автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.03
диссертация на тему: История композиции и формуляра украинских гетманскихуниверсалов

Полный текст автореферата диссертации по теме "История композиции и формуляра украинских гетманскихуниверсалов"

харківський державний університет

На правах рукопису

Геращенко Ольга Миколаївна

ІСТОРІЯ КОМПОЗИЦІЇ ТА ФОРМУЛЯРА УКРАЇНСЬКИХ ГЕТЬМАНСЬКИХ УНІВЕРСАЛІВ

З

(0. ог• 0\ - українська нова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Харків - 1ддб

дисертація є рукописом

Роботу виконано в харківському державному університеті науковий керівник - кандидат Філологічних наук, доцент

офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Провідна організація - донецький державний університет

Захист відбудеться "9" жовтня 1996 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 02-02.21 при Харківському державному університеті (310077. м.Харків, майдан свободи. 4).

З дисертацією можна ознайомитися в центральній науковій бібліотеці харківського державного університету.

Автореферат розіслано Л вересня 1996 року.

свашенко Алла Олександрівна

Муромцева Ольга Георгіївна

кандидат філологічних наук, доцент Нелюба Анатолій Миколайович

Учений секретар спеціалізованої вченої доцент

муромцев і.в.

' з

у лінгвістичній наупі давно вже назріла потреба вивчення еволюції ділових жанрів української літературної мови "середньої" доби. нещодавно з'явилася цікава спроба л.ажнюк застосувати функціонально-синтаксичний підхід при студіюванні семантичної та структурної динаміки офіційних документів хіу-сєрєдини XVII ст. однак досі немає-монографічних праць, де б із залученням жанрових прототипів було досліджено процес утворення та ВИДОЗМІНИ структури того чи іншого документального різновиду, походження І РОЗВИТОК ЙОГО ділових штампів, зокрема, бракує робіт, присвячених стилеві універсалів - одного з найпоширеніших жанрів українського ділового письменства XVI і-XVI11 ст. з-поміж величезного корпусу актів цього типу об'єктом вивчення історичного мовознавства стали лише універсали Богдана Хмельницького, але їм приділено недостатньо уваги (по одній статті Ф.ткач та л.Ажнюк). окрім того, маємо добрий дипломатичний аналіз цих документів, зроблений і•крип1якевичем. питання генезису жанру універсал та походження його стилістичних особливостей у науковій літературі не висвітлено.

основними характеристиками стилю українських універсалів є композиція, формуляр та синтаксис. У дисертації вивчався розвиток двох перших підсистем, синтаксис розвивався дещо іншими шляхами, тому він потребує осібного розгляду.

Актуальність дослідження зуновлева:

- важливістю студіювання історії жанрів та стилів української мови, яка, власне, і становить історію української літературної мови;

- необхідністю виявити впливи чужих мов та чужих писемних зразків в історії української літературної мови;

- потребою визначити критерії, що на їх базі можна кваліфікувати діловий текст як документ певного жанру.

мета роботи - простежити, як постали й еволюціонували композиція і формуляр українських гетьманських універсалів, дослідити джерела ділових штампів, ¡до входять до складу цього Формуляра.

Відтак у дисертації розв’язані завдання;

1• визначено, які акти належать до жанру універсал, встановлено принципи ідентифікації універсалів.

£• Виділено композицію та формуляр гетьманських універсалів, описано їх динаміку та характерні особливості.

з. виявлено прототипи українських гетьманських універсалів, досліджено процес Формування і розвитку їх структури та корпусу

ділових штампів, зокрема тих елементів, які були успадковані гетьманськими універсалами.

4• З’ясовано роль чужих мов і чужомовних ділових зразків в утворенні й еволюції Формуляра та композиції досліджуваних актів.

5. Складено періодизацію історії Формуляра українських гетьманських універсалів.

6. Узагальнено тенденції розвитку Формуляра та композиції гетьманських універсалів.

Предмет вивчення. У роботі студіювалися гетьманські розпорядження - найчисленнша група серед українських універсалів, окрім гетьманів, акти такого різновиду часто видавали полковники, польські королі, формуляр і композиція гетьманських, полковницьких та королівських універсалів мають багато спільних рис. але водночас і багато суттєвих відмінностей. Королівські дипломи характеризуються вишуканими формулами ввічливості, типовими для польського етикету. Переважна більшість кліше гетьманських універсалів розвивалася на основі штампів, що вживалися в універсалах попередніх гетьманів, тоді як у розвитку Формуляра полковницьких розпоряджень кліше, характерні для інших ділових жанрів, відіграли помітнішу роль. Відомі також універсали, видані від імені православних ієрархів, однак як змістом, так і урочистістю стилю ці акти відрізняються від королівських. полковницьких та гетьманських розпоряджень. Нетиповими для звичайних універсалів є деякі формули так званого "універсалу Ганни Хмельницької", неясним залишається питання його жанрової ідентифікації.

Після смерті ланила Апостола традиція українського гетьманського універсалу обривається- правління гетьманського уряду та Кирило розумовський .видавали універсали російською мовою- ці документи у корпус досліджуваних пам'яток не ввійшли.

У дисертації вивчалися також ті документи, котрі відіграли (або могли відіграти) певну роль у розвиткові стилю гетьманських універсалів - прототипи ти чужомовні дипломи, так, аналізувалися давньоруські акти,, "руські" привілєйні грамоти, "руські” універсали, російські дипломи, латиномовні та польськомовні документи, чеські “листини". як порівняльний матеріал студіювалися також староболгарські та старосербські грамоти-

Передумовою дослідження актів був добір автентичного матеріалу. документи, що у науковій літературі вважаються за фальсифікати та підробки, не вивчалися. Звичайно не розглядалися й ділові па-

м’ятки непевної автентичності, інколи сумніви в автентичності актів виникали на підставі саме формулярного і ширше - мовностилістичного їх вивчення. Такі акти у попаній роботі по уваги не бралися.

за джерела актового матеріалу служили:

і. друковані видання (всього 54 актових збірки та 14 публікацій). принципи друкування текстів не завжди відповідають вимогам Філологічних студій, однак усі видання можуть бути використані для формулярно-композиційного аналізу. ,

2- фотокопії оригіналів і один мікрофільмований універсал.

3. оригінальні гетьманські універсали, чеські "листини". польські акти (польськомовні й латиномовні). ідо зберігаються у Центральній науковій бібліотеці харківського державного,університету (відділ рідкісної та старої книги) та Головному архіві стародавніх актів у Варшаві (гьіог <іокитегис$і»г регватігк^гсгі,. гьіог ао-кшпетоиг раріегошусь Агсїіітіт біомтеео АЮ. Оактусп ш иагзга\їіе).

Наукова новизна дисертації полягає у дослідженні історії композиції та Формуляра українських гетьманських універсалів із залученням корпусу усіх прототипів (починаючи від києворуських актів). Уперше пропонується періодизація розвитку клаузул та формул універсалів. подаються принципи іпентиФікаціі цих актів.

основні метоли, використані у дослідженні, - ЛІНГВІСТИЧНИЙ метод, що базується як на синхронічному, так і на діахронічному підходах у вивченні мовних явищ; порівняльно-зіставний метоп; дипломатичний метод аналізу актів; Філологічний метод аналізу документа (за А-Качалкіним).

На захист виносяться такі положення;

і. Появу жанру універсал в українській ("руській”) діловій мові треба датувати кінцем XVI-початком XVII ст- .

2- за відсутності жанрової самоназви документа ідентифікувати універсал можна за назвами, вживаними у тексті актової книги, котрий супроводжує скопійований документ, якщо невідома й така назва, то універсал сліп іпентиФікувати. грунтуючись на змістовому та композиційно-формулярному аналізах.

3- прототип українських універсалів - "руські” привілєйні грамоти, саме у їх формулярі з'явилися кліше та клаузули, що стали типовими для універсалу як документального жанру, деяш клаузули (сИБРозіио, ітНиіаііо, Бапсио-закляття) виділилися ще в києворуських актах.

4. більшість інскриптивних, наративних. диспозитивних та ко-роборативних формул "руських" привілєйних грамот XIV-пєршої половини XVI ст. постали в результаті наслідування стилю чеських актів, вплив польських латиномовних документів позначився на розвиткові формул invocatio, intituiatio, inscriptio, datum, subscripts.

5. дедалі сильніші впливи польськомовних актів у "руських" грамотах простежуються з середини XVI ст.

6. характерною рисою Формуляра універсалів Богдана Хмельницького є поєднання л боротьба двох тенденцій: наслідування польських актів та прагнення виробити оригінальний стиль.

7. знак хреста перед intituiatio гетьманських універсалів треба вважати залишком колишнього символічного invocatio.

Теоретичне значення у роботі мають послідовне розмежування Філологічного та історичного підходів до проблеми жанрової ідентифікації документа, спроба виділити основні етапи в історії розвитку композиції та Формуляра гетьманських універсалів, переосмислення основних понять дипломатики з метою раціонального їх застосування при лінгвістичному аналізі.

драктичва цінність роботи, матеріали та положення дисертації можуть бути використані у дослідженнях ділової СТИЛІСТИКИ серед-ньоукраїнської та середньобілоруської мов, при вивченні стилістики середньопольського документа, при написанні курсу історії української літературної мови, у вузівській навчальній практиці, дисертація може використовуватися и у дипломатиці середньоукраінського та середньобіпоруського актів; принципи жанрової ідентифікації можуть бути застосовані у джерелознавстві, композиційно-формулярний аналіз "руських" грамот та українських універсалів, поданий у роботі, може допомогти при визначенні автентичності/неавтентичності документів.

Апробація: положення дисертації обговорювалися на засіданні Харківського історико-Філологічного товариства, на науково-методичному семінарі кафедри української мови Харківського державного університету, на матеріалі дослідження підготовлено виступ на міжнародній науковій конференції "Визвольна боротьба українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького за українську державність". різні аспекти студії відбито у з публікаціях.

структура роботи, дисертація складається зі вступу, семи розділів, висновків: полаються також скорочення назв мов і ремарок,

список скорочень використаних джерел, бібліографія.

Зніст роботи

У вступі називаються об’єкт, мета і завдання дослідження, розкриваються його актуальність, наукова новизна, практичне та теоретичне значення, характеризуються метоли та джерела, використані у роботі. Проаналізовано ступінь вивченості композиції та Формуляра українських документів, й універсале зокрема, сформульовано положення, що виносяться на захист.

У РОЗДІЛІ t визначаються основні терміни, що вживаються у дисертації, подаються принципи ідентифікації універсалів та періодизація історії формуляра українських гетьманських універсалів.

ло базових понять, якими автор оперував у роботі, належать: формуляр, композиція, клаузула, формула, акт, диплом, давньоруський акт/грамота, *руська * мова, універсал-

Термін формуляр виник у європейській дипломатиці і там він набув значення 'композиція, схема побудови документа’. У формулярі виділяють такі частини:

I) invocatio - присвята богові; S) intituiatio - адресант;

3) inscriptio - адресат; 4) saiutatio - привітання;

5) агепеа - преамбула; 6) promuieatio - оголошення;

7) narratіо - виклад подій, які спричинили видання документа;

8) dispositio - постанова, розпорядження;

9) sanctio - заборона порушувати постанову; ..

10) corroborâtіо - затвердження;

II) datum - місде, час видачі документа; 12) subscrïptio - підпис; 13) apipirecatio - завершення короткою молитвою.

перша-четверта частини утворюють протокол (початковий протокол), п’ята-десята - текст, одинадцята-тринадцята - есхатокол (кінцевий ПРОТОКОЛ).

композиційні частини документа носять назву клаузул або формул. Нерідко в дипломатиці так називаються не складові формуляра, а їхнє словесне наповнення - найчастіше пе мовні кліше, котрі переходять з документа в документ.-що призводить до двозначності і поплутання основних термінів. У дисертації ці поняття послідовно розрізняються: схема побудови документа називається композицією, відповідно intituiatio. inscriptio і т. ін. є композиційними частинами (клаузулами), натомість формуляр - сукупність традиційних мовних штампів (формул), котрі могли складатись або з цілих речень чи їх частин, або зі словосполучень, або з окремих слів.

У роботі термін акт уживається у значенні 'документ, б якому у відповідних юридичних нормах і канцелярських Формах зафіксовано економічні ЧИ ПОЛІТИЧНІ УГОДИ, договори, односторонні розпорядження1. введення цього терміна зумовлено необхідністю розмежування власне актів і ділових пам’яток іншого характеру: якщо мова останніх не відіграла серйозної ролі у виробленні формуляра українських універсалів, то мова перших великою мірою впливала на цей пропес. Особливе значення у формуванні стилістики універсалів мали офіційні канцелярії князів давньої русі, великих князів литовських. польських-королів-- Для назви актів, шо виходили з таких канцелярій. використовувався також термін диплом- -

Певні труднощі виникли при виборі назви актової мови княжої доби. Вирішено було обмежитися терміном давііьоруськт акт- на прикладі Мстиславової- грамоти, складеної в києві, і' варламової грамоти, написаної у Новгороді, ю. шевельов показав, що ділова мова не була однаковою в різних землях київської русі, утім, учений не відкидає прагнення до єдності літературної мови, хоча і вважає, шо сама єдність допускала широкі межі варіативності мовних одиниць.

терміном давньоруський акт підкреслюється не фонєтико-морфо-логічна єдність аналізованих пам'яток, а спільність норми, коли слідом за В-Колесовим розуміти її (норму) як тєкст-взірєдь, КОТРИЙ нормативним робили Формули-синтагми. тобто формули, цілісність котрих зумовлювалася семантикою опорного слова і котрі могли змінювати свої компоненти у конкретному контексті.

У науковій літературі давньоруські акти часто називають грамотами. слово грамота не є жанровою самоназвою ділових пам'яток давньої русі, воно вживалося у значенні 'писаний текст’, однак через те. що в історичній літературі іншого терміна на позначення давньоруських актів не існує, у дисертації за традицією використовувався старий термін. ; V ;

з-поміж кількох термінів, якими у вітчизнянбму••мовознавстві окреслюється спільна українсько-білоруська ділова мойа. обрано термін "руська"'мова, оскільки саме така назва вживається у пам’ятках. мова універсалів Богдана Хмельницького та документів, писаних на Україні у другій половині XVII-середині XVIII ст., визначається як українська: у цих’текстах не' лише послідовно виявляються українські мовні риси. ;а й формується своєрідний стиль, відмінний від стилю актів, написаних в інших "руських" землях чи польській королівській канцелярії.

Однією з основних проблем дослідження є жанрова кваліфікація акта, усліл за А-Качалкіним ми вважали, ідо головним критерієм при визначенні жанру документа має бути самоназва: даючи документові

певну назву його автор усвідомлював відмінності (і змістові, і Формальні) такого тексту від тексту іншого різновиду, окрема назва для певного типу актів і є свідченням сформованості жанру, нещодавно л-ажнюк запропонувала жанр документа визначати за семантичним критерієм- однак логічний розвиток принципів, поданих дослідницею, веле до групування багатьох документальних видів, котрі у пам’ятках називаються по-різному, в один жанр або навпаки - до розподілу однотипних актів за різними жанрами.

постає питання про визначення різновиду тих актів, що нагадують універсал, але не мають відповідної самоназви, воно легко вирішується, коли акт називається універсалом в іншому тогочасному документі, якщо ж вказівка на належність акта до певного виду відсутня, то найліпше проводити жанрову квліФікапію, спираючись на порівняльний дипломатичний аналіз акта й документів, що без сумніву можуть вважатися за універсал.

первісно жанр універсалу сформувався у польському діловому письменстві. Універсали виконували функцію адміністративного і військового розпорядження- Адресувалися вони не окремим адресатам, а широкому колу осіб (пол. uniwersat < лат. universal is 'загальний'). в українській ("руській") діловій мові універсали з’явилися ПО УНІЇ 1569 p.. коли у великому князівстві почали ширитися польські право та державний устрій, саме в кінці XVI-на початку XVII ст. у джерелах слово універсал починає вживатися на позначення певного РІЗНОВИДУ "РУСЬКОГО" документа- ...

основні жанрові ознаки "руських"/українських універсалів: ь формою та змістом вони схожі на польські.

2• їх головні композиційні частини: invocatio. intituiatio.

proimisatio, inscriptio. narratio. dispositio. sanctio. datum, subscriptio.

з- характерною (й обов’язковою) клаузулою було mscmptio. яке показувало, що документ адресований широкому загалові.

4. Польські універсали мали право видавати будь-які офіційні особи, наділені достатньою владою, щоб їх розпорядження виконувала велика-кількість людей. Гіпотетично такі адресанти могли бути і в "руських"/українських універсалах, але реально їхнє коло було вужчим [див. С.4].

5. ло гетьманування Хмельницького "руські" універсали, як і польські, мали зміст адміністративного або військового розпорядження. наказу, за Богдана Хмельницького та після нього універсали стали виконувати й функцію привілєїв - надавати юридичним особам певні права, маєтності тощо.

Автор дисертації шукав жанрові прототипи "руських"/українсь-ких універсалів не лише серед польських документів, а й серед українських - складених на Україні, бо ділове письменство тут зародилося ше за часів Київської русі, й до середини XVIII ст., ця традиція не переривалася. Було виділено такі основні етапи у процесі становлення й розвитку формуляра українських Гетьманських універсалів-, 1. давньоруські грамоти (ХІІ-ХІП ст.)'

Е. Привілєйні грамоти хіу-пєршої половини XVI ст.

-з. привілєйні грамоти другої половини XVI-середини XVII ст.

-.!■ • . перші, "руські."- універсали.

4.. Універсали Богдана Хмельницького.

5. Універсали українських гетьманів - наступників хмельницького. і. • -■■■' • -

...Кожному з бтапів присвячено окремий розділ дисертаційної роботи.;: ■ ■ • ■ - ' ‘ '

" У РОЗДІЛІг ставиться завдання знаити такі особливості оформлення давньоруських грамот, які виробилися ще ло періоду роздроблення київської русі, і саме ті. що були характерні для актів1 Пів~ денноруських земель.

так. як-зрілі документи, найдавніші грамоти, у котрих зафіксовано юридичні постанови й розпорядження щодо спадщини, майна, писалися за певною схемою (виділяються клаузули туосагіо. іпиги-іагіо, (іізробіііо, Бапсио-закляття. можливо - іпзсгіргіо). при їх складанні використовувалися мовні штампи, хай і невелика кількість: во шя отца и ста я святого духа, от князя + ім'я, даль єснь, даю, да будеть проклять тощо, грамоти були призначені для функціонування у юридичній практиці- на це вказує наявність санк-ційної клаузули, шо «уда б зайвою, якби грамота не вводилися в діловий обіг.

У композиції універсалів та актів з півдєнноруських канцелярій можна спостерегти кілька спільних рис:

• і. Усі композиційні частини грамот присутні і в універсалах.

H. Перед intitulâtio універсалів стоїть знак хреста, що нагадує символічне invocatio давньоруських грамот.

3. intitulâtіо в універсалах теж має іменну й титульну части-

ни. ім'я та титул уживаються в називному відмінку, як в одному з варіантів інтитулятивної клаузули грамот. т ■

4. У диспозитивній клаузулі універсалів також перераховуються угіддя, майно і т. ін.. стосовно яких робиться розпорядження-

5. sanctio в універсалах інколи виділяється. Однак лише як

виняток воно має зміст закляття. ' ■" ’ ■

Більше впадають в око стилістичні відмінності між грамотами й універсалами: бідність формуляра, простота композиції, нєрозвину-тість затверджувального апарату в перших і численність формул, розгалуження структури, обов’язковість засобів затвердження в других. "

про історію найдавніших актових клаузул і формул маємо скромні відомості, у російській дипломатиці утвердилася традипія виводити акт безпосередньо зі словесно-обрядової процедури оформлення угод чи розпоряджень, такий погляд'викликає певні застереження. у грамотах можна помітити церковнослов'янізми та інші книжні елементи, наприклад: се азь, с/л мирь сьстоить. хто сл избьюта-

NCTb (Мстиславова грамота). У літературі трапляються припущення, що формули давньоруських грамот утворювалися не без впливу Формул візантійських та болгарських актів, ю. шевельов вважає можливим запозичення із болгарських грамот двох останніх виразів. М.Каштанов появу займенника азь/язь (а не ті) в intituiatio давньоруських актів схильний пояснювати впливом візантійської канцелярської' практики, у якій враховувався досвід уживання займенників ево та nos в інтитулятивних клаузулах західноєвропейських документів. можна провести паралелі між давньоруськими грамотами й документами болгарських царів XIII ст. та сербськими актами хп-XIII ст. в останніх типовим є символічне invocatio. а в сербських грамотах поряд із ним може виступати ще я Формула вь те ица и сина и свєтаго дгха (анинь), що відповідає латинській інвокативній формулі середньовіччя; у сербських грамотах трапляється санкційне кліше ВЬ СИ BÉKb И ВЬ бОУПОУЩИИ - пор. з вь СЬ ВІКЬ И ВЬ 6УДУЩИИ з

хутинської грамоти.

Утім, проблема зв'язку давньоруського акта з актом європейським є далекою від остаточного вирішення, можливість впливу візантійських та латинських дипломів не слід відкидати, але припущення

мають грунтуватися на ретельному порівняльному аналізі джерел, поки що ж реальність таких впливів не доведено, а мала кількість гіпотетичних кальок і разючі відмінності між формуляром давньоруських та візантійських грамот з одного боку й давньоруських та латинських з другого ралше спростовують, аніж підпирають згадані гіпотези. імовірність впливу болгарських грамот на києворуські може бути підтверджена лише за умови вивчення більш ранніх болгарських документів - xi-XII ст- (звичайно, якщо вони ІСНУЮТЬ).

Західноєвропейські, впливи стають виразними у давньоруських актах тільки в період феодальної роздробленості і власне в тих. які походять із земель (НОВГОРОДСЬКОЇ, смоленської), що мали ТІСНІ зв'язки з західноєвропейськими містами, галицько-волинське князівство теж перебувало у жвавих стосунках з Європою, отже, можна було б очікувати відбиття впливів європейського формуляра і в галицько-волинських актах. Але з ХІІ-ХІІІ ст. по нас дійшли лише дві грамоти волинського князя Володимира Васильковича, у яких стилістичних відмінностей від найдавніших актів не зауважується.

У розділі з розглядається питання про автентичність трьох грамот (1301-1302 pp.) князя лева Даниловича - найбільш ранніх актів галицько-волинської держави, в котрих стають помітними впливи західноєвропейського Формуляра, оскільки Левові грамоти вважаються фальсифікатами (дата складання невідома), було вирішено вилучити їх з корпусу аналізованих пам’яток.

Об'єктом дослідження у розділі 4 є "руські" привілейні грамоти XIV-першої половини XVI ст. порівняльний аналіз фомуляра приві-лейних грамот та універсалів свідчить:

і. майже всі клаузули універсалів (invocatio. intitulâtіо, promuleatio, narratio, dispositio, sanctio, corroboratio, datum) виділяються вже в "руських" грамотах.

2• В універсалах перед intitulâtіо посередині аркуша ставився хрестик, у "руських" привілєйних грамотах йому відповідає хрест-хризмон (символічне invocatio).

з. в intituiatio гетьманських універсалів, що мало вигляд ім’я + титул у наз. відм., був відсутній займенник 1-і особи, як в інтитулятивному варіанті "руських” грамот польських королів, помічається певна подібність також між "руським" intituiatio на зразок се азь князь Олександро володимеровичь и сь своєю княгинею Мос-хобькою и обойми дЬтми і варіантами intituiatio гетьманських універсалів Богдан Хмельницкий гетман з войском запорозкмм, Богдан

хмельницкий, гетман з Войскон єго королевской мйлостй запорозким, де запорозьке військо стає ніби другим адресантом, а його зв’язок із першим адресантом виражається конструкцією з + ор- відм.

4. промульгативно-інскриптивна частина є типовим компонентом гетьманських універсалів- З’являється вона вперше саме в "руських” актах і стає найхарактернішою частиною привілейних грамот- формули в promuieatio-inscpiptio "руських" грамот та універсалів дещо відмінні, хоча іноді "руські" штампи без змін продовжують вживатися в універсалах - пор. ведомо чининь извз р.) і чтимь відомо [1708 р.1 -

5- клаузула narratio, іцо з’являється в "руських" дипломах, могла бути присутня і в універсалах, однак наративні формули дещо модиф і куватимуться -

6- У диспозитивній частині я універсалів, і "руських" лриві-лейних грамот (як і давньоруських актів) перераховувалися майно, угіддя, права, щодо котрих робилося розпорядження- Деякі "руські" диспозитивні формули не зустрічаються у гетьманських універсалах, але деякі продовжують функціонувати: заховати при чому, прото ’через те, тому’, держати що і т. ін-

7- санкційна клаузула у формі закляття зустрічалася звичайно

у вкладних і даних грамотах (як у давньоруських актах). У привілейних грамотах інших підвидів sanctіо-закляття є рідкісним, в універсалах воно траплялося також нечасто, здебільшого sanctіо приймало вигляд погрози покаранням за порушення постанови, санкційна клаузула такого типу нехарактерна для "руських" привілейних грамот. . .

8- corroborâtіо гетьманських універсалів і "руських" привілейних грамот обов’язково- мало у своєму складі частину про ствердження печаткою, проте якщо в "руських" дипломах короборатив-на- клаузула була типовою, то в універсалах Хмельницького і його наступників вона спостерігається досить рідко, окрім того, в corroborât іо універсалів не було частини про свідчення, натомість у них затвердження печаткою завжди виступає разом із згадкою про власноручний підпис гетьмана і ці дві частини заповнює речення, яке являє собою ОДНУ формулу: а для ліпшоє віри при подписе РУКИ 1 печат войсковую притиснути росказалисмо сі652 р. і.

9- в універсалах, аналогічно до більшості "руських" дипломів (окрім молдавських), датування велося віл Різдва христового, цифри, як і в "руських" грамотах, позначалися кириличними літерами.

з натуральних формул універсалів, котрі зустрічалися ще в "руських" привілейних грамотах, можна назвати Писан, лан, дня (а не числа \ ).

10- sanctio, що починає вводитися до "руських" дипломів, стане характерною клаузулою універсалів.

її. деякі не закріплені за певними частинами "руські" формули продовжують уживатися в універсалах, напр.: пожитки, поллугь чого

■згідно з, відповідно до’, прєрєчоньіє, вышеписаныи.

1S• як і в "руських" актах, в універсалах синонімічна ампліфікація є типовим стилістичним ПРИЙОМОМ.

Клаузули та формули, які будуть пізніше наявні в універсалах, з’явилися в "руських" дипломах переважно як результат впливу чеських ділових взірців (частини invocatio, inscriptio. promuiga-tio. narratio. corroboratio. у багатьох актах - datum), можливо, що деякі “руські" формули і Милостью божьею, доброю волею своею и добрынь умшленъть свокнъ) є не новотворами, а модифікаціями під чеським впливом старих КИЄВОРУСЬКИХ кліше. велику РОЛЬ У РОЗВИТКУ Фомуляра "руських" актів XIV- першої половини xvi ст. відіграв також польський латиномовний - польська мова до королівської канцелярії не допускалася - документ (invocatio. intituiatio, inscriptio, datum, subscriptio) й усне польське мовлення, де. ймовірно. вживалося немало лілових штампів, залишається нез’ясованою роль німецькомовного акта у Формуванні стилю "руських" грамот зазначеного періоду, з києворуських традиційних елементів, які розвивалися далі в універсалах, можна вказати христограму. sanctio-закляття, написання чисел кириличними літерами, формули даємь, до живота.

Грамоти другої половини xvi-середини XVII ст. та перші "руські" універсали вивчаються у розділі 5-

У ДРУГІЙ чверті XVI ст. .з’являються перші дипломи, писані польською мовою, з часом кількість таких актів зростає, хоча латину в Польщі і далі вживали як мову діловодства, через близьку спорідненість мов, проникнення богемізмів з усного польського мовлення у лілові пам’ятки та розвиток на основі спільних європейських зразків польський документ набув схожості на документ чеський, оскільки формуляр та композиція "руських" грамот розвивалися під впливом чеських і латинських взірців та польської мови, то на середину XVI ст- спостерігається певна подібність і між "руськими" актами й першими польськими дипломами, так було підготовлено благодатний ґрунт для рецепції запозичень з польської ділової стиліс-

15 .

тики, котрі за цих умов не сприймалися як штучні й чужорідні елементи в "РУСЬКІЙ" мові- Впливи польськомовного Формуляра в "РУСЬКИХ" грамотах помічаються десь із середини XVI ст- згодом польська актова мова починає наслідуватися- Процес посилюється й історич* но-культурними обставинами - прилученням великого литовського Князівства до речі посполитої і поступовою полонізацією "руських" суспільних верхів- формуляр, успадкований з попереднього етапу розвитку канцелярської мови, переробляється на польський кшталт: формули, схожі на польські, функціонують і надалі, інші - уподібнюються до польських або відмирають), вводяться нові штампи, утворені за польським зразком і т. ін. ’

Однак розвиваються й оригінальні особливості композиції та Формуляра: залишок символічного invocatio - хрестик, у datum -Формула літа ’року’, слов’янські букви на місці цифр, в intituia-tio - варіанти типу гетманъ и все рыцерство его кр-млти войска за~ порозкого, гетманъ, зь рыцерством войска его Королевское милости Запорожского (у польських джерелах запорожці називалися moiojcami\ "рыцерство" стає другим адресантом документа, причому у другому варіанті підкреслюється рівнорядність обох адресантів - пор- приклад на с-іг і пол- hetman rrcerstwa. - -).

У кінці XVI-початку XVII ст. українські акти, схожі за змістом на універсали, мають і всі Формальні ознаки, характерні для цього жанру, зустрічається і назва універсал на позначення писаних "по-руську" документів польського короля та запорозьких гетьманів, можна стверджувати, що в "руському" діловому письменстві кінця XVI-початку XVII ст. жанр універсалу остаточно сформувався, проте тогочасними універсалами ще не могли надаватися права та маєтності (таку функцію виконували привілеї).

Універсалам Богдана Хмельницького присвячено у дисертації РОЗЛІЛ 6■

до великого гетьмана для українських (і "руських" взагалі) земель універсали видавалися не лише "руською", а й польською мовами. за Хмельницького розпорядження цього різновиду писалися, як правило, по-українському, виняток становлять польськомовні універсали, адресовані польській шляхті. Богданові універсали перебрали на себе роль привілеїв; у гетьманській канцелярії стали називати універсалами, а не привілеями ті документи, котрими надавалися майно, землі, імунітети чи певні права старшині, монастирям тощо.

В універсалах Богдана Хмельницького розвиваються .традиції українського ділового дисьма, що сформувалися під впливом польської актової мови. - саме на таких традиціях і могли виховатися гетьман та його канцеляристи, однак виробляється своєрідний стиль гетьманових універсалів, властивий лише їм. - лаконічний і сухий-

Характерні риси композиції та формуляра універсалів великого гетьмана:

... 1-У корпусі формул універсалів Хмельницького левову частку

складають кліше, успадковані від "руських" актів другої половини

XVI-середини, XVI і ст.

2- Польські аналоги більшості кліше, успадкованих Богдановими універсалами, можна знайти і в середині xvi,l ст- Відтак, можливо, шо ці кліше вживаються у гетьманових розпорядженнях завдяки підтримці польських зразків-

3- Нерідко у розглядуваних універсалах спостерігаються оригінальні КОМПОЗИЦІЙНО-ФОРМУЛЯРНІ особливості:

а) активно функціонує штамп, польський відповідник якого виходить з ужитку (напр-: рукою власною - subscriptіо):

б) Формула .нетипова для гетьманових універсалів, натомість її польський відповідник часто вживаний {для ласки нашоє -sanctio, по залецєию зичливости нашоє - salutation

в) кліше характерне для польського універсалу, а його український аналог в універсалах Хмельницького взагалі не трапляється (вишукані звертання та формули ґречності, притаманні польському етикетові);

г) у розпорядженнях гетьмана відсутні вкраплення латинської мови, котрі є прикметною рисою як польських, так і українських документів середини XVII ст- ;

д) на противагу польським актам у' datum використовуються не цифри, а кириличні літери, перед intituiatio ставиться хри-стограма;

е) часто опускаються цілі клаузули, типові для польських універсалів narratio, corroborâtіо);

є) новації у формулярі універсалів Богдана Хмельницького нерідко виникають на власне українському Грунті, а не через наслідування польського прикладу (кому толко о том універсал паш указан будет - inscriptіо; модифіковані санкційні формули, котрі за змістом перегукуються із формулами sanctio-3a-кляття);

4. появу лише небагатьох штампів та формулярних змін сліп пов’язувати із впливом польських зразків (до відомості подаємо -рготиіва-ііо; зміни в агнит і. можливо, в ііиігиіано).

' Універсали Хмельницького стали новим щаблем у розвитку жанру українського універсалу, якщо раніше композиція та формуляр цього акта моделювалися на польський триб, то у гетьманових розпорядженнях витворюється багато таких стилістичних особливостей, котрі суперечать традиціям польської актової мови, фактично у канце-елярії Хмельницького було здійснено переорієнтацію на власні українські ділові взірці.

У розділі 7 досліджено еволюцію формуляра та композиції гетьманських універсалів.

формуляр українських гетьманських універсалів другої половини

XVII-першої третини XVIII ст. складали головним чином кліше, які функціонували у розпорядженнях Богдана Хмельницького, а також оригінальні штампи, утворені на базі цих кліше, причому в універсалах гетьманів усієї України та правобережних гетьманів яскравих формулярних відмінностей віл універсалів Хмельницького не спостерігається. Такі відмінності з'являються у гетьманських універсалах з Лівобережної України.

Основні особливості універсалів на Лівобережжі - це розширення клаузул паггагіо, сцзроБіио. їгшсгіргіо, занепад Бапсио і зростання кількості русизмів. їх можна зауважити вже в іпииііагіо універсалів і-Брюховєцького: титул гетмань відсунуто з другого на передостаннє місце, ім'я - з першого на останнє, адресант називається не лише на ім’я та прізвище, а й по батькові - пор. укр. великаго государя нашего, его царскаго пресвітлаго величества бояринь и вірноя войска запорохскаго гетиань ивань тртиновичь брухо-вецкїй-■ ■ І РОС- БХІЄО млстію. ■. великого ГСДРЯ, цря і- великого князя■ ■ . его царского пресвітлого величества бояринъ и воевода. . ■ Петръ василевичь шереметевъ с товарищи, найбільше російських елементів помічається у дипломах ¡.Скоропадського і л.Апостола - помянутой замість вишменованпий, звишменованный, помененый, прєрєчо-ный, постой замість стація-, в уизді замість в повіті-, деревня замість село і т. ін. одначе роль російської мови у розвитку українських універсалів ніколи не була такою важливою, як роль польської у Формуванні стилю "руських" актів другої половини XVI-середини XVII ст. зрозуміло, що на лівобережній Україні в умовах російського панування вплив польського документа на український неминуче

занепадає, хоча трапляються поодинокі випадки використання формул польського етикету та полонізмів, датованих початком XVIII ст.

(вшєспепЬфікованншй, ау$илїарний). Цікаво, що впливи польської ділової мови другої половини XVIII ст. непомітні й у студійованих гетьманських універсалах із правобережжя.

У ВИСНОВКАХ підсумовано результати дослідження.

• линаміку форми українських гетьманських універсалів слід розглядати у контексті історії європейського акта, у композиції та формулярі західноєвропейських дипломів розвивалися традиції середньовічних латинських документів, стиль тих документів в основних рисах склався у Франкській державі, а капітулярії її імператора карла великого, писані так званою "каролінґською" латиною, були взірцями, на котрі орієнтувалися канцелярії наступних поколінь монархів західної ^вропи та країн, втягнутих в орбіту її культури, своєю чергою, на ґрунті яатиномовних європейських документів виросли акти, що видавалися новими європейськими мовами, завдяки впливам чеської, латинської, польської (німецької?) ділових мов український гетьманський універсал постав як диплом із композицією західноєвропейського акта, хоча декотрі особливості Формуляра універсалів мають коріння, можливо, у візантійських традиціях (хрис-тограма, датування за допомогою літер алфавіту), зрештою, і візантійські, і "каролінґські" акти сформувалися на основі римських документальних зразків.

з урахуванням європейського тла процесу накреслено схему розвитку композиції та Формуляра українських гетьманських універсалів (див. с.19). подальшими дослідженнями вона має бути доповнена й уточнена.

за темою дослідженая опубліковано такі роботи;

.1., композиція та формуляр універсалів Богдана Хмельницького на українському і польському тлі //визвольна боротьба українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького за українську державність: матеріали наукової конференції 25-27 жовтня 1995 р.-ХаРКІВ, 1995- - С.84-85. '

2. становлення формуляра українських гетьманських універсалів. впливи польські //Біауіа ОгіетаНБ. - 1996. - т. 14. -

N 2. - 3.237-248.

З- П’ять українських гетьманських універсалів //БіаУіа огі~ етаїіз. - 1 996. - Т ■ 14 • - N 2. - 3.279-286.

РИМСЬКИМ

акт

"каролінг ський акт

^візантійське/ і датування /

'візантійські акти

\староболгарське/ / давньоруське \ датування / \ датування

староболгарські

латинські акти у Німеччині

латинські акти у чех і ї

І

/латинські акти у Польщі

грамоти

/*

давньоруський

акт

•руські* привілєйві граноти XIV-першої половини XVI ст.

•руські* привілєйві граноти ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVI-СЄРЄЛИВИ XVII ст. перші універсали-

універсали Богдана Хмельницького

РОСІЙСЬКІ,

акти /

універсали універсали

гетьманів Лівобережжя правобережних

та ’обоих сторов Днепра’ гетьманів

пунктиром зазначено можливі зв'язки, що вимагають докладнішого вивчення.

го

Herashchenko о.М. The history of the Composition and Formulae of the Ukranian Hetman Universais. a Dissertation for the Degree of Candidate of Philology in spesiaiity to.02-0!. "The Ukrainian language" The Kharkiv state University. Kharkiv. 1996. The dissertation is a manuscript.

. The reserch deals with the process of the creation and development of the structure and cliches of Ukrainian hetman universais (from "Old Russian" acts to Danyio APostoi’s universais). The influence of foreign languages and foreign languages doocuments in this process was studied, the principles of identification of the universais were defined.

Геращенко O-H. История композиции и Формуляра украинских гетманских универсалов. Диссертация на соискание ученой степени кандидата Филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык, харьковский государственный университет, Харьков, 1996. диссертация является рукописью.

В работе исследуется процесс создания и развития структуры и языковых штампов украинских гетманских универсалов (начиная от древнерусских актов до универсалов Данила Апостола). изучена роль иностранных языков и иноязычных документов в этом процессе, определены принципы идентификации универсалов.

опорні слова: універсал, український гетьманський універсал,

"руські" привілейні грамоти, давньоруський акт, композиція, клаузула, формула, формуляр, документальний жанр.

Підп. до друку 0209.96 р. Формат пал. 148X210 мм Папір офсетний Ум. друк, арк 1,0 Тираж 100 прим.

Надруковано у копі-центрі «Спайк» Харків, вул. Сумська, 11.

Тел. 12-80-44

одеський державний університет

¡м.І.І.МЕЧНИКОВА

Р Г Б ОД Ыа арапах рукопису

1 5 ДЕН 1998

ДЕМЕШКО ІННА МИКОЛАЇВНА

ВАЛЕНТНІСТЬ СУФІКСІВ -ЕЦЬ І -ОК В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ .

у

Спеціальність 10,02.0Т'«українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Одеса-1996

Дисертацією є рукопис.

Робота никопанд із Кіровоградському держанному педагогічному інституті ім.В.К.Виїїііичспка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Горпипич Володимир. Олександрович

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Лобода Василі) Васильович

кандидат філологічних наук, доцент Хрустнк Надія Михайлівна

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний університет ім.К.Д.Уііишського

Захист відбудеться 21 листопада 1996 року о 13 годині па засіданні спеціалізованої вченої ради К.05.01.12 в Одеському державному університеті

за адресою: 270058, м.Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 130.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Одеського державного університету

Автореферат розіслано

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Тхор Н.М.

Українська морфонологія знаходиться із стадії початкової розбудови. :)му, щоб описати українську морфеміку із повному її обсязі, розробити раїнську морфонологію, сформулювати закономірності словотвірного синтезу і іавила творення слів основних семантико-словотвірних полів (ССП), пізнати сам їхапізм творення слів, укласти морфемний та словотворчий словники, необхідно тальпо дослідити за єдиною методикою валентні можливості кожного морфа раїнської мови. Дослідження присвячене сполучуваності (фоно- і морфотактиці) фіксів -епь і -ок у процесі творення похідних в українській мові. Тільки на нові всебічного вивчення особливостей сполучуваності всіх морфів мови у їх стемній взаємодії і взаємозалежності за єдиною методикою можна розв'язати :зку проблем морфеміки, словотворення і морфонології. В цьому й виявляється туальність обраної теми.

Мета роботи - вивчити особливості сполучуваності (фонотактики і ірфотактики) суфіксів -епь і -ок у процесі творення похідних в українській мові.

Головна мета, роботи реалізується шляхом розв'язання таких конкретних [¡дань:

1) дослідити особливості фонотактики суфіксів -епь і -ок з твірними основами іроцесі словотворення;

2) виявити семантико-словотвірні поля (ССП) твірних слів, визначити гегоріально-граматичні типи їх основ і встановити існуючі між ними зв'язки;

3) виявити тип основ (кореневий чи суфіксальний), характер їх кінцевих иголосних (первинний чи вторинний), склад та значення покореневих суфіксів, з ими сполучаються суфікси -епь, -ок:

4) з'ясувати ССП похідних слів із суфіксом -епь, -ок та описати зміни, що ібулися в ССП твірних слів після приєднання суфіксів -ець і -ок:

5) визначити словотвірні функції і реалізацію значень суфіксів -епь і -ок у жному ССП похідних;

6) з'ясувати особливості використання морфонологічних явищ у процесі злучуваності суфіксів -епь і -ок з твірними основами і на цій основі вивести рфонологічні моделі похідних слів;

7) виявити спільні та відмінні риси сполучуваності суфіксів -епь і -ок:

8) на основі одержаних результатів сформулювати основні правила ілучуваності суфіксів -епь, -ок.

Об'єктом дослідження в роботі є не всі похідні з іменниковими суфіксами іаїнської мови, а лише похідні на -епь і -ок.

Матеріал дослідження. Джерельною базою дослідження обрано "Інверсійний словник української мови" (К., 1985), оскільки він містить весь реєстр одииадцятитомпого "Словника української мови", відбиваючи лексичний склад сучасної української літературної мови. У дисертаційній роботі досліджуються всі ті похідні на -ень і -ок, що функціонують в українській художній літературі і тому найповніше відображають словотвірні закономірності в мові.

Методологічною основою дослідження є положення про органічну єдність елементів і цілого як організованої системи, про діалектику, яка передбачає аналіз усіх явищ у динаміці і взаємодії, про системність мовних явищ.

Головною метою і конкретними завданнями зумовлено вибір методів дослідження. Основним методом обрано індуктивний метод як спосіб дослідження, при якому від аналізу окремих фактів і явищ переходять до встановлення загальних правил. Поставлені завдання найповніше можна реалізувати описовим, порівняльно-зіставним, типологічним, контрастивним та кількісним методами.

* У роботі застосовується методика В.О.Горпинича. Але в його працях досліджувалась сполучуваність однозначних суфіксів (-ськ-ий, -анин, -епь) з основами ономастичного характеру в межах однієї лексико-семантичної групи, а в даній роботі досліджується сполучуваність багатозначних одиниць (твірних слів і твірних суфіксів), процес перетворення апелятивних твірних слів у похідні на рівні семантико-словотвірних полів, розглядаються лексеми, з якими можлива сполучуваність твірних суфіксів -еаь і -ок, і лексеми, з якими така сполучуваність неможлива.

Наукова новизна роботи. У дисертації вперше в історії українського мовознавства досліджується валентність іменникових суфіксів, вперше контрастивно-типологічний метод застосовано до вивчення не міжмовних, а внутрімовних явищ сполучуваності; досліджуються не лише ті морфи, з якими поєднуються суфікси -сць і -ок, але й частина тих, з якими не поєднуються; вивчаються не лише структурно-семантичні зміни в похідному слові після приєднання твірного слова, а й відповідна динаміка, перебудова в ССП; в науковий обіг вводяться нові теоретичні узагальнення і новий фактичний матеріал.

Новизною є і той факт, що в роботі зроблена спроба сформулювати деякі правила валентності морфем в українській мові; виявлено морфонологічні моделі іменників на -ець і -ок; розроблено один з можливих варіантів методики дослідження валентності суфіксів.

з

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно обгрунтовує юрфонологічну модель похідних на -ець і -ок, виявляє закономірності в получуваїґості морфів у слові, розкриває механізм словотворення в українській юві, процес синтезу слова і дає підстави сформулювати найважливіші правила ловотвірної морфонології та принципи морфонологічного аналізу слова.

Практичне значення дисертації в тому, що вона в навчально-науковий обіг ¡водить нові теоретичні спостереження і новий фактичний матеріал. Вона буде іразком, за яким слід проаналізувати сполучуваність усіх морфів української мови зібрати необхідний матеріал для розбудови такого розділу мовознавства, як 'країнська словотвірна морфонологія. Практичне значення дисертації і в тому, що і матеріал буде використано при укладанні морфемного і словотворчого словників 'країнської мови, що її теоретичні узагальнення, фактичний матеріал і методика іналізу будуть використані у вузівскому курсі сучасної української літературної юви при вивчені морфеміки, словотворення і морфонології.

Апробація роботи. Основні наслідки дисертаційного дослідження були іикладені у доповідях та повідомленнях на всеукраїнських і міжнародних іаукових, науково-практичних конференціях: "Мовна дійсність в Україні:

іроблеми і перспективи" (Вінниця, 1994), "Микола Гоголь і світова культура" Ніжин, 1994), "Проблеми лексикографії" (Харків-Алушта, 1995), "Література а культура Полісся" (Ніжин, 1995), "Актуальні проблеми українського ловотвору" (Івано-Франківськ, 1995), "Українська національна ідея: минуле, учасне, майбутнє" (Одеса, 1995), на звітних конференціях докторантів .і спірантів кафедр Кіровоградського педінституту (1994-1996), на підсумкових ;онференціях професорсько-викладацького складу Кіровоградського педінституту

1993-1996).

На захист виносяться такі основні наукові положення:

1. Кожний суфікс має свій словотвірний простір (СПС), в якому він діє і в ¡кий не втручаються інші суфікси, тобто переважна більшість твірних основ, з ікими поєднується суфікс -ець. не збігається з твірними основами суфікса -ок. \ише незначна кількість твірних основ сполучається і з суфіксом -ець, і з уфіксом -ок, формуючи пароніми (голубець - голубок, гребець - гребок, дубець-убок), які розрізняються семантично і стилістично.

2. Суфікси -ець і -ок у процесі словотворення сполучаються з невеликою ;ількістю слів (суфікс -ець - з 1157 лексемами, суфікс -ок - з 1561 лексемою, юр. всього в Інверсійному словнику зафіксовано понад 134 тисячі слів), які тановлять сім ССП: "особа", "абстрактне- поняття" ("АП"), "конкретний

предмет" ("КП"), "місце", "дія", "ознака", "істота". Твірні суфікси -ень і -< сполучаються з основами твірних слів (ТС) усіх семи ССП, але найчастіше основами ССГІ "КП", "дія", "місце" з тією різницею, ідо суфікс -ень відд; перевагу основам одних ССП ("місце", "КП"), а суфікс -ок - іншим ("КП

• "дія"). •

3. Сполучуваність або нссполучувапість суфіксів -ень і -ок з твірнил основами на рівні фонотактики зумовлена фонетичною будовою твірних суфікс та фонетичною структурою фіпалей твірних основ і не залежить від їх семантик Існують обмеження в сполучуваності з основами на [г], [к], [х], [ц], [ф (розділ II).

4. Сполучуваність або нссполучувапість суфіксів -ень і -ок па рів морфотактики зумовлена семантикою твірних суфіксів, граматичним і лексичпи значенням твірних слів, семантикою і структурою кінцевих суфіксів твірних осно Існують семантичні, структурні, лексичні, фонетичні і стилістичні обмеження сполучуваності (розділ III). '

5. Частота сполучуваності твірних суфіксів у різних ССП неоднакова. Різі частотність у сполучуваності породила в словотвірній системі й різі наповнюваність семантико-словотвірпих полів (розділ III).

6. Осі <ільки суфікси -ень і -ок входять до системи іменникової словотворення, то вони мають спільні риси в валентності. Але вони мають і низі відмінностей у сполучуваності з основами твірних слів (розділ II, III).

7. Суфікси -ень і -ок на базі структури і семантики твірних слів з допомого формальних засобів зв'язку (усічеппя, інтерфіксація, накладання, чергуванп наголос) формують іменникові, прикметникові, дієслівні, займенникові числівникові морфонологічні моделі похідних слів (розділ IV).

8. Оскільки сполучуваність твірних суфіксів -ень і -ок (як І ВСІХ ІІІНІИ зумовлюється їхньою семантикою і лексичним значенням твірних СЛІВ, • сформулювати всеохоплюючих правил сполучуваності не можна, але є можливіс сформулювати часткові правила сполучуваності для певних груп слів.

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьс розділів, висновків та узагальнень, бібліографічного списку.

У першому розділі "Лінгвістичні засади дослідження" висвітлені загаль теоретичні поняття валентності.

Характерно, що сполучуваність морфів у слові зумовлена перш за в сумісністю семантичною і фонетичною. Якщо твірна основа закінчується, твірний суфікс починається несумісними звуками, то поєднання морфів і

відбувається і словотвірний акт не реалізується: Праг/а/+еиь, сніг+ок, друг+ок, в$таг/а/+ок, судак+ок, літак+ок, дах+ок, келих+ок.

Тому, перш, ніж дослідити проблеми морфотактики, необхідно вивчити процеси фонотактики. У дисертації досліджуються спочатку закономірності фонотактики на міжморфемному шві, щоб на їх основі будувати вивчення проблем морфотактики. '

У валентності морфів визначальною є семантична сумісність чи несумісність. Так, об'єднуватися в один ланцюг можуть лише морфи сумісні за значенням. Несумісні за значенням морфи не сполучаються на міжморфемному шві, наприклад: дієслівний суфікс -ну- із значенням однократної дії не поєднується із демінутивними суфіксами -ець, -ок. бо він означає явище, яке не може бути ні більшими, ні меншими; суфікс -ець із значенням особи не поєднується з кореневим морфом неб-о на позначення назви особи за місцем проживання, оскільки дане слово не має значення місця, де можуть проживати люди.

У зв'язку з цим сполучуваність морфів вивчається на фоні і в рамках семантико-словотвірних полів (ССП) твірних слів (сполучуваність суфіксів -ень і -ок з основами твірних слів ССП "КП", ”АП", "особа", "місце", "істота", "дія", "ознака").

Похідні слова з твірними суфіксами -ець. -ок групуються в ССП з метою виявлення динаміки, яка відбувається в ССП внаслідок сполучуваності з їх твірними основами твірних суфіксів -ець. -ок. При цьому зіставляється не твірне слово і похідне слово, а зіставляється ССП твірних слів і ССП похідних слів.

За одиницю аналізу обрано ССП, а не словотвірний тип, бо тип є надто дрібною одиницею для широких узагальнень, пор. словотвірний тип похідних "назви жителів на -ець" і ССП "особа", сформоване за допомогою суфікса -ець: словотвірний тип - алжирець, полтавець, запорожець; ССП - мудрець, горець, одновірець, мовознавець, книгознавець, читець, рекламодавець, мореплавець, продавець, кавказець, промисловець, науковець, службовець.

Для вивчення закономірностей у сполучуваності окремогр суфікса потрібно залучити весь його словотвірний простір, щоб виявити ті основи, з якими він не вступає у словотвірні зв'язки, щоб виявити ті лексеми, з основами яких він не сполучається.

СП суфіксів -ець і -ок розрізняються кількісно і якісно. До словотвірного поля суфікса може входити або лише одне слово (як у суфікса -ав, що поєднується лише з єдиним словом рука - рукав), або й кілька тисяч. Так, за даними "Інверсійного словника української мови" (К., 1985) СП суфікса -ень з

1157 слів, а суфікса -ок - з 1561, ідо становить відповідно 0,86% і 1,16% і 134000 слів, які є в даному словнику. Сполучуваність суфіксів -епь і -ок основами невеликої кількості слів української мови пояснюється семантикі твірних слів і суфіксів -сць і -ок.

Суфікс -ець не поєднується з основами прізвищ, назв музичних інструмент назв професій, займенників (крім вашець, самець), службових слів та ін. Суф -ок не. поєднується з основами топонімів, гідронімів, антропонімів, відтопонімі: прикметників, назв осіб за місцем проживання, назв осіб за професією, нг небесних світил, займенників, службових слів (крім проміжок - прийменникс основа).

СГ1 суфікса -ець майже повністю відрізняється від СП суфікса -ок, то( при словотворенні обидва суфікси поєднуються з різними основами. Словотві простори суфіксів розрізняються ступенем активності ССП: у СП суфікса -е центральним є ССП "місце", а у -ок - ССП "конкретний предмет"; СС "ознака" при суфіксі -ець належить до числа активних, а при суфіксі -ок -периферійних; ССП "абстрактне поняття" при суфіксі -ець є периферійним, при суфіксі -ок - активним.

У другому розділі "Фонотактика твірних морфів -ець і -ок" досліджуєт: сполучуваність даних 'суфіксів з голосними .звуками, твердими і м'яки приголосними звуками та обмеження в сполучуваності суфіксів -ець і -ок твердими приголосними. -

Питання фонотактики постають у процесі дослідження словотворення, і при афіксації в структурному плані е поєднанням в одне слово двох семантичі одиниць - твірної основи і твірного форманта. Говорячи про фонотактику процесі словотворення, не слід звужувати проблему лише до звукосполучен При фонотактиці фактично мова йде про утворення складу як фонетичної один мови.

Межі морфів і складів не збігаються. Суфіксальні морфи -ець і -ок становлять повного складу, а лише його частину. Сполучаючись із коренеї морфом, суфіксальні морфи -ець і -ок лише тоді утворюють склад. Твірні суфії -ець і -ок слід розглядати як частину складу з вершиною і фіналлю, мають од два повноцінні склади та ініціаль другого складу: сті-л-, ху- ші-р-, ку-б-, лі 7'ому фонотактика твірних морфів, тобто їх сполучуваність, реалізується факти за правилами творення складів.

О "кільки суфікси -ець і -ок ч неприкритими, то для них нехаракте сполука двох голосних на ’ міжморфемному шві. В українській мові немає міжморфемному шві звукосполук типу "а+ець", "у+сць", "і+єць", "а+о

'у+ок", "і+ок" або їм подібних. Оскільки іменникові і прикметникові твірні основи закінчуються приголосними, а суфікси -епь і -ок в препозиції мають 'олосні [е], [о], то це створює сприятливі умови для максимальної потенційності :полук тину "приголосний іменникової або прикметникової основи+ -ець або -ок" {Полтава - полтавець, рум'яний - рум янок,). При цьому можлива зміна тголосу з твірної основи на твірний суфікс -ець або -ок. Проте в українській мові є значна група твірних основ, які закінчуються на кінцевий голосний - це пфінітивні основи, від яких утворюються похідні за допомогою суфіксів -ець і -ок. З метою усунення можливого порушення основної властивості фонетичної системи і не допустити зіяння, застосовується усічення кінцевого голосного твірної дієслівної основи (творити - творець, співати - співець, поплавати -поплавок, заробити - заробок) або вживання інтерфікса між голосним твірної основи і голосним твірного суфікса -ець або -ок (виконати - виконавець (викона+в+еиь), володіти - володілець (володі+л+ець), цідити - цідилок (иіди+л+ок). Таким чином, суфікси -ець і -ок у похідному слові ніколи не знаходяться після голосного твірної основи.

Характерно, що суфікс -ець не сполучається з м'якими приголосними (крім звука [й]), якщо вони трапляються в твірній основі, то перед твірним суфіксом -епь змінюються на відповідні тверді приголосні (важіль - важелець, перстень -перстенець); суфікс -ок, на відміну від суфікса -ець, вільно поєднується з усіма м'якими приголосними української мови; спільною рисою обох суфіксів є вільна сполучуваність з постійно м'яким приголосним [й] в кінці твірної основи (Китай

- китаєць, чай ■■ чайок, гай - гайок, пай - пайок).

Найсуттєвішою спільною рисою у фонотактиці суфіксів -ець і -ок є їх вільна сполучуваність з основами на тверді [б], [в], [д], [ж], [з], [л], [м], [н], [п], [р], [с]> [т]. [ч], [ш]. Вона пояснюється: 1) відсутністю артикуляційних перешкод при поєднанні твердих приголосних з голосними звуками [е], [о]; 2) закономірним характером сполук "твердий приголосний"+"голосний [е] або [о]" в українській мові.

Відмінності виявляються й основному в частотності сполучення суфіксів -ець і -ок з основами на тверді приголосні. Різна частотність у фонотактиці суфіксів -ець і -ок залежить від різної кількості лексичних основ з тим чи іншим кінцевим приголосним в українській мові.

Обидва суфікси (-ець і -ок) не сполучаються з твердими звуками [г], [к], [х], [ц], [ф]. Так, звуки [г], [к], [х] у позиції перед суфіксами -ець і -ок палаталізуються і змінюються в [ж], [ч], [ш] (Прага - пражець, лікувати -

лічець, берег - бережок, козак ■■ козачок, горіх - горішок). Відсутпіс звукосполук типу "иец ь", "цок" па міжморфемному піні можна пояспи' незначною кількістю слів на -ц в українській мові, їх запозиченим характеро: вузькою сферою функціонування та нездатністю реалізувати в похідному слові лексичні значення, які потенційно закладені у суфіксах. Суфікси -ець і -ок тако не сполучаються із словами на -ц-е (віконце, суконце), оскільки всі слова і -ц-е в українській мові мають зменшено-пестливе значення, тому вони відштовхуються, не поєднуються із суфіксами такого ж значення, адже суфікси еиь і -ок, крім інших мають і демінутивні значення (камінь - камінець, вітер вітерець, день - деньок). Звук [ф] у східнослов'янській, мові з'явився після тог як процес формування валентності суфіксів -ець і -ок з приголосними завершивс тому нові словотвірні зв'язки даних суфіксів з основами на [ф] ще не склалися.

Третій розділ "Морфотактика твірних суфіксів -ець і -ок" присвяче аналізу сполучуваності твірних суфіксів -ець і -ок. .

Характерною ознакою похідних на -ець і -ок є членимість осіїов. Поділ їх морфи показав, що твірні основи можуть бути кореневі і ускладне суфіксальними морфами (скарб - скарбець, камінь - камінець, щасливий щасливець, вродливий - вродливець, двигун - двигунець; садок - садочо рівчак - рівчачок, боровик - боровичок). Кількісно кореневий тип сполучуванос (945; 1078) переважає суфіксальний (212; 483).

Формант -ець поєднується з 212 суфіксами та субморфами твірної основи: лив- (щасливець, доброзичливець), -ів- (вузівець, тюгівець), -ов- (науковец службовець), -лез- (конголезець, тоголезець), -им- (побратимець, любимець -іан- (вегетеріанець, кантіанець), -ан- , (плесканешь, запроданець), -еі (оточенець, оиведенець), -ун- (довгунець, мазунець, білунець), -ар- (писарец сухарець), -ур- (стовбурець, міхурець).

Формант -ок із суфіксами: -ав- (зарукавок), -ів- (бузівок, підмурівок), -о (підмальовок), -уж-<-уг- (вівсюжок, .ланцюжок), -аж-<-аг- (кетяжо

повзунок), -ач-<-ак- (новачок, п'ятачок/ співачок), -еч-<-ек- (кружечо бережечок), -ич-<-ик~ (хлопчик, вареничок, збірничок), -рч-<-ок- (відрізочо мачок, уривочок), -уч-<-ук- (близнючок, селючок), -ищ-<-их- {женишок), -а <-ак- (своячок, березнячок, товарнячок).

При кореневій валентності твірні суфікси -ець і -ок приєднують безпосередньо до кореня (вільного чи зв'язаного), який за значенням структурою ПОВ! ■' стю збігається з твірною основою (корінь - корінець, пас пасок). Фактичний матеріал показує, що зв'язаний характер кореня і відбивається на процесах сполучуваності, а підкоряються загальним валентн

іравилам (ялити - ялець, розум - рояумець; павук - павучок, килим -силимок). Аналіз похідних на -ець і -ок покачав, що сполучуваність даних :уфіксів не залежить від того, ■ приєднуються вони до повноцінного суфікса чи :убморфа, тобто субморфний характер основи не впливає на процеси :получуваності (марганець, перець, песець; мозок, барвінок), але кореневий чи :убморфний характер основи відбивається на сполучуваності.

Оскільки твірна основа для похідних іменників на -ець і -ок майже завжди є ;онсонантною, то їх морфотактику доцільно вивчати на базі їхньої фонотактики. [Ця похідних на -ець і -ок, твірні основи яких закінчуються на приголосні [б], д], [п], [с], [т], характерна коренева валентність і сполучуваність з іменниковими а дієслівними основами (зубець, рубець, яструбок, стрибок; городець, обідець, лідок, садок; пупець, терпець, сніпок, зліпок; авіаносець, список; молоток, юзвиток). Лише в одному слові на [с] (скісний - скісок) та в одному слові на т] (жовтий - жовток) суфікс -ок сполучається з прикметниковими основами. Зполук даних суфіксів з основами на [б], [д], [п], [р], [с] із займенниковими, [рислівниковими, числівниковими або службовослівними основами не виявляється.

Для похідних на -ець і -ок, твірні основи яких закінчуються на [в], [ж], [з], й], [а], [м], [н], [р], характерна коренева та суфіксальна валентність і

гголучуваність з іменниковими та дієслівними основами (ставець, книговидавець, узівець; астрівок, зарукавок, бузівок; запорожець, переможець; пиріжок, стяжок; кавказець, конголезець, різець; візок, зв’язок, полозок; студієць, аменебоєць; крайок; валець; знайомець, думець, любимець; струмок, знімок, ідрамок; в'юнець, венеціанець, оборонець; ясенок, спочинок, рубанок; онсерваторець, стовбурець, скорець, надзореиь; бугорок, переорок, ерестарок). Похідні на -ець і -ок з основами на [в], [з], [м], М. [р]

получаються, крім іменникових та дієслівних основ, з . прикметниковими

сновами, а похідні на -ець і -ок з основами на [м] сполучаються і з

айменниковими основами (сам - самець, по тому - потомок). Аналіз похідних а -ець з основами на [ч] показав, що для них характерна коренева валентність і получуваність лише з дієслівними основами (лічець, деревоточець), а для охідних на -ок - коренева і суфіксальна валентність і сполучуваність з іенниковими, прикметниковими та дієслівними основами (записничок, дичок, іичок). Суфікс -ець фактично не поєднується з основами на [ш] (вашець) і в ій групі основ не конкурує у словотворенні похідних із суфіксом -ок, який має эреневу і суфіксальну валентність і сполучається з іменниковими та дієслівними :новами (дашок, женишок, залишок). Для похідних на -ок з основами на [ж]

характерна ще й сполучуваність :s прийменниковими основами (проміж проміжок), а для похідних па -ок з основами па [н], [т] - сполучуваність числівниковими основами (відсоток, поєдинок, десяток, тридцяток).

Частина твірних слів (біля 70) різних СП може сполучатися і з суфіксом -епь. і з суфіксом -ок (голуб - голубець, голубок, килим - килимець, килимок Структурна подібність цих похідних відображає певну їх семантичі співвіднесеність. 1 на пій основі виділяються: відношення словотвірної синоніл (яструбець (зменш.-пестл. до яструб) і яструбок (змепш-псстл. до яструб відношення словотвірної паронімії (дубець (відламана гнучка гілка без листя) дубок (зменш.-пестл. до дуб); відношення словотвірної омонімії (рубок (со льняного полотна) і рубок (хустка з. батисту або перкалю).

Виявляючи кореневу валентність, суфікси -ець і -ок поєднуються переважно ССП "КГІ", "АП", "дія", "місце" (ятірець, льонок; повстанець, підліто рубець, зліпок; кавказець, горбок), а при суфіксальній валентності суфікс -є: поєднується переважно з ССП "ознака", "особа", "КП", "АП"' (фахівеь писарець. вівсюнеиь.прпмисловець), суфікс -ок поєднується переважно з СС "КП", "дія", (літачок, словничок, світанок, доданок, зв'язок).

Суфікси -епь і -ок, сполучаючись ‘з твірними основами, ииконуют мутаційну (965; 705) (верховинець, заробіток) та модифікаційну функції (192 756) (полинець. квітничок). Характерно, що транспозиційної функції, для яке характерна зміна частиномовної приналежності твірного слова при збережеш; його основного лексичного значення, дані суфікси не виконують.

Формальним засобом взаємонристосування та сполучуваності твірни морфін у слові виступають насамперед морфонологічні явища. Фіналь твірні основи і суфікси -ець і -ок можуть дати таку морфемну сполуку, яка повністі відповідатиме закономірностям морфемної комбінаторики і правилам її орфоепі У цьому випадку творення слова відбудеться без морфонологічних явищ сполучуваність буде виражатися нульовими засобами (сюрприз - сюрпризец куб - кубок). Якщо фіналь твірної основи структурно не готова / сполучуваності і семантично не відповідає вимогам словотвірної моделі, то структурно-семантичному відношенні для творення похідних на -ець, -с використовуються формальні засоби сполучуваності, до яких належать та морфонологічні явища: усічення, інтерфіксація, чергування, накладання 1

наголос (читати - читець, відпочивати - відпочивик, американський американець, камінь - ксліне^о, садок - садочок, голос - голосочок). П[ творенні похідних на -ець і -ок усічення зазнають всі дієслівні осно: (найчастіше ус.ікаються тематичні голосні та інфінітивні суфікси) (творити

І і

творець, гудіти , - гудок), частина іменникових основ (мовоанавегппо -мовознавець, вулиця - провулок) Для похідних, утворених під числівникових та займенникових основ, явище усіченім нехарактерне,

Морфонодібні інтерфікси в одній словотворчій позиції виконують морфонологічну функцію, а в іншій - втрачають статус інтерфікса і входять до складу твірної основи (косий-коі-ин-еи,ь, і.г.рп-серп-ан-ок, кцбин /ський/ ець, республікам./ський/+ець). Характерно, що явище інтерфіксації використовується при творенні похідних на -ець від дієслівних, іменникових, прикметникових та числівникових основ, а при творенні похідних на -ок явище інтерфіксації використовується лише при дієслівних та іменникових основах (перед явищем інтерфіксації всі дієслівні основи усікаються).

Явище накладання нерегулярне для похідних на -ець і -ок. Дане явище використовується: у похідних на -ець (8) (сип-а-ти - сип-ан-ець), у похідних на -ок (20) (снід-а-ти - снід-ан-ок, світ-а-ти - світ-ан-ок).

Чергування найактивніше проявляється при творенні похідних на -ок, при поєднанні даного суфікса з основами на [г], [к], [х] (сніг • сніжок, кулик -куличок, пух - пушок). Для похідних на -ець найактивнішим є чергування м'якого приголосного з твердим у позиції перед суфіксом -епь (78) (Відень ■ віденець, Японія - японець, гребінь - гребінець).

Аналіз похідних на -ець і -ок дає можливість виділити сім типів акцентних позицій, характерних для даних похідних. Для відіменникових похідних на -ець' і -ок найпродуктивнішою є перша акцентна позиція (нерухомий наголос) (Кубань

- кубанець, зошит - зошиток) і друга акцентна позиція (наголошений твірний суфікс) (килим - килимець, словник • словничок), для віддієслівних похідних на -ець і -ок - четверта акцентна позиція (наголос переходить з кінцевого складу твірного слова на попередні склади похідного) (обороняти - оборонець, обривати - обривок), для відприкметникових основ на -епь - перша акцентна позиція (дбайливий ~ дбайливець, метробудівський - метробудівець), для основ даного типу на -ок - четверта акцентна позиція (густий - згусток, молодий - памолодок, глина - суглинок, долина - видолинок).

Морфонологічні зміни відзначаються продуктивністю і мають постійний характер. Оскільки сполучуваність регулюється законами фоно- і морфотактики, то це дозволяє сформулювати правила творення похідних на -ець і -ок. А наявність у системі мови сукупності морфонологічних правил дає підстави для виведення узагальнених морфонологічних моделей. У тексті дисертації

розглядаються морфонологічні моделі похідних на -сць і -ок, які ілюструют аюлучувальні МОЖЛИВОСТІ суфіксів -сць. -ок.

При аналізі фактичного матеріалу, виявлено 13 морфонологічних моделе! характерних для відіменникових .основ на -сць, і 10 - на -ок. При цьом найпродуктивнішими є такі моделі: модель 1: Іо (6-у, б-ч, 1 ан)4-0+(щ (підхідець, харківець, у аварець), модель 2: Іо (6-у, б-ч, 2 ап)+0+ен

(вітерець, бігунець, ходунець); модель 1: Іо (6-у, ч, 1 ап)4-0+ок (збірничог племінничок, синочок, місточок), модель 2: Іо(б-у, б-ч, 2 ап)+0+ок (грибо^ холодок, хмизок, місток).

Усі похідні, утворені за схемою моделі 2, характеризуються належністю д другої акцентної позиції. Модель 1 для похідних на -ець і похідних на -с відрізняється за змістом. Похідні на -ець моделі 1 характеризують належністю до першої акцентної позиції. Модель 1 для похідних на -с ускладнена чергуванням г:ж, х:ш у позиції перед суфіксом -ок.

Аналізуючи віддієслівні похідні на -ець і -ок, виявлено 1 морфонологічних моделей, характерних для похідних на -ець. і 13 - на -ок. д обох суфіксів найпродуктивнішими є такі моделі: модель 1: До (у, б-4ап) + 0+ець (рекламодавець, морехо'дець), модель 2: До (у, б-ч, 1 ац)+0+еі (вільнодумець, мореплавець), модель 3: До (у, б-ч, 3 ап)+0+ець (продавец рубеУць); модель 1: До (у, б-ч, 4 ап)+0+ок (заробок, закруток, знімок модель 2: До (у, б-ч, 1 ап)4 0+ок (висадок, прожиток), модель 3: До (у, б-3 ап)+0+ок (стрибок, щипок). Дані моделі однакові і за формою, і за зміст Моделі 1 і 2 характерні для складних іменників на -ець, віддієслівні похідні і ок. утворені за схемою моделей 1 і 2, характерні для простих імеників на -о

модель 3, за якою утворені похідні на -ець і -ок, продуктивна лише д.

віддієслівних утворень. Для цієї моделі характерне усічення дієслівної фіналі належність до третьої акцентної позиції. .

Аналіз відприкметникових похідних на -ець і -ок дав можливість вияви 9 морфонологічних моделей на -ець і 7 - на -ок. Для обох суфікс

найпродуктивнішими є такі моделі: модель 1: По (у, б-ч, 1ап)+0+е

(побутовець, метрополітенівець), модель 2: По (у, б-ч, 2ап)+0+е

(жовтець, ламанець); модель 1: По (у, б-ч, 4 ап)+0+ок (напряме передновок), модель 2: По (у, б-ч, 1 ап)+0+ок (рум'янок, мізинок). . моделі розрізняються якісно і кількісно. Так, для відприкметникових похідн на -ець найпродуктивнішої^, є модель 1, для якої характерне усічен прикметникової фіналі і наявність нерухомого наголосу, для відприкметников похідних на -ок продуктивнішою є мо-дель 1: По (у, б-ч, 4 ап) + 0+ок, для я

характерно усїченпя прикметникової фінам і-> ii-i-umsuw п> до чеївортої акцептної позиції. Для похідних, утворених за схемою моделі І !о (у, (і ■{, 2аіі)4 0 Іепь, характерне усічсппя флексії та зміна апцешноіо малюнка (переміщення наголосу з твірної основи на твірний суфікс■).

Відчислівникові та відзайменниконі уторений с- нереї улярними. 1Гри аналізі відчислівникових похідних на -ець і -ок вихилено три моделі на -ець і три - па -ок, а при ашілізі відзайменнивопнх похідних на -єні, і -ок, виявлено дві морфонологічні моделі на -СІІЬ і одна - на —ОК. ( лужбової ліпні утворення нехарактерні для похідних па -ень. Для і уфікс а -ок вони представлені одним словом проміжок, яке утворене за схемою .моделі 1: ГІро (6-у, б-ч, 1ап)Н)4ок, для якої характерне поєднання суфікс а -ель ' твірною основою без морфонологічних явищ.

Висновки та узагальнення:

1. Кожний суфікс української мови ма«- свій словотвірний простір (СПС).

СГІ суфіксів розрізняються кількісно і якісно. Суфікси ець і -ок поєднуються з основами невеликої кількості слів української мови (1157; 1561), що

пояснюється, семантикою твірних слів і семантикою суфіксів -епь і -ок, СГІ суфіксів розрізняються і якісно. Гіо-першс, перелік лексем СГІ суфікса -ець майже повністю відрізняються від переліку лексем СГІ суфікса -ок. І Іо друге, СГІ суфіксів -епь і -ок розрізняються ступенем активності ССП: у СГІ суфікса -ець центральним є ССП "місце", а у -ок - ''КІТ"; ССП "ознака" при суфіксі -епь належить до числа активних, а при суфіксі -ок - до периферійних, ССП "АГГ при суфіксі -епь є периферійним, при суфіксі -ок - активним.

2. Сполучуваність семантично і уми них морфін фактично починається з фонотактики, закономірності якої зумовлені г труктурою твірних основ і суфіксів -епь, -ок,

3. Частота сполучуваності суфіксін -ець і -ок у річних СЧ.'ГІ неоднакова. Суфікс -епь найчастіше сполучається -і основами на утворення похідних ССП "особа" (сміливий - сміливець, Карка:* - кавка.їщь), а суфікс -ок - на утворення похідних ССП "КП" (с'він пати - нектон-, pt/bannt - рубанок) та "АП" (відпочивати - відпочинок, сщи - піді умок). Па утворення похідних ССП "місце", "істота" суфікси -ець га -ок вживаються рідше, а в ССІІ "ознака", "дія" не вживаються зовсім.

4. На рівні морфотактики рспрі-няі ться вдле.нпсість коренева і суфіксальна. Зв’язаний характер кореня /¡е відбивастьгя на процесі сполучуваності, а підкоряється загальним («лешним правилам. (убморфний чи

морфнин характер основи також не впливає на процеси сполучуваності, але коренений чи" субморфний характер оснони нідбинае-ться на сполучуваності.

5. Сполучуваність або несполучуианість суфіксів -епь і -ок на рів морфотактики зумовлена семантикою твірних суфіксів, граматичним значення твірних слів, семантикою твірних основ і їх кінцевих суфіксів.

6. До спільних валентних рис належать:

1) здатність суфіксів' - ець, -ок реалізувати спільні значення (особи, конкретної предмета, абстрактного поняття, істоти, демінутивності), сполучаючись з різни.% лексичними основами; 2) вільна сполучуваність з іменниковими основами; обов’язкове усічення перед твірними суфіксами -ець, -ок фіналей дієслівні основ; 4) наявність мутаційної та модифікаційної функцій і відсутність у ш транспозиційної функції; 5) спільні типи кореневої та суфіксальної сполучу наносі

6) спільні ССП "КП", "АП", "'місце", "істота", "дія", "особа", "ознака"; 1 незначна можливість сполучатися з тими самими основами (гребти - гребець гребок, яструб - яструбець і яструбок, вітер - вітерець і вітерок); і здатність до сполучуваності з переважною більшістю гіриголоспих: [б], [в], [д [ж], [з], [й], [л], [м], [н], [п], [р], [с], [т], |ч], [ш]; 9) сполучуваність твердими приголосними; 10) здатність до утворення демінутивних форм; 1 найактивніші у' сполучуваності і найчисельніші ССП твірних слів "місце", "дія "КП"; 12) морфонологічні засоби сполучуваності я іменниковими та дієслівни.% основами; 13) несполучуваність зі звуками Ы. Гк], [х], [ц], [ф]; 14) відсутніс-похідних ССП: "дія", "ознака".

7. До відмінних валентних рис належать:

1) різна кількість похідних із суфіксом -ець (1157) і з суфіксом -ок (1561); і лексичний склад СП суфікса -ець майже повністю відрізняється від лексично: складу СГІ суфікса -ок; 3) нетотожна у суфіксін -ець і -ок здатність відбирати єдиної структурно-семантичної бази слова для утворення похідних; 4) різі семантико-словотвірна спеціалізація суфіксів -ець і -ок; 5) демінутивний суфікс -ок може стояти після морфа -ок-<-оч- (молоток - молоточок, дзвінок дзвіночок, кленок - кленочок), а суфікс -епь не поєднується з твірню основами на -ець; 6) різна валентність з м’якими приголосними; 7) різі сполучуваність з основами на [ч], [ш].

8. В українськой мові вибір слова або семи для творення похідних і типізовано, а індивідуалізовано. Однакові за семантикою, але різні за лексичні значенням твірні слова при тому самому суфіксі породжують похідні слова різними лексичними значенням (жовтець (назва рослини), синець (пор. синя’ рябець (птах)).

9. На основі морфонологічних, структурно-граматичних і семантичних шпак іних слів сформульовано 15 часткових правил сполучуваності морфів -ець і -ок рфонологічних правил) в українській мові.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. Типологія іменників на -ець в українській, російській та болгарській ах / /Наукова конференція "Мовна дійсність в Україні (проблеми і спективи)": Тези доповідей і повідомлень. - Вінниця; 1994, Ч. І. - С. 98-

2. Стилістичні функції словотвірних засобів у художньому творі (на еріалі повістей "Вечори на хуторі біля Диканьки” М, Гоголя): Матеріали народної наукової конференції, присвяченої 185-річчю з дня народження ьменника. - Ніжин, 1994. - С. 30-31.

3. Семантична та морфонологічна валентність у системі віддієслівних шиків з формантом -ець //Сучасні проблеми навчально-виховного процесу [ої та середньої школи: Матеріали доповідей науково-практичної конференції торантів і аспірантів інституту.' - Кіровоград, 1995. - С. 99-100,

4. Зіставна синтагматика лексем на -ець із значенням "особи",

едметності" та "місця" //Проблеми зіставної семантики: Матеріали

української конференції. - К. , 1995. - С. 135-136,

5. Дериваційні функції суфікса -ець в українській мові //Актуальні блеми українського словотвору: Матеріали ІІІ-іх наукових читань, присвячених ’яті професора Івана Ковалика. - Івано-Франківськ. 1995. - С 53-54.

6. Відображення в словотвірній системі української мови національного ориту //Міжнародна наукова конференція "Українська національна ідея: :уле, сучасне, майбутнє": Матеріали доповідей. - Одеса, 1995. - С. 98-100.

7. Особливості найменування осіб та предметів у байках Є. П. Гребінки \ітература та культура Полісся. Вип. 7. Випускники Ніжинської вищої школи творчість: до 175-ліття заснування інституту. - Ніжин, 1996. - С. 159-164.

8. Зразок словникової статті морфемного словника української мови із іксом -ець //Сборник научных трудов по лексикографии. Вып. 3. - Харьков,

6. - С. 97-99.

9. Современное содержание морфонологии как раздела языкознания

Іроблемьі современной науки. Лингвистика: Материалы межвузовской

астной конференции молодых ученых. - Орел, 1996, - С. 35-37,

SUMMARY

Derneshko I. М. 1 lie Suffixes -ець anti -ok Valency in Ukiainmn.

The thesis is pieseuted foi academic degree of candidate of philological sciences speciality 10.02.01 - the Ukrainian language. Odessa State Univeisitv; Odessa, 1996.

The sullixes -eиь and -ok valensy, the peculiaiities of phonotactics of thesi suffixes with productive bases in the process of woid-building, the dynamics о semantico-woid-builbing fields (SWF) of productive and derivative words ак investigated in this work; tlie w'ord-builbing functions and realisation of suffixes -eni and -ok meaning iri each SWF ol a derivative are defined; morphoriological models о the nouns ending in -ель and -ok are examined; common and distinctive features ir combining of the suffixes presented aie exposed, the paitial rules (15) of combining о the suffixes -ель and -ok (moiphonological rules) aie formulated in Ukiainian,

АННОТАЦИЯ

Демешко И.Н. Валентность суффиксов -ец И -ОК 1! украинском языке.

Диссертация па соискание ученой степени кандидата филологических наук п< специальности 10.02.01 - украинский язык. Одесский государственны!

университет, Одесса, 1996.

В работе исследуется валентность суффиксов -ец и -ок, особенностт фоиотактики данных суффиксов с производящими основами в процесс* словообразования, динамика семаптико-словообразоватсльпых полей (ССП производящих и производных слов, определены словообразовательные функции 1 реализация значений суффиксов -ец и -ок в каждом ССП производного рассматриваются морфонологические модели существительных на -ей и -ок выявлены общие и отличительные черты в сочетаемости данных суффиксов сформулированы частные правила (15) сочетаемости суффиксов -ец^ и -о (морфонологические правила) в украинском языке.