автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.04
диссертация на тему: Композиционно-стилистическая структура эпиграммыкак типа текста (на материале немецких эпиграмм 17-20 вв.).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Композиционно-стилистическая структура эпиграммыкак типа текста (на материале немецких эпиграмм 17-20 вв.)."

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ _________ім. 1.1.МЕЧНИКОВА---------

На правах рукопису ПЕРЛИНА Юлія Георгіївна

Композиційно-стилістична структура епіграми як типу тексту

(на матеріалі німецьких епіграм 17-20 ст.) Спеціальність 10.02.04 - германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації иа здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ОДЕСА - (996

Дисертацією є рукопис.

Роботи виконана у Дніпропетровському державному університеті. Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор СІЛІН Василь Львович

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор БЕРЕСНЄВ Серіій Данилович; •кандидат філологічних наук, доцент БУКРЕЄВА Лілія Леонідівна

Провідна організація • Харківський державний університет

Захист відбудеться "Г.и " ч м-чю 1996 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради, ишфр К Xі5 «Т І .12 в Одеському державному університеті за адресою: 27(Ю58, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 1 ЗО.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Одеського університету.

Автореферат розіслано 996 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

ТХОР Н. М.

Об'єктом реферованого дисертаційного дослідження є епіграми німецькомовних авторів, починаючи з другої половини 17 ст. і до наших

дній. Це період розвитку епіграматичного жанру в німецькій поезії,-------------

ст ановлення якої відбулося в першій половині 17 ст.

Предмет аналізу - композиційно-стилістична структура епіграми та її важливий елемент - пуант. З привнесенням пуанта в структуру фольклорних і літературних мініатюр, які існували в німецько-мовній поезії до середини 17 ст., - шпруха, емблеми, пріамули і т. ін. -ці мініатюри перетворювалися в епіірами. За три і половиною століття в історії еволюції жанру не раз спостерігалися періоди розквіту й занепаду в зв'язку з природними змінами функцій жанру, його тематики, поетичних розмірів,. архітектонічного оформлення і под. Однак при динамічному розвиткові жанру, що супроводжувався помітною гнучкістю різних параметрів форми і змісту, найважливіша композиційна особливість класичної епіграми - наявність у ній пуанта - залишилась тим стрижнем, який утримує твір у статусі епіграматичного.

Вибір об’єкта і предмета дослідження обумовлений тим, що епіграматична поезія - помітне явище в німецькій літературі. Однак увага до епіграми обмежується часто рамками вступів та післямов до збірників антологій, в яких теоретичних питань специфіки жанру торкаються лише у вигляді окремих міркувань. У спеціальних філологічних дослідженнях феномену епіграматичного належної уваги не приділялося. Жанр епіграми розглядався фрагментарно і .

тільки в літературознавчому аспекті. Порушувалися окремі проблеми:

1) історія становлення і тенденції розвитку німецької епіграми [ Angress 1971, Pfohl 1969, Dietze 1972, Skreb 1977, Weisz 1979 ]; 2) загальні проблеми функціонування епіграматичного жанру в окремі епохи в різних літературах - російській [ Ершов /977, Кушлина 1983, Матащ 1991, Прокопович 1705, Тяпугина 1982 1 ; староірецькій [Чистякова 1974, Beutler 1909 ] ; давньоримській ( Мальчукова 1972 J ; александрійського періоду I Reitzenstein 1893 ]; 3) епіграматична теорія про природу і сутність жанру 1 Herder 1785 - 1786, Lessing 1759, Reiser 19501; 4) епіграматичне мистецтво окремих античних і німецьких поетів [ Мальчукова 1972, Савельева 1950, Усачева 1949,

Brinkmann 1974, Dicize I985,^lcmpel 1917, Rasch 1977, Szyrocki 1964 1 Композиційно-стилістичні особливості німецької епіірами як типу

І

тексту ще не були у вітчизняній філології предметом спеціального вивчення.

Актуальність обраної теми визначається, таким чином, тривалою життєздатністю жанру та його недостатньою вивченістю. Постановка питання про лінгвістичну специфіку епіграми е актуальною і з інших причин: .

1. Жанр епіграми популярний в усіх європейських літературах. Простежується спадкоємність європейської епіграматики з античних джерел та універсальність лінгвостилістичних засобів дотепності в різні епохи в різних літературах. У зв'язку з цим важливо визначити національну своєрідність епіграматики в різних культурах і зокрема німецькій.

2. Локальне питання'про природу епйраматичного пуанта, яке вирішується в роботі, тісно пов'язане з ширшим завданням -міждисциплінарним дослідженням естетичних категорій комічногЬ та дотепності. Детальне вивчення механізму реалізації епіграматичного пуанта може стати ще одним кроком до з'ясування феномену дотепності.

3. Останнім часом Малі літературні форми активно розробляються в дидактичному аспекті І НеНл^іє 1985, Неїшт 197 Ц Завдяки компактності й суворим композиційним канонам вони зручні для аналізу й інтерпретації, повчальні з погляду змісту, містять в собі багатий ілюстративний матеріал лексико-фразеологічного, країнознавчого й культурологічного характеру. Епіграма цілком має всі ці достоїнства. Але вивченню власне дидактичних потенцій епіграми повинен логічно передувати детальний розгляд композиційно-стилістичних особливостей, які створюють такий потенціал.

Основна мета роботи поляї-ає у виявленні композиційно-стилістичних ознак епіграми та описі механізму епііраматичного пуанта. Для цього попередньо вирішуються такі завдання-. 1) визначення епіграми як типу тексту; 2) відмежування епіграми від споріднених малих форм; 3) розробка класифікації епіграм; 4) вивчення історії розвитку епіграматичного жанру в німецькій літературі.

На основному етапі роботи вирішувалися такі конкретні завдання: І) вияв композиційно-стиліфичних ознак, які канонізують структуру типу тексту "епіграма"; 2) визначення композиції епіграми; 3) визначення поняття "епіграматичний пуан т"; 4) вияв.

інвентаризація й опис на різних рівнях найбільш типових прийомів дотепності як провідних алогізмів епіграматичної конвергенції; 5) вияв умов функціонування епіграматичного пуантаГ

_____6) доказ уніїзерсальності традиційних прийомів і засобів створення

епіграматичного пуанти.

У роботі не ставиться завдання дати вичерпний перелік прийомів і засобів дотепності та їх детальний опис. Ми акцентуємо увагу перш за все на алогічній суті провідних прийомів епіграматичної конвергенції ( частина цих прийомів традиційно розглядається в інших типах тексту як засоби образності, а не як алогізми ). "

Матеріалом дослідження послужили більш ніж 4000 текстів з 35 джерел. Основний його корпус складений шляхом суцільної вибірки з ірьох антологій німецьких епіграм, авторських епіграма* тичних збірників відомих класиків К. Верніке, Г. Е. Лессіига, Й. В. Гете, сучасних епіграматистів X. Кайша, Р. Штраля, В. Функе. До аналізу залучені також твори з тематичних та різноманітних поетичних збірників, сатирично-гумористичного журналу Eulenspiegel за 19861990 p.p. Намагання виявити і простежити наскрізну закономірність загального порядку спонукає до роботи з епіграматичним матеріалом, не зважаючи на часові відмінності, на ранги і відомість авторів. Завдання полягало в тому, щоб виявити те спільне, що дозволяє називати твори 17 сг„ наприклад, Ф. ф. Логау, однаково, як і 20 ст., наприклад, В. Функе, епіграмами.

Для аналізу складена контрольна вибірка кількістю 280 одиниць з типових творів, наведених у більшості епіграматичних збірників, а також цитованих у спеціальній літературі з різних приводів як класичні зразки епіграм. На користь достатності й вірогідності вибірки свідчит ь т ой факт, що поповнення ЇЇ новими прикладами не призводить до виявлення якісно нових показників. Для ілюстрації описуваних явищ в основній частині дисертації використано 44 епіграми, в додатках наведено 60 аналогічних прикладів та 17 мініатюр гібридного характеру.

Теоретичною основою дослідження послужили положення вітчизняної та зарубіжної стилістики, зокрема з праць Е. Г. Різель, Є. І. Шендсльс, М. П. Брандес, 1. В. Арнольд, Ю. М. Скрсбнєаа, Б. Зандіг; лінгвістики тексту - І. Р. Гальпсріна, В. Хайнсманна і Д, Фівегера, К. Брінкера, X. Гросса. Ракурс виконання роботи

З

лінгвостилістичний. Ця робота с першою спробою комплексного розгляду композиційно-стилістичних особливостей німецької

епіграми. Систсмно-інтегрований підхід до об’єкта дослідження

продовжує, як на нашу думку, цикл праць у руслі вітчизняних досліджень стилю малих форм - німецької та англійської віршованої пародії І Салова 1982, Усачева 1975 І німецького афоризму [Манякина 19801 німецької прозової (Анненкова 1974 ] і віршованої байки І Пихтовникова 1992 І англійської сентенції [ Садовая 1976 1, англійського памфлету І Куцый 19801 німецького репортажу [ Рахимов 1980 І німецької і французької епістолярної прози І Кецба 1973, Мисишина 19891 німецького комюніке [ Иваненко 1987 І англійського інтерв'ю І Заигрина 1988 І німецького анекдоту І Гонтар 1995, Савченко 1994 і

Методологічною основою дослідження с положення про єдність форми і змісту, поняття про органічну єдність елементів і цілого Ьж. організованої системи, а також діалектичний метод, який передбачає аналіз усіх явищ у динаміці і взаємодії, що відповідає процесуальним аспектам мовленнєвої діяльності.

Основним методом є метод комплексного аналізу тексту, який включає а) безпосереднє спостереження і попередню класифікацію матеріалу; б) комунікативно-стилістичну інтерпретацію; в) традиційний лінгвостилістичний аналіз тексту; г) аналітичний опис композиційно-стилістичних ознак типу тексту "епіграма” за релевантними у кожному випадку рівнями. Композиційно-стилістичні ознаки виявлені індуктивно-дедуктивним шляхом у поєднанні формальних процедур з інтуїцією. У процесі аналізу конкретного матеріалу вони потім перевіряються і підтверджуються.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що 1) дано визначення поняття типу тексту "еніїрама" і здійснено його відмежування від споріднених малих форм; 2) запропонована класифікація епіграм за тональністю, яка превалює в творах; 3) виявлені композиційно-стилістичні ознаки тину тексту "епіграма", іцо конституююсь композиційну побудову епіірам. і на цій основі роцчЧйіено визначення композиції епіірамагичних текстів; 4) на широкому фактичному матеріалі за весь час існування жанру в німецькій поезії здійснено комплексний багатиаспсктний аналіз мовно- f композиційно-стилістичних особливостей спііраматичних

творів; 5) розроблено визначення центрального в епіграматиці поняття - пуанта - й описана його локутивна структура як одного з

------nil дів стилістичної конвергенції; 6) виявлена взаємозалежність

специфіки реалізації еніїраматичнош пуанта й тональності твору.

Теоретичне значення дослідження полягає в подальшій розробці концепції про ієрархію стилістичних систем і основних текстологічних одиниць, загальної типології текст ів, типології композиційних форм художніх текстів, а також епііраматичної теорії та теорії комічного.

Практична цінність дослідження визначається тим, що сформульовані в роботі висновки можуть бути використані для написання навчальних посібників, у лекційних курсах із стилістики, спецкурсах з лінгвістики тексту, на практичних заняттях з аналітичного читання, а також у курсових, дипломних і дисертаційних працях.

Апробація роботи здійснювалась поетапно за окремими проблемами на 1) всесоюзному науковому семінарі "Методологія соціокультурного вивчення літературних напрямків" ( м. Дніпропетровськ, 1989 р. ); 2) спільній науковій нараді Інституту

мовознавства АН СРСР і Дніпропетровського університету "Когнітивна і комунікативна структура тексту. Функціональний аналіз" ( м. Дніпропетровськ, 1991 р.); 3) міждержавній науковій конференції "Комічне в світовім літературнім процесі 20 ст. ( м. Харків, 1992 р. ); 4) Другому з'їзді германістів Словаччини "Neue Ansatze im Unterricht Dal’’ ( м. Нітра, 1994 p. ) і 5) Другій конференції українських германістів "Richllinien flir Curricula an ukrainischen Bildungseinrichtungen" ( м. Київ, 1994 p. ). Результати дослідження обговорювались також на щорічних наукових конференціях за підсумками науково-дослідної роботи Дніпропетровського держуніверситету в міжкафедральннх секціях з стилістики, теорії і методики викладання німецької мови ( м. Дніпропетровськ, 1990-1993 ). Основні положення роботи висвітлені в 8 публікаціях загальним обсягом біля 2 друкованих аркушів.

На чихнет наносяться такі положення:

І. Тип тексту "епіірама" - не сиихронио-ціахроннс ядро епіграматичного жанру, яке складається і типових епіірам - віршозаикх творів сатиричної умориггично-медитатинноі' тональності { частіша одна з них прсиалкч: ). Комно жііійно-стилістичною домінантою

типу тексту "епіграма” е сукупність взаємообумоалених текстоутво-рювальних ознак: озаглавленість, двочастинність, напруженість і пуантованісгь.

2. Тип тексту "епіграма" об’єднує в собі семантичні підтипи, що розрізнюються за тональною маніфестацією: І) сатиричний,

2) гумористичний, 3) медитативний.

3. Композиція епіграматичного тексту являє собою систему з трьох взаємопов'язаних текстем - заголовка, експозиції та клаузули, тема-рематична інтеграція яких характеризується інтенсифікованим напруженням; останнє сприяє реалізації пуанта.

4. Константність композиційної структури епіграматичних текстів стилістично значуща і сама по собі є засобом комунікативного впливу, який формує у реципієнта структурне очікування певноїр типу тексту.

5. Композиційно-семантичним стрижнем епіграми є пуант, який матеріалізується в конвергенції традиційних прийомів дотепності і засобів експресивності, серед яких обов'язковими і провідними є алогізмн.

6. Техніка створення пуанта в різних підтипах епіграматичних текстів неоднакова. Взаємозалежність механізму реалізації пуанта і семантичного підтипу епіграм регулюється набором мікролрийомів у конвергенції.

7. Умови функціонування пуанта: 1) обов'язкова наявність у конвергенції не менше двох алогізмів; 2) віршове оформлення тексту; 3) зосередження комунікативно навантажених стилістичних елементів в експресивній кінцевій позиції тексту.

Структура роботи визначається провідним напрямком (аналіз за композиційно-стилістичними ознаками на різних рівнях ), основною метою та конкретними завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, двох частин, перша з яких включає дві глави, а друга-три, висновків, додатків та списку джерел теоретичного і фактичного матеріалу. Обсяг основної частини становить 174 друковані сторінки.

У вступі обгрунтовується доцільність розробки теми, її актуальність і новизна, визначаються мета, завдання і методи, теоретичне та практичне значення дослідження, формулюються основні положення, які виносяться на захист.

У першій частині дисертації досліджується, інваріантний_________________

конструкт типу тексту "епіграма" ( ТТЕ ) як підсистеми епіграма-

—-----тнчного жанру, його синхронно-діахронне ядро, що позбавлене

синкретичних утворень і складається з типових епіграматичних текстів ( ЕТ).

У першій главі пропонується класифікація типових епіграм на семантичні підтипи, що розрізняються за тональною маніфестацією:

І) сатиричний, 2) гумористичний, 3) медитативний.

і загальновизнаний тип епіграм. Сатирична епіграма висміює зображуване явиїце як цілком негативне за своєю суттю. Лінгвістичні

семантичному, синтаксичному, композиційному і глибинно-смисловому. Яскраво виражена сатирична тональність твору виникає в результаті різкого розходження переважно позитивної ( у загальноприйнятому розумінні ) естетичної цінності об'єкта і перебільшено негативної (суб’єктивної) оцінки його епіграматистом. За рахунок вживання лексем, які містять негативну емотивну оцінку, сатиричний ЕТ може сприйматися як більш відкритий ( ніж гумористичний і медитативний ) гротескно-карикатурний текст. Дисгармонія в оцінках може бути виражена як імпліцитно, так й експліцитно. Парадоксальні ситуації конструюються епіграматистом штучно в навмисне деформованій формі.

епіграматиці. Гумористичний ЕТ - це "дружній шарж" на окремий несугтевий недолік об'єкта, який в цілому сприймається позитивно. Гумористична тональність створюється незначним розходженням між об'єктивною естетичною цінністю предмета і власне естетичною оцінкою його епііраматнсгом. Витриманість гумористичного тону відчувається на всіх рівнях. Лінгвістичними сигналами гумористичного тону є перифрази, контекстуальні антоніми, трансформації фразеологізмів, порівняння. Концепт твору містить натяк на необхідність коректування високої оцінки, що 'традиційно ( але помилково ) дається предмету, на задовільну, якої реально заслуговує в цілому позитивний, але де а чому досить посередній об’єкт. Цс досягається за рахунок індуціюваїшя, тобто прояву її семантичній структурі комунікативно навантаженої

культивується як найбільш характерний

сигнали сатиричного типу виявляються на різних рівнях: лексико-

менше поширений у німецькій

лексеми оказіональної негативно-оцінної семи. Епііраматист лише підмічає існуюче реально відхилення від норми і підкреслено опукло демонструє його в тексті з метою розважити читача.

Медитативний піптип ТТЕ - група ліричних творів, яка не відповідає традиційним уявленням сучасного читача про епіграму, але емпірично релевантна і яка визначає своєрідність німецької національної епііраматики. Медитативні епіграми - цс серйозні рефлексії морально-філософської тематики із згладженим пуантом. Медитативна тональність організується засобами різних рівнів. Лінгвістичними сигналами медитативного тону може виступати гномічний теперішній час дієслів, що служить для позначення позачасових і позалросторових відношень, інакомовна образність, типізація безіменного ліричного суб'єкта. Медитативна тональність створюється незначним дисонансом між традиційно вишкою естетичною цінністю об'єкта і досить несподіваною власне естетичною суб'єктивною оцінкою його реципієнтом. Епіграматист не конструює парадоксальну ситуацію спеціально, а тільки пильно підмічає неординарну грань предмета і висвічує її в незвичайному ракурсі з мстою спонукати реципієнта до критичної переоцінки певного боку явища. Елемент медитативності обов'язково присутній в кожній епіграмі, навіть явно сатиричного характеру, що пояснюється традиційним комунікативним завданням ЕТ -схилити реципієнта до критичного переосмислення явищ реальної дійсності.

У другій главі виявляються й описуються основні композиційно-стилістичні ознахи типових епіірам: озаглавленість, двочастинність, напруженість і пуангованість.

Комдозишйно-стилісти'Щ_______шіша_____Першим

опорним текстоутворювальним елементом ЕТ є заголовок. Залежно від семантичних зв'язків заголовка з ЕТ. а також форми і ступеня актуалізації в ньому концепта епііраматичні заголовки поділяються на І) заголовок-символ, 2) заголовок-конкретизатор, 3) заголонок-дескрипцію, 4) заголовок-антитезу, 5) загаловок-іронію. 6) заголовок-натяк і 7) заголовок-концепт. Останні 4 групи заголовків обов’язково ( а перціі дві факультативно ) беруть у часи, у реалізації епіірама-тичного пуанта. Заголовки ТТЕ виконують перш за все загальні ( властиві заголовкам інших тинів тексту ) функції -

репрезентативну,-----функцію організації читацького сприйняття,

номінативну, текстоутворювальну. Серед часткових естетичних функцій переважають функція прагматичного оператора епіграматичного тексту, інтригуюча, інакомовна, іронічна, конкретизуюча, оцінна, характеристична, концептуальна, функція типізації і художнього узагальнення, функція програматора ефекту нездійсненого сподівання. .

Композиційно-стилістична ознака " лвочастинність". Власне текст епіграми включає дві обов'язкові частини - текстемн експозицію і клаузулу, які розмежовуються за змістовно-логічним і комунікативно-прагматичним принципами членування ( порушення семантичної когерентності, зміна авторської модальності ). Головна функція кінцевої позиції клаузули - найактивніша участь у комунікативному розгортанні ЕТ. Ілюстрацією до сказаного може служити така епіграма:

AnCeler , Заголовок

Du machst drcibundert Vcrs, cb als ich drci gcmacht. Експозиція F.in Lorbeerbaum wSchst spat, ein KUrbs in einer Nacht. ( Клаузула

/ Gryphius A. /

Корпус ЕТ, якому дано формульний заголовок із семантично порожнім іменем референта, включає дві частини. Межа між першою і другою текстемами легко встановлюється за змістом і підкреслюється граматико-синтаксичними і фонетнко-інтонаційними показниками. Перша тскстема повністю збігається з кінцем цілого розповідного речення, пунктуаційно оформленого крапкою, і одночасно - із кінцівкою вірша. Наступна текстема займає другий віршовий рядок. У синтаксичному плані вона представлена стягненням двох нр<.>стих речень в одне складне з безсполучниковим зв'язком. За значенням клаузула є коментарем до експозиції, вираженим несподіваним для даного контексту порівнянням темпів росту лавра і гарбуза. Незважаючи на відносну автосемантичність ( як граматичну, так і значеннєву ), ні перша, ні друга текстеми, взяті окремо, не здатні привести читача до висновку про бездарність Целера як поета, до цього реципієн т приходить сам, прочитавши весь ЕТ.

тичний характер релиційної структури ЕТ виражається специфічним полем смислової напруженості між текстемами. Відправник мовлення

свідомо нагнічує читацьке сподівання найважливішої в комунікативному плані інформації комплексом прийомів і засобів різних рівнів, які діють одночасно. Найбільш помітними й інтенсивними серед них є концесія, ретардація, анжамбемент й експресивна кінцева позиція тексту. Потужним джерелом емоційно-смислового напруження е бімодальність ЕТ, під якою тут розуміємо одночасну реалізацію двох взаємовиключаючих модальностей експозиції і клаузули, які репрезентують "роздвоєність" текстового референта на "позитивний і негативний боки", наприклад:

Manchem

Dein Haupt ist des Verstandes Klause; / - позитивна оцінка

Allein der Herr ist oicht zu Hause. / - негативна оцінка

/ Haug J. C. F. / '

Закономірним результатом зіткнення двох протилежних модальностей ЕТ є переростання авторської суб'єктивно-оцінної модальності, імплікованої в заключній текстемі, в загальнотекстову модальність.

Специфічним для реляційної структури ЕТ є не тільки інтенсифіковане ( порівняно з іншими типами тексту - шпрухом, гномою, афоризмом, прислів'ям) комплексом спеціальних прийомів і засобів поле напруженості, але й основна мета - створення еріграматичного пуанта, а також спосіб розрядки напруженості в результаті реалізації пуанта - ефект нездійсненого сподівання. На змістовному рівні тексту формула нездійсненого сподівання проявляється в різних значеннєвих варіантах, іронічна суть яких зводиться до поняття "удаваний". Ефект нездійсненого сподіваний -це загальна перлокуція мовленнєвого впливу в усіх трьох підтипах ТТЕ. Такий ефект створюється і підтримується різноманітними мовностилістичними засобами і може досягати різного ступеня інтенсивності - від ледь відчутного в медитативних до дуже сильного в сатиричних ЕТ. Для досягнення максимального ефекту експозиція повинна бути подовженою і максимально передбачуваною, а клаузула -скороченою і при цьому імплікувати оптимально великий об'єм непередбачуваної змістовно-концептуальної інформації. Епіграми, в яких клаузула помітно довша за експозицію, естетично недосконалі.

Кошкнішійно-стилістична ознака "пуантованість" маніфестує обов'язкову наявність у структурі ЕТ епііраматичного пуанта. Пуант -

це ^омпозиційно-семантичний стрижень, який визначає домінуючу текстову локуцію 'ГТЕ. Механізм реалізації пуанта досить складний, оскільки в ньому діють різноманітні стилістичні прийоми і засоби різних рівнів, які конвергують у багатьох варіаціях.

Константна композиційна структура ТТЕ стилістично значуща і вже сама по собі може розглядатися як засіб комунікативного впливу на читача, у якого формується структурне сподівання на певний тип тексту,

У структурному плані епіграматичний текст можна визначити як чітко організований віршований ( частіше ) озаглавлений твір з позначеною двочастннною композицією, в межах якої встановлюються облігаторні відношення інтенсифікованої напруженості, націлені на створення епіграматичного пуанта; результатом дії пуанта і розрядки напруженості е ефект нездійсненого сподівання.

Друга частина дисертації присвячена описові реалізації епіграматичного пуанта. Під пуантом ми розуміємо результат дії конвергенції традиційних стилістичних прийомів дотепності і засобів експресивності ( які взаємодіють у різних варіаціях ), серед яких обов'язковими і провідними є алогізми.

Епіграматичний пуант як конструктивний, .макроприйом несе значне функціональне навантаження, складає ядро , епіграми і пронизує весь ЕТ, на відміну від кількох автономних стилістичних прийомі», що входять у пуант як його складові частини. Всі інші елементи текстового простору епіграми підпорядковані створенню пуанта. Приклад:

Lobspruch des schOnen Geschlechts І Заголовок Wir Manner stecken volier M3ngel;

Es leugne,.wer es will! , . . .

Die Weiber gegen uns sind Engel. Експозиція

Nur taugen, wie ein Kenner will,

/ Lessing G. E. /

У наведеній епіграмі дотеп стає відчутним у результаті взаємодії таких прийомів, як; 1) несподіваний поворот думки за принципом удаваного посилення і протиставлення; 2) градація; ’

Клаузула

3) натяк; 4) іронія; 5) концесія; 6) метафора; 7) зіткнення різностильових елементів; 8) мейозис із літотою; 9) ретардація; 10) експресивна кінцева позиція комунікативно навантажених лексем; 11) зчеплення. З них сім є алогізмами різних рівнів: 1), 8) -прийоми глибинно-смислового рівня, а 3), 4), 5), 7) і 9) - лексико-синтаксичного.

Системний підхід до аналізу твору дозволяє вичленувати реле-вантні для епіграматичних творів алогізми двох рівнів: глибинно-смислового рівня і зовнішньомовленнєвого, тобто лексико-сингаксичного. Відповідно до матеріалу друга частина дисертації поділена на три глави.

У першій главі розглядаються прийоми і засоби реалізації пуанта на глибинно-смисловому рівні: 1) несподіваний поворот думки, 2) гротеск,

3) парадокс, 4) удавані аналогії, 5) удавані антитези в їх різноманітних модифікаціях.

У другій главі описуються прийоми, що порушують лінгвістичні пресупозиції і тому розглядувані як алогізми лексико-синтаксичного рівня: 1) каламбур, 2) несподіване зіткнення понять, 3) несподіване зіткнення форми і змісту в їх численних підвидах.

Кожен окремий прийом бере участь у формуванні макроприйома; всі прийоми об’єднуються в пучок для досягнення ефекту нездійсненого сподівання. Пуант - це не механічне поєднання випадкових прийомів, а органічна єдність певних конституєнтів, у якій словесна оболонка і смисл взаємодіють, впливають один на одного. Тому важливою характеристикою пуанта є єдність структури, змісту і перлокутивної сили.

Здійснений в дисертації аналіз великої кількості епіграматичних текстів спростовує загальноприйняту думку про пуант як дотепну кінцівку епіграми. Безперечним є уільки висунення найбільш помітного, стрижневого алогізму в експресивну кінцеву позицію тексту. Допоміжні прийоми створення дотепу розміщуються в усіх текстемах ЕТ і служать для нагнітання комунікативної напруженості. В точці комуляції останньої має місце колапс схеми читацького спрдівання. Тут починається заключна текстема ЕТ -клаузула. Таким чином, пуант як макроприйом композиційного рівня, утворений конвергенцією дрібних прийомів різних рівнів, відрізняється від клаузули як заключної тскстемн ЕТ, в якій

локалізуються провідні алогізми пучка. Позиційне_________розміщення

провідних алогізмів хонпергенції в експресивній кінцевій позиції створює рематичну домінанту пуанта. Створення такої гіперреми здійснюється відповідно до універсальних синтаксичних способів загострення комунікативних акцентів у реалізації авторської інтенції.

У третій главі другої частини виявляється специфіка реалізації пуанта в різних семантичних підтипах епіграм. .

У сатиричному піїїтипі ЕТ пуант - цс уїдливий дотеп, що створюється потужним пучком прийомів ( від 4 до 10 ), в якому домінують алогізми ( від 2 до 7 ) глибинного рівня. Алогізми зовнішнього рівня відіїрають підпорядковану роль, а засоби образності беруть участь в інструментовці пуанта. Парадоксальні ситуації конструюються епіграматистом штучно і бувають представлені в гіпертрофовано перебільшеній формі за формулою "В житті так не буває!" .

У гумористичному пінтипі ЕТ пуант - це оригінальний жарт, що створюється незначною кількістю прийомів (від 2 до 6 ). Провідними є алогізми зовнішнього, лексико-синтаксичного рівня ( від 1 до 3 ). Алогізми глибинного рівня присутні в пом'якшеній формі. Гумористична тональність створюється збалансованим пуантом, у структуру икот входить однакова кількість алогізмів кожного ріння. Парадоксальна ситуація помічається автором у реальній дійсності і тільки злегка гіперболізується за формулою "В житті іноді трапляються й такі курйози!"

в своєрідному відбитті споглядально-філософського роздуму. Ефект нездійсненого сподівання досяі-ається за рахунок алогізмів переважно глибинного ріння ( від 1 до 3 алогізмів у загальному пучку прийомів кількістю 2-6 ). Автор рефлексії не конструює пара- . доксальні ситуації спеціально і не перебільшує ті, що е, а тільки висвітлює помічені під незвичним кутом зору за формулою "В житті гак і бувас'"

Взаемо іалсжність механізму реалізації епіграматичного пуанта і семантичного підтипу ЕТ регулюється набором мікроприйомів у конвергенції: чим алогічмішс за своєю суттю провідні прийоми і чим більший контраст між предметами, які зіставляються і асоціюються.

пуант - це оригінальна дотепна думка

тим гостріший комізм і глибша рефлексія. Пом'якшений варіант невідповідностей з незначним контрастом виступає у формі м’якого гумору або притишеної медитації.

Константними умовами створення епіграматичного пуанта е:

1) наявність у конвергенції не менше двох алогізмів; 2) віршоване оформлення тексту; 3) зосередження комунікативно навантажених стилістичних елементів в експресивній кінцевій позиції тексту.

У висновках викладені основні результати, робиться загальний підсумок дослідження і намічаються перспективні лінії подальшої розробки порушених у дисертації проблем.

У додатках вміщені матеріали, присвячені вирішенню попередніх завдань літературознавчого характеру: 1) короткий історико-

літературознавчий огляд епіграматичного жанру в німецькій літературі;

2) визначення поняття "епіграма"; 3) відмежування епіграми від споріднених літературно-художніх малих форм; 4) екскурс в історію розвитку епіграматичного пуанта; 5) тексти епіграм, наведених як додатковий ілюстративний матеріал; б) схема, яка ілюструє співвідношення епіграми як жанру й епіграми як типу тексту; 7) список використаних у роботі умовних скорочень. Загальний висновок дослідження робиться з урахуванням матеріалу додатків.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Некоторые композиционные и стилистические особенности приамулы - ранней формы немецкой эпиграммы // Языковые единицы в парадигматике и синтагматике: Сб. науч. тр. - Днепропетровск: ДГУ,

1990. - С. 91 - 99.

2. Лннгвостилистичсская характеристика немецкой эпиграммы как типа текста II Языковые единицы в парадигматике и синтагматике: Сб. науч. тр. - Днепропетровск: ДГУ, 1990. - С. 129 -132 (у співавторстві).

3. Эпидейктичносгь как тексто-сгилистический признак немецкой эпиграммы (функционально-стилистический аспект) // Функциональная семантика: Сб. науч. тр. - Днепропетровск: ДГУ, 1991. - С. 114 - 118.

4. Медитативность как тексто-стилистический признак типа текста ’апиграмма" ( на материале немецких текстов гномы и эпиграммы ) II Дел. в ИНИОН АН СССР. - № 42486 от 23.07.1990. - 20 с.

5. Специфика перлокуции эпиграматического текста И Деи. в ИНИОН АН СССР. - Н> 42487 от 23.07.1990. -13 с. (у співавторстві).

6. Напряженность как тексто-стилистический признак

эпиграмматического текста // Когнитивная и коммуникативная структура текста. Функциональный анализ:Тезисы научного совещания. -

___ Днепропетровск^ октябрь 1991. - М.: Ин-т языкознания АН СССР,

1991.-С. 35- 36.

7. Пуантированность как тексто-стилистический признак эпиграмматического текста // Комическое в мировом литературном процессе XX века ( Художественная практика и проблемы научного осмысления ): Тезисы докладов и сообщений межгосударственной научной конференции (8-10 октября 1992 г.) - Харьков: ХГУ, 1992. -С. 40-41.

8. Einige textlinguistische Ansltzc zur Vermittlung dcr litcrarischen Klcinformen im DaF-Untcrricht { am Beispiel der Textsorfe "Epigramm" ) // Neue AnsAlze im Unterricht Deutsch als Fremdsprache: HOren, Sprechen, Ixsen, Schreiben: Thesenband der 2. Tagung des Verbandes der Deutschlehrcr und Germanisten der Slowakei. - Nitra: Pfldagogischc Hochschule und Landwirtschaftliche Hochschule, 25. - 28. August 1994. -

S. 115.

SUMMARY

Yu. G. Pcrlina. Compositional and stylistic structure of epigram as a text type ( on the material of German epigrams of 17 - 20 c.c.)

Dissertation Thesis for the Degree of Candidate of Philology in Speciality 10.02.04 - German Languages. ( German language ), Odessa State University, Odessa, 1995. '

The dissertation manuscript and eight publicationes containing the compositional and stylistic peculiarities of German epigrams as a text type are submitted to defence. The classification of epigram according to the prevailing tonality in them with subdivision into groups: satirical, humoristic and meditative has been made, compositional and stylistic characteristics of the German epigram have been defined. The locutive structure of point as one of the types of stylistic convergence as well as the interdependence of specific features of realization of epigrammatic point and tonality of the work have been revealed.

АННОТАЦИЯ

Перлина Ю. Г. Композиционно-стилистическая структура эпиграммы как типа текста ( на материале немецких эпиграмм 17-20 вв.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических, наук по специальности 10.02.04 - германские языки (немецкий язык). Одесский гос. ун-т, Одесса, 1995.

Защищается рукопись диссертации и 8 публикаций, содержащие исследование композиционно-стилистического своеобразия немецкой эпиграммы как типа текста. Предложена классификация эпиграмм по превалирующей в них тональности на подтипы: сатирический, юмористический и медитативный. Определены композиционностилистические признаки немецкой эпиграммы, разработано определение композиции эпиграмматических текстов и описана лосутивная структура пуанта как одного из видов стилистической конвергенции. Выявлена взаимозависимость специфики реализации эпиграмматического пуанта и тональности произведения.

Ключові слова: тип тексту, композиція епіграматичного тексту, композиційно-стилістична ознака, текстема, експозиція, клаузула, бімодальність, пуант, конвергенція, алогізм, тональність, ефект нездійсненого сподівання.

~7

Тип.гЬгі/_ілс У/38 400