автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Философские идеи в восточнославянских рецепциях памятки "Стефанит и Ихнилат"

Полный текст автореферата диссертации по теме "Философские идеи в восточнославянских рецепциях памятки "Стефанит и Ихнилат""

Академія наук України Інститут філософії

На правах рукопису

ДАНИЛОВА Тетяна Вікторівна

ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ У СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИХ РЕЦЕПЦІЯХ ПАМ'ЯТКИ "СТЕФАНІТ І ІХНІЛАТ"

Спеціальність 09.00.03 — історія філософії

Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук

КИЇВ 1993

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті філософії АН України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Нічик Валерія Михайлівна.

Офіційні опоненти:

1) доктор філософських наук, професоз Бичко Ігор Валентинович;

2) кандидат філософських наук Шкулик Наді я Федорівна.

Провідна устаноза - Інститут пам'яткозназетва АН України, м. Київ.

Захист відбудеться

1993 р. о^Угодині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.25.02 в Інституті філософії АН України за адресою: 252С01, Ки-

їв-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії АН України.

' ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відомо, що система логічної реконструкції Історії розвитку філософської думки на Україні містить в собі прогалини, які ускладнюють утворення повної 1 всебічної картини цього розвитку. Однією з таких прогалин є період XIІ¡-XV ст. Глибока розробка цього періоду передбачав попереднє вивчення писемних джерел та їх історико-філософське усвідомлення.

Складність вивчення зазначеного періоду історико-філософсько-го процесу полягав, передусім, в незавершеності філософствування як окремої сфери - духовної творчості, у своєрідному "дифузному" розподіленні Ідей філософського порядку по всьому простору створених цією добою текстів, які не завжди мали власне філософський статус. Звідси неминуче випливає актуальність звернення не тільки (а часто саме не стільки) до пам’яток, що мають усвідомлено-філо-софський характер, а й до художніх, "белетристичних" творів, які виконують функції "неусвідомленого філософствування".

Однією з пам’яток, які було створено за цих часів, є "Стефа-ніт і Іхнілат" - популярний у середні віки перекладний літературний твір. За формою він є одним із першій белетристичних творів східнослов'янської писемності, зразком "мандруючих сюжетів", тобто твором, який з’явився у слов'ян після того, як обійшов до цього півсвіту й приніс Із собою вплив Інших культур і загальнолюдську мудрість.

Пам’ятка "Стефаніт і Іхнілат" містить у собі багато філософсько-світоглядних ідей. В ній ставиться проблема людини, обговорюється смисложиттєва проблематика, питання етики, співвідношення особистості 1 держави, проблема притчевої мудрості як однієї з специфічних форм середньовічної філософії.

Автор вважає, що аналіз пам’ятки може сприяти виявленню основних напрямків, за допомогою яких розвивалися Ідейна взаємодія і функціонування східнослов'янської філософської думки з філософією давнього і середньовічного Сходу та з західними культурними традиціями Передвідродження.

Дослідження'тексту пам'ятки видається актуальним, оскільки воно присвячене розв’язанню важливої в теоретичному 1 практичному відношенні проблеми з’ясування історико - філософського змісту ма-лодослідженого періоду Історії вітчизняного філософського процесу. Такі дослідження сприяють більш глибокому розумінню конкретних умов 1 шляхів становлення й розвитку філософської думки в нашій

країні, з'ясуванню деяких фактів, які обумовили специфіку й особливості, властиві вітчизняній філософії цього періоду.

Актуальність теми обумовлена й тим, що історико - філософське дослідження східнослов’янських писемних пам’яток культури мав велике суспільно-політичне 1 патріотичне значення і дозволяє глибше та повніше ознайомитися з джерелами вітчизняної культури, яка в невід'ємною складовою частиною світової культури.

У цьому зв'язку необхідно підкреслити близький взаємозв’язок досліджуваної пам’ятки з загальнолюдським смисловим фондом фольклорної притчевої мудрості, що підвищує значення комплексного (в тому числі й Історико - філософського) вивчення тексту "Стефаніт.і Іхнілат".

Дослідження тексту пам’ятки надає можливості порівняти зміст й сприйняття цієї пам'ятки з тим, як його тлумачили в Інших регіонах 1 продемонструвати своєрідність його східнослов'янської рецепції, показати багате нюансування наявних в пам'ятці численних семантичних шарів різного походження, їх перехід у латентний стан 1 подальшу актуалізацію, що надав можливості зробити певний внесок у розробку загальнофілософської методології аналізу міжкультурних контактів.

Стан вивченості проблеми. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показав, що на сьогоднішній день доля "Стефаніта 1 Іх-нілата" на східнослов’янському грунті недостатньо досліджена. Перший огляд рукописів, що мали в своєму складі цю повість, було зроблено А.Н.ПипІним у 1847 р. Він описав та дослідив сім рукописів і порівняв їх з грецьким текстом. У 1877 р. пам'ятку було видано Ф.І.Булгаковим, точніше, було видано список Вяземського XVIII ст. Друге видання 1 дослідження було здійснено А.Є.Вікторовим у 1880 - 1881 рр.

Дослідженням "Стефаніта і Іхнілата" займалися С.К.Смирнов (1879) 1 Ф.І.Ристенко (1902). У 1940 р. бібліографію повісті було складено В.П.Адріановою-Перетц 1 В.Ф.Покровською.а в 1955 р. її доповнили дослідження А.А.Назаревського.Останнім часом вивченням тексту "Стефаніта 1 Іхнілата" займалися Я.С.Лур'є й О.П.ЛІхачова, які видали цю пам’ятку на основі двох списків XV ст. (Синодального і Троїцького) та одного списку XVII ст. (Толстовського) у збірці під назвою "Стефанит и Ихнилат. Средневековая книга басен по русским рукописям XV - XVII веков". В цій самій збірці вперше здійснено переклад грецького тексту пам’ятки сучасною російською мовою

. - 5 - .

(перекладачі Є.Е.Гранстрем і В.С.Шандровська).

"Стефаніт 1 Іхнілат1' б рецепціє» арабської "Каліли і Дімни", яка, в свою чергу, має джерелом Індійську збірку "Панчатантра". Дослідженням "Панчатантри" і "Каліли 1 Дімни" займалися Бенфей, Нельдеке, Кейс-Фальконер тощо. Переклад перської версії "Каліли і Дімни" здійснив Б.Волков під назвою "Политические и нравоучительные басни Пиль пая, философа индейскаго".У 1889 р. зроблено переклад арабської "Каліли і Дімни" М.В.Рябініним і М.О.Аттаєй. Переклад "Панчатантри" сучасною російською мовою з санскриту виконано А.Сиркіним (видано у 1962 р.) Першу частину "Каліли 1 Дімни" перекладено, перероблено і видано у 1918 р. Пізніше переклад

І.П.Кузьміна та І.Ю.Крачковського було вперше надруковано у 1934 p.,а повний переклад вийшов у 1957 р. У 1986 р. опубліковано ще

один переклад "Каліли 1 Дімни", який зроблено Б.Шидфар.

Проте, ці дослідження мали в цілому філологічний характер. Досліджено філологічні особливості, з'ясовано історичні корені

пам’ятки, спорідненість сюжетів у різних версіях тексту. Результатом вивчення книги є виявлення її особливостей в різких культурах, шляхи її трансплантації. Але місце пам’ятки "Стефаніт 1 Іхнілат" в історії філософської думки не з'ясовано. Автор вважає, що на даному етапі пам’ятка вимагає саме Історико-філософського осмислення тексту. .

Мета та завдання дослідження.

Метою дисертації є історико-філософський аналіз східнослов’янської рецепції ідей пам’ятки "Стефаніт і Іхнілат". Загальна мета дослідження визначила основні завдання:

- з'ясувати особливості трансплантації ідейного змісту пам’ятки на східнослов'янському грунті та характер її функціонування;

- встановити смислові структури досліджуваної пам’ятки, їх

обумовленість фольклорними шарами культур, в яких функціонувала ця пам’ятка, та співвідношення цих структур із загальнолюдським смисловим фондом; -

- сформулювати фундаментальні загальнолюдські прінцшШ й локальні культурні особливості притчеподібного способу мислення, освоєння світу і комунікації;'

- з’ясувати місце "розуму" в своєрідній концепції середньовічного інтелектуалізму, що 6 в основі світоглядного типу, який відображено в нашій пам’ятці;

- експлікувати основні поняття, що створюють етичну систему

секуляризованого менталітету, який приходить в Україну і Росію разом з обрамленою повістю "Стефаніт і Іхнілат";

- визначити погляди авторів і переписувачів досліджуваної пам’ятки на такі філософсько - соціологічні проблеми як місце людини в соціумі, структура соціальної Ієрархії, принципи управління державою (тобто особливості, які дозволяють розглядати пам'ятку "Стефаніт 1 Іхнілат" як "зерцало для правителів").

Методологічною та теоретичною основою дисертації є загально-наукові принципи об'єктивності та Історизму, спираючись на які, автор здійснював порівняльний аналіз,враховуючи досягнення сучасної філософської герменевтики та компаративістики.

Суттєву метологічну допомогу в аналізі тексту додали праці Л.М.Баткіна, Р.Варта, А.Я.Гуревича, Є.А.Костюхина, Д.С.ЛІхачова, Є.М.Мелетинського, М.Гепенера тощо. При розробці теми дисертації автор спирався на дослідження філософської думки на Україні і в Росії.

При розв’язанні питань, які виникли в процесі дослідження, автор використовував деякі розробки глибинної психології та структурного аналізу.

Основною джерелознавчою базою для дослідження були Синодальний список XV ст., Троїцький список XV ст.і Толстовський список XVII ст., російський переклад грецького тексту "Стефаніт*1 Іхні-лат" (переклзд Є.Е.Гранстрем 1 В.С.Шандровської), "Панчатантра" у перекладі А.Сиркіна 1" Каліла і Дімна" у перекладі Б.Шидфар, видані російською мовою, уривки з хронографа західного письма ХУІ-ХУІІ ст., що зберігається у ЦНБ м. Києва.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що автором вперше створено нову теоретичну концепцію про місце 1 роль пам’ятки "Сте-. фаніт 1 Іхнілат" в історико-філософському процесі на Україні в XV ст., яка аналізується в багаторівневому контексті давньоукраїнської 1 давньоруської культури.

У дисертації:

- обгрунтовано, що пам’ятки, подібні до "Стефаніта і Іхніла-та", мають властивість трансплантуватися з однієї культури в іншу. При цьому вони довгий час зберігають у латентному стані закладені у вихідній оповіді первинні смисли, які можуть знову актуалізуватися в культурі-реципієнті в результаті зміни специфічних локальних і часових умов;

- доведено, що ці властивості трансплантації обумовлено щіль-

ним зв'язком пам'ятки з фольклорними джерелами. В межах фольклорно-міфологічної семантики текст пам'ятки належить до типу наратив-них сюжетів з притчеподібною структурою;

- показано, що одним із специфічних способів філософствування, характерним для доби, щоа аналізується, є притча як спосіб мислення, освоєння світу і комунікації, а також як спосіб філософування;

- виявлено, що основним критерієм оцінки людської поведінки в пам"ятці вважається розум, який обумовлює успішну прагматичну активність його власника. Цю тенденцію світогляду можна умовно назвати "середньовічним прагматизмом". Це в одним із різновидів секуляризованого мислення. Встановлено взаємодію світської прагматики первинного тексту східного походження з монастирською дидактикою культури-реципіБНту; ця взаємодія лежить на межі загальнолюдського принципу активності,- що знаходиться в'основі динаміки розгортання різних субкультур;

- доведено, що у пам'ятці наявні різні етичні системи, взаємодію яких відображено як в прямих декларуваннях, так і в самій логіці оповіді. Загальною тенденцією пам'ятки можна вважати перевагу інструментально-прагматичних етичних настанов, які відображено в процесі оповіді, над абстрактно-теоретичними моралізаціями, які проголошено від авторів 1 переписувачів, або від персонажів. Цей висновок підтверджено підвищеним варіюванням поняттєво-моралістичних інтерпретацій притчевих сюжетів і стабільністю самих сюжетів, яка контрастує з цим;

- аналіз пам"ятки дозволив встановити, що концепцію ‘мудрого монархічного правління, яку було закладено в давньоіндійській версії пам’ятки 1 яка набула особливого розвитку в "Калілі і Дімні", збережено в скороченому вигляді у християнізованих грецькій та слов"янських версіях. Проте, паралельно з цим у тексті має місце більш "приземлене" реалістичне трактування структури суспільства і взаємодії його представників, які перебувають на різних рівнях ієрархічної драбини.

Теоретичне та практичне значення результатів даного дослідження полягає в тому, що одержані результати дають можливість збагатити загальну уяву про осбливості розвитку філософії України XV ст. у контексті взаємодії та функціонування української філософської думки зі східною філософією та із західними культурними впливами.

- 8 - ■

Матеріали дисертації, її тези 1 висновки модна використовувати: в подальшому дослідженні процесу розвитку філософської думки в Україні в XIII - XV ст.; в усвідомлюванні особливостей, які властиві філософії східних слов'ян в зазначений період; в процесі підготування праць з історії української філософії, в розробці навчальних посібників з Історії філософії слов'янських народів, а також під час викладання спецкурсів; у пропаганді історії духовної культури українського народу.

Апробація дослідження. Основний зміст дисертації викладено у трьох друкованих працях обсягом 1,5 др.арк. Результати дослідження доповідалися у виступах на конференціях "Кквзо-Печерська лавра та її місце в історії вітчизняної духовної культури ХІ-ХУ11 ст." (Київ, 1990), "Отечественная средневековая философкя и культура. Меж-дународньш контекст" (Луцьк, 1989).

Структуру роботи 1 послідовність викладення матеріалу обумовлено логікою дослідження проблеми, метою дисертації і завданнями роботи. Для цього необхідно було прослідкувати історію виникнення пам’ятки на грунті давньоіндійської культури, її рецепцію іншими культурами, визначити фольклорні жанрові джерела книги "Стефаніт і Іхнілат", а також з'ясувати механізм впливу пам’ятки на свідомість і підсвідоме читачів, що призвело до поділення першого розділу дисертації на три параграфи. Вивчення цих ключових положень дозволило перейти до другого розділу, який також складається з трьох параграфів. В них також аналізуються питання, пов’язані з дослідженнями філософських проблем, а саме: що є мудрість і яке місце вона посідав в житті людини, як саме треба поводитися розумній людині, питаннями етики та співвідношення особистості 1 держави, проблемою управління державою. Такий підхід дозволяв дати цілісне уявлення про зміст, характер і вплив досліджуваної пам’ятки.

. • ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається 1 обгрунтовується актуальність даного дослідження, аналізується ступінь розробленості проблеми, формулюються мета і завдання дослідження, характеризується філософсько-методологічна основа і джерела дисертації, визнається її наукова новизна, теоретична та практична значимість, апробація.

Основною метою першого розділу "Історико-культурний і філософський контекст пам'ятки "Стефаніт і Іхнілат" та етапи її форму-

вання" в дослідження історії виникнення пам'ятки "Стефаніт 1 Іхні-лат" та її списків (§ 1), визначення фольклорних жанрових джерел пам’ятки (§ 2) та розгляд притчі як засобу освоєння світу, комунікації та реалізації філософського змісту (§ 3).

При дослідженні текстів дисертант центральне місце приділяє саме пам"ятці "Стефаніт і Іхнілат", що являє собою греко-слов’-янську версію всесвітньо відомої пам’ятки, яка виникла в сиву давнину в Індії під назвою "Панчатантра". У VIII ст. Абдаллахом ібн аль-Мукаффою було виконано переклад книги арабською мовою під назвою "Каліла і Дімна". Саме завдяки арабському перекладу книга через деякий час з"явилася в Європі.

У слов'янські літератури пам’ятка перейшла з Візантії за посередництвом грецького перекладу Симеона Сифа (близько 1080 р.). Текст дістав назву "Стефаніт і Іхнілат". Цю грецьку обробку було перекладено церковно-слов'якськсю мовою. Через Болгарію текст потрапив до східнослов'янських літератур.

На цей час нам відомі 44 списки східнослов’янської редакції (разом із фрагментами), які можна розділити на три групи (О.П.Лі-хачова). В ході дослідження дисертант використовує три рукописи, що характеризують основні групи - Синодальний і Троїцький списки XV ст., Толстовський список XVII ст., а також український рукопис з хронографу західного письма XVI-XVII ст.

Всі названі дослідником списки мали безпосереднє поширення в російській тогочасній літературі, але є достатні підстави для твердження про функціонування пам'ятки в усіх культурах східних слов’ян - не лише російській, але українській і білоруській (Б.Лепкий, Д.Чижевський, М.Гепенер). Отже, спираючись на дослідження історії української літератури, дисертант наголошує н4 тому, що в Україні пам’ятка функціонувала з моменту проникнення її у східнослов’янську культуру. Про це засвідчує Київський СПИСОК XVII ст., який зберігається у зібранні Церковно-археологічного музею за N 836 у бібліотеці АН України під назвою "Писания Есопа Индеянина".

Як зазначає дослідник, повість могла потрапити в Україну не лише з південної Європи, а й із Заходу. У 1927 р. М.Гепенер у "Записках історико-філологічного відділу" опублікував чотири аркуші з рукопису XVI ст., які являють собою уривки зі збірки повістей "Стефаніт і Іхнілат". М.Гепенер довів українське походження рукопису. Першоджерелом уривків був не грецький текст повісті, а інші західноєвропейські редакції, в основі яких є єврейська редакція

раббі І09ля 1 латинський переклад Іоанна з Капуї. Ы.Гепенер доводить, що знайдені аркуші є тільки нєеєликокз часткою цілого твору 1 припусказ, що в Україні Існувала ціла збірка яка мала "світський" характер.

Оскільки варіант "Стефаніта 1 Іхнілата" складався протягом століть, дисертант виходить з того, що в важливим при текстологічному вивченні пам’ятки виявити її фольклорні жанрові джерела. При дослідженні "вертикального зрізу" пам'ятки дослілдник виявляє пошарове накладення 1 взаємопроникнення елементів культур, якими було витворено 1 трансплантовано текст. "Убирання" в себе елементів різних культур відбилося 1 в багаторівневості "Стефаніта 1 Іхніла-та". Дисертант виявляв, що пам’ятки, подібні до досліджуваної, мають жанр "обрамленої повісті". При більш детальному розгляді дослідник відзначав наявність багатьох відповідних форм, таких, як казка, байка, аполог, новела. ЦІ форми в властивими різним етапам становлення 1 розвитку культури, 1 на кожному певному етапі вони несуть специфічне філософське "навантаження" (мається на увазі проблема сенсу людського буття). Наявність подібних жанрових різновидів у різних культурах сприяла майже "безболісній" міграції текста з одного культурного регіона в інший. "Вертикальний зріз” пам’ятки надав дослідникові можливість визначення фольклорних жанрових джерел книги.

; Відзначаючи надзвичайну популярність книги, дисертант з’ясовує причину такого її поширення і приходить до висновку, що відповідь треба шукати в такому способі освоєння й осмислення світу як притча. Притча виходить за межі жанру, як її часто визначають, і є специфічним культурніш феноменом, який сприяв приведенню архетипа в прийнятні для даної культури форми (служить перекладу на мову конкретної культури) і цим актуалізує латентні смисли людської екзистенції.

Притча є вербалізацією невербального, наданням архетипові прийнятних для даної культури форм, при цьому архетип в Підгрунтям будь-якої культури, хоча сам він в позакультурним.

Таким чином, дисертант робить висновок, що розповсюдження притчі практично у всіх народів роз’яснюється не лише, та й не стільки загальною фольклорною основою або спорідненістю сюжетів, але й тіш, що притча в архетипічною формою. Тому твори притчепо-дібної структури, такі як "Панчатантра", "Каліла 1 Дімна", "Стефа-ніт і Іхкілат", трансплантуються різкими культурами і можуть функ-

• - 11 -ціонувати в різних регіонах (в даному випадку від Далекого Сходу 1 Індокитай до Західної Європи) як власне набуття культури - реципієнта.

У другому розділі "Пам’ятка "Стефаніт 1 Іхнілат" у філософському контексті" дисертант розглядає питання, пов"язан1 з специфікою розуміння мудрості в пам"ятц1 (5 1), з етичною проблематикою досліджуваного тексту (§2), з проблемою управління державою 1 з соціальними мотивами "Стефаніта 1 Іхнілата" (§ 3).

У дисертації обгрунтовано, що проблема мудрості є центральною для досліджуваної пам’ятки. Всі притчі, апологи, байки в зведеними до пошуків принципів мудрої поведінки. Мета, яку ставить читачеві досліджуваний текст, - це не входження в світ Бога за допомогою мудрості, а, скоріш за все, осягнвння принципів розумної (-мудрої) поведінки в конкретних життєвих ситуаціях.

У цілому "Панчатантра", "Каліла 1 Дімна", "Стефаніт 1 Іхні-лат" являють собою "своєрідну скарбницю практичної мудрості", 1 це значною мірою обумовило розповсюдження , функціонування 1 популярність пам’ятки в різних регіонах.

Дисертант приходить до висновку, що в досліджуваній пам’ятці ми зустрічаємося з досить оригінальним відбиттям поняття розуму в межах реального людського життя."Стефаніт 1 Іхнілат" не є зведенням моральних норм, які мало використовуються у повсякденному житті. "Філософія моралі" пам'ятки розбігається з традицією, являв собою різновид "настановчого зерцала", Текст містить спробу дати науку політичної мудрості, що грунтується на засадах своєрідного середньовічного прагматизму, а також окреслити певну філософсько-етичну норму розумної людської поведінки. Книга вчить, що не слід заподіювати ' шкоду іншому, оскільки це суперечить життєвій практиці 1 глуздові 1, нарешті, спрямовується проти того, хто завдав цієї шкоди.

Таким чином, у всіх "зерцалах" проголошені ними принципи не стільки відбивають моральні норми, скільки вони породжуються корисливими міркуваннями і носять утилітарний характер. У досліджуваній пам'ятці викладаються моральні життєві настанови, окреслюється образ ідеального правителя, а також мудреця, який спрямовує свого володаря на добрі вчинки 1 справедливість.

, У дисертації обгрунтовано, що розум у пам"ятці проголошено вищою цінністю. У книзі мова йде про розум як про "практичну мудрість", що властива не тільки позитивним, але й негативним персо-

нажам. При трансплантації "Стефаніта 1 Іхнілата" східні слов'яни одержали амбівалентного героя.

Дослідник встановлює, що поява амбівалентного героя мала свої підстави, а саме: переорієнтація на особистісне начало. Як підк-

реслював Е.Фромм, середньовічне суспільство характеризувалося відсутністю особистої свободи. Людина практично не могла змінити своє місце в соціальній ієрархії. Всі сфери життя регламентовані жорсткими нормами. З народження в певній соціальній спільності людину було закріплено в ній, особа "ототожнювалася з її роллю в суспільстві" (Е.Фромм). У межах свого щабля ієрархічної драбини індивід мав можливість відносно вільно виражати себе.

Цілком новий етап характеризується усвідомленням особи як індивідуальності. Середньовічна картина світу, що детермінувала кожне "я", "раптом зрушувалася в якомусь "Я" (Л.М.Баткін). Це в результаті сприяло досягненню автономної індивідуальності, яка виробляла власне уявлення про сенс сеого життя і досягала його завдяки своїм Індивідуальним зусиллям.

Дисертант обгрунтовує, що ці погляди відбито в тексті "Стефаніта і Іхнілата". Для книги вже не є доречнім середньовічне уявлення про те, що людині дозволено бути заповзятливою тільки в тому разі, якщо вона забезпечує собі життя на рівні, який є належним до її соціального становища. За нових історичних умов спроби змінити своє становище вже не могли однозначно сприйматися як порушення споконвічно усталеної соціальної ієрархії. Дослідник вбачає в цьому ще одне свідчення своєчасної появи "Стефаніта і Іхнілата" у східних слов’ян.

Дослідник обгрунтовує, що притчеподібна структура пам’ятки "Стефаніт і Іхнілат" визначає етичну спрямованість цієї пам’ятки. Притча як архетилічна форма знання безпосередньо не зв'язана ні а якою мораллю взагалі. Лише при входженні в певну культуру притча набуває певного етичного "надтексту" і після цього її використовують для підсилювання будь-якої моральної тези. При зміні культури змінюється 1 цей "надтекст", і в такому рззі ми можемо говорити про різні моральні концепції в межах однієї притчі.

Виходячи з цього, виявляється неможливим видобути єдину моральну концепцію з дослідженої пам'ятки, яка є породженням різних, не подібних одна до одної культур і маз різне тлумачення навіть в межах однієї версії. Тому найбільш плідним ми вважаємо дослідження тексту з точки зору своєрідної "філософії моралі" самої пам'ятки.

Головні герої - шакали виконують роль медіатора, функцією якого є примирення антиномій життя 1 смерті. Шакал "являє собою пом'якшення цієї 1 зв'язаних з нею антиномій. Він їсть падло - 1

це в компромісом між травоїдними 1 хижаками (метафора життя 1 смерті)" (Є.А.Костюхін). Це мотивування ми будемо називати первісним, "природним". Цей глибинний рівень безпосередньо відбито в на-ративних структурах, а далі нейтралізовано за допомогою моралізування.

У східнослов'янській рецепції головними діючими особами оповіді б шакали Стефаніт 1 Іхнилат. Оповідь про них побудовано за допомогою діалогічної форми. Цікаво, що її можна сприймати як діалог усередині єдиного образу. Таким чином, на певному етапі відбувається роздвоєння єдиного медіатора, і ми маємо двох героїв -Стефаніта й Іхнілата, представників протилежних поглядів, які мудро аргументують їх, й їхній діалог-суперечка за суттю не має ні початку, ні кінця. Стефаніт 1 Іхнілат є роздвоєнням єдиного синтетичного героя - носія біполярного світогляду, що поєднує в собі протилежні принципи буття.

Дослідник приходить до висновку, що самий архетипічний образ єджиного медіатора (синтез Стефаніта 1 Іхнілата) не можна співвідносити з будь-якою моралізацією, оскільки архетипічкі образи амбівалентні, вони знаходяться "по той бік" моральних конвенцій, добра 1 зла (А.Руткевич). Смисл оповіді полягає не в простій моралізації, а його "породжено у зчепленні, у діалектиці й протиставленні дійових осіб, кожна з яких є лише частиною істини, але не всією 1стиною"(Р.Каралашвіл1). Мова йде про нескінченний процес, в даному випадку про діалог-суперечку людини з самим собою, про спроб/ зазирнути в себе, усвідомити глибинні процеси свого душевного життя, а протилежні полюси мають не взаємовикюочаючу, а взаємодоповнюючу функцію.

Дослідник виходить з положення, що моралізаторські обрамлення притч, які є неістинною вербалізацією того, що не можна вербалізу-вати, мають нескінченні можливості вільних Інтерпретацій залежно від того, яку точку зору поділяє моралізатор, який бік притчі виділено. Все інше смислове багатство притчі лишається при цьому не-запотребованим, латентним, його можна актуалізувати при зміні зовнішнього "клімату", набору- інтерпретантів. Виходячи з цього, помилково зводити смисл оповідей тільки до дидактики 1 моралізаторства. Моральна теза рачки не об’єднує вставні оповіді. Будь-яка

. - 14 -

експлікація смислового запасу притчі призводить до спрощення притчі, до її однобічності. Саме тому досліджувати етичну концепцію пам'ятки ми можемо Із застереженнями. Так само, як постановка питання про сенс людського буття властива всякій культурі, а вирішення цього питання варіює залежно від конкретної культури, так сприйняття оповідань "Стефаніта і Іхнілата" може суттєво відрізнятися залежно від культур, в яких він функціонував. .

Дисертант приходить до висновку, що внутрішня логіка оповіді свідчить про те, що за гріхи людину рано чи пізно буде покарано 1 . з точки зору практичної моралі значно краще не грішити. Навіть якщо людина не хоче або не може керуватися абстрактною етичною концепцією, їй необхідно подумати про наслідки своїх дій 1 слов. Не варто бажати ближньому того, чого собі не бажаєш, виходячи якщо не з мірі^гвань моралі, то хоча би з егоїстичних мотивів. За всі гріхи буде покарано. Хоча божий суд майже не згадано в книзі, але земна рука, що карає, завжди знайде грішника. Виявляється, що керуватися моральними міркуваннями зручно 1 вигідно. На нашу думку, цей своєрідний філософський прагматизм відкрив книзі шляхи до сердець багатьох читачів.

Дослідник відзначає, що "Панчатантра" та її рецепції "Наліла 1 Дімна" 1 "Стефаніт 1 Іхнілат", які було замислено як "князівське зерцало", мають дидактичну спрямованість. Тексти містять спробу дати читачеві моральні та життєві настанови, навчити розумної поведінки, поводженню 1 спілкуванню з представниками різних соціальних верств, подати правителеві науку політичної мудрості. У книзі окреслено постать ідеального правителя, який має бути милосердим, справедливим, не давати волю гнівові. Йому необхідно бути поінформованим про державні справи, мудро правити своєю країною за допомогою розумних радників, добирати чесних 1 вірних помічників 1 урядовців.

Для "Стефаніта 1 Іхнілата", як 1 для подібних до цієї пам"яток, властиве зображення "анімалістичного" світу, в якому, як у дзеркалі, відбито соціальні відношення, які існують в людському суспільстві. Герої-тварини не виражають певний тип, але вони є типовими в глибинному смислі, наприклад, Лев - типовий правитель-тиран, Іхнілат - придворний, тощо.

Дослідник наголошує, що цар потребує мудрих радників, які будуть спрямовувати його шляхом добра і справедливості. Правитель може перемогти завдяки розумному управлінню, .а так правити можна

лише прислухаючись до мудрих порад. Розум, терпіння, здоровий глузд радників - необхідна умова мудрого управління 1 стабільності держави. Ідея наставлення підданими царя, а царем - підданих взагалі властива європейському XVI ст. У цьому зв"язку можна згадати твори Максима Грека 1 "Повість про царицю Дінару".

Дослідник доводить, що ставлення до царя 1 царської влади не' є однозначним. Поряд з тезою про те, що місце розумного при царському дворі, книга застерігає проти спілкування з тими, хто має владу, а особливо з царем, оскільки царі є ненадійними, безвольними 1 добре ставляться до людей доти, доки підлеглі приносять користь. Принижене, глузливе ставлення до царів у досліджуваній пам"ятці певною мірою можна пояснити тим, що "Панчатантра" та її рецепції мають фольклорну основу 1 містять у собі елементи тваринного епосу.

Як виявляє дисертант, ,у всіх рецепціях "Панчатантри", в тому числі і в "Стефаніті й Іхнілаті", підкреслено майнову нерівність. Бідний завжди здається іншим дурним і мерзенним, світ знаходить у нього багато вад. Як би він не боровся зі знегодами, все дарма. Той, хто потребує найнеобхіднішого, б безрадісним, він губить розум 1 пізніше нічого не досягає в житті. Те, що у багатих схвалюється, у бідних засуджується. Бідний може загубити с1м"ю, дітей, добру славу. З іншого боку, мудрий повинен знати, що причиною нещастя часто стає зажерливість, а гідне Існування полягав в задо-вільненні малим. Мудрий розуміє: коли він навіть буде володіти цілим світом, то зможе насолодитися тільки малою частиною його розкоту. '

Оскільки пам"ятка має фольклорну основу 1 містить в собі елементи казки, то стає зрозумілою причина, за якою віддається перевага герою "скромному", "низькому" (це Б однією з основних рис естетики народної казки), що надає книзі "демократичного" звучання.

Незважаючи на те, що "Стефаніт і Іхнілат" б літературною пам"яткою і в ній присутні певні елементи соціальної сатири, ми хочемо уникнути суто соціологічного її тлумачення і будемо виходити з того, що "Стефаніт 1 Іхнілат", перш за все, є пам"яткою прит-чевої мудрості, яка має багато варіантів сприйняття 1 тлумачення, кожний етап якого може бути характеризовано актуалізацією нових латентних смислів. Таким чином, кожна культура-реципіснт зможе відкрити для себе нові смисли, і досліджена пам"ятка буде функціонувати як органічна складова єдиного цілого.

Дисертант приходить ДО ВИСНОВКУ» ЩО доля східнослов'янської рецепції пам'ятки недостатньо вивчена і б досить складною темою, саме тому валко обмежитися навіть переліком її проблем. Проблема відображення в культурі середньовічної України і Русі культурного надбання Сходу б важливою і дискусійною в медієвістиці. Вона вимагав детального ознайомлення з першоджерелами і вивчення типологічних паралелей в історії культур Сходу і Заходу.

У висновках Формулюються найважливіші наукові результати, одержані в ході дослідження.

Результати дослідження викладено в таких наукових працях:

1. Данилова Т.В. Східнослов'янська рецепція пам'ятки "Стефа-ніт і Іхнілат" // Проблеми філософії. - К., 1592,- N 94. -9с.

2. Данилова Т.В. Притча. Архетипові уявлення в культурній

свідомості // Філософська і соціологічна думка. - К., 1992. - N

11. - 14 с.

3. Данилова Т.В. Притчі "Панчатантри" і реалізація архетипіч-

них уявлень в культурній свідомості. Тези // Актуальні проблеми дослідження філософської культури східних слов'ян ХІ-ХУІІІ ст. Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 270-літтю від дня народження Г.С.Сковороди. - Полтава, 1993. -2с. ■