автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Германская социал-демократия и "свободные" профсоюзы в годы Веймарской республики

Полный текст автореферата диссертации по теме "Германская социал-демократия и "свободные" профсоюзы в годы Веймарской республики"

ся

02 ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

■■л

На правах рукопису

ЗЕНДЕЛЬБЕК Фрідріх Иоганн

г -

І

НІМЕЦЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ ТА «ВІЛЬНІ» ПРОФСПІЛКИ В РОКИ ВЕЙМАРСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

07.00.03.— Всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Харків — 1995

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному університеті

Науковий керівник — кандидат історичних наук, доцент

ГОЛУБКІН Ю. О.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

ЗАВ’ЯЛОВ АНАТОЛІЙ СЕРГІЙОВИЧ;

доктор історичних наук, професор ЧЕРНЯВСЬКИИ ГЕОРГІЙ ИОСИПОВИЧ

Провідна організація — Київський державний університет

Захист відбудеться ,, 2.4 “ _ 1995 р.

о 15 год. в ауд. ІУ-65 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.02.02.08 в Харківському державному університеті (адреса: 310077, Харків, пл. Свободи, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського державного університету.

Автореферат розісланий

гч V

.1995 р.

Калініченко В. В.

Актуальність теми. У 1995 р. виповнюється 50 років з дня завершення Другої світової війни. Ця дата нагадує нам про величезний внесок країн антигітлерівської коаліції у розгром фашизму. Разом з тим вона примушує замислитися над причинами виникнення та утвердження фашизму в Німеччині — у Веймарській республіці. Особливої актуальності це набуває .в наш час, після краху соціалістичної системи, коли народи країн, що скинули ярмо тоталітаризму, у сумнівах та муках прогорюють шяхи до демократичного суспільства. Кінець конфронтації двох блоків поставив і перей західним суспільством вачсливі питання щодо збереження демократії та ролі робітничого руху і його організацій у сучасних умовах. ■

Дійсно, історія не повторюється. Але аналіз стратегії й тактики СДДН і тісно пов’язаних з нею "вільних" профспілок у період Веймарської республіки, на наш погляд, може стати відправним пунктом актуальних суспільно-політичних дискусій.

Нарешті, до вивчення цієї теми спонукає неоднозначність її висвітлення в історичній літературі.

Хронологічні рамки дослідження — 1919-1933 рр., тобто період існування Зеймарської республіки.

Стан наукового дослідження теми. Дослідження названо і теми починається у двадцяті роки. Робота Є. Прагера "Історія НСДЦН. Виникнення і розвиток Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини" /1921/ і фундаментальна тритомна праця Р. Мшлера "Історія німецької революції" Д924/ зачіпають окремі питання історії німецької соціал-демократії й пов’язаних з нею "вільних"

профспілок у перші роки Веймарської. республіки. У ^935 р.

з’явилася блискуча робота А. Розенберга "Історія Веймарської республіки", яка одразу ж привернула до себе пильну увагу й викликала дискусії, що не вщухають до нашого часу. Початком цього стала теза А. Розенберга про те, що внаслідок розколу робітничого руху й політики СДПН та КПН у Німеччині відбулося зрушення в бік контрреволюції, яке'з фатальною неминучістю зумовило загибель Веймарської республіки. З цією тезою погодилися такі історики, як Г. 1. Штейнберг, Е. Кольб, X. Гребінг, С. Міллер,

Е. Маттіас. Але деякі автори підтримують ф. Деппе, який, спираючись на спомини Хьогнера, стверджує, що в х930-І933 рр. у Німеччині вже нічого не можна було змінити.

К. Д. Брахер у середині 50-х років зосередив свою увагу на подіях 1930-1933 рр. Він виділив 3 періоди: втрата влади соціал-демократією, "вакуум влади", захоплення влади фашистами.

Але ця періодизація була критично сприйнята істориками.

У 50-60 рр. головні зусилля дослідників Веймарської республіки сконцентрувались на питанні: чи можна було запобігти загибелі республіки й катастрофи 1933 р.? Відповідь на це запитання, зрозуміло, повинна була базуватися на визначенні міри відповідальності різних громадських та політичних угрупувань і партій, у тому числі й ОДПН, за загибель першої німецької республіки. Спираючись на фундаментальну роботу Е. Маттіаса "Соціал-демократія і нація" /1952/, соціал-демократична історіографія критично оцінювала окремі аспекти діяльності своєї партії. Проте загальна оцінка стратегії й тактики СДПН у період Веймарської республіки була апологетичною.

Більш диференційований підхід до нашої теми характеризував роботи 70-х - 80-х років, перш за все роботи В. Абендрота та

представників його наукової школи у Марбурзькому університеті — Г. Фюльберта, Г. Ю. Харрера, Ю. Фрейберг, Б. Хабель-Кюнце,

X. Г. Гофштейна, Е. Отта, Г. Штубі. Серед найбільш відомих робіт цієї школи слід назвати книгу В. Абендрота "Піднесення та криза німецької соціал-демократії", а також колективні роботи учнів нього відомого вченого: "історія німецької соціал-демократії. 1863-1975" та "Історія німецького профспілкового руху".

Більшість істориків в цей період схвально оцінювали діяльність СДЦН і профспілок у Веймарській республіці на тій підставі, що вони ще в І9І8-І9І9 рр. визнали примат державного порядку перед радикальною концепцією соціалізації та революційного перевороту, наполегливо відстоювали коаліційну політику, боролися за економічні інтереси та соціальні права трудящих, перегородили шлях більшовизму. Інша, найбільша група західнонімецьких дослідників, навпаки, критично ставилася до того, що стара соціал-демократія в роки Веймарської республіки перетворилася з революційної партії, що раніше вела боротьбу проти буржуазії, на реформістську партію.

7 середині 70-х років Г. Скрйпчаком була висловлена думка про те, що пасивність і нерішучість СДДН і профспілок.слід оцінювати як частину продуманої стратегії "стриманого опору". Але ця ідея не набула поширення.

Початок 90-х років ознаменувався згасанням інтересу істориків ФРН до розглядаємої теми. Якщо 50-річчя заборони фашистами СДПН і профспілок німецька соціал-демократія використала як привід для глибокого осмислення подій 1933 року, то через 10 років — у 1993 р. — ця дата не викликала майже ніякого резонансу. Теоретичний журнал СЛПН "Нойе Гезелльшафт" і орган німецьких про^:-

спілок 'Теверкшафтліхе Монатсхефте" не присвятили в 1993 р. цій даті жодного рядку. Лише "Форвертс" опублікувала з цього приводу статті X. Гребінг і К. X. Шнайдера — сучасних апологетів соціал-демократії та профспілок Веймарської республіки. В цих статтях замовчується багато фактів з історії СДЦН та профспілок, що заслуговують на засудження. СДЦН характеризується авторами як єдина партія, що захищала традиції Німецької революції І9І8-І9І9 рр., німецького робітничого руху, єдина гідна поваги політична сила, яка попереджала про фашистську небезпеку.

Радянські дослідники зосередили свої зусилля головним чином на вивченні Німецької революції 1918-1919 рр. та історії КПН. Історія СДЦН протягом тривалого часу була об’єктом не стільки науки, скільки політики. Вона не стільки вивчалася, скільки викривалася. Основою для таких підходів служили висловлювання партійних і радянських керівників, діячів міжнародного комуністичного руху, рішення конгресів Комінтерну й пленумів ВККІ.

Вже в 1924 р. слідом за головою Комінтерну Зінов'євим, Сталін у статті "До міжнародного становища" назвав соціал-демократію "об'єктивно поміркованим крилом фашизму". У резолюції У конгресу Комінтерну соціал-демократія й фашизм характеризувалися як "два леза однієї і тієї ж зброї диктатури крупного капіталу". УІ конгрес Комінтерну, який висунув гасло "Клас проти класу", визначив як одне з головних завдань комуністичного руху посилення боротьби з соціал-демократією. X пленум ВККІ охаратеризовав сопіал-де-мократію як "соціал-фашизм".

У 1930 р. в журналі "Коммунистический Интернационал" була опублікована стаття Б. Фогараши, який підкреслював "актуальність

дослідження еволюції соціал-демократії в соціал-фашизм". Цей заклик був реалізований в роботах К. ІІІмідта, Г. Мінського,

І. Дворкіна, брошурах, призначених для мережі політосвіти.

Теорія соціал-фаиизму була засуджена на УІІ конгресі Комінтерну. Але позбавитися її рецидивів вдалося не одразу. Негативна ж характеристика німецької соціал-демократії зберігалася значно довше. Гостра оцінка довоєнної соціал-демократії, що містилася в листі'Сталіна "Про деякі питання історії більшовизму" до редакції журналу "Пролетарская революция", автоматично переносилася істориками й на сучасні їм соціал-демократичні партії, перш за все — німецьку.

Прихід німецьких фашистів до влади викликав в колишньому Радянському Союзі традиційне російське питання: "Хто винуватий?" "Класична" відповідь на нього була дана "класиком марксизму-лені-нізму" в Звітній доповіді ХУПІ з’їзду партії. Сталін розглядав перемогу фашизму в Німеччині не тільки "як ознаку недостатньої міцності- робітничого класу", а й як "результат з|рди соціал-демократії". Цей висновок до самого кінця 70-х років стримував творчий пошук радянських істориків і визначав негативну характеристику німецької соціал-демократії в загальних роботах з історії Німеччини й роботах з історії КПН.

Своєрідне "табу" на спеціальні дослідження з історії СДДН почало втрачати свою силу в колишньому Радянському Союзі лише у 70-х роках. Тоді з'явилися перші статті М. Ф. Жирнова і В. Д. Ку-льбакіна на цю тему. А у 1978 р. була опублікована монографія В. Д. Кульбакіна "Німецька соціал-демократія. 1924-1932 рр.”, яка до наших днів залишається найбільш детальним дослідженням з історії німецької соціал-демократії під час відносної стабілі-

зації капіталізму й світової економічної кризи. Автор глибоко дослідив діяльність СДПН у рейхстазі, її раль у суспільному русі, її відношення до проблеми єдиного робітничого фронту, охарактеризував з’їзди СЛПН і проаналізував її програмні документи. Першим рокам історії Веймарської республіки була присвячена монографія Я. С. Драбкіна; в дослідаенні Л. І. Гінпберга об’єктивно висвітлено роль робітничого руху в боротьбі проти фашизму в роки Веймарсько^ республіки. В монографіях Л. В. Овчиннікової,

М. і. Орлової та Я. 0. Драбкіна була здійснена спроба історіографічного осмислення праць дослідників з ФРН про Веймарську республіку та німецьку соціал-демократію.

| Таким чином, наприкінці 70-х років у радянській історіографії позначився поворот до послідовного,' вільного від нав’язаних згори догм, вивчення всіх етапів історії німецької соціал-демократії в період Веймарської республіки. В Україні велику роль у подоланні старих стереотипів оцінки, німецької історії відіграє наукова школа, заснована професором Дніпропетровського університету А. С. Зав’яловим. Широко відомим є міжвузівський збірник наукових праць ’Питання німецької історії", що видається за його редакцією. . *

7 НДР першорядне значення надавалося вивченню та популяризації історичних здобутків робітничого класу і ШІН. Діяльність же СДПН в роки Веймарської республіки засуджувалася політиками та дослідниками НДР. В грунтовних загальних працях — "Історія німецького робітничого руху", "Історія німецького робітничого руху. Хроніка", "Ілюстрована історія Листопадової революції в Німеччині", "Класова боротьба.'Традиція. Соціалізм" — та в небагатьох спеціальних дослідженнях з історії Веймарської республіки

всіляко підкреслювалися помилки соціал-демократії.

Таким чином, аналіз історіографії обраної нами тем свідчить про те, що переважна більшість праць істориків ФРН є апологією історії німецької соціал-демократії й профспілок у період Веймарської республіки. Марксистська ж історіографія колишніх Радянського Союзу та НДР тільки в 70-х роках стала поступово долати тезу про "зрадницьку" політику німецької соціал-демократії в І9І9-і933 рр.

У наш час, коли в історіографії держав, що виникли на терені колишнього Радянського Союзу, поряд з вивченням "білих плям" -історії з’являється новий підхід до багатьох, здавалося б, вивчених проблем, історики-германісти все глибше усвідомлюють необхідність об’єктивного, неупередаеного дослідження всіх громадських організацій і партій періоду Веймарської республіки. Однак і досі ще не з’явилося жодного узагальнюючого дослідження стратегії й тактики СДПН на протязі 14 років існування Веймарської республіки. Нарешті, оцінюючи політику СДПН'у період Веймарської республіки, історики часто-густо не приділяють необхідної уваги критеріям такої оцінки. Визначені обставини й спонукали автора до написання цієї дисертації.

Завдання даної праці — дослідження стратегії й тактики німецької соціал-демократії-в роки Веймарської республіки.

Виходячи з цього, автор ставить за мету вивчити такі питання:

- роль соціал-демократії у створенні Веймарської республіки;

- політика соціал-демократії в період перебування її у керма влади /лютий І9І9 — червень 1920 рр./;

- процес витіснення соціал-демократії з імперсько^ уряду

/червень 1920 — листопад і923 рр./; •

- політика соціал-демократії в період відносної стабілізації економіки /1924 — 1928 рр./;

- політика соціал-демократії в період її повернення до влади

/червень 1928 — березень 1930 рр./; .

- проведення соціал-демократією курсу "толерантності" та її капітуляція перед фашизмом /березень 1930 — січень І933 рр./;

- процес осмислення соціал-демократією пройденого шляху й визначення нею нового політичного курсу в Празькому маніфесті.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:

- вона являє собою першу спробу узагальнюючого дослідження стратегії й тактики німецької соціал-демократії та тісно пов’язаних з нею "вільних" профспілок в роки Веймарської республіки;

- на відміну від попередньої історіографії, автор не звеличує

німецьку соціал-демократію й не звинувачує її в "зраді". Виходячи з того, що інтересам суспільства відповідає політика тих партій і громадських організацій, які прагнуть ..розвинути або перетворити існуючі суспільні відносини на основі принципів суспільного щюгр§Ду, ставлять реальні завдання, дотримуються найбільш ефективної в тих чи інших умовах тактики, виявляють здібність швидко змінювати її в залежності від конкретних обставин, автор співставляв ці критерії з стратегією й тактикою німецької со-пі^іл-демократії в різні періоди існування Веймарської республіки й на основі цього співставлення давав відповідні оцінки; '

- автор намагався детальніше, ніж у попередній історіографії,

з’ясувати причини втрати соціал-демократією позицій, які були протягом тривалого часу завойовані робітничим рухом;

- у порівнянні з попередньою історіографією в роботі ширше розглядаються взаємини СДПН з її буржуазними партнерами в коаліційних урядах;''

- питання про відповідальність СДІН за загибель Веймарської республіки розглядається під кутом зору втрачених нею можливостей і альтернатив дій, які могли б відкрити перспективи для іншого розвитку Німеччини;

- у науковий обіг вводиться значний за обсягом фактичний ма-і теріал.

На захист виносяться такі положення:

1. СДПН та "вільні" профспілки своєю багаторічною боротьбою за інтереси трудящих підготували грунт -для того, щоб народні маси змогли в ході Німецької революції І9І8-І9І9 рр. покінчити'з монархією. Але разом з тим залучення під час Першої світової війни частини соціал-демократичних та профспілкових функціонерів до участі у політичному керівництві країною породило в лавах соціал-демократії сподівання на те, що здійснити соціалістичну перебудову Німеччини цілком можливо виключно парламентськими методами.

2. Ця стратегічна установка залишалася незмінною на протязі усіх років існування Веймарської республіки. Тактика ж СДПН. неодноразово змінювалася.

3. В лютому 1919 — червні І920 рр., коли соціал-демократія, була біля керма політичної влади, вона намагалася знайти можливості для економічних та політичних перетворень. Але, вважаючи Ради не своїм союзником, а конкурентом, вона встановила зв’язки з своїм давнім ворогом — старою олігархією.

4. На основі досвіду І9І9-І920 рр. соціал-демократія дійшла до висновку про відсутність у Німеччині об’єктивних умов для негай-. ного здійснення соціалізації і висунула ідею "господарської демократії", яка в роки тимчасової стабілізації економіки була

підтримана широкими верствами суспільства. Але грунтовної, конкретної економічної програми соціал-демократія так і не висунула, їй також не вдалося покласти край організаційному розколу робітничого руху.

5. Коли соціал-демократія знаходилася в коаліції з буржуазними партнерами, вона виявляла нерішучість у відстоюванні інтересів трудящих; під час перебування в опозиції їй не завжди вдавалося відображати настрої трудящих в своїх програмах і політичних виступах.

6. Це привело її в умовах поступової ліквідації демократії до помилкового курсу "толерантності" і політики "меншого лиха", що в значній мірі розчистило фашистам шлях до влади.

лізувалися джерела.

До архівних матеріалів належать акти рейхсканцелярії, що зберігаються у Федеральному архіві в Кобленці та його відділеннях у Потсдамі. В ньому зберігаються й матеріали комісій із соціалізації. Важливі документи з історії соціал-демократії зберігаються в фонді "Спадщина Каутського" Міжнародного інституту соціальної історії в Амстердамі. Серед матеріалів державних архівів Штутгарта й Дрездена на- особливу увагу заслуговують джерела про не завершену в Правліннях СДПН і'АДНБ дискусію щодо уроків Веймарської республіки. На жаль, у нас не було можливості всебічно дослідити названі джерела. Ми вивчали їх лише вибірково.

Важливий матеріал міститься в публікаціях документів і матеріалів. Заслуговують на увагу публікації протоколів з’їздів СДПН і конгресів профспілок. У середині 80-х років у ФРН почала здійснюватись публікація "Джерел з історії профспілкового руху в Ні-

¡я т мети дослідження добиралися та ана-

- ІЗ -

меччині". Ініціатива підготовки цієї публікації належала відомому досліднику Е. Маттіасу. Але видання здійснили Г. Вебер, К. Шен-ховен і К. Тен$ельд. Другий том цієї публікації охоплює перші роки Веймарської республіки, третій — період від стабілізації економіки до початку світової економічної кризи, четвертий — останній період історії республіки. Заслуговує на високу оцінку й здійснене історикам:! колишньої НДР багатотомне видання "Документів і матеріалів з історії робітничого руху в Німеччині". '

Крім того, нами були використані такі публікації документів, видані в 70-90 рр.: матеріали з історії суспільного розвитку 1927-1933 рр. у двох томах, видані В. Лютардтом під назвою "Со-ціал-демократлчний робітничий рух і Веймарська республіка"; п'ятитомне видання документів з історії Німеччини 1917-1933 рр., що підготував В. Рюге і В. Шуман; документи внутрішньої та зовнішньої політики Німеччини в І9І8-І933 рр., опубліковані В. іАи— халкою і Г. Нидхартом; матеріали про взаємовідносини держави та НСДАЇЇ у 1930-1932 рр., видані Г. Шульцем, І. Маурером та І. Вен-гстом; документи, що висвітлюють діяльність Кабінетів Ф. Шейде-мана, Г. Бауера, Г. Мюллера, які були опубліковані X. Шульце Гі М. Фогтом. .

■ Широко використана нами й періодична преса.

Нарешті, нами були використані щоденники Й. Геббельса, промови і листи Ю. Лебера, спомини 0. Брауна, Г.-Брюнінга, В. Хьогне-ра, 0. Мейснера, Ф. Шейдемана, К. Зеверінга, Г. Штреземана та інших.

В цілому джерельна база дослідження цілком достатня і достовірна для розкриття теми. . .

Практичне значення дисертації полягає.в тому, що матеріал та висновки, які містяться в ній, можуть бути використані при створенні узагальнюючих праць з історії Німеччини, підручників з новітньої історії, читанні загального курсу новітньої історії й спеціальних курсів з історії політичних партій та новітньої історії Німеччини.

Апробація дисертації. Основні положення й матеріали дисертації доповідалися автором на Міжнародній конференції "Антитота-літарні рухи в Болгарії, СРСР та інших країнах Східної Європи /20-80 рр. XX ст./". Харків, вересень 1993 р./ та на Науковій конференції, яка була присвячена 30-річчю кафедри історіографії, джерелознавства та археології ХДУ /Харків, листопад І994 р./.

II. СТРУКТУРА І КОРОТКИЙ ЗШ.СТ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація.складається з вступу, двох розділів, висновків і додатків /посилань, приміток, списка джерел та літератури/.

У вступі обгрунтовується актуальність проблем, вказується на об’єкт дослідження, його хронологічні рамки, аналізуються історіографія і джерела, визначається мета і завдання роботи, її наукова новизна та практичне значення, формулюються основні положення, які виносяться на захист. .

У першому розділі — СДПН і профспілки в коаліції та опозиції — розглядається політика німецької соціал-демократії в період з січня 1919 р., тобто з моменту виборів до Установчих національних зборів, до 27 березня 1930 р., коли останній рейхсканцлер — представник соціал-демократії Герман Мюллер пішов у

відставку.

Установчі сбори, що відкрилися в лютому 1919 р. у Веймарі, обрали президентом республіки соціал-демократа Еберта, а главою уряду — соціал-демократа Шейдемана. У наступні після виборів місяці по всій країні прокотилася незгасаюча хвиля вбивств та репресій, що обрушилася передусім на членів НСДПН та КПН. У лютому — березні 1919 р. в Рурській області, Середній Німеччині та Баварії були придушені виступи робітників, які були спрямовані на захист завоювань Німецької революції 1918-1919 рр. •

,/ '

Влітку й' восени 1919 р. активізувалися спроби об’єднання мі/

літаристських, контрреволюційних та антиреспубліканських сил, що намагалися реставрувати старий лад. Певний час ці кола з тактичних міркувань поділяли єдину думку про необхідність тимчасового партнерства із соціал-демократією, але розходилися у питанні про термін такої співпраці.

У той час, як ^тиннес та його однодумці планували ревізію досягнень революції, соціал-демократлчні та профспілкові лідери проповідували ідею соціального миру та партнерства, поширювали ілюзії щодо здійснення у Веймарській республіці демократичних і соціалістичних перетворень. І це продовжувалося до путчу Каппа — Лютвиця, під час якого сили реставрації заявили про необхідність створення "уряду порядку, волі й діла".

З боку правлячого Кабінету не було вжито ніяких заходів, щоб зупинити путчистів. Тільки профспілки та ліві партії закликали трудящих до загального політичного страйку, який і поклав край путчу. Це наочно продемонструвало силу робітничого руху за тих умов, коли маси та їх організації виступають щільним фронтом про-

о

ти сил реакції. Але надалі профспілкове керівництво відмовилося від тісної координації дій з лівими силами. Правляча соціал-де-мократячна більшість не ввакала першочерговою підтримку з боку трудящих, а бажала спертися в першу чергу на військових та бюрократію. Результатом такої орієнтації стала поразка соціал-демократів на виборах до рейхстагу 6 червня І920 р. 25 червня і920р. колишній президент Національних зборів, центрист К. '¿еренбах став рейхсканцлером. Соціал-демократи вийшли з уряду.

Отже, розрив з минулим у Німеччині в І9І8-І9І9 рр. був не таким радикальним, як в інших революціях. І не в останню чергу це сталося через те, що співробітництво правлячих кіл сопіал-де-мократів з старою елітою зайшло набагато далі, ніж того вимагали обставини. . '

' 3 кінця червня 1920 р. до кінця листопаду ±923 р. змінилося

4 Кабінети. Соціал-демократи входили лише до двох з них: до Кабінету центриста й. Вірта і до Кабінету представника Німецької робочої партії Г. Штреземана.

З одного боку, соціал-демократи не могли ігнорувати вимоги трудящих. З іншого — буржуазні угрупування/Дивилися на соціал-демократію як на інструмент, тактичний засіб для досягнення власних цілей.' До того ж, поглиблювалися неузгодженість стратегічних концепцій та розкол робітничого руху. У І92І р. партія, по суті, відмовилася від своїх попередніх програмних положень

і визнала можливість коаліції з Німецькою народною партією. Шляхом різкого зниження реальної заробітної плати й розорення більшої частини середніх верств населення уряду вдалося здійснити перерозподіл національного прибутку. Все це призвело до падіння

авторитету соціал-демократії та різкого скорочення чисельності профспілок. Якщо в 1920 р. останні нараховували у своїх лавах близько 8'млн. членів, то в 1924 р. — тільки 4,5 шін. членів.

У березні 1923 р. Правління СДІН засудило зближення соціал-демократії Саксонії з комуністами, бо з невдоволенням і підозрою дивилося на спроби комуністів утворити єдиний фронт.

Реакцією соціал-демократії на страйковий рух, викликаний Рурським конфліктом, були спроби створити "велику коаліцію".

Після відставки уряду Купо ОДОН увійшла до першого коаліційного уряду, керованого Німецькою народною партією. Сценарій, за яким соціал-демократія повинна була відіграти роль гальма робітничого руху, був завчасно написаний іншими. ■

Грошова реформа, проведена £5 листопада ±923 р., новий план регулювання репараційних платежів, закінчення Рурської кризи поклали початок тимчасовій стабілізації економіки в Німеччині. Протягом короткого часу в широких колах німецького суспільства відбувся поворот від рідчаю до надії. Навіть незначні спочатку успіхи економіки збудили^у широких верств населення надії на можливість покращення їх становища в межах існуючої системи, зумовили популярність соціал-демократичної ідеї "третього шляху". Але соціал-демократія не виправдала цих надій.

На виборах рейхспрезидента, що відбулися після смерті Еберта, соціал-демократи, по суті, капітулювали перед правими партіями. Президентом був обраний популярний у націоналістичних колах, завзятий монархіст, фельдмаршал фон Гінденбург. Перемогу здобули ті, хто ще в 1920 р. намагався насильно скасувати республіку. Тепер поворот вправо відбувся цілком легально, завдяки виборам.

Зміцнення позицій реакційних сил було використано керівництвом СДПН для поглиблення безодні між двома.робітничими партіями. Проголосивши на Гейдельберзькому з’їзді одним з головних завдань визвольної боротьби робітничого класу збереження й розвиток демократичної республіки, керівництво соціал-демократії не було послідовним в його здійсненні та припустилося чималих тактичних помилок. Спрямовану на створення єдиного фронту діяльність КПН керівництво ОДДН ще у 1921 р. розглядало як боротьбу під застарілими гаслами. У свою чергу керівництво КПН у 1924 р., стверджувало, що боротьба проти соціал-демократії за її повну ліквідацію є головним політичним завданням. Лише в ході кампанії проти повернення князям конфіскованого в них в ході Німецької революції г 1918-1919 рр. майна СДПН і КПН зробили кроки назустріч одна од-,ній. Завдяки цьому вони здобули собі багато нових прихильників, ідо відбилося на результатах виборів.до рейхстагу 20 травня 1928 р СДПН знову виборала статус найсильнішої партії й очолила уряд.

Після досягнення успіху на виборах новий рейхсканцлер, співго-лова С.ЩН Герман Мшлер наголосив у своїй урядовій промові на непохитності та надійності фундаменту німецької революції. Але політика нового Кабінету розійшлася з передвиборними обіцянками соціал-демократів. Відстоювання ним інтересів підприємців, криза

СДПН та профспілок у жовтні - грудні 1928 р., 'пов’язана з боротьбою робітників Рейнсько-Вестфальскої області/за покращення умов

праці, загострення відносин між СДПН і КПН/ розстріл у 1929 р. першотравневої демонстрації в Берліні, спад промислового виробництва, а далі й світова економічна криза — все це зумовило відставку 27 березня 1930 р. Г. Мюллера. Розпочався етап ліквідації

залишків демократії та просування фашистів до влади.

У другому розділі — "Від толерантності до капітуляції" — аналізується стратегія й тактика СДПН в останні роки Веймарської республіки. ■

Після відставки Г. Мкшлера посаду рейхсканцлера зайняв Г. Бріо^-нинг. його Кабінет розпочав здійснювати демонтаж демократії в Німеччині, перехід від парламентської до президентської форми правління. До нього спонукали не лише плани найближчого оточення Гінденбурга, але й прагнення підприємців здолати економічну кризу за рахунок робітничого класу.

В цей час лідери соціал-демократії починають відстоювати ідею "толерантності". Її суть полягала в тому, щоб заради збереження республіки "терпіти" будь-який уряд, сформований парламентським шляхом. Початок політиці "толерантності" було покладено ЗО вересня 1930 р. під час зустрічі в Берліні Г. Брюнінга, Г. ./Іюллєра та голови СДПН 0. Вельса. Виправдовуючи от політику та з’ясовуючи причини, що до неї спонукали, 0. Браун згодом писав: "Зіскочивши з державного возу та передавши управління Брюнінгу, довелося бігти поруч з цим возом і не дозволяти йому сповзати в прірву реакції. Ця політика була Незручною, але в тих умовах вона була меншим з усіх лих".

Але в той час, коли керівництво СДПН, прямуючи курсом "толерантності", намагалося перегородити шлях "гіршому", .це "гірше" все наполегливіше давало знати про себе. НСДАП горячково поширюваг-ла свій вплив. Проте Правління СДПН закликало маси продовжити термін повноважень Гінденбурга, щоб перешкодити просуванню Гіт-лера до влади.

Гінденбург же після виборів розпрощався з Брюнінгом. Керівництво СДПН і профспілок зайняло очікувальну позицію й тоді, коли в результаті державного перевороту Франца фон Папена 20 липня 1932 р. був зруйнований останій бастіон соціал-демократії — земельний урядПрусії. Після державного перевороту голова СДПН

0. Вельс не тільки не закликав маси до загального страйку, а й застерігав їх проти цього на тій підставі, що він нібито потягне за собою блискавичне встановлення военої диктатури. Першочерговими завданнями в тих умовах керівництво СДПН вважало проведення ЗІ липня виборів до рейхстагу й звернення до Державної судової палати з проханням засудити дії Папена й прийняти відповідну постанову. Безперечно, заслуговує на оруд те, що в СДДН — провідній партії пруської коаліції та уряду — не було жлдної політичної концепції, ніякої програш на випадок кризи в господарстві, державі і суспільстві.

У той момент, коли партія Гітлера поступово, об’єднувала всі праві сми, в керівництві СДПН і профспілок все ще панували традиційний для них оптимізм, переконаність у можливості подолати будь-яку кризу й побудувати соціалістичне й демократичне суспільство. Цей оптимізм не можна пояснити незнанням ситуації, неспроможністю розпізнати небезпеку для суспільства, яку ніс з собою фашизм. В той час вже було загальновідомо, чиї інтереси репрезентує уряд НСДАЛ, проти кого він виступає, якими методами збирається проводити свою політику. Тому слід погодитися з тими істориками, які вказують на недвозначну відмову керівництва соціал-демократії та профспілок — щонайменше з початку І933 р. — від боротьби з контрреволюцією революційними методами.

Зо січня 1933 р. Гінденбург підписав наказ про призначення Гітлера рейхсканцлером. Щоб подолати фашизм, треба було організувати негайну і рішучу відсіч. Единою силою, здатною сколихнути суспільство й повести його за собою, були робітники, за умови їх доброї організації. Проте керівництво соціал-демократії після розпуску І лютого рейхстагу, як і під час державного перевороту Папена, покладало надії на нові вибори, призначені на 5 березня. Але на той час не могло бути й мови про вільні, рівні та загальні вибори. Тому результат було неважко передбачити.

Після підпалення рейхстагу та оголошення результатів виборів, що ■ лодили в обстановці терору, КПН змушена була перейти на нелегальне становище, а СДПН була позбавлена будь-якої свободи дій.

На демонстрації І травня і933 р. в Берліні керівники профспілок йшли під прапорами зі свастикою. А наступного дня були закриті Будинки профспілок, багато профспілкових діячів було заарештовано. Тільки після цього удару Правління СДПН вирішило на своєму .останньому пленарному засіданні 4 травня 1933 р. евакуювати за кордон деяких своїх членів: 22 червня націонал-соціалістична влада заборонила будь-яку діяльність СДПН та анулювала всі парламентські мандати соціал-демократів.

Після цього СДПН припинила своє існування як єдине ціле. Багатьох її членів було заарештовано й вбито. Партія розкололася на різні угрупування, не пов’язані одне з одним. Деякі з них були в опозиції до емігрантського Правління в Празі. Критика правих керівників СДПН набула небачених до того часу масштабів.

Восени 1933 р. емігрантське Правління в Празі вирішило скори-

гувати свій політичний курс у нових історичних умовах. Спроба пе реосмислення минулого, нове визначення мети і завдань робітничого руху знайшли відображення в Празькому маніфесті.

Автори цілком слушно заявляли: "¡to вказали шлях, ми вказали мету боротьби". Проте маніфест не давав вичерпної відповіді на питання, яким чином йти цим шляхом, як з’єднати розрізнені нелегальні соціал-демократичні організації, які кроки потрібні для створення єдиного антифашистського фронту.

Таким чином, у 1934 р. праве керівництво німецької соціал-демократії під тиском нових сил спробувало одягнутися в нові шати. Але повністю подолати минуле йому не вдалося.

■ У висновках підбиті підсудаи дослідження.

Основний зміст дисертації викладений у таких публікаціях автора:

1. Источники по истории германской социал-демократии и "свободных" профсоюзов в годы Веймарской республики.// ¡’Материалы и тезисы научной конференции, посвященной 30-летшо кафедры историо рафии, источниковедения и археологии ХГУ /ІІ Астаховские чтения/ 1-2 ноября 1994 г.- Харьков, 1994. С. 82-84.

2. Немецкая историография о социал-демократии и "свободных"

профсоюзах в годы Веймарской республики.// Материалы и тезисы на учной конференции, посвященной 30-летию'кафедры историографии, источниковедения и археологии ХГУ/ ІІ Астаховские чтения/ 1-2 ноября 1994 г.- Харьков, 1994. С. 65-86. •

3. Vom Prager Manifest und dem Umgang der SPD mit ihrer Geschichte.// Marxistische Blätter, 1994, Nr. 3, 0,3 друк. арк.

4. Die vergessene Selbstkritik des SPD-Vorstandes von 1934.// Zeitschrift Marxistische Erneuerung, 1994, Nr. 19, 0,3 друк, арк

оендельбек °=J. Й.

Германская соцлал-дэмократия и "свободные" профсоюзы в годы Веймарской республики. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.03. — всеобщая история. Харьк. гос. ун-т, Харьков, 1995.

Защищается диссертация, основные положения которой изложены в 4-х опубликованных научных работах. Они содержат характеристику стратегии и тактики германской социал-демократии на протяжении 14 лет существования Веймарской республики. Отказавшись от присущих прежней историографии однозначных — апологетических или "разоблачительных" оценок — автор на основе четко обозначенных критериев прослеживает эволюцию стратегии и тактики С]Д1Г, обращает внимание на использованные и упущенные ею возможности.

Sendelbeck P.O.

German Social Democracy and "free" Trade Unions during the years of the Weimar Republic. The thesis for a scientific degree of candidate of history on speciality 07. 00. 03 —

General History. Kharkiv State University, Kharkiv, 1995.

The fundamental statements of the theses to be presented are given in four scientific publications. They give the characte— ristics of the strategy and tactics of German Social Democracy during the 14 years of the Weimar Republic. The author has repudiated the apologetic or abusive estimations, which were characteristic for the former historiography and, basing on the clearly defined criteria, traces back the evolution of the strategy and tactics of the SDPG and pays attention to the possibilities, v/hich the party did use and did not.

Ключові слова: соціал-демократія, профспілки, стратегія 2 тактика. ,

Лідп. до друку 21.03.95. Зормат 50x84 5

1,0 ум. - црук.арк. ,1 ,С обл.-вип.ар:-:. 7;:раж. 100. Залі. 81

р-р "СіМ", м.Харків