автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.03
диссертация на тему: Функциональный синтаксис директивных документов XIV — середины XVII вв.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Функциональный синтаксис директивных документов XIV — середины XVII вв."

г . оа

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Па правах рукопису

Ажніок Леся Вікторівна

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СИНТАКСИС Д11Р Е К ГИ ВІII IX ДОКУ ЇМ ЕІ ІТ І В XIV - СЕРЕДИНИ XVII СТ.

3>

Спеціальність: 10. 02. 04 — українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ — 1996

І Ич'р 1.1111'. II' І. |'\ КІ ЧІІІС

І’..... ги' мі ню V іи:і,чі'іі ісіорії української моїш Інституїл’ української моїш

І 1 \І І >1 р,п 11ч

! І.і\коніїн керівник -- академік Н. М. Рчслііііїськин

ОфІиІіІІІІ ОІІОНС1ІШ -■ доктор філологічних наук, професор

/\. П. Грищенко

' кандидат філологічних наук, професор

В. О. Вшпінк

Провідна установа — 'Запорізький державшій університет

5.і\іи; і дисертації відбудеться 2 квіпія 1996 року о 14 годині на ■ к'гі.ніііі снепіалі іонапої ради Д.(11.94.01 для чамісту дисертацій на здобупя ¡і імокчіі сі \ псі ія доктора філологічних наук нри Інституїі української мови II \ІІ Україні! (25200!. Киї», пул. Грушепського. 4).

Ч дііссрі ацісто можна ознайомитися п бібліотеці Інституту мовознавства ім.О.О.Потсбні та Інстіпугу української мови ІІАІІ України. .

Днтрсферпт розіслано «¿3 » лютого 1996 року

В. о. ученого секретаря спеціалізованої ради /

доі тор філологічних наук к] -— Л.О.Пустовіт

Інтерес до українських директивних документів XIV — XVII століть як об’єкта лінгвістичного дослідження зумовлений тим, що ці пам’ятки, виступаючи зведеннями правових норм і виконуючи функцію державного законодавства, забезпечували українській мові статус офіційної на всій території свого функціонування. Директиви являють собою ту частину ділового стилю староукраїнської літературно-писемної мови, яка значною мірою була визначальною в процесі історичного розвитку цього стилю; саме, в цих документах вироблялися найхарактерніші жанрово-стильові норми ділових текстів. Відводячи директивним документам особливе місце в історії української літературно-писемної мови, слід брати до уваги такі обставини:

1. З усіх видів староукраїнського письменства на діловій мові найменше позначалися впливи церковнослов’янських текстів; вона, з одного боку, була відкритою для проникнення живомовних явищ, а з другого — мала бути загальнодоступною й уніфікованою і тому обмежувала використання локальних і діалектних елементів.

2. З погляду державної й правової ваги директивні документи не були однорідними. Поряд із державними законодавчими документами, такими як «Руська Правда», «Статут» короля Владислава П (Ягайла) першої чверті XV ст., «Судебник» короля Казимира 1468 р., Литовський статут 1529 р. і його наступні редакції, існували директивні документи нижчих .рангів, які видавались місцевими князівськими канцеляріями й приватними особами.

3. Офіційний статус мови в досліджуваний період її існування визначався, насамперед, використанням її в королівських, князівських і місцевих канцеляріях як мови офіційних документів, при чому, чим вищого рангу були відповідні документи, тим вищого статусу набувала в них мова.

Актуальність дослідження полягає в тому, що це перше системне лінгвістичне дослідження розвитку директивного жанру як частини офіційно-ділового стилю української літературно-писемної мови. У цій роботі вперше в українському мовознавстві застосовано функціонально-граматичний підхід для аналізу історичного матеріалу.

Джерельною базою дисертації стали директивні документи XIV — середини XVII століть, опубліковані в збірниках «Грамоти XIV ст.»; «Українські грамоти XIV — першої половини XV ст.»; «Акты, относящееся къ исторіи Западной Россіи»; «Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов»; «Акты, относящіеся кь исторіи Южной и Западной Россіи»; «Документа Бовдана Хмельницького»; усього — близько 900 текстів.

Мета роботи — дослідити динаміку директивного жанру офіційно-ділового стилю української літературно-писемної мови шляхом

2 .

функціонально-синтаксичного аналізу текстів директивних документів XIV — середини XVII стліти

Відповідно до мети розв’язано такі завдання:

1. Обґрунтовано функціональну і семантико-граматичну своєрідність директивних документів.

2. Запропоновано 11-ти компонентну формально-семантичну структуру (композиційну моделі,) текстів директивних документів і. відповідно, вимілено в текстовій макроструктурі 11 семантико-граматичних інваріантів.

3. Висвітлено динаміку макроструктури тексту і розвиток лексико-граматичних засобів передачі інваріантного значення протягом XIV — середини XVII століть

4. Узагальнено тенденції розвитку жанової семантики в цілому і варіантних конструкцій у межах кожного з семантико-граматичних інваріантів зокрема.

5. Розглянуто функціональне навантаження окремих композиційних елементів у макроструктурі тексту.

6. Окреслено семантико-граматичну структуру текстів українських директив XIV — середини XVII століть

Апробація: результати дослідження обговорювалися на засіданнях відділу історії української мови Інституту української мови НАН України, на їх матеріалі було виголошено наукові доповіді на міжнародній науковій конференції “Українознавство в розбудові держави” (Київ, 1993 р.) та міжвузівській науковій конференції “Проблеми контрастивної лінгвістики” (Кіровоград. 1993). Основні положення дисертації викладені в чотирьох публікаціях. .'

Практичне значення. Теоретичний матеріал дисертації може бути використаний при написанні курсу історії української мови, вузівських лекційних курсів і методичних посібників з історії української мови і стилістики.

. Положення, які виносяться на захист

і

1. Функціональний підхід до аналізу мовних явищ дозволяє протиставити дві групи функціонально відмінних синтаксичних одиниць: а) закличні синтаксичні одиниці, які передбачають наявність конкретного адресата і вимагають від нього певної діяльності у відповідь; б) синтаксичні одиниці, які можуть не мати конкретного адресата і не вимагають певної

з •

діяльності у відповідь. Це розрізнення лежить в основі виділення бінарної синтаксичної категорії імперативності//неімператжності.

2. Структура імперативної семантики являє собою подвійний імператив і включає спонуку до сприйняття подальшої інформації і пов’язану з нею з’ясувальним зв’язком спонуку до конкретної дії. Імперативне значення складається з модального і змістового компонентів. Імперативні конструкції в тексті можуть-зазнавати синтакси'пюго згортання, наслідком якого є імплікація компонентів структури імперативної семантики або компонентів імперативного значення. Імперативні конструкції можуть піддаватися синтаксичній трансформації, результатом якої, зокрема, є синтетичні форми вокатива й імператива.

3. Тексти директивних документів є цілісними мовленнєвими одиницями, функціонально співвідносними з імперативними синтаксичними конструкціями. їхня комунікативна спрямованість полягає в спонуці до певної діяльності. Основою їхньої граматичної семантики є імперативність.

4 Динаміка розвитку директивних текстів протягом XIV — середини XVII століть визначалася, насамперед, увиразненням їхньої імперативної семантики. На макроструктурному рівні це виявилось у розширенні композиції в напрямку повнішого кількісного вияву компонентів структури імперативної семантики. На рівні окремих композиційних елементів — у розвитку лексико-граматичних засобів передачі імперативного значення в напрямку увиразнення й конкретизації його модального компонента.

5. Макроструктура директивного тексту включає змістові композиційні елементи, між якими існує тісний граматичний зв’язок (intitulado, promulgatio, inscriptio, narrafio, dispositio й sanctio) і формальні атрибути жанру, граматично не пов’язані з текстом (invocado, arrenga, corroborado, datum і apprecatio). Пов’язані граматично змістові композиційні елементи формують семантико-граматичну структуру директивного тексту, в основі якої лежать модально-пропозитивні' відношення між компонентами структури імперативної семантики. За своєю семантико-граматичною структурою директивний текст аналогічний до імперативної синтаксичної конструкції.

6. Змістові композиційні елементи макроструктури директивного тексту поділяються на жанрово зумовлені (їхня семантика не залежить від конкретної ситуації, яка потребує директивного реагування — intitulado, promulgatio, inscriptio) і ситуативно зумовлені (їхня семантика визначається конкретною ситуацією — narrado, dispositio й sanctio). Жанрово зумовлені і ситуативно зумовлені композиційні елементи є відповідно темою й ремою в комунікативній структурі директивного тексту.

7. Ступінь лексико-граматичної стандартизації синтаксичних конструкцій для передачі інваріантної семантики окремих композиційних елементів визначається їх функціональним навантаженням у тексті. Найвищий ступінь лексико-граматичної стандартизації варіантних конструкцій характерний для композційних елементів, які є формальними атрибутами жанру. Менш стандартизованими є синтаксичні конструкції жанрово зумовлених композиційних елементів. Лексично-граматична варіативність синтаксичних конструкцій для передачі ситуативно зумовлених композиційних елементів є найширшою.

8. Наслідком переорієнтації писемної мови офіційно-ділового стилю на народну основу став процес стилістичної дестандартизації змістової частини текстів директивних документів, який тривав протягом XV — середини XVI століть.

9. Змістові й формальні особливості розглядуваних текстів дають підстави тпердити про існування окремого директивного жанру як складової офіційно-ділового стилю.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку умовних скорочень і бібліографії.

У вступі формулюються основні теоретичні й методологічні засади роботи. На підставі функціональної своєрідності і формально-змістових характеристик текстів директивних документів висувається теза про існування окремого директивного жанру в складі офіційно-ділового сталю. Тут подаються вихідні положення, які значною мірою визначають подальший напрямок дослідження, зокрема, принцип розрізнення синтаксичних одиниць за їхньою комунікативною спрямованістю, і обґрунтовуються підстави введення категорії імперативності.

Перший розніл присвячений розглядові характерних рис' ранніх українських законодавчих документів, виданих на державному рівні, зокрема, “Статуту” короля Владислава II (Ягайла) першої чверті XV сг., “Судебника” короля Казимира 1468 р., Литовського статуту 1529 р. у зіставленні з першим українським державним законодавчим документом — “Руською Правдою” князя Ярослава Мудрого.

У пругому розпілі предметом дослідження є українські директиви, видані на нижчих рівнях у XIV — першій половині XV століть. У центрі уваги перебувають макроструктура текстів і лексико-граматичне оформлення інваріантної семантики окремих композиційних елементів. При аналізі фактичного матеріалу в цьому розділі застосовано метод синхронних зрізів: тексти згруповано за хронологічним принципом і за належністю до

окремих канцелярій. ■

У третьому розітілі розглядаються тексти директив, виданих українською мовою в польських королівських канцеляріях у другій половині

XV — XVI століть. Так само, як і в попередньому розділі, об’єктом дослідження є макроструктура текстів і розвиток лексико-граматичних варіантів передачі інваріантного значення. Проте методика аналізу фактичного матеріалу туг відмінна: динаміка виражальних засобів у межах певного семаптико-граматичного інваріанта (кожного з композиційних елементів тексту) простежується послідовно по канцеляріях польських королів Казимира (1440—1492), Олександра (1492—1506), Сигізмунда (1506—1544), Сигізмунда II Августа (1544—1572) і Стефана Баторія (1576—1586). '

У четвертому розпілі роботи розглядаються характерні риси директив канцелярії Богдана Хмельницького; цей розділ, водночас, є підсумковим: в ньому аналізується структура імперативної семантики й визначаються основні етапи процесу увиразнення імперативної семантики українських директивних документів; композиційні елементи текстової макроструктури групуються за їхнім функціональним навантаженням; розглядається семантико-граматична структура директивного тексту.

У висновках підсумовуються результати дослідження й обґрунтовуються положення, які виносяться на захист.

Основні положення дисертації

Для директивних документів, які належать до найбільш формалізованого офіційно-ділового стилю літературної мови, характерне існування досить виразної композиційної моделі. Компонентами цієї моделі (композиційними елементами в макроструктурі тексту) є елементи пропонованого дипломатикою умовного формуляра офіційних документів. Досліджені українські директиви XIV — середини XVII століть налічують до 11 композиційних елементів:

1. іпуосаио (зачин): Бо има оця и під и стго дул лл\инк (Г,XIV,24)1 ; Во ил\я Божке, станься (АЗР,2,29-1).

2. іпШіїїаНо (вказівка на особу, яка видає документ): А се іа князь Яевь сіть короля Длнилл (Г,Х^,1); л\ъ1 пєлик'кіи кнзь швитриглило

1 Туг і далі подаємо такі скорочення при посиланнях: ГДГ/ — Грамота XIV ст. — К., 1974.; УГ — Українські грамоти. — К., 1928; АЗР — Акты, относящееся къ исторія Западной Росеіи. — Спб., 1853.

ліітовкски и русским (УГ, 70).

3. аггсп§а (преамбула до основної частини тексту, в якій обґрунтовується необхідність видання документа): р'Ьчи которъш жь в чдсу тшїдють. 4Ж къ1 не пролишултії съ прол\инучил\и ЧДСЬІ ПОДОГ.НО ЄСТЬ ИЛЛ'ЬЛЪ! ЛИ СЪ1 ПрИИТИ КЪ ВУДУЦІОИ знлелчости ДЖ [¡Ъ1 ВЕЧНОСТЬЮ ЛИСТОКЪ Г.’ЫЛЪ! ПОТВЄрЖЄІГЬІ (УГ,54).

4. ргоши^аНо (розпорядження про необхідність обізнаності зі змістом документа): чини(л\) зндємо сили» ндши(л\) листо(л\) (Г,ХІУ,75); Ш(з)ндл\#ел\о Си(л\) Яисто(м) Ндши(л\) (УГ,93).

5. іпясгірМо (вказівка на тих, кому адресований документ): кто коли его оузри(т) или оуслъ1Ши(т) чтучи (Г,XIV,75); нингЬшыил\ъ и ПОТОЛЛЪ БУД'ГЧИЛ\Ъ, кол\у вудетъ потрева ТОГО В'кддти, дво чтучи его слъитти (Г,XIV,45).

6. паггайо (виклад основного змісту документа): дже даєлгь и ддли вСЛЛЪ! НДШЮ коръчлху НД ИЛДА ВЄрВАЖЬ нд рици мл счирчи оу счирецкои во(л) слуз'Ь ндшелдоу ивдноу волошиновичю и его д-ЬтєлПі (УГ,39).

7. с^ровШо (наказ, розпорядження): д во то воюре ндшН; и

д1;ти нлш'к и по ндсъ воудоучи-Ь дд не оустоуплются дддни и досятиіга л\одовъгк и звиыогрддовь и зт'ыт'ы нд в-1;ки в'кчнъгк дд не оуддлено поудить отъ црквіе въ1ше писдно'Ь (Г,XIV,!); д члчіїєтн лєнико злруви(ч) тът селд держдти В'Ьчыо нєпорушо (УГ, 69). .

8. яапгііо (наказ про покарання за невиконання розпорядження, яке подається в сіізроякіо): д кто Лтоупить нд л\ое слово соуть снитк предъ Еоголм» и дд соудеть клятвд Божиіа нд ыелхъ всей В'Ькъ и въ поудучей въ денті стрдшндго соудд Божій (Г,Х1УД); д если РОСКДЗДНЫО И листу ндшоллу ХТ© ИЗЪ БДСЪ спротивитса, ТДК0ВЪ1Й ЯКО ВОЙСКОВ’ЫЙ непріятель и ЗНЄБДЖДЧТі листу нашого горломъ кдрднъ|й вудетъ (АЗР^,25).

9. соггоЬогайо (підтвердження юридичної сили документа): нд то кслао грдл\оту нлшю ддли и печдть привісили свою д при тол\ь вгіли митрополить гллицкъш скръмосд и влддътд перел\'ыскъ1й Ядрншнъ и князь дндреи іарослдвичь и пднъ вдско и инъ^т» вогарь много Егіло притол\ъ (Г,XIV,!); А прі томъ въ1ли Светки рд(д)

ІІД11ІД кнзъ Ивд(н) вдсильевичь Л прд(т) его КНЗЬ МИ^ДИЛО л\дршдлокъ ндіик л плит» козлринъ рАЗДМОВи(ч) д пд(н) иємирл стдростл лоуцкин д пд(н) дидр-Ьй волотови(ч) л пд(м) вдско гоулєкм(ч) Л ИВДШКО Иевъли(ч) Д ИНЪ|(х) МНОГО ДОПрЪ|(х) При То(м) ВЪ1ЛО Д ЄЦІЄ нд потвєржєниє Сего ПДШО ЛНСТД про Л'Ьпшее све(д)цс(т)ко и твердость И почд(т) ндшю кдздли есто приггЬсити к сел\у лнстоу (УГ.85).

10. datum (час і місце написания документа): д писднд и дднд

ГрДЛ\ОТЛ ВЪ flBOB'k въ пятокъ лщя ©ктоврид въ и день Л’ЬтД *sw(T)ro (r,XIV,l); дл(н) И пи(с)нт» в лоуцк# декдврл лд день в лііто Исоу(с) рожествд Л Л'ктъ д стд И шестьдесл(т)

ліггь (УГ,85).

11. apprecatio (заключні зауваги): Л писецті Зл^лрия ви^отъ (Г,ХІУ,1); прикдзъ кнза михднлд вдси(л)єви(ч) д юшко пи(с)лъ

(УГ,85).

Кількість композиційних елементів в окремих документах помітно коливалася, що було зумовлене традиціями певних канцелярій, частково — змістом самого документа, а також іншими позамовними чинниками. Проте, принаймні три з наведених елементів текстової композиції були обов’язковими для всіх документів цього жанру: intitulatio, dispositio й datum.

Кожен із одинадцяти зазначених компонентів макроструктури директивного тексту ми розглядаємо як окремий семантико-граматичний інваріант. Висвітленню розвитку лексико-граматичних варіантних засобів оформлення інваріантного значення окремих композиційних елементів присвячена основна частина тексту цього дослідження.

Для обгрунтування функціональної, а отже й семантико-граматичної своєрідності директивних текстів у роботі як вихідне положення пропонується принцип розрізнення синтаксичних одиниць за їхньою комунікативною спрямованістю. Таке розрізнення дозволяє протиставити на синтаксичному рівні дві функціонально відмінні групи: по-перше, закличні синтаксичні одиниці, які передбачають наявність конкретного адресата і вимагають від нього певної діяльності у відповідь; по-друге, синтаксичні одиниці, які можуть не мати конкретного адресата і не вимагають від нього діяльності у відповідь. Це розрізнення лежить в основі виділення бінарної синтаксичної категорії імперативності/неімперативності.

Інваріантне значення трьох з наведених вище композиційних елементів

макроструктури директивного тексту — ргоіпи^аііо, сШрояШо й яансНо — передбачає імперативні синтаксичні конструкції для їхнього оформлення. Саме імперативні синтаксичні конструкції є центральними з погляду логічної і граматичної структури директивного тексту і визначають комунікативну спрямованість цілого тексту як мовленнєвої одиниці.

Тексти директивних документів ми розглядаємо як цілісні одиниці мовлення, функціонально зіставні з імперативними синтаксичними конструкціями: їхня комунікативна спрямованість полягає в спонуці до певної діяльності. Основою граматичної семантики директивного тексту є імперативність.

Роль і місце імперативних синтаксичних конструкцій в семантичній і граматичній структурі текстів директивних документів зумовлює необхідність детального висвітлення категоріальної семантики імперативності.

У нашій роботі терміни імперативна семантика й імперативне значення умовно вживаються на означення різних понять.

Імперативне значення характеризує імперативну синтаксичну конструкцію у вузькому розумінні; воно складається з модального і змістового компонентів. Модальний компонент імперативності передає значення волевиявлення мовця, а змістовий — значення конкретної дії. Тексти українських директив XIV—XVII століть засвідчують широкі варіантні можливості передачі імперативного значення.

При використанні аналітичних граматичних засобів і модальний і змістовий компоненти імперативності представлені експліцитно. У ранніх українських директивах для передачі модального компонента імперативного значення переважно використовувались модальні дієслова або модальні частки: л нондлов+. вт» то никод\\- оуступдтися (Г., XIV, 18); д с того им’ккть кмазю служити трил\и стрклци (Г., XIV, 29); естли ігьі ХРеетКЯНИІГЬ ЖИДД ЗДСИЛТі, ЛХДВТТі ЕТ»ІТИ КЛрДІПл ЯКО ВИМН'ЬІЙ (Г., XIV, 45). У пізніших документах для передачі модального компонента імперативного значення все частіше зустрічаються повнозначні дієслівні форми зі значенням волевиявлення. Уже в директивах II половини XVI ст. повнозначні дієслівні форми зі значенням волевиявлення, (переважно ПрИКДЗ\-Р'"'Ь. роскдзуєлгь, жадлєл\ь) виразно витісняють модальні дієслова й частки на периферію системи граматичних засобів для передачі модального компонента імперативності: Поикдзуєлуь. дптлі есте князя Костянтина Ивдиовичд Острозского, гетлммд ндшого, во вселгь ігьіли посл^шни (АЗР, II, 31).

Імперативне значення може передаватися і синтетично.

■ 9 Спеціалізованою морфологічною формою для передачі імперативного значення є синтетична форма імператива, в якій експліковані і модальний, і змістовий компоненти імперативності: А коли чій челов'Ькъ у

ЗЛОДЕЙСТВО уПАДСТЬ, Л КуДОТЬ ОСПОДЛрЬ его TOG В^ДАЛТ», A ЛЮБО и сь нпл\ъ уд'Ьлъ илуЬлі», д вудеть НА то доводъ: И ТОТЪ ТАКЪ терпи, клкъ которой злод-Ьй (АЗР, I, с. 81). Проте для директивних документів вживання синтетичних імперативних форм є рідкісним. Натомість у ранніх українських директивах у ролі синтетичної форми для передачі імперативного значення широко вживався інфінітив. Пор., напр.: Л х°А,|тъ оуыукъ Г ригоревъ Ивднецъ, А по его животе И Д'ЬтеЛХЪ его уоаити: (Г., XIV, 18); И л\ъ1 того досл\отрили и рдзд'Ьлили и рдзвели ТОГО НА ПОЛТіІ ... Андрей итдетъ КОЛОД'ЬТИ НА своей половин^, а Свидригдйлови оукроничл не УСТУПАТИ И ВОЛОА^ТИ V своей половині оукроничд (Г., XIV, 30); ... адвлти ил\ъ тивунол\ъ дохода v ндшь кдл\ень висячій у ЛЛеньскій; а в^сити их*ь члов^ку Б0рЪ1С0ВЦу по стдрин^ передъ ТИВуНОЛХЪ и передт» мужл\и, а тивуномъ и слугдмъ его ВЪ ТО не ВСТУПАТИСЯ и нич-Ьл\ъ черезъ пошлину не опиА’йти (Г., XIV, 69). Наведені імперативні конструкції засвідчують функціональне наближення в ранніх українських директивах форми інфінітива до синтетичного імператива. Однак інфінітив у таких імперативних конструкціях є носієм лише змістового компонента імперативного значення (лексичного значення конкретної дії); модальний компонент імперативності при цьому імплікується. Можливість імплікації модального компонента імперативного значення зумовлена його уніфікованістю в усіх документах. У ранніх українських директивах практично не існувало стилістично маркованих варіантів передачі модального компонента імперативності, що й зумовлювало можливість його імплікації в імперативних синтаксичних конструкціях. У пізніших документах кількість функціональних синонімів, у тому числі й для передачі модального компонента імперативності, помітно зростає, що зумовлює виникнення і поглиблення опозиції стилістично нейтральне :: стилістично марковане. За умови наявності такої опозиції в системі лексико-граматичних засобів передачі модального компонента імперативності виникає потреба уточнення й конкретизації його модальних відтінків у конкретних імперативних синтаксичних конструкціях. Потреба уточнення й конкретизації модальних відтінків імперативного значення призводить до необхідності експлікації модального компонента в імперативних конструкціях. Тому в пізніших

українських директивах імперативних синтаксичних конструкцій з імплікованим модальним компонентом імперативного значення практично не зустрічається.

В окремих документах трапляються також імперативні синтаксичні конструкції, в яких імплікуються і модальний, і змістовий компоненти імперативного значення: И л\Тіі HAVh розділили нд пол%і тое и>зеро, ПНСК^ПОКИ ТЛА ПОЛОВИНА ШТО КЬ Я'ЬІНКГМОНСХЦ'Ь. д Игсаоойтьскилм» лрЬ’гда половина (Г., XIV, 56); А которгш вудеть люди виводити, Д ЛЮБО челядь неводную, Д уХВДТЯТк СІ1 ЛИЦОМТі, того нд іііиггі;іініію (АЗР, І, с. 83).

Термін імперативна семантика умовно використовується на означення поняття ширшого, ніж імперативна синтаксична конструкція у вузькому розумінні. Характеризуючи термін імперативна семантика ми виходимо з того, що в мові спонука до певної діяльності, чи відкрито, чи приховано включає дві спонуки: по-перше, спонуку до сприйняття подальшої інформації, і, по-друге, спонуку до конкретної дії. Ці дві спонуки як правило об'єднуються аналогічним модальним значенням волевиявлення мовця і розрізняються значеннями конкретних дій: перша спонука — “знати”, друга спонука —: “робити”. У макроструктурі директивних текстів спонуці “знати” відповідає інваріантне значення композиційного елемента promulgatio, а спонуці “робити” — інваріантне значення композиційних елементів dispositio й sandio. Отже, термін імперативна семантика ми умовно вживаємо на означення імперативної синтаксичної конструкції в широкому розумінні (тобто такої імперативної конструкції, яка об’єднує два імперативних значення) або на означення директивного тексту в цілому.

Засоби граматичного оформлення імперативного значення в конструкціях, що передають спонуку до сприйняття подальшої інформації (спонуку “знати”) • дещо відрізняються від граматичних засобів оформлення імперативності в конструкціях, які передають спонуку до конкретної дії. Директиви кінця XIV — першої пол. XV століть містять цілий ряд аналітичних дієслівних конструкцій для передачі імперативної семантики promulgatio: чинм/wh зндел\о, чинил\ь зндл\емито, чинплгь в^дол\о, длел\% в'Ьддти, сігЬдолло - чинить та ін. їх об’єднує використання для передачі модального компонента імперативності дієслівних форм, які частково втратили своє лексичне значення, перетворившись у свого роду аналітичні морфеми — носії семи “волевиявлення”. Однак уже в середині XVI ст. такі аналітичні конструкції витісняються на периферію системи засобів передачі імперативності promulgatio синтетичними формами,

зокрема, озилішуемті і, значно рідше, в'ьізндвдем'ь, пов'кдделл’ь. Показово, що закріплення синтетичної дієслівної форми озндймуелмі як центральної в системі граматичних засобів оформлення імперативної семантики рготпиІйаЦо збігається в часі з закріпленням повнозначних дієслівних форм зі значенням волевиявлення для передачі модального компонента імперативності синтаксичних конструкцій (НєрозШо.

Синтетичні дієслівні форми для передачі імперативності ргошиїцаїіо цікаві тим, що в них, так само, як у формі синтетичного імператива, експлікуються і модальний, і змістовий компоненти імперативного значення. Внутрішня форма синтетичних дієслів для передачі імперативної семантики рготиійаііо є досить своєрідною. Формально вони є повнозначними дієсловами зі значенням волевиявлення, в яких на морфемному рівні експлікована сема відповідного стану — змістового компонента імперативності ргоши^аНо (“знати”, “бути обізнаним”). Цим вони відрізняються від синтетичного імператива, що являє собою форму дієслова зі значенням конкретної дії або стану, в якій на морфемному рівні експлікується сема волевиявлення.

В імперативних синтаксичних конструкіцях композиційного елемента ргошиїйаііо (на відміну від сІіврозШо або вапсНо) змістовий компонент імперативності завжди залишається константою — “знати”. Це знімає потребу його лексичної актуалізації. Оскільки модальне значення волевиявлення для рготи^аГю й сІізровИіо, як правило, є тотожним, необхідність експлікації модального компонента імперативності в синтаксичних конструкціях ргогпи^аііо також, зменшується. Директиви канцелярії гетьмана Богдана Хмельницького засвідчують кілька випадків вживання синтетичної форми для передачі імперативного значення рготиійаііо-іпзсгіріїо, в якій морфологізовані і модальний, і змістовий компоненти імперативного значення. Такою формою є вокатив: Пане полковнику Кієвьскій! (АЗР, V, 36); пор.: озидймуєлмі сил\ь іислиьєлгь ндшилмі кождол\у, кому о Т0л\Ті видать, належить 'АЗР, V, 39). Форма вокатива являє собою трансформовану імперативну юнетрукцію, в якій актуалізованим є лише адресат розпорядження.

Семантико-граматична структура імперативних синтаксичних конструкцій, які передають спонуку “знати” (рготи^аНо), завжди іередбачає наявність конкретного адресата наступного повідомлення, який в ;ирективних текстах виділяється на структурному рівні в окремий сомпозиційний елемент Іпвсгірііо. Відповідно, семант.ико-граматична ггруктура імперативних синтаксичних конструкцій, які передають спонуку

“робити” ((ІіїрохКіо і капс(іо) завжди передбачає наявність конкретного виконавця дії (який не виділяється на структурному рівні). “Адресат” і “виконавець” директивного тексту можуть бути або тотожними, або не тотожними; залежно від цього відповідний компонент граматичної структури імперативної конструкції може імплікуватись або, навпаки, має бути актуалізованим: ©зндйл\уел\ъ сил\ъ писдніслчь нлшил\ъ, кол\у о тол\іл пі;лдтк належить. ижъ зл отпуціеиіе гр^хов-ь нашить длел\ь л\оцъ отцу игуменовн ... до уживання ты^ь с^ножатєй ... посполу СЪ ТЪ1Л\Ь ДАЮЧИ ВЬ Л\ОЦЪ И послушенство И\Ь и ты^ъ л-одей, которые на ты^ь с'Ьнождт'Ьх'ь поселилися. Про то прикдзуемъ, ДВЫ ТЪ10 ЛЮДИ ОНЫЛУЪ ПОСЛуШНЫЛ\И БЫЛИ (АЗР, V, 33); ... ОЗНЛЙЛ\уЄЛ\Ь СИЛ\Ь пислнкел\ь ндшил\ъ, ижъ село Ольшанка ЯКО ДО тдмдетирд Мгдрского есть НАЛЄЖНО, которого МЫ не ОТДАЛЯЮЧИ ОТЪ ТОГО Л\'ЬсТА СВЯТОГО, ТАКЪ АТДЛЛДНОВИ ЯКО и всЬлхь ОПЫВДТОЛСМЪ въ толуь сел^ буаучилуь роекдзуемъ, ЖеВЪ1 они отцу игул\еиови ... во всел\ъ послушенство ОТДДВАЛИ (АЗР, V, 40).

Таким чином, структура імперативної семантики являє собою подвійний імператив і включає спонуку до сприйняття подальшої інформації (імперативна конструкція рготиІдаМо) і спонуку до конкретної дії (імперативна конструкція сІіврояШо). Між компонентами структури імперативної семантики існують модально-пропозитивні відношення. Імперативна семаїггика директивних текстів у багатьох випадках включає ще й спонуку до покарання порушників розпорядження (імперативна конструкція яапсио). Як складова структури імперативної семантики директивного документа, конструкція “спонука до покарання” є функціонально синонімічною до конструкції “спонука до конкретної дії”.

Структура імперативної семантики директивного тексту зображена на схемі 1.

Закладені в системі мови можливості граматичної варіативності в імперативних синтаксичних конструкціях є дуже широками (від імплікації окремих компонентів структури імперативної семантики до різного роду синтаксичних трансформацій окремих імперативних конструкцій). Аналізові розвитку лексико-граматичних засобів оформлення імперативної семантики у директивних текстах XIV — XVII століть приділяється особлива увага в кожному з розділів дисертації. Узагальненням проведеного аналізу є висновок про те, що в розвиткові системи лексико-граматичних засобів оформлення імперативності протягом XIV — XVII століть зберігалася одна провідна тенденція, а саме: тенденція до увиразнення їхньої імперативної

Сірукіура імперативної снушгаки

семантики. У процесі увиразнення імперативної семантики українських директив ми виділяємо два якісних етапи.

У ранніх українських директивах один З компонентів структури імперативної семантики (спонука до сприйняття подальшої інформації) імплікунппея. а імперативна семантика тексту зосереджувалась в імперативній конструкції, яка передавала спонуку до конкретної дії. Результатом першого якісного етапу процесу увиразнення імперативної семантики директивного тексту є композиційне закріплення в структурі директив імперативних синтаксичних конструкцій, які передають спонуку до сприйняття подальшої інформації (promulgatio-inscriptio). Завершення першого якісного етапу процесу увиразнення імперативної семантики директивного тексту припадає на кінець XIV— початок XV століть.

Процес подальшого увиразнення імперативної семантики директивного тексту відбувався за рахунок увиразнення й конкретизації модального компонента імперативного значення. Це спричинилося до зміни пріоритетних варіантів граматичного оформлення імперативних синтаксичних конструкцій: повнозначні дієслова зі значенням волевиявлення закріпилися як центральні в системі засобів передачі модального компонента імперативного значення. Зміна пріоритетних варіантів граматичного оформлення імперативності, яка відбулася в II пол. XVI сг. внаслідок увиразнення й конкретизації модального компонента імперативного значення, ілюструє завершення другого якісного етапу процесу увиразнення імперативної семантики українських директивних документів.

Імперативність директивного тексту є тією провідною ознакою, яка зумовлює його функціональну своєрідність і характеризує як цілісну одшшціо мовлення. Увиразнення імперативної семантики директивних текстів протягом XIV — середини XVII століть до значної міри визначало динаміку жанрового розвитку в цілому.

Одним із завдань цієї роботи є аналіз функціонального навантаження окремих композиційних елементів у макроструктурі директивного тексту.

У макроструктурі директивного тексту ми виділяємо дві функціонально відмінні групи композиційних елементів: змістові композиційні елементи, між якими існує тісний граматичний зв’язок (intitulatio, promulgatio, inscriptio, narratio, dispositio, sanctio), і граматично не пов’язані композиційні елементи, які ми називаємо формальними атрибутами жанру (invocatio, arrcnga, corroboratlo, datum, apprecatio).

Граматичні відношення між змістовими композиційними елементами лежать в основі семантико-граматичної структури директивного тексту.

За кількісним і якісним складом компоненти семантико-граматичної

структури розглядуваних текстів дещо відрізняються від компонентів пропонованого дипломатикою абстрактного формуляра ділових документів.

У той же час очевидним є існування ієрархічних відношень між компонентами семантико-граматичної структури директивного тексту, аналогічних до відношень між членами простого речення й між частинами складних синтаксичних конструкцій.

Оскільки основою граматичної семантики директивних документів є імперативність, носії імперативної семантики — імперативні синтаксичні конструкції композиційних елементів рготи^аНо-тзспрЫо, сМярояШо й яапсіїо є окремими предикативними одиницями — реченнями в структурі директивного тексту (позначимо їх відповідно Рі; Р2 і Рз)- Семантико-граматичні відношення між ргошиїдаїіо, сііврозіїіо й яапсйо визначаються структурою імперативної семантики: сіівровіііо й вапсіїо перебувають у . підрядній залежності від рготи^аіїо.

Семантако-граматичним суб’єктом розглядуваних текстів (С) є той, хто видає документ; його ім’я зазначається в композиційному елементі іпШиШіо. У цьому ж композиційному елементі суб’єкт повідомлення розширюється залежним від нього атрибутом (Атр): Богдлнъ Хл\елницкМ, готманъ. зъ войсколхъ ого плоского величества ЗаПОООЗСКИЛХ'Ь (АЗР,У,49).

Семантико-граматична валентність кожного з предикатів (Пі, П2 і Пз) речень Р], Р2 і Рз зумовлює наявність у семантико-граматичній структурі тексту двох залежних від нього членів: адресата й об’єкта (відповідно Адрі, Адрг, Адрз і Обі, О62, О63). На структурному рівні в розглядуваних текстах виділяються тільки адресат і об’єкт головного речення: Адрі (іпясгірііо) й Обі (пагга1;іо). Крім того, об’єктні відношення пов’язують предикат головного речення Пі з обома підрядними реченнями Р2 (сііяровіїіо) і Рз (вапсЫо); таким чином Р2 і Рз можна також позначити як Обі(піДр.2) і Обі(підр.З)- Адресат і об’єкт підрядних речень Рг і Рз (Адрг, Обг і Адрз, О63) на структурному рівні не виділяються в окремі композиційні елементи.

Семантико-граматична структура директивного тексту зображена на схемі 2 (ілюстрація подається за документом АЗР, V, 47). Як показано на схемі, між компонентами семантико-граматичної структури і змістовими " композиційними елементами немає прямої відповідності: в одному композиційному елементі (іпШиїаНо, (ШровНіо, вапсйо) можуть бути представлені декілька компонентів семантико-граматичної структури тексту. Семантико-граматична структура директивного тексту аналогічна до

Семантико-граматична структура тексту

семантико-граматичної структури імперативної синтаксичної конструкції; в її основі лежать модально-пропозитивні відношення між компонентами структури імперативної семантики. '

Змістові компоненти макроструктури директивного тексту, у свою чергу, ми поділяємо на дві функціональні підгрупи: жанрово зумовлені (їхня семантика не залежить від конкретної ситуації, яка потребує директивного реагування, а повністю регламентується вимогами жанру — intitulatio, promulgatio, inscriptio) і ситуативно зумовлені (їхня семантика визначається конкретною ситуацією — narratio, dispositio й sanctio). Жанрово зумовлені й ситуативно зумовлені композиційні елементи являють собою відповідно тему і рему в комунікативній структурі директивного тексту.

Композиційні елементи invocatio, arrenga, corroboratio, datum, apprecatio мають знаковий, символічний характер. Синтаксичні конструкції зазначених композиційних елементів граматично не пов’язані з іншими синтаксичними конструкціями, але в той же час вони тісно пов’язані з текстом як єдиним цілим. Ми визначаємо ці композиційні елементи як формальні атрибути директивного жанру. Знаковий, символічний характер даних синтаксичних конструкцій підтверджує, зокрема, те, що в деяких текстах синтаксичні конструкції для передачі зазначених композиційних елементів могли замінюватися (або дублюватися) відповідними знаками: хрестом-хризмоном (invocatio); печаткою й підписами свідків (corroboratio); монограмою (apprecatio). Знаковий характер datum також є очевидним; зауважимо, що протягом XIV — середини XVII століть в українських директивах помітна тенденція до “символізації” datiim, пор. двочленні синтаксичні конструкції в документах канцелярії князя Льва Даниловича: д писднд и дднд грдмотд въ Явов’й (r,XIV,l) і позначення дати в документах Богдана Хмельницького: Дднъ зъ Чигиримд, дня 9 Генвдря, 1656 року (A3P,V,45); Зъ Чигириыд, Мдртд 27 дия, року 1657 (A3P,V,48); Ддттул\ в Ндстдсці, дня 15 генвдря 1654 (Д.,228).

Аналіз розвитку лексико-граматичних засобів оформлення композиційних елементів corroboratio, datum, apprecatio ілюструє виразну тенденцію до стандартизації варіантних синтаксичних конструкцій для їх передачі. Композиційні елементи invocatio й arrenga поступово зникають із структури українських директив. Починаючи з XVI ст. конструкції для передачі цих композиційних елементів вживаються виключно в поєднанні і виключно в директивах особливої державної ваги для підкреслення вищого статусу документа; у структурі досліджених директив XVII ст. цих

16 . композиційних елементів не виявлено.

Тексти українських директивних документів XIV — XVII століть є досить стандартизованими, однак ступінь лексико-граматичної стандартизації варіантних конструкцій для оформлення окремих композиційних елементів є неоднаковим. Він зумовлений функціональним навантаженням композиційних елементів у макроструктурі тексту. Найменш стандартизованими є синтаксичні конструкції композиційних елементів, семантика яких визначається конкретною ситуацією, що потребує директивного реагування. Вужчого є лексико-граматична варіативність синтаксичних конструкцій для передачі жанрово зумовлених композиційних елементів. Найбільш уніфікованими є синтаксичні конструкції композиційних елементів, які є формальними атрибутами жанру: invocatio, arrcnga, corroboratio, datum, apprecatio.

Серед зовнішніх чинників, під впливом яких перебувала мова директивних документів розглядуваного періоду, слід зокрема відзначити міжмовну й міжстильову взаємодію. Так, безпосередній вплив латинської мови позначався на українських грамотах XIV ст., вплив елементів чеської ділової мови — у XV—XVI ст., а польської (і опосередковано латинської) — у директивах XVI — XVII століть. Однак чи не найвагомішим фактором, який досить несподіваним чином позначився на напрямкові жанрового розвитку, починаючи з XV ст., був вплив народнорозмовної мови.

Для формалізованих текстів офіційно-ділового стилю, якими є, зокрема, й тексти директивних документів, природним є такий напрямок жанрового розвитку, який веде до подальшої стандартизації тексту. Це виявляється у звуженні лексичної й граматичної варіативності й виробленні усталених синтаксичних конструкцій — штампів і кліше — для передачі відповідного значення. Наслідком цього процесу є поступове зменшення в окремих текстах кількості стилістично маркованих елементів і зрештою — нівеляція і зникнення опозиції стилістично нейтральне :: стилістично марковане. Такий напрямок протягом XIV — середини XVII століть зберігався у розвиткові лексичних і граматичних засобів оформлення композиційних елементів, які є формальними атрибутами жанру — invocatio, arrcnga, corroboratio, datum, apprecatio. Натомість, синтаксичні конструкції для передачі змістових композиційних елементів — intitulatio, promulgatio, inscriptio, narratio, dispositio — починаючи з XV ст. засвідчують протилежну тенденцію: розширення рядів функціональних синонімів і, як наслідок, поглиблення опозиції стилістично нейтральне :: стилістично марковане. Це неординарне явище, яке можна назвати стилістичною дестандартизацією змістової частини текстів директивних

документів, ми пов’язуємо з всеосяжним процесом, який відбувався у цей період розвитку української писемної мови: з переорієнтацією її на народну основу. .

Найвища точка стилістичного розшарування варіантних одиниць в межах єдиного семантико-синтаксичного інваріанта припадає на середину

XVI ст., після чого починається зворотній процес — стандартизація лексико-граматичних засобів передачі інваріантного значення. Таким чином, процес стилістичної дестандартизації змістової частини текстів директивних документі!) — синтаксичних конструкцій для передачі композиційних елементів inlitulatio. promulgado, ¡nscriptio. narratio й dispositio — зривав більш як століття.

Дослідження директивних документів XIV — середини XVII століть підтверджує тезу про існування окремого директивного жанру як складової офіційно-ділового стилю та інші висновки, сформульовані як основні положення, що виносяться на захист.

Основні положення роботи викладені в таких публікаціях:

1. Стилістичний синтаксис універсалів канцелярії гетьмана Богдана Хмельницького // Мовознавство. — 1993. — № 4. — С. 47—53.

2. Категорія імперативності в українській діловій мові доби (мельниччини і сучасних ділових документах // Проблеми контрастивної пінгвістики. Тези міжвузівської наукової конференції. — Кіровоград, 1993.

— С. 2—3.

3. Семантика тексту і композиційний синтаксис універсалів канцелярії Богдана Хмельницького // Матеріали міжнародної наукової конференції ‘Семантика мови і тексту”. — Ч. III. — Івано-Франківськ, 1993. — С. 1—2.

4. “Литовський статут” 1529 р. і його місце в історії української мови й української державності // Литва — Україна. — Вільнюс, 1995. — С. 129 — 135.

18 ■

Azhniuk L.V. Functional Syntax of the Directive Documents of the 14-th -Middle 17-th Centuries. Dissertation presented for the degree of Candidate of Philology (speciality 10.02.01 “Ukrainian Language”) in the Institute of the Ukrainian Language under National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1996.

The research deals with the development of directive genre within the official style in the Ukrainian literary language as viewed through functional-syntactic analysis of the directive documents of the 14-th - middle 17-th centuries. The linguistic data is interpreted on two levels: 1) text and its composition; 2) compositional element and its lexical-grammatical variants.

Ажнюк JI.B. Функциональный синтаксис директивных документов XIV

— середины XVII вв. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 — украинский язык, Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 1996.

Путем функционально-синтаксического анализа текстов директивных документов XIV — средины XVII вв. в работе исследуется развитие директивного жанра функционально-делового стиля украинского литературно-письменного языка. Исследование проведено на двух уровнях: 1) текст и его композиция; 2) элемент композиции и его лексикограмматические варианты.

Ключові слова: функціональний синтаксис, директивний жанр, імперативність, імперативне значення, модальний компонент, макроструктура тексту.