автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.01
диссертация на тему: Инженерное познание как деятельность (социально-гносеологический аспект)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Инженерное познание как деятельность (социально-гносеологический аспект)"

Південно-український педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського .

На прапах рукопису^

Загребельна Олена Тимофіївна

ІНЖЕНЕРНЕ ПІЗНАННЯ ЯК ДІЯЛЬНІСТЬ

(соціально-гносеологічний аспект)

Спеціальність 09.00.

Діалектика і методологія природничого, технічного та соціального пізнання

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Одеса — 1996

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії природничих факультетів Одеського державного університету ім. 1.1. Мечнікова

Науковий керівник: кандидат філософських наук,

доцент ЧАЙКОВСЬКИЙ О. В.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

ДМІТРІЄВА М. С., кандидат філософських наук, доцент ОГАНІСЯН О. А.

Провідна установа: Одеський політехнічний університет, кафедра філософії та методології науки.

Захист дисертації відбудеться « ІУ» аеи 1996 року

о «_У£» годині на засіданні пеціалізованої вченої Ради К-050804 в Південно-українському педагогічному університеті ім. К. Д. Ушинського (Адреса: 270020, Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, корп. фізико-математичного факультету).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Південно-українського педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського

Автореферат розіслано « _ 1996 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої Ради,

доктор філософських наук,

професор М. С. Дмітрієва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. У сучасному світі зміст і характер інженерного пізнання, що являє собою ідеальний бік конструктивно-перетворюючої дільності суспільства, виступає вирішальним чинником не лише добробуту, але й самого існування людства. У такій ситуації філософське осмислення інженерного пізнання становиться важливим компонентом філософії людини, соціальної методології в цілому. Особливу актуальність надає цій темі розгляд інженерного пізнання через категоріальний апарат дослідження діяльності, оскільки це забезпечує формування методологічного інструментарію зосередження уваги на суб’єктивному аспекті проблеми, виявлення можливостей вільного цілеспрямування у постійному обгрунтуванні мети й засобів її досягнення в інженерно-пізнавальному процесі.

Діяльнісний підхід означає дослідження феномену інженерного пізнання у контексті культури як одного із сучасних засобів вирішення істотних проблем функціонування та подальшого розвитку суспільства. Підвищення науково-теоретичного рівня інженерного пізнання у XX столітті, піднесення його соціальної ролі як діяльності «по виробництву» проектно-конструктивних ідей зумовлює виникнення спеціальної галузі соціально-філософського знання, що розробляє методологію осмислення, гуманістичного програмування та нормативно-ціннісного контролю в інженерно-пізнавальному процесі з урахуванням потреб суспільства і людини.

Філософський аналіз інженерного пізнання /як специфічного засобу мис-ледіяльності, проективного освоєння та перетворення світу людиною/ надає широкі можливості для подальшого дослідження співвідношення і взаємозв’язку цього типу пізнання з іншими (науковим, художнім, соціальним), для систематизації основних засад і методів інженерно-пізнавальної діяльності, її когнітивно-раціоналістичних та аксиологічних підвалин і шляхів гуманізації.

Все це є необхідним для подальшого підвищення наукового рівня системи інженерної освіти і проектно-конструкторських розробок соціотехнічних систем.

Ступінь розробленності проблеми. Сучасна епоха позначена у філософській літературі невпинним зростанням інтересу до дослідження проблем діяльності. пізнання та методології технічного розвитку. Ці напрямки прослідко-вуються у творах Г. Башляра, Ю. Хабермаса, М. Хайдеггера, X. Ортеги-і-Гассета. В. Г. Горохова, М. С. Дмитрієвої, В. П. Плавича, А. І. Уйомова,

A. А. Чунаєвої, В. М. Фігуровської, Є. О. Шаповалова, Г. І. Шеменєва, М. Л. Шубаса та ін.

Значний внесок у дослідження соціально-гуманітарних аспектів інженерної діяльності внесли українські вчені В. М. Князєв, А. В. Місуно, Б. О. Парахонсь-кий, М. О. Парнюк, Є. В. Осічнюк.

Для визначення діяльнісного аспекту пізнання важливу роль відіграли дослідження суті та структури діяльності філософами і психологами В. С. Швирсвим. В. В. Чешевим, В. П. Зінченко, С. Л. Рубінштейном.

Проблема співвдіношення пізнання та діяльності знайшла своє відображення в публікаціях 1. Т. Касавіна, В. Ж. Келле, В. М. Сагатовського, В. І. Шин-карука. які довели, що діяльність мас зовнішню (предметно-чуттєву, практичну) та внутрішню (суб’єктивно-пізнавальну, цілеутворюючу, аксиологічно-аналітич-пу) сторони. На конретно-психологічному рівні структура діяльності, її зв’язок із пізнанням були досліджені О. М. Лентьєвим, який показав єдність мотиву, дії, що мас інтенціальний та операційний аспекти, і целеутворення. Тобто до макроструктури діяльності входять пізнавальні та предметно-перетворюючі операції і процедури.

Завдяки глибоким дослідженням багатьох філософів і логіків, насамперед Е.

B. Ільєнкова. П. В. Копніна, В. О. Лекторського, було закладено теоретичне під-грунття для осмислення суті та характеру інженерного пізнання як специфічної, духовної, конструктивно-перетворюючої діяльності, що виконує цілеспрямову-ючу функцію у виробничій діяльності, органічно входячи до її структури.

Разом з тим. по багатьом дуже важливим для теорії і практики напрямкам накреслені поки що лише загальні підходи до філософського розуміння інженерного пізнання — специфічного типу діяльності. Безпосередньо з цієї проблеми взагалі немає спеціальних досліджень. Мало вивченим залишається взаємозв’язок мотивів, мети та засобів вирішення інженерно-пізнавальних завдань. В той же час просування у філософському осмисленні їх діалектики відкриває нові можливості для програмування і регулювання в галузі соціально-технічної стратегії суспільства.

Потребує подальшої філософської розробки й розуміння суті кінцевого продукту інженерно-пізнавальної діяльності. Залишається дискусійним питання. що слід очікувати на виході інженерного мислення — істину, користь чи формулу технологічного закону у вигляді алгоритмів і стандартів людської діяльності. Не вирішеною є і проблема встановлення меж, а, отже, і самої суті інженерної діяльності. Якщо одні ототожнюють інженерне пізнання з технічним, то інші, навпаки, вважають його універсальним компонентом діяльності, взагалі.

Враховуючи ступінь актуальності та вивченості цісї проблеми, дискусійності багатьох її аспектів, дисертант формулює мету і завдання даної роботи таким чином.

Мета дослідження: вивчення суті, структури, засобів інженерного пізнання як спеціалізованої діяльності та її взаємозв’язку із сучасними соціокультурними парадигмами мислення.

Відповідно до мети у роботі вирішуються такі завдання:

— уточнити уявлення про соціально-гносеологічні основи діяльнісного підходу до аналізу інженерного пізнання;

— визначити співвідношення та характер взаємозв'язку між інженерним, технічним, природничим і соціальним пізнанням;

— дослідити форми і методи соціально-ефективної інженерної діяльності на емпіричному і теоретичному рівнях пізнання;

— провести аналіз шляхів і засобів гуманізації інженерно-пізнавальної діяльності.

Об’єкт дослідження: сутність, структура та методи інженерного пізнання.

Предмет дослідження: інженерне пізнання як інтелектуальна діяльність та шляхи її гуманізації і підвищення соціальної ефективності.

Гіпотеза. На початку дослідження дисертантом була сформульована гіпотеза описово-пояснюючого типу: інженерне пізнання як різновид діяльності мас специфічні механізми гуманістичного та соціального цілеспрямування за умови їх вивчення і практичного використання у процесі розробки і здійснення політики на державному і загальному рівні.

Методологічні засади та теоретичні джерела дослідження. На основі єдності історичного і логічного принципів у вивченні інженерного пізнання останнє розглядається як процес переходу від науково-технічного моделювання штучних пристроїв і технологій, що має справу з такими системними величинами як речовина, енергія та інформація, до соціо-технічної моделі інженерного пізнання, у якій вихідним пунктом і предметом діагностики й проектування виступає людська діяльність за допомогою техніки. Дисертант виходить із розуміння предмету інженерного пізнання як цілісності людських і речових складових соціо-технічної системи, а самого пізнання як пошук засобів вирішення суперечностей технічної та соціальної сфер суспільства на основі принципів гуманізму.

Наукову новизну складають дослідження інженерного пізнання через систему категорій (суб'єкт, об’єкт, мотивація, дія та операція, ціннісна раціональність, цілеспрямованість), розмежування технічного та інженерного типів пізнання за предметом та методами співвідношення науково-природничих та гуманітарних методів в інженерному пізнанні, застосування антропологічного та соціального вимірів для оцінки ступеню гуманізації інженерного пізнання.

Як наслідок дослідження в цих напрямках, найменше відображених у сучасній філософській літературі, на захист виносяться такі тези, шо визначаються певною новизною:

— інженерне пізнання являє собою специфічний різновид пізнавального про-

цесу, що є імманентною стороною предметно-продуктивної діяльності суспільства;

— інженерне пізнання не можна ототожнювати з технічним без збочення його суті та соціальної функції. Технічне пізнання пов’язане із вирішенням внутрішніх суперечностей у розвитку штучних пристроїв та систем. Інженерне пізнання з самого початку спрямоване на виявлення та вирішення суперечностей між технологією і людськими потребами. Воно поєднує в собі технічні та соціальні засоби, науково-природничі та гуманітарні методи пізнання;

— свобода цілеспрямування в інженерному пізнанні, як і в інших галузях людської діяльності, є найважливішою умовою творчості і саморозвитку. Але вона обмежується законами природи і співвідношенням соціальних інтересів різноманітних спільнот, що зацікавлені в тому чи іншому напрямку використання технологічних і виробничих досягнень;

— у процесі розробки та утвердження гуманістичних критеріїв оцінки інженерного пізнання доцільно виходити з двох вимірів —антропологічного і соціального, оскільки ні антропоцентризм, ні соціоцентризм, взяті окремо, не дають різнобічного уявлення про ступінь гуманістичної спрямованості діяльності. Якщо антропоцентризм містить у собі ухил до протиставлення індивідуальних інтересів суспільним, то соціоцентризм складає загрозу нехтування потребами окремих людей.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Філософське осмислення гносеологічної суті та структури інженерного пізнання виступає важливим методологічним засобом підвищення його соціальної ефективності і гуманізації, однією з основних передумов перетворення спонтанної технічної творчості в усвідомлені пізнавальні дії та логічні операції, що виконуються на грунті затверджених практикою алгоритмів і методів інженерної діяльності.

Це складає сприятливу теоретичну базу для створення наукових підвалин у системі інженерної освіти й організації проектування і конструюювання соціотехнічних об’єктів узгодженими зусиллями різних фахівців (технологів, конструкторів, ергономістів, дизайнерів тощо). Особливого значення для гуманістичної орієнтації інжерного пізнання набуває філософське дослідження його соціально-історичної раціональності, або відповідності його мотивації і цілеспрямованості суспільним, людським потребам, даній соціокультурній ситуації.

Інженерне пізнання (на відміну від науково-технічного) — соціальне по своїй суті, по предмету свого дослідження, що знаходиться у сфері розв’язання суперечностей в системах «суспільство-техніка», «людина-машина». Такий погляд наводить на висновок про те, що соціально-гуманітарні знання складають поряд із технічними науками один з основних компонентів професійної підготовки інженерних кадрів.

Важливе значення для формування системного підходу до організації професійної освіти набуває філософське осмислення характеру синтезу в інженерному пізнанні інших типів пізнання (технічного, соціального, художнь-

ого), методологічних принципів пояснення, розуміння та рефлексії. Це може стати передумовою до подолання фрагментарності викладання, взаємної ізоляції учбових дисциплін, їх профілізації в єдиній системі інженерної освіти.

Наслідки проведеного дослідження можуть бути використані в процесі підготовки інженерних кадрів, методологічного забезпечення соціотехніч-ного підходу до проектно-конструкторських розробок, а також при формуванні національних, регіональних і галузевих програм гуманізації навколишнього середовища та життєдіяльності людини.

Апробація роботи. Основні положення дисертації викладались у виступах на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях: «Теорія, методологія та практика наукової і технічної творчості», Одеса, 1993; «Формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій», Одеса, 1993; «Проблеми взаємодії гуманітарного, природничо-наукового й технічного знання», Одеса, 1994; «Молодь на порозі третього тисячоліття: пошук приорітетів», Одеса, 1995, а також — на вузівських науково-практичних конференціях 19931996 років.

Дисертація була обговорена і рекомендована до захисту кафедрою філософії природничих факультетів Одеського державного університету ім. І. І. Мечнікова.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів з висновками, заключення і списку використаної літератури.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми в умовах зростання екологічної кризи, необхідності подолання технократичних і соціоцентрич-них перекручень у технічній стратегії шляхом гуманізації інженерного пізнання. Визначено ступінь його наукової розробки у вітчизняній та іноземній літературі, сформульовано мету, завдання, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження.

Перший розділ «Інженерне пізнання — компонент перетворюючої діяльності суспільства» присвячений розгляду суттєвих рис та взаємовз’язку інженерного пізнання з іншими.

У першому параграфі «Діяльнісний підхід до аналізу інженерного пізнання» визначається категоріальний апарат дослідження діяльності та застосування його у процесі філософського осмислення суті й структури інженерного пізнання.

Поділяючи погляди тих філософів, що вважать поняття діяльності вихідним у сучасному розумінні пізнавального процесу та спираючись на праці видатних психологів О. М. Леонтьсва, С. Л. Рубінштейна, автор розглядає пізнання як невід’ємну сторону людської діяльності, що спрямовується суб’єктом, його мотивацією та метою, конкретними діями й операціями. При цьому дії співвідносяться з метою, а операції з умовами для досягнення мети. В інженерному пізнанні

відб\ ваггься постійна взаємодія мети та умов, що змінюються із досягненням мети й знову впливають на цілеутворення.

Сам процес інженерного пізнання можна уявити як рух по спіралі: суб’єкт

— когнітивно-ціннісна діяльність — проект — організаційно-управлінська діяльність — опредметнення технічних та організаційних ідей — розпред-метнення — суб'єкт. Осмислення структури інженерно-пізнавальної діяльності збільшує методологічні можливості визначення не тільки більш оптимального розподілу функцій між людиною і комп’ютером, але її свідомого спрямування зусиль суспільства на вирішення суперечностей між прагненням до раціональності і ціннісними приорітетами. Інженерна діяльність втрачає свою соціально-історичну доцільність поза взаємозв’язком її мети з соціальними й індивіуальними інтересами. Отже, одним із найважливіших методологічних аспектів вивчення інженерного пізнання є усвідомлення ступеню його адаптації в соціальну систему.

Тому філософське дослідження інженерного пізнання як діяльності включає:

— осмислення суб*єктно-об’єктних та суб’єктно-суб’єктних відносин у проіксі виробництва й опредметнення інженерних знань;

— аналіз генези й структури мотиваціно-змістовної сфери, ціннісно-раціонального розуму інженерії;

— вивчення світоглядних підвалин інженерного цілеутворення, цілера-ціонального розуму;

— усвідомлення взаємозв'язку ідеального плану інженерної діяльності з ЇЇ дійсними наслідками і соціально-антропологічними вимірами штучного середовища, в якому опредметнюються Інженерні знання.

Інженерне пізнання, поєднуючи у собі цілеспрямовуючі, організаційні й наукові функції суспільної діяльності, відображаючи сучасний рівень розвитку суб'єктивності, саме може бути осмислене як ідеальний зміст продуктивної діяльності.

Другий параграф «Специфіка інженерно-пізнавальної діяльності: її співвідношення з природничо-науковим, технічним і соціальним пізнанням» містить положення про характерні риси сучасного інженерного пізнання. в якому виокремлюються дві основні його лінії — винахідницько-конструктивна та організаційно-управлінська. Але обидві вони являють собою поєднання донаукового, позанаукового та наукового пізнання, процесів накопичення. систематизації та опредметнення знань і вмінь, пов’язаних із практичною діяльністю. Тому інженерне пізнання — це завжди пізнавально-виробниче відношення, єдність знання та практики, цілетворення і виконання, розпред-мечування і опредмечування, екстеріорізації та Інтеріорізації, суб’єктивного і об'єктивного. Насамперед, треба відзначити його науково-інтегративний характер. Воно поєднує пиродничі, технічні, антропотехнічні і соціально-гуманістичні знання й методи, що входять до його складу у «знятому» вигляді.

Як і інші типи пізнання, інженерно-пізнавальний процес являє собою ідеальний аспект практично-продуктивної діяльності суспільства людини і в генетичному плані проходить декілька закономірних стадій свого розвитку; синкретичний стан (винахідництво і проектування безпосередньо в процесі трудової діяльності), становлення інженерного пізнання в межах інших наук; формування особливої сфери пізнавально-практичної діяльності на професійному рівні інженера. Становлення специфічного типу пізнання відбувається на грунті взаємодії протилежних процесів диференціації та інтеграції: з одного боку, технічне пізнання відокремлюється від природничого, а з другого.

— інтеграція соціально-гуманітарного і технічного породжує не лише антро-потехнічні та соціотехнічні науки (ергономіку, інженерну психологію, соціологію і психологію праці тощо), але й саме інженерне пізнання. Внаслідок цього суттю інженерного пізнання утверджується принцип соціальної технологічності і раціональності, який передбачає не лише реальну здійсненість проекту в певних соціотехнічних умовах, але й його фукнціональність. ефективність, доцільність у даних соціокультурних обставинах, у конкретному соціально-часовому просторі.

Інженерне пізнання — специфічний, відносно самостійний тип ідеальною освоєння світу людиною. Воно відрізняється від інших за об'єктом, предметом, основними формами, методами, критеріями оцінки наслідків та соціальними функціями. Об’єктом його виступає окремо людино-машинна система або система «суспільство-техніка», в цілому. Предметом — керівництво людьми у процесі створення та експлуатації штучних об’єктів, поєднання людських та речових елементів соціотехнічної системи. Основним методом являється системний аналіз. Головний критерій оцінки продукту інженерного пізнання — соціальна ефективність артефактів. Найважливіші функції: оптимізація людино-машинних систем, розв’язання суперечностей між технологічними і соціальними елементами суспільства, між людиною і машиною.

Науково-технічне пізнання має свої відмінності від інженерного. Його об’єктом є артефакт, предметом — формулювання принципів і алгоритмів створення і функціонування штучних пристроїв. Головними методами виступають: оптимізація, конструювання, розрахунки, пошук і відбір варіантів створення і експлуатації артефактів. До технічного пізнання ставляться і більш вузькі вимоги щодо оцінки його ефективності. Це — відповідність артефактів заданим параметрам. Суттєвою функцією технічного пізнання виступає оптимізація технічних систем шляхом вирішення їх внутрішніх суперечностей.

В дисертації розглядаються також взаємозв’язок, загальні риси та відмінності між інженерним пізнанням, з одного боку, і природничим, соціальним, художнім. Значна увага приділяється формам пізнання, особливо таким, як інженерна проблема, технічна ідея, гіпотеза та ролі в їх формулюванні філософської та методологічної культури суб’єкта соціотехнічного розвитку.

Конкретним проявом змін, що відбуваються у світоглядній і методологічній культурі інженерії, можна назвати перехід від науково-технічного до системо-технічного моделювання. Якщо в першій парадигмі мислення у розрахунок приймаються лише об’єктивні параметри речовини, енергії та інформації, то в другій — на чільне місце висувається орієнтація на соціально-психологічні умови сприйняття технічної системи, на процес перетворюючої діяльності людини задля задоволення її потреб. У соціотехнічній моделі інженерного мислення на перший план висувається узгодження параметрів людини, техніки та навколишь-ного середовища.

Інженерне пізнання виконує поряд з пізнавальною цінністно-оріентацій-ну, перетворюючу і комунікативну функції. Інженерні знання містять не лише інформацію про засоби створення та застосування техніки в людській діяльності, але й аксеологічні аспекти відносно ефективності артефактів та інформаційну основу для спілкування, спрямованого на узгодження роботи по здійсненню інженерних проектів.

В другому розділі «Загальнометодологічні проблеми пізнавально-проективної діяльності» викладаються основні засади, методи й форми інженерного пізнання, відзначається зв’язок понять пізнання і проектування, їх системний характер, що дозволяє у технічному рішенні синтезувати вимоги не лише технологічного, але й біосоціального плану.

Перший параграф другого розділу «Основні засади й методи інженерного пізнання» містить аналіз сучасних методологічних засобів вирішення інженерних завдань. Виходячи з розуміння цього типу пізнання як інтегративного і спрямованого на діяльність по використанню природних умов для задоволення потреб людини, дисертант відзначає поєднання в інженерно-пізнавальному процесі загально-методологічних засад природничих, технічних і соціально-гуманістичних наук — пояснення, розуміння та рефлексії. Пізнаючи природничу основу техніки й виробництва, інженер повинен знайти пояснення природних процесів, визначити закони їх взаємодії та можливості використання речовини й енергії в артефактах. Практичне ж застосування технічних пристроїв потребує економічних, морально-психологічних, соціокультурних знань, що набуваються завдяки не лише методології пояснення, але й розуміння, тобто здібності суб’єкта уявити себе в ролі клієнта, оператора, споживача, які включаються у соціотехнічну систему.

Загально-методологічний принцип розуміння в системі інженерного пізнання означає: 1) вимогу аналізувати процеси створення і функціонування техніки на широкому соціокультурному і світоглядному тлі; 2) усвідомлення науково-технічної діяльності як складової історичного розвитку людства; 3) інтерналістський підхід до інженерних проблем, коли на аналіз ситуації впливають не лише логічно-математичні розрахунки, але й саме жигтя, що про-живається суб’єктом у конкретних соціокультурних обставинах.

Інженерне пізнання відзначається практичною цілеспрямованністю, системністю, всебічним прийняттям до уваги науково-природничої, науково-технічної і

соціально-гуманітарної інформації та оптимальністю у визначенні час\ й обставин для здійснення соціотехнічних інновацій.

Поряд із загально-науковими у інженерному пізнанні застосовуються специфічні методи різноманітного моделювання, графічного зображення, математизації розрахунків і т. ін.

Другий параграф «Форми інженерного пізнання на емпіричному і теоретичному рівнях» стосується систематизації таких засобів пізнавального процесу, як науковий факт, проблема, технічна ідея, гіпотеза, пошук, відбір і оптимізація варіантів вирішення інженерних завдань.

Інтегруючим принципом, на основі якого окремі форми і засоби мислення, сприйняття і конструктивної зміни навколишнього середовища створюють єдиний тип інженерного пізнання, виступає принцип дії. який відображає взаємозв’язок, взаємообумовленість роботи машини з діяльністю людини.

Особливе місце в інженерному пізнанні відіграє проектування, яке включає переробку інформації та моделювання з метою створення ідеального об'єкту. що після матеріалізації може ефективно функціонувати. Сучасне проекту вання виходить за межі окремого технічного об’єкту. Воно може охоплювати великі соціотехнічиі комплекси (міста, галузі виробництва з побутовими і соціокультурними системами). В такому типі проектування підвищується роль фактора вірогідної невизначеності, суб’єктивної інтерпретації та ціннісних орієнтацій, з яких дослідник-інженер підходить до моделювання великих соціотехнічних систем. Таке проектування грунтується на поєднанні науки, мистецтва й математичних розруху нків і проходить три стадії пізнання: “аналіз (дивергенцію), синтез (трансформацію) та оцінку (конверт шію)".' Якщо на першій стадії вібувається усвідомлення суб'єктом проблеми шляхом розтину завдання на складові, більш прості елементи, то на другій стадії інженер-дослідник з’єднує їх по-новому у відповідності до своєї мети, трансформуючи таким чином ідеальний образ майбутнього штучного об’єкту або середовища в цілому. На третій стадії необхідно вилучити й уявити собі всі наслідки від практичного застосування артефакту та дати їм оцінку з позицій свого світогляду, існуючих критеріїв, нормативів.

Отже, на відміну від природничо-наукового пізнання, інженерне пізнання завжди має ціннісно-практичну спрямованність. Але природничо-наукове пізнання і інженерне проектування взаємно доповнюють і обумовлюють одне одного. Перехід від пізнання заради істини й наукової допитливості до організації всього процесу пізнання, зорієнтованного на проекти великих соціотехнічних систем, визначає зміну самої суті пізнання. Все це зумовлює зближення понять «пізнання» і «проектування». З одного боку, у процесі пізнання набувають розвитку нові форми «конструювання» теорій, методичних систем, істинність яких доводиться практичною діяльністю, а, з другого, — інженерне проектування і конструювання носить все більш дослідницький, фундаментально-теоретичний характер.

Але інженерно-проектувальне пізнання зберігає свою специфіку і відрізни*

1 Джонс Дж. К. Методы проектирования М., 1986. с. 49

ється від науково-фундаментального цілою низкою параметрів. По-перше, інженерне пізнання — це, насамперед, система технічних рішень, більш складна за номенклатурою елементів, аніж теорії конкретних наук, оскільки в ньому завжди існує необхідність узгоджувати природні, соціальні та індивідуально-людські параметри й вимоги. По-друге, в інженерному пізнанні значне місце займає аналіз та синтез різних видів людської діяльності у поєднанні її з технікою. І по-третє, в інженерному пізнанні виникає постійна необхідність приймати до уваги різноманітні ціннісні чинники, інноваційні ритми, соціально-психологічні умови фукнціонування техніки. Отже, суб’єктом інженерного пізнання становиться дослідник і конструктор, організатор виробництва, що глибоко усвідомлює технологію як феномен культури, як ефективний засіб всебічного розвитку людини, а не лише задоволення суспільних матеріальних потреб і додержання екологічних норм.

У третьому розділі «Гуманізація інженерного способу освоєння світу» викладаються результати досліджень в галузі умов і засобів гуманістичної орієнтації інженерного пізнання та практичної діяльності, визначення об’єктивних і суб’єктивних обмежень вільного цілеформування, антропологічних

і соціальних параметрів гуманістичного виміру інженерного пізнання.

У першому параграфі третього розділу «Проблема вільного цілевизна-чення в інженерному пізнанні» мова йде про один з найважливіших напрямків філософії техніки —• про можливості гуманістичного спрямування технічного розвитку та моральну відповідальність за нього інженера. Дослідження ціле-визначення є імманетним аспектом діяльнісного підходу до пізнання.

Дисертант дотримується оптимістичної позиції, згідно якої техніка, виступаючи наслідком раціонального проектування, в основному, піддається розумінню та управлінню. Інженерне пізнання з необхідністю включає до себе волевиявлення. Для інженерної раціональності притаманні так звані аферитичні моделі мислення, що відображають морфологію і функцію штучної соціотехнічної системи. Такі моделі являють собою послідовну низку цілей, що ставляться перед виробничником артефакту. Сама ж функція цілеформування виростає із розуміння людиною самої себе, своїх потреб та інтересів.

Незважаючи нате, що інженерне пізанння досить жорстко детерміноване темпорально-просторовими обставинами, від об’єктивних умов матеріально-виробничої бази до соціально-психологічного менталітету спільноти, воно потребує творчої сміливості у боротьбі з застарілими стереотипами мислення, розуміння технічних проблем. У дисертації аналізуються три основні концепції, що існують у філософії техніки щодо інженерного цілеформування: натуралістичне (вибір мети на основі інстинкту людини, спрямованого на самозбереження і саморозвиток), концепція вольового імпульсу як здібності до свідомого вибору мети і концепція раціональної інтерпретації, в якій інженерно-пізнавальний процес розглядається як система послідовних дій, спрямованих на підвищення ефективності людських зусиль. Інженерному цілет-воренню доступні лише такі процеси, для яких люди здатні конструювати

контрольовані умови, але оскільки інженер — лише один з численних суб’єктів, впливаючих на соціальну детермінацію техносфери, то інженерне цілеформування має не тільки суб’єктивні, а й об’єктивно існуючі соціальні межі та можливості.

Другий параграф третього розділу «Антропологічний вимір інженерного пізнання» має на меті дослідження взаємної обумовленності машини і людини на індивідуальному рівні. Цьому аспекту пізнання не приділялось належної уваги із-за надмірної соціоцентричної орієнтації нашої філософської думки. Для радикальної зміни цієї парадигми потрібно формування соціально-психологічної установки мислення інженера на приорітетність людини у соціотехнічній системі.

Антропологічний вимір складеться із сукупності норм, стандартів і вимог, які висуває людина (індивід) до техніки. Внаслідок цього проблема постає перед інженерним пізнанням у двох напрямках: 1) включення людини в техніко-технологічну систему як біологічної істоти, спроможної взаємодіяти із машиною в параметрах, що не перевищують допустимі для організму фізичні навантаження, робочий ритм, температурний режим, якість повітря тощо; 2) враховування психічних можливостей і обмежень з боку людини, що діє у техносфері, включаючи параметр пам’яті, швидкості реагування, різних типів поведінки в аварійних ситуаціях, сприйняття індивідом кольору і форм технічних об’єктів, змісту праці та інших технологічних чинників, що впливають на психіку людини.

Важливу роль у переорієнтації інженерного пізнання на індивідуальні людські цінності повинна відігравати гуманізація технічної освіти, але, щоб стати практично дієвим, принцип гуманізму повинен набути емпіричних індикаторів і норм інженерного проектування. Конкретним виявом практичного гуманізму може стати освоювання поняття «ергономічності» техніки, що містить такі параметри обладнання, як керуємість, обслуговуваність, освою-ваність та життєпридатність, включаючи показники відповідності техніки фізіологчіним і психічним потребам людини, яка взаємодіє з техносферою. Таким чином, у сучасному інженерному пізнанні виникає вимога не просто враховувати «людський чинник» на стадії практичного пристосування машини до оператора, а проектування загальної функціональної структури предметної діяльності в соціотехнічній системі, де людина є не зовнішнім суб’єктом, обслуговуючим техніку, а основним компонентом, що задає алгоритми усій системі, підпорядковуючи собі її морфологічні і функціональні параметри.

У третьому параграфі «Соціальні парадигми інженерного пізнання» на

основі аналізу структури потреб показана необхідність їх перетворення в об’єкт інженерного мислення, особливо, в умовах переходу від адміністративно-тоталітарної до ринкової, підприємницької соціальної системи, що потребує вивчення економічної, ціннісної кон’юнктури кожним суб’єктом народного господарства і технічного розвитку.

Система потреб, що формуються в даному соціокультурному середовищі, ск.іа,іаг і ипову програму творення ідеального способу життя і водночас соціаль-н> парадигму інженерного пізнання, яка поєднує ціннісні установки, моральні норми технічної творчості й виробничої діяльності. Тому кожному типу суспільства. його менталітету відповідає певний тип техніки, що відображає пануючу парадигму інженерного пізнання. Так, російське і радянське суспільство, орієнтоване на «загальне», державне благо, на приорітет цілого (імперії, ідеї комунізму) перед частиною (індивідом), породжувало величні технічні проекти з мінімальною турботою про зручності для окремої людини. А в традиційно-індивідуалістичному. західному, суспільстві інженерна думка швидше рухалась у вирішенні проблеми забезпечення людини максимальним комфортом.

Внаслідок взаємодії всієї сукупності соціокультурних чинників кожній історичній добі відповідає певний стиль інженерного мислення: в кінці XIX століття пан) вав механістичний, у першій половині XX століття — вірогіднісний стиль, а в кінні XX століття на черзі — перехід до системотехнічного стилю, що означає пода іьшу гуманізацію інженерного пізнання на основі системного поєднання сьогоденних та перспективних цілей, індивідуальних і соціальних потреб.

В закінченні дисертації підводяться підсумки проведеного дослідження, окреслюються можливості його практичного застосування. Відзначено, що сформульована автором гіпотеза про можливості гуманістичного та соціального цілеспрямування інженерного пізнання знайшла часткове підтвердження в процесі дослідження: усвідомлення форм і методів інженерного пізнання, шляхів підвищення його соціальної ефективності сприяє його цілераціональності, але суперечливість соціальних інтересів надає розвиткові техніки стихійно-невизначс-нс спрямування.

Головні положення дисертації викладені у публікаціях:

1. Социальная структура трудовых ресурсов. — Киев, 1988. — 123 с. (в со-авт.).

2. Актуальные проблемы феминизации инженерной деятельности // Жінки України: сучасний статус і перспективи. Матеріали конференції (20-24 червня 1995 р.) —Одеса, 1995. — С. 100-106.

3. Эстетические средства формирования гуманистической ценностной ори-

ентации инженеров-строителей //Формирование общечеловеческих ценностных ориентаций.— Одесса, 1993.—С. 238-239. .

4. Основные духовные факторы формирования социально активной личности // Тезисы докладов научной конференции ОТИПП (20-23 апреля 1993 г.).

— Одесса. 1993. — С. 354 (в соавт.).

5. Эстетический фактор технического творчества // Теория, методология и практика научного и технического творчества. Материалы международной научно-практической конференции. Сентябрь 1993. — Одесса, 1993.

— С. 273.

6. Гуманистический императив в культуре инженерного мышления // Научная

конференция ОТИПП (Тезисы докладов 19-22 апреля 1994 г. —Одесса, 1994.

— С. 116.

7. Основные направления реализации национальной концепции гуманитаризации образования в курсе философии // Тези доповідей XXV науково-методичної конференції викладачів ОДАХТ. — Одеса, 1994. — С. 97 (в соавт.).

8. Культура как духовная предпосылка инженерной деятельности // Проблемы взаимодействия гуманитарного, естественно-научного и технического знания. Тезисы научно-практической конференции молодых ученых. — Одесса.

1994.— С. 76-77.

9. Культура мышления молодежи и технические инновации // Молодежь на пороге третьего тысячелетия: поиск приоритетов. Материалы международной научно-практической конференции. — Одесса, 1995. —С. 43-44.

10. Проблема гуманизации среды в инженерной деятельности // Научная конференция ОГАПТ. Тезисы докладов 11-14 апреля 1995 г. Часть II. — Одесса.

1995.— С. 367.

11. Деятельностный подход к анализу инженерного познания // Научная конференция ОГАПТ. Тезисы докладов 9-12 апреля 1996 г. Часть 2. — Одесса. 1996.

— С. 304.

12. Феминизация инженерной профессии: проблемы и перспективы //Жіночий рух в Україні: історія і сучасність. Міжнародна науково-методична конференція.— Київ, 1995. — С. 318.

ЗАГРЕБЕЛЬНАЯ Е. Т.

Инженерное познание как деятельность.

Диссертация на соискание степени кандидата философских наук по специальности 09.00.02 — диалектика и методология естественного, технического и социального познания. Южно-Украинский педагогический университет им. К. Д. Ушинского, Одесса, 1996.

Защищается рукопись диссертации и публикации, в которых рассматривается инженерное познание как специфический тип интеллектуальной деятельности, соотношение его с естественно-научным, техническим, социальным и художественным познанием.

Доказывается, что оптимальное сочетание в инженерном познании методов описания, понимания и рефлексии обеспечивает рационалыю-гума-нистическую целеустремленность, научность и еффективность практической деятельности инженера. Все это вместе представляет комплекс предпосылок реализации системного подхода к развитию технологии на основе единства биосферы, техносферы и ноосферы.

Показаны пути последовательной гуманизации инженерного познания в результате сочетания антропологических и социальных критериев оценки его оптимальности и еффективности.

Ключевые понятия: инженерное познание, деятельность, антропологическое измерение, социальная парадигма, гуманизация, системотехника.

ZAGREBELNAYA E. T.

Engineering cognition as activity.

The dissertation on the competition of a degree of the candidate of philosophical sciences on a speciality 09.00.02

— dialectics and methodologies of natural, technical and social cognition. Yuzhno-Ukrainian pedagogical university, named by K. D. Ushynski, Odessa, 1996.

The manuscript of the dissertation and publication is protected, in which is examined the engineering cognition as a specific type of intelligent activity, its parity with natural — scientific, technical, social and art cognition.

Is proved, that the optimum combination in engineering cognition of methods of the description, understanding and reflection provides the rational-humanistic purposeful, scientific character and efficiency of practical activity of the engineer. All this together represents a complex of the preconditions of realisation of the system approach to development of technology on the basis of unity of biosphere, technosphere and noosphere.

Ways of consecutive humanisation of engineering cognition in the result of a combination of anthropologic and social criteria of an estimation its optimality and efficiency are shown.

Key concepts: engineering cognition, activity, anthropology measurements, social paradigm, humanisation, systemstechnic.