автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Историческое образование и наука во Львовском университете в 1918-1939 годах

Полный текст автореферата диссертации по теме "Историческое образование и наука во Львовском университете в 1918-1939 годах"

Львівський національний університет імені Івана Франка

Лаврецький Роман Вікторович

УДК 930.1 (477.83-25)

чг'ГП

ІСТОРИЧНА ОСВІТА ТА НАУКА У ЛЬВІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ В 1919-1939 РОКАХ

07. 00. 06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Львів - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, доцент Зашкільняк Леонід Опанасович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії слов’янських країн

кандидат історичних наук, доцент Марусик Тамара Володимирівна, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, доцент кафедри історії України

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ української історіографії, м. Київ

Захист відбудеться “¿6 ” грудня 2000 р. о // год на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “24” листопада 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Шуст Роман Мар’янович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін

кандидат історичних наук, доцент

Сухий О.М.

І

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження У переліку маподосліджених тем вітчизняної науки перебуває історія Львівського університету' - одного з найстаріших в Україні. Міжвоєнні роки (1918-1939) у діяльності навчального закладу с одним з недосліджених періодів його історії. В сучасній українській історіографії спостерігається зростання зацікавлення питаннями цієї епохи, відбувається перегляд стереотипів, переосмислення подій та явищ минулого на основі загальнолюдських цінностей і найновіших методів проведення історичних досліджень

Поява даної дисертації зумовлена відсутністю в історіографії спеціального комплексного дослідження питань історичної освіти та науки Львівського університету' в 1918-1939 роках. У цей період тут існував один з провідних історичних осередків Польщі. В університеті сформувалася низка знаних наукових шкіл, які спричинились до становлення новітньої польської історіографії, дали поштовх розвитку більшості галузей історичних знань і дістати загальноєвропейське та світове визнання. Тут було виховано плеяду фахових істориків, які створили фундамент сучасної польської історичної науки.

Актуальність досліджуваної проблеми зумовлена декількома аспектами. Зокрема вона викликана малодослідженісгю даної теми. В українській історіографії досі в повній мірі не розглядались питання специфіки формування наукових шкіл історичного профілю у Львівському університеті. Висвітлення проблем, винесених на розгляд у даному дослідженні, дозволить заповнити інформаційну прогалину про важливий етап розвитку даного навчальною закладу, зміцнити наукову співпрацю між українськими та польськими істориками в цьому напрямку. Варто зауважити, шо в українській радянській історіографії питання розвитку польської історичної науки у Львівському університеті, формування тут основних дослідницьких напрямів висвітлювались через призму офіційної марксистської ідеології. Подолання парадигм, викликаних політичними чинниками, дозволить по-новому оцінити внесок польських істориків Львівського університету у світову наукову спадщину та їх вплив на становлення цього академічного осередку, як одного з краших вищих навчальних закладів Східної Європи.

Зв'язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертацію виконано згідно з науково-дослідною програмою та тематикою наукових планів кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження. Представлене для захисту дисертаційне дослідження створене з метою комплексної характеристики загальних тенденцій та особливостей розвитку історичної освіти та науки Львівського університету в 19181939 роках. Враховуючи недостатню вивченість проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, дисертант намагався створити цілісну картину стану освіти та наукових досліджень історичного профілю.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- визначити характерні риси та особливості становлення історичної освіти та науки у Львівському університеті до 1918 p.;

- висвітлити процес реформування історичної освіти в університеті на тлі політичних реааій міжвоєнної Польщі;

- з'ясувати структуру навчально-наукових підрозділів історичного профілю;

- дослідити організацію навчального процесу в іалузі історичних та суміжних дисциплін;

- простежити механізм становлення в університеті наукові« шкіл історичного профілю;

- проаналізувати педагогічну, наукову та громадсько-політичну діяльність найбільш знаних істориків;

- розкрити сутність та особливості міжнародних зв'язків учених Львівського університету;

- оцінити навчально-наукову діяльність студентських історичних гуртків.

Об'єкт і предмет дослідження Об'єктом дисертаційного дослідження є

розвиток історичної освіти та науки у Львівському університеті в 1918-1939 роках, предметом - навчально-методична та наукова діяльність структурних підрозділів і окремих викладачів у галузі історичних та суміжних дисциплін.

Методи дослідження. Методи, використані у дисертації', відповідають принципам історизму, наукової об'єктивності та логіки. При опрацюванні окремих частин дослідження брались до уваги різноманітні історичні методи, як загальнонаукові, так і спеціальні. Автор застосував методи аналізу і синтезу, історично-порівняльний, типологічний, системно-функціональний, проблемно-хронологічний, біографічний та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, шо в ній автор ставить і намагається комплексно вирішити невивчені в історіографії проблеми, пов'язані з становленням та розвитком історичної освіти та науки у Львівському університеті в 1918-1939 роках. Новизна дисертації зосереджена у декількох запропонованих здобувачем положеннях:

з

1. Львівський університет міжвоєнного періоду був осередком потужних наукових досліджень у більшості галузей історії, тут працювало декілька історичних шкіл, відомих далеко за межами Польської держави, на високому фаховому рівні проходила підготовка молодих науковців. Дана теза суттєво відрізняється від усталеного в українській історіографії радянського період}' висновку про те, шо в 1918-1939 роках в університеті спостерігався спад наукових досліджень, а існуючі були нібито малозначуші.

2. Керуючись національними інтересами, історики Львівського університету7 акцентувати увагу на вивченні минулого Польщі

3. Військово-політичний конфлікт ¡918-1919 рр. поклав край співпраці українських та польських істориків Львівського університету. Українські вчені були усунені від співробітництва на науковій ниві, ізольовані політичними чинниками від викладання в університеті.

4. Дисертантом вперше встановлено структуру навчально-наукових підрозділів історичного спрямування у Львівському університеті, вивчено динаміку протистояння вчених рад факультетів з Міністерством віровизнань і освіти Польщі за відкриття та ліквідацію окремих кафедр. З'ясовано, шо для інтенсифікації наукових досліджень університет концентрував зусилля у певних пріоритетних напрямах Проте викладацькому колективу не вдалось збільшити кількість навчально-наукових підрозділів до запланованого рівня. Головною перепоною цьому були фінансові труднощі держави. Саме вони змусили Міністерство в 30-х роках ліквідувати низку історичних навчальних одиниць.

5. Вперше в українській історіографії в одному дослідженні зібрано і систематизовано відомості про наукову, педагогічну, громадську та політичну' діяльність більшості знаних істориків Львівського університет)'. Серед викладачів університету були уславлені вчені, керівники міністерств та відомств, державних установ та комісій, наукових товариств, відомі громадські та політичні діячі. Вони брали активну участь у формуванні державної освітньої та наукової політики, реформуванні історичних студій у Львівському університеті зокрема, та системі освіти Польщі загалом.

6. Міжвоєнні роки є вкрай важливим етапом в організаційному становленні історичної науки у Львівському університеті. Саме в цей період спостерігається суттєве поглиблення спеціалізації, створення при кожній історичній кафедрі окремого семінару або закладу, науково-дослідних інститутів. Під впливом ідей професора Ф. Буяка Львівський університет поступово переходив на новітню форму наукових досліджень, притаманну західноєвропейським університетам, -

роботу колективу вчених однієї історичної спеціалізації над єдиною глобальною проблемою.

7. Вперше в історичній літературі розкрито палітру міжнародних контактів науковців Львівського університету' 1918-1939 рр. У дисертації наголошується, що у цей період з'явились нові пріоритети у виборі напрямів міжнародних зв'язків, головними серед них були стосунки з країнами-союзницями Польщі, а також найближчими сусідами. Незважаючи на всі спроби, державній адміністрації не вдалось монополізувати співробітництво учених Львівського університету із закордонною наукою.

8. Дисертантом вивчено діяльність студентських історичних гуртків

Львівського університету', доведено, що вони виконували допоміжну роль у підготовці молодих науковців, сприяли росту творчої активності молоді.

Практичне значення одержаних реіультатів полягає у суттєвому розширенні сучасних наукових знань про маловивчений період в історії Львівського університету. Робота може бути використана в наукових цілях при створенні досліджень і синтетичних праць з історії даного навчального закладу, історії Польщі, польської історіографії, її результати застосовані у навчальному процесі в курсі польської історіографії, спецкурсів з історії Львівського

університету. Висновки дисертаційного дослідження, науково-теоретичні

узагальнення, а також зібраний фактологічний матеріал можуть бути використані для подальшого поглиблення аналізу визначеної теми і суміжної проблематики.

Апробація результатів дослідження здійснена шляхом обговорення дисертації та її рекомендації до захист} кафедрою давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін Львівського національного університету імені Івана Франка. Крім того, основні положення дисертаційного дослідження викладені у доповідях на наукових конференціях викладачів та аспірантів історичного факультету' Львівського університету' (Львів, 1998), (Львів, 1999), міжнародній науковій конференції “Львів: місто - суспільство - культура” (Львів, 1998), сьомому міжнародному славістичному колоквіумі (Львів, 1998).

Структура і зміст дисертації. Дисертація складається зі змісту, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та історіографії. Загальний обсяг дисертації 217 сторінок, у т. ч. список використаних джерел та історіографії (203 позиції; 25 сторінок).

У вступі обірунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, завдання та методологічні основи дослідження, розкрито наукову новизну дисертації та її практичне значення, подано коротку анотацію основних наукових положень, що виносяться на захист.

У першому розділі “Огляд джерел та історіографії'1 характеризується джерельна база дисертації та стан наукової розробки питання Джерельну базу даного дослідження складають опубліковані та неопубліковані документи, пов'язані з діяльністю Львівського університету кінця XIX - 30-х років XX ст. З огляду на порівняно незначне і поверхове вивчення цієї теми у польській і, особливо, вітчизняній історіографії вони, як правило, ще не стали об'єктом повноцінного дослідження. Безпосереднім і основним джерелом при написанні дисертації були неопубліковані документи 26 фонду (Львівський університет) Державного архіву Львівської області. Першочерговим завданням дисертанта було проаналізувати особові справи представників професорсько-викладацького складу' університету, які брали участь у викладанні історичних дисциплін. Крім того, особливу увагу зосереджено на звіти та протоколи засідань вчених рад університету, звіти засідань факультетських комісій, звіти деканату та окремих викладачів, звіти про діяльність навчально-наукових підрозділів та гуртків, меморіали факультетів, міністерські розпорядження, циркуляри, законопроекти, габілітаційні справи, справи про заснування та ліквідацію кафедр та інститутів, реорганізацію навчального процесу, навчальні програми, листування викладачів з адміністрацією факультетів, статути студентських гуртків, дисциплінарні справи та ін. Опрацювання згаданих архівних джерел дозволило встановити дійсний склад професорів і наукових співробітників університету, які займатись історичними дослідженнями, проаналізувати їх життєвий шлях і наукову діяльність, вивчити специфіку роботи кожного навчально-наукового підрозділу історичного профілю.

Важливе місце серед неоттублікованих джерел займають особові справи професорсько-викладацького складу, що зберігаються в описі І (Відділ кадрів) фонду 119 (Львівський державний університет імені Івана Франка) Архіву Львівського національного університету' імені Івана Франка. Ряд інформативно-цінних джерел до вивчення предмету дисертації збережено у фондах Відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В, Стефаника НАН України.

Більшість з них становлять частку бібліотечного фонду 132 (Львівський університет).

Важливим джерелом для розкриття теми дисертації є наукові праці внкладачів-істориків Львівського університету .міжвоєнного періоду. Саме вони дозволяють встановити кількісні та якісні показники наукового доробку вчених, їх історичні погляди.

Суттєвим елементом джерельної бази до історії Львівського університету є опубліковані джерела1 університетські хроніки, програми викладів та щорічні звіти про склад університету.

Можливість для всебічного дослідження наукового середовища Львова другої половини XIX - 30-х рр. XX ст. створюють спогади колишніх студентів-гуманітаріів Львівського університету': С. Лама, К. Хлєндовського, М. Тировича, С. Василєвського та ін.

На основі аналізу вітчизняної та польської історіографії XX ст. констатуємо, що й досі немає комплексного дослідження історичної освіти та науки Львівського університету в 1918-1939 роках. Непопулярність досліджень історичної науки міжвоєнної Польщі призвела до того, що даний напрям став білою плямою в українській радянській історіографії. Єдиним кроком у вивченні даної теми стато неопубліковане дослідження загальної історії Львівського університету'1, в окремих розділах якого можна зустріти інформацію про певні напрями історичних досліджень і деяких найменш “буржуазних”, з погляду української радянської історіографії, викладачів цього навчального закладу. Загалом радянська історіографія наклала певне табу на вивчення історичних досліджень міжвоєнної Польщі.

Сучасна українська історіографія позбулася тенденційності у трактуванні діяльності Львівського університету. Як наслідок у 90-х роках з'явилось ряд досліджень викладачів-істориків цього навчального закладу', які намагались відтворити справжню картину розвитку історичних досліджень у Львівському університеті. Проте міжвоєнний період залишився поза їхньою увагою.

Польська історіографія, на відміну від радянської, вивчала національну історію науки ще з ганця XIX ст., проте і досі не опубліковано жодної праці, в якій було б цілісно досліджено історичні студії у Львівському університеті в 1918-1939 роках. Першою грунтовною науковою розвідкою, що детально аналізувала історію

1 Наукова бібліотека Львівського національного університету' імені Івана Франка. Відділ

рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф.П. Максименка. Архів

Ф. П Максименка. - Тека: Історія ЛДУ. - Справа 3447 III (Історія Львівського університету).

розвитку університету від моменту його заснування до кінця XIX ст„ водночас розкриваючи основні аспекти діяльності історичних кафедр, була колективна наукова праця Л. Фінкеля та С. Стажинського2.

Польська історіографія міжвоєнного період}' не залишила поза увагою історію розвитку та досягнення більшості напрямів історичних досліджень у державі загалом та Львівському університеті зокрема. Польські учені. К. Тимєнечький, К. Закшевський, К. Добровольський, Л. Харевічова, М. Ганлельсман. В Конопчинський, Л. Пьотровнч, В. Семкович, Є. Фельдман. С Інгльот. С. Кутшеба, С. Лемпицький, К. Гарглєб, М. Кукєль, 10, Умілський, М. Генбарович га А. Біркенмаср детально проаналізували розвиток основних історичних галузей до середини 30-х рр. XX ст.

Значний фактологічний матеріал, пов'язаний з розвитком наукових напрямів історичного профілю в університеті, містять дослідження, створені у міжвоєнний період працівниками даного навчального закладу: П. Домбковським3.

С ГошовськтҐ, Я. Чекановським". Я. Фальковським^.

Після Другої світової війни польські дослідники продовжувати вивчення міжвоєнної історіографії та діяльності викладачів Львівського університету Проте в польській історіографії було приділено недостатньо уваги питанню структури та механізму роботи історичних кафедр Львівського університету. Незважаючи на детальне вивчення польської історіографії міжвоєнного періоду групою дослідників під керівництвом Є. Матерницького, львівський історичний осередок досліджено вкрай недостатньо. Поодиноким виявилось дослідження Г. Вінницької7, у якому в загальних рисах було охарактеризовано найвідоміші постаті історичного середовища міжвоєнного Львова. Насамперед інтерес повоєнної польської

' Finkei L.. Starzyñski S Historya Uniwersytetu Lwowskiego. Cz 1-2. - Lwow Naktadem Senatu akademickiego c k Uniwersvtelu Lwowskiego, 1894 - Cz. 1 - 16, 351 s.; - Cz 1 - 443 s 5 Dqbkowski P, Seminaryum historya polskiego prawra s^dowego Sprawozdanie za lata 1919-1924 (Od 1 ivrzesnia ¡919 do 3} sierprtia !924), - Lwów XakJademautora, 1924 -32 s.; Dqbkou-ski P. Sem'manvm

historyi polskiego prawa s^dowego Sprawozdanie za rok akademicki 1924/1925 (Od 1 wrzesnia 1924 do 31 sierpnia 1925). - Lwów: Nakiadem autora, 1926. - 32 s.

4 Hoszowski S Kronika Seminaijum historji spotecznej i gospodarczej Uniwersytetu Jana Kazimierza za pierwszych dziesi?c lat jego ¡stnienia (1921-1931) ,7 Studja z Historji Spotecznej i Gospodarczej poswi^cone Prof. Dr. Bujakowi Franciszkowi. - Lwów, 1931 -S 565-595.

' Czekanowski J. Dziatalnosc Zaktadu Antropologiczno-Etnologicznego Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie - Lwów: Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie, 1929. -lis.

f' Falkowski J. Dziesiijciolecie Zaktadu Etnoiogicznego Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie (19241934) - Lwów: Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie, 1934 - 12 s

1 Winnicka H. Lwowskie srodowisko historyczne 1918-1939 // Srodowiska historyczne II Rzeczypospoiitej - Warszawa: Uniwersytet Warszavvski Centralny Osrodek Metodyczny Studiów Nauk Poütycznych, 1990.-Cz 5 -S 121-137.

історіографії був сконцентрований на вивченні окремих персонатій знаних польських істориків, в тому числі й працівників Львівського університету.

Найбільший пласт фактологічного матеріал}' в дисертації використано щодо життєвого і творчого шляху працівників Львівського університету. Це монографії, пам'ятні книги, наукові статті, списки бібліографії, некрологи. Позитивною стороною більшості досліджень біографічного циклу є те, що вони підсумовують науковий доробок певного вченого, вказують на місце, яке він зайняв у вітчизняній та світовій історіографії. Незважаючи на широкий спектр наукових прань, присвячених відомим історикам Львівського університет}', ряд талановитих викладачів та науковців залишились поза увагою дослідників

У другому розділі “Місце Львівського університету у становленні польської системи історичної освіти” розкрито передумови розвитку історичної освіти та науки у Львівському університеті до 1918 р., проаналізовано її становище у перші післявоєнні роки. Зокрема викладання відомостей з історії у цьому навчальному закладі розпочалось ще у період його існування як єзуїтської академії. У кінці XVIII - середині XIX ст. викладання історичних дисциплін зводилось до вивчення навчального матеріату затверджених державною адміністрацією загальнообов’язкових підручників. Починаючи з другої половини XIX ст., у Львівському університеті змінено сутність навчальної підготовки істориків. Наукові семінари історичного профілю поступово перетворились у підготовчі школи науковців-початківців. До 1918 р. у Львівському університеті відбулось становлення декількох історичних шкіл, які за рівнем свого розвитку не тільки не поступались кращим польським історичним осередкам, але й у деяких параметрах значно переважали їх.

З кінця XIX ст. у Львівському університеті на противагу полонізаційним процесам відбулось зародження української історичної школи, яка оформилась під впливом М. Грушевського. До початку польсько-українського протистояння між українськими та польськими істориками існували тісні взаємини, які можна характеризувати як певний різновид співпраці.

Розпад Австро-Угорської монархії, відновлення української та польської національної державності, воєнні дії польсько-української війни помітно вплинули на статус, навчальний процес та наукову робот}' Львівського університету. Адміністрація університет}' беззастережно визнала зверхність польської державної влади. 15 вересня 1920 р. втратило юридичну сил}’ законодавство Австрії, вступив у дію ухвалений Сеймом Другої Речі Посполитої Закон про вищі школи Польщі, який надавав університетам обмежену автономію. У порівнянні з австрійським

освітнім законодавством, новий Закон містив ряд суттєвих змін, польська мова стала обов'язковою у викладанні, юридично закріплено ліквідацію всіх україномовних кафедр. Намагаючись зменшити перевантаження навчальних аудиторій надмірною кількістю студентів, адміністрація університету поступово обмежила запис на навчання осіб непольської національності, зокрема українців. Водночас у перші післявоєнні роки спостерігався значний наплив у ряди студентів ветеранів польської армії, які не були належним чином підготовлені до університетських студій.

Організація історичного навчання у Львівському університеті будувалась за німецьким освітнім зразком, який передбачав одночасну підготовку майбутніх учителів, наукових працівників, архівістів та бібліотекарів.

Існування польської державності створило позитивні умови для розвитку історіографії, розширило можливості її впливу на певні верстви населення та на співробітництво з осередками світової науки. Умови для розвитку' історичної науки у Львівському університеті виявились сприятливими з огляду на існування розгалуженої сітки наукових установ та інтелектуального середовища міста Львова.

Листопадовий чин 1918 р. і наступне збройне протистояння звело до мінімуму наукову співпрацю українських і польських істориків. Українських вчених було усунено від науково-педагогічної діяльності в державних освітніх та наукових закладах. Антиукраїнське ставлення адміністрації та вчених рад факультетів стало перешкодою для працевлаштування в університеті науковців-українців.

У третьому розділі “Структура навчально-наукових підрозділів історичного профілю Львівського університету в 1918-1939 роках” реконструюється процес реорганізації історичних кафедр та семінарів. У цей період структура кафедр та семінарів історичного спрямування зазнала значної трансформації й відповідала новітнім тенденціям поглиблення спеціалізації. Всі структурні зміни детально узгоджувались з Міністерством віровизнань і освіти й мали на меті створення оптимальних, з погляду' державної адміністрації, умов для розвитку польської національної науки.

Структура навчально-наукових підрозділів історичного профілю філософського (гуманітарного) факультету в 1918-1939 роках органічно відображала існуючі тогочасні напрями розвитку історичної науки..

Упродовж 20-30-х рр. відбулись значні зміни в структурі навчально-наукових підрозділів відділення "історія". У процесі поглиблення історичної спеціалізації збільшувалась кількість історичних кафедр, наужових семінарів та закладів, у діяльності' яких була зацікавлена державна й університетська адміністрація.

Зокрема було ліквідовано кафедри австрійської історії (1919 р.) та загальної історії зі спеціальним оглядом Східної Європи (1920 р.), натомість створено кафедри загальної історії середніх віків та допоміжних історичних дисциплін (1919 р.). суспільної та економічної історії (1919 р.). стародавньої історії (1920 р ). історії освіти та шкільництва (1924 р.) й відповідні семінари при кожній з них. Продовжували працювати кафедри історії Польщі та загальної історії нового часу. Наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. відбулось укрупнення більшості історичний семінарів та закіадів, перетворення окремих з них у невеликі науково-дослідні інститути, за змістом діяльності близьких до університетських кафедр сучасного зразка. Проте реалії міністерської політики не дозволяли викладацькому колективу факультету та його безпосередньому репрезентанту - вченій раді - збільшити кількість історичних кафедр, семінарів та інститутів до запланованого рівня. Наприклад, не вдапось реатізуватн план створення декількох кафедр (допоміжних історичних дисциплін, історії та культури Візантії, історії Східної та Південно-Східної Європи), так необхідних для повноцінної підготовки фахового історика.

Спеціашзація "історія та теорія мистецтва" до 1933 р. була представлена двома кафедрами історії мистецтва нового часу та закладом історії мистецтва нового часу зі спеціальним оглядом польського і східно-європейського мистецтва. Внаслідок скорочення державних асигнувань, з початком 1933/1934 навчатьного року одну з історично-мистецьких кафедр було ліквідовано.

Значною підтримкою адміністрації університету у міжвоєнний період користувався комплекс антропологічних наук. Його існування базувалось на діяльності трьох кафедр гуманітарного факультету'; антропології (до 1936 р. -кафедра антропології та етнології), етнології зі спеціальним оглядом етнографії польських земель (заснована в 1924 р.) та доісторичної археології зі спеціальним оглядом праісторії польських земель (заснована в 1921 р.) Археологічні дослідження античного світу були предметом діяльності кафедри класичної археології (1903-1939 рр.).

Одним з пріоритетних наукових напрямів університету' була орієнталістика (сходознавство). Передумовою створення секції орієнталістики була необхідність політичної та культурної експансії на схід. Серед сходознавців викладання історичних дисциплін здійснювали лише професори кафедр історії та філології мусульманського Сходу та монгольської філології. Світова економічна криза початку 30-х рр. суттєво вплинула на фінансову ситуацію польської освіти і була однією з головних причин обмеження, а згодом і ліквідації історично-орієнталістичних студій у Львівському університеті.

У міжвоєнний період реорганізація правничих факультетів Польщі суптво не вплинула на ісількість історнчно-правнилих кафедр та семінарів Львівського університету'. Заплановані вченою радою факультету структурні зміни не були реалізовані. У нових політичних умовах деякі навчапьно-наукові підрозділи відмерли як архаїзми, натомість було помітне значне поглиблення студій над історією польського права. Спеціалізацію '‘історія права" представляли дві кафедри римського права, дві кафедри польського права (держави і права (устрою) Польщі та польського судового права), кафедра західноєвропейського права і церковного (канонічного) права, а також відповідні історично-правничі семінари.

Історична тематика не знайшла належного відображення у теологічних студіях Львівського університету. Серед кафедр теологічного факультету’ історичною проблематикою у повному обсязі займались кафедри: загальної історії церкви (1918-1939 рр.), історії церкви в Польщі та на Русі (1930-1939 рр.), історії церковного мистецтва (1919-1939 рр,). Часті зміни керівництва кафедр негативно позначились не лише на навчальному процесі теологічного факультету, але й на історичних студіях університету загалом.

Четвертий розділ “Організація навчального та наукового процесу” розкриває зміст навчального процесу в галузі історії, формування напрямів наукових досліджень та становлення шкіл історичного профілю, висвітлює суть міжнародних зв’язків істориків Львівського університету.

Навчальний процес на філософському (гуманітарному), правничому та теологічному факультетах у 1918-1939 роках зазнав суттєвих змін, головним чином пов'язаних з реформуванням освітньої системи Польщі, пристосуванням її до загальносвітових стандартів. Це відобразилось у впровадженні триместрового поділ}' навчаїьного року, поточних і кінцевих іспитів, посиленні роботи семінарів, поглибленні наукової спеціалізації. У міжвоєнний період збережено основні форми і методи викладацької роботи, проте більша увага стала приділятись практичним та семінарським заняттям, самостійній роботі студента. Головною метою історичних студій і надалі залишалось здобуття практичної професії або наукового ступеня. Вивчення історичних дисциплін користуватось посиленою увагою студентів гуманітарного факультету. Магістерські дипломи з історії охоплювати понад 50 відсотків від загальної кількості виданих на цьому факультеті.

Упродовж 20-30-х рр. XX ст. на гуманітарному факультеті Львівського університету відбулось становлення кільканадцяти наукових шкіл, що об'єднували представників певної історичної спеціалізації. Дослідження історії давніх цивілізацій проводила очолювана К. Хилінським школа стародавньої історії, а

також викладачі відділення “класична філологія” - С. Вітковеький. Є. Мантойффель, Р. Ґаншинець таін.

Значні наукові досягнення з вивчення польської та зарубіжної історії спостерігались у медієвістів, послідовників трьох наукових шкіл: учнів К. Ліске та Л. Фінкеля, С. Закшевського й Я. Птасьніка. Одним з найвідоміших представників першої з них був дослідник середньовічної та модерної історії Т. Е. Модельський. Історична школа під керівництвом С. Закшевського (О. Ґурка. Б. Влодарський, Є. Малєчинська та ін.) переважно вивчала політичну історію Польщі та сусідніх з нею держав. Натомість знаний дослідник урбаністики та середньовічної дипломатики Я. Птасьнік зосередив увагу учнів на дослідженні історії польських міст, їх матеріальної та духовної культури. Історично-модерністичні дослідження в університеті репрезентували Ч. Нанке, К. Тишковський, а також школа

А. Шельонговського.

Провідним колективом науковців-істориків Львівського університету була школа економічної історії, очолювана одним з найпомітніших та найавторитетніших істориків міжвоєнної Польщі Ф. Буяком. Навчальний заклад став передовим осередком досліджень у галузі економічної історії в Центральній Європі. Вихованці школи Ф. Буяка: Я. Ругковський, С. Гошовський, С. Інгльот, Л. Харевічова. Р. Зубик та інші, згуртовані навколо інституту' суспільної та економічної історії, досягли значних результатів у вивченні економічної історії Польщі.

На міжвоєнний період припадає існування у Львівському університеті потужного осередку вивчення історії італійського та східноєвропейського мистецтва, представленого навчатьно-наутсовою діяльністю учнів та продовжувачів справи Я. Болоза-Антонєвича або учнями його учнів - В. Подляхи, В. Козицького іа В. Жили.

Науковою роботою у галузі доісторичної археології Польщі в університеті керував один з кращих дослідників кам'яного віку, відомий учений і державний діяч Л. Козловський. До школи послідовників Л. Козловського належали переважно його асистенти: Т, Сулімірський, М О Смішко, К. Стояновський та ін. Головним знавцем та керівником досліджень у галузі класичної археології та античного мистецтва був Е. Булянда.

З іменем професора Я. Чекановського, одного з найвідоміших антропологів світу, було пов’язане перетворення антропології у точну науку. Завдяки дослідженням ученого Польща стала передовою країною у розвитку антропології.

Наукова школа А. Фішера предметом досліджень обрала етнографію та етнологію польських і українських земель.

Розвиток наукових шкіл історичного профілю на правничому та теологічному факультетах відбувався у тісному предметному взаємозв'язку' із становленням історичних шкіл гуманітарного факультету. Посиленою увагою істориків права користувалось дослідження польського права. Очолювали вивчення даної дисципліни знані науковці: О. Бальцер, П. Домбковський та В. Абрагам. Проте вже наприкінці 20-х - 30-х рр. з'явилось кілька молодих талановитих учених, дослідників історії польського права, серед них С. Соханєвич, В. Гейнош, К. Кораний, Я. Адамус, 3. Соха та ін.

Разом з тим, якшо можна стверджувати про відносно стійкий розвиток історично-правничих досліджень в університеті, цього не можна сказати про вивчення історичних дисциплін викладачами-теологами. Незважаючи на несприятливі умови, серед працівників теологічного факультету було декілька знаних спеціалістів у галузі історії церкви, церковного мистецтва, біблійної археології. Серед них слід виділити В. Жилу, Ю. Уміньського, Г. Ліковського.

Упродовж міжвоєнного двадцятиріччя відбувся поступовий перехід від індивідуальної форми історичні« досліджень до створення колективів співробітників, які працювали у певному науковому напрямі. Саме завдяки такій формі організації історичних досліджень було досягнуто значного прогресу у вивченні польської та загальної історії, суміжних з історією наукових дисциплін.

Історики Львівського університет}' запропонували низку нових історичних концепцій і положень, зокрема про прабатьківщину слов’ян між Одрою та Віслою (Л, Козловський), про праслов’янський характер лужицької культури та автохтонність слов’ян в басейні річки Вісли, про помилковість тез расової теорії щодо вищості німецької нації, чистоти нордичної раси та необхідності її збереження (Я. Чекановський), про визначальний фактор колонізації в процесі формування польської державності (Ф. Буяк, О. Бальцер), про значення італійських впливів для розвитку польської середньовічної культури (Я. Птасьнік), про звинувачення польської шляхти у занепаді Речі Посполитої (О. Ґурка), гро необхідність популяризації так званої “ягеллонської ідеї” (Л. Колянковський) та ін. Чимало подібних наукових концепцій сучасна історична наута визнала хибними, деякі з них розглядаються як дискусійні. На жаль деяким науковим положенням, запропонованим істориками Львівського університету, було притаманне явне політичне забарвлення, створене з метою утвердження польського політичного панування на західноукраїнських землях.

Особливе місце серед наукового доробку істориків Львівського університету міжвоєнного періоду посідають праці Я Птасьніка '‘Kultlira wloska vvieköw srednich \v Polce" (1922), "Miasta і mieszczanstwo \v daunej Polsce” (1934), C. Закшевського “Boleslaw Chrobry Wielki” (1925), Л. Колянковського "Polska Jagellonöw. Dzieje polityczne" (1936), Ф. Буяка “Narok. Przyczynek do ustroju spoiecznego Polski piastowskiej” (1925), Л. Козловського ‘‘Kultura luzycka a problem pochodzenia Slowian’' (1925), Я. Чекановського “Wst^p do liistorji Slowian” (1927), О. Бальцера "Krolewstwo Polskie 1295-1370” (1919-1920), K. Корания “Podstavvy

sredniowiecznego prawa spadkowego1’ (1930), Ю. Умінського “Historia Kosciola” (1933-1934) та ін.

Більшість істориків університету брали активну участь у роботі наукових товариств історичного профілю м. Львова, очолювали редакції кращих історичних періодичних видань. У навчальному закладі знаходились редакції наукових журнаїів та збірників' “Badania z Dziejow Spolecziiych і Gospodarczych”, "‘ftace Historyczno-Kulturalne"’, “Prace Historyczne Uczniow Uniwersytetu Jana Kazimierza”, 'Trace Etnograficzne”, “Lud”, “Przewodnik Historyczno-Prawny” та ін їх публікація сприяла інтенсифікації польських історичних досліджень у Львові.

У професорсько-викладацькому середовищі університету були не тільки знані в науці дослідники, але й відомі політики, державні та громадські діячі, меценати -еліта польської інтелігенції'. Завдяки їм слава про львівську університетську' історичну школу' сягала далеко за межі державних кордонів Польщі.

У відродженій Польській державі з’явились нові пріоритети міжнародної співпраці учених. Провідні до 1918 р. - австро-угорський та німецький напрямки зберігати упродовж 20-30-х pp. свої попередні традиції. Проте паралельно з’явився потужний напрямок наукової співпраці з країнами-союзнидями Польщі. Переважна більшість істориків Львівського університету по декілька років навчатись та працювали за кордоном, підтримувати зв’язок із закордонними науковими центрами. Незважаючи на всі спроби, державі не вдалось повністю монополізувати сферу міжнародних інтелектуальних контактів.

Студенти-історики Львівського університету для поглиблення своїх знань об’єднувались у гуртки. Вони виявились помітним чинником активізації наукового життя студентів, суттєво впливали на прискорення та покращення їх науково-методичної підготовки.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розкритті загальних тенденцій та особливостей

розвитку історичної освіти та науки Львівського університету в 1918-1939 роках Доведено, що у визначений період у даному навчальному закладі знаходився один

з кращих у Польщі осередків наукових досліджень та професійної підготовки в галузі історичних дисциплін.

Основні наукові результати дослідження:

1. Відновлення в 1918 р. Польської держави суттєво вплинуло на навчальний процес, наукову роботу та статус Львівського університету. Впродовж міжвоєнного двадцятиріччя політичні чинники часто були визначальними у вирішенні багатьох навчальних та наукових питань. Закон про питці школи Польщі обмежив право вступу до університету представників національних меншин, українських вчених було усунено від викладання.

2. Завдяки розвиненій інфраструктурі наукового середовища м. Львова, а також всебічній підтримці державних органів в університеті було створено сприятливі умови для розвитку історичній дисциплін. Відповідно до національних інтересів Польщі у Львівському університеті відкривались ті навчально-наукові підрозділи історичного профілю, діяльність яких вважалась необхідною з політичних та загальнодержавних міркувань. їх структура в 1918-1939 роках відображала більшість тогочасних напрямів польської історичної науки. Внаслідок реформування структури історичних кафедр, вдалось частково ліквідувати прогалини у викладанні історичних дисциплін, значно збільшити чисельність викладацького колективу. Незважаючи на неодноразові спроби, вчені ради факультетів не змогли реалізувати план створення ряду кафедр, необхідних для повноцінної підготовки фахового історика. У зв'язку із світовою економічною кризою початку 30-х рр декілька кафедр було ліквідовано.

3. У міжвоєнні роки частково змінено зміст історичного навчання у Львівському університеті. Міністерство віровизнань та освіти Польщі намагалось пристосувати навчальний процес до загальноєвропейських стандартів, зокрема німецьких. Основну фахову підготовку студенти здобували в семінарах та наукових закладах, оскільки головне місце у вищих студіях відводилось практичним і семінарським заняттям, самостійній роботі під керівництвом викладача, розвито' творчого мислення. Сувора регламентація робота семінарів та наукових закладів була одним з головних пунктів модернізації історичного навчання. Завдячуючи їй, навчально-наукові підрозділи університету' були перетворені на центри вишколу високваліфікованих учителів та молодих науковців.

4. Наріжним каменем реформи вищої освіти Польщі загалом та історичного навчання у Львівському університеті зокрема, було впровадження змін у процедуру магістерських та докторських іспитів. Проведені дисертантом підрахунки доводять,

шо після завершення згаданої реформи магістерські дипломи з історії охоплювали понад 50 відсотків від загальної кількості виданих на гуманітарному факультеті. На правничому та теологічному факультетах викладання історичних дисциплін мало допоміжний характер.

5. У 1918-1939 роках в університеті відбулось становлення низки наукових шкіл історичного профілю. Серед них найсуттєвіший внесок у розвиток польської історіоірафії зробили школи: економічної історії (Ф. Буяк). медієвістики (Я. Птасьнік, С. Закшевський), нової історії (А. Шельонговський), історії культури (С. Лемпицький, К Гартлєб), історії мистецтва (В. Подляха. В. Козицький,

В. Жила), антропології (Я, Чекановський), етнології (А. Фішер), історії права (О. Бальцер, П Домбковський, В. Абрагам), історії церкви (В Абрагам, М. Тарнавський, Ю. Умінський). Керуючись польськими національними інтересами, історики Львівського університету акцентували увагу на дослідженні історії власної державності.

6. Значний відсоток викладачів історичних та суміжних дисциплін Львівського університету були знаними науковцями, творчий доробок яких залишив помітний слід у польській та світовій історіографії. У середовищі викладачів буяй не тільки знані в науці дослідники, але й політики, державні та громадські діячі, меценати. їх діяльність позитивно вплинула на розвиток наукових товариств і громадських об'єднань м. Львова, внесла зміни у розстановку політичних сил Польщі.

7. У період міжвоєнного двадцятиріччя з'явились нові пріоритети у виборі напрямів міжнародних зв'язків істориків Львівського університету. Польська державна адміністрація намагалась монополізувати контроль над міжнародними інтелектуальними взаєминами, сприяла підписанню міжуніверситетських уній. Проте міжнародні зв’язки польських учених залежали головним чином від дослідницьких інтересів науковців, їх індивідуальних контактів.

8. Важливим чинником активізації наукового життя студентів Львівського університету була діяльність декількох студентських історичних гуртків. Вона органічно перепліталась з навчальним процесом, доповнювала роботу історичних семінарів, була каталізатором наукового пошуку та налагодження співпраці окремих дослідників.

9. У 1918-1939 роках у Львівському університеті відбулись значні зміни в організації та змісті історичних досліджень. Піднесення рівня історіографії наукового осередку виявилось у поглибленні сиеціатізації. Було збагачено арсенал дослідницьких методів шляхом творчого ознайомлення й запозичення кращих зразків історичної методології. Упродовж міжвоєнного двадцятиріччя

спостерігатись поступове зростання фаховості й об'єктивності наукових праць істориків Львівського університету. Більшість знаних науковців позбулись тенденційності у висвітленні суперечливих і дискусійних моментів польської історії. Вдатося частково нейтралізувати вплив політичних чинників на становлення польської історіографії. Науковці Львівського університету заклали міцний фундамент для майбутнього розвитку історичної науки в університеті та польської історіографії післявоєнного періоду.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА

1. Лаврецький Р. Діяльність Станіслава Гошовського у Львівському університеті /У Львів: місто - суспільство - культура. - Львів: ЛДУ ім. Івана Франка,

1999. - Т. 3: Збірник наукових праць / За редакцією Мар’яна Мудрого. [Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск]. - С. 541-544.

2. Лаврецький Р. Наукова та педагогічна діяльність працівників кафедри історії освіти та шкільництва Львівського університету (1924-1939) // Вісник Львівського університету. - Львів: ЛНУ ім, Ів. Франка, 1999. - Вип. 34. - С. 355-360.

3. Лаврецький Р. Реформування структури навчально-наукових підрозділів відділення "Історія" філософського факультету' Львівського університету в 19181921 роках // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету- імені Івана Франка. Збірник наукових праць. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. - Вип. 3. - С. 111-117.

4 Лаврецький Р. Викладання історико-славістичннх дисцишіін у Львівському університеті в 1918-1930 рр. // Проблеми слов’янознавства. Збірник наукових праць. - Львів: Інститут славістики Львівського національного університету імені Івана Франка, 2000. - Вип. 51. -С. 46-49,

5. Лаврецький Р. Львівський період діяльності Лукаша Курдибахи (1929-1939) // Наукові записки Української академії друкарства. Науково-технічний збірник. -Львів: УАД, 1999. - Вип. 1. - С, 169-171,

АНОТАЦІЯ

Лаврецький Р.В. Історична освіта та наука у Львівському університеті в 19181939 роках. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07,00.06. - історіографія, джерелознавство та спеціатьні історичні дисципліни. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів,

2000.

Дисертацію присвячено аналізу загальних тенденцій та особливостей розвитку історичної освіти та науки у Львівському університеті в 1918-1939 роках. Досліджено навчаїьну та наукову роботу історичних кафедр, інститутів та семінарів, діяльність більшості знаних наукових шкіл, які спричинились до становлення новітньої польської історіографії. Доведено, що у визначений період в даному навчальному закладі знаходився один з кращих в Польщі осередків наукових досліджень та професійної підготовки в галузі історичних дисциплін. Його еволюція відбувалась у напрямку швидкого впровадження стандартів європейської історичної науки й інтенсифікації навчально-методичної та наукової роботи.

Кшочові слова: Львівський університет, історична наука, наукова школа, історичні концепції, польська історіографія.

ABSTRACT

Lavretsky R.V. Historical education and science at Lviv University' in 1918-1939 -Manuscript.

The thesis for a Candidate of historical science’s degree, speciality 07.00.06 -Historiography, sources study science and special historical disciplines. - Ivan Franko National University in Lviv. - Lviv, 2000.

The thesis deals with the analysis of general trends and special features in the development of historical education and science at Lviv University in 1918-1939. The thesis investigates educational and scientific work of History departments, institutes and seminars, the activities of most well-known scientific schools which have given rise to the formation of recent Polish historiography. It lias been proved that in the indicated period Lviv University had been one of Poland’s best centres of scientific research and professional training in the field of historical disciplines. Its evolution went along the lines of a rapid introduction of Europian standards of historic science and intensification of educational, methodological and scientific work.

Key words: Lviv University, historical science, scientific school, historic conceptions, Polish historiography.

АННОТАЦІШ

Лаврецкий P.В. Историческое образование и наука во Львовском университете в 1918-1939 годах. -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальньїе

исторические дисциплины. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2000.

Диссертация посвящена анализу общих тенденций и особенностей развития исторического образования и науки во Львовском университетете в 1918-1939 годах. Автор доказывает, что в этот период Львовский университет был центром обширных научных исследований в большинстве отраслей истории, здесь работали несколько известных далеко за пределами Польши исторических школ, на высоком профессиональном уровне проходила подготовка молодых учёных

Возникновение в 1918 г. Польского государства значительно повлияло на учебный процесс, научную работу и статус Львовского университета. На протяжении межвоенных годов политические факторы часто предопределяли решение большинства учебных и научных вопросов. Закон о высших школах Польши ограничил права вступления в университет украинцев, хотя они составляли большинство населения бывшей Восточной Галиции. Украинские учёные были отстранены от преподавания.

Особое внимание в диссертации уделено восстановлению структуры учебнонаучных подразделений исторического профиля Львовского университета, изучено динамику противостояния учёных советов факультетов с Министерством вероисповеданий и образования Польши за открытие и ликвидацию отдельных кафедр. Установлено, что для интенсификации научных исследований университет концентрировал усилия в определённых приоритетных направлениях. Однако коллективу преподавателей не удалось увеличить количество учебнонаучных подразделений до запланированого уровня. Главной преградой были финансовые затруднения государства.

Историческое образование на философском (гуманитарном) факультете было приоритетным. Проведённые автором подсчёты свидетельствуют, что после завершения реформы высшего образования 20-х - начата 30-х гг. магистерские дипломы по истории охватывали более 50 процентов от общего количества выданых на гуманитарном факультете. На юридическом и теологическом факультетах преподавание исторических дисциплин имело вспомогательный характер.

В 1918-1939 годах в университете произошло становление более десятка научных школ исторического профиля. Среди них самый весомый вклад в развитие польской историографии сделали школы: економической истории (Ф. Буяк), медиевистики (Я. Птасьник, С. Закшевский), модерной истории (А. Шельонговський), истории культуры (С. Лемпицкий, К. Гартлеб), истории

искусства (В. Подпяха, В. Козицкий, В, Жыла), антропологии (Я. Чекановський), этнологии (А. Фишер), истории права (О, Бальцер, П. Домбковский, В. Абрагам), истории церкви (В. Абрагам, М. Тарнавский, Ю. Уминский). Исходя из польских национальных интересов историки Львовского университета акцентировали внимание на изучении истории собственной государственности.

Историки Львовского университета выдвинули целый ряд новых исторических концепций и положений, в частности, о прародине славян между Одрой и Вислой (Л. Козловский), о праславянском характере лужицкой культуры и авшхтонности славян в басейне Вислы, о ошибочности тезисов расовой теории относительно превосходства германской нации, чистоты нордической расы и необходимости её сохранения (Я. Чекановский), о решающем факторе колонизации в процессе формирования польской государственноеги (Ф. Буяк, О. Бапьцер). о влиянии итапьянской культуры на развитие культуры Польши (Я. Птасьник), о обвинении польского дворянства в упадке Речи Посполитой (О. Гурка), о необходимости популяризации так называемой “ягеллонской идеи” (Л. Колянковский) и др. Многие из этих концепций опровергнуты современной польской и украинской наукой, некоторые рассматриваются как дискуссионные.

К сожалению, некоторые научные положения, выдвигавшиеся историками Львовского университета, носили явно политическую окраску, были подчинены целям закрепления польского политического господства в Западной Украине.

Впервые в отечественной историографии в одно,\1 исследовании собраны и систематизированы данные о научной, педагогической, общественной и политической деятельности большинства известных историков Львовского университета. В среде преподавателей университета были не только известные в науке исследователи, но и популяризаторы исторических знаний, видные политики, государственные и общественные деятели, меценаты. Их деятельность повлияла на развитие научных обществ и общественных объединений г. Львова, внесла изменения в расстановку политических сил в Польше.

Ключевые слова: Львовский университет, историческая наука, научная школа, исторические концепции, польская историография.