автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Функционально-семантическая характеристикабезэквивалентной и фоновой лексики современного украинского литературного языка.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Функционально-семантическая характеристикабезэквивалентной и фоновой лексики современного украинского литературного языка."

Іпститут української мови НАН України

, V * г -- -> }

... ", ■ .;.-л ' ■

Дячеіпсо Людмила Михайлівна

УДК 808.3 - 3.

Фушсщональпо-семантпчна характеристика безеквівалеїттої та фонової лексики сучасної української літературної мови

Спеціальність: 10.02.01- українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 1997

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі загального та українського мовознавства Київського державного лінгвістичного університету Міністерства освіти України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Кочерган Михайло Петрович,

Київський лінгвістичний університет, завідувач кафедри загального та українського мовознавства.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Пустовіт Любов Омелянівна. Інститут української мови НАН України, провідний науковий співробітник; .

кандидат філологічних наук, доцент Чемес Валерій Федорович, Київський університет ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри загального мовознавства та класичної філології.

Провідна установа - кафедра української мови Національного університету “Києво-Могилянська академія" м. Київ.

Захист відбудеться “24" грудня 1997 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України (252001, м.Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці інституту української мови НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “ " листопада 1997 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук уьі Ажнюк Л.В.

Одним з важливих напрямків сучасної лінгвістики є дослідження змістової сторони лексичних одиниць на контрастивному рівні, які здійснюються в руслі теорії номінації, етнопсихолін-гвістики, взаємодії мови і мислення, мови і культури (В.Д. Бон-далєтов, Р.П. Зорівчак, Г.П. їжакевич, М.Г. Комлєв, М.П. Кочер-ган, А.Н. Крюков, В.М. Русанівський та ін.).

Досліджувана проблема, що має багаті традиції вивчення (від розуміння “різного бачення” тієї самої речі до виявлення національно-культурного компонента в семантиці слова), зберігає свою актуальність, оскільки торкається таких недостатньо вивчених шарів лексики, які стосуються відображення матеріальної та духовної культури народу.

Виявлення і фіксація лексики з національно-культурною ознакою, в тому числі безеквівалентної, встановлення статусу національно-своєрідних компонентів у структурі значення слова, способів їх експлікації набуває особливої актуальності в період відродження української мови, розширення системи викладання національної мови в іншомовній аудиторії. Аналізові національно забарвленої лексики, а також методичним прийомам його забезпечення, що базуються на принципах зіставної семантики, приділяється значна увага в працях українських та зарубіжних лінгвістів (Є.М. Верещагіна, С. Влахова, О.В. Загоровської, В.Г. Костомарова, Р. Кришок, Ю.І. Лістрової, Б. Роза, С. Флоріна та ін.). Національно маркована лексика розглядається дослідниками під різним кутом зору. З’ясовується вплив культурного компонента на конотацію слова, визначається естетична функція національно-культурного компонента семантики слова, встановлюються закономірності семантичного паралелізму семіотичних систем, з’ясовуються особливості відображення культурних явищ у мові, досліджується українська національно маркована лексика на матеріалі різномовних перекладів, аналізується українська національно характеристична лексика в художньому тексті (В.І.Говердовський,

Н.С. Ніколаєва, Т.Н. Зінченко, Т.Н. Мішенко, Г.П. Сиротіна, Г.М, Миронова, В.М. Русанівський, А.П. Грищенко, М.М. Пи-линський, Л.С. Паламарчук, О.Л. Паламарчук та ін.). Безеквіва-лентна та національно маркована лексика розглядається фрагментарно при розв’язанні інших мовознавчих проблем: дослідженні змісту і принципів контрастивної лексикології близькоспорідне-них мов, типології обрядової лексики в російській та українсь-

кій мовах (В.М. Манакін, О.В. Тищенко). Спеціальних системних досліджень національно забарвленої лексики сучасної української літературної мови, виконаних на матеріалі лексикографічних джерел, намає.

Проблема національно-культурної специфіки в значенні слова в сучасній лінгвістиці висвітлюється у двох основних аспектах: лінгвокраїнознавчому та перекладознавчому. Лінгвокраїнознавство займається дослідженням мови з погляду її взаємозв’язку з культурою у двох взаємопов’язаних напрямках: філологічному і лінг-водидактичному. Предметом досліджень філологічного напрямку, який став теоретичною основою цього дослідження, є аналіз словникового складу мови з метою виявлення лексичних одиниць з національно-культурною семантикою. Необхідністю виявлення семантичних особливостей лексичних одиниць, наділених національно-культурною ознакою, пояснюється вибір об’єкта. дослідження, що має певне як лінгвістичне, так і загальне культурологічне значення.

Актуальність дослідження визначається перш за все загальною потребою в подальшій розробці лінгвокраїнознавчої теорії слова, а також назрілими практичними завданнями, які зводяться до таких моментів: визначення якісного обсягу безеквіва-лентних та фонових слів, опис семантичних особливостей національно забарвлених лексичних одиниць, встановлення рівня національної маркованості аналізованих слів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дослідження є першою спробою комплексного вивчення безек-вівалентної та фонової лексики сучасної української літературної мови.

Метою дослідження є визначення кількісного та якісного параметрів безеквівалентної та фонової лексики, а також виявлення своєрідності функціонування зазначених груп лексики в сучасній українській літературній мові. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1) дати критичний огляд поглядів лінгвістів щодо розуміння та функціонування безеквівалентної та фонової лексики;

2) проаналізувати наявні в сучасному мовознавстві класифікації безеквівалентної та фонової лексики та визначити їх критерії;

з

3) розробити і запропонувати власну класифікацію (предметно-тематичну, етимологічну, за принципом національної специфічності) національно маркованої лексики;

4) з’ясувати етимологію безеквівалентних та фонових слів, розкрити семантику кожної аналізованої лексичної одиниці і довести наявність в її складі національно-культурного потенціалу.

Теоретичне значення цієї наукової розвідки полягає в розробці методики зіставного дослідження національно маркованої лексики в близькоспоріднених мовах, диференціації понять “безеквівалентна” та “фонова” лексика, інтерпретації національно-культурного компонента.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що одержані результати і висновки можуть бути використані в дослідженнях, присвячених розробці загальних теоретичних питань лінгвокраїнознавства, для подальшого вивчення безеквіва-лентної та фонової лексики; зібрана і проаналізована безеквівалентна та фонова лексика може стати основою для укладання словника етнолінгвістичної лексики сучасної української літературної мови, а Словник безеквівалентної та фонової лексики може бути використаний перекладачами, викладачами в загальних і спеціальних курсах української мови.

Матеріалом для' дослідження послужили дані, засвідчені різноманітними словниками: тлумачними української, російської, почасти польської та білоруської мов, етимологічними української та російської мов, історичним, іншомовних слів та іншими.

Методологічною основою дослідження є філософське розуміння суспільної природи мови, діалектичного зв’язку та взаємодії мови і культури, нерозривного зв’язку мови і навколишньої дійсності. У дослідженні у функції основного застосовуються описовий, зіставний м е т о д и , а також як елемент структурного - методика компонентного аналізу.

Основні положення, які виносяться на захист:

1. До безеквівалентних в даному дослідженні віднесено слова, основне лексичне значення яких вміщує традиційно закріплений набір етнокультурної інформації, пов’язаної з історією, економікою, побутом, культурою країни. До фонових віднесено слова, лексичні фони яких містять своєрідні національно-культурні компоненти, що надають референту-денотату особливої предметно-

кваліфікативної чи функціональної характеристики. Обидві групи національно маркованих слів позначають культурні, побутові, соціально-політичні реалії та поняття, не властиві етнокультурі та менталітету інших народів.

2. Безеквівалентна та фонова лексика налічує 26 предметно-тематичних груп. Найбільш чисельними є групи слів - найменувань предметів матеріальної культури: одягу, взуття, страв; явищ і предметів духовної культури: музичних інструментів, міфічних та демонічних істот, етнонімів; географічних реалій, що є характерним і для інших мов.

3. Безеквівалентні та фонові слова становлять неоднорідний за ступенем безеквівалентності прошарок лексики сучасної української літературної мови, і поділяються на:

- повністю поняттєво безеквівалентні найменування;

- частково поняттєво безеквівалентні найменування;

- слова, марковані семою національної належності;

- фонові слова, в яких національні риси фіксуються за межами лексичного поняття і які, залежно від форми вияву національно-культурної ознаки, в свою чергу поділяються на власне фонові та культурно конотовані (слова-символи).

4. Досліджувана лексика гетерогенна за походженням. До її складу входять власне українські слова, слова спільнослов’янського, давньоруського походження, різномовні запозичення.

5. Власне українські слова, утворені на спільнослов’янському мовному ґрунті, набули специфічних національно-культурних ознак за рахунок структурно-семантичних перетворень -переходу архісеми первинної семеми на периферію значення вторинної семеми.

6. Слова спільнослов’янського походження набули специфічності внаслідок часткової або повної втрати семантичного зв’язку з первинними найменуваннями і розвитку в українській мові нових значень.

7. Слова іншомовного походження, які здебільшого зберегли семантичний зв’язок з номінаціями мови-джерела, набули культурної специфіки в результаті переосмислення, перегрупування чи ускладнення структурних елементів найменування мови-джерела.

8. Більша частина безеквівалентних та фонових слів належить до сфери активного функціонування переважно в художньо-

му, розмовному, почасти публіцистичному та офіційно-діловому стилях української мови. Незначна частина національно маркованих слів, що в різні часи набули статусу історизмів, на сучасному етапі знову входить в активне вживання для позначення нових національно окреслених денотатів.

Апробація роботи.

Основні положення дисертаційного дослідження були висвітлені в доповідях на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського державного лінгвістичного університету (1992-1996 рр.), на Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми зіставної семантики” (Київ, 1995); П’ятій міжнародній конференції “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1996); Всеукраїнській науковій конференції “Провідні лінгвістичні концепції кінця XX ст.” (Львів, 1996); Всеукраїнському науково-теоретичному семінарі “Знак. Символ. Образ” (Черкаси, 1996).

З теми дисертації є 8 публікацій.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків (загальним обсягом 144 сторінки), бібліографії мовознавчих праць, довідкової літератури (147 найменувань), додатку у вигляді Словника безеквівалентної та фонової лексики (13 сторінок).

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації та предмета дослідження, визначається актуальність, наукова новизна, теоретичне та практичне значення дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Безеквівалентна і фонова лексика як категорії лінгвокраїнознавства” дається історія безеквівалентної лексики, огляд напрямів лінгвістики щодо дослідження безеквівалентної лексики, з’ясовуються теоретичні передумови використання в лінгвістиці термінів “безеквівалентна” та “фонова” лексика, зокрема диференціюються поняття “безеквівалентна лексика” і “реалія”, обґрунтовується використання терміна “безеквівалентна лексика” та дається його робоче визначення. Також даються дефініції термінів “фонові знання”, що кваліфікується як поняття видове - сукупність усіх наявних у свідомості і пам’яті людей знань про елементарні явища позамовної дійсності, не пов’язаних із значенням конкретного слова, та “лексичний фон”, що кваліфікується як поняття родове - та частина фонових знань,

які наявні у свідомості членів окремої мовної спільноти і які пов’язані із значенням конкретного слова. На прикладах, поданих у вигляді схем, з’ясовуються поняття “неповноеквівалентності фонів” та “фонових слів”. Запропонована у дослідженні класифікація безеквівалентної та фонової лексики є синхронно-історичною і налічує 26 предметно-тематичних груп.

1. Назви історичних реалій:

а) осіб за родом занять, посадою, походженням (чумсік, ко-ломйєць, гетьман, тума, сердюк тощо);

б) військових дій, організацій (герць, січ тощо);

в) державно-правових дій та місць, де відбувався суд (евекта, квестія, копа)-,

г) предметів державної атрибутики (калкан)-,

ґ) зброї та військових транспортних засобів (бердиш, чайка).

2. Найменування старовинних одиниць виміру, грошей:

а) одиниць виміру (міток, миля, кроква, мажа);

б) грошей, в тому числі сучасних (гривеник, осьмак, гривня)-,

в) інших предметів (шаланда, суку ватка).

3. Назви предметів матеріальної культури:

а) традиційного старовинного та сучасного побуту (рушник, колиска, китайка, домовина, лава)-,

б) будівель та їх частин (колйба, хата, комора, стріха)-,

в) традиційного одягу і його елементів, взуття, головних уборів (кожух, кептар, свита, плахта, гуцулка, корсетка)-,

г) прикрас (ґердан, зґарда);

ґ) страв, їжі, напоїв (сало, галушка, вареники, борщ, варенуха).

4. Найменування явищ і предметів духовної культури:

а) музичних інструментів та виконавців (флояра, ліра, бандура, бандурист, кобзар)-,

б) ігор, танців, у тому числі обрядових (коломийка, гуиулка, гопак, козачок, веснянка)-,

в) звичаїв, обрядів, ритуалів та предметів, з ними пов’язаних (толока, вечорниці, голосіння, прапірок);

г) предметів для здійснення забобонних обрядів (протір)-,

ґ) зачісок (левержет, оселедець, дрібушки)-,

д) міфічних та демонічних істот (русалка, відьма, злидні).

5. Назви етнічних реалій:

а) етнонімів (поліщуки, лемки, верховинці, буковинці)-,

б) кличок (хохол, лях, кацап)-,

в) осіб за родом занять (чорнобилець, ліквідатор).

6. Назви географічних реалій:

а) особливостей місцевості за рельєфом земної поверхні (ісолонець, верховина, прилуки, оболонь, низькоділ)-,

б) назви реалій фізичної географії, пов’язані з діяльністю людини (плай, полонина).

7. Найменування реалії, що позначає державний символ (тризуб).

8. Інші назви (ватра).

У реєстр не внесені назви деяких релігійних та національних свят, звичаїв, які безсумнівно відображають національно-культурний бік життя народу (Пилипівка, м’ясниці, Спасівка, Покрова), оскільки їх можна вважати національно маркованими номінаціями регіонального рівня (наявні в культурі росіян, білорусів). Характерні для української мови звертання добродій, добродійка увійшли тільки у функціонально-семантичний реєстр.

У дослідженні з’ясовано етимологію відібраних для функціонально-семантичного аналізу лексичних одиниць і запропоновано класифікацію, у складі якої налічується чотири генетично зумовлені групи:

1. Власне українські безеквівалентні та фонові найменування:

а) утворені на спільнослов’янському мовному ґрунті (подоляк, полішук, галушка, семигривеник, гопак, домовина, вікбнниця, січ);

б) утворені від староукраїнських, діалектних і лексем сучасної української літературної мови (бойки, лемки, буковинці, хохол, кацап)-,

в) утворені на іншомовному ґрунті (корсетка, дрібушки).

2. Безеквівалентні та фонові слова спільнослов’янського походження (копа, кожух, лава, стріха, кроква, гони).

3. Безеквівалентні та фонові слова давньоруського походження (відьма, русалка, китайка, берковець).

4. Безеквівалентні та фонові слова, запозичені з інших мов: польської (кунтуш, солтис, тачанка, герць, торбан)-, через польське посередництво з німецької (гетьман, лан) та італійської (жупан, басоля)-, турецької (гайдамака, постоли, кирея, козак), кримсько-татарської (куманець, мазка), кипчацької (джура), чага-

тайської (курінь), уйгурської (чумсік), угорської (хата, кобеняк), румунської (ґердан, шлик), молдавської (кептар), французької (шаланда), грецької (ліра, бандура), латинської (миля, індукта).

Відібраний для аналізу матеріал налічує понад 170 однослівних найменувань - іменників, субстантивованих прикметників, - що називають конкретні реалії, явища та поняття, з ними пов’язані.

Другий розділ дисертації “Національно-культурна специфіка безеквівалентних та фонових слів” присвячений розгорнутій функціонально-семантичній характеристиці безеквівалентної та фонової лексики за рівнем національної маркованості, в основному в порівнянні з відповідною лексикою російської, польської та почасти білоруської мов. Встановлюються особливості функціонування в зіставлюваних мовах подібних у семантичному плані лексичних оидиниць.

На відміну від першого розділу, тут лексику згруповано за характером і ступенем наявності національно-культурної ознаки. Зокрема аналізуються такі мікросистеми, як 1) повністю та 2) частково безеквівалентні найменування, 3) лексика, маркована семою національної належності, 4) фонові слова (власне фонові та культурно конотовані).

Характеристика кожної із представлених мікросистем передбачає виявлення функціонально-семантичних особливостей номінацій. Так, мікросистема “повністю поняттєво безеквівалентна лексика” об’єднує такі слова, які при зіставленні з іншомовними відповідниками виявляють не тільки різні денотативно-сигні-фікативні компоненти, але й відмінні лексичні поняття. Найменування цієї групи лексики налічують кілька семантичних підгруп, зокрема, полісемічні слова, в яких одне-два значення - безеквівалентні. Розбіжності значень цих найменувань із зіставлюваними словами інших мов виявляються в окремих поняттєвих семах із різними варіаціями неадекватності денотативно-сигніфікативних компонентів (пор. укр. хорунжий2 “особа, що входила до складу генеральної старшини й головним чином інспектувала військо, а також була охоронцем полкового прапора” та рос. хорунжий1 “козачий офіцерський чин у царській армії, що відповідає підпоручику), у невідповідності денотата (напр. укр. курінь3 “окрема частина запорізького війська”, курінь4 “житло козаків”, курінь5 “у період громадянської війни - частина козацтва” та рос. курень чи

біл. курэнъ “сторожка на баштанах”, “вбоге житло") або його відсутності у зіставлюваній мові (укр. копаІУ грйвня2, гётьман2, чумак, коломйєць, сотня4). Окремі лексеми зазначено! мікроси-стеми позначають реалії, яких немає в культурі зіставлюваних мов (січ, сердюк, кдпник, тума, дейнека, джура).

Макросистема “частково поняттєво безеквівалентні найменування” характеризується тим, що аналізовані номінації української мови існують у близькоспоріднених мовах і називають подібні предмети і явища позамовної дійсності та поняття, з ними пов’язані. Розбіжність значень зіставлюваних назв виявляється в більшості випадків у денотативному компоненті значення на рівні диференційних сем, які фіксують розширення - звуження обсягу денотації, різну референтну спрямованість, особливості використання, відмінності в якісно-кваліфікативній характеристиці денотатів. Тематично частково поняттєво безеквівалентні найменування охоплюють національні одиниці виміру, назви осіб і організацій місцевого управління, страв і продуктів харчування, інші реалії. Ця група лексики налічує кілька семантичних підгруп. Одна з них - назви одиниць виміру гони, лан, миля. Значення таких слів відрізняються диференційними семами, що характеризують ознаки денотата. Так, номінація гони називає українську старовинну народну міру довжини від 60 до 120 сажнів, російська назва гон означає “смуга поля”, “ділянка землі”. Поняттєве ядро в номінаціях має кілька спільних сем відношення до землі’, ‘протяжність’. Диференційні семи уточнюють денотативну спрямованість кожної номінації: в українській назві визначають міру довжини, в російській - окресленість ділянки. Номінації кроква і мажа, які в кількох слов’янських мовах називають подібні за зовнішніми ознаками денотати-реалії, відрізняються неадекватністю обсягу денотації. В українській мові номінація кроква означає 1/”два бруси, з’єднані в горішній частині під кутом і закріплені долішніми кінцями до стін будівлі ...” і 2/”з’єднані поперечною жердиною під певним кутом дві дерев’яні планки для вимірювання замлі”, в російській стропило називає “розсоху”. Лексичні поняття складаються з кількох спільних сем: ’два бруси’, ’з’єднані під кутом’ та сем, що вказують на призначення пристрою. Семантика української лексеми змінюється в напрямку розширення обсягу денотації: той самий денотат має ще одне призначення. Українська назва мажа означає “чумацький віз”,

російська мажара називає “велику татарську гарбу, віз". Лексичні поняття номінацій у зіставлюваних мовах мають спільну архісему ’віз’, в українській мові це слово означає ще й “міру ваги, об’єму, що дорівнює місткості одного чумацького воза”.

У процесі інвентаризації національно маркованої лексики виділено групу найменувань, які відомі в інших мовах як етно-лексеми, семантичне “обличчя” яких віддзеркалює типові явища в побуті українців - назви окремих продуктів харчування, страв. Лексема сало відома в багатьох мовах як назва сировини для парфумерії чи фармації. Українська лексема сало має шість значень, одне з яких вказує на реалію - продукт харчування, вживання якого визначають особливості національних традицій: “підшкірний свинячий жир, що зберігається солоним і вживається сирим, смаженим чи вареним”. Деякі страви та продукти харчування в культурі українців переважають над іншими: частіше вживаються, мають певну значущість. Слова, що позначають ці реалії культури, на інші мови не перекладаються, а в словниках інших мов вони супроводжуються коментарем “національна страва”, що є характерним і для інших мов. Наприклад, борошняні вироби в раціоні українців переважали над іншими продуктами, тому серед назв продуктів харчування найбільше найменувань, що позначають різноманітні страви з крупів або борошна: бевка, вергуни, ка-леник, вареники, галушка. Національно-культурна інформація номінацій борщ, капусняк, кров’янка виявляється імпліцитно в ди-ференційних семах ’найбільш вживана страва’ (як ритуальна, так і повсякденна).

Осібно в плані виявлення культурних особливостей аналізуються слова, що називають реалії системи митної служби гетьманської України. Національну специфіку номінацій евекта “податок за вивіз товарів”, індукта “податок на ввіз товарів” можна знайти у диференційних семах ’розміри мита’: іноземні купці платили евекту в розмірі 4-ох відсотків, коронні купці - 2-ох відсотків від вартості вивізного товару, індукту платили всі купці в розмірі 2-ох відсотків та в семах ’вид мита’: гроші, золото, інші коштовності, залежно від товару, який вивозився чи ввозився. В усіх лексемах цієї мікросистеми наявна культурна інформація поняттєвого та фонового рівнів, яка ілюструє традиційність, типовість, характерні ознаки явищ дійсності етносу.

Лексика, маркована “семою національної належності” виділена для функціонально-семантичного аналізу в окрему лексичну мікросистему, що об’єднує назви етнічних об’єктів, особливостей місцевого рельєфу земної поверхні, предметів матеріальної культури, понять із сфери національних уявлень. Безеквівалентні слова цієї мікросистеми розподіляються на кілька семантичних підгруп. До однієї з таких підгруп віднесені номінації, що називають осіб за їхньою етнічною належністю, які об’єднані на основі спільних або ідентичних елементів їхньої матеріальної і духовної мікрокультури: бойки, лемки, гуцули та осіб, об’єднаних на основі спільного проживання в певній місцевості з географічними особливостями рельєфу земної поверхні, рослинності: верховинці, подоляки (подоляни), полішуки, буковинці. До цієї групи безеквіва-лентних слів віднесені також номінації, що позначають національні клички, дані особам однієї національності представниками іншої. У номінаціях-кличках національно-культурна ознака виявляється не тільки в денотативному, але й у конотативному компонентах їхньої змістової структури: словами хохол та кацап зневажливо називають відповідно українців та росіян, словом лях (ляхва) неприязно називають поляків.

Іншу групу національно своєрідних номінацій складають назви характерного для українців одягу, головних уборів, прикрас, зачісок та пристосування для їх оформлення: кибалка, свита, жупан, кунтуш, ґердан, зґарда, оселедець, левержет, дрібушки, очіпок, намітка тощо.

В окремих номінаціях, що позначають типові реалії української культури, національна специфіка значень, крім семи національної належності, виявляється ще й за допомогою порівняння з формальним еквівалентом російської мови. Номінація рушник в українській мові має два значення з різною референтною спрямованістю: Г) “шматок тканини для витирання обличчя, тіла, посуду” і 2) “шматок декоративної тканини з Еишиваним або тканим орнаментом, що використовується для оздоблення житла, в обрядах”. Слово полотенце в російській мові відповідає тільки одному ЛСВ української мови рушнйкх. Українській назві куманець “керамічна фігурна посудина, що використовується як прикраса” формально відповідає російське слово кумган “кухоль”, хоча йдеться про різні реалії: у сучасному функціонуванні українське сло-

во позначає реалію декоративного призначення, російська номінація називає предмет побуту.

Наступний ряд безеквівалентних найменувань позначає світ фантазій та міфологічних уявлень. У цілому українська міфологія аналогічна міфології інших народів. Серед найменувань міфічних істот в українсько-російському зіставленні виявлено чимало ідентичних образів: лісовик - леиіий, домовик - домовой, водяник - водяной, вовкулака - оборотень, мавка - нймфа (лесная), мара - кикимора, чорт - чєрт, перелесник - прелестник, песиголовець - циклоп тощо. Проте українська міфологія має виразний національний колорит і художньо-образну своєрідність. Серед назв міфічних істот є образи, властиві тільки українському фольклору: злидні “маленькі істоти, що заводяться в хаті в лінивих, п’яниць і призводять до занепаду матеріального стану господарів”, лизун “істота, що живе в лісі і поїдає людей”, лісун “божество, що опікувало вовків, сприяло рівномірному розподілу хижаків по землі”, лісунка “дружина лісуна, яка викрадає дітей”, лісна “покровителька вівчарів”. Серед фольклорних казкових образів найбільш “національними” є кобиляча голова “попередниця смерті”, Ох “дух землі, що живе в могилі або пеньку і забирає людей, які нарікають на долю”.

Невелику в кількісному плані групу безеквівалентних найменувань становлять назви музичних інструментів. Майже всі номінації цієї групи запозичені з інших мов, де формально схожі найменування називають подібні до українських, але не ідентичні денотати. Культурна специфіка слів - назв музичних інструментів

- виявляється в денотативних компонентах їхніх лексичних понять - у диференційних семах якісно-кваліфікативної характеристики референта, в яких зафіксовані особливості будови, розмірів, стереотипу звучання (пор. укр. басоля “смичковий інструмент, подібний до віолончелі” та польськ. ЬазеІЇа “контрабас”; укр. кобза “струнно-щипковий музичний інструмент” та тур. кориг вид однострунної гітари”; укр. торбан “щипковий народний інструмент” та польськ. іеоґЬап “вид лютні”).

Національні особливості наступної групи лексики - назв народних та обрядових танців (гопак, тропак, обертас, козачок, кругляк, коломийка, журавель, гайдук, корогід), пісень (коломийка, веснянка, подоляночка), ігор (ворон) - виявляються здебільшого в непоняттєвих семах, що вказують на особливості виконання заз-

начених народно-обрядових дій: швидкий або помірно швидкий темп, мажорний лад музичного супроводу.

Таким чином, в аналізованих словах, крім семи національної належності, носіями культурної специфіки є також імпліцитні потенційні чи ймовірнісні семи, яскраво виражені диференційні семи лексичних значень.

Безеквівалентні найменування - назви об’єктів фізичної географії: надріччя “місцевість біля річки”, прилука “місце на берегах річок, озер, поросле травою, кущами, очеретом”, прилуки “місцевість, що в ній чергуються то ліс, то поле”, низькоділ “низька місцевість”, моква “низина, залита водою”, оболонь “заплавні луки” - характеризуються локальними особливостями дено-тації. Вони не мають однослівних еквівалентів у російській мові, за винятком останньої номінації, що має в російській мові формальний еквівалент низина, в змістовій структурі якого зафіксовано незбіг значень (диференційної семи ’болотяний’ немає у значенні слова низина).

Окрему групу становлять старі слова, що повертаються в активний вжиток і називають сучасні національно окреслені референти: чорнобилець, ліквідатор, гривня, тризуб, оунівці. Семантична структура зазначених словесних одиниць зазнала різноманітних змін, пов’язаних з появою нових, втратою старих чи перегрупуванням наявних компонентів значення. Так, назва чорнобилець до 1986 року означала тільки “житель населеного пункту Чорнобиль”, після згаданої дати семантичні складники, які відображають національні особливості реалії на рівні денотативного компонента, зазнали змін і доповнень: одні семи, а саме ’житель’, ’Чорнобиль’, зникли, бо з указаного населеного пункту виселено жителів, а інші увійшли до складу лексеми. Тепер назва чорнобилець означає: 1) “людина, яка брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС” та 2) “колишній житель 30-ти кілометрової радіаційної зони, який постраждав від аварії”. Синонім номінації чорнобилець, лексема ліквідатор увібрала національно-культурні ознаки за останні кілька років і в українській мові набула культурної мар-кованості без змін диференційних сем денотативного компонента: це не просто “той, що бере участь у ліквідації чого-небудь”, а конкретна категорія людей - “учасник ліквідації аварії на ЧАЕС”. Перегрупування семантичних складників та поява нових компонентів відбулися і в значенні слова гривня, яке на сучасному етапі

функціонування української мови означає “офіційну грошову одиницю в Україні, введену в 1996 p.”. Від первісного свого значення до сучасного номінація пройшла кількасотлітній еволюційний процес: від “нашийної прикраси”, “міри ваги” до грошової одиниці - спочатку “мідної монети в три або дві з половиною копійки”, “півкарбованця або 50 грошей” і, нарешті, грошової одиниці, вартісний номінал якої становить 100 копійок.

Тризуб як знак на території України має безперервну тисячолітню традицію. Лексемою тризуб у надалекому минулому називали державний герб, ухвалений Центральною Радою. Сучасна номінація тризуб позначає “державний герб України з 1992 p.”.

До цієї ж мікросистеми належить сучасне звертання добродій, добродійка. Будучи характерним елементом мовленнєвого етикету, звертання, виступає не тільки способом презентації певного референта в рамках даної мовної спільності, але й вказує, про яку мовну спільність йдеться (пор. рос. господин, госпожб,, польськ. pan, рапі). Специфічною рисою українських звертань добродій, добродійка є яскраво експлікована внутрішня форма.

Мікросистема власне фонових слів в українсько-російському зіставленні представлена значною кількістю номінацій, національно-культурні особливості яких “приховані” за межами лексичного поняття, тому в словникових дефініціях вони практично не фіксуються. Складність у виявленні такого розряду маркованих слів полягає в тому, що важко провести чітку межу між словами, що називають “унікальні культурні феномени” (які не мають еквівалентних референтів у іншій культурі) і словами, що називають референти зі значними чи ледь помітними матеріальними розбіжностями в різних культурах.

Розбіжності лексичних фонів зафіксовані у трьох планах: переважно в семах предметно-кваліфікативної характеристики денотатів - виконують ту саму функцію, але зовні не подібні, мало подібні або відрізняються особливостями будови, розміру, матеріалом виготовлення (укр. рус&лка, домовина, личаки, постоли, лава, ослін, кожух, колиска, хата, стріха, призьба, тачанка відповідно рос. русалка, гроб, лапти, скамья {лавка), скамейка, тулуп, люлька, изба, стреха, завалинка, тачанка), інколи - і в семах предметно-кваліфікативної характеристики, і в семах, що позначають функціонування денотата (укр. саж, комора, макогін, макітра відповідно рос. хлев, кладовая, пест, макотра), найменше

слів, де розбіжності наявні в семах, що вказують, яку функцію виконує денотат (укр. відьма - рос. ведьма).

У мікросистемі культурно конотованих номінацій (слів-символів) аналізовані словесні одиниці диференціюються за ступенем наявності в змістовій структурі національно-культурної ознаки на чотири групи. Перша включає слова-символи, спільні для українського та російського фольклору: укр. ластівка, рос. ласточка “дружина, сестра, мати”, укр. орел, рос. орел “гордий, сміливий, доблесний воїн, козак”, укр. галка, рос. галка “дівчина”, укр. дуб, рос. дуб “чоловік, парубок”, укр. місяць, рос. месяц “парубок, який думає одружитися”. До складу другої належать подібні символи (в українсько-російському зіставленні). Розбіжності символічних значень здебільшого пов’язані з розширенням обсягу символіки в одній з культур, тобто збільшенням кола референтів-позначуваних: укр. голуб і рос. голубь символізують одинокого покинутого парубка, укр. голуб ще символізує любов, укр. голубка -вдову, укр. лебідь і рос. лебедь символізують дівчину, укр. лебідь -ще жінку, молодицю, інколи батька, укр. зозуля і рос. кукушка -це вісниця, провидиця, укр. зозуля - ще символ безпритульності, самітності, а також дружини, сестри, матері, жінки. Третя група -це слова-символи, що виникли на основі спільної вихідної реалії з різними референтами-позначуваними: укр. калина - символ краси, здоров’я, дівчини, дівоцтва, любові, України, рос. калина символізує розлуку в коханні, невдале заміжжя; укр. сота символ туги, журби, рос. сосна символізує дівчину, в якої немає батька або матері. Ще одну групу становлять українські етноунікальні слова-символи: барвінок символізує дівочу красу, чистоту, щасливе кохання і шлюб, чистоту і свіжість почуттів подружжя, верба символ численного роду, рідні, а також неплідності, терен - символ ідеальних очей, чайка - вдови тощо.

У висновках до всієї роботи в розширеному вигляді подаються основні положення, що виносяться на захист, провідним серед яких є твердження, що виявлена безеквівалентна та фонова лексика становить неоднорідний за ступенем національної маркованості прошарок лексики сучасної української літературної мови, у зв’язку з чим остання поділена на чотири категорії: повністю поняттєво безеквівалентні, частково поняттєво бе-зеквівалентні, фонові слова та слова-символи. Функціональна характеристика зазначених категорій лексики дала змогу виявити,

що понад 60 відсотків національно маркованих найменувань належать до сфери активного вживання в різних стилях української мови.

Проведене дослідження не вичерпує усього комплексу проблем, пов’язаних з вивченням національно забарвлених слів. Поза увагою дослідників поки що залишаються такі лексичні одиниці з національно-культурною семантикою, як антропоніми, топоніми, власні географічні назви, назви свят та звичаїв тощо.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. Фольклорна символіка як засіб відображення національного світобачення // Мовознавство. - 1997. - № 2-3. - С. 67-71,

2. Якщо мови різні, а слова ідентичні (до питання перекладу національно забарвленої лексики) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1996. - № 6. - С. 48-49.

3. Логіко-семіотичні особливості мотиваційних моделей слів-символів в українській та російській мовах // Проблеми зіставної семантики: Доповіді та повідомлення Міжнародної наукової конференції,- К., 1997. - С. 111-114.

4. Динаміка творення безеквівалентних номінацій на сучасному етапі функціонування національної мови // Матеріали V Міжнародної наукової конференції “Семантика мови і тексту”. -Івано-Франківськ,1996. - С. 57-58.

5. Вивчення безеквівалентної лексики як один із засобів формування національної самосвідомості особистості // Формування національної самосвідомості молоді: Матеріали науково-практичної конференції. Ч. 1. - К., 1996. - С. 55-56.

6. До питання класифікації національно маркованої лексики // Проблеми зіставної семантики: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з проблем зіставної семантики. - К, 1995. - С. 54-55.

7. Контрастивний аналіз національно-культурних номінацій в українській та російській мовах // Провідні лінгвістичні концепції кінця XX століття: Тези Всеукраїнської наукової конференції. - Львів, 1996. - С. 93.

8. Українська рослинна символіка як засіб відображення національного світобачення // Знак. Символ. Образ. Випуск пер-

вый: Тезисы докладов и сообщений научного семинара по проблемам современной семиотики. - Черкассы, 1996. - С. 16.

Дяченко Л. М. Функціонально-семантична характеристика безеквівалентної та фонової лексики сучасної української літературної мови. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01. - українська мова. -Київський університет ім. Тараса Шевченка. - Київ, 1997.

Предметом дослідження є лексичні одиниці з національно-культурною семантикою. Слова розподілені на мікросистеми за принципом насиченості їхньої семантики національно-культурними ознаками, в яких кожна лексема аналізується способом опису, зіставлення з семантично подібними номінаціями російської, почасти польської та білоруської мов, та систематизовані за предметно-тематичним і етимологічним принципом. Складений Словник безеквівалентної та фонової лексики. Робота являє собою першу спробу комплексного вивчення національно маркованої лексики.

Ключові слова: лексичне значення, лексичний фон, поняттєві, непоняттєві семи, сема національної належності, неповноеквіва-лентність фонів.

Дьяченко Л. М. Функционально-семантическая характеристика безэквивалентной и фоновой лексики современного украинского литературного языка. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук, по специальности 10.02.01 - украинский язык. Киевский университет им. Тараса Шевченко. - Киев, 1997.

Предметом исследования являются лексические единицы с национально-культурной семантикой. Рассматриваемые слова разделены на микросистемы по принципу насыщенности их семантики национально-культурными признаками, в которых каждая лексема анализируется путем описания, сопоставления с семантически подобными номинациями русского, отчасти польского и белорусского языков, и систематизированы по предметно-

тематическому и этимологическому принципу. Составлен Словарь безэквивалентной и фоновой лексики. Работа представляет собой первую попытку комплексного изучения национально маркированной лексики.

Ключевые слова: лексическое значение, лексический фон, понятийные, непонятийные семы, сема национальной принадлежности, неполноэквивалентность фонов.

Djachenko L. М. “Functionally semantical description of the culturally bound and the background of vocabulary of the Ukrainian language. Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree in philology in speciality 10.02.01 - Ukrainian Language. - Kyiv Taras Shevchenko University.

- Kyiv, 1997.

The lexical units and the nationally cultural semantics are the subjects of the research, also contains the examining words which are divided into the microcircuits according to the saturation of their semantics by nationally cultural indications, in which every lexical unit is analysed in a descriptive way of comparing with the semantically alike nominations of the Russian, partly Polish and Belorussian languages and systematized as an aspect of: the plan of subject matter (subject thematic): the etymological classification; the caltural bound and the background of the vocabulary.

The work represents a first try of the all-embracing studying of the nationally marked lexics.

Keywords: the lexical meaning, the lexical background, the conceptual and non-conceptual semas, the semas of national belonging, not a full equivalent of background.