автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Фразеология лемковского говора украинского языка.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Фразеология лемковского говора украинского языка."

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

РГ6 ОД 19 СЕН

СТУШНСЬКА Галина Федорівна

УДК 808.316.4 (= 83)

ФРАЗЕОЛОГІЯ ЛЕМКІВСЬКОГО ГОВОРУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність: 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Тернопільськогс державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка.

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

Провідна установа:

кандидат філологічних наук, доцент БИЧКС Зиновій Михайлович, в.о. завідувача кафедр* української мови Тернопільського державногс педагогічного університету ім. В. Гнатюка

доктор філологічних наук, професор САБАДОШ Іван Васильович, кафедра української мови Ужгородською державною університету, професор;

кандидат філологічних наук, професор БАБИС Надія Денисівна, завідувач кафедри історії тг культури української мови Чернівецько« державного університету' ім. Ю. Федьковича

Інститут українознавства ім. І. Крип’якевичг НАН України, відділ української мови, м. Львів.

Захист відбудеться ' червня 2000 року о ^3 годині на засіданн спеціалізованої вченої ради К.20.051.02 для захисту дисертацій нг здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук прі Прикарпатському університеті ..ім. В. Стефаника (76000, Івано Франківськ, вул. Шевченка, 57).

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикарпатськоп університету ім. В. Стефаника.

Автореферат розісланий травня 2000 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент { Н.Я.Тишківськг

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Лемківський діалект належить до карпатської іалектної групи південно-західного наріччя української мови. Він є окраїнним звором і до сьогодні зберіг свої архаїчні риси, хоча й зазнав іномовних гнівів.

Лемківські говірки як складову частішу українських діалектів регіону Кар-іт почали досліджувати з другої половини XIX ст. Однім із перших зслідник.ів цих говірок є І.Верхратський, Він зібрав багатий діалектний ма-:ріал, дослідив фонетичну, морфологічну і частково синтаксичну систему :мківських говірок. Важливим матеріалом для пізнання мовних рис ¡мківських говірок є “Етнографічні матеріали з Угорскої Руси” В.Гнатюка. ослідження лемківських говірок знайшло своє продовження у монографії Панькевича “Українські говори Підкарпатської Руси і сумежних областей”, іслуговуїоть на увагу праці І.Керницького з історії лемківського говору, а ме: аналіз мови писаних пам’яток із села Одрехова, так званих “Війтівських іиг з ХУІ-ХУІІ ст.” Багато праць про північнолемківські говірки належать >льському дослідникові З.Штіберу. У них досліджена звукова і фонологічна істема цих говірок, що дало змогу вченому створити “Мовний атлас давньої гмківщини”. Вагомою в царині пізнання лемківського говору є праця ^'пінського “Лемківська говірка села Явірок”.

На початку 80-х років XX століття розпочалося збирання і вивчення фразео-ігії українських говірок лемківського діалекту в Словаччині, і на сьогодні вже певні здобутки. Так, вихід у світ «Фразеологічного словника лемківських вірок Східної Словаччини» Н.Вархол та А.Івченка відкриває широкі перспек-ви для всебічного вивчення української фразеології цього ареалу. У рамках ікторської дисертації В. Лавера “Фраземіка українських діалектів карпатсько регіону” створений перший у славістиці фразеологічний атлас карпатських ілектів, куди ввійшла і лемківська фразеологія. Проте в сучасній україністиці ; немає окремого дослідження, в якому б давався цілісний опис фразеології мківського говору.

Таким чином, огляд наукової та лексикографічної літератури, присвяченої мківській фразеології, свідчить, що спеціальне вивчення лемківської фразео-гії є актуальним завданням лінгвістики, зокрема діалектологічної.

З цих міркувань об’єктом дослідження стала фразеологія лемківського гово-

української мови, розпорошеного і поширеного як в Україні, так і за її ме-іми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисер-ції пов'язана з дослідженням, яке здійснюється на кафедрі української мови

Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимир Гнатіока в рамках програми вивчення діалектної лексики і фразеології у* раїнської мови.

Метою дисертаційного дослідження є опис фразеологічних одиниц лемківського говору серед інших одиниць лексико-семантичної системи в ас пекті їх значеннєвої структури та граматичних особливостей.

Відповідно до цієї мети визначаються такі основні завдання:

- зібрати та систематизувати матеріал, що репрезентує парадигматичні вияв лемківської фразеології на основі власних польових записів, діалектних слої ників та фольклорно-етнографічних публікацій;

- з’ясувати акцентуаційні, фонетичні та лексико-граматичні діалектні ознак лемківських фразеологізмів;

- описати характерні риси лемківських фразеологізмів як номінативних т комунікативних одиниць мови;

- простежити семантико-граматичні особливості фразеологізмів, що склад; ють ядро лемківської фразеології в цілому;

- виявити особливості організації ФО в окремих лексико-семантичних група різного ступеня ієрархії;

- укласти тлумачний словник малозрозумілих компонентів окремих ФО. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що робота є першим в уі

раїнському мовознавстві спеціальним системним дослідженням фразеолог одного з найархаїчніших говорів української мови. У дисертації виявлені описані діалектні ознаки лемківських фразеологізмів; представлено опис хараї терних рис лемківських фразеологізмів як номінативних та комунікативнії одиниць мови; описана лексико-семантична структура і граматичні особливою лемківських фразеологічних одиниць, що становлять ядро цієї мовної системи.

Практичне значення одержаних результатів. Завдяки дисертаційном дослідженню введено в науковий обіг значний за обсягом та вагомістю нови фактичний матеріал. Результати цього дослідження знайдуть практичне застс сування в працях із діалектної фразеології, при читанні основних курсів (фоне ТИКИ, ЛСКСИКИ ТЗ фрЕЗ^ОЛОГІЇ сучасної української мови, дізлектолог української мови, вступу до мовознавства), спецкурсів та спецсемінарів у вищі школі, а також при написанні вузівських та шкільних підручників. Матеріал дослідження можуть бути використані при укладанні «Лексичного атласу уь раїнської мови», робота над яким ведеться сьогодні, а також “Загальнослов’янському лінгвістичному атласі”.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є описовий т зіставний.

Джерела дослідження.

1 .Польові записи, зроблені у носіїв лемківського говору, які проживают

і Україні (Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська області) та за її межами Польща, США), які до переселення жили у таких селах Лемківщини: Балутян-са, Бодаки, Бліхнарка, Бортне, Баниця, Боднарка, Вапенне, Вірхня, Висова, Золя Сенькова, Воловец, Вороблик, Гладиш і в, Ганчова, Грабів, Дальова, Ду-патин, Ждиня, Заліська Воля, Зиндранова, Злоцьке, Ілазів, Криниця, Квятонь, Срива, Конкова, ^Іаціїна Велика, К'іаластів, Межибрід, ^»Іпсцова, ^Тушина, Од->ехова, Полави, Поляни, Пребишів, Прилуки, Пстружке, Пантна, Радоцина, Чпник, Роп’янка, Ропиця Руська, Розділля, Синява, Свіржова, Смереківці, Со-ютвини, Тилява, Устя Руське, Цитла, ІІІкляри (сьогодні ці села на території Толмтіі та Словаччини).

2.Монографії 1. Верхратського, І. Панькевича, І. Зілинського,

і. Гнатгока, 3. Штібера, а також “Народні пісні з галицької Лемківщини”, ібрані й упорядковані Ф. Колессою; “Українські народні пісні з Лемківщини”, ібрані й упорядковані О. Гижею; збірник лемківських народних пісень Ники-юра Лещишака із спадщини Івана Франка “Стоїть липка в полі”; “Народ скаже

■ як зав’яже” (збірник прислів’їв, приказок та образних висловів українських рудящих Східної Словаччини”; “3 глибини віків (антологія усної творчості країнців Східної Словаччини”; “3 народної пам’яті” (пісні, зібрані

4. Шмайдою); “Матеріали до словника лемківських говірок” С. Панцьо; Фразеологічний словник лемківських говірок Східної Словаччини” за реакцією Н. Вархол, А. Івченка.

Картотека фактичного матеріалу складає понад 5000 одиниць.

Особистий внесок здобувана. Усі результати одержано здобувачем са-юстійно.

Апробація роботи. Основні результати дослідження були апробовані на Ііжнародних (Івано-Франківськ, 1996; Ополє, Польща, 1999) та Всеук-аїнських наукових конференціях (Івано-Франківськ, 1999; Тернопіль, 1999; Гьвів 2000), а також на засіданнях кафедри української мови Тернопільського ержавного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (квітень, :овтень 1999).

Публікації. Проблематику і основні положення дисертаційного ослідження висвітлено у 5 статтях загальним обсягом 23 друкованих аркуші.

Структура дисертації. Дисертація складаєється зі вступу, двох основних озділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 142 позиції, та товника малозрозумілих компонентів окремих фразеологічних одиниць. За-їльний обсяг дисертації - 198 стор.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета і завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, подаються відомості про джерела та апробацію дослідження.

У першому розділі дисертації - "Особливості лемківських фразеологічних одиниць у системі фразеології української мови" - розглядаються діалектні ознаки лемківської фразеології, характерні риси лемківських фразеологічних одиниць як номінативних та комунікативних одиниць мови, а такой з’ясовуються питання, що стосуються становлення й розвитку фразеологічні» одиниць лемківського говору.

Досліджуючи фразеологію Лемківщини, не можна не звернути увагу на ха рактерні ознаки, що вирізняють її серед інших говорів української мови. Цс акцентуаційні, фонетичні, морфологічні та лексичні особливості.

Акцентуація є найхарактернішою ознакою лемківського говору. Більшісті лемківських говірок відзначається сталим фіксованим наголосом слова - нг передостанньому складі: бараняча голов - “дурна людина”; стара лишка (ли сиця) - “хитра людина”. Характерною рисою лемківських говірок є наголошу вання префікса у словах з префіксами-прийменниками: він ту лем на гнес, ні заран — “залишмось жити недовго”; годйти якбы ваґонши наппед себе тйскаї

- “повільно пересуватися”. Однак зібраний матеріал свідчить, що значн; кількість фразеологічних одиниць лемківських говірок має у своєму склад лексичні компоненти, наголос у яких однаковий із наголосом літературної мо ви: в еднуй кузни кованы — “близькі люди”; робити як кыбы на сухум ховзати -“повільно працювати”.

Крізь призму народної фразеології найвиразніше виявляються особливост лемківських говірок у фонетичній системі. Серед них можна виділити: 1)) системі голосних фонем лемківських говірок збереглася давня фонема ьг, як< найбільш помітно виступає після губних і задньоязикових: високы яслі мати -“байдикувати”; дябловой копыто - “підла людина”; 2) давня фонема і післі диспалаталізовашіх ж, ч, иі перейшла в м або ы: ходити од хыжы до хыжы -“жебрати”; лем ся мышы наганявут — “зовсім порожньо”; 3) збереження фоне ми і в енклітичних формах займенників мі, ті, сі, в числівнику штйрї. штир ддшкь! - “труна”; я ті верну як ся зверну та фонеми и в словах нич, нйкто, ни ани: ни нянька, ни мамы, ни брата, ни лавы — “самотня людина”; ани хвуст т двигне - “дуже лінивий”; 4) наявні звукосполучення ыр, ыл (ры, лы): кырвы т коліна - “дуже багато крові пролито”; хырбет выдко през ню - “дуже тонк; тканина”; 5) у говірках південної Лемківщини давньоруська фонема о в нови> закритих складах вимовляється як звук у: імйти мачку (кота) за хвуст - ‘'ж пощастило в чому-небудь”; спустити нус як пуляк (індик) — “бути пригніченим впадати в розпач”; 6) у більшості лемківських говірок переважають повного

юсні форми: виїдат порожні миски - “жебракувати”; очами колоти кого — ‘неприязно ставитися”. Однак трапляються і неповноголосні форми: сива брода

- “старий чоловік”; згпило на блото - “що-небудь втратити”.

Система приголосних фонем лемківських говірок відрізняється деякими ри-:ами як від інших говорів української мови, так і від української літературної юви: 1)давні м’які приголосні в кінці слів вимовляються твердо: дерев’яний лйнец - “слабка людина”; сонце в тін - “обідня пора”; 2) прийменник або ірефікс в (у) перед приголосними часто переходить у г (перед дзвінкими) і в х перед глухими): хпасти до серденька - “сподобатися”; йти як г літі на санкох • “дуже повільно йти”; 3) спостерігається різна вимова передньоязикової фоне-їйл. Так, перед голосними заднього ряду а, о, у звук.п може вимовлятися як не-кладотворчий у (рідше в): дзюрава (дірава) пуахта цьиіой поле збігат -борона”; соуодке моуочко в закованім горци - “горіх”; 4) поява африкати сЬ/сна іісці праслов’янського звукосполучення сі] (в українській мові ж): як пу5жак эпудало) до капусти — “дуже неохайно одягнений”; ходйти до чубжой ка-усти — “порушувати подружню вірність”.

Свою специфіку має також і граматична будова лемківських говірок. Акцен-уємо увагу на тих, шо наявні у ФО: 1. Іменники жіночого роду всіх основ, а акож узгоджені з ними прикметники і займенники прикметникового типу в рудному відмінку однини мають закінчення -ом: дябла ма під шнуром — “дуже ній”; з тобом ся набесідуєш як зо смаркатим наїиі — “відсутність будь-якого езультату”. Однак у східній частині Лемківщини переважає закінчення -ов: із зічков треба глядати - “дуже важко шукати”; пуйтгі з пачачков (кошиком) -жебракувати”; 2. В іменникових ФО трапляються лексичні компоненти рикметникового типу, які в називному відмінку однини середнього роду мато. закінчення -ой: цигапской паїрі - “набридлива людина”; розлятой молоко -іещаслива людина”; 3. Фіксується стягнена форма закінчень прикметників і ійменників родового відмінка жіночого роду -ой: до горячой води сксчйти — 5ути завантаженим роботою”; майстер до чуджой кишені - “злодій”;

Найбільш виразною рисою лемківських говірок є стягнена форма дієслова -ті з тематичним е в теперішньому часі: нескоро когут штват кому -побить поспати”; пуд гриб ся схбват - “дуже низенький”.

Своєрідності лемківській вимові надають прислівники лем - “тільки”, веце -їільше”, уж (юш) - “вже”, дакус - “трохи”, гей - “так”, гев — “сюди, тут”: чим іісіі до ліса, то веце галузя; ани з ним гев, ани там — “безвольний, ні до чого ; здатний”. Щодо прислівника лем, то в лемківській фразеології він не іксується. На його місці побутує підсилювально-видільна частка лем: лем тор е туй голові має — “дурний”; лем вуха стйрчат кому — “дуже худий”.

Характерним для лемківських говірок є питально-відносний займенник што пов’язані з ним займенники дашто, штосі: позбйралея, што бы ся дябол зо

сміху не втрймал - “будь-як одягнутися”; йде як бы дашто на гоуові несуа -“повільно йти”.

Із прийменників найбільш поширеним є к (ік), який перед наступними дзвінкими приголосними переходить у г (іг): закдхался як чорт к сухій верьбі -“сильно закохатися”; пуйти ґ дідові — “померти”.

Лемківські говірки мають свої особливості у лексичному складі. В них помітні запозичення з польської, словацької, румунської, угорської, німецької мов. Серед запозичень найбільшу групу становлять полонізми (тлустий -“товстий”, пец — “піч”, ґамба — 1) “губа”, 2) “рот”, пінязі (піняжі) — “гроші” та ін.) і словакізми (мачка - “кіт”, драга - “дорога”, буяк (бувак) - “бик”; ґачі -“штани”, гана - “лоша” тощо): тлустий як бочка — “дуже товстий”; хпасти : псца на голову - “говорити нісенітниці”; обдулйти гамбу - “бути незадоволе-ним”; ма піняжей як жыд пацят - “дуже бідний”; дустати мачці з-пуд хвостс

- “нічого не отримати”; як тот горох при дразі - “нікому не потрібний, беззахисний”; ай од буяка молока бы достал — “людина виняткових здібностей” Мадяризми переважно побутують у південній частині Лемківщини (багов, доган - “тютюн”, піпка - “люлька”, сомар - “осел”). Зафіксовані вони й у фразеологічних одиницях: ани як багов — “незначна людина”; за піпку догану -“дарма загинути”; сомарув брат, сомарска шапка — “наївна, простодушна людина”. Румунські запозичення здебільшого стосуються вівчарства і скотарства Гавра — “лігво” (позерати як вовк із гаври - “недоброзичливо дивитися”); млакс

- “водяниста лука” (за млакачи - “дуже далеко”); ватраль — “палиця, якок загортають вогонь” (сидіти як ватраль на пецу — “нічого не робити”). Гер манізми: камарат — “товариш” (камарат із погарйком — “п’яниця”); терок -“піджак” (лем ґерок еісит на кому - “дуже худий”); швітути - “махнути, роз махнути” (як кыбы швітнути - “рішуче скзати”).

Спроба усвідомити початок людської мови неможлива без з’ясування зна чення слова для думки і ступеня його зв’язку з духовним життям взагалі. Близь коспорідненим із словом у його значенні та функції в системі номінативнш засобів є ряд фразеологічних одиниць, куди входять певні типи словосполу

ириі. а *ТС»1'Л*Л*

лексико-семантичне ціле. Поява і розвиток у мові ФО є продуктом людськогс мислення, який зумовлений потребою дати конкретну й образно-емоційну оцінку предметам, що мають уже словесну назву.

Основними способами формування змісту вторинних найменувань є мета фора і метонімія. Образність метафори полягає в тому, що вона актуалізує ціл комплекси основних і суміжних понять, що пов’язуються з двом; порівнюваними явищами. Метафора свідчить про розвиток асоціативни; зв’язків і художньої уяви мовців. Перенесення знака здійснюється з: подібністю зорових, слухових, кольористичних та інших ознак, на основ

найрізноманітніших вражень і за внутрішнім зв’язком. Так, у лемківських говірках вираження матеріального стану пов’язане з добробутом, статками або зі злиднями. У людській уяві злидні персоніфікуються в образі біди, що відтворює стан буття: січа біда на карк; зопхати біду з ксірку; пхати біду долей; мати біду; кликати біду; вганятися біди; варувйтися біди; обийти біду; nxámu біду поперед себе; жити г біді; ZMitpámu г біді; влатіла го біда; терпіти біду; множити біду; біді не є кіпця; біда по кутах сідит; біда б’с поза карк.

Метонімізація у фраземотворенні спостерігається при переносі знака за суміжністю певних двох предметів (явищ), зокрема, тих, що перебувають між собою у часовому і просторовому зв’язках, у причинно-наслідкових відношеннях, у різного роду зіставленнях за дотичністю. У лемківських говірках метонімічні ФО виділяються на основі певних асоціативних ліній. Так, час передається виміром через певні денотати: сонце на хлопа - “пізній ранок”; як вода гором потече - “ніколи”. Простір (місце) визначається реально-побутовими вимірами: руком nodámu — “близько”; руком засягти - “дуже близько”. Позначення почуттів людини передається через динамічні ознаки, що стосуються психічного стану людини, її поведінки: рвати на собі волоси -‘впадати в розпач”. Багато ФО утворилися внаслідок евфемізації як захисної реакції прямого найменування: лежати на десце - “померти”; стратити віпец

- “втратити невинність”.

Давня народна символіка в лемківських говірках будується на вірі в надприродні сили. Серед них виділяються такі, що живуть поруч з людиною, супро-зоджують її скрізь. Символом духа-домовика є дябол. У розмові то була реакція та щось несподіване, незвичайне: Lxárnu як дябол з чортовом душом - “їхати дуже швидко”; позбирйтися як дябол на Русйля - “одягнутися будь-як”. Уособ-іенням нечистої злої сили, символом ворожнечі і ненависті є чорт: чорт ся меджі них замішав — “недружно жити”; чорти вжячи - “померти”.

Діалектні вислови мотивовані тільки для обмеженої кількості мовців. Для іемків є зрозумілою внутрішня форма діалектних ФО: xnépmuií як вірє depéeo, юлова як верба обрубана, як бьічом втяти, баба як зсідня те.чіга. Наприклад, в основі фразеологічного звороту xnépmuií як віре depéeo бачимо найменування тсихічної ознаки людини. Вірим називали покручене дерево, що росло біля юди і на протязі. Під впливом природних явищ (вітру, води, сонця) стовбур іерева деформується. Така деревина є надзвичайно твердою, її важко розрубали. Вперту людину, яку неможливо переконати, порівнювали з віргш depéeo.M.

У лемківській фразеології є одиниці, які виражають психічний і фізичний :тан людини, її емоційні реакції на різні факти і явища позамовної дійсності. Це ¡игукові фразеологізми. Серед них побутують: ФО, що виражають запевнення у юстовірності висловлюваного змісту (волевиявлення у таких сполуках спрямо-

вані на самого мовця: Най до зарани не дочекам! Можу присячи!); ФО, що виражають різноманітні побажання: а) обурення, невдоволення чимось, з приводу чогось (поцстуй мя в риц, мам тя гева, ид на зламаня карків);

б) прокляття, заклинання, які передають розмаїті відтінки емоційного стану людини (най бы ти подвір 'я заросло копрйвом, а кысм бы тя было, фрас бы тя взял); в) побажання і застереження негативного впливу співбесідника (Боже вам вёлький заплат! Най ся не причкаже); г) своєрідні формули привітання і прощання (Дай Боже добрйден - Дай Боже здоров’я! Щастя вам, Боже, дай -Дай, пане Боже, дай і вам!)-, ґ) незадоволення з приводу прибуття когось небажаного куди-небудь (когоси дябол прйнюс?); д) вираження співчуття, вболівання, скрути (О Ісусе, та дежби! О Матко Боска! О рани ббскі!); е) згрубілі звертання і (часто зневажливі) відгуки на щось, лайливі вислови (ти жабо кітна! Ти псе головатий! Ид бортаку (дурню); є) вдоволення ходом розмови і заохочення до дії (бодай быс тріс! Бодай быс скыс!); ж) значення упевненості, прихованого сумніву щодо змісту розмови чи певної дії (бодай так пси траву пасли, як мі на долони волоси вироснут).

Серед уснорозмовних конструкцій виділяються прислів’я і приказки, які є різними за своєю будовою, пізнавальними властивостями, ситуацією вживання: и дурак ма кус розума, коли зна же він дурний; товди ягоди зберают, як пристают.

Багато ФО лемківських говірок утворилися на базі прислів’їв і приказок. Продуктивним є спосіб творення ФО на базі першої частини прислів’я чи приказки. Якраз у ній міститься образна основа, ядро прислів’я чи приказки: стрик бабі уйко (Стрик бабі уйко, а тёта за шинарьом — “зайве, непотрібне, не має ніякого значення”); прйде коза до воза (Прйде коза до воза, аоїс збгірчит -“настане слушніш час”)

У мовленнєвому обігу лемків є ще велика група традиційних формул - примовок, якими вони послуговуються в певних життєвих ситуаціях. До них віднесено: а) сталі відповіді на певні питання, прохання тощо: Де йдеш? - До-переду; Што нового? — Повмирало людей много; б) жарти, дотепи: Гов, конь, гое, бо свекрі кабат (спідницю) притйсло!; Вставай, бо вода горит!;

в) каламбури: Валал (село) го хоче, лем люди го не хотят; То не я, а мого нянька син; г) жартівливі репліки, що супроводжують формули вітань, побажань, припрошувань тощо: Дай нам, Боже, шо нам треба, а по смерти шуп до неба! Плюнь, садь-ші і ногы будут вісіти.

У другому розділі - “Лексико-семантична структура і граматичні особливості лемківських фразеологічних одиниць ” - головна увага приділяється семантико-граматичним розрядам фразеологізмів. Розділ складається із чотирьох підрозділів: 1) “Субстантивні фразеологічні одиниці”; 2) “Ад’єктивні

фразеологічні одиниці”; 3) “Адвербіальні фразеологічні одиниці”; 4) “Дієслівні фразеологічні одиниці”.

Фразеологічні одиниці із загальним категоріальним значенням предметності, яке виражається через сукупність таких значень, як значення особи / неособи, власне предмета й абстрактного значення предметності в поєднанні з граматичними значеннями роду, числа та відмінка, об’єднуються в субстантивні ФО. Залежно від того, яка семема входить до змісту конкретних ФО лемківських говірок, усіх їх можна поділити на такі групи: 1) ФО на позначення назв осіб, 2) ФО на позначення назв неосіб, 3) ФО на позначення назв власне предметів, 4) ФО з абстрактною семантикою.

Субстантивні ФО - назви особи - можуть об’єднуватися в синонімічні ряди, члени яких по-своєму розкривають певне поняття чи судження. Фразеологізми із семантикою особи є найбільш кількісною групою у межах субстантивних ФО. Вони називають особу і вказують: а) на її соціальне становище (шырбкый міх; лата на латі)', б) на її стосунки з колективом (бабска сукня; як валальський бубен); в) на її сімейний стан, родинні стосунки (наша файта; в єдпуй кузни ковани); г) на фізичні особливості людини (старе потороча; боцанув брат); ґ) на вдачу особи (невірлйвьій Тдмцьо; веселий кощр); д) на психічні особливості особи (бараняча голов; клочаний міх); на ставлення до віри (христова невіста; раба божа).

ФО із семантикою власне предмета позначають: а) споруди (чуджый поріг; свій кут); б) місцевість (родной край; отцовскый край); в) різні предмети матеріальної культури (штирі дошки; з того буде доброй лазйво про мухи);

г) механізми (желаний воз; бабыне авто).

ФО з абстрактною семантикою моделюють фізичні та психічні властивості тюдини, а також наслідки її матеріальної та розумової діяльності: дяблу верх ірііват; прошений хліб; дідувска правда.

До складу змістової структури субстантивних ФО разом з їх фразеологічним шаченням входять також відповідні граматичні значення роду, числа та зідмінка. У деяких ФО лексичний компонент — іменник - фіксується в одній зодовій формі. Це стосується тих ФО, до складу яких входить іменникова лек-:ема зі значенням істоти - людини або тварини. У таких ФО іменник виступає }>раземотворчим компонентом і виражає модально-оцінювальну характеристику особи: цихапской пащ - “набридлива людина”; змокнута курка -‘безініціативна людина”.

Для ФО з абстрактною семантикою категорія роду є суто граматичною, і в шх асиметричність між лексичним значенням і значенням роду більш помітка, ііж у ФО - назвах особи. Лексичні значення, які для свого вираження вимага-оть іменників жіночого роду, у фразеології виражаються ФО жіночого роду: жара співанка - “давня історія”; правда, як бы з мотйкы стриіил - “брехня”.

Граматичне число у фразеологізмах, як і в іменниках, має самостійне граматичне значення, бере участь у процесі номінації певних реалій об’єктивної дійсності. Переважна більшість субстантивних ФО виступає тільки в одній числовій формі - у формі однини: дірава хмара, скыснута капуста.

Субстантивні ФО займають певну позицію у мовленні і вступають у ті чи інші зв’язки з лексемами, що їх оточують. Можливості відмінкової парадигми компонентів фразеологічної одиниці залежить від ряду семантичних і граматичних факторів. Номінативна властивість відмінкового значення полягає б тому, що при сполученні ФО з підпорядковуючими лексемами виражається характер відношень між фактами об’єктивної дійсності: юж я ся оженил, юж навіки 'Імен, юж я си приводил на голову камін — ФО з абстрактною семантикою на голову камін у сполучені з дієсловом привадил позначає відношення об’єкта і дії, у реченні виконує функцію додатка.

Переважну більшість субстантивних ФО становлять одиниці, структура яких є сполученням слів. Серед них ФО, до складу яких входить прикметник + іменник. У фразеологічних зворотах цієї моделі граматично панівним є іменник, а прикметник завжди виступає як залежне слово: кунь божый -“наївна, простодушна людина”, качмарска мітла - “п’яниця”.

Друга група субстантивних ФО у лемківських говірках має модель іменник + іменник. Ці ФО складаються з граматично незалежного слова, що виступає як стрижневий компонент, і залежного від нього постпозитивного іменника в непрямому відмінку з прийменником: вуз без колёс - “непотрібна людина”, голов без калана - “недосконала людина”.

Декілька ФО мають модель прийменник + іменник в родовому відмінку + іменник в називному відмінку. Компоненти цих фразеологізмів семантично рівноправні між собою: з чорта обнога, з чорта скора (шкіра) — “неспокійна людина”.

Серед субстантивних ФО є одиниці, що побудовані за моделлю речень. Більшість предикативних ФО за структурою співвідносяться з односкладними реченнями: а) узагальнено-особовими (дустане (выпросит) і од быка молока -

“дкздпНЗ ВИНЯТКОВИХ ЗДібКОСТСЙ”* б) КеОЗНачеНО-ОСОООВІІМИ \3 едіі0^0 ЛіІХСІ Сії'

летіли - “рідні (про дітей)”); в) безособовими (тоту повишу треба просіять на млинку - “нісенітниця”. У ФО, співвідносних з двоскладними реченнями, формально розрізняють суб’єкт і предикат: туто бы ани мачка не з’їла -“п’яниця”.

Функціонування предикативних ФО будь-якого семантико-синтаксичногс типу залежить від їх замкненої чи незамкненої структури. ФО замкненої структури мають постійний склад компонентів і вводяться в контекст як самостійні семантико-структурні одиниці: з того буде доброй лазйво про мухы — “неякісне зроблена річ”. Більша частина субстантивних предикативних ФО має незамкне-

ну структуру. Такі предикативні ФО функціонують лише у складі речення, оскільки позбавлені смислової і структурної самостійності: пес бороду лиже кому (Тж ся допил, же му пес бороду лиже).

Ад’єктивні ФО вирізняються структурною розмаїтістю. Своєрідний структурний тип ФО становлять компаративні фразеологізми. Структура конструкцій компаративних ФО - повнозначне слово і зворот, який приєднується до нього за допомогою порівняльної частки як. Цим повнозначним словом-компонентом виступає: 1) прикметник, який є ознакою іменника у другій структурній частині порівняльного звороту: весела як терличка; 2) дієприкметник +

порівняльний зворот: битий як копа шіна; 3) дієслово + іменниковий порівняльний зворот — іменник у називному відмінку без прийменника: ви-зерат як граблі', або іменник у непрямому відмінку з прийменником або без нього: лієяк з відра.

Серед ад’єктивних ФО є багато компаративних фразеологічних конструкцій, що містять у своєму значенні субстантиви, а вся конструкція має ад’єктивне значення: пусяк бацанув дзьдбоку кого - “довгоносий”. Багато компаративних зворотів уживається без порівнюваного слова і не має атрибутивних слів: як саляник - “дуже товстий”. Зафіксовані компаративні звороти з атрибутивними :ловами, але без порівнюваного слова: як пезасіитімой море - “ненажерливий”.

Серед ад’єктивних ФО зафіксовані одиниці, які мають моделі: і) прикметник або дієприкметник + іменник з прийменником чн без нього: рідкий в крйжох — “безсилий”; б) усічена модель, що складається лише з прийменника та іменника: без борозди - “дуже бідний”; в) іменник у різних ірийменникових формах + дієслово: надрагулю вйпил - “божевільний”.

У багатьох ФО, побудованих за структурою сурядного словосполучення, не ложна виділити стрижневий компонент: лем кість а скора (кожа) - “дуже судий”. Характерною для ад’єктивних ФО є модель частка лем + іменник (в тазивному відмінку чи непрямому відмінку з прийменником) + дієслово: лем іогьі телембавуть кому - “дуже худий”. Частина ад'єктивних ФО :гііввідносна з узагальнено-особовими реченнями і передає модальне значення

■ і о жл ї гв о с т і; зо. коруну7 би сн ай коліно дсиі ввртситіи.

Найчисленнішу групу ад’єктивної фразеології складають одиниці, що нази-іають пенні ознаки, притаманні особі. Значно менше є ФО, які називають ознаки, властиві неособі, власне предметові або абстрактному предметові, фразеологізми названих груп належать до розряду якісних і об’єднуються в такі ласи: 1) ФО, що моделюють фізичні властивості людини (хорує на свйнскі ухдти; ледве ногы волочит)-, 2) ФО, що моделюють психічні властивості лютий (за п ’єцом вихований; не мат олію в голові); 3) ФО, що моделюють мо-іальні якості людини, переважно називають негативні риси (з очей му іскрит; ем ньом неї і вытерти); 4) ФО, що моделюють властивості людини, набуті

внаслідок навчання, життєвого досвіду (мудрий як Соломон; лиса трйкьі знає): 5) ФО, що моделюють душевний стан людини (як вчерашпій ден; як студент грис)\ 6) ФО, що моделюють ознаки, які вказують на соціальне становище людини (під вартом; криж божий має).

Окремі ФО, а також синонімічні ряди ФО на позначення якісних характеристик предметів і явищ перебувають в антонімічних відношеннях. За лексико-семантичним складом фразеологічні антоніми лемківських говірок можна поділити на дві групи: до першої групи, найбільш численної, належать ті, у складі яких немає спільних чи антонімічних компонентів і протилежність їх значень формально не мотивована, це ФО з різним компонентним складом: лем нбгьі телембавут кому - млячійом годувуть кого; з пальця би кирве дал — аж піна тече з рота. Друга група — фразеологічні антоніми, у яких протилежність семантики двох ФО пояснюється наявністю антонімоутворюючого компонента

- частки не: добрий як фалаток хліба — недобрий як хліб з честком (часником); дати собі по голові бродити — не дати собі по голові бродити. Фразеологічні антоніми виникають не як заперечення того чи іншого предмета, його ознаки, а як результат пізнання цього предмета.

Для ФО лемківських говірок характерна також двостороння синонімія антонімів. Так, дві ФО - синоніми як живой срібло, свіжий як цитанска іскра означають “жвавий, дуже швидкий”, і кожна з них протилежна за значенням синонімічним ФО поки ся вберне то сонце зайде, може йти й по смертку.

Отже, основною категоріальною ознакою ад’єктивної фразеології є лінгвалізація якості предмета. На основі якості предмета, його постійних ознак формується фразеологічне значення ад’єктивних ФО. Однак, на відміну від якісних прикметників, якісним ад’єктивним ФО не властива категорія відносної міри якості, тому вони не мають форми ступенів порівняння.

Адвербіальні ФО кількісно- або якісно-обставинної семантики характеризуються повною відсутністю морфологічних парадигм і виконують у реченні функції обставин. Найбільш численну групу серед адвербіальної фразеології лемківського говору становлять означальні ФО, серед яких виділяються три семантичні групи: 1) якісно-означальні ФО; 2) означальні або ФО способу дії; 3) ФО міри вияву ознаки. Якісно-означальні ФО вказують на якісну ознаку іншої ознаки — процесуальної або статичної. Вони можуть давати позитивну чи негативну оцінку людської діяльності з психологічного погляду, розкривати характер мовленнєвої діяльності, різні сторони поведінки людини, оцінку її фізичного стану, передавати психологічну оцінку стану людини. Більшість зафіксованих означальних ФО виражає надмірний вияв статичної ознаки. Такі ФО складають синонімічні ряди на позначення понять: а) дуже холодно (як у возарні; і в кобилі гача (лоша) замерзло; аж вочи стігає\ б) дуже тепло (як у старой хьіжьі (хаті); як у паровні; аж са вочі пдтят (потіють); в) дуже голос-

но (гучит як у хмарах; як у корчмі; як у жьідівской чкблі (школі); г) дуже тихо (як г церкві; ани листок не шелесне; як у міху); г) дуже темно (пітьму можеш иожычком різати; перед сббом пальця не вйджу; еден бы другому до вока хпст); д) дуже гарно видно (аж вочей не треба; і сліпий бы виділ; як на таніри (тарелйку); е) дуже тісно (натисканы як гарйнгы (оселедці); ани муха бы са не Ьустала меджі людей; як шваблики (сірники) в шкатульці.

ФО способу дії вказують на властивості динамічної ознаки, що належить гаодині. Семантичне значення ФО визначає і її валентність з іншими словами. Ознакою динамічності характеризуються ФО, що розкривають значення:

і) “дуже повільно” і поєднуються з дієсловами, які виражають процес пе-земіщення: як по болоті; як по леді; б) “раптово, несподівано” і поєднуються з дієсловами, що виражають мовленнєву дію: просто з моста; з моста до проста; в) “традиційно, по-старому” (як його дідо (няньо, мама, уйко, стрик, •пета, нанашка) і може поєднуватися з дієсловами різної семантики.

ФО міри вказують на інтенсивність вияву динамічної чи статичної ознаки. Численними є ФО зі значенням невизначеної великої чи невизначеної малої кількості: “дуже багато”, “дуже мало”. ФО, що розкривають ці поняття, виник-, їй як наслідок метафоризації вільних словосполучень на основі конкретних /явлень. Мотивованість таких ФО, конкретність значення тісно пов’язані з їх іалентністго. Так, ФО як смітя; як болота; як гною можуть поєднуватися з іазвами різних ягід, грибів, овочів. ФО як на небі звізд, як на буку листя, як тбу морю, як маку, як на решеті дірок, яку кобилі кышок, як у церкві свічок шступають у поєднанні зі збірними іменниками або іменниками множинної [юрми зі значенням особи. ФО міри можуть характеризувати динамічну ознаку і плані її просторової, часової чи якісної межі: як кыбы обміряти - “рівно тільки; ні більше, ні менше”; на жебрацку палицу (забрати, дати, взяти) -:мізерно, дуже мало”. ,

У лемківських говірках є чимало обставинних ФО, серед яких більшість кладають ФО часу і місця. ФО часу позначають час у межах доби і передають іайтонші відтінки скороминучих проміжків часу зміни ночі днем, час заро-іження світанку і до самого сходу сонця: йще чорти гуляли, йще сонце с.я гори чримало. ФО часу можуть вказувати: на розтягнутий у невизначених межах час означати поняття “дуже довго” - рускый рік (місяц), угбрскый рік; на іддаленість у часі й розкривати поняття “давно” - за старой ери, перед настом світа; на абстрактний час межі людського буття і розкривати поняття навіки, назавжди” - пбкы світа, пдкы люде на світі будут - і поняття ніколи”, яке метонімічно характеризується діями, подіями, що вказують на знаку неможливості у житті і виступають як категоричні заперечення чого-ебудь - на судний ден, коли деревляни пси будут брехати.

Серед ФО місця є декілька груп: 1) ФО, що вказують на місце, д відбувається дія або процес, і розкривають поняття: “дуже близько” — з п’ятами, скочіти за тіт\ “дуже далеко” — за хмарами, поза гробову доиіщ “скрізь, по всіх усюдах” — по світі', 2) ФО, що вказують на певні орієнтири просторі і розкривають поняття: “якнайдалі” - кілко око засягне; “здалеку” — з світа; “невідомо де” - дябол (дітко) зна де; 3) ФО, що вказують напрямок д до віддаленого місця і розкривають поняття: “дуже далеко” - до пекла скочйт (піти); “геть” - до дітка (біса, дябла, чорта, фраса) йти; 4) ФО, що виража ють наближення дії і розкривають поняття “з усіх-усюд” - з каждой страні 5) ФО, що вказують на рух у невизначеному напрямку і розкривають понягг “будь-куди” — куди логы понесут.

Таким чином, у межах лемківської адвербіальної фразеології такі ж, в ос новному, розряди, що й у межах прислівника (означальні і обставинні). Одна фразеологізмів причини і мети, які входять до розряду обставинних, н зафіксовано.

Дієслівні ФО у лемківських говірках є найчисленнішою групою. Вони ма ють виразне емоційне забарвлення і вживаються для позначення різноманітни: дій, переважно пов’язаних зі сферою суспільного життя, із взаєминами людей, також для позначення психічного стану осіб, яких вони стосуються. Більш частина дієслівних ФО є найменуванням звичайних фізичних дій людини, щі фразеологізувалися внаслідок образного переосмислення і розширення семан тики і стали позначати не стільки фізичну дію людини, скільки особливості і поведінки, взаємин з іншими людьми, ставлення до праці тощо. ФО, що позна чають дії та процеси, джерелом яких є неособа, власне предмет й абстрактниі предмет, у лемківських говірках дуже мало.

Серед лемківських дієслівних ФО можна виділити певні тематичні групи Наприклад, про цілісну картину переміщення дають уявлення тематично згру повані ФО, які створюють образну характеристику поняття “йти”, вказують н; темп, спрямованість, неспрямованість чи закінчення дії. Наприклад: “дуж повільно йти” - йти як смола по дереві', “дуже швидко йти” - як вітор піти “дуже швидко бігти” - летит як без душі; “втікати” - утягти хвуст; “н поспішати” — споро як мертвому на заході; “йти пізно на роботу” — заперт валал (село); “відставати” - бороду тягнути за сдбов; “не виходити з дому” - н витягне з хыжы тій нус; “миттєво, раптом зникнути” - схопити са як з вогня “податися геть” - куркы доїти; “довго не вертатися” - хпасти до бабскогі гною; “швидко повернутися” - набыти шя як Марко на вдйні; “з’явитися н недовгий час” - вказати саякмісяц з-поза хмари; “безслідно зникнути” — йт смрад не зостав за ким; “йти прямо” - все за носом; “піти у своїх справах” -сво'ім Богом піти; “безрезультатно ходити” - ходити од Шавла (Гавла) до Пав

ла; “ходити без мети, безпорадно” - лазити як потемрі (духи темноти); “йти без певного напрямку” - де еітор задує кого.

Серед дієслівних ФО є чимало каламбурів, в основі яких лежать об’єктивні протиріччя або зумисне поєднані елементи для підкреслення абсурдності: апарати иія як пес о п ’яту лабу, бояти ся як мачка лою.

Важливу роль в утворенні окремих тематичних груп ФО відіграють ев-фемізми: ходити до чуджой капусти - “порушувати подружню вірність”; поправити калап (капелюх) - “отримати від хлопця відмову на шлюб”), а також дисфемізми: достати з лопатом — “померти”; шалені грибы з'їсти - “бути дурніш”. Дієслівна фразеологія лемківського говору має розгалужену фразеологічну синоніміку. ФО - синоніми різняться між собою відтінками значень, сферою вживання, внутрішньою формою, частково чи повністю компонентним складом. Так, в один ряд об’єднуються ФО-синоніми піти з жытя, у спокою закрити очи, йти під смерёкы, вытягнути нбгы, выпростувати житалі (ноги), зуби зашкірйти, дух спустити, стріпати копитами - “померти”. Усі вони різняться експресивно-емоційною градацією: від урочисто-піднятої тональності до жартівливої, фамільярної і навіть вульгарної.

Багатьом дієслівним ФО властиве явище варіантності: шйти на яйцьох (на грушках) — “спіймати на місці злочину”, достати фйху борову (макову) -“нічого не отримати”. У процесі компонентного варіювання образна основа ФО та її семантика не змінюються. Лексичні компоненти ФО та їх варіанти є семантично близькими.

За типом граматичної будови дієслівні ФО в основному характеризуються двома моделями: 1) дієслово + порівняльна частина. Дієслово у структурі таких ФО виступає як основа порівняння. Однак внаслідок метафоричного переосмислення основа порівняння (дієслова) і об’єкт порівняння об’єднуються в одне ціле: одкладати як циган сьвято - “постійно відкладати справу”;

2) дієслово + іменник в усіх непрямих відмінках (з прийменником або без нього). Опорним у цих ФО виступає дієслово. Порядок розміщення компонентів у ФО такої структури є довільним і може бути ускладненим іменником, прикметником тощо: купити за вушы — “дешево купити”, корону на плоті гказувати кому — “говорити про загальновідомі речі”.

ВИСНОВКИ

1.Говір Лемківщини вирізняють характерні акцентуаційні, фонетичні, морфологічні та лексичні ознаки, що, зокрема, добре помітно й у фразеології.

2.Близькоспорідненим зі словом у його значенні та функції в системі номінативних засобів є ряд ФО, куди входять певні типи словосполучень, а гакож і цілі речення, які в історичному розвитку мови усталилися як лексико-семантичне ціле.

3.Дериваційною базою для ФО можуть служити як окремі слова, так і словосполучення.

4.Метафора і метонімія є основними способами формування змісту вторинних найменувань.

5.Серед фразеологізмів є одиниці, позбавлені лексичного значення, які, однак, характеризуються інформативністю й пізнавальністю - вигукові (інтер'єктивні) ФО.

6.Тісно пов’язані із фразеологічним фондом лемківського говору прислів’я, приказки, примовки (фразеологічні вирази комунікативного характеру).

7.Фразеологізми мають свої структурні особливості. Вони неоднорідні щодс функціональних ознак і неоднакові за походженням.

8.Субстантивні фразеологізми лемківських говірок, залежно від того, яка семема входить до змісту конкретних ФО, можна поділити на такі групи: ФО-назви особи; ФО-назви неособи; ФО-назви власне предмета; ФО з абстрактною семантикою.

9.Ад’єктивні ФО лемківських говірок вирізняються структурною розмаїтістю. Своєрідний структурний тип ФО становлять компаративні фразеологізми. Найчисленнішу групу ад’єктивної фразеології складають одиниці, ще називають певні ознаки, притаманні особі. Значно менше є ФО, які називаюті ознаки, властиві неособі, власне предмету' або абстрактному предмету.

10.Адвербіальні ФО характеризуються повною відсутністю морфологічнго парадигм і, залежно від динамічних і статичних ознак, поділяються на означальні й обставинні.

11.Серед лемківських дієслівних ФО виділяються тематичні групи, які характеризують: процес переміщення, процес роботи, акт мовлення, сферу людських взаємин, сферу матеріальних інтересів та способу життя людини морально-етичні взаємини та поведінку, стан людського організму, зорову діяльність людини, психічний стан людини, її життєвий цикл. Дієслівні ФС лемківського говору утворюють розгалужену систему синонімів, їм також вла стиве явище варіантності.

Основні положення викладені в таких публікаціях:

1. Ступінська Г.Ф. До питання про системність діалектної лексики // Семанти ка мови і тексту: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. - Івано Франківськ, 1996. - С. 28-29. (У співавторстві).

2. Ступінська Г.Ф. Структурно-семантичний аналіз фразеологізмі] лемківських говірок із стержневою лексемою жыд // Біауіса Тагпороіешіа. -Тернопіль, 1998, № 5.-С.12-14.

3. Ступінська Г.Ф. Компаративні фраземи зі сполучником як в лемківських говірках // Наукові записки. Серія: мовознавство. - Тернопіль, 1998, 1(8). - С. 28-30.

4. Ступінська Г.Ф. Загальна характеристика природи лемківського фра-земікону // Наукові записки. Серія: мовознавство. - Тернопіль, 1999, ч.2. — С. 48-56.

5. Ступінська Г.Ф. Семантичні ознаки прислів’їв і приказок лемківських говірок // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. - Тернопіль, 1999. - С. 178-182. (У співавторстві).

Ступінська Г.Ф. Фразеологія лемківського говору української мови. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2000.

У дисертації запропоновано цілісний опис фразеології лемківського говору української мови. Джерелами опису стали власні польові записи, діалектні словники та фольклорно-етнографічні публікації.

На основі ґрунтовного аналізу фактичного матеріалу (картотека складає 5000 одиниць) з’ясовані акцентуаційні, фонетичні та лексико-граматичні діа-пектні ознаки лемківських фразеологізмів; описані характерні риси лемківських фразеологізмів як номінативних та комунікативних одиниць мови. У дисертації простежені семантико-граматичні особливості фразеологізмів, що складають їдро лемківської фразеології в цілому; виявлені особливості організації ФО в зкремих лексико-семантичних групах різного ступеня ієрархії; укладено тлумачній! словник малозрозумілих компонентів окремих ФО.

Ключові слова: фразеологія, фразеологічна одиниця (ФО), фразеологізм, фразеологічний зворот, фразеологічні утворення, компаративні ФО, нтер’єктивні (вигукові) ФО, субстантивні ФО, ад’єктивні ФО, дієслівні ФО.

Ступинская Г.Ф. Фразеология лемковского говора украинского языка.

- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук ю специальности 10.02.01 - украинский язык. - Прикарпатский университет імени Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2000.

В диссертации предложено целостное описание фразеологии лемковского овора украинского языка. Источниками описання послужили собственные юлевые записи, диалектные словари и фольклорно-этнографические публика-щи.

Путем детального анализа фактического материала (картотека составляе 5000 единиц) выяснены акцентуационные, фонетические и лексико грамматические диалектные особенности лемковских фразеологизмов; описаш характерные черты лемковских фразеологизмов как номинативных и коммуни кативных единиц языка. В диссертации рассмотрены семантико грамматические особенности фразеологизмов, которые составляют ядро лем ковской фразеологии в целом; выявлены особенности организации ФЕ в от дельных лексико-семантических группах разной степени иерархии; составле! толковый словарь малопонятных компонентов отдельных ФЕ.

Научная новизна состоит в том, что работа является первым в украинскол языкознании специальным системным исследованием фразеологии одного и: самых архаичных говоров украинского языка.

Практическая значимость полученных результатов состоит в том, что в дис сертации введен в научный оборот значительный по объёму новый факти ческий материал

Результаты исследования найдут практическое применение в работах пс диалектной фразеологии, в процессе чтения основных курсов (фонетики, лек сики и фразеологии современного украинского языка, диалектологии украин ского языка, введения в языкознание), спецкурсов и спецсеминаров в высшю учебных заведениях, а также при написании вузовских и школьных учебников.

Материалы исследования могуг быть использованы при составлении «Лек сического атласа украинского языка», работа над которым ведется сегодня, < также в «Общеславянском лингвистическом атласе».

Ключевые слова: фразеология, фразеологическая единица (ФЕ), фразеоло гизм, фразеологический оборот, фразеологические образования, компаратив ные ФЕ, интеръективные (междометные) ФЕ, субстантивные ФЕ, адъективные ФЕ, глагольные ФЕ.

Stupinska G.F. Phraseology of the Lemky dialect of the Ukrainian language -Manuscript.

The dissertation for conferring the scientific degree of Candidate of Science; (Philology), speciality 10.02.01 - the Ukrainian language. - Prykarpatsky University named after Vasyl Stefanyk, Ivano-Frankivsk, 2000.

The profound description of the phraseology of the Lemky dialect of the Ukrainian language on the basis of the personal field notes, dialekt dictionaries anc folklore-publications is suggested in the given dissertation.

On the basis of the deep analysis of the fact material (the card box includes 500C cards) the accent, phonetic and lexico-grammatical dialect features of the Lemky phraseologisms are given; the characteristic features of the Lemky phraseologisms a; nominative and communicative language units are described. The semantic-

grammatical peculiarities of phraseologisms which constitute the nucleus of the Lemky phraseology in general are analyzed in the dissertation; the organization peculiarities of the phraseological units in glossary of the difficuet for understanding components in some phraseological units is composed.

Key words: phraseology, phraseological unit (Ph.U.), phraseologism,

phraseological phrase, phraseological fusions, comparative phraseological units, interjective phraseological units, substantive Ph.U., adjective Ph.U., adverbial Ph.U., verbal Ph.U.