автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.04
диссертация на тему: К вопросу межуровневых отношений семантики и синтаксиса (на материале сложноподчиненных предложений немецкого языка)

Полный текст автореферата диссертации по теме "К вопросу межуровневых отношений семантики и синтаксиса (на материале сложноподчиненных предложений немецкого языка)"

Г5 ОД

З . А.і

львівський ДЕРЖАВШІЙ УНІВЕРСИТЕТ Імені ІВЛГІА ФРАНКА

На правах рукопису

ІВАШІЦЬКЛ Марія Лоппініпна

ДО ПИТАННЯ ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ СЕМАНТИКИ І СИНТАКСИСУ (па матеріалі складкопідрлдних речень німецької мови)

Спеціальність - 10.02.04 - германські мови (німецька мова)

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобутгй наукового ступеня кандидата філологічних наук

Льнін - 1894

Робота виконана на кафедрі німецької мови та загального мовознавства Чернівецького державного університету їм* Юрія Федькошіча.

Науковий керівник

- доктор ФІЛОЛОГІЧНИХ ІіЯуК, професор Лепидький В. В.

Офіційні опоненти!

- дочтор філологічних наук, професор Прокопчул О, О.

- кандидат філологічних наук, доцент Струк Т. М.

Провідна установа

- Київський державний університет ім. ї. Шевченка

Захист відбудеться ЇЙ травня 1094 року о 13 год. на насіданні спеціалізованої Ради В. 068. 20. 10 при Львівському державному університеті імені Івана Франка (290001, Львів, пул. УМйерейтетська, 1)

З дисертацією моїКйа шнаігомигисй в бібліотеці Львівського універспте*у: м. Львів, вул. Драі-омаяова, в.

Автореферат розісланий УйОптИД 1994 року.

■-■'-у

Вчений секретар спеціалізованої ради

З усіх рівнів мови синтаксис і самантика найтісніше пов'язані як з процесом мислення, так і з процесом спілкування. Відображення цього зв'язку проявляється у змістовій стороні головної одиниці синтаксичного рівня - у реченні і, особливо, у його семантико-синтаксичній структурі. Оскільки сучасна наука, опираючись на досвід окремих досліджень, все більше уваги звсртас не на ізольовані явища, а вивчає їх у взаємодії, то пропоноване дослідження зв'язків між семантикою і синтаксисом збігається із загальною тенделдіск» до більш глибокого і всебічного розгляду одиниць комунікації у їх комплексі, що с; складовою ширшої проблеми - проблеми підношень моли і мислення до об’єктивної дійсності.

У дисертації робиться спроба проаналізувати закономірності структурно-семантичної і комунікативно-функціопальпої орга-

нізації складнопідрядних речсаь (СПР) німецької мови і на цій базі виявити обов'язкові та можливі 'потенційні) кореляції між синтаксичними структурами та семантичним значенням лексичного наповнення цих структур. Актуальність геми визначаються тим, що робота сприяє пізнанню механізму реалізації у мові системного взаємозв'язку її різких ріпні». Крім того, закономірності

семантяко-синтаксичиої будови простих речень знайшли вже своє відображення у багатьох лінгвістичних роботах, а вивчення

складних речень дасть можливість тдиригя ще багато

недосліджених сторін у питанні впливу семантики па синтаксичну структуру і навпаки.

Цим визначається і вибір об'єкта дослідження. СПР розглядались уже з боку їх комунікативної функції та семантики, але практично ще не вппчгні у плані семанттшо-еинтаксичітої структури, моделювання і ¡»гаеллупіцношення компоненті». СПР є тим родючим грунто:*, на матеріалі якою можна розглянути ПереТИН усіх сторін. рівнів, функцій І ' ЙСЧОК'ГІЯ МОВИ. Використовуючи СПР як базу, можна не,лішш перегарти вже існуючі твердження про изаг.мопштв семантики і синтаксису тексту, алі! й ширше дослідити закономірності цього взаємовпливу у різних йоі о проявах. . '

Відбір фактичного матеріалу здійснювався із творів німецької художньої літератури. Достатньою виявилась суцільна вибірка об'ємом біля 0000 прикладів із різних прозових творів.

Мсга дисертаційної роботи - вилвнтн сферу перетину семантичних і синтаксичних явищ, які проявляються у СПР. У відповідності до цього для вирішення ставляться такі завданнл:

1) встановити можливості взаємодії між формально-синтаксилпою і семантичною структурою СПР;

2) дослідити синтаксичну будову СПР у залежності від

валентних властивостей лексики головного речення; .

3) виявити фактори, іцо зумовлюють взаємодію семаптичних і синтаксичних категорій і визначити сферу їх дії;

4) виділити лексико-граматичні маркери СПР і на їх основі розглянути можливості моделювання СПР;

5) проаналізувати семний склад лексичного наповнення СПР і ішгшачігш типові сими для кожного виду синтаксичної структури. На основі статистичного - аналізу вибірки дати частотну характеристику вживаності лексем певних семантичних груп у різних тинах СПР; .

6) визначити роль підрядного і головного речень у складі СПР на основі уточнення їх функціонального статусу і виділення типових ознак їх структури;

7) дослідити ЛСГ підметів, присудків та предикативів для

визначення їх сполучуваності у рамках тієї чи іншої синтаксичної конструкції. .

У роботі використаний іядуктивний метод (спостереження і аналіз матеріалу встановлює закономірності і залежності) на основі контекстологічного, компонентного, дистрибутивного та . кореляційного аналізу (у тому числі, критерію "хі-квадрат" та коефіцієнту сумісності). Усі статистичні операції виконані за допомогою комп’ютера IBM PC XT/AT 386. Вірогідність отриманих результатів забезпечується достатньо великим об'ємом експериментального матеріалу. Як спеціальні прийоми використовувались також моделювання, якісно-кількісний опис, трансформації.

Полизка дослідження полягає:

1) у багатоаспектному зіставленні лексичного наповнення з кожним синтаксичним типом СПР, що розкриває властивості і функції лексичної семантики як фактора впливу на побудову синтаксичної структури;

2) у тому, що вперше зроблена спроба сполучити семантичні і синтаксичні категорії у моделях СПР:

з

3) у формалізованому методі дослідження міжрівменнх кореляцій, що дає більш об'єктивні результати аналізу.

Теоретичне значенім роботи пояягас у тому, що розроблені у кін питання даюгь повніше уявлений ке лише про структуру і функції СПР, але іі про безперервний; изясмоперехід між семантичними і синтаксичними лшпцами, доповнюють і поглиблюють лінгвістичну характеристику таких гонять, як СПР, валентність, сшітсмантія, ЛСГ, актанти, сіркопстпнти і т.д. Результати дослідження роблять певний вклад у роапнток проблем функціонального синтаксису, семантики, лінгвістики тексту, розкривають - перспективи для подальшого внпченігя СПР і семантико-синтакснчпих відношені-.

Практичне значенім роботи полягає у тому, що отримані у дисертації висновки і дані можуть бути використані у курсі теоретичної граматики і лексикології, у спецкурсах, пов’язаних о проблемами валентності, підрядності, моделювання. Дані моделі СПР повинні сприяти тіроблеяню навичок утворення акцептабельних речені, в процесі вивчення іноземної мови.

Па захист виносяться такі положения:

1) у мові існує безперервний перехід між її рівнями, що проявляється у наявності категорій, які належать одночасно до різних рівнів, і у взаємному ппливозі одиниць різних рівнів;

2) до чинників, які обумовлюють взаємодію семантики і синтаксису, підносяться лексико-граматичні індекси і повні семи у лексичному наповненні речень, які стають маркерами відповідних семантико-сантаксмччих моделей;

3) присудок головного речення, утворюючи макет майбутнього СПР, не лише пязтчае заповнення валентних місць, але і детермінує найближче еірконстантяе оточення;

4) підрядне речення може викопувати• роль актанта, конкрегеаатора 1 або 2, що залежить під семантлни лексичного наповнення головного речення, логіяо-<хмантичтшх і синтаксичних відношень між головним та підрядним реченнями;

5) текст с ¡зовнішнім фактором питану на реилізпшю семантнко-ГЧШТПКСІІ’-'ПИХ підношень.

Апробація роботи. Матеріали дослідження обговорювались па засіданням кафедри німецької мсти та загального моаознавстпа Чернівецького державного університету, на наукопу-чеоретичних конференціях і семінарах професорсько-викладацького складу ЧДУ

(1890 1094), на колоквіумі докторантів в Інституті германістики Віденського університету (1003), на науково-методичній конференції викладачів іноземних мов вузів у м.Рівне (1993) і використовуються на практичних заняттях а німецької мови па факультеті ромаио-германськото філології ЧДУ. Головні положення дисертації викладені у п'яти публікаціях.

Мста та завдання дослідження визначили структуру дисертації, яка складається зі вступу, чотирьох частин і висновків. У кінці роботи подаються бібліографія, список використаних джерел та додатки. У додатках, подані таблиці, ідо ілюструють взаємозв'язок дієслівної семантики в типами СПР (коефіцієнти "хі-квадрат" та К) і ’ комп’ютерна програма для розрахунку цих таблиць. . ■

Зміст та результати роботи.

У вступі мотивується вибір теми, обгрунтовується актуальність визначеної проблеми, встановлюються мета та завдання дослідження, наукова новизна і теоретично-практичне значення дисертації, визначається методика дослідження і формулюються положення, які виносяться на захист.

У першій частині "СПР: форма і зміст" розглядаються, питання про історію вивчення міжрівневих відношень у мовознавстві, про лінгвістичний статус СПР та аналізуються два найхарактерніші г.оііяттп, які стоять на межі синтаксису і семантики, я само: валентність та синсемантія. .

У дисертації аналізуються дослідження різних авторів (Уфимцепа 1964; Будагов 1971; Мухін 1980; Аиреспн 1967; Гулыгп 1971: Луцешсо 1990; Сялькова 1983; Савченко 1985; Прокопчуй 1990; Engelknmn 1973; Heriiiger 1971; Eist 1992 та інші), у яких порушується тема взаємозв'язку між семантикою та синтаксисом як рівнями ліпші, і відзначаються різні аспекти цієї проблеми: 1) саме слово може розглядатися як точка дотику 1 заломлення, пункт взаємозв'язку семантичного і синтаксичного рівнів; 2) синтаксична конструкція та її лексичне напов.чення залежать одне від одного; 3) лінгвісти все частіше визнечають синтаксичну семантику як Нопу галузі, мовознавства.

Обгрунтовується вибір складнопідрядного речення як об'єкта дослід.чнпіня: "СПР молена порівняти з перехрестям,/ де

зусірічптоті.с.ч всі розділи мшіозшик’.тва. Це один з тих сприятливих мікрокліматів, де псі одиниці, крім тексту, мають можливість

найповніше маніфестувати свою внутрішню сутність (Чинчяей 1975: 3). *

Да.яі коротко розглядаються основні ознаки СПР, місце СПР у німецькій мові та відношення мі;к складовими СІЇР. Відзначається, що на рівень СПР екстраполюються відношення, які існують між членами простого речення, але у дещо видозміненій формі. Конкретніше аналізуються валентні підношення, які виносяться автором із ріння простого речення на рівень гіпотаксису.. Валентність слів у реченні оцінюється з дпох позицій:

1) як здатність конкретного слова сполучатися .з іншими словами і склпдртл лексичне наповнення коленого окремого речення у складі СІІР; 2) як здатність слова сполучатися з розгорнутим членом речення, тобто, з підрядним реченням. При цьому досліджується не лише сама здатність/нездатність, але і характер сполучення. Підрядне речення як актант мож' вимагатись валентністю дієслова-прнсудка головного речення або як конкретизатор селективно і семантично обмежуватись у залежності від семантики дієслова. Виконуючи роль відсутнього обов'язкового актанта головного речення, підрядне речення надає головному граматичного завершення. Але навіть у тому випадку, коли головне речення граматично повне, воно може бути семантично неповним і вимагати розкриття, що досягається за допомогою підрядного речення. Тому синсемантія, “як і ва* гнтність, аналізується детально, оскільки вона впливає на побудову СПР і також виявляється тим поняттям:, що з'єднує семантику і синтаксис. . Синсемантія розглядається у дисертації у двох аспектах: 1) яг< синсемантія одиниці лексичного рівня моик, тобто слова; 2) як синсемантія одиниці синтаксичного рівня, тобто речення. Досліджується, які фактори визяачаїцть структурну та смислову синеемантію речення га лексико-граматичні індекси, що, входячи до складу речення, роблять йог-' синсемантичним.

На базі взаємного доповнення голопного і підрядного речень та синтезу їхніх значень утворюється семантико-синтаксичне значення СПР, яке відображає характер взаємодії- слова (чи лексичного наповнення) і синтаксичної будови речення. Відзначається, що аналіз СПР з урахуванням .понять валентності, синссмантії, семантико-сиитаксичного значення дас можливість розкрити і довести існування пепнпх закономірностей при переході під семантики до синтаксису.

Частина друга "Методика дослідження - взаємодії синтаксичного та семантичного аспектів СПР" демонструє етапи аналізу СПР.

З метою дослідження семантико-сіштаксичних відношень було виписано близько шести тисяч СПР і у німецьких художніх творів різних авторів аа методом суцільної вибірки. Проаналізувавши масив тексту загальним об'ємом біля трьох з половиною мі. ьііонів слів, автор вважає його достатнім длі :ого, щоб отримати вірогідні результати (відносна похибка вибірки дорівнює двом процентам). Цьому ж сприяє і етролі формальна процедура аналізу, яка грунтується на статистичних методах. У процесі аналізу матеріалу було про класифіковано усі наяпні СПР за функціонально-семантичними типами і отримано 18 типів: об’єктні, суб'єктні, предикативні, атрибутивні, мети, наслідку, причини, способу дії. обмеження, пропорційно - співвіднесені, допустові, часу 1 (одіючасові), часу 2 (різночасові), умови 1 (реальні), умови 2 (ірреальні), порівняння 1 (ірреальні), порівняння 2 (реальні). Супровідні речення розглядались окремо, ноза вибіркою, через їхній особливий статус (пріїмиканюі до складносурядних речень).

У кожній Частині СПР було проаналізоване лексичне наповнення, у першу чергу, семантика присудків і підметів, а також об’єктів і обставин в окремих типах речень. Відповідна дисертація подає семантичні класифікації дісслів-нрисудкіи, іменників та нредккативів. -

Групи дієслів, об'єднані «гідьтстю чи близькістю лексичного значення і подібністю їх сполучуваності, називаються лексико-семанпгшими групами (ЛСГ). Основою для включення ряду діселін до однієї ЛСГ виступає спільний елемент значення, характерний для цих дієслів - сема. Наявність спільної семи у семантиці всіх дієслів, об’єднаних в одну лексико-семантичну парадигму, визначається на основі компонентного аналізу значення ножного я них';) урахуванням контексту. Групи слів виділяються на оснопі семантико-логічної спільності. Таким чином, кожна ЛСГ складається із дієслів, які мають у своїх значеннях достатньо снільннії інтегральним ссмаїинчніш компонент і ишопі уточнюючі (днференціпш) компонент, а також характеризуються подібністю сііолгчушін:>еіі . і широким розпитком функціональної скіптілсіптиті. ,

Класифікуючи дієслівну лексику вибірки та спираючись на роботи Г.Г.Сильницького, ІО.Д.Апресяка, Г.А.Уфімцевої, Л.І.ІШровської, І.Е.Рахманкулової, І.ІІ.Сусова, Т.Б.Алісоної, П.М.Арпот, яягор пропонує вядіяити такі семантичні групи присудків:

1. Буття, існування: sein, ¡eben, fehlen, сюди я: належить аворот es gibt.

2. Імпліковяного динамічного стану, тпорекия: tun, machen, mißhandeln, erfüllen, wirken, geschehen, vollbringen,

3. Можливої і необхідної дії: können, dürfen, sollen, müsfifm, а також конструкція haben + zu + Infinitiv.

•1. Навмисної і цілеспрямованої дії: 'versuchen, wollen, streben, s.bemOhcn, wünschen, suchen.

5. Володіння, приналежності '< можливістю використання: haben, halten, besitzen, gebrauchen, benutzen. '

G. Фізичного вплину на об'єкт: berühren, schieben, streicheln, .reiben, schlagen, brechen, prügeln, morden, putzen.

7. Переміщення: kommen, sinken, s.Retze»i kriechen, fliehen, iibersiedeln, springen, fahren, geraten, fallen, s.neigen, s.wenden.

8. Чуттєвого сприйняття: sehen, hören, merken, fühlen,

■beobachten, empfinden, lauschen, spähen.

9. Розумової діяльності: meinen, denken, entschließen, überlegen, erfahren, schützen, halten für, erkennen, wagen, irren, vergessen, kennen.

10. Мовлення, інформації, комунікації: sagen, mitteilen,

besprechen, tonen, fragen, nennen, schwatzen, prophezeihen.-

11. Емоційного етапу, почуття, емоційного сприйняття: lieben,

hassen, gefallen, hängen an, s .freuen, gern haben, erleben, s.vergnügen, fürchten. .

12. Фязовості: beginnen, wiederholen, тобто дієслова початку,

кіпця, продовження і регулярності дії. •

13. Статичного етапу: s.befinden, stehen, übernachten, warten, sitzen, hocken, bleiben, ragen, stecken.

14. Результату дії, досягнення мети: gelingen, finden, stoßen auf, erreichen, begegnen, gewinnen, siegen, verwirklichen, erfinden.

15. Доставки, отримання, передачі: bringen, bekommen, holen,

senden, erhalten, führen, kriegen, tragen, senden. .

16. Морального та інтелектуального впливу на об'єкт: überwinden, bezwingen, naebgeben, stürmen, widerstehen,

begünstigen, hindern, fessulu, unterdrücken, befehlen, bitten, lassen, verzeihen.

17. Зміни стану суб’єкта: werden, sterben, s.-vergrößern, s.teilen, versteinon, vorstuniinoin, verschwinden, entstehen, erlöschen.

18. Стану (сюди ;к належать дієслопа, що позначають стан природи, фізіологічні процеси, генеративні дієслова): zittern, atmen, bluten, leiden, dursten, hungern.

19. Релятивні: gleichen, entsprechen, ähneln.

20. Кваліфіі;ативні: складні іменні присудки: sein + Adjektiv.

21. Дієслова »і складною семантикою, хцо пооначяють абстрактні дії, де можуть Пути домінантними дві або три семи: bezeichnen, r.eigen, lesen, zeichnen, schreiben, sparen, winken, lernen, prüfen, dokumentieren.

22. Sein t N, що передає ідентифікацію факту існування.

Присудки кожної групи характеризуються аа своїми

есмйзітичпіши ознаками та валентними і сполучними

можливостями. Аналізуються випадки, коли фінітна фор;-- /

дієслова та присудок не збігаються (до цільних дієслів прирівнюються вирази типу Absicht haben, оцінюється роль модальних дісслів у вербальному комплексі тощо).

Так само подасться класифікація іменників, що виступають у ролі підметів або є антецедентами, від яких залежить підрядне скшатальые. Крім іменників та дієслів, що впливають на структуру речення, розглядається семантика адвербіальних прикметників у тих типах речень, де вони ьистулають лексико-граматичними індскспми.

. Подальший яняліз складається з трьох етапів:

1) розг-лядчеться частота вживання ЛСГ прясудкін у різних типах СИР (за методом "хі-квадрат");

2) пов'язується частота вживання ЛСГ присудків із вживанням певних ЛСГ підметів та одвербіїв (з використанням частотного показника);

3) розглядається, які а ссм лексичного наповнення речення є закономірними і im цій осіютіі утворюються типові моделі СПР.

Отримані статистичні дані про частоту вживання кожної ЛСГ присудків у кожному а типів речень подаються у таблицях (див., папр., табл. 1).

І ЛСГ прк-судців Тип СПР бут- тя Д*~ на- мі- ки мож ли- 80- сті ЦІЛІ мети прм- на- л«ж- ПОС- ТІ фЬ 4ИЧ' НОІ ДН пере Mh щен н я слри ЙИЙТ тя мис- лен- ня KÖ- му- нн нл- ці7 по- чут- тя ЗМІ- НИ ста- ну фа- зо- ві стати ч-ксс-ТІ ДО- сиг- нен- ня рез. дос- тав- ки sein + Adj мо- раль ного аали зу абс- трак ТНОІ ДМ ста- ну ре- яя- тив- ні sein + N р А 3 о м

Subjekt 16 19 19 1 0 3 ■ 25 5 7 6 5 23 2 7 8 0 105 31 5 11 9 41 348

Objekt 3 14 107 35 4 S 3 135 336 152 19 8 3 4 12 14 22 40 19 11 2 0 948

Prädikativ 34 0 0 0 0 0 0 0 0 0 а Q Q 0 0 0 0 0 0 1 0 0 35

Attribut 43 22 31 15 31 33 об 42 49 52 20 18 4 37 23 40 27 71 гл - 15 7 Зі 663

Vergleich. 1 54 23 4 3 2 1? 27 34 6 51 7 15 3 14 3 15 21 11 5 46 0 0 3Ö0

Vei^leich.2 2 6 11 4 3 7 20 3 2 14 9 3 3 7 5 9 ЗО 10 9 9 1 1 173

Kausal 6 24 •чО 12 14 15 54 17 31 55 59 19 7 15 10 25 75 51 23 22 5 3 532

Temporal.! 28 20 27 20 17 44 123 61 44 56 25 53 15 43 16 31 74 58 25 54 1 V3 34$

Temporal.2 2 13 15 11 4 16 33 40 3 15 3 15 18 19 9 ,12 8 27 11 22 0 5 281

Final 2 15 12 6 5 15 7 0 8 14 0 1 1 2 і 21 S 21 9 1 0 2 151

{Conzessiv 3 8 15 4 4 3 22 25 19 20 £ 4 3 4 4 4 Z8 її 6 і 1 1 207

Lokal 11 4 9 3 1 3 31 6 1 5 1 2 1 17 3 6 5 3 4 5 1 0 122

Folge 3 1 3 1 4 26 23 8 7 17 8 11 2 13 5 4 72 12 5 15 2 4 248

ß^imgungl 12 14 83 19 14 17 37 11 22 25 13 14 2 Ц 12 27 28 32 29 10 1 7 448

Bedmgung2 5 8 13 1 4 1 4 15 4 5 3 2 9 0 3 5 7 15 19 S 1 0 2 135

Sra'schronk t 2 1 4 2 1 4 0 3 4 0 3 0 1 0 0 6 5 1 0 0 0 38

. Modai 1° S 12 3 1 И V.- 7 3 15 0 1 6 1 6 S 3 17 12 S 0 0 147

’<? «icsfc* 0 0 1 0 1 0 ■ '\ 1 3 0 0 10 1 \ 0 0 ч 1 0 2 0 0 26

P.AJÖM і 225 i 20J 405 142 і 112 225 524 374 ! 554 504 179 209 71 201 122 223 530 3S3 199 23 S зо 110 5766

ЛСГ присудків СПР бут- тя ДИ- иа- МІ- КИ мож ли- во- ст» цілі меги ПО!<~ на- ЛвЖ-Н ОСТІ фі- зич- но" А** лете мі- ШЄІ+- ня сгри йнят тя мис- лен- ня ко- му- ні' ка- ці* по- чут- тя змі- ни ста- ну фа- зо- сі ста- тки- НОС- ті ДО сяг- нек- ня рез. ДОС' таз- КЛ зеіл Ай] мо~ раго ного 8ПЛИ ау г острах тноТ ДЇ< С~а- ну ре~ ля- тив- ні 5С/1 + к

2иЬ)Є*Л 0,03 .11- 0,04 ОДЗ ) 0,07 ода

О^екі 0,07 0,04 ОД 4 0.39 ОДІ ) 1 1 1 .

Рпкіі*аіу 0.33 і І . і ....

АПгіЬіії 0.05 0.07 0.04 |0,03 0,04 і .. 0.03 0,07

Уегніе'С^.І 0.15 0,04 0,03 ОДІ ! < і ОДІ

Уег.^іси.2 ' т~Т"

К.апга; ОД 4 | іа'04 0,03

Тегпрсгаї.і 0,03 0,08 0.06 *•4 0,05 1 '

ТЧтрогаІ.2 ■ 0,03 ОДІ 0.04 0.03 0,04

Ріпаї 0,06 о.оз 0,09 0,05 ,

Кспудязгу • ! 0,04 0,03

| Ьока'. . 0,04 0,08 0,0?

0,07 0Д5

} Бесшшагл! і ~ - . 0.13 0,03 0,03 0,05

І ЗвСІ!П"«ІПГ2 ■ 0,05

} Етїсіїгзпк Г ' і

| Могігі і • [ 0,03 0,04 0,04 |0,та 0,04

1 " . оеьіо у - " 1 і* ; ОДЗ

Аналіз таблиць дає можливість зробити висновки про те, чи існують характерні зв’язки між типами: СПР та ЛСГ присудків у них. Розкриваться методика використання статистичного методу ”хі-квадрат". який вклзус на факт існування чи відсутності певчих пзаемоаалсдшостеіі між семантичними та спита ксични.«її оанакамн у реченні. Якщо такий взаємозв'язок існує, то ступінь сумісності семантики дієслова іи синтаксичною конструкцією обчислюється за допомогою коефіцієнта К, що відображено у додатках (табя. 2; критичні значення К: 0<К<1). Саме на підставі такого статистичного аналізу виникає кюаїливзета використати метод моделювання, кіп здійснюється шляхом, реєстрації частотності окремих лексичних сшачеяь у наповненні синтаксичних конструкцій.

У третій частині "Підрядне у ролі актанта і атрибута ГОЛО»НОГО рС'ІРШІя” робиться спроба рооглтлути, суб’єктні, об'єктні і предикативні речення у плані валентних властивостей лексики головного речені'.’, а також атрибутивні СІІР - з боку семантики субстанцій лото напопнлшя.

Об'єктні підрядні речення виступають у ролі обов'язкових яктантав дієслова головного речення у таких моделях:

1)S{N+antr) Р (V+мислення , О (daß+NS'

-f-комунікація ob-NS

-Hm; тіепція W-Sätze)

+мижливість/ <

необхідність -І бажання)

2) S (N+antr) Р (Vt+тпорення , О (-was+NS

-Ніочуття daß+NS)

-¡-моральний вплив -(-доставка/отримання)

Якщо при транаитивних дієсловах у ролі прямото об'єкта виступає частка ея, то перша і. друга моделі перетворюються п одну: S Р О (cs Ь NS). Тоді підрядне речення переходить у ранг факультативних. Крім того, у ролі факультативних актантів виступ лють об'сктні підрядні речення таких моделей:

3) S (N) Р (Vi) О (K+NS)

() S (N) Р (sein + Adj) О (K+NS), ruf>ro при діселопах та прикметниках'гпловного і>гчомпя, які мліміь

стале керування. Обов'язковіш актант у цьому випадку заміщується комплексно: корелятом, вираженим займенниковим прислівнн-ником, та підрядним реченням, яко розкриває корелят. Корелят натає головному реченню граматичного завершення, а підрядне речення - смислового.

Окремо виділяються об’єктно-атрибутивні речення, які мають одно розщеплено ядро гіперскладшн форми. У таких реченнях підрядне сшивідноситься о віддієслівним іменником головного речення, який має сноє керування. Ряд розглянутих суперечливих випадків розширює традиційні уяшіення про об'єктні речення і вказує на потенційно необмежені можливості гіпотаксису (об'єктне підрядне речення, наприклад, може виконувати роль сірконстанта).

Підкреслюється існування закономірного зв'язку мін« цим типом синтаксичної конструкції та діссловами розумової діяльності (К-0,39), комунікації (К=0,11), сенсорного сприйняття (К=0,14), можливості чи необхідності дії (К>=0,07), цілеспрямованої дії (К=0,04) у головному реченні. Цей зв'язок високоймовірпий та найбільш типовий для з’ясувальних речень. І’обйться висновок, що семи мислення і комунікації разом з семою антропонімічності мають точки перетину з такими синтаксичними категоріями, ял підрядність і об’ектніеть. .

Суб’єктні речення демонструють сильний взаємозв'язок семантики а синтаксичною структурою на базі кількох моделей. Найпоширенішими з них є:

1) Ей Р (ІЕІ+ЛсІі-гоцікка , даВ+ІЯв (-Кабстряктня дія)

-(-відношення + властивість)

2) Ей Р (івИ-К+абстрактність , гіаВ-ЖБ (+почуття

+емоції, почуття -+приналежність)

-Ьмислення)

Тут підрядне речення цілком залежить від семантики Ьредикатипа, а сема -(-оцінка, +відношення є лексичним маркером суб'єктних речень (КН),18).

Речення, у якому підрядне прямо і безпосередньо виступає у ролі підмета, корелюючи з дієслівним присудком, е другим різновидом суб’єктних (34% від усіх суб'єктних).

Якщо другий різновид ни відзначається типовою влаївакістю певних ЛСГ у лексичному наповненні, то у третьому різновиді суб'єктних СЦР чітко виділяються абстрактні іменники у ролі

підмета та дієслова eich lieraiisstdlcn, klar werden, einfallon, auffallon, Vorkommen, passieren, geschehen, leid tun, gelten, genügen, gehören у ролі присудка. 'Гані дієслова синсемантичні за своєю природою, мають еему зміни стану (К=0,04) або релятивності (КМЗ,07). Дієслова, у яких сема загальної динаміки чи зміни стану домінантна, як правило, вимагають суб'єктного підряднох’о речення у ролі аргумент?.. Дієслова :к, які поряд з цими семадтл мають інші семи, можуть вимагати або допускати суб’єктні підрядні речення у залежності від комунікативної ситуації, • .

Окремо розглядаються суб'сктяі речення, у яких підрядне розкриває зміст займснштка-суб’сита, і обгрунтовується перерозподіл між суб'єктними та означальними СПР у залежності під семантики лексичного нлпозігенші речення.

У предикативних СПР підрядне речення узгоджується з групою підмета та корелятом, тому під час аналізу .цього типу речень розглядається в основному семантика підметів, яка спричиняє поділ СПР цього типу на два різновиди. Лексико-граматичними індексами предикативних СПР є синсемантичні суб'єкти типу Sache, при яких підрядне в-'- >v4ye роль обов'язкового актанта. •

Атрибутивні підрядні речення залежні від іменників (займенників) у складі головного речення і пояснюють їх. Через імешгик-підмет або додаток вони мають слабкий зв'язок із семантикою дієслова.. Цей зв’язок найбільш відчутний у тому випадку, коли у ролі означуваного виступає абстрактний іменник або неозначений/вказівний займенник, у ролі присудка - дієслова буття, належності, релятивності, а ¡гідрядне, пояснюючи ешіеемантичне предикативне ядро, розгортає розповідь. Такі сполучникові атрибутивні речення мають поряд з означальною і предикативну функцію.

У ав'язку о тим, що підрядні релятивні є атрибутами в основному до назв конкретних осіб і предметів, а останні, в свою чергу, мають високоймовірниіі зв'язок з певними семантичними групами ^ієсліп (належність, доставка, фізичний вплив), тс очевидним с; високочастотне взаємно вживання підрядних атрибутивних і дієслів із цими еемаші.

Атрибутивні речення маг>ть на своїй периферії підрядні з відтінками телпоральності та локальності, що пов'язані відповідно з іменниками із семою часу або місця. У залежності під мір;*

десемаитцзації цих іменників проходить перерозподіл функцій "означення/часове відношення" або "ознака/локальне відношення" підрядних речень. У цих тіпадках: збільшується взаємозв'язок семантики дієслова (статичний стан, рух) з типом підрядного.

У зв'язку я тим, що атрибутивне речення не є ні яктаятом, ні детермінантом присудка, а лише атрибутом імені, та з огляду на оеляку кількість варіантів, автор ввяніяє за доцільне вказати лише> деякі особливості двох видів атрибутивних, подавши тільки найтиповіші моделі і не заперечуючи існування інших. .

У четвертій частині "Семантико-еіштаксичні відношення у СПР обстаншшого типу" аналізуються СПР з двох позицій:. 1) взаємозалежність семантики лексичного наповнення головного речення у тином підрядного; 2) функція підрядного у головному. Вводяться поняття конкретнзятора 1 і конкретизатора 2, які диференціюють обставинні нідрядні речення за їх функцією у СПР.

Обставини можуть виконувати у реченні дпі функції: бути актантом або оірконстантом. Дисертація виносить проблему функції обставини на рівень гіпотаксису, зупиняючись на випадках, коли вільні конкретизаюрп переходять до розряду актантів, що проявляється при дієсловах неповної семантики і при відповідному тема-рематпчному членуванні. Обгрунтовується існування рівня "слабкої” валентної детермінації обставинних конкретизаторів (ОК). Це означає, що дієслово-присудок передбачає узгодження з обставиною на деякому середньому рівні ймовірності, при якому відсутність ОК призводить до того, що певний валентний запит з боку присудка залишається без відповіді. Хоча речення не стає при цьому нєграматичним, але в ньому відчувається проекція, що виходить від дієслова, від його семантики і направлена на семантичне і синтаксичне виконання. Відсутність поширювача може або бути компенсована інформацією, що міститься у макроконтексгі, або створювати ефект невизначеності .ознаки дієслівної семантики в тому чи іншому відношенні.

Спільна вживаність певного типу ОК з певними семантичними групами дієслів (не будучи обов'язковою) відноситься до регулярності визначених комунікативних задач, яким у реальній мові підпорядковуються речення. Завдяки тому, що на мовну площину проектуються узагальнення мовних явищ, висока частотність визначених типів синтаксичних узгоджень створює

основу для констатації відпопідної потенційної властивості дісолова як його "високоїтовірної” сумісності (Дударева 1986).

У процесі аналізу обставинних СПР доводиться, що валентно ненеобхідні конкретизатори також пов'язані із семантикою дієслова і с неоднорідними. Одні з них мають закономірні у,’язки з лексичним наповненням головного речення, інші вживаються виключно під впливом мовних іктенцій. Підкреслюється, що доцільно називати актантамл лише ті члени семантичної структури речення, які безпосередньо вимагаються валентністю дієслова і входять до граматичного мінімуму речення. З цієї точки зору темпоральним актантом є обставини часу пр. фазових присудках, типу dauern, а локальним актантом - обставини місця при дієсловах статичного стану.

Всі інші випадки вживання підрядних обставинах розглядаються як конкретизатори. Серед них виділяються: конкретизатори І. - валентно можливі, потенційно проектовані, селективно обмежені певними ЛСГ ді селін, що модифікують предикат і високоймовірні; конкретизатори 2 - можливі при будь-якій семантиці присудка і модифікують усе речення. На шкалі залежності конкретизатор 2 стоїть далі від семантики присудка, ніж конкретизатор 1.

Семи руху, стану, зміни у семантиці дієслів-предикатів у першу чергу вплітають на вибір з усіх можливих конкретияаторів темпорального і локального конкретизатори, про що свідчить сполучуваність цих дісслів з темпоральним і локальним підрядним. У ці,ому вшгадку темпоральні і локальні підрядні речення с конкретв.заторами 1. Вони є необов'язковими для мінімального речення, але обов'язковими для зв'язку речень у тексті.

Конкретизаторп 2 с поширювачами, що но виключені при будь-якому класі дієслів, і цілком залежать від комунікативних штеїщій. Про наявність різних кошеретизаторіп свідчить той факт, що кожна ЛСГ дісслів мас високочастотні зв'язки з одними видами підрядних речень (конкретизатор 1) і низькочастотні зв'язки з інтими тинами підрядних речень (конкретнії,'ігор 2). Відповідно подасться схема речення.

конкретизатор 2

роащйреяо ядро речення (потенційне)

Конкретиаатор 2

Семантико-

грамагичішй

мінімум

Коикротизатрр 1

У

предикат актангк

/Г4 ^

суб єк'і врямші нспрямяи оолігаторна об’єкт об’єкт обставина

У цій схемі до будь-якого компонента може вживатись атрибут і місце будь-якого компонента може займати підрядне речення.

Дяя кожного тішу СПР подаються характерні семи у дієслівному та субстанційному наповненні та відповідні моделі. Так, темпоральні підрядні речення корелюють з дієсловами, що мають семи 4 рух, +зміна, +стая, +фаоовісгь, локальні підрядні - з дієсловами руху та статичного стану.

Окремим підрозділом виділяються речення я причинно-наслідковим зв’язкам, які належать до каузального поля. На базі аналізу СПР каузального поля дотншгоютьея характеристики кочкрєтизаторіп. Підрядне може виступати-' конкретизатором 1, якщо виконується хоч одна о таких умов:

а) логіко-семаятична залежність дії головного речення гід дії підряд ного {нк в умопних і сшввідкесаяо-пронорційних реченнях), що робпгь головне речення еицеемантичішм;

б) пгшвшсть у головному реченні корелятів бо, гіевтсі^еп, ги та інших. які надають головкому реченню семантичної мезпін'ріш'иоеп, а підрядне розкрійте ці кореляти;

и) ияяннк-ть у головному реченні інших лексико-граматичних індекс іи (атрибут! з підітонідніімп сомами у СГІР наслідку і

причини, іменників, які вимагають розкриття), що робить проекцію на підрядне речення;

г) наявність у семантичному наборі предиката оем, які с високочастотними, найбільш імовірними і, вірогідно, маркерами СПР. Для СПР причини - це семи почуття, для речень наслідку і' мети - фізичного впливу, мети та ірреальної умови - сема морального виливу, умови - модальності і т.д.

У інших випадках підрядні речення с конкретизаторами поїш залежать тільки від інтеншй мовця, і ніщо у головному реченні не сигналізує про вірогідність ПО'‘'.!И підрядимо.

Під чгс розгляду умовних, компаративних, допустових, обмежувальних та модальних речень, крім семантики лексичного наповнення головних речень, відзначались характерні риси семантики підрядних (на що в інших типах СПР вказувалося лише побіжно). Наприклад, у реченнях способу дії підрядне передає стан людини, її рухи під час виконання певної дії- (die Braunen zusammenziehon, Lider zulcmMfen, das Kinn auf Brust drücken:

К=0,22).

Розглядаючи колісний тип СПР окремо, автор порівнює їх. між собою, зіставляє, знаходить точки перетипу. На оснопі цього будується загальна схема гіпотаксису з вказівкою центрів та периферії! кожного СПР і відзначаються перхідні "типи..

У кі'пгД роботи подані загальні tincitrtiwH та пропозиції, що випливають з проведеного дослідження. Відзначається, що результати роботи можуть бути використані під час практичного вивчення іноземної мови.

Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях:

1. БОРКОВСІСЛЯ М.Л., ЛЕВІІЦКИЙ В.Б. Статистическое

исследование отношений между лексикой іі' синтаксисом // Актуальные проблемы компьютерной лингвистики: Тез. докл. ' Всесоюз конф. - Тарту, 1900. - С.25.

2. БОРКОВСКАЯ М.Л., ЛЕВИЦКИЙ D.B. Межуровневыс

отношения в языке: лексика и синтаксис // Вести. Харьков, ун-та.

- 1991. - Nr.362. - C.65-G8.

3. ИВАНИЦКАЯ М.Л. Роль структуры и содержания

коммуникативной единицы в тексте // Дискурс и аргументация. Тез. докл. - Пятигорск, 1992.- C.1G-48.

4. К вопросу об упорядочении лексической системы немецкого

пзыка / Иваницкая М.Л.; Чернолиц ун-т. - Черновцы, 1092. - 20с. -Деп. з УкрИИТЭИ 23.10.02, Мг.1729. ■

5. ІВА'ЯИЦЬКА М.Л. Семантика та синтаксис У тексті та лінгпометодика // Лінгвістика тексту иа фахом та проблеми при-хладного термінознавства. Тези доп. - Львів-Рівне, 1903. - С.59-60.

6. ШАНИЦЬКА М.Л. Обстаиина та семантичні зв’язки у ре1.ліні // Іноаемна філологія (у друці).