автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.06
диссертация на тему: Институализированная православная религиозность в контексте современной общественно-политической ситуации в Украине

Полный текст автореферата диссертации по теме "Институализированная православная религиозность в контексте современной общественно-политической ситуации в Украине"

РГ6 од

АКАДЕМ1Я НАУК УКРА1НИ

5 / ИЮЛ 1333 1нститут ф.лософ{1

На правах рукопису

БОНДАРЕНШ BiKTop Дмитрович

хшлитумэов/ша православна релшйнкяъ

в kdhtekcrl сучасш1 сусйлью-гкштично! ситуац11 в унрадо

Спецхальшсть 09.00.06 - icropia i теор{я рел!ril, в!льнодумства í атеТзму

автореферат

дисертащ! на здобуття вченого ступени доктора фглософсысих наук

Khïb - 1993

Робота виконана в 1нсти1утх фглософх! АН УкраЗсни

0ф1цхйН1 опоненти:

доктор ф1лософсышх наук, професор б.К.Дулуман

доктор фхлософських наук, професор В.К.Танчер

доктор гсторичних наук, професор П.К.Лобазов

Пров1дна установа: Ки1вський деркавний педагогхчний Iнети аут 1м. Ы.П.Драгоманава, кафедра культуродот.

Захист В1дбудеться 11_" _ 1993 р. о 15-й годши

на заехданш Спещалхзовано! ради по захисау дисертацхй на здо-буття вченого ступени доктора фхлософських наук Д 016.26.01 при 1нсти1ут1 ф1лософи АН УкраЗЕни.

3 дисертацхеи ыожна ознайомитись у б1блхотецх Хнституоу ф1лософ11 АН Украхни.

Адреса: 252001, Ки1в-1, вул.Трьохсвятительська, 4, 1нститут ф!Лософ11 АН Укра1ни.

Автореферат роз!слано "_" _1993 р.

Вчений секретар Ради

В.П.Козловський

I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальность теми досл1дження. Одним э найважлив1ших наслгд-кгв суспгльно-полгтичдах перетворень у колишньому СРСР, а згодом I в УкраТн!, стало повернення кнЬс народ!в до апробованих люд-ством шляхгв сусгпльного прогрееу. Так! г1гантськх зрушення пе-редбачають глибом сгруктурш зюни сусгнльного оргащзму, що до-корхнно эм1 нюють його хнститущйну 1врарх1ю. ДеЦвологгзацхя 61льшостг сфер життя суспгльства веде до того, що його гнститу-ти починають розвиватися за Iманентними законами, вхдпов1дно зш-нюючи св!й статус. Найб1лыпою отрою цей процес торкаеться тих Iз них, як1 поС1 дали рашше неадекватне собг шсце в структур! су-сшльних :нститут1В, тобто або користувалися всебгчною гйдтримною режиму влади, або, в}дпов}дно, зводилнея няи до стану марг!наль-них явищ.

До розряду остеитах довгий час належала церква, що з гдеоло-гхчних мотив! в була вгднесена до позасистемних елеменив сусп1 -льства "реального соц!ал1зму" I п{ддавалася утискам та гон!нням. Наслгдком цього стало тимчасове звуження функщонування релггхГ в сустльшй св1домост1 та згортання 1НСтитуал1зовано1 релШй-ност1, осктлыш остання була найзручмшим об"ектом для антицерков-них акщй, що прантикувалися в пожовтневий пер1од нашо! 1стор1Г аж до К1нця 80-х рокгв.

В остант роки роль рел1г11 та церковних гнститувдй в су-спгльствг кардинальним чином змхнилася. Релгия стала претенду-вати на роль "морального якоря" людини, а церква з об"екту маж-пулящй перетворилася на впливовий фактор су спх л ьно -по л г ти чно го процесу. Сказане особливо стосуеться тих релгийних оргашзащй, щд впливом яких перебувають м£льйони людей, а 1хня дгялыисть В1дчутно позначаеться на всхй культурно-хдеолоичнгй атмосфер! суспгльного життя. Щодо цього в УкраУнг особливе М1сце посгдае 1нституал1эована православна рел1ггйнгсть, що хсторично тут до-шнуе.

Рел1Г1йН1сть як свгтоглядна характеристика гндивхда чи гру-пи, що знаходить свгй вираз у сукупностг рел!гхйних рис свгдомос-и, поведхнки та вгдносин, з умею повнотою розкриваетьси лише в 1нституал1зован1й форга. По суй сьогодн*, коли рел1ггйн1сть

людини перестала розщнюватися як одх озна характеристика, а цер-ковне життя розвиваеться за власнимн закономрностями, з"явилася можлив!сть безстороннього, дехдеолопзованого анал1зу цього складного феномену.

1нституал1зовада релШйшсть, природньо, може аналгзувати-ся як з позиг^й сощологИ та 1сторН релШ1, так ! з позицН II психолои! та фхлософИ. Однак у розр!з1 обрано! теми, де до-слхджуеться взаемовплив православних церковних {нституцгй та гн-ших сусшльних 1Нститут1В у сучасн!й УкраТН! ,на нашу думку, сл1д В1дцати перевагу самв фхлософсъко-сощ ологс чному вивченню хнсти-туалхзовано! православно! рел1гхйност1 та розгляду 1сторичних особливостей II функщонування.

Анал13 напрацьованого у щй сферг переконуе в тому, що не вс1 сфери життед1яльностг православно! церкви та II взаемодг! з 1ншими согйальними хнститущями вивчалися однаково активно. I за кордоном I особливо у нас над дослгдниками цих проблем тяжх-ли хдеологгчнх стереотипи, що диктувалися полгтизацгев суспгль-ствознавчих доацджень. З&кордонш релхг1езнавч1 центри та окре-1Й досЛ1дники прид!ляли основну увагу вивченню державно-церковних стосунк1В як однгй 13 найбхльш вразливих ланок внутр1шньо! политики СРСР . Вгтчизняне рел1г!езнавство несло в собг 1гай вади, що були зумовлен: особлив!сто розвитку нашого сусп!льствознавст-ва в редянський период Iсторг!. Серед них особливо слхд вкаэати на недостатшсть уваги до розробки питаяь, пов"язаних гз змхнами на р1внг 1Нституал13овано1 релхгайност!. Православна релгийшсть належить до найменш вивчених II ргзновид1в. Даючи ощнку працям, як! з"явилися у щй галузх, М.С.Горд1енко справедливо зазначае, що "...прихильники православ"я дослгджувалися лише виб1рково I не окремо, а в сукупноси з представниками хнших вхросповхдань, тобто в ход! вивчення релтйностс як тако!, без видглення конфе-С1йних особливостей парафхян православних храмхв"1. Кр1м того, вивчення православно! релгп Вноси велося поза врахуванням реального еусшльно-полх тачного контексту, що видаеться нам абсолютно недопустимим, особливо стосовно радянського перг оду гсто-рг1. 1нституал1зована православна релтйтсть дослхджувалася як монол1тне явище, без урахування нащонального колориту

I Гордиенко Н.С. Современное русское православие. - Л.: Лениз-дат, 1988. - С.149.

православ"я I взаггип впливу нащонально! ще! на середовище послхдовникгв православ"я.

Цг та 1НШ1 недолхки мають свое пояснения. Вони, значною карою, визначалися зов^штми обставинами, що 1х доводилось враховувати вченим, якх зосередили своГ эусилля на питаниях, пов"язаних з функцгонуванням православного релх гх йно-церковного комплексу в нашхй кра!нх пгсля 1917 р. Недостатня увага або пов-не хгнорування вченими-релггхезнавцями перел1чених параметрхв 1нституал13овано1 рел1Г1Йност1 пояснюеться не сильки складно-щами у добуванш матерхалу, що стосувався рел1Г1йност1, дериав-но-церковних стосункхв та рефлектування православним середовищем нащ ональноТ где!, смльки вхдсутнгста соцгального замовлення на подхбт дослщження або табуювання окремих Гх вгдгалужень.

Таким чином, актуалыпсть дослэдження гнституалгзовано! православно! релтйност1 зумовлена:

По-перше, необххднюстю встановлення сутшсних особливостей цього феномену та його вхдмхнностей вtд 1нших вияв{в релгййност! православних.

По-друге, аналхз еволлцИ 1Нституал1зоваяоГ православног рел1Г1йност1 в УкраТнх радянського перходу дав можливгсть на основ! В1дходу В1Д догматизовано! схеми цього процесу та вивчення джерел, що рашше не були введен: в науковий 061 г, простежити ос-новш етапи взаемодх I православно! церкви з хншми суспхльними 1нститутами в умовах становления, розвитку та занепаду тотал1тар-но! моделх св1тськоГ влади та унгтарно! держави. Таке вивчення функщонування 1нституал1зовано! православно! рел1Нйност{ до-щльне не лише з метою морально! репаращ! щодо церкви та В1 руга чих, а мае, насамперед, актуальний науковий сенс, оскхльки дае змогу утвердити в релхг1езнавств1 принцип ¡сторизму.

По-трете, вивчення церковно! ретроспективи, що не може роз-глядатися поза загальним сусп1льно-полхтичним контекстом у по-жовтневий пер!од, дае в{дповщь на питания про дезхнтегративнх впливи православного середовища Укра!ни на процес становления молодо! держави.

По-четверте, надзвичайно актуальним е вивчення 1нституал1-зовано! православно! рел1г!йност! як фактора нац1опального в!д-родження Укра!ни. Воно зумовлюеться, в першу чергу, масовидн1стю та нащональнога строкам стю православного середовища Укра!ни,його

неоднозначним ставленням до надх ональних вднностей укра!нщв. Виходячи э 1сторичних свгдчень та аналгэу сучасноГ ситуахц! в православ"! в Укра!ш, можна повтше використовувати поченцхал церкви в справг розвитку нацгонально! самосвгдомоси населения.

По-четверте, новий совдальний статус православних релтй-них 1нститущй вимагае не лише вивчення мехашзму Гхньо! дгяльно-си та симптоматичних зшн у православному середовищх, але й Зх-нього зв"язку з сощальними, тштичними, культурними та хншими перетворенняыи в сусгальствг. Це дасть змогу прогнозувати I по-м"якшувати конфлг ктнг ситуащ!, що виникаюгь М1Ж поелхдовниками православ "я, г сприяти таким чином утверцженню в сустльств! громадянського миру.

По-п"яте, суттеве розширення сфери функвдонування гнетиту-ал1Эовано! православно! релгпйноси та тяаиння церкви до вико-нання певних сощально значущих функщй потребуе моделнзвання оптимального використання сощально го потенщалу церкви г запобг-ганнн клерикал защ Г сусшльного життя.

По-шосте, вимагае посийного вивчення процес становления но-вих М1жцерковних стосункхв в Укра!нськ1й держав!, оекгльки ут-вердження на конфемймй кари республгки складно! конфх гурацх I церковних юриедикцхй е одним з нархжних каменгв подальшого розвитку демократ!I г сгивробгтницгва ш релхггйними оргат затеями.

1, насамкхнець, по-сьоме. Аналхз под1й у православному сере-довипц УкраГни дае змогу ощнити церкву як фактор мшнародного життя, що сприяе утвердженню укра!нсько! деркавност!, а також пов-Н1ше I об"емн1ше визначити причини утримування Московською патр:г-арх!ею укра!нських православии* у сфер: свого впливу, розглянути цг причини в загальному контекстх сучасних росхйсько-укратнських зносин.

Ступень опрацовання проблеми. Питания, повиязаш з характером I еволющеп православноГ рел1Г1 йностх, протягом останнхх деся-тир1Ч займали помхтне М1сце серед розробок представнимв св1тсько-го рел1Г1езнавства. В першу чергу це роботи М.Бессонова, С.Бхлоко-ня, б.Дулумана, М.Гордхенка, Ю.^ева, Ю.Калхнхна, А.Колодного, М.Красникова, П.йурочкхна, Б.Лобовика, М.Новикова, М.Одинцова, Л.Пилявця, В.Танчера та хншх автор:в, а також серхя колективних праць, що з"явилися, в основному, у зв"язку 13 святкуванням 1000-р!ччя запровадаення християнства на Руех. Особливо сл!д зазначити,

¡до в галуз1 вивчення православно! релхгхйноси помгтними е досяг-нення саме в анал131 процесхв, що прот{кали на ргвнг церковних !нститувдй ! особливо в богослов"!, де православна рел!г!йтсть представлена у знятому вигляд1. На хнших д!лянках эмгна ситуавд! не простежувалася так послгдовно ! предметно. Слхд згадати також ряд роб!т укра!нсытх вчених, що прямо не стосуються православно! релтйност!, однак дшоть методолог!» II до сложения як тако!,вони створюгать загальний фон для повшшого розушння взаемод11 церковних {нститущй з хншими СУСП1 льно-пол1 тичними утвореннями. Це перш за все пращ В.Гарадо, 1.Дзюби, В.бленського, А.бришева, П.Лобазова, Д.Мануйлово!, Л.Митроххна, О.Онищенка, О.Пр1цака, М.Поповича, Д.Степовика, С.$1латова, Л.Шапошникова. 1.Яблокова, П.Яроцького та гншх.

При налвноси в1дносно великого масиву свгтських православо-знавчих джерел слхд зазначити, що багато праць перелхчених авто-р1в несуть на собг певний вщбиток тотально! гдеолоизацх! су-сшльствознавства та контролю за розробками вчених з боку влади, що генували в недалекому мянулому. Серед найбгльших вад, що зава-жали I продовжують заважатя безсторонньому вивченню змхн, якх вхд-бувалися в сфер! гнетитуалгзоваяо! православно! релхгайност! та в сусшльствх взагалх стосовно церкви, елгд вказати, в перщу чер-гу, на вхдсуонгсть контекстуального пхдходу, тобто такого пхдходу до вивчення цього феномену, який би враховував вплив на нього широкого сощально-полхтичного оточення. У бхльшост1 випадк!в православна рел1Г1йтсть розглядалася як самодостатня величина, що роз-виваеться за хманентними законами, в той час коли вивчення 1нсти-туалхзовано! православно! релхнйноста взагал! неможливе поза вра-хуванням широкого соцгально-пол:тичного контексту, в якому розви-ваеться церква. Стосовно ж радянського пер!оду нашо! гсторх!, то ефектившеть вивчення релхгхйност! як тако! при !гноруваннх зов-шшнхх щодо не! фактор!в була надзвичайно низькою.

Недостатня синтетичн!сть осмислення процес!в, що вхдбувалися I вхдбуваються у сфер! !нституал1зовано1 православно! рел!пйноси з урахуванням Д1! величезно! млькоси позацерковних фактор!в, характерно! для В1тчизняного рел1г!езнавства, однак суттево згладжу-еться працями вчених украгнсько! д!аспори рхзних рок!в. Це перш за все дослщження Б.Боцюркхва, Д.Бурка, 1.Власовського. О.Воронина, Д.Дорошенка, В.Липинського, 1.0гхенка та !н.

Як вже зазначалося, в!тчизняне релхгхезнавство майже повн!спо

Iгнорувало навдональну специфх ку об"екта свого дослхдження, в да-ному раз1 1нституал130ван01 православно! рел1Пйност1. В широкому плат спхввхдношення етносу й релт! розглядалося в працях ОЛпатова, М.Копанищ, Ю.Римаренка, О.Шуби та 1нших. Однак мен-тальшсть украКнського православ"я та формотворчг фактори, що призвели до появи цього феномену, спещально не розглядалися ш-ким з В1тчизняних авторхв. Тут знову-таки треба водати налекне вченим укра1нсько! дхаспори.

Висока 1нтенсивн1сть зм1Н, що вщбуваються в релхийному життх Укра!ни в остакнх роки взагал1, а в православному середови-щг зокрема, вимагае бодай эгадки про помхтний пласт релхгсезнав-чо! публ!цистики, що з"явилася в останн1 роки у св1тських та конфессиях виданнях. Тут слхд назвати пращ В.Гули, ВЛванишина, Е.1с1ченка, М.Мариновича, б.Сверстюка та ряду церковних I полхтич-них Д1яч4в ново! генеращ!.

Мета I завдання досл!дкення. Метою дисертащйного дослхдження е эд1йснення фглософсько-сощо ло ггчного аналхзу специфхки функщо-нування 1нституал1эовано! православно! релхпйностх у взаемодх! з 1Ншими сусп1льними хнетатутами тоталIтарно! держави та за умов побудови в УкраТш нащонально! правово! держави. Реалхзащя ви-значено! теми вимагала постановки I вирхшення таких завдань:

- визначити порх вняльнх характеристики у функхцонуваннг православно! рел1 гхйност1 /в1дшнн0стх у сферах релхг1йно! св1домос-и, Д1ЯЛЬН0СТ1 та вхдносин/ на хнетитуцгйному та I вдив1 дуально-особисгссному р1внях;

- простежити законом!рност1 втрати православними церковними 1нститутами нащонально! специфх ки та розвитку 1х конформно си П1Д тиском тотал1 тарно! влади, що реформувала та шдтримувала хс-нування церковних 1нститущй уш тарного зразка I ставила на меи лхкв1дац1ю рел1Г1йност1 як тако!;

- показати половинчат!сть реформ у галуз1 церковно! пол1тики деркави в пер1од "перебудови" та довести неможливхсть П принципо-вого перегляду в умовах тотаЛ1тарно! держави та вгдсутност1 гли-бинних зм!н у самхй церков1, осмльки останшй вщводилася роль одного з 1Нтегратор1в Iснуючого сусального устрою;

- визначити оЬобливостс процесу нащонально го вхдродження в православному церковному середовипр, причини та рушйнх сили, що спонукають православн! церковт формування Укра!ни до участг в затяжному м1жцерковному та М1жконфес1йному конфЛ1Ки та можлив1 шляхи шшщзащ! мггкправославного конфлхкту в Укра!ш;

- виявити причини та механгзм полхтизащ! 1нституал1эовано! православно! релтйноси в Укра!И1 кгнця 60-х - початку 90-х рокхв та простежити характер II взаемодН з найактивнхшими участками сусшльно-полхтичного процесу в Укра1ш цього пергоду: по-Л1 тичними париями, суспгльно-пол1тичними рухами та молод1жними полгтизованими органхзащями;

- спрогнозувати подальше становления конфесгйно! карта Укра-1ни та розподхл сфер впливу М1ж православними церковними утворен-нями р1зно! оргентащГ, що визначаються характером !х саморозвит-ку, внутр1шн1ми процесами в укра!нському сусшльств1 та зовнгшнг-ми, щодо православних церковних структур в Укра!Н1, факторами.

Наукова новизна дослтдження полягае в комплексному анал131 хнституалгзовано! православно! рел1Пйност1, I! розвитку в широкому социально-поличному контекст1 Укра!ни на еталх здобуття нею реально! самостгйностг. Специфгка становления, сучасного стану та майбутнього православного церковного середовища в Укра!ш розкриваеться рядом положень:

- визначено сутшснх особливостг хнституалхзовано! православно! релтйностх. На вгдм1ну вгд негнститущональних ц форм, що являють собою 1ццявхдуально-особист1снг установки у св!домоси, сфер! Д1ЯЛьност1 та вщносинах в!ругочого, хнституалгзована ре-Л1г1йн1сть вхдзначаеться новим рхвнем розгорнутостх, ст1Йкост1

та контрольованоста зовш релейного компоненту св1домост1 маси вхруючих, суборцинащйниш зв"язками, Ц1лхсн1стю системи релтй-них вхдносин. Рел1гхйш вгдносини виступають тут у едност1 в1ро-вчення, обрядовостх та оргашзацг!. Православна релхгхйнхсть у в1дпов1дност1 31 спецификою догматики, церковною арх1тектон1кою та традищею може повноцхнно функщ онувати лише в 1нституцхональ~ Н1й форм1, виступаячи при цьому суб"ектом системи сустльних вщ-носин;

- на основ1 анапгзу еволюцх! православно! рел1Г1йност1 вияв-лено, що лише в шституалхзовашй II форМ1 забезпечуються вхдноси-ни безпосереднього виробництва, обмхну, розподхлу та споживання релтйних хдей, знань, 1деал1в I тлн. За допомогою релШйного

Iнетитуту в1рутачх включаяться в русло певних традицхй, приписав та норм поведхнки, а совдальш функщ! релхгЛ одеркують опору в релхпйному 1нститут1 як специф1чн1й сусп1льн1й органгзацг!, Д1-яльнгсть яко! повиязана з уаею системою сусшльних В1дносин. В радянський перход 1стор1! Укра1ни зовнхпш щодо церкви фактори

вдагравали визначальну роль в II дгяльностг, тому без 1х враху-вання неможливо одержати в1ропдну картину еволющ! православно! релхгхйностх. Цим обумовлено докоргнний перегляд автором пергоди-защ! 1СторгГ православ"я в Укра!ш в пожовтневий час та 1ерархх! эовшшшх чинниив, як! справляли пом1тний вплив на православие середовище У крайни. Вирх:шальним фактором, що справляв руйтвний вплив на гнституалгзовану релгпйшсть зокрема I в першу чергу на православну, на територг! колишнього СРСР були прояви етатизму, ЯК1 базувалися на коргншй суперечноси ствхснування тоталитарно! системи влади I релхгхИного фактора, що продовжував зберхгати ся в життх суспхльства.

Основна особлив1сть еволющ! хнституалхзовано! православно! рел1Г1йност1 в Укра!Н1 в цей пергод полягала в тому, що тотал:-тарний режим, справляючи економхчний, пол:тичний та 1деологгчний тиск на церкву, намагався максимально денацхонал1зувати 1!. 2на-ряддям денащонал1защ! фавославних церковних структур в Укра!Н1 стала Московська патрхарххя;

- основтам З1.п стом змхн, що вхдбувалися в православ"! Укра!-ни в пергод I! перетворення на самостайну деркаву, стало вхдрод-ження нащональних особливостей православ"я та участь церкви в процем загального национального В1дродження. Особливхсть цих ЗМ1Н полягае в тому, що православие церковне середовище неодно-рхдне у своему ставленш до нащональних щнностей.

Згадана неоднорхдшсть православного середовища в УкраТнх та фактори эовшшнього впливу, а також особлив1 стосунки РЛЦ з тота-лхтарним режимом у недалекому минулому породили мхжконфесгйний та мхжцерковний конфликт в Укра!нх. Ниш його серцевину складають М1Жправославн1 суперечноси, що базуються на рхзному ставленщ православних церковних формувань, якг Д1ить в Украгш, до питания автокефалг! православних в Укра!н1;

- шляхи мхншхзащ! М1жправославного конфл1кту пролягають через поступове зменшення впливу закордонних релтйних центргв на православних в Укра!н1. Природно, що виххд православних церковних структур Унра!ни зх сфери впливу цих центргв повинен Еодбува-тися на основх православних канонгв та церковно! традищГ. Можли-ве сприягаш держави церквх у справг досягнення нею статусу авто-кефально! не повинно носити неоетатистського характеру;

- аналхз взаемодхI православних церковних 1нститущй з пол1-тичними формуваннями Укра!ни переконуе в тому, що загальна тен-

денцхя у ставленш пол1тичних парий, сусшльно-геш тичних ру-XIв, молодхжних пол!тизованих органгзац1й та 1нших громадсько«-полгтичних формувань до релггхйного середовища така, що вони, допомагеючи у становленш реально! свободи сов1 ст1, намагагаться використати релхгайний фактор з власною метою. Взаемовплив широкого полгтичного спектру Укра1ни з православним церковним сере-довищем призвгв до подальшо! детатлзащ! пхдходгв ПОЛ1тичних формувань до релгггйного питания - з одного боку, та до наростання рол: нащональних цхнностей у православному середовищ - з другого;

- в раз1 переходу УкраЮТ до ринкових вгдносин, демократичного сусгальства та правово! держави у сфер1 релтйного життя утвердяться принципи плюрализму та вгротерпимостх. Це призведе до ускладнення конфхгурацх! православних юриедикщй в Укра!га, дом1нуючою серед яких буде православна автокефальна церква - пра-вонаступниця Ки!всько! митрошш!, що доб"еться визнання вселен-ським православ"ям.

Теоретико-методолог!чна основа дocлiджeшiя I джерела

Методологхчнога х теоретичною основою дисертащйного дослхд-ження стали, з одного боку, нар1жн{ положения сощолой! релт!, що базуються на принципах структурно-функщонального аналхзу та "методолог:чного атеГзму". 1х використання дало можливхсть роз-глянути 1нституал1зовану православну релтйшсть не лише як специф1чний об"ект, що мае суто соцгальне походження, але й у II взаемодх1 з 1ншими сустльними хнститутами, в умовах сощально! статики та динамхки. 3 другого боку, загальнонауков1 принципи об"ективност1 та I сторизму, на яких автор також будував методоло-ичну та теоретичну базу свого дослхдження, дали можливхсть вхд-кинути одномхрну стратиф1кац1ю православного релхгхйно-церковного середовища, що базувалася на домгнування класово! ощнки рол1 церкви в суспхльному процесг. Це забезпечило можливхсть науково-го аналхзу взаемод11 складових православного рел1Г1йно-церковного комплексу та його спхВ1снування з хншими сусшльними 1нститутами, а також сприяло визначенню системи хндикаторхв функхц онування хнституалхэовано! рел1Г1йностг, яка давала б змогу запобхгати дез1нтигративним процесам, у самхй цернв1 та II дестабохзуючому впливов! на сусшльство.

Суттеву методолог1чну допомогу, особливо в аналхз1 специ-фхчних рис гнституалхзованоГ православно! рел1Г1йностх укра!н-ц!в, надали пращ укра!нських фхлософхв, хсторикхв та релте-знавщв р1зних епох. Серед них сл1д вид1лити пращ В.Винничен-ка, М.Грушевського, М.Драгоманова, Д.Дорошенка, О.Лотоцького, Н.Полонсько!-Василенко та 1Н.

Поглибленому розушнню церковно! пол! тики уштарно! держа-ви та тоталитарно! влади в радянський пер!од сприяло систематич-не вивчення партхйних арххвхв КПРС, прадь чхльних Д1яч!в партх! та деркави цього перходу. Опрацюваннга методологгчних пхдходхв до розгляду цхе! проблеми сприяли твори Б.Боцюркгва, О.Меня, Д.Поонловського, Д.Фурмана, С .Платова, У.Флетчера та хн.

Дкерельну базу даного дисертащйного дослгдкення склали ф1Л0С0фськ!, гсторичш та рел:иезнавчг пращ широкого кола В1Т-чизняних та закордонних авторхв. Активне використання в робой матергалхв з пер!одичних видань пов"язане з необххдтстю враху-вання поточного моменту у стосунках православних церковних фор-мувань з хнпшми сусп1льними 1нституташ. Важливим джерелом, яким пост1йно послуговувався автор, були богословськх пращ в галузх церковно! 1Стор1! та нонфемйних ощнок найважливхших зм1н у житт1 церкви та сустльства. 0крем1 висновки дисертащ! базують-ся на даних сощ ологс чних дослгджень сучасно! релтйностх, що проводилися за участю автора в 1991-1992 рр. 1нститутом ф!лосо-ф1! та Укра!нським гнетитутом проблем молод1 в 61 лыгоей областей республхки.

Теоретичне 1 практичне значения робота полягае в першу чергу в тому, що вшй зроблено спробу в1Д1йти вхд традищйно! схеми анал1зу 1сторично1 еволощ! православного церковного середовища в Укра!ш, видхлити його в об"вкт самостийного дослхдаення та визначити рел1гхйно-нащональну специфхку цього феномену. Це дало можливхсть узагальнити значний обсяг даних про сучасну 1нсти-туал13овану православну релх п йнх сть Укра!ни на одному з най-складшших етапхв життя держави I церкви, а В1дтак сприяло забез-печенню безперервностх у вивченнг щлого ряду актуальних проблем рел1 иезнавства.

Висновки, еформульованх в даному дисертащ йноцу дослхдженнг, сприяють поглибленому аналхзов! проблем хстор!! державно-

церковних сто суши в та взаемодг! церкви э широким колом сусшль-них 1нститут1в. Вони можуть використовуватися досл1дниками, що працоюгь угалуз! хсторИ, совдологх! та психологг! релхГ11, но-в1тньо! хсторг!, пол1толог11 та конфл!ктолог11. Дослхдження мсш бути використане при вивченнх ряду тем вузхвських курсхв з релг иезнавства та 1стор11 Украгни, а також при викладанн1 спецкур-С1в та в просвхтницыай робота.

Висновки дисертащйного дослхдження про причини надмхрно! пол1тизацг! релгггйного середовища, виникнення та розвитку мхж-церковного конфлг кту та роль релт йного фактора в геопол1Тични: эмхнах у сучасному свхТ1 можуть бути використаш вхдповЦними деркавними органами у формувахяд основ цив!л1зовано! державно! поЛ1 тики Укра!ни щодо церкви.

Апробаздя дослхдження. Про результата, одержан! в процес1 дослгдження обрано! теми, доповтдалося на I Всеукра!нському кон грес1 фхлософгв /Ки!в, 1991 р./ та республгканських конференция "Рел1Г1я г церква у нащональному вхдродженш" /Ки!в, 1992 р./, "Релтйна традиция в духовному вхдродженш Укра!ни /Полтава, 1992 р./, "Укра!нське православ"я: особливостг, 1стор!я, сучас-гасть /Ки!в, 1992 р./.

Структура дисертащйно! роботи. Дисертащя складаеться 31 вступу, чотирьох глав, висновкхв та бхблхографг!. Логхка дослхд ження проблеми вимагала перш за все фхлософсько-сощологг чного аналгзу 1нституал1зовано! православно! рел1Г1йност1 в широкому сощокультурному та теш точному контекстх, а також вивчення 1с-торичних умов II розвитку в Укра1га в пергод тоталгтаризму I входаення республик до складу уштарно! держави та православии церковних структур, що дхяли тут, - до складу Русько! православ но! церкви. Цьому присвячена перша глава дисертагц!. Розгляд ци питань дозволив у друггй глав1 роботи виявити умови вхдмирання етатистських тевденщй у сфер1 релIггйно-церковного життя, про-буцження нащонального потенц!алу православ"я в Укра!нх та про-аналгзувати коннретнг шляхи реалгзащ! где! нацгонального вгдро, ження в православному середовипд, а також пов"язаш з цим мхжце ковн1 та мхжконфес1йнг конфлхкти. Третя глава дисертащ йного до апдження присвячена вивченню взаемод!! православних церков з

основними чинниками суспхльно-полхтачного процесу в Укра!н1 кгн-ця 80-х - початку 90-х рокгв: полхтичними париями, сусшльно-по-Л1тичними рухами та пол!тизованими молодхжними органгзащями. Принципово новх умови функщонування 1нституаЛ13овано! православно! релгг1йносп, високий стушнь гоштизащ! православного середовища та втягування церкви у вирхшення геошштичних проблем стали об"ектом розгляду в четверий глав1 дисертащИного дослхдження. В заключий частанI робоги формулюються найважли-В1пп висновки, що витхкають з аналхзу розглянуто! теми.

п. основний айсг роботи

У вступх обгрунтовано актуальш сть обрано! теш, розкри-ваеться стушнь !1 розробки, формулюються мета та основнх зав-дання дослхдження, вказуеться на теоретичну та методологхчну основу роботи, сформульовано наукову новизну, визначено теоретичне та практичне значения дисертащИного дослхдження, а також показано стушнь апробащ! його основних положень на наукових кон-ференщях.

В первцй главх дисертащ! "Особливост! функщонування та еволющ! !нституал1зовано! православно! релтлйностх в контекстг протирхч сусшльно-полх точного розвитку Укра!ни" розкриваеться специфхка феномену 1нституалхзовано1 православно! релхггйноси та робиться ретроспективний аналхз взаемодх! церковних 1нститу-цхй з хншими суспхльними гнститутами. Першй параграф дано! гла-ви "Специфхка функщонування сучасно! 1нстит.уал1эовано! православно! рел1Ййносп" вводить у проблематику досапдаення 1 дае загальи уявлення про 1нституалхзовану православну релхгхйшсть, хманентнх закожтрностх II розвитку та вплив на не! зовшшньо-го фактора.

Православна як I всяка 1нша релтЯнхсть може функщо-цувати в двох формах: не1нституал1эован1й та 1нституал130ванхй. При цьому перша з них визначаеться як система гвдивхдуально-особисисних рел1Г1йних установок у свхдомосй, сферх д1яльно-ст1 та в1дносинах вгруючого, в той час як друга передбачае не лише самогенерування 1вдив1 дуально! рел1гхйност1, а 61 лыцу стай-К1СТЬ, розгорнуТ1СТЬ, ЗОВЩ ПШЮ КОНТрОЛЬОВаШСТЬ реЛ1Г1ЙН0Г0

компонента свгдомостх вхруючого, Ч1ТК1 приписи поведхнки, коор-динацгйнг та субординащ йш зв"язки, цШсшсть системи релг-ггйних в1Дносин, що виступагать тут у едностх трьох сторгн: в1ровчення,обрядовост1 та органхзащ!. 1ндив1дуально-особис-исний I хнституалхзований рхвш рел1 ийност1 е явищами однхе! I Т1е1 ж як1сно! визначеноси. Але якщо перша являе собою межу кглькхсного под1лу дано! якостг, то друга вхдноситься до нього як щле до частини, що не з водиться до 1х арифметично! суми, а характеризуеться такими особливостями, яй виникеють у результата взаемодЯ окремих частин у певгай системх зв"яз-

КХВ.

Ргзниця, яка гснуе М1Ж двома вказаними формами православно! релхг1йност1, простежуеться автором на 31ставленнх мож-ливих вар1ант1в функщонування II складникхв I рел1Г1йно1 св1домост1, релхпйно! д1яльност1 г рел1Г1йних вхдносин. Взаемовплив процесгв структурування релхгхйно! системи I розвиткз 1нститущональних вхдносин ставить кожний хз скледових елемен-Т1В рел1Г1йност1 на новий рхвень. В рел1Г1йн1й свхдомост1, якщо вона функщонуе в структур! ^¡нституалхзовано! релхгхйностх, б1льшхсть II характеристик змхнюеться в 61к наростання сакрально! домхнанти. Багатомгрие релхг1Йне оточення, що виникае навколо окремо! вгруючо! людини в систем1 церковного хнетитут} здатне впливати, перш за все, на змхет рел1гайно1 в!ри хцци-В1да, розшргочи та поглиблшчи II ортодоксальн!сть та 1нфор-мовашеть.

Ще бхльше значения 1нституцхйнг процеси в рел1 Г1 йному се-редовищ1 мають для розвитку рел1Г1йно1 дхяльноси. 1вдив1дуаль-ний чи груповий вархант культово! та позакультово! Д1ЯЛЬН0СТ1, що мае рел1Г1йну мотиващю, збщнений як з точки зору обсягу культових Д1й, культових вхдносин, так х з точки зору 1хнього змгету. Найчастше ставлення лвдини до потойбхчних сил розвива-еться тут не в процес1 безпосереднього контакту В1руючих, а лише в сфер! !хньо! св!домост1.

рхзниця не настыьки помхтна в релейному середовищ, яке спов1Дуе принципи особистого священства. Стосовно ж право-слав"я, то тут бглыисть культових дхй вимагають участ1 в них кл!ру. Клхр сам по соб1 е таким сощальним прошарком, який видх-ляеться в структур! сусп1льства саме у зв"язку з 1нституц1йними процесами в рел1Г1Йност1. Тому культова Д1яльнх:сть, в точному П розумхнщ, тут можлива лише за умов нормального функхцонуван-ня церковного Оститу ту або принаймиI за умов збереження Його основних компонентов.

Поэахнституцхйний вархант культово! д1яльност1, як вже заз-началося, реалхзуеться за допомогою обмеженого арсеналу засоб1в тако! Д1яльност1 та звужуе коло !х рхзноввдхв, не кажучи вже про втрату ц:л1сного психологхчного впливу на в1руючих.

Поэакультова рел1г1Йна Д1яльн1сть, як I культова, мае сут-тев1 Б1Ди1нност1 у випадку XX роэгортання за умов наявност1 ре-л!г!йних !нстигуц!й 1 за 1х В1Дсутност!.

1нституац1йн1 процеси в рел1г1йноыу середовицх спрвдють ут-воренгао цШсност1, здатно! до саморозвитку, внасяЦок чэго в Н1Й вхдбуваються процеси ускладнення, диферешдащ! та саморегу-ляц11. В мй утворюеться система субгруп, що В1др1зняються мхж собою за характером дхяльност1 /епископат, духовенство, ченцх, профес1йн1 богослови, структура оргашв церковного самоуправ-Л1ння, парафхяни I тлн./.

Роэвинут1сть рел1Г1йно! дхяльностх 1 релтйно! оргашза-цИ е основою багато! системи рел1Г1Йних вхдносин. Точно кажучи, нав1ть на хндивхдуально-особистхсному р1вн1 релтйност1 значною мхрою зберхгаються сутн1сн1 характеристики рел1Г1йних вхдносин. Специф1ку цих вхдносин, тобго !хн1 особливост1 у по-р1внянн1 з !ншими формами сусп1льних вхдносин, становлять саме стосунки в1ругочого з потойб1чними силами. Вхдтак Ц1 стосунки не залежать ввд ступеня 1Нституал1зац1! релхггйностг. Однак не мож-на не бачити, що вказаний аспект релхгхйних вщноеин не 361га-еться за обсягом з там впливом, який релхгхя справляе на сус-П1Льт в1Дносини взагалх. 3 приводу рел1г1! М1ж людьми склада-еться значно багатша система вхдносин, яка з необх1дщстю кон-

ституюеться в систем! певних incTHTynifl^.

Таким чином бачимо, що якщо в сфер! рел1г!йно! св1Домост1 мхж 1ндив1дуально-особист1сним та шституалгзованим рхвнями ре-л!Нйност1 спостер1гаеться найменша рхзниця, то в сфер! рел1-riftHoY Д1ЯЛьностх i, особливо, рел1г!йних В1дносин вона сягае cboIx максим. В рел1Г1Йних 1нституц1ях BipyKrai включаються в повнокровну систему рел1Г1Йних вхдносин, яка е компонентом цШсного контексту суспхльних вхдносин.

В залежностх В1Д М1сця релхгН в структур! суспхльноГ свх-домост1 та ролг рел!г!йного !нституту серед !ших суеп!льних !нститут!в, рел!г!йний фактор може поширювати св1й вплив на !н-mi сфери суспхльних в!дносин: економхчну, сощальну, пол1тичну, правову та хн.Цей вплив, природно, не в одноб1чним. Bei компо-ненти peniriflHocTi при цьому також в!дчувають зворотний вплив, основн! II параметри змхнюються. Цей процес прот!кае як завдяки розгортанню внутрттх, танетнкх релейному середовищу зако-номхрностей його життедхяльност!, так i завдяки впливов! !нших СУСП1ЛЬНИХ iHCTHTyTiB I Ix В1ДНОСИН з церквою.

Специф!ка дхяльност! бхльшост1 сусп!льних !нституц!й, що складали певний вплив на церкву в радянському сусшльств1, по-лягала переважно в Ix ¡деологхчий та св!тоглядн!й HecyMicHocTi з нею. Тоталитарна модель влади та одержавлення yeix сфер суспхльних вхдносин забезпечували ст!йку протидхю церкв1 з боку впливових сусшльних !нститут!в. Ix сумарна дтя вшшвалася у надоарний негативний вплив зовнхшщх фактор1в на церкву, визна-чаючи тим самим характер змги в !нституал!зован!й православн!й pefliriflHocTi.

В другому параграф! "1нституал!зована православна релтй-HicTb в умовах становления тоталитаризму: характер суб"ектно-об"ектних в!дносин" обгрунтовуеться неминуч!сть протистояння

I Див.: Общественные отношения /социально-философский анализ/. - К.: Наукова думка, 1991. - С.162-198; Социальные отношения: познание и совершенствование. - К.: Наукова думка, 1990. -С.25-36; Общественные отношения: вопросы общей теории. - М.: Изд-во МГУ, 1981. - С.110-124.

М1ж православними церковними структурами г встановленою в результат! револкщйних перетворень в сусгцльствг моделлю свгт-сько! влади. Запрограмовангсть цього протистояння виводиться автором з родово! ознаки тотал1таризму - монополхзму та 1сторич-но! рол$ православно! церкви в сусп:льств1, що склалася в результат! II "симфот!" з абсолютистскою владою до 19Г7 р.

Загалом 31ставлення характеру дгяльносп православно! церкви за авторитарного царського режиму та футацонування тоталитарно! влади дае право говорити про псмхтну !х схсшсть. Зокрема слэд вказати на тотожшсть антропологхчного компоненту социально! доктрини церкви 1 тоталхтарно! влади, що зводився до короткого контролю над св1Д0М1стю людини у в1Дпов1Дност1 з пев-ними 1деолог1чниыи установками. 1деолог1Чний мошзм, вхдстоюва-ний ними, ствердаувався як единий св1тогляд, а вех перешкоди на шляху до такого ствердаення п1длягали Л1кв1дащ1. Р1днить !х I унхверсалхзм ыети, що II ставила церква I тоталхтарний режим, вимагаючи повного падпорядкування 1м.

Однак тотал1таризм як зак1нчене явище, природно далеко не тотожний церковному авторитаризму. Кр1м усього 1Шого тоталитаризм базуеться на розрив1 суттевих елементхв нац1онально-хсто-рично! традицН, до яких, поза сумшвом, належали I релхг1ЙН1 вхрування, рел1г1йний святково-обрядовий комплекс, д1яльн1сть церкви загалом. Вш базуеться на розмиванш чи повн1й ел1М1на-Ц1! традицхй та утвердженост1 сощально!, культурно!, релтй-но! однор1дност1 суспхльства шляхом знищення вехх: суспхльних 1нституц1й, що могли грати роль основи для р1знопланових рефе-рентних груп. "1Ут, - зазначае К.Гадааев, - мала М1сце редукщя вс1е! багатомаштност! I повноти реально! дШсност1 до единого знаменника, що л1кв1дувала ус1 небажан1 гнетитути, органгзацх!, ц1нност1, 1дейно-пол1тичн1 теч11, релт!, класи I т.п."*.

За таких умов, особливо 13 врахуванням процесу сакрал1за-щ! сощальних уишй, на яких базувався тоталхтаризм, перетво-рення 1х на своерхдну рел1Г1Ю, традицхйна рел1г1йн1сть була приречена. Тим бхльше приреченою була 1нстнтуал1зована форма

I Гадаиев К.С. Тоталитаризм как феномен XX века. // Вопросы философии. - 1992. - № 2. - С.7.

рел1Г1йност1 I церква як могутня 1нституцхя, що пронизувала вс1 сусп1льн1 прошарки. Бона гпдлягала атом1зац11 I послхдов-ному винищеннга з метою сприяння режимовх у розрив1 сощальних зв"язк1в 1 традиций та фрагмента^! усього сустльного контекст) Таким чином можемо констатувати, що варIант безконфл1ктного вро-стання православно! церкви в тотал1таризм Iснував лише теоретично, на практшц така можливгсть швелгавалася. Особливо якщо взя-ти до уваги той факт, що церква, в особ! II кергвно! елгти, не хот1ла добров1Льно в1Дмовлятися вщ традищйного для не! впливу на сусп1льний процес, з одного боку, та врахувати методи дхяль-ност1 бгльшовицько! влади щодо сво!х П0л1тичних опонент1в - з другого.

На гсторичнхй аренг 31ткнулися дв1 сили однхе! х тхе! ж як1сно! визначеност!, хоча 1 р1зн! эа сво!ми потенц1йними ыожли-востями. 3 одного боку церква, що ст©Л1ттяыи д!яла в умовах автократ!! ! утримувала эа собою абсолютний вплив на духовне жит-тя людей, з другого - ыолодий пол1тичний режим, що вир1знявся яскравими тотал1таристськими задатками. На першому етапх проти-стояння мщного ще церковного орган¿зму та нових владних структур суб"ектно-об"ектш ввдносини Ц1е! пари суспхльних феноменхв були надзвичайно складними. Кожен з них одночасно виступав як суб"ект I об"ект сощальних перетворень. Специф1ка 1х вздносин полягала в тому, що довготривале сп1в1снування православно! церкви як штегратора поваленого режиму та б1Лыповизму виключа-ло розгортання П1 знавал ыгах вхдносин м:ж ними. Гносеолог1ЧИИЙ зр1з об"ектно-суб"ектних в1дносин поступався "онтолог1чному" П1ДХ0Д0В1, В1дкидагочи П1знання об"екта таким, яким В1Н е. Саме цим можна пояснити часто немотивоваш вияви агресивностх у сто-сунках М1ж православною церквою 1 режимом ново! влади.

Однак ситуац1я, що характеризувалася рхвновагою у стосунка М1ж церквою I св1Тською владою, не могла эберхгатися довго. Владний режим, як це вже бувало в 1стор11 стосушав православно церкви з державою, швидко оволодхв важелями приборкання церкви. Остання П1д тиском св1тсько! влади втрачае хнхщативу, а значить, I характеристики суб"екта в державно-церковних стосунках, перетворюеться на об"ект препарування з боку свхтського режиму.

Жорсткий тиск державних чинншив на церкву пояснюеться спецификою 1дейно-пол1тичних установок бхлыповицько! партII щодо рел!Г11 та церкви. Элцнення рол1 правлячо! партП робить II суб"ектом не лише влади, але й права, а сусшльш в1дносини, вхдпов1дно, - об"ектом правового регулювання, оформленого в за-кони держави. Таким чином рел1гхйн1 в1дносини х церква як форма 1хнього зовншнього виразу стають об"ектом правово! вседозволе-ност1, а боротьбх з релхгхею та церквою надаеться лептимне звучания.

Ъгск на православну церкву з боку влади, особливо в перш пажовтнев1 роки, мав переважно полхтичний, а не св1тоглядний характер. Поб1Чним св1дченням цього е зовсхм рхзне ставлення влади до рел1Г1йних оргашзащй, якх репрезентували протестантизм, православие сектантство чи, скажхмо, найрхзномащтнш1 течЛ всередим само! православно! церкви та до церковних структур, очолюваних патр1архом Тихоном /Белавшда/.

Оскхльки партхя являла собою стрижень влади I з самого початку п1сля II взяття почала перетворюватися на частицу державного апарату, то безпосередш 1 прямх св1дчення полхтичного характеру протиборства партхйно-державних структур э церквою зна-ходимо в р1шеннях парт1Йних 1 радянських органIв усгх р1вшв.

Базуючись на висновках наукових дослдаень та матерхалах Центрального державного арххву громадських оргашзащй Укра1ни, автор приходить до висновку про неминучхсть формування конформно! ловедхнки церкви щодо тоталхтарно! влади. В роботI зхстав-ляеться роль в цьому процесх священоначалхя РПЦ, очолювано! пат-ргархами Тихоном та Серпем.

На основ1 розглянутих матерIалIв автор приходить до висновку про те, що 1 в дореволкщйн1 часи. завдяки альянсов!, що хс-нував у стосунках церкви з державою, можна простекити функщону-вання механхзму, за допоыогою якого церква переймала деякх риси свхтських владних структур, 1хн1 шдходи до виршення Т1е* чи 1НШо1 проблеми. За тоталитаризму копхювання Д1Й свхтського режиму стало головною умовою виживання церкви. Руська православна церква, таким чином, В1Дродауючись П1сля розгрому, могла хти лише шляхом засвоення основних рис тоталгтарно! системи. Не беру-чи до уваги моральний зрхз проблеми, пов"язаний з готовн!стю

певно! частини церковного кер1вництва спгвпрацюваги з владою за всяких умов, зазначимо, що церква засвоХла негативн! риси тота-лгтарноГ модел1 св1Тсько! влади I впровадаувала !х ужиття. Са-ме цим, у бхлыпост1 випадкхв, зумовлена сучасна криза в право-слав"! та мхжцерковнх конфлхкти. Вони наростали завдяки активному протистоянню церковного керхвництва нацхональним тенденщ-ям, що проявлялися в житт1 церкви, 1! всеохоплзокдий централхза-цхЕ, активниы спробам максимально утф1кувати Д1яльщсть В1рую-чих, одержати особлив! права в порхвнянн1 з 1ншими рел1Г1йними орган1зац1Ями I т.п.

Оскхльки одшею з особливостей функцхонування православно! середовица в УкраШ в перше пореволюцгйне десятюиття стала спроба вхдновлення автокефалИ, то д1яльн1сть тут РПЦ спрямову-валася, в основному, на Л1КВ1Дацхю цих загрозливих для не! сепа ратистських настроГв. Мета цих зусиль 1Усько1 православно! церк ви повн1стю зб1галася з намхрами свхтсько! влади щодо Укра!ни.

В третьому параграф! "Нацхонально особливе в православ"! х процес денац1онал1зац11 укра!нського суыильства" розглядаеться взаемодхя церковного I св1тського чинникхв, що сприяють нацхо-нальному вадродженню чи гальмують його.

Особливхсть розвитку тотал1тарного режиму, що почав форму-ватися в пожовтневий пер!од на територх! нашо! кра!ни, поза вех полягала у створеши величезно! держави унхтарного зразка. Нарс стаюча нетерпимхеть тоталгтарно! влади щодо рел1Г1! та церкви ставала, як це показано у попередньому параграф!, загальним яв1 щем. Однак стосовно нащ онально-церковних руххв цей мехашзм д!яв специф!чним чином. Вся його сила у вказаному напрямх почад проявлятися липе тод1, коли повною мхрою розгорнулося буд!вница во уштарно! держави - СРСР, що активхзувало процес денащонал] зац!! етнос!в, державш утвореннн яких входили до складу Союзу. Збереження нац!онально особливого, в як!й сфер! життя сусщль-ства воно б не проявлялося, е антиподом не лише шперського де£ жавного устрою. Нав!ть на доктринальному р!внг воно суперечить марксистскому розушннго суспхльного прохресу. В його основ! ле жить !дея класово! боротьби пролетар!ату. Нац!ональне питания, в!дпов!дно, розглядаеться саме з точки зору ц!е! боротьби. Люд-ське сусп!льство стратиф!куеться за класовою ознакою. Горизон-

тально-класовий його подхл не визнае нацхональних кордонхв. У В1Дповхдност1 з ыаркеистськиы вченняы класовий подхл сусгпль-ства Biflirpae фундаментальну роль в порхвнянш з yciwa 1ншими особливостями його под1Лу, включаючи нацхонально-етнхчний.

Тактична реал1эацхя Ц1е! доктрини не передбачала 1снуван-ня в рамках унитарно! наддержави державних утворень з реальними ознаками самостийность. 0ск1льки автокефальна православна церк-ва е атрибутивним елементом незалежно! держави, то i II утворен-ня в Унра1н1 в той перiод було неможливим.

Однак вхдтворення адекватно! картини, що прояснюе обстави-ни, пов"язан1 з появою, розвитком та занепадом руху за автоке-фалио 1фавослав"я в Укра1н1 в 20-40-х роках, вимагае рхзнопла-ново! оцхнки цього явища. Автор шшов шляхом синтезу ощнок автокефального руху, що 1снують в рел1Г1бзнавч1й Л1тератур1. Не абсолютизуючи жодно! з них, дисертант прийшов до висновку про те, що занепад цього руху СЛ1Д виводити з двох причин: проти-стояння автокефальниы церковним структурам тштичних чинншав та BHyrpimHix факторхв, таких як неканошчшсть епископату УАПЦ, В1дсутн1сть"едност1 Mim рхзшми теч1ями прибхчншив авто-кефал11, спроби реформа^I церковних канонхв i т.п.

Безумовно, пров1Дну роль у занепадх автокефального руху bi-Д1грала перша група чинншив, хоча можна ствердаувати, що внут-piffiHi нелади в УАПЦ несли в co6i щлком реальну можливхсть зане-паду Ц1в! церкви i всього нац1онально-церковного руху в Укра1нх того nepiofly. Однак за сприятливих зовшшшх умов церква могла б 1х подолати. 1сторично склалося так, що УАПЦ розвивалася в несприятливих для нацхонального вхдродження умовах. Виняток скла-дав Т1льки той короткий nepiofl II еволкщ!, коли вона користува-лася шдтримкою нац1отльно орхентованих пол1тичних сил.

Як i всякий церковний рух, що спрямований на нащональне вхдродаення, нащонально-церковний рух в Укра1н1 намагався спер-тися на владн1 структури, ЯК1 вхдстоювали державну самост1й-Н1сть Укра1ни. В залежност1 В1Д свое! пол1тично! зор1ентованост1 Центральна Рада, Гетьманський уряд Скоропадського i особливо Ди-ректорхя надавали, бхльшою чи меншою Mipojo, пхдтримку нацхональ-но-рел1Г1йноыу pyxoBi. бдщсть нащонально-церковного руху з по-Л1тичними силами В1ДП0В1ДН0! opiewra^l неважко простежити i в

наступш пер10ди icTopil Укра1ни.

Таким чином бачимо, що нащонально-релггчйний рух може роз-виватися ефективно лише за умови гпдтримки з боку б1лыл широких нацхональних pyxiB. Природно, що прогилежну Д1Ю на рел1Г1Йно-церковне середовище нацгонально! оргентацг! справляюгь чинники, що ведуть до ун1ф1кацг! суспгльства га денащоналхзащ! його ih-ститут1в. Стосовно пергоду перших пожовтневих рокгв сл1д сказа-ти, що такими чинниками були владн1 сгруктури б1льшовицько! оргентацг! та Роегйська православна церква. Ця протиприродна сшлка двох непримиренних сусщльних сил забезпечувалася !х сшльним прагненням до жорстко централ1зовано! моделг влаштуван-ня держави i в1Дпов1дно! церковной конструкщ!.

Друга половина 30-х poKiB позначилася щлковитим занепадом нацхонально-релггхйного руху в Укра?нг. На цьому гсторичному eTani вже не знаходимо рхзнтц у ставлен^ свгтського режиму до котро1сь 13 церков, незважаючи на ix BipocnoBiflHi чи нац1ональш прхоритети. Церковш 1нститути дшть у максимально звужених рамках, вони noBHiстю шдконтрольш влад1, единою формою порятунку * для них стае абсолютна конформшсгь.

Водночас СЛ1Д зауважити, що жорстко централхзований устрхй держави давав можливхсть для проявхв тако! конформност1 лише тим церквам, як1 за своею сутн1стю були тотожними фаворизованим сус-П1льним iнегигутам i могли проводити вхдпов1Дну полiтику в рел1-Г1йному середовищ:.

Четвертой параграф першо! глави "PefliriftHicTb як позасис-темний елемент "соц!ал1Стичного способу життя" присвячено роз-гляду Д1яльност1 православно! церкви на р1зних етапах життя сусшльства, керованао свхтським режимом особисто! влади. Харак-терними особливостями цього nepiofly еволюцх! хнетитуалхзовано! православно! pejiiriflHocTi було повне пхдпорядкування церкви св1тськ1Й влад1, спроби використанга нею пол1тично! кон"юнктури заради эмщнення сво!х позищй, етатистсый прояви держави щодо церкви та намагання використати П в cnpaBi утвердження npiopn-тет1в зовншньо! шнитики СРСР.

Pi3Hi модиф1кац11 св1тського режиму забезпечували церкв1 i pi3Hi можливост1 для I! дхяльност1. Однак жодна з цих модиф1-кацгй не вийшла за рамки ортодоксальних шдход1в до рел1г1йност1

як позасистемного елементу "совдал1стичного способу життя". 1деолог1Чний апарат у вс1 часи В1Дстоював цю тезу, частково по-ступаючись нею лише шд тиском обставин, пов"язаних, як правило, з (Лжнародною обстановкою. Попри ус: В1дмшн0ст1 у станови-¡цх церкви в сусп1льств1, весь перход, що датуеться серединою 30-х - К1нцем 80-х рокхв, може об"едцуватися сшльною ознакою: тим чи 1ншим сгупенем II несвободи. Найбхлыпим недолгом релх-Г1езнавчих дошпджень попередшх рокгв, що стосувалися хнститу-ал1зовано! православно! рел1г1йност1, е те, що вони майже повит стю виключали розгляд впливу зовншнього фактора на церкву. II розвиток у б1ЛЬШост1 випадк1в подавався як такий, що прот1-кав за 1маненгшши законами, а це спотворювало картину еволюцЛ православно! рел1Г1Йност1.

Значне мхсце в даному параграф! выведено розгляду концетцI "сощального служхння" РПЦ, нащленого на включения церкви в со-цхально-пол1тичний контекст життя кра!ни. Розглянувши принципи "богословських мост1в", "Л1тург11 пхсля Л1тургх1" та "контексту-альност1 богослов"я" I побудовану на них соц1альну доктрину пра-вослав"я, автор приходить до висновку, що "сощальна диякошя" церкви розвивалася лше в дозволених св1тським режимом формах

I напрямах.

Оскгльки кожна сощальна система базуеться на певних 1део-ЛОГ1ЧНИХ постулатах, то принципов! зм1ни в житт1 1нститущй, що входять до П складу, стають можливими лише за умов реформуван-ня чи зм1ни самих цих постулатов. Отже, зм1ни в житт1 церкви могли настати лише тодх, коли в очах суспхльства вона перетворю-валася в нев1д"емний елемент гснуючо! сощально! системи. При-родно, що так1 перетворення не могли в1дбуватися блискавично, особливо яидо мати на уваз1 тривал1сть перхюду аномальних В1Д-хилень в1д нормальних сусшльно-церковних стосункхв та к1льк1сть найрхзноыанхтнхших збиткхв, завданих церкв1. Реформування системи "реального соц1ал1зму", роэпочате в 1985 р., ввдкрило мож-ливост1 для зм1ни у сощальному сгатус1 церкви та перетворення

II на реального учасника сусп1льно-1сторичного процесу, хоча I не давало ще достатшх можливостей для розгортання таких зм1н.

Друга глава дисертащ! "Православна рел1гхйтсть в .умовах нормалгзащ! державно-церковних стосунм в та нащ онально-релх Г1 й-ного вЦродження в Укра!нх", що експл1куе авторське розушння динам!ки розвитку гнституалгзованоГ православно! рел1ггйностг в умовах незалежно! Украгни як процесу п переоргентацх! на нацхо-нальнх щнноси, складаеться э чотирьох параграфов.

Перший параграф дано! глави "Вгдшрання етатистських тевден-щй х розвиток 1нституал13овано! православно! рел1пйност1 в процес! оновлення укра!нського сусщльства" присвячено розгляду одного з найскладшших явищ процесу еволющ! 1нституалхзовано! православно! рел1Г1йност1 в сучасн!й Укра!ш - зародженню незалежно! церкви в умовах пос ту пального вымирания 1нтегратор1в то-тал1 тарного сусшльства.

Основш особливост1 цього етапу розвитку хнституалхзовано! православно! релгггйностг пов"язуються автором 13 загальним про-цесом суспхльних перетворень, започаткованим у 1985 р. Хоча ре-альне покращення умов життедхяльност1 православних церковних !н-ститущй в Укра!ш датуеться лише 1989 р., сл1д зауважити, що "перебудовчий" перход шдготував грунт для виршення нар!жних проблем буття церкви. Розглядагачи цх питания, автор вважав за не-обххдне акцентувати увагу на тих зм1нах у церковному середовищ!, як1 вхдбувалися в друг1й половши 80-х рок1В у РПЦ, оск!льки пра-вославш церковш структур« оргашзащйно входили до !! складу. 3 цге! точки зору дисертант аналгзуе ргшення ряду Помгсних г Арх1 ерейських собор!в РПЦ цього перходу в цариш эмгн церковно! архг-тектошки, вирхшення кадрово! проблеми, розвитку ввдавничо! Д1-яльност1 I т.п. Поруч з цим розглядаються I основш етапи розвитку сощально значущо! Д1яльност1 церкви.

Зщни в цих сферах функщонування 1нституал1зовано! православно! рел1Г1йност1, нав1 ть теля втрати РПЦ свое! оргашзащй-но! монол1тностх, мали визначальний характер для подальшого розвитку православного середовища в Укра!ш. Задана ними 1нерщя зберхгаеться дос1 в ус1х без винятку православних церквах, що Д1ють съогоцн! в наш1й краг т.

Необххднхсть цих зм1Н накопичувалась роками, однак можли-В1сть !хнього зд1йснення з"явилася лише у зв"язку з поступовим В1дмиранням рецидив!в етатизму в державно-церковних стосунках.

М1Жцерковна напружешсть в Укра!ш зводить бхлышсть 13 започат-кованих тут змхн до суто номинального значения. Однак можемо констатувати, що значш свободи в д1яльност1 церкви розширили И можливост1 I як сакрального, I як сощального 1нституту. У сферг сусшлъно! дхяльностх це призвело до пошуку церквою таких форм сощально значущо! дхяльноси, якх б В1др1знялися вгд подгб-но! активноси секулярних гнститутгв, а також до вхдмови В1д на-в"язаних 1й свого часу форм "сощально! дияконхГ".

Однак процес вщмирання етатистських тецценщй не е прямо-лхнгйним. Це з ус1ею очеввдшетю можна продемонструвати на при-КЛ8Д1 взаемин молодо! Укра!нсько! держави з православними церквами, що Д1ють на II територг!. йдеться про активнг спроби полгтич-ного та державного чинникхв корихувати дгяльшеть цих церков. Щ за своею суттю неоетатистськ1 вияви мають, щонайменше, два вито-ки. 3 одного боку, вони живляться завдяки самхй природх право-славних церков, яка передбачае високу стушнь шдпорядкування 1х св1тськ1й влад1, а з другого - намаганням влади використати церк-ву для утвердаення в сустльств1 певного комплексу щей.

В даному випадку йдеться про використання церкви з метою ствердження хдей нащонального вхдродження, змхцнення деркавностх I т.п. Цим визначаеться утворення блоив М1Ж церковним та св1т-ським елементом радикально! национально! орхентащ!. Саме в цари-ш державно-церковних стосунив, на думку Мирослава Мариновича, пер1од невинностс нашого державного немовляти вже минув. "Утру-чання держави /I нав1ть колишнгх правозахисгатв, котр1 стали депутатами!/, наприклад, у справи Церкви, очевидне... Проблема до-мхнування Московсько! патр1арх11 справд1 1снуе, але вирхшувати II через адм1Н1стративгай блхцкрхг щонайменше немудро"*.

Анал1з втручання держави у справи церкви переконуе в тому, що етатистсьм прояви доби правлхння комушстачного режиму х неоетатистськ1 акщ! нащонал-радикалхв за сво1м мехашзмом не В1дрхзняються одне В1д одного. Однак очевидно, що причини цих зовщ схожих явищ зовс1М р1зщ. В першому випадку етатистськх акщ! живилися суто внутр1ишми причинами, що крилися в самому

I Маринович Мирослав. Блиск I вбопсть укра1нського правозахис-ного руху // Сучасщсть. - 1992. - № 12. - С.27.

режимовг. В другому - основним Ixhim збудником е зовнхпшй факто] Стосовно православних церков в УкраГнх - це дхяльгасть Московсь-ко! napiapxil з утримування православного населения нашо! краТни у cftepi впливу Pocil.

Саме зовшшшй чинник зумовлюе Ъдм1Н1стративний бл1цкр1г", що реал1зуеться державними органами. BiH примушуе полхтимв аб-солютизувати проблему незалежноси церков, що Д1ють на територН кра!ни, пхдтримувати найменпп гмпульси нащонально! переоргента-щ! церков i Д1Й окремих penirittrax д1яч1в, що нер1дко носять суто афективний характер. Неоетатистськ1 прояви у сферх церков-но! пол1тики Укра!ни надзвичайно актуалхзують проблему спхвв1д-ношення наодонального i релейного.

Ця проблема розглядаеться автором у другому параграф! "Спе-xwcbiKa рефлексування 1де! нащонально го вЕдродження православии: середовищем у сучастй Укра!т". Т1сний зв"язок нацхонального та рел1г1йного, рел1Г1йност1 та щнтсного ушверсуму нащ! е оче-вцдним. Антиущфхкащйн1 тевденщ! неважно простежити в рхзних peniriflx i Д1ЯЛЬност1 церков. Православ"я займае тут особливе мхсце. Воно е нащональним за своею сутшстю i структурною побу-довою. Православна церква протягом усього nepiofly у сх1днослов"я1 ських землях не лише атялювала национально забарвлення культур-духовного комплексу цих народгв, але й певним чином пов"язувала себе з П0л1тичними установками cycniльства та його 1нститутвми. Тому не випадковим е те, що yci без винятку спроби здобуття авто> кефал1I православних в Украгш збггалися is сплесками нацхонально го вхдродження чи спробами державотворчост1 нашого народу.

Природно, що православие середовище УкраГни демонструвало i демонструе рхзне ставлення до 1де! нащонального вхдродження. Це в1дпов1дно позначилося i на ставлент biругачих до питания ав-токефалх! 1хньо1 церкви, що являв собою сакралхзований вираз самодостатньостх нацх!. В процес1 нащонального вщродження в Ук-рагнх, на думку автора, в православному середовищг сформувалося двх моделг здобуття автокефалЯ: радикальна i помхркована. Першу з них уособлювала собой вщроджена в 1969 р. УАПЦ, другу - УПЦ. Прибгчники радикально! модел1 здобуття автокефалх! при шдтримщ вхдповгдних полхтичних сил проголосили свою церкву незалежною всупереч церковним канонам. УПЦ намагалася i намагаеться досягти цього статусу на канон! чмй ochobi.

Церковний розкол, що оформився в УкраГнг в 1989-1990 рр. I став основою для подалыпого оргагазащйного подглу церкви, за переконанням дисертанта, став можливим завдяки неадекватним щдходам I ощнкам священноначалхя РПЦ процесгв, що вхдбува-лися в цей пергод у православному середовипц Укра!ни. Послгдов-но Арх1ерейськ1 со бори РЩ у с1чн1 та жовтш 1990 р. надали Ук-рагнськгй православии церкв1 самост!йнхсть в управлхнш. Це ста-лося вже пгсля того, коли в Укра!н1 конституювалася Укра1нська автокефальна православна церква. Проттдая Московсько! патрхар-XII у наданш православним наго! кра!ни повно! каношчно! неза-лежностг, разом з прорахунками керхвництва УЩ, призвела згодом до утворення в Укра!н1 ще одше! православно! церковно! структу-ри - Укра!нсько! православно! церкви - Ки!вського патргархату.

Невдача з заснуванням незалежно! пом1сно! церкви 1Ш щювала появу 1дей "нащонально! церкви". Вона виношувалася рхзними пол1тичними силами I розум1лася ними по-разному. Розвиток само! где! "нацгонально! церкви" I вгдпов1дщ спроби II реал1защ! ш-шли, в основному, у двох напрямах. Частина прихильникхв ще! 1де! розумгла "нацгональну церкву" як таку церковну оргашзащю, що, зберхгаючи сво! конфес1ЙИ1 особливоси, сприятиме процесу вхдрод-ження нащ!. "Нащональна церква" ототожнювалася ними з поняттям "церква нащонально! орхентащ!". 1нш ж, ггноруючи полгконфесгй-шсть укра!нського сусшльства, бажали забезпечити однхй з цер-ков винятковг умови розвитку, аж до приеднання до не! хнших цер-ковних формувань. Тут "нацхональна церква" дорхвнювала поняттю "панхвна", "державна" церква.

Другий ШДХ1Д виявив свою щлковиту нежиттездатгасть, хоча I знаходив певну шдтримку серед частини православного та греко-католицького епископату. В1н справив виключно дестабхлхзуючий вплив на рел1Г1йне життя в кра!ш, побхжно стверджуючи, що нащ-ональне 1 релхг1йне при вс1й 1хтй близькостх нгколи не були то-тожними характеристиками сусп1льного життя.

1сторичн1 реальноси та сучасний розвиток суспхльства пере-конують у тому, що жодна з церков не здатна вхдхгравати роль "нащонально!". бдиним результатом протистояння М1ж ними може стати

певне розширення сфери впливу на населения того чи гншого рег1-ону. А це вело I вестиме до затяжного конфл!кту м!ж ними.

Под11 останшх рок1в св!дчать про те, що активний процес нащопального В1дродження торкнувся усгх без винятку рел1Пйних органхзащй. Нав1ть и з них, I передусхм УЩ, що раньше справед ливо звинувачувалися у ввдчуиий прихильност1 до традищй ро-мйського православ"я, сьогодн! еволюцгонують у б! к надання переваги нащональнгй релгггйно-духовнхй традищг.

1сторично в Укра!ш склалася тана релтйно-церковна ситу-ащя, що утворення тут едино! церкви стало принципово неможливим ш на як1й основ!, тим бхльше на основ! нащонально! 1Де1. В той же час процес нащонального вхдродження, одночасно суб"ектом I об"ектом якого е православнг церкви, що дгють в Укра!ш, справив пом1тний вплив на подалыаий розвиток гнституалхзовано! православно! релгГ1 йноси. Останшм часом р1зне ставлення цих цер-ков до нащ снальних щнностей призводило до дезхнтегращ! православного середовища та болючих розкол!в у ньому. Однак загаль-на тенденщя взаемовпливу релхпИного I нащонального така, що пгсля вгдповхдних перетворень у ставленш рхзних православних церковних структур до нащональних цхнностей останш будуть В1 -Д1гравати роль гнтегратора православного середовища в Укра!н1.

Р1зне ставлення православних до нащональних щнностей при-звело свого часу до розгортання в УкраГш мхжцерковного та мхж-конфес1йного конфл1кт1в. 1хнг причини та динашка розвитку под1й у стосунках М1Ж церквами аналхзуються в третьому параграф! "Православш церкви в Укра!н! в контекст! м!жперковного конфл!к-чу"» Шжцерковний конфл!кт в Укра!н! е складним синтетичним яви-щем сусп1 льного життя, яке мало досить довгу перед! сторш, про-йшло у своему розвитку галька чгтко визначених фаз ! буде мати довготривал! наслгдки для рел1 г1йно-церковного життя в республщ в перспектив!. Однак, як вважае автор, ефективне вивчення самого конфл! кту та його впливу на характер православно! рел^йноси в Укра!нх неможливе без визначення I розгляду окремих, найваж-ливхших Його аспект!в. До !х перел!ку, поза сумн!вом, свгдомо випустивши лише хсторичний аспект, слгд вгднести економхчний /майновий/, соцхальний, сощально-психолог! чний, шштичний та !дейний чи догматичний аспекта конфл!кту.

За переконанням дисертанта, провхдна роль у роэгортанш мгж-конфеийного конфлгкту в Укра!ш належить саме шштичним чин-никам, до складу яких В1Н включал геожш тичш эмхни р1зних 1С-торичних епох, етатистсьга вияви держави щодо церкви, 1нил де-формащI в державно-церковних стосунках, а також вплив полхтич-них формувань на церкву. Авторська концепщя розгляду м!жконфе-схйного та щжцерковного конфлхктхв передбачае вивчення цього феномену на основних напрямах /греко-католицько-православному та м1жпрэ.вославному/ та р1зних ргвнях /внутргшньому та М1жнарод-ному/.

Основою греко-католицько-православного конфликту дисертант вважае насильницьку Л1кв1дащю УкраГнсько! греко-католицько! церкви в 1946, 1949 рр. 1ч в1дродження було неминучим, а передача майна, що належало свого часу греко-католикам, у володхння РПЦ робила конфл1кт мхж церквами запрограмованим. У параграф! показано еволюцш поглядхв священноначалхя РПЦ на проблему православно -греко-католицьких стосушив, доведено недостатн1сть зу-силь РПЦ, спрямованих на усунення основ можливого конфлхкту та захист панправославних ¿нтересхв у Галичиш. Як на одну з го-ловних причин загострення М1ЖКонфес1йного конфлг кту автор вка-зуе на В1дсутн1сть превентивних кроив з боку владних структур, що вели б до вирхшення суперечностей М1ж церквами, а також на нездатшсть церковноГ 1ерархх1 виконувати посередницькх функщ! М1ж конфл1ктуючими сторонами та на високий стутнь пол1тизацх! релгГ1Иного середовища. Теоретичш виснооки автора в питаниях розгортання конфлхкту та пошуку можливих шляххв його подолання базуються на результатах сощологпших дослхд-кень, що про водили ся за його участю.

Як у випадку православно-греко-католицького, так ! мгжправо-славного конфлхкту, автор шшов шляхом паралельного розгляду внут-Р1шнього та мхжнародного !х аспект!в. У першому випадку анал!зу-ються взаемовздносини "РПЦ-УГКЦ-Ваикан", в другому - "РПЦ-при-б!чники пом1рковано! модел1 здобуття ав то кефал 151 -при б г тщи ки радикально! модел!-!нш! покпснх православн! церкви".

В результата 1х розгляду автор прийшов до висновку про те, що, поминувши етап силового протистояння православних та греко-католшив, конфл! кт лгёж !хтми церквами перейшов у фазу природного

протистояння та змагання м:ж християнськими церквами, що орген-тугаться в1дпов1дно на сххдну I захгдну традищ!. Що ж до мгж-православного конфликту, то умовою його згасання дисертант вва-жае складну систему дхй та компромгсхв, у результат: яко! В1Д-будеться об"еднання православних - навколо того ду-

ховного центру, котрий зберггае потенщйну можлив1Сть до утво-рення в Укра!ш пом1Сно! церкви каношчним шляхом.

Проблема такого об"еднання, що е неодмгнною умовою одержан-ня православними нашо! кра!ни каношчно! автокефалг!, розгляда-еться в четвертому параграф! "М1мм1защя мхжправосдавних проти-р1ч в Укра!ш: умови реал!защ! та вартанти розвитку".

Протиприродшсть м1жправославного конфлхкту в Укра!ш була очевидною для його суб"ект1В протягом усього часу 1снування ьйжце рковно! напруженоста. Об"ективно, особливо з урахуванням процесу переоргентащ! православних усгх юрисдикцгй на нащональш вдннос и, мгжцерковш суперечностг, що Iснували мгж. ними, сьогодш май-же повнгста знгвелювалися. Мхжправославний конфлгкт в Укра!ш е згубним не тальки з точки зору дгвчих тут церков, але й з точки зору вселенського православ"я. Це породило сергга 1шщатив, що висувалися !ерархами цих церков з метою врегулювання конфЛ1кту та об"еднання православних. Однак жодна з них не була реалгзова-на.

Анал13 вказаних ппщатив приводить до висновку про розумгн-ня церковного повнотою тих принципов, на основг яких може В1дбу-тися об"еднання православних в Укра!ш. Найважливгшими серед них е принцип об"еднання на основг каношчно! церкви та враху-вання в процесг цього об"еднання гнтересгв ус1х суб"ект1в конфлхкту.

Центральною проблемою, пов"язаною з можливгстю м1нхм1зацг! м1жправославних суперечностей в Укра!ш, продовжуе лишатися врегулювання 1нтерес1в епископату, що належить до ргзних юриедикщй. Дисертант вважае, що тжправославний конфлгкт не може бути виро-щений без втручання державовладного чинника, що покликаний не лише вгдхграти посередницьку роль мгж його учасниками, але й висту-пити гарантом захисту 1нтерес1в кожно! з церков I, перш за все, !хнього епископського корпусу.

- эо -

Вхдчутною перепоною на шляху врегулювання гажконфес1йних та шжцерковних конфл1кт1в в Укра!Н1 виступае значна полхтизащя релг гхйного середовища та активне втручання пол1тичного чинника у внутр11вньоцерковн1 справи. Анал1зу причин та механх зму полхти-защГ церкви, а тэкож виявленню взаемодх! православних церков з пол!тичними органгзащми рхзнаго спрямування присвячена третя глава дисертацхйного досл1даення "Сует льно-полг тичний процес в Укра!нх К1нця 80-х - початку 90-х рок1в I православщ церкви".

Перший параграф "Причини та механгзм полгтизащ? рел1ггйного середовища в умовах сучасно! УкраУни". Пол1тична активнхеть релгпйно-церковного середовища за тотал1таризму згановалася в залежностг В1д внутр1шньо! трансформащ! режиму свгтсько! влади. Останшй на вегх етапах свого 1снування жорстко контролював цю сферу життя церкви, не допускаючи помхтно! II актив1зацх1 або пригнгчуючи II. Пол1тична актившеть церкви, як I сощальна II дхяльнхеть, довгий час реалхзовувалася в ургзаному виглядг I в точно заданих зовш формах.

В такому виглядг вона мала два чгтко окреслених аспекта, що суттево ргзнилися за своею питомою вагою: зовщпгай I внутр1-пшй. Перпий з них реалхзовувався через участь церкви в робой мгжнародних рел1Г1йних оргашзащй, багатостороншх та двосто-роншх контактах з гншими церквами. За сво!м змгетом вгн являв собою сакральний вираз внутр1шньо1 та зовн1ШНьо1 жштшеи прав-лячого режиму. Внутргшшй аспект полгтично! активностг церкви зводився цим режимом до мшгмуму, оекгльки сама вона визнавалася позасистемним елементом 1снуючого сусшльного устрою.

Природно, що перел1ченг аспекта полгтично! активноси православного церковного середовища не вичерпують усгх його проявгв нав1ть за тотал1тарного режиму. Досить згадати хоча б про диси-дентство. Чимало його представши в були водночас I церковними Д1ячами. Полгтична пасивмсть релгийно-церковного середовища, таким чином, не була його природним станом, а зумовлювалася об-ставинами життед1яльност1 церкви. Св1това практика евхдчить про надзвичайно висону полт тичиу п активнгсть та зац| кавлешеть по-лхтшцв у шдтримцх з боку церкви.

Сусильно-полгтична система, що утворилася в результата ре-волгащ! 1917 р., являла собою виняток тз загального правила ще й

тому, що в Н1й не лише церква трактувалася як позасистемне ут-ворення, але Й сама сфера тттично! дгяльностг вир1знялася своею нерозвинешстю. За умов однопартгйност1 пол1ТИчна позищя церкви ш окремих П Д1ячгв зводилася до 1хньо1 лояльноси чи нелояль-ност1 систем1, що гдентифгкувалася з правлячога партгею.

В1ДХ1Д В1Д однопартгйно! полгтично! системи, вщчутне послабления щеологхчного контролю над церквою та утвердження полгтичного плюралгзму як одгае! з основ подалыпого розвитку сусшльства I СЛ1Д вважати основою легалгэащ! справжнього р1В-ня поЛ1тизащ! релт Иного середовища.

За умови активного формування нових тештичних угруповань, В1дродження церков та серг! виборчих кампашй до представницьких органов влади ус1х ргвгав, нормальне входження церкви в пол1ТИч-ний процес було практично неможливим. До цього сл1Д додати дефор-мащ! в державно -церковних стосунках, швелювання нащональних особливостей церков, що дгяли в Укра1нг, аж до фхзичного знищен-ня окремих церковних структур. Перел1чеш фактори I зумовили, на переконання дисертанта, високий стутнь полгтизацг! рел1Г1йно-го середовища.

Потреби виргшення проблем, що накопичилися у сфер: церковного життя, та 1нтереси певних полгтичних сил накладалися, породжу-ючи надзвичайну актившсть В1руючих, що нергдко виходила з-пгд контролю церковно! ел1ти.

Православна церква, що за своею природою мала достатньо ва-желгв для регулящ! полгтично! активноси мае, швидко вгдчула згубшеть процесу надмгрно! полгтизацг! релггсйного середовища. Тому саме вона тшла на застосування специф1чних метод1В галъму-вання участх сво!х вгруючих у тштивд. Автор простежуе такг спроби церковно! елгти на приклад1 РПЦ та православних церков, що дгють в Укра1ш. В результат! вивчення цього питания вгн ро-бить висновок про те, що полх тичний чинник використовуеться, як правило, такими церковними форцуваннями, яи невдоволенг сво!м становищем у сусщльств1 I прагнуть до розширення сфери свого впливу.

Дисертант також вважае, що процес шттизащ! церковного середовища породжуе взаемну защкавлешеть церкви I полхтичних

формувань. Тому цей процес значною игрою не шдконтрольний цер-ковшй еЛ1Т1, а контролгаеться I полхтичними оргашзащями.

Особливостг взаемодг! полгтичноГ га релтйно! сфер життя сучасного украГнського суспхльства розглянута у другому параграф! дано! глави "Суетльно-пол!тичн! об"еднання та православн! церкви в УкраГн!: проблеми взаемовтдносин". Найб1лыцу актив« сть у на-прямг пошуК1В об"еднання сво!х зусиль з церквою виявили ряд по-Л1тичних парий, суспхльно-полгтичних руххв, молод1Кних та хнших поЛ1тизованих об"еднань. Виходячи хз положень !хшх статутних та програмних документа в, а також матер:алIв р!зноматтних форум! в пол!тичних оргагазащй, дисертант анал!зуе ставлення до православних церков з боку б!льшост! пол!тичних формувань, що дмть в Укра!н!.

Цей анал!з дозволяе зробити певи висновки, що стосуються всього сучасного пол!тичного спектру наш! кра!ни. По-перше, ре-л!г1йна проблематика, а значить ! вщчутш зв"язки пол! тичних формувань з церквою, будуть характерною особлив!стю небагатьох пол!тичних парий, рух!в I т.п. Тотальна защкавлешеть пол!ти-к!в проблемами церкви була даниною тому часу, коли питания за-безпечення принципу свободи совета ! в!роспов!дно! р!вност! були надзвичайно актуальними для всього суешльства. Тому з пев-мстю можна стверджувати, що частина пол!тичних формувань, за-декларувавши свое ставлення до релггг! та церкви в програмних документах, не буде надалх актив!зувати свою дгяльисть у церковному середовищ!.

1нш! б!льш ч1тко визначаться у сво!х пр!оритетах у церков-шй сфер!. Практика довела, що пол!тична пария загальнонащональ-ного р!вня не може ¡снувати як едина орган!защя, ор!ентуючись одночасно на к!лька церков, особливо якщо и энаходяться у ста-ш конфронтащ! м!ж собою.

Загалом же православие середовище щкавить пол!тичн! форму-вання, в основному з причин р!зного ставлення в!руючих до широкого спектру нащональних ц!нностей. В м!ру швелювання цих розб!жностей буде спадати й !нтерес пол!тик!в до православних церков. У свою цергу лIдери церков змушеш шукати п!дтримки у

П0Л1ТИЧНИХ сил В1ДП0В1ДН01 ор1ента1ц1. Згасання мхжправослав-ного конфлгкту та об"еднання розргзнених частин едино! колись церкви призведе, на думку дисертанта, до вхдходу 1хгах кергвни-ив вгд полгтично! заангажованоси та переорхентацП на пощуки взаемопгдтримки з державовладними структурами, що найбгльше в1дпов1дае природ1 г традищйшй моделI поведении православно! церкви.

Аналгз взаемозв"язку церкви з 1ншими сусшльними Iнета тутами , зокрема з тштичними париями та хншими об"еднаннями громадин, доповнюеться в робой вивченням та прогнозуванням впли-ву процесхв, що вщбуваиться в 1нституал1 зовамй православгай рел1Г1йност1 в Укра!Н1, на 1НШ1 православнх церкви та на форму-вання в налгсй кра!м ново! конфесхйно! карти. Ця проблематика об"еднана в четверий глав1 дисертащ! "1нституал1зована православна рел!г1йшсть в Украунт I формування ново! моделг мшцер-ковних стосунктв".

В першому параграф! "Автокефалтя православно! церкви в Ук-ра!нг як геопол!тична проблема" автор розглядае питания здобуття автокефал1! православними нашо! кра!ни в контекси сучасних ук-ра!нсько-роС1йських стосункгв та ситуацг!, що склалася у вселен-ському православ"!. Вище вже !шлося про пряму корелящю державного устрою на традищйшй тдитсрйпроживания того чи 1ншого ет-носу з Енутр1ин1м влаштуванням православних церков та !хгам статусом у структур! вселенсько! церкви. Сьогодш проблема автоке-фалх! православних в Укра!ш мае також чхтко визначений геопо-Л1тичний аспект. Вона виступае не лише як суто церковна, але е I пом1тним фактором укра!нсько-рос!йських стосушив взагал1 та ситуацх! у св1товому православ"!.

Штучне стримування процесу надання автокефалх! православ-ним в Укра!н1 пояснюеться намаганням священноначалхя РПЦ утри-мати !х у сферг свого впливу заради забезпечення лщерства свое! церкви у православному евги та синхрошзахц! поведхнки церкви з пол1тикою Рос1! щодо Укра!ни. 1сторичне кор1ння цього явища виводиться автором з В1домо! теор1! "Третього Риму". Спи-раичись на II полхтичне, а не есхатологсчне прочитування, ще гмперська влада Росг! активно використовувала церкву як 1н-струмент внутр!шньо! I зовтшньоГ полхтики. Тод1ШН1 шдхдци

до широкого комплексу пол1тичних, територдальних, церковних та 1нших питань перебрала г тоталхтарна влада. Бона також покладала на РПЦ роль патронажу над православними церковними структурами кра!н Схщно! бвропи та ушфхкування релейного життя всередин1 кра!ни.

Сьогодн1 РПЦ потрапила в таку ситуащю, коли вона не здат-на безпосередньо зд1Йснювати контроль над хншими пом1сними православними церквами, оскхльки такий контроль над колишшми дер-жавами-союзницями не може зд1йснюврти I правонаступниця СРСР -Рос1Йська Федерацхя. Тому, орхентуючись на полхтику Рос II щодо колишнЪс республхк СРСР, церква докладае зусиль до гальмування ввдентрових процес1В всередиш само! себе. Геопол1тичн1 зма-гання Рос11 за можлив1сть впливу на суьижш з нею держави зна-ходять гидтримку в особ1 РПЦ, яка намагаеться зберегти зверхнхсть над православними церковними структурами, що д1ють на територхях кра!н СНД.

Природно, що геошштичний зм1ст ц1е1 дхяльност1 Ыосковсь-ко! патргархЛ одержуе сакральне забарвлення I викликае до життя богословськг новацЛ, що мають на мет1 обгрунтування особливого II статусу на територЛ колишнього СРСР. 3 цге! точки зору заслуговуе на особливу увагу анал1з позшц! РПЦ в питаннг про-зел1тизму та висунута II богословами теза про "каношчцу тери-торхю" 1хньо1 церкви.

Значна втрата РПЦ шдтримки з боку влади та необххдщсть протистояння наступовх гнших церков призвели до негативних ощ-нок прозел1Тизму з боку Московсько! патр1арх11.

Для розум1Ния рол1 церковного фактора в геопол1тищ слад детальнше зупинитися на анал1з1 понять, пов"язаних з прозел1-тизмом та претенз1ями РПЦ на винятков1 права свое! церкви на "каномчнхй територ11". Природно, що кожна церква, як \ х:нша сощальна 1нституц1я, досягши певного р1вня впливу в сусшльст-В1, прагне закршити сво! позищ! звичаевими чи юридичними засо-бами. Як I кожне сощальне явище, що перебувае у Д1алектичному зв"язку з 1ншими явицами та процесами, таке узаконения свого пр1-оритету церквою в р1зш 1сторичш перходи може в1Д1гравати як по-зитивну, так I негативцу роль з точки зору суспхльного прогресу. Абсолютно очевидно, що у сьогодншньому взаемозалежному св1Т1 штучне обмеження особи, сощально! групи чи населения на певних

територ!ях, в найр1зн0ыан1тн1ших сферах 1х життед1яльност1, веде до непрогнозованого !х зб1днення. Приклад1в такого насиль-ницького коригування 1нтерес1в та пр!оритет1в людей XX столхття дало надзвичайно багато. Бглыисть 13 них пов"язан1 з функщо-нуванням тотал1тарних режим1в найр1зн0ман1тн1Ш0Г0 спрямування. Саме тотал1таризм характеризуеться нетерпимIстю, агресивним страхом перед конкуренцгею та витонченим мехащзмом насильницького нав"язування сво1х цхнностей, що видаються пропагандистським апарагом за найвигцх досягнення у вгдповадних сферах людсько! Д1-яльностг.

Спроби церкви обмежити населения певно! територИ у свобод! в1роспов!дного вибору г е насл!дком II Д1Яльност1 в умовах то-талхтарного режиму, вхдбитком його метод!в. Так! погляди в РДЦ закр!плялися столгттями, коли церква займала прев!лейован! по-зиц11 серед !нших рел!г!йних орган!зац!й.

Протистояння прозел!тизмов! та спроби заблокуваги доступ !ншим церквам на "свою каношчну територ!ю" перечить не лише ло-г!ц! !сторичного розвитку людства, але й основам християнського в!ровчення. Дпже, виходячи з християнського розум!ння свободи вол1 людини, що лежить в основ! таких кардинальних для доктрини християнства категор1й, як "гр!х", "спас!ння", "воскрес!ння" та !нших, обмеження особи у прав! вибору т!е1 чи !ншо1 модел! II д!яльност1, по сут!, позбавляе II можливост! досягнення к!нце-во! мети життя кожного в!руючого - порятунку у потойб!чному

СВ1Т1.

Таким чином, претенз!! всяко! церкви на визначення свое! "каношчно! територ!!" е безп!дставниыи з ус!х точок зору, за винятком т!е1, що формуе вузькокорпоративний !нтерес дано! церкви. Зрештою може йтися лише про !сторичну територш традшцйно-го поширення Т1е1 чи !ншо1 в!роспов!дно1 доктрини ! в!дпов!дно! церковно! !нституц11, !намие ми не знайдемо м!сця для б!льшост! р1зноконфес!йних утворень, що складають собою рел1 пйно-церков-не середовище на будь-як!й територ!!.

Згадан! положения доповнюються намаганням священноначалхя РПЦ !гнорувати процес суверен!зац!1 адм!шстративно-територ!аль-них одиниць колишнього СРСР, збер!гаючи едшсть Московського патрхархагу. Оск!льки патриархат, на думку Священного Синоду РПЦ це ... "не пол!тичне, не нащональне ! нав!ть не гео1раф!чне по-

няття. Патр1архат являе собою церковно-каношчну реалыясть, утворену для шдтримки едност1 церковних структур, що входять до його складу. Московський патриархат 1 надалх буде 1ти шляхом змщнення едностг х соборност1 епархт? та !х об"еднань, що складають його..."^

Обгрунтування домхнанти сакрального значения церковного !н-ституту та недоцхльностх його трансформац11 В1Дпов1Дно до пол1-тичних ЗМ1Н у сусп1льствх визначае позицхю РЛЦ у питанш наданда автокефалх! котр1йсь 13 сво!х складових. Повн1стю контролюючи ситуацхю I будучи залежною вхд пол1тики, яка проводиться св1т-ськими владними 1Кститутами, Церква-Мати, особливо враховуючи В1Кову практику II ор1ентащ1 на свхтсышх полхтшив, буде вико-ристовувати ус1 можливост1 для гальмування процесу виходу до не-залежност! котро!сь 13 сво!х частин, а надто тако! вагомо!, якою для РПЦ е православнх церковш структур«, що дшть в Укра1н1.

Йосодячи з цього, неважко побачити, що, вхдмовивши УПЦ у II прав1 на автокефальне буття, Московська патрхарххя лише по-глибила втручання церкви в геополхтичний процес, нав"язуючи вх-руючим полхтичш за своею суттю ршення, П1дм1няючи молитовне сшлкування намаганням зберегти орган1зац1Йну еднхсть державних та церковних утворень, що перебувають п!д впливом Рос11.

3 початком розпаду СРСР I утворення на його територх! не-залежних кра1н, що актив1зувало участь православних церков у геопол1ТИЦ1, почався глибинний процес утворення ново! моделг ы1жконфес1йних та м1жцерковних вгдносин 1 перерозподхлу сфер впливу рел1Г1Йних орган1зац1й. ПодП, пов"язаш з формуванням ново! конфес1йно! карти Укра1ни х роль у них православних церков, що Д1ють на територП республхки, безпосередньо випкають з геополхтично! д1яльност1 церков.

Основш принципи формування стосушав мхж церквами в Укра-1ш та характер перерозпод1лу сфер !хнього впливу розглядаються в заключному параграфх "Лравославн! церкви в консЬесгйнгй структур! Укра!ни".

I Заявление Святейшего Патриарха Алексия П и Священного Синода Русской Православной Церкви // Журнал Московской патриархии. - 1992. - № i. - с.8.

На становления ново! модел! *ижцерковних эносин в Укра!н1 та II конфес1йно! карти впливае дв1 групи чинншав. Одна з них пов"язана з найширшими змхнами, що В1дбулися в нашему сусгцль-ств1 в останш роки, в тому числг I з тими, яК1 прямо не сто-суються рел1гхйно-церковного середовища. Вони служать фоном, на який Церква змушена ор1ентуватися, та базою для зм1Н в шй сам1й.

Друга група чинншив, що суттево впливае на розвиток ново! моделг стосумив М1Ж церквами та визначае 1хнхй вплив в р1зних репонах кра!ни, пов"язана безпосередньо 1з внутршшми зм1на-ми в рел1г1Йно-церковному середовищх, оптимхзацхею умов 1сну-вання рел1Г1йних утворень.

Ниншшй р1вень демократизац!! нашого сусшльства та мож-ливост1, якх В1дкрилися перед церквами у зв"язку з розгортан-ням цього процесу, в принцип!, створюють ус1 умови дан 1х нормального функщонування та взаемодх!. Однак рел1г1йне середо-вище явно вхдетае в1д темшв демократизацх! суспхльства в цхло-му. Саме цим пояснюеться побутування в православному церковному середовииц Укра!ни згадуваних уже вдей "нацхонально! церкви", "канощчно! територ11" х т.п. Сьогодн1 стае ясно, що гармошза-ц1я 1нтерес1в церков 1 рел1г1йних органхзащй, що д1ють в Укра-!ш, прямо залежить вхд еволющоцування самих цих сусшльних 1нституц1й в напрямку модел1 демократичного розу1.й пня I влашту-вання церковного життя I М1Жцерковних стосушав.

Основною перепоною, особливо для православних церков, на шляху до цього стоять наслщки 1хньо1 Т1СН01 сшвпрац1 31 св1Т-ською владею, що спричинили до асим1ляц11 церквами негативних рис владних моделей минулого. Вище нам вже доводилося говорити про своерхдне в хдцзеркаленш ниш у ево!Й Д1ЯЛьност1 особливос-тей функцхонування тоталхтарно! влади. Сьогодншш спроби окре-мих православних церковних формувань зарезервувати за собою як1с особлив1 права в Укра1щ е прямим наслЦком проникнення тотал1-таристських настро!в у православие середовище. Поруч з цим сл1Д вказати також I на спроби цих церков монопол1зувати вплив на релтйно-духовне життя населения на значних територхях. Щ спрс би е не чим 1ншим, як вшхвом насл1ДК1в тривалого копхювання св!Тського режиму особисто! влади.

Над1Я деяких, в тому числ1 I православних, церков на збе-реження такого впливу базуеться на плекашп ними особливих сто-сунк1в з владою. Однак такг стосунки в умовах становления демократичного сусгйльства приречен1 на вгдмирання, адже демокра-т1я передбачае р1вш ыожливостх для задоволення релхггйних потреб вгруючих, незалежно В1Д 1хньо1 конфес1йно! належност!. За таких умов ус1 церкви мусять перебувати в гдентичних обставинах, що I послужить гарантом 1х вхльного розвитку.

Нова конфес1йна карга Укра1ни буде характеризуватися складною ковф1гурац1ео церковних юрисдикщй, на противагу монопольному впливов1 котро!сь 13 цих церков в минулому. Особливе значения для Укра1ни буде мати перерозподхл зон впливу М1ж православними та греко-католицькою церквами. Сьогоднх можна видхлити зони до-М1нування, дифуз1йного взаемопроникнення та канхмально! присут-ностх цих церков у ргзних районах Укра1ни. В жодшй з них шщо не вказуе на можлив1еть вхдродаення в1роспов1дно1 едностг при-хильншав православ"я г хреко-католицизму. Тому в основ1 стосун-К1В цих, як I 1нших, церков мають бути принципи вхроакшдного плюрал1зму та шанобливого ставлення до вхросповхдних меншин.

Християнськ1 оцхнки Е1роспов1дно1 р1Вност1 меншин 1 б!ль-шост1 вит1кають 1з антиномхчно! ощнки людського роду як едност1, що мае сщльнг витоки та В1дзначаеться неповторшстю кожно! люд-сько! особистост1, незалежно в!д II расово!, нац1онально1, культурно I чи рел1г1йно! надежность

Природно, що повне задоволення потреб меншин, в тому числх 1 у сфер1 в1росповхдно1 свободи, можливе лише у сусп1льств1 з певним рхвнем матерхального добробуту, розвинуто! демократ^ та правових механ1зм1в регулювання в ус1Х сферах сощального життя. Встановлення вхросповхдно! свободи передбачае подолання наслхд-кхв мхжцерковного конфлхкту, наймешого втручання держави у внутрши справи церков, безсторонню позищю влади щодо рел1пй-них органхзацхй та шанобливе 1х ставлення одна до одно!.

Повага до вхросповхдних меншин, особливо тод|, коли процес диференщацП буде переважати над д1ею доцентрових сил в рел1-Г1 Иному середовищ1, стане одним з найважливших принцшпв, на яких будуватиметься нормальне життя рел1гхйних оргашзащй та 1хн1Й розвиток. Адае при передбачувашй складней конф1гурацх!

юрисдикции ргзних церков чимало приб1чник1в кожно! з них в pi3-них perioHax республгки виявиться в рол1 рел1Г1йних меншин. Тому жодна церква не зможе забезпечити нормальн1 умови для задо-волення рел1г1Йних потреб cboIx вгруючих, не дом1гшись сприят-ливих умов для Д1яльност1 cboIx та 1нших вхросповхдних меншин.

Диференцгащя рел1гчйно-церковного середовища ще довгий час буде визначальною тендемцею в цхй сфер! життя нашого сус-шльства. Що ж до православних, то шсля згасання протирхч м1ж дгючими сьогоднг церквами тут повною мхрою проявиться протилеж-на тенденция, яка буде зводитися до 1хнього об"еднання. Як св1Д-чить ДОСВ1Д 1нших церков, рег10нальних та BcecBimix релхгхйних оргашзащй, дхя доцентрових сил проявляються, в першу чергу, в тих сферах 1хньо1 Д1яльност1, як1 найбглып вгддаленх В1Д суто релггхйно-догматично! основи фушацонування церков. бднання церков пробивае собг дорогу, як правило, у сфер1 сусп1Льно,значущо1 Д1ЯЛьност1 рел1г1йних орган1зац1Й. Саме тут вони мають можли-В1сть засво!ти позитивний досвзд cboIx опонент1в, спрямувати сво! зусилля на розбудову такого суспгльства, яке найбгльшою Mi-рою в1Дпов1дае християнським 1Деалам.

Заключну частину дисертац11 складають висновки. В них автор тдсумовуе найважлив1пп результата свого дослхдження та вказуе на найперспективнип, э його точки зору, дглянки роботи з вив-чення 1нституал1зовано1 православно! рел1Г1йност1.

Результати дослгдаення викладено в наукових працях загаль-ним обеягом понад 50 д.а. Серед них монографг!, роздгли в колек-тивних працях, брошури, cTarri:

1. Бондаренко В.Д. Сучасне православ"я: тенденщ! еволюцП. -Симферополь: Тавр1Я, 1989. - 7,2 д.а. /рос.мовою/.

2. Бондаренко В.Д., Косянчук О.С., Фомиченко В.В. Релтйна община в сучасному сусп1льств1. - К.: Полхтвидав УкраГни, 1988. - 6,6 д.а. /рос.мовою/.

3. Бондаренко В.Д., Пилявець Л.Б., Утк1Н 0.1. Укра1нська авто-кефальна православна церква: минуле i сучасний стан. - К.: Знания, 1991. - 3,2 д.а.

4. Боццаренко В.Д. Церква i суспхльство в умовах незалежно! Укра1ни. // Укра1нська православна церква мхж сходом i заходом. Деп. в УкрИШ 16.03.93, № 332, Ук. -93.-4 д.а.

- 40 -

5. Бондаренко В.Д., Онищенко О.С. Сучасна рел1г1йна ситуац1я на Украхнх: стан, тенденци, прогноэи // 1стор1Я християн-ськох церкви на Укра1нх. - К.: Наукова думка, 1992. - I д.а.

6. Бондаренко В.Д. Рел1гчйн1сть православних вхруючих: проти-ргчив1сть еволщхх // Сучасна релх.г1йн1сть: стан, тенденци, шляхи подолання. - К.: ¡кштвидав Украх'ни, 196Г7. - 2 д.а.

7. Бондаренко В.Д., ТУльцева Л.А.. Еволющя обряд1в I звича1в, пов"язаних з рел1гхйними святами та постами // Рел1Г1йна обрядовхсть: зм1ст, еволкиця, оцхнки. - К.: Вища школа, 1988. - 0,8 д.а.

8. Бондаренко В.Д. Еволюцхя сучасного православного богослов"я. - К.: Знания, 1988. - 2,6 д.а.

9. Бондаренко В.Д. Перебудова 1 церква. - К.: Знания, 1990. -2,6 д.а.

10. Бондаренко В.Д., бденський В.6. Церква в нашому сусшльств1 // 1Нд прапороы лен1нхзму. - 1990. - № 5. - I д.а.

11. Бондаренко В.Д. Укра5нська автокефальна православна церква: процес становления // Людина I св1т. - 1990. - № 8. - 0,7 д.а.

12. Бондаренко В.Д. М1жконфес1йний конфл1кт на Украхнх: витоки, стан I шляхи подолання // Людина I св1т. - 1991. - № 3. -

I д.а.

13. Бондаренко В.Д., Кардашук М.К. За титул "нащональнох" церкви // Шдатика I час. - 1991. - № 5. - 0,6 д.а.

14. Бондаренко В.Д., бденський В.6. Церква й украхнське сусп1ль-сгво: на новоцу етап1 //Людина I св1т. - 1992. - № 3. -

I д.а.

15. Бондаренко В.Д. Православ"я в Украхнх: розкол замхсть авто-кефал1$ // Людина 1 св1т. - 1992. - ## 9-10. - 0,7 д.а.

16. Бондаренко В.Д. Пол1тичн1 парта Укра1ни у IX ставлеши до рел1Г12 та церкви // Людина I св1т. - 1991. - № 5. - I д.а.

17. Бондаренко В.Д. Шжцерковний конфлхкт: паростки надII // Пол1тика I час. - 1992. - № 3. - 0.5 д.а.

18. Бондаренко В.Д. Церква I мододхжш оргашзащ1 в Укра!н1 // Людина I св1т. - 1992. - №№ 7-8. - 0,7 д.а.

19. Бондаренко В.Д., бденський В.6. Церкви Укра1ни: пошук власного шляху // Людина г СВ1Т. - 1993. - № I. -0,6 д.а.