автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: История акцентуации суффиксальных имен существительных мужского рода украинского языка.

Полный текст автореферата диссертации по теме "История акцентуации суффиксальных имен существительных мужского рода украинского языка."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О.ПОТЕБНІ

■ і и ^ - ■ На правах рукопису

2 4 МАР 1397

ГАЛЬЧУК Іван Юхимович

ІСТОРІЯ АКЦЕНТУАЦІЇ СУФІКСАЛЬНИХ ІМЕННИКІВ ЧОЛОВІЧОГО РОДУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 1997

Дисертацією е рукопис.

Роботу виконано у відділі слов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Захист дисертації відбудеться ”25” березня 1997 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої ради Д. 01. 92. 01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (252001, Київ - 1, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту

, ----------. П Л Т7______гг—:___Т___________________________________--V_V , тт л и

миии^псш^тил ЇМ. І'йійСШ'і)!) ^уіфсішиьлиі мини 1ІПІ1

Науковий керівник - член-кореспондент НАН України

доктор філологічних наук професор В.Г.Скляренко

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук

професор В.М.Винницький

кандидат філологічних наук В. Б. Задор ожний

Провідна установа - Український державний

педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова

України.

Автореферат розіслано лютого 1997 р.

Учений секретар спеціалізованої ради доктор філологічних наук професор

Дослідження українського наголосу, особливо його історії, є важливим і актуальним, зважаючи на потребу подальшого розвитку історичної акцентології української мови, а також на необхідність підвищення культури мовлення в нашому суспільстві.

Основи для наукового вивчення історії українського наголосу були закладені Л.Булаховським. У своїх акцентологічних розвідках учений розглянув широке коло питань, що стосуються теорії праслов’янського наголосу та історії акцентуації окремих лексико-граматичних груп. Значний внесок в історичне вивчення українського наголосу зробили І.Огієнко і З.Веселовська.

Починаючи з другої половини XX ст., у славістиці значно зріс інтерес до проблем історичної акцентології, зокрема, до тео-ретігших питань праслов’янського наголосу. У роботах Х.Станга, В.Ілліча-Світича, В.Дибо, В.Колесова, В.Скляренка та ін. поставлено під сумнів ряд законів класичної акцентології, яка виникла й розвивалася на основі фонетичного принципу. Започатковано новий підхід у теорії праслов’янського наголосу, що ґрунтується на морфологічному принципі.

На сучасному етапі розвитку української акцентології дослідження наголосу ведеться в синхронному й діахронному аспектах. Над вивченням наголосу сучасної української мови плідно працює В.Винницький. Окремі питання сучасного наголошення розглянуто в роботах А.Білоштана і П.Мацьківа. Найбільші здобутки української історичної акцентології пов’язані з науковими дослідженнями в цьому напрямі В.Скляренка. Відомий учений спростував деякі хибні положення класичної акцентології, по-новох\іу розв’язав ряд важливих проблем праслов’янського наголосу і вперше в слов’янській акцентології приступив до системного вивчення історії наголошення кожного лексико-граматичного класу слів. Висвітливши історію акцентуації всіх непохідних іменників та частини суфіксальних утворень жіночого й середнього родів від пізньопраслов’ян-

ського періоду до нашого часу, В.Скляренко створив значну частину історичної акцентології української мови. Продовжуючи розпочате В.Скляренком вивчення історії наголосу кожного граматичного класу слів української мови, В.Задорожний дослідив історію акцентуації суфіксальних прикметників, а В.Гальчук - історію акцентуації відіменникових прислівників.

Темою нашого дослідження є історія акцентуації суфіксальних іменників чоловічого роду. Об’єктом дослідження ми обрали іменники з суфіксами -ець, -ок, -ик, -ар (-яр), що відзначаються найбільшою продуктивністю серед суфіксальних утворень іменників чоловічого роду в українській мові. Розглядаються також полісуфіксальні утворення, останнім елементом яких виступають названі форманти. Залучаємо й утворення, які з погляду сучасної української мови мають непохідну основу, але історично є похідними.

Мета нашого дослідження - простежити історію акцентуації українських іменників чоловічого роду з суфіксами -ець, -ок, -ик, -ар (-яр) від пізньопраслов’янського періоду до нашого часу і встановити основні тенденції в їх наголошуванні. Ми зосередили увагу в основному на розв’язанні таких завдань:

- простежити розвиток акцентуації досліджуваних іменників від пізньопраслов’янського періоду’ до нашого часу;

- встановити тенденції в наголошуванні кожної морфологічної групи названих суфіксальних іменників;

- пояснити зміни наголосу, виявити умови виникнення акцен-

тної варіантності в кожному конкретному випадку в українській мові. .

Відповідно до поставлених завдань ми розглядаємо наголо- - -шення насамперед праслов’янських за~ походженням суфіксальних іменників. Пізніші утворення, а також запозичення залучаються до аналізу лише зрідка, коли потрібно підтвердити дію тієї чи іншої

тенденції в українській мові. Методи дослідження: описовий, порівняльно-історичний, ареалогічний.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше висвітлена історія акцентуації суфіксальних іменників чоловічого роду української мови від пізньопраслов’янського періоду до нашого часу і встановлені основні тенденції в їх наголошуванні.

Наукова і практична цінність роботи визначається потребою подальшого розвитку історичної акцентології української мови. Ця праця може бути корисною для досліджень історії тих суфіксальних іменників, що не стали об’єктом нашого розгляду, а також префіксальних утворень. Результати дослідження можуть бути використані при написанні узагальнюючої праці з історії наголосу, підручників з історичної морфології, у практиці викладання історії мови та сучасної української літературної мови у вузі.

Основним джерелом дослідження послужили дані 28 українських акцентованих пам’яток XVI - XVIII ст. Використано також майже всі праці з діалектології, в яких наводиться наголошення суфіксальних іменників. Значніш фактичний матеріал ми почерпнули із словників української мови, українських граматик, поетичних творів класиків української літератури. Факти про сучасне літературне наголошення беруться в основному із словника-довідника ’’Українська літературна вимова і наголос”, ’’Орфоепічного словника” та ’’Словника української мови” в 11-ти томах. Використовуються також свідчення ” Словника наголосів української літературної мови” М.Погрібного, шеститомного ’’Українсько-російського словника”, ” Орфографічного словника української мови” 1994 року. У роботі залучаються також дані інших слов’янських мов.

На захист виносяться такі положення:

1. Переважна більшість кореневонаголошених іменників із суфіксами -ець, -ок, -ар (-яр) отримала в українській мові флек-

з

тивний наголос; іменники з суфіксом -ик набагато послідовніше від названих утворень зберігають давній кореневий наголос.

2. Моносуфіксальні утворення на -ець та -ок, яким у пізньо-праслов’янській мові була властива суфіксальна акцентуація, втратили ЇЇ й отримали флективну. Полісуфіксальні утворення на -ець та -ик переважно зберігають первісне суфіксальне наголошення, якщо наголошеним у минулому виступав не редукований голосний, в іменниках на -ик з наголошеним у минулому редукованим голосним наголос перемістився на кореневий склад.

3. Окситоновані іменники з суфіксами -ець, -ок, -ик, -ар (-яр) зберігають давню флективну акцентуацію.

4. В іменниках із суфіксом -ик, яким первісно був властивий рухомий наголос, відбулося вирівняння наголошення на корені.

5. Під дією тенденції до акцентуаційного протиставлення відмінкових форм однини і множини в кореневонаголошених іменниках із суфіксом -ар (-яр), що виникла на ґрунті української мови, названі іменники отримали флективну акцентуацію в множині.

Апробація дослідження. Дисертація обговорена на засіданнях відділу слов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. Окремі положення дисертації були викладені у вигляді доповіді й обговорені на міжнародній науково-практичній конференції ” Слов’янська культура: здобутки і втрати” (Полтава, 1996).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та узагальнень; до дослідження додаються списки скорочень використаних джерел та основної використаної літератури.

___________ Зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми, розкривається стан вивчення даної проблеми, визначаються актуальність, новизна, ме-

та і завдання дослідження, вказуються джерела мовного матеріалу.

В основній частині роботи висвітлюється історія акцентуації іменників чоловічого роду з суфіксами -ець (-авець, -инець, -овець) [І розділ], -ок [II розділ], -ик (-ник, -аник, -івник, -овик) [III розділ], -ар (-яр) [IV розділ]. Акцентна система сучасної української мови постала в результаті історичного розвитку праслов’янської, спільносхіднослов’янської й староукраїнської акцентних систем. Значна частина досліджуваних утворень виникла на ґрунті праслов’янської мови, а їх наголошення залежало від акцентних характеристик твірних слів. У пізньопраслов’янський період акцентуація непохідних імен тісно пов’язувалася з інтонацією слова. Для непохідних імен у пізньопраслов’янській мові були властиві три акцентні парадигми (а. п.): баритонована (а. п. а) -з нерухомим наголосом на корені; окситонована (а. гі. Ь) - з нерухомим наголосом на закінченні; рухома (а. п. с) - з рухомим наголосом: із спадною інтонацією на початковому складі слова в одних формах і кінцевим наголосом в інших формах. Суфіксальні іменники могли мати такі акцентні парадигми: баритоновану (незмінний наголос на корені) - від слів з а. п. а; баритоновану І (незмінний суфіксальний наголос) - від слів з а. п. Ь\ баритоновану II (незмінний кореневий наголос, що був перенесений із довгого суфіксального голосного, який не скоротився під час скорочення довгих голосних) - від слів з а. п. 6; окситоновану (незмінний наголос на закінченні) - від слів з а. п. с; рухому (кореневий наголос у відмінкових формах однини і називному - знахідному та давальному відмінках множини, флективний - у родовому, орудному та місцевому відмінках множини) - від слів з а. п. с. При встановленні праслов’янських типів акцентних парадигм досліджуваних іменників та їх віднесенні до тієї чи іншої акцентної парадигми ми спираємося на монографію В.Скляренка ’’Праслов’янська акцентологія” (рукопис).

* *

*

У пізньопраслов’янський період іменникам з суфіксом -ьсь були властиві три акцентні парадигми: баритонована, баритоно-вана І, окситонована.

Барптонована а. п. Баритонована І а. н. Окситонована а. п.

Наз. - Зн. *Ьг'а1ьсь Однина *й'ОПЬСЬ *ІУОГЬСЬ

Род. *Ьґа1;ьса ^опьса *ІУОгьса

Дав. *Ьг'а1ьси *50ііьси *ІУОГЬС11

Ор. *Ьг'а1ьееть ^опьсеть ^уогьсеть

Місц. *Ьг'аіьсі *gonьci "Чуогьсі

Кл. *Ьг'аіьсе ^опьсе ^уогьсє

Наз. *Ьг'аі;ьсі Множина %опьсі *ІУОГЬСІ

Род. *Ьг'аіьсь *gonьcь ^уогьсь

Дав. *Ьг'а1;ьсеть %опьсеть ’ *ІУОГБссть

Зн. *Ьг'аіьсе *gonьce *ЧУОГЬСЄ

Ор. *Ьг'а^сі *gonьci "Чуогьсі

Місц. *Ьг'аіьсіх,ь *gonьcixь *іуогьсіхгь

Баритоновану а. п. мали такі іменники: *Ь'аЬьсь, *Ь^гьсь, *Ьагапьсь, ^с'ізіьс.ь, *сІ'ауьсь, *'ес!ьсь, ^огеьсь, *х1'еЬьсь, *хо|рьсь, *х'уі;гьсь, ^'а^пьсь, ^‘аіоуьсь, ^'аяепьсь, ^'аз^Ььсь, ^'егсіьсь, *к^адьсь, *к'аіпепьсь, *кГіпьсь, *кг'а_]ьсь, *кг'ауьсь, *к'ирьсь, *к'игьсь, ^к'игпьсь, *Газкауьсь, *Гірьсь, ^І'іїьсь, *т'акоУьсь, *тог-гьсь, *тгь1іпьс.ь, *о1когпьсь, *рьп5Іепьсь *рь^пьсь, *г'е2ьсь, *г'уЬьсь, ^б'іпьсь, *з'іуьсь, *8І;Іагьсь, ^'утьсь, *у'еігьсь та інші.

Баритонована 1 а. п. була властива таким іменникам: *Ьо_]'ьсь,

б

*Ьогьсь, *сьтьсь, *сШлпьсь, *с1уогьсь, *ес1іпьсь. *gonьcь, ^§степьсь, ^ь^ьсь, *]ьтьсь, *ко1ьсь, *котагьсь, *корьсь, *кгазауьсь, *кгете-пьсь, *кйрьсь, *1єпіуьсь, *1цкауьсь, *1’йЬьсь, *1’йЬітьсь, *1йрьсь, *токгьсь, *тдс!гьсь, *тьпьсь, *тьг1ьсь, *тьгіуьсь, *іпьгьсь, *о!ьсь, ^різьсь, *гетепьсь, *гоуьсь, *гйтепьсь, *5ез1;гепьсь, *8ІЮІЬСЬ, *бігс-ІЬСЬ, *8УЬСЬ, *у£пьсь, *уьс!оуьсь, *ге1епьсь, *гпьсь, *йьгьсь і інші.

Окситонованою а. п. характеризувалися іменники: *Ь1ігьпьсь, *се1ьсь, *сьіьсь, чіцЬьсь, ^Шрьсь, %пі1ьсь, *gol9bьcь, *gornьcь, ^усіьсь. ^геЬепьоь, *£геЬьсь, *хоМьсь, *хгошьсь, ^йпьсь, *ко-гепьсь, *козьсь, *кгу2ьсь. ^куавьсь, *1оуьсь, *1ьпьсь, '!'1ь5іьсь, *то1-сіьсь, *реуьсь, *р1оуьсь, '^ргояі.ьсь, *рьгуепьсь, *гдЬьсь, *йкдрьсь, *й1ерьсь, *8С)СЬСЬ, *зШс!епьсь, *зупоуьсь, ^йугоуьсь, *8У^ЬСЬ, ^УОГЬСЬ, *уогпьсь, *гдЬьсь, *гуопьсь, *гегЬьсь, *гі1ьсь та інші.

З баритонованих іменників первісну кореневу акцентуацію зберігають в українській мові іменники агнець, братець, горо-уієць, клинець, краєць, купець ”купка”, курець ”півень”, липець, морозець, старець, хлібець, хлопець. Іменник старець набув у відмінкових формах множини флективного наголошення (поряд із збереженням кореневого), що пов’язано з його семантичним розмежуванням, яке відбулося десь наприкінці XVIII ст. У значенні ’’жебрак” цей іменник отримав флективний наголос, а в значенні ’’літня, поважна людина” зберігає кореневий. Інші баритоно-вані іменники під впливом окситонованих отримали в українській мові флективну акцентуацію. Набуття окситонєзи цими іменниками відбувалося неодночасно. Більшість із них (вітрець, млинець, рибець, сирець і под.) стали окситонованими, очевидно, ще в період спільносхіднослов’янської мовної єдності: у білоруській та російській мовах вони також мають наголос на закінченні. У частині іменників зміна наголосу відбулася в давньоруський період. Перша акцентована пам’ятка східних слов’ян ’’Чудівський Новий Завіт” 1355 року фіксує вагання в наголошенні слова хитрець:

хйтрєць і хитрсць. Давні українські пам’ятки засвідчують цей іменник лише з флективним наголосом. У староукраїнській мові давня коренева акцентуація ще була властива іменникам давець, їздець, чистець та ін.. Первісна коренева акцентуація окремих утворень (багрець, їдець, синець) зберігається в говорах української мови. Іменник клинець, поряд із збереженням кореневого наголосу, набув в українських говорах і флективного, що спричинило його подвійне наголошення в сучасній українській літературній мові. Отже, серед баритонованих іменників із суфіксом -ець постійно відбувається розширення флективного наголошення за рахунок кореневого. Це підтверджує й акцентуація польських запозичень та пізніших утворень, що походять від слів із кореневим наголосом (клевець, митець, скарбець, танець).

Впливу окситонованих зазнали також баритоновані іменники, утворені за допомогою двох вокалічних суфіксів, враховуючи й тематичний суфікс основ на приголосний (камінець, маковець, перстенець, яловець).

Іменники баритонованої І а. п. з суфіксом -ець утратили в українській мові первісну суфіксальну акцентуацію й отримали флективну ще на спільносхіднослов’янському ґрунті під дією тенденції до узагальнення акцентуації на флексії в утвореннях із цим суфіксом. Акцентному впливу окситонованих іменників на іменники з суфіксальним наголосом сприяв також збіг наголошення в цих двох акцентних парадигмах у називному відмінку однини після занепаду кінцевого ь.

У давніх українських пам’ятках та південно-західних говорах спостерігається перенесення наголосу з суфікса на корінь в іменниках боєць, борець, вінець, кінець. Воно має місце і в да-_ вніх російських (більшою мірою західноросійських) та білоруських пам’ятках. На нашу думку, коренева акцентуація наведених іменників зумовлена здебільшого впливом церковнослов’янської мови,

де іменникам цієї акцентної парадигми властивий кореневий наголос.

Окремі діалектні джерела (частіше західноукраїнські) фіксують кореневу акцентуацію форм множини цілого ряду іменників (женці, купці, стільці, стрільці, шевці), причому у відмінкових формах однини ці іменники вживаються о флективним наголосом. Отже, немає підстав пов’язувати названу ретракцію наголосу в множині з будь-яким зовнішнім акцентним впливом. Цей процес виник, очевидно, ще на ґрунті давньої української мови, набув поширення в усіх говорах української мови, але не завершився, оскільки його перемогла тенденція до узагальнення в однині та множині флективної акцентуації.

Більшість полісуфіксальних іменників на -ець (дитинець, лукавець, любимець, рум’янець таін.) зберігають в українській мові первісну суфіксальну акцентуацію. На наголошенні цих утворень в українських говорах помітний сильний вплив окситонованих іменників. Саме цей вплив і став причиною набуття іменниками зеленець, кремінець, ремінець флективного наголошення.

Окситоновані іменники з суфіксом -ець зберігають в українській мові давню флективну акцентуацію відмінкових форм однини і множини. Перенесення наголосу на корінь у ряді окситонованих іменників, яке фіксують писемні пам’ятки та говори української мови, зумовлене різними причинами. Так, коренева акцентуація іменників лестець, ловець, півець, творець, юнець у давніх українських пам’ятках сформувалася під церковнослов’янським впливом. Іменник голубець отримав кореневий наголос у частині південно-західних говорів (незалежно від значення) за аналогією до твірного голуб, а кореневий наголос слова горнець - результат впливу польської мови.

Іменникам синовець, студенець, до складу яких входять два вокалічні суфікси, властива в українській мові первісна флективна

акцентуація. Іменник первенець, флективний наголос якого ще фіксують ранні пам’ятки, отримав кореневе наголошення, мабуть, під впливом твірного пер вий.

* *

*

Іменникам із суфіксом -'ьк'ь (-ьк'ь) у пізньопраслов’янський період були властиві баритонована, баритонована І та окситоно-вана акцентні парадигми.

Баритонована а. п. Баритонована І а. п. Оксптонована а. п.

Наз. - Зн. *сГесІгькгь Однина *ЬоЬ,ьк'ь *тесІ'ьк'ь

Род. *<і'ес1'ька *ЬоЬіка шси ІЗ А Сі

Дав. *<і|ес1'ьки *ЬоЬгьки *тес1ькй

Ор. ^сі'есі'ькогпь *ЬоЬ,ькоть *тес1,ьк6іііь

Місц. *СІ'Є<І'ЬСЄ *ЬоЬт>се *тес!'ьсе

Кл. *с!'е(і,ьсе , . *ЬоЬі>се ^тесі'ьсе

Наз. М'ескьсі Множина *ЬоЬ,ьсі *те<і'ьсі

Род. *<і'есІ'ькгь *ЬоЬькгь ^тесігкі

Дав. *с!'ес1ькот'ь *ЬоЬькотгь *тесІ,ьк6т'ь

Зн. *(ІІе(1'ьку *ЬоЬіку *тесІ'ьку

Ор. М'ескьку *ЬоЬгьку *тес1ьку

Місц. *СІ'ЄСІ'ЬСЄХгЬ ^Ьоігьссхт. *тесІьсех’ь

Баритоновану а. п. мали такі іменники: *Ьагапгькгь, *Ьг'а1> (г)гьк,ь, ^Ь'иськ'ь, *(І'а1,ькгь, *сГес1'ькгь) *сі'ис1гькгь, *gorsьkгь, ^гуськь, - -*І'а\гогькгь, *к1 |іпгькгь, *кг'аіькгь, *к'иЬ,ьк'ь, *1 |іпгькгь, *Гиськ,ь, *т'а-ськь, *тгь1іп,ьк,ь, *оге§ькь, *р1'игькь, *роггькг>, *р'др,ьк'ь, ^ґаськ'ь, ^г'аіькь, *і'упгьк,ь, *угьпиеьк'ь, ^г'аскьк'ь, ^г'иськт. таін.

ю

Баритонованою I а. п. характеризувалися іменники: *Ьё1ъкъ, *ЬоЬъкъ, *Ьуськъ, Муогькъ, *£гё§ькъ, *ко1ъкъ, *ко!л>къ, ^кдИкъ, *1ъЬъкъ, *о\ъ5ъкъ, *podъkъ, *го]ькъ, *зпоръкъ, ^ойькъ, *5ігдськь, *§с^ъкъ, "Чьгпъкъ, *уёпъкъ, *уо1ъкъ, *\пьгеькъ, *2ьН;ъкъ та ін.

Окситонована а. п. була властива таким іменникам: *Ьеггькъ, *Ьогькъ, *Ьо2ькъ, ^Ьгйяъкъ, *сёръкъ, *сегръкъ, ’Чотъкъ, *dgbъ-къ, *§о1дЬъкъ, ^окъкъ, '4^ог(1ъкъ, *хок!ъкъ, *ко1зъкъ, *кдзъкъ, *кгдгькъ, *куайъкъ, *куё!ъкъ, *1ёзъкъ, *ПбЫ;ъ, *1о]ькъ, *1дгькъ, *1ьпъкъ, *тейъкъ, *тё£ькъ, *тоНъкъ. *той1/ькъ, *рёзъкъ, *рог§ъкъ, *рьп’ькъ, *п^1ъкъ, *гойькъ, *зах1ъкъ, *зШъкъ, *5пёйькъ, *здськъ, *з1ауъкъ, *йупъкъ, *§йтъкъ, ^егтъкъ, *уокъкъ, *уогъкъ, *гпаськъ, *2§Ьъкъ, *гуёгъкъ, *гуопъкъ та ін.

Барптоновані іменники баранок, внучок, горішок, горошок, . /

даток, кубок, поріокок зберігають в українській мові первісну кореневу акцентуацію відмінкових форм однини і множини. В окремих південно-західних говорах баранок, горошок, поріжок набули флективного наголошення. Первісний кореневий наголос іменників бучок, жучок, клинок, лучок, мачок, пупок, рочок, язичок ще досить добре зберігається в давніх українських пам’ятках та південно-західних говорах. У південно-східних говорах, що лягли в основу літературної мови, а також у ряді південно-західних говорів вони втратили кореневе наголошення й отримали флективне, що сталося під впливом окситонованих іменників. Інші баритоно-вані утворення послідовно характеризуються в усіх українських говорах флективною акцентуацією, що свідчить про дію в українській мові тенденції до вирівнювання наголошення іменників із суфіксом -ок за окситонованим типом. Підтвердженням дії цієї тенденції є також зміна акцентуації з кореневої на флективну в пізніших утвореннях і запозиченнях валок, ланцюжок, пучок, хуторок, ■чубок, шнурок та ін., яку виразно фіксують джерела української мови, починаючи з давніх пам’яток.

п

Після переміщення наголосу з редукованих голосних іменники баритонованої І та окситонованої а. п. з суфіксом -~ьк (-ьк) перестати акцентуаційно розрізнятися у формі називного - знахідного відмінків однини. Збіг наголошення іменників цих двох парадигм у називному - знахідному відмінках однини посилив вплив окси-тонованих іменників, унаслідок чого у відмінкових формах однини і множини іменників баритонованої І а. п. наголос перемістився на флексію. Отримавши таким чином флективну акцентуацію ще на давньоруському ґрунті, іменники баритонованої І а. п. послідовно зберігають її в усіх говорах української мови (білок, вершок, грішок, жовток, кілок, куток, лобок, сніпок, стручок та ін.).

Окситоновані іменники (бережок, бірок, брусок, візок, волосок, голосок, дзвінок, дубогг, двірок, листок, мішок, пепьбк, садок та ін.) послідовно зберігають в українській мові давню флективну акцентуацію форм однини і множини. В окремих українських говорах іменникам божок, голубок, лойок, порошок, торжок властивий кореневий наголос, що зумовлено, на нашу думку, впливом наголошення відповідних твірних бог, голуб, лій, порох, торг. З окситонованих іменників лише слово десяток характеризується в українській мові кореневим наголосом. Зміна наголошення в ньому пов’язана, очевидно, з акцентуаційним впливом прикметника десятий.

* *

*

У пізньопраслов’янський період іменникам з суфіксом -ік~ь були властиві такі акцентні парадигми: баритонована (незмінний

наголос на. корені) - від непохідних з а.- п. а, баритонована І-----

(нерухомий наголос на першому після кореня суфіксальному голосному) - від непохідних з а. п. Ь, баритонована II (незмінний кореневий наголос, перенесений із довгого суфіксального голосного,

що не скоротився під час загального скорочення голосних) - від непохідних з а. п. 6, окситонована (флективний наголос) - від непохідних з а. п. с, рухома (довга або коротка спадна інтонація на початковому складі слова в однині та називному, давальному, знахідному відмінках множини і кінцевий наголос у родовому, орудному та місцевому множини) - від непохідних з а. п. с (при утворенні демінутивів).

Баритон. Баритон. Баритон. Окситон. Рухома

а. п. I а. п. II а. п. а. п. а. н.

Однина

Наз. *т'ёс1ьткъ ^тёйьшкъ чіу 1 опкъ *гіотоУІк’і> *У07лкъ

Род. *т 'йіьпіка *£гёйьшка *dv'oпka *і-]ояіоуік?і *уогіка

Дав. *ш'ёс1ьшки ^гёёьшки *(Іу'огікц *с1оіпо\'ікй *уогіки

Зн. *т'ёс1ьшкъ *|р:ё§ьшкъ Му'огікь чіотоуікь *уогіЬь

Ор. *іп'єс1ьпікоть *grësьnikomъ *сЬг'огікоть Мотоуікоть *уо7Ікоть

Місц. *т'ёс1ьшсё *цгё.чьшсё *с1у'опсё *domovicë *уогюё

Кл. *т‘ёс1ыпсе '^ёёьхпсе *(1у'огісє *domovicë *уогісе

Множина

Наз. *т'ес1ьшсі *цгё5ьтсл "Му'огісі *йогпоуісі *У07,ІсІ

Род. *т'ё(1ьшкъ *{$гё§ьшкъ Му'огікь *domovikъ *У07лкъ

Дав. *т^ьпікоть *рё§ьшкотъ *dv'oгikoпlъ *domovikomъ ■Ч'огікоть

Зн. *т^ьпіку *^ёёьшку "Чу'огіку *domoviky *уогіку

Ор. *т^ьпіку *£ге§ьіііку Му'огіку Мотоуіку ^У07Іку

Місц. ^т'бАьпкёхъ *^ё§ьшсёхъ Му'опсёхъ Моіпоуіссхь *уогкёхъ

Баритонованою а. п. характеризувалися іменники *’а^о(1ьшкъ, *Ь'аЬьшкъ, *Ьегаьшкъ, *Ье.зёс1ьшкъ, *Ьг'аі(г)ікч^, *се1уегікгь, ^с'і.зілкь, *с1'ёсНкъ, *сГё1ьшкъ,*хГёЬьшкъ, ^гусшкъ, *кор5^ьшкъ, *к'игьшкъ, *къшЁыпкъ, *1'ауъшкъ, *1'ё{;ыпкъ, *Ирьшкъ, *1ора1ъшкъ. *Гуйьшкъ, *т'а^ьшкъ, *т'акоУьшкъ, *т'ё<3ьшкъ, *т'ёгьшкъ, *т'і1озіьпікь, *то£у1ьшкъ, *т'дсешкъ, *т'ус11ьшкъ, *огё5шкъ, *оіі;ьпікь, *'дгьпік,

*рґ а\ъс1ьшкъ, ^Б'асНьшкъ, ^э'ётепьшкъ, *51'аёьткъ, *зътьНьткъ, *8'угьшкъ, ^Б'уіьпікь, *§'і(11ьткь, *у'ёгьткъ, *г'а^шкъ, *г'Ньшкъ та ін.

Баритонована I а. п. була властива таким іменникам: *а_іьсь-пТкъ, *Ьъсе1ьпТкъ, *сЬ/огьшкъ, Муыъшкъ, ^гёзьткъ, *копьшкъ, *коЫьшкъ, *ксйьшкъ, *кпу£Льшкъ, *кгйрьшкъ, *къгтьшкъ, *1йсь-шкъ. *ГиЬъУьшкъ, *тесьшкъ, *те1сьшкъ, *тдсьшкъ, *ту1ьшкъ, *оуьзёшкъ, *рёзъсашкъ, *рокьпёшкъ, ^р^ьшкъ, *гетез1ьшкъ, *гй-(1ьшкъ, ^зкс^ьшкъ, *зйкъпьткъ, *зуё^ыикъ, *зьгеЬгьшкъ, *1;гауь-ткъ, *утьшкъ, *уо1ьпікь та ін.

Баритоновану II а. п. мали іменники: *ЬёИкъ, *Ь‘оЫкъ, *сшкъ, *dvlorikъ, *d'ъzdzikъ, *glolikъ, *ху'оз1лкъ. *кійсікь, *кота-лкъ, *к'ошкъ, *к'08Ікгь, *к'о1лкъ, *когьНкъ, *кг'ь8^къ, *1‘ъЫкъ, *1'ь\акъ, *т'еакъ, *тдсікь, *т<^пкъ, *п'ойкъ, ^'ойііік'ь, *озьНкъ, *дйкъ, *ргуё<лкъ, ^р'ьзікь, ^іі'орікь, *зоко1ікь, *з!'оПкъ, *81ъ1р1къ, *уёшкъ, *у'оНкъ та ін.

Окситонована а. п. була характерна таким іменникам: *Ы<^1ь-шкъ, *Ьогсмкъ, *сёНкъ, *сагоУыпкъ, *сек!ьшкъ, *ё§з1лкъ, Магоуь-пікі, Магьшкъ, "Чегусшкъ, *domovikъ, ^дЬьшкъ, *dъlzьnikъ) *gno-]ьшкъ, ’^оіуьпікь, *ко1езьшкъ, *козыикъ, *кгьуьшкъ. *куа.уьпікі, ''^епік'ь, *1егьшкъ, *1ёзо\акъ, *1ёзьшкъ, *1І8Іьпік'ь, *1огьшкъ, *1дсь-шкъ, *п^ёшкъ, *токЫсъ, *ток1ьшкъ, *тоз1;сшкъ, *тъхсткъ, *пі-

• > о 7 о 7 > 7

гоуікі, *п(к’ьшкъ, *псткъ, *о1оу§шкъ, *ре(;.’ьшкъ, *рпгыпкъ, *роГе-УІкь, *гдсьшкъ, *заЛоУьшкъ, *зозшкъ, *|;[уыпкъ, *ідрікгь, :Чгъз1;ь-п!къ, *йсешкъ, *ус^ёшкъ, *Уойьшкъ, *гітоУІкь, *гоНьткъ та ін.

' ' ' О ' '0

Рухома а. п. була властива іменникам *сь1шкъ, *сьгІ;ікгь! *domik'Ь, "МдЫкъ, ^ъгЫкъ, *ПзИкъ, *тоз1лкъ, *т§гікь, *поз1къ, *ргдйкъ, *пШкъ, ^Бьгрікь, *уергікь, ^усгакъ, *уь1акъ, *гу|гікь та -----ін.----------------------------

Переважна більшість баритонованих іменників (братик, вітрик, жйтник, задник, лавник, мідник, мірник, мученик, пра-

ведник, ратник, сальник, стадник, хлібник, чистик та ін.) зберігає в українській мові первісну кореневу акцентуацію відмінкових форм однини і множини. Деякі з них (задник, лавник, літник, мідник, сальник, сирник, ситник) у частині південно-західних говорів отримали флективне наголошення, що сталося під впливом окситонованих іменників типу м’ясник, пічник, рушник. У давніх українських пам’ятках ці іменники вживаються ще о кореневим наголосом, отже, набуття ними окситонези в південно-західному наріччі - явище значно пізніше. Акцентуаційного впливу флективнонаголошених іменників зазнали і слова березник, малик, ягідник, але дещо послідовніше, ніж наведені вище. У сучасній українській літературній мові вони характеризуються подвійним наголосом - кореневим і флективним. Іменники бабник, дільник, курник, липник, маківник, сіменник, старик, четверик утратили на ґрунті української мови давнє кореневе наголошення форм однини і множини й набули флективного. Усі наведені факти свідчать про дію серед утворень цього типу тенденції до переміщення наголосу на закінчення.

З іменників баритонованої І а. п. первісну акцентуацію (незмінний наголос на першому після кореня суфіксальному голосному) в українській мові зберігають слова вівсяник, піщаник, полотня-ник, в яких наголошеним був суфіксальний голосний повного творення або редукований у сильній позиції. Іменники з первісним наголосом на редукованому в слабкій позиції зазнали переміщення

наголосу з редукованого голосного, що занепадав, на попередній

/ / склад. Більшість із них (винник, грішник, дверник, кінник,

котельник, лучник, любовник, мечник, митник, молочник,

/

решітник та ін.) характеризується в українській мові кореневою акцентуацією в однині і множині. У деяких українських говорах винник, кінник, решітник набули флективного наголошення (давні українські пам’ятки не фіксують такого переміщення

наголосу). Іменники бджільнйк, двірник, крупник, мучник, ремісник, рудник, свічник, травник отримали на ґрунті української мови флективну акцентуацію, що пов’язано із впливом окси-тонованих утворень. Окремі українські джерела ще фіксують кореневий наголос у словах двірник, крупник, ремісник, свічник, травник. Оскільки перенесення наголосу з кореня на закінчення в іменниках на -ик (-ник) - явище досить пізнього походження, акцентуація саме цих утворень має відмінності в східнослов’янських мовах. Слід відзначити, що і в межах української мови південно-західним говорам більш властиве флективне наголошення досліджуваних іменників, ніж південно-східним. Про це свідчить також наголошення в західноукраїнських говорах слів пізнішого походження та запозичень, пор.: власник, дудник, кусник, мисник, смітник.

Іменники баритонованої II а. п. (бобик, віник, вогник,

"І ' / / / / "і X / /

оворик, ключик, коник, котик, муорик, ножик, песик, снопик та ін.) послідовно зберігають в українській мові первісну кореневу акцентуацію відмінкових форм однини і множини. В окремих говорах української мови іменники голик та дощик набули поряд із кореневим флективного наголошення, що сталося, очевидно, у першому випадку під впливом окситонованих іменників типу новйк, тупик, а в другому - під впливом наголосу твірного слова дощ у непрямих відмінках однини.

Переважна більшість окситонованих іменників (боровик, водяник, даргвник, домовик, дубник, квасник, лісник, молодик, м'ясник, новйк, рушник, садівник, тупик та ін.) зберігає в українській мові давній флективний наголос. Привертає увагу той факт, що іменники блудник, дарівнйк, довжнйк, ученик, тай------ник, чарівник у давніх українських пам’ятках часто вживаються

з кореневим наголосом (у сучасній українській мові вони характеризуються флективною акцентуацією). На нашу думку, коре-

іб

неве наголошення цих іменників у стародруках має книжний характер, тобто зумовлене впливом церковнослов’янської мови. Не виключено також, що перенесення наголосу вліво в окремих словах було підтримано поширеною тоді польською мовою. Кореневе наголошення (часто поряд з флективним) в іменниках блудник, довжиик, тайник, ученик властиве південно-західним говорам. У південно-східних і північних говорах ці іменники вживаються з флективною акцентуацією. Кореневий наголос окєитонова-них іменників молодик, ручник, сошник у ряді говорів південно-західного наріччя можна пояснити польським акцентним впливом. Іменники кровник, льодник ”погріб” отримали в окремих говорах кореневий наголос, мабуть, під впливом акцентуації твірних слів кров і лід.

Впливу іменників баритонованої І а. п. типу вівсяник, по-лотняник зазнало слово медяник, унаслідок чого воно характеризується в сучасній українській мові подвійною акцентуацією (медяник). З тієї самої причини, напевно, утратили флективну акцентуацію в українських говорах іменники дерев ’яник та олов ’яигік.

Іменники з суфіксом -ик, яким у пізньопраслов’янській мові була властива рухома а. п. (вовчик, возик, домик, гбрбик, листик, прутик та ін.), не зазнали акцентуаційних змін в однині, крім слова мужик. Іменник мужик із втратою демінутивної функції та набуттям значення ’’селянин”, що відбулося ще в давньоруський період, зазнав акцентного впливу окситонованих іменників й отримав флективне наголошення.

У відмінкових формах множини досліджувані іменники не зберегли давньої рухомості наголосу (кореневе наголошення в називному та давальному відмінках, флективне - в родовому, орудному та місцевому). Після розпаду праслов’янської мовної єдності вони вирівняли свою акцентуацію в множині за називним, знахідним та давальним відмінками.

* *

*

Для пізньопраслов’янського періоду встановлюються три акцентні парадигми іменникових утворень із суфіксом - аг’ь: барито-нована, баритонована II, окситонована.

Баритонована а. п. Баритонована II а. п. Окситонована а. п.

Однина

Баз. - Зн. *г'уЬаг’ь *к'опаг’ь *зо1аг’ь

Род. *г'уЬаг’а *к'опаг’а ^яоіаг’а

Дав. *г'уЬаг’и *к'опаг’и *зо1ах’й

Ор- *г'уЬаг’еть *к'опаг’еть *зо1аґеть

Місц. *г'уЬаг’і *к'оііаг’і *зо!агї

Кл. *г'уЬаг’и ^к'опаг’и *йо1аг’й

Множина

Наз. *г'уЬаг’і *к'опаг’і *зо1аг’і

Род. *г'уЬаі’ь *к'опаг’ь *зо1аг’ь

Дав. *г‘уЬаг’етгь *к'опаг’ет'ь *зо1аг’епгь

Зн. *г'уЬаг’е *к'опаг’е *зо1аг’е

Ор. *ґуЬаг’і *к'опаг’і ^єоіаг’і

Місц. *г'уЬаг’іхгь *к'опаг’іхгь *50Іагіхгь

Баритоновану а. п. мали такі іменники: ^1 ’аг ’ь, *к' атопаг:ь,

*кт>гстаг’ь, *Гіхуаг’ь, *т'аз1аг’ь, *т'ес1аг’ь, *ішЛіпаг’ь, *т'у(11аг’ь, *'QgIax■’ь, *г'уЬаг’ь, *з'ііаг’ь та ін.

Баритонованою II а. и. характеризувалися іменники: ^Ьгсе-Іаг’ь, *сіис1аг’ь, *к1исаг’ь, *к'опаг’ь, *коіь1аг’ь, *Гекаг’ь, *те1каг’ь, _*теШаг’ь, *т^аг’ь,-*п'02іаг’ь, *різаг’ь, *р'ьзаг’ь, *гезеіаг’ь, *зесІь1аг’ь *8к‘о1аг’ь, *з1;|ьк1аг’ь, ^ікьпаг’ь, *8Уе^аг’ь, *уарьпаг’ь, *Уез1аг’ь, *уіпаг’ь, *у'о!агь та ін.

Окситонована а. п. була властива таким іменникам: *сегс1аг’ь, :Мопіаґь, *gospodar’ь, *козаг’ь, * коз і аг’ь, *когаг’ь, *1дкаг’ь, *т§яаг’ь, *50Іаг’ь, *8УІпаг’ь, *го1і;аг’ь, *?Ж)паг’ь, *уогаг’ь та ін.

і ' о > 5

Баритонованим іменникам (вугляр, гусляр, каменяр, корчмар, масляр, мідяр, ситар та ін.) властива в українській мові виключно флективна акцентуація форм однини і множини. Лише слово рибар зрідка трапляється в давніх пам’ятках та окремих говорах української мови з первісним кореневим наголосом. Така зміна в наголошенні баритонованих іменників виникла внаслідок дії в українській мові (і в більшості слов’янських мов) тенденції до вирівняння акцентуації утворень із суфіксом -ар (-яр) за оксито-нованим типом.

Дія цієї тенденції розповсюджувалася і на пізніші утворення, а також на запозичення з цим формантом. У сучасній українській літературній мові серед усіх іменників цього типу кореневим наголосом відмінкових форм однини характеризуються лише слова аптекар, бібліотекар, бондар, виноградар, знахар, кухар, ледар, муляр, пекар, токар, що пов’язано з акцентуаційною підтримкою твірних слів, а також іншомовним впливом. Дія тенденції до уодноманітнення наголошення, з одного боку, та іншомовний акцентний вплив, з іншого, спричинили варіантність акцентуації частини іменників із суфіксом -ар (-яр) не лише на діалектних рівнях, ай у літературній мові (володар, гарбар ”кушнір ”, грабар ’’землекоп”, крамар).

З іменників баритонованої І а. п. первісну кореневу акцентуацію відмінкових форм однини зберігають в українській мові іменники лікар, митар, писар, столяр, причому з них лише іменник писар послідовно вживається з кореневим наголосом в усіх говорах

✓

української мови. На ґрунті південно-західних говорів слова лікар, митар і столяр отримали флективне наголошення. Це свідчить

про те, що дія тенденції до акцентуаційного уодноманітнення іменників із суфіксом -ар (-яр) у цих говорах була сильнішою, ніж у південно-східних. Послідовне збереження кореневої акцентуації словом писар в усіх говорах української мови не слід пов’язувати з його дієслівним походженням, оскільки інші віддієслівні утворення типу пекар, токар характеризуються в більшості південно-західних говорів флективним наголосом.

У відмінкових формах множини іменникам баритонованої І а. п. властиве в українській мові флективне наголошення, крім слова митар, яке в ’’Орфографічному словнику української мови” подається з кореневою акцентуацією форм множини (мабуть, під впливом російських джерел). Іменники лікар, писар, столяр утратили кореневе наголошення в множині під дією тенденції до акцентуаційного протиставлення відмінкових форм однини і множини, що виникла на грунті староукраїнської мови. Як свідчать . * . . факти давніх українських пам’яток, іменники лікар і писар зберігали первісну кореневу акцентуацію в множині аж до кінця XVIII ст. Дії тенденції до акцентуаційного протиставлення відмінкових форм однини і множини зазнали також запозичення й пізніші утворення з суфіксом -ар (-яр), унаслідок чого слова бондар, гарбар, грабар, знахар, кухар, яким у відмінкових формах однини властивий кореневий наголос, отримали в множині флективне наголошення.

Окситоновані іменники (вівчар, возар, дзвонар, золотар, дігтяр, косар, соляр та ін.) послідовно зберігають б українській мові первісну флективну акцентуацію відмінкових форм однини і множини. Під їх впливом більшість іменників із суфіксом -ар (-яр), яким у пізньопраслов’янській мові була властива коренева _ -----акцентуація,- перейшла до-розряду окситонованих.

З іменників окситонованої а. п. лише госпбдар характеризується в сучасній українській літературній мові кореневим на-

голошенням відмінкових форм однини, хоч у давніх українських пам’ятках, а також у південно-східних говорах (до початку XX ст.) він послідовно вживався з давнім флективним наголосом. На ґрунті південно-західних говорів цей іменник отримав під впливом польської мови кореневий наголос, який із часом став нормою для літературної мови. У відмінкових формах множини іменнику господар властиве подвійне наголошення.

У заключній частині дисертації формулюються основні висновки та узагальнення:

1. На спільносхіднослов’янському й давньоруському ґрунті існувала тенденція до узагальнення акцентуації суфіксальних іменників чоловічого роду на флексії під впливом окситонованих іменників, дія якої тривала на всіх етапах розвитку української мови. Значна кількість баритонованих іменників унаслідок дії цієї тенденції до акцентуаційного уодноманітнення втратила кореневе наголошення й отримала флективне. Так, окситонези набули барито-новані іменники з суфіксом -ар (-яр), більшість іменників із суфіксами -ець та -ок, частина суфіксальних утворень на -ик.

2. Після переміщення наголосу з кінцевих редукованих голосних збіглося наголошення іменників баритонованої І і оксито-нованої а. п. із суфіксами -ець та -ок у називному - знахідному відмінках однини. Унаслідок цього іменники баритонованої І а. п. з названими суфіксами зазнали впливу окситонованих і набули флективної акцентуації відмінкових форм однини і множини. Іменники баритонованої І а. п. на -ець із двома вокалічними суфіксами в основному зберігають первісну суфіксальну акцентуацію форм однини і множини (незмінний наголос на першому суфіксі); деякі з них під впливом окситонованих іменників отримали флективне наголошення. Зберігають первісну суфіксальну акцентуацію також іменники баритонованої І а. п. на -ик з двома вокалічними суфіксами, в яких наголошеним виступав не редукований го-

лосний. Якщо первісно наголошеним був редукований голосний, то внаслідок його ослаблення наголос перемістився на попередній кореневий склад. Уже на ґрунті українських говорів окремі з цих утворень набули флективного наголошення в однині та множині під впливом окситонованих іменників.

3. Переважна більшість іменників баритонованої II а. п. із суфіксом -ар (-яр) утратила в українській мові первісний кореневий наголос відмінкових форм однини та множини під дією тенденції до акцентуаційного уодноманітнення й отримала флективний. Дія цієї тенденції в південно-західних говорах була сильнішою, ніж у південно-східних: усі іменники з суфіксом -ар (-яр), які належали до баритонованої II а. п., характеризуються в говорах південно-західного наріччя флективним наголошенням. Іменники баритонованої II а. п. із суфіксом -ик зберігають первісну акцентуацію в усіх говорах української мови.

4. Окситоновані іменники найпослідовніше зберігають в українській мові первісну флективну акцентуацію, проте окремі з них набули кореневого наголошення форм однини і множини, що було зумовлено в основному впливом акцентуації відповідних твірних іменників.

5. Іменшіки, що належали до рухомої а. п., зберігають в

українській мові кореневу акцентуацію форм однини. У відмінкових формах множини досліджувані іменники втратили давню рухомість наголосу (кореневий - у називному - знахідному та давальному відмінках, флективний - у родовому, орудному та місцевому). Після занепаду праслов’янської мовної'спільності вони вирівняли свою акцентуацію в множині за називним - знахідним та давальним відмінками. _____

______6.-На ґрунті української мови виникла тенденція до акцентуаційного протиставлення відмінкових форм однини та множини в кореневонаголошених іменниках з суфіксом -ар (-яр). Унаслідок дії

цієї тенденції названі іменники отримали флективну акцентуацію в множині.

7. Акцентуація суфіксальних іменників чоловічого роду в давніх українських пам’ятках суттєво не відрізняється від їх наголошення в сучасній українській літературній мові. Основні зміни, яких зазнала пізньопраслов’янська акцентна система, відбулися в спільносхіднослов’янський та давньоруський періоди, і пов’язані вони з ослабленням редукованих голосних та дією тенденції до акцентуаційного уодноманітнення. Разом з тим, давні українські пам’ятки ще фіксують окремі утворення із старим наголосом, що дає змогу глибше зрозуміти процеси, які мали вплив на становлення сучасної акцентної системи. Слід зазначити, що наголошення досліджуваних іменників у давніх пам’ятках нерідко позначене впливом старослов’янської мови.

8. В основу сучасної акцентної системи суфіксальних іменників чоловічого роду української мови лягло наголошення цих утворень у південно-східних говорах. Південно-західні говори часто зберігають архаїчні наголоси досліджуваних іменників. Водночас дія акцентних тенденцій, які мали місце в українській мові, була в цих говорах послідовнішою, ніж у південно-східних.

Основні положення дисертації відображено в публікаціях:

1. Історія акцентуації іменників з суфіксом -ар (-яр) української мови // Мовознавство. - 1996. - № 1. - С. 49 - 57.

2. Теорія і практика становлення акцентної системи української мови (на матеріалі наголошення суфіксальних іменників чоловічого роду) // Вересень. - 1996. - № 2. - С. 8 - 10.

3. Історія акцентуації українських іменників з суфіксом ець // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць. - Київ, .1997. - Вин. 22. - С. З - 7.

I.E. Halchuk. History of accentuation of masculine nouns with suffixes in the Ukrainian language.

Thesis for a Candidates degree in the field of 10. 02. 01 -Ukrainian language. Institute of linguistics by O.O. Potebnya NAS of Ukraine, Kyiv, 1997.

In this dissertation the history of accentuation of masculine nouns with suffixes of the Ukrainian language through the late original Slav period to nowadays is investigated on the base of the books published before the 18th century, dialectal sources, dictionaries and the Ukrainian classic poetry. The main tendencies in developing the accent system of the nouns researched are determined, the reasons of stress changing are explained.

Гальчук И.Е. История акцентуации суффиксальных имен существительных мужского рода украинского языка.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10. 02. 01 - украинский язык, Институт языковедения им. А.А. Потебни НАН Украины, Киев, 1997.

В диссертации на материале старопечатных книг, диалектных источников, словарей, украинской классической поэзии исследуется история суффиксальных имен существительных мужского рода украинского языка от позднепраславянского периода до нашего времени. Устанавливаются основные тенденции в развитии акцентной системы исследуемых существительных, объясняются причины изменений ударения.

Ключов1 слова: акцентуащя, баритоноваш, окситоноваш ¿мен- -------ники, кореневии, суфпссальний, флективний наголос, акцентна парадигма.