автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Иван Франко — исследователь античной литературы

Полный текст автореферата диссертации по теме "Иван Франко — исследователь античной литературы"

•; г»ЕН ' •

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.Я.ФРАНКА

На правах рукопису

Баглай-Соляник Богдана Йосипівна

ІВАН ФРАНКО - ДОСЛІДНИК АНТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Спеціальність 10.01.0} — українська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Львів — 1996

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Ужгородського державного університету.

Наукові керівники — кандидат філологічних наук, професор Лакпза Микола Панасович, кандидат філологічних наук, доцент

Поп Василь Степанович

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Денисюк Іван Оксентійович, кандидат філологічних наук, професор

Кобів Йосип Устимович

Провідна організація — Дрогобицький державний

педагогічний інститут ім. 1.Я.Франка

/> ґ

Захист відбудеться ¿7 1996 року

годині на засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д04.04.12 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Львівському державному університеті ім. І.Я.Франка (290000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Львівського державного університету ім. 1.Я.Франка (290005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Реферат розісланий “ ^ 1996 року.

Вчений секретар спеціалізованої •

Вченої Ради, кандидат філологічних наук<5%4Я^йхрТерлак З.М.

і

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Постановка яроблсмп. Українське літературознавство за останні десятиліття збагатилося численними дослідженнями, присвяченими зивченню українсько-західноєвропейських літературних взаємин. Почесне місце в системі дослідження даної проблеми належить авторам, які займалися визченням зв'язків української літератури з античною греко-римськога культурою взагалі і зокрема з літературою. Це тим більш важливе, що зв'язки української літератури з античністю беруть свої початки ще з часів прийняття в Русі-Україні християнства, коли наші ¡снияштса сперше стали зустрічатися з традиціями античної культури з її візантійській рецепції.

Історична доля українського письменства й українського Епаяьннцгва складалася так, що їхні зв'язки з письменством і шяільнпптесм Західної Єзрогаг то зстанозлюоалисл і розвивалися, то переривалися і навіть зупинялися внаслідок різних політичних катаклізмі з. Але ці зв’язки більшою чл меншою мірою проязлялися маіЬке на всіх етапах розвитку української літератури і на всіх рівнях — генетичному, контактному і типо-лсгічному. '

Особливе г тіолі я системі вгілчення україасько-.тіхйс-іоєврспейсьгасЕ літгргтурнгпс азгємтіл займає тема “Іван Фрзяхо і аіпячність”, гпса характеризується наявністю різних ісітегстіо і зхлютиг перекладацьку, літерзтурно-крзгсічяу та популяризаторську діяльність Івана Оранка, а також аяксрястання античних сзожгтів, мотивів, образів та поетичних строфічних і метро-рптмічгаїх форм у його орісгінальній літературній таор-чссті.

Основним об’єктом аналізу в даній дисертаційній роботі є літературно-критична спадщина Івана Франка в галузі

достижения античної літератури, що зумовило й назву нашої праці — “Іван Франко — дослідник античної літератури”.

Актуальність дослідження. У даній дисертаційній роботі уперше в українському франкознавстві автор робить спробу проалалізувапі Франкову літературно-крнтичну спадщину, присвячену різним аспектам дослідження античної греко-римської літератури, а також показати обсяг та спосіб використання Іваном Франком античного художньо-ілюстративного матеріалу при дослідженні різних питань з історії української літератури. При цьому в дисертації часто звертається увага також на перекладацьку спадщину' Івана Франка та на його теоретичні засади художнього перекладу, оскільки іноді буває важко відокремити літературно-критичну частину його дослі ркень від перекладацької практики.

Актуальність даного дисертаційного дослідження полягає в тому, що тема “Іван Франко — дослідник античної літератури” у такому' аспекті в українському франкознавстві формулюється уперше. Крім того, її вивчення дає змогу докладніше показати значення перекладацької і літературно-критичної спадавши Івана Франка в галузі античної літератури для українського літературознавства у XX столітті, оскільки саме на Франковій спадщині значною мірою зросли численні перехладачі і дослідники як української, так і західноєвропейської літератур (Олександр Білецький, Андрій Білецький, Микола Зеров, Борис Тен, Андрій Содомора, Йосип Кобів та інші).

Предмет та хрокологрші рамки дослідження. Предметом наукового дослідження в дисертації є літературно-критична спадщина Івана Франка в цариш античної літератури. Однак безпосередньому об'єктові дослідження в дисертації передує розділ оглядового характеру, в .якому викладено концепцію античності б українській літературі та показано її еволззцш від

найдавніших часів до середини XIX століття. Що стосується літературно-критичної спадщини Івана Франка а галузі

достідження античної літератури, то вона охоплює період під першого гімназійного пояснення власного перехладу “Краледворського рукопису" і “Слова о полку Ігоревім”, що належить до 1872 року, до 1915 року, каш Іван Фраяко написав одне з найцікавіших і найоригшальяішпх достіджень на ниві античної літератури - “Публій Овідій іїазон у Томіді’. Звідси головна частина дисертаційного дослідження у хронологічному відношенні розпадається на дза чітко окреслені розділи -“Літературно-критична діяльність Івана Франка в галузі

достідження античної літератури 1872—1307 років" і “Літературно-критична діяльність Івана Франка в галузі

досіідження античної літератури 1908— 1915 років".

Методологічна оснозп дисертаційного дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження “Іван Фраігко

— дослідник античної літератури” є структурно-функціональний підхід до наукового пізнання явищ і фактів українського літературного процесу в історичному аспекті, що дозволяє розглядати предмет досіідження в системному зв’язкові з іншими літературно-критичними та філософсько-естетичними проблемами і зкяеггпі як кардинальні, гак і своєрідні особливості мілслітера-турних зв’язхів.

В основі дисертаційного достідження лежить також про-блемно-хронолсгічішй пршішш підходу й аналізу конкретного літературознавчого матеріалу. Його використання сприяло системному вивченню найважливіших аспектів проблеми.

Бібліографія і ступінь наутсоаої розробки проблеми. Іван Франко особливо багато зробив у справі перекладу, достідження

і популяризації в Україні кращих здобутків античної греко-

римської літератури, яка, за його ж таки висловом, “досі дивує наші уми та веселить наші серця”1.

Антична література була об’єктом Франкового зацікавлення

і виняткового захоплення упродовж усього його життя. Перші переклади Івана Франка з творів античних авторів і перші його спроби літературознавчого характеру належать ще до часів навчання у Дрогобицькій гімназії, а перші серйозні розвідки наукового характеру — до часу навчання у Львівському університеті, коли він. очевидно, у 1877 році написав оригінальну працю “Лукіан і його епоха". . . ,

Незважаючи на те, що художня спадщина Івана Франка в галузі перекладу античної літератури та літературно-критична спадщина в галузі її достижения і популяризації в Україні є надзвичайно велика н охоплює період понад чотирьох десятиліть, тема “Іван Франко — достідшік античної літератури” досі вивчена і висвітлена недостатньо. Якщо наші літературознавці ще якось звертали увагу на те. що Франкові переклади і переспіви зі старогрецької і староримсьхої поезії “потребують спеціального дослідження”2, то про його літературно-критичну діяльність у галузі класичної філології ие говорили і стільїаі.

Окрім принагідних характеристик у працях монографічного характеру про творчість Івана Франка та в загальних курсах історії української літератури на тему’ “Іван Франко і ан-тігчність" опубліковано низку статей, в яких автори розглядають лише ті чи інші часткові питання проблеми.

' Фрвкко ¡ван. Алкей і Сапфо / / leen Фрак ко Зібрання творів у п’ятдесяти токах. — Т 9. — К. — 1977. — С. 346. Далі всі посилання на це видання — у тексті: перша цифра означає том, друга — сторінку

2 Журавська І.Ю. Іван Франко і зарубіжні літератури. — К. — 1961. - 272 с.

Серед а згорю, які серйозно поставили питання про Івана Франка — дослідника античної літератури, насамперед сил назвати Й.П.Дідиха1.

Декілька статей на гему 'Іван Франхо — дослідник античної літератури” належить відомому зченому і перекладачеві творів античних авторів Й.У.Кобіву2. Серед них нанва;хливішою для нас е стаття “Лукіан і його епоха"3.

1 Дідик* Й-П. Радянське літературознавство про Франка-дослідника античної літератури , V Тези доповідей одинадцятої щорічної мі:хзузіБСької наукової конференції, присвяченої

І ІО-річчю з дня народження Івана Франка. - Львів. — 19Є6.

— С. 39 — 40; Іван Франко — перекладач ї дослідник творчості Публія Овідія Назона // Публій Овідій Назон. До 2000-річчя

з дня народження. — Видавництво Львівського університету.

— 1960. — С. £0 — 86; Іван Фраяко — дослідник творчості Пу-бдія Вергілія Марена / /. Фраико-вчензш. Тези доповідей IX щорічної наукової сесії, присвячені зявченню творчості І.Я.Франка. — Львів. — 1564. — С. 21—29; Псездовергілієва ссема “Моретум” у дослідженні і перекладі Івана Франка // 40-а наукова конференція, присвячена підсумкам науково-дослідної роботи за 1563 р. Львівський університет. — Львів.

— 1265. — С. 13—19; Дидык И.П. Иван Фраяко — исследователь доз?ты Публия Свгцня Назона “Ибис” // III Всесоюзная конференция по вопроспм классической филологии. Тезисы докладов. — К. — 1966. — С. 44—45; Гомерівські поеми в оцінці і дослідженнях І.Оранка // 39-а наукова конференція, ггоигаячена підсумкам науково-дослідної роботі Львівського університету за 1554 р. Тези. доповідай. Філологія і ;кур-нхтістіпса. — Льзів. — 1565. — С. <34 — 35.

2 Днз.: Ксбіе ІЇ.У. З гллбини еікіз // Вітчизна. — 1964. — X? 5. — С. 207 — 208; История древнего Рима в творчестве /Івана Франко /,/ Вопросы античной литературы в классической филологии. — М. — 1266. — С. 387 — 392.

3 Длз.: Кебів й.У. Студентський реферат I. Франка “Лукіан і лого епоха” .// Іван Франхо. Статті і матеріали. — Збірник одинадцятий. — Львів. — 1964. — С. 217 — 218.

Низку статей, присвячених Іванові Франкові як дослідникові давньогрецько! сатирично-гумористичної поезії, “Поетики" Арістотеля, античній комедії, творчості Вергїлія та Овідія, опублікував Й.О.Баглай1.

До цього слід додати окремі статті таких авторів, як Л.П. Скоріша2, А.О.Содомора3, І.АЛісовий4. У статтях названих авторів розглядаються окремі питання греко-римської літератури і взагалі культури, які були об’єктом зацікавлення і дослідження Івана Франка. Тут і питання давньогрецького епосу, і давньогрецької лірики, і античної трагедії та комедії, і римської літератури “віку Августа" в особі трьох її головних прадставніисів — Вергілія, Горація та Овідія.

1 Див.: Баглай И.О. Антична комедія в перекладах І.Я.Франка // Питання роман о-германської та угорської філології. Тези доповідей. Ужгород. — 1966. - С. 76 — 81; Полеміка

1.Я.Франка з Г.Цеглинським з приводу оцінки творчості Пу-блія Вергілія Марока / / Матеріали республіканської наукової конференції, присвяченої 115-річчю з дня народження та 55-річчю з дня смерті 1.Я.Франка (тези, повідомлення). — Житомир. — 1971. - С. 7 —9; “Поетика” Арістотеля в оцінці

1.Я Франка , ' Матеріали XXI наукової конференції Ужгородського університету. Серія філології. — Видавництво Київського утверсіггету. — 1967. — С. 229 — 233; Франкове 6езмех;жя Всеспіт. — 1968. — .V 10. — С. 61—62; Сатн-рпческм-юморнтіческая поэзия античных греков в переводах и шгтерпретацин И.Я .Франко . IV Всесоюзная конференция по вопросам классической филолопш. Тезисы докладов. — Тбилиси. — 1959. - С. 99- 100.

~ Скорина Л.П. Іван Франко — дослідник і перекладач творів Вергілія / - Радянське літературознавство. - 1976. - 9.

- С. 80 - 83. '

3 Ссдомора А.О. Франко і Горацій // Іван Франко і світова культура. Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11 — 15 вересня 1986 р.). — К. — 1990. — Кн. 2. — С. 370- 372.

4 Лісовий 1-А. Іван Франко і антична художня спадщина // Іван Франко і світова культура. — Кл. 2. — С. 174 - 178.

Нарешті, назвемо окремі статті М.Ф.Нечиталхжа1, М.Й. Білика2, Т.Г.Пачовського3, М.Я.Гольдберга4, які розглядають'ті чи інші питання, зв'язані з творчістю Івана Франка на античну тематику або з його перекладацького спадщиною.

Мабуть, єдиною працею в українському франкознавстві, а якій зроблено спробу подати огляд усього доробку Івана Франка в царині перекладу з античних авторів і разом з тим звернути увагу хоч би на окремі праці літературно-критичного характеру . є розділ “Гван Франко і античність" у книзі Тараса Франка “Про барка”5.

Відзначивши, що Іван Франка приділяв “багато часу редагуванню античних перекладів, рецензуванню їх і власним перекладам”®, Тарас Фрашсо називає лише окремі праці батька літературознавчого характеру, присвячені античній літературі — рецензію в журналі “Зоря” (1883) на виконаний Петром Ніщинськпм переклад Софоклової “Алтігони” та дві передмови (“Передні слова") до перекладів оповідання Квінта Курція Руфа “Філотас" і казки “Дмор і Псіхе" з роману Апулея Мадаарського “Метаморфози”, здійснених'самим Іваном Франком.

1 Нечиталюк М.Ф. Ранні історичні драми Ів. Франка // Дослідження творчості Івана Франка. — К. — 1956. — С. 23 - 33.

2 Бігих М.Й. “Едіп цар” Софокла в перекладі Івана Франка // Іван Франко. Статті і матеріали. — Збірник сьомий. — Видавництво Львівського університету. — 1960. — С. 301 — 332.

3 Пачавський Г./. Невідома драма І.Франка польською мовою

/ /' Українське літературознавство. — Випуск 14. — Львів. — 1971. - С. 22-29. '

* Гольдберг М. Иван Франко — переводчик античных авторов // Вопросы литературы. — 1963. — М» 3. — С. 227 — 228.

> Франко Тарас. Про батька. Статті, оповідання, спогали. Видання трете. — К. — 1966. — 384 с.

’ Там же. — С. 123.

Дві цінні в науковому плані пралі на досліджувану нами тему були опубліковані поза межами України. Перша з них — стаття Михаила Соневццького “Франкові переклади з античзшх авторів”1, в якій дослідиш: у хронологічному порядку подає Франкові переклади з античних авторів. Друга праця — це також досить обширна оглядана стаття Василя Стецюка “Іван Франко ях клясичний філолог”2, в якій крім огляд}’ Франкових перекладів із античних авторів названо такох: окремі його літературно-критичні праці в галузі дослідження античної літератури. .

Підсумовуючи огляд присвяченої досліджуваній темі нау-ково-крипгчної літератури, приходимо до таких висновків:

1. Кокцепцік античності в українській літературі дофран-

кошії доби в її еволюції досі нашими дослідниками не ставилася і не досліджувалася: .

2. Розгляд конкретних літературно-критичних праць Івана

Франка в галл-з і дослідження античної літератури мас в нашому літературознавстві спорадичний характер і стосується лише часткових пігтань обширно! проблею:; *

3. Досі в українському літературознавстві немає дослідження, яке давало б системний огляд всієї літературно-критичної спадщини Івана Франка в царині дослідження античної літератури і визначало б роль та місце цієї спадщини як у

! Сонгеицький Михай.іо. Франкові переклади з аитичних авторів / Записки пачкового товариства імені Шевчешса. Т. СІ_ХХ1. Збірник філологічної секції. — Т. 24. — Нью-Йорк —Парші;. -195$. - С. 92- 142.

7 Стпецюк Василь. Івав Франко як класичний філолог / / Записки наукового тозариства імені Шевченка. Т. СІ-ХХХ. Іван Франхо. Збірник доповідей для відзначення 110-річчя народіш і 50-річчя смерті Івана Орапха - Нью-Йорк —Пгрж—Сідней— Торонто. — 1957. - С. і9 —67 '

творчості самого Івана Франка, так і в процесі українсько-західноєвропейських літературних взаємин.

Мета і завдання лосліляспня. Метою даного дослідження є комплексне й системне вивчення та виклад концепції античності в українській літературі від найдавніших часів до середини XIX століття, тобто до виходу на українську літературну арену Івана Франка, а також аналіз праць Івана Франка в галузі дослідження античної літератури.

У контексті загальної мета дисертаційної роботи поставлено такі завдання:

1. Вивчити і сшсласта коппепшк» античності в українській літературі дофражового періоду.

2. Показати рас» і нісцг античної художньої спадщини в українському літературному процесі від найдавніших часів до середини XIX століття і в иьому контексті дослідити творчість Івана Франка;

3. Висвітлити значення спадщині! Івана Франка в галузі дослідження і популяризації в Україні античної літератури для українського літературного процесу кінця XIX —початку XX століть та показати його роль і місце в розвитку, української науки про ¡інтимність - класичної філології в Україні в наступний період.

Джепельна база лт’ссптзпіітлго дослілгсекпя. Джерельною базою дисертаційного дослідження с публіковані в різні часи твори українських авторів, що мають пряме чи посереднє відношення до українсько-античних літературних зв'язківі. а також праці Івана Франка, присвячені дослідженню анпгчної літератури, серед яких — праці з питань літературної критики, естетики, філософії, історії. Переважна більшість із цих праць опублікована в 50-томному виданні творів Івана Франка (1976 —

1989). У дисертаційному дослідженні розглянуто також окремі праці Івана Франка, які не • увійшли до 50-томника. Це “Передмова" до видання здійсненого Іваном Франком переклад}’ Плагоиового діалога “Сімпозіон" ("Бенкет”), окремі статті і рецензії, присвячені творчості Сапфо. Менандра, а також анотації в польських газетах з приводу публікацій різних кннг на античну тематику.

Наухоза новизна дисертаційного дослідження. Науковеє иопиліа діігергашіімого дослідження полягав у спробі комплексного аналіз\ проблеми міжлітературннх взаємин і насамперед взаємин української літератури з культурой і зокрема літературою алпічного греко-рнмського світу У зв язку з такою постановкою проблеми в дисертації розглядається концепція античності в українській літературі від найдавніших часів до середини XIX століття і розкривається еволюція поглядів українських культурних діячів на античну історію та на античну літературно-художню спадщину.

Якщо засвоєння в Україні анпгчно! художньої спадщини відбувалося трипалий час у формі перекладів, переспівів, використання сюжетів, мотивів, образів тощо, то разом із тим уже в XVII столітті викладачі курсів поетики і риторики закладають основи українського літературознавства і перш за все тісї його галузі, яка поширювалася на античну художню спадщину. 1 все ж у дисертаційному дослідженні обгрунтовується теза про те. шо попри окремі здобутки українського літературознавства у справі дослідження античної літератури Іван Франко був найвизначнішим діячем у цій галузі і за обсягом літературно-критичного матеріалу, і за науковим рівнем зослідзхекня.

Основні положення дкссрт:

1. Концепція антігчиості в українській літературі тд найдавніших часів до середини XIX століття залнала відповідної еволюції і пройшла кілька етапів.

2. Засвоєння в Україні античної художньої спадщини у формі перекладів, переспівів, використання сюжетів, мотивів тощо, а також спроби літературознавчого аналізу. що починаються у стікач Києво-Могндянської академії та інших братських шкіл кінця XVI - початку XVII століть, підготували появу такої феноменальної постаті в галузі дослідження античної літератури, як Іван Франко.

3. Іван Франхо був одним з наїоппначнішнх а Україиі пе-

рекладачів античної греко-рпмської поезії в кінці XIX —на початку XX століть, який фактично започаткував українській реалістичний художнії! переклад: .

4. (пал Франхо був найвидатніилсч .і иеперезершеннм досі а Україні дослідником і популяризатором античної греко-рігмської літератури, який заклав міцні підвалини тої гуманітарної науки, що називається класичною філологією.

5. Досліджуючи і перекладаючи античні твори, Іван Франко не тільки користувався наявними в розпорядженні тодішнього літературознавства жанрами літературної критики, але іі створив оригінальний жанр дослідження — трактат-переклад, або комен-гар-переклад.

Теоретична і гтоп’сттпг'а піянісл» лтсертапійпого дослідження. Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає а тому, що в ній уперше в нашому лі герагурознаостві розкривається концепція античності взагхті і .¡окрема концепція античної історії у творчості українських письменників на різних етапах розвитку української літератури. Без урахування своєрідності

цієї концепції не кожна належним чином висвітлити історіТ українсько-західноєвропейських літературних взаємин, а також ріілі в цій галузі Івана Франка.

Зроблені на підставі вивчення науково-критичної спадщини Івана Франка в царині дослідження античної літератури висновки можуть служити теоретичною базою для відповідних студій над українським літературознавством на сучасному етапі.

Матеріали кандидатської дисертації “Іван Франко -дослідник античної літератури" можуть бути використані для написання відповідних розділі п історії українсько-західно( вропеііських літературних в.ш.чіш. а також при підготовці спеціальних курсів для студеїтв української та класичної філології університетів та педагогічних інститутів.

АпР9&Ш.Я..КЯИ КЯНЛІШІС!М?0.І. ЛИССРТЙШЬ Основні положення і висновки кандидатської дисертації “Іван Франко -дослідник античної літератури" викладені в доповідях на десяти наукових і науково-практичних конференціях в Ужгороді та Дрогобичі - на присвяченій 175-річчю з дня народження Т Г.Шевченка (Ужгород, 1989). трьох конференціях колоднх учених Ужгородського державного університету (Ужгород. 1989

— дві і 1990. присвячених 120-річчю від дня народження Лесі Українки (Ужгород. 1991) та 200-річчю від дня смерті Г.С Сковороди (Ужгород, 1995). 47-ш. 49-ій і 50-ій підсумкових конференціях професорсько-викладацького складу філолої ічного факультету Ужгородського державного університету (Ужгород, 1993. 1995. 19%) і Шашкевичівських читаннях (Дрогобич, 1989).

Кандидатська дисертація була обговорена па засіданні кафедри українська літератури

СТРУКТУРА І ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Кандидатська дисертація “Іван Франко — дослідник ’античної літератури" побудована на підставі проблемно-хронологічного принципу і складається зі вступу, трьох головних розділів, висновків і списку використаної літератури.

У “Вступі" ставиться проблема дослідження, обгрунтовується актуальність дослідження, визначається предмет і хронологічні рамки дослідження, викладається ііого методологічна основа, дається загальна характеристика стану наукової розробки проблеми та огляд присвяченої їй науково-критичної літератури, розкриваються мета і завдання дисертаційного дослідження, виділяються положення, що виносяться на захист, характеризуються джерельна база кандидатської дисертації і вказується на її наукову новизну та практичне значення.

Перший розділ кандидатської дисертації — “Концепція античності в українській літературі дофранкової. доби” складається із двох підрозділів - “Від найдавніших часів до "Палінодії” (1621) Захарії Копистенського” і “Від збірки Софронія Почаського “Євхарнстеріон" (1632) до вірша Антона Могильнішького “Ученим членам Руської Матиці (Нового року 1849)".

У першому підрозділі — “Від найдавніших часів до “Палінодії" (1621) Захарії Копистенського" розглядається тема використання античної культурної спадщини в українській літературі від X до початку XVII століть, коли ця спадщина приходила в Україну у візантійсько-болгарсько-сербській рецепції. Це був період неспринняття античної культурної спадщини як язичницької і “поганської", період, що характеризувався відгомоном боротьби нової християнської релігії з язичництвом, яка почалася у Візантії в ранньому середньовіччі. Треба було чекати на

нові віяння у шкільництві та літературі, що прийшли в Україну

з Заходу в XVI—XVII століттях, щоб старий погляд на світську (“елліністичну" або “язичницьку") культуру і зокрема літературу поступився місцем новому ренесансному поглядові, викладеному теоретично в “ПалінодіП Захарі! Копистенського (1621) та його передмові до книги промов Іоанна Золотоустого. Саме в цих творах Захарія Кописгенський обгрунтовує перелом у поглядах на світську “вченість”, при чому для реабілітації цієї “вченості” спирається на авторитет одного з видатних представників християнської церква Василія Кесарійського і зокрема на його знаменитий лист “Як молодим людям добути користь від читання язичницьких книг”.

Від кіїшя XVI — початку XVII століть західноєвропейська спадщина в цілому і зокрема спадщина грако-римської античності стала невід'ємною частішою українського літературного процесу.

Концепція Захарі! Копнстенського фактично пануватиме й тоді, коли в добу романтизму як заперечення класицистично! естетики з новою концепцією у посланні “Учешім членам Руської Матиці” виступить Алтоа Могадьшщькай і закликатиме до відмови від західноєвропейсько! література. Незважаючи на особливе зацікавлення в добу романтизму народною мовою і народною поетичною творчістю, українські письменники всього XIX і початку XX століть не відмежовуються від інонаціональних культурних цінностей, про що яскраво свідчить літературна діяльність цілої плеяди поетів, прозаїків і драматургів — Пасла Білецького-Носешса, Костянтина Думитрашха, Миколи Костомарова. Григорія Квітки-Основ’яненка, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, Степана Руданського, Сидора Воробкевича, Петра Ніішшського, Галини Комарової, Івана Стешенка, Христі Алчевської. Миколи Чернявського, Людмили Старицької-

Черняхівської і багатьох інших, не кажучи вже про Лесю Українку та Івана Франка.

»

У другому розділі дисертації — “Літературно-критична діяльність Івана Франка в гал. зі дослідження античної літератури 1872—1907 років” — у хронологічному порядку розглядаються літературознавчі праці Івана Франка з питань античної літератури, а також як спеціальні, так і загальні його праці, шо стосуються різних питань світової і вітчизняної літератури, естетики. фольклористики тошо.

Глибоко розуміючи значення античної літератури в західноєвропейському й українському літературних процесах. Іван Франко почав дослідницьку діяльність у галузі античності ßxe у Дрогобицькій гімназії. Першою спробою молодого дослідника* літературознавця можна вважати пояснювальну статтю до переспіваних ним “КраЛедворського рукопису” і “Слова о полку Ігоревім” (10, 27 — 28).

Першою серйозною прпцею Івана Франка в галузі дослідження античної літератури був студентський реферат “Лукіан і його епоха", написаний в 1877 або 1878 роках. Реферат складається із вступу і двох розділів, але особливо цікаві є вступ і перший розділ, в якому йдеться про давньогрецьку міфологію, її місце в системі інших стародавніх релігій та значення для давньогрецької літератури і мистецтва

Першою друкованою за життя Івана Франка праце», в якій" розглядається актігчна культурна спадщина, а точніше - одна з проблем естетики Арістотеля — ««значення поезії, є естетична студія “Поезія і її стаповисько в наших временах” (1876). У даній праці Іван Франко мав намір з’ясувати такі питання.як сутність поезії, “поліл поезії, вплив поезії па людство, його духовний розвій, а також вплив історії людства на розвій поезії в поодиноких періодах” (26, 393). На жаль, з усіх перечислен!«

питань Іван Франко розглянув лише перше — питання про сутність поезії.

Глибоке знайомство Івана Франка з античною філософською, історичною і соціально-політичною думкою яскраво відбилося в таких його працях, як “Наука і її взаємини з працюючими класами" (1878), “Мислі о еволюції в історії людськості” (1881) та деякі інші, однак аналіз даного аспекту теми не входить у наше завдання.

у 1883 році в Одесі вийшов друком переклад трагедії Софокла "Антігона", здійснений Петром Ніщинським. Незабаром у журналі “Зоря” (М9 23 — 24, 1883) Іван Франко опублікував розгорнуту рецензію, в якій не тільки дав оцінку перекладові “Антігонц”, але й виклав своє розуміння твору, і власну теорію художнього перекладу (див.: 26, 307 — 3t6).

У тому ж 1883 році за редакцією Івана Франка була видана книжка перекладів і переспівів зарубіжних авторів — “Переводи і наслідування Осипа Шухевича", в якій самому Іванові Франкові, крім редакторської роботи і двох перекладів, належали “Переднє слово” і стаття “Про життя і твори Вергілія”, які викликали появу в журналі “Зоря” (.V? 10, 1883) полемічної сгаггі-рецензії Григорія Цеглинського. Це в свою чергу ще раз спонукало Івана Франка в цьому ж журналі “Зоря” C.N? 11, 1883) викласти свої погляди на творчість Вергілія у статті “Немиродайна замітка по поводу рецензії проф. Цеглинського на “Переводи і наслідування О.Шухевича" (див.: 26, 280 — 282).

У 1895 або 1896 роках Іван Франко написав цікаве дослідження “Відгуки грецької і латинської літератур в українському пнсьменспзі” як доповнення, до статті Остапа Ма-каруїики “Кілька слів про переклади пам’яток грецької і латинської літератури на українсько-руську мову” (“Eos”. —

Lwow. - 1895. — S. 184 — 192). Написала польською, мовою, ця

стаття Івана Франка частково побачила світ лише у 1925 році в журналі “Стара Україна” (.М? 1—2), а повністю була видрукувана лише в 50-томному виданні його творів (див.: ЗО, 240 — 252).

Значніш ілюстративний матеріал з античної художньої спадщини Іван Франко використав у таких працях, як “Варлаам і Йоасаф” (1895), “Із секретів поетичної творчості” (1898), “Святий Климент у Корсуні” (1902) і насамперед у капітальному дослідженні “Данте Алігієрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибір .) ного поезії” (1907). У цих працях, в яких ідеться про історичне значення античної літератури в європейському літературному' процесі, Іван Франко, відкинувши погляд на пізню античність і середньовіччя як на смугу цілковитого занепаду, випередпв європейську історичну та філологічну науки на добре півстоліття.

Цікавими з точгаї зору використання ілюстративного матеріалу з античної художньої спздщіпш є також такі праці Івана Франка розглядуваного період-/, як “Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних” (1884), “Ннва”, український збірник” (1885), “М.Шашкевич і галицько-руська література" С1894), “Слово про критику” (1896), “До історії українського вертепу XVIII в.” (1906) та деякі інші, не кажучи про вступні статті до Кулішевих перекладів так званих “античних" трагедій Уїльяма Шекспіра — “Коріолан” (1900), “Юлій Цезар” (1900) та “Антоній і Клеопатра” (1901), що також ідуть у руслі утвердження в' українській літературі античних традицій.

У третьому розділі — “Літературно-критична діяльність Івана Франка в галузі дослідження античної літератури 1908 — 1915 років” — також у хронологічному порядку розглядаються праці Івана Франка з питань античної літератури від статті.

“Новознайдена сцена з Менандрової комедії” (1908) до фундаментальної праці “Публій Овідій Назон у Томіді" (1915).

На сторінках “Літературно-наукового вісника” за 1908 рік був опублікований Франків переклад уривка з комедії Менандра “Третейський суд” під заголовком “Право дитини” з короткою передмовою - “Новознайдена сцена з Менандрової комедії"1, в якій подано оригінальну характеристику староатгічної і ново-аттічної комедії: якшо в Арістофана глядач зустрічався зі світом політичних ідей, то в Менандра він має справу зі світом побутових речей і психологічною характеристикою. Цей Франків переклад з деякими додатками вийшов згодом окремою книжечкою2.

У 1906 році в тому ж “Літературно-науковому вісникові” Іван Франко опублікував низку перекладів із пісень Сапфо з передмовою “Пісні Сапфони”. Згодом, у 1913 році, Іван Франко знов повертається до лесбійських поетів і видає обширну студію “Алкей і Сапфо”, що охоплює всю збережену до наших днів творчість названих поетів і складається з трьох розділів: І. На зорі грецької лірики, II. Алкей і III. Сапфо (див.: 9, 346 — 384).

Студія Івана Франка “Алкей і Сапфо” відзначається цілою низкою викладених на лише на підставі науково-критичної літератури, але й глибокого вивчення творчості лесбійських поетів характеристик, які не втратили своєї наукової цінності донині.

У 1909 році Іван Франко опублікував свій переклад популярної казки Апулея Мадаврського “Амор і Псіхе” з “Переднім словом” про життя і творчість античного автора та його твір "Метаморфози, або Золотий осел” (див.: 25, 183— 186).

У 1912 році в “Університетській бібліотеці” вийшов окремою книжкою переклад діалогу Платона "Сімпозіон” (“Бенкет")

'■ Див.: Літературно-науковий вісник. - Львів. — 1908. — Т.

XII. - Кн. 1. - С. 194-195.

: Див.: Мепандер. І. Право дитини. II. Із мудрості Менандра.

Переклад і передмова Івана Франка. — Львів. — 1911 —32 с.

із досить докладного передмовою перекладача. На думку Івана Франка, цей діалог, безумовно, "належить... до. найкращих, найліпше скомпонованих і найглибше обдуманих творів Платона”1.

1913—1915 роки характеризуються винятково інтенсивним зверненням Івана Франка до античної літератури, і з-під його пера виходять капітальні та єдині у своєму роді донині наукові дослідження. Так, у 1913 ропі він пише обширну працю про творчість представника давньогрецького дидактичного епосу Гесіода — “Гесіод і ного твори", що • складається із шести розділів літературно-критичного характеру та перекладів поем “Теогонія", “Шит Геракла” і “Роботи і дні”. .

У березні 1915 року Іван Франко написав грунтовну студію про давньогрецьку сатирично-гумористичну поезію — “Грецькі пародисти", в якій характеристика даного виду античної творчості супроводжується Франковими перекладами відповідних творів (див.: 8, 551—568), а в червні переклав Орфеєву “Поему про Аргонавтів”, додавши до неї розгорнуту наукову розвідку під назвою "Дещо про Орфея та приписувані йому твори" (див.:

9, 81-100).

У травні-червні 1915 року Іван Франко підготував унікальну в нашому літературознавстві працю “Вибір із старогрецьких поетів”, то являє собою збірку перекладів творів понад шістдесятьох поетів із антології Мелеагра Гадаранця “Вінок”, до' якої додано відповідні літературознавчі та історичні коментарі (див. 9, 112-384).

І, нарешті, у березні-грудні 1915 року з-під пера Івана Франка вийшла одна з най оригінальніших і найцікавіших його праць — “Публій Овідій Назон у Томіді” (див.: 9, 410—484),

Платон. Сімпозіон (Бенкет). Переклад і передмова Івана Франка. — Львів. — 1912. — С. XVI.

яка гідно завершує понад сорокалітній період діяльності великого Каменяра на ниві дослідження античної література.

Як і в попередній період літературно-критичної діяльності, так і в період між 1908—1915 роками Іван Оранко часто звертався до античної спадщини при дослідженні українського літературного процесу. Серед праць даного періоду такої категорії можна назвати “Історію української літератури” (1907 — 1912) і додаток “Фотіїв “Міріобібліон”, а також статті “Сучасні досліди над святам письмом” (1908), "Духовна і церковнгҐУаа Сході і Заході" (1912), “Моя вітцівська хата” (1914) та інші.

Кандидатська дисертація “Іван Франко — дослідник античної літератури” закінчується “Висновками”, е яких стверджується, що перекладацька, літературнокріггична і популяризаторська діяльність Івана Франка в галузі засвоєння в Україні античної художньої спадщини була зіпмзнним явищам в історії української літератури кінця XIX — XX століть. Багатогранна сдадщпна Івана Франка у справі перенесення на український літературний грунт кращих здобутків поетичного генія античних греків і ркмляз є й сьогодні школою ВИ&ОВЛННЯ нозої генерації дослідників античної літератури і актизио слу-зішть побудові української національної культури в незалежній Українській Дерзхазі.

Основний sj.ticr дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Своєрідність концепції історії у збірці Касіала Сакосича

“Біраіі на жалоский погреб зацного ріщера Петра Конашевпча Сагайдачного” // Научные разработки п достикешш молодых ученых — народному хозяйству. Тезисы докладов П обласної! научной конференции молодых ученых и специалистов, 28 — 30 октября 1989 года. — Ужгород. — 1989. — С. 76—79. .

2. Концепція античності в “Палїнодії” . Захарі! Ко-пкстенського // Научные разработки и достижения молодых ученых — народному хозяйству. Тезисы докладов IV конферен-

а

шш молодых ученых, 1—3 июня 1989 года. — Ужгород. -1989. - С. 159.

3. Т.Г.Шевчеико і античність / / Тези доповідей науково-практичної конференції, присвяченої 175-річчю з дня народження Т.Г.Шевченка. — Ужгород. — 1989. — С. 24.

4. Античність у творчості українських поетів-романтиків першої половини XIX століття •'/ Новые разработки в области естественных п гуманитарных наук. Научно-технический сборник научных работ молодых ученых Ужгородского государственного университета. — Ужгород. — 1990. — С. !65—173.

5. Античні образи і мотиви у збірці Касіана Саковича "Вірші на жалосний погреб зацного рішера Петра Конашевича Сагайдачного” УжГУ-45. Сборник научных работ молодых ученых УжГУ. — Ужгород. — 1991. — С. 102—105.

6. Драматична легенда Лесі Українки “Орфеєве чудо” // Безсмертна дочка України. Тези доповідей до науково-практичної конференції, присвяченої 120-річчю з дня народження Лесі Українки. — Ужгород. — 1991. — С. 21 — 22.

7. Античні сюжети й образи в поетичній збірці “Мнемозина” .// Наукові розробки молодих вчених. Сборник тезисов IV научной конференції молодых учены* и специалистов, 10-17 июня 1991 г. — Ужгород. - 1991. — С. 141 — 142.

8. Іван Франко про значення античної літератури в західноєвропейському літературному процесі / / Тези доповідей 47-ї підсумкової конференції професорсько-викладацького складу Ужгородського державного університету. Секція філологічних наук. - Ужгород. — 1993. — С. 4.

9. Іван Франко — дослідник римської літератури "золотого

віку” , ' Науковий вісник Ужгородського університету. Серія, філології. — 1. — Ужгород. — 1995. — С. 77—82.

10. Іван Франко — дослідник античного роману // Тези доповідей 49-ї підсумкової конференції професорсько-викладацького складу Ужгородського державного університету. Секція філологічних наук. — Ужгород. — 1995. — С. 7—8.

11. Григорій Сковорода і античність // Мандрівний університет України. Тези доповідей науково-практичної конференції, присвяченої 200-річчю від дня смерті Г.С.Сковороди. —. Ужгород. — 1995. — С. 29 — 30.

12. Іван Франко — дослідник роману Апулея Мадаврсько-го “Метаморфози” //. Філологічні обрії. Вип. 1. — Збірник наукових праць молодих дослідників. — Ужгород. - 1995. -С. 5-8.

13. У світі античних ідей і образів (До 140-річчя від дня народження Івана Франка) // Календар “Просвіти" на 1996 рік. — Ужгород. — 1995. — С. 123—125.

14. Іван Франко про роль античної культурної спадщини в давньоукраїнському літературному процесі ' ' Тези доповідей 30-ї підсумкової наукової конференції професорсько-викладацького складу філологічного факультету Ужгородського державного університету. — Ужгород. — 1996. — С. 48 — 30.

15. Іван Франко про діалектику національного й інтернаціонального в процесі літературних взаємин та роль у ньому античної художньої спадщини // Філологічні обрії. Вип. 2. -Збірник наукових праць молодих дослідників. — Ужгород.. — 1996. - С. 3-9.

Bahlai-Solianyk B.Y. Ivan Franko - the Researcher of Classical Literature. Dissertation, for degree of Candidate of Philological Sciences, speciality 10.01.01 - Ukrainian Literature. Ivan Franko Lviv State University.

In the dissertation works by Ivan Franko, dedicated to the study of classical literature, which were published in the 50-volume edition, are investigated. Besides, articles, reviews, notes etc., which were not included into the 50-volume edition, but published in periodicals', are also analyzed.

Баглан-Соляник Б.И. Иван Франко — исследователь ан-пгчной литературы, диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 — украинская литература. Львовский государственный университет им. И.Я.Франко.

В диссертации на основании напечатанных в 50-томном издании произведений Ивана Франко, а также его литературоведческих трудов в периодической печати (статей, рецензий, заметок и т. д.) исследуется литературоведческое наследие Ивана Франко, посвященное наследию античной литературы.

Ключові слова: антична культура, антична література, концепція античності, міжлітературні (генетичні, типологічні, контактні) зв’язки, українська культура, українська література.