автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.02
диссертация на тему: Грецький роэспiв в украинской песенной практике конца XVI- первой половины XVII ст.: про спадкоэмнiсть и греко-византийскую гiмнографiчною традицию

Полный текст автореферата диссертации по теме "Грецький роэспiв в украинской песенной практике конца XVI- первой половины XVII ст.: про спадкоэмнiсть и греко-византийскую гiмнографiчною традицию"

ю

РГ6 од

КИЇВСЬКА ДіїРЖАВНА КОНСЕРВАТОРЦІ .

І ПЮЛ 1S93 L.MII Ü.T. ЧАМОВСЬКОГО_____________

. . Fía правах рукопису

. ' ВАСЙЛЬЧШО-iJlXHO ГАЛИНА ¡МИКОЛАЇВНА , ,

ГРЕЦЬКИЙ РОЗСПІВ В УКРАЇНСЬІЙ СПІВАЦЬКІЙ ПРАКТИЦІ КІНЦЯ ХУІ - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ Ш СТ.: ПРО СПАДОЄМНІСТЬ . З ГРНГО-ВІЗАНТІЙСЬКОЮ ГШОГРАФІЧНОЮ ТРАДИЦІЄЮ

Спеціальність 17.00.02 - Музичне мистецтво

АВТОРЕФЁРА Т......_ . ■

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Київ- 1993 '

Роботу виконано на кафедрі теорії музики Київської державної консерваторії імені Л. 1. Чайковського.

Науковий керівник - доктор мистецтвознавства , ГііРАШОВА-іііРСВДСША

Ніна Олександрівна

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства .

ЛЯШЬЖО Іван Федорович; ' '

кандидат мистецтвознавства ЗАБОЛОТНА Натал і я Зі кторовна

Провідний заклад -Харківський інститут мистецтв імені І. П. Котляревського

Захист дисертації відбудеться " 30 " 1993 р.

о 16 год.. ЗО хв. на засіданні спеціалізованої ради Д.092.14.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступ.іня доктора наук при Київській державній консерваторії ім. II.І.Чайковського за адресою: 252001, Київ - І, вул. К. Маркса І-З/ІІ,

2-Й поверх» ауд. 36.

і -

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київської державної консерваторії.

Автореферат розіслано 11 " -тк>и£ня. 1993 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради, кандидат мистецтвознавства

с. в. ташко

Процес становлення та розвитку вітчизняної монодії не можливо розглядати поза контекстом впливу на неї греко-візан-тійської гімнографічної традиції.

Загальновідомо, що християнська ідеологія на вітчизняно» му грунті розповсюджувалась в її греко-східному православному варіанті і як результат цього - цілісна система православного культу, органічним елемеатом икої є літургічний спів, була запозичена нашими предками з Візантії. Через це проблема греко-візантійського впливу набуває особливого значення у дослідженнях про походження та самобутність давньоруського співацького мистецтва /Ю. К.. Арнольд, С. В. Смоленський, В. і*. Метало в,

1. 1. Ьозкесенський, Д. В. Разумовський, А. В. Преображеноький, М. В. Бражні ков, В. «І. Беляев, >4. Д. Успенський, Б. В. Келдио, С. С. Скребков, 'Г. Ф. Владишевська та інші/. . .

Греко-слов"янські паралелі знаходяться у центрі уваги і наукового інтересу західних вчених /Е. Кошмідер, К. Флорос,

К. Леві, Р. Ііалікарова-Вердейль, Р. Якобсон, К. Х"юг, М. Вели-иирович, 1. Гарднер/. ....._.. :

Безперечно,, грено-візантійська орієнтація відіграла визначну роль не тільки на початку розвитку вітчизняної співацької культури. Греко-візантійські культурні традиції відроджувались' і надалі.

Так, наприкінці ХУІ ст. в українській співацькій практиці виникав так званий "грецький розспів", зразки якого містять рукописні нотолінійні ірмологіони ХУІ-ХУШ ст.

Хоча вони не схоплюють усього кола богослужебних піснеспі-вів, але їх якісні особливості, відносна численність, а також значний період /півтора століття/ побутування дозволяють у сукупності визначити їх як самостійне стильове явище, як рівнозначний болгарському та київському різновид українських розспів вів. , • •------- .

Саме у такому розумінні грецький розспів був обраний предметом даної дисертації. .

У вітчизняній музичній медієвістиці до теперешнього часу під теомгном "грецький розспів" /рос. - "распев"/ розумілося один а видів літургічного співу руської церковної музики.

Такп традиційна трактовка сприяла тому, що практично усі

існуючі дослідження грецького розспіву /Д. В. Разумовського,

В. М. 4еталова, В. М. Ундольського,І. 1. Вознесенського,, A.B. Преображенського, <4. Д. Успенського, Ю. В. Келдиша, 1. В. €фи~ мово?, (і. В. Богомолової та інших/, як правило, не передбачають будь-якої різниці між українським та руським варіантами цього співу і присвячені в основному останньому. У цьому й полягає специфіка та актуальність дисертації, а також місце дано? проблеми у сучасних медієвістичних дослідженнях. Актуальність даної роботи визначається також тим, що її предмет м&іодосліджений. 4 ’

Втім 2. 1. Вознесенський та Д. В. Разумовський припускали, що грецький розспів українцям був відомий на півстаяяття раніше, ніж у Росії. Припущення про існування українського варіанту грецького розспіву висловив C. С. Скребков. його гіго-теза отримала теоретичне обгрунтування у роботах українських музикознавців О.С. Цалай-Якименко, Ю. Іі. Нсиновського, Л. Іі. КорніЙ. іік найсуттєвішу відзнаку українського грецького розспіву вони виділяли його функціональну роль - грецькі наспіви у богослужебній практиці на Україні використовувалися виключно в особливо урочистих випадках. ~

Метою даного дослідження є висвітлення таких питань: чому український розспів отримав иезву "грецький”, як пов"язані між собою український грецький розспів та греко-візантійська гімнс-графічна традиція, яким чином співвідносяться український і руський варіанти грецького розспіву, зрештою які індивідуальні ознаки, характерні стилістичні та типологічні риси має український грецький розспів. •

Відповідно такій цільовій настанові у роботі вирішуються конкретні завдання:

1. Обгрунтовуються соціркультурні та музичні причини, які стимулювали появу у вітчизняному співацькому мистецтві грецького розспіву і зумовили особливості його функціонування в українській співацькій практиці.

2. Робиться спроба пояснити походження назви "грецький розспів" та обгрунтовується правомірність його вживання відносно до українського розспіву.

3. Вперше український грецький розспів досліджується в

системі південно-західних співів, як самостійне стильове явище, відокремлене від "Лелетізвого переводу".

, 4. Визначаються типові жанри українського грецького роз-

співу, встановлюється функціональне значення "грецьких" пісне-співів в рамках тих служб, де вони використовуваться, виявляються фактори,.які сприяли формуванню жанрового складу українського грецького розспіву.

5. Дається загальна характеристика стилістики' українсько-

го грецького розсціву; визначається специфіка застосування системи осмогласся; простежуються особливості ладової, мелодичної та ритмічної організації наспівів; окреслюються їх структурно-композиційна побудова та основні принципи формотворення і мелодичного розвитку. . /

6. Аналізуються запозичені українським грецьким розспівом елементи калофонічнбго стилю, імовірні шляхи їх проникнення до української співацької практики та міра їх асиміляції; з приводу цього дається загальна характеристика стану візантійської ■ гімнографії у ХІУ-ХУ ст. та характеризується афонський спів.

’ 7. На підставі порівняльного аналізу українського грець-

кого розспіву з кондакарним співом визначаються загальні закономірності відтворення візантійського стилю співу, які склалися у вітчизняному співацькому мистецтві.

8. Здійснюється контекстуальний аналіз типологічно схожих явищ, яні виникали у процесі поширення греко-візантійського . впливу на православні співацькі культури.

Саме спадкоємність вітчизняної монодії з греко-візантій-сьу.ою гімнографічною традицією, яка виявилась в українському грецькому розспіві, й складає основний об"єкт дослідження.

Матеріалом дослідження стали близько шестисот-рукописних нотолінійних ірмологіонів українського походження ХУІ-ХУШ ст. • з фондів бібліотек Києва, Львова, Одеси, Афін /Греція/, Москви і Санкт-Петербурга, а також деякі іноземні факсимільні та нотні видання. Усього було знайдено приблизно вісім десятків окремих зразків піснеспівііз українського грецького розспіву та лОірка, яка має назву "Осмогласник греческїй..

Методологічну основу дослідження склав метод комплексно-' го підходу, завдяки якому-грецький розспів розглядався не як

іманентне» ізольоване етнічними ринками локальне явище, а як результат діалектично? взаємодії внутрішніх механізмів розвитку вітчизняно? монодії та зовнішніх культурних впливів.

Коло музикознавчого дослідження було розширене за рахунок використання великого обсягу історичного матеріалу, а також соціокультурних характеристик, що дозволило визначену проблему спадкоємності з грехо-візантійською традицією розглянути як культурологічний об”ект. у

При дослідаенні жанрово-стильового аспекту використовував» ся метод системного аналіву. З одного боку, український грецький розспів трактувався« як відносно замкнута стильова система, а другого - він розглядався як один з компонентів інших систем: українських розспівів, вітчизняно? монодії, слов"янського співацького мистецтва, православної культурної спільності. В рамках цих систем для визначення» ідентифікації та істориио-теоре-тичного пояснення схожих, однотипних музичних явищ, розкиданих деінде у просторі та часі, використовувалась методика порівняльно-історичної типології.

Відносно до грецького розспіву також був застосований метод інтра- та міжваріентного зіставлення відмітних рис двох варіантів цього розспіву - українського та руського.

Був проведений цілісний стилістичний аналіз та всебічний жанровий опис піснеспівів українського грецького розспіву з ви* користанням методик, розроблених С. С. Скребковим, В. В. Ирото-> поповим, В. М. Холоповов, Ю. ї4. Хол оповий, Н. 0. Герасимовою-Персидською, Ю, К. Євдокимовою, В. В. ііедушевським, В. 0. Шин— діким, Е. 6. Алексєевим та іншими. Нарешті, вжиті медієвістичні засоби дослідження» які- були запропоновані і4. В. Бражні новим, М. Д. Успенським, Д. С. Шабаліним, Т. Ф. Шадишевською,

1. Є. Лоэоеою, Ю. іі. Ясиновським, її. 11. Корній та іншими.

Наукова новизна дисертації полягає у т.ому, ¡цо: І/ український варіант грецького розспіву розглядається відокремлено від руського, як стильовий різновид української монодійної культури; 2/ простежуються епливи греко-візантійської гімно-графічної традиції на український грецький розспів; 3/ висувається гіпотеза про афонське посередництво у процесі асвоєн-ня українською співацькою практикою елементів візантійського

співу; 4/ на підставі використання спільних засобів відтворен- . ня_візантійського стиля співу цілком чй окремих його елементів встановлюється подібність між українським грецьким розспівом та давньоруським кондакарним співом; 5/ визначаються типологічні аналогії між українським грецьким рояспі вом та болгарським східним пападичним співом. ...... . -

На захист виносяться основні положення дисертації: •

1. Український грецький розспів нінця ХУІ - першої поло-

вини ХУП.ст. с стилістично відокремлений і жанрово визначений різновид вітчизняної монодії, який функціонував протягом пі втора століття в українській монастирській криласній практиці; піснеспіви українського грецького розспіву зконцентровані у типових для професійного співацького мистецтва України ХУІ- -ХУШ ст. рукописних нотолінійних ірмологіонах піцценно-захід-ного типу і являють собою зразок пізнього стилю вітчизняної моноді ї. '

2. Український грецький розспів виникає як результат стильового злому, який відбувся у. вітчизняному співацькому мистецтві по завершенні послідовного переходу від середньовічних до нових форм музичного мислення, а також як результат синтезу давньоруських, греко-візантійських, південно-слов"янських та західно-європейських традицій.

3. Український грецький розспів - вияв діалектичного вза-

ємозв'язку процесів іманентного розвиткуі вітчизняного співацького мистецтва та зовнішньокультурних впливів, спвдкоємюсті з греко-візантійською іімнографічнои традицією, .

4. Український грецький розспів стає сполучним моментом і

посередником між давньоруським кондакарним співом та російським Мелетіевим переводом в рамках однієї традиції відтворення візантійського стилю співу /своєрідної "стилізації"/* яка склалася під час розвитку вітчизняно? монодії. . •

5. Український грецький розспів не є вузьколокальне явище і має чимало жанрово-стилістичних паралелей з іншими вітчизняними розспівами, а також декілька аналогій серед генетично споріднених православних співацьких культур.

Теоретичне значення дисертації полягає, насамперед, у самій постшіобці проблеми спадкоємності українського грецького

. . 6 . ' розспіву з греко-візантійською гімнографічною традицією, розробка якої дозволяє зробити істотний внесок у досліження гре-ко-слов"янських паралелей. Крім цього, положення дисертації можуть бути корисними у досліженні механізмів взаємодій музичних культур, а також при вивченні музичної спадщини стародавніх часів-

Жанрово-стильова характеристика українського грецького розспіву може сприяти поглибленному вивченню українського співацького стилю та процесу становлення українського музичного професіоналізму. -

.Практична цінність результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть застосовуватись у навчальних курсах з історії української музики, сприяти подальшій розробці сучасної методики аналізу монодійних форм та жанрів, а також впровадженню компаративних та типологічних досліджень у теоретичному музикознавстві. 7

Визначена мета та основні завдання дослідження зумовили структуру роботи. Дисертація обсягом £01 сторінка машинопису складається з Вступу, трьох .глав, Завершення, додатків та бібліографії /292 позиції/.

Апробація роботи проходила на засіданні кафедри теорії музики Київської державної консерваторії, а також на наукових конференціях: кафедральній /Київ, 1990 р./, міжвузівській конференції молодих вчених* "Музичні жанри: історія та сучасність" /Горький, 1989 р./. Ііо темі дисертації опубліковано статті та тези доповіді, перелік яких наведено у кінці автореферату.

аііст РОБОТИ ,

У Вступі обгрунтовуються вибір теми, її актуальність, формулюються основні завдання та положення дисертації, що виносяться на'захист, викладаються методологічні принципи та методика дослідження, визначаються мета, наукова новизна, теоретичне значення та практична цінність роботи.

У першій главі - "Загальна характеристика українського грецького розспіву" - дається панорама розвитку українського співацького мистецтва ХУІ - першої половини ХУП ст. і відзначається , що грецький розспів в українській співацькій практи-

ці виник у перехідний період від середньовічних канонів до нових форм музичного мислення та істотного стильового поновлення вітчизняної монодії. У даний період починається розвиток ба-гаторозспівності, складається співацька збірка Ірмологіон південно-західного типу, впроваджується у музичну практику нотолі-нійна система запису, з"явля»ться нові стильові різновиди розспівів, формується українська професійна співацька школа, 'Нарешті, відбувається становлення національних-форм музичного мистецтва. Усі ці принципово нові музичні явища були обумовлені 15 зошішньокультурними впливами. ' '

Далі обгрунтовуються соціокультурні та музичні причини виникнення грецького розспіву, які пов"язані з тим, що ідеологічна боротьба української православної церкви вимагала, перш за все, оновлення та зміцнення православних культурних традицій і реформу церковного співу. Грецький розспів став своєрідним . відгуком на ці злободенні проблеми, які й стимулювали звернення до істинно православних греко-візантійських культурних традицій. - - .....

Для православного люду "грецьке" завжди було священним, зразком й джерелом натхнення, стимулом культурного зростання та оновлення. До того ж у ХУІ-ХЛ1 ст. - період національного становлення, що відбувалось в умовах політичної залежності, міцніють й греко-українські культурні контакти.

Таким чином, поява наприкінці ХУ1 ст. в українській співацькій практиці піснеспівів, наспіви яких були названі "грецькими" є результат статості греко-візантійської культурної традиції у колективній свідомості православної громади того часу, це Я пояснює' назву розспіву.

Розквіт українського грецького розспіву припадає на першу половину ХЛ1 ст. Проте грецькі наспіви не набули загального вживання й поширювались виключно серед монастирського оточення, про ідо свідчать численні рукописи того часу, які належали .монастирям /Супрасльському, Ианявському, ліошногорському, йирови-цьксму, Межигорському та іншим/. ' ' "

_ Починаючи з середини ХУП в., протягом століття грецький рсо.-лігв поступово витисняеться болгарськими /стихирарними і . тропарними/-та київськими /обіходнимй/ піснеспівами.

Зразки українського грецького розспіву зберігають українські ірмологіони ХУІ-ХУШ ст., які пристосовані, головним чином до святкових богослужінь. Приорітет святкових, урочистих піс-неспівів стає однією а відзнак українського літургійного спі-‘ ву, що обумовило жанрову палітру грецького розспіву.

Основна частина піснеспівів українського грецького розспіву - це піснеспіви Літургії, серед них найбільш типові Херувимська, Алілуйя, Трисвяте, Достойно, Причастен, які характеризуються стабільносте використання грецького тексту, який, мабудь.для зручності виконання, іноді фіксується кирилицею; зустрічаються приклади двомовного викладання, коли паралельно грецькому тексту записувався його переклад церковнослов"янсь-ков мовою.

Групу не обіходних піснеспівів українського грецьного роз співу складають піснеспіви Утрені, такі як тропарі, богородич-ні, кондаки, полі єлей "Хвалите ім"я Господнє”, хвалитний псалом "Всякое диханіє", славословні піснеспіви, антифони. Більшість з них містять пізні рукописи кінця ХУП - ХУШ ст. і мають перекладені тексти. .

„ Таким чином, грецьким наспівом розспівувалися переважно святкові, найбільш урочисті й значні піснеспіви церковно? служби. В цілому за жанровим складом український грецький розспів не охоплює усього календарного обсягу богослужебних піснеспівів і на-цій підставі вважається не повним.

. Обіходні піснеспіви визначені типовими жанрами українського грецького розспіву. За характерними ознаками до них віднесені також кондаки і піснеспів "Всякое диханіє". Дей.висновок зроблено завдяки стилістичному аналізу, в результаті якого формулюється положення про те, що стилістика українського грецького розспіву, з одного <5оку, формується відповідно до загальних тенденцій, характерних пізньому стилю вітчизняної монодії, з другого боку, збагачує український співацький стиль ХУІ-ХУП ст., нарешті, має виразні самобутні риси.

Осмогласся українського грецького розспіву - не традиційне і відзначається формальним ставленням до загальновживано? вітчизняною монодією системі гласів та вільним відношеним до основних гласових покажчиків /домінуючі та кінцевий тони, об-

9 , .

сяг та ладовий нахил звукоряду/, зрешто» їх повний знішшшяи.

Це сприяє тому, що один й той же наспій у різних списках має позначення на різні гласи. Буває й так, що достомднио визн/і-чити певний глас наспіву практично не можливо. Ріаниця між гласами згладжується завдяки широкому використанню, модуляцій, які відбуваються з одном гласу до іншого, що характерно для піснеспівів українського грецького розспіву, іішелідок цього, а також при мутаційних змінах гексахорду обіходнйй’звукоряд . перетворюється таким ЧИНОМ, що з'являються тритони.

. Ладова організація "грецьких" піснеспівів грунтується на багатоопорності та перемінності, що є властивістю вітчизняного співацького мистецтва в цілому й,зокрема - пізнього стилю. Серед інтервальних співвідношень, які виникають між ладовими опорами, найбільш характерні для грецьких наспівів квартові, що його споріднюють з руським грецьким розспівом.

Мелодика українського грецького розспіву відзначаються високим рівнем розспівності, переважає мелізматичний,тип наспіву. Грецькі-наспіви характеризуються плавністю мелодії та мономірністю ритму. Хвилеподібний мелодичний1 рельеф утворюється внаслідок зміни ладових опорних тонів, «Іелодико-ритміч-ний розвиток досягається завдяки постійному варіантному оновленню .

Піснеспіви українського грецького розспіву належать до синтетичного типу музично-словесних творів, тому їх структурно-композиційні особливості цілком відображають діалектику єдності тексту з наспівом. Поряд з цим, підкреслюється^ що музичне оформлення словесного тексту в грецьких наспівах характеризується відносною самостійносте, що знов таки є властивістю пізнього стилю вітчизняної ,монодії., — ------ —

Тип формотворення піснеспівів українського грецького розспіву визначений як варіантно-строчний. На фоні загальної безперервної мелодійної течії вилучаються точні субмотивні повтори та примітивні секпенційні побудови, як; трактуються як первинні форми "тематичного" /в сучасному розумінні/ утворення.

В цілому композиції піснеспівів українського грецького розспіву характеризуються ясністю Й чіткістю поділу, відповідно до структури словесного тексту. Окремі структурні елементи

10 . композиційного цілого об'єднуються аа принципом розімкненості,

коли кожна із структур склцдап лише один з компонентії) більш

масштабної структури.

У другій главі - "Український грецький розспів як виявлення спадкоємності з греко-ві зонті йською гімнограі(ічною традицією" - розглядасться, яким чинсг і в якій мірі українським грецьким розспівом було запозичимо елементи візантііїського стилі) співу. Саме тому вводиться розділ, де описується стан візантійської гімнографії у ХІУ-ХУ ст., у якому дається стисла характеристика калофснії, як провідного на той період стилю візантійського гімнографічного мистецтва. Відзначається принципово нова ознака калофонії - повна перевага, яку мас мелодія над текстом. Панування мелодики досягається за допомогою включення у наспів мелізматичних інтонаційних формул -"кратим", які виконували, перш за все, орнаментальні- та звукозображальні функції. &7исуЕТЬся основні різновиди калофонії - асматика та паладика. Узагальнюються типові жанрово-стилістичні риси кало-фонічних піснеспівів, а саме: урочистість, пишність, повільність, навіть затягнутість наспівів; вокальність та орнамен-тальність, широкий діапазон мелодики; включення позатекстових слів та складів; порушення основних принципів візантійської системи осмогласся; інтенсивний модуляційний рух; вільне наскрізне мелодійне розгортання тощо. .

' Виходячи а того, що в ХУІ ст. культура Візантії занепадає

і останнім центром греко-вїзантійської гімнографії стае Афон, в одному з розділів другої глави дається загальна характеристика особливостей богослужіння та літургіиного співу святогор-ської традиції, до якої додається велика кількість історичних свідчень самовидців-прочан, які чули справжній вфонський спів. На підставі цього унікального фактологічного матеріалу було зроблено остаточні висновки про те, що афонці довгий час зберігали Студійські порядки і відправляли богослужіння за стародавніми рукописними книгами, а також згідно до місцевих традицій, ревно виконували чин й щиро дбали про якість служіння. Мабудь завдяки такому шануванню давнини, у співацькій практиці Святої гори збереглося те, що було загублено і давно забуте в інших осередках православ"я, а також суперечило загальній тенденції до скорочення й спрощення служби.

II .

Особливу урагу ііфОНЦІ приділяли святковий богослужінням, Серед СЛукб найголовнішими ставили Іісспоіцну ти Літургію, до складу яких Й надходили нийбільш рег.рнпинтатижі кили}онічкі піснеспіви. У XІУ^-ХУІ ст. Лфон відзначався високим рівнем спі-вш(ької миіістерпості, вуличного професіоналізму ти освіченості. - ... ■ '

Таким чином, для православних співацьких культур 14іон був своєрідним ретранслятором найкршцих грико-візантійських гімно-графічніїх традицій, у тому числі А на Україні, де авторитет сшітогорських традицій був за&жди дуко' великий. Виходячи з цього, висувається гіпотеза про афонське походження українського грецького розспіву, на користь ркої свідчать наведені . численні історичні факти, а також жанровий склад українського грецького розспігу, який нібито повторює улюблений репертуар святогорців. До складу українського грецького розспіву увійшли в першу чергу ті піснссніви, які були найбільш популярними у слов'янському середовищі афонськик ченців /літургійні та святкові піснеспіви,-'Мкг як Трисвяте, Достойно, Херувимська, ІІоліслеГі/, а також ті піснеспіви, які полишалися,співацькими жанрами лише на Лфоні, повсюдно ййни вже тільки читалися /наприклад, кондаки/.

Лфонську версію про походження українського грецького розспіву підтвержують й елементи афонської виконавської манери співу, які було перейнято українською співацькои практикою ХУІ-ХУ1) ст., а сал»е, довге розспівування піснеспівів Літургії, виконання їх виключно по нотах, в.урочистій та величній маие-.

Рі- ........ ’ ’.. " ■

На жаль, Суло не можливим уніфікувати азойські традиції співу на інтонаційному рівні, а також у рамках однієї святогор-ської співацько? традиції диференціювати грецькі і слов"янські наспіви. *

Через те на інтонаційно-стильовому рівні можна стверджувати лише про наявність впливу греко-візалтійської гімнографії в цілому, зокрема, про вплив калофонії український грецький

розспів...........

Поряд із зовнішними атрибутами /грецький текст з багато- ' чисельними ^багаторазовими повтореннями окремих слів та окладів, а також з позатекстовими включеннями, артикуляційні зна-

ки - все це було характерним для словесних текстів калофоніч-них піснесиісів/, наспіви українського грецького розспіву переймають й музичні елементи калофонії - широкий діапазон та безперовле розгортшіня мелодики, яка перемагає текстове розчленування та замкненість, мелізматичний тип наспіву, квартові хсди мелодії, що суперечило монодіїїним законам. Хоча "класичних" терерізмат /тривалі мелізмитичні розспіви певни< складів "те-рс-рі" - звідси назва/ в українському грецькому розспіві не мас, усе таки збереглися недовгі кратими, такі як "леге", "палій", "дінаміс"*

Бід гуками калофонії можна нгажати й інтонаційні формули візантійського осмогласся "не анес", з яких починаються більшість "грецьких" Херувимських. Однак, якщо у грецьких наспірах вони обов'язково вводили у іхос-тональність, то для ладової системи українського розспіву вони вже не мали-ніякого значення і мабуть механічно були перенесені разом з грецьким текстом до змісту піснеспівів українського грецького розспіву, де використовувалися досить вільно.

"Недбайливе" оперування гласовими характеристиками відбилося й на розбіжності покажчиків гласу інтонаційно тотожніх наспівів, 140 знаходяться у різних списках. Так само й в калово-нічних піснеслівах основні гласові параметри наспіву можуть цілком не збігатися з його гласовим визначенням. .

Враховуючи той факт,,що давньоруські обіходні піснеспіви традиційно вважаються неосмоглас.ними, повне осмогласся Херувимських грецького розспіву тлумачиться як результат впливу греко-візантійської традиції, де "Херувикон" завжди був типо-. вим осмогласним співом. .

Отже, такі особливості українського грецького розспіву, як грецький текст; окремі артикуляційні визначення, які, на думку автора, механічно були перенесені з грецького оригіналу до церковнослов"янського перекладу; включення коротких кра-тим; зберігання інтонаційних формул візантійських гласів, хоча й при безладному ставленні до них; посне осмогласся Херувимських; гласові модуляції та полігласові комбінування в рамках: одного піснеспіву; мелізматичний тип наспіву; емансіпація мелодики - всі: вони трактуються як запозичені українським грецьким розспівом елементи калофонічногс стилю.

із .

На підставі цього формулюються слідуюча положення: укрд-їнський грецький розспів кінця ХУ1 - першої полотій Ш\ сг. є виявлення спадкоомності п грсио-вігі*»нгіІІсько*> ГІМИОГрифІЧНОС традицією. Запозичені елементи килофонічного стилю етили сіюе-рідним відгуком на власні потреби удосконалення церконюго співу/що обумовило й ХЯГЇЛ.Тер їх асиміляції. Запозичені елементи візантійського стилю и українському розспіві одержали ст/'тус окремих включень, які засвоювалися у маціонильних рамках ладово-інтонаційного середовища, через тс були сприйняті, лила яор-нііші , формальні ^ознаки кшіофонії. Ниспрапді український грецький розспів,перш за псе,збагачус національний співацький стиль.

У третій главі - "Український грецький розспів у системі православних спі вацьких культур" - контекстуально досліджується проблема спадкоємності вітчизняної монодії з греко-віаал-тійською гіинографічною традицією. У такому аспекті український грецький розспів розглядається З ТОЧКИ зору МОЖЛИВИХ шш-ЛОРІЙ у системі правослопшх співацьких культур.............. .....

Так, у результаті порівняльного аналізу українського грецького розспіву з давньоруським кондакарним спіши робиться висновок про те, що у процесі розвитку вітчизняної монодії склалася певна традиція відтворення візантійського етил» співу, яка виявилася у використанні цілком однакових чи подібних прийомів стилізації: введення в урочисті піснеспіви грецького тексту в слов'янській транскрипції, або з паралельним перекладом; розспівування Його характерним мелізматичного типу наспівом; повторення, окремих-елі в ти складів тексту; включення ла*. дових /не инеС/ та орнаментальних /палін/ інтонаційних формул; звернення до одного йтогожпершоджерели - співацької збірки Асматікона. Використання цих прийомів .було.пов"яаші0 з пісне-співами певних гімнографічних груп: піснеспіви найбільш вагомі у розділі, циклі, службі /тропарікондаки, кіноники/, піснеспіви, які супроводаували літургійні дії /піснеспіви Літургії/, найбільш урочисті піснеспіви /полізлеї, хеолитні псалми/.

Спадкоємний зв"язок між кондакарним,співом та українським грецьким розспівом, на думку автора, простежується у тому, що поряд з найбільш репрезентативними, з точки зору калофонії, обіходмйми піснеспівами, до складу українського грецького роз-

співу увійшли типові жанри кондакарного спіну - кондаки, причасти», богородичні, тролирі.

Отже, у процесі розвитку вітчизняної монодії склалася повна традиція відтворення візантійського стилю,яка зформува-ла".ь у період розквіту кондакарного співу /X - початок ХІУ ст/, була знов актуалізованії під час зміцнення православних культурних та становлення національних традицій /ХУ1-ХУІІ ст./.

Цей теоретичний підсумок дозволяє визначити кондакарний спів та український грецький розспів, як типологічно подібні явища в історії вітчизняно? монодії, які демонструють і’іроекцію греко-віаантійського паливу на вітчизняне співацьке мистецтво.

Поряд з типологічними сходженнями жанрового та стилістичного порядку, кондакарний спів і український грецький розспів мають такі спільні моменти, обумовлені особливостями функціонування визначено? традиції, як: греко-візаьтійські запозичення були вибірковими; сфера грекогвізантійського впливу обмежувалася на жанровому та стилістичному рівнях^ Відміна між цими двома спробами в історі? вітчизняно? монодії втілення візантійського стилю була в тому, що кондакарний спів був руською "калькою" з грецького сп|еу і міг взагалі від нього не відрізнятися« проте грецький розспів запозичив лише окремі елементи калофонг?! при цьому цілком залишився у ладово-інтонаційній сфері вітчизняного співацького мистецтва, тим самим, сприяв зміцненню та розвитку самобутніх вітчизняних традицій.

У рамках контекстуального дослідження український грецький розспів порівнюється з велеті б вим переводом. Обидва варіанти /український та руський/ грецького розспіву трактуються як гомогенні з поглццу на загальні тенденції, характерні для так званого "перехідного періоду", в який, з одного боку, руйнуються канони Середньовіччя, з другого - формуються національні стилі. .

Виходить, що грецький розспів в кожному з названих варіантів, певним чином доповнював стильову різноманітність, притаманну багаторозспівнрму вітчизняному співацькому мистецтву ХУ1-ХУП ст. та кінець кінцем сприяв стильовому оновленню вітчизняної монодії. Саме тому грецький розспів - не повний, вія нібито є додатком до інших.

Однак поза рампами загальних тенденцій, доммшпіийш в»*-

ступають етнічно-локальні національно-самобутні особливості, які в спою чергу залежать від певних історичних умов, а також від характеру зовнішних культурних, впливів. Отже, генезіс руського грецького розспіву пов"язаний значною міро» :і константинопольськими співацькими традиціями, які поширилися в Росії зацдяки безпосередній участі грецьких піьчйх у руській криласиіЯ практиці. Це положення підтверджується тим фактом, що для руського грецького розспіву типошш жанром етап канон, який був провідним жанром також й у грецькій співацькій практиці ХУІ-ХУН ст. повсюдно, окрім Лфону. ...............

Висловлюється думка й про то, що причини введення у богослужебну співацьку практику Грецьких наспівів на Україні та у Росії суттєво відрізнялися. Реформи церковного співу, здійснені у південно-західних монастирях та братствах, обумовлювалися гостро актуальними проблемами відстоювання православної та національної культури. Натомість в Росії культурні перетворення почалися на півстоліття пізніше II були спрямовані на зміцненні Москстіськог державі', у розумінні того часу, їретього Риму.

Різниця мотивації обумовила Й несхожість процесу функціонування українського та руського варіантів грецького розспіву. На Україні грецькі наспіви постуїйпо заміщувалися більш демократичними формами розспіву; у той час, як в Росії грецький розспів витіснив болгарський та київський і став провідним поряд зї знаменним.

Відзначається й стилістична відміна кожного з варіантів грецького розспіву. У порівнянні, з.українським, руський грецький розспів вважається більш речитативним, менш розспівним, спрощеним в мелодичному відношенні. Наспіви руського варіанту прості й короткі, цілком силабічні, грунтуються на єдиній ладовій основі. Робиться висновок про різне сприйняття, засвоєння та відтворення грецького співу українськими та руськими півчими. -

В кінці глави коротко дається характеристика болгарського східного пападтного співу, який даті собою слов"янську інтепретацію основних капофонічних принципів. На підставі спільних рис, таких як мелізматичний тип наспіву, орнаменталь-ність мелодики, ритмічна та ладом ріаноманітність.'формуль-

. 10 НІсть глосово? настройки на початку піснеспіпу, інтенсивні Гласої'і модуляції - проводяться типологічні аналогії цього співу з українським грецьким розспівом.

У Заттшснні підбираються підсумки проведеного дослідження та узагальнюються основні рисік'ки:

1. Виникнення грецького розсіл ку в українській співаць-

кій практиці наприкінці ХУІ ст. обумонлено, а одного боку, загал ьнокультурними процесами розвитку вітчизняної моноді? та формування самобутнього наці ошиїшого стид», з другого - було стимульовано необхідністю реформи та удосконалення церковного спіну, яких шмагала боротьба за оберігання ти зміцнення православно! культури. " .

2. Кинроі?ий склад та стилістика українського грецького

розспіву значною мірою залежала від характерної для українського співацького стилю прихильності до святковості та урочистості служб, піснеспіпів та манери виконання. Ладово-інтонаційна та мономірна ритмічна основа українського грецького розспіву дозволяють приєднати його разом з болгарським та київським розспівами до єдиної самостійної в стильовому відношенні галузі вітчизняної монодії, яка відзначається своєю відкритістю до інокультурних нллиЬі в й синтезує давньоруські, греко-візантійські, південно-слов"янські та західно-європейські співацькі традиції. . .

3. Український грецький розспів - носій основних рис, притаманних пізньому стида вітчизняної монодії, таких як багато-опорність ладової системи, мелодико-ритмічна ускладненість, варіантна різноманітність, монументальність композиції, варі-аитно-строчний тип формотворення, відносна незалежність від словесної структури мелодійного розгортання тоцо.

4. Український грецький розспів символізує спадкоємність вітчизняної монодії з грєко-візантійською гімнограііічною традицією та репрезентує стилізацію елементів візантійського стилю сучасними на той час музичними засобами.

5. Звернення до греко-візантійської гімнографічної тради-

ції - є параметр, який дозволяє простежити типологічно схочі явища і конвергентні тенденції як у рамках вітчизняного моно-дійного мистецтва, так й в єнота-і православних співацьких культур. -

IV ________

6. У процесі розповсюдження греко-візанттйського иіливу Афон відіграв роль ретранслятора кращих гімнографічних традицій Біпактії на слов"ямські співацькі культури та посередника у процесі асиміляції елементів калофонії о українському ладово-інтонаційному середовищі.

Таким чином, український грецький розспів - найцікавішо для лигчення, сносрідНР по суті ти етолна за значенням музичне явиш«-

Публікації по темі дослідження:

1. До питання про структурні особливості словиянських розспівів /за матеріалами рукописів ХУ1І-ХУШ ст./ //Українська музична культура минулого і сучасності у міжнаціональних ов"язках. і Збірка статей молодих музикознавців України. - К.: Київська державна консерваторія, І9Ь9. - С. 46-54.

2. Особенности функционирования жанра стихиры в системо сла-.вянских распевов ХУІІ-ХУШ вв.. /на материале догмагикоь/ і Теэи--сы докладов к научно-теоретической конференции "Лузикальные жанры: история и сопр^енность" - Горький : Горьковская государственная консерватория, 1969, - С. 25-27.

3. Як співали на Афон і /до питаний' про походження грецького розспіву/ // 3 історії української музичної культури : Тематичний збірник наукових праць. - К.: Київська дгркавни консерваторія, 1991. - С. 25-об.

4. Херувимская песнь: о преемственности греко-византийской Традиции /опыт компаритивного анализа/ // Вопросы анализа вокальной музыки : Тематический сборник статей. - К.: Киевская государственная консерватория, 199I. - С. 49-66,

■ ’ / '

Зам.N,452. тир. 100. ВПЦ' Київська університет* Киї в-17. Б. Шевченка 14. 1993р.