автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.19
диссертация на тему: Киммерийская ономастика

Полный текст автореферата диссертации по теме "Киммерийская ономастика"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Л "Т '

- ■ V/ гі

КОВАЛЕНКО Наталія Анатоліївна

УДК 808.3-313

Кіммерійська ономастика

Спеціальність 10.02^3-загальне мовознаство

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі лексикології, термінології та ономастики Інституту українс мови НАН України.

Науковий керівник —кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник СТРИЖАК Олексій Сильвестрович,

Інститут української мови НАН України, відділ лексикол термінології та ономастики, старший науковий співробітник. Офіційні опоненти —доктор філологічних наук, професор КАРПЕНКО Юрій Олександрович,

Одеський державний університет ім. 1.1. Мечникова, професор, завідувач кафедри української мови.

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник ТКА ЧЕНКО Віктор Андрійович,

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, в загального мовознавства, старший науковий співробітник.

Провідна установа — Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, каф загального мовознавста та класичної філології,

Міністерство освіти, м.Київ.

Захист відбудеться грудня 1998 р. о \Ц год на засіданні спеціалізованої вченої Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України (252001, Київ-1, вул.М. Грушевської З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту української мови НАН Ук[ (252001, Київ-1, вул. М. Грушевського,4).

Автореферат розісланий ’’ &” 1998 р. •

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

АжнюкЛ.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Предметом дослідження роботи є оніми, що належать до одного з найдавніших періодів історії України. Вперше на зміну багатьом народам, які заселяли колись Північне Причорномор’я, імена котрих втрачені для нас і зараз замінюються умовними позначеннями археологічних культур, прийшли могутні імена, назви яких зафіксовані в десятках писемних пам’яток і збереглися дотепер.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що в наш час значно зросла цікавість саме до праць, які розглядають глибинні етнолінгвістичні та історико-культурні проблеми розвитку людства, які пов’язані з потребами становлення національної свідомості, вивченням раннього періоду історії України.

Онімічна система зберігає багато реліктових елементів у незмінному вигляді, дозволяє дослідити розвиток певного регіону та виявити певні ономастичні універсали. Власні назви - ефективний засіб для реконструкції етномовної історії, тому аналіз ономастичних термінів проводиться в різноманітних аспектах (лексикологічному, історико-культурологічному, географічному, семасіологічному).

Матеріали, зібрані в дисертації увійдуть до складу “Словника етнонімів України”, який укладається в групі ономастики Інституту української мови НАНУ в рамках планової теми “Українська лексикографія”.

Метою нашої роботи є збирання та систематизація згадок про кіммерійців у різноманітних джерелах, виділення кіммерійської ономастики і здійснення її комплексного аналізу із залученням відомостей, узятих з інших наук.

Основна увага спрямована на вирішення таких завдань:

- виявити походження та побутування кіммерійської ономастики за писемними джерелами;

- класифікувати власні назви за групами, проаналізувати їхнє вживання в писемних джерелах різного типу, в різний час, на різних територіях;

- вивчити і дослідити як основний етнонім кіммерційні, його' ареал поширення, динаміку використання, діалектні особливості функціонування, розглянути його фонетико-орфографічні варіанти, прослідкувати семантичні зміни, встановити походження оніма;

- здійснити всебічний аналіз етнонімів народів, які є територіальними відгалуженнями, історичними континуантами чи іншими назвами кіммерійського етносу;

- розглянути власні назви іншої групи (антропонімія), описати їх і здійснити комплексний лінгвістичний аналіз;

- подати певні теоретичні настанови для аналізу давніх етнонімів.

Особливо важливе місце займає дослідження етимології аналізованих

онімів, адже з’ясування походження власних назв допомагає провести етнічну та мовну ідентифікацію народу. Цьому сприяє реконструкція проформи слова, аналіз його структурних компонентів, зняття історико-фонетичних нашарувань, з’ясування часового інтервалу між фіксацією та реконструкцією, перевірка можливого впливу народноетимологічного тлумачення, пошуки типологічних паралелей. Складним, але ефективним і необхідним кроком є реконструкція первинного значення слова та мотиву для номінації. У роботі простежуються зміни семантики онімів, їхні співвідношення з реаліями, природним та соціальним середовищем, матеріальною й духовною культурою та загалом світоглядом тогочасної людини.

Багатоплановість і серйозність поставлених перед нами завдань зумовили використання різноманітних методів: ареального, генетичного, дескриптивного, структурного, типологічного, порівняльно-історичного, стратиграфічного, етимологічного та ін.

Фактичний матеріал взятий нами з творів Гомера, Геродота, Гесихія, Страбона, Плутарха та багатьох інших авторів, з Біблії, донесень ассирійських розвідників, вавілонських оракулів, уратських хронік. Частина матеріалу зберіглася в епіграфічних написах. Проаналізовані джерела охоплюють широкий проміжок часу: від XIII - XII ст. до н.е. (поеми Гомера, Біблія) до VI - XI ст. н.е. (Стефан Візантійський, Прокопій Кесарійський, Єфстафій та ін.).

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим комплексним дослідженням кіммерійської ономастики Попередні дослідники обмежувались побіжним розглядом окремих етнонімів, що не давало можливості встановити взаємозв’язки між онімами та об’єднати їх у певну систему.

Слід зазначити, що кіммерійська проблема має різноплановий характер, тому до аналізу залучалися відомості, здобуті представниками різних галузей науки. Узагальнення та поєднання окремих фактів, припущень, критичний аналіз розробок інших вчених дозволили створити нові етимології назв кіммерійці, таври, меоти, умман-манда, агави, Тугдамме / Лігдаміс, Теушпа, Сандакшатра, виявити слабкі й сильні сторони кожної версії походження онімів, визначити найперспективніші напрямки подальших досліджень, зробити висновки щодо мовної та етнічної належності кіммерійців.

Теоретичне та практичне значення роботи. Дисертація є внеском у кіммеріознавство, ономастику, етнолінгвістику. У ній підводяться підсумки здобутків науки у вивченні кіммерійців, систематизуються результати роботи багатьох вчених, помітно збільшується частка лінгвістичних досліджень.

Робота стане базою для подальших наукових досліджень, її матеріали можуть бути використані при підготовці словників, написанні статей, монографій, спецкурсів та семінарів з питань ономастики, історії, мовознавства та інших наук, пов’язаних із вивченням етногенетичного та історико-культурного розвитку народів.

Дисертаційне дослідження апробовувалосл у виступах на наукових семінарах “Реконструктивні можливості ономастики” (Київ, 1995), “Ономастика східних слов’ян” (Київ, 1996) “Проблеми ономастичного словотвору” (Київ, 1996) та VII Всеукраїнській ономастичній конференції “Питання сучасної ономастики” (Дніпропетровськ, 1997). Основні положення дисертації доповідалися на засіданнях групи ономастики відділу лексикології, термінології та ономастики Інституту української мови НАН України. Результати дослідження викладено в 6 публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень (обсяг 179 сторінок), списку використаної літератури (412 позицій) та додатку, який містить список аналізованих онімів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання роботи, вказано на джерела фактичного матеріалу, методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення, вказано на специфіку вивчення кіммерійської ономастики, підкреслено необхідність комплексного підходу до її аналізу, розглянуто питання взаємоверифікації, взаємоперевірки матеріалів різних наук та різних часів, відзначається потреба розглядати кіммерійські релікти з точки зору етнолінгвістики.

У першому розділі “Кіммерійська ономастика” здійснено комплексний аналіз етноніма кіммерійці. Подано основні відомості про кіммерійський етнос, вказується його прабатьківщина, локалізація в різні періоди, шляхи переміщень, участь у певних історичних подіях, археологічна культура, розглядається питання мовної та етнічної належності народу. Потребами лінгвістичного аналізу зумовлено розгляд мовно-писемної ситуації в місцевостях, де діяли кіммерійці. У дослідженні прослідковано процес появи фонетико-орфографічних нашарувань на первинну форму етноніма, зібрано й проаналізовано етимології оніма, докладно викладено власну концепцію походження назви. Вивчаються семантичні зміни значення етноніма, їхня залежність від сусіднього оточення народу, характеру і типу джерела, в якому зафіксовано ту чи іншу форму етнічного імені.

Основним об’єктом вивчення в роботі є етнонімія, тому ми вважали за потрібне подати деякі теоретичні положення етноніміки, а потім перейти до безпосереднього аналізу етнічних термінів.

Етноніміка - молода галузь ономастики, тому її теоретична частина перебуває в процесі становлення. Вагомий внесок в її створення зробили О.С, Стрижак, Г.Ф. Ковальов, Н.В. Подольська, О.І. Попов, В.Д. Бондалетов таін. У

своїх працях вони розглядають такі основні теоретичні проблеми: визначення етноніміки, етноніма; поділ етнонімів за групами, мотиви номінації різних народів, критерії та принципи класифікації назв, терміни для позначення різних груп етнонімів (алло-, екзо-, екто-, ендо-, ксено-, автоетноніми), розрізнення назв народу і назв його окремих представників (етноніми та етнофоронімн), місце етноніма серед інших етнічних одиниць, шляхи та можливості переходу онімів з одного різновиду до іншого (етнотопоніми, етнохороніми), співвідношення між етносом та етнонімом.

Зауважимо, що для назв, які виробив народ для іменування самого себе, ми використовуватимемо термін автоетнонім, а для всіх назв, створених для його номінації іншими етносами поза його межами - екто етнонім.

Розгляд етноніма кіммерійці починається з аналізу фіксацій оніма в писемних пам’ятках.

Кіммерійці - народ, який перебував на території Північного Причорномор’я, Закавказзя та Передньої і Малої Азії. Всі джерела, які згадують назву кіммерійці, належать до чужих цьому етносу культурних традицій, а тому можливе не однозначне ставлення до народу і різна інтерпретація відомостей про нього, що й зумовило появу багатьох взаемопротилежних версій його етногенезу. Окрім цього, самі писемні пам’ятки належать до різних типів, різних культур, написані різними системами писемності.

Всі тексти створені на території, яка була зоною активних контактів та міграцій, де перепліталися історичні долі багатьох найрізноманітніших народів. Джерела, які донесли до нас етнонім, дуже різняться й у хронологічному плані. Якщо перші фіксації, що дійшли до нас, можна датувати VIII - VII ст. до н.е. (можливо XIII - XII ст. до н е.), то останні XII ст. н.е., хоча і після цього термін використовувався в роботах і текстах історичного характеру. Той факт, що ця назва збереглася не тільки в Гомера, Геродота та інших античних авторів, а й у пам’ятках Малої та Передньої Азії і Близького Сходу, незаперечно свідчить що вона належить до етнічної номенклатури, яка активно функціонувала в давнину і була загальновідомою.

Кіммерійці не залишили після себе писемних пам’яток, тому ми можемо користуватися епізодичними повідомленнями греко-римських авторів та фрагментами східних текстів. Джерела народів Сходу пов’язані переважно з походами кіммерійців та скіфів у Передню та Малу Азію, Закавказзя. їхньою безперечною перевагою є те, що вони синхронні подіям, які описуються. Повідомлення античних авторів про події кіммерійської історії відокремлені від них не одним століттям і мають характер ретроспективного переказу, але в них помітне прагнення подати цілісну картину етногенезу. Відрізняються ці дві групи текстів ще й тим, що ассирійці наводять документальні факти, а в греків і римлян ми знаходимо описи легендарно-міфологічного типу. Біблійні згадки про етнос теж легендарно забарвлені. Важливо, що грецькі та східні свідчення про кіммерійців перегукуються між собою. Відомості про прямі контакти з цим народом як жителів держав Давнього Сходу, так і мешканців Іонії та малоазійських земель не дають підстав трактувати праці античних авторів як відтворення східних джерел, тобто вони мають самостійне походження.

Термін кіммерійці з’являється в давніх текстах з XIII - VIII ст. до н е. у формі: Кіщлєрюі (вперше в “Одіссеї” Гомера), вже для Геродота (сер. V ст. до н е.) кіммерійці були зниклим народом. Слід зазначити що саме в такій формі ешонім постійно наводиться в творах греків і римлян.

Писемними джерелами Давнього Сходу засвідчено кілька варіантів назви:

1. Gomer, Gomar (у перекладі Септугіани також Gamer) - найдавніша за хронологією фіксація етноніма в Біблії (Книга Буття, “Таблиця народів”, XIII -VIII ст. до н.е).

2. Акк. Gamlr(a) - у розвідувальних донесеннях цареві Сарганові II (між

721 та 715 р. до н.е.). ’

3. Акк. Gimirri, Gimirraiu (форма залежить від аккадської флексії) -вперше згадується 705 р. до н.е. Всі пізніші клинописні варіанти оніма мають саме цю форму. Це передусім запити ассирійського царя Асархаддона до оракула, датовані близько 673 - 672 р. до н.е.

Відомостей писемних джерел замало для відтворення повної та цілісної картини кіммерійського етногенезу, тому виникає природна потреба залучити до розгляду факти та гіпотези, надані не лише лінгвістикою, я й археологією, історією, етнографією, антропологією та іншими науками. Вони допомагають доповнити та уточнити писемні свідчення давнини, усунути суперечності в повідомленнях першоджерел. Такий комплексний підхід широко практикується спеціалістами з історії давніх народів і цілком'виправданий.

Кіммерійці перебувають на межі історії та доісторії. Основними джерелами інформації є писемні та археологічні пам’ятки, тому особливо гострими є проблеми встановлення співвідношення між археологічною культурою та етносом і писемної традиції з археологічними знахідками. З семіотичної точки зору необхідно виявши в обох типах джерел інформацію про тотожні події й процеси етно-культурної історії, які передаються специфічними для кожного типу засобами. Мова йде про взаємоверифікацію, взаємоперегляд повідомлень, які ідентичні за змістом, але різні за планом вираження, за своєю кодовою природою. Тому при дослідженні необхідно вивчати способи кодування інформації як у текстах, так і в археологічному матеріалі.

Дослідники по-різному розуміють повідомлення джерел про територію перебування етносу. У залежності від цього вони розміщують його на землях від Дністра, півдня Дунаю до Керченської протоки, Таманського півострова (Д Самоквасов; М. Фасмер; Б. Граков; П. Смирнов; О. Тереножкін). Дехто віддавав їм місце від Кавказу до сучасних Угорщини та Болгарії Ф. Міщенко, С. Жебелєв локалізували народ тільки на Керченському і Таманському півостровах і Північно-Західному Кавказі.

Існує цілий ряд принципово відмінних та суперечливих гіпотез про прабатьківщину кіммерійців. Більшість дослідників переконана в достовірності повідомлень Геродота та інших авторів (М. Артамонов; О. Тереножкін; В. Іллінська), але деякі вчені зовсім заперечують будь-яку історичну цінність розповідей греків і повну перевагу віддають фактам клинописних джерел. Так, У. Коцолі приходить до висновку, що рання прабатьківщина кіммерійців була на сході і північному сході Урарту, недалеко від країни Манну. М. Сальріні

локалізує етнос та його країну на півдні чи південному сходу озера Урмія; А. Крнстексен - в області Манна, такої ж точки зору дотримується А. Іванчик.

Дотепер науковці не можуть однозначно визначити, яку саме археологічну культуру треба співвідносити з кіммерійцями, найімовірніше, що такою слід вважати зрубну культуру.

Сучасна наука недостатньо уваги звертає на питання багатозначності етнічних назв, це створює додаткові труднощі. Як стало зрозуміло після аналізу використання етноніма авторами писемних пам’яток, у різних традиціях і навіть у контекстах однієї й тієї ж традиції етнонім кіммерійці використовувався для позначення спільнот різного об’єму і рангу. У східних джерелах термін застосовується для називання;

1) власне кіммерійців - окремого племені;

2) широкого кола степових кочових народів - скіфів, саків, массагетів.

У грецьких текстах назва також позначала різні об’єкти:

1) власне кіммерійців - окреме причорноморське плем’я, яке певний час займало панівне становище у військово-політичному об’єднанні народів Причорномор’я;

2) міфічних кіммерійців - міфологічне переосмислення назм етносу, який став елементом космологічної будови світу та уособленням всього потойбічного та північного у свідомості давніх еллінів;

3) все причорноморське об’єднання племен. .

Питання мовної та етнічної належності кіммерійців залишається одним з найдискусійніших. їх вважали кельтами, кавказцями, агатирсами, слов’янами, турко-татарами, тохарами, фригійцями, фракійцями, іранцями. Подібне розмаїття думок зумовлене відсутністю комплексного підходу до етногенезу народу та обмеженнями у виборі матеріалу для аналізу.

Писемні пам’ятки дають нам небагато інформації про кіммерійський етнос. Проблема ускладнюється тим, ідо сам народ перебував на території Північного Причорномор’я, Європи, Кавказу і Закавказзя, Передньої та Малої Азії. До того ж, самі джерела різномовні: шумерські, аккадські, еламські, урартські, давньоєврейські, грецькі, латинські. У більшості названих мов

використовується кілька систем писемності. Все це зумовило необхідність залучити до аналізу лінгвістичний матеріал багатьох мов, врахувати особливості передачі різних звуків на письмі та встановити співвідношення між ними.

Давні народи Передньої та Малої Азії завдячують появою своєї писемності Шумеру. Для аналізу етноніма кіммерійці передусім доводиться звертатися до фонетико-орфографічних особливості аккадської мови, адже вона виконувала посередниці і була центром, з якого клинопис поширювався в сусідні країни, адже з середини III тис. до н е. спочатку разом із шумерською, а в II тис. до не. самостійно, вона функціонувала як єдина офіційна мова Вавілонії та Ассирії і була дипломатичною та літературною мовою всієї Передньої Азії.

У цьому розділі вивчаються мовні процеси в Передній та Малій Азії, характеризуються різні системи писемності, встановлюються співвідношення між звуками у різних мовах, наводяться способи передачі звуків на письмі, з’ясовуються фактори, які могли сприяти виникненню розбіжностей в написанні в грецькій та аккадській формах етноніма (зокрема, початкове к- чи в).

Назва кіммерійців, міфологічно переосмислена пов’язувалася в греків з уявленням про крайню північ, про країну ночі, де знаходиться вхід до Аїду чи Гадесу, з ім’ям триголового хтонічного пса Кербера. У VI ст. у зв’язку з поширенням іонійських епічних переказів по східному і західному Середземномор’ю цей народ зіставляли з межею світу живих і мертвих, тобто вони позначали кінець грецького інформаційного простору.

З подібними ж поняттями пов’язані й спроби етимологізувати етнонім. Його тлумачили як “ті, що лежать у могилах” (від вислову ’еу’єра КЕт0аі “лежати в землі"; “підземні" тои^ лєрі ’прш кеіцеуоц^ П яєрі ’ерау); а також зближували з СЛОВОМ Хб'цєркн “зимові", тобто вбачали в них людей “холодних", “бурхливих”, “жорстоких” та КЕі.цєрюі “пітьма”. Подібні переосмислення пов’язані з тим, що коли з’явилися перші фіксації етноніма, первинне значення оніма було вже втрачене і греки спробували віднайти його залишки, щоб знайти для кіммерійців місце у власній світоглядній моделі світу.

У останній частині першого розділу докладно розглядаються етимології етноніма кіммерійці, з’ясовуються їхні переваги і недоліки. Серед авторів

найвагоміших та найдокладніших концепцій слід згадати А. Крістенсен, О. Трубачова, І. Дьяконова, О. Стрижака. Нами розроблено власну етимологію етноніма кіммерійці. Зазначимо, що нам не вдалося знайти пояснення походження етноніма шляхом пошуку певного слова, з яким можна було б його зблизити формально та семантично, тому варто спробувати розглянути назву народу як композитне утворення, що вже й почав робити О. Трубачов. На нашу думку, в етнонімі слід виділити частини кіц-^і-^а- та р£р-|тіг-|таг-|тег-.У зв’язку з першим компонентом увагу привертає слово *ёЬ(е)ёЬош “земля”, яке споріднене з грец. хбшу "земля” та хетт. іекап і тох. А (кат з таким же значенням. Ми наводимо відповідники цієї лексеми в різних мовах, простежуємо розвиток загальноіндоєвропейської назви землі, вивчаємо фонетичні процеси в основах утворених від цього кореня, доводимо існування форми кіт- із значенням “земля, степ”.

Для пояснення другого компонента доцільним є залучення до аналізу цілої групи слів типу і.-є.*тег - “юнак, чоловік”, д.-інд. тагуа - “людина, чоловік”, д.-перс. тапіуа - “чоловік”, ст.-акк. шег’иш “син”.

У процесі пошуків нами знайдено хеттський апелятив кіш(та)га- “степ, поле”, його ливійський корелят іт(та)га/і “степ, поле” та теонім Ішшагпі -божество поля, степу, і доведено формальну та семантичну тотожність вказаних лексем й аналізованого етноніма.

Таким чином, етнонім кіммерійці має проформу кіштег/ *кіттаг- і с композитним утворенням для першого компонента якого реконструюється значення “земля”, а для другого - “людина, син”. У середовищі давніх народів була тенденція виводити родовід свого народу від першого предка, а свою назву -від його імені, тому в дисертації розглядається зв’язок етнічного терміна та теоніма Іттагпі/* Кіттагпі, який мав семантику “людина; син землі”, “земний”, “степовик”, коли ж онім почав використовуватися у функції етноніма, то термін набув більш узагальненого значення “люди; люди землі”, “степовики”, а це дозволяє віднести назву народу до найдавнішого та найпоширенішого типу номінації етнічних спільностей. Етнонім похідний від антропоніма, тому не дивно що він е композитом, адже словоскладання при творенні імен було типовим для

мов багатьох індоєвропейських народів, та й самі етноніми з давніх часів могли утворюватись саме таким способом. Серед етнонімів, утворених шляхом словоскладання, можна згадати такі оніми: 'Арш^аутої (*агуа-гапиі- “арійське плем’я"), АгуаБраі (‘агуа-аБра- “ті що володіють арійськими кіньми”), ‘Арарокої (скіф. ата-а£Іака "сироїди”), ’АХдаорооі (скіф, аііап-оге - “білі алани”), 5ау5арюі (інд.-іран. dan-dar “ті, які володіють рікою”).

У другому розділі дисертації “Кіммерійська етнонімія” розглядаються інші назви кіммерійського етносу та назви народів, які входили до, складу кіммерійського об’єднання й асимілювали в собі залишки кіммерійців та стали їхнім продовженням. Аналізовані оніми належать до різних хронологічних періодів, різних писемних традицій. Основною структурною одиницею розділу буде окрема стаття для кожного етноніма, в якій здійснюється його комплексне дослідження.

Зазначимо, що назви абії, агави, гіппемолги, та галактофаги використовуються в комплексі. Коментатори та дослідники не заперечують їхнього безперечного зв’язку, а тому йдуть за Гомером і вважають ці терміни назвами одного і того ж народу. Найдавніша фіксація здійснена в XIII - VIII сг. до н е. Вперше вони згадуються в епічній поемі Гомера “Іліада".

Імовірно, що вся інформація про життя вказаних етносів узята з одного або кількох джерел, адже повідомлення античних авторів не відзначаються особливою різноманітністю і різноплановістю, а є в переважній більшості дослівним переказом більш ранніх джерел із незначними і нечастими домішками власних думок та інтерпретацій. Слід зазначити, що всюди дається інформація та роздуми досить реалістичного типу.

Чимало суперечок серед вчених викликає питання етнічної ідентифікації цих народів. Не варто давати однозначну етнічну атрибутацію назвам подібного типу, адже вони могли позначати будь-яку людську спільноту, котра мала незвичний для греків спосіб життя та господарювання. Імовірність називання такими термінами кіммерійців доведено. Варто було б задуматись про місце появи подібних найменувань. Безперечно, що виниклії вони в грецькому середовищі внаслідок знайомства з відповідним господарським ладом. Саме ці

12 . назви функціонували як етнонім доти, доки грекам не став відомий термін кіммерійці. Потім був період співіснування онімів, після чого, імена такого типу побудували скоріше як додатки до загальновідомого етноніма.

Не викликає сумніву грецьке походження етнонімів, вони мають прозору етимологію. На нашу думку, доцільно виводити онім абії з грец. ‘арю£ “без засобів до життя, бідний”, назва галактофаги утворена способом словоскладання від грецьких слів уаХа, усЛакто^, лат. Іас “молоко” та (рстуо^ “ненажера, їдець”, а гіппемолги- від грецьких лексем ‘ілтс.0^ “кінь" та ‘ацє^уш “доїти”. Етнонім агави витлумачують з грец.ауайо^ “достойний здивування, славний, благородний”.

Можливо, що термін агави “дивовижні, славні, благородні” треба розуміти як кальку, переклад широковідомого етноціма *агуа-, а не просто як ідеалізацію одного з північнопонтійських племен.

У статті “Таври” подаються основні відомості про локалізацію, особливості господарського ладу та релігійних вірувань, наводяться фіксації етноніма та похідних від нього утворень у різних джерелах, аналізуються концепції походження назви. На нашу думку, і.-є. лексема *иН від ш-//и - “ перемагати, захоплювати” стала основою для творення назви таврів і первинно етнонім мав вигляд Іага-//*Чига - і означав “сильні, могутні, переможці”. Можна зробити висновок що назва належала до автоетнонімів. Семантично цілком виправданим є називання народом самого себе за позитивними якостями та ознаками. Очевидно, таври були племенем індоарійського походження.

У писемних пам’ятках синдів часто плутали з іншими племенами, намагалися встановити їхню етнічну належність. Ми аналізуємо повідомлення античнім джерел та здійснюємо дослідження фіксацій етноніма.

Меоти - збірна назва низки племен, які жили в Приазов’ї та на Кубані. Цілком очевидно, що меотські племена не були єдині за походженням та мовою Етнонім е спільною назвою релігійно-культового типу для номінації народів, що сповідують один і той же культ. Онім витлумачується як “материнські” з таіаі-|]та-іК Згадаємо в цьому зв’язку й ім’я богині родючості у фракійців -Ма, тобто етнонім можна розглядати і як назву для тих, хто поклоняється богині Ма, -“люди Ма, люди матері (Великої Богині)”.

Термін умман-манда засвідчений в ассирійських та вавілонських джерелах. Його можна віднести до літератури оракульських передбачень. У подібних творах, окремі з яких датуються III тис. до н.е., а також загалом у текстах “високого стилю” наводилися не сучасні авторові чи переписувачеві географічні та політичні назви, а більш давні. В ассирійських текстах VII ст. до н.е. етнонім використовується для називання північних народів, зокрема, кіммерійців.

У дисертації докладно розглядаються можливі етимології етноніма, простежуються впливи на нього сусідніх народів, адже назва тривалий час побутувала в середовищі представників кількох мовних сімей, тобто на ній можуть бути різноманітні семантичні та фонетичні нашарування.

У третьому розділі роботи “Кіммерійська антропонімія” досліджуються імена кіммерійських царів (Тугдамме/Лігдаміс, Теушпа, Сандакшатра).

Кожен етнос має свій антропонімікон. Антропоніии, особливо особові імена є засобами індивідуалізації кожної окремої особи. В межах одного етносу імена можуть повторюватися, що певною мірою стирає, зменшує їхню своєрідність, але на рівні етносу, який діяв у чужому культурному середовищі, як ми маємо у випадку з кіммерійцями, коли з усього антропонімного багатства та розмаїття до нас доходить його крихітна частина, кожне ім’я стає неоціненним скарбом, особливо за умови що ці оніми не запозичені від іншого етносу, а витворені у власному культурному середовищі.

Саме антропоніми можуть допомогти при визначенні етнічної належності племені, його культурного рівня. Суттєво, що до нас дійшли саме царські кіммерійські імена, адже вони у той період майже не повторювались, у кожного правителя підкреслювалися якісь особливо яскраві риси, кожному намагалися дати якомога більш могутнього покровителя. Все це зумовило різноманітність типів і моделей створених імен.

Античні джерела фіксують антропонім Тугдамме//Лігдаміс у формі Лчуйаці^, а східні тексти - Dug-dam-me-i / Tug -dam-me-i. Здавна увагу привертав факт різного написання імені в двох писемних традиціях. З одного боку, ми маємо

14 .

в ньому відмінності у звучанні та написанні, які важко пояснити, а з іншого -яскраво виражену тотожність форм. З цієї причини ім’я ще й досі залишається для вчених загадковим, а спроби пояснити йоїр походження обов’язково пов’язані з необхідністю обрати ту чи іншу його форму. Дослідники намагалися припустити, що варіанти написання антропоніма є результатом описки, тому вони пробували розробити етимології лише на основі однієї форми. У роботі відтворюється можливий розвиток думок вчених, проводиться перевірка їхніх концепцій. З нашої точки зору, жодна з концепцій походження назви не може бути названа вдалою. Ми простежуємо вплив на написання оніма різних орфографій та писемних традицій і доводимо повну формальну тотожність обох форм імені. Слід зазначити, що зміни в написанні були пов’язані і з деякими фонетичними процесами, які відбувалися в середовищі носіїв назви та їхніх сусідів.

Нами розроблена власна концепція походження антропоніма. У підсумку ми прийшли до висновку, що він е композитним утворенням, перший компонент якого треба виводити з д.-іран. sauka- “вогонь”, а другий зіставити з д.-іран. da-“створювати, творити, встановлювати" із доданням суфікса -ті-, -та- чи -man-, пор.іран dami “творіння, творець”, daman “творіння". Отже антропонім набуває загального значення ‘‘створений вогнем; творіння вогню”.

Імена Теушпа та Сандакшатра майже не привертали до себе увагу дослідників, тому доводиться лише вказувати на зацікавлення ними деяких вчених. Коротко розглянемо результати наших спостережень Антропонім Теушпа реконструюється у формі ‘Turusupa і .набуває значення “сильний чистотою”, онім має індоєвропейське походження, але має певні передньоазійсько-закавказькі нашарування. Ім’я Сандакшатра витлумачується як “повелитель блискавки” (від д.-інд ksatria-h “пан” та вірм santh- “блискавка"). Слід додати, що перший компонент імені можна виводити з д.-іран. zantu-“шісм’я”, тоді ім’я набуває значення “повелитель племені”.

У висновках узагальнено підсумки дослідження:

Узгоджені та систематизовані відомості різних наук допомогли з’ясувати мовну та етнічну належність народів, свідчення про які дійшли до нас тільки через описи сусідів, а вони самі не залишили після себе ніякого лінгвістичного

матеріалу, окрім невеликої кількості власних назв. За таких умов особливо ' важливого значення набувають висновки лінгвістичного характеру, вони мають вирішальний та узагальнюючий характер.

На підставі аналізу ономастики кіммерійців можна стверджувати, що самі кіммерійці та інші народи, етноніми яких розглянуто в роботі, були індоєвропейцями, відповідно, їхні мови належали до індоєвропейської мовної сім’ї. Слід відзначити, що кіммерійці мали іранське походження і користувалися іранською мовою. Вони були панівним етносом об’єднання різних народів, на яке поширилася їхня назва. Можна припустити, що об’єднання було поліетнічним, але коло племен, які входили до нього, варто обмежити індо-іранцями та домішками фракійців. Слідів перебування в його складі інших етносів не засвідчено.

Зауважимо, що всі оніми, які увійшли до роботи, мають індоєвропейські етимології, всі вони пояснюються за допомогою лексичного матеріалу та фонетичних процесів індоєвропейської мовної сім’ї, але зазнали впливу мов неіндоєвропейських народів, що зумовлено їхнім функціонуванням в чужих мовно-писемних системах.

Антропонімії та етноніми за своєю структурою та семантикою показові для тогочасної ономастичної системи, вони втілюють у собі основні принципи номінації та структурні моделі, органічно вписуються у світогляд давньої людини.

Дослідження етнонімії показало, що ектоетноніми зазнають менше змін, і їхня проформа реконструюється легше, а для того, щоб перейти до вироблення етимології, автоегнонімів, доводиться спочатку з’ясовувати характер і ступінь чужомовних нашарувань.

Порівняння автоетнонімів та ектоетнонімів підтвердило традиційні відмінності вибору мотиву номінації етносу.

Основні положення дисертації внкладеію в таких опублікованих

працях:

1. Коваленко Н.А. Кіммерійці: Етнос та етнонім.-Харків: Основа, 1998,104с.

2. Коваленко Н.А. Гіпотези походження етноніма сармати || Культура слова. - 1996.-Вип.48-49.-С.91-95.

3. Коваленко Н.А. Скіфи: До етимології назви || Мовознавство -1995.-№2-

З.-С.34-38.

4. Коваленко Н.А. До етимології етноніма кіммерійці || Реконструктивні

можливості ономастики: Тези доповідей і повідомлень наукового семінару .-К..1995.-С.27-29. .

5. Коваленко Н.А. Кіммерійська антропонімія || Проблеми ономастичного словотвору: Тези доповідей наукового семінару.-К.,1997.-С.27-28.

6. Коваленко Н.А. Теоретичні проблеми етноніміки || VII Всеукраїнська

ономастична конференція (1-3 жовтня 1997 р.): Питання сучасної ономастики : Статті та тези за матеріалами конференції. -

Дніпропетровськ, 1997.-С.91.

Коваленко Н.А. Кіммерійська ономастика.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 - загальне мовознавство. - Інститут української мови НАН України, Київ, 1998.

На основі вивчення та аналізу теоретичних робіт, писемних та археологічних пам’яток обгрунтована необхідність застосування системного підходу до кіммерійської проблеми. Розроблено нові етимології етнонімів та антропонімів (таких як кіммерійці, таври, меоти,’ умман-манда, Тугдамме / Лігдаміс, Теушпа, Сандакшатра та інших). Досліджуються різні форми назв, їхня семантика та композиційна структура, фонетичні та орфографічні впливи, специфічні особливості функціонування. Робиться висновок про етнічну ідентифікацію та мову кіммерійців та інших народів. Здійснено системний комплексний аналіз кіммерійського релікту. Пропонується методичний підхід до застосування цього аналізу.

Ключові слова: ономастика, етнонім, антропонім, етимологія, етногенез,

мова.

Коваленко Н.А. Киммерийская ономастика,- Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10-02-15 - общее языкознание Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 1998.

На основании изучения и анализа теоретических работ, письменных и археологических источников обосновывается необходимость применения системного подхода к киммерийской проблеме. Разработаны новые этимологии этнонимов и антропонимов (таких как киммерийцы, тавры, меоты, умман-манда, Тугдамме / Лигдамис, Теушпа, Сандакшатра и других). Исследуются разные формы названий, их семантика и композиционная структура, фонетические и орфографические влияния специфические особенности функционирования. Делается вывод о этнической идентификации киммерийцев и других народов. Проведен системный комплексный анализ киммерийского реликта. Предлагается методический подход к применению этого анализа.

Ключевые слова: ономастика, этноним, антропоним, этимология, этногенезис, язык.

Kovalenko N.A. Cimmerian onomastics.-Manuscript.

The thesis is presented for Candidate’s degree acceding to the specialty 10-02-

15 - “General linguistics”. - Institute of the Ukrainian Language of National Academy of Science of Ukraine, Kiev, 1998. .

The necessity to apply system - based approach to Cimmerian problem is grounded on the basis on research and analysis of theoretical works, written and archaeological sources. The new etymologies of the ethnonyms and anthroponyms are elaborated (such as Cimmerian, Taurian, Meotian, Umman-manda, Tugdamme /Lygdamis, Teushpa, Sandakshatra and other).

The different forms, semantics and composition structure phonetically and orphografical influences, specific features of functioning of the names are investigated. A conclusion is made about the ethnical identification and language of the Cimmerians and other nations. The dissertation gives a system complex analysis of the Cimmerian relict. Methodical approach to apply its analysis is proposed.

Key words: onomastics, ethnonym, anthroponym, etymology, ethogenesis, language.