автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Генезис и особенности структуры поэтической метафоры барокко

Полный текст автореферата диссертации по теме "Генезис и особенности структуры поэтической метафоры барокко"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О. О. ПОТЕБНІ

На правах рукопису

АНДРІЄНКО Лілія Олегівна

ГЕНЕЗА ТА ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ ПОЕТИЧНОЇ МЕТАФОРИ БАРОКО

Спеціальність: 10. 02. 01. - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 1997

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі слов’янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні Національної Академії наук України.

Науковий керівник:

академік НАН України В. М. Русанівський

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Л. О. Пустовіт; кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Л. Л. Шевченко

Провідна установа

Рівненський деражавний педагогічний інститут ім. Д. 3. Мануїльського

Захист відбудеться 25 березня 1997 р. о Х5 годині на засіданні спеціалізованої ради Д. 01. 92. 01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті мовознавстава ім. О. О. Потебні НАН України (252001, Київ-1, вул. М. Груш енського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці І статуту мовознавства ім. О. О. Потебні та Інституту української мови НАН України.

Автореферат розісланий “ 24 “ лютого 1997 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради доктор філологічних наук, професор

і/^М.^-^Н.Г.Озерова

з

Вивчення мови художніх творів має своїм завданням, перш за все, аналіз її естетичних властивостей, тобто виявлення в структурі поетичного цілого таких конструктивних елементів, які є носіями образності, художності та експресії. Ці категорії на різних етапах розвитку літературної мови, у її різних жанрових та стильових виявах формувалися відповідно до культурних і світоглядних запитів часу і трактувалися своєрідно. Численні тропи, фігури та образи змінювались і набували нових рис з розвитком і збагаченням художнього мислення носіїв мови. Отже, має рацію Ю. Лотман, коли пише: “Кожен із елементів художньої структури існує як можливість у структурі мови і - ширше - у структурі свідомості людини. Тому історію художньої еволюції людства можна описати відносно будь-якого з них, чи то історія метафори, історія рими або історія того чи іншого жанру” 1.

Реферована дисертація присвячена дослідженню генези та особливостей структури поетичної метафори епохи Бароко.

Актуальність дослідження визначається кількома факторами, що мають як лінгвістичний, так і екстралінгвістичний характер. По-перше, до вивчення залучається комплекс текстів, які досі перебували поза у вагою науковців з огляду на їх релігійний або, як прийнято було говорити, “релігійно-схоластичний” характер. Пам’ятки Х\/І-Х\/І1І ст. як об’єкт лінгвістичного аналізу розглядалися переважно в контексті історії української літературної мови або історичної граматики. Лише деякі праці були присвячені окремим аспектам стилістики та поетики літератури цього періоду, але й вони мали переважно літературознавчий характер.

1 Лотман Ю. М. Структура художественного текста. - М.: Искусство, 1970. - С. 321.

Свідоме применшення естетичної вартості літературної спадщини, а відтак і всього культурно-мистецького масиву “золотого віку” української історії, не сприяло їх популяризації. Маємо надію, що наше дослідження, долучившись до інших сучасних праць, присвячених мові, культурі, естетиці бароко, певною мірою заповнить цю лакуну, сприятиме відродженню та реставрації суцільного, історично неперервного процесу духовного розвою українського народу.

По-друге, вивчення поетичної мови певного періоду, стилю, напрямку тощо проектується і на процес розвитку й збагачення художнього мислення носіїв мови, фіксує зміни у їх психології. Необхідність поглиблення філософсько-психологічних аспектів української лінгвостилістики спонукала дослідника до збирання, систематизації та осмислення матеріалу, який у майбутньому дасть змогу глибше вивчити ці проблеми.

Мета дослідження полягає в комплексному вивченні поетичної метафори, позначеної характерними стильовими тенденціями бароко; у формуванні цілісного уявлення про шляхи й напрямки розвитку та становлення метафори бароко; способи її реалізації в синтагматиці й місце в парадигмі інших засобів образності барокової поетики.

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань-.

- вичленувати із поетичної тканини барокової поезії метафоричні мікротексти, релевантні естетичним та світоглядно-філософським інтенціям художнього цілого;

- описати і систематизувати метафоричні мікротексти за тематичним принципом;

- простежити способи і шляхи перетворення метафори: від стихійних міфологічних образів, які засвоїлися в певних формулах релігійного змісту та народнопоетичних топосах, до теоретично осмислених тропів барокової поетики;

- дослідити культурні впливи, трансформації та інтерпретації, що визначають специфіку барокової метафори;

- вивчити способи реалізації художньо-естетичного коду

літературного бароко в межах інваріантних метафоричних моделей, а саме: своєрідність добору і співвідношення референтів

метафоризації та метафоричних концептів; особливості оформлення та розгортання метафори на цілісних синтагмах; місце метафори в парадигмі засобів образності барокової поетики.

Відповідно до цільових настанов, дослідження проводилось за допомогою таких методів: методу естетичного спостереження над словом у художньому тексті; інтуїтивного, за допомогою якого, в основному, розпізнавалися ядерні образи-архетипи, що зазнали культурної та авторської обробки і зафіксувалися у вигляді образних мотивів; психоаналітичного, спрямованого на знаходження і реконструювання в барокових метафорах та символах того чи іншого психічного або реалістичного субстрату, який обумовив ряди асоціацій та конотацій, що закріпилися за відповідним образом; компаративно-генетичного, який дозволив нам розглянути в одному фокусі поетичні тексти різних історично-часових зрізів і, таким чином, виявити “археологію” метафори, її історичні пласти та культурні нашарування; описово-тематичного, покликаного виявляти, інвентаризувати та класифікувати відповідні стилістичні ефекти; дистрибутивно-контекстуального, який, зосереджуючи увагу дослідника на семантиці вихідної словникової одиниці та її дистрибутивних характеристиках, дозволив визначити на їх тлі специфіку семантичних змін, що відбулися.

Матеріалом для дослідження послужила україномовна поезія епохи Бароко, перші взірці якої, позначені характерними стильовими атрибутами (ускладнена мовна експресія, вишуканість і багатство форм вислову тощо), відносяться до першої половини - останньої чверті XVI століття. Її авторами були Даміан Наливайко, Віталій з Дубна, Гавриїл Дорофієвич, Памво Беринда, Олександр Митура, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Давид Андрієвич, Софроній Почаський, Кирило Транквіліон-Ставровецький.

Розквіт української поезії у формах зрілого бароко припадає на середину XVII століття. У цей час повністю виявляється талант Йоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Варлаама Ясинського, Антонія Радивиловського, Івана Величковського, Димитрія Туптала, Петра Поповича-Гученського, Климентія Зиновіїва, багатьох анонімних авторів.

Отже, об’єктом нашого дослідження є метафоричні мікротексти барокової поезії, писаної давньоукраїнською мовою протягом 50-х років XVI - 80-х років XVIII століття. Вона зібрана і опрацьована в таких виданнях: Климентій Зиновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. - К., 1971; Величковський І. Твори. -К.,1972; Українська поезія: Кінець XVI

- початок XVII ст. /Упорядники В.П.Колосова, В.І.Крекотень.-К., 1978; Г.Сковорода. Вірші. Пісні. Байки. -К., 1983; Українська література XVII ст.: Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика. / Упорядкування, вступна стаття і примітки В. І. Крекотня. - К., 1987; Українська поезія. Середина XVII ст. / Упорядники В.І.Крекотень, М.М.Сулима.-К., 1992.

Важливим джерелом фактичного матеріалу, на тлі якого рельєфніше проступають контури барокової образності, є Біблія, яку митці бароко розглядали як особливу онтологічну сферу, сповнену

таємничих “сенсів”. До компаративного аналізу залучаємо також пам’ятки апокрифічної літератури, маргінальний характер яких виявляє одночасно розходження і компроміс між сталими формами, темами й сюжетами і можливістю їх вільного викладення й тлумачення. Тут ми використовуємо зібрані й упорядковані

І.Франком у серії “Пам’ятки українсько-руської мови і літератури. Апокрифи і легенди з українських рукописів” (Львів, 1896, 1899, 1906) старозавітні, новозавітні та есхатологічні апокрифи.

Значно розширюють уявлення про світоглядні витоки барокової метафоричності тексти обрядового фольклору, у пісенних відлуннях і напівстертих кліше котрого збереглися уламки цілісного міфопоетичного світу наших пращурів, на основі якого постала національна поетична традиція. Найдавніші за походженням тексти народної поезії, у яких репрезентовані мотиви індоєвропейського, праслов’янського та давньоруського походження, знаходимо в книзі “Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі” - К., 1988.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в україністиці об’єктом лінгвопоетичного аналізу стала україномовна поезія епохи Бароко, а саме, такий її важливий атрибутивний елемент, як метафора. Застосування в роботі компаративно-генетичного методу дозволило зробити висновки про взаємодетермінованість стилю і світогляду цієї культурно-історичної доби, дослідити “археологію” явища із урахуванням його різнорідних культурних нашарувань.

Теоретичне значення роботи полягає в комплексному підході до проблем походження, розвитку та особливостей структури метафори, що позначена характерними стильовими ознаками культури бароко; у застосуванні поряд з традиційними описово-

тематичним та дистрибутивно-контекстуальним психоаналітичного та компаративно-генетичного методів дослідження, що відкривають нові перспективи лінгвопоетичного аналізу; у системному використанні наукової літератури з філософії, психології літературної творчості, літературної критики, історії літератури, міфології та фольклору, яка доповнює бібліографічний список суто лінгвістичного характеру.

Виявлення специфічних закономірностей барокової метафори, висвітлення їх причинності може бути корисним для подальших теоретичних висновків і узагальнень у галузі лексикології, стилістики та ряду галузей екстралінгвістики.

використаний: 1) при побудові лекційних курсів стилістики, поетики, психології творчості; 2) для читання спеціалізованих курсів та семінарів на факультетах філології, мистецтвознавства, психології у вузах.

1. Метафора є визначним атрибутом образної системи бароко і характеризується сукупністю специфічних ознак, релевантних художньому цілому.

2. Індивідуальні метафори барокової поезії генетично споріднені з універсальними образами-архетипами, що зафіксувалися в колективній свідомості у вигляді релігійних формул та народнопоетичних топосів.

3. Барокова образність, а, отже, і система її метафоричних

перенесень, постала як результат переплетення різних культурних кодів: християнського грецько-візантійсько-слов’янського, рене-

сансно-західноєвропейського і національного народнопоетичного.

Опрацьований матеріал може бути

7 такі положення:

4. Образно-емоційний та естетичний потенціал метафори реалізується в художній структурі, синтагматичні фрагменти якої можуть бути представлені у вигляді кількох інваріантних моделей: іменної, предикатно! та сентенціальної метафори.

5. Барокова метафора взаємодіє з усією системою образного ладу в цілому, тобто входить у парадигматичну опозицію до близьких за функцією тропів, а саме: порівняння, метонімії, метаморфози, метафоричного епітета.

Апробація дисертації. Основні положення дисертації і результати дослідження обговорювалися на засіданні відділу слов’янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. Окремі її аспекти висвітлювались у доповіді на міжнародній конференції “Писемні пам’ятки IX - XVIII століття східнослов’янськими мовами” (м. Умань, травень 1996) та в чотирьох публікаціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури і списку умовних скорочень використаних джерел.

Зміст роботи.

У___вступі стисло подається історія вивчення метафори,

обгрунтовується актуальність і новизна дослідження, визначається його мета і завдання, принципи й методи аналізу; розкривається теоретичне й практичне значення роботи; характеризується джерельна основа; формулюються основні положення, які виносяться на захист.

Перший^ розділ - “Генеза поетичної метафори бароко” -присвячений вивченню еволюції метафори. Проблема генези метафори в дисертації розглядається на двох рівнях: онтологічному та на рівні культурних впливів і рецепцій.

Саме такий підхід до вивчення явища в діахронії є, на нашу думку, найбільш раціональним і, водночас, таким, що не виключає його іманентної інтерпретації.

У першому підрозділі “Метафора як неодмінна ознака мови" генеза барокової метафори висвітлюється в контексті історичного розвитку метафори взагалі. Систематизоване вивчення та синтез праць багатьох дослідників, починаючи з класичних робіт

О.О.Потебні (“Пояснення малоруських та споріднених народних пісень”, “Про деякі символи в слов’янській народній поезії”, “Із записок з теорії словесності” ), О.М.Веселовського (“Пошуки в галузі російського духовного вірша”, “Історична поетика”), М.І.Костомарова (“Про історичне значення руської народної поезії”, “Історичне значення південноруської пісенної творчості”), О.М.Афанасьєва (“Поетичні погляди слов’ян на природу”) і закінчуючи працями дослідників останніх десятиліть (К.-Г.Юнга, Е.Фромма, І.Г.Франк-Каменецького, О.М.Фрейденберг, Ф.Уілрайта, Е.Кассірера та інших), дали автору можливість сформувати комплексний підхід до вивчення метафори власне літературної, а саме - барокової.

Зрозуміло, що метафора ніколи не була готовою величиною. Перш, ніж набути “фігуральності", вона пройшла довгий шлях розвитку, що супроводжувався перенесенням конкретних смислів на абстрактні.

Первісна метафора, яка виникла в силу об’єктивних гносеологічних законів, була своєрідним рефлексом міфологічного світогляду з характерним для нього полісемантизмом, нерозчленованістю суб’єкта і об’єкта пізнання, речі та її властивості, проекцією внутрішнього життя людини на явища природи.

Особливістю міфологічної метафори є генетична тотожність співвідносних семантик: семантики того предмета, з якого

переносяться ознаки, і семантики того, на який вони переносяться.

Це означає, що давні (міфологічні) метафори не могли ґрунтуватись на широких узагальненнях, порівнювати конкретні явища та предмети довільно, на основі самої лише фантазії. Між предметом або явищем, котре осмислювалось, і його образним конотативним втіленням існували відношення, детерміновані міфологічною свідомістю.

Сліди цього явища спостерігаються в сталих народнопоетичних виразах типу ’’чорна хмара” (саме слово ’’хмара" вказує на чорноту); ’’ясна зоря" (зоря = ясність, день, світло); ’’гіркі сльози” (сльози від горя) тощо. О.Потебня називав це відновленням у свідомості

о

внутрішньої форми слова .

З часом міфологічні уявлення руйнувалися, залишаючи в численних поетичних формулах, топосах, стійких образах народної поезії й епосу релікти міфологічних метафор. Найважливіші з них: астральні, солярні, хтонічні, аграрні. На їх основі сформувалася система архєтипів, своєрідних архаїчних образів, специфіка яких полягає в тому, що між означуваним і означенням існує такий внутрішній зв'язок, як між почуттям (думкою) і фізичним станом людини. Цей зв’язок сприймається всіма людьми однаково, адже ” в основі універсальних символів - властивості нашого тіла, відчуттів і розуму, характерні для кожної людини і, таким чином, не обмежені

• • ~ ч З

ІНДИВІДОМ чи групою людей .

2 Потебня А. А. Мысль и язык. - К.: Синто, 1993. - С. 145.

3 Фромм Э. Забытый язык. Введение в науку понимания снов, сказок и мифов// Душа человека. - М.: Республика, 1992. - 429 с.

Література бароко, у якій художнє чуття було пронизане релігійністю, промовляла до свого читача від серця, передавала йому в типових (традиційних, повторюваних) метафорах і символах ірраціональний досвід попередніх поколінь, а це значить, свідомо або ж несвідомо апелювала до тих образів, у яких збереглася пам’ять про першопереживання людської душі.

У найпоширеніших метафорах барокової поезії, - світло розуму, вогонь любові, темрява гріха, насіння мудрості, - проглядає їх первісна обумовленість об’єктивною реальністю, тотожність семантик співвідносних частин цілого.

У другому підрозділі, який має назву “Культурні витоки барокової образності", розглядається проблема впливу різних культурних традицій на формування естетики цього стилю.

“Однією із “заслуг” барокко, - вважає В. Крекотень,- була активізація дифузії між східно- і західноєвропейськими культурними спільностями” 4. Б.Криса зазначає: “Великий кордон між Сходом і Заходом проходить не лише через територію України, а й через її

• і 5 * —

поезію , а, отже, і через систему п метафоричних переосмислень.

Православно-візантійська орієнтація загострила ідеальне світосприйняття, породила потребу говорити про вищі трансцедентальні смисли та сутності, покликала до нового життя традиційні біблійні символи, архаїчні образи й мотиви. Барокові поети активно вводять у художню фактуру своїх творів символи

4 Крекотень В. І. Українська поезія XVII ст. в системі східноєвропейської літератури барокко// Доп. на конгр. Міжнар. асоціації україністів. - К., 1993. - С. 54.

5 Криса Б. С. Світоглядні основи українського поетичного барокко // Доповідь на когресі Міжнародної асоціації україністів. - К.,1993. -С. 49.

виноградної лози, ягняти (агнца), крину, рожі, світла, хреста (“многоцветного древд”); образи Ісуса Христа, Діви Марії, Адама, Мойсєя, Самсона, ісаака. Біблійною образністю навіяні метафори типу манна науки (“былл солодка і смдчнл // Мднънд его ндукн” -М. Смотрицький, УПК, 171), земні тенета ("бго душд, якь птлшок, од тенет тдємнкіх // Ловцов ушлд, порвллд сЬтн ЗЛСЛД земных -М. Смотрицький, УЛ, 208), ворожі сіті (“Ддккі тя могл от Нггн врджей нсхитнтн” - Д.Туптало, УП, 288), неопалима купина (’’Дднінлов кдменк?! Из купины пллменю!” - Г.Сковорода, 37), а також мотиви радості всієї землі, минущості людського життя тощо.

“Відроджена” античність дала для мистецтва бароко пластичний матеріал, стала для нього розкутою, динамічною, подекуди секуляризованою, формою, у якій втілювались і переосмислювались середньовічно-фольклорні елементи.

Зрозуміло, філософські та естетичні цінності Ренесансу засвоювалися в межах барокового культурного контексту; античність у творчості ’’латинників” ( Софронія Почаського, Григорія Бутовича, Касіяна Саковича) ’’барокізувалася”. Д. Чижевський в “Історії української літератури” (1943) писав: ’’...релігійна лірика стоїть під охороною античних ”муз”; Пресвята Діва стає ’’Діаною”, хрест порівнюють з тризубом Нептуна, в містичних трактатах з'являються

с

’’амури” та ’’купідони” .

Народно-образна стихія проривається у ’’високу” поезію у вигляді традиційних поетичних символів, персоніфікацій, антропо- та зооморфічних осмислень природи і світу, виявляється у своєрідній метафориці, котра через конкретні образи піднімає на поверхню

6 Чижевський Д. Історія української літератури. - Тернопіль: Феміна, 1994. - С. 243.

приховані сутності і таким чином розкриває світовідчуття і творця-індивіда, і цілого національно-культурного континууму, якому він належить. Скажімо, у творах письменників XVII століття оживають і набувають людської подоби:

- небо, земля (“Ооздавый ЗЄМЛЮ н вся, не БО, яко кожу” -Д.Туптапо, УП, 293);

-світ (“...нл сем св'ЬтЄ, которій полен єсть хнтР0СТГИ> полен здрады; которій єдною рукою выносит, другою о землю ударяет; єдною рукою ЗЛДТЫЙ ЛАНЦУХ нл шию, другою пута нл ноги вкллдлєт, єдною царство и вольност дарует, а другою одеймуєт” - А.Радивиловський, ОАР, 275; “Той ко зраком и гласом свонл\ прельщает” - Віталій, УПК, 184);

-частини людського тіла і внутрішні органи (“Молим, рави твои, н прекланяєм кол'Ьн'к сердца нашего” - А. Радивиловський, ОАР, 212; “ц'Ьлуй сердцем” - Д. Туптало, УП, 311);

-душа (“под локти душ” - М. Смотрицький, УПК, 176; “Невиннії душі еереш за уші” - А, УП, 99);

-смерть (“если который з вас пліцекн тоє смерти прескочить” -Д. Наливайко, УПК, 152).

Великий пласт образних висловлювань становлять зооморфічні метафори. Здебільшого, це ототожнення ворогів-іновірців з хижими звірами та птахами: “Отому окрутному ;nd;py коханая дщер его на пожарте кыла выдана” (А. Радивиловський, ОАР, 218); “Праведно ест, бы псов кров дождем во ад снисходила ” (А, УП, 118).

Часто зооморфічні метафори вживаються в розгорнутій формі -порівняннях: “Он глянул, як звір, внет крикнул, як лев...” (А, УП, 99); “Баші-турки, як кидлята, // Пошли в Дунай, невожлта” (там же,123); “Туркы у Будин'Ь...// Повиты, як свині;” (там же, 125); “И яко єлєнь

змордованій вт> день зноя, желаю, І І А, яко оногр на скала);, от жажды рыкаю” (К. Транквіліон-Ставровецький, УПК, 133).

Осмислення навколишнього світу та природи в образах живих істот виявляється у звертаннях і закликах до сонця, гір, рік: “Ой, ріко Стнру,...” (А, УП, 104); “Превынеслын горы ся трясете, // Страхом ввесь округ ск’Ьта наполните, И вы твердым скалы ся лякайте, // йполы падайте ” (Й. Волкович, там же, 163); “0 солнце, мрачно тожесь ся злтл\ыло, // Л\ене лелідлнло” (там же, 164); “Стойте, горнім кгмахи, смутне ся дивите, ...// Крвавую з севе росу испустите” (там же, 154).

У третьому, основному, підрозділі “Походження та семантичний розвиток основних метафоричних образів” на основі фактів метафоризації та ілюстрацій з різних джерел підтверджуємо попередні теоретичні засновки, із декорованих, розгалужених метафоричних образів - консептів вичленовуємо основні образні мотиви, як-от: світло - сонце - день - тепло - волога - рослинність -життя - вогонь - любов - святість - віра (антиномічний: темрява - ніч

- холод - посуха - голод - смерть - гріх - ненависть - безвір’я). Описуємо семантичну структуру й трансформаційну історію кожного

з них з метою виявити їх матеріальний та психологічний субстрат або ж окремі поверхові запозичення та впливи.

Це знайшло своє відображення в структурі підрозділу. Він складається з таких параграфів: §1 - “Метафори води”; §2 -“Метафори світла”; §3 - "Метафори повітря”; §4 - “Аграрні метафори”; §5 - “Метафори слова”. Шостий та сьомий параграфи присвячені, відповідно, філософським категоріям простору й часу, осмислення яких у бароковому мистецтві також зазнало впливів грецько-слов’янсько-візантійського та західноєвропейського світогляду, нанизаних на народноміфологічний стрижень.

У підрозділі використовується весь комплекс першоджерел: авторська поезія бароко, книги Старого та Нового заповіту Біблії, есхатологічні, ново- та старозавітні апокрифи й легенди з українських рукописів, тексти обрядової поезії.

У наступному, другому; розділі “Особливості структури барокової метафори” досліджується статика явища. Ключові теоретичні поняття цього розділу: структура, закономірності

структури, особливості структури.

У першому підрозділі поняття структури метафори розглядається з різних точок зору: узагальнено-абстрактної,

семантичної, синтаксичної; із такої, що знаходить своє вираження в синтагматиці, і з точки зору, котра аналізує структуру метафори в системі парадигматичних відношень. У цьому зв’язку особливо цінними для нас є думки С.Ульмана, Ш.Баллі, М.Блека, А.Річардса,

Н. Д. Арутюнової, В. В. Виноградова.

Під особливостями структури метафори ми розуміємо: 1)відносну частотність тих чи інших семантико-синтаксичних моделей у досліджуваних текстах; 2) домінування певних типів семантичних перенесень; 3) способи їх зовнішнього оформлення і розгортання на різних синтагматичних відрізках тексту; 4) тематичний обсяг метафор, тобто наявність сталого набору референтів метафоризації та метафоричних концептів.

У другому підрозділі другого розділу звертаємося безпосередньо до текстів. Аби полегшити сприйняття та інтерпретацію великого масиву фактів метафоричного

слововживання, вдаємося до запропонованого Дж. А. Міллером7 поділу метафор на іменні, предикатні та сентенціальні.

Кожен з названих класів об’єднує певні інваріантні семантичні моделі метафор, котрі при незначних змінах зберігають сталу структуру, тобто такі семантичні й функціональні властивості, характер яких визначається особливим способом найменування предметів та способом співвіднесення мовних форм з явищами реальної дійсності.

Іменна метафора є елементарною і водночас найпоширенішою моделлю в архітектоніці барокового поетичного тексту. Вона може входити до більш складних побудов, як, наприклад, концепти, предикатні та сентенціальні метафори. Основний принцип утворення іменної метафори - субституція. Тому до особливостей її структури ми відносимо, перш за все, ієрархію метафоричних номінацій у їх відношенні до референтів метафоризації.

У бароковій метафорі чітко окреслюються два тематичних кола референтів метафоризації: світське і релігійне. Перше охоплює лексеми на означення понять зі сфери науки, мистецтва, держави, політики, війни, зосереджує свою увагу на вчинках та рисах характеру причетних до них осіб. їх образна номінація здійснюється в межах таких лексичних серій і тематичних груп: назви птахів, тварин, гадів, риб, комах; цінних металів і коштовних каменів, тканин та одягу, дерев та квітів.

У другому тематичному колі метафорично осмислюються нематеріальні субстанції: віра, праведність, гріх, душа, любов тощо. Багато поетичних асоціацій пов’язано з Дівою Марією, Ісусом

7 Миллер Дж. Образы и модели, уподобления и метафоры// Теория метафоры. - М.: Наука. - С. 263-268.

Христом, святими. Вони художньо реалізуються за допомогою почуттів, емоцій, душевних станів, різних абстрактних понять.

Така особливість метафори, коли нематеріальне осмислюється через нематеріальне, зумовлена етичними нормами суспільства кінця XVI - початку XVIII століть і, можливо, якоюсь мірою успадкована церковно-культовою традицією побудови тексту за принципом багаторівневої семантики, коли sens latent відкривається поступово і відповідно до рівня утаємниченості, “книжності” тощо.

Проте нерідко зустрічаємо метафори, у яких Богородиця, Спаситель, різноманітні абстрактні поняття церковно-релігійного життя оречевлюються. Метафоричні концепти добираються переважно зі сфери благородної флори і фауни {лілея, крин, рожа, виноградна лоза, лев, олень, орел), небесних світил {сонце, місяць, зірки), пір дня і року {ранок, світанок, день, весна). У більшості цих слів диференційні ознаки прямого значення завдяки певним асоціаціям набули символічного характеру.

Установка барокової естетики на “ідеально-смислове передбачення” (С.Аверинцев) сприяла розширенню кола метафоричних символів іменами міфологічних богів і героїв,

топонімами та гідронімами античного й іудейського світу.

Усе це стосується, у першу чергу, іменної метафори,

семантична структура якої передбачає називання певної реалії іншим іменем, яке предикується їй формами дієслова бути, включаючи його нульову репрезентацію: “В егЬдйХ ты /wti'k отрада, в скорвєх ты у*Н;хд” (А, УП, ЗО); "G'tpa и доврод^тель суть то двое крилд...“ (там же, 35); “Книгою смерти ест трунд...“ (там же, 70). Замість нейтрального “бути" іноді вживається синонім “значити", котрий наділений

додатковою семою тлумачення символу, розкриття якоїсь таємниці,

пояснення прихованої суті: ’’Насіння тоє слово значило, 11 Що, в зелшо павши, лмюг плод сотворило“(А, УП,69); “тут нлс'Ьнмє, нетл*Ьніе значить” (там же).

Трапляються й інші способи реалізації іменної метафори: прикладка (“...р>озл'(;тлєт к солицу-Хрнсту...” - там же, 41; “спушиться Христос-женнх пспрелшогу...” - там же, 36; “Лев предндущім Ісус...” - там же, 74; “...при лв-Ь, Еожом Сыни...” - там же); однорідні (у метафоричному плані) члени речення при узагальнюючому слові (“Сердце Силквестрд врлгов_подоптдло // Трох- плоть, сеЛт, ада—” - там же, 86).

У предикатних метафорах носієм художньо-естетичного ефекту стає новий зв’язок лексико-семантичних одиниць, котрий виникає внаслідок порушення звичного облігаторного зв’язку. Семантично нейтральні одиниці набувають фігурального значення.

Категоріальний “зсув” найчастіше здійснюється на основі співвідношень істота/неістота, абстрактне/конкретне.

У результаті, спостерігаємо персоніфікації та інперсоніфікації (в межах предикативної пари), якісні або кількісні перетворення нематеріальних субстанцій (в межах об’єктних відношень).

Характерною особливістю інструментальних та локативних відношень, які складаються між дієсловом та залежним іменником, є те, що найбільше смислове навантаження припадає на слова, що означують поняття емоційно-інтелектуальної сфери. Так, серце, душа, розум, віра, цноти стають виконавцями або ж інструментами певних фізичних дій, місцем їх локалізації.

іменна та предикатна метафори, синтагматично розгортаючись у вигляді повторів, нагромадження синонімів та епітетів, утворюють плеоназми та ампліфікації.

Важливу роль у збагаченні (а іноді й творенні) метафоричного образу відіграють епітети, які умовно можна розподілити на: риторичні (постійні, традиційні), епітети-інтенсифікатори (гіпербола, мейозис), метафоричні епітети (завдяки яким слово, власне, і набуває свого метафоричного значення).

У бароковій образності питома вага належить риторичним епітетам, котрі, на нашу думку, слід розглядати як своєрідну данину середньовічній формульності та етикетності, з якою барокова поетика за інерцією іде рахувалася. Найпоширеніші з них можна представити в системі бінарних опозицій : світлий (ясний) - темний, святий - грішний, чистий - брудний, золотий - глиняний [кам’яний).

Найскладнішу семантичну та логічну структуру мають сентенціальні метафори. їх характерною особливістю є те, що референт цілком виноситься за межі метафоричного мікротексту, а семантика метафоричного концепту формується на основі культурного, мовного, чуттєвого досвіду реципієнта.

У бароковій поезії приклади сентенціальних метафор знаходимо в геральдичних віршах, де слово і зображення вступають у складні взаємодії, при яких зоровий образ постає як контекст, із котрого висновується образ словесний. Таким чином, через емблему, герб умоглядна абстрактна ідея матеріалізується.

Специфічний метафоризм бароко виявляється у формі консептизму, який передбачає існування в одному мікротексті складних образних концепцій, ієрархій, взаємозалежностей та взаємовіддзеркалень. Отож, у силове поле барокової метафори втягуються і такі тропи, як епітет, метонімія, метаморфоза, порівняння, персоніфікації.

У висновках підводяться підсумки спостережень, узагальнюються основні моменти дослідження.

Барокова метафора характеризується сукупністю специфічних ознак, релевантних художньому цілому. Отже, маргінальний характер літератури бароко, яка була своєрідною ланкою “переходу від літератури середньовічного типу до літератури новочасного типу і, з другого боку, як виплив із середньовічної "візантійсько-слов’янської”, південно- та західноєвропейської традиції і влиття у новочасну,

о

ґрунтовану на західноєвропейському досвіді, літературну систему” , позначився і на системі метафоричних переосмислень, у яких спостерігаємо таку ж переорієнтацію, переключення з однієї культурної традиції на іншу, а в результаті - “залишкову” присутність у метафоричних образах їх обох.

В образній структурі барокової метафори розрізняємо щонайменше три культурних пласти: фольклорно-міфологічний,

християнський грецько-візантійсько-слов’янський та модерний ренесансно-західноєвропейський.

Питома вага кожного з цих культурних кодів була неоднаковою в різних жанрах і стилях та залежала від індивідуальних уподобань, філософсько-естетичних засад та майстерності окремого автора.

Синтагматично барокова метафора реалізується в словоформах (“Горкопелынным плачєм” - Й. Волкович, УП, 152), словосполученнях (“справедливости... солнце” - А. Скульський, там же, 144; “Смерть. грі;хд” ‘ Д- Туптало, там же, 279), реченнях (“В слезы омоченное перо

8 Крекотень В. І. Становлення поетичних форм в українській літературі XVII ст. - К., 1992. - Автореферат праць, представлених на здобуття ученого ступеня доктора філологічних наук (у формі наукової доповіді). - С. 3.

мое пишет” - Л. Баранович, там же, 227). Часто метафоричний образ відіграє сюжетотворчу функцію на рівні поетичного мікротексту або цілого твору (наприклад, "Зегар з полузегарком” І. Величковського).

Парадигматично метафора співвідноситься з символом, метаморфозою, порівнянням. Тенденція до зближення метафори і символу, їх комбінування і регулярне вживання у спільному мікротексті забезпечують так звану іконічність змісту поезії, тобто здатність змісту “проростати образами”, відкривати безмежний простір можливих інтерпретацій. Метаморфоза відображає специфічне світобачення людини і митця бароко: їх прагнення переживати власне “я” одночасно в кількох образах, семантичних світах, символічних сферах. Присутність у текстах порівнянь, котрі часто виступають як абсолютні синоніми іменної або предикатно! метафори, знаменує собою характерний для бароко рух від наочного до умоглядного, від очевидного зіставлення до латентного його втілення. У геральдичних та “фігурних” віршах метафори збагачуються зоровими образами й тропами.

Своєрідність ієрархії метафоричних номінацій у їх відношенні до референтів метафоризації виявляється в тому, що “високе” осмислюється за допомогою “високого”, шляхетного, а “земне” - за допомогою “земного” і “простого”.

Отже, метафори барокової поезії мають ускладнену формальну і семантичну структуру, котра, реалізуючись у ряді інваріантних моделей, передає певний обсяг естетичної інформації, втілює ідейно-філософські та художні інтенції стилю.

Умовні скорочення:

А - анонім;

Г. Сковорода - Григорій Сковорода. Вірші. Пісні. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи. - К.: Наукова думка, 1983.

ОАР - В. Крекотень. Оповідання Антонія Радивиловського. - К.: Наукова думка, 1983.

УЛ - Українська література XVII ст. Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика. - К.: Наукова думка, 1987.

УП - Українська поезія. Середина XVII ст. - К.: Наукова думка, 1992. УПК - Українська поезія. Кінець XVI - початок XVII ст. - К.: Наукова думка, 1978.

Основні положення дисертації відображено в публікаціях:

1. Іменна метафора у бароковій поезії // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць,- Київ, 1996. - Вип. 16. - С. 6-8.

2. Генеза поетичної метафори бароко // Мовознавство, 1996. -N2-3. - С. 39-44.

3. Естетична сутність і цінність літератури українського Бароко// Дивослово,1997. - N 2. - С. 40-42.

4. Структура метафори: особливості та закономірності // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць. - Київ, 1997. - Вип. 23,-С. 11-13.

Андриенко Л. О. Генезис и особенности структуры поэтической метафоры барокко.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10. 02. 01 - украинский язык. Институт языковедения им. А. А. Потебни НАН Украины, Киев, 1997.

В диссертации исследуются метафорические микротексты барокковой поэзии; освещаются культурные и мировоззренческие истоки системы метафорических образов. Изучаются способы реализации художественно-эстетического кода литературного барокко в пределах инвариантных метафорических моделей; особенности оформления и развертывания метафор на синтагматических отрезках; место метафоры в парадигме средств образности барокковой поэтики.

Ключові слова: барокова метафора, образи-архетипи, генеза, особливості структури метафори, інваріантні моделі, парадигма засобів образності.

Andrienko L. О. Origin and the structure peculiarities of the poetic metaphor of baroque.

Dissertation for the degree of a Candidate of philological sciences, speciality 10. 02. 01 - the Ukrainian languages, O. O. Potebnya Institute of Linguistics of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 1997.

The metaphorical microtexts of the baroque poetry are investigated in this dissertation; the culture and attitude sources of metaphorical system of images are elucidated. Tere are studied: the realisation way of artistic and aesthetic code of the literary baroque within the limits of invariant metaphorical models; the peculiarity of branching of metaphor in the pieces of syntagma; the part of metaphor in the paradigm of figurativeness means of baroque poetry.