автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.05
диссертация на тему: Гносеологическая проблематика в творчестве П.И. Линицкого.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Гносеологическая проблематика в творчестве П.И. Линицкого."

гг б о а

^ ('№ Ю97

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Иа правах рукопису

МОЗГОВА Наталія Григорівна

ГНОСЕОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА У ТВОРЧОСТІ П.І.ЛІЮЩЬКОГО

. 09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕбЕРАТ

на здобуття наукового ступеня "

■ кандидата філософських наук

КИЇВ -1997

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Українського державного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор ОГОРОДНИК Іван Васильович.

Офіційні опоненти:

1) доктор філософських наук, професор ГОРСЬКИЙ Віден Сергійович;

2) кандидат філософських наук, старший науковий співробітник

- ЛУК Микола Іванович.

Провідна організація - Центр гуманітарної ооліти НАН України.

Захист відбудеться 24 березня 1997 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.25.06 у Київському університеті імені Тараса Шевченка, за адресою: 252017, Київ-17, вул.Во-лодимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка.

Автореферат розіслано 997 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради ҐІ

кандидат філософських наук, доцентДіденко В.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність теші дослідження. В сучасних умовах державотворення та оновлення всіх афер суспільного життя, суттєво по-новому розкривається історія нашого суспільства та даються об'єктивні оцінки як подіям, тзк і особистостям. Зокрема всі напрямки і течії філософської думки України, що існували в минулому чи існують сьогодні: матеріалістичні, ідеалістичні, дуалістичні, теїстичні тощо, - постали рівноправними елементами суспільної свідомості. Сьогодні стало можливим неупереджено, шляхом співстанлення та порівняння, оцінити їх здобутки та недоліки. Проте багато з них все ще залишаються поза увагою філософської громадськості і потребують повернення в філософський обіг. Повноп мірою це стосується вагомої і оригінальної філософської спадщини Петра Івановича Лі-ницького (1839-1906) - представника української духовно-академічної філософії другої половини XIX - початку XX от., наступника "Київської школи" філософського теїзму.

Дослідження загальнофілософських та гносеологічних поглядів мислителя є актуальним з цілої низки причин: перш за все, звернення до філософської спадщини П.І.Ліницького поглибить загалом наші уявлення та знання про той період розвитку духовно-академічної філософії в Україні, який залишається найменш дослідженим (др.пол. XIX - поч. XX от.). По-друге, через необхідність позбутись вульгарних та некоректних оцінок і уявлень, котрі існували до останнього часу відносно християнської духовної традиції загалом, та православно-теїстичної філософії зокрема. По-третє, щоб адекватніше висвітлити філософський світогляд мислителя та подолати ті збочення,

котрі існували стосовного його творчості в матеріалістично-атеїстичній традиції. ■ '

Стан дослідження проблеми. Філософські погляди П.Ліонського це не стали об'єктом систематичного аналізу ні у вітчизняній, ні у зарубіжній філософській літературі.

Одним з перших, хто в дореволюційний період оцінив спадщину П.Ліницького як "позитивну" і глибоку, був видатний дослідник в галузі історії російської філософії Е.Радлов. Саме Е.Радлов очолював філософський відділ "Энциклопедического словаря" Брокгауза і Ефрона, де персоналі! П.Ліницького присвячена невелика стаття з викладенням його філософських і перш за все соціально-політичних поглядів, та з переліком його основних наукових праць. Радлов вважав, що для П.Ліницького "головним мотивом філософської думки Росії є намагання поєднати інтелектуальний інтерес з релігійним духом російського народу". У праці "Очерки истории русской философии" (1912) лише один раз Е.Радлов згадує Ліницького у зв’язку з переліком тих "Вступів до філософії", котрі були написані професорами духовних академій в останній чверті XIX от. З дореволюційних енциклопедичних видань П.Ліницький згадується ще в "Большой энциклопедии. Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания" під редагуванням С.Кракова, де погана лапідарна біографія мислителя з переліком його основних праць.

Короткий критичний аналіз філософії П.Ліницького здійснив його колега, професор Академії по кафедрі історії філософії Д. І.Богдашевський. Він називав філософську систему П.Ліницького "здоровою метафізикою", вважаючи, щр єдність віри та знання як одного з вирішальних принципів у побудові

[іілософської системи мислителя, досягається завдяки зверненні до “умоглядного богослов'я", де релігійні уявлення пояснюються раціональним шляхом, або зводяться до основних понять розуму. При цьому Д. Богдашевський вважав Ліницького досить глибоким та самобутнім мислителем. Аналогічні думіси висловлював учень Ліницьксго, професор Академії по кафедрі історії філософії П.П.Кудрявцев, який підкреслював, що Лі-ницький намагався "розкрити умоглядні підвалини християнського богослов’я, методологічні положення котрого не завадять християнському богослов'ю, оскільки зміст християнської віри знаходиться в гармонії з апріорними началами розуму".

В післяреволюційний період відомий доолідник історії вищої освіти в Україні Ф.Тітов підкреслював, що в 60-ті роки

XIX ст. славні традиції філософської школи І.Скворцова та

О.Авсенвва продовжив П.Ліницький.

За радянського часу ім’я П.Ліницького повністю зникло з довідково-енциклопедичної літератури. Погляди мислителя з позицій ідейно-критичної спрямованості згадувались Д.Остря-ніним, який вважав, щр Ліницький "намагався примирити ідеалізм з матеріалізмом на основі ідеалізму та поставити науку на службу релігії". Змістовний аналіз філософських поглядів П.Ліницького зроблений М.Луком, який Еважає, що у поглядах філософа чітко простежується тенденція релігійної філософії на використання ідей філософського- ідеалізму. Спробу неупє-редженого аналізу філософських поглядів П.Ліницького знаходимо також у працях В.Горського.

Всі оцінки філософської спадщини П.Ліницькоср, котрі давались в радянські часи та й в останній період грунтуються загалом на таких двох працях філософа, як "Обзор ф-,ілссофск:іх

учений" (1874) та "Основные вопросы философии. Опыт систематического изложения философии" (1901). Але щоб уникнути однобічних та поверхових уявлень щодо філософських поглядів мислителя, необхідно залучити до аналізу увесь спадок філософа, котрий складає біля двадцяти книжок та велику кількість статей.

Осмисленню філософської спадщини П.Ліницького, зокрема його гносеологічних поглядів сприяє загальний рівень розробки теоретико-пізнавальної проблематики, відображений в літературі, яка видавалась в Україні та в колишньому СРСР. Це праці В.Андрущенка, Є.Вистрицького, 1.Бичка, М.Булатова, Г.Волинки, В.Гусєва, М.Дученка, К.Жоля, В.Іванова, А.Кон-верського, П.Копніна, С.Кримського, Ю.Кулакова, В.Лекторського, А.Лоя, В.Малахова, М.Мамардалшілі, К.Мегрелідзе, В.Риж-ка, В.Табачксвського, Б.Шинкарука, В.Яраповця.

Виходячи з окресленого вище ступеня розробки теми, можна зазначити, що осмислення філософської спадщини П.Ліницького взагалі і його гносеологічних поглядів зокрема, все ще залишається досить важливою історико-філософськок проблемой, яка зумовила обраний автором об’єкт та предмет дисертаційного дослідження.'

Об’єкт дослідження - філософська спадщина представника духовно-академічної філософії другої половини XIX - початку

XX ст. П.Ліницького.

Предмет дослідження - гносеологічна проблематика у творчому доробку П.Ліницького

Мета та завдання дослідження. Мэтсв дисертаційного дос-гіг,х?янл б осмислення і розкриття гносеологічної проблематики у іілгсофгікій спадщині П.Ліницького та визначення її іс-

торичного місця в гєнезі вітчизняної філософської думки. Дана мета обумовила постановку і розв'язання таких завдань:

- аналіз історико-філософеьких витоків світогляду мислителя;

- з’ясування ідейних джерел та світоглядних орієнтирів філософа;

- розкриття теоретико-методологічної концепції філософії мислителя;

- на основі аналізу світогляду та тесретико-методологіч-ної позиції П.Ліницького осмислити та еисвітлити теорети-ко-пізнавальні проблеми, які відображені в його філософській спадщині;

- визначення місця єпістемологічної концепції мислителя

в процесі становлення вітчизняної філософської науки та розкриття, по можливості, її евристичного потенціалу. -

Теоретика-методологічний фундамент дисертації. При вирішенні завдань дослідження авторка користувалась методологічними і теоретичними розробками праць вітчизняних і зарубіжних філософів. У. дисертаційному дослідженні використані загальні методологічні принципи наукового аналізу історії філософії, зокрема принципи об'єктивності, історизму та плюралізму. До розгляду окремих проблем, як-то онтологічні погляди П.Ліницького щодо об’єктивних та суб'єктивних передумов пізнання як основи його гносеологічної концепції, Суло застосовано феноменологічний метод дослідження, позаяк, на думку автора, тільки такий метод дає можливість пояснити вихідні засади названих проблем. Аналізуючи погляди П.Ліницького у контексті академічної філософії другої половши XIX - початку XX ст. автор використовувала порівняльний принцип наукового дослідження.

Наукова новизна дослідження. В дисертаційній роботі впер-

- б -

ше в Україні та за її межами здійснений систематичний аналіз загальнофілософських та гносеологічних поглядів П.Ліницького. З'ясовано його вагомий внесок у розвиток вітчизняної філософської думки. В результаті дослідження обраної проблеми обгрунтовано ряд нових положень, які виносяться на захист:

- обгрунтовано, що філософську позиції) П.Ліницького важко приєднати до якоїсь певної та окремої традиції, чи до якогось історично визначеного стилю філософствування, позаяк вона була в своїй основі поєднанням різних філософських течій та тенденцій. Втім, ці різні тенденції та традиції поєднуються у філософських поглядах П.Ліницького не еклектично, а з огляду на їх смислову звкоріненість у тогоденній епосі. Безперечно, що світогляду П.Ліницького притаманна змістовна спорідненість як з українською традицією, так і зв’язок з російською релігійною філософією. Тому П.Ліницький не тільки б одним з найбільш глибоких та проникливих, а й досить оригінальним вітчизняним філософом XIX сторіччя;

- виявлено, щр всі філософські надбання П.Ліницького підпорядковані пошуку філософського фундаменту православ’я, що вбачався ним як синтез кращих досягнень західноєвропейської та східнослов'янської філософських традицій. Таким чином, світоглядна та теоретико-методологічна позиція мислителя є закономірним продовженням православно-теїстичної філософії "Київської школи" духовно-академічної філософії;

- доведено, що на відміну від більшості представників "Київської школи" духовно-академічної філософії, котрі орієнтувались переважно на ідейний доробок Шеллінга та Гегеля, П.Ліницький тяжіє до духовної спадщини 1.Канта. Це обумовлюється посиленням уваги філософської громадськості другої половини XIX ст. до фундаментальних засад теорії пізнання, які у той час ігнорувались позитивізмом, а також вульгарним ма-

теріалізмом;

- розкриті .особливості :гносеологічної позиції філософа, які відобразились в його поглядах на об’єкт та суб’єкт пізнання. Головними об’єктами він вважав Бога, Природу та Людину в їх цілісності. Філософ не згоден з конкретно-науковими підходами до їх вивче гая, оскільки втрачається їх ціло-купність та суть. Ідеалом суб'єкта П.Ліницький вважає людину, в духовному світі якої віра та знання гармонійно взає-мопроникашть та взаємообумсзлюють одне одного. На відміну від П.Юркевича, котрім центром суб’єктивності вважав серце, П.Ліницький підкреслював роль розуму, не заперечуючи при цьому і значення серця в духовному й душевному житті людини; кого позиція в помірковано-раціоналістичною, схильною до апріоризму, про що свідчить його висока оцінка умогляду як основної форми пізнавальної взаємодії суб'єкта з об’єктом;

- виявлена гносеологічна позіпділ філософа, визначається його методологічними уподобаннями - дедуктивізмом, який виплітає з його раціоналістичній та апріористських орієнтацій, та прагнення до гармонійного поєднання аналізу з синтезом;

- встановлено, що головним критерієм істини, котрий підтверджує та обгрунтовує її необхідність, філософ вважає її умоглядність, її відповідність умоглядним та апріорним ідеям, з яких вона дедуктивно випливав.

Теоретичне і практичне аначенкя дисертації. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення як гносеології, так і всієї філософської спадщини мислителя, а також історії української філософії XIX от. в цілому. Результати даної праці можна використовувати при розробці курсів лекцій з історії української філософії та історії української культури взагалі, а також при підготовці навчально-методичних посібників з цих дисциплін.

“ в “

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження викладені в публікаціях і доповідались на конференціях професорсько-викладацького складу УДПУ ім.М.П.Драгоманова (1994-1996 рр.).

З основними ідеями дисертації автор виступала на Другому Філософському Конгресі України (червень 1995р., м.Київ), на Міжнародній науково-методичній конференції "Віщз технічна освіта - проблеми магістратури" (травень 1995р., м.Київ), на Драгоманівських читаннях (червень 1995р., м.Київ), на Філософських Читаннях, присвячені« пам’яті П.Юркевича (травень 1996р., м.Київ), на Міжнародній науково-практичній конференції "Людина і духовність" (травень 1996р., м.Київ), на науково-практичній конференції "Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи" (вересень 1996р., м.Чернівці).

Структура та об’єм роботи. Структура роботи визначається метою та ¡завданнями даного дослідження 1 складається ві вступу, трьох розділів, заключення та списку літератури. Загальний обсяг дисертації - 174 друковані сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність та необхідність звернення до обраної теми, окреслено ступінь її вивченості, розкрито мету та основні завдання дослідження, описано джерелознавчу базу, теоретичні та методологічні засади дослідження, визначено наукову новизну та можливості практичного застосування його результатів. ..

Перший роадід дисертаційного дослідження "Історнко-філо-софські витоки та засади світогляду" присвяченій аналізу то-

го соціо-культурного та історико-філософського контексту, в якому формувався світогляд мислителя. У цьому розділі автор з’ясовує ті головні принципи, на яких грунтувались метафізичні засади світогляду київського філософа, наскільки вонив відповідали тому рівневі розвитку тогочасної професійної філософської науки та наскільки торкалися тих проСлем, котрі загалом хвилювали тогочасне суспільство.

Дисертант аналізує такий феномен в розвитку української філософської думки XIX ст. як духовно-академічна філософія, яка Сула репрезентована викладачами філософії Київської духовної академії. Автор з’ясовує, що саме "Київська школа" духовно-академічної філософії XIX ст. стояла у фарватері тих ідей, котрі загалом Сули притаманні всій релігійній філософії України. І що саме "Київська школа" стала витоком тієї традиції в російській релігійній філософії, яка Сула започаткована П.Д.Юркевичем. А тому автор простежує, якою мірою ідеї П. І.Ліницького - вихованця та наступника са<е цієї школи - загалом збігаються з традиціями української духовно-академічної філософії XIX ст і як ці традиції відобразились у творчості київського мислителя, яку трансформацію вони отримали в ній. Сутність цієї трансформації, що свідчить про оригінальність поглядів П.І.Ліницького, полягає в тому, що вони асимілюють здоСутки німецької класичної філософії (переважно кантіанства, заснованого, як відомо, на пієтизмі) під '<утом зору православного християнського теїзму.

Дисертант підкреслює, що говорячи про професійно-академічну філософію України др. пол. XIX - поч. XX Ьт. не можна обійти проблеми російських впливів та вачшівості російського фактора загалом. Але варто водночзс зазначити і те, 'що не

моле бути ідентичності в розвитку духовної культури пануючої нації і нації пригнобленої навіть тоді, коли більшість факторів, які визначають життя держави, є спільними для обох народів. Тобто в історико-філософському дослідженні професійно-академічної філософської думки України минулого століття принциповим б урахування як впливу російського фактора на її становлення та розвиток, так і урахування того генетичного коріння, яке виявилося в традиції саме української духовності.

Звертаючись до духовно-академічної філософії на Україні, автор зазначав, що для др. пол. XIX ст. характерними е особливо тяжкі умови її існування. Це насамперед загальний занепад філософії, її криза, суть якої полягала в поширенні, а згодом і в пануванні серед науковців матеріалізму, а пізніше і позитивізму. Зухвалість та відверта зневага щодо, філософії громадської думки др. пол. XIX ст. привели до того, що бути ідеалістом вважалось морально підозрілим. ' В цих умовах у працях викладачів філософії КДА ніколи ке припинялась критика вульгарного матеріалізму та позитивізму. За їхніми П‘ конаннями з позицій матеріалізму взагалі неможливо позитивне вирішення проблем самоцінності людського існування, бо ця доктрина неспроможна пояснити природу людської свідомості, а значить і суть духовної діяльності взагалі.

Автор проголошує, що загалом для філософсько-професійного знання в Україні др. пол. XIX - поч. XX ст. характерним було звернення до гносеологічної проблематики, що зумовлювалось насамперед потребами критики матеріалізму. Вбачаючи в тесрі'і пізнання старого матеріалізму одну із найуразливіиих його ланок, представники духовно-академічної філософії від-

шукували аргументи для спростування матеріалізму саме в царині гносеології. Але акцентація уваги на розробці гносеологічної проблематики зумовлювалась ще однією дуже суттєвою причиною, а саме кризою, яка була породжена просвітительською традицією та "культом розуму", що панував’протягом майже трьох століть в Європі. Провідна роль у даному процесі відводилась саме гносеології, з допомогою якої намагались подолати характерний для раціоналістичних систем відрив від життя, їхню метафізичність та умоглядність. На думку академічних філософів, центральне місце серед філософських проблем мала посісти саме гносеологія, як єдина сила, здатна звільнити філософське бачення від будь-яких суб'єктивістських домішок, оскільки саме теорія пізнання завжди була підвалиною наукових понять. При цьому повернення гносеології в центр уваги філософських досліджень супроводжувалось насамперед зверненням до філософії І.Канта. Автор підкреслює, що загалом майже вся др. пол. XIX ст. (особливо його кінець) пройшла під гаслом повернення до філософії І.Канта та одночасно критики гегелівського панлогізму в його онтологічному сенсі.

Можна стверджувати, ’що саме уважне ставлення до проблем пізнання та його теорії свідчить про оригінальність теософської позиції представників "Київської школи" взагалі та П.І.Ліницького зокрема. Всі вони певним чином відтворюють на новому історичному грунті уподобання християнського гностицизму перших віків нової ери.

Автор доходить висновку, що у др. пол. XIX - поч. XX ст. в українській академічній філософії складається певний спектр різноманітних підходів щодо розв'язання філософських проблем. А саме: від повного ігнорування філософії шляхом її

ототожнення з науксяо в позитивізмі до надання їй статусу самостійної і самодостатньої духовної діяльності, спрямованої на осягнення смисло-життєвих проблем людського -буття. Цей останній підхід найчастіше мав релігійно-теїстичний характер та був чи не найпоширенішим в українській академічній філософії тогодення. Саме до релігійно-теїстичного напрямку академічної філософії й належить творчий доробок П.І.Ліницько-го. Разом а тим, тенденціями, що об’єднували ці різні позиції, були: взаємозв'язок академічної філософської думки з

основними напрямками західноєвропейської філософії тогодення; зосередження уваги на дослідженні проблем гносеології та логіки; спроби вирішення суто філософських проблем з огляду на визначення місця та ролі філософії в загальному контексті культури.

. Під впливом окреслених тенденцій формується певна закономірність, згідно з якою для духовно-академічної філософії др. пол. XIX - поч. XX от. було притаманне своєрідне засвоєння та переосмислення здобутків німецького ідеалізму через призму християноької духовної традиції. Ця закономірність проявляється та прослідковується і в творчості П.Ліницького. Йдеться насамперед про вплив та творче осмислення кантівських філософських принципів, які трансформуються та набирають самобутності в творчому спадку мислителя завдяки своєрідному синтезу з теїзмом.

Друтліч розділ - "Теоретико-методсшігічиа концепція в філософії" присвячений висвітленню найзагальніиіїх філософсько-методологічних засад світогляду мислителя. Це насамперед питання про сутність філософії як науки, її предмета, методу, завдань та специфіки. На думку П.Ліницького, філософія

"це наука, яка прагне до пізнання сутності, законів та зв'язку всього дійсно існуючого". Виходячи з цього визначення філософії, київський мислитель доходить висновку, до філософія не має свого чітко фіксованого предмета, а загалом і і предметом є вся дійсність, і тільки з певному відношенні філософія досліджує ця дійсність та буття речей, з саме, в залежності від того, що є в них перв-чне та необхідне. Звідси П.Ліницький визначає і головні задачі філософствування:

по-перше, створення наукової філософії; і, по-друге, погодження науки з релігійною вірою. Обидві ж ці задачі зводяться, на думку філософа, по суті до однієї: до встановлення

найбільш загального філософського синтезу, тобто до створення такої філософської системи, яка б задовольняла усі наукові вимоги та не завдавала о шкоди суттєвим потребам людського духу, шр проявляються в релігійній вірі. Досягти цієї мети, на думку філософа, можливо тільки завдяки дослідженню пізнавальної діяльності людини, а в самій пізнавальній ді-

яльності людини П.Ліницький виділяв необхіднім елементом процес мис."';шя. За оцінкою мислителя, лете вивчення мислення є первинною та достеменнся справся філософії.

Власне із завдань філософії П.Ліницький виводить також і засіб філософського дослідження - це аналітико-синтетичний метод. В ході своїх міркувань П.Ліницький виділяє наступні види пізнання: досвідне, математичне, філософське. І для

кожного з цих видів існує певний засіб чи метод дослідження: для досвідного пізнання - це узагальнення (індукція), для математичного пізнання - це доведення (дедукція), для філософського пізнання - це синтез. Ка думку філософа, аналіз та синтез в математиці і в досвідних науках різняться насампе-

ред за своїм змістом: з математиці таким змістом слугукть

розумово-споглядальні уявлення, в досвідних науках — чуттєво-споглядальні уявлення, для філософського ж аналізу та синтезу змістом виступають власне ¿бстрактні, чи інакше реф-дексивні поняття.

Загалом тема філософського методу дотігчяз до проблеми співвідношення філософії і досвідних чи позитивних наук; тому ця проблема займає чимале й досить вагоме місце і в творчому доробку мислителя. За оцінкою П.Ліницького, філософія тим і відрізняється від усіх інших наук, що вона, по-перше, досліджує питання про саме пізнання і розглядає це питання безвідносно до будь-якого предмета та часткових цілей пізнання; по-друге, філософія прзгне із різноманітних знань створити одне цілісне гнання та привести його до єдиного та загального вигляду. Таким чином, філософія намагається завершити та звести до єдності, цілісності та завершеності здобутки позитивних наук. Також мислитель доходить думки, що філософія послуговується висновками окремих наук лише як матеріалом для розв'язання своїх власних завдань і прагне до створення загального світогляду, в чому і полягає її суттєве значення. Різниця між філософією та позитивними науками полягає в тому, що кожна наука визнає відношення речей та явищ на рівні плинних та випадкових умов, а філософія, вважає мислитель, навпаки прагне осягнути сутність речей незалежно від умов їх мінливого існування. Тоді як значення будь-якої позитивної науки визначається предметом її дослідження, значення ж філософії визначається її владною сутністю.

Важливим моментом у творчому доробку київського мислителя є глибока зацікавленість проблемами філософської антропо-

логії, з'ясуванням моральных і духовній качал людини. Загз-лом де зацікавлення мораллю, етичний пафос, закономірні для того антропологічного поворот/ в філософії, сучасниками якого були і Юркевич, і Ліницький. Тобто одним із вирішальних принципів у побудові філософської системи мислителя був принцип обгрунтування духовної природи моральності і водночас неприйнятними для філософа лизалі.ся всі емпіричні теорії моралі. В питаннях етики мислитель був спадкоємцем тих традицій, які були притаманні академічній філософії др. пол.XIX

- поч. XX ст. на Україні, а саме, якщо йшлося про природу моральності, то це питання обов'язково розглядалося філософом в контеїссті критичного аналізу історії гедонізму, евдемонізму та утилітаризму.

Далі П.Ліницький виділяє як одну із найістотнішій характеристик філософського світогляду його принципово історичний характер. За глибокій переконанням київського мислителя, філософія існує тільки в історії, і тому насамперед тільки в історії її і слід вивчати. Тему історико-філософський контекст розцінювався П.Ліницьгам як неодмінна та обов'язкова умова теоретичного аналізу будь-якої проблеми. П.Ліницький стверджує, що філософія є особливою формою самоусвідомлення людського духу 1 є в цілому вінцем розвитку національної культури. На думку мислителя, наука завжди 5 надбанням загальнолюдським, а філософія, навпаки, завжди має характер національний, бо вона з вираженням самосвідомості народу. Водночас в науці національний характер виявляється настільки, наскільки зона виступає предметом філософської обробки 1 відчуває на собі вплив філософських ідей. Мислитель вважає, шр культура ніколи не була й ніколи не буде з5страктнояодсъ=

- 16 - •. кою, вона завжди конкретнолодська, тобто національна і тільки в такому розумінні одночасно в і загальнолюдсько».

Слід відзначити, їчО київській! філософ продовжував в цілому традиції західноєвропейсько* філософії стосовно розуміння сутності та предмета філософії як такого світоглядного знання, яке відрізняється насамперед системністю, ясністю та логічною завершеністю. Найбільш суттєвою рисою наявності філософії у того чи іншого народу є, на думку П.Ліницького, побудова її представниками цілком виражених філософських систем. Неприйнятними для філософа лишались всі ірраціональні типи філософствування.

Досить своєрідно філософ вирішує це одну важливу проблему свого часу - проблему співвідношення віри та знання, яка займала домінуюче місце в філософії православних духовних академій. Філософ вважає, що між вірою як прийняттям готової істини та науковим дослідженням, метою якого в пізнання цієї ж істини, різниця не аСсолютна, а тільки відносна. Необхідність наукового дослідження, на думку філософа, ке вичерпується вірою, а навпаки, вимагається нею. При повному та вичерпному пізнанні істини, сама б віра Сула зайвою. За глибоким переконанням філософа, елемент віри необхідний і в науці, саме як віра в істину, 1 які б зміни не зазнавала наука в своєму подальшому розвитку, ніколи наукою не буде усунена необхідність релігійної віри, Со підвалина її міститься в єстві людського розуму. Саме цим пояснює філософ глибоку релігійність таких великих вчених як Коперник, Галілей, Кеплер, Ньютон. Таким чином, філософ не відмовляється від допомоги віри в науковому пізнанні, але одночасно наполягає й на суттєвому значенні розуму в справі віри.

Основне завдання релігії мислитель вбачав у моральному вихованні людей, у підтримці в них усвідомлення обов'язку та любові ДО ІСТИНИ. Ліницькип підкреслював, ч0 та філософська система, яка відрислася від твістігчного світоспоглядання, не взмозі гідним чином обгрунтувати свої моральні ідеї, і з неминучістю сходить до принципів евдемонізму.

Таким чином, як типовій предстгвник української академічної духовно-релігійної філософії, П.Ліницький обгрунтовував необхідність релігійної віри, але був одночасно супротивником будь-якого релігійного фанатизму. Його богословсько-філософська система в цілом/ носила раціоналістичний характер, а тому мислитель виступав рішучим противником емпіричних методів у богослов'ї. Розв’язання проблеми співвідношення віри й знання, їх сполучення у свідомості людини та їх істинну роль у світопізнанні можливе лише на основі розмежування розуму й серця як двох ГОЛОВНИХ сфер людської духовності. Не заперечуючи важливого значення серця як осердя душевного й духовного життя людини, філософ одночасно наполягав і на необхідності розум-/, прагнув до гармонії розуму з іншими душевними силами людини. Дим самим П.Лікицькіш змістовно корегує позицію П.Юркевича стосовно місця та ролі серця, доповнюючи принцип кордоцентризму поміркованим раціоналізмом.

Третім розділ - "Розробка логіко-гносеалогічшіх проблей філософії" - присвячений аналізу П.Ліницьким теоретико-піз-навальній та логічних аспектів процесу пізнання,

В цілому для всіх філософських течій ідеалізм-/ др. пол. XIX - поч. XX от. характерне звернення до гносеологічної проблематики, хор зумовлювалось потребами, по-перше, відшу-

канна нових способів обгрунтування вихідних принципів саииго ідеалізму із врахуванням найновіших досягнень науки; по-друге, у спростування матеріалізму, якій в той час мав звичний вплив на філософську думку України. Інтерес до гносеології був пов'язаний також з поширенням в країні німецької класичної філософії, зокрема філософії І.Канта, в якого ці проблеми переважали над іншими.

Не ЯВЛЯЛа СОбОЮ впклзочеккл її ПОЗИЦІЯ П.ЛІНИЦЬКОГО, ЯКИИ

прагнув з'ясувати питання про сутність буття взагалі, про його відношення до мислення, природи до духу, про форми й методи пізнавальної діяльності, про співвідношення ролі чуттів та розуму в процесі пізнання. Тому гносеологічна проблематика посідає чільне місце майже в усіх працях філософа.

Аналіз видеокреслекого кола питань філософ розпочинає з висвітлення питання про сутність буття взагалі, бо саме думка про буття б предметом філософського досліджені:?., і самим грунтовним та першопочатковим питанням філософії. Мислитель доходить думки, пр є буття основне та первинне, в якому міститься сутність всього існуючого, і буття феноменальне. Ознаками сутністного буття виступають єдність та незмінність. В залежності від ТОГО, Ер визнаються первинним тз основним в бутті речей, існують і два напрямки в філософії: матеріалістичний і спірітуалістичкий. Для П.Ліницького лишається повністю неприйнятним такий філософськи’« напрямок як матеріалізм, з спірітуалізм, на думку мислителя, б більш глибоким та змістовним. В руслі останнього філософ і розглядає онтологічну проблематику, зокрема питання про співвідношення мислення та буття, поняття та дійсності, реального та ідеального, зовнішнього та внутрішнього досвіду.

Нз цьому фоні мислителі досліджує майже весь спектр традиційних гносеологічних проблем (об'єкта, суб'єкта, їх взаємодії, методів, істини тощо).

Особливості бачення П.Ліницьким проблемі! об'єкта полягають в тотальному, всеосяжному підході до неї з точки зору цілісності. Такій підхід багато в чому зумовлений його негативним ставленням до розповсюдженої у ті часи позитивістської методології, орієнтованої на емпіризм та конкретну науковість. Конкретні науки спрямовані на розчленування цілісних об’єктів, яке призводило, за Ліницьким, до врати їх суті. його застереження цілком слушне, коли йдеться скажімо, про такий "об’єкт", як людина. Як показано в дисертації, ця обставина обумовила аналітико-синтетичну орієнтацію філософа в його методології. Тому головними об’єктами пізнання він вважає - Бога, Природу, Людину в їх цілісності.

Специфіка поглядів філософа щодо об’єкта як головної проблеми гносеології обумовила ряд особливостей бачення ним проблеми суб'єкта. Ідеалом останнього, на думку П.Ліницько-го, є людина, суб'єктивний світ якої гармонійно поєднує ряд протилежних, несумісних з точки зору позитивістської гносеології якостей - віру 1 знання, досвідні і апріорні ідеї, серце і розум.

Цікаві г-обливооті гносеологічної позиції П.Лікицького розкриваються в його бзченні специфіки пізнавальної діяльності суб'єкта. На рівні пізнання феноменального світу філософ цілком допускає правомірність суто емпіричної діяльності - спостереження, експериментаторства тощо. Але він розуміє і завжди підкреслює неправомірність перенесення цих форм пізнавальної діяльності в царину принципово цілісних тоталь-

-гонах об'єктів, якими б - людина, світ у цілому, Бог. Ці сб’-вкти - безмежні, неосяжні та кезміримі. Тему їх осягнення вимагає, щоб форми емпіричної діяльності, абсолютизовані позитивістами, Сули доповнені ІНШііМИ більш доцільними формами пізнавальної діяльності суб'єкта. Як вже зазначалось вище, П.Ліницький з величезною симпатією ставиться до такої форми пізнавальної діяльності, як умогляд. Саме її він і вважає головною. Беручи до уваги цю симпатію, стає зрозумілим і апріоризм, про який ішлося вище, і поміркований раціоналізм,і дедуктивізм як їх наслідок. Таким чином, умогляд, на думку київського філософа, є основною формою пізнавальної діяльності суб'єкта, котра дозволяє осягнути пріоритетні об’єкти пізнання.

З огляду на вищезазначене, стає зрозумілим, чому гносеологія П.Ліницького так тісно пов’язана з традиційною логікою. Випереджуючи детальний розгляд цього взаємозв’язку на основі текстів мислителя, дозволимо собі стверджувати, шр його логіцистська орієнтація засновується на думці про логіку як головний засіб підготовки філософського умогляду, цієї найважливішої форми пізнавальної діяльності.

Своєрідним б і бачення П.Ліницьким проблеми пізнавальної взаємодії об’єкта із суб’єктом, у центрі якої постають питання про методи пізнання. Головну увагу філософ приділяє дедуктивному методові. Як вже зазначалось, він стверджує, що ідеал кожної науки - перетворитись в науку дедуктивну. Дедуктивізм Ліницького випливав з його апріоризму зокрема, та з уявлень про ідеал суб’єкта взагалі.

З поміркованого раціоналізму П.Ліницького випливає й те, що свій дедуктивізм він намагається гармонійко поєднзти із

орієнтацією нз взаємозв'язок аналізу і сі'нтезу як інших важливих форм пізнавальної діяльності. Єдність синтезу з аналізом, взагалі аналітико-синтетичний метод, П.Ліницький вважає методом філософії. Підкреслимо й те, що водночас Ліницький застерігав від тієї думки, шр з допомогою філософського синтезу можливо апріорно, тобто незалежно від досвідного пізнання, вивести весь об'єктивний зміст пізнання дійсності. В пізнанні дійсності, окрім таких дій мислення як аналіз та синтез, бере участь ще й чуттєве сприйняття та розумове споглядання. Ліницький вважає, щр філософський синтез є найбільш суттєвим та вагомим в загальному світоспогляданні.

Методи логіки (дедукція, Індукція, аналіз, синтез тощо) виступають засобами підготовки філософсько-умоглядного мислення завдяки тому, що логіка є загальною пропедевтикою філософії. Вона, будучи загальним 1 необхідним елементом будь-якого пізнання, сприяє становленню науковості філософствування. На відміну від позитивістів, котрі впадали, що науковість філософії грунтується в П уподібненні конкретним наукам, Ліницький ввадає, що науковість філософського знання грунтується на його логічності та універсальності. Логічність філософського знання пов'язується з його-аподиктичніс-тю 1 виступає критерієм його істинності.

Своєрідне бачення П.Ліницький проблеми методів та форм пізнавальної діяльності наклало відбиток 1 на Інлі аспекти його уявлень про Істину та 11 критерії. Розуміння П. ЛІ митним істини косить дещо традиційний характер, але містить у собі і певну специфіку, зокрема в поглядах на ¡1 критерії. Істина, за П.ЛІницьким, є знання, що відповідач його об'єктові. Але згадаймо, що найголовніші для П.Ліг’иїз-кого об'єкти

(Лодина, Природа, Бог) б надто специфічними і відповідніогь знань цим об’єктам но може бути встановленою практично чи емпірично. Тому головним критерієм такої відповідності, або взагалі критерієм Істини, який підтверджує П необхідність, філософ вважав умогляд. Нагадаємо як про це пише сам мислитель: "...що нам дано через спостереження чи доовід б дійс-

ним, щр ж дано через мислення б можливий, а те, що дано через розумове споглядання б необхідним". Необхідність знань, тобто ЇХ ІСТИННІСТЬ, П0ЛЯГ35 у 'їх відповідності апріорним ідеям та дедуктивно випливає з них.

В закдвчеши автор пришов до нзступних висновків:

- філософські погляди П.І.Линицького важко приєднати до якоїсь певної та окремої традиції, чи до якогось історично визначеного стилю філософствування;

- логіко-гносеологічна позиція П.І.Лікицького формувалась значною мірою у протистоянні вульгарному матеріалізмові та позитивізмові;

- головні особливості теоретико-пізназальних уподобань П.І.Ліницького відобразились в його поглядах на об'єкт та суб’єкт пізнання;

- його позиці я б помірковано-рзціокалістичной, схильнсю до апріоризму;

- головний критерій істини мислитель вбачає в її умоглядності та відповідності апріорним ідеям, з яких вона дедуктивно випливає.

Головні положення дисертації викладені автором в публікаціях:

1. Мозгова Н.Г. П.1.Ліницький: витою» світогляду // Вісник Київського університету. Серія: філософія, полі-

тологія. - 1995. - Вил. 24. - С. 37-44. - 0,5 д.а.

2. Мозгова Н.Г. Філософія національної ідеї в європейській духовній культурі // Наукові записки: Матеріали

звітно-наукової конференції викладачів УДПУ ім.М.П.Дра-гоманова. - К., 1995. - С. 414-416. - 0,2 д.а.

3. Мозгова Н.Г. М.Драгоманов і П.Ліницький: спільність

та розбіжність світоглядних позіщій // Суспільно-історична спадщина М.П.Драгоманова і сьогодення: Тези

Драгоманських читань. - К., 1995. - С. 29-30. - 0,2 Д.а.

4. Мозгова Н.Г. Ідеї гуманітарної парадигми науковості в

працях представника української академічної філософії XIX ст. П.Ліницького // Вища технічна освіта - проблеми магістратури: Тези доповідей. - К., 1935. - С.

357-359. - 0,2 Д.а.

Б. Мозгова Н.Г. Петро Ліницький про місце та роль філософії в системі освіти Київської духовно-академічної школи XIX століття // Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи: Тези виотупів учасі піків науково-практичної конференції. - Чернівці, 1998. - С.

62-65. - 0,3 д.а. .

в. Мозгова Н.Г. Діалектика традиції та новацій у філософській спадщині П.Ліницького // Філософія як складова сучасної педагогічної науки: Збірник наукових статей.

- Київ, Переяслав-Хмедьницький, 1996. - о. 27-35. -0,4 д.а.

7. Мозгова Н.Г. Петро Ліницький: торування українського світогляду // Наша віра. - N 6-7. - С. 9-10. - 0,5

Д.а.

ANNOTATION

Mozgovaya N.G. Sons Gnosiological Problems in P.I.Linit-skly’s creative work.

The thesis is submitted for the Candidate's degree qualification in Philosophy. Speciality 09.00.05 - History of Philosophy. University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 1997.

The manuscript is defended. The work deals with the teoretical analysis of the gnosiological problems in the heritage of P.I.Linitskiy, the investigation of the Ukrainian philosophical thought.

АННОТАЦИЯ

Мозговая Н.Г. Гносеологическая проблематика в творчестве П.И.Линицкого.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1997.

Защищается рукопись. Диссертация содержит теоретический анализ гносеологических проблем в наследии П.И.Линицкого, исследуются философские взгляды мыслителя в контексте украинской философской мысли.

Ключові слова: гносеологія, раціоналізм, умоглядність, апріоризм, дедуктивізм.