автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.08
диссертация на тему: Философский анализ информационной парадигмы в достижении мышления: общая лексика и проблемы

Полный текст автореферата диссертации по теме "Философский анализ информационной парадигмы в достижении мышления: общая лексика и проблемы"

Л 1

.. -1 М1НГСТЕРСТВ0 ОСВГГИ УКРА1НИ

Харк1вський державний утверситет

На правах рукопир'^^, _ ^

ШТАНЬКО Валентина 1гортна

Ф1ЛОСОФСЬКИЙ АН АЛ 13 ШФОРМАЩЙНОК ПАРАДИГМИ В ДОСЛ1ДЖЕНШ МИ СЛЕПНЯ: МОЖЛ И ВОСТ1 ТА ПРОБЛЕМИ

Спешальякггь: 09.00.08 - фигоанрсыа питаяяя пряродознавства I техники

Автор е ф е р а т дисертацц на зяобуття паукового ступени Доктора фшософських наук

Харшп - 1993

Дисертацега е рукопис.

Робота виконана в Харыивському державному техычному утверситет! радоелектронки

Офтайт опоненти:

- Член-кореспондект АН Украши, доктор фшософськнх наук, професор ПОПОВИЧ Мирослав Володимирович Доктор фшософськнх наук, професор ШКОДА Володимир Васильевич Доктор техшчккх наук, професор МУРАШКО Анр1 Гаврилович

Провина установа • кафедра фитософп Хармвського державного псштехшчного ушверсктету

Захист вщбудеться " 1994 року на засщанш

спешалзованоГ вчеиоТ ради Д 02.02.05 при Хармвському державному ушверситет! (310000, Харкт, площа Свободи, 4)

3 дисерташею можна ознайомитись в бКшотещ ушвереитету.

Автореферат роз!сланий 1933 р.

л

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальтсть теми досл!джсння. Розвиток ¡нформатики та :омп'ютерноГ техтки справляе ¡сготний вплив на процеси наукового ¿знания св!ту. та людини, актсшзуючиг широкий спектр [етодолопчних та свггоглядних, проблем. Найбмьш значими з них е роблеми можливостей використання ¡кформацйнкх уявлень та омп'ютерноГ техш'ки в дослщженш процесу мислення, меж омп'ютеризаци ¡нтелектуальноГ д^яльност!, розробка принвдгав птимальноГ взаемодц штучного та природного штелекту.

Свиченням актуальност! фьлософсько-методолопчноГ розробш их проблем е незатихаюча бигьше тридцяти рок1в полешка навколо омплексу наук, зв'язаних з розробкою ¡кформащйних уявлень, гворенккм систем штучного штелекту; посилення уваги до ¡лософсышх дослщжень сутност! ! особливостей процеав мислення г газнання, духовного св1Ту особистост!, нашого "Я".

Звичайно, акценти в дискус!ях по цим проблемам постшно лщуються в залежносп в!д розвктку теоретичних уявлень, атематичних формалзмт, створення нових титв комп'ютерних тстем. В 80-1 роки акцент змктиэся з проблем управления до проблем претворения ¡нформащ!, посилились доовджения по розробш теорц тучного штелекту, створенню експертнкх систем, систем телектуального пркродно-иовного интерфейсу.

Виникла та бурхливо розвкваеться когнитивна психолопя та женер^я зиань. 3 другого боку, виразно стали виявлягися трудно щ1 в ■вореиш нових принцигав конструювання комп'ютерних систем [риймання та перетворення шформащТ, удосконалент систем юграмного забезпечення, створент систем штучного штелекту. Це (требуе, не впадаючи ш до нестримного оптимизму, н! до ¡конструктивного песим!зму, зафксувати меж! адекватного стосування ¡нформащйних дай та техгоки • щформащйноТ парадигма 1 дослщженш мислення та виявити принципи оптимально! взаемоди >дини з рЕзними типами штучких ¡нтелектуальних сяст».м.

В зв'язку з цим особливу актуальт'сть набувае анализ лософських гадвалин, на як1 свкомо чи неусвдомленс* сгтираються слщнихи, вквчаючи моуяипоеп шформацйшп парадигми в досуп-сенш процессу мислення та створюючи системи штучного штелекту,

шфоршщйно-пошуков! та експертш систем:. Це дозволить не тшьки глибшс газнати природу мисленкя, структуру та мехашзми функщ'ювання псих1чних, нейрофЫолопчяил та когштивних структур, яле II (им!тити нов! п'дходи в розробц! принцигав оргатзацд та функщювання техшчких ¡кформащйних сиг.там.

Сгупшь иауковоГ розробки проблеми. Фшсофсько-методолопчний анализ идзначекних проблем уже мае свою ¡сторда. Проте в зиачтй м1р[ в!н стосуеться фшософського осмислення проблем створении штучного ¡нтелекту як комплексного наукового няпр.".-:у, здшсненого Б.В.Бфюковим, М.Боден, Х.Дрейфусом, 1.С.Лэденко, А.Я.Морозом, П.В.Копншим, В.Г.Пушкшим, АЛ.Ракгговим, С.М.Шалютшим та ¡н.

1Грогнал1'зозан1 тахож проблеми сутнос-л феномену ¡нформацд ).].}'рл1гкшим, Ш.Жуковим, А.В.Соколовим, А.Д.Урсулом, В.В.Шко-по'лз, М.Янковим та ¡н.; особлчвост! шформащйного гадходу, його заггльио иауковий ста'тус в методологи сучасно! науки В.С.Готтом, Е.П.Семенюком, А.ДУрсулом; де.-ш конкретш вия&и цього шдходу при •мечен;« окремих аспектт мисленкя ; ДЛ.Дубровським, А.В.Напалковим, В. В. Ншшовим, У.Рейтманом та ¡н.

Однак отримат результата не вичерпують ршення цих проблем. Вони характеризуются вдаутшстю одностайносп в трактуванш суп !нформац!йно1 парадигми, неоднозначшстю тлумачення ц можливостей та проблем в досл^дженда мислення.

Потребуе бшьш детально!' розробки проблема заявления езри-тктких можливостей ¡нформащйних уквлень та ¡кетод1В, з'ясування онтолопчних, гносеолопчних та методоЛопчких факторов, зумовлюючих сферу та меж1 ¡Г адекватного застосування в вивченш природи процест мислення, . • •

Залишаються майже недосвдженими принципов! питания: чи е мислення шформащйним процесом та чи адекватт фигософсько-кетодол->Г1ЧН1 тдвалини ¡нформащйно'{ парадигми природ! розумово! дгяльност!, мислення.

До-того часу пеки в фигасофськкх та конкретно-наукоагс* дс>сл1дженнях увага акцентувалась насамперед на. досягненню! шформашйноТ штерпретацд мислення, усгахах його моделювання та створенш систем штучного ¡нтелекту ц[ питания явно чи ке явне удалялись як несуттев!. Але, ниш, холи накогшчено витверезний доевц

удногцт та проблем в щй сфер{, залишати Гх осторонь як несуттев! ало неможливим.

"Криза жанру" чи тимчасот трудной« стоять на шляху гошного застосування ¡нфорМащйно! парадигми в тзнанн1 гслення?' Однозначно вщдовкти на це гштання немошшво без лософського анал1зу га'двалин ц!еТ парадигми, з'ясування и истемолопчноГ суп", особливостей та природи тих трудноццв, з ;ими заткнулись дослщники, спода'ваютесь на "безмежн! можливостГ формаад'йних уявл'ень та технжи в розкритп таемниць суб'ективно! >альност1, мислення та свщомость -

Мета та основу} задан| досш'джерня. Основною метою «ертадйвд>го досл[дження '«' анал13 ^йлософськда лщвалин та эоблем вивчення мислення в коктекст1 ¡нформац'йноГ парадигми, ясування П ^ожливостей та мок адекватного застосування. Для эсягнёння |ве! мети в хо» дослдженчя рирйпунугься таи завдання:

• . дрслшсення рут! та форм' реалЦац» ¡нформашйноГ арадиг|И в сучасному науковому тзнант та' вивченй мислення; ,

• ос мислення евристичних можливостей та результатов {формащйного дослдасення мислення: •

• виявлення та узагзлыяоючий гиалЬ фкосрфсько-ктодолоп'чних гвдвалин ¡нформаЫйноГ пад^адкгш) та рс зв'язку з ласичною рах^она^стичною традицию в розумиШ! процесш ислення;

• з'ясування адекватном! цих гадвалин природ мислення та «еж ефективного застосування шформащйноТ парадигми до вивчення ¡ого сутносп та мехашзмш; 1

• обгрунтовання не0<5х1ДК0сТ1 вкходу за меж! класичноГ >ащ'ональност| в тзнанн| маслення, феномену йогр щлостносп, зиявлення та {нноващй $учаскрсо> природознавстеа в цосл1шенщ феномену од!сно<;т!;

• " розкриггя сут| кокцепш хотз^у , явд 4»рму?гься в сучаст'й наухо;

• досядакення можливостей методологи хол13му в усв!Домленн( ме»г ¡нформащ^кр! парадигми, в розроби! адегаатни*

' Див.: Бирюков Б.В.,Эджутоэ Л.Г- "Кризис жанра" или именные

V УВопросы АилЬсрфии. №6.

методе та засоб^в зображекня цшснсктч психолопчних, нейро-фшолошних, лшгв!стичних та когттивних структур мислення.

Мстодолмччною та теоретичною основою диссртацшного

досл<джсння е прикцшта д!алектичного розумшня св!ту та процессу Лого вивчекня, як! сформоваш в сучаснш св!тов!й та В1тчизнян!й фиюсофц i ешстемологи науки. Диеертащ'я лежйть в русл! розробки сучасноГ концепца шл!сност1 , яка представлена в роботах заруйжних та штчизнянкх природознавщв та ф!лософ!в (ДБом, II.Бор, В.В.Нал!мов, ГЗ.Цехмитро, А.В.Тягло).

Особливу трупу дослшжень та ix результатов, як! складають необхЦну теоретичну основу розробки дисертащйноГ проблеми, ¡-¿-.дставляють роботи в облает! методологи сучасноГ науки, методологи ф1зик.и, математики, психологи, Л1нгв!стики, с!нергетики (1.Л Ачхур'1н, В.А.Аршинов, Д.Бом, Н.Бор, В.Гейзенберг, О.А.Мамчур, Шригожин, М.В.Поповкч, Ю.В.Сачков, Л.А.Соловей, В.С.Стьоган, А.Н.Уайтхед, АЛ.Уйошзв, Б.Г.Юдш та !н.). ,

В в!дпоз!дносп до мети дисергацц необхщну основу дослцркення складають теоретичш , результата розробок ' та висиовки вщомих ср.ец;ал!ст!в. в оояаст! теорц ¡нформацц, кибернетики, комл'ютерноТ TfXHi'icn, ..проблем створекня штучно го' ¡нтелекту (Ст.Б ip, МФ.Бондаренко, Дж..: Вейценбаум, Н.В!нер, ■ В.М.Глушков,. М./Лиський, В.С.Л\!халевич, А.ГМурашко, Дж.Нейман, Н.Ншьсон, ДА.Поспелов, Г.С.Поспелов, У.Ешби К.Шеннон, Ю.П.Шабанов-Купшаренко та ш;) та в облает! фиософського осмислення цих розробок. (Б.В.Б!рюков, . М.Бодек, Х.Дрейфус, Д.1. Дубровський, НЛ.Жуков, А.Я.Мороз, П.В.Копн!н, В.Г.Пушкш, В.Н.Свшщцький, Е.П. Семерок, В.С.Тюхтш, А.Д.Урсул, Ф.Н.Цирдя, В.В.Шкода, С.М.Ша/йстн та ш.) .

Використовуються в дисертацШному досл!дженн! i результати конкретно-наукового вивчення мислення психологами, кеиро-ф!з!ологами, лшгвктами (П.К.Анохш, А.В.Брусшпкський, Л.С.Ви-готський, В.М.Величковський, A.M. Леонтьев, В.В.Нал{мов, Ж.П!аже, С.Л.Рубшштейн, О.К.Тихомиров та iH.)

Наукова новизна досл1джеияя полягае в з'ясуванш оргашчного зв'язку шформацшно!' парадигми з онтолопею та мегодолопею класичнoi рашональност!, обгрунтуванкя принципово! обмеженност! ujel шрадигми в гизнанщ ц!л!стних аспекте мйслення та

виявлення конструктивно! рол1 сучасноГ концепт" холЬму в Гх дослщженш. Бона конкретизуеться в таких положениях, як1 виносяться на захист.

1. 1нформащйна парадигма виступае формою реал1зацГГ егастемолопчноГ направленности сучасноГ науки на дослццкення структурно-функщональних особливостей складно-оргаюзованих систем в ¡нформацшному аспект!.

При seift р1зномаштност1 тлумачень феномену ¡нформацп та шформащйних зв'язк!й в оучасшй науц! провщним е розуишкя шформаид як процессу та результату становления певноГ структурно-функцюнально'Г вщпов!дност1 pi3HOMaHiTHOcri взаемошючих систем, здатних реагувати не на абсолютт, а на вйносга значения речовинно-енергетичиих взаемодай. Bei категорй, hki описують шформащйш пронеси, зв'язки та вцщошення, як показало дослщження, базуються на поняттях множини та функцюкальних в1ДПовщностей його елеменпв. Це озкачае, що шформащйна парадигма передбачае зображекня доелдокуваних систем як сукупност! первкно визначених, незмшних елемент!в та Гх вщношень. .

2. Основними формами реалЕзацТ ¡нформашйноТ парадигми а д0сл1дженш процесс® мислення е: застосування понятийно-категоргального TI апарату для опису пашчяих, нейрофаюлопчних, лшгв£стичких, когттивиих структур мислення; використакня метощв лопко-математичних теорий шформаид для кйшиского дослццкення деяких аспект розумовоГ д1Яльносп; ¡нформацйне моделювання та ¡нформагдйно-обчислювальний експеримент; формування нових наукових метафор в дослщженм мислення гад вгиивом розвитку ¡нформащйко-обчислювальноТ техткн та розробки систем штучного штелекту.

Формування нових метод® дослщжеиня та ново! понятйно" мови опису мислення, як показано в poÖoTi, спрняло розробщ нових щек та ппотез про принципи оргашзащГ I функшювання процес!в та структур мислення; нових наукових напряюа'в йс дослщження -¡нженерноТ та когттивно! психологи, шженерй s-'-ань, когштологй; шляхт об'еднання та корелящ" доелдокень психолопчних, нейрофезшлопчних та ■""mitkbhhx acnexTiB мислення.

Разом з там, як. евцгчить проведений анал!3, оптимктачш прогнози, зв'язат з розглядом мислення як рЬновиду цгформащйних

процеав та дослдокениям його в рамках шформащйно! мрадигми, не здайснились.

3. Пор1Вняльний анал1-з вщображальних, ¡нформащйних та розумових процеив, принцитв 1х оргатзаци та функщоювання, термодинамши ¡нформащйних процесст та мислення дае гадстави твердити про неправом1рн1сть розгляду мислення як рЬновиду шфор-мащйного процесу.

Мислення ' являе собою . самооргашзуючу систему, ва компоненте та стада! якоТ онтолопчко кеподшьш 1 не можуть бути представлен! вичерпним чином як множини ¡нди&1дуал1'зованих та незмшних елементсв. Уникальна властив!сть цшсност! суб'ективноТ реальност! зумовлюе внутршню невизначеншсть, нелМйшсть, спонтаншсть та неперервшсть мислення.

1нформащйний процес е . лиш певною стороною процесу мислення. В|Н характеризуе таю сторони мислення, як! можуть бути вщчужеш и'д суб'екту та яредставлет як множини га . вщношення на множинах, виража« момент дискретност! процесу та результату мислення. 1нформа1дбш зв'язки та вщношення - це свът актуально-множинних структур Л в онтолопчному вщношент вони органично вписуються в класичну наукову картину св!ту.

4. Усвдамлення цього факту дало можливкть виявити меж1 адекватного застосування ¡нформагдйноГ парадигми в дослщжекн{ мислення 1 причини невдач в . створенш ¡нформащйних моделей розумових процеф та структур, проектуванш систем штучного ¡нтелекту. В робот! обфунтовуеться твердження, що щ меж1 зумовлеш ртнем, на якоку мислення може бути об'ектквовано та представлено як актуально-множинна структура, дцо аж н!як не вичерпуе його реальну природу. За ним, як показало дослщження трудночдв шформащйного вивчення процесш мислення, залишаються так! сторони мислення, яш мають суттево цуцсну природу та не можуть бути представдеш однозначно через будь-яку сукупшсть елемент!в. ТруднощГ, як! при цьому виявляються, не зникають при введенш нових формал1зм1В, вони, на наш погляд, мають принциповий характер I зумовлен! перебьдьшенням онтолопчних та методолопчних уявлень класично! ращональность: •

5. Осмислення проблем, як! виникають при застосуваню ¡формащйноТ парадигми в досладженш мислення, дае тдставу, з одного

боку, з'ясувати орган! чкий зв'язок и з класичкою рацюнальшстю, в основ! якоТ лежить розумшня св!ту як множини елеменпв, з другого • виявити обмеженн!сть них уявлень.

Розробка некласичноТ ргцональности передбачае бйчьш адекватне розушння феномену цшсносп, який лежить в основ! здатних до саморозвигку систем р!зноман!тноГ природи. В сучаснш наут ш, впливом шновати квантовоГ ф!зики. релятив1ськоГ космолога, психологи, лшгтастики формуеться нове "бачечня" щл!сност1, нова концегщя холиму. В и основ! лежить !дся цуисност! як нероздихьносп та нерозкладност! на будь-як! множини елементгв, як протилежнкть та заперечечня самого стану множикности

В И рамках стверджуегся ¡лея неразрывного зв'язку та ствЕщносносп множинносп га цшснсст!, аналогичного . та хол1'стичного тдход!в до опису та дослццкення реальноет!. З'ясування етстемолопчноГ нёушверсальност! Множинких уявлень дозволяв уевцюмити факт завжди прнблизноГо зведеняя щлого до частин та глемент!в, первкних комлоненпв, а отже, ! неминуч!сть ¡мов^ртсного зпису дослщжуваних об'екп'в в термшах множкн.

6. Розушння ц!лого як заперечения на певному р!вн! самого :тану множинносп створюе нов! методолопчш ор^ентири в шзнанн! :уб'ективноГ реальное Т1 та мислення. В дисертащйшй робот! троаналаовага конструктивы можливост! такого розум!ння в вивченш деяких аспект функцдовання нейрофЫолопчних, псих1Чних, ингшетичних, когттивних структур, як1 не йддгються виразу на мов! нформащйних уявлень. ' . -

Усвдамлення особливо! 1к цдосноеп напрааляе конкретно-(ауковий пошук -■ на розробку метод!б дослщження, як!» дозволяють |багнути суб'ективну реальшегь га мислення в суперечлив!Й едност! ¡.тементариських I холштичних уявлень. В русл! _цих пошушв та юзробок лежать - метод "анал!зу через синтез", розумння процесу пзнання та мислення як "вичерпування суб'ектом об'екту" С.Руб!кштейн), "анализ по одиницям" на В1дмшу в!'; "анализу по лементак" (Л.Виготський), конткнуалько-генети-гкий метод

A.Брушлинський), побудова голограф!чноГ мог ш психши К.Прибрам) розробка ¿••лп^Ч1"сно1 теорн иови опису смислш

B.Налшов) та ш:

ДосгЛдження дангастичних та кош!ткзних структур а. контекст( концепцц щл!скост1, врахування неодкижачкаст! та нешзначенкосп в процеа функщювання них структур, неможливють однозначного виразу IX через актуально-множини структури, дозволяе обгрунтувати припущення про принциповий характер обмежеккосп "атомитичноГ лшгшстики та неможлквГсть строго однозначного перекладу, абсолютного разумшня, усш'домити необхщшсть додатковост! йкал[ТИЧН01 та холктичноГ методолопТ в Гх газнант.

7. Результатом проведеного дослдокення е визначення джерел тих чиннишв, як1 зумовлють труднощ,! та певну кризу в розробщ теори та створенш систем штучного ¡нтелекту. Ними, на наш погляд, е абсолютизация анал^тичних уявлень в розумшт суп та мехашзмш мислення. Щ уявлеккя в значшй юр! вже вичерпали себе. Усв!домлення цього, як показано в робот!, важливо для адекватно? оцшки можливостей систем штучного ¡нтелекту в газнанш мислення, пошуку нових ¡дей та принцигав конструювання кейрокомп'ютер1в, створення бази знань експертккх систем, програмного забезпечення процесу розумшня тексту, оптимального диалогу штучных штелектуальких систем з людиною.

Научно-практична значим ¡сть, апробащя роботн. Розробка проблем, поставлених в дисертада, сприяе бкьш глибскому розумшню можливостей га меж шформацшно! ¡нтерпретавд мислення, формуванню нових теоретичних моделей мехашзм1В мислення, як1 грунтуються на ус&1домлен\ принципом)! обмеженност! ¡нформащйноТ та класпчно! наукових парадигм, з'ясуванню необхцщоеп розробки новоТ науковоГ парадягми розумшня уткальноГ цуисност! мислення та свщомосп.

Результата дослвдження можуть бути використаш при вирипенш коккретних проблем розробки ¡кформацйккх моделей розуиовоГ д1-ЯЛЬНОСТ1, пошуку ИШШВ подолання низки . ТруДН0Щ!В з розробщ' систем штучного ¡нтелекту. ¡деГ та висновки дисертацй можуть бути використаш та використовуються автором при викладанш курсу фиософи, спецкурса для студентов та асшрантхв. Зокрема, автор читав спецкурси "Ф1лософськ1 та сощальш проблеми сучасно! комп'ютерно! реаолюцд", "1нформащйна парадигма в методологи сучасноТ науки" на факультет! обчислювально!' технши в Харивському державному

личному уш'верситеп' радюелектрошки. На ц?'й основ! автором шисано та опубликовано ряд учбово-методичних розробок.

Результата- роботи знайшли застосування в розробщ ряду >облем Респу(шканських мЬквузшських комплексних наукових >ограм: "Ефективтсть система: фмософш - природознавство -!ХН1ЧН1 науки - виробкицгво (методолопчний анализ)" <1981-1985), а 1Кож "Фьлософгя - природознавство - ков! технологи" (1986-1990).

Матер^али дослщжень можуть бути використат при викладант хевдурст з кибернетики, обчислювальноГ технки, штучного :телекту, психологи, теоретичного мовознавства.

Основн! положения, ¡деГ та висновки дисертаадйного )слщження вадображеш в 34 наукових публйсащях автора, слючаючи три монографи. Кр1м того результата дослщження гскладались у виступах на рЬного р1вня конференциях: К Всесоюзной арад1 з лопки, методологи та фиософи науки (Харкт, 1986); сесоюзному симпозиум "Методолопчн! проблеми шформаткки, (формащйноГ технологи та шформатизащТ суспшьства" (Москва, 990); X Всесоюзной конференцд з лопкк,- методологи та ф!лософа ауки (Мдаск, 1990); Всесоюзной конференщТ "Фшософоя, людина, еребудова" (Кишитв, 1990); иЬедисцкгтанарному симпоз1'ум! "Дух та осмос" -(Харвив, 1992); XIX Всесш'тньому фолософсысому контре« Москва, 1993) та щоркних наукових конференциях Хариаського ержавного техшчкого ун!верситету радюелектроткк.

Структура днсертацЛ. Робота складаеться ¡з вступу, п'яти оздшв, висношаз та списку лотератури, використано! у процес! . ;ослщження.

ОСНОВНИЙ ЗМ1СТ РОБОТИ

У вступ1 обгруятовуеться актуальнкть проблеми, даеться юроткий анализ ступеню ГГ науковоТ розробкк,. окреслено мету та ¡авдання дослщження, методолопчт! теоретичн! основи та принципи х виршення, формулюегься наукова новизна' та значения отриманих >езультат.

13 першому рэздин 'Г^п-^-с IяформацШноТ пародиями в :учасмй науцГ виявляються передумови та чишшки становления

шформащйноТ парадигми , Т£ суттсть, уточнгоетьск зу!ст основних понять, уявлень та принципов, мгсцг та роль щеТ парадигми в сучасному науковому газнанш.

Формування ¡нформацшно! парадигми в середин! XX ст. здайснювалось в русл1 становления нових методов та засоб!в шзнання складних," самооргашзуючих систем. Таи системи стали головним об'ехтом сучасноГ науки, яка намагаеться розкрити прикципи Гх оргашзацц, функщювання та розвитку.

В робот! показано, що шформашйна парадигма виступае певною формою реал ¡за цп стратеп'чноГ установки сучасноГ науки на дослдакення закономерностей та структурно-функщональних особливостей саиооргашзуючих систем р1зноТ субстратно! природи.

Виршальну роль в и формувант мало усв'домлення «шування особливого аспекту взаемодп М1Ж системами • ¡нформащйного. Передумови для з'ясувакня цього факту були сформован! в резнях • областях знань - бюлоги, нейрофЫологи, психологи та теорп техтчного зв'язку. Та безпосередтм джерелом ¡нноващй стали кибернетика та математична теорш зв'язку (¡мов1ртсно-статкстична теория ¡нформаид).

Важливе значения для розумшня щеГ парадигми мае з'ясування особливостей природи ¡нфюрмацд та ¡нформащйного процесу, понятшно-категор1ального апарату, який вщображуе щ феномени.

Складтсть та суперечлившть природи ¡нфоршцД',.. багато-. маштшсть ц виявлення в рЬних системах обумовлюе 1 р1зйоманггтя, засобш ТГ ¡нтерпретацц. Вивчення щеТ проблеми в коккретно-наукоВ!Й Л1тератур1 Л. Брилюеном, Н.Вмером, В.М.Глушковим, А.Н.Колмо-горовим, Р.Хартл1, К.Шеноном, 1.А.Полетаевим, У.ЕшбГ та и. дозволило . зробити висновок, . що ¡нформащя виступае характеристикою структурно-функщонального - синтаксичного, семантичкого, прагматичного - р1зкомашття складних систем рЬноГ субстратно! природи. 1нформащйннй же, процесс розглядаеться як процесс змши цього р^зномашття шляхом зменшення чи зб1пьшення . невизначенност1 початкового стану системи. , . '

Принципов«) важливим, з точки зору нашого дослщження е -те; що в сучаснш наущ обгрунтовуеться розум1Ния ¡нформацц як певного вщношення на множинах елементсв. • Стверджуеться думка, гцо ¡нформащйт процеси здшснюються на основ! множинних' мехашзмт.

с

Bei категорГ:, яга характеризують процеси ¡нфоршщйного зв'язку, базуються на поняттях множини та функщональних шдповадностей Гх елеменп'в.

В робот! показано,що змнцеиня центру ваги в вивчекн! проблем шформа'дТ в осгант роки в сферу, шформатики, яка вивчае особливост! шформацшних зв'язкт та вдаошеннь в ««дальних системах, сговвщношення ¡нформацЯГ . та знания не ' призводить до докоршиих зм1-н в розумшш феномену ¡нформащТ. Вона як i pamuie трактуеться в рамках мпожшгних уявлень, тому що являе собо'о ту частину знань, яка вщч ужена в!д суб'екта, об'ективована та представлена в вигляд? множини знакт природно! та вдгучноТ мови. .

Усвдамлекня загзльного характеру ¡нформащиних зв'язкиз та з!дношень обумовило необх1дн!сть виходу за меда конкретно-наукових дослщжень Гх в сферу фйлософською анализу. Дослщження р[зноман|'тних жтерпретащй поняття ¡нформащТ ' призводить до установления оргат'чного зв'язку його з поняттями "структура", "оргатзавд", "изображения", "взаемод1я".

Б!льш1сть дослц1ник!в прааом!рно тдкреслюють нерозривний зв'язок щ формат") та ¡нформащиних 'гтроцео'в ¡3 властию'стю -воображения. Ё1деутшсть однозначно! в!дпов!® на питания •, чи е ¡'нфоркащя видом воображения в системах бюлопчноГ та сощалшо! природи, чй аспектом, який характеризуе npou.ee та результат воображения в системах будь-яко! природи; чи е вона властйвГстю систем, чи характеризуе вщношення М1Ж системами - не заперечуе . головного - суттевого зв'язку шфоршцд та.в!дображення.-

В робоп показано, що принципов«* важливим в них . дослщженнях е не завжди ч!тко усв1Д.омлений факт, *що саме : множинш уявлення про - природу rapouecie ' та .■■ результат!» воображения, мехащзтв ix здйснвоючих • ([йдношекня на иножинах) ... об'еднуе инфорю^ОД п|'в(дойраж^ч{пртцйн.'-.*

б другому pokd^d робощ • 4 Проблема дослщження мислення е'^ажках (нфбржацМноТ парайвгми*-'4йснений анаяЬ

.V.iC i S ii.-i Г • • „Hh-Ч '..■''<!'•> <!<.<\'l'1 ' ■ ; ■ -,;■':«>

передумов, форм та методу застосування ihформаuj^Hoi парадигми в дослдакенн! рйнр.\:а!н(тних аспектш мислення (процес/ та результату), евдгстачких можливос «сА гс трудной?» такого дослЬркеюш.

Показано, що передумовою широкого застосування шформа-И1Йних 'уявлень та метод'ш в .'дослугженн! провесу мислення стало

уса'домлення певпоГ сг.ьлшост! схем спрлймання, збердання . та перетворення ¡нформацн в б1олопчниА,. сощальнкх та техншних системах, з одного боку, процесу мислення та шформацшного процесу

• г другого. На щ'й основ; було висловлено припусцення, що людина е системою сприймання та перетворення шформацд, а мислення е

, р13ноеидом шформацшних npoueciB. '"' " Утвердженню правом!рност1 таких уявлень сприяла низка чиютш'в конкретно-наукового та фьлософського характеру. В poSoxi показано, що шформаицйн! уявлення ti ¡деТ виявллись сгавзвучними . гикуючкм в захщноевропейськш науц\ 40-50-х рошв XX ст. концепциям дослщження мислення - асот'ат'зму, бЬсевюризму, яю тракту вали мислення як складну низку асош'ацй, як сукупшсть певних операщй або як рух по лабГринту актуально ! апрюрно заданих pimeHt та лМй поведшки. Незважаючи на те, що в ней час уже була усвщомлена обмеженшсть . таких уявлень багатьма психологами, розвиток кибернетики, ¡нформацшно-обчисл ¡овально':.' техшки надав Ум тби то "друге дихання", створюючи utosito i'x ефективности Цьому сприяло ¡^становления того факту, що i шформапшш , i психичш, i нейроф1310лопчн{ процеси мають сигнальний характер.

Тенденщп розглкду мислення як шформацшного чпроцесу та застосування до його вивчення ¡нформащйних ¡дей, понять та метод1В стала з середини XX ст. провщною в роботах психолопв . та нейроф1зшлог1В. Сформуваяась нова форма дослц;.жеккя мислення -дослщження мислення на piem шформащйних процесш. Наскцчьки ефективною вона вияЕчлась?

Бщювщь на , це . питания передбачае виявлення та акал13

• основних форм та. метода реа-шавд шформащйнсн парадигм з досадженге мислення.'

В робо/и обгрунтовуеться твердження, що найважлизшими засобаки реал1защГ ц1е'Г. парадигми е: використання методов лопко-матемзтичних теорй ¡кформацц для млыасного дослщження. деяких. acneKTiB розумовоГ деяльносп; застосування .понлтшно-категор:йкого апарату дяь опису нейрофгзюлопчних, псих1чних та когттивних CTopiH . мислення; щформацшне моделювання та шформащйно-обчислювальний експеримент; комп'ютерна метафора. .

Широке застосування метода математичних теорий- шформаци знайшли в. кшьккних дослщженнях диз'юнктивних реакщй, процест

розгазнання людиною pi3Horo роду сигнальких д|й; тих сторш сенсомоторноГ д!яльност!, в яких акти вибору та прийняття рииень 13 заздалепдь заданно? ix сукупност! маготь визначальний характер. Щ розробки стали важливою передумоаою форму вання ¡нженерноГ психолога.

Новий понятойний апарат, який сформувався в рамках ¡нформаЫйноГ парадигми, став основою переосмислення багатьох уявлень про психологгчн! та нейрофшологччн! мехашзми npoueciB мислення. Почала формуватись нова форма теоретичного внвчення мислення, розроблюватись ¡нформат'йш теорй псшнчних ' та нейроф1з!олопчких nponecia: емощ'й (П.В.Симонов), сприймання (Л.М.Веккер), функщювання мозку (А.В.Напалков), памят! (Дж.М!ллер) та 1н. Були започатковаш спроби обгрунтування гфективност! застосування ¡нформащйноГ мови опису до анализу явищ суб'ективно'Г реальност!, до виршенкя психоф!з!олог1ЧНо1 проблеми (ДЛ.Дубровський). Багато дослщнинв всажають, що в рамках «формацшно! парадигми з'явиться змога синтезувати опис процес1в мислення в рамках психолог/чних та неирофЫолопчиих досл!джень.

Одночасно ¡з становлениям нового -понятийного апарату опису нфоргащйних acncKTiB мислення формувалась нова наукова метафора эозумшня процесса мислення - комп'ютерна. Значкий вплив на It зиникнення справив розвиток ¡нформац!йно-обчислювально1 техшки.

Комп'ютерна метафора сформувалась на початку 60-х роив XX :т. Суть II полягае в уподбненш мислення людини до Лнформагцйних ipoueciB в ушверсальтй ЕОМ. Центральна метафора шформащйно! тарадигми з неминучктю спричинила до появи низки похщних нетафор в розумшн! мислення: hardware-метгфори (мозок - умвер-:альна ЕОМ), програмноГ (software) иетафори; обчислювальноГ летафори.

Мозок в контекст! hardware-метафори розглядаеться як [бстрактний перетворювач шформацд, який складаеться з сухупностс 1ейронних елемект!в, функщонування якого описуаться засобами ¡улево! алгебри. У витоыв ТГ форму ванн я стояли видатн! сейрофЫологи, лопки та математики (Мак-Каллок, фон Нейман, Зшер, Розенблат). Передбачалось, що на ochobi ?деГ метафори 'явиться змога проникнут u тгеммпй «гянЕзащТ мозку.

Суть програгшоТ метафори п-' л гай в використанш аналоги розуыовоТ д[яльност1 з коип'ютернк;-7.;; програмами та комп'ютеркою технолопею. П;знавальн! процеси та процеси мислення розглядаються в и контекст! як послщэвшсть операщй, яы регламентуються певнкки правилами.

Обчислювальна метгфора, в рамках якоТ мислення т-актуеться як процес обчислень або переробки скмвсшв, не нова для европейськоГ науки. Однак з розвитком комп'ютерноТ технки вона отримала ¡нше тдгрунтування • тепер вже з посиланнш на можли-вое?! маошни Т'юринга.

Найважлнв1шим результатом впяиву комп'ютерно! метафори на дослщження мислення стало формування когнитивно! психологи та ксгштологи, в рамках якнх розуг..саа д!яльшсть розглядаеться як тзнання, а газнання • як ¡нформащйний та обчислювальний прои-ес.

Комп'гатерна метафора стала основою формування шформац!йних моделей р!зних аспекта мислення. Найбилыи поширен! ¡кформащйн! модел! нейроф!зхяог!ч!Мх та психолсачних мехатзгдь розуг.'оаоГ д1яльност!. Характерною особлив!стю Гх е уявлення про множинну природу цих мехашзмт. Так, Р13Н0маН!ТН1 шформаишно-комп'ютерш моде.« мозку (нейронш структури Мак-Калока та ГЕтса, ь\юв!рн:сно-статисткчт нейроши ансамбл!, персептрон, модель Арбйа та ¡н.) формувались гад впливоы уявлень , про ушверсальний обчислювальний устрой фон-неймашвського типу, а отже, ! при-пушення про те, що нейронн! структури збираються з первшно вщвшених та незмшних в процес1 функщювання елементщ.

Аналопчн! уянлення лежать I в основ! ¡нформащйних моделей псих^чних процес1В. Припускаеться, що будь-якин ¡з них мо;ке бути розкладений на множини однорщних та кезщнккх опеоацщ з символами. В основ! ¡нформащйного моделювання мислення, як показано в робот!, лежить постулат про "атомарний", множинний принцип його оргашзащ! та функцююваккя .

Важливою рисою шфоромацйних. моделей мислення, яка надае особливий гносеолопчний статус ним моделям, е те, що вони дозволяють експериментально перев!ряти адекватюсгь тих чи шших ппотез та припущень про природу нейроф!з!оло!ччних та психолопчних сторш процес!в деления. Тому одну з плок розробки комплексного наукового напряму, який одержав назву. штучний

штелект, можка в певши м!р! розглядати як емтричну науку. Завдяки цим роботам до традиц!йних метод!в експериментального дослщження мислення (лаборатории«, шишчний, природний) додався машинний (обчислювалений) експеримент.

В робот! показано, що значний вгиив щеГ парадигми на газнання процеав мислення обумовлений усвщомленням II обмеженностей. Це призводить до актив1зацп дослщження тих сторм розумовоГ д!яльносп, як! не можуть бути вираженг мовою ¡нформащйних уявлень, Вщштовхуючись ш'д осмислення суттевоГ р!знищ процессе мислення тз ¡нформащйних процессе, дослщники шукають нов! !деГ та концепщТ , яы дозволять глибше збагнути природу мислення, тзнати мехашзми його оргатзащ! та функщювання.

В робот! обгрунтовуеться думка, що проблеми та утруднення, з якими зустр!лись дослщники, камагаючись розширити сферу застосування ¡нформащйноГ парадигми, мають не тгльки конкретно-наукову природу. Вони не зникають з введениям нових формал^в, створениям систем паралельно! обробки шформацц, створенням нових програм, модертзащею асощашських та б!хев!ористичних психолопчних концепщй, на яких грунтуЮтьсЯ шформащйш модел!.

Ми гадаемо, що щ трудногщ мають б!льш глибоку природу. Це вимагае з'ясування адекватно«! фьлософсько-методолопчних шдвалин ¡нформащйноГ парадигми природ! мислення. На цьому грунтх стане можливкм ощ'нити можливосп га меж! ¡Т застосування, усвдомити причини труднощ!в, як! виникають при дослщжент р1зких вияаленнь розумовоГ д!яльность Усвщомленню та аналиу цих проблем присвячен! трепй та четвертки роздиш роботи.

В третьему роадШ - "ЕмсглемолагЫм проблеми в тдвалинах тформащйноГ. парадигми еивчекня мислення" -аналиуються гносеолопчш на методолопчш чиннкки, яи зумовлюють проблеми та трудноии дослщження мислення в контекст! ¡нформащйноГ парадигми.

Гносеолопчна ефективн!сть ¡нформащйних уявлень та метод!в зумовлена, на наш погляд, насамперед можливостями математичних теорий ¡нформащТ та ¡нформащйного моделювання, попередкьою умовою якого е формал1'защя та алгоритю'защя процесу та результату

Мш^спПП.

Як було показано вище, иатематичний апарат теор!й шформащТ, грунтуеться на теора множин та конструктивна матема'тищ, тому в!н адекваткий для опису аддитивних систем, елемеитк яких е морфолопчно незмшними та пера!сно вшцленими один в!д одного. Але Bin суттево недостатшй для опису оргашчно цдосних систем, елемекти яких онтолоп'чко неподшьт та здатн! еволющювати.

Намагання подолати його обмеження призвели до розробки концешдТ розпливчатих (fuzzy) множин Л.Заде; теорй багатозначних лопк на тополопчних просторах Дж.Кейслера; числень Й.Бродського, в я кому формал!зована мова наук з неточними предикатами; паранесуперечноТ лопки та ¡н. Однак суттево те, що удосконалення формального опису таких систем i з допомогою цих формалгзмт не виходить за рамки 1х розумшня як сукугшост! актуально-множинних структур та елемент!В, передбачае об'ектив!защю процесу мислення та його вербал1заию.

1снування обмежуючих теорем Геделя, Черча, Тарського та ш. про неможлив!сть повноГ формалиаш" знань, з одного боку, та труднощ!, як! виникають при передач! профес!йних знань спещал!ста комп'ютеру, виявлеш при створенн! експертних систем • з другого, сшдчить про неможлив^сть гсовно! аербалхзащГ знань (наявмсть неявного знания), про вдауттсть универсального алгоритму ршенкя проблем розумовоГ даяльности, про нев1дчуженн!сть процесу та результату мислення в!д суб'екту. А, отже, про гносеолопчт меж! застосування шформащйно! парадигми.

В робот! аргументуеться припущення, що в методолопчному вщношенн! в шдвглинах ¡нформащйноГ парадигми переважае "фактор елементарностГ над "фактором ишсностГ. Бона не-виходить за рамки класично!' рацюнальносп та анал!тичноГ методологи гпзнання мислення. Витоки останн1х грунтуються на ращоналктичних традищях захщноевропейськоТ культури в розумшн! сутноеп мислення.'

Дослщження мислення до цого часу вщповщають "картез1анському духу", який трактуе його як виключно дедуктивний та аналЬичний процес, а процес ги'знання як конструювання певного варианту машит свггу з найпроспших елемент!в. Така спрямован!сть картез!анськои методологи на пошук ун!версального алгоритму мислення зближуе и з методолопею сучасно! шформащйно! техн!ки.

До то' ж технократичний стиль мислення зах!дноГ культури, який вважае, що процес створення об'екту - це процес композит" та декомпозицц щлого з окремих, лервкно 1кдивщуал!зованих елемектт, справляв певний вплив! на розумпшя процес!в мислення.

Ця могутня. традищя в европейськЕй духовшй культур! оноалюеться та розвиваеться в сучасмй наущ гад впливом процес!в и математизацц , форлшпзацд та комп'ютеризатТ..

Комп'ютерна реальность формуе образ мислення та св!домосТ1 як механичного процесу, вщчуженого в!д певноГ плесно! основи, аналогично до того, як це робила наука та фигософш ХУП-ХУШ ст. Концепщя "комп'ютерноГ сш'домостГ трактуе мисленя як процес сприймання та. перетаорення шформацТ, якнй тихыси випадкого виявиася втигеник в нейрофЫологйГ людинн.

В робот! ;обгрунтовуеться твердження, що ¡нформащйна парадигма, створюючи нош можливое-п газнання мислення, все ж залишаетьея в лош класичноГ ращ'оналЕстичноГ йога модели На щк гадстав1 стверджуеться, що в образ! мислення, упод!бнюванного "¡нтелекту" надскладного компьютера, виявйвся тр!умф захдаоГ . ментальност!, яка, почннаючи з античносп; прагнула до рационального елекентариського розумЕння-та анал1'тичного дос.,цдження буття та мислення.

Укоршення таких уявлекь в свщомосп природодоовдникт та ф!лософ1в XX ст. обумовлюе той факт, що труднопц та проблеми дослщження мислення I створення систем штучного 1нтелекту в контексп. шформащйшн парадигми бачаться лише в обмеженосл математичних формал1зм1в та техшчних устроТв переробки ¡нформащТ. ■ Ми вважаемо, що б!лышсть досл!дник1В не усв!домлкх принциповий характер них трудкоццв, яки зумовлет неправом!рн! сто розгляду мислення як рЬновиду шформаш'шого процесу, з одного боку, та обмеженшстю класичноГ ращ'ональност! в розуюквд та дося|дженш тих сторш мислення, ят мають суттево щлкну природ г » другого. Саме щ сторони рроцгсу ( результату миадення ] вияв-дакь за межами шзнавзльних можлиарстей ¡нформащйно! парадигми, яка ие виходить за рамки ращокальность

Обгрунтуванню нёи-равом^рнос-п розум1ння мислення як р|'зноваду ¡нфоркащйного процесу присвяченнй четвертой роадЫ

дисертацй - щ1шрормацшна Ытерпр(-.яшц1я яъсА:нп;--ъричшш труднощ1в та невдач".

В1дзначаеться дискусштсть проблеми ствв'щношенкя процес!в мислення та шформащйпнх процеав { здойснюеться детальний портняльний анализ процсс1В Е'дображення, мислення . та ¡нформащйних процес!в, мехашзм!В ¡нгелектуальноТ д!яльност1 та процеав перетворення информаци, термодинамйи мислення та ¡[[формацц.

В роботЕ висловлюеться припущсння, що одним ¡з чиннишв ототожнення процесав мислення та ¡нформащкних процесьв е Гх розумння як процес1В воображения. Теор1Я вшображення виявилась найбшьш адекватною основою для розумщня феномену шформацд.1

1иформащя в цьому конте'ксп трактуеться як так а сторона е,изображения, яка шддаеться об'етивувакню та передач!. В результат! встановлюеться певний ¡зоморф|зм структурко-функцюнальноТ р!зноман1тност1 взаемод!ючих систем.

'3 другого боку, .мислення в кснгекст! традшцйноГ матер!алкткчно! фшософп шода- також розглядаеться як форма воображения. Це дшсно може стати основою пор^вняльного анализу сга'ввщкошення процесш мислення та шформацц. Та чи е це основою для ос. ототожнення? Чи е мислення р!зновидсм ¡нформащйного ' про десу? . ■....-

Проведене до&вдження дае пщставу вважати недостатнкть та вузьюсть теорп вщображення як ме'тодолопчноГ оскозк розумшня природ» розумоЕоГ д1яльност1. В 11 рамках . ТЕорча ^утнкть мислення та активна роль суб'екту по сут! тишки декларуеться, оскшьки акцент ставиться на адекватному в!дтворени1 суб'ектом особливостей об'екту, на вццювщност1 результату ■ вщображення особливостям ш'дображувано! системн. : ■ *.

Одна к тзнання, яке мае своТм результатом образи.предметного св!ту, здйснюеться • головним чином, невщображальними по своГй

1 Ми хочемо гадкреслити, що саме феномену або Гфоцесу шформаш, а не свщомосп, як це було зробдено ВЛ.Летним. Абстрактшсть та однобок ¡сть концепщ воображения як основи для розумщня феномену свщомост! стае все бита очевидною.

природ! сперащями - висуванням об'ект-ппот'',з репрезентацию, конвенцию, процедураш розуюння тощо.

Мислення якшо 1 правомрно трак.тувзти як • отображения, то титьки як смислове вщображення. Нос ¡ем смислов е суб'ект, особа. Тому-то переход до смислсвого воображения - це переход до суб'ективносто. Смисли зв'язаш з вс!ею системою знань особи про навколишной св!т, ох неможливо видолити та виразити за допомогою бутьяких формал1зм!в, формальних опершей. Вони не можуть бути в!дчужен! вад суб'екту, мостяться а суб'ектившй реальносто як особлив! виртуально утворення.

В онформащйному ж процес! водбуваеться не смислове вщображекня, а процес сприйняття та кодування водображекня в залежносто еэд значимосто сигналу для жигтедаяльносто сприймаючоГ системи. Тому сутшсть мислення не може бути в повшй мор! усв!домлена на основ! теорГо вщобрах<ення I тим больш ¡нтерпретована як 'нфориг олйний процесс, яхий е лише стороною процесу вщображення. ■

Поровняльний анал!з принципов органозапд та функщювання нейрофозюлопчних, психочяих, когнптаних та онформацшних структур, який здайснений з робото, теж свщчить про неправоморшсть розгляду мислення як ¡нформащйного процесу.

■ Так, у явления про мозок як сукупность 1ндив!дуалозованих нейронних елементов, об'еднаних сигнальними (щформаодйними) зв'язками, як того потребуе ¡нформащйна парадигма, виявляеться однобочним. Воно хоча й грунтуеться на певних результатах не:';роф|31олопчнюс дослщжень, та все ж не дозаоляе пояснити багато суттевих. сторон йсго оргагезаио та ¡снуеання. До них водносяться: робота право! твкул! головного: мозку лгодини; вражаюча надйность мозку, що перевершуе надайн!сть. всЬс типов устроТв, створених \з формальних нейронов; здатность до миттево'! актигизацд мозкових структур, тооцо. ....

Досл;дже!гнч цих аспект д!яльносп. мозку нейроф1зоологами та психологами дае гздетавн висловпти припущення, що вони мають неонформацшну природу.

ПркШ-Гипова водминость ¡нформащ'йних процес!в та ггроцеав мислення обгрунтовуеться в робот! на основ! узагальнення сучасних лсихологочних дослдакекь та аналогу трудноцца моделювання багатьох

аспекта ми слепня. Психша та мислення вадносяться, на вцдошу вщ ¡нформашйних процесш, до особливого типу об'екпв, як! розвиваються ¡3 первкно единого стану. Будь-як! компоненте таких об'ект!в, стад!Г 1х розвитку не можна розкласти на окрем! елементи, а пот!м знову побудувати з них По певним правилам складн! психшн! феномени. Не випадково труднощ!, яш виникли при моделюванн! процессе симультанного сприймання, образного" мислення, здатност! до глобального розгляду об'екпв, емощйно-оишочкого боку процессе мислення примушуе знову звернутись до результатов досложення гештальгпсихолопв.

Неправо «¡ршсть ототожнення процес!в мислення та ¡нформащйних процесщ виявляеться ! при розгля® мислення як процесу виршення задач. . 1нформащйна парадигма' потребуе зображення цього процессу як процесу вибору з множини априорно зада них альтернатив ?бо зображення вихцшоГ задач! як сукупкос-:! елементарнкх задач, яш мають прост! р!шення. Однак психолойчш досл!дження свшчать, що ршення задач людиною не вводиться до ситуашТ вибору ¡з актуально ¡снуючих можливостей. Виб1р е т!льки одним з аспекпв прийняття "ршення, коли щ альтернатив« вже створени1 . -

Окрш цього : прийняття ршгення не е иёвним Ьольованим процесом, а включене в контекст реально! д1'яльност! людини. Його необхщно розглядати як складний продес функционального розвитку, зв'язаний з постчйнкм включениям людкки в нош зв'язки з зовн!шн!м са той. В цьоиу процеа зд&сшэеться прапюзуазння та породження альтернатив. . .

Про неправом!ршсть розумшня мислення як, • р!зновиду шформащйких процеф св&чить ! пор!вняльний 1х анал!з, якнй буе проведений вломим вченим М.1.Кобозевим на основ! термодинам!чних шркувань.'

' Цшаво зауважити, що евристачна оргздзащя пошуку ршення п^юйдретьс^' |5рсь<11 прим!тивчим, с^.стем^трчким фребиранням альтернатов т|ль?и патологи- лобни* |юзку. (Див.:

Тихомиров Структура мыслительной'деятелишст^. /А... 1969. С.241). ' ■■•..■•••

?.Короз№ Н.И. ^сгле^о^ания в р^дасти термодинамики процессов Инфорки^и и мышления. М., 1571.

Дослщжуючи трудной« реалЬацД безентрогайносп формально-лопчних суджень за допомогою фЬичних систем та процеав як на молекулярному, так на системно-щитковому ргвш, Кобозев показуе, що тяка атомно-молекулярна система не может задовольняти гранкчним умовам безентрогайносп та однозначности лопчного мислення. Але ж мозок, будучи ф1зично ентрогийною системою виробляе безентрогайне явище • лопчне мислення. Як виршити иен парадокс, названий вченим "термодиналпчнии парадоксом мислення"?

На думку Кобозева, едино можливом засобом його вир!шення е шдвГд негативно!' ентропП, яка виводигь мозок як б!0ф13Икох1М1чну систему за меж1 друго! засади термодинамши. Однак залишаеться невщомим джерело антиентоопп мозку, його ф1зична природа. Припущення про ¡снування особливого сорту "надлегких часток", яки не гадкоряеться звичайшй термодина мщ, нам здаеться не достатньо аргументованим.

Однак, не дивлячись на те, що Кобозев не дае задовьльного рццення виявленного парадоксу, його вис ново к про вцдмшшсть механ1зм!в, яю здайснюють процеси мислсння та переробки ¡нформацп, мае, на наш погляд, принципове значения. Вш дае гадстави стверджувати, що припущення про вццтошдальшсть за процеси мислення деяких множинних по с вот природ! мехашзм1В, яю лежать в основ1 по яви та (снування мислення, помилкове. Структур« мислення не можуть бути сконструйоваго 1з множин перв1сно ¡ндиащуал13овгних елемен-пв, чим би останш не були.

Отже, можна зробити висновок, що мислення не зводиться до процест перетворення шформац», хоча останн! е його суттевою стороною. Ьгформащйш процеси супроводжуготь процеси мислення, але не створюють скоординован! системи операщй. Це прерогатива мислення, а не процесу перетворення шформац», який здайснюеться титьки як процес вибору ¡з заздалепдь ¡снуючих альтернатив. Тому ¡нформащйш у явления виявлякхгься адекватними при дослщжент титьки тих аспекта мислення, яю можуть бути представлен! як актуально-множикш структури.

Однак, мислення, як показано в дисертацшному дослщжент, вдноситься до такого типу об'ект'т, як'1 не можуть бути розклздеш на вичерпну сукупшсть окремих елеменпв. Змкт мислення принчийово не може. бути однозначно виражений через множини будь-яких

елементш. 'В виразах природноГ та штучно! кови цей змкт об'ективуеться, та об'ективащя не ззькьняе кого вщ зв'язку з "Я": кислення - процес та результат - не може бути повтстю вщчужений в:д суб'екту. Тому така об'ективащя не отримуе форми предметного буття, самостшкого вщносно суб'екту.

Зм!ст мислення та свщомост! включае в себе такий пласт, який Мерло-Понт! називае екзостенщйним, буттшним. Ця сфера- ¡нтенцшно д:ючоГ суб'ективност! .являе собою систему ушкальних утворень, цупсностей, чуттево-смислових ядер, як! не спричиняються та не в'дмшяються рацюнальним гйзнаням. Це зумовлюе непереборну невиэначенш'сть та баготозначшсть людського буття та мислення.

Наявтсть глибинного континуального пласту "живо? суб'ектианостГ, !снуючого як едине щле, як показано в дисертащГ, все бьльш усв!домлюеться философами, психологами та лшгастами (М.Мерло-Понти, М. Полащ, А.В.Брушлинський, В.В.Нал!мсв та ih.). Вони звертають увагу на викятковик "тотальний" способ буття суб'ективност!, який зумовлюе Bei можяивосri людини, починаючи В!Д найпростшкх перцептиЕних та рухових функщй до зд!бност1 в!дчуваги. мислити, розумки.

С другого боку, в онтолопчному розвитку психши та мислення склада ються структури, rki в!др!зняигься такими властивостями як №л!сн!сть та взаемоскорельованшсть систем операций, Ix повна оборотность. Ц! структури, раз сформувавшись, дал! функщюють як едине щле ("геагтальти"). Тому i вщповщт дм психочш та розумов! процеси носять характер простнх i -дало нерозкладних акпв ( геш-тальти формально-лопчного -.даелення, симультанного сприймання, зддбкос-гьдо "глобального розглкдання" об'ектов та ¡н.).

Bei цо феномени мають суттеео одл!стний характер. I саме вони виявляються за межами шзнавальних можливостей ¡нформащйноГ парадигми. •

Отже, криза ¡нформащйноТ парадигми, повн!стю зануреноТ в методологою класичноГ. ращ'ональнаст!, в достдженш мислення. його винятково! ц!л!сност! призводить до "повалення диктату" (Ю.Шрейдер) класичноГ ращональност!, усв!домлення необх!дност1 пошуку нових методолопчних принципш розушння та дослодження шеГ щлкносто.

В пятому роздйп - "Кояцепц18 ход13му як основа пододаипя деяких проблем досд1дження мислення"-

аналЬуються конкретно-наукош та фьюсофсыи псшуки розумшня та досл1Яжекня цшсност! процессов мисл-'иня, як1 аиявились поза газнавальнимк можливостяии ¡нформащшго!' парадигми.

Перед цим коротко розглядаетьс.ч досвщ постановки та виршення проблеми щл1Сност'1 в ¡сторн розвитку европейськоТ фиюсофи та науки. ГЕдкреслюеться, що ще в античност! с форму вались два гадходи до ц вир!шення. Один з них розроблявся елеатами Ксенофаном, Перменщом, Зеноном. Вш гаунтуеться на уявленш про циисшсть як едине ! негтодиьне, таке, що заперечуюче всшяку множиншсть. Пщкреслкшчи неможливюгь звести едине до множинност!, IX взаемну протилежтсть, елейгп не змогли з'ясувати диалектику них сторш реальности, абсолютно роздишвши Тх. Спроба, хоч 1 не совсЕм вдала, подолати цей розрив, розкрити взаемозв'язок мж щеальним бдиним та мкожинтстю материального свггу, оезумовною непощльшстю ¡стинно суш.ого та безумовною подшьшстю чуттевого була здшснена Платоном та неоплатониками.

Потш ¡д ¡деТ та уявлення були забуп та довгий час залишались неза гребуваними. В философи га каущ Нового часу панувало ¡нше розумння Ц!Л!*сност1, яке мало саоГ витоки в атомктичних г.ерекоканнях гнтичних мислитатв (Демократ, Левкш, Лукрещй Кар та ш.). Вони стверджували думку про утверсальшсть множинних уявлень про св1т. Будь-який об'ект, зг!дно ц!еТ точки зору, необхщно розглядати як упорядковану множину незмшних та неподшьних атом!В.

Таке розум1нкя було адекватне природа механ1чно ципстних систем, об'ектам дослщження класичноГ науки. I тшьки в XIX ст. кризис класичних фшософських та природничо-наукових уявлень змусили ф!лософ!в вернутася до осмислення сутносп та особливостей "фактору цицспостГ, до реашмацй деяких ¡дей нео;,.лтошзму з метою формування концегшд "оргашчного розум!ння" (Л.М.Лопапк, Н.О.Лоський, С.Л.Франк, Н.Ф.Федоров та ш.).

Однак, тдкреслкиочи кеможлншсть зведення щлого до суми часток та стверджуючи, що свГгом править холютичний процес, вони надавали цьому процесу мктичний характер.» Та хоча деяк! !де!

1 Звертае на себе увагу робота С.Франка присвячена цим проблемам з характерною назвою "Непостижимое" (Див. С. Франк. Сочинения. М., 1090).

хсшзму нашли свое розушння серед природодослщниив, в цшому в 1х середовицц в XIX ст. та на початку XX ст. як I рашше папу вал и атонастичт уявлення, адекватш природа аддитивних, механ!стично цшсних систем, як: грунтуються на ф!зично-причинних зь'кзках 1х елеменпв.

В 20-т1 роки XX ст. незадови1ьн1сть таких уявлень стала все вщчутжше заявляти про себе в природознавствг, особливо в психологи та ф1зищ.

Одна з перших спроб виршити проблему цдасност! в рамках конкретно-наукових досложень нал ежить гештальпсихологам (М. Вертгеймер, В.Келлер, К.Коффка та ¡н.). На противагу "атом!зму" асощашзиа, бисевюризма, структурал1зма вони обгрунтували припущення, що в оснош процеав сприймання та мислення лежать перв!сно цшсш структури • гештальти. Ц! процеси повинш, на Гх погляд, розглядатись не як сукупшсть в!дчутт!в, думок або як Гх. мозаТка, а як миттеве "схогслення" вщношень в пол! сприймання або проблемному пол!, як процес його переструктурування.

Виходячи з ¡снування 13оморф!эму псих!чних та ф1з!олопчних структур, гештальтпсихологи ствсрджували, що I нейроф1з!олопчн! структури являють собою едине цйяе, яке не складаеться ян проста сума ¡з збуджень окремих центров, а мае ва властивост! гештальту;

Однак абсолютизация феиоменолопчного методу, який спираеться на безпосередн1Й опис спостер1гачем зшсту с во го сприйняггя або процесу мислення (методика "роздуми уголос"), суттево обмежуе можливост! гештальтпсихологи в дослхдженн! психики та мислення. Поза колом 1х дослщжень залишилась проблема механ!зм1В формування гельшта-пв, як! вважались природженими .

Разом з тим багато Д1Йсно важливих реальних досягнень гештальтпсихологи 30-40-х рок1» якщо 1 не забуп, то в!дкинут! на перифер!ю психолопчннх досл!джень, як ! сама методолопя шл1сн0ст! , яку намагались сформувати гештальтпсихологи. Одшею з причин цього був розвиток юбернетики ! розробка ¡нформацйно-обчислювальноГ технки та систем штучного штелекту, ЯК1, починаючи з 40-50-х рок!в надали "друге дихання" б!хев!оризму та асощашзму.

В дисертац|йн!й робот? пккреслюетьск, що в 20-30-т1 роки XX ст. проблема цдаснос-Л стала предметом спещальних дослщжень ! в

облас-п квактовоГ мехатки. В результат! дкскуи" по лроблемак з'ясування Ыдомого парадоксу Ейнштейна-Подольського-Розена (ЕПР-парадоксу) И.Бор висловив припушення про властиву атомним процесам "рису • щлкност!, яка йде набагатэ дал1 старо! ¡де! про обмежену подшьшсть матери'.1 На його ггогляд, з вщкриттям Планком елементарного кванту да "почалась нова ера в ф!зичних науках".2 Було поставлено гид еумтв уявлення класично! физики про повну I вичорпну подшьшсть ф!зично! реальност! на окрела елементи, локализован! в простор! та час!, тобто ушверсальтсть елементариських уявлень про св!т та традищйно! акал!тично! методологи Його шзнаккя.

Завдякн методолопчним дослщженням Д.Бома, Дж.Уьлера, Ф.Капри та ¡н. в кеянтовш ф!зиц! утверджуеться нетрадищйке розумшкя щлого. Формуеться модель цш!сного св;ту, яка грунтуеться^ на тому, що резльысть едина, вона являе собою неподипьну шпсшсть* яка лежить а основ! всього Всесв!ту, в основ! матери' та свщомвст!,. "поставлягочи вихщний матер!ал для вс1х вияв!в сутностей та под;й,, породжуючи.гадтримуючи та контролючи все, шляхом постшного-зв'язку з усш в глибинн!й структур! цшого".3 Цю модель можна-розглядатк скориие як програму капраалену на побудову концепщГ, яка б об'еднала ф!зичний космос та сзщомкть.

Порткяльнють гносеолог[чних ситуащй в квантоБ1Й мехатщ та психологи, яку гадм^тив ше в ЗС-т! роки Н.Бор, и яка виявилась в' эдночасному формувант теор!!' гештальту в психолопУ та. щей :;б£нтсво! шл!окост1, стае особливо очевидною в друпй половин! XX :т. (Д.Бом, К.Фукс Китовський, А.Гриб,. Щехмктро. та ¡н.). Криза (сниепц'л елементаризму в розумшт реальности та намагання-зозробити шл!сний пдащ до и п:знання виявляються ! в виникненй»: :инергетик![, розробц! концетдТ коеволюцц та ш: В цьому в!днсШенш де! квантового хол1зму лредстапляють еуттеврй ¡.нгерес ддя. {юрмування адекватно! методолоичнс-Г плрадигми , разумения:-плкности, формуваныя некласично! ращокалктично! методологи, адекватно! тзкавальтй ситуацц та предмету дослщження сучасно! муки.

Бор Н. Квантовая физика и философия // Бор Н. Избран, науч. •руды. Т.2. М., 1971. С.527. ; Там же.

Налимов В.В. Спонтанность сознания. М., 1989. С.82.

Звернення до методологи квантового хол13му обумоаяене I --гад«, що системшш гадхщ, який сформувався в середин! XX 3 претендував стати меюдолопею досладженя цшсних систем, залишаеться в рамках класично! аналогично! методологи, не дкелячис.ь на декларування щлккосп. В рамках цього годходу об'ект трактуеться як множина елеменпв, окремих сутностей, зв'язки мок якими обумовяюють !х еднкть. . ■»

Така методолопчна установка обумовлена не тшьки глибоким укоршенням класичного стилю мислення в свщомость европейського наукового тоаариства, апе й адекватшстю його св!ту сучасно!.техн!ки,-методолопя' проектування яко! була одним з витошв формування системного гадходу I загально! теори систем. Тому в рамхах системного гадходу об'екгивна та суб'ективна рсальщсть як 1 раньше трактуються як множини актуальних елемент!в та структур.

Необхщпсть модершзаш -системного' тдходу / идм1чзеться багатьма достдниками. Одшею з щкавих срроб тако'Г модершзацц е конце гадя теоретико-системного подходу АЛ Уйомова.1 Вока грунтуеться на припущены!, що об'ект дослщження е ылкною системою, множинне зображення яко! задаеться вибраним концептом, теоркю. В!д остантх залежить р!вень та характер розчленуванкя об'екта . тзнання. Вцт.значаючи перспективность таких дослщжень, особливо в зв'язку з розробкою щкавого формального апарату опису системних об'ектов, слух вцадтитй, що вони акцентують уаагу тшьки на гносейлопчному аспект!, залишагочи поза своТм -аналювм онтолопчш аспекта цьшсностк '

Сучасна наука Накопичила' досить факпв, шоб усадомити недостаток» та кеушверсальшсть множинних уяалень в розум!нН1 реальнос-п, атомктично! та аналггично! парадиши наукового дослщження. Це сприяе формуванню некласичиоТ концепцд щлкност:, яка ¡трактуе св!т не ткьки як множину елемент!в, але ! як щлкшсть, яка на пев'ному ровно заперечуе множинш'сть.1

»Уемов 4-И. Системный подход и общая теория систем. 1$78. - * :Дл.:Цехмйстро' Й о.' Диалектика ^ШествейЬогр' и едйногб;М., 1972; Концепция Целостности/^Руководит ж автор.коял! ^.З.Цехмистро и -В^И.Штзнько. 'Стеновленйе ' мучной

концетции целостности.Харьков.'' 1989; : Щтанько В:И. Йнформаошя. ;-. Мышление.Целостность. Харьков. 1952. : '"'■ " :' '

В рамках релятив!сько! космологи, психологи, квантовсТ фозики, лшгв!стики, як1 дослоджують процеси виникнення та становления самоорганозованих та еволющюючих об'ектов розноо природи стверджуеться думка, що об'екти цих наук не можуть бути розкладет вичерпним чином хоча б подумки на актуально множини (конечно та безкшечно) елементов та ох сташв, як того потребуе елементариська парадигма. Вони первюно цЫстно. Всесвот, фЬичний вакуум, квантов! явища, ген, зогота, с одного боку, та суб'ективка реальность - з другого, мають зластивость неподальноо щлосносто в абсолютному значенш на множини елементов. Розкладання них об'ектов на окремо елементи завжди неповне, водносне. Поняття актуально-множинноТ структури, яка задаеться перелоком елементов, для опису органозаош та функщюванкя таких систем виявляеться недостатком.

Завдяки винятковой властивосто цолосност1 , буття таких систем об'ективно мостить в собо невизначенность, яка може в тих чи ¡нших ситуациях взаемоди з зовшшном св!том перетворюватись в визначенность. В зв'язку з цим саме розумшня реальносто повинно бути розширене до включения в неТ поряд ¡з здайсненними, актуальнимк станами (яко безпосередньо спостерогаються та описуються множинними структурами) о потенщйно можливих сташв, об'ективно притаманних таким системам. Вони реально впливають на процеси поведшки цих систем, але не можуть безпосередньо спостерогатись. Цей факт був чотко усводомлекий при дослщженш квантовомеханочно! реальносто акад. В.О.Фоком. Ним же було введене поняття "потенщйна можливость" для опису незвичайноо з класичноо точки зору доалектики можливост! о дойсносто, яка не охоплюеться рамками традищ иного розумоння можливосто як тзнавального ешфеномену. "Потенщйна можливкть" в онтерпретащо квантовоо механоки ближче аристотеловському розумонню можливост! як характеристики виникаючого буття.

Мож потенцойними можлиаостями не можуть оснувати фозично-причинно зв'язки,; яко характеризують тольки. свот актуально-множинних структур. Припускаеться, що вони створюють особливо омплокативно структури, мож елементами яких оснуе корелящя, "зв'язок", який виражаеться термином "якоцо..., тодГ'1 . Бона миттева,

1 В логощ розрозняють так звану матероальну омплокащю (якой водповодають якось причинно зв'язки) о власне логочну омплокащю.

однозначна, не потребуе переносу ш енерги, н!' шформацд нож елементами структури, оскшьки осганш актуально не ¡снують. Суть ще! корреля.цц полягае у взаемовщношеннях двох сторш у становицц системи - актуально-множинного стану та набору потекцшних можливостей, як! доповнюють його в силу неповного розкладання системи на елементи. При цьому в ситуацЦ ЕПР - парадоксу новий факт, що е результатом здшсненного вимхру, який змшюе прогноз для одше! ¡з пщсистем, автоматично зшнюе його 1 для другоГ гадсистеми.

В ц!й ситуацд реал!защя одного 1з потенщйно можливих стан!в означае виключення других можливостей, яш властив1 первшному стану, згортае ис, зшмае первкний стан невизначенность При цьому система стрибком переходить в новий актуально-множинний стан та формуе в1дпов1Дний йому наб^р потенщйних , можливостей. Вщбуваеться те, що ф!зики називають редукщею хвильовоТ функцд, гештальтпсихологи - процесом переструктурува.ння ситуацд, ¡нсайтом, тобто миттевою змшою в система вщношекь об'екта.

Становления в методолога сучасноТ фЬики холютичноТ концепцд, в рамках якоТ св1Т трактуеться як множинний та единий одночасно (и суть мабуть найбшьш адекватно виражаеться термшом "релящйкий хол!зм"), вщкривае нов! можливос« для. вивчення самоорган!зуючих систем р^зномайтноГ природи. бона ор^ентуе на . св1Доме урахування однобокост! множинного розумшня св^ту та основано}' на ньому класичноТ анал£тичноТ парадигми 1 доповнення 1Т протилежною установкою, яка робить акцент на зображёнш свггу, як цй11сност1, непричетно! на певному ртт вс!ляк!й множиккосп. На Ц)й основ! з'являеться можливкть переосмислити традищйну конфронтацию М1Ж холЬмом та' елементаризмом,. розглядати 1х як взаемододатков! установки наукового дослщження сыту, який е одночасно ! множииним, 1 единим.

Необхщшсть рахуватися з тим, що об'ективна та суб'ективна реальшстьмаютьвластиш'сть непод!льносп в кшцевому рахунку на множини елеменив, виступае основою для становления хол!стичного гадходу. Останшй, на вадмшу вщ системного, не просто Декларуе цшстсть, залишаючись в рамках множинних уявлень, а й дозволяв • вийги за меж! аа'язаного шлого, тобто «лого, яке складаеться з

Дивним чином квантов! кореляда в ЕПР-експеримент! виявляються -готожними саме останшй.

окремшс сутностей, зв'язаних «ж собою лиш ф1зичкс-ггричинними зй'язЯЛШ; ё контекст! такого гадходу дослщжувач повинен ¡ти не гШки йд частиц до щ'лого як результату ¡л взаемодп, а в|'д нерозд!льно1 щл!скост1 до частин, елемент!В та елементарних сташв, як! Бид1пяються в процеа' внутршньоГ диференщада ц!еГ цшкност!, та пояснюючи а тшьки як приблизно роздьльш та стабшьнь При цьому важливо усЕщомлювати, що максимально точний опис таких об'ектт в терминах елемента та '¡х множин завжди виявляеться 1м0в1ршсним, оскшьки описуе тшьки ¡мов1рност1 реалшцд (становления) тих чи шших сташв, а не сам» ц[ стани як актуальна суттевост! (хвильова функщя в квантовой механад, структура смисл1В в семактищ, яка задаеться 'мов1рн!сно та ¡н.). Непереборшсть шовфтсного опису грунтуеться на властивосп цуисностгнеподишносп цих елемент1в.

Значимость прийняття ¡дей релящйного холЕзму полягае в тому, що на щи методологччтй основ! можливий б1льш усвщомлений та? направлений пошук йових расд'ональних, а не мктичких шляят розумшня не тшьки об'ективно", але 1 суб'ективноТ реальности

В робот! розглянута конструктивна роль сучасноТ концепшТ хол13му в формувант адекватного розумшня природи мисленн» та методт його дослщження.

Усвдомлення того, що суб'ективна реальность, духовний свСт особистоеп мае властавють кшцевоГ неподшьноеп на актуадьш множини елеменпв, дае пщстави стверджувати принцивдву обмеженшсть розумшня мислекня як сукупностг актуальких елемектга та безперспектившсть традицшного пошуку вс!еТ множини нанпростших елементарних сутностей та правил побудрви з них складних структур мислення. Такий пошук незмшно натикаеться на труднощ рефесу в несюнченшсть пошушв все бшьщ елементарних елемент1-в та процеав введения правил, правил про правила та ш.

Трудносц зникають , на наш погляд, як.'-о мати на уваз! яринципову неможлив!-сть повно! та вичерпноГ детал!заци процесу мислення в силу зинятковоГ цлкност! та негодальносп духовного св1ту особи, нашого "Я". При цьому ми повинш прийняти допущения, що сукупшсть актуальних елемент1В та статв, яка вирадазе да» щлштсть завжди не повна 1 повинна бути доповнена. набором вфтуальних елемент!в та структур.

€ всо пщстави Е-ажати, що мислення водноситься до таких ц!лосних систем, як! снтологочно неподйоьн! на множини елемектов на йевному ровю. Це р!векь неусвщомленого, ¡мплокативного, нечуттево-тгонятойного мислення (домовного, в!зуального, ¡кстру ментально го, ручного та ¡н.), який неможливо однозначно та повно виразити в .термшах природно! мови, в терминах елементов та 1х множин. В!н однозначно скорельований з чуттево-понятшним, усвщомленим, об'ективованим в словах, знаках та предметах, ексгшцитним р1внем мислення. Щ ршю взаемодоповнюють один одного, вщображаючи складну та суперечливу природу духовного своту особи, його одночасно множинну та хсш!стичну природу.

З'ясування цього потребуе виходу за меж! протиставлення аналотичноГ та ходостичноо методолрш дослодження мислення, характерного для епостемолого! класичноГ науки. Звернення , до релящйного хол!зму передбачае не вщкидання множинних уявлень, а лише установления 1х неуноверсальност!. Це тягне за собою необхщшсть доповнення одах уявлень установкою. на урахування фактору цолосносп структур мислення та механозмов, як! ох реал!зують. 3 методологочноо точки зору важливо усводомлення того, що треба водмовитись В1Д уявлень про вщповщальнкть за продеси мислення деяких множинних по свош природ! механизмов.

Саме на цьому групп ыожливо, на наш погляд, кам1тиги шляхи решения "термодинам!чного парадоксу мислення" , розумоння прикцигпв органиацГо та функщювання недомиантно! повкул! людського мозку, природу "функцЕональних органов", яко* забезпечують процес безпосереднього "схоплювання" киоько'сних, просторових або лопчних" структур, симультанне сприймання та глобальне розгазнавання об'ект!в. . •

Ор!ентац!я на враху'вання особливо! цшсносп мислення виступае основою розробки нових методов його дослщжекня. В русл! шеТ хол1стичноТ методологи лежать "аналог, через синтез" (С.Рубонштейн), "гнал 13 по одиницям" на водмшу вод "аналозу по елемектам" (Л.Виготсь&ий), конткнуально-генетичний метод (А.Брушлинеький), побудова особливо! голограф!чно1 моделг психьск (К.Прибрам) та он. .

Перспективность методологи сучасно! концепои" холозму проявляеться. ! в тому, що в кого рамках зн!маеться протилежшсть

кретного та континуального, об'ективного та суб'ехтизнгго, злексивного та буттшного, невщчуженого та об'ективованого ння. Вони розглядаиугься як взаемододатков1 аспекте в розушнт 'ктивноГ реальносп та мислення.

З'ясування обмеженносп множиино! штерпретада мислення та ■бхштсть розум!ння його як нетрив1альноТ сцл!сност1 доцдльно й при лдаент процес!в розумшня, когштивних та лшгвктичних аспектт мнения.

В межах традишйно! анал^тичноТ методологи стверджуеться лення про те, що для розумшня тексту Його необхщно роздшити ©рази, речекня, слова 1 тли. та проанал1зувати синтаксичн1 зв'язки : ними (атогастична лшгвктяка, "картез1анська лшгвктика" [омсьхого га ¡н.). Саме ка такому пригтущенш грунтуеться розробка ормашйних та комп'ютерних моделей розумшня тексту. Однак при му зиникае певний "лигвктичний парадокс", суть якого полягае в [у, що чим б!лыи точно визначем слова, тим бигьш невизначеним е 1сл фрази (тексту). Тобто, з одного боку, смисл фрази визначаеться упшстю значень слт, як[ аходять до не!, з другого - слова лише воли, як! натякають на смисл фрази.

Вирйлення цього парадоксу можливо, якщо вщмовитись В1д то множинних уявлень класично! ращональносп та висловити. пущення, що семантика тексту мае особливу щшснкть, яка не питься вичерпним чином до сукупност! значень окремих елементгв гсотребуе для свого розумшня типово додаткового способу опису. > чому семантику тексту сл!д розглядати не тшжи через актуальну »кину смисл1в, але й через наб!р потеншйно можливих смислт, яш овнюготь IX завжди не гцлком точний та повний опис.

До вибору певного смислу тексту значения шв мае семантичну изначентсть. В результат! вибору - встановлюеться особлива еляшя значень слт в тексту вщбуваеться змша у взаемному юшенш двох взаемно скорельоваких сторон в стат лшгвистично! теми - актуально! множини значень окремих. <упв та набору енщйно можливих IX смисл!в, редукщя всього первкного набору, и едино можливого в данн!й ситуада. Певний виб!р смислу ■шстичноГ системи, його актуалюащя, однозначно визначае чення I самих сл!в в текст. ' - '

Перехад шд смислу слш до смислу фрази або в!д смислу фрази смислу тексту ,зав:«ди, е стрибком, який не може бути стро однозначно описаний мовою дискретних та множинних уявлень. Toi такий опис можливий лише тольки в термшах ímobíphíchhx уявлео Можливо це й пояснюе маршсть пошуку "едино вфного" спосо опису семантики в Tiñ Mipi, в якш вона апелюе до цшсних обра; (гешталь-йв).

Свщоме врахування принципового характеру неможливос виразити однозначно цолосшсть семантики лонгвостичних систем мовс множинних уявлень дозволяе обгрунтувати припущення, що caí невизначеншсть та неоднозначшсть розумшня е джерелс формування нозих смиств та штерпретащй (тому вона не зло, благо). Розкриття того чи шитого смислу тексту, з одного бок визначаеться р1внем розвитку. культурно-смислового тезауру. суб'екту, з другого - розвивае та гармошзуе ¡ндивадуально-смислов! контекст, прилучаючи особисткть до культурно-смислового по. людства.

Евристичним вияаляется, як показано в робот!, звернення . концепшТ релящйного холозму i при дослщжент когнпивною аспек мислення:. Анализ причин трудногцт ¡нформацйноГ ¡нтерпрета] мислення •, створення баз даннюг та баз знань експертних сист< сводчить, що "вузькою горловиною" (Фейгенбаум) щсх робот водчуження професшних знань експерта.

Егастемолопчна установка на те, що весь 3míct зна cneuiajiicTa, процес вирошення ним тих чи ¡кших задач прикципо; можливо усводомити та вербал1зуватн (методика "роздуми вголос показала свою помилковгсть. Була ви словлена п'потеза про ¡снуваш неявного знания (Полаш), яке приндапово не може бути вщчуже: В1Д суб'екта та не щддае'ться повшй детал1зацд. 1снування щ>о знания, очевидно, не вгшсуеться в методологда класичн ращональносп розумшня складних. систем як актуальних множ! конечно! та бесконечно! природк. Мож тим оскування неявного знаю легко пояснюеться в рамках сучасноТ хол0стично! концегд в'одображуючи нетривоальну цдл!сшсть когнитивного змосту мисленн Цей 3MÍCT принципово ке може бути однозначно виражений терминах множин та Гх елементов i потребуе для свого опису введен!

явлень. про cbit потенщально мсжливого, яхий скорельокший та оповнюе актуально-множинний cbit явного знания.

В робот! зроблена спроба дати анализ концептуально! кризи в творенш систем штучного ¡нтелекту, осмислення шляхт i"f одолання. Показано,що вих!дне лрипущення, яке лежить в основ! творения систем штучного, ¡нтелекту про мислення як ршновид {формашйного процесу, яке давало тдстави для безмежного ггомзму в оцшш можливостей вщтворення його мехатзжв в рограмах та структурах ¡нформащйно-обчислювальних устрош, иявилось помилковим.

Ме 'одолопя створекня сучасних ЕОМ (!х hardware та software) е виходи-ь за Mexi класично! ращональност!, яка opieHTye на [ножинне розумшня св1ту. В свщомост! творцов систем штучного ттеллекту як i рашше, не дивлячись на численн! невдач! вщтворення pouecis мислення,- пануе впевненшсть, що будь-яка pi4, наделена озуиом, може бути створена ¡з множили елементарних речей, як! не дагш мисдити (М.Мшський). При цьому особлив! надi! покладаються :а створення 6io- та нейрокомп'ютеров пятого та шестого поколшь. )днак в методологи Tlx проектування нема суттевих змш - це як i ■аншх все те ж складання системи ¡з окремих первкно здивщуалозованих та незмщних в процес! функцдовання елементш, б'еднаних мЬк собою сигнальними зв'язками. Така технолопя не озволяе, на наш погляд, вщтворити ту виняткову властив^сть dxicHocTi нейронно! оргашзацн мозку, яка зумовлюе процеси шслення. Можливо, щ трудноцц вдасться подолати, створюючи юмп'ютери (hardware штучного ¡нтелекту) використовуючи ;вантовокорелящйн1 ефекти.1

Та чи зможуть в такому випадку комп'ютери сприймати свьт лобально ("некартез!анськи") та подолати "рабство директив, заданих фограмою"? BiflnosicTH на ui питания сучасна наука не в змозь Та icho те. що для бьльш глибого розумшня природного розуму та .таслення i подолання багатьох трудноццв в створент систем птучного ¡нтелекту ращональний картезинський годаод та множинне >озумшня csixy виявились принципово обмеженими.

Див. : Цехмистро И.З.Поиски квантовой концепции физических зснований сознания.Харьков. 1981; работа Е.А.Л!бермана по розробщ "¡потели квантового комп'ютеру.

г

Нео6х1дна, на наш погляд, розробка ново! технологи створення щтучннх штелекгуалыих систем, яка б враховувала властивость винятково! ШЛ1СН0СТ1 оргатзацд та функц!ювання мозку 1 психши, когштцвних ! шнгвостичних структур. Однак п." розробка - справа майбутнього, хоча певш гадходи до не! нам1Чаються - наприклад, фрактаяьний шдхщ, який синтезуе моделювання 1 "кл!ткових" процесов, 1 моделювання щлого (Д.Дюбуа); розробки Г.Хакена, який намагаеться при створити системи розгнзнавання, врахувуючи глобальний характер цих процеав; робота Т.Винограда 1 Ф.Флоренса по формуванню нових тдходов до створення комп'ютерт, як! розумоють тексти, спйраючись на деяк! да? герменевтики, та 1н.

Ниш ж б!пьш "актуальким е розробка систем оптимального ¡нтерфеису людини та комп'ютеру. В основу п, на наш погляд, може бути покладена кониепщя, яка стверджуе взаемну додатков!сть множинного ' та х6л['стичкого ' прикцигав оргашзацп тзнання 1 розумшкя св!ту суб'ектом. I оскиьки свот сучасноГ компютерно! техшки множинний, то важливо усв!домлення того, що в ньому може реалшуватись т!льки один ш аспектов розумово! дшльност! - той, шо може бути в!дчужений вод, людини та об'ективовании в актуально-множинних структурах (в словах природноГ та штучно? мови).

' Ца закЫчення тдведеш тД.сумки проведеного дослщження, сформульован! його основн! результате та деяы пёрспективи подал ьцюТ розробки проблеми.

Основнвй змкт роботк изображено в таких публикациях:

Монографш

1.' Щтанько В.И. Информация. Мышление. Целостность. Харьков, 1992. 144с.

2. Концепция целостности. /Руководители автор, калл. ^.З.Цехмистро, В.И.Щтанько. Харьков. }987. Глава 6, роздл 3; глава б; роздш' 3; {сушсйо'' з О.В.Тягло); вступ та висновки (сумкно з 13.Цех»йстро|' с:11|-^5Ь, 95-]рб, 3-5, ?10-2]2.

' 3. Детерминизм: системы, 'развитие. Минск. 1965- Роздал "Особенности детерминации поведения 'целостных систем". С. 156-167.

Статьи:

1. Штакько В.И. Потребности и цел «полагающая деятельность //Проблемы бионики. Харьков, 1974. Выг,. 13.С.23-31.

2. Штанько В.И. О возможных методологических подходах к исследованию самоорганизующих систем //Единство мировоззренческих и методологических функций философии. Киев, 1982. С. 14-18.

3. ИГганько В.И. Кибернетизация научно-технического знания и ее роль в формировании научного мировоззрения студентов //Роль естественных наук в формировании мировоззрения студентов. Оренбург,1981. С.78-П2.

4. Штанько В.1., Цехмютро 1.3. Семютика та управления //Фиюсофська думка Л 981. №4. С.47-51.

5. Штанько В.И. Современные трудности теоретико-информационного подхода к исследованию мышления //Философские проблемы современного естествознания. Киев,1981. Вып. 51. С.32-41.

й Штанько В.И. Некоторые методологические проблемы цедледоааккя в области искусственного интеллекта / /Весник Харьков, ук-га. 1982. №233. С.23-36.

7. Штанько В.И. Методологические основы преподавания комплекса кибернетических "дисциплин / / Философско-методолопгееекке и социологические проблемы технического знания. Харьков. 1984. С.107-110.

8. Штанько В.И., Цехмистро И.З. Актуальные мировоззренческие и методологические вопросы кибернетики //Философские проблемы соврсменого естествознания. Киев, 1985. Вып.58. С.90-97.

9. Щтаиько В.И. Методология квантовой физики и психология/ /Современные проблемы квантовой физики. Харьков. 198Н. Рукопись депонировала ИНИОН АН СССР. №26053. С.23-36.

10. Штанько В.И. О философских основаниях кибернетического подхода / /Философские проблемы современного естествознания. Киев; 1946. Вып. 60. С.10-18.

11. Шганс-ко В.1. Теоретако-1цформащйпий пщхщ та доалектичка прироаа мислення//ФЬяософська думка. 1987. №7. С.39-43.

Г2. Штанько В.И. Методологические аспекты проектирования автбматизиромнньгх систем управления//Тезисы Всесоюзной конференции. 2 - 5 октября 1988. Туапсе, 1988.С.17.

13. Шташ.хо В.И. Методологические аспекты проблемы представления знания //"Философия, человек,перестройка". Тезисы докладов. 21-22 мая 1991. Кишинев, 199).С. 18.

14. Штанько В.И. Методологические проблемы исследований в области искусственного интеллекта-" / /"Дух и космос". Тезисы докладов междисциплинарного симпозиума. Харьков, 1992. С.24.

15. Shtanko V.I. A conception of holism in post-modernism epistemology //Philosophy oi natural science: A "source oi culture innovation. Materials to "Round table" XIX World Congress oi Philosophy. 22 - 28 august.1993, Moscow. P.13-15.

16. Shtanko V. I. The Metaphors oi artificial intelligence in study of thought //Book oi Abstracts. V.2. XIX World Congress of Philosophy. 22 - 28 augastl993, Moscow. P.56.

17. Штанько В.И. Информационная парадигма в исследовании мышления: черты кризиса / /Весник Харьк. ун-та. 1993. №267.С.28-34