автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Изучение "Слова о полку Игореве" в Украине в 1970-1990-е годы

Полный текст автореферата диссертации по теме "Изучение "Слова о полку Игореве" в Украине в 1970-1990-е годы"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ' УНІВЕРСИТЕТ ім. Г. С. СКОВОРОДИ

Костікова Ілона Іванівна

. б Од

УДК882-

ВИВЧЕННЯ «СЛОВА О ПОЖУ ІГОРЕВІМ» В УКРАЇНІ У 1970-1990-Х РОКАХ

10.01.02 - російська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних науг:

/лу

Харків - 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світової літератури в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. С. Сковороди (Міністерство освіти України).

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Гетьманець Михайло Федосійович,

Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, професор кафедри світової літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Ушкалов Леонід Володимирович,

Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, професор кафедри української і світової літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Осипова Ксенія Сергіївна Харківський державний університет, доцент кафедри історії російської літератури.

Провідна установа: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка

Національної Академії Наук України (відділ давньої та класичної української літератури), м. Київ.

Захист відбудеться 28 травня 1998 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03. Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди за адресою: 310168 м. Харків, вул. Блюхера, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди за адресою: 310168 м. Харків, вул. Блюхера, 2.

Автореферат розісланий «£с» квітня 1998 р.

Вчений секретар п ^

спеціалізованої вченої ради '> Олексенко О. А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процес національного відродження, що відбувається в Україні, ставить перед гуманітарними науками нові важливі завдання. Докорінного переосмислення вимагає концепція історії України, що панувала понад 70 років, згідно з якою держава, що була колискою східних слов’ян, яка заклала підвалини їх державності, представлялася довічно васальною до Росії. Українська культура, у тому числі й література, оцінювалась як явище вторинне й постійно залежне від російської культури. Геніальний літературний твір епохи Київської Русі «Слово о полку Ігоревім» було відірване від національного українського грунту і розглядалося як «героїчний пролог російської літератури». Сучасне українське літературознавство намагається осмислити цю літературну пам’ятку в контексті розвитку культури, літератури і мови українського народу. Такий підхід до вивчення «Слова о полку Ігоревім» має не тільки наукове, але й соціально-політичне значення. На сьогоднішній день не тільки не узагальнено історію вивчення цієї пам’ятки в Україні, але й не складено більш-менш повної бібліографії присвячених їй досліджень.

«Слово о полку Ігоревім» завжди привертало велику увагу українських учених, письменників, перекладачів. Однак є підстави виділити 1970-1990-ті роки, на які припадає, мабуть, найбільший розмах дослідницької роботи за всю історію вивчення видатної літературної пам’ятки. Це значною мірою було зумовлено ювілейними датами. У цей час з’явився ряд серйозних монографічних праць (Л. Є. Махновець, С. П. Пінчук, В. Л. Микитась, В. Ю Франчук, М. Ф. Гетьманець), здійснено видання твору та його перекладів (Л. Є. Махновець, О. В. Мишанич, В. В. Німчук), у періодичних виданнях опубліковано понад 500 статей і краєзнавчих досліджень, на «Слово о полку Ігоревім» відгукнулись письменники (романи «Велесич» В. Шевчука, «Черлені щити» В. Малика та інші). Безперечне значення в комплексному вивченні пам’ятки мали матеріали наукових конференцій, що відбулися в Києві, Чернігові, Сумах, Путивлі, Новгород-Сіверському. У цей час сформувалися й постійно діючі центри в Києві, Сумах і Харкові, які відіграли важливу роль в активізації наукової думки щодо «Слова». Перед наукою стоїть завдання дати об’єктивну оцінку результатів досліджень цього періоду. У зв’язку з викладеним тема дисертаційного дослідження -«Вивчення «Слова о полку Ігоревім» в Україні у 1970-1990-х роках» - є важливою й актуальною.

Зв’язок праці з науковими програмами. Дисертація виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. С. Сковороди відповідно до планів науково-дослідницької роботи кафедри світової літератури.

Мета дисертаційного дослідження - охарактеризувати стан українського словознавства в 1970-1990-х роках у контексті загального розвитку науки про «Слово».

Завдання праці такі:

- визначити основні напрямки в дослідженні «Слова о полку Ігоревім» в Україні у 1970-1990-х роках;

- проаналізувати найбільш вагомі досягнення та недоліки у вивченні пам’ятки;

- визначити актуальні наукові проблеми, які стали на часі за сучасних умов національного відродження;

- скласти бібліографічний довідник досліджень, присвячених «Слову», що були надруковані в 1970-1990-х роках в Україні.

Наукова новизна дослідження. Вперше виконано цілісний історіографічний аналіз досліджень, присвячених «Слову о полку Ігоревім», зроблених в Україні за останні 20 років. У праці охарактеризовані основні досягнення українських дослідників у вивченні пам’ятки, визначені найважливіші проблеми, що постали перед наукою за сучасних умов.

Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що вони дають основу для подальшого поглибленого вивчення «Слова о полку Ігоревім» і можуть бути використані як ученими-словознавцями, так і викладачами філологічних факультетів у курсі давньої української та російської літератур, у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених «Слову о полку Ігоревім».

Апробація роботи. Результати праці доповідались на сьомій республіканській науковій конференції «Специфіка «Слова о полку Ігоревім» як літературної пам’ятки» (Суми, 1994), восьмій Всеукраїнській науковій конференції «Відгук «Слова о полку Ігоревім» в українській та зарубіжній літературі» (Суми, 1996), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Художня модель «Людина і Світ» на терезах української літератури» (Харків, 1997). Дисертаційна робота двічі обговорювалась на засіданнях кафедри світової літератури ХДПУ ім. Г. С. Сковороди.

Публікації. З теми дисертаційного дослідження опубліковано 10 робіт, із них 7 статей у наукових журналах і 3 тези доповідей в двох наукових конференціях у співавторстві.

з

Особистий внесок здобувана у працях у співавторстві полягає в аналізі результатів вивчення пам’ятки дослідниками усіх регіонів України, крім кількох вчених Харківського регіону; запропонована методика порівняння легенд і пам’ятки; описана дія природи в другої частині «Слова» та в плачі Ярославни.

Структура дисертації. Крім вступу й висновків, дисертаційна робота містить п’ять розділів, список літератури й бібліографічний довідник. Загальний обсяг дисертації 166 сторінок, із них 14 — список літератури, який складається зі 121 джерела

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі — «Із історії вивчення «Слова о полку Ігоревім» в Україні» - простежується історія вивчення пам’ятки в Україні протягом ХІХ-ХХ століть. Перша публікація «Слова о полку Ігоревім» досить швидко знайшла відгук у літературних колах України. Вже в 1807 році в Харківському університеті було здійснено видання пам’ятки

О. О Паліциним, яке було першим її виданням в Україні. Подальший інтерес до неї пов’язаний з діяльністю харківської школи поетів-романтиків та діяльністю вчених-філологів 1.1. Срезневського і

О. О. Потебні. У 1878 році О. О. Потебня опублікував текст поеми й коментарі до нього. Учений доводив, що «Слово о полку Ігоревім» є оригінальною, особистою й писемною пам’яткою. Проводячи паралелі з фольклором слов’янських народів, він доводив, що вона має українську народно-пісенну основу. Учений зробив цілий ряд уточнень і перестановок у тексті.

З відкриттям у 1834 році університету в Києві це місто надовго став центром вивчення «Слова». Вагомий внесок у дослідження поеми зробили М. О. Максимович, М. І. Костомаров, М. П. Драгоманов та ін. М. О. Максимович був одним із перших, хто аргументовано довів зв’язок пам’ятки з історією й культурою українського народу. У своїх працях він проаналізував мову й поетичний сталь пам’ятки, їх спорідненість з українськими думами. Його висновки були підтримані і набули подальшого розвитку в дослідженнях інших українських учених. У 1859 році ним буз вперше здійснений переклад поеми на українську мову з доданим до нього коментарем. Цей переклад надалі удосконалювався й перевидавався декілька разів. У статтях М. І. Костомарова про «Слово» переважали історичні проблеми. Наведені в його працях відомості дозволяли відтворити обставини походу князя Ігоря, а також висунути нову гіпотезу з приводу «Трояна» — Кия, Щека й Хорива за аналогією з українськими казками, які називали трьох братів троянами. У своїй

поетичній творчості він використовував образи та історичні реалії, запозичені з поеми. Розвиваючи концепцію М. О. Максимовича про українське походження пам’ятки, М. П. Драгоманов навів нові аргументи на її захист. На його думку, в мові поеми зустрічаються ті ж слова й вирази, що й у живому українському мовленні. Він назвав поему південноросійською думою XII століття.

Значну увагу «Слову» в другій половині XIX століття приділяли вчені Львівського університету. У 1868 році у Львові було створено товариство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, яке мало на меті розвиток української літератури й науки. Його головою був один із найвідоміших дослідників «Слова» Є. М. Огоновський. Він видав текст пам’ятки, а також докладний історичний та лінгвістичний коментар до нього. Торкаючись найгостріших на той час дискусійних питань про національну атрибуцію поеми, він зробив однозначний висновок, що вона написана «автором-українцем». У досить докладному коментарі надасться тлумачення окремих виразів, «темних місць», уточнюються деякі історичні факти, аналізуються граматичні форми слів, особливості орфографії. Високий професіоналізм філологічного дослідження, переконливість наукової аргументації, широта ерудиції вченого зробили його працю етапною у вивченні «Слова» в Україні. Не випадково на неї орієнтувалася більшість наступних українських дослідників.

Характеристика розвитку словознавства XIX століття в Україні була б неповною без урахування багатьох перекладів «Слова», створених талановитими українськими письменниками. Відомо, що кожний перекладач пам’ятки виступає не тільки в ролі поета, але й у ролі дослідника, тому що пропонує своє розуміння змісту, тлумачення тексту, сприйняття його поетики. Значну цінність мали переклади Т. Шевченка, С. Руданського, П. Мирного, Ю. Федьковича, І. Франка. Поетична інтуїція Т. Шевченка дозволила йому глибоко проникнути в образну систему твору й передати його зміст, пафос, тональність дійсно народними поетичними засобами. Згідно з народно-пісенними традиціями українського народу він «розшифровує» деякі образи «Слова», навколо яких точилися наукові дискусії, що мало позитивний вплив на практику наступних перекладів українських поетів. С. Руданський у своєму перекладі «Слова», як і Т. Шевченко, орієнтувався на українські народні пісні, однак використаний ним вірш виявився холодним, позбавленим тієї поліритмічності й політональності, які властиві оригіналу. Як уже зазначалось, М. О. Максимович, а слідом за ним й інші дослідники доводили близькість «Слова» до українських дум. У XIX столітті було створено кілька спроб стилізації «Слова» під думи. Найбільш відомим був

переклад П. Мирного, створений ним у 1883 році. Незважаючи на те, що талановитий письменник знайшов чимало яскравих образів та слів для передачі змісту твору, обраний ним стиль перекладу виявився штучним. У західній Україні були здійснені спроби використовувати в перекладі місцеві народні говірки на тій підставі, що в них збереглося багато особливостей давньоруської мови. Так, ІО. Федькошгі переклав «Слово», широко використовуючи гуцульський діалект. Однак перенасиченість діалектизмами заважала розумінню перекладу українськими читачами.

І. Франко вважав поему творінням українського народу. Ще в гімназичні роки він переклав «Слово» на українську мову, виявивши при цьому неабияке художнє чуття. Поет критикував російських дослідників за те, що вони не визнавали поему пам’яткою української літератури. Він висловив думку, що поема складається з кількох самостійних пісень, створених різними авторами. Мотиви «Слова» знайшли відгук у його художній творчості. У практиці перекладів того часу спостерігалися дві тенденції: одна орієнтувалася на народно-пісенну основу, друга — на сучасну літературну поезію. Найбільш плодотворним виявився шлях об’єднання цих двох тенденцій. Саме так підійшов до перекладу пам’ятки відомий український літературознавець, поет і перекладач В. Щурат. Його переклад, що вийшов у Львові в 1907 році, по праву вважався одним із кращих.

Вагомий вплив на вивчення «Слова о полку Ігоревім» в Україні у XX столітті мали праці видатного вченого-історика й філолога М. С. Грушевського. У своїх капітальних працях з історії української літератури він розглядав «Слово» як найважливіше джерело для характеристики політичної ситуації в Київській Русі. Він зробив огляд літератури про «Слово», підтвердив думку М. І. Костомарова про існування в ХІ-ХІІ ст. на Русі світської поетичної традиції, яка вела свій початок від дохристиянських часів. На його думку, світська поезія спиралась, з одного боку, на народну поетичну творчість, а з іншого, на російсько-візантійську книжну літературу. Таким чином, М. С. Грушевський «примирив» дві крайні точки зору на генезис поетики «Слова». Він опублікував також переклад пам’ятки, дав свою інтерпретацію спірних моментів у тексті.

Одним із найбільш відомих дослідників «Слова» на початку XX століття був В. М. Перетц. У його монографії «Слово о полку Ігоревім» -пам’ятка феодальної України-Руси XII віку» пам’ятка розглядається в контексті історії України XII століття. Його книга містить в собі текст, великий коментар до нього, який підсумовує створене попередниками.

Праця була настільки капітальною, що її називали енциклопедією «Слова о полку Ігоревім».

Продовжувачами кращих традицій українського словознавства в Харкові були Д. І. Багалій та М. Ф. Сумцов, які використовували «Слово» як історичне джерело для характеристики минулого України.

У роки радянської влади, коли наука про «Слово» зазнала натиск офіційних політичних догм, пам’ятка досить плідно вивчалася в Західній Україні, зокрема вченими Львівського університету, які відстоювали ідею її українського походження. М. І. Возняк у капітальній праці з історії української літератури розглядає «Слово» в контексті розвитку давньої української літератури, розкриває зв’язки його з усною народною творчістю та писемною літературою того часу. І. С. Свенціцький на підставі лексичного аналізу доводив вторинність окремих частин «Слова» відносно «Задонщини», зайнявши позицію А. Мазона. М. Ф. Колесса запропонував зв’язуючу ланку між пам’яткою і думами - українське голосіння за померлими. В. Бірчак зіставляв пам’ятку з візантійською церковною поезією, доводив схожість їхньої ритмічної організації. С. Я. Гординський переклав поему, а також у своїй монографії провів багато паралелей до «Слова» з українських пісень, прислів’їв, приказок.

Із дослідників «Слова о полку Ігоревім» української діаспори можна виділити митрополита Іларіона (Івана Огієнка), який видав монографію в 1949 році в Мюнхені й у 1967 році у Вінніпезі. Головну думку своєї праці автор сформулював так: «Слово» — це незабутня коштовна літературна пам’ятка українського походження - «Великої Української Землі». Його монографія складається з чотирьох частин, у яких розглядаються різні аспекти твору. Велику увагу «Слову» приділяв Д. І. Чижевський, який вважав, що воно не має собі рівних як у давньоруській, так і в європейській літературі Середньовіччя. Вчений досліджував проблеми жанру, композиції, мови, авторства, часу написання «Слова». Підкреслюючи зв’язок поеми з українською народною творчістю, він доводив вплив на твір, поетики скальдів, зокрема, сталих поетичних формул («испити шеломомь»). У працях О. Пріцака докладно аналізуються взаємозв’язки Русі з половцями, йому належить версія про Володислава Кормильчича як автора «Слова».

У другому розділі — «Київський центр вивчення «Слова о полку Ігоревім» - розглядається діяльність київських дослідників «Слова» у 1970-1990-х роках. Автор вважає, що справжнім науковим центром вивчення давньої пам’ятки в Україні був і залишається Київ. Одним із найвидатніших сучасних дослідників був Л. Є. Махновець. Головна його заслуга - багатолітня робота над текстом пам’ятки, результатом якої став

переклад на українську мову «Слова», докладний коментар до нього, а також монографія «Про автора «Слова о полку Ігоревім» (1989), що стала підсумком усієї його дослідницької праці. Запропонована ним гіпотеза про автора пам’ятки - князя Володимира Ярославовича (брата дружини Ігоря) не отримала широкої підтримки словознавців. Проте в сучасній науці про «Слово» можна назвати небагато праць, присвячених авторству, які б могли порівнятися з монографією Л. Є. Махновця в багатстві та різноманітності наведеного історичного матеріалу.

Можна сказати, що «Слово о полку Ігоревім» стало основним напрямком дослідницької діяльності С. П. Пінчука, автора численних статей і декількох монографій, присвячених цьому видатному твору. У докторський дисертації «Слово о полку Игореве» и украинская литература XIX—XX веков» та в монографіях автор досліджував місце і значення «Слова» в історії розвитку української літератури. Вчений удосконалив методику порівняльно-історичного дослідження й показав, що синтез епічного й ліричного, висока емоційність, просторова масштабність картин роблять цей твір унікальним в історії світової літератури. Його монографія «Чарівне зерно поезії» (1986) присвячена вивченню впливу «Слова» на українську прозу та драматургію. Досліджуючи глибинні процеси спадкоємності давньої пам’ятки в національній літературі, він аналізує твори О. Довженка, О. Гончара, М. Стельмаха, Вас. Шевчука,

В. Малика та ін.

«Слово о полку Ігоревім» займає важливе місце в дослідницькій діяльності співробітників відділу української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. О. В. Мишанич є упорядником і коментатором ювілейного видання «Слова о полку Ігоревім» (1986), яке на сьогоднішній день вважається кращим в Україні. Серед праць автора, присвячених пам’ятці, виділяється історіографічна праця «Слово о полку Ігоревім» в українському літературознавстві XX століття», в якій уперше зроблено спробу узагальнити історію вивчення «Слова» українськими дослідниками як в Україні, так і за її межами. Визнаючи безперечні заслуги українських дослідників у вивченні геніального твору, автор разом із тим робить висновок про те, що часто українська словіана дублювала коментарі з російських видань, роблячи українську науку про «Слово» вторинною та неоригінальною. Вчений характеризує внесок дослідників Західної України (В. Щурат, В. Бірчак, І. Свенціцький, М. Возняк, Ф. Колесса, С. Гординський). Окремо він виділяє цикл досліджень і перекладів в українській діаспорі, які тільки в останні роки стали відомими в Україні й становлять великий сектор в українському словознавстві. Це митрополит Іларіон, Д. Чижевсысий, Б. Кравців,

М. Кравчук, О. ГІріцак, I. Шевченко та ін. Ряд капітальних праць присвятив О. В. Мишанич давній українській літературі, в яких «Слово» розглядається у співвідношенні з різними культурологічними проблемами. Основні його праці увійшли до книги «Крізь віки» (1996).

З працями про «Слово» в період, що розглядається, виступили також літературознавці О. І. Дей, Є. П. Кирилюк, В. В. Яременко, С. К. Росовєцький та ін.

Велику увагу вивченню мови пам’ятки приділяють учені Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. В. В. Німчук досліджує мову «Слова» у співвідношенні з народними говірками Закарпаття, вважаючи, що в них збереглись архаїчні елементи, які дозволяють осмислити деякі «темні місця» твору. У статтях В. В. Німчука є безперечні лінгвістичні знахідки, що відзначає такий авторитетний дослідник мови «Слова», як

0. В. Творогов. В. В. Німчуку також належить переклад пам’ятки й коментар до нього, виданий у 1982 й 1987 роках.

Наукові інтереси В. Ю. Франчук зосереджені на дослідженні мови й стилю літописів і «Слова» з метою виявлення в них мовних особливостей невідомих давніх авторів. Ряд праць вона присвятила порівняльному вивченню мови літописних оповідань про похід Ігоря Святославовича та мови «Слова о полку Ігоревім». Результати дослідження узагальнені нею у книзі «Літописні оповіді про похід князя Ігоря» (1988). Як додаток у ній подаються переклади літописних оповідань на українську мову.

Лінгво-стилістичних проблем «Слова» торкається в своїх працях

1. К. Білодід. У своїх дослідженнях він зупиняється не тільки на проблемах лінгво-стшіістичного характеру, але й на проблемі впливу «Слова» на літературні твори. У своїх працях він подає стислий огляд перекладів поеми, а також наводить цікаві відомості про Іоіля Биковського, збирача й зберігана давніх рукописів, у тому числі й «Слова».

Праці відомого історика П. П. Толочка містять багато нових фактів із історії Києва. Для характеристики політичної ситуації того часу вчений використовує не тільки літописи, але й «Слово», підкреслюючи велику достовірність останнього. М. Ф. Котляр, вивчаючи історію Галичини та Київської Русі, торкається ряду фактів, відображених у «Слові», уточнює біографії деяких князів, згаданих у творі. На відміну від П. П. Толочка, М. Ф. Котляр вважає, що у «Слові» є безпідставне возвеличення Святослава Київського, який, за словами М. Ф. Котляра, був одним із незначних та непослідовних київських князів. У своїх статтях М. Ф. Котляр розглядає «Слово» як джерело для вивчення державної структури Київської Русі на той час.

Справжньою сенсацією були публікації історика С. 0. Висоцького, який відкрив і дослідив написи-графіті на стінах Софіївського собору та інших київських храмів. Написи містять важливі відомості історичного, династійного й побутового характеру, деякі з них мають пряме підношення до «Слона». Дуже цікавим є документ про купівлю княгинею Всеволожею «земли Бояна», тобто таке ім’я в ту пору вже існувало. Історія відкриття й розшифрування графіті відображена вченим у кількох статі ях.

У третьому розділі — «Суми як центр словознавства в Україні» -йдеться про авторитетний науково-методичний центр вивчення «Слова о полку Ігоревім», яким стало місто Суми, зокрема, Сумський державний педагогічний інститут ім. А. С. Макаренка. Організатором великої та широкомасштабної роботи був П. П. Охріменко. З його ініціативи почали проводитися наукові конференції та семінари, присвячені «Слову», які переросли регіональні межі й стали подією всеукраїнського значення. На цей час проведено вісім конференцій. Діяльність П. П. Охріменка як дослідника «Слова» мала три напрямки: дослідницький, науково-

популяризаторський та організаційний. Він торкався багатьох проблем «Слова», але найбільш вагоме значення, на наш погляд, мають такі: «Слово о полку Ігоревім» і Чернігово-Сіверщина, проблема авторства, хронології пам’ятки й відображених у ній подій, методики вивчення твору у вищій та середній школах. Багато праць учений присвятив проблемі авторства. Можна сказати, що це одна з магістральних тем його публікацій. Цю проблему він досліджував у трьох аспектах: в якому князівстві жив автор, його соціальний статус і професійні якості. Він вважав, шо автор «Слова» жив у Чернігово-Сіверщині, служив у Ігоря Святославовича, був учителем, наставником і порадником князя Ігоря. Гіпотезу П. П. Охріменка письменник В. К. Малик відбив у своєму історичному романі «Черлені щити». У 1986 році П. П. Охріменко видав брошуру «Як читати «Слово о полку Ігоревім»?, де подано докладний коментар щодо мови пам’ятки, яка відбила більшість мовних нашарувань, починаючи з XII століття, коли вона була створена. Посилаючись на праці вчених-лінгвістів, він уточнив орфографію тексту й вимову окремих звуків, а також опублікував текст (щоправда, не повністю) в українській транскрипції. Вчений був автором багатьох праць, адресованих учителям і студентам. Деякі з них публікувались у республіканських часописах, інші виходили окремими виданнями.

Дослідницькою активністю в Сумах відзначається також

В. Б. Звагельський, який захистив у 1992 році кандидатську дисертацію «Слово о полку Игореве» в современных русских и украинских переводах (70-90-е годы)». Для аналізу перекладів з точки зору адекватності їх змісту

й форми оригіналу він розробив класифікаційну схему жанрової типології перекладів і запропонував критерії їх оцінок. Предметом дослідження стали переклади І. Шкляревського, Б. Стельмаха, С. Пушика, Б. Яценка та ін. Всі переклади автор поділяє на два типи: «буквалістичні» та «вільні», що в свою чергу поділяються на підтипи й жанри. Крім цієї праці,

B. Б. Звагельський опублікував інші роботи. Особливий інтерес у його працях викликає визначення місцезнаходження міст, які існували в епоху Київської Русі та зникли внаслідок татарської навали.

О. Г. Охріменко, спеціаліст із зарубіжної літератури, у ряді праць розглядає «Слово о полку Ігоревім» у контексті героїко-епічних творів світової літератури раннього Середньовіччя. Узагальнюючи створене попередниками, вона зазначає, що в їхніх працях головна увага приділяється загальним рисам, які властиві «Слову о полку Ігоревім» і таким героїко-епічним поемам Середньовіччя, як «ГІісня про Роланда», «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Сіда» та ін. У своїх працях вона акцентує увагу на тому, що відрізняло давньоруський твір, робило його оригінальним і неповторним порівняно з ними.

Досить продуктивними, на наш погляд, є дослідження сумських лінгвістів Г. І. Малишко, Л. М. Бойченко, М. О. Лазарко та ін. Основний напрямок їх досліджень - мовне середовище Чернігово-Сіверщини та «Слово». Спираючись на праці К. Д. Ушинського, С. П. Обнорського,

C. І. Коткова та інших, використовуючи діалектологічний матеріал, автори наводять нові лінгвістичні докази на захист версії про чернігово-сіверське походження пам’ятки. Автори наводять також назви географічних місць, що зустрічаються в «Слові» та які збереглися в наш час у Чернігово-Сіверщині.

Ряд інших авторів із Сум виступани з публікаціями, в яких

зіставляються історичні особистості, відображені в «Слові», з

відповідними художніми образами цього твору (О. Г. Охріменко,

М. О. Лазарко та ін.) Ця проблема викликає інтерес, оскільки дозволяє не тільки уточнити конкретні риси тих чи інших історичних осіб, але й осмислити творчий метод автора.

У четвертому розділі — «Вивчення «Слова о полку Ігоревім» у Харківському регіоні» - характеризується діяльність харківської

регіональної групи. У Харкові завжди спостерігався посилений інтерес до «Слова о полку Ігоревім» не тільки в наукових колах, але й у середовищі учительства та краєзнавців. Це пояснюється й міцною традицією, що бере початок з XIX століття, і тією обставиною, що події походу 1185 року значною мірою відбувалися на історичних землях Харківщини. Справжнє наукове значення мала діяльність групи вчених Харківського державного

педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди, яка проводила й продовжує проводити багатоаспектну дослідницьку роботу по вивченню пам’ятки. Всього ними опубліковано за цей час більше 50 праць. До цієї групи входять М. Ф. Гетьманець, 1.1. Доценко, В. С. Приходько, А. Г. Козлова, М. М. Журенко та ін.

Найбільш значна робота проведена М. Ф. Гетьманцем, який упродовж 15 років вивчав історію походу Ігоря Святославовича, поєднуючи теоретичні дослідження з місцевими практичними пошуками. Результати його діяльності узагальнені в монографії «Тайна реки Каялы», яка вийшла двома виданнями в Харкові в 1982 і 1989 рр. і мала широкий відгук у наукових колах. М. Ф. Гетьманець уперше провів широкомасштабні місцеві пошуки між містами Ізюм і Слав’янськ згідно з версією, яку запропонував у 1943 році ізюмський історик М. В. Сибільов. М. Ф. Гетьманець застосував свою оригінальну методику пошуків. Передусім на підставі географічних орієнтирів, які містяться у «Слові» та літописах, був накреслений район пошуків. Наступний етап - відтворення на місцевості в цьому районі давнього шляху, яким половці ходили на Русь, а русичі - в Половецький степ. Третій етап - прив’язка до шляху явних і прихованих топографічних орієнтирів. Важливу особливість його методики становіть загострене відчуття реальності й об’єктивне вивчення джерел, ретельна перевірка висновків попередників. Автором зроблено декілька важливих уточнень до існуючих історико-географічних коментарів. У книзі подано цікавий лінгвістичний коментар до гідронімів Сюурлий і Каяла. На підставі вивчення історико-географічних матеріалів і місцевих пошуків ним спростована версія про те, що назва річки Каяла символічна. Йому вдалося вперше організувати кінну експедицію за маршрутом походу Ігоря від Новгород-Сіверського до Ізюма.

Ученими Харківського педагогічного університету розробляються й інші проблеми: культура Чернігово-Сіверщини і «Слово», відображення природи в «Слові», проблема авторства, поетика твору, методика вивчення пам’ятки у вищій і середній школах та інші. Великий інтерес викликали праці кандидата мистецтвознавства О. В. Воробйової «Художественная культура древнего Чернигова и автор «Слова о полку Игореве» (1983) та «Специфика искусства древней Чернигово-Северщины и «Слово о полку Игореве» (1984). На підставі зібраного археологічного матеріалу вона показала високий рівень культури в Чернігово-Сіверщині в епоху «Слова». Повну незалежність від Києва у політичному й культурному житті, на думку О. В. Воробйової, Чернігів отримав у період правління Свягославичів, які зміцнювали династичні зв’язки з Німеччиною, Польщею та Чехією. Все це було відображено в монументальних спорудах

Чернігова, що відрізнялись від Києва не тільки новаторством техніки будівництва, але й своєрідністю художнього рішення. На її думку, язичницькі мотиви образної символіки храмів нагадують «Слово» і зближують його автора з майстрами Чернігово-Сіверської землі. Особливостям проблеми відображення природи в «Слові» присвячено ряд праць А. Г. Козлової. Досвід організації позакласної роботи для вивчення «Слова» узагальнений В. С. Приходько в методичному посібнику «Слово о полку Игореве» во внеклассной работе» (1988). У зв’язку з наближенням знаменної дати — 200-річчя першої публікації «Слова» - рекомендації посібника набувають особливої актуальності. Узагальнюючий характер мають праці 1.1. Доценка про значення енциклопедичного видання М. Г. Булахова «Слово о полку Игореве» в литературе, искусстве, науке», про М. С. Грушевського як дослідника «Слова», про місце пам’ятки в художньому світі І. О. Буніна та інші. Як відомо, книга М. Г. Булахова стала першою енциклопедією пам’ятки. У ній зібрано великий і різноманітний матеріал, пов’язаний із вивченням твору й впливом його па літературу, мистецтво та науку. У статтях 1.1. Доценка докладно проаналізовані досягнення та недоліки цієї праці, особливо виділено питання про відображення в ній внеску українських дослідників.

У Харківському державному університеті займався у 1970-1990-х роках дослідженням «Слова» П. Я. Корж. Він опублікував ряд праць, які стосуються історії походу Ігоря Святославовича, й запропонував свою версію про район воєнних дій. К. С. Осипова виступила зі статтями про академіка М. К. Гудзія як дослідника «Слова», в яких охарактеризувала багатогранну діяльність ученого в цій галузі та його внесок у вивчення видатного літературного твору. В одній із праць вона проаналізувала статті про «Слово» професора Харківського університету М. II. Жінкіна.

Розділ п’ятий — «Вивчення «Слова о полку Ігоревім» в інших регіонах». Незважаючи на активну дослідницьку діяльність по вивченню «Слова о полку Ігоревім» у Західній Україні в минулому, в останні десятиліття в цьому регіоні настало деяке затишшя. Досить активним дослідником пам'ятки в Ужгороді зарекомендував себе Б. 1. Яценко. Ще 1970 року він запропонував цікаву гіпотезу про те, що Троянь - це троїстий союз східнослов’янських племен. У його працях порушується багато проблем пам’ятки: коментуються окремі спірні питання змісту та структури твору, уточнюються деякі історичні факти, по-новому висвітлюються деякі обставини відкриття пам’ятки; автор торкається також питань сонячного затемнення в творі, проблеми авторства, часу створення поеми та ін. Український «акцент» учений вносить в історію відкриття рукопису «Слова». На його думку, знайдений О. І. Мусіним-

Пушкіним список міг бути зроблений Д. Туптапом. Б. І. ІІценко вважає, що текст «Слова» не переписувався в російських регіонах, як вважають деякі дослідники, оскільки в ньому добре збереглися особливості української писемності.

Відомий український поет С. Г. Пушик у 1985 році опублікував свій переклад «Слова о полку Ігоревім», який був настільки незвичайним, що викликав гостру дискусію. Взявши за основу думку, висловлену попередниками, про те, що в західноукраїнських говірках збереглися особливості мови «Слова», С. Г. Пушик не тільки розвинув її, але, можна сказати, довів до крайності. Він категорично стверджував, що видатна пам’ятка написана галичанином, і «прив’язав» її образну систему до місцевих говірок та вірувань. На цій підставі він намагався відкрити міфоструктуру твору й по-новому розшифрувати деякі «темні місця». С. Г. Пушик вважає також, що в сюжеті «Слова» зашифроване магічне значення певних чисел, які вважалися символічними в слов’янсько-язичницькій міфології. Рецензенти С. П. Ііінчук, В. Б. Звагельський та інші не прийняли ідею галицького походження «Слова», штучного прив’язування пам’ятки до місцевих говірок та вірувань, проте високо оцінили поетичну культуру перекладу. У 1991 році С. Г. ГІушик захистив кандидатську дисертацію «Слово о полку Ігоревім» і слов’янська міфологія».

Серед словознавців України та СНД значний авторитет має С. С. Воїнов - книголюб і дослідник «Слова», який володіє унікальною колекцією видань пам’ятки, наукових праць про неї, а також графічних, архівних та інших матеріалів. Завдяки його зусиллям і підтримці наукової громадськості 1990 року у Новгород-Сіверському був відкритий історико-культурний музей-заповідник «Слова». У 1991 році на базі музею були проведені перші наукові читання.

Досить широкий резонанс мала стаття одесита, військового інженера Г. Є. П’ядишева «Поход Игоря в 1185 году: Место битвы» (1980). Автор висунув свою версію маршруту походу війська Ігоря та досить переконливо обгрунтував ряд контраргументів проти існуючих версій. Головний його висновок полягає в тому, що дружини Ігоря не переправлялися в районі сучасного міста Ізюм через річку Донець, що воєнні дії відбувались не на лівому березі цієї річки, а на правому. Проте його аргументи на захист цієї версії виявились дуже вразливими через те, що автор не провів місцевих досліджень, збудував свою гіпотезу навіть не за топографічною, а за фізичною картою. В його статті відчувається відсутність реального уявлення про конкретну місцевість.

Праці дніпропетровського дослідника М. Т. Гойгель-Сокола, присвячені проблемі географії подій, які описані в «Слові», перегукуються з роботою Г. Є. П’ядишева. Так, як і Г. Є. П’ядишев, М. Т. Гойгель-Сокол вважає, що події відбувалися на лівобережжі Сіверського Дінця. Однак схожість цим й обмежується. Згідно з версією М. Т. Гойгель-Сокола дружини Ігоря від річки Оскіл рухались точно на південь, а потім повернули на захід - не в напрямку половецького поля, а в напрямку Русі. Складається враження, що гіпотеза сконструйована за картою, без глибокого проникнення в логіку подій. Автор у своїх роботах торкається також питань авторства «Слова», тлумачення «темних місць» та ін.

Гідронімічні дослідження донецького лінгвіста С. С. Отіна відіграли важливу роль у підході до вирішення проблеми річки Каяла. По-перше, вважалось, що річок з назвою Каяла не існувало. По-друге, більшість авторитетних учених, відмовляючись від пошуків Каяли на географічній карті, схилялась до висновку М. Ф. Грамматіна та Є. В. Барсова, що це символічна назва. Аналізуючи старі картографічні матеріали, він відшукав ряд складних гідронімів із прикметником «каяли» (Каяли Кулак, Каяли Джуюшан та ін). Це дозволило йому зробити висновок про те, що в основі поетичної Каяли лежить реальна річка з таким же іменем.

На сторінках журналу «Сіверянський літопис» (1996) були опубліковані статті шосткінського краєзнавця В. Терлецького «Навколо рукопису «Слова о полку Ігоревім» та глухівського краєзнавця О. Ільїна «Пакт «Катерина II - Йосиф II» та «Слово о полку Ігоревім». У першій автор намагався обгрунтувати гіпотезу про те, що список «Слова», який потрапив до бібліотеки Сиасо-ярославського монастиря, був складений Д. Тупталом. У другій статті О. Ільїн висунув гіпотезу про те, що «Слово» було написано Катериною II з політичною метою для виправдання територіальної експансії, що сама вона написала «Слово» в прозі, а переклав його на вірші, можливо, І. Богданович. Науково-аргументовану, на наш погляд, критику обох версій дав С. С. Воїнов.

ВИСНОВКИ

У висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження. Зроблений аналіз дозволяє стверджувати, що 1970-1990 роки в Україні позначені широкомасштабним вивченням «Слова о полку Ігоревім», у якому брали участь літературознавці, лінгвісти, історики, краєзнавці, які зробили суттєвий внесок у науку про «Слово». Протягом цих років у Києві, Сумах, Харкові сформувались регіональні дослідницькі групи, об’єднані навколо конкретних проблем вивчення пам’ятки. Українське словознавство представлено іменами цілого ряду дослідників, нраці яких с

загальновизнаними. До них можна віднести Л. Є. Махновця, С. П. Пінчука, П. П. Охріменка, О. В. Мшианича, В. Ю. Франчук, В. В. Німчука, М. Ф. Гетьманця, Б. Я. Яценка та інших. Відзначено позитивні результати у вивченні проблеми авторства, історичної основи твору, географії подій, топоніміки, поетики, а також у розшифровуванні окремих «темних місць» «Слова». Актуальним залишається завдання осмислення з наукових позицій проблеми національної приналежності «Слова», об’єктивної оцінки місця й значения пам’ятки в історії української культури, вивчення наукової спадщини української діаспори, створення єдиного координаційного центру, підготовку української енциклопедії «Слова» та інші.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПРАЦЯХ:

1. КостіковаІ. І. Унікальна наукова праця про “Слово о полку Ігоревім” // Слобожанщина. - 1996. - № 2. - С. 192-193.

2. Костикова И. И. Л. Л. Палицын — первый издатель и переводчик “Слова о полку Игорсве” на Украине. // Наукові записки. Серія літературознавство. - Харків. - 1997. - Випуск 2(7). - С. 7-9.

3. Костикова И. И. “Слово о полку Игореве” в исследованиях Л. Е. Махновца. // Наукові записки. Серія літературознавство. — Харків.

- 1997.-Випуск 4(9).-С. 1-3.

4. Костикова И. И. “Слово о полку Игореве” в научных работах

С. П. Плнчука. // Наукові записки. Серія літературознавство. - Харків. -1997. - Випуск 4(9). - С. 4-6.

5. Костикова И. И. А. В. Мишанич как исследователь “Слова о полку Игореве” // Наукові записки. Серія літературознавство. - Харків. - 1997. -Випуск 5(10). - С. 71-74.

6. Костикова И. И. “Слово о полку Игореве” в творческом наследии Митрополита Иллариона (Ивана Огиенко) // Русская филология. -Харьков. - 1997. - № 1-2. - С. 30-32.

7. Костікова 1.1. Тиждень “Слова о полку Ігоревім” // Слово і час. - 1997. -№4-С. 96.

8. Приходько В. С., Костикова И. И. Своеобразие функций пейзажа в “Слове” // Специфіка “Слова о полку Ігоревім” як літературної пам’ятки. Матеріали сьомої республіканської наукової конференції з питань вивчення “Слова”. - Суми. - 1994. - С. 34-35.

9. Доценко 1.1., Костікова 1.1. Вивчення “Слова о полку Ігоревім” на Україні в 70-90-х роках XX ст. // Відгук “Слова о полку Ігоревім” в українській і зарубіжній літературі. Матеріали восьмої Всеукраїнської

наукової конференції з проблем вивчення “Слова”. - Суми. - 1996. -

С. 54-59.

10. Костикова И. И., Приходько В. С. “Слово о полку Игореве” в восприятии Д. Н. Мамина-Сибиряка // Відгук “Слова о полку Ігоревім” в українській і зарубіжній літературі. Матеріали восьмої Всеукраїнської наукової конференції з проблем вивчення “Слова”. - Суми. - 1996. -

С. 84-85.

Анотації.

Костікова 1.1. Вивчення «Слова о полку Ігоревім» в Україні у 19701990-х роках. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди. Харків, 1998.

У роботі аналізуються основні напрямки дослідження «Слова о полку Ігоревім» в Україні у 1970—1990-х роках. Зроблено огляд історії розвитку українського словознавства в XIX і першій половині XX ст. Докладно охарактеризована діяльність регіональних дослідницьких груп -у Києві, Сумах, Харкові, а також праці окремих дослідників інших регіонів. Зроблено висновок про значний внесок українських вчених у вивчення проблеми авторства, хронології і географії подій, поетики, історичного підгрунтя твору, розшифрування окремих «темних місць».

Ключові слова: «Слово о полку Ігоревім», регіональні групи, проблема авторства, хронологія подій, поетика твору.

Костикова И И. Изучение “Слова о полку Игореве” в Украине в 1970— 1990-е годы. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. Харьковский государственный педагогический университет им. Г. С. Сковороды. Харьков, 1998.

В работе анализируются основные направления исследования “Слова о полку Игореве” в Украине в 1970-1990-е годы. Сделан обзор истории развития украинского слововедения в XIX и первой половине XX вв. Обстоятельно охарактеризована деятельность региональных исследовательских групп в Киеве, Сумах, Харькове, а также труды отдельных исследователей других регионов. Сделан вывод о значительном вкладе украинских ученых в изучение проблемы авторства, хронологии и географии событий, поэтики, исторической основы произведения, расшифровки отдельных “темных мест”.

Ключевые слова: “Слово о полку Игореве”, региональные группы, проблема авторства, хронология событий, поэтика произведения.

Kostikova 1.1. Studies of the Slovo о polku Igoreve in Ukraine in 1970— 1990th. - Manuscript.

Thesis for a Candidate’s degree by the specialty 10.01.02 - Russian Literature. G. S. Skovoroda Kharkiv State Teachers’ Training University. Kharkiv, 1998.

The main branches of learning the Slovo о polku Igoreve in Ukraine in 1970-1990th are analyzed in the work. The survey of the history of development the Ukrainian Slovo scholarship in the XIX th century and the first half of the XX th century is done. The activity of regional scientific groups in Kiev, Sumy, Kharkiv and as well as the works of separate scholars of another regions is characterized in detail. The conclusion about an important contribution of Ukrainian scientists to learning the problems of authorship, chronology and geography of events, poetics, historical basis, interpretation some «obscure words» is done.

Key words: the Slovo о polku Igoreve, regional groups, the problem of authorship, chronology of events, poetics.