автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.02
диссертация на тему: Художественный образ в зеркале мифа этноса: М.Лермонтов, Т.Шевченко (лингвосемиотический аспект)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Художественный образ в зеркале мифа этноса: М.Лермонтов, Т.Шевченко (лингвосемиотический аспект)"

КИТВСЬКИЙ УН1ВЕРСИТЕТ ¡мен! ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Р Г Б ОД

^ 5 ДЕН 1ВД8 пРавах рукоиису

СЛУХАЙ (МОЛОТА6ВА) Натал1я ВЬалпвна

ХУДОЖН1Й ОБРАЗ У ДЗЕРКАЛ1 М1ФУ ЕТНОСУ: М.ЛЕРМОНТОВ, Т.ШЕВЧЕНКО (лшгвосем!отичний аспект)

Специальности 10.02.02 - роайська мова 10.02.01 - украУнська иова

Автореферат дисертацп на здобуття наукового ступеня доктора фигалопчних наук

Кит - 1996

Дисертащею е рукопис.

Робота виконана на кафедр1 росшськоТ мови фшолопчного факультету КиТвського ушверситету ¡меш Тараса Шевченка.

Офщшт опоненти:

доктор фыолопчних наук, професор Т.КЧерторизька;

доктор фшолопчних наук, пров'щний науковий сгавроб1тник Л.О.ПустовЬ;

доктор фшолопчних наук, професор В.М.Манаюн

Провщна установа:

УкраУнський державний педагопчний ушверситет ¡меш М.П.Драгоманова

Захист дисертаци вщбудеться грудня 1996 р. о "/(?" годин! на

засщанш спещал1зовано1 вченоГ ради Д 01.01.30 у КиГвському унтер-ситет1 ¡меш Тараса Шевченка (252017, Кшв, бул.Шевченка, 14, ауд.63).

3 дисертащею можна ознайомитись у Науковш б1блютещ КиГвського уншерситегу ¡меш Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат роз1слано '^У" листопада 1996 р.

Учений секретар спещалазовано! ради

кандидат фшолопчних наук, доцент

Протягом остантх десятшить панував погляд на художню мову як результат перетворення природноТ мови (шляхом вщбору, аранжуван-ня 1 переосмислення системно-мовних ресурав). Цей погляд поступово змшюеться розумшням художнього тексту як втшення можливостей знач-ною м1рою розкутоТ свщомосп учасниюв художньоТ комушкаци засобами образно-художнього письма. Образ, похщне вщ образно-поетичних ресурав мови, потребуе глибокого осмислення, осюльки вщкривае обрп шзнання ушверсуму, етносу ! люди ни водночас. По-перше, детабуТзована свщомють адресанта I адресата художнього повщомлення розширюе прост1р св!тобачення, — адже актуалЬащя образно-поетичноТ мови в ду-ховно-ментальшй сфер1 прагне до нескшченность По-друге, вивчення художньоТ творчост1 особистост1 дозволяв дослщити образно-поетичш прюритети етносу. I головне, вивчаючи художню творчють, можна розра-ховувати на усшх у тзнанш внутр1шнього св!ту творця образно-естетич-но1 системи.

Таким чином, актуальшсть даного дослщження полягае у на-лежносп кола зазначених питань до сучасних проблем гумаштарного шзнання: стввщношення щюеттчного \ ушверсального в склад! менталь-но-вербальноТ картини свку 1 тексту митця; природа мовноТ особистост1 дем1урга м1фолопчного простору у зв'язку ¡з законом1рностями художньо-естетичноУ категоризацп I мовноГ об'ективаци унтерсуму, — проблем, значения яких зростае пропорцшно темпу еволюци науковоТ парадигми у напрям1 вщ ¡мператив1в антропоцентризму до усвщомлення аутоморф-ност1 сущого ! гармони унтерсуму.

Метою дисертаци е дослщження гносеологи, онтолопГ та лшгвосемштики образу як результату художньо-естетичноУ категоризаци ушверсуму, частини художньо-образноТ картини св!ту I тексту М.Лермонтова I Т.Шевченка в Гх схожосп й розб1жностях.

Досягнення мети пов'язане з виршенням таких завдань:

1. Доыпдити чинники впливу на онтологда буття в!ртуального образу: форми мовно'/ об'ективацп, склад 1 структуру ¡нтенсюналу.

2. Здшснити реконструкщю в1ртуальнчх художшх образ1в М.Лермонтова ! Т.Шевченка у д1апазон1 обраних моделей.

3. Описати 1 вмотивувати в!дмшност! художньо-мовних образт р13НоГ жанрово-стильовоГ вщнесеност! в межах опозицп поез1я—проза.

4. Вщшукати джерело художньо-мовного смислоутворення на системно-мовному р^вн! та описати художньо-мовний образ у склад! ком-плементарних парадигм.

5. ПроаналЬувати художньо-образну картину св!ту М.Лермонтова 1 Т.Шевченка ¡манентно астральнш, орютальшй, вегетативнш моделям, образам першоелементт природи, а також в штрамодельному простор!.

6. Визначити меж! ! м!сце явиш. семантично!' трансформацп за метафоричним типом переосмислення в процесах художньо-образного смислоутворення ! запропонувати !'х альтернативну ¡нтерпретащю.

7. Здшснити анал13 В1ртуального образу в контекст! сучасних проблем письменницькоТ та етном!фолопчноТ лексикографи.

8. Вивчити законом1рност! дискурсивного породження образу на ршш категор!ально1 мотиваци в процес! реалЬацп л!нгвокреативних мож-ливостей тексту.

Матер1ал досл!дження — художня мова двох нащональних генпв, Т.Шевченка ! М.Лермонтова, чиГ творч1 дол!, концепт св1ту, вщбитий в образно-естетичному зм1ст1 творчост!, мають багато стльного, ¡, хоча життев1 шляхи митщв вкявились р1зними, проте обндва автори належали д'шсност! росжсько!' ¡мпери XIX ст. \ обидва, кожний по-своему, пройшли хресним шляхом поета свого часу. Т.Шевченко став засновни-ком ново!' украшсько!" нац!онально!" л!тератури, залишивши нащадкам бли-скуч! вз!рш поетично!' довершеносп. М.Лермонтов, молодший сучасник О.Пушюна, ув'шшов слщом за ним до кола фундаторт нацюнальноТ рос!йськоТ мови, л1тератури ! художньо-мовноУ культури. Можливост!

пор!вняння розширюються за умови зютавноТ картини жанрово-стильовоТ р1зноман1Тносп художньо-мовно? спадщини двох aBTopie та Тх всебмноТ художньоТ обдарованосгк

Анал1зу шддано художш текста, що ввшшли до складу вщпо-в!дних завершених до 1995 р. ввдань повних з!брань твор!в, з.яких шляхом сущльного вщбору були вилучет eci реалЬаци o6pa3iB природи в сегментах астральних, вегетативних, орштальних м!фологем, а також образ!в першоелемент!в природи. КЗльюсть реал!защй образт у поезп М.Лермонтова приблизно дор1внюе 5900 (за умови середньомовного використання 54 образ!в на 10 сторшок поетичного тексту), у драм! i проз1 — б\ля 600 (11 реал1зашй на 10 сторшок); у поези Т.Шевченка приблизно 7300 (за умови середньомовного використання 111 образ1в на 10 сторшок тексту), у драм! i проз! приблизно 900 (12 на 10 сторшок тексту). Загальна юльгасть проанал!зованих реал!зац!й образ!в у мов! двох автор!в дор!внюе приблизно 14700.

Лшгвофшософська, л!нгвосем!отична i власне лштстична методология роботи грунтуеться на концепцп мови, яка представлена у працях О.О.Потебн!, О.Ф.Лосева, Ю.М.Лотмана, В.М.Топорова, В'яч.ВсЛванова, Т.В.Цив'ян та В.П.Григор'ева. Визначальними для доопдження, зокрема, е тези про ¡нтелектуальну природу естетичних подразник!в, асиметр!ю npoueciB художньо-мовного перетворення феноменальних явищ в ноуме-нальн! значения, константшсть авторськоТ аперцепци, двоТст!сть художнь-ого образу, художнш текст як самодостатню шформацшно-креативну систему.

Як провщний запропоновано метод логжо-семютичноТ рамки, який вщповщае двои основним вимогам: умов! визнання за будь-яким об'ектом зовшшнього св!ту риси побутувати (бути суб'ектом осмислення); i — друге — умов! вщтворення !нтенс!оналу цього об'екта у пол! розкутоТ художньоТ св!домост1 у максимально широких межах, а саме: з урахуванням прямо! дескрипцп (суб'ект осмислення, СО),

непрямо!" дескрипци (суб'ект зютавлення, або СЗ), реверсивноТ (об'ект 31'ставлення, 03, — зпдно з тим загальновизнаним фактом, що мотив е значенням-перевертнем) на тл1 комплементарноТ парадигми. Окр!м методу лопко-семютичноГ рамки, у робот! використано також ¡нип: описовий, естетико-стил1стичний, суперсегментний (супралшеарний).

Наукова новизна дисертацшного Д0СЛ1Дження:

1. Запропоновано альтернативну ¡нтерпретащю гносеологп, онто-логи та лшгвосемютики художньо-мовного образу, що впливас на парадигму уявлень: а/ про конституент феномена художньо-естетичного на в1ртуальному ! актуальному р!внях; б/ про початки й джерела художньо-мовноТ образности в/ про природу, ртн! метал1нгв1стичного освоения I роль трошв у процесах художньо-м'1фопоетичного смислоутворення; г/ про стушнь ращокальносп, пор!г ¡нтерпретованост!, р!вш шзнання в'фтуального художньо-мовного образу в дшпазош: образ — мифологема — етном1фологема; д/ про сучасш ¡мперативи письменницькоГ лексикограф!'!; е/ про в!дм!нносп художньо-мовних образ1в у межах жанрово-стильовоТ опозици поез1я — проза; е/ про ступшь (антропо)центрова-ност! м'[фопоетичного ушверсуму.

2. Дослщжено — за умови застосування авторського методу лопко-семютичноГ рамки — м1фопоетичну мовну картину св1ту М.Лермонтова у сегмент! образ1в природи, що дозволило подати повний опис астральних, вегетативних, орштальних м1фологем, а також образ1В пер-шоелемент природи у склад! м1фопоетичного ушверсуму письменника.

3. Аналопчно дослццкено М1°фопоетичну мовну картину св!ту Т.Шевченка в сегмент! образт природи, що дозволило здшснити повний опис астральних, орштальних м!фологем, а також образ1в першоелеменпв природи у гщ'фогоетичному свт Кобзаря.

4. Зктавлено аспекти художньо-мовноТ творчоеп двох автор!в, що дозволило вщшукати стльне й вщмшне: а/ у формах актуалЬаци, склад!, структур! художньо-мовного образу у авторш; б/ у джерелах ху-

дожньо-мовного смислоутворення; в/ у прихильносп до тенденци прямого — непрямого вираження думки; до ¡мперативт антропоцентричност! — децентричкосп м1фопоетичних свшв; г/ у ступеш усталеность м!фопоетичноТ вар1ативност1 I концептуально!" значущосп р1зних груп м!фологем у двох авторш; д/ у ступеш активносп, розвинутосп, вар1ативност1 дескриптор!в р1зних тишв; е/ у результатах процесш образ-но-семантичноТ трансформаци. Сказане в сукупност1 зумовило можливкть визначити типове та ¡ндивщуальне у художньо-образному св1тобачеш« ав-

ТОр1В.

Основн! тези, вкнесеш на захист:

1. Гносеолопчно художньо-мовний образ е уншальний, заснова-ний на актив!зацГ1 свщомосгп у максимальному д!апазош, зааб шзнання ушверсуму, вияв потенщалу значною мфою детабуТзованоУ свщомост митця. Онтолопчно в1ртуальний художньо-мовний образ е результатом актуал1зацп можливостей м!фопоетичного словника. Вщтак, визнаш не-правильними положения про провщну роль тротв 1 ф^гур як засоб1в ство-рення художньо-мовноУ образность Лшгвосемютично художньо-мовний образ е неч1ткою ¡нтенсшнальною множиною з незакршленим ек-стенсюналом, непостшною компрегешпею, широким спектром форм мов-ноТ об'ективацп аж до перифершних реал1зацш ситуативними парафразами. У тексп представлений в однш з трьох лопко-семютично вмотивова-них позишй: суб'екта осмислення, включно з суб'ектом зктавлення, об'екта з1ставлення, ретро-рефлексш вЫх актуалЬацш яких дозволяе вщтворити Вфтуальний образ як складову художньо-естетичноТ картини св1ту митця. Склад дескрипторт в1ртуального образу вимагае вщнести до металшшстичних помилок поширеш твердження про вимфшсть ¡нтенсюналу образу бшарними або будь-якими шшими жорсткими системами опозищй.

2. 1нтенсюнальне поле образу може бути структуроване 1 дозволяе виявити ¡снування ¡ндивщуально ! етшчно обумовлених зон устале-

нос-л/ неусталеносл дескриптора, похщних вщ суб'ектно-об'ектно вмоти-вованоТ симетрп або асиметрп ¡нтенсюналу; наявшсть представленоУ низх1'дною актившстю дескриптора домшанти 1 периферп.

3. 1нвертоване прочитання дескрипторт в1Дносно сукупност1 об-раз!в в ¡нтрамодельному простор] з подальшим визначенням типових 1 ушкальних дескриптор1В (за ознакою ступеня активное^ дескриптор1в вщносно образ1в) та св1тоглядних констант (за ознакою схожост! або под1бност1 типових дескрипторт) дозволяе встановити зони художньо-лнфопоетичного смислоутворення, яким автор В1ддае перевагу, — вони й зумовлюють тип щюстилю автора.

4. АНфолоетична мова — джерело образ1в — може бути параметризована вщповщно типу м1фопоетичного дескриптора, а також згщно з типом м'1фопоетичних евтв ушверсуму, I вщрЬняеться вщ шших систем асиметршю йменування — екстенстналу — ¡нтенаоналу вщносно фоново-енциклопедичного двжника образу, руйнуванням ппо-пперонМчних, соппошм1чних вцщошень у груш.

5. Процеси семантичноТ трансформацн стосуються позищй СЗ та 03 образу ртною м1рою, хоча Ух результатившегь вщносно ¡нтенсюналу образу е р13ною: для СЗ значущим € мотив-код, для 03 — мотив, для СЗ 1 03 — тип переносу, який стосовно результат семантичноТ трансформацп за типом метафори запропоновано в из на чаги вщповщно типу об'ективацп лопко-лшгвштичних засад 1 засоб1в художнього письма, в той час як типи трошв е найменш релевантною характеристикою явищ пере-осмислення. Трансформацп за типом метонши-синекдохи стосуються он-тологи образу: ушверсум представлений образом, образ — дескриптором, дескриптор — формою, 1 ва вони е субститутами щлого, заступаючи для нас св1-т-космос.

Мотиви образу-ОЗ (реверсивш дескриптори), квалфковаш як ¡зоморфш прямим, забезпечують зони максимально!" стшкост1 дескрип-тор!в; як неЬоморфш прямим — продовжують ряд дескриптор1в, тобто

впливають на яюсть штенсюналу. Коди образу-СЗ виявляють риси компенсаторное™ вшюсно ряду дескрипторт.

6. Актуал1защя ¡нтенсшналу образу в текстах р1зноТ жанрово-стильовоТ вщнесеност1 мае особливостк для прозаТчного образу поршня но з поетичним характерною е змша сшввщношення м!ж мфопоетичними 1 фоново-енциклопедичними дескрипторами у бш редукшТ перших \ розши-рення других за умови можливого розширення екстенсюнально-семантич-ного ряду; прозаТчний образ рщкое джерелом нового м!фопоетичного дескриптора пор1вняно з поетичним; менш розвинут1 у проз1 позици СЗ 1 03 образу.

7. Вщповщно эмМ уявлень про процеси художньо-мфопоетич-ного смислоутворення е необхщшсть переглянути ¡мперативи письмен-ницькоТ лексикограф!!': зам!сть опиав слова за допомогою фоново-енцикло-педичних ознак запропоновано опис образу за допомогою ¡манентних (пе-реважно м1фопоетичних) дескрипторт.

8. АктуалЬац'ш художньо-мовного образу пов'язана з реалЬащею лшгвокреативного потенщалу тексту. Дослщження категор1альноТ моти-вацп образу за допомогою семантичноТ зв'язносп та штеграци виявило ¡снування текстових (породжених текстом) образт р1зних р1вн1в усклад-неност! вщносно семантичноТ зв'язност!, р1зних р1вшв реалЬаци вщносно ¡нтеграци та специф!чних мехашзмт утворення вщносно обох категорш.

9. В результат! дослщження одержано дан! про приблизно р1вну стшюсть, м1фопоетичну варштившсть I концептуальну значупцсть аст-ральних мфологем у мов1 М.Лермонтова ! Т.Шевченка та набагато вищу — вегетативних 1 орштальних м1фологем у мов1 Т.Шевченка пор1вняно з мовою М.Лермонтова.

Мова М.Лермонтова вир1зняеться ширшим спектром форм об'ективаци образу; переважанням дескрипторт мед!арно'Т групи, причому трохи зсунутих у 65к негативного юнця аксюлопчно'Т л'ш'шки; тенденщею до децентрованост1 св1ту шфопоетичних смислт; уртноважешстю антро-

поморфного коду — атрибутивним; конверсившстю суб'ектно-об'ектно! позицГ! трошв, побудованих на засадах шдабносп; значним числом дуб-летних образ1в I розгорнутих трошв.

Художня мова Т.Шевченка визначаеться виразшшою тенденщею до непрямого вираження думки; менш вираженим ступеней синкретич-носп 1 креолЬащУ символу, що свщчить про його бшьшу засвоешсть, значною роллю дескриптор!в типу "психолопчний асошатив", високою ак-тившстю антропоморфного коду, пор1вняно високою частотюстю трошв, побудованих на засадах асощацн, стшким асощативним ореолом образ1в.

Обгрунтовано твердження про приховану антропоцентричшсть м1фопоетичноТ картини свггу Т.Шевченка \ двоТстють картини свгту М.Лермонтова, мфопоетичнш ментальност! якого водночас притаманне 1 визнання антропоцентричносп свку, ! визнання аутогенное^, самодос-татност1 сущого, що вщбиваеться у св1тоглядних константах авторш.

Теоретичне значения роботи визначаеться м1рою надежное™ його висновкт до виршення сучасних проблем лшшстики у галуз! теорп художнього шзнання, серед них: онтолопя в1ртуального художнього образу, яка вмотивовуе Д1апазон його диференщйних ознак, стушнь наявност1 загальнолюдського, етшчного та ¡ндивщуального в його склада джерела впливу на рецишента. Запропоновано також виршення низки проблем тропологи (в умовах р1вневого дослщження трошв метафорично!' групи за-пропоноваш як провщш нов1 квалфшацшш засади, встановлене мкце "приблизних", "фштивних" трошв на шкал! переноав, меж1 трошв), крш того, деяких пи ань лексикографування у галуз1 авторськоТ I етшчно! м1фопоетики, теорп тексту. Запропонована альтернатива дослщження ху-дожньо-мовних систем письменниюв шляхом застосування авторського методу лопко-семютично! рамки. Зрештою, одержан! вщповдо на важлив1 питания лермонтознавства 1 шевченкознавства (у д!апазош в1д визначен-ня св1тоглядних констант автора до формал1заторт тропа у мовному по-тощ).

Практичне значения роботи. Висновки робота можуть бути використаш у практиш викладання на ф!лолопчних факультетах вуз!в при читанн! курав "Лексика", "Стил!стика" сучасно! росшськоУ \ сучасноУ ук-раУнськоУ мов, спецкурав 1 спецсемшарш з проблем лшгвопоетики, лшгвктики тексту, вивчення художньо-мовноУ спадщини М.Лермонтова 1 Т.Шевченка; можуть знайти використання при пщготовш пщручниюв 1 навчальних поабниюв з проблем теорп 1 практики художнього шзнання, а також можуть бути враховаш при пщготовщ курс1в росшськоУ мови, ук-раУнськоУ мови в середнш, у тому числ1 альтернатившй, школ!. Висновки досл!дження можуть бути також застосован! для вдосконалення практики укладання словнишв мови письменника, м!фопоетичного словника етносу.

Структура роботи. Дисертащя обсягом у 358 с. складаеться з! вступу, чотирьох розд!л!в, висновюв. На сс.359-383 поданий список ос-новноУ л!тератури, на сс.384-466 — додатки (№1,2,3).

Апробащя роботи. Основн! положения дисертащУ обговорено на засщаннях кафедри рос!йськоУ мови ф!лолопчного факультету КиУвського ун!верситету. Теоретичн! та практичш результати досл!дження були викладен! в доповщях на наукових конференщях, симшшумах, чи-таннях м!жнародного, м!жвуз!вського та ушверситетського р!вня (КиУв -1989, 1991 - дв1Ч1, 1992 - трич!, 1993 - 7 доповщей, 1994 - дв!ч!, 1995 -дв!ч!, 1996 - дв!ч!; Симферополь - 1989; 1вано-Франювськ - 1990,1993; Одеса - 1991; Полтава - 1993; Донецьк - 1994; Луцьк - 1994; Харк!в -1993, 1995; Мшськ - 1994; Красноярськ - 1989; Екатеринбург - 1994).

Основн! висновки дослшження вщбит! у 45 публжащях загаль-ним обсягом у 47,5 др.а., включно з монограф!ею 1995 р. видання (обсягом у 28 др.а).

Зм1ст роботи

У встут обгрунтовано актуальшсть та новизну роботи, сфор-мульовано мету ! завдання, визначено матер!ал та методи дисерташУ, и

теоретичне 1 практичне значения, подано перелж тез, яш виносяться на захист.

Перший розд!л мостить вступ до дослщження м1фопоетично1 мовноУ картини свЬу М.Лермонтова у сегменп образт природи; §§1-3, присвячеш вивченню космосу М.Лермонтова в координатах астральних м1фологем, вегетативних мифологем у склад1 м1фопоетичного ушверсуму письменника, орштальних м|'фологем у св!т! м1фопоетичного буття М.Лермонтова; висновки.

М1фопоетнчний ушверсум М.Лермонтова ¡снуе як самодостатня система смислш 1 форм, продукуючих в екзистенщальшй цшсносп св1т м1фопоетичноТ дшсност1, яка простягаеться далеко за меж! "буденноТ", що вмотивовуеться верифкащею образ1в на р1вш штенстнал1в; текстовою об'ективащею ¡нтенсюнального поля образ1в багатоликим, але таким, що шдлягае облику, дипазоном форм; яюсною своерщшстю, структуро-вашстю та системною оргашзащею штенсюнального поля образу. Про-анал1зовано 4 астральних, 38 вегетативних, 20 орштальних художн1х об-раз1в М.Лермонтова.

Екстенсшнал кожного образу прагне до багатозначносп, кожний дескриптор образу виявляе тенденцдю до експансп якомога бшьшо'Г к!лькост1 форм. Так, у груш астральних образт "шчне св^ило" визна-чаеться 9 дескрипторами, "З1рка" — 9, "сонце" — 10, "метеор" — 2; серед 38 вегетативних образ!в однозначних всього 7; серед 20 орштальних — 9. В уах трупах вщзначена едина закономфшсть: м1фопоетичш деск-риптори безумовно домшують над фоново-енциклопедичними, завдяки чо-му образи художнього тексту функщонують як м'фологеми.

Так, Лермонтовська М1фологема "звезда" (СО) належить до по-етичних шшсвтв невим1рного космосу в його пра- ! сучасному стаю; ви-конуе пол1мед1арну функцда у сшлкуванш космосу з людиною: являе собою втшення дол1 людей та народ'т; виступае провкником у знаково-хро-нометричному вияви очами Всесвпу, який постшно й незмшно дивиться

на земний св!т. Перебуваючи в локус! шшсвтв ушверсуму, виявляе риск живоТ, одухотвореноТ субстанцп, належноТ до св1гу природи з рисами ашмо-ашм1тизму, природи в и глобальному розумшш, яке переростае рамки планетарного масштабу. У спектр! комплексу фоново-енциклопедичних ознак у позицц 03 е символом краси, привабливосп, таемничост!, а та-кож оманливостк

Актившсть уих м'|фопоетичних дескриптор1в незр!внянно вища у поезп, шж у проз! чи драм!, з чого можна зробити висновок, що поез!я — це природне середовище функщонування м1фологеми.

Анал1з зв'язку дескриптора з образами виявив ¡снування у мов! М.Лермонтова значноГ юлькост! декриптор!в, пов'язаних бшын н1ж з одним образом. У груш астральних таких 7 з 15; вегетативних — 14 з 23; орштальних — 6 з 11, що дае можливють здшснити глибинну мотиващю функщонування "образних паралелей", "наскр!зних образних мотив!в" у Лермонтова ! дозволяе заперечувати коректшсть ф!ксацп зв'язку значения ¡з закритим списком форм на основ! дослщження 2-3 "типових" контекст.-

Серед комплементарних м!фолопчних парадигм образ!в М.Лермонтова центральне м!сце посщае етн!чна,через що образи-м!фологеми М.Лермонтова е етном!фологемами. Пор!вняймо: серед 7 м!фопоетичних дескриптор!в етном1фологеми "сонце" лише 1 (локус Бога або його намхника — пророка, царя) ! лише почасти (локус пророка) апелюе до ¡ншокультурноТ м!фолопчноТ парадигми; серед 7 м1фопоетичних дескрип-тор1в "шчного св!тила" лише 1 (сакрал!зований атрибут мусульмансько!' рел1Г1Т) апелюе до ¡ншокультурноТ парадигми. Слов'янська етн!чна м!фопоетична парадигма, джерело образ!в-етном!фологем художньоТ мови М.Лермонтова, живлячи ¡нтенсюнальне поле образ!в письменника, знач-ною М1рою н!велюе "кавказький колорит" окремих текст. В результат! "тематичш пристрастГ' шшокультурно ор!ентованого твору вступають у конфл!кт з реал!ями слов'янського м!фопоетичного "дому буття" (М.Хай-

дегер). Тому розповсюджен! твердження про свщомий переклад автором "кавказького колориту" в "русло европейських уявлень" не е справедли-вими, — навпаки, йдеться про слов'янську етнопоетичну основу худож-ньоТ мови М.Лермонтова, яка становить глибинну кореневу систему пере-важно!" бшыиоеп образ1в письменника.

Народнопоетичний М1ф ширше представлений у сегмент! дохри-стиянського м1фу. Проте етном!фологеми М.Лермонтова, звернет до слов'янськоУ м!фопоетичноУ парадигми як основного джерела смислу, не вщтворюють домшуючу парадигму пасивно ! в щлому, — вщзначен! кла-сичн! для стввщношення мови особистоеп ! мови сощуму в!дб!р, аранжу-вання та переосмислення автором належних сощуму смисл!в та форм.

3 числа дослщжених для художньо-мовног картини св!ту М.Лермонтова найважлившими е астральна, вегетативна модел1; орштальна модель не належить до числа центральних, про що свщчить велика ильюсть (чверть В1Д загальноТ) образ!в, яю вимфюються лише фоново-енциклопе-дичним дескриптором; низька актившсть уживання трьох чвертей орштальних м1фологем; перевага ушкальних дескриптор1в над типовими; нерозвинутють системи код!в переосмислення образт у позици СЗ. М!фопоетична картина св1ту М.Лермонтова у сегмент! образ1В природи (астральна, вегетативна, орштальна моделО поста« як ушкальне явище, своер!дн!сть якого ч!тк!ше виявляеться при з!ставленн! з шшою творчою системою, якою обраний СВ1Т м!фопоетичних смисл!в сшвзвучноУ Лермонтову музи великого Кобзаря.

У другому розд1Л1 розглянуто деяю сучасн! проблеми Шевчен-ковоТ м!фопоетики; у §§1-3 описано космос автора в координатах астраль-них м!фологем; дослщжено вегетативш м1фологеми у склад! м!фопоетичного утверсуму; орштальт м!фологеми в м1фопоетичному св!т! письменника; дал1 сформульовано висновки до роздшу.

Шевченк!ана, як в!тчизняна, так ! заруб!жна, практично неозора в силу прагнення сусшльства при зм!ш будь-якоГ парадигми (свЬоглядноУ,

сусгильно-пол!тичнсп, етичноТ, науковоТ 1 т.д.) заново осмислити творчий доробок автора. I, осильки сьогодш серед акгуальних выявились пробле-ми М1фолопчного мислення народу та особистосп, природним уявляеться завдання дослщження м!фопоетики творчо! спадщини Кобзаря.

Космос м1фопоетичного унтерсуму Т.Шевченка, представлений у нашому дослщженш чотирма астральними м1фологемами, центрований вщносно денного св1тила ! полщентричний в!дносно шчних: "м!сяця", "зфки", певною мфою "комети".

Астральш мфологеми Кобзаря вщтворюють найдавшпп в!рування, пов'язаш з культом небесних св!тил. Наприклад, м1фологема "з1рка" (об'ективована у формах: з1рка, зфки, зфонька, веч1рня ¿¡ронька, з1роньки, зоря, зорь зор1 божп, сестри-зор1 безвшнп, зоре ясная, праведна зор1, зор1 ясноою, вечфня зоря, зоря вечфняя, зоря досв!тняя, огонь все-видимий, святий, животворящий — у поезп; красноватые звезды, звездочки, Чепига, Волосожар — у проз!; зор1 ясш — у драмО виявлена у мов1 Т.Шевченка прямими дескрипторами: 1. "Атрибут опоетизованого пейзажу — частики самодостатньоI системи живоТ, одухотвореноI природа": "Зор1 сяють; серед неба Горить бшолиций; Верба слуха соловейка, Дивиться в криницю" [9 реал1защй]. 2. "Непорушна точка свьтобудови, опора Всесвшу": "I зор1 червой, як перше плили, Попли-вуть 1 пот1м"[3]. 3."Хронометр": "Гуляли б, поки не смеркае, Поки мир божий не засне, Поки з веч1рньою зорьою Не звде м!сяць над горою" [3]. 4. "Маркер певного земного локуса": "... I м1сяць з зорями аяв, I соловейко на калии То затихав, то щебетав, Святого бога вихваляв; I все то , все то в УкраТш..!" [3]. 5. "Центр «малого Всесвту» людини, безцшний дар людиш в1д народження": "... Небо, зори добро, люде I лютее горе Все пропало, все! шчого Не знае, не бачить. Як убитий!" [3]. 6. "Явище з рисами ашм1зму, ашмшизму: оч1 небеснГ: "Праведнп зорИ Сховай-тесь за хмару; я вас не займав, Я д1тей зар!зав" [3]. 7. "Медиатор м1ж м1фопоетичними пол1свтами": "Зоре моя вечфняя, 31 иди над горою...

Розкажи, як за горою Сонечко сщае, Як у Дншра веселочка Воду пози-чае... А над самою водою Верба похилилась; Аж по вод! роз!слала Зелени в'пи, А на в!тах гойдаються Нехрещен! дти. Як у пол! на могил! Вовкулак ночуе, А сич в л!с1 та на стр!с! Недолю в!щуе. Як сон-трава при долин! вноч! розцв1тае..." [2]. 8. "Атрибут ситуацш антифактивност1 / не-повноХ ф актив но стГ: "А знаеш, снилося меш: Удень неначе м!сяць сходив, А ми гуляем понад морем Удвох србь Дивлюся, зор1 Попадали неначе в воду, Ильки осталася одна, Одна-одшсшька на неб!, — А я, неначе нав1сна, В Дунаев! шукаю броду, 3 байстрям розхристана бреду" [3]. Падуч! з!рки — катастроф!чна аномалш, руйнування ! "малого Всесв!гу", 1 всшТ св1тобудови, загибель космолопчноУ модель Як СЗ м!фологема "з1рка" переосмислена у вишовщкосп з кодами: антропоморфным.: "Зоре моя! Мш друже единий!" [2]; паннатурал1стичним: "Попрощалось ясне сонце 3 чорною землею, Виступае круглий мюяць 3 сестрою зорею..." [1]; абстрактно-символсчним (пор. "зоря" як 03 — символ думи, дол!): "Походимо ж, моя зоре... 31Йдемо на гору, Спочинемо, а тим часом ТвоТ сестри-зорь Безв1чнн, пошд небом Попливуть, засяють" [1]. Як 03 образ представлений мотивами: "символ милоI, коханоI людини, частШе д1вчини, Ж1нки ": "Одпочинь, моя ти зоре! Ти з неба злет!ла!"[5]; "символ ясних, променистих очей ": "Столетни оч!, як зор!, с!яли" [4]; "символ запов1тних дум, дол1 ": "Моя зоре досвггняя, бдиная думо Пречистая!.. Ти витаеш,.. Як у того Нуми Тая ншфа Егер!я, — Так ти, моя зоре, Проаяеш надо мною, НШи заговориш, Усм!хнешся... Спасиб!, з!ронько!" [4]. У проз! Шевченка образ "з!рки" е низькочастотним. 1з значень вщтворюеться "компонент опоетиэованого пейзажу": "Удивительная ночь! Красноватые звезды казались крупнее обыкновенного и как-то особенно прекрасно горели на темном фоне" [1]; "хронометр": "Вот уже и Чепига, и Волосожар за гору спряталися, и зорница взошла" [1], а також значения природного "преемника негоди": "Должно быть, будет дождь. Ни одной звездочки на небе" [1].

Центральними у склад! астрально! модел1 Кобзаря е "сонце" та "шчне св!тило", пор!вняймо: "сонце" у позици СО представлене 12 дескрипторами з 13, "шчне св!тило" — Юз 10, а "з!рка" — лише 9 з 12, при-чому 3 дескриптори, виявлен! лише у позици 03, належать до загально-поетичних (символ милоТ, коханоТ людини; символ запов!тних дум, дол!; символ ясних, променистих очей, — останне у поезн та драм!). Загальне число дескриптор!в м!фологеми "з!рка" в ус!х лолко-семютично вмотиво-ваних позищях ! вс!х жаирово-стильових проявах — 15, "шчне св^ило" — 18, а "сонце" — 23, тобто м!фологема "сонце" належить до числа най-актившших, представлена найширшим спектром дескриптор!в, найбшьшим числом ¡зоморфних мотив!в (Тх 3)! визначаеться найб!льшою активн!стю у проз!.

Яюсний склад дескриптор!в уах образ!в демонструе прюритет м!фопоетичних вщносно фоново-енциклопедичних ! безумовну домшанту "питомих", завдяки чому астральн! образи Т.Шевченка ¡меновая! ет-ном1фологемами.

Якщо м1фолог!чн!сть та домшантна етшчшсть об'еднують спектр дескриптор!в М.Лермонтова ! Т.Шевченка, то пом!тна й риса, яка обумов-люе IX вщмшшсть: спектр дескриптор!в астральних м!фологем Т.Шевченка мае б!льш виражен! ознаки антропност! пор!вняно з1 спектром дескрип-тор!в астральних м!фологем М.Лермонтова; те ж демонструе ! спектр К0Д1В переосмислення астральних м!фологем Кобзаря.

Антропоцентричшсть ! . космолог!зован!сть художнього св!ту Т.Шевченка не мктять у соб! протир!ччя: несюнченна багатолиюсть космосу взбита через призму св!тобачення людини як частини етшчноУ стльноти, соц!уму, ! це особливо яскраво демонструе трупа астральних м!фологем.

Вегетативна м!фолопчна пщсистема Шевченка включае 59 об-раз!в, серед яких у проз! та поези представлеш: "барв!нок", "верба", "бур'ян", "васильки", "гай", "дуб", "калина", "кв1тка", "льлея", "лю",

"очерет", "плющ", "ряст", "сад", "саксаул", "тирса", "тополя", "трава", "хл!бш злаки", "ясен" (усього 21); т!льки у поези ф!гурують: "билина",' "горох", "дерево", "д1брова", "лебеда", "лоза", "мак", "осока", "парк", "пастернак", "петрушка", "платан", "рута", "ряска", "сон-трава", "терен", "хм!ль","яв!р", "ялина" (всього 19); т!льки у прозк "береза", "берест", "бузина", "граб", "клен", "кукуруза", "куст акации", "кустарник", "лимонное дерево", "липа", "м'ята", "орешник", "осыка", "сирень", "смородина и крыжовник", "сосна", "черемуха", "черешня" (всього 19), тобто екстенсюнально-семантичний ряд м1фологем у поези I проз! ршновеликий (по 39), що св!дчить про усталешсть вегетативно! модел1 у мов1 письмен-ника.

Яюсш характеристики вегетативних м1фологем Кобзаря у поези 1 проз! р13Н!. Насамперед привертае увагу р!зке, за поодинокими винятка-ми, звуження у проз! спектру дескриптор^ ¡нтенсюнально найб!льш роз-винутих м1фологем: "гай" - 5 у поези, 1 у проз!;"дуб" - 6:4; "калина" -11:1; "л-1с" - 5:3; "сад" - 8:2; "тополя" - 7:2 I так дал!. Кр!м того, якщо належш виключно поези м!фологеми мають част!ше досить розвинутий ¡нтенсюнал ("д!брова" визначаеться 7 дескрипторами, "рута","яв!р" - 4, "дерево", "лоза", "осока" - 3, "мак", "сон-трава", "терен", "ялина" - 2, а одним дескриптором визначаеться 9 образ!в), то належн! виключно проз! мають у ц!лому менш розвинутий ¡нтенсюнал ("береза" - 4, "липа", "кустарник", "орешник" - 3, "берест", "клен" - 2, а 1 дескриптором визна-чен! 13 образш).

Наявнкть значно!' юлькоеп м!фологем, ¡нтенсюнал яких вим!рний лише одним дескриптором (Гх 24), ¡снування м!фологем з нешироким спектром дескриптор!в та Тх пор!вняно невисока частотн!сть обу-мовлюють слабку розвинуткть позицп СЗ: вона вщзначена вщносно пор!вняно невелико! юлькост! образ!в (11 образ1в переосмислен! згщно з антропоморфним кодом, по 4 — з артефактуальним та атрибутивним, ще 7 образ1в — у спектр! 7 р!зних кодв).

У структур! ¡нтенсюнальних пол!в поетичних образ1в мфопоетичш значения, безумовно, домшують над фоново-енциклопедич-ними у типових сшввщношеннях 10:1 ("калина"), 7:0 ("тополя"), 7:1 ("сад"), 5:2 ("верба") 1 таке шше. У прозаТчних образах на фот зниження загальноТ кшькост! дескриптор!в вщзначавться типова змша сшввщношення мЬк м!фопоетичними ! фоново-енциклопедичними у бк зростання других, що особливо пом^ио на приклад! м!фологем, я и визна-чаються одним дескриптором.

Корелящй М1Ж фоново-енциклопедичною та м1фопоетичною ¡постассю образу не вмзначено; склад I структура штенсюнального поля м!фологеми, зокрема, байдуж1 до бюлопчних параметр« образу: серед 59 м!фологем — 21 р1зновид дерев, ¡нил — трави, кв^ти ! купи; 8 гшерон!м!в та 51 ппошм; 3 екзотичних ("лимонное дерево", "саксаул", "платан") 1 56 етшчних, але лише остання характеристика, та й то умовно — адже мова може йти 1 про запозичену м!фопоетичну парадигму — мае вщношення до штенсшнального поля м!фологеми, тобто актантами М1*фу можуть служи-ти вегетативн! образи з досить довиьними фоново-енциклопедичними характеристиками.

У центр! вегетативного св!ту Шевченкового м!фопоетичного ун!версуму стоять "верба", "гай", "д!брова", "дуб", "калина", "л!с", "сад", "тополя", "трава", — Тхн! поля визначають дескриптори числом вщ 5 до 11; вони ж вщзначаються ! найвищою актившстю у текстах; представлен!, за винятком "д!брови", ! в поезп, ! в проз!, мають широкий спектр дескриптор!в, яю апелюють до етн!чноТ парадигми. Це пщтверджуеться ! наявн!стю дескриптора "етнопросторова (украТнська) м!фопоетична константа", вщзначеного у 7 образ!в !з 9. Друга особлив!сть цих образ!в полягае в Тх центрованост! вщносно людини, частше д!вчини: "калина" — "н!ша при метаморфоз!", "надмогильне дерево" ! "психо-лопчний асощатив..." — мае ще й 4 символ!чних дескриптори; "тополя", також "шша при метаморфоз!", мае 1 символ!чне значения; "верба",

"л1с", "сад" — "психолопчний асощатив" I символ; "дуб" — також, але мае 2 символганих значения; "гай", "дШрова" — "психолопчний асощатив"; "трава" визначаеться трьома символшними значениями. Символ, досвщ ¡нтелектуального засвоення реалш м1фопоетичного Всесв1ту, завжди антропоцентричний; онтолопя цього явища пояснюе його повсюд-ну присутшсть у пол1 м1фологеми. Що ж стосуеться дескриптора "психолопчний асощатив...", то вш рщко бувае високочастотним 1 тому здатний виступати яскравою прикметою центру м1фолопчноТ пщсистеми автора. Кр1м того, бьльилсть вщзначених образ1в переосмислена за антропоморф-ним кодом. Третьою особливктю цих мфологем е висока частотшсть дескриптора "явище з рисами ашмЬму, ашм^изму" ("верба", "дуб", "калина", "тополя", "трава") 1 близьких до нього дескриптор1в (у склад1 М1'фологем "гай", "сад") та широкий спектр медгарних значень. На пере-тиж характеристик акцентованоТ м1фопоетичност!, етшчноТ вмотивова-ност1, антропоцентричносп перебувае цшсна вегетометрична модель ху-дожнього св1ту Кобзаря.

Аналопчно виконане дослщження орштальноГ модел'> художньо-мовного св1ту Т.Шевченка.

Розд1л третш "М1ф письменника крЬь призму першоелеменпв буття (спроба локального зктавлення)" присвячений дослщженню об-разт "води", "повп-ря", "вогню", "землГ, ¡нтерсуб'ектившсть I крос-часо-ва устален1сть яких дае можливост! для плщного зютавлення ¡дюстшпв М.Лермонтова I Т.Шевченка.

Дослщження виявило, що спектр поетичних гщронЫв Лермонтова 1 Шевченка настьльки широкий, що правом!рно говорити про гшроцентричну модель св[ту як одну з домшант поетичного концепту авторш. Кшьюсть форм об'ективац'п образу "вода"у Шевченка набли-жаеться до 100 найменувань, у Лермонтова — перевищуе 200. Центром "водного царства" Т.Шевченка е Дншро (включаючи гирло — море — "наше море"), — це осередок ушверсуму, притягальна точка Всесвпу,

межа, яка роздшяе край смутку та крашу щастя. "Водне царство" М.Лермонтова под1бноТ домшанти не мае; в його пдроцентричнш модел'1 Всесвку пперошми системно-мовноГ парадигми (р1чка, море, океан) пом1тно переважають над ппоншами. Зб1г ряду дескриптор1в образу в по-етичнш мов! двох автор!в указуе на ступшь ¡нтерсуб'ективност1 складу штенаоналу образу в художньо-мовшй парадигм!, наочний у таблищ:

№ Лопко-семютична позицш Лермонтов Шевченко

СО ОС СО ОС

1. Стихш з рисами анмзму, анМтизму + + + +

2. Комплекс ФЕП + + + +

3. Просторова (площинна) межа земного та + - + +

лпфолопчного свтв

4. Етнопросторова ознака, топонМчний ло- + - + +

калшатор

5. Етнопросторова домшанта, шша реаль- - - + -

ного та сшвкнуючих з ним в тих самих

координатах м1фолопчних свтв

6. Психолопчний асощатив: земна просто- - - + -

рова шша закоханих, також тих, що

втратили любов (бшя води)

7. Складова опоетизованого пейзажу — + + - -

частини самодостатньоГ системи природи

з рисами ашм1зму, анмтизму

8. Пров1сник б1аи + - - -

9а. Стих!я, що даруе життя + + + +

96. Стихш, що очищае - - + +

10а. Просторова шша м1фолопчних свтв + + - -

амбкалентних/ хтошчного ряду

106. Ворота та / або просторова шша - - +

М1фолопчних cbïtîb хтотчного ряду 11а. Мед1атор м1ж cbïtom мертвих та живих: + + -3aci6 убивства, самогубства, мкце перебування трушв, розлито'Г Kpoei 116. Медитор мж реальнимЛрреальними - - + св1тами: 3aci6 ворожби, убивства, самогубства, Micue перебування тругав, розлито'Г xpoei

+

+

Стушнь розшкнутост1 м1фопоетично']' cbwomoctî автор!в на ху-дожнш унтерсум шлком зктавний: пор1вняймо дескриптори 1, 3, 9а, 96, 10а, 106, 11а, 116, як i фоново-енциклоледичний "ореол" м1фологеми (пор!вняймо дескриптори 2, 4). Розб1ЖНост1 noMÎTHÎ на piBHÎ м1фопоетичних дескриптор!в 7, 8, яга акцентують аутоцентричшсть (тобто i аутоморфнкть) м1фопоетично1 системи Лермонтова, i дескрипторт 5, 6, яю акцентують антропоцентричшсть (а значить, i антроломорфшсть) м1фопоетичноТ системи Шевченка, що повшстю тдтверджуеться пе-релжом кодш (ïx 8 у Лермонтова, 4 у Шевченка, — муз] Лермонтова ближча позищя СЗ, а саме ц!й позицп найбкгсьшою Mipoio притаманний ор-наменталЬм), серед код!в у Шевченка найбьльш активний антроломорф-ний, у Лермонтова — атрибутивний, i лише на 2-му м!сщ — антропо-морфний.

Все це свщчить про визнання письменниками самоцшнос™ образу води як живо!' та одухотворено'/ стихи св1тобудови; з урахуванням да-них дескриптор1в i код1в справедливо вщзначити, що в 6оротьб1 двох по-чатга'в — прагненн! письменниюв тзшшого часу привести BcecsÎT до ан-тропоцентричного вигляду та прагненш визнати його тотожним лише самому co6i (у ппертрофованому вигляд1 пригаманному язичництву) (пере-магае останне.

Дал1, 9 ¡з 10 дескриптор!в образу води у Шевченка визначаються на основ! значения та ¡зоморфного мотиву, не пщтверджений мотивом единий дескриптор — "етнопросторова ознака, топон1м1чний ло-калЬатор", — вш належить, як бачимо, до ряду фоново-енциклопедичних. У М.Лермонтова таких 3 ¡з 9 дескрипторт (не пщтверджеш мотивом значения "провкник бщи", "просторова (площинна) межа земних, земного та м'.фолопчних св1Т1в", "етнопросторова ознака, топотм1ЧНий локалЬатор"). Як бачимо, спостер1гаеться тенденшя до пасив1зацн мотиву, симетричного (¡зоморфного) низькоактивному або надежному фоново-енциклопедичному ряду значению. Все це е додатковим свщченням очевидного факту ак-тив1зацп дескрипторов м^фолопчного та пасив!защ1 дескрипторт фоново-енциклопедичного ряду, внаслщок чого видаеться можливим визначення образу води шляхом аутогенних ознак, включно ¡з зктавленням (позишя СС), та пошук м1фолопчних св1т1в, санкщонованих текстом.

Образ "води" в поетичному свт Шевченка е могутньою, влад-ною стих1ею св1тобудови, амб!валентною по вщюшенню до людей, само-достатньою, надежною гармоншному ашмо-анштичному св1ту природи, 1 насамперед лону матер!-земл1; у м1фолопчшй ¡постан виступае площин-ною (лшш) та об'емною (проникне дзеркало) межею 1 просторовою шшею М1фолопчних св1т1в. Образ "води" у поетичному свт Лермонтова — це одна з центральних стихш св!гобудови, самодостатня нав1ть по вщношенню до ашмо-анштичного свпу природи; належачи лону земли вщдзеркалюе небо (як скло, дзеркало, кришталь); в земнш ¡постас1 виступае в основному контрагентом героГв (Наполеона, Байрона, Поета); м1фолопчна ¡постась образу аналопчна вщповщнш у мов! Шевченка. Спо-конв1чний народнопоетичний М1ф е найпродуктившшою серед комплемен-тарних парадигм дослщжуваного образу, що дае шдстави назвати образи "води" в поетичшй мов1 М.Лермонтова \ Т.Шевченка етном!фологемами. Аналопчно виконане зктавне дослщження ¡нших образш першоелементш природи у художньо-мовнш систем! двох автора.

"Крапковий" зктавний аналш образ1в першоелементш буття в мов1 М.Лермонтова 1 Т.Шевченка дозволив виявити тевденцп:

• до ширшого спектру форм об'ективацп образу в художшй мов1 Лермонтова портняно з мовою Шевченка;

• до розшкнутосп на, пол1св!ти ушверсуму м!фопоетичноТ свщомостс Лермонтова, високий ступшь "розпорошеностГ ¡нтенсюналу його м1фологем та тенденщю до з1мкнутосп й щльносп ¡нтенсюналу м1фологем Шевченка;

• до антропоцентричност1 М1фопоетичноТ системи Шевченка 1 полщентричност1 — Лермонтова;

• до широкого спектру кодш переосмислення у Лермонтова (одна з ознак орнаментал1зму) 1 до мшшзаци спектру шщв у Шевченка;

• до наивное™ зон ¡нтерсуб'ективност! й ушкальносп дескриптора 1 коду;

• до ¡снування зон усталеносп (дескриптор виявлений ! позицию СО, I позищею 03) 1 нестшкоеп (дескриптор представлений або позишею СО, або позищею 03) ¡нтенсюналу образу;

• до жорстких крос-позищйних ептвщношень.

Але ¡нтрамодельне дослщження образ1в першоелемент природи некоректне з огляду на Тх самодостатшсть, — на р!вш сучасного свкосприйняття вщношення соппошм1чност1 мЬк ними не фжсуються, завдяки чому ¡нвертування дескриптор1в вщносно групи м!фологем та пщнесення Тх до св1тоглядних констант неможливе. Фронтальному зктавленню м1фологем групи, покликаному дати вцщовш на щ питания, присвячений роздш 4.

У четвертому роздЫ "В1ртуальний образ-м1фологема 1 зако-ном'|рност1 його актуал1защУ в текстГ' дослщжене ¡нтенеюнальне поле м1фологеми письменника — об'ективащя, склад, структура тощо; образ-м]фологему розглянуто в мегаконтекст1 творчост! й культури, здшенено спробу сегментного зктавлення художньо-М1фопоетичних систем двох ав-

торт; витлумачено лшгастичний змкт ¡нтенсюнально релевантних формул "А под! б не до X...", "X... под!бне до А"; авторську мфологему про-анал!зовано в контексп сучасних лексикографшних ¡мператив1в, у структур! м!фопоетичних парадигм; актуал!зований образ розглянуто також як результат текстово-категор!альноУ мотиващТ.

М!фологеми — образи, яю вщбивають м!фопоетичну дшсшсть у дзеркал! ¡ндивщуальних уявлень, у свою чергу, вщбитих крвь призму етшчних уподобань або культурного мегаконтексту, можна ¡нтенсюнально структурувати.

На текстовому ршш абстракци вщбуваеться ¡дентифжашя ¡нтенсюнального поля м1фологеми: долаючи парадокси йменування у ху-дожньому тексту можна наблизитись до ¡нтенсюналу мфологеми, а пот!м, з урахуванням ус!х форм п об'ективаци, вщцлити ¡нтенсюнально релевантш (як! впливають на обсяг чи яюсть ¡нтенсюнального поля) 1 ¡нтенсюнально нерелевантна До останшх належать форми у склад! фра-зеолопчних зворотт, а також форми у широкому д!апазон! вар!ативност! — морфололчноТ, морфонолопчно!', синтаксичноТ, зокрема. До ¡нтена-онально релевантних належать форми, як! впливають на обсяг або яюсть ¡нтенсюналу м!фологеми, серед них:

1. Форми, як1 об'ективують образ-м!фологему в текстах р!зно1 жанрово-стильово!" належност! (за урахування непропорц!йност! частки фоново-енциклопедичних та м^фопоетичних дескриптор!в у поетичному та непоетичному текст! ¡нтенсюнальна значущ!сть форми вщмшна у поез!Г, проз! та драм!).

2. Форми-щентиф'шатори ц!лого 1 форми-!дентиф!катори частини. Оскшьки форми-!дентиф!катори частини е ¡нтенсюнально ртноправними з формами-!дентиф1каторами щлого, вщсилаючи до цитсного уявлення, проблема метошмп набувае обриси проблеми об'ективаци образу, а не Його переосмислення.

3. Парафрастичн! йменування, як! становлять до 1/3 (ршсо б1льше) ус!х форм об'ективащУ образу.

4. Форми, емоцшно-експресивно маркованк а. 3 ештетами, включно з постшними (солнце красное, солнце золотое — Л.; ясне сонце, сонце пресвятее — Ш.); б. 3 маркованими суфжсами, особливо пестливи-ми (красно солнышко — Л.; веселе сонечко — Ш.).

5. Форми, яю вщбивають екстенсЬнал в аспект! родових вщмшностей: голуб—голубка — Ш ), екстенсюнальне охоплення (в аспект! числа: голубка—голубки — Ш.).

6. Р1зномовш форми об'ективащУ единого образу-м1фологеми — вони вщсилають до рЬних етнокультурних традицш, нав!ть якщо мають загальний м!фолопчний фонд. Цей нюанс особливо значний для анал1зу мови Т.Шевченка, твори якого написан! двома мовами, тому в спектр об'ективацп образу Т.Шевченка внесет, нав1ть за умови поено!" паралель-ност1, украУнськ! ! росшськ! форми (типу сонечко — солнышко).

7. Форми, вживання яких обмежене хронометрично (архаТзми типу поникши ели, птица божия, черный вран, плющ младой, белыя заря, заглохшия дубрава у Лермонтова), територ!ально (спорыш — шпорыш, щмт рожевий — рожевий кв!т у Шевченка) або якимсь ¡ншим чином. Мо-ву Лермонтова характеризуе досить широкий д1апазон форм об'ективащУ смислу; перу Т.Шевченка в цьому вщношенш властива бшьша стри-ман!сть.

На П-му (дескрипторному) р!вн! абстракци кожне явище образу в текст! розглянуто як метошм1Чну ¡постась м!фологеми, ¡нтенсюнальне поле якоУ реконструюеться шляхом ретроосмислення вах уживань ! зведен-ня Ух до дескриптор1В — значень (позищя СО) ! мотивш (позищя ОС).

Наприклад, дескриптор "психолопчний асощатив" у художн!й мов! М.Лермонтова зафжсований, зокрема, у склад! ¡нтенаонального поля м!фологеми "лес", де "психолопчний асощатив" виступае як "локус воУшв, месник!в, розб!йник!в, убивць", об'еднуючи вщповщт вживання, !

"фруктовые деревья", де "психолопчний асощатив" виступае як "локус поет, закоханих". У художнш mobí Т.Шевченка одним з дескрипторт об-разу-мфологеми "л!с" також е "психолопчний асощатив", але bíh виступае вже "локусом розбшниюв, месниюв, cipoMax, самогубщв", об'еднуючи ряд контекст; образ "саду" Шевченка (якоюсь Mipoio 31ставний з образом "фруктовых деревьев" Лермонтова) визначаеться, серед ¡ншого, дескриптором "психолопчний асощатив", але bíh вже е "локусом закоханих, щасливого подружжя; тих людей, яш втратили любов; людей в годину дозвшля". Дескриптор м1фологеми виявляе вищий pieeHb аб-стракци пор1вняно з контекстуальним значениям. Реконструйована ав-торська м1фологема постае як нечкка множина; кожна з осмислених машфестацш м1фологеми виявляе високий чи низхщний ступшь належ-hoctí; серед форм викристал!зовуються домшантна та перифершна. Серед м!фологем виявлеш моно- та гошсем^ш. Моносем!чних образт, як правило, менше, шж пол1сем1чних. Але, наприклад, у rpyni орттальних об-раз!в Лермонтова Тх.9 з 20, орттальних образт Шевченка — 15 з 30. Серед вщзначених максимальне число дескриптор1в м1фологем Лермонтова становить в астралыпй rpyni 10 ("солнце"), орштальнш — 8 ("птица"), вегетативнш — 10 ("дуб"); у Шевченка — в астральнш — 13 ("сонце"), орттальнш — 10 ("пташка"), вегетативнш — 11 ("калина"). Число шшсемшних М1фологем i ступшь розвинутосп спектру дескриптор1в бага-тозначного образу вище у художнш mobí Шевченка приблизно на 1/3.

Дескриптори вилучеш прям!, або представлеш значениям образу-СО, i реверсивш, або представлен! не1зоморфним мотивом образу-СЗ. Реверс (кратна ¡нверс!я) обумовлений паралельною реал1защею мотиву як "значення-перевертня". Прям1 дескриптори суттево дом!нують над ревер-сивними (сумарно по трупах вегетативних та орн!тальних 249:92 у Т.Шевченка i 157:55 у М.Лермонтова), що вказуе на м1сце тротв як за-co6íb уплення художньоТ думки. Загальне число прямих та реверсивних дескрипторт вегетативних та орттальних м!фологем М.Лермонтова

дортнюе 212, у Т.Шевченка — 340, тобто на третину бшьше. Група аст-ральних м1фологем мало впливае на це стввщношення (загальне число дескриптор1в у Т.Шевченка — 60, у М.Лермонтова — 66, тобто по трьох трупах 278 у N. Лермонтова та 400 у Т.Шевченка), що свщчить про приблизив р1вну мфопоетичну варттившсть та стушнь концептуально!' зна-чущост1 групи астральних м1фологем у мов1 двох авторш 1 набагато вищий стушнь м1фопоетичноТ вар1ативност1 й концептуально!' значущост1 вегета-тивних 1 орштальних образ1в у мов1 Т.Шевченка пор1вняно з мовою М.Лермонтова. Дескриптор, виявлений значениям образу-СО та ¡зоморфним йому мотивом образу-ОЗ, осмислений як двофокусний. Дескриптор, виявлений або тшьки значениям образу-СО, або лише тшьки не1зоморфним значению мотивом образу-ОЗ, осмислений в обох випадках як однофокусний. Серед дескриптор1в видшена домшанта (найактившший дескриптор) та хвилеподШна перифер!я (актуал1защя за низхщною).

Серед дескрипторш частка м1фолопчних незмшно виявилась у деюлька раз1в вищою частки фоново-енциклопедичних, що вказуе на сутшсть образш як м1фологем 1 претендуе на статус визначальноТ ознаки художньоТ мови. Мфопоетичш дескриптори, як виявилося, не пщдаються опису засобом бшарноУ, тернарноУ, четвертинноТ або взагал1 будь-якоУ жорстко! системи, осюльки нормою ¡нтенсшнального поля мфологеми е наявшсть диянок симетри (двофокусш дескриптори 1 М1Ждескрипторш зо-ни) 1 асиметри (однофокусн! дескриптори \ мЬкдескрипторш зони).

Спектр дескрипторш образу, якщо над дослщником не тяждать ¡мперативи опозишй та закритого списку, асиметричний на р!вш мовноУ системи I вшфигий на ¡нтерсуб'ективному ршш. Однофокуснють-двофо-куснкть, очевидно, мае зв'язок ¡з ступеней засвоеноеп дескриптора твор-чою особистктю або "симфошчною особистктю" (Л.Карсавш) етносу.

Анал1з основних тишв дескриптора, включно ¡з трикомпонентним дескриптором "твище з рисами ашм1зму, ан!м1тизму", дозволив шддати сумшву 1 заперечити антропоцентричшсть М1фопоетичного Всесв1ту. В ро-

бот! дана коротка характеристика найактившших серед дескриптор!в. На-приклад, М1фопоетичний дескриптор "психолопчний асощатив" являе собою локус, темпораль чи атрибут ситуац!й найвищого напруження духов-них сил людини в етичному спектр! "любов! — ненавист!'- або стану творчостй яке вщбивае цей спектр. Вщзначений в астральн!й груш ("м'юяць" Шевченка — "св'щок бщи", "ночное светило" Лермонтова — "свщок драматичних под!й у житп людини- кохання,. розлуки"), вегета-тивн!й груш (у склад! штенстналт образ!в Шевченка "берест", "бур'ян", "верба", "гай", "горох", "дброва", "дуб", "калина", "липа", "л!с", "сад", яю е свщками горя, щастя ("калина"), е просторовою шшею закоханих, щасливого подружжя, людей у години дозвшля ("берест", "бур'ян", "верба", "гай", "горох", "д!брова", "дуб", "липа", "сад"), розб!йник!в, мес-ниюв,- убивць ("гай", "д!брова", "дуб", "л!с"), нещасних, як! виливають горе, втратили любов, с!ромах, самогубщв ("бур'ян", "гай", "калина", "Л1с\ "сад"); локусом тиш!, спокою, мкцем, де ховаються ("бур'ян"); по-ет1в, музикантш, людей, як! сприймають музику, словесний художнш тв!р ("дуб", "липа"). До того ж локус може бути шшфункцюнальним: "д!брова" одночасно служить локусом розб!йник!в, месниюв, убивць та закоханих. У вегетативнш груш Лермонтова локусами закоханих та поет е образи "фруктовых деревьев", "леса"; локусом воТшв, месниюв, розбшнишв, убивць — образ "леса". Серед першоелемент!в природи "психолопчним асощативом: локусом закоханих або тих, що втратили кохання" е образ "води" (бшя води) Т.Шевченка, "земля" М.Лермонтова. Дескриптор "психолопчний асощатив" набагато ширше представлений у мов! Т.Шевченка пор!вняно з мовою М.Лермонтова, що € одним !з св!дчень антропоцентричност! образно!" системи Т.Шевченка.

Характер прояву ¡нтенсюналу м1фологеми в текстах р!зно! жан-рово-стильово! вщнесеносп мае особливост!, найбшьш р!зко протистав-леш поез'ш (природне середовище дескриптор!в м1фологеми) та проза (де !х число, незважаючи на можливе розширення екстенсюнально-семантич-

ного ряду, р!зко знижуеться), завдяки чому визнано неправом!рним нав'язування ¡постай "поета" чи "прозаГка" Т.Шевченков1 1 М.Лермонтову: вони обидва е творцями, яю вщбили м^фопоетичний ушверсум зпдно з ¡нтуТтивно сприйнятими законами художньоТ творчосп. Кр1М того, для прозаУчного образу пор1вняно з поетичним характерна змша сшввщношення М1Ж м1фопоетичними та фоново-енциклопедичними дескрипторами у бш редукщУ перших 1 розширення других; прозаТчний образ надто рщко с джерелом нового дескриптора, не вщзначеного в ¡нтенсюнал! м1фологеми поетичноУ мови, а з числа типових для поези ре-алЬована, як було показано вище, лише частина. Виняток становить дескриптор "комплекс ФЕП", який нерщко характерний саме для прозаТчного образу. Менш розвинут! у проз! позищУ СЗ та 03 образу.

На Ш-му (¡нверсивному) ршт абстракцп при "оберненому" про-читанш дескрипторт стосовно обраноТ групи м'1фологем вщзначено вщносний яисний склад групи м-1фологем та Ух дескриптор'т. В орштальшй груш Лермонтова в!дношення числа образт до числа дескрип-тор!в, що Тх визначають, становить 19:18; у вегетативнш — 38:37; вщповщно, у Шевченка — 30:33 га 59:44. Як правило, ! екстенсюнально-семантичний, ! дескрипторний ряди у Шевченка на третину довш!.

Серед дескрипторов у кожшй груш вщцлет типов! (як! визначають дв! та б'|льше м!фологем) й ушкальш (визначають одну). Типове у автора вщмежовуе зони усталеност! у свт м!фопоетичних смис.тв автора; 361Г дескриптор1'в у двох автор!в указуе на зони ¡нтерсуб'ективного у св!т! м!фопоетичних смисл!в. Так, серед дескрипторщ орштальноУ групи Т.Шев-ченка на Ш-му р1вн1 абстракци вщзначено 33, з них 13 типових ("провкник б!ди, смерт!, негоди"; "мед!атор мЬк св!том мертвих та жи-вих"; "атрибут ситуащй антифактивносп/неповноУ фактивностГ; "символ слави, сили, мужносп, хороброе™, свободи, вогню та безсмертя"; "складова опоетизованого пейзажу — частини самодостатньоУ системи природи з рисами ан1м!зму, ашм!тизму"; "явище з рисами ашм1зму,

анштизму"; "символ горя, смутку, негаразду, печалГ; "комплекс фоново-енциклопедичних ознак"; "символ боязкосп, беззахисносп, цноти, тжноТ дбайливостГ; "хронометр"; "символ гордость пихи, зарозумшостГ; "символ козака, давчини"); серед 20 ун!кальних — 13 символ1чних (частше синкретичних), 4 провюники, 1 психолопчний асощатив, а також "тржстер", "знаряддя покарання, помети..."

Даний ршень абстракцп дозволив визначити парадигми, компле-ментарт дескрипторам. Домшантною серед них як у Лермонтова, так I в Шевченка виявилась етшчна, завдяки чому м!фологеми авторш набули статусу етномфологем. Ряд дескрипторт виявили риси креолЬаци, бииьшою мфою характерно! для мови Лермонтова, меншою — Шевченка. Осюльки серед дескриптор1в м1фологем обох авторш центральне мкце поещають символи та провкники (так, у вегетативной груш сумарне число символ1в 1 провтниюв вщноситься до загального числа м1фологем як 21:37 у М.Лермонтова ! 30:44 у Т.Шевченка), було описано Тхш характер т риси 1 визначено високий стушнь авторизаци на тл1 еттчноУ парадигми.

На 1У-му (узагальнюючому) р1внЕ абстракцп типов! м1фолопчш дескриптори було зведено до св1тоглядних констант, поим було встанов-лено коефщент типовост1 св1тоглядкоТ константа: за методикою пошуку математичного "середнього зваженого" показника, це — частка вщ д'шення поширеност1 дескриптора (число типових дескриптор';в, помноже-не на загальне число мфологем, до яких вони взнесет) на загальне число м1фологем. На щй п1дстав1 шостиль Лермонтова схарактеризовано як символжо-мед!арно-аутогенний, шостиль Шевченка — як мед!арно-сим-вол!чний. Пор1вняймо дан! таблищ:

32

Коеф!ц!енти М.Лермонтов Т.Шевченко

Мед!арност1 1,30 2,37

Аутогенное™ 1,15 1,16

СНМВ0Л1ЧН0С71 1,45 2,09

Психоасощативност! 0,03 0,14

Додатков1 даш про ¡нтенсюнальне поле м!фологеми отримано шляхом анал1зу лшгвютичного змюту формул "А под1бне до X...", "X... под1бне до А", — тобто код!в переосмислення, або X—компонента лопчноУ формули "А под1-бне до X...", ! зм!-сту ¡менноУ зв'язки "подг'бне" в обох формулах.

Коди переосмисленйй м1фологем-СЗ було охарактеризовано як прост! ! складен!, типов! та ушкальн!. Списки кодт м!фологем М.Лермонтова 1 Т.Шевченка включають однакову низку простих: атрибутивний, акваморфний, абстракгно-символюний, артефактуальний, антропоморфний, астральний, ашмальний, фоново-м1фолопчний, паннатурал1стичний, орютальний, ороморфний, п!роморфний (Ух по 12) 1 рЬний перелт складених: колоративно-синестетичний, аква-колоративно-синестетичний, аква-атрибутивний, шро-синестетичний, колоративно-атрибутивний, шро-атрибутивно-синестетичний (6 у Лермонтова); колоративно-синестетичний, шро-атрибутивний, антропоморфно-ан!мальний, гео-вегетативний (4 у Шевченка).

У мов1 Лермонтова за ступеней активное™ видшяються два типових — атрибутивний \ антропоморфний, у мов! Шевченка — антропоморфний, що вимагало рЬних акценпв при досшдженш м!фопоетичноУ системи кожного автора 1 дало додатков1 шдстави для заперечення моно-антропоцентричносп м^фопоетичного Всесв^у. Таким чином, для вивчення мови Т.Шевченка ¡нформатившшою е глибока характеристика антропоморфного коду м!фологеми в позици СЗ. Так, за цим кодом серед вегетативних переосмислеш образи: "дуба" — при

зктавленш з "дддами високочолими", "козаком", "стариком", "заколдованными пастухами", "патриархом", "Мафусаилом"; "явора" — з "козаком", "парубком", "братами"; "ясена" — з "синами". 3 д!вчиною пор1внюеться "калина", "л'шея", "лозина", "тополя", "ялина"; ¡з сторожею — "дуб", "липа", "ясен" 1 таке ¡нше. Для вивчення мови М.Лермонтова б1льш ¡нформативна глибока характеристика атрибутивного коду. Наприклад, змшною X при переосмисленш образу води зпдно з атрибутивним кодом у М.Лермонтова виступають: "кришталь", "кристал"(кристалл волны, хрусталь волны); "скло" (стекло льдин; озер стеклянные заливы; ровен, как стекло, Ильмень; согнутое стекло <об Аргуне>); "дзеркало" (зеркало недвижных вод, зерцало вод); також "перли" (жемчуг, перлы), "золото", "смарагд" (изумруд), "парча", "ср1бло" (серебро), що суттево поглиблюе уявлення про ¡нтенсюнальне поле м1фологеми "вода".

АналЬ фрагменту "под!бно" у склад! двох лопко-семштичних формул на тл1 широкого контексту наукових погляд!в на це питания дозволив, по-перше, довести безпщставшсть спроб зв'язати поняття "образностГ з наявшстю трошв: основною ¡постассю образу е позицш СО (А е X...), таги як тропеТчш реал1заци охоплюють дв1 з тих, що залишилися: "А под!бне до X..." та "X... швдбне до А". Модально-предикативний компонент "подине" цих формул вщсилае до лопко-лшгвктичних механ!зм1в аналоги (або, у традицштй штерпретаци, "родовоУ метафори"), тод1 як метонмя — поза рамок формул — е троп-субститут, який окреслюе меж1 ¡нтенаонального поля образу: образ заступае фрагмент св1ту; ряд форм 1 дескрипторт заступають для нас образ.

Образ-СЗ та образ-ОЗ схарактеризовано на трьох р1внях абстракцп: р1ВН1 лопко-лшгвктичних засад тропа у спектр! псевдототожносп, подоби, аналоги, близькоТ й далеко! асощаци; ртш об'ективаца основи трошв (наприклад, псевдототожност1 — метафорою,

парафразом, алегоркю 1 т.п.); ршш текстовоУ формалЬацп тропа (наприклад, оформлювач1 подоби сполучниками, модально-предикативними словами, вщмшковими формами тощо). Так, псевдоготожшсть найчастше виявлена у мов1 обох авторш алегор1ею, парафразом, метафорою, включно з "заперечною", "приблизною" I "фжтивною". Остання представлена у мов1 М.Лермонтова I Т.Шевченка метаморфозою ("Для чего я не родился Этой синею волной? Как бы шумно я катился Под серебряной луной..." \ "Я умерла Зимою пщ тином, А весною процвша я Цваом при долиш, Цв!том б1лим, як сшг, бшим!") 1 тропом, побудованим за лопкою п!дмши: "Сияньем голубого дня упьюся я в последний раз. Оттуда виден и Кавказ! Быть может, он с своих высот Привет прощальный мне пришлет. Пришлет с прохладным ветерком... И близ меня перед концом Родной опять раздастся звук! И стану думать я, что друг Иль брат, склонившись надо мной. Отер внимательной рукой С лица кончины хладный пот" 1 "А з неба мкяць так \ сяе... Аж гульк — з Дншра повиринали Мали д1ти, смшчись. "Ход!мо гр1ться! — закричали, — Зшшло вже сонце!" Лопко-лшгвютичш основи подоби представлен! пор1внянням — класичним та "приблизним", — портняймо приклади останнього у Лермонтова: "Поток, усиленный грозой, Шумел, и шум его глухой Сердитых сотне голосов Подобился" 1 Шевченка: "Едва ли самая упрямая цыганская кляча перенесла столько побоев, сколько этот бедный рекрут, а дело вперед не продвигалось ни на шаг".

Формал1затори тропа на Ш-му р1вш абстракщУ дозволяють визначити ¡ндивщуальш засоби його презентащТ у текст!, але поза зв'язком ¡з попередшми р1внями абстракцп вони е лише техшчним перелтом засоб!в художнього письма. З'ясувалось, що в шформацшнш панорам! тропа значущими е мета (мотив образу-ОЗ ! код образу-СЗ) та зас!б — насамперед лопко-лшгв!стичний механ!зм об'ективацп. Все !нше е похщним.

Вщповщно до сказаного мае змшитися лексикографюний статус авторськоТ М1фологеми: зам'ють опис1в, у центр1 яких стоТть слово (а не образ), на змшу описам за допомогою фоново-енциклопедичних (а не м1фолопчних) ознак, вщбитих 1 в тлумачних, ! в частотних словниках мови письменника, мають прийти шип, в'щпов'щн! до ¡мператив'т ¡манентного опису образу. Викладеш принципи характеристики авторськоТ м1фологеми супроводжуються описом макету 1 зразка словниковоТ стагп, а також перелжом прогнозованих недолшт. Пропонований словник був би вичерпним за складом образ!в, згрупованих вщповщно до моделей св1ту; повним за характеристикою дескриптор! в (ус1х значень I вс-1х мотив'т), уживань, зашифрованих як вщсилання до тексту, адекватним за граматичною характеристикою (оск!льки образно-релевантш форми входять до повного перелжу засоб1в об'ективацп образу) *1 цитащею ¡люстративного матер'тлу; показував би особливосп вияву образу в текстах р1зноТ жанрово-стильовоТ належносп I при цьому вщповщав би вимогам компактное^. Можливкть реверсивного прочитання Словника аж до сходження до абстракцп 1У-го порядку зняла б необхщшсть створення "¡деолопчних словниюв" письменникт, осюльки св1тоглядт константи е визначальними у когштивнш структур! розуму.

Мифологема представлена здебшьшого як сутшстъ свЬу м1фопоетичио'Т парадигми, тому виникла необхщшсть описати останню. Цей опис був присвячений передуим основюй серед комплементарних парадигм — етшчшй, 1 основним серед високоактивних типових дескрипторт двох автор1в — провкникам I символам, фжсашя яких вимагала насамперед укласти за магер1алами фольклорних та етнол'шгв1Стичних джерел Х1Х-ХХ ст. два словники: "Провкники лиха I дол1 у сх!днослов'янськш народнш культур!" 1 "Схдаослов'янсью символи", кожний з яких включае два роздши — "народнопоетичш" та "християнськГ. Анал1з складу першого ¡з словниив дозволив вичленувати ! схарактеризувати п'ять тишв провкниюв (фенолопчш, за

метонЫчною моделлю, "чудесш", "табу" i "талкмани") в етногенетичнш перспектив!; аналЬ другого, вщповщно,- визначити i описати символи. Словники переконують в ¡снуванш м1фопоетичноТ мови етнокультурноУ традищУ як системно оргашзованоУ сфери смиапв природноУ мови; про це ж упевнено говорять ¡нтенсюНали авторських м1фологем.

Поряд з традицшними, поняття "образностГ включае поняття "текстового образу" (ТО), або образу, породжуваного текстом у процеа його розгортання. Серед ТО розглянуто лише категор1ально вмотивоваш, зокрема, результата реалшцп текстоутворюючих кагегорш семаятично! зв'язности штегращУ.

Формування текстового образу внаслщок реал1зацп текстоутворюючоУ категорГТ семантичноУ зв'язност1 здщснюеться трифазно (I — регулярш ретроспективт стввщношення текстових носив семи; II — встановлення жорсткого зв'язку маркера—ноая семи з ситуашею в результат! пперчастотност! Ух реал1зацп або мовноУ об'ективацн вщносин тотожност1 м1ж ними; III — встановлення проспективних сшввщношень маркера i ситуаци при збереженш i'x ретроспективних сшввщношень), що психолшгвктично вмотивовано конситуативною реал1защею настанови перцептивного випередження, прогнозування, пов'язаного з опозицшю очшуваного-неочжуваного, д1алектикою взаемодй' мехашзмт персеверацп й випередження, антиципацП'. Досл'1Дження текстових образ1в 1 i 2 порядку в поем! Лермонтова "Мцыри" дозволило запропонувати нове ршення суперечного питания про концепт природи у noeMi та художньо-мовнш спадщич1 письменника в шлому х- заперечуючи розумшня природи автором як "оперноУ бутафорп" (Б.Ейхенбаум), втшення русоУстськоУ шеУ "природного добра", яке протистоУть морально занепалм цившзащУ, символу в1чност1, контрагента смертноУ людини (К.Григор'ян), стверджувати, що Лермонтов осмислив природу як явище буття з рисами ашмЬму й анЫтизму, пов'язане з людиною за принципом

сшвпричетносп до одного джерела — життя (що близьке розумшню, зокрема, В.Розанова).

Текстов! образи ¡нтегративного походження виявленг на р1'внях: фонолог1чному\ граф'шному, ритмичному, морфемному, морфосинтаксичному; домшантному лексико-семантичному. Результатом ¡нтегрування е "вертикальний" образ, заданий парадигматикою тексту, смисл, породжуваний текстом, який вимагае не тшьки опису дескрипторно! частини X, але й вщгворення знаково-¡менуючоУ частини А у формул! "А е X...". ¡нтегративний образ е результатом фшсаци текстового смислу, а не лише його переносу на шшу форму.

Поршневий аналЬ специф1чност1 ¡нтегративного ТО дозволив визначити штегращ'ю як належну сфер! текстовоГ онтолопГ категорт синтезуючого типу, результат вщношення взаемозалежних диференщйованих сегмент тексту до всього тексту (фрагменту тексту) в щлому; тод1 як зв'язшсть — це взаемовщношення, хай глобального порядку, взаемообумовлених компонент тексту м*1Ж собою.

Формуванням текстового образу не обмежуеться розвиток ¡нтенсюнальноТ страл1 тексту: сходження в1д образ1в 1-го до образ1в И-го порядку супроводжуеться сходженням до р!вня семантико-функцюнальних смисл!в (типу панашм1зм, панашм1тизм, пантеТзм, панхронототчтсть), здатних до поглинання 1 подолання наваь художньо-естетичних утверсалш (Користь — Шкода, Добро — Зло).

У висновках до дисертацшно'1 робота викладено основш лшгвофшософсью та лшгвосемютичт результата дослщження.

Авторська образна мовна картина св1ту ствщнесена з м1фолопчнок> ¡постассю природноТ мови. Вщбф та аранжування, включно з переосмисленням, лежать в основ1 побудови авторськоТ образно! картини св1ту; закони розвитку самодостатнього тексту поповнюють арсенал образних засобт автора.

Найбьпьш ¡нформативною на шляху дослщження образу е основна позищя, в якш образ представлений св1ту, — позищя СО. Безумовна домшанта м1фопоетичних дескрипторш над фоново-енциклопедичними демонструе можливост1 художнього мислення портняно з ¡ншими, спектр м1фолопчних дескрипторш — напрям художньо-образно'Г категоризацн унтерсуму, Гхшй змют та форми об'ективаца — яшсш параметри вщтворюваного художшм мисленням св1ту-космосу.

Дослшження ¡нтенстнальних полт м'[фологем у склад1 кож но 1 групи показало руйнування ппо-ппероншшних вщносин мЫ< м1фологемами-компонентами групи. Зб1г екстенсюнально-семантичного ряду кпфологем Лермонтова 1 Шевченка св1дчив про ролеву визначешсть м1фологеми у склад! мегаситуаци м1фу; розб1жнкть виявляла кр!зь призму етшчних переваг ¡ндивщуальш прюритети або вказувала на ступшь етногенетично'Г усталеност1 м1фу. Зб1г сегменпв ¡нтенсюналу свщчив про ¡нтерсуб'ективну його значуицсть, 1 в цьому вщношенш не могли не привернути уваги дескриптори-мед1атори 1 дескриптори, яю описують реалп полквтв уншерсуму, яи виявили високий ступшь под!бност! в художшх системах двох авторш. Ураховуючи, що художшй текст являе собою об'ективащю "роз1мкнутоТ" свщомосп, втшення ментального ¡нобуття людськоГ психеи, розглянути щ дескриптори означало описати "шпарини", яю з'еднують св1ти реального та ¡рреального Буття в уявленш художника слова, вимфяти потенщал м1фопоетичного св1ту, М1фу, центрованого вщносно символу.

Зм1ст образ1в-СО у сегмент св1ту природи свщчить про аутогеншсть сущого, заперечуе центральне положения людини у структур! свкобудови: св1т природи в художньому щлому виявився ан1м1чним ! ашмкичним, але не обов'язково антропоморфним.

Антропоцентричний принцип побудови мови ще не каже про антропоцентрйчшст > образу св1ту, тим б1льше художньоТ картини св1ту.

Це пщтвердилося 1 шд час дослщження логжо-семттичноТ позицп СЗ: антропоморфний код переосмислення був постшно вршноважений аутоморфним, що вказувало на инсце людини у ряд! трансмутащй Всесв1ту, структура якого втратила риси моноплощини реального буття 1 явилася у складнш симфонп шшсвтв ушверсуму. Позищя СЗ образу виявилася дескриптивно шформативною за рахунок мотиву. Мотив рщко (лише у випадку не1зоморфност1 значению) розширюе ряд дескриптор^, але важливий як шдтвердження невипадковост1 й усталеносв дескриптора.

31ставш аспекти художньоГ мовноТ творчост1 двох автор!в дозволяють зробити таю висновки.

1. М.Лермонтову властивий ширший спектр форм об'ективаци образу, значно б1льша юльюсть парафраз1в, особливо конситуативних, яка може досягати 1/3 вщ загальноТ юлькост! йменувань образу.

2. У мов1 I М.Лермонтова, I Т.Шевченка моносем1чш образи юльюсно поступаються шшсемшним. Юльшсть пол1сем1чних образ1в 1 дескриптор'щ, яю Тх визначають, у цшому зктавна, але у мов1 Т.Шевченка ширша.

3. Зютавлення юлькост1 прямих та реверсивних дёскриптор1в, по-перше, говорить на користь бшьш вираженоТ тенденцп до непрямого виразу думки у мов1 Кобзаря пор1вняно з мовою М.Лермонтова; по-друге, свщчить про приблизно р1вну усталешсть, м1фопоетичну вар1атившсть та концептуальну значущють астральних м1фологем у мов1 обох авторш 1 набагато вищу — вегетативних I орштальних м1фологем у мов1 Т.Шевченка портняно з мовою М.Лермонтова.

4. Для ¡нтенсюналу вах образ!в природи в художнш мов1 двох авторш стльним е процес актив1заци м!фопоетичних та перехщ у пасив фоново-енциклопедичних ознак, але склад ! значущ!сть перших р1зниться. Так, дескриптори "психолопчний асощатив", "мед1атор м1ж св!том мертвих 1 живих" ширше представлено в мов1 Т.Шевченка , що е одним ¡з

св!дчень антропогенное^ образно! системи Т.Шевченка. Вишшностч в мов1 обох автор! спостер)'гаються також в аксюлопчному стагуа дескриптора "провшник щастя або нещастя": число 1 зм1ст провхникш зютавш, але серед провкниюв у Шевченка бшыие нейтральних 1 позитивних. Розвинупсть мфосимволшного дескриптора в мов1 обох авторш обумовлене його центральним положениям у склад1 символ1чного Всесв1ту образно-художнього св1ту, але характерною ознакою символу Лермонтова е синкрётичшсть смислш у межах единого дескриптора, тод! як у мов1 Шевченка синкретичшсть значень виражена слабюше, що свщчить про !х бшьшу засвоешсть у мов1 Кобзаря. Про це ж говорить менш виражений ступшь креолЬацп символу Шевченка.

5. Досл1дження художнього тексту вказуе на неправомфшсть нав'язування ¡постаа "переважно поета" чи "проза!'ка" М.Лермонтову I Т.Шевченков1: обидва е теориями, яи вщбили мфопоетичний ушверсум зпдно з ¡нтуУтивно сприйнятими законами художньо! творчость

6. Вивчення м1фологем-СЗ на трьох ртнях абстракщУ показало: а/ у художнш мов1 Лермонтова ] Шевченка лопко-лшгвктичш засади виявлеш у класичнш послиювност1 — псевдототожшсть, под1бшсть (майже ршно активш), асошацш, аналопя, але в мов! Т.Шевченка трогав, побудованих на лопко-лшгвктичних засадах асощацп, спостеркаеться б!льше, шж у мов1 М.Лермонтова, що, можливо, е текстовою компенсаторною реакщею на антропоцентричтсть ШевченковоУ художньо! мови; б/ текстов! оформлювач^формалЬатори трошв мають вщмшност1 в мов1 двох авторш — для М.Лермонтова характерна по-перше, конверсившсть суб'ектно-об'ектно! позици тротв, побудованих на засадах под1бност1, що демонструе тенденщю до вир1внювання у можливостях зктавлення антропогенного 1 неантропогенного свтв, вщхщ вщ ¡мперативш антропогенного св^ту; по-друге, значна юльюсть дублет-них образ1В \ розгорнутих трошв. Для мови Т.Шевченка характерш

пор!вняно висока частотшсть трошв, побудованих на засадах асощацн, особливо так званого паралел1зму, усталений асощативний ореол образ!в.

7. Дослщження м!фологеми у позицп СЗ дозволило вщзначити вщюсно образно? системи М.Лермонтова високу актившсть атрибутивного 1 антропоморфного шив; у Т.Шевченка — антропоморфного, що, в поеднанш з ¡ншими висновками, впливае на напрямки вивчення мови кожного автора. Ця вщмшшсть е принциповою, осыльки вона демонструе приховану антропоцентричшсть м!фопоетичноТ картини св!ту Т.Шевченка та двоТст!сть м1фопоетичноТ картини св1ту М.Лермонтова, м1фопоетичшй ментальное™ якого одночасно властиве 1 визнання антропоцентричнос™ свЬу, 1 визнання аутогенное™, самодостатнос™ сущого. Цшшсна пал1тра душ! людини е лотом вим!ру св!ту-космосу в художнш нескшченнос™ Т.Шевченка; самодостатня система живоТ, одухотворено!" природи, як ! людина, — м!ра образ!в у М.Лермонтова.

Практично важлив! висновки роботи стосуються можливост! аналопчних досл1джень ¡нших мовних систем, а також сум!жно-похцщих проблем, але це, як ! складання м!фопоетичного словника етносу, сучасних авторських словник!в, ¡манентний анал13 художнього тексту ! образно-естетичноТ системи Творця — справа майбутнього.

Список основноТ лператури м!стить 433 найменування вщпов!дно до рубрик: лпература з теорп художнього шзнання; з питань лермонтознавства; з питань шевченкознавства; з питань складу ! зм!сту етн!чного м!фу; словники, довщники, тексти.

До додатюв ув!йшли: додаток №1 — основн! пщеумков! таблиц! до розд!л!в; №2 — довцков! тексти до розд!лу 4, параграфа 5; №3 — цифровий покажчик частотное™ дескрипторов.

Основш положения дисертацн вщбит1 у таких публжащях:

1. Ономасиологическая природа гипертропа как речевой номинанты. Вюник КиТвського ун-ту. - 1985. - Вип.27. - С.116-121.

2. Роль семантического повтора в передаче информации художественного текста // Русское языкознание / Респ. межвед.науч.сб. - К, 1985. -Вып. 10. - С.92-99.

3. Семасиологические и структурно-синтаксические особенности сверхфразовых образных единств художественного текста / / Проблемы функционирования языка и специфики речевых разновидностей / Межвуз. сб.науч.тр. - Пермь, 1985. - С.125-133.

4. Семантико-структурная организация тропеического единства в художественном тексте (на материале произведений К.А.Федина) / / Русское языкознание / Респ.межвед.науч.сб. - К., 1986. - Вып.12. -С.112-118.

5. Полифункциональность тропа в художественном тексте // Русское языкознание / Респ.межвед.науч.сб.- К., 1987. - Вып.15. - С.58-64.

6. Развернутые тропы в структуре художественного текста / / Риторика и синтаксические структуры / Тез. межвуз. науч. конф. (Красноярск, 1-3 февр. 1988 г.) - Красноярск, 1988. - С.204-205.

7. Лингвистическая интерпретация текста и его изучение / / Русский язык и современность (общественные функции, развитие, изучение и преподавание) / Под ред.М.А.Карпенко и К.Буттке. - Киев-Лейпциг,1989. - С. 132-140 (у сшвавторств1 з М.О.Карпенко).

8. Структура художественного текста и его описание в учебных целях //Русский язык и современность (общественные функции, развитие, изучение и преподавание) / Под ред.М.А.Карпенко и К.Буттке. - Киев-Лейпциг,1989. - С. 141-150.

9. Пресуппозиционная основа как источник подтекста в художественном произведении (на материале русских повестей Т.Г.Шевченко) / / Шевченко 1 розвиток мов та л1тератури народ!в СРСР 1 краТн

сощалктичши сшвдружносп / Тези доп. 1 повщомлень Респ. наук.конф. (6-7 березня 1989 р.). - К, 1989. - С. 104-105.

10. Суггестивная функция подтекста в художественном произведении / / У1 семинар на проблемам методологии и теории творчества. Ы1. - 4.1. -Симферополь. 1989. - С. 173-174.

11. Аллегория в системе словесно-образной структуры художественных текстов М.Ю.Лермонтова / / Актуальные вопросы современного лермонтоведения. Языкознание. Материалы и метод, рекоменд. для общих и специальных курсов. - К., 1989. - С.28-30.

12. Аллегория как средство словесной образности в художественной речи М.Ю.Лермонтова // Русское языкознание / Респ.межвед.науч.сб. - К.,

1989. - Вып. 19. - С. 11-18.

13. Ассоциативно-образный апеллят в структуре русского художественного текста (на материале романа В. Дудинцева "Белые одежды") / / Русское языкознание / Респ. межвед.науч.сб.- К.,1990. - Вып.20. - С.93-101.

14. В контексте культуры. Художественная речь русских повестей Т.Г.Шевченко // Русский язык и литература в средних учебных заведениях УССР. - 1990. - №2. - С.70-72.

15. Асощативно-образний апелят в структур! росшських шшстей Т.Г.Шевченка та його лексикографмна ¡нтерпреташя / / Мовознавство. -

1990. - №3. - С.36-41.

16. Ассоциативная фоновая информация и средства ее выражения в художественном тексте / / Русский язык и литература в общении народов мира: Проблемы функционирования и преподавания. 1. / Тез.докл. и сообщ. Секции ИИ. - М., 1990. - С.78-79.

17. Текстовый образ в структуре художественного целого / / Семантика мови 1 тексту / Матер. м!жвуз.наук.конф. (1вано-Франшвськ, 23-25 жовтня 1990 р.) - 1вано-Франювськ, 1990. - С.180-182.

18. Подтекст в романе М.Булгакова "Мастер и Маргарита" / / Русский язык и литература в средних учебных заведениях СССР. - 1991. - №11. -С.71-74 (у сшвавторств! з С.Ф.Речинським).

19. Категория интеграции и ее реализация в русском художественном тексте / / Славянская культура в современном мире (изучение и преподавание в иноязычной аудитории) / Матер. II Междунар. семинара.

- К., 1991. - С.58-60.

20. Категория пресуппозиции и ее реализация в русском художественном тексте // Русское языкознание / Респ. межвед.науч.сб. - К., 1993. -Вып.23. - С.82-87.

21. Интеграция как средство создания текстового речевого образа в поэтической речи А.Ахматовой / / Вторые Ахматовские чтения (Одесса, 16-18 апр.1991 г.) / Тез.докл. и сообщений. - Одесса, 1991. - С.87-88.

22."Речевая инерция" и средства ее реализации в русском художественном тексте / / Русское языкознание / Респ.межвед.науч.сб.

- К., 1992. - Вып.24. - С.67-75 (у сшвавторств! з 1.М.Прожопною).

23. Категория интеграции в русском художественном тексте: уровни реализации, функции / / Русское языкознание / Респ. межвед.науч.сб. -К., 1992. - Вып.25. - С.55-61 (у сшвавторств! з Г.П.Тупицькою).

24. Образ грозы в романе М.Булгакова "Мастер и Маргарита" как результат категориальной мотивации / / Матер. У Междунар. Булгаковских чтений, посвященных столетию М.Булгакова (Киев,17 мая 1991 г.) - К, 1992. - С.142-148.

25. Образы птиц в структуре поэтической модели мира Т.Шевченко / / Русское языкознание / Респ. межвед.науч.сб. - К, 1993. - Вып.26. -С. 120-129.

26. Этномифологемы и их отражение в художественной речи Т.Шевченко: восточнославянские предвестники и символы / / Русская культура в контексте социально-исторических реалий Украины (конец XX столетия) / Матер. Междунар.науч.-практ.конф. (Киев, 22-23 окт. 1993 г.) - К, 1993. - С.151-154.

27. 0брази-етном1фологеми у дзеркал1 концепци Б.О.Ларша (на матершл! творт Т.Шевченка) / / Актуальш проблеми мовознавства у св^Л! праць

Б.О.Ларша I Ф.П.Фшна / Тези наук.конф. мовознавщв УкраТни (Ктв, 21-23 вер. 1993 р.) - К., 1993. - С.94-96.

28. Етном[фологеми в художньому мовленш Т.Шевченка: образ мкяця / /Взаимодействие украинского и русского языков на территории Украины и актуальные проблемы их исследования и преподавания / Матер. I Ганичевских чтений. - Т.2. - Полтава, 1993. - С.19-21.

29. Етном!фологеми в художньому мовленш Т.Шевченка: образи рослин / / Язык и культура / Тез. Второй Междунар.конф. - Ч.2.- К, 1993. -С.48-49.

30. Етшмфологема як вфтуальний образ 1 актуальний знак / / Семантика мови 1 тексту / Матер. М1'жнар.наук.конф. - 4.1. - 1вано-Франювськ, 1993. - С.214-215.

31. Предметные этноэйдемы славян и их отражение в художественной речи Т.Шевченко: образы птиц / / Стилистика русского языка: теоретический и сопоставительный аспекты / Материалы У1 науч.конф. по пробл. семантических исследований. - 4.2. - Киев-Харьков, 1993. - С.53-54.

32. Етном['фологеми в художньому моленш Т.Шевченка: концепт I знак //Мовознавство. - 1994. - №2-3. - С. 15-20.

33. Еткомгфологеми в художшй мов1 Т.Шевченка: образи небесних свЬил / / Шевченкознавч! студп / 36. наук.праць, присвяч. 180-р1ччю в1д дня народження поета. - К, 1994. - С.92-101.

34. Интенсиональная сущность художественного образа: вегетативные этномифологемы Т.Шевченко / / Русское языкознание / Межвед. науч.сб. - К., 1994. - Вып.27. - С.48-56.

35. Мифологема Лермонтова в мегаконтексте творчества и бытия / / Текст и методика его анализа / Матер. УП Междунар. науч.конф. по проблемам семантических исследований (Харьков, 24-25 мая 1994 г.). -4.2. - Харьков, 1994. - С.98-102.

36. "Ночное светило" и полимиры мифа Н.В.Гоголя / / Гоголь и современность (к 185-летию со дня рождения) / Сб. матер.науч.конф. (Киев, 24-25 мая 1994 г.). - К, 1994. - С.196-200.

37. ЛМфопрос-пр художнього тексту Шевченка серед комплементарних парадигм (лопко-лшгвктичний ключ) / / Ментальтсть. Духовшсть. Само-розвиток особистосп / Тези доп. та матер. М1жнар.наук.-практ.конф. (Луцьк, 18-23 червня 1994 р.). - 4.1. - Розд.1. - КиГв-Луцьк, 1994. - С.120-121.

38. Етномфологеми: функщ'У у склад/ м)'фа 1* тексту / / Функциональная грамматика / Тези доп. МЬкнар.наук.конф. - Донецьк, 1994. - С. 149.

39. Етном1фологеми в художньому мовленн1 Т.Шевченка: образ сонця / / Славянская культура в современном мире / Матер. Ш Междунар. семинара. - К., 1994. - С.191-192.

40. Художественный артефакт: концепт и явление / / Принципы функционального описания языка / Тез.Всерос. науч.конф. (Екатеринбург, 1820 марта 1994 г.). - Ч.Н. - Екатеринбург, 1994. - С.116-117.

41. Артефакт как отражение парадоксальности художественного текста: М.Лермонтов, Т.Шевченко / / Национально-культурный компонент в тексте и в языке / Тез. докл. Междунар.науч.конф. (Минск, 5-7 окт.1994 г.). - Ч.1.- Минск, 1994. - С. 126-127.

42. М-1фопрост1р художнього тексту: етном1фологеми Т.Шевченка у лопко-лшгв1стичному аспект! / / Ритуально-М1фолопчний пщхщ до штерпретаиД л1тературного тексту / Зб.'наук.праць. - К., 1995. - С. 11-21.

43. Провкники лиха 1 дол1 в схщиослов'янсьюй народнш культур! / / Ритуально-м^фолопчний тдхщ до ¡нтерпретацГГ литературного тексту / Зб.наук.праць. - К., 1995. - С.22-77.

44. Художественный образ в зеркале мифа этноса: М.Лермонтов, Т.Шевченко. - Монография. - К., 1995. - 486 с.

45. Миф писателя в контексте лексикографических проблем: предметные мифологемы / / Глагол и имя в русской лексикографии: вопросы практики. - Екатеринбург, 1996. - С.65-73.

Слухай Н.В. Художественный образ в зеркале мифа этноса: М.Лермонтов, Т.Шевченко (лингвосемиотический аспект).

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальностям 10.02.02. - русский язык, 10.02.01. - украинский язык. Киевский университет имени Тараса Шевченко. Киев, 1996.

Защищается 45 научных работ, которые содержат основы лин-гвосемиотической теории художественного образа. Исследованный материал: художественная речь М.Лермонтова и Т.Шевченко, содержание мифа восточных славян в этнических сходствах и различиях.

В диссертации осуществлена попытка исследования образно-художественной картины мира писателя на фоне этнического мифа посредством метода логико-семиотической рамки, а также изучения мифопоэти-ки М.Лермонтова и Т.Шевченко в сопоставительном аспекте; в контексте современной текстолингвистической и лексикографической проблематики.

Natalia V. Slukhai. Image in the Mirror of an Ethnic Myth: M.Lermontov, T.Shevchenko (linguistic semiotic aspect).

Dissertation for Doctor's Degree in Philology. Specialities 10.02.02. - Russian Language and 10.02.01. - Ukrainian Language. Kyiv Shevchenko University. Kyiv, 1996.

45 scientific papers containing basics of a linguistic semiotic theory of image are defended. Investigated material: image language of M.Lermontov and T.Shevchenko, the content of the Eastern Slavs' Myths in their ethnic likeness and differences.

The theses is an attempt, first, to research the writer's image world on the background of ethnic myth with the help of the method of logic-semiotic frame and, second, to do a comparative study of Lermontov's and Shevchenko's myth-poetics. In addition, the same research is done in the context of a modern text-linguistic and lexicographic problematics.

Ключов1 слова: художня мова, образ-м1фологема, м1фопоетична картина свЬу, ¡дюстиль, мовна особисткть, М.Лермонтов, Т.Шевченко, ¡нтенсюнальна мова, троп, текст, письменницька лексикограф!я.

у

Щддисаио до друку 16.10.96. Формат 60x84/16 Ум. друк. арк. 1,86. Обл. ии. арк. 2,0 Тираж 100. Зам. 557. 1996 р. Вид-»о <АДЕФ-Укра1на»