автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Художественная проза Андрея Белого 900-х гг.: проблема творческого метода

Полный текст автореферата диссертации по теме "Художественная проза Андрея Белого 900-х гг.: проблема творческого метода"

РГ6 о 2 1 МАР 199 4

Дніпропетровський державний університет

11а правах рукопису

ЧЕРНІКОВ Іван Миколайович ^

ХУДОЖНЯ ПРОУА АНДРІЯ БЄЛОГО 900-х рр.: проблема творчого методу

10. 01. 01 — російська література .

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ — 1994.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російської та зарубіжної літератури Запорізького державного університету. ¡

Науковий керівник — кандидат філологічних наук,

доцент КУПРІЯНОВ 1. Т. ■

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук ■

МАЗЕПА Н. Р. ,

кандидат філологічних наук, , " 1

доцент РОМАНОВА О. І. .

Провідна установа Одеський державний університет ■

Захист відбудеться « ік» ¡id 1994 р. о годині на засідай

ні спеціалізованої вченої ради hi. 053. 24. 09. для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті (320625, м. Дніпропетровськ, пр. Га гаріна, 72, корп. 1, ауд. 804). х ,

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дніпропетровського державного університету (320625, м. Дніпропетровськ, пр. Гагарііпа, 72).

Автореферат розіслано « 2 7» лютого 1994 р. ,

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради КОЛІСНИЧЕНКО Т. В.

/

Актуальність дослідження. Й нйііі Час однгім з нагальних питань сучасного літературознавства стала реконструкція справжньої сутності російської літератури кінця XIX — початку XX ст. Проза Бєлого 900-х рр. своє* рідно відбивала деякі загальні тенденції розвитку художнього слова. Тому дослідження окремого питання про творчий метод Бєлого не тільки приводить до пізнання еволюції творчості письменника, але й сприяє уточненню особливостей літературного процесу межі сторічь, а також з’ясуванню принципів поетики російського символізму.

Виділення проблеми художнього методу Бєлого — прозаїка, як окремої наукової проблеми зумовлене її великим значенням в руслі симоволіст. ської поетики на межі сторічь розвивалась творчість багатьох російських, письменників (О. Блока, В. Брюсова, Ф. Сологуба, Д. Мережковського та ііі.), відтворювалась складність поетичної картини світу «між двома революціями». В російському символізмі знайшли вираження художнє мислення XX ст. на стадії його формування, різноманітні зв’язки класичної та, нової літератури, інтерес літератури, яка іцойио народжується, до світу дійсних, а не уявних сутностей. ,

Рефероване дослідження має історико - літературний і теоретичний, характер; художня проза Бєлого 900-х рр. аналізується в плані еволюції! творчого методу. Становлення символізму Бєлого розглядається в світлі визначального’ значення дійсності на межі сторічь, що трансформувалась під час того, як ведучі методи зазнавали значних змін.

Творчий метод прози Бєлого ще не був об'єктом спеціального дослідження, хоча окремі твори письменника вивчались у працях Л. Долгополова,

О. Старикової, А. Авраменко, И. Машбіц-Вєрова, 3. Мінц, Я. ПІулової та ін. ,

Вивчення методу Бєлого-прозаїка, яке входить до складу більш широкої єдності — символізму, як творчого методу, є одним з найбільш значних завдань, без вирішення якого не може бути створена теорія російського символізму. (

Неординарність явища пояснюється відмінностями в позиціях симво-лістів-сучасників. Адже складність була не лише в полігенетизмі російського символізму, його глибинна «рухомість», суперечність зобов’язує літе-ратурнозна'зців ретельно дослідити еволюцію як кожного письменника-сим-воліста, так і' символізму як творчого методу.

Розгляд конкретного матеріалу — художньої прози Бєлого 900-рр. —- сприяє виявленню особливостей символізму як творчого методу. Крім того, аналіз прози Бєлого дає можливість вирішувати питання, зв’язані з еволюцією всієї творчості Бєлого — поета, прозаїка, критика.

Таким чином, актуальність вмотивована: і) необхідністю вивчення проблеми, яка виявляє науковий інтерес в теоретичному та практичному асі пектах; 2) відсутністю спеціальних праць з проблеми, яку винесено в назву, дисертації. , '

Об’єктом невчення вибрано художню прозу Бєлого: чотири «симфонії», повість «Срібний голуб», роман «Петербург» — гвори, написані в 900-х рр.

Предметом дослідження є проблема творчого методу Бєлого-прозаїка, основні принципи поетики символізму. і .

З

Мета і завдання роботи: і) аналіз загальних закономірностей генезйсу російського символізму як творчого методу; 2 пошук та фіксація специфічних особливостей тверяого методу Бєлого-прозаїка 900-х рр.; 3) виявлення специфічної історичної визначенності художньої прози Бєлого в загальному контексті російської літератури кінця ХІУ — початку XX сг.

Методи дослідження. У процесі роботи застосовувались теоретичні й емпіричні методи дослід7кення: теоретичний аналіз і синтез, історико-генетичний і системно-структурний метод, а також вивчення та аналіз текстів творів Бслого, безпосереднє спостереження за їх мовленськими особливостями. Спеціальні літературознавчі методи, використані в роботі, — конкретно - текстовий,, порівняльно.історичний, типологічний. .

Теоретичною основою роботи є розвідки літературознавців, присвячені теорії художнього методу, російській літературі кінця XIX — початку XX ст., творчості окремих письменників символістської орієнтації, зокрема прозі Бєлого. (

Наукова новизна реферованої роботи полягає в тому, що в ній вперше на основі залучення широкого фактичного матеріалу було зроблено спробу, прослідкувати формування творчого методу Бєлого-прозаїка в 900-і рр., виявити його основні складові, установити співвідношення загальних рис, символізму та індивідуальних рис в творчості Бєлого.

. Разом з тим в роботі здійснено цілісний аналіз шляху Бслого-ирозаїка до 1917 р., містяться нові спостереження над специфічними особливостями, росйського символізму як творчого методу.

Практична Цінність роботи. В умовах переоцінки цінностей в літера-, турній науці і в світовій літературі та пожвавлення уваги до літературного, процесу на межі сгорічь з наступним переосмисленням його значущості поданий в роботі матеріал та результати дослідження можуть використовуй датись для наукової роботи: при розробці теорії символізму як художнього, методу, при дослідженні питань історії світової літератури (особливо періоду па зламі віків), при науковому вивченні і описі творчого доробку Бєлод го, а також його зв’язків з літературними традиціями, його ролі в літерам турному процесі. ,

Матеріали дисертації можуть бути використані також у науково-методичній роботі — в шкільній та вузовські практиці; для читання лекцій з, історії світової та російської літератури кінця — XIX початку XX ст.>,| спецкурсів; для написання посібників та підручників, присвячених відповідному періоду історії літератури, питанням теорії літератури. .

Наслідки дослідження впроваджувались у Кам’янець - Подільському, державному педагогічному інституті, в ряді інших вузів України та Росії.

, Апробація роботи здійснвювалаь: ,

а) на наукових конференціях з питань історії літератури, літературо-

знавства, художнього’ мовлення, методики викладання літератури (м. Таганрог, 1982 р.,: Томськ, 1982 р.; Тула, 1984 р.; Бєлгород, 1985 р.); ,

б) на навчально - методичних конференціях, пленумах, кафедр, на рес-,

публіканських курсах підвищення кваліфікації вчителів; ,

в) на звітних конференціях викладачів Кам’янець - Подільського педінституту та під час викладання різних дисциплін у цьому ж вузі.

’ Впровадження в практику результатів дослідження здійснювалось шляхом публікації статей і тез доповідей. Книга, написана у співавторстві, використовується в практичній роботі в середніх спеціальних закладах з поглибленим вивченням мови і літератури в країнах СНД.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, двох глав, висновків (155 сторінок машинопису). Додаток до дисертації — список основної використаної літератури (біля 400 позицій). і

Основний зміст дисертації: , ,

У вступі обгрунтовується актуальність, методи та теоретична база роботи; формулюється об’єкт, предмет, мета, завдання дослідження; характеризується наукова новизна, теоретична та практична цінність, дисертації; викладається конкретна концепція, яку покладено в основу аналізу текстів, Бєлого — концепція символізму як творочго методу.

Концепція символізму, створена в дисертації, базується на розумінні того, що символізм як «надіидивідуальний метод — тип»') —'витвір пзвної суспільної свідомості, ставлення до світу і до людини;- його- виникнення підготувала художня революція на межі сторічь, криза «класичного» типу мислення. '

Дослідження філософських підвалин символізму приводить до усвідомлення їх еклетнчності; об’єктивний та суб’єктивний ідеалізм поєднуються на містико-раціоналістичних засадах. Філософські витоки символізму відкидали мистецтво як відзеркалення життя, стверджуючи агностицизм та релятивізм. Виявляється, що єдиним критерієм пізнання символіст ; визнавали духовний досвід індивідуума, який розглядався ними як невловимі відчуття та містичні прозріння. і

Аналіз співвідношення сил в російському символізмові переконує: символісти знайшли основи длявираження духУ переломного часу у філософ, ських пророцтвах Вол. Соловйова, особливо в його вченні про вселенську; теократію, в якому специфічна роль відводилась Росії, її месіанському зна_> чеиніо п боротьбі між Сходом і Заходом. Реальна історія Росії примусила Вол. Соловйова та символістів висунути ідею завершеності історії, висловити різні есхатологічні пророцтва. ;

При вивченні матеріалів стає очевидним, що художній метод символізму складався в теоріях младосимволістів-теургів в 900.і рр. Теургія, ідея «ділового мистецтва»,підмінювала поняття «революції соціальної» поняттям ‘•■•роволюції в дусі». Важливим для символістів видається питання про співвідношення життя та творчості. У своєму методі вони вбачали засіб ліквідації протирічь, які існують у житті, ,

Символісти розглядали творчий акт, як можливість виходу а реального матеріального світу. В зниженні творчості до грубої дійсності,; в антиномії «задума» та «втілення» полягає трагедія творчості, бо саме

') Краткая литературная энциклопедия. — М.; Сов. энциклопедия, 1967.—

7. 4. — Стлб. 805. 1

«теургічне топлення» є вищим, ніж його результат, творчий процес є важливішим, ніж твори мистецтва. ,.

З’ясовується, що важливою в естетиці символізму була проблема «диоиллпності», опосередкованого співвідношення реального та потойбічного світу, коли деталі буденного життя набували символічного значення, міфологіоувалнсь. Митсць-тєург, вважали сплшолістп, повинен вбачати в емпіричному квніці найвищий зміст, а художній образ повинен мати два плани: ноуменальний й феноменальний. .

Як видається, двопланнісгь зумовила розловсюдженість у символістських ворах іронічного гротеску, «трансцендентальної іронії», які загострюють протиставлення планів реальності та мрії, віри та іронії над вірою.

Процес осягнення структури методу символізму приводить до виспов-' ну, що однією з ведучих його рис є антиурбанізм, який тлпіє за собою опозицію «маренню» капіталістичної культури. Неослов’янофільське неприйняття міста призвело до пасеїзму, рзтроспектиіпстських' настроїв.

Одним з найзапекліших ворогів символісти вважали матеріалізм, природознавство — науки, які знецінюють життя». Символізм характеризується своєрідним нєоиародництвом, цікавістю до селянського світу Росії, в якому символісти бачать силу, що піїриває буржуазне суспільство. і

В роботі наголошується: символізм розглядався його адептами як та-, ний, що «синтезує в собі всі попередні методи»!), але не переходить ¡вк «течію неореалізму» (Є. Замятін)2). Крах есхатологічних пророцтв, що настав після 1907 р., штовхає багатьох символістів, які «тяжіли до реалістичного пиеьма.>:і), до зближення їх творчого методу з реалізмом, до розширення кола образів. Це зблизило символістів : рідною країною, зробило їх творчість більш гуманістичною, демократичною.

Як випливає з вивчених матеріалів, символісти довільно об’єднували різні, на їх погляд, негативні явища культури та етики — атеїзм, раціоналізм, перетворюючи все це на якусь метафізичну сутність — «Захід», а ПСІ стихійні, темні сили — в протилежне, не менш метафізичне поняття — «Схід». Ця дихотомічна єдність з містичним відтінком лежить в основі концепції прози Бєлого 900-х рр. Виходячи з неї, Вєлий тлумачив історичний розвиток як перипетії боротьби між Сходом та Заходом. , '

У вступі констатується, що письменники-символісти користувались стійкою системою умовних образів-символів, які потребували особливого нпюча для їх розкриття. Символічними стали пейзаж, натюрморт, інтер’єр. Символісти ввели символіку кольорів, звуків, як: розглядались як естетико- ' філософські категорії. ' .

Метод символізму наклав відбиток на поетичне мовлення, яке стало

відірваним від логічних понять мислення; символісти вважали,, що дійсну уявлення про сг'іт може дати лише інтуїція, особлива мова, перевантаже^ на метафорами, які переростають в символи. , .

*) Эллис. Русские символисты. К. Бальмонт, В. Брюсов, А. Белый — М., 1910. — .С. 6. ,

2) Див.: Замятин Е. И. Современная русская литература: Вступительная

лекция Ц Лит. учеба. — 1988. — 5. — С. 130-141. '

3) Куприянов И. Т. Судьба поэта: (Личность и поэзия Максимилиана Волошина). — Киев, 1979, — С. 5. ,

У 1 главі <• Становлення художнього методу, в «малій прозі» Белом*

— аналізуються чотири «Симфонії» («Північна», «Драматична», «Повернення», «Келих заметілі») та повість «Срібний голуб». Твори розглядаютьоя| в хронологічному порядку; співставлений текстів дає можливість виявити елементи поетики та структурні складові творчого методу Бєлого. (

У першому розділі послідовно доводиться,, .«Північна симфонія» є народженням символізму Бєлого. Вже в ній виявились окремі структурні; елементи творчого методу її автора. Це була перша спроба Бєлого створити новий жанр — «симфонії», в якому його творець' перейшов «ту межу,1 яка існує між різними видами мистецтва»'). Зміст «Північної симфонії», був навіяний враженнями Бєлого від романтичних творів Г. Ібсеиа, Н, Гріга, Б. Б’єрнсона, побудованих на середньовічному матеріалі. В ній здійснено спробу сполучити музичні та літературні принципи відтворення дійсності.

Належність «Драматичної симфонії» до символізму проголосив сам аву гор у вступі до симфонії. Автобіографічний зміст «Драматичної симф 'нії»| визначається життям однієї з шкіл російського символізму» — арпнав. тизму». Цей твір є одним з шкіл російського символізму», позначений самоіронією в осмисленні діяльності символістських угрупувань. !

Вихідною точкою симфонії є безвихідь замкненого кола дійсності на початку сторіччя, яка пророкувала зображення життя як ланцюга вічних «по-! вернень» у третій «симфонії» та у романі «Петербург». ,

Атмосфера другої «симфонії» апокаліпсична, вона виливається перед усім в есхатологічне почуття «зірниці» головного героя — московського) містика Сергія Мусчтова. Життя для нього є реальним уособленням найвищих сутностей. Шлях до уособлення теургії відбувається на очах. Тому його особисте життя є пов’язаний з всесвітнім акт творення. Ствердження життествопюючих ілюзій сполучається в його симфонії з іронічним, самовикриттям, що стає з цього часу характерною рисою символістської прози Бєлого. і

Результати аналізу третьої «симфонії» — «Повернення» — дають змогу стверджувати, що вона передає негативне ставлення символістів до бездушного буржуазного суспільства, «атомістичної» культури, зросту матеріалізму, раціоналізму та атеїзму. «Повернення» було повторним у розумінні Бєлнм призначення поезії, обов’язку митця, коли галсо самоцільного мистецтва відходило у минуле, коли символізм обертався від суб’єктивного ідеалізм'7 до об’єктивного. ,

СимволИатпгт пов’язує в третій «сішЛонії» два дуалістично роз’єднаних світи — ^■'итяжніч». тобто потойбічний, і матеріальний. Амбівалентність,1 !трй'’?.ж'іт^;чіиії принцип символізму як творчого методу, стає ост-~— • ' удови < Повернення». Співставлення містичного світу Заходу та безглуз-^ дого побуту «маленької людини» від науки магістранта Хандрікова поглиблюється тим, що в груді взаємновідповідних персонажів виявляється паралелізм існування героїв. і ’

>) Авраменко А. П. «Симфонии» Андрея Белого //Русская литература конца XIX -- начала XX в. (Дооктябрьский период) — Тула 1907—Сб 9'

— С. 70; • 1 ' ’ .' ' "

Як свідчать дослідження, трансцендентальна іронія стійко увійшла в художню систему символізму. Широко застосовується вона й у «Поверненні*: світ реального буття зображається Бєлнм як щось хаотичне, неповноцінне, як безглуздий сон. Алогічна «емпірична» реальність побуту московських містиків сніиставлнєтьсн з проривами в ідеальний світ Вічност.і

Ідея «симфліії» «Келих заметілі» була навіяна Белому симфоничними творами М. Метнера, операми Вагнера. В «симфонії» свого остаточного, розвитку досягла символістська концепція автора про підпорядкування змісту та форми літературного твору законам музики. В «Келиху заметілі» Бслий намагається показати, що тільки музика слів, яка не зображає емпіричну дійсність, дав дійсне пізнання «ноуменального світу», тому теми «симфонії» розгортаються не шляхом логічного розвитку думки, не іпином сюжету, а за допомогою розвою «ритмізованих» словесних мотивів, \'ч співставлеиь, «контрапунктування».

В основі четвертої «симфонії», як і в основі третьої, лежить символістський принцип амбівалентності: земні відносний Адама Петровича та Світлової, які показано через призму «.романтичної іронії», протиставляються містш» - філософському кружл шшо заметілі, де Діють Час, Смерть, прекрасна Жінка.

В четвертій «симфонії» Еєлий до кінця реалізував дві основні риси символістського методу: думку про "можливість пізнання потойбічного за-с'оо.'пш мистецтва та про необхідність підпорядкування словесного мистецтва законам музики. «Келих заметілі» показав, що реалізована до кінця ідея створення літературних «симфоній» вичерпала себе. ’

Четверта «симфонія» стала останньою в циклі. Але Бєлий назавжди,1 лишиться вірним музичним поинципам побудови ритмічної Прози. В цьо-' му переконують і повість «Срібний голуб» і роман «Петербург», яким присвячено більшу частину реферованої дисертації.

У Другому розділі першої глави розглядається повість «Срібний голуб» — твір новаторський не тільки по відношенню до «симфоній», але їС до російської прози кінця XIX — початку XX ст. В цій повісті — витоки; орнаментально!' (иекласнчної) прози. Поетична система «Срібного голуба» була.зорієнтованою на прозу Гоголя. Бєлий звертається до сучасної Росії, намагаючись на актуальному матерілі продемонструвати споконвічну світову містерію — зіткнення Заходу зі Сходом. У роки реакції Бєлий поставив питання про шляхи розвитку Росії, її стан про сили, які в ній борються, про її майбутнє. У реальному плані повісті відчутні ознаки бурхливого часу межі сюрічь. її можна розглядати як своєрідний відгук на події революції 1903 р. з «снцілістами», які ідуть «супроти царя», «иролетаріями», «бунтівними селянами», «бзгнтарством... неспокійного села», «страйкарями». ]

Далі в роботі з залученням тексту доводиться, що Бєлий тверезо дивиться на зростання капіталізму на селі, його розшарування (взаємовідносини купця Єропегіна та баронеси). Але найвазкливішою прикметою часу, повного релігійних метань, автор вважає те, що у Целєбєєві живе глава секти «голубів» — Кудєяров зі своєю «духінею» 'Мотрею. Письменник зрівнює «братів-голубів» та «сицнлістів», «штунду» та «страйкарів», революцію соціальну та революцію духовну, більше того, в повісті він віддає

перевагу останній. Секта «голубів» є одночасно і «містичною і революційною», «голуби чекають «останніх часів», а поки закликають «палити садиби», «підняти меч на дворян». і

Як вияснюється в ході дослідження, розуміння села у Белого відрізняється від «селянських» творів критичних реалістів (М. Горькогро, Буні-на, Серафимовича). Витоки зображення села в «Срібному голубі» як края запустіння, забобонів, країни поза історією треба шукати в віршах збірника Белого «ГІопіл», («Село», «Бур’ян», «Відчай»), Бєлий подивився на село очима письменника - символіста, який звернувся до неослов’япофіль-ськлх концепцій російської дійсності. «Славне село Целєбеєво» у повісті є уособленням одвічно російських народних основ допетровськнх часів, а «зелена лука» є субстратом нескаламучених витоків.

У роботі особливо відмічається, що символіка Белого була соціальною. Замкнене існування індивідуума поза суспільством, на лоні природи є ідеалом поета. Він ненавидить місто — арену суспільного руху мас. Тема антиурбанізму, яка цікавила символістів, є лейтмотивом в «Срібному голубі». Вже на її сторінках місто Ліхов стає осередком антиросіііських, антинародних, антигуманких засад. Своє закінчене вираження цл думка знайде в концепції роману «Петербург». ,

У дисертації охарактеризовано основні образи повісті. Її головний герой — Дар’яльський — є персонажем надто характерним для символістського твору. Одночасно він уживається нібито в двох вимірах: у достатній мірі реальному світові та у світові містичних сутностеґі. У містичному плані повісті Дар’яльський є символом російської інтелігенції, яка заблукала, якій погрожує небезпека відриву від рідного «грунту», тобто народу: «Я лтот путь для него был России путем — России, в которой великое началось преображенье мира или мира погибель»1). Неонародництво Белого мае містичне забарвлення: в російському ¡^іродові він шукав містичність, намагався показати не соціальну правду, а релігійну.

Герої повісті розподіляються між двома полюсами — Сходом і Заходом. Головний герой кидається від сектантства темного Сходу до мертву-іцого спокою Заходу. Тема Сходу звучить на повну силу з появою Мотрї, Кудєярова, сили мертвущого та мертвого Заходу втілено в образах баронів Тодраабе-Граабен, філософа Шмідта. ,

На іншому матеріалі виникає в «Срібному голубі» розроблена в «Поверненні «тема «.мандрівників» та «безумців»,, до яких належить і Дар'лль. ськнй. Він намагається піднятись пад розгулом суспільних пристрастей, зректися «західних» захоплень, але порятунок для Росії бачить в містичному світлі.

.’Містичний план повісті втілює складну долц Росії: морок, в який вона занурена, розвіюється: «В народе новые народились души «...», опередившие совремеиннков»2). Отже, Бєлий відчував грозову атмосферу початку

') Белый А. Серебряный голубь // Белый А.Ооч .: в 2 т. — М., 1D90 — Т. І. — С. 462. , '

2) Там же. — О. 461. , .

О

сторіччі', але трактував її містично, шукав рушійні сили епохи у сектантстві, окультизмі. ■ .

«Сріібшш голуб» є першим прозовим твором Белого, в якому він послідовно втіліос прагнення до ремінісценції! з російської класики, що виявилось, що в «симфоніях»: «В серебряном голубе» заметнм приметы прямого учоїигіс-ства Белого у Гоголя.рассказчика»!). Бєлий остаточно долає суб’єктивізм прози «симфоній», звертається до відносно об’єктивної оповіді про Росію, спираючись на традиції російської класики, перед усім на го-голівські. До того зк прийоми Гоголя гіперболізуються. ,

У дисертації ретельно аналізується стиль повісті. Немає гіерекоили-лишіх підстав говорити про сказову форму «Срібного голуба». Сказ тут імітується, що підкреслюється введенням особливої фігури оповідача. Белого цікавить не мовна структура сказу, а тільки його атмосфера. Автор вдається до прийому «стилізації стилізації», тобто переробляє гоголівський сі:аз. «Стилізована мовна свідомість» (М. Бахтін) у даному випадку не чисто «народна свідомість», а «народна свідомість» у гоголівському відображенні., і '

Таке тлумачення стилізації у Белого є концептуальним. Містичний план повісті відбивається у плані стилізованого побуту; при цьому вульгаризується ідея твору. Так, головний символ повісті — образ Росії містич його плану — сприймається Дар’яльським (а значить і Бєлим) через приз, му гоголіиського сказу. Навіть загибель Дар’яльського позбавляється трагічного звучання. Таємнича мова містичного плану, як у кривому дзеркалі, відбивається у недорікуватості «народної» мови. ;

Два світи у «Срібному голубі» спричинили до двох оповідачів. Містичний план характеризується імітованим сказом, лірико асоціативними періо.' дами, роздумами про долю Росії. Оповідач плану стилізованого побуту принижує оповідь.

«Суперечка» двох планів повісті зумовлює амбівалентність композиційної структури, яка відбиває дихотомію основної проблеми твору — Схід і Захід. Система ідей повісті відтворюється в її композиції. і

В результаті дослідження повісті автор дисертації робить висновок про те, що проблема Сходу і Заходу вирішується в «Срібному голубі» в двох планах: 1) народ та інтелігенція, 2) протиставлення західного «розу. м\’» та східного «почуття» у розрізі філософії й східної матеріальної сти--::И. Бажаний Бєлим синтез в жодному плані не досягається, ідеї переходять' в свою протилезкність, найчастіше вврх бере руйнівна східна стихія. |

Найбільш символічний містичний план «Срібного голуба» несе основне пошатни навантаження, залишаючись відкритим в просторово-часовому відношенні.. Дії героїв, їх долі набувають у містичному плані «космогононіч. ного» осмислення. Більш фабульний план стилізованого побуту характери-' зується чіткими просторово-часовими межами: раннє літо — пізня осінь в селі Целєбєєво. , '

У повісті зливаються різні мовні пласти: простонародні вирази, українізми, елементи поетично асоціативної мови, жаргон містицизму. Творові

3) Старикова Е. Реализм и символизм // Развитие реализма в русской ли тературе. — М., 1974. — Т. 3. — С. 204. 1 ,

притаманна стилізація, «художнє зображення чужої мови»*). Подвійна свідомість Белого, тяжіючи до окультного перетворення світу, розчиняться у загальному безвір'ї, розчаруванні в ідеях епохи, накладав відбиток на стиль та структуру <Срібного голуба».

Повість своєрідно включаться в контекст пошуків‘спеціальної поетичної мови російської літературою на мезкі сторічь. Трасцеидентальний план «Срібного голуба» збагачується гротескним характером за рахунок «сказ-кового забарвлення», яке є стильовою антиномією містичних ідеалів 1 свідчить про те, що в повісті припинили існувати естетичні цінності та що її художнє рішення було невдалим. Бєлнй створював нову прозу, руйнуючії традиційну форму повісті.

У II главі — «Роман «Петербург» вершинне досягнення Бєлого-симво-ліста» — досліджується поетика та структура творчого методу головного твору Белого. !

У створеному в добу творчого роздоріжжя романі «Петербург» виявились всі найважливіші «складові» символізму як художнього методу. На наш погляд, причисления автора роману до «неореалістів» є суперечним, хоча безсумнівно, що Бєлнй прннйяв у спадщину риси колишніх реалістів»1}. і

У «Петербурзі» автор мав з’єднати світ революційної дійсності 1905 р. та світ ірреальний, фантастичний. «Побут та «історія» в романі мали співіснувати з міфом та літературою, а не протистояти їм. Бєлнй «сцемеп-тував» суперечливі елементи, снпраючись на ідеалістичну теорію А. Шо. пенгауера про ефемерність, «потойбічність» дійсності. Життєво достовірні сцени роману, характрріг — типи та сцени фантастичні, світ тіней та «пустої «гри мозку» виявились «спаяними» в одне художнє ціле. Зійшлись та переплелись риси типові та символічні, зникла межа між реальністю та ірреальністю, все змінилось постійними «поверненнями», ланцюгом перевтілень. Ідеї Платона про вічний кругообіг, які знайшли таке повне втілення в «симфонії» «Повернення», було покладено в основу філософії «Петербурга». В декількох часових зрізах існує Микола Аполлонович: як людина XX сторіччя і як соратник Чінгіз-Хана. В різних іпостасях втілений в романі і Петро І: як монумент (Мідний вершник), як зкнва особа, іцо віндоситься до ХУПІ сторіччя, як Летючий Голандсць та як сучасник Аблєухова - молодшого і Дудкіна, головний «ревоіюціонер-провокатор». , Реальні протиріччя 900-х років відчувались Бєлим дуже гостро, хоча й у містифікованій формі. Він не міг не відобразити революційних подій, свідком яких був. І тут письменник виходив за мезкі конкретики методу, тому, що соціальні потрясіння 1905 року відколи для нього обмеженість суб’єктивістської естетики символізму. «Петербург», пронизаний потоками вихорів епохи став для Бєлого твором)~в якому пій намагався втілити кризову мезку сторічь в Росії. Бажання Бєлого відгукнутися на епо.ху суспільних катаклізмів включило його в контекст літературного процесу 910-х роп; в. і *

Для вивчення символізму, яке здійснюється в реферованій роботі, важливим стало попередження Бєлого про те, іцо «Петербург» не є істо-

!) Замятин Е. И. Современная русская литература, ‘вступительная лекция Н Литературная учеба. — 1988. — № 5. — С. 132. (

11 *

ричішй роман з реальними побутовими подробицями, а є роман символістський, який дає умовно - есхатологічну картину реальних подій 1905 р. Роман не претендував на об’єктивність в зображенні російської революційної дійсності. Але в суб’єктивності зображення суб'єктивних переживань російської інтелігенції періоду 1905 р. Белому відмовити не можна.

Прагнення Белого розцінити події п’ятого року як умовно-есхатологічний фон для дослідження таїн душі окремих персонажів роману призвело до того, що реалії революції набули фантастичного вигляду. Автор нази. вал робочих, які мітингують, «людською багатоніжкою», «багатотисячним людським роєм», багатоголовою, багатоголосою, «величезною чорнотою», «повзучою, галасливою багатоніжкою»і). Зловісна образна картина мітингу з фігурою п’яного недорікуватого иролетарія є дзеркальним символічним зображенням сприйняття Бєлнм сутності робочого руху як явища суто стихійного, дикого. - і

На нашу думку, припущені неточності в зображенні 1905 року в романі можуть бути пояснені особливостями символістської поетики з її тяжінням до зверхузагальненого зображення дійсності. Символісти тлумачили більшість конкретно-історичних конфліктів епохи протиборством аб страктннх (аж ніяк не тільки географічних) основ Заходу та Сходу. І сенатор, і терористи, і «багатоніжка», і хаос злочинів та падінь — все це у зображенні Белого є єдиною руйнійною силою, поєднанням фальшивого Заходу та «Сходу Ксеркса».

Бєлий успадкував та шзглшув ідеї Вол. Соловйова про «останню боротьбу» Сходу та Заходу. Схід у нього є символом «темного», «стихійно-хаотичного», загибельного для християнської цивілізації, в тому числі Росії,

— «Сходу Христа». Боротьба зі східними витоками, по Белому, явно при. речена на невдачу, тому, що мікроб «монголізму» проникнув у кров європейської культури та розкладає її. Ці думки письменник викладає в «Срібному голубі» (барон Тодраабе-Граабен; «У нас всех — монгольськая кровь, тю ей удержать нашествие: нам всем предстоит пасть ниц перед богдыха. ном»2). i

В роботі аналізуються основні образи роману. Найбільш значуща фігура — це сенатор Аполлон Аполлонович Аблєухов. його образ створено у сплетінні реальності, міфології та літератури. При його створенні Бєлий «поповнив» Плєве, Победоносцева. Вітте рисами Карєніна, Федора Павловича Карамазова та рисами свого батька — М. Бугаєва; в той же час образ сенатора має міфологічні й астрономічні проекції — Сатурн, Плутон, Снозпіон, Аполлон. \ "

Образ Аблєухова-батька.знаходиться у центрі апокаліпсичної концеп. гЛЇ оо-іану, розкриває відношення Белого до трагічної епо;<и початку XX ст. В практичному аспекті раціоналізм сенатора є новітньою формою руйнування світу, яку автор пов’язує з панмонголізмом. Аблєухов-старший втілює парадоксальне поєднання кантианства з монголізмом, яке зумовилс переродження східних основ. )

I) Белый А. Петербург. — М.: Наука, 1981. — С. 25, 77, 256.

1) Белый А. Серебряный голубь // Белый А Соч.: В 2 т. — М., 1990. — Т. I. — С. 567. ,

Далі в роботі звертається увага й на те, що система поглядів на місто ізнала у Белого.митця складної еволюції. Почавши складатися у «сим-оніях» та «Полілі», вона завершила своє становлення у «вершинному» юрі — романі «Петербург». Петербург є багатоаспектним символом ан-ігуманного офіційно - бюрократичного механізму. Автор цілком внзначе-

і вирішує проблему капіталістичного міста, прирікає його (нехай на сим. злічне) зруйнування. «Петербург» підняв тему антиурбанізму в нрозі Бє-зго 900-910-х років на нову ступінь. У столиці з її «похмурими безодня)., и» письменник вбачає символ Міста, яке увібрало у себе в::і його нсга-івні характеристики. .

Образ Мідного вершника в «Петербурзі» набуває значення міфопое. ічного символу, цікаво входячи в складний ряд інших скульптурних спм-ілів роману. Тема «грізного царя» хвилювала Белого з самого початку

□го творчості. Л. Долгополов указує на фігуру «грозового Петра» в «Дра-атичній симфонії» як на попередника Петра І в «Петербурзі». Риси са-одержавця.реформатора відоб’ються у центральному герої повісті «Сріб-:ій голуб» Дар’яльському, також Петрі. ,

Одним з тих, хто продовжив згубну для Босії, за Бєлим, «західну» праву Петра, був Олександр Іванович Дудкін, або Невідомий, Невловний, «полковник революції». Еволюція переконань Дудкіна є характерною, ого духовне «відродження» пов’язане з містикою, теософськими «прозрік-ями». Бєлий трактує божевільність героя як спокуту, «багряницю у тєр-а*:». ( '

У висновках узагальнюються результати дослідження, підбиваються ідсумки, які підтверджують тези вступу. ,

1. При дослідженні художньої прози Белого 900-х рок£в в плані твор-эго методу виявляється, що цілісність його комплексу та специфіка його; змісту» являє собою результат діяльності відомих глибинних тенденцій, окупність яких хаРактеРизУє і становлення методу символізму. Тим са-им дані тенденції є точно історичними за своєю природою, а, отже, й ке іддаються чисто формальному визначенню.

2. Вивчення історичної специфіки становлення методу символізму а удожній прозі Белого 900-х років дозволяє зробити висновок, що Бєлий-розаїк на протязі своєї творчості залишався символістом. Символізм Бє-ого являє собою динамічне явище, яке пройшло декілька стадій, в тому ислі етап «учнівства» у «симфоніях». Вершинний твір прози Белого цьо-у періоду «Петербург» виявляє всі багатства палітри символістського тво-

Уг ' І ■

3. Специфічне історичне місце символістської прози Белого в загаль-ому контексті російської літератури кінця XIX — початку XX сторіччя, изначається складною системою взаємозв’язків, які існують між відповід-

нм комплексом літератури символізму та деякими ведучими тенденціям:: ітературного розвитку, що діяли в цю епоху. Фактичний матеріал, який рюаналізовано в роботі, дозволяє оцінити роль методу символізму в ху-ожній прозі Белого 900—910-х рр. як визначальну та ведучу. і

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Мцрежковський і Гоголь // Література та культура Полісся. Ніжин

ська вища школа (1820 — 1990). — Ніжин, 1990. — Вий. 1. — С. 150— 152 (рос. мовою). ,

2. Про роль трорів у мові повісті Бєлого «Срібний голуб» /І Тези до повідсй ХХХХІІ звітної наукової конференції кафедр інституту за 1989— 90 рр. — Кам’янецнПодільський, 1991. — С. 147. (рос. мовою).

3. Синтаксичний аспект мовлення нарисів О. І. Купріна «Лістрігони: (До питання про особливості мови російських письменників кінця XIX — ігоч. XX ст.) Ц Засоби мовлення в функціональному аспекті. — Тула, 1991

— С. 35—44 (у співавторстві з С. С. Петровською, рос. мовою). — Дег

в ІНІОН АН СРСР. 03. 04. 91. № 44289. ,

4. Механізм утворення метафори в повісті А. Бєлого «Срібний голуб Ц Засоби мовлення в функціональному аспекті. — Тула, 1991. — С. 23

— 240. — Деп. в ІНІОН АН СРСР, 03. 04. 91, № 44286 (у співавторсті

з С. С. Петровською, рос. мовою). ,

5. Пошуки особливої поетичної мови в повісті Андрія Бєлого «Сріі( ний голуб» // Засоби мовлення: структура, семантика, функція. — Тул; 1992. — С. 278 — 286. — Деп. в ІНІОН АН Росії, № 46853 (рос. мовою

6. Дидактичні матеріали для поглибленого вивчення російської мові

— М.: ГІросвєщєніЕ, 1992 — С. 1. — 191 (у співавторстві з Г. М. Щип циною і С. С. Петровською, рос. мовою). — Рец.: Гуткіна Н. Д. // Рос. м< ва у школі. — 1993. — № 3; Мітракова С. ГІ. // Рос. мовлення. — 199.'

— № 5 (рос. мовою). ,

7. Проблема «двопланності» в естетиці російського символізму // Т

зи доповідей ХХХХІІІ звітної наукової конференції кафедр інституту ; 1991 — 1992 рр»-: Секція філології. — Кам’янець-Подільський, 1993. -С. 41—42. ,

8. Символізація культури в художній прозі А. Бєлого 900-х рр. // К

льтура Поділля: історія і сучасність: Матеріали другої науково - практи ної конференції, присвяченої 500-річчю м. Хмельницького. 27 — 29 сер ня 1993 року. — Хмельницький, 1993. — С. 113 — 115. ,

9. Оказіональне словосполучення в структурі речення // Питання си таксису української мови: Тези доповідей і повідомлень республіканськ наукової конференції до ІОО.річчя від дня народження Сергія Смеречг ського 19 — 20 березня 1993 р. — Запоріжжя, 1993. — С. 7 — 8. співавторстві з С. С. Петровською). ,

10. Особливості творчого методу хУД°жньої прози А. Бєлого II < лологічний збірник. — Кам’янець - Подільський, 1993. (рос. мовою).