автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.01
диссертация на тему: Генезис теории саморазвития

Полный текст автореферата диссертации по теме "Генезис теории саморазвития"

'V :і *

.м.І .> .1

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ЩЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БАРАНОВСЬКИЙ Володимир Миколайович

ГЕНЕЗИС ТЕОРІЇ САМОРУХУ

09.00.01 —діалектика і теорія пізнання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Київ —1995

Дисертація виконана на кафедрі філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка. ,

Офіційні о доценти: доктор філософських наук, професор НОВІКОВ Борис Володимирович;

доктор філософських наук, професор ПРИЧЕШИ Євген Миколайович;

доктор філософських наук, професор РИЖКО Володимир Антонович.

Провідна організація — кафедра філософії Київського педагогічного університету імені Михайла Драго-манова

Захист відбудеться «_ Ті1995 року

0 « / Ч » годині на засіданні Спеціалізованої вченої Ради

01.01.06 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252017 Київ-17 вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано «_ //> СУ..Цу.;-у ) 1995 року.

Вчений секретар ■'1/1

Спеціалізованої вченої Ради /ГЬ\ І/і

ТО.1 ■ -

доцент ГУСЄВ В. І.

І. ЗАГАЛЬНА. ХАРАКТЕРЮЇЖА РОБОТИ .

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку суспільства породжу« різноманітні проблеми, виріше""л яких вимагав розробку якісно нових основ теорії і практики. Однією з основних загальних специфічних проблем в проблема саморуху, джерела виникнення якої мають місце це а античній філософії. Особлива увага приділяються їй і в Новий час. Сьогодні проблема саморуху викли-

• кав потребу наукової розробки не лише філософами, а й біологами, фізиками, кібернетиками та ін. В якості сучасних ,природничонау-кових передумов дослідження проблеми саморуху функціонують загальноприйняті природничо науко ві теорії розвитку мікро - і макросвіту, а також гіпотези, що виникають в науковому пошуку.Зокре-ма, ті гіпотези, в яких найбільш рельвфно визначені методологічні характеристики способу побудови теоретичної системи знання. Маючи це на увазі, зроблена спроба прослідкувати найбільш важливі,основні, що мають пряме відношення до розробки теорії саморуху. Філософське вчення про саморух, як основа, всеосяжного бачення дійсності, не зводиться до поняття окремих наук про ту чи іншу форму його виявлення, хоча ці уявлення і взаємопов'язані міх собою. Безумовно, більш повний і багатий зміст теорія саморуху мт тоді, коли вона адекватно відображав не тільки процеси природи, а й суспільства, в їх вдності.

Узагальнюючи досягнення науки і практики, філософія обгрунтову« саморух як спосіб буття світу, проте в сучасній філософській науці ще ненач загальновизнаної теорії саморуху, недостатньо розроблений її_ категоріальний апарат. Тому дослідження генезису теорії саморуху як філософсько-категоріального явища відображення процесів світу сприят;ше глибокому осмисленню механізму саморуху суспільства, його творчого потенціалу, а тахож визначення,

чому саморух здійснюється в цьому, а не в іншому напрямку і які його перспективи, ж впливати на цей процес.

Починаючи з другої половини дев’яносто перлого року XX ст. пошуки самовідродаекня незалежних деркав були поставлені на терен практичних дій. В зв'язку з цим проблема теорії саморуху набуває наукового статусу. Теоретична і практична орієнтація на філософське дослідження цієї проблеми розкриває наукові засади найбільш загальних орієнтирів діяльності людини і суспільства.

Сучасне духовне відродаення України відкриває суспільству необмежені можливості. Об'єктивний характер саморуху суспільства в значній мірі залежить від усвідомлення важливості пошуку вдосконалення цього процесу, пошуку нових шляхів у розв'язанні складних суперечностей, здатності розуміти не тільки їх протилежності, боротьбу, а й злагоду. Н*а випадки сьогодні особливого значення оріситаціа «а злагоду, на єдність суспільства, що якісно посилює його саморух. ' '

Сьогодні суспільний інтерес стимулює розробку теорії саморуху в двох основних напрямках: більш повного пізнання буття світу і Еикористання наукових знань відповідно потребам суспільства. У вирішенні цієї проблеми принципове значення маз творчий розвиток діалектики як теорії саморуху, її категоріального апарату як необхідної умови виконання нею світоглядної і методологічної .функцій. Пера за все зростає необхідність дослідження категорії саморуху як історично зумовленої форди логічного відображення дійсності, як основної висхідної категорії генезису теорії саморуху,

Цз висуває на чільне кіецг ¡¡еобгідність аналізу соціально-практичної зумовленості розробка категорії саморуху відповідно швш досягненням шіуки і соціальної практики, ь такох ДІглгК'-ОЧНОГО вКЕЄД€НКК її ЛОГІЧНОЇ Структури, ДОСЛІДПЄііК)! §*НКЦІЙ, Я8І

вона виконуд в сфері теорії і практики.

Головне в цьому напрямку - категорія саморуху в системі основних філософських абстракцій, що становлять зміст теорії саморуху. Спираючись на принцип єдності історичного і логічного,необхідно визначити логіку генезису теорії саморуху, II категоріальний зміст та функції. ’ '

Мета дослідження полягає і в тому, щоб розкрити діалектику абстрактного і конкретного в побудові наукової теорії саморуху. Цьому сприяє, на наш погляд, дослідження законів діалектики як законів саморуху, особливо функцій категорії саморуху в світог -глядній орієнтації людини, зокрема, в науковому пізнанні процесів природи і суспільства. •

Одним із важливих завдань наукових досліджень вищої школи -вихід в практику навчального процесу, це стосується дослідження і категоріального апарату філософії, особливо функцій категорії саморуху в оновленому викладенні філософії в навчальному процесі та дослідженні студентами цієї проблеми в наукових пошуках. Вадливо відзначити, що це питання можна віднести до найбільш фундаментальних у всьому комплексі розглянутих актуальних питань, та -кий підхід до нього ке обмежузться вивченням проблеми методики, головна мета - всебічно і проблемно викласти філософське вчення про саморух світу, особливо суспільства, його основні проблеми та їх вирішення. ’

При цьому, слід підкреслити,що філософія,як відомо,являд собою теоретичну основу культури. Одне із найбільш актуальних питань цієї проблеми - теоретико-методологічка культура.еташ її формування,логічна структура, місце і роль в ній категорії само-руху.ІІ вплив на вирішення проблеми активізації ініціативності мислення і практичної діяльності людини.

Нарешті, актуальність дослідження категорії саморуху як ступені пізнання і форми знання викликана ще одним важливим завданням, нині висунутим соціальною практикою - це дослідження категорії саморуху як принципу практичної діяльності, який найбільш повно виявляє себе у зростанні активності людини в сфері "наука - техніка - виробництво". В цьому напрямку набуло важливого значення дослідження самовиявлення ініціативи людини,перетворення цієї ініціативи в ініціативно-практичну діяльність,що прискорює саморух суспільства.

Стан наукового дослідження. На відміну від інших теоретичних питань,пробеема саморуху стала предметом спеціального дослідження лише в останні десятиріччя,але переважно в світоглядному аспекті. Перш за все,це поясняється повно» складністю.і багатоаспекністю цієї загальної проблеми в цілому, а також потребами і умовами,що склалися.Важливо при цьому відзначити,що вперше істотні аспекти проблеми саморуху були розглянуті ВД.ІДинкаруком і В.СЦБосенхом.

Разом з цим доводиться константу вати, що проблема саморуху, в порівнянні з іншими проблемами, менш всього досліджена,хоч в останні роки стан в цій галузі помітно змінюється. Значну наукову цінність мають дослідження Д.А.Петрушенка "Самодвижение материн в свете кибернетики" /Москва,1971/ і "Еданство системности, организованности и самодвикения /0 влиянии философии на формирование понятий теорик систем" /Москва,1975/, в яких зроблено аналіз проблеми зв’язку системності,організованності і саморуху. Розглядається і зміст категорії саморуху співвідносно з категорієп активності. Внаслідок цього виходить, що у визначеному відношенні поняття активності ширше саморуху,поскільки воно, вважав Л.А.Петрушенко, більш повне, конкретне. Категорія саморуху визначається як такий рух, який містить в собі суперечність. Цим зосереджена

увага на найбільш важливому, головному - суперечності саморуху. Однак, на наш погляд, завдання полягав в тому, щоб поглибити визначення змісту категорії саморуху, особливо тих донять, які утворюють її логічну структуру. '

Важливий крок в цьому напрямку зробив Ф.Ф.Вяккерев в монографії "Проблема самодвижения в материалистической диалектике" /Ленинград, 1971/, в якій основна увага зосереджена на особливостях саморуху біологічних і соціальних систем, піддана критиці теорія рівноваги, здійснена спроба визначити об*зктивний зміст категорій руху і саморуху. Саморух визначається як власна, внутрішньо необхідна зміна системи, яка породжуються суперечностями системи, посередковуячими ‘дію зовнішніх детермінантів.

Відповідно із зростаючими потребами пізнання і практики у предмет спеціального дослідження виділені нові аспекти і питання загальної проблеми саморуху. В цьому напрямку науковий інтерес являз змістовна праця В.А.Кайдалова "Диалектико-материаяистичес-кая концепция самодвижения и ее современные проблемы" /Томск, 1982/, автор якої послідовно розкривав сутність концепції саморуху, основні функції її принципів у вирішенні природничо науко вих проблем, звернена увага на питання про місце категорії саморуху.

$

Опубліковано також декілька змістовних статей, в яких розглянуті окремі аспекти категорії саморуху. На теоретичне значення цічі категорії в дослідженні проблеми автономності живих систем поеилазться А.І.Левко /Мінск,І967/.

Окремі аспекти проблеми саморуху в тій од іншій мірі розглянуті в працях Н.О.Булагова, С.В.Кримського, Б.О.Парахонського, М.О.Ларняка, З.М.Дричепііг, Ы.Ф.Тарасенка та ін..

Необхідно підкреслити, цо приведений перелік і аналіз праць виявляє помітну різноманітність піднятих питань проблеми саморуху. Однак безпосередньо теорії саморуху у вітчизняній історико-філо-

б . софській думці не присвячено дисертаційних досліджень.

Звергаз на себе увагу і той факт, що у філософській літературі немаз здносгі поглядів у визначенні змісту категорії саморуху, спостерігаються штучне обмеження загальності II змісту, в багатьох випадках вона ототожнюється з категоріями руху і активності. Безперечно, дефініція філософських категорій, зокрема, категорії саморуху, в певному розумінні відносна.

Пізнання все більше проникая в сутність саморуху природи і суспільства, вдосконалюючи знання про нього, що вимагав постійної уваги до категорії саморуху, як основної.

Необхідно також відзначити, що до цього часу ще не досліджені функції категорії саморуху в науковому пізнанні, в практиці . навчального процесу, а тин більше в активізації ініціативності людини в сфері "наука-техкіка-виробництво".

Викладене вище дозволило визначити мету і основне завдання нашого дисертаційного дослідження. . ^

Мета і основні завдання дослідження. Загальною метою д дослідження генезису теорії саморуху, її змісту та функцій.

Для досягнення цізї мети в дисертації поставлені такі . завдання:

- дослідити логіко-гносеологічну специфіку формування категорії саморуху в античній філософії, звернувши увагу на об’єктивний зміст і понятійний вираз, визначити її логіку розвитку і функції

в філософії епохи Відродження та Нового часу;

- здійснити аналіз становлення категорії саморуху як основної висхідної категорії генезису теорії саморуху;

• - реалізувати самостійний підхід до розробки категорії само-

руху відповідно до сучасних досягнень наукового пізнання і соціальної практики, здійснити аналіз її місця і ролі в системі основних абстракцій, що становлять зміст теорії саморуху, звернуваи

увагу на принцип саморуху,який пронизує всю систему знання, субординує його, спрямовує функції теорії;

- спираючись на зміст категорії саморуху, показати її значення в світоглядній орієнтації людини, а'також розкрити особливість функцій, виділивші при цьому основні ступні, їх взаємозв'язок і роль в науковому пізнанні; • .

; - дослідити світоглядно-методологічну спрямованість категорії

саморуху в системі оновленого викладання філософії в навчальному процесі. г

Методологічна основа і предмет дослідження. При розробці теми автор виходить з потреб наукового пізнання і соціальної практики. Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи сучасного філософського знання. Автор також спирається на теоретичні положення і висновки Першого Всеукраїнського конгресу філософів /Київ,1991/. '

Відповідно до поставлених завдань матеріалом філософського дослідження були праці філософів античності /Геракліт, Демокріт, Епікур, Платон, Арістотель/; епохи Відродження /Бруно, Кузанський, Патриці та ін./; ХУП-ХУШ ст. /Бекон, Толанц, Декарт, Гассенді,

Дідро, Гольбах та ін./; класичної німецької філософії /Кант, Фіх-І

те, Гегель/, діалектико-матеріалістичної філософії /Маркс,Енгельс, Ленін/, вітчизняної філософії /Прокопович, Сковорода, Шевченко, Костомаров, Драгоманов, Оранко, Грушевський та ін./.

Автор спирався на наукові праці сучасних філософів, присвячених аяшіізу окремих аспектів проблеми саморуху /Ф.Ф.Вяккерев, В.А. Кайдялов, А, 1.Левко, Л.А.ііетруиеняо/,а також на дослідження проблем історії філософії, сучасних проблем діалектики, логіки, теорії пізнання, науки і практики, які мають в собі в тій чи іншій мірі аналіз окремих аспектів пройдеш саморуху /В.П.Аедрущенко,1.В.Бич-ко, 0.К’.Бисгркиький, А.С.Богомолов, и.0.Булатов, В.А.Буслинеький,

Г.1.Волинка, Г.І.Горак, В.С.Горський, М.Ф.Землянський,В.М.Князев, А.8.Конверський, С.Б.Кримський, В.С.Дутай, Ю.В.Кушаков, В.1.Ку-ценко, ІІ.І.Иихальченко, Б.В.Новіков, М.О.Парнкж, В.С.Пазэнок,

ІІ.В.Попович, б.М.Иричепій, В.А.Рижко, 1.Д.Рожанський, В.Г.Табач-ковський, Й.5.Тарасенко, В.1.1инкарук, 0.1.Яценко, Т.1.Ящук та ін.

. Особлива увага приділяються аналізу періодичної' преси, в якій відображаються саморух суспільства, реалізація його творчого потенціалу, а такок на досдідкекня філософських проблем зарубіжними філософами.

Наукова новизна дослідження. Здійснено філософське дослідження геио: "су теорії саморуху,, обгрунтована її структура, основно» висхідною категорій якої з категорія саморуху, визначені її функції в науковому пізнанні та практичній діяльності.

Більш конкретно наукова ноекзік глт>ахен& б таких основних саг-адких» ео ьііЖкіїться на захист: ’

- основними етапами становлення категорії саморуху, що здійснюються в інтегративному зв’язку з категоріями світу, буття, матерії, руху, розвитку,, суперечності, закону та ін. і під впяивоы розвитку наукового знання, що в своїй основі спираються на практичну діяльність, д: а/ дорефлехсійне уявлення про саморух світу, вперае виведене через поняття*, світ, самозростання, довільне, рух /Геракліт, Демокріт, Епікур/; пізніше - саюрух /Платок, Арісто-тель/; б/ відображення саморуху світу в дискурсивному ряді логічних категорій /Бруно, Куз&нськкй та ін./; в/ спроба дослідити співвідношення руху і саморуху /Толанд, Гольбах та ін./; г/ становлення в загальних рисах категорії саморуху як фар*: ьжлення і логічного засобу вкрізаачя філософських гроблен /лык, Гсгыь/; д/ аналіз філоссфаько-соціальнаї ггкСлйім сгагоруху /йаркс, Е:-ггслі)с8 сенікЛ ж/ утвердаення ідеї си»й(*у с соиІАВ%нд>лрактачніЕ діяльно 5« і Э !«'ЄТ053 СаіОБ'їіЗК&ЧеШіХ І Ск*іС едссконилсиї*с Зутея суспіль-

ства /Шевченко, Франко, Драгоманов, Груиевський та ін./;

- відповідно сучасним досягненням науки і практики дано авторське визначення категорії саморуху. Доведено, що саморух -спонтанна, самостійна, самоорганізована, ‘внутрішньо необхідна зміна об’єктивної реальності, іманентністю якої в постійне виникнення і розв’язання суперечностей. Зроблені висновки про те, що,

на відміну від категорії руху, категорія саморуху відображав спо- ' сіб буття об’єктивної реальності в більш багатих і глибоких визначеннях - у неї існують конкретні інтегративні зв’язки з-категоріями матерії, суспільства, самостійності, самоорганізації, розвитку, > суперечності та ін.

- доведено, що з становленням категорії саморуху як основної висхідної категорії відбуваються генезис теорії саморуху. Дослід- . ження гг эго процесу дозволило зробити висновок, що теорія саморуху в категоріальна система об’єктивно-істинного знання саморуху об’єктивної реальності як закономірного процесу;

- будучи за своїм об’єктивним змістом знанням сутності саморуху реальності, тобто універсальних законів, необхідних зв’язків, відношення самоорганізації і самодетермінації та ін., теорія ке. лише П0ЯСКЮ5, а й прогнозує саморух природи і суспільства, вона орйнтуз дослідника на ще не вивчені процеси, що здійснюються в природі і суспільстві. У логічному виразі пізнання основ-нии принципом, який пронизуз всю систему знання і субординуз його,

<з принцип саморуху;

- досліджено логічну послідовність та ступені розгортання методологічно? функції категорії саморуху як принципу в науковому пізнанні, що здійсняються через логічне визначення того, що підлягав пізнання /регулятивно-пошукова спрямованість/, ступінь пізнання, який синтезув з собі основні теоретичні уявлення про саморух«

- в практиці навчального процесу саморух як форма знання

сприяз активізації творчого мислення студентів,формуванню у них теоретико -методологічної культури; .

- визначено, що категорія саморуху як форма знання в інтег-

ративному зв’язку з поняттями "самоорганізація", "самодисципліна", "самоуправління", "самоініціатива", "самовдосконалення" та ін. всізю сводю суттю впливаз на зміст і характер практичної діяльності, особливо в активізації творчої ініціативи людини в сфері "наука-техніка-виробництво". В цьому напряьасу відбувається реалізація категорії саморуху як логічної форми знання в принцип практичної і теоретичної діяльності; .

- найбільш ефективно функції категорії саморуху розкривають-

ся у взаємозв'язку з категоріями і принципами, які експлікацішть її внутрішній зміст, разом з нею теоретико -методологічну

ослову теорії саиоруху.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження по-лягаз в тому, цо вони можуть бути враховані і використані у вирішенні теоретичних і практичних проблем. Положення, висновки і пропозиції мають безпосередня відношення до дослідження окремими науками конкретних форм саморуху, особливо в дослідженні закономірностей саморуху мікро- і макросвіту, а також при побудові природ*-ничо-наукових теорій, що матимуть безпосередні значення для'вирішення актуальних проблем подальшого розвитку функцій теорії саморуху. Во:;к можуть бути враховані і використані у вирішенні практичних проблем, особливо в підвищенні ефективності творчого потенціалу саморуху суспільства, а також для наукового передбачення. Результати дослідження можуть бути використані в практиці учбового процесу, сприяти бІЛЬЛ єбзКТКЕНОіу ¿лївідоккєнни студентам-»: основних сучасних проблем філософі! і природознасства та їх шрі-кення. Більп того, вони можуть бути еакористааі при ¿дссксналеній

підготовки аспірантів і на теоретичних семінарах професорсько- -викладацького складу вузів, а також в підвищенні кваліфікації спеціалістів народного господарства. Вирішення цієї проблеми залежить від рівня світоглядних і духовних орієнтацій кадрів.

Апробація гфапі. Дисертація в результатом багаторічної науково-дослідницької і педагогічної роботи автора у вищій школі.

З викладом осноенкх ідей і полонень дисертаційного дослідження автор виступив на республіканських науково-практичних конференціях: "Єдність світоглядної і методологічної функцій філософії" / Киї в, 1980/; ’’Світоглядні і методологічні проблеми взаємозв’язку теорії і практики” /Київ, 1983/;1"Формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, соціального і гуманістичного мислення у студентів у позанавчальний час /Одеса, 1993/; на обласних науково-практичних конференціях ДСитсшр, 1980,1987,1993,1994/; виступив з теоретично» догіовідю з теми дисертації в Школі докторантів філософського факультету Ленінградського університету /Ленінград, 1983/; на науково-виробничіїх і науково-технічних конференціях Житомирського філіалу КІІІ, нині - Житомирський інженерно-технологічний інститут /1975, 1960, 1984, 1989, 1993, 1994/ і на засіданні кафедрі філософії гуманітарних наук Київського університету іц.Тараса Шевченка. .

Автор дисертації виступив з. доповіде " Філософський аналіз духовного сашвідродження" на Першому Всеукраїнському . конгресі філософів /Київ, 1991/. ,

По темі дисертації автором опубліковані монографія "Генезис •- и функцій категории сашдвижения". - Киев: Вища школа, йзд-во при Киев. ун-те, 1985. - 136 с., а також ряд статей в наукових збірниках "Проблеми філософії", "Вісник Київського університету" та ін. Зазначена монографія одержала позитивну рецензія в науково-періодичній пресі.

Структура дисертації, визначена логікою дослідження,безпосередньо випливав із його мети і основних завдань.Вона складається із вступу, трьох розділів, висновків і списка основної використаної, літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ_ •

У"Вступі" обгрунтована актуальність теми, здійснений аналіз стану розробки її, визначена мета і завдання дослідження, його методологічна основа і джерела, розкрита сутність нової концепції саморуху, її основні положення, винесені автором на захист,практичне і теоретичне значення результатів дослідження, їх апробування і структура праці.

У першому розділі - "ІСЇОРЖО-ЗІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДОЕН-НЯ КАТЕГОРІЇ САМОРУХУ" - досліджена логіко-гносеологічна специфіка формування категорії саморуху в інтегративному зв’язку з категоріями світу, матерії, суспільства, буття,розвитку,закону та ін. У своїй основі цей процес спирається на досягнення античної науки і практики, а також епохи Відродження та Нового часу.Відзначений підхід мав важливе значення для з’ясування становлення категорії саморуху, особливо функцій, які вона виконує у пізнанні світу.

У першому параграфі - "Становлення категорії саморуху в античній філософії" - здійснений аналіз науки, культури і історично складеного взаємозв’язку філософських і природничонаукових погледів актичного суспільства. На основі цього підходу показано, що в античній філософії здійснюється спроба переробити споглядальні уявлення в поняття, і на цій основі, на більш розвинутому їх рівні, в категорії, про що свідчіть, наприклад, вчення йадеса, одним із основних понять якого є поняття "вода". Його увага зосереджена на пошуку начала, основи життя всього існуючого, поняттям "вода” . позначається не тільки вихідна ступінь руху, вона і основа, в той хе час і процес.В результаті Фалес стихійно наблизився до висновку,

13 .

що все те, що рухається природно, рухаються саме собою. Звичайно, припущення про саморух світу це не висловлюються конкретним понятійним визначенням, да роль виконує почуттєво-образна форма уявлення, яка спирадться на досвід практичної діяльності і результати безпосередніх спостережень різноманітних явищ природи і суспільства. '

Анаксімандр, на відміну від Фалеса, спробував розглянути рух • в більш метафізичному, чим натурфілософському плані, про що говорить детально розроблена ним космологічна концепція. Те, що виникав, звертав увару Анаксімандр, повинно мати завершення, потім воно знову проходить певний нлях руху і зміни. Ця його діалектична ідея в своїй основі спирається на поняття "алейрон". Хоча Анаксімандр і висловив в примітивній формі здогадку про природу протилежностей, однак важливим було уже те, що принцип роздвоєння . єдиного на протилежності був застосований ним до пояснення походження світу. Більш повно розкривається цей процес в філософських поглядах Геракліта, Демокріта і Епікура. Це дійсно був крок від міфа до логосу /закону/,до розуміння руху як саморуху.

Враховуючи це, ми прослідкували логіку викладення Гераклітом

своїх світоглядних поглядів, виділили найбільш раціональне, що і ' ф відіграло важливу роль в становленні категорії саморуху. Всі зміни

в космосі, за вченням Геракліта, зумовлені його внутрішнім життям /живим вогнем/, усе здійснюється через боротьбу і по необхідності. Начебто підкреслюючи загальність закону, Геракліт говорить, що навіть*'пскхеї"властивий самозростаючий логос. Це мислення загальне для всіх, про що свідчить подальший філософсько-соціальний аналіз. Всі, що бажамть говорити розумно, повинні спиратись на цей загальний закон, подібно тому, як держава грунтується на законі, підкреслює філософ. Звичайно, Геракліт не зміг розгорнуто

пояснити саморух як спосіб буття овіту, а також розробити категорію саморуху, але він, власне кажучи, поставив питання про сутність руху, разом з тим вперше в історії філософської думки ввів поняття "самозростання". .

Перші гіпотези і уявлення про саморух як спосіб буття сві-

■ ту приваблюють до себе увагу Демокрі та,Еп ікура, Арістотєля, а також філософів в наступні століття. Аналіз поглядів Демокріта показав, що він не зміг діалектично пояснити сутність руху, однак філософ посилаються на його вічність, поскільки воно не має причини як безшчаткОБе і а причиною всього і себе, здійснюються в силу власної необхідності. •

Більш чітко поставлене принципове питання про причину відхилення атомів у Епікура, що сприяло розробці визначеного підходу до цього питання і його вир&юння- У укладі свого вчення про відхилення атомів Епікур спираються на такі поняття - прообрази категорій як, наприклад, "світ", "матерія", "внутрішнє", "необхідне", "рух", "відхилення" та ін., з якими найбільш пов’язано становлЕння категорії саморуху. • •

У цілому к філософи розглядуваного нами періоду виходили в основному із дорефлексивного уявлення про саморух матерії, і хеча в їх вченнях містяться глибокі діалектичні догадки про його дійсну сутність, однак розгорнутої дискурсивної зумовленості цих догадок ми не находимо ні в одного філософа. Навіть термінологічно категорія саморуху оформилась ке повністю. •.

Дослідасекня проблеми саморуху займа-з .важлиііе місце в філософії Платона і Арістотєля.

У працях Платона найбільш чітко викладена логіко-гносеоло-гічна специфіка формування категорії саморуху. Про це свідчить Ного намагання не тільки розглянути саморух природи, а й суспільства. За Платоном, раз предает сам себе рухез, йому властивий

саморух, життя. Найбільп активним суб’єктом цього процесу ю суспільство, яким, на думку Платона, повинні управляти науки. Платон иуказ точне поняття, яким можна було б позначити причину і сутність руху, при цьому це поняття повинне бути близьким за змістом до поняття "рух". У праці "Федр" воно мислиться "як рухаю саме себе"; в діалозі "Софіст" збагачуються змістом ідеї боротьби протилежностей; у праці "Політик" виділяються поняття "довільне”; і, накінець, у праці "Закони" вживаються поняття "саморухаючий". Важливо відзначити, що поняття "саморух" набуваю категоріальне значення в якості нового логічного принципу. Тоді як в "Метафізиці" Арістогеля розглядаються не тільки зміст категорій, але і їх логічні функції, в тому числі і категорії саморуху, яка часто виступаю в формі судження, наприклад, "зміна сама собою", "рух сам собою". -На над погляд, Арісготель підійшов до важливого висновку, що категорія саморуху,, відображаючи відношення людини до природи і до самої себе, тобто її діяльність, характеризую спосіб буття суспільства.

Таким чином, антична філософія не тільки висунула, але намагалась і розглянути сутгюві аспекти проблеми саморуху, що привело до понятійного оформлення категорії саморуху як форми мисленного відображення світу. _

У другому параграфі - "Категорія саморуху в філософії епохи Відображення та Нового часу" - увага зосереджена на,філософії Відродження. В цей період посилюються боротьба в філософії, відновляються в правах і ті проблеми, якими цікавилися античні філософи, ренесанських філософів все більше приваблюю до себе проблема саморуху. Значний внесок в розробку теоретичних уявлень про саморух матерії внесли Д.Бруно, (¿.Казанський та ін.. У філософії Д.Бруно відбуваються перетворення античних загальних уявлень про саморух юдиного універсуму в більш розгорнутий дискурсивний ряд

категоріальних визначень. Уявлення про саморух природи набував тут фіксовану концептуальну фору вираження, направлену на логічне охоплення сутності розглядуваного предмета. ■

Більш поглиблений розвиток категорія саморуху набула в філософії Толанда. У праці "Письма до Серени" він виклав свою точку погляду на питання співвідношення руху і саморуху. Цьому, без сумніву, сприяло критичне засвоєння ним цінних ідей філософії Локка, Бекона, Спінози та інших мислителів. З точки зору Толанда,необхідно врахувати різницю між внутрішньою енергізю, саморухом або суттєвою активністю всякої матерії, без якої вона не могла б підлягати ніяким окремим змінам і розділенням, і тими просторовими рухами або переміщеннями, які являэть собой різні модифікації суттєвої активності. Основна тенденція дослідження цізї проблеми Толандоы виявляються у його прагненні, визначити саморух матерії найбільш адекватним йому терміном "саморух". Однак для нього проблема сутності саморуху надто складна і скрутна, вирішення якої не могло бути здійснено з позицій метафізичного методу.

Разом з тим, Голанд відходить від позицій Кауарда, який

стверджував, що Бог наділив матерію принципом саморуху. 1 Всесвіт,

з точки зору Кауарда, з необхідністю зруйнувався б, якби вся матерія прийшла в саморух, тому Бог і вважав за потрібне її обмежити.

У дослідженні проблеми саморуху важлива роль належить французьким філософам, зокрема Гассенді, Дідро, Гольбаху. Розвиток їх філософської думки нерозривно пов’язаний із захистом і пропоган-дою атомістичного матеріалізму мислителів античної філософії. Найбільш близько підійшов до розуміння саморух}' матерії Гольбах.

У "Системі природи" він розглянув відношення руху і саморуху. На відміну від Толанда, Гольбах спробував довести, що не будь-який внутрішній рух. виникав довільно, один лице довільний рух <з джерелом всіх змін, всіх модифікацій матерії, П.Гольбах прагне дати

• 17

розгорнутий аналіз категорій, однак йому не вдасться в повній мірі уникнути синкретизму, не зміг він внести, на нам погляд, більш важливих новацій в розробку логіко-методологічних принципів дослідження проблейи саморуху. '

Однак, якою.б обмеженою не була розробка категорії саморуху в ХУІ-ХУІіі століттях, вона,- безумовно, являла собою історично необхідну ступінь в II становленні і розвитку, це стосуються Ікла— сичної німецької філософії, особливо філософії Канта і Гегеля.

Про те, що Кант безпосередньо був захоплений проблемою саморуху, свідчать його роботи, в яких увага філософа зосереджена на рухомій силі тіла, яка осмислювалася за допомогою категорії каузальності. За своїм гносеологічним змістом категорія каузальності найбільш взаємопов'язана з категорією діяльності, яка маз у філософії Канта таке ж призначення,.що і категорія саморуху. Визначення саморуху світу з лише першим кроком на шляху до побудови концепції саморуху, а для того, щоб послідовно провести цей погляд на світ, потрібно піти далі, до пізнаюш його. Помилка Канта була в-- тому, що єдиним способом доказу загальності категорій він вважав припущення їх апріорного походження.

Цілком по-новому поставлені проблеми науки логіки і II категорій в філософії Гегеля.Перш за все, Гегель піддав критичному аналізу категоріальний апарат філософії Канта, суб’єктивізм §іхте і філософія тотояностх іеллінга. Тут потрібно прийняти до уваги, що для характеристики змісту саморуху Гегель залучав категорії спонтанності, іманентності, самостійності та ін., однак основні ЛСГІГ--‘НГ іїуккції виконують категорії заперечення, розвитку, основи, неосчіюності, закону і умовії. Безумовно, Гегель відцає перевагу основі, умора необхідна .для кого життя х тут же філософ приходить лг ао углов', "втпгу-ттьс*" г. проіус саморуху, і в цьому,

5-_:; С; утрккучтьел ГЛІІdOi'e постлпления корінної яро^леі'и

їв

діалектики, яку намагався вирішити Гегель в своїй "Науці логіки". Однак Гегель дослідауч не саморух матерії* а форми логічного мислення, якими осягаються абсолютна ідея« ось чому його діалектика иал • потребу в матеріалістичній переробці.

Необхідно було в першу чергу усвідомити і висловити в логіці категорій саморух суспільства, закони його діяльності. На їда проблему звернув увагу Маркс в своїй праці "Капітал". Аналіз руху капіталу як самозростаючої вартості необхідний був Марксу не тільки для з’ясування вартості в якості саморухомої субстанції, завдання полягає і в тому, щоб пояснити додаткову вартість, виробництво якої е основною функцією капіталу. Теоретичний аналіз окремих аспектів проблеми саморуху продовжував Ленін, вихідним принципом якого - практична діяльність. Де не тільки точка зору, але і певне правило, спрямоване на пізнан-м і переборення об'єктивної дійсності. Бпноги цізї діяльності викладені як в філософії, так і в практиці, наслідки якої суспільство оцінки сьогодні.

На сьогодні опубліковано чимало наукових праць, що висвітлюють історію вітчизняної філософської думки. Здійснено аналіз ідей та праць мислителів, зосереджена увага на загальних проблемах суспільного розвитку, однак необхідно відзначити, що безпосередньо генезису ідеї саморуху у вітчизняній філософії не присвячено ' спеціальних дослі,вдень. Коріння цізї проблеми, безперечно,дося - . гають ХУІ століття, ггро що свідчить практичне прагнення українського народу до свозї духовності, державності та незалежності, яке найбільш притамане українському народному руху. М.С.Груиєвський відзначав, що починаючи з ХУІ століття культурно-національному руху в Україні найбільш сприяло заснування братства і козацтва. Ііродоакузоча дослідження цього процесу, і&.р’яна а;; /СБіА/ ігулхо-д;і:ть цо висновку, гр брахстю пр/.гтул?'лс до здійснення програми ::улі'гурні:х, педагогічних і рзлігійних рпфори, щ&ід» к-:дат!ім.ч

його досягненням було заснування власної друкарні, відродження культури, освіти. Тоді як козаччина - до старих слов*янських підстав демократизму: свободи, рівності й братства. Б кінці ХУІ століття козаччина стад самосвідомою силою суспільного життя. Цьому сприяв розвиток філософської думки в Ки<зво-Могилянській академії

- першого вищого навчального закладу Київської Русі. Важливим було звернення відомих професорів /П.Могила, І.Кононович-Горбацький, І.Гізель, Ф.Прокопович та хн./ до античної філософії та філософії епохи Відродження. У їх лекціях, дискусіях предметом обговорення були питання матерії, субстанції, суспільства, буття,саморуху та ін.. Найбільш вадливе значення мад філософська спадщина Ф.Прокопо-вича.

Ф.Прокопович ще у ранніх своїх працях "Логіка", "Натурфілософія, або Фізика", "Етика , або наука про звичаї", а також у лекціях розглянув актуальні філософські проблеми, зокрема проблему руху. Осмислюючи проблему руху, він акцентує увагу на причині. Такий підхід дозволяв йому викласти думку про причини різного роду, серед яких Бог ч перша найголовніша причина, йому підпорядковані всі інші причини. Посилаючись на авторитет філософів,Прокопович відзначав, що пе^ша причина діз з допомогою інших причин, тобто причин, які самостійно діють в природі і суспільстві. Філософ приходить до висновку, що універсальний рух має у своїй основі власні принципи, без Знання яких неможливо зрозуміти і всього того, що досліджуються.

Досить чітко поставлені і розглянуті філософські питання ці<зї проблеми в працях Г.С.Сковороди. Дослідженню філософського і соціально-етичного вчення Сковороди присвячено немало праць загального характеру, однак більш поглиблене осмислення його філософської спадщини даз можливість виявити аспекти проблеми саморуху, актуальність яких не підлягає сумніву і сьогодні.

20 ^

Філоеофбько-соціальний ідеал Сковороди базувався на його принципі: "Природа з першопочаткова всьому причина і саморухома • пружина". Вона підпорядкована внутрішньому закону саморуху і саморозвитку. Торкаючись конкретних питань пізнання, Сковорода вважає, що через пізнання природи і суспільства відкриваються риси людини, Бога, і в цьому тайна буття.

Важливу роль в розвитку української духовності відіграла народна поезія Т.Г.Шевченка. Поява його "Кобзаря" і "Гайдамаків", "Послання до земляків" була важливою подією українського життя.

Як відзначає бвген Кирилюк, не без впливу, а можливо, і з участю Шевченка написані програмні документи кириломефодіївціе: "Книги битія українського народу", "Статут" тощо. Надзвичайно розвинене почуття свободи, протесту проти поневолення українського народу надихає Шевченка не тільки на виклад буття, а й майбуття України.

Для його погляду характери? демократична спрямованість на побудову вільної, самостійної України, як рівної у дружбі народів. Де . стосується і підходу 1.Франка до філософсько-соціальних проблем.

Він посилаються на духовний розвиток суспільства. У здійсненні цього завдання важливу роль відіграє культурно-національний рух, який охоплює пізнавальну і практично-перетворюючу діяльність^

І.йранко приходить до висновку, що рух є та сила, з якою пов’язане буття України, відродження її духовності, незалежності і самос-тійсноті. Тут багато що залежить від самовдосконалення української нації, разом з втіленням суспільного ідеалу мета буде осягнена сама собой, відзначає філософ. Специфіка поняття " сама собою" полягає в тому, що боно, як і поняття "самоуправління", "самостійність", "самозадоволення" та ін., відображає саморух суспільства.

Особливого значення набула реалізація ідеї саморуху в пер-иій половині XX ст., оскільки це зв’язано з процесшли самовизначення української дернави. Таким практичним утвердженням ідеї

саморуху було утворення Української Народної Республіки. З цим періодом пов'язаний подальший саморух нашого суспільства,особливо етап відродження Української незалежної держави,її розбудова.

' У другому розділі - "КАТЕГОРІЯ САМОРУХУ В КОНТЕКСТІ ФІЛОСОФСЬКОЇ ТЕОРІЇ" - розглянута особливість, категоріального відображення об'єктивної реальності, зокрема, соціально-практична зумовленість розробки категорії саморуху відповідно сучасним досягненням науки. Дано авторське визначення категорії саморуху. Це, в • свою чергу, має пряме відношення до з'ясування принципів, особливо категорії саморуху як основної висхідної категорії теорії саморуху, її функцій. Значна увага приділязться інтегративному зв’язку категорії саморуху з основннми категоріями і законами, принципами діалектики, що становлять зміст теорії саморуху.

У іершому параграфі - "Соціально-практична зумовленість розробки категорії саморуху" - обгрунтовані основні аспекти цізї проблеми. З розвитком наукового пізнання і практики дослідження саморуху як філософської проблеми набува? особливого знач ння.

Адже науково-філософське осмислення саморуху суспільства не тільки визначаз його закономірність, а й науково поястек закони саморуху як закони діяльності лвдей. Центральним питанням цізї проблеми <з усвідомлення місця і ролі людини в сучасному виробництві. Із зміною типів і форм виробництва змітаться співвідношення і структура матеріального і духовного виробництва і, зокрема, все більш посилюються і реалізуються духовні цінності людини, поступово відбувається відтворення її як творчої особистості. Важливим для цього процесу з самоорганізація і самовдосконалення.

Варто звернути увагу на те, що процес виробництва засобів до життя людей та їх відносини на сучасному етапі саморуху суспільства все більш набувають диференціації, що дозволяв визначити функції будь-якої його системи як у промисловому, так і в сільсько-

господарському виробництві. Дня плідного розв’язання цієї проблеми велике значення має реалізація можливості більш посиленого розвитку духовного виробництва щодо матеріального, зберігаючи його максимальну самостійність. Можливість наукової розробки соціальної технології вдосконалення цього процесу пов’язана із філософським аналізом саморуху громадських ініціатив, що сприяють вирішенню ці- • єї проблеми. Відомо, що цей процес е конструктивним фактором в розвинутих країнах, не менше його значення і для нашого суспільства.

Завдання полягав в тому, що окрім гуманізації суспільних відносин, необхідно змінити ставлення до науки, особливо у молоді, і не словами, а ділами, це стосується і відповідальності держави, за створення умов щодо самореалізації молоді відповідно зростаючим соціально-практичним потребам суспільства. Адаа соціально-практичні потреби стішулї’ч-ь д'їс.'ідиеііяя цієї пробллсі, однак це не мокє бути здійснено без знання саморуху природи і суспільства. Суспільство, досягнувши якісно ноього усвідомлення свого ккття, почало само себе перебудовувати, особливо в умовах своєї незалежності. •

З розвитком пізнання і практики виникають нові питання,ідеї, гіпотези, які поглиблюють попередні аспекти проблеми саморуху,тому навіть вірно поставлена проблема бу,;е через деякий час переусвідом-лєна. І це цілком закономірно, поскільки цей підхід відповідач вимогам, які пред'являються до наукового пізнання. У цьому зв’язку перед науковцями стоїть завдання розробки механізму активізації ’ наукових дослідяекь, особливо це стосується проблеми саморуху .Цьому сприявть дослідження ЛД.Петрузснксм саморуху матерії в світі кібернетики. Значний інтерес мав його спроба визначити категорію саморуху через співставленім її з поняттям "актиЕність1’. Так, він відзначає, шо у певному відншканні поняття активності сі'рке поняття

СГМОруху І € бІіІКІІ ПОВНИЙ,бйГй1ЧЗК,КОНКр*У?Н>'ЇЬ!1Т'С,"ПОНіГІТЯ

саморуху означав, що осново» загальної взаємодії, руху, е суперечність; наявність діалектичної суперечності як джерела руху е внутрішньо властивою метерії. На нашу думку, здійснений підхід сприяє визначенню категорії саморуху, однак питання про сутність саморуху не зводиться до питання про суперечність як причину саморуху, це стосується і поняття активності.

Спроба визнати суперечність як джерело саморуху е серйозною перешкодою у дослідженні цієї проблеми. У даному випадку суперечність зовні саморуху, тоді як нона Г.сї^у. Крім цього, в

з'ясуванні активності необхідно враховувати її соціально значиму сутність, як безпосереднього предмету аналізу повинна розглядатись людська діяльність, для характеристики якої застосовується поняття "активність", творча діяльність розглядається як, наприклад, активне відношення: людина - наука - техніка - виробництво. Поняття"ак-тивність" застосовузться і в аналізі суспільної практики, особливо для усвідомлення її стану і рівня розвитку та ін.

* У визначенні об'активного змісту категорії саморуху заслуговуа уваги підхід Ф.Ф.Вяккерева. Однак усвідомлення саморуху крізь призму визначення лише особливих матеріальних систем, здатних до саморуху, не вирішує проблеми. Увага зосереджена на визначенні суперечності як сутності саморуху. Інтерес до аналізу сутності зумовлений тим значенням, якого набуває нині питання про зміст саморуху. ■

Важливим фактором, який стимулює дослідження проблеми саморуху, є монографічне дослідження В.А.Кайдаловим концепції саморуху і її проблем, в ній порушується питання і про принцип саморуху.

Оскільки їз XX ст. найбільшого розвитку досягли фізичні науки, то і уявлення про саморух реальності розроблені переважно цими кяухамя. Маочи це на увазі, на наш погляд, потрібно прослідкувати лаЛ5г,;:ьп важливі, розкривають сутність форм саморуху.

Більше того, необхідно враховувати сучасні досягнення наукового пізнання природи і суспільства.

Нині особлива увага приділяється фізиці макросвіту,його стану, .способу буття. Дослідження інтенсивно проводяться в США.Аналіз стану ядерної матерії переконливо свідчить про те, що усвідомлення цієї проблеми пов*язано з осмисленням саморуху /Б мире науки. -Ы.: Мир, 1992. - №у. Важливо і те, що астрономи збагатили знання про спонтанність планетарних туманностей, їх сашстворення, самозміну та ін. /Б мире науки. -М.: Икр, 1992,- її?; Наука і суспільство.-К„ 1992. - »10-12/.

Виникнення синергетики як наукового напрямку, що досліджув процеси переходу від невпоредкованності до порядку, тобто, самоорганізацію цілісних систем, характеризує якісні зміни в науковому пізнанні саморуху природи і суспільства /Н.І.Боляк, 1,С.Добронраво-* ва, І.ІІригожин, А.и.Сеиенов та ін./. Піднесення рівня філософського аналізу цієї проблеми має важливе значення / В.И.Князев, Ы.О.Парнюк, в.М.Причепій, М.Ф.Тарасенко/. Це з необхідністю вимагає філософського осмислення як нових пізнавальних процесів, так і зміну методологічних настанов діяльності дослідників, що суттєво впливав на розробку теорії саморуху. ■

Спеціалісти в галузі синергетики вважають категорій саморуху найважливішим орієнтиром в пізнанні,принципом осмислення результатів, отриманих в процесі досліджєк.ія саморегуляції, II 'стійкості, відповідно і для висунення нових ідей, гіпотез.

Суттєва увага природодослідників зосереджена на біологічних системах. Нині теоретична біологія впритул підійшла до визначення сутності життя як саморухомої цілісності,що активно проявляється в якісно різноманітних формах. Безумовно, наукове пізнання законів природи дозволяє суспільству вдосконалювати свою діяльність, але цього недостатньо, необхідно пізнати закони

саморуху суспільства. Діалектичний підхід більш повно розкривав механізм саморуху суспільства,. особливо тоді, коли в сферу пізнання залучаються і такі категорії, як "суспільство", "необхідність", "самоорганізація", "суперечність", "іманентність", "закон" та ін. Саме з цього ми виходили у своїх намаганнях подолати наявне відставання в розробці категорії саморуху.

Дійсне становлення високоорганізованої суспільної системи відбувається там і тоді, де і коли постійно діють необхідні фактори, іманентні цій системі, в значній мірі детермінують саморух, але не обмежують його самостійності і спонтанності. Спонтанність властива суперечностям, іманентних саморуху суспільства, його сутності, разом з тим спонтанності властива необхідність і самостій-і

н|сть, але і вона має свою відносність. Перл за псе пояснюється це тим, що самостійність саморуху суспільства проявляється на у від--риві від необхідності і випадковості, і не у відриві від природи, всесвіту, а в самоорганізації як висхідній ступені саморуху, іманентністю якої в виробництво. Нині створюються умови самоорзаніза-ції иових типів господарювання, суттєва увага приділяється і самовизначення підприємства, ¡цо сприяє розвитку самоініціативи, творчості та ін. • ' .

До речі, найбільи це стосується самоорганізації, тобто загальної властивості світу, особливо суспільства, яка полягає у відтворенні особливостей тих чи інших об'єктів, систем на основі іманентних їм суперечностей, які можуть змінювати не тільки своє функціюватя, а й свою структуру, самоорганізацію. Самоорганізація на тільки властива діалеістипі висхідного саморуху, а Й подальшим його етапам, тобто самоорганізація - це передумова й необхідність саморуху як способу буття природи і суспільства. Необхідність зідобраяао внугрінга закономірність у зв’язках мі.т явицами саморуху суспільства, яка зумовтає їх існування, а також і те, -о нестмінно

повинно статися в існуючих умовах. Викладене найбільш сприяв визначенню категорії саморуху.

Категорія саморуху, як і категорія руху, відображав головне, основне - спосіб, буття об’єктивної реальності, проте на відміну від категорії руху в більш багатих і глибоких визначеннях, відображає найбільш суттєві властивості саморуху об’єктивної реальності. Крім того, у категорії саморуху глибокі і конкретні інтегративні зв’язки з категорією розвитку, тим більше з категорією супереч -ності, ніж це є у категорії руху.

Категорія саморуху найбільш використовується для визначення такої зміни, яка являв собою нову якість , розвиток, зумовлений взаємопроникненням протилежностей. Доведено, що саморух -спонтанна, самостійна, самоорганізована, внутрішньо необхідна зміна матерії, іманентністю якої є постійне виникнення і розв’язання суперечностей. Це визначення характеризує головним чином об’єктивний / зі сторони розвитку/ зміст категорії саморуху, який зумовлює всі інші її аспекти. У дисертації також здійснена спроба розглянути об’єктивний зміст та структуру категорії саморуху відповідно сучасним досягненням наукового пізнання і практики.

У другому параграфі - "Категорія саморуху в системі філософських абстракцій, що становлять зміст теорії саморуху" - обгрунтовано, що категорія саморуху, відповідно своєму змісту, займає певне місце в системі категорій. Доречно зазначити, що у філософії немає системи, аналогічній хімічних елементів Менделеова, звертаючись до якої, можна було б безпосередньо вказати місце тієї чи іншої категорії.Висхідним пунктом дослідження цього питання є вимога діалектичної логіки про те, що аналіз категорій, вивчешія їх повинно враховувати їх рух, зв’язок, взадмоперехід. Відповідно автор зупинився на історичному розвитку визначення поняття "система".У останній час посилилось прагнення деяких філософів система-

тезувати категорії.- Висунуті принципи систематизації категорій, маз місце спроба визначити їх груповий взаємозв’язок, здійснено аналіз логічної структури найбільш складних категорій діалектики.

У дисертації обгрунтовано положення, що у загальній системі категорій умовно можна виділити груш категорій, найбільш взаємозв’язані між собою, маять строгий логічний і діалектичний взаємозв’язок. Сказане, як нам уявляється, відноситься і до категорій руху і саморуху.

Категорії руху і саморуху дуже близькі своїм змістом, вони настільки тісно взаємопов'язані, що їх неможливо розгладати інакше, як спільно, співвідносно. Для усвідомлення цих категорій велике значення має дослідження не тільки їх становлення, генезису, але й рівня розвитку сьогодні. Звертаються увага і на те, що категорія саморуху має певний зв’язок з категоріями буття, матерії, спонтанності, розвитку, суперечності, закону та ін., з виникненням яких відбувається її становлення та функції. Сама з цього розглядається саморух і зі сторони його розвитку, суперечності, якісних змін.

Щоб мати більш повне уявлення про місце і роль категорії саморуху в системі філософських абстракцій, розглянуто інтегративний зв’язок її з єдністю і боротьбою протилежностей, відповідно виявлено методологічний аспект поставленої проблеми і тим самим здійснена критика метафізичного тлумачення саморуху. Якщо за допомого» єдності протилежностей дається пояснення сутності об’єктивного саморуху, то з допомогою категорії саморуху можна найбільш глибоко пояснити механізм боротьби протилежностей,саморух суперечності. Дослідження цього закону набуває значення основи, завдяки якій підлягають аналізу і інші закони діалектики.Поскільки від-НОшЄШіЯ мій протилежностями виражено в законі єдності і боротьби ї^о-глаекнссу:й, мав необхідний характер саморуху,то, відловідг.о,

дохна зробити висновок, що цей закон с законом саморуху світу. На над погляд, це дав обгрунтування розглядати зв’язок категорії саморуху і закону єдності і боротьби протилежностей крізь призму аналізу змісту діалектичної суперечності. .

Разом з цим діалектична суперечність є осново» і закону вза-. ємного переходу кількісних і якісних змін. Боротьба між протилежностями виявляється в різноманітних формах, в певних умовах закономірно приводить до такого моменту, фази, коли здійсниться якісний стрибок і разом з тіш початок саморуху нової ' суперечності в новій якості. Вза-змопроникнення протилежностей визначає не тільки напрямок «кісних змін, характер стрибка, але і спосіб, і форму заперечення старого новим, без усвідомлення ролі у саморусі якого ' неможливо зрозуміти характер і сутність якісних змін процесів світу, особливо саморуху суспільства» Хуг приймається до уваги і те, п*о ьйісун еднооп і боротьбі; протилежностей нз може відобразити все внутрішнє життя, зумовлене не тільки боротьбою, але і злагодою, узгодженням протилежностей суспільства, поскільки необхідне ¡це знати якісних змін, заперечення старого нов™.

На відміну від закону взаємопроникнення протилежностей,закон заперечення заперечені« відображає загальну тенденцію, зв’язок ступенів і етапів саморуху- суспільства як діалектичного процесу, . сходження від простого до складного, від старого до нового.Перехід до більш високого якісного стану характеризує основну тенденція саморуху суспільства.

Під кутом зору необхідності вирішення методологічнії!: проблем обгрунтовано, цо це залежить від вияалєнш; інтегративного зв’язку категорії саморуху з найважливішими пдришюпакв: оС'ЧЕКівт'гі,»»-їеріальноУ єдності світу, розвитку, паадкодіт та ін. З дг«серт.гпії Еияьлені Клйбільи ІСТОТНІ аспеїгти їх ЗЗЙ'ЙІОбВ’ЯЗКу, розглянуті і і і функції.які вони виконують в дослідженні сутиусті ^-гіл^гу,

його законів: саме на цьому рівні дослідження вияснено найбільш важливе, суттєве - саморух як саморозвиток. '

Дослідження цих питань дозволило більш повно усвідомити,що категорія саморуху як якісно особлива форма мисленного відображення саморуху як способу буття суспільства виявляз себе в специфіці синтезу знання цієї дійсності. Звідси виникає II конкретність,особливість змісту, більш повне логічне визначення, відповідно збагачуються функції, а це сприяє визначити II як основну висхідну категорій генезису теорії саморуху.

В побудові теорії саморуху важливу роль виконує категорія сутності. Проникаючи в глибину саморуху об’єкта, пізнання поглиб-лгаз знання сутності, суперечності, закону. Одночасно поглиблюється розуміння внутрішнього і необхідного. І хоч ці категорії необхідні для характеристики саморуху об’єкту, вони недостатні для хсебіч-ного знання сутності, так як мислення рухається від однієї категорії до другої. Завдання пізнання полягає в тому, щоб за допомогою філософських категорій відтворити в мисленні сашрух природи

і суспільства у всій його повноті і конкретності, створити тео-рів саморуху. Формування теорії саморуху, що відобраааз саморухомий об’єкт, спирається на принцип сходження від абстрактного до конкретного, за допомогою якого категорії не розташовуються подібно хімічним елементам таблиці Менделєєва, звертаючись до якої можна було б показати місце тієї чи другої категорії, а діалектично виводяться одна із другої.

Пізнання сутності процесів матеріального світу в їх саморусі, вияачення його закономірності дозволяв розвивати наукова визначення ад до теорії саморуху. Разом з тям, вид іляпчи формою теоретичного знання систему категорій, визначено основні із них,які складають його фундамент, висхідно» і основно» серед них в категорія саморуху як принцип. Вже на початковій ступнні становлення теорії

30 .

саморуху, виявляється надто важлива його роль. В загальній теорії принцип саморуху функціонує як особливе, притому таке особливе, яке становить її фундамент. Азіє будь-яка теоретична система знання грунтується на принципах, пов’язаних між собою. Найважливішими принципами побудови теорії саморуху; які формулює філософія, с принципи об’єктивності, логічного та історичного саморуху, сходження від абстрактного до конкретного та ін. У логічному виразі пізнання основним принципом, який пронизує всю систему знання і субординуе його, є принцип саморуху.

Становлення теорії саморуху осмислюється і в плані зміни форм її методологічної організації. Однак нерідко в тіні залишається питання про специфічно діалектичний підхід до зміни поставлення цієї проблеми. Суттєві аспекти еволюції теорії саморуху можна виявити і при логіко-методологічному аналізі природничо-наукового знання. Адже діалектична обробка історії філософської думки, науки була, е і заведи буде актуальною, необхідною, .

Будучи за своїм об’єктивним змістом знанням сутності саморуху реальності, тобто універсальних законів, необхідних зв’язків, відношення самоорганізації і самодетермінації та ін., теорія не лише пояснює, а Й прогнозує закономірний саморух систем у майбутньому. Необхідно відзначити, цо те, що сьогодні є новим, розривається і через деякий час став необхідною передумовою виникнення якісно нового. Адже теорія саморуху не тільки сис -тема набутих знань, а й спосіб здобуття нових знань,вдна орієнтує дослідника на ще не вивчені процеси.

У третьому розділі - "ФУНКЦІЇ КАТЕГОРІЇ САІЮРУХУ В НАУКОВОМУ ПІЗНАННІ І ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ" -розглянута методологічна функція категорії саморуху, особливо в світоглядній орієнтації людини, конкретний аналіз якої передбачае виявлення змісту поняття

світогляду у площині філософсько-соціального підходу до дослідження проблеми. У цьому напрямку особливого значення набуває відбиття єдності людини і суспільства, в якій людина самовизначав і само-реалізуе свою особистість. Найбільш вона реалізується в соціальному пізнанні і практичній діяльності. Відповідно, нами досліджена особливість методологічної функції категорії саморуху а соціальному пізнанні, а також у вирішенні соціально-практичних проблем, зокрема, в сфері практики навчального процесу. У цьому ж розділі досліджена категорія саморуху як принцип діяльності людини в сфері: "наука-техніка-Екрсбіицтво".

‘ - У першому параграфі - "Категорія саморуху в світоглядній орієнтації людини" - зроблено аналіз наукового світогляду, увагу спрямовано на соціально-філософський аспект проблеми.

У дисертації зазначено, що у філософській літературі ретельного аналізу набули категорії "людина" і"світ", однак недостатньо досліджено поняття "відношення". У вузькому змісті слова під філософським світоглядом, на наш поглад, можна розуміти діалектичний синтез знання про відношення "людина і світ людини", внутрішньо логічну структуру, якого становлять категорії* Зауважено, що відношення людини до матеріального світу включає в себе і ціннісну, орієнтацію, яка основана на визначені його процесів у їх санорусі. При' цьому необхідно мати на увазі, що юно завжди утримує в собі оцінку процесів світу, способу його буття, включену в практику і теоретичну діяльність, характеризуз собою світоглядну орієнтацію людини взагалі. Отже, категорії треба розглядати не тільки як форми мислення, а й як універсальні форми самосвідомості, як форми знання духовно-практичного освоєння світу.

Необхідно відзначити, що саме категорія саморуху найбільш глибоко, на відміну від інших категорій діалектики, відображає саморух як спосіб буття суспільства, разом з тим вона як ступінь

пізнання, отже, і як форма знання, яка синтезує в собі основні теоретичні уявлення гро саморух світу, що склалися на сучасному рівні розвитку пізнання. Ось чому для наукового світогляду небайдуже,який зміст категорії саморуху і як він співвідноситься до сучасних досягнень науки і практики.

Питання про світоглядну функцію категорії саморуху складне і багатоаспектнв. Проте у будь-якому випадку категорія саморуху як специфічно філософська форма знання здійснив суттєве пояснення тієї форми буття, розвиток якої вона відображає, і цим самим забезпечує світоглядну орієнтацію людини в пізнанні процесів світу.

У цьому напрямку велике значення має також усвідомлення суспільно-історичного процесу як .природного саморуху людства до незалежності, самостійності. У свідомості лодей фіксується відношення до інших народів, зв’язок із зовнішніх світом, що, в свою чергу є заі^ямкш осноьоо буття суспільства. Дійсно, взаємозв’язок народів, їх єдність і відображення цього процесу в самосвідомості виступав не тільки ваялквою умовою існування суспільства, а і його розвитку. Наукове мислення повинно відображати ця дійсність такою, якою вона є. Зрозуміло, важливе значення має світоглядний зміст таких категорій, як "суспільство", "самовідродження", "суперечність "саморух" та ік. Так, якщо категорія " суспільство" характеризує в основному органічну цілісність суспільних відносин і їх носіїв, то значення категорії "саморуху" полягає пера за все в тому, що вона Еиконуз роль принци^}' в усвідомленні суспільства як самору-хаючої системи.

Звичайно, світоглядна функція категорії саморуху у виріаенні проблеми суспільно-історичного процесу спирається на діалектичний аналіз загального і особливого, а такса: дія ой’єктивнітх законів саморуху суспільства. Із світоглядно» функцією органічно пов’язана методологічна, значення якої в соцхі'ль.шму пізнанні і нракгааі

все більш зростає.

Другий параграф - "Особливість методологічної функції категорії саморуху в науковому пізнанні" - займав важливе місце в дисертаційному дослідженні.Безумовно, це питання має загальнонаукове і практичне значення, його дослідження дозволило встановити, що на висхідній ступені наукового пізнання суспільства категорія саморуху функціонує як логічне визначення того, що підлягав пізнанню, а це найважливіша вимога діалектичної логіки. Однак в науковому пізнанні категорія саморуху тільки тоді виконує функцій відповідної методологічної настанови, коли вона став невід’ємним елементом методологічної культури людини. І наскільки ця категорія логічно усвідомлена - у такій мірі вдається реалізувати її як методологічну настанову, проникнути в сутність саморуху світу,розкрити його механізм. Тому дослідження саморуху суспільстга пов’язано не тільки із засвоєнням історично набутих знань, але й з рівнем розвитку культурно-пізнавальних здібностей дослідника.

. * У чому полягає специфіка методологічної функції категорії саморуху, яка її роль в ссціальроц/ пізнанні? Це питання має загальнонаукове і практичне значення. Порад з дефініцією категорії саморуху важливе значення має логічний аналіз її методологічної функції у висхідному ступені пізнання саморуху суспільства.

На висхідній ступені наукового пізнання категорія саморуху функціонує як логічне визначення того, що підлягає пізнанню,тобто, найважливіша вимога діалектичної логіки - об’єктивність розгляду суспільства, включаючого в себе дослідження саморуху,його суперечності. Реалізація методологічної настанови категорії саморуху, особливо її регулятивно-пошукової направленності -найбільш складний ступінь розкриття її методологічної функції.

Цим не зменшується значення ігслк категорій, шо відображають сутнісгь саморуху суспільства,але роль,значення кожної із илх

не однакова. Це залежить не тільки від їх змісту, але й від того, у якій сфері пізнання і на якому етапі вони виконують свої функції. Тону в аналізі методологічної функції категорії саморуху необхідно врахувати зміст і функції тих категорій, які експлікаціппть II внутрішній зміст. Тах, наприклад, категорія суперечності виконує важливу роль в здійсненні методологічної функції категорії саморуху не тільки в пізнанні суперечності як іманентності саморуху суспільства, але і в синтезі знання про неї в цілому.Характер-но, що кожне із понять, що утворюють II логічну структуру /спонтанність, самостійність, самоорганізація, внутрішнє, необхідне, суперечність та ін./, виконує свою функцію всередині цілої і конкретної функції; як категорії, так і в теорії.

Зберігаючи тісний зв’язок з поняттями окремих наук, категорія саморуху набула певну визначену специфіку, ¡до дало змогу розглянути її як універсальний принцип вирішення світоглядних, гносеологічних, методологічних та практичних проблем саморуху. На основі цього підходу можна глибше усвідомити механізм саморуху суспільства, активізувати діяльність його творчого потенціалу.

. У третьому параграфі - "Категорія саморуху в системі оновленого викладення філософії" - дисертант виходить із того, що серед соціальних і економічних завдань розвитку суспільства особливого значення набуває завдання формувати науковий світогляд, культуру в молоді. Вирішення цієї проблеми передбачав виховання активного ставлення до оволодіння філософією як світоглядом і методологією, як культурою, роль якої в сучасну епоху все більш зростає.

Викладення філософської науки в учбовому процесі виступає як процес передавання історично та логічно накопиченого знання, синтезованого у її категоріях і законах. Це суттєво не тільки у проблемному викладанні першої теми: "Філософія, коло її проблем

і

і роль в суспільстві", а й інших тем, про які йде мова у дисертації. Зауважимо, що філософське розуміння світу займав основне місце у філософії. В учбовій програмі виділено питання про рух і розвиток, тоді як протягом всіх попередніх років відношенню категорій руху і саморуху ні слова, а це питання було, з і заведи буде суттєвим у розгляді світоглядних і логіко-методологічних проблем. Взаємозв’язок вказаних категорій виконує важливу роль у всій системі філософських категорій, особливо у проблемному викладенні теорії діалектики та методології наукового пізнання.

Може виникнути питання: в якій темі філософії потрібно виділити категорій саморуху як самостійну категорію в предмет спеціалй-ного розгляду? Здійснити це, на наш погляд» доцільно в темі "Філософське розуміння світу: буття, матерія,, саморух, простір і час як висхідні категорії науки" такими, наприклад, питаннями: рух і саморух, саморух як спосіб буття світу та ін. Вирішення цієї проблеми сприятиме поглибленню у студентів знання про саморух як спосіб буття .суспільства, ' ■ . .

Завдання дальшого розвитку суспільства через всебічний розвиток його сутнісних сил з основою роботи вищої пколи. Зараз перед нами відкриваються нові можливості в роботі зі студентами,зокрема, в організації індивідуальної роботи. Сама індивідуальна робота в позанавчадьний час сприяв проникненню в найбільш загадкове з усіх проявів лядського життя - у сферу мислення, що дає можливість здійснити вплив на саму думку, спрямовуючи її на цінністні орієнтації наукової роботи. Адже наука та філософія дали нам методологію, необхідну для' виконання цього важливого завдання, особливо на сучасному етапі розвитку суспільства. Реалізація цізї можливості -одне з істотних завдань нашого суспільства, яке гуманізує науку, ставить її на службу людині, наука виконуй ціннісно-оріснтовану функцію, яка яоз'язана з осмисленням особистістю . змісту життя

та творчості.

Процес формування теоретико-методологічної культури студентів не обмехувться оволодінням знанням методологічної і світоглядної функцій діалектики, він включав в себе оволодіння методами дослідження окремих наук, безпосередньо застосовуваних у практиці наукового дослідження. Отже, ця проблема зосереджена на логіко-методологічних цінностях, акомулюючих в собі відповідні знання, особливо тоді, коли природничонаукові й технічні кафедри продовжуй ють наукову роботу з студентами на старших курсах у позанавчальний час. Сам хід цього проблемного процесу приводить до удосконалення мислення студентів, наповнює якісно новим змістом їх духовне самовизначення і самоствердження, які виступають у контексті їх загальної самоорганізації, саморуху.

Зрозуміло, ми не закликаемо до того, щоб вивчення філософії було замінено тіздш сакоруху, кова Йде про ті її

аспекти, необхідність аналізу яких випливає із викладення того чи іншого питання. Це стосується і категорії саморуху, однак тут неможливо встановити строго визначену міру, так як логіко-методоло-гічиа функція цієї категорії, як і будь-якої іншої, залежить не тільки від її змісту і функцій, але і від специфіка розкриття теми.

У четвертому параграфі - "Категорія саморуху як принцип діяльності людини в сфері: "наука - техніка - виробництво" - досліджено проблему вдосконалення діяльності людини. Доведено, оо важливим компонентом ініціативної діяльності людина е загальнотеоретична та фахова культура. Вона закріплюється у логіко -методологічних ціндас.тях, акуцулюючих в собі певні знаній та настанови, синтезовані в категоріях і принципах діалектики як логіки і методологічної науки. Цей підхід, на наш погляд, дозволяє розгляди філософські категорії як невід’ємні принципи методологічної культури, в тому числі і категорію саморуху.

У категорії саморуху акумулюється певне знання, що історич- , но /відповідно логічно/ склалось в практичному і пізнавальному відношенні людини до саморуху світу, в якому ця категорія як принцип виконує важливу роль в активізації виявлення людиною соціальної сутності, самосвідомості, самоініціативи.

Відомо, що для практичної діяльності необхідні знання, що постійно розвиваються, особливо ініціативні знання з як найбільшим ступенем повноти, задоволення II запитів. Ініціатива,що виникла в практичній діяльності, функціонує не тільки як досвід, а й як особлива логічна форма мислення, знання, яке характеризуються найбільшою ефективністю. Цей підхід дає змогу з’ясувати, що в ініціативності відображається діалектика суб’єкта і об’ектагз одного боку, ініціатива як логічна форма знання об’єктивна за своїм змістом, а з другого - ця об’єктивність в принцип творчої діяльності людини.

Виникнення, розвиток і реалізація ініціативи - найбільш складний шлях, на якому труднощі об’активного і суб’єктивного характеру долаються лише в тому випадку, коли достатньо розвинена самооргані-яованність і самодисципліна людинй, здатність боротися, в тому числі з власно» слабкістю, піддатливістю. Потрібна впевненість у правильному виборі реалізації своєї ініціативи, яка повинна погоджуватися з суспільною необхідністю, важливо уміти мобілізувати зили і пити на ризик, сміливо відстоюючи ідеї нового, прогресивного, того, цо прискорює соціально-економічний розвиток суспільства, тим сашм його саморух, , .

Поставивши ініціативу на наукову основу, можна розв’язати суперечність між теоретичними поглядами і практикою, між наукою і виробництвом. В цьому напрямку особлива увага лрвділяється іЮ0.с< форкай і методам допомоги Бжгсадакац,раціоналізаторам в У гра” ні. /'Кугага Л, Винахідникам та раціоналізаторам України.

Голос Угааїк*, П треста 1954 року/.

38 • .

Важливо відзначити, що сьогодні технічні науки у своєму

розвитку повинні відповідати вимогам нової закономірності,вирале-ної в необхідності випереджуючого розвитку по відношенню до техніки, а техніки - до виробництва. Вирішення цієї проблеми повинно спиратися на досягнення сучасної науки та практики. Однак, випереджуючий розвиток технічних знань зумовлений тим, що сучасні науково-технічні ідеї, як правило, відрізняються великою складністю,їх практичне використання вимагач налагодження виробництва.

Впровадження у виробництво нових наукових ідей найбільш ефективно тоді, коли це здійснюють вчені та інженери, яким притаманна професійна творча ініціатива. Від кожного з кас вимагається сьогодні оволодіння діалектичною логік«, найважливіша вимога якої

- розглядати предмет в усій його багатогранності, вивчити всі його сторони, зв’язки, оїзонадерй предмет б ііОго розвитку, саморусі,

ЗМІНІ,

Однак на різних рівнях і в різних умовах ініціатива зустрічам іноді гостре протистояння:, набуваючи складні форми боротьбі: між старим і новим. У будь-якому випадку від ініціатора вимагається здійснити вибір між зштовхуючими між собою цінностями, методами і формами діяльності на користь одніс! із них і через розв’язання цієї суперечності реалізувати свою ініціативу в‘саморусі. У цьому напрямку відбувається зрощення принципу саморуху і ініціативи як нової ідеї, форші знання, б загальний принцип практичної діяльності. Відомо, що творча ініціатива, ідея вривається ужиття інколи неждано-негадано і не завади зустрічає підтримку, готовність негайного використання її. Успіх справи залежить, як показали наслідки шейх досліджень, від інтересів і переконання людини,глибини знань і дослідницьких навиків, оволодіння принципам:: наукового пошуку. ■

Здійснення цієї високої каральної насолоду, найбідьа дссяга-

еться усвідомлення необхідності активної реалізації творчого задуму, ініціативи людини в сфері: "наука - техніка - виробництво".

На основі проведеного дослідження зроблено висновок, в якому виділені основні рекомендації, що СПРИЯЮТЬ наукоЕОМу вирішення сучасних практичних та теоретичних завдань вдосконалення саморуху нашого суспільства, його якості, а для цього необхідно найбільш повно реалізувати творчий потенціал, його ініціативу. Шлях до посилення ініціативності мислення і практичної діяльності лежить через вдосконалення змісту, характеру і умов праці, посилення турботи про людину, а це найбільш сприяз поліпшенню якості саморуху суспільства.

Дослідження цього процесу дозволило зробити висновок, що теорія саморуху не лише пояснює, а й оріентуа на ще не вивчені процеси, до здійснюються в природі і суспільстві.

. Основний зніст дисертації опубліковано в таких працях:

1. Барановский В.Н. Генезис и функции категории самодвиже-

ния.*- Кизв: Вища школа. Изд-во при Киев.ун-те, 1985. - 136 с. /Монографія/. '

2. Барановский В.Н. Категория самодвижения в "Философских тетрадях Ленина- //Проблемы философии - Киев: Вища школа. Изд-во при Киев, ун-те, 1980. - Вып.50. -С.6І-63.

3. Барановский В.Н. Место категории самодвижения в формировании духовной культуры человека. //Проблемы философии. - Киев:

Вища Екола. Изд-во при Киев, ун-те, 1981. Зып.52. - С.70-74. .

4. Барановский В.Н. Интегративная роль категории самодвижения.' //Проблемы философии. - Киев: Вища школа. Изд-во при Киев, ун-те, 1984. - вып.62.-С.122-124.

■ 5. Барановсьяий В,М. Про значення категорії саморуху в науко-

вому пізнанні соціальних процесів. //Вісник Київського університету. Питання філософських наук. -Київ: Віїзда школа. Вхд-во при

Київ, ун-ті, 1984. - Вип.Іб - С.9-І4.

6. Варановський В.М. Про діалектичний характер ініціативності мислення і діяльності. //Вісник Київського університету. Питання філософських наук. - Київ.: Вища школа. Вид-во при Київ, ун-те, 1989. - Вип.2І - С.13-18. ■

7. Барановский В.Н. Диалектика и проблема Лвершенствования преподавания общественных наук //Перестройка преподавания общественных наук: проблемы и пути решения. Житомир: Изд-во КВУРЭ ПВО МО Украины, 1992. - С.25-28.

8. Барановский.В.Н. Проблема совершенствования /социальнофилософский аспект исследования/ Фундаментальні науки, економіка, філософія, культура. Вип.І серія В. - Китомир, 1993. - С.97-102.

9. Варановський В.Ы. Природа становлення теорії саморуху // Фундаментальні науки, історія» філософія, економіка. Вип.2 серія Б,

- Житомир, 1994 - С.68-76.

10. Барановский В.Н. 0 методологической функции категории самодвижения. //Единство мировоззренческой и методологической функций марксистско-ленинской философии. Респ.научн.конф.: Тез.докл. и выступ. - Киев, 1980 - С«60-62.

П.Барановський В.Ы. Світоглядне значення категорії саморуху. //В.ІЛенін про комуністичне виховання молоді. Обл.каук.-практ. конф.: Повідом, і тез допов, - Житомир, 1930 - С.32-34,

12.Барановский В.Н. Некоторые вопроси формирования самосознания студентов. /7 Тезисы докладов седьксй научно-методической конференции училища ч.П - Житомир: йзд-е ДВУРЭ ПВО МО Украины,

1993. - С.23-25,

13. Варановський В.М. Сучасна погреба в розробці методологічних основ наукової, роботи студентів //Формування загальнолюдських цінністних орізнтацій, соціального і гуманістичного мислення у студентів у позанавчальний час: Тези доя. Респ.наук. -

практ.конф.: Одеса, вересень 1993 р. Ред.кол. - К.: 1СДО, 1993.

- С.77-80.

14. Барановский В.Н. Философско-социальный анализ проблемы духовного само возрождения Украины. Тез.докл. военно-науч, конф. -Китомир: Изд-е ЖНУРЭ ПВО МО Украины, 1994.- С.12-13.

Барановский Владимир Николаевич. Генезис теории самодвижения. Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальюсти 09.00.01 - диалектика и теория познания, Киевский университет ии.Тараса Шевченко, Киев, 1995. Защищается рукопись диссертации. '

Исследована новая философская проблема - генезис теории самодвижения. Осуществлен историко-философский анализ кагегооии самодвижения, дано ее авторское определение, как исходной категории теории. Обоснована структура теории самодвижения, ее функ. .ии, в системе которых основную регулятивно-поисковую направленность выполняет категория самодвижения, в научном познании и практической деятельности.

Baranovsky Vladimir Mikolayovlch . Genesis of Selfdevelopment theory. Thesis.for the Degree of Doctor of Philosophical Sciences in speciality 09.00.01. - Dialectics find Gnoseology.

Kiyiv University, 1995. A manuscript of dissertation thesis is defended.

A new philosophical problem- genesis of selfdevelopment theory- is analyzed. A historic- philosophical analysis of the category of self- developmcd is given, as well as Its interpretation by the anthor as the genetic category.

The structure of the self- development theory, both in gnoseology and practical activity, its funoi-iay, deteomined by the system of regulative and research self- development trends,

Is substantiated In the glv-n manuscript.

Ключові слова: саморух, генезис, теорія, взаємозв’язок, духе-.-.сть, орієнтація, діяльність.

fi 6г—І ‘