкіл.

Показовими в цьому відношенні виступають: колективна праця "Теорія літератури: Основні проблеми в історичному висвітленні"^, роботи М.М.Бахтіна2, Г.Д.Гачева3, Л.Я.Гінзбург4, М.Кодака5, Д.С.Іи-хачова6, ряд інших робіт.

Особливу уваїу дослідники приділяли і приділяють проблема*» змістовності форми, її естетичної суті, то розглядається в нерозривній єдності з предметною структурою. Предметом аналізу стаз не проста сукупність прийомів та засобів, а цілістність форми та змісту, неповторність і самобутність яких історично обумовлені. Розгляд загальних якостей художньої форми часто проводиться на матеріалі індивідуальних творчих систем або окремих творів, що забезпечує конкретну аргументацію загальнотеоретичних положень. Крім того, дослідники нерідко торкаються питань еволюції як окремих ■ художніх прийомів'та категорій, так і їхніх систем.

У зв'язку з цим видається зовсім невипадковим інтерес літературознавства до індивідуальних систем поетик, їхнім взаємозв’язкам з іншими літературно-естетичними поняттями. Частіше результати аналізу будови художнього твору та використаннях письменником естетичних засобів співвідносяться з літературним процесом і теорією ;канрів. У багатьох працях виділено те загальне, особливе та окреме, шо складає специфіку творчості письменника і літературного процесу на певних етапах розвитку; встановлені основні нагсрям-

^ Теория литературы: Основные проблемы в историческом освещении, [кн. 1-3]. - М., 1962 - 1965.

2 Б а х т и н М.М.. Проблемы поэтики Достоевского. - М., 1979; його к: Творчество ;>рансуа Рабле и народная культура средневековья и Ренесанса. - М., 1990.

^ Г а ч е в Г,Д. Содержательность художественной формы: (Эпос. Лирика. Театр). - М., 1Э68.

4Гинзбург Л.Я. О психологической прозе. - Л., 1971.

^ К о д а к М. Поетика як система. - К., 1998.

® Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской лятературн. - М., 1079.

ки жанрових еволюція, внесок письменників в удосконалення того чи іншого ::<анру.

Безпосереднім матеріалом, тривкою основою для найширших узагальнень та висновків є незмінним детальний розбір різних художніх систем. Важко переоцінити значення праць Ю.В.Кузнецова ,

Ю.В.Маннії, А.П.Чудакова3, М.О.Чудакової4 та інших, присвячених розгляду особливостей систем поетик конкретних письменників, для забезпечення об’єктивності, точності оцінок та положень стосовно специфіки і закономірностей літературного процесу в окремі періоди його розвитку.

Об'єктом дослідження вибрана проза Валентина Катаева, одного

з представників російської післяжовтневої літератури. Характер змін літературно-художнього шляху цього письменника в великій мірі можливо співвіднести з еволюцією літературного мистецтва на етапах зародження, становлення, Ііункцінування доктрини "соціалістичного реалізму", підпорядкування літератури ідеології держави.

Катаев - письменник поліканровий. З під його пера вийшли не тільки прозові твори, але й ліричні вірші, комедії, водевілі, драми, кіноповісті та кіносценарп. Але найбільш вагомою, художньо значимою с проза, яка створювалась письменником на протязі більше семидесяти років. Саме аналіз прозових - художніх та художньо-публіцистичних - творів Катаева дозволяє виявити особливості творчого розвитку письменника.

Актуальність питання про еволюцію поетики прози Катаева продиктована необхідністю відноштення об’єктивної картини літературного процесу ПІСЛЯМОВТНОЕОЇ епохи, що в свою чергу дає можливість уточнити, поглибити деякі загальнотеоретичні положення.

Своєчасність даного дослідження зумовлюється також необхідністю визначення результатів впливу теорії "соціалістичного реалізму" на індивідетальну творчу практику. Перетворення соціального замовлення в державно-партійне деформувало особистість письменника, порушило органічну єдність елементів системи поетики. В цьому

І909У 3 Н Є Ц ° В І0‘Б* Поотика ПР°ЗИ Михайла Коцюбинського. - К.,

2

І» а н и 10.В. Поэтика Гоголя. - М., 1978.

3 • ■

Чуда к о в А.П. Поэтика Чехова. - М., 1971.

4

Чудаков а М.О. Поэтика Михаила Зощенко. - М., 1Э79.

- З -

відношенні ім'я Катаева можна поставити в один ряд з іменами В.Ка-веріна, Л.Леонова, М.Рильського, С.Скляренка, 0.;.!.Толстого, П.Ти-чини, К.Аздіна, 1,1.!їїолохова, І.Еренбурга та багатьох інших.

Разом з тим, поетика катаєвської прози 10-20-х, 60-80-х років XX ст. свідчить про те, їдо творчість Катаева пі в якому разі не вкладається в рамки нормативної естетики "соціалістичного реалізму". Проза Катаева 30-50-х років з точки зору її проблемно-тематичного наповнення відповідала канонам "соціалістичного реалізму" і відрізнялась від прози М. Булгакова, Є. Замят і на, іО.Олеші, Б.Піль-няка, А.Платонова. Однак в естетичних системах цих письменників можна знайти багато спільного. Пізній Катаев глибоко опановував літературно-художній досвід саме цих письменників.

Те, що Катаев становить собою проміжну - а частіше, зв’язкову - ланку між адептами та противниками доктрини "соціалістичного реалізму", робить вельми показовим аналіз його прозових творів.

Творчість того чи іншого письменника "являє собою системну єдність"*. Її проявленням виступає система поетики. Об'єднуючим фактором системи поетики, як справедливо вважає М.Кодак2, е творча особистість, світосприйняття якої історично зумовлено. Тому основна мета дослідження зводиться до того, щоб виявити, розкрити цілісність в різноманітності використаних Катадвим естетичних засобів.

Оскільки досягнення подібної мети можливо тоді, коли виділені "основні елементи описуваної системи" і коли встановлений "харак- • тер відносин між ними" , то буде доцільною постановка ряду конкретних завдань:

- дослідити різноманіття художніх пошуків та експериментів письменника на різних етапах творчого шляху;

- розглянути способи проявлення, творчої самобутності Катаева, структуру його творів, художні засоби вираження крізь призму жанрової своєрідності творів письменника;

- виявити, в якій мірі пізня проза Катаева пов’язана з його попереднім літературнім досвідом;

* Хоапченко М.Б. Собр. соч. в 4-х т., т. 4. - М., 1982, с. 377.

2 Див.: К о д а к М. Поетика як система. - К., Г<-38, с. 14. ■^Чудаков А.П. Поэтика Чехова. - М., ІГ7І, с. 3.

- розкрити внутрішні закономірності формування та розвитку творчої особистості Катаева з точки зору її цільності, проаналізувати прозу письменника як еволюціонуючу систему,

- провести розгляд поетики катаевської прози на фоні літерам.

турної епохи; і п . ,

- визначити ступінь впливу зовнішніх, "позапоетичних .^акторів

на естетичну систему Катаева.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається наміченим аспектом дослідження. Цілеспрямований аналіз еволюції поетики прози Катаева не був проведений ні в вітчизняному, ні в зарубіжному літературознавстві, хоча про Катаева написані численні критичні статті та літературознавчі дослідження.

До цього часу ке створена об'єктивна,, правдива літературна .. біографія Катаева, не отримали належної оцінки окремі етапи творчої долі письменника, не визначена до кінця ідейно-художня значимість тих чи інших творів. У дисертації вперше зроблено детальний аналіз маловідомих, Ігнорованих раніше літературознавцями творів Катаева, виявлена їх худокня значимість та роль в якості експериментального матеріалу в формуванні естетичної системи письменника. Завдяки цьому була отримана можливість уточнення жанрової дефініції, жанрових принципів фейлетону, його місця в особистій жанровій системі Катаева.

Розгляд еволюції поетккк прози Катаева базувався на співстав-ленні "тих чи інших літературних явищ... за функціями, а не тільки за формами"1. Основна увага була зосереджена на можливих внутрішніх джерелах ідейно-художньої своєрідності пізньої прози Катаева; на тому, як змінювався не стільки склад системи поетики, скільки характер співвідношення її компонентів; не на зникненні або появі яких-небудь елементів, а на зміні їхніх функцій.

Методологічною основою дисертації стали праці вітчизняних та зарубіжних літературознавців і критиків з загальних та окремих,_ проблем теорії й історії літературного мистецтва.

Основні методи дослідження - історико-генетичний та порівняль-но-ткпологічний.

Результаті! дисертаційного дослідження мають певне наукове та

* Т и н я н о в Ю.Н. Поэтика. История литературы. Кино. - М., 1977, с. 281, ■ *

практичне значения для осмислення особливостей літературного процесу післяловгневої епохи, в розумінні позитивних якосте.! та недоліків прози Катаева, її місця в літературі. Спостереження та висновки, мо містяться в дисертації,можуть бути використані в нових дослідженнях та навчальних посібниках, в теорет'.гчних та істо-рико-літературних курсах лекцій, з системі спецсекенарів і спецкурсів по новітній літературі, а тако’с на відповідних уроках та факультативних заняттях в середній мколі.

Апробація роботи. Основні положення і наукові результати ди-сертаці Лпого дослідження були викладені на наукових конференціях в Інституті літератури ін. Т.Г.ГІевченка АН України (Київ, 1986,

1987), на науково-практичній Гоголівськін конференції (Кі.кин,

1988), на науковій конференції, присвяченій проблемам вивчення

та викладання зарубіжної літературної критики (Сімферопіль, 1939), на звітній науковій конференції кафедр Кам’янець-ГІодільського педінституту, в статті, !тю надрукована в збірнику "Вопросы русской литературы". Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри російської, зарубі.тлої .та теорії літератури Чернівецького університету.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У Вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність. Розкривається ступінь наукової новизни дослідження, визначаються основна мота, завдання, методологічна основа та практичне значення роботи. Дається огляд наукової літератури, що стосуються основних проблем дисертації.

Перини розділ - "!.!ісце фейлетону в яапровіб системі Катаева" -присвячений розгляду фейлетоні стики Катаева. йшти творчого шляху пнсьмешипса, літературного розвитку країни примушують уваолішз віднестися до особливостей засвоєння Катасвим .танровоТ специфіки фейлетону і до визначення місця гянру в індивідуальній :?янровій системі. А для цього вияаяяється небезкорис-'ним звернення до ган-рової змістовності фойлетоігу в його історичному розвитку.

Резюмуючи наведені в дисертації жанрові визначення фейлетону, потрібно відмітити, то в українських, російських та західноєвропейських літературознавстві та критиці широко розповсядтене уявлення про фейлетон як художньо-публіцистичний глнр. Однісв з важливих його ознак була орієнтація па конкретні д:п:;тп діпО.юоті. ^о-зуміння л;еі'.летону не звужувалось проблемно-тематігшоп одноманіт-

ністю або сатиричним спрямуванням. Основними жанровизначальними факторами були (а в західноєвропейському розумінні) і залишилися: надзвичайна динамічність форми та "розкутість" автора, яскравість та неповторність індивідуального мовного стилю, наявність допоміжних тем, асоціативно повіязаних з основною.

Такий погляд на фейлетон зберігався і в післяжовтневому літературознавстві аж до кінця 20-х років. Ка широкому розумінні жирових принципів фейлетону базувалась літературна практика М.Булгакова, А.Зорича, І.Ільфа, Є.Петрова, З.Катаава, Ю.Олеиі, Остапа Вишні, С.Пилипенка, З.Иплана-Елакитного та багатьох інших. І тільки на рубежі 20-30-х років фейлетон (українській в меншій мірі, російський - в більшій) перетворився в суворо сатиричний жанр.

При цьому найбагатший художній досвід українського, російського, зарубіжного фейлетону кінця XIX - початку XX століть не тільки ігнорувався, але й зумисне відхилявся.

У ході розгляду особливостей (фейлетоністики Катаева дисертант виходив з того, що фейлетон - проміжний жанр, який знаходиться на зіткненні публіцистики та белетристики. Публіцистичність фейлетону базується на' конкретно?^ фактичному матеріалі. Але матеріал , цей не обов’язково повинен бути суто документальним. У фейлетоні конкретизація реалій дійсності, що стали поштовхом для створення літературного твору, можлива і при допомозі алюзії. Наповненість-системи засобів вираження б фейлетоні більш за все визначається бажанням фейлетоніста здивувати, вразити читача, в якійсь мірі нав’язати останньому точку зору на матеріал і власне сприйняття дійсності. Тому головними яанровлзначальними факторами виступають: асоціативний принцип структурно-композиційної організації оповіді та мовна ексцентричність. У зв’язку з вищевикладеним в коло розглянутих творів даного жанру ввійшли не тільки зовнішньополітичні , побутові 'і)е;ілетони Катаева, але й театральні, літературно-критичні . ’

Катаев часто супроводжував свої фейлетони авторськими жанровими визначеннями типу: "Швейцарія. (Популярний, але однак суворо наукові!.! парне идя .цітой післявоєнного віку)" (1926). Авторські танропі рпіінтк'ншг виконували формально-змістовну функцію, наповнювались генним художнім сенсом, орівнтували читача на те, як читати і уа якими законами робити висновки про прочитане.

^ Надзвичайна рухливість змістовних та формальних елементів фейлетону дозволяла письменнику використовувати різні літературні

- ■> -

та позалітературні форми. При написанні фейлетонів Катаев звертався до форм газетного монтажу ("Місячна соната", 1925), посібника ("Поради молодій красуні", 1946), щоденника ("Щоденник гіркого п’яниці", 1935), казки ("Казочка про адміністративну ріпку", 1926), кіносценарію ("Кіноповість про кіностудію”, 1950), навіть роману ("П’ятдесят притч і в, або Гребете і вська медицина", 1926) та інших.

Прийом поєднання фейлетонних способів обробки матеріалу з різними жанровими формами безперечно сприяв белетризації факту.,Завдяки цьому Катаев діставав змогу для переосмислення змістовної суті окремих жанрів. Природна схильність фейлетону до трансформації дозволяла письменнику проводити експерименти над жанровими формами п;е задовго до початку "пізнього Катаева". Безумовно, ці проби не носили програмно-систематичного характеру, але були (хай навіть щедро приправленім гумористичним забарвленням) початком синтезувати різних жанрів. Окреслюються особливо тісні зв’язки катаевського фейлетону з есе, нарисом, оповіданням. Однак поетика фейлетону Катаева не тільки відчувала на собі дію цих жанрів, але й в свою чергу чинила вплив на поетику катаевського оповідання, повісті. Є мо.тошвість відмітити подібні процеси в творчості І.Гончарова, Ф.Достоевського, М.Булгакова, І.Ільфа та Є.Петрова.

Синтетична природа катаевського «фейлетону відобразилась на його хронотопі. При всій часовій та просторовій конкретності фактичної основи, форми існування умовного світу в фейлетоні Катаева - розпливчаті та невизначені. Хронотоп в катаевському фейлетоні виконує пункцію пункту перетинання реальності, уяви письменника та уваги читача.

Визначеність просторово-часових рамок існування 'фактичної основи та асоціативність компоновки матеріалу знаходяться в протиборстві. Вибираючи одне, необхідно відмовитись від іншого. Катаев в фейлетонах та в пізніх прозових творах чіткості хронотопу віддавав перевагу-перед широтою змістовно-тематичного об’єднання.

Не ігноруючи змістом епіграфу, Катаев все ж таки робив іноді порушення, коли торкався тем дещо побічних. Цікаво, що залучення додаткових тем в таких випадках не диктувалося логікою асоціативного ряду. "Маленький фейлетон" ”Летять"(І923) був присвячений неділі повітряного флоту. В ньому, поряд з уславленням Червоної авіації, ворушені теми боротьби з "класово чутго'и елвментскя непу", обвалування покупців, батьків та дітей.

Подібні поєднання не були наслідками художньої необхідності або доцільності. Катаев, керуючись сухіш раціоналізмом і практицизмом, наповнював фейлетон різнорідними темами, часто вле апробованими, які стали надбанням масової свідомості. Принцип таких об’єднань можна порівнятр з принципом музичного контрапункту. Поєднання Катаєвим прийому контрапунктного сполучення тем з такими' елементами фейлетону, як наявність додаткової теми та асоціативного зв’язку її з основною, стало прецедентом для виробки механізму складних тематичних зрощень в пізніх прозових творах. До того ж, несподівані співставлення та асоціації сприяли створенню ефекту "остранения", з властивою стильовій системі Катаева метафоричністю, речовинністю деталі, трохи іронічною інтонацією.

В фейлетоні "Неймовірно, але факт!"(І92б) оповідь ведеться пунктирно: частина листа робкора змінює текст фейлетоніста. Так робиться декілька разів. За допомогою документу Катаев конкретизував свої асоціації, надав їм постійні імпульси. Такими асоціаціями письменник збагачував зміст поодинокого факту. Справедливо відмітити, що в фейлетонах Катаев рідко досягав глибоких узагальнень, дієвої проблематизації. Набагато вдаліше використовував Ка-. тавв прийом почергового розміщення документу та авторського тексту в "Кладовищі в Скулянах”(і975). Оповідна тканина цього твору складається з великої кількості смуг, які змінюються і являють собою цитати з щоденників пращурів Катаєш та авторську оповідь. Документ став органічною частиною художнього тексту.

Характер оповіді в катаевському фейлетоні та в пізній прозі в багатьох випадках зумовлюється взаємовідносинами персонажу, оповідача та автора. Персонажі фейлетонів Катаева - малоактивні, безхарактерні, позбавлені рис особистості. Частіше вони є просто масками, які самі по собі ідентифікують певні соціальні явища. Розпізнавальними прикметами стала номінація особи, що носить маску. Катаев просто використовував потрібну маску або їхні, комбінації, підпорядковуючи їх конкретнім ідеологічним завданням.

В фоіілотонах. "Лу, папаша!"Сі926), "Записки товстуна"(1935) та інших наявність персон і цлкозаних оповідачів була засобом белетризації ;-«кгін дійсності. Оповідачі в фейлетонах Катаева відігравали 'й/нкці опальну роль тих самих авторських масок. Письменник навіть не цуло турбувався про те, щоб повністю сховати своє обличчя.

Перотпорешт факту в художню умовність, на думку Катаева,, могли -гако* сприяти вигадані автори фейлетонів. Вони визначались пись-

менником у вигляді псевдонімів-підписів, шо значились під фейлетонами: "ВаляЯ-Катаев”, "Старий Собакін",; "Митрофан_Гірчиця", . "Олівер Твіст" та інші. Псевдоніми-підписи також були своєрідними касками автора.

Створення авторських масок було оригінальною літературною містифікацією, в якій як письменник, так і читач підпорядковувались певним правилам гри. Книжкова генетичність катаєвських масок та їх залежність від автора стали першими спробами, ч;о в майбутньому будуть своєрідно реалізовані в калейдоскоп літературних призвіськ в "Алмазному моєму вінці"( 1978). З інших творах і'0-80-х років, як і в фейлетонах, зашнфровці-дешифровці піддавались суспільні, історико-культурні, етико-філософські питання. В фе ілето-нах коло обігруваних проблем в значній мірі наповнювалося сеці-ально-побутовкм змістом. Використаний прийом напівнатяку-напівза-мовчення активізував у читача процес мислення, втягував його в • акт співтворчості.

Важливим елементом літературної гри, значною ланкою асоціативного ряду виступав заголовок .фейлетону. Катасв дуже широко використовував у назвах своїх фейлетонів алюзію ("В палаті Я...", 1939), ремінісценцію ("Два гусари", 1934), оказіональні сполучення ("Крадіо.(Крадене радіо)", 1926), алогізмі! ("Вагітний мужчина", 1926,), фразеологізми та стійкі словосполучення в авторській обробці ("Розвага Нязєпетровської єсть пити", І92б). Принцип творення таких заголовків - асоціативний. Він передбачав відштовхування від загаїьновідомого, зміну його розуміння за допомогою особистого сприйняття. Полісемантичність заголовків катаєвських фейлетонів збуджувала уяву читача, сприяла творенню художньої багатозначності тексту. '

Специфіка заголовків катаєвських фейлетонів, як і заголовки фейлетонів багатьох інших авторів 20~х років, заключається в тому, гао прямо відображення теми замінювалось натяком, реплікою оціночного характеру, лапідарним уточненням, Називання пізніх творів Катаєш будувалось за цим же принципом. У назвах пізніх творів є ремінісценції ("Трава забуття", 1968; "Алмазний мій вінець", 1378; "І3*е написаний Рвртер", 1380), репліки оціночного характеру ("Святий колодязь", 1967), загадково-інтригуючі ("Розбите жигтл, або Чарівний ріг Оборону", І372), такі, по насторожували читача можливою пасткою ("Кубик", 1969). Головно - назви пізніх прозових творів Катаєш, ::ю виникали в результаті суб’єктів-

- 10 - . них авторських асоціацій, завжди яскраві та несподівані ("Маленькі залізні двері в стіні", 1964; "Кладовище в Скулянах", 1976).

Фейлетон, як це випливав із сприйняття Катаєвим жанрових принципів, дозволяв найрізноманітніші порушення, зміни жанрових рамок. Він же став випробним матеріалом для катаєвських експериментів у галузі зміщення жанрових меж. Здобутий досвід допоміг Катаєву в пошуках універсальної форми творів 60-80-х років.

.Другий розділ - "Ідейно-художні особливості прозових творів Катаєва 1910-1950-х років" - присвячений розгляду оповідань, повістей, романів письменника. Особливу увагу було звернуто на оповідання та повісті І9І0-20-Х років,.повість "Білі^ парус одинокий"

(1936), оскільки ці твори видаються найбільш значимими з точки зору формування та розвитку системи поетики Катаєва.

Уже в перших прозових творах Катаєвим було розпочато ущільнен-

ня та об’єднання різнорідних жанрових ознак. Намітилась тенденція розширення змістовно-художніх можливостей літературної форми шляхом жанрового синтезу. Поєднання жанрових якостей оповідання, авт тобіографії, спогадів спостерігається в творах Катаєва: "Весняний дзвін"(1916), "А+В в квадраті" (і917), "Святки у покійників"(і9І8) та інших. У творі "Барабан"(і917) відчутні жанрові якості оповідання, нарису, записок. Молодий Катаєв порушував, розмивав традиційні жанрові рамки несвідомо. Для нього залишились надзвичайно важливії-, ми сюжетна стрункість, чітке зосередження уваги на одній головній події чи сюжетній лінії. Але початок цілеспрямованного звернення у власне минуле, контамінація суто особистого світосприйняття з естетичними законами епічних форм було закладено вже в I910—1920—х роках.

Пізня проза Катаєва, починаючи з "Маленьких залізних дверей в стіні", носить частково щеденннковий характер, а в жанровому оформленні зближується з записками. Конструктивна основа жанрової форми записок (принцип вільної, "природної" компоновки матеріалу та персоніфікації оповідача) особливо чітко проступає в "Юнацькому романі "(і98і), в якому знайшли відображення події першої світової"' війни.

Для поетики пізньої прози Катаєва велике значення мали також поетичні засоби, апробовані письменником в оповіданнях 1922-1923-го років: "Аштоми", "Дослід Кранца", "В осадженому місті", "Залізне кільце", "Сер Генрі та чорт". Художні час та простір в цих

творах, з одного боку, легко мохна співвіднести з конкретними виявленнями реальності, а, з другого боку, - переповнені рантасма-горіею та хкмеричністю. У пізніх прозових творах "злиття" світу дійсного і світу вимисленого стало програмним. Як і з оповіданнях 20-х років, тут ірреальність просторово-часових відносин, гротескне їх зображення були інструментами суО’зктпвації оповіді. Катаев пройшов іллях від мозаїчності оповіді в ранніх оповідання;: до мозаїчності сксетко-хомпозиційної організації матеріалу в пізній прозі.

Поряд з фейлетонами, оповіданнями 20-х років основу длі творчих пошуків та експериментів Катаева складали авактюрно-фантастпч-ні повісті та романи: "Острів Ерендорф"( 1924), "Повелитель запіза" (І925І, "Пригоди паровозу" (і925) . Будова цих творів просякнута надмірною авторською активністю. Автор поспівав за всіма героями, подіями, іноді заступав їх власною присутністю. Авторське панування над оповідальною структурою авантюрно-пригодницьких творів вело до ліркзації прозово-романних форм. У пізніх творах Катаев, не. "соромлячись" читача, відкрито конструював сюжет та оповідь, демонстративно перебирав можливі варіанти побудови твору.

До авантюрно-пригодницьких творів Катаева приєднується повість "Розтратники"(1926), яка принесла письменникові широку популярність в кінці 20-х років. У "Розтратниках" присутні елементи поетики роману,' повісті, фейлетону. Ведуча конструктивна роль належить також автору: герої внутрішньо статичні, позбавлені цільності та свободи дії. В цьому творі Катаев використав сюжетну схему подорожі та авантюри. Так само зробили пізніше Ї.Ільф та Є.Петров в романах "Дванадцять стільців"(і928), "Золоте теля"(І931).

Катаев у "Розтратниках" розкрив світ речей та деталей, використовуючи монтажний принцип. Оповідання, повісті 20-х років давали сучаснхгкам можливість "побачити деякі характерні для Катаева риси: легкість, ковзання по поверхні явищ та різко оголення прийомів" . Пізня проза письменника стала суцільним оголенням прийомів, показовим жонглюванням способами творення естет;тчної реальності.

Твори "Батько"(і925), "Біліє парус одинокий"(1936) характеризуються використанням прийому естетичної доорганізації дійсності. Відштовхуючись від реальних фактів, які мали місце в особистій долі письменника та в соціально-політичному кнтті країни, Катаев мо-

1 Е р м по а В. [Рецензия] // Поавда. - 1927. - 29 сир. - Роч. 'т1® ®,: ь^аев Растратчики: Повести и рассказы. - Д.: Прпбоі!,

делював художній світ, .'сііття представників цього світу - Петра Сина Міського, Поті Бачея - виступає можливими варіантами життя автора. Ця тенденція посилишся в пізніх прозових творах Катаева, де персон і фікованними варіантами долі автора постають: ІІчьолкін ("Трава забуття", "Кубик", "Пнацький роман"), Мосьє ("Кубик"), Ліма ("Вже написаний Вертер").

У повісті "Біліс парус одинокий" автор реалізується однаково як через Петіну непоінформованість в питаннях про киттсві джерела, його інтелектуальну інфантильність, так і через тверезість суджень, соціальну широту погляду Гаврика. Гаврик дав Катаеву можливість подивитись на дитинство з боку письменники, відтінити особисті ранні враження. Однак при зовнішніх відшностях дуже відчутним стаз внутрішня єдність героїв. їхні перебивання та почуття підводяться під загальний знаменник - момент авторського осяяння, що перетворюються в худо.гню правду. Цьому такок сприяє використання прийому "остранения" в відтворенні побаченого.

По суті, якби соціально-політична спрямованість повісті, її ідеологічна заданість не були такими відчутними та значущими, то "Біліє парус одинокий" міг би стати книгою спогадів, в якій за допомогою авторської пам’яті майстерно змодельована особлива естетична реальність.

Аналіз белетризованих творів Катаева І9І0-ІЙ50-Х років показав, ідо поява "нового Катаева" була підготовлена всім попереднім творчим досвідом письменника, 'фундамент під пізню прозу (як в проблемно-тематичному, так і в художньому відношеннях) був закладений в 20-30-і роки. Приклад ранніх автобіографічних творів, на-піврантастичштх оповідань свідчить про те, що в кінці другого десятиріччя нашого століття Катаев потенційно "був готовий" до одночасного хиття в двох світах: реальному та невидимому. Письменник апробував основні прийоми створення худо-кньої реальності на основі поєднання дійсного та фантастичного: підвищена авторська активність, гротескність та мозаїчність.оповіді, його ліризм та іронічність, гонка взаємодія фабульних та сюиетних елементів, "ос-транение" предметів та подій, напливи і пульсація часових пластів.

У тгетьогту розділі - "Поетика пізньої прози В,Катаова" - твори письменника 60-80-х років розглядаються як закономірний результат ного творчої еволюції, логіки літературного розвитку в після-жовтневу епоху.

“осліди Катаева в галузі комбінування в ме.тах одного цілого

- ІЗ -

різних ганрових якостей сприяли виробці уявлення письменника про унікальність та універсальність художньої форми. Творчі зусилля Катаева були спрямовані не тільки на пошуки способів органічного поєднання ліричної та епічної основ, але Я на підбір засобів злиття рис публіцистики та белетристики. Цей процес йчов шляхом зміни функціональної відповідності різнорідних по відношенню один до одного жанрової форми та жанрового змісту.

Характерними ознаками пізньої прози Катаева стали: наявність автобіографічної основи, відсутність хронікальної (фабульї.ої) послідовності в розташуванні сюжетних частин, обов’язкова авторська присутність в художній тканині твору, ліризм оповіді, його сповідальний характер.

У пізніх творах Катаев не подавав ка суд читача готові жанрові визначення. Письменник навпаки демонстрував перед читачем сам механізм пошуків точної жанрової.дефініції, часом втягуючи в цей процес останнього. Показовими в цьому відношенні с "Маленькі залізні двері в стіні" та "Кубик".

Спочатку наче нейтрально знаходячись в назві твору, потім стаючи суттєвим художньо-змістовним інформатором, і, накінець, твердо улаштувавшись в тексті художніх творів, авторські жанрові визначення стали тематично-суттєвим вузлом, який пов’язував всю творчу спадщину Катаева в одне естетичне ціле.

Загальним для пізніх та ранніх прозових творів Катаова став принцип їх називання. Назви пізніх творів виконували ті ж функції, шо й заголовки фейлетонів. Вони часто ставали елементами літературної гри між. письменником та читачем. Назва була першою ланкою асоціативного ланцюга і проходила лейтмотивом крізь .весь зміст твору, як це спостерігається в "Траві забуття", "Алмазному моєму вінці". Катаев.іноді, вводив назву в різних модифікаціях в текст, на очах читача розкривав мотивацію вибору тівї чи іншої назви ("Кубик" ).

Емоційний вплив на читача посилювався в тих випадках, коли в якості назв виступали літературні питати та ремінісценції. "Трава забуття", "Алмазний мій вінець", "йке написаний Бартер" - виносились в заголовки творів завдяки авторській націленності на пам'ять та асоціативне сприйняття читача. Катаєвська трактовка цих Фраз, полемічне введення їх в текст твору перш за все були читачеві прикладом та виправданням (викликаним в'їв сні домі стю читача) глибоко особистого погляд на спіт.

Посилання на класичні літературні 'зразки допомогли Катаеву розширити загальнолюдський контекст твору, перевести матеріал, який лежить в основі твору, в с<*>еру вічних проблем. Так, паприку, лад, "трава забуття", якою поросло поле битви в пушкінській поемі "Руслан і Людмила", в творі Катаева дещо зменшує напругу соціального протистояння Буніна та Г/аяковского, допомогає сконцентрувати увагу на людській суті "академіка" та "трибуна".

Відкритість форми та змісту пізніх книг Катаева, їх принципова незавершенність, яка йде, можливо, від усвідомлених раніше письменником жанрових якостей повісті, залишали за читачем право на співтворчість та "дописування" твору. Цьому сприяв також контрапунктичний принцип злиття тем. Використана Катасвим в пізній прозі система художніх засобів вираження спричинювала дійсно нескінченне число варіантів тлумачення ідейного змісту твору.

У пізній прозі факти та документальні свідчення стали будівельним матеріалом для створюваного письменником художнього світу. Часткова правда поодинокого факту гарантувала в значній мірі правдивість художнього цілого, створювала ілюзію достовірності всього, що повідомлялося автором. В "Святому колодязі", "Алмазному,моєму вінці", "Вже написаний Вертер" та в інших творах Катаев силою ви- . мислу та фантазії "кував" просоподібні ланки, які повинні були заповнити існуючі прогалини. Аналогічно письменник поступав і при • створенні .рвйлетону, белетристики 20-50-х років.

Авторська позиція в пізніх творах Катаева визначається єдністю та боротьбою двох протилежностей: прагненням до достовірності, . істинності повідомленого та бажанням писати "як заманеться". За рахунок цього визначається роль автора-оповідача як посередника в літературній грі. Як і в фейлетоні, він стає зовсім відчутною, зримою зв’язуючою ланкою між художнім текстом та сприйняття:»: читача. Як і в ранній белетристиці, автор виступає в"двох і поста--сях: героєві та оповідачеві. І в пізніх творах Катаева прослід’ку-ється постійна одночасовість авторської реалізації в герої та оповідачеві .

Багатофункціональна насиченність авторської особи виявляється також в хронотоп і пізніх творів Катаева. Як не дивно (з точки зору співставлення з мозаїчністю оповіді та композиції) в пізніх творах Катаев іноді прагнув до чіткої часової номінації. "Кладови-ие в Скулянах" є багатім на точні дати, аж до визначення чисел місяця. В цьому творі просторові позначення конкретні та визначені.

Але вони залишаються на рівні фабульних фішок, між якими і розгортається (часто зигзагоподібно, але не однолінійно) основний сюжетний зміст: духовне та моральне життя людської особистості. Монолітність автора-героя та автора-оповідача забезпечила в дос- . татній мірі ілюзію одночасовості плину подій мшгулого, Т9ПЄрІШНЬ0-го та майбутнього.

У 6О-80-Ї роки Катаев свідомо відмовився від поверхнезої логіки та раціоналізму в організації просторово-часових відносин. Це підкреслювало умовний характер існування художньої реальності, основних форм її буття, демонструвало авторську могутність. Просторово-часові обриси приймали характер ірреального, релятивного ісігування.

Як і п фантастичних оповіданнях 20-х років, Катаев в пізніх творах також турбувався про фабульну мотивацію специфіки оповіді.

В цьому відношенні пізня творчість Катаева зближується з естетикою екзистенціалізму. Лвтор-оповідач пізніх катаєвських творів знаходиться в порубіжній ситуації: він досяг похилого віку, перебуває мік литтям та смертю.

Розрізнені Фрагменти авторської свідомості, сюжетної дії в пізній прозі Катаева цементуються за рахунок ліро-асоціативної основи. Ліричне цементування та згладжування швів монтажу за допомогою асоціацій відчуваються у всіх пізніх творах Катаева. Поряд з мозаїчністю оповіді та композиції це створювало ефект невимушенно-го, природного руху оповіді, яка базується иа вільному розмежуванні часу та простору. Поменшивши в пізніх прозових творах традиційно великий об’єм романного часу та простору, Катаев екстенсивний ' показник компенсував інтенсивним - загостренням на напруженням ліричного монтажу. .

Літературні експерименти пізнього Катаева на фоні "радянської" літератури 60-80-х років - вражаючі. Заради справедливості потрібно відмітити деяку їхню вторинність по відношенню до досвіду світової літератури (твори М.Пруста, Вірджінії Вулф, Дж.Джойса, французьких "неороманістів"' та інших). Для "радянської” літератури творчі досягнення пізнього Катаева виконували роль з’єднуючих елементів з завоюваннями загальнолюдської культури.

Висновки дослідження в основному такі:

■ Катаев - полгжанровий письменник. Иа протязі багаторічного

творчого розвитку ним була розроблена система прозових жанрів. Особливостями функцінування цієї системи стали: активність взаємодії різнорідних по своїй суті мирового змісту та жанрової форми, різноманітних жанрових форм між собою, створення на основі взаомопереходів та взаємовпливу жанрових елементів оригінальної форми пізніх творів.

Аналіз катаевських творів крізь призму всієї жанрової системи привів до висновку, що поетика прозових творів 60-80-х років в значній мірі пишалася впливу з боку фейлетону та оповідань 20-х років, ніж повістей та романів 30-50-х років.

Цей же аналіз підтверджує думку про творчу цілістність особи письменника та внутрішню. ' зумовленність йогс естетичного розвитку. Не було ні "старого", ні "нового” Катаева. Був тільки "один"

В.Катаєв, тому що не було повного оновлення та заміни всіх елементів системи поетики. Еволюція поетики прози Катаева виявилася в фулуці опальних змінах окремих елементів естетичної системи письменника. .

Основні положення дисертації відображені в слідуючих публікаціях:

1. Гоголевские традиции в поэтике прозы В.Катаева // Наследие Н.В.Гоголя и современность: Тез. докл. научн. конф. - Нежин,

1988. - Часть первая. - С. 67 - 69.

2. Поздняя проза В.Катаева в англоязычной критике // ЗаруОеж-

ная литературная критика: проблемы изучения и преподавания: Тези-, сы крымской научной конференции. - Симферополь, 1989. - С. 82 -83 (в соавторстве^. . ’

3. Фельетон и поздняя проза В.Катаева (внутренняя преемственность ) // Вопросы русской литературы: Респ. меквед. научн. сб. -Львов, 1990. - Ban. I (55). - С. ПО - 117.

4. Поэтика заглавия катаевского фейлетона // ХХХХІІ звітна

наукова конференція кафедр інституту за 1989 - 1990 pp.: Тези доповідей. - Кам’янець-Подільський, І99Т. - 159.

Підписано до друку 2‘і Л2.199И:і>.0б .0, Є.Формат 60x84 І/І6.

їрук офсетний.Тир.ІОО.ЗамЛЗ^.Бевидатно.

JLUa iiju. 1 ім.лрагоканоьа, Київ.iiaporota,V.

Підписано до друку ?Л. Jpyк офсетний.Тир.100.