автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Идея народности в славянофильской литературной критике 60-х годов XIX столетия

Полный текст автореферата диссертации по теме "Идея народности в славянофильской литературной критике 60-х годов XIX столетия"

' АкАДЩІЯ НАУК УКРАЇНИ Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка

На прапах рукопису

КРШ'ВСШ ХРгіСГША мархівна .

їда НАРОДНОСТІ ' у СЛОВ"ЯНОІІГоСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ КРІГГЩІ 60-Х РОКІВ

XIX СТОЛІТТЯ 10.01.01 - Російська літпратура

АВТОРЕФЕРАТ длспртації на здпб^ттч вчпного ступеня кандидата філологічний наук

Кіі/Б - ІЄ92

Робота никоннна у підцілі [>осійської літератури І літоратур народів України інституту лігатури іи. І'.Г.Іііивченки

Науковий керіпник:

Офіційні опоненти:

Нроиідна установа:

академік Мі України, доктор філологічних наук, 'професор І.О.Діеиорін

доктор філологічних-наук, процесор А.и.Кулинич

КЯНДИДіІТ ФІЛОЛОГІЧНИХ наук

ІІ.М.Нагорна

КиЇНСЬКИЙ дерчаїшиїї ІіедарОГІЧНИЙ уніьерситет їм, М.ІІ.Драгоианона

І£)3 р. о_

_год

Захист відбудеться "_______" ________

на засіданні спеціалізованої ради "Д 016,36.02 в Інституті літератури іи. Т .('.Шевченка АН України

З дисертаціш можна ознайомитись у бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка А11 України

Автореферат розіслано "____

_І'Ж р.

Вчений секретар спеціолізоішної Ради

кандидат філологічних наук

лИ

Ь.іі.Зііиі-шцкІїлький

Антуальніі:ть досі.ідчення. Доля слов"яноИльського вчення п

російській літературі і російській науці н XX столітті складалася непросто, зачасту трагічно, і ми лише сьогодні починаемо поступово усвідомлювати, скільки зазнали моральних і художніх втрат, тільки тепер, із запізненням на ціла століття, повертаємо собі спадок, від якого так довго відмоплялисп. Слов"яно[іілг>ське вчення дозволяє най говорити про російську філософську і критичну думку XIX століття як про едино ціле, уявити її в усій повноті і розмаїтті.

Нема сумнівів, що той надсвичайно високий духовний рівень, котрий був притаманний передовій російській інтелігенції, визначався великою мірою й ідеями слов"янофільства. Слов"яж>'і>іли і ті покоління російських мислителів, що йми за ними, так щиро апелч-» очи до російської старовини й загальнолюдських цінностей, висуну ,-и ключові слова: киття і справа.

Робота, чо рокеруоться, присвячена вивченнп слов'янофільсько г теорії народності й особливостям розвитку російської літературної ' критики 60-х (юків XIX століття.

Сяов"яио£іли і слон,’янофільстно - дапнл тема історико-літерл-турних досліджень. Понад сто років привертає ця тема пильну увагу дослідників. Недавні роботи про "літературне слоп"яно]>1л;.ство", суперечливі судження вчених пі>о і їм і аспекти ідейного надбання слон"яж>$>ілів показали настійну потребу в осмисленні деяких загальних питань, від прагильного вирішення яких залежить успіх подальших конкретних досліджень. '

Одна з найважливіших причин прорахункії» слов"яноф1 льської історіографії/ на це вказував ще В.Завитневич/ - незадовільно вивчення дяерел, 'но стосуються історії елов"яно])іль ;тва.

Корпус цих днерел склався в основному на початок XX століття. Проте ідейне надбанні слов"яно{)1лія подано в ньому нерівномірно.

З цензурний причин, я міркувань суспільних/ а зячасту й особ^сти'/ видавці друкували переважно релігійно-філософські, історичні, художні твори, а також роботи я національного питання. Ряд стаття суспільно-політичного характеру залишалися для дослідників н-пі-домями. і, ''розуміло, вибірковий ПІДХІД ДО публіі'гції ч, _

минуче приводив багатьох дослідників до пмьт-ния аки'чгпч у г,:-~ сі’ітлечні історії «лов"яно&ільського гурта, н-'гГ'пю'П) юп ■

ділення окремих сторін вчення і, як результат, - більшого чи меншого викривлення головного змісту та історичного Сенсу славянофильства. ■ ■ '

Не випадково слов"янофілів одночасно вважали виразниками і поміщицьких, "охоронних" інтересів/ Г.Плеханов/, і буржуазних/М.Дер-жарін/, і навіть селянських. Найпоширеніша точка зору - визнання слов"янсфільства поміщицько-ліберально» ідеолог!єю/С.Дмиїрієв,

Н.Сладкевич, А.Галактіонов, ІІ.Никанцров, Е.Дузинська, (І.Руднична, В.Китнсв, С.Макашин, •£.Кузнецов, В.Кулсшов, М.Цимбяєв, О.Ннков-ський та гнУ0дн.л< такий підхід далеко не безспірний, тому він і викликає досить переконливу критику, а в рамках самої теорії - різного плану застереження і уточнення. ' /

Соме вивчення слов"янофільства дозволяє відтворити загальну картину розвитку літературної критики в 00-х роках XIX століття. 4 Довгий час домінуючи!! інтерес до демократичної літературної критики якоюсь мірою залишаз у тіні не тільки літературну критику 60-х, а П 40-х років XIX століття. Тому тзк і не були розкриті закономірності розвитку літературно-критичної думки того періоду. І лише в окремих випадках дослідники прагнули подивитися на літературну критику з філософсько-естетичної точ-и зору, як на явище, тісно (ювпязаііе перл за псе з тими чи іігаими суспільними ідеями.

Мета дослідження - відтворення реальної картини, до склалася в російській літературній критиці 60-х років XIX століття, зокро-ма - визначення в ній олов"янофільських ідей.

Згідно з поставлено» метою в дисертації накреслено таке коло завдань: . • ' '

- визначити історичні, теологічні та філософські дкерела слов”яна{>і льствя;

- зупинитися на питанні про шляхи розвитку слов'янофільської

теорії і народності; ,

- вказати на головні особливості літературно-естетичних поглядів слов"яіюфілів.

Науково новизна. До цього чісу не було написано жодної монографії, присвяченої слов"ят>И лай як єдиній групі літературних критиків, котрі заПизли печн*' місце о літ'-рчт.урі. Слов"яно[>ільська теорія народності пп#-рчо аішяізуоі-гс ие> історичному фоні, -йдеться передовсім про Полісі»)^ ЛОс.ст5н’!ін ІЙ63-ІЙ64 років. Н даній роботі по-ноюму іюлг'лчд'ісім;'і і р«.я теоретичних положень. Так,-

•лвпропонований автором термін "час критики" дозволяє переглянути традиційну періодизацію літературно-критичного процесу і виділити періоди, в котрих критика виступає як визначальний для "духу епохи" момент. Вперше літературна критика розглядається через "категорію спілкування", котра визначає головні установки, що характеризують рух як літературно-критичної, так і літературно-художньої думки.

Проблеми, що розглядаються, одночасно проектуються на практику» искільки літературна критика служить посередником між літературою і рецепієнтом, її роль у формуванні цілісного сприйняття досить велика. Звернення до російської ліберальної критики, до сла-иияно^ільгтва дозволяє поновити втрачену ланку у вивченні російської історії та літературно-критичного процесу 60-х років ХіХ століття. ’

Апробація роботи. Основні положення дисертації знайшли відобра кепня у доповідях, котрі були прочитані на науково-практичних конференціях » Ніжині і Тернополі. Робота також обговорювалася у відділі російської літератури та літератур України Інституту літератури їм. Т.Г.Шевченка АН України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з трьох розділів, вступу і висновків.

■ Зміст роботи

У Вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, характеризується наукова література з даної проблематики, визначаються завдання і методика дослідження, наукова новизна та практична цінність отриманих результатів.

Перший розділ дисертації "Про історичні й філософські джерела слов"янорільствп" присвячено аналізу історичних, теологічних і філософських джерел слов"янс>]зільсгва. Простежуються також зв"язки слоь"яноІ>ільського вчення з російським лібералізмом початку ХІХ сто ліття. .

З того часу як Росія була втягнута в коловорот європейського житгя, постало питання про відношення світу східного до світу західного.* В одних це питання вилилося у форму безумовного засвоєння основ і всіх особливостей західного світу, в інших постало як протест проти сліпого наслідування, як прагнення зберігати й поважати ті чи інші сторони рідної дійсності*

Уже з початку петровської епохи дедалі виразніше лунали голо-*и захисників снмостійності, духовної незалежності Росії. Досить :>гацати Кантемирн, Ломоносова, Верьовкіна, Ніколасва, Княжніна, Чулкоьа, Фонвізіш., Новикова, аби переконатися в тому, що в російській літературі ніколи не згасало устремління до семобутності, до істинно національного. Слон"янофільство тут не було чимсь новим, не-споділашм, воно примикало до настроїв, що вже давно володіли російським суспільством. Питання про самобутність народу, іі(.о національну самоповагу в перші десятиліття минулого віку були підняті на особливу висоту. Події того періоду - зростання національної самосвідомості багатьох європейських народів, прагнення до національного об''єднання і визволення - безперечно, сприяли появі слов"я-ии[>ільського вчення, ставши своєрідним ідейним каталізатором.'

Офіційні протиставлення Росії і Європи, журнальні натяки на "гнилий Захід", вихваляння "тиші й спокою" православної Русі, суперечки з питань російської історії, що їх викликав "Філософський лист" П.Чаадаєва, а головне - прагнення визначити своє стаплення до тоді шіьої епохи,' до миколаївської дійсногті - все не вимагало відповіді від тих російських лібералів, які не змирилися з торке-стьом "православ"я, самодержавства і народності". їх відповіддю і стало слов'янофільство.

Воно виникло в умовах різкого спаду суспільного руху, коли діячі раннього російського лібералізму виявилися неспромокииии протистояти натискові офіційної ідеології, наслідком чого і стпло визнання особливого шляху російського історичного розвитку. Слов"яно-фільство було своєрідним підсумком еволюції лібералізму декабристської епохи, відбигши суспільні погляди найбільш лівих представни-кіїз раннього російського лібералізму, так званих лібералів перлого покоління, що сформувалося о умовах миколаївської реакції.

Виникнення с;юв"янофіяьства знаменувало відхід від ліберальних традицій 1820-х років і початок нового етапу російського лібералізму. ' . .

■" Слов"яно{ііли 40-х і 50-х років заслужено вважалися ідеаліста-ии. Сплачуючи данину загальному захопленню німецькою філософіє», вони намагалися побудувати життя, яке б спиралося на непорушний і і.іодмінно величний ідеал. Однак п цолуках цього.ідеалу в багатьох <:лпа"рнофілів помітна деяка роздвоєність. В той час, як абстраго^ •

пана думка, особливо, в пору своєї незрілості, захоплювалася тією чи іншою філосарськоп системою, російсько серце, виховане на історичних традиціях народного виття, спрямовувало свідомість в інший бік, а саме - в царину кивої релігійної віри. Боротьба, ісо виникла на цьому грунті, нерідко супроводжувалася спробний примирити дві протилежні засади і, як правило, закінчувалася для одних повним запереченням віри, для інших - повним її торт.ествои,

Слов"янофільстпо не знало суперечностей міг, складовими частинами свого вчення, Національне було в ньому так тісно пов'язані; із всоеітньо-гсторичним, як того вимагала шеллінгіанська філософія історії.

1 На основі багатьох фактів можна уявити, в якому напрямку працювала теологічна думка слоі)"яно}й лі в: виясняючи теоретичні основи християнства в боротьбі з німецькою філософією, вони водночас знайомилися з історичними долями релігійних вірувань взагалі і християнства зокрема. Працюючи в'ЦИХ двох напрямках, слоп"яно}>іли невдог-зі досягли блискучих результатів.

Вельми важливо було б мати точна уявлення про ту літературу, завдяки якій формувався теологічний світогляд слов'янофілів. Відповідь на це питання ми знаходимо в листі І.Кириспського О.Ко'лелпі'у: мова тут іде про роботи ілері, Неандера, Василя Воронезького, Нгси-ля Великого, Іоанна Златоуста, І'фрерсра, МуравРоїм, "Правда pyccvof церкви", Богослоь”г Макарїя та Богослов’’’! Антонін Київського.

Названі тут твори церковно-і сіоричного та богословського змісту не вичерпують, звичайно, всього кола книг, які вивчалися г.лопчяііофіломи. Одначе uїП перелік цікавий в тому плані, ідо дозволяв певної) пірол Об"сднати дані, розпорошені по різних джерелах.

Друга глу а дисертації - "Розпиток слов”яно; ільської теорії народності. ” В ній аналізуєтеся стан слоо'"яно{іі льотна і слов"я:іґ>£іль-ської теорії народності на початої: шістдесятих років XIX ст.

З ВІДОМИХ ПрИНіШ ТІЛЬКИ в шістдесяті роки СЛОв”ПНГ)ї'ІЛЯ ОТріМ'/-ли можливість зироко пропагувати спої погляди.

Вкникнурли як реакція на просвітительський космополітизм, сло-з"яіі0{)ільстгі0 абсолютно логічно приПило до визнання, піс домі“у>'?:ч-о, . штопального принципу в теорії та житті. В цьому полягяс їх бг.'-.yv-нівна перевага перед іншими ’’партіями", котрі в більшості тччтдггг' не могли змінити свого напрямку, зялингчечись нп грунті чк-тпгп космополітизму.

- (і -

НпиОІЛЬЩ ДаЛСКОРЛЯЦНІ слов'янофіли швидко відчули, куди иоде їх протидія пануючим поглядам. Так, О.Хом’Яков, п поглядах якого крайнощі слов’Янофільства відчувалися меїшс, раніш за інших визнав народність ааг&льнолюдським, фі.пооофським принципом.

Кокен народ, стверджували слов"янофіли, як особистість колективна, має спою моральну ідею, яка і робить його власне народом, тобто єдністю свідомою, а не механічною, стадною. Ця ідея поступово проявляється в народній історії. Як і все морально, ці ідеали тільки тоді мають значення, коли вони суть цось вільно створене й засвоєне народом. Будь-яка ідея, нав’Язана народові, не дає плодів, залишаючись сухою гілкою. Таким чином, історія народу повинна бути справою самого народу. Звичайно, слов'янофіли не заперечували зовнішню, спонукальну силу, але, стверджували вони, ця сила може тільки тоді діяти на благо, коли нею керує народна думка.

Основний протест слов"янаі)ідІБ зводився до запереченій запозичення чужої національної культури, якщо їй надавалося значення абсолютної , тобто загальнолюдської. Головним і в культурі національній, і в історії с тільки народ. Тому не помітити народу в історії -значить, не помітити Того ролі у творенні своєї долі, не зрозуміти значення і змісту його ідеалів, тобто в підсумку ставитися до нього негативно. Карамзін помилявся тут, оскільки зупинився на зовнішніх фактах історії. Народ в його історії є, але - тільки-в ролі декорації/або хору/ у гГєсі. Соловйов помітив нпродні засади нашої історії, але помітив для того, їдай осудити їх. І він написав не історію Росії, а, як зазначив О.Хои"яко&, історію держави в Росії.

Під народністю слов"яно{)Ілй розуміли не тільки конкретний прояв визначальних риє народу в дану споту, але й ті засади, які народ визнає, в які пін вірує, до здійснення яких прагне, за якими судить про себе і про інцих. Саме ці засади для слов'янофілів і є народні, тому що весь народ їх засвоїв, вніс їх як владну основу, як провідну силу у своє «игтя. -

Національна ідея в такому вигляді відргпу * зетупиля в різку суперечність з давкими загапыюигин'црткмй засадами. Вона суперечила основам просвітительського ГОСМОПОЯІТИЗМу, КОЛИ ДОВОДИЛОСЯ, що лмди.чі пго одно, до якої дергани 1п;.гцати, іцо держава може складатися із якихзавгодчо народно-нарешті, що кінцева мета людства - об'єднатися у ве».світні і:•;/ [лаіч . Вона протистояла прагг-

тичному застосуванню цих принципів - системі штучних держав і планы* всесвітньої монархії. Пава національна теорія бачила умови народного прогресу не в тій чи іншій комплікації дерг.авних духовних сил народу, а в розвитку його самосвідомості й оновленні його ідеа--лів.

В роботі, що ргферуеться," аналіз становлення Я розвитку слов'янофільської теорії народності ведеться, так би повити, на фоні Польського повстання І863-Ігіб4 рр., оскільки саме воно стало пробним каменем для слов'янофільської тези про арапи конного народу на свободу.

Події польського повстання породили ще одну проблему такого ж плану - питання західно-російської народності, котре виникло в ці роки як реакція на польське національне панування. В нових умовах великоросійські ідеали не мали сенсу ні для українців, ні для білорусів, Ницо тут у держанні утворення "проникай4 живий вплнп суспіль- ■ них стихій, то іде активніший було це втручання и галузі літератури.

Цікава заміна понять відбулася в середовищі самої слов'янофільської школи. Раніше слов"янофіли раділи гиникненни слов'янських літератур як відродження народності і їх розмаїття здавалося тим розмаїттям діалектів древньої Греції, котре сприяло збагаченню і вдосконалений грецької мови/ Погодин Ы. "Ответ на филологические письма М.Максимовича"; Самарии Ю. "По вопросу народности в науке"; Хомяков А. "Мнения русских об иностранцах" и "О возможностях русской художественной иколы" и др./ Тепер це розмаїття здавалося ваві- . донським змішанням мов, котре чим швидше закінчиться, тим краще, тобто сприймали його шіНв так само, як і колиіайі противники слов"я-нофільстьа. .

Слов"яиофіли вагалися вже у своєму ставленні до розвитку української та білоруської літератур, а також дфольської народності /Самарин І). "По поводу защиты Киевской администрации г. Рол.Юзефови-чем", "Повесть об украинском народе"» "И? дневника веденного в Киеве в 1850 году", Аксаков И. "Опасно ли украинофильство для’русского народа", "Польский ли город Киев" и др./ Вони то визнавали їхнє право на існування, то сумнівалися в цьому. В теорії слов"янофільства й тепер повторювалося слово "народ", але вже в оросійденому плані.

Третя глава дисертації - Ідеї слов“яиофільства і літературна критим 60-х років". ' . • .

Реформи Олександра II зачепили всі сторони життя Росії: політичну, соціальну, релігійну, економічну. Б ц«й період почали .

формуватися ті ідеологічні і? естетичні принципи, які потім довгий час впливали' на свідомість Російського світу. Ще в 90-ч роках .

XIX століття кьіііолгуноп ЗЯЛШЧЖ!, що шістдесяті роки надто серйозне яіішцо в історичному ештті Росії, в котрому " і діячі другої руки, і рядова маса, що йшла впйред, зиПмямть таке к почесне місце"*

В іу;й ікГріод літературна критика займає особливе місце в житті суспільства, вона починає претендувати на те, щоб стати центром інтелектуальної думки, ідо було виявом гострої потреби осмислити весь комплекс складних проблем в житті й літературі. При цьо- ' му об'єднуються інтереси критика і письменника. Даний період у ро- ' боті, іцо реферується, виокремлено як особливий "час критики".

Традиційно критики прямо співвідносили літературну критику із суспільно-політичним литтям, ототожнюючи літературну періодиза- ■ иііо з-злгальноісторичнои/ Г .Поспелов; С.Петров, М.Кравцов, І.Неупо-коева/. Використовуючи терпін "час критики", мокна по-иовону підійти до ьліїсш: літературно-критичної періодизації, виділивши тут певні вузлові соціально-інтелектуальні точки. Такими вузловими точками, на наиу думку, є 40-і, 60-і, 90-і роки XIX століття і початок та 90-і роки століття нинішнього. ’ . .

В такі періоди літературна критика розвивається не стільки за рахунок високохудожніх творів літератури, скільки під впливом ' філософських ідей, виступаючи осмислюючим фактором літератури. Літературна критика в таких випадках знаходить найбільш повне своє ; втілення в "категорії спілкування"^. Категорія спілкування для'.літературної критики виступає як критерій, котрий дає установку на предметну цілісність вивчення методології ціннісного аналізу мистецтва. Причому ці установки виробляються-часом, тобторівнем суспільного розвитку. .Характер установки визначає весь подальший хід спілкування, .котрий моко зробити його неможливим або продуктивним.

Свою фазу літературна критика 60-х років глибоко і точно визна-. чає як перехідний етап в розвитку реалізму і літературного прсцесу

Шелгуїюн Н.В. Воспоминания. - М: Советская-Россия, 1964. - -

с. І6Ь . •

* Асмолоіі А., Ковальчук А, К проблеме установки в общей социальной .психологии// Вопросы психологии, 11375*- # 4-- с» 12 :

0 цілому, етап, котрий не нородаус ноього літературного напрямку.

Літературні критики розглядають і по-різному оцінсіють дни потоки літератури: "гоголіьський'Уптарий/, котрий оновлюється, але по радикально, і "новий", демократичний, що тільки зародку0і’ьс.я. -

Літературний процес почав вись ітлапатися п категоріях: стосунків автора і горол-нарпду, Полім зіткнень в шістдесяті роки, як ца було і в 40-і роки XIX століття, залипаигьсн філософські і.робломк, питання естетики та історичної науки. В атмосферу гострої полеміки включаються тако* психологія і фізіологія, етика і соціологія, література І мистецтво. НьРбільїп глибокий розвиток отримала СОЦІОЛОГІЧНІЇ теорія, оскільки сане тут віься пошук відповідей на питання політичного шиття, Б результаті М.ЧернилевськиЙ, М.Добролкібов і Д.Нимрсв допить і'шидко перейшли від. ідеалізму до матеріалізму и розумінні історії. Ідеалістична літературна критика 60-х років в основному продовжила лінію російського ідеалізму, котра означилася раніше, зливаючись при цьоиу в багатьох пунктах з релігією.

Безперечно, реальна критика була з точки зору її методу розроблена і вмотивована в ідейно-естеїичному й історико-літературно-иу плані найбільш грунтовко, причому з такою глибиною осмислення творчих принципів, що реалізуються На практиці, котрої не знав яо-д"н інший напрямок. Здавалося б, саме реальніП критиці найбільшою мірса і-належало бути вірною своїм програмним деклараціям, своїй теорії. Однак насправді - і Це, очевидно, тен один із парадоксів того часу, - вона була відносно далі від власної теорії, ані* критика "органічна", "худояня" чи "естетична’'.

: ‘ Хибність ідеалістичної естетики та "органічної" критики Ап.Тригерна і "художньої" критики 0Дом"якова, які на цій естетиці базувалися, реальна критика бачила в тому, :цо названі автори розгля-даюїь норми естетичного як певні апріорні норми, встановлені раз

1 назавжди, незалежно від.реального змісту і фор» літературної творчості, ■ . • • ■ . '

Ідеї літературного критика неминуче несуть у собі певний суспільний зміст - позитивний чи негативний. Вони або благотворні для теперішнього і аайбутнього поколінь, иають на читача гуманізуючий вплив, служать істині, добру і красі, або Цаять характер антигромадський і антигуманний, деструктивний, руйнівний. Так, час перетворив реальну критику на один із сильних деструктивних

елементів. Звідси постала необхідність глибокого аналізу ідеалістична* літературних напрямків як дослідження обумовленості істори-ко-літературного щоцесу і розкриття їх, напрямків, справжнього суспільного змісту і суспільної цінності.

В роботі, ідо рореруєтьсп, дослідження літературно-естетичних поглядів слов"якофілів продиктовано необхідністю для сучасної наукової літературної думки шукати можливі шляхи розвитку літератури вільної від соціологічної домінанти.

Найважливіша ««та слов“кнофілів - відродження російської цивілізації на основі російської общини та православ'я. Слов'янофіли

Іі/укали Х/ДОЖНЬОРО, ІНТУЇТИВНОГО ПОГЛЯДУ, КОЛИ ГОІіОрИЛИ про цілісне розуміння мистецтна на противагу розумінню раціональному. Більшість слор"янофільських статеП, дисертацій, книг мали художній характер із елементами соціології.

Головне завдання. слов"янсфі лі в - оглянути духовне уитть людства з точки зору релігійних засад. Ідея промислу бочого лягла в основу слов"нііофільсі,кої теорії літературного руху, котра повністю залежить від національного ел-зменгу як в історії, так і в літера- . турі. Народ г. духовним організмом, а тому і роавиьатися він повинен із своїх органічних основ. Вплив зовнішніх факторів, як.і сприйняття національних стихій не тільки на заперечувалися слов"яно-філами, а визнавалися за необхідне. Однак сприйняті ззовні елементи повинні бути перероблені згідно з особливостями народного руху, не атрофуючи йога самодіяльності, не змінюючи його основ і, взагалі, не зазіхаючи на його самобутність. 1 якщо література е часткою, духовного самопізнання народу, якіііо художнє слово стосовно до суспільного життя народу т є порожнім звуком, то ідея національної літератури, котра виводиться із тих засад, с великой істиною, яка навряд »ш-може кии-небудь заперечуватися.

У передмові О.Хом"якова до "Історичного збірника1' Валуова ' слов"янофіли вперше "кинули рукавицю” всій літературі того часу, оголосивши її ненародном. Тому їх почали навіть плутати э тими противниками "натуральної школи", котрих називали послідовниками ри-торичнот школи. Слов"янофіли були дітьми йрого часу і ка них лежав иідйкіок гоголівської епохи, хоча вони й не помічали цього. В чомусь. ■ ЯріЬуИІЛО, ВОНИ ПОМИЛЯЛИСЯ. Але хоча ВОНИ Й були ОДНОГО з

іоі'-зк'и часу, "праш’п", за слоі-лми останнього, була на їхньому

боці. "Правда гаме там і е, де вони її шукяоть^,- казав Гоголь.* Саме слов'янофіли відкрили Лому очі нп те, ідо його "бпИісОїЧ и чг— ОбГОНИМОЯ" ҐІЙДОСТЯТИЬО для російської людини, ян би не лестила швидка їзда його патріотичному почуттю.

Вагання і сумніви виникали у слов"янофіліп з приводу самого змісту поезії, з приводу зямдань творчості. У зв"язку з тим неминуче' виникало питання: чи «ас поезія яке-небудь зннчмоія для суспільного життя, а чи творчість відносить поета п інші сфери, абсолютно відсторонені від навколишньої дійсності. Так, наприклад,

І.Аксаков вирішив це питання в дусі -судоу,нього епікуреїзму. Аль якщо мистецтво видавалося І.Аксакову/ правда, лито певно»» міро.)/ одним із засобів епікурейської насолоди, то треба сказати, що одночасно в нього виникали А іноі думки про значення мистецтва, і він рікіуче визнавав його такая засобом Людського прогресу/ вір'л "Голос віку"/. Визнавши мистецтво засобом, І.Аксаков вказував на його високу, ідеальну мету.

Слов"чио!>іли/самі того не усвідомлюючи/ мали, так би мовити, чіткий розподіл обоп"язків у галузі літературно-критичної діяльності, О.Хомяков розробляв завдання і мету літературної слов"яно-фільської критики/ "Листи із Нарина"/; І.Кириепськиіі виступав як теоретик літератури/иДсв”лтиадцятий вік”, ’’Огляд сучасного стану літератури"/; оглядом поточної літератури пвГипвся К.Аксзкоп/"До-свід історії російської літератури" Микитенка",'‘Петербурзький збірник" М.Некрасова, "Бідні лади" і "Двійник" £.Доотог.пського/.

Одним із наРбільп послідовних у відстоюванні слов"янофі.>\ ’ ■ ич літературно-критична* переконань був К.Аксаков. Він пертим почав працювати в царині критики після "красного письменства”. Так, типова для К.Аксакова стаття/типова і для всього слов"я.нофільсь!;ого гуртка/ іо "Московського збірника", де розглядається виданий Ге-кросовим "Петербурзький збірник", в якому, як відомо, були надруковані тзори маїТже всіх предстаників тодішньої молодої прогресивко літератури. Але на любив їх К.Аксаков, ніяк не визнавав. 1 гсс :>а ту «"відірваність" від нвроду. Найбільше, між іниим, дісталося

^ Переписка Гоголя. - М: Изд. Шєнрока, 1911. ~T.II. - Г..Ь02.

Достосвському :іа "Бідних ладсЯ" і "Двійника", й яких критик іюба-чиї* невдале нагліцуваннп Гоголя. Дісталося Я Тургнчсву, який, на IV'tt'V К.Аі*СаКОНП, ПИІ1Є "ДОДПЛІ ГІрне р гір"'е". Що ж стосується сіапі !іл'’''ліік:!іко'о про російську літературу, то в нгР Д.ссаков ":>иіиив неуцтво". ■ ■

Але ІК ТІЛЬКИ осуд ВИКЛИКаЛИ "гВЧ'е.’буріЬКІ літератори" у сло-п"яііл{|іль-;і.і;ого крити.-са. Оскільки несг.риЛнягтя письменників відбу-рчло-'н ііиклсчно на ідейному грунті, та будь-який успіх суперників І! ЛІТ“рПТур.іІЯ діяльності, яки Я буп хоч трохи симпатичний К.Акся-кову і співпадав з осношии Його суспільно-політичного світогляду, зусгрічьь о Рогз Року гарячо ставлення. Так, стаггп ОЛ'ерц'Чіа/під ін:ег;;оніuju Іскандер/ пін зідніс до "числа розумних, чудових" за тс, иір вона розвінчувала ту загальноприСннту брехні), яка в будь-RKOUy суспільстві І-ВР^ОСТЬСЯ О іНЯКППу бЛЗГ'ОІИ'ИСТО^НПСТІ ,

Борона ідоям GO-x років частина російської журналістики любила підкреслити, 'но "громанянськп позиція", котра відсувала на задній план безпосередню художні завдання, створена в російській літературі Нокрасоним і критико?; Доброл-ібЬг'а !> ,'Іисарска. Це твурд^ення спраяецливе лиі;іс частко ію. А;гко ЯК'ІО придивитися до слов"я st/J.-t льськоі гюезі ї та літературно* критики, то неважко пере-конаїисн, :.іо ь особі націям) талановитих ср.оіх прідсмвмиків нона аадопго до 60-х років рі’ііуче відкинула "чисте иистсцтро" і повністю присвятила с’бс громадський тсипи/ н роботах К.Аксакова ии зиах'О-ДИМО теоретичне обгрунтування такого розуміння поезії і навіть відкриту проповідь громадянської тсндпччіЮності - "Огляд сучасної літератури" it)'// р./, ' '

4о к стосусться загальний поглядів сдов"ямс[нлів на російську літературу, то вони порт за wc г.олпгя'лть у вик; чтті ідеї наслідувальності у нвчпку гисьчі’нстрі. Початок такоі'о х.п истсру наслідування вони вели від ІІетрс. Лочя' І п ;>осгйсмгідопетрігській літературі провідну роль і'іді"раг.'|п ел"м'нт наслідування: кало не наполовину росі fir.ькс. писі.мгнсгго Оуло ;.-.і!;.с:іетітова«ю прямими перекладачі' тг. пчр.'ігобкаии гт.-снци' зр-м-ів. Так, ійАксаков виділяв у поіі'-трі пські й «носі :;і*п п<ч і от/ - :;*• і іііеля Кйрамзина,

И певному російська література наслідувала західноєвропейський класицизм, 8 ч зь"язку з тим, що сама г.пропейська література, беручи ча зразок "дачній світ", у«е ііо ібпвлгний киття, була нгрухо-ма"/К.Акі'пкоп/, то і російське наслідування було поцпійним»

Слгт"яно|)і.и.ська літературна критика сповнена иристристі, <У5у- -іч'ння, спрямованого проти нпнародності няпого гтсьмонстпи, його наслідувальності, 8 тону безплідності. Але у своїй програмі прлк-тично' .діяльності сЛі>п"яно}>іли не Лили далі загальник і тону гібсол^тно інши жячених вказівок. Вони нп добудуєм споруди елок"н-ііоііі льсько і критики, котра, зо їх розумом, покіикянд були ЯВИТИ сьітомі досконалу гг-рмонї.-о: кочно янипо » літературі налякало розглядати В ЙОГО ЦІЛІСНОСТІ, у СНІТЛІ З'іГ.'.ЛЬНОЛ'ОДЄЬЦОЇ справи, народного ідомлу, а іі“ злиденної філою(іії руйнування, н:о влупить для до-сіігнення найближчої ілюзорної мети. Цей під<ід однаково підкидай як ідеологізонану критику Ц.Дойроічбоья і псього тодішнього "Сомре-монникп", гик і суто естетичний підхід Друкиніна й Воткіна.

Основний па{іос слои"яно])ільської літературної критики - як "за правдою" влаштувати життя, врятувати його Рід безглуздя, налагодивши на засадах добра й розуму, - яияпляс її національну самобутність як духовного яііииіа. Вона прагнула стяти виразником народного духу як сили, від якої залежать усі прояви лодської дуті.

Слов"янофіли створили свій літературний ідеал за власний і.имво-лом віри. Згідно л ник слав"яна]ііли і власні літературні твори насичували суспільний зиістои, прагнучи виразити в нюс ті чи Інші погляди Я переконання. Але слов"янофільеька поезія була не просто чужа чистому мистецтву, тобто вона була не тільки гроиадянськи заянга*ованогс, а відбивала переважно заповітні мрії П ідеали викл;' но сього слов'янофільського гуртка. В ньому розумінні слов"янофіль-ську поезій но без підстав «взивають "партійною поезією". Справді,

і драма, і лірика, й епічні уривки, за винятком деяких творів І.Ак— сакова та О.Хо»"якова, являють собою не до інше, як віршований чи драматичний парафраз основних і другорядних тез слов"янофільського вчення. То був новий вид пропаганди своїх переконань, література переважно па«5>летно, Тенденційна. Читаччи поетичні твори, цо вийшли із.слов"янофільського "табору" 1 численні статті, котрі розкривають Основи самого вчення, не иот.на не бачити, що парші служать , поетачнем пояс-

ненням других і що там і тут - один і той самий зміст, тільки втілений в різних формах. . '

Висновки . Політичний і духовний стан Росі'^шістдесятих років XIX століття сивів літературну критику на одне із чільних місць у суспільстві. Склався осо5лиоиЙ"ча^ритики", в якому критика була заповнена поточними філософськими ідеями. Уже неможливо було говорити тільки про літературну критику, її повністю підминає критика естсгико-філософська. Саме це відповідало літературно-естетичним поглядам слов"янофілів, котрі-з відомих причин тільки в цей період отримали можливість видаватися.- Літературна критика слов"янсхрілів постала перед російський суспільством у ізигля-' ді абстрактної побудови, котра з'Чшияася свого часу ик потреба виразили в літературно-критичній формі почуття національної самоповаги. Це була швидше літературна теорія з романтичними аксесуарами, більше „ідеалістичне поривання філософськи настроєної людини, ані« тверезий аналітичний погляд.

Взагалі, ніхто в російській літературі‘не говорив з таким екстатичним піднесенням про національну культуру, свободу слова та інше, як слов'янофіли. Для західників переконання в необхідності народності, свободи слова було настільки азбучним, що не вимагало жодних доводів. Слов"янофіли ж, спонукувані прагненням відмежуватися практично від існуючих партій, всіма силами намагалися очиститися під них і це породжувало той ентузіазм, з яким слов"янофіли проповідували елементарні принципи громадянського сні вжиття. . ' -

Не важко викривати помилки в статтях слов"ннофілів, однак слід пам"ятати, що слов"янофіли у своїх літературних і суспільно-політичних поглядах на кінець шістдесятих років стали більш тверезими, романтична пов"язка поступово зникала з їхніх очей, а ви-ьчення роальної дійсності безжально розбивало їх ідеалістичні побудови. З інлого боку,щоб правильно оцінити слов”янофільське вчення, необхідно сприйняти’їх погляди на особисте, культурне й суспільне життя. Необхідно зрозуміти елов"янофільсТво як пошук нових форм киття на основі істинної моралі, як суму високих естетичних зьповітів, багато з яких не стратили сього значення і в наш час. ' . '

Основні положення дисертації відображені в публікаціях:

1. Граф-Г.А.Кушелев-Везбородко - издатель и редактор журнала "Русское елово"/ІВЬ9-І662 гг./ // Література та культура Полісся. - Ненин, І990. - Вш.І - С.43-46

2. Категория общения как область выражения межнациональнік взаимодействий // Тезисы докладов и сообщений научно-теоретическоI» конференции/ май 1991 года/. - Тернополь, 1951. - Тезисы.

3. Литературно-эстетические взгляды славянофилов // АН Украины. Ин-т литературы им. Т.Г.Шевченко. - Киев, 1992, - 19 с. -Деп. 2оуУ> - ГЬГГБ Украины. - 24.12.92.