автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Гидронимия Западной Подолии

Полный текст автореферата диссертации по теме "Гидронимия Западной Подолии"

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

Р Г Б ОД 2 7 ОКТ 1998

УДК 808.3 -ЗІ!

Редьква Ярослав Петрович Гідронімія Західного Поділля

10.02.01 - українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Тернопіль -1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та культури української мови Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича.

Науковий керівник •

Офіційні опонента:

Провідна установа -

кандидат філологічних наук, професор Бабич Надія Денисівна.

Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри історії та культури української мови

доктор філологічних наук, професор Лучик Василь Вікторович.

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, завідувач кафедри української мови; кандидат філологічних наук Бучко Ганна Євгенівна.

Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, доцент кафедри іноземних мов

Львівський державний університет імені І.Я.Франка, кафедра української мови

Захист відбудеться “_6_” листопада 1998 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К58.053.01 при Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 282000, м. Тернопіль, вул. М-Кривоноса, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (282000, м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2).

Автореферат розіслано “ 6 ” жовтня 1998 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат педагогічних наук, доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед першочергових завдань, які стоять сьогодні перед українською ономастичною наукою, провідне місце посідає проблема етногенезу та прабатьківщини слов’янства, яку спільно намагаються долати вчені-топонімісти з усієї Славії. Незважаючи на значні успіхи у вирішенні цього проблемного питання, його розв’язання ще потребує значних теоретичних розвідок і практичного дослідження мовного матеріалу окремих ареалів топонімів у межах ономастичних систем. Найбільшою сталістю та архаїчністю відзначаються гідронімійні системи, тому що “за гідронімією можна простежити глибинну мовну історію регіону незалежно від сучасного етносу в межах терену”.1 Через те на перші позиції виступає вивчення гідронімної лексики окремих недосліджених ареалів України з їхнім подальшим залученням у всеслов’янський ономастичний простір.

Наукове вивчення гідронімного кадастру вимагає удосконалення теоретичної основи таких досліджень, створення для них загальнотеоретичної бази: необхідно уніфікувати класифікацію топонімів, удосконалити критерії та принципи аналізу фактичного матеріалу тощо. Прогалиною сучасної гідронімії є відсутність критеріїв диференціації відантропонімних, відойконімних та відапелятивних гідронімів. До того ж існує етимологічний різнобій у працях різних учених, що розглядають гідроніми ізольовано від результатів дослідження адекватного або ж однотипного гідронімного матеріалу.

З огляду на вказані вище моменти об’єктом свого лінгвістичного аналізу ми обрали гідронімний кадастр (потамоніми, лімноніми, мік-рогідроніми) Верхньо-Середнього Дністра (ліві допливи рік і потоків) - території, яку умовно іменуємо Західним Поділлям (ЗП). Доцільність назви регіону зумовлена тим, що він розташований у західній частині Подільського плато, яке становить основу Волино-Подільської височини. В адміністративно-територіальному відношенні - це територія Тернопільської області, у північній частині якої знаходиться вододіл рік Дністра та Прип’яті (остання належить до Дніпровської водної системи). Таким чином, можна говорити про співіснування гідроніміконів двох великих річкових басейнів на спі-

1 Желєзняк І.М. Гідронімія України й проблема слов’янського етногенезу//Слов’янське мовознавство. - К.: Наукова думка, 1988. - С.5-6.

льній території. Уже сам цей факт спонукає виважено підходити до аналізу гідронімії та виявлення при цьому в ній слідів різномовних хронологічних нашарувань, ймовірних мовно-етнічних контактів, а також заселення терену в минулому.

Територія Тернопільської області має свою специфіку формування гідронімійної системи, ускладнену до того ж малою кількістю писемних історичних пам’яток, представлених, в основному, польськими джерелами: рукописний фонд А.Шнайдера, “Slownik geografïczny krôlestwa Polskiego...”, праця Й.Залеського “Nazwy miejscowe Tar-nopolszczyzny”, багатою є лексична база і в різноманітних “Przewodnikach” (путівниках районами області), “Atlas geologiczny Galicyi”, колекції “Топографічних карт Галичини” кінця XVII - поч. XX ст., українськими: рукописний фонд Мирона Кордуби “Матеріали до топонімічного словника Буковини та Галичини”, Словник гідронімів України. Важливим і найдостовірнішим джерелом є також військово-топографічні карти, які з усією повнотою, хоча й з істотними мовними перекрученнями, відтворюють місцеву ономастичну систему, демонструючи наявність взаємодії між суміжними групами топонімів (оронімів, гідронімів, ойконімів). Для повноти і більшої достовірності одержаних результатів нами були використані матеріали гідронімічних експедицій по області, проведених у 1992-1995 роках відповідно до вимог “Програми збирання матеріалів для вивчення топоніміки України”, укладеної К.К.Цілуйком.

Сукупність згаданих джерел дає змогу досить повно описувати гідронімію Тернопільської області і робити попередні регіональні висновки, які потрібно розглядати як корективи до загальнослов’янської етнічної картини. Такий підхід допомагає уникати глобальних висновків на обмеженій кількості фактів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пропонована дисертаційна робота написана відповідно до завдань Міжнародної комісії з вивчення культур Карпат і Балкан (МКККБ), яка займається дослідженням матеріальної і духовної культури населення карпато-балканського регіону; повністю відповідає актуальним завданням української ономастики, наміченим Українською ономас-тичною комісією на VII-ій Всеукраїнській ономастичній конференції (Дніпропетровськ, 1997); а також - профілю наукових планів і розробок кафедри історії та культури української мови Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича (ЧДУ) у дослідженні лексикології української мови (Держреєстрація № 01910034125).

з

Мета і завдання досліджсішя. Наше дослідження спрямоване на всебічний опис західноподільського гідронімного матеріалу, включаючи значення й форму гідронімів, містить теоретичні узагальнення фактів і явищ взаємодії між складовими топонімії - назвами населених пунктів і гідронімами, мікрогідронімами й антро-понімами. У роботі здійснюється спроба висвітлення етимології “непрозорих” гідронімів, показу шляхів і напрямків розвитку регіональної гідронімії з вказівкою на її динаміку та взаємозв’язок із базовою праслов’янською лексикою на всеслов’янському обширі.

Метою нашої роботи є етимологічний аналіз гідронімів Західного Поділля, який базується на співвідношеннях типів географічних об’єктів і виділенні гідронімічних моделей на основі структурно-словотвірних та лексико-семантичних ознак. Це дає змогу з’ясовувати природу гідронімів ЗП із проекцією на етнолінґвістичні процеси в регіоні та міграційні явища. Відповідно до мети нами були поставлені конкретні завдання: 1. Розробити принципи та провести онома- та семасіологічний аналіз базових апелятивів у ЗП-гідронімії, попередньо теоретично обгрунтувавши його; 2. Реконструювати праслов’янський апелятивний фонд та субстратні назви гідрооб’єктів в означеному регіоні, виявивши при цьому архаїчні мовні пласти; 3. Структурно-словотвірний аналіз гідро-ойконімної взаємодії провести із виділенням спільних словотвірних типів і моделей гідронімів, та дати інформацію про їхні генетичні відповідники (апелятиви <-> антропонімії ойконіми); 4. За допомогою карт показати ареали поширення як архаїчних, так і найбільш продуктивних (відносно пізніх) гідро-ойконімних типів.

Методика регіонального дослідження гідронімів вимагає монографічного дослідження конкретного гідроніма, який розглядаємо з кількох позицій: 1) приналежності назви до географічної реалії (ойконіма,ороніма, мікротопоніма); 2) часу та причини його виникнення; 3) приналежності базового апелятива до певних мов; 4) семантики й етимології; 5) морфології (граматики), бо назва - це слово (лат. Nomen est ошеп), і воно повинно відповідати нормам мови й граматичним правилам; 6) відображення різномовних фіксацій назви; 7) території поширення назви (ареал, шляхи міграції). Такий підхід “дає можливість детальніше і глибше дослідити факти окремо взятої території в проекції на широкий слов’янський фон” [В.Шульгач].

Наукова новизна одержаних результатів. Окремі гідроніми нашої території уже привертали увагу дослідників (праці Я.Розвадовського,

О.М.Трубачова, І.М.Желєзняк, О.С.Стрижака, В.П.Шульгача) в якості порівняльного матеріалу, який виявляє однотипні зв’язки з основним масивом назв гідрооб’єктів, досліджуваних ними ареалів.

Проте фрагментарні розвідки не дають повної уяви про гідронімікон Західного Поділля як цілісну систему. Наукова новизна пропонованої роботи полягає в тому, що: а) вперше робиться спроба системного аналізу гідронімів Верхньо-Середнього Дністра з використанням методики комплексного аналізу (етимологічний метод: реконструкція первинного значення кожного гідроніма; порівняльно-історичний: виявлення на основі архівних даних та писемних джерел зародження гідроніма, його розвитку й трансформації, соціального середовища, що зумовило появу назви, і встановлення часу виникнення назви та умов заселення терену; Формантний (словотвірний) та лексико-семантичний: дає можливість судити про однотипність назв на основі повторення однакових елементів у назвах або ж і цілих лексем; картографічний: дозволяє наочно показати поширення моделей у регіоні (продуктивність словотвірних суфіксів, зв’язок гідронімів із природними та соціально-економічними умовами); б) аналізуються міжмовні (українсько-польські) й міждіалектні зв’язки та їх відбиття в означеному гідроніміконі; в) дістало подальший розвиток положення про взаємодію між гідронімією та суміжною з нею ойконімією; г) аналіз первинних і вторинних за походженням гідронімів зводиться до етимологізації не тільки самих онімів, але і їхніх етимонів (ойконімів, антропонімів, апелянтів); д) монографічне дослідження кожної назви гідрооб’єкта включене в систему структурних типів та моделей і подане у вигляді окремої розвідки (словникової статті).

Практичне значення одержаних результатів полягає у значному використанні фактичного матеріалу, який вводиться в науковий обіг уперше і може бути використаний для етимологічних та порівняльно-історичних ономастичних студій із слов’янського мовознавства. Розгляд взаємодії апелятивної та гідронімної лексики Західного Поділля допоможе глибше зрозуміти природу номінації гідрооб’єктів інших ареалів України при їх подальшому порівняльному системному вивченні.

Дослідження може стати джерелом для створення регіональних топонімічних словників у процесі підготовки Загальнослов’янського ономастичного атласу та Загальнослов’янського етимологічного

словника гідронімів. Робота стимулює укладання нормативних топонімічних словників, які допоможуть картографам у правильному написанні, уніфікації та передаванні з мови на мову географічних назв різних типів.

Особистий внесок здобувана. Із теми дослідження дисертантом було написано три статті у співавторстві з д.філол.н., проф. Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Бучком Д.Г.: 1. Бучко Д.Г., Редьква Я.П. Лексико-семантичний аналіз гідронімії Західного Поділля - Дисертантом розроблена лексико-семантична класифікація гідронімії Верхньо-середнього Дністра, вказані основні типи ареальної гідронімії, представлена взаємодія між ойконімами та гідронімами; 2. Бучко Д.Г., Редьква Я.П. Nomina topographica в гідронімії Західного Поділля -Здобувач розробив принципи перетворення топотермінів у назви гід-рооб’єктів, встановив ступінь та характер семантичного навантаження гідронімів; 3. Бучко Д.Г., Редьква Я.П. Із спостережень над словотвором гідронімії Західного Поділля - Співавтор піддав етимологічному аналізові архаїчні західноподільські гідроніми: Гнізна, Качава, Нічва, Нічлава, Рава, Снивода.

Стаття “Обставинні (місця) гідроконструкції басейну Верхньо-Середнього Дністра” побачила світ у співавторстві з к.філол.наук, проф. Чернівецького державного університету імені Юрія Федькови-ча Бабич Н.Д. - Здобувач розробив та піддав граматичній класифікації локативні гідроніми ЗП-території.

Апробація результатів дисертації. Вперше результати дисертаційного дослідження були апробовані на Всеукраїнському конкурсі кращих наукових робіт студентів з розділу “Українська мова, література та українознавство” (Київ, 1994) у науковій праці “Гідронімія Західного Поділля”, яка посіла 1-е місце і за темою якої були опубліковані дві статті. Основні положення роботи викладені у доповідях на ономастичних семінарах “Ономастика східних слов’ян”, “Українська ономастика” в Інституті української мови НАН України (Київ, 1996, 1998), та сьомій Всеукраїнській ономастичній конференції “Питання сучасної ономастики” (Дніпропетровськ, 1997). У 1997 році робота під назвою “Hydronyms of the Western Podillya” була визнана Інститутом відкритого суспільства (Open Society Institute) та Програмою підтримки вищої освіти (Higher Education Support Programme) у рамках проекту Research Support Scheme (RSS № 1089/1997) Міжнародного фонду Дж.Сороса. Дисертація обговорювалась на за-

сіданнях кафедри історії та культури української мови ЧДУ.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у восьми публікаціях загальним обсягом 2,6 друкованих аркуші. Серед них сім статей і двоє тез.

Структура і зміст дисертації. Структура дисертації зумовлена поставленою метою та завданнями, які вирішуються в ній. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків (180 с.), додатків, списку використаних джерел і літератури (229 позицій), скорочень. Загальний обсяг роботи - 203 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, визначаються джерела фактичного матеріалу; методи дослідження; адміністративно-територіальні межі досліджуваного ареалу, етапи його історичного розвитку; формулюються мета та завдання, практичне значення та наукова новизна.

Перший розділ “Онома- та семасіологічний аналіз гідронімів Західного Поділля, похідних від народної географічної термінології” присвячений детальному виченню номенклатурної географічної термінології (НГТ) із визначенням системи НГТ у синхронному та діахронному зрізах на загальнослов’янському та праслов’янському фоні. Перший підрозділ “Стан проблеми” розкриває сутність ареальних топонімічних досліджень, які криються у вивченні системи народних географічних термінів, як загальних назв “у більшості випадків діалектного походження, що називають той чи інший тип об’єктів і явищ фізичної георафії” [Н. Подольська]. НГТ у складі топонімійної (гідронімійної) системи - найстабільніший і найар-хаїчніший шар лексики із характерним “консерватизмом формально-семантичної організації” [В.Шульгач] і відзначається широкими реконструктивними можливостями для гідронімів, найповніше характеризує фізико-географічні особливості території (рельєф, кліматичні умови, наявність флори та фауни, біологічні процеси), відображає умови залюднення краю і може пролити світло на визначення прабатьківщини слов’ян за набором лексем і їх семантикою, відбитою в назвах гідрооб’єктів.

Стаючи власною назвою, утвореною від апелятива, гідронім нерідко, особливо протягом тривалого часу свого функціонування, втрачає вихідну мотиваційну семантику через розрив зв’язку

“апелятив - онім” чи “НГТ - гідронім”. Через те, розкриваючи ці мотиваційні зв’язки або семантичні зсуви, ми отримуємо можливість відтворювати архаїчні лексеми, “що властиві для діалектів, які дають можливість судити про історію мови, мовні контакти, ареали окремих термінів” [Е.Мурзаєв]. Визначальним тут стає вивчення внутрішньої форми гідроніма та семантики вихідних апелятивів, тобто “їх зв’язку з характером географічного об’єкта, що отримує назву, а також відношеннями між мотивуючим апелятивним словом і мотивованою власного назвою” [Р.Агеєва]. Вивчення етимології подібних назв на основі структурно-словотвірних особливостей гідронімів та апелятивів, що лежать у їхній основі, виявило переважаючі види основ і словотвірних формантів та взаємозв’язок між ними, який полягає у варіюванні основ та формантів. Важливість та складність проблеми дотопонімної та топонімної деривації неможливо вивчити без введення усієї НГТ у єдину територіальну систему, що розвивається і функціонує за власними семасіологічними законами, “суть яких полягає в переосмисленні структурних одиниць слова та самого слова, виходячи з багатозначності апелятива в мовному контексті при словотворенні” [А.Корепанова]. А.П.Корепанова цілком слушно поставила питання про так звану словотвірну семантику, пов’язану з усією морфологічною структурою слова (а не лише окремих формантних засобів і їх значень), зумовлену ономасіологічним базисом. Цю ж думку відстоює і О.В.Суперанська, наголошуючи на співіснуванні між семантичною морфологією (в основі апелятиви: від значення і призначення гідрооб’єкта залежить і склад морфем, і модель, за якою він утворюється) і Формальною морфологією, яка фіксує окремі форми гідроніма незалежно від пов’язаних із ним значень. Остання втрачає тісний зв’язок з окремими суб’єктами чи об’єктами, опосередковано містячи в собі хіба що натяк на апелятив. Постає завдання розглядати гідронімію на діахронічному зрізі, тобто по можливості простежувати формування таких назв в історичному плані, при цьому “важливою є проблема датування гідронімів, похідних від географічних термінів, оскільки апелятив і гідронім хронологічно ніколи не збігаються” [І.Желєзняк].

Апелятивна природа НГТ спонукає до її всебічного вивчення і встановлення мовних закономірностей на межі переходу в онім, враховуючи особливості гідронімів, що полягають у їх секундарній природі “по відношенню до системи номінації в апелятивній лексиці, оскільки географічні об’єкти одержують свої найменування після за-

кріплення за ними загальних назв, які співвідносяться з певними класами денотатів” ІД.Бучко]. Різниця між географічними термінами і гідронімами (ширше - топонімами) полягає в тому, що “перші називають клас однорідних географічних предметів, а другі іменують такі окремі предмети, що перші виражають поняття, а другі їх не виражають” [Ю.Карпенко]. На межі переходу НГТ-гідронім створюється часовий вакуум, який веде до розриву ідентичних значеннєвих зв’язків між ними, породжуючи явище десемантизації і підвищуючи здатність слова бути “власного назвою” [О.Скляренко]. Досить часто диференціювати перехід апелятивів у топоніми видається неможливим через відсутність повної картини поширення апелятивів та гідронімів, особливо, коли вони омонімічні між собою, а незнання закономірностей територіального розподілу апелятивів та гідронімів окремого, вузькодокального ареалу, позбавляє нас можливості встановлення часу виникнення та тривалості функціонування апелятив-ного та топонімічного ареалів.

Таким чином, потрібно встановити поняття ареальної норми для апелятивних та онімних систем, які не збігаються у рамках одного хронологічного зрізу і мають рівноправне одночасове функціонування. Якраз порівняння цих ареалів при розумінні того, що час формування й тривалість існування ареалів гідронімів і апелятивів відмінні, “може дати цінні матеріали для встановлення відносної хронології в словотворі та виявлення архаїзмів та інновацій” [Ю.Азарх]. Під ареалом ми розуміємо, перш за все, територіально-мовну єдність із властивими специфічними історичними умовами його формування та становлення лексичної бази. Достовірність аналізу досягається в тих ареалах, які утворені в “межах поширення живих мов” [А.Десницька]. Актуальність ареальних досліджень диктується також потребою встановлення типології ареалів і “дає можливість здійснити попередню інтерпретацію карт” [М.Бородіна]. Йдеться про те, що аналіз НГТ означеної території має відбуватися з урахуванням географії поширення слова для встановлення шляхів семантичного розвитку самого слова чи його семантичного поля, враховуючи екстра-лінгвальні та іманентні (суто лінгвістичні) чинники. Важливо брати до уваги географічно однорідну зону та слова (у першу чергу діалектну лексику, тому що саме в ній відбитий первісний стан праслов’янських діалектів як основи формування усіх слов’янських мов) однієї мовної сім’ї. Ізоглоси поширення НГТ у слов’янських мовах чисто умовні і не відповідають межам цих мов, через те народна гео-

графічна термінологія привертає увагу дослідників, бо на її основі можна встановити “більш давні лінгвоетнічні зв’язки та відношення” [Толстой].

Сам принцип номінації гідрооб’ектів реалізується в семантиці основи базових (вихідних) апелятивів і мовних засобах (ресурсах загальнонародної мови та іншомовних запозиченнях, які органічно увійшли в її склад). Закріплені таким чином за гідрооб’сктом назви локалізують їх, а в процесі мовної комунікації формують про них поняття. Це створює розуміння гідронімії, похідної від НГТ, як єдиної гідронімійної системи (ГС) (див, схему).

* Під родовими термінами ми розуміємо лексеми, які узагальнюють географічні об’єкти та явища (ландшафт, рельєф, гідрографію, рослинно-ґрунтовий покрив, напр.: потік, озеро); до видових зараховуємо ті НГТ, які диференціюють специфічні ознаки об’єкта в межах конкретної родової категорії, демонструюючи їхню вузьколокальність, напр.: джурло, чуркало

У другому підрозділі “Лексико-семантична типологія західно-подільської гідронімії” дається характеристика гідронімної системи нашого реґіону, яка полягає у специфічному наборі діалектної лексики та іншомовних впливів (у першу чергу, польських, які залишили в мові автохтонного населення помітний слід). ГС розглядається як порубіжна топонімічна система, під якою розуміємо “сукупність елементів, що становлять упорядковану множину і перебувають у тісних взаємозв’язках” [Л.Стичишина].

Увесь гідронімійний матеріал із потенційними НГТ-основами нами було покласифіковано на гідронімічні семемні типи, в яких ми проаналізували НГТ і гідроніми (їхню взаємодію), визначили коливання семантичних полів НГТ у межах кожного типу.

Найхарактернішими для ЗП-ареалу виявились такі гідросемемні типи:

1. НГТ у складі гідронімів із гелонімною основою: *Bagno, * Banja/* Bajoro, *ВоНо/Болотисько, *Gnilb, *GrQZb-/*Gr?z,b-, *Kali52e (< *kah>/*каїь/*kala/*kalo +*-і§Се), *Lug (* Lqgb/*L^gb)/*Lqкт>, *Molka, *Мо£агь/*Мо£ага, (*lo//*-iSCe,*dlo), ‘Netekja, *Poplavb, *Ruda, *Topelisko, ’“Tras-;

2. НГТ мікрополя “стоячі води” v складі гідронімів: *БульбонаУ*Бульбонія, *Virb//*Krcjtja, *Воронка, *Glini§£e/*Glinisko, *Kadblbb, *Кь1Ьап’а, *Kalu¿a, *Корапь, *Корапька, *Kqpadlo (< *kopati(s$) + dio) // *kopélb (< kqpati + élb) // (*корьпь0ь)), ’•'Peijbma, *Sadjavika (< *sad-i-ti/*sad-ja-ti), *Stavb/*Stavis6e (-*¡sko) // *Ezen>(o)/ *Ezeri56e (-*isko), *Jama;

3. НГТ v гідроніміах. пов’язана із характеристикою гідрооб’єктів

як проточних: *Bystrina, *Vilnica, *Vodo(s)pad, *Gukb

(* hukb)/*Gu(r)k(p)-a-dlo, *Dunajb-, *D2ur-/*Cur-/*Cjur-, *Krinica, *Zerdlo/*Zródlisko-, *KljuCb, *Nora, *Zelbb, "'Kaskada, *Кгіуь-/*Кгіуьсь, ♦KrivuFa, *М1ііїь-/*М1іш§бе, *Potokb, *Rovt>, *Réka, *Ріштік, *Orzsocha, ♦Stud-, *Teplica-;

4. НГТ. пов’язані із характеристикою глибини водних об’єктів: *Bezdbna, * Бурта, *Вертеп, ’"Вертіб, *Окьпо, *Oknisko, *Globoki., ♦Léjbka, *Cbrtoryja;

5. НГТ v складі гідронімів, пов’язана значенням із береговою лінією: *Bergb-, *Brodb, *vidla, *Volkb, *Gr$da, *Dolina < *dolb- + -ina, *Заба(о)ра, *Западнисько, *Зарінок, *Katneni,nb(jb)/*KameniSCe, *Kopa, *Korytbko (< *koryto), *Kotb, *(0)bolnbje /*Ьо1пь, *Pron»va, ♦Provalb, *Скалка, *Sténa/*Sténbka, *Strelka;

. 6. НГТ v складі гідронімів, пов’язана значенням із штучними водними об’єктами: *Gaü>/*Gatb, *Grebja/*Grobja, *Загорода,

■"OkopWOkopa, Tosa, *Шлюз.

Онома-семасіологічний аналіз гідронімів дав змогу прослідкувати закономірності в територіальному розподілі між базовими апеляти-вами та гідронімами, вказати на їхній омонімний характер: була встановлена логіка гідронімної номінації, яка полягає в чіткому співвідношенні гідроніма з семантичною структурою апелятива, проек-

тованих на широкий слов’янський фон. Аналіз гідросемемних типів показав, що апелятивно-онімна база Західного Поділля виявляє тісний зв’язок із лексичним фондом слов’янських мов і сягає праслов’янського періоду. Найбільшою продуктивністю відзначаються апелятиви, що характеризують фізико-географічні особливості як самого водного об’єкта, так і навколишнього середовища. За характером семантики основи їх можна звести до трьох груп: а) гідроніми, похідні від гідрографічної термінології; б) гідроніми, похідні від географічних номенклатурних термінів, семантично не пов’язаних із водними об’єктами; в) гідроніми, похідні від перехідних за семантикою НГТ. Розгляд лексико-семантичних полів апелятивних мотивуючих основ та семантичних зсувів всередині них дозволив краще зрозуміти природу номінації гідрооб’єктів і внутрішню форму самих гідронімів.

Разом з тим, частина базових апелятивних основ гідронімів має новочасний характер і належить винятково до діалектного масиву української мови (*бурта, * вертеп, *забара, *загорода, *западнисьхо, *зарінок, *ріштік, *скалка), або ж відбиває міжмовні українсько-польські запозичення (*фоса, *шлюз).

Для абсолютної більшості гідронімів, похідних від народної географічної термінології, можлива реконструкція їхньої внутрішньої форми на праслов’янському тлі, а це є незаперечним свідченням колишньої мовно-територіальної єдності слов’янських земель і ЗП-терену як їхньої органічної складової.

У другому розділі “Сліди мовної архаїки в гідронімії Західного Поділля” аналізуються гідроніми, які відзначаються затемненою внутрішньою семантикою та виявляють нерегулярну дериваційну типологію в межах різномовних ономастичних систем, демонструючи при цьому свою найбільшу архаїчність та глибинні етимологічні зв’язки.

У підрозділі 2.1. розглядаються гідроніми з компонентами -va, -ova (р. Водава, пот. Д аюр ав а, р. Іква, р. Ірва, р. К а -<гава, м.б.Кврлава, р. Н і ч в а, р. Нічлава, р-ще Р а. в а ),

серед них відзначаємо:

Даврава(пот.). Можна погодитись із версією О.М.Трубачова, згідно з якою назву потоку Дзюрава нашої території він пояснював як чисте апелятивне утворення від польського прикметника dziurawy,

ж.р. dziurawa “дірявий”. В основі виступає праслов’янський апелятив *dura “діра, яма, отвір”. Суфікс *-va у поєднанні з *dura міг утворити ад’єктивну праформу *durava із значенням “дірява”*Durava

(можливо, на позначення місця» звідки витікає гідрооб’єкт). Форма гідроніма Дзюрава зберігає присутність польськомовного елемента на території Тернопільщини у суфіксальній варіативній формі Игі-иганіес, в якій суф. -ьсь!-ець появився як чисто топонімічний формант, і вводить гідронім у топонімійну систему, виявляючи тенденцію до вирівнювання на українському мовному ґрунті.

Мерлана (м.б.). Назва цього гідрооб’єкта спонукає до його етимологізації на праслов’янському рівні в рамках праформи *тьгІо (< дієсл. *тегИ, тьго “вмирати”за допомогою суф. -Іо або ж субстантивація тьгіь “померлий”). Наявність у діалектах української мови номенклатурного слова мерлевиця “колишнє русло ріки”, а також семантично однорідних гідронімів р. Мерло, Мертва, Мертвиця, Мер-твовід можна розглядати як один із принципів номінації висохлого (“вмерлого”) русла колишніх річок. Атрибутивний суфікс -*га при поєднанні з коренем *тьгІо- дозволяє реконструювати назву гідроніма, як *Мьгіоуо (можливо, це онімізація готового гідрографічного терміна ‘тьг/оі’а “мертва річка”.

йічяава (р.). Серед численних фонетичних варіантів сучасної назви Нічлава для робочої гіпотези найбільш перспективними є варіанти Никлаеа, ІЯШажа та Нішдава. На назву звернув увагу свого часу

О.М.Трубачов, який лише припустив у її варіантах Мік1а\уа-Ничлава можливість запозичення, вважаючи Нічлаву недостатньо зрозумілою назвою у групі таких неслов’янських гідронімів з -ава, як: Огуаша, Орава, Мурава, Таніскава, Піскава. Гідронім Нічлава може буги включений до назв гідрооб’єктів праслов’янського походження, найтиповішими з яких є назви: рр. Пониква, Паніква, Поника, По-никва, Пониковец, Поникла, Ропікіа. Виходячи із значення “щезати” у псл. *ропікьха можна вичленувати корінь -пік-, вважаючи ро- префіксом, а -ьуо суфіксом. Кореневе -пік-, як припускаємо, сягає дієслівної форми *пікп(Ні “зникати” тобто “щезати”. Поряд із ареалом рік, течія яких має характер “зникання, щезання”, у гідронімі Нічлава, окрім стрижневого Ніч-//Ник- виділяється суфіксальний елемент який утворив ад’єктив *пікІь(/ь) “зниклий” із дієслова *пікНоіі. Таким чином, субстантивація прикметника *пікІ]ь(а) та його подальша онімізація при позначенні річки призвела до утворення гідроніма, первісна форма якого, очевидно, звучала як *ДШа. Потім основа *МкІь- набула розширення формантом -(а)\'а -> *№кІага. Сучасний варіант Нічлава пов’язаний із закономірним чергуванням к//ч, яке створює у свідомості жителів прилеглих територій різнома-

нітні народноетимологічні домисли, пов’язані із таким колоритним гідронімом.

У підрозділах 2.2.. 2.3 досліджуються гідроніми з кінцевими компонентами -да , -ма (Караманда, Karawanda, Снивода - псл. гідроніми; Кума - тюркський гідронім), серед яких на увагу заслуговують:

Караманда (пот.). Назву розглядаємо в індоєвропейському гнізді *(s)ker- “різати” яке має значну кількість праслов’янських де-ривативних форм із -т- детермінативом типу *когта, *когть, пов’язаних значенням чогось кривого, зігнутого. Однією із таких праформ із значенням “кривизни” є архетипи *когтапъ/*якогтапъ (похідні з формантом -апь), реконструйовані Р.М.Козловою на основі слов’янських онімів. Назву пот. Караманда пояснюємо як апелятивне утворення з *когтапъ/*къттапъ + формант -da -> *Къ(о)гтапъЛа. Формант -д(а) вважаємо суто гідронімним детермінативом із непрозорою семантикою. Первісно назва звучала, очевидно, як Короманда (розвиток повноголосся -оро-), - пізніше Кара-манда закріпилась під впливом місцевого мовлення.

Karaganda (пот.). Гіпотетично допускається зв’язок назви в праслов’янському гнізді *korva (і.-є. *(s)kerv-) із семантикою “кривий, вигнутий, викривлений” та його похідним *къгуапъ. Значення кривизни русла гідрооб’єкта могло бути відбитим у реконструйованому ♦Къгуапъ- + d-детермінатив -> *Kbrvanbda.

Підрозділ 2.4. присвячений гідронімам з фінальним -на, які виявляють тісний зв’язок із псл. основами (pp. Гнізна, Гніздечна у псл. корені *gnézdo “гніздо - поселення” + суф. *ьяь-> *gnézdbnb(jb), Тайна з псл. *tajbrtb(jb) *Та}ьпа, Теребна з псл. *(егЬъ- (*terbiti) + суф. bñbQb) *terbbnb(jb) *ТегЬьпа).

У підрозділі 2.5. піддані аналізові гідроніми з компонентом -па в основі (Гнила Липа, Золота Липа та ін., Головна Стрипа та ін., Ду-па). Відстоюється індоєвропейська генеза кореня *1е ир-Ло ир-Дир у гідронімі Липа, на підставі ще ширших і.-є. форм кореня Іеир-Н*1ер- (< і.-є. *1е) у значенні “обдирати кору”, що має відповідники в литовському Іирй “здирати шкіру, обдирати”, грецькому lapos “кора, шкаралупа”, сюди ж, очевидно, слід віднести псл. *lupit¡ “здирати кору, бити” та індонезійське lapah “здирати шкіру”. У наведених формах реалізується сема “різати, здирати”. Можна висловити припущення про спорідненість сем “різати, здирати” і.-є. *1ер- та “ранити, шкодити”

і.-є. Іеир- об’єднавши умовно їх гіперсемою “дерти, обдирати (кору)”. Вважаємо, що індоєвропейські корені leap-, *1ер- лежать в основі на-

зви дерева псл. *1іра “липа” на тій підставі, що з лигіи легко здирається кора, і це дерево широко використовується як будівельний матеріал. Цим спростовується двозначний підхід до його етимології. Назва р. Стрипа дістала ще ширше підтвердження на індоєвропейському грунті (< і.-є. *хгеа-) поза неможливістю етимологізації на праслов’янській основі. У назві р. Д у па спростовується її раніше іллєрійське тлумачення (О.Трубачов). Натомість назва закономірно пояснюється на основі псл. *йира, яке було гідрографічним терміном із значенням “заглиблення, довбанка”, розвинувши його у семантично споріднених лексемах на позначення різного роду отворів та заглиблень.

У підрозділі 2.6. нами етимологізуються гідроніми, що виявляють праслов’янський характер у суфіксах *-упь, *-упі (<угуь): м.б. Бу-х»линь(*іш/і+ суф. -упь-> *Ьиха!уп’ !*ВихаІуп’), р. Д о б ринь/-я я (<*йоЬгь(}ь) + суф. -упіі-іпа -> *йоЬгупіі*йоЬгіпа (*ОоЬгупі /*ОоЬгіпа)), р. Киягиня( *кьпцгь+ суф. -упі *кьп^пі). У назві р. Гориньу контексті залучення балтійських, іллірійських, фракійських елементів відстоюється її індоєвропейська давність (< і.-є. *g^,er-).

У підрозділі 2.7. підтверджується давня продуктивність формантів *-іка/*-іеаІ~ьсь у творенні назв гідрооб’єктів: р.

Болосяици(*6фиіі. + суф. -іса *Ьо!^піса), пот. Дмука-лець (*йтихаІь(}ь)+ суф. -ьсь -> *<1тцха1ьсь). Цікавою тут виявилася назва пот. Коропець , яка структурно входить до і.-є. кореня *(і)кег- “крутити, обертати; гнути, згинати”, який на слов’янському ґрунті розвинув численні апофонічні варіанти, пов’язані відношенням якісного чергування: *(я)£сг-І*(ї)ког-. Цей корінь розширився детермінативом -р-, утворивши слов’янську пра-форму *когрь! *икогрь. Залишаючи поза увагою семантичну мотивацію гідроніма, за допомогою форманта -ьсь вважаємо можливою його реконструкцію у формі *Когрьсь.

У підрозділі 2.8. розглянуті гідроніми, які не утворюють виразних структурних типів і моделей, а виявляють різнорідні, до певної міри гіпотетичні, ознаки субстратних чи адстратних нашарувань. Тут ми проаналізували деривати з давніми рудиментними і реліктовими то-поформантами. Гіпотетичне псл. тлумачення отримали назви гідрооб’єктів р. Бариш (як гідрографічного терміна *Ьаг, *Ьага, *Ьагусь, *Ьаіу$ь хоча коливання формантів -удь, -уїь та співзвучність з антро-понімами Барь, Барьішь, Вогувг не дозволяє остаточно зупинитися

на якійсь версії), р. В а я (назву гідроніма відносимо до псл. дієслівної групи*Ьа}аії “говорити”, *Ьа}ай(ц) “тліти” та семантичного зв’язку між обома лексемами, який дав можливість розвитку на псл. рівні відповідного апелятивного утворення *Ьа;а семи “річка зі спокійною, повільною течією” -> *Ва]а.

Для гідронімів р. Жирах, р. Каія, пот. Тарча, м.б. То -рвбіж, р. Чорня прийнятними, на наш погляд, виявились реконструкції: *Іігакь (<*гігь + суф. - *акь), *Къпе]а/*Къпё/а (<*къпъ/ ь+ суф. -е}а, -<?/«), *ТеПь}а {<*іепі + суф. *~И}о), ТетЬеїь (<*іегЬШ + суф. -егь), *Сьгпь(]ь).

Відсутність у нашому розпорядженні достатньої кількості матеріалу, необхідного для етимологізації такого субстратного гідроніма як р. Збруч, дозволяє вказати лише на ймовірний шлях пошуків. У випадку структурування назва на кореневе збр- та формант -^ч, перший компонент можна пов’язувати з гідронімом Бруч (пр, Березини) < апел. рос. бруя “течія”, бродить “текти, струмувати”; другий (формант -уч) - при затемненості своєї структури та значення - первісно міг бути чисто гідронімічним суфіксом “із значенням протяжності, просторовості”.

Як показав аналіз фактичного матеріалу, час появи таких гідронімів є досить відносним, сягаючи індоєвропейського, протослов’янського, праслов’янського, протоукраїнського періодів, пов’язаних між собою наступністю різних етномовних племен, а, отже, - і зв’язками у лексиці носіїв мов цих племінних утворень.

Третій розділ роботи “Гідро-ойконімні паралелі в Західному Поділлі” розкриває взаємодію між гідронімією та контактною з нею ойконімією, суть якої полягає в наступному:

1. Встановленні характеру омонімійних онімів, тобто їхнього локативного (місцезнаходження об’єкта, ного фізико-географічні особливості) чи посесивного типів (належність об’єкта особі). Оніми локативного типу при цьому виявились примарними, характерними передусім для водних об’єктів, а посесивні - секундарними гідронімними утвореннями із вказівкою на первинність ННП, які мають у своїй основі давні слов’янські антропоніми.

2. Розгляду словотвірної будови гідроніма й населеного пункту: наявність афіксів (суфіксів) при цьому сигналізувала про вторинність назви та її новітній характер щодо хронології появи.

3. Отриманні генетичної інформації про походження посесивних відантропонімних ойконімнів і відтворенні при цьому принципів да-

вньої системи називництва у ЗП із реконстркцією давніх слов’янських антропонімів.

Власне, велика кількість контактних однойменних назв гідро-об’єкта й поселення дозволила зробити припущення про функціонування на певному хронологічному зрізі саме однакових принципів та способів номінації, що спричинило до утворення сталої топонімійної системи, властивої для окремого регіону. Тому важливо було розкрити словотвір та етимологію таких назв через посередництво, зрозуміло, лексико-семантичного та формально-граматичного критеріїв для встановлення характеру формантів і етимонів топооснов. Реалізація такого підходу підвела нас до розуміння взаємодії між онімними омонімічними полями в межах сформованої топонімійної системи з використанням методу внутрішньої реконструкції онімів при двосторонніх переходах “гідронім-ойконім” (Г~>0) та “ойконім-гідронім” (0->Г) із виділенням в останньому двох різновидів метонімії: 1) безпосередній перехід 0->Г; 2) перехід О—>Г із долученням чи зміною форманта, який належить до ономастичного поля ойконіма (вже сама наявність цього явища змушує говорити про відсутність гідронімічності афікса, а відтак - і первинності гідроніма). ■

Виходячи з доцільності сказаного, увесь однотипний гідро-ойконімний матеріал нами було поділено на структурні типи посесивно-локативного характеру із виділенням відповідних словотворчих засобів. Матеріал аналізувався в межах кожного типу в окремих словникових статтях:

І. Проаналізувавши гідро-ойконіми моделі на -івк(а), ми прийшли до таких висновків: 1) переважна більшість гідронімів є секундарними, утвореними лексико-семантичним способом (онімізація) від назв суміжних поселень (ННП), в назвах яких суф. -івк(а) безпосередньо приєднується де іменної основи (антропоніма) або ж - до його ад’єктивної форми з перерозкладом -ів-к(а); 2) враховуючи здатність суф. -їв- (< *огь-) приєднуватися не лише до антропонімних основ із посесивним, а й до апелятивних - із релятивним значенням (вказівкою на топографічні особливості місцевості), первинними до ННП виявились гідроніми: пот. Грабівка (< *grabovь(jь)i* grabovь(jь)+-k(a)), р. Деревівка (< *йегпоуь(]ь) +-к(а)), р. Я б -луиівха (< *аЬІопоуь(]ь) +-к(а))', 3) новочасний характер гідро-ойконімної моделі на -івка із врахуванням проміжної посесивно-релятивної стадії -іе-к(а) (< *оуь()ь)+-к(а)) у секундарних гідронімах

дозволив виділити в ній давньослов’янські антропоніми, які сьогодні е раритетними: р. Ангелівка < *Ангель; пот. Бернадівка < *Бернард/*Бернать; пот. Віїапбтека (Білинівка) < *Билина/*Б'Ьла; р. Боложівка < *Боложь (*Блажь(ь), *Біиіош(ь)); пот. Боричівка < *Боричь/*Борекь; м.б. Завадівка < ’"Завада; р. Козівка < *Коза; ст. Колодіївка < *Колод^й/К61ойгіеі; р. Магдалівка < *Магдалшгь(а)/*Магдь; пот. Паївка < *Пай/*Ра,і; ст. Супранівка < *Соупроунь/*8иргоп; пот. Турівка < +Турь; пот. Чабарівка < *Чабарі/*Чаробарь; 4) гідро-ойконіми утворилися в результаті метонімії, тобто є наслідком контактних опозицій “гідронім-ойконім” на основі конверсії (переосмислення значення без додаткової деривації); 5) паралельне вживання суф. -івка в гідронімах

і суміжних із ними ойконімах стверджує їхнє одночасове, зокрема новочасне, виникнення й функціонування та високу продуктивність цієї моделі.

II. Аналіз гідронімів словотвірної моделі з суф. -к(а) засвідчив: 1) суф. -к(а) виступає в гідронімічній функції, приєднуючись до основи ойкоиімів, які за формою є ад’єктивними посесивними відантропоні-мними утвореннями з суф. -ів- (<*-оуь-), і має топографічний характер; 2) переважна більшість таких гідронімів - секундарні; 3) первинною потрібно вважати назву р. Буглівка (< *ЬщьІь-о\гь-к(а) - в основі псл. *Ьи%ь[ь: укр. бугол “великий камінь у ріці”, схв. буглав “повний, крупнолиций”); 4) раритетними давньослов’яиськими антропоосновами етимологізованих гідро-ойконімів виявились реконструйовані імена: р. Нараївка < * Нарай; пот. Цебрівка < *Цебрь (*Цеберь) ♦Цеборь; р. Ценівка < *Цеиь/Црнь (< *Цсиимирь)//*Цень/*Цшо (< ЦЬно, *Ц’Ьнко); пот. Цецівка < *Цець/*Цець (< *Сець)/*Цецорь (< *Цець- + -орь).

III. Аналіз гідронімів із суф. -ськ (-івськ-), -цьк- показав: 1) найбільшу продуктивність цієї моделі у гідро-ойконімах ЗП-терену та її новочасний характер; 2) за морфологічним складом - це мікрогідро-німи-прикметники із релятивним значенням; 3) відойконімні мікрогі-дроніми цієї моделі залежно від топонімічних основ утворюють виразні словотвірні підтипи: а) гідроніми від плюральних основ ННП; б) гідроніми від ННП із посесивною аіпропонімною основою на *-овь > -¡в; в) гідроніми від ННП на -оека > -івка; г) гідроніми від посесивних ойконімних утворень на *-инь\ е) гідроніми від ННП з посесивною основою на *-)ь (*-ьуь); 3) при аналізі внутрішньої форми гідронімів від плюральних основ ННП дістала підтвердження концепція

Д.Г.Бучка про те, що словотвірна функція ойконімних афіксів -ани, -івці, -ниці, -и “завершилася ще на дотопонімному рівні при творенні базових назв - патронімів, етнонімів, родових назв, апелятивних. означень місцевості, - які щойно після топонімізації переходили у розряд топонімів”2. Такими у ЗП виявились гідроніми: а) ст. Віаіодіомзкі а-Ьак (< ’Б’Ьлоголовь), пот.

Босирський (< *Босирь), пот. Бурдякоавцьхий (< *Будакь), ст. Делійський (< *Дулебг), пот. Копичиввцьккй (< *Копичь/*Копачь), пот. Худихівсь-кий (< *Худикь), ст. Польчиввцьхий (< *Полча), пот. ¿кіегікомакі ро-Ьок (< *Свершко), м.б. Равїіве-цьха (< *Рашгь), пот. 8 ЬгуЬапіеск і рсЬок (< *Стрига)

- в основі давньослов’янські патроніми; б) пот. Берем' енський (< *берем’яни), пот. Бер«яицький (< *бортники), пот. КопіисЬзкі роіок (< * конюхи), пот. Коісіеіпіскі рго«а! (< *костильники) - в основі родові назви; в) оз. Цигансько (< *цигани) - в основі етнонім; г) ст. Токівський став (< *токи/тік) - в основі апелятив на означення місцевлості; 4) аналіз гідронімів від ННП із посесивною ан-тропонімною основою на *-оеь, *~инь, *-/6 дозволив реконструювати особові імена у передсуфіксальній частині: а) посесивні утворення на -овь: пот. Ва«ого«$ка Ки<11са (< *Баворь), пот. Дара-хівський (< *Дарахь), оз. Убіяевська Озеро (< *Убіжь), пот. Се 1 в з о«зкі роЬок (< *Целей); б) посесиви на -инь: пот. НиЬіпакі ргонаї (< *Губа), пот. Ка-гасгупзка Кгупіса (< *Карачь), пот. Лиіктиисьг.ий (< *Летята); в) посесиви на *-уь: пот. ВіаХескі ро іок (< *Б'клка/*Б'І;лко), м.б. Голгоцьхий Ліс (< *Голгочь), оз. Лосяцьке (< *Лось); 5) відапелятивну внутрішню форму мають гідроніми: оз. РІоіускі з і а м (< * плотиця) та м.б. Телець х е (< *теля), в яких топонімний (ойконімний) суф. *-}ь виконує релятивно-посесивну функцію; 6) усі гідроніми моделі - виразні секундарні утворення.

2 Бучко Д.Г. Походження назв населених пунктів Покуття. -Львів: Вид-во “Світ”, 1990. - С. 127.

ВИСНОВКИ .

Результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки, а саме:

1. Регіональне вивчення етимології гідронімів у межах окремо взятої ономастичної системи показало перспективність та засвідчило високу ефективність ЗП-території у розумінні виявлення на ній як новочасних, так і архаїчних гідроутворень слов’янського і неслов’янського походження. Назви гідрооб’єктів знаходять широкі паралелі у гідронімії всієї України.

2. Аналіз базових назв гідрооб’ектів з урахуванням топонімічного контексту дозволив максимально розкрити природу їхньої номінації, визначити міжмовні та міждіалектні зв’язки, вказати на праслов’янський характер іменування у такого типу назвах.

3. Синхронічно-діахронічне вивчення гідронімії Західного Поділля засвідчило системність у назвотворенні водних об’єктів і відбиття давніх мовно-етнічних контактів на досліджуваній території, а також показало її динаміку, демонструючи сучасне мовне середовище. Завдяки дії позалінгвальних чинників гідронімна система залишається відкритою, даючи можливість для утворення нових назв гідрооб’єктів за нормами української мови.

4. Генетична характеристика гідро-ойконімного паралелізму дозволила виділити первинні гідроніми локативного та секундарні по-сесивного типів; відновити давню антропо-ойконімну назвотворчу систему і встановити хронологічні рамки її формування, які охоплюють період к. ХІУ-ХУІІ ст. Отримана генетична інформація про дав-ньослов’янські (праслов’янські, протоукраїнські) антропоніми дозволила у багатьох випадках вийти на їхню мотивуючу апелятивну основу.

5. Мікрогідроніми, що виникли шляхом вторинних структурних опозицій (конверсій, опозицій із деривацією), є досить пізніми утвореннями (ХУШ-ХХ ст.), однак відбивають характер формування словотвірних типів, властивих для нашого регіону, та принципи номінації на синхронному зрізі, які є продовженням їхнього діахронічного розвитку.

6. Засвідчені найархаїчніші раритетні назви відбили зв’язок західноподільської гідронімії з індоєвропейським (протослов’янським) хронологічним шаром: рр. Вілія, Горинь, Іква, Золота Липа, Серет, Стрипа.

7. Проведений аналіз ЗП-гідронімів показав залишки архаїчного

слов’янського словотвору і дозволив реконструювати такі праслов’янські гідроніми: рр. Караманда, Качава, Кнія, Княгиня, Нічва, Нічлава, Тарча, Теребіж, Черня; проілюстрував топонімічну функцію суф. *-ісаІ*-ьсь (-ицяі-ець), а саме: рр. Болесниця, Звориця, Дмуха-вець, Коропець; вказав на присутність у праслов’янських гідронімах ознак субстратних чи адстратних нашарувань: рр. Бариш, Бая, Жердя, Жирак, Збруч.

8. Виявлений тюркський гідронім р. Кума засвідчив мовну адаптацію на слов’янському ґрунті та час свого виникнення (XII ст.).

9. Етимологічний аналіз гідронімії означеного ареалу має різночасовий та різномовний характер при абсолютній перевазі автохтонного слов’янського мовного елемента, який формував топонімійну систему ЗП-терену ще із праслов’янського періоду (через посередництво прото- та староукраїнського періоду) і до сучасних назв.

10. Дослідження виявило присутність на цій території польського етнічного елемента та його відбиття в системі номінації гідрооб’єктів у період XVIII - поч. XX ст., який однак не наклав суттєвих відбитків у мові автохтонного населення. Це пояснюється тим, що нормою під час суспільно-історичної взаємодії українсько-польських тополекси-чних систем завжди виступала українська мова при варіативності польської. Взаємозв’язок (паралелізм вживання) між варіантом і нормою завжди приводив до превалювання норми.

11. Отримані результати аналізу повністю підтверджують неперервність слов’янського мовно-територіального середовища, стійкість українського етносу в межах терену та його єдність із територією Української держави.

Основні результати дисертації викладені у публікаціях

1.Бучко Д.Г., Редьква Я.П. Лексико-семантичний аналіз гідронімії Західного Поділля // Рукопис депоновано в ДНТБ України, 1558 Ук93 - від 21.07.1993; рукопис деп. в ИНИОН РАН. -196Р-93- від

13.09.1993.- 11с.

2.Бучко Д.Г., Редьква Я.П. Nomina topographica в гідронімії Західного Поділля // Рукопис депоновано в ДНТБ України, 1599 Ук.93 від 23.07.1993; рукопис деп. в ИНИОН РАН. -199Р-93- від

14.09.1993.-19c.

3.Бучко Д.Г., Редьква Я.П. Із спостережень над словотвором гідронімії Західного Поділля//Проблеми історії та культури україн-

ської мови: Збірник наук. праць.-Чернівці: Рута, 1995.-С.127-ІЗЗ.

4.Бабич Н.Д., Редьква Я.П. Обставинні (місця) гідроконструкції басейну Верхньо-Середнього Дністра //Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. - Чернівці: ЧДУ, 1998. - Вип. 34,- С.62-69.

5.Редьква Я.П. Українська гідроніміка : ретроспекція та перспективи И Проблеми історії та культури української мови: Збірник наук, праць.- Чернівці: Рута, 1995. - С. 147-152.

6.Редьква Я.П. До створення ареальної гідронімійиої системи на базі географічної термінології // Ономастика східних слов’ян: Тези доповідей наукового семінару в Інституті української мови НАН України,- К., 1996.- С.68-69.

7.Редьква Я.П. Продуктивні словотворчі типи в гідронімії Західного Поділля //Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. - Чернівці, 1996. - Вип. 9.- С.126-137.

8.Редьква Я.П. Сліди мовної архаїки в гідронімії Західного Поділля //Питання сучасної ономастики: Статті та тези VII Всеукр. ономастичної конф. - Дніпропетровськ, 1997.- С.161-162.

9.Редьква Я.П. Гідро-ойконімний паралелізм і Західноподільська мікротопонімічна система // Українська ономастика: Матеріали наукового семінару, присвяченого 90-річчю Кирила Кузьмича Цілуйка. -К., 1998. - С. 145-149.

Анотації

Редьква Я.П. Гідронімія Західного Поділля,- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01- українська мова. - Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 1998.

Дисертацію присвячено питанням лінгвістичного аналізу ареальних гідронімійних систем.

У роботі на матеріалі картографічних, архівних джерел і експедиційних (польових) записів уперше проведено системний синхронно-діахронічний аналіз гідронімії Західного Поділля.

Встановлено походження гідронімів індоєвропейського, праслов’янського періодів та відойконімних (відантропонімних) назв гі-дрооб’єкгів староукраїнської доби.

Вказано на відбиття в гідронімії означеного регіону міжмовних і

міжетнічних (зокрема українсько-польських) зв’язків.

Ключові слова: базовий апелятив, гідронім, лімнонім, мікрогід-ронім, ойконім, потамонім.

Редьква Я.П. Гидронимия Западной Подолии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. -Тернопольский государственный педагогический университет имени Владимира Гнатюка, Тернополь, 1998.

Диссертация посвящена вопросам лингвистического анализа ареальных гидронимических систем.

В работе на материале картографических, архивных источников и экспедиционных (полевых) записей впервые проведен системный синхронно-диахронный анализ гидронимии Западной Подолии.

Установлено происхождение гидронимов индоевропейского, праславянского периодов и отойконимных (отантропонимных) названий гидрообъектов староукраинской эпохи.

Отмечено отображение в гидронимии исследуемого региона межъязыковых и межэтнических (в частности украинско-польских) связей.

Ключевые слова: базовый апеллятив, гидроним, лимноним, микрогидроним, ойконим, потамоним.

Redkva Y.P. Hydronyms of the Western Podillya. - Manuscript.

Thesis for Kandidat Nauk degree by speciality 10.02.01 - the Ukrainian language. - Temopil State Pedagogical University by V.Hnatyuk, Temopil, 1998.

The dissertation deals with the problem of linguistic analysis of the areal hydronymic systems. For the first time has been accomplished a systemic syn-chronic-diachronical analysis of the hydronyms of the Western Podillya on the basis of cartographic-, archival sourses and expeditional notes.

It has been established the etymology of Indo-European and Pre-Slavonic hydronyms as well as the names of hydroobjects with oykonymic (antroponymic) inner form.

A great attention has been paid to the hydronymy of the given region which reflects interlingual and interethnic (Ukrainian-Polish) relations.

Key words: basic appellative, hydronym, lymnonym, micro-hydronym, oykonym, potamonym.

{