автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Критический анализ взглядов "механистов" и "диалектиков" 20-х годов на проблемы новой философии

Полный текст автореферата диссертации по теме "Критический анализ взглядов "механистов" и "диалектиков" 20-х годов на проблемы новой философии"

' '■ Дніпропетровський деркавний ^ <■ ■

~ ' ■ університет

•'■■‘і і . На правах ругопи

ГОСКЛЛЕНКС Сергій МиколайоЕиь:

КНЖЧШЙ АНАЛІЗ ІЮГОДІЗ "МЕХАНІСТІВ"

І "ДІАЛЕКТИКІВ" 20-х РОКІВ НА. ПРОБЛЕМИ НОВОЇ ФІЛОСОФІЇ

03.00.03 - історія філософії

А В Т О Р £ І Е Р А І дисертації на здсоуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Дніпропетровськ

1993

Дисертація е рукогас

Робота виконана на кафедрі філософії Полтавського державного педагогічного інституту ім.З.Г.Нороленха

Науковий керівник: ■

доктор філософських наук, професор ШЧКО І.В.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор ГОРДІЄНКО А.Т. кандидат філософських наук, доцент КОШАРНІЙ В.П.

Провідна організація - Український хіміко—технологічний університет /«.Дніпропетровськ/ .

Захист відбудеться

п/£_п

грудня 1993 року о /3 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 053.24.06 прі Дніпропетровському державному університеті /320625, н.Дніпропетровськ, Ю, пр.Гагаріна, 72, корп. І, ауд.604/.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці університету /320 м.Дніпропетровськ, вуллазакова, /,

Автореферат розісланий щУ€п листопада 1993 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Серед гостро актуальних проблем нашого сучасного життя е активе не тільки ккнакшвкдие подолання глибокої економічної кризи та хаосу, але й осмислон-’ ня тих культурно-духовних, філософських орієнтацій, які так необхідні для зростанні: національної самосвідомості л»дей, їх громадянської активності, відродження цінностей духовного жулик та культури.

Зараз наша філософія знаходиться в процесі глибоких перетворень, але необхідну для цього роботу самокритики повинні виконувати самі філософи, не чекаючи, коли її хтось розпочне Tit НИХ І И°. ПКОДУ їх професійній ГІДНОСТІ. Філософія ПЗЕї'-.-Шї. яьггкпєрз^ остаточно позбутися елементі? догматизму, пеєвдофі-.їссофгтгу'зд^;, лісі зводилися до апологетичного коментування партійних з’їздів та пленумів, висловлювань партійних лідерів, де ^троти >'-ю своєї критичної, творчо новаторської функції.

Але було і несправедливо оцінювати повністю зміст %zczoia'l 7ї.\: «а;її к.” тііккіі ;ог-:.аг;:зм і апологетику. Ногіть ь т: ««лисі ДЛП чет ««ЮГ булг філософи, які &уміли зберегти ГІДНЗЛ язуко-тл;> -рійь'.ік у сгстзг лтлціх, ке гоступитися жорсткому сплг.гу кон’юнктурних "ситуацій".

Зздихі vx%."’.i7.ocvi для. такого с&і;ооул;окя2 яез&ть у наса:>у Історичному КНІіуЛОМу, у ЯКОУу - особливо У 20-ті роки - ЕИЗНй-чиет.сь ті "критичні точки", у яких, з одного боку, тце зберігався дух свободного дослідження і критики, ставились реальні наукові проб лета, а з ікзогр - уже розпочиналась ідеологізацій філософії, яка породжувала не тільки вульгаризацію і догматизм, але й наклеювання ярликів "інакомислячим", шельмування їх з ідеологічних і політичних позицій. Однією з таких."точок" і була дискусія між так званими "діалектиками" і "механістами". "Механістами" називали тих філософів, які вважали, що діалектичний метод потрібно "вивести" із розвитку природознавства. "Діалектики" ж - ті, які, посилаючись на Г'егеля, зважали, по діалектичний метод вже створений і потребу-і тільки конкретизації і переосмислення в дусі сучасності.

Проблема обгрунтування діалектичного методу, в його матеріалістичному тлумаченні, розроблена основоположниками марксистської філософії. У працях Б.І.Леніна діалектика тлу далась як основа пізнавального процесу і сама революція у фізиці змальо-

гуна^ась як діалектичний стрибок від одного до іншого рівня ■ г.:?н^нкк об’єктивного світу. Проте незавершеність філософського осмислення природознавства Леніним залишала місце, по-перше, для еідновлєння абсолютизації природничонаукового підходу і, по-друге, для повернення до механічного природознавства. Ленін прагнув довести загальну теорію діалектики як методу до рівня :? конкретного управління процесами. А тому й виникла суперечність між вимогами загальної теорії і конкретним її застосування;.:. Потрібно Суло більш глибоке обгрунтування цього методу, враховуючі: необхідність якнайшвидшого розв’язання суперечностей у суспільстві, управління безліччю народжуваних структур. З такого бачення ситуації і еиниігг розглядувала дискусія, наслідки якої трагічно позначилися на подальшій /ах до наших днів/ долі новітньої вітчизняної філософії.

Ступінь наукової розробки проблеми. Леріод радянської іс-іорніго-^ілозсфської думки 20-х років у нашіЕ літературі вивчг-

гглы-'и нздостатньс. Серед публікацій, що більш-менш груь-гоі;.іс-. ссркаїзтіся,даного періоду, слід виділити шеститомник "ііс-іоркл философии"1, Марксистско-ленинская философия и социология ь СССР и европейских социалистических странах. Историко-философские очерки"*' і п’ятитомник "История философии в СССР"^. гіри.: того, в окремих розділах інших колективних праць .радянських істориків, філософії, а також в деяких їх монографі^них дослідженнях ставився цілик ряд питань, які лише торкалися істо-рико-філософської думки 20-х років, але в цілому присвячувалися ііси.ч: проблемам. Так, короткий аналіз історико-філософської думки 20-х і наступних років мав місце у п’ятому томі "йилософ-скоі* энциклопедии" і. статті Е.Богданова, М. Іовчука і В.Кагано-ьа "Философская наука в СССР"^. .

Особливе місце посідас робота радянського дослідника І.Яхс— та "Подавление философии в СССР /20-30-е годы./”, видана у Ньк-

Г“* — — — — — — — — —— — — — ——

А^ив.: История философии: В 6-ти т.- Т.У1.- Книга первая.-М.,19ьЬ.- С.4Ь-41і,-

^иь.: кірксистско-ленинская философия и социология в СССР и европейских социалистических странах. Историко-философские очерки.- Я.; Изд-ВС "Наука”, 2965.- С.149-15сЗ.

Л-ііе.: История философии г СССР: В 5-ти т.- Т.Ь.- Книга зторая.

- іь., ІУоо.- С. 101-113. . • -

^див.: іилософскал энциклопедия: Б 5-ти т.- Т.5.- Ы. ,19/0.-С.567.

Йорку з 196 і році, яка лише через дев'ять років сула опуо.ііхо-зана у московському кур кал і "Болроси фплос сірии". па сьогоднішній день це -їй не здина книга, з якій дазтися глибоким і різнобічний аналіз радянської філософської думки 20-х і 30-х років*.

j даній дисертації розкриваються суть і даерела дискусії мілс "діалектиками" і "механістами" в 20-ті рски, вплив цих угруповань на оцінку історико-філософського процесу Нозоп часу, включаючи праці представників німецької яласшшої філософії. Такий цілісний і систематичний аналіз проводиться у кас фактично вперше. Кілька ж праць, які торкалися цієї тзми, виданих у Росії, не виявляли належної критичності до джерел, із яких зи-ниои самі "діалектики" і "механісти" і насамперед - праць .<ла-сикіз марксизму-ленінізку. У небагатьох працях, в яких висвітлюється суть цієї дискусії /праці В.І.Ксзнофснтова, ь.^.Сліргу-са, Л.М.С.увсроЕа, Б.А.Чагіна, О.В.иІеглова/* говориться лише лро ступінь "відходу" "механістів" і "діалектиків" від принципів марксистсько-ленінської філософії /сама ж вона лигається поза будь-якою критиков/,далі описуються перипетії цієї дискусії та позиції її учасників. Але без розкриття джерел полеміки, її змісту і об’зктивних наслідків для вітчизняної філософії сама дискусія залишається критично неосмисленою.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації е дослідження підходів "механістів" і "діалектиків" до істормко-філософського процесу розвитку матеріалізму в філософії Нового

"Див.: Яхот И. Подавление философии в СССР /20-30-е годы/ /'/попроси философии,- 1991, ',:9.- С.44-68; Я0— C.72-I3S; №11.-С. 72-115.

2

Див.: Ксенофонтов В.И. Ленинские идеи я советской философской науке 2С-х годов: /Дискуссия "діалектиков" с механистами/.-

- Л.і йзд-во Ленинградского ун-та, 1975.- 100 с.; Спиртус Б.Д.

Из истории борьбы с механицизмом в советский период /І9І8-І93І/ //Философские науки, I960, М.- С.94-105; Суворов Л.Н. борьба марксистско-ленинской философии в СССР против буржуазной идеологии и ревизионизма в переходный период от капитализма к социализму.- М.: Лзд-во Московского ун-та, 1961.- 125 с.; Ча-

гин Б.А. Очерк истории социологической мысли в СССР /1917-1969/.

- Л.: Изд-во ЖУ, 1971,- 273 с.; Щеглов А.В. Философские дис-

куссии в СССР в 20-е и вначале 30-х годов //Философские науки, 1967, .76— С. 103-127. " ’

часу та діалектики в німецькому класичному ідеалізмі, з огляду на наслідки їхньої, дискусії для подальшої /аж до наших днів/ долі вітчизняної філософії.

Для реалізації цієї мети автором дисертації вирішуються такі основні завдання:

а/ виявити тлумачення "механістами" і "діалзктиками" філософії Нового часу як джерела матеріалізму і.діалектики в марксистській філософії; . '

6/ показати вузькість і обмеженість самого підходу "меха-ністіз" і "діалектиків" до філософії, в якій вони шукали тільки ступінь її "діалєктичності", з одного боку, та міру ?! "науковості" /як матеріалізму/ - з іншого;

в/ з’ясування того внутрішнього концептуального зв'язку, який існуваз між філософами 20-х років і ленінським /в перше, джерелі - енгельсівськіш/ тлумаченням філософії, фактичним зведенням останньої до універсальної діалектики природи, "суб'єктивним відображенням" якої. о. "діалектичний метод".

Методологічна основа і джерелознавча база дослідження. Критичний, конкретно-історичний аііаліз виступає методологічною основою даної дисертації, головним "методом" тлумачення суті самої дискусії .-"діалектиків" з "механістами" та підходу її представників- до історлко-філософського процесу розвитку матеріалізму в філософії Нового часу, а також діалектики в німецькому класичному ідеалізмі. '

Лише в сучасних умовах заперечення і руйнування тоталітарної системи стаз можливим теоретичне бачення передумов появи самих "діалектиків" і "механістів". Кині найважливішою морально-теоретичною умово» критичного історико-філософського дослідження виступають гуманізм і принцип плюралізму, необхідності "інакомислення" як умови всебічного охоплення реальності та її дійсно об'єктивного дослідження. :

На основі такого критичного підходу дисертантом досліджена історико-філософська концепція радянських філософів 20-х років, виявлені її специфіка та обмеженість на матеріалі праць вітчизняних філософів цього періоду. .

джерелознавчою базою дослідження стали твори видатних представників домарксистської західноєвропейської філософської думки ХУП-ХІХ ст. /Ф.Бекона, Т.Гоббса, Д.Локка, Д.Толацца, Б.Спі-нсз.1, д.Ламетрі, Д.Дідро, Д.Гольбаха, І.Канта, І.Г.Фіхте, ■

Г.Б.і,Гегеля і Л. Фейербаха/, а також праці радянських істориків

філософії 20-х раків /Л.Аксельрод, В.Асмуса, Б.Биховського, '

0.3гр’яза, І.Вороніцияа, А.Де£>оріна, М.Карева, А.Луначареькагс,

1.Луппола, К.!іілзнова, Л.Ческіса та іи./.

Наукова новизна дисертації. Наукова новизна дисертації виявляється насамперед у переосмисленні принципу критичності ь аналізі вибраного предмету дослідг.ення: існч критичність єисту-пає тут засобом подолання догматичних ов філозофств/вакші, таких як ототожнення партійності з' науковістю, фі;.зсофії з ідеологією , абсолютизація методологічного змісту основного питання філософії та ік. Це дозволяє більш глибоко розїфявзтн досліджувану проблему. Лалі, до наукової новизіш з дисертації належить також комплексність - 'ув’язка в єдине ціле дискусії ".уєхяністіе" і "діалектиків" як спроби нового бачення марксистської теорії.

І, нарешті, до наукової новизни в ідесертації відноситься методологічне застосування принципу гуманізму в оцінці робіт філософів Нового часу дослідниками 20-х років. Са?;е т^.'сгй підхід дозволяг бачити всі? однобічність сприйняття текстів цих філосс^із ргдян-ськ!'>.'и дослідш'кзии-маркслстзми 20-х років, зорісч згакичн тіль-кіт на дві лозянії: шукати в цих телктчх "діалектику" і "кзуко-вість", бо, на їх луз/ку,' лияе ді рлси філософії нібито і сприйняла від своїх попередників марксистська філософія.

і&ходг.’сі із завдань дослідження, ка зо.таст виносяться такі основні положення: .

- доведення того, шо вульгаризація філософії, виражена ; позиції "механістів" і "діалектиків”, стала виявом внутрІЕ«ьзї кризи само! "марксистсько-ленінської" теорії, зорієнтованої тільки на "науковість" і об'єктивізм, я результаті чого кедооцїтесалась колосальна важливість людської суб’єктивності я історії, науці, суспільному житті в цілому;

- з'ясування самої позиції "діалектиків" і "механістів",

яка стала в цьому плані виявом реальної відокремленості діалектики і матеріалізму; •

- висвітлення підходів "діалектиків" т ‘’механістів", які дали однобічну й спрощену оцінку матеріал'.іау Косого часу, з одного боку, а з іншого - не змогли дати адекватної оцінки німецькій класичній філософії, особливо філософії Гегелгя: яняо "механісти" взагалі ігнорували значення йога діалектики, то д«-борінці її абсолптизувади, помилково вважаючи II $І25акос до матеріалізму. Тому "діалектики" та їх опбненти не змогли виявити . дійсних зв’язків між марксистською філософією та І! світова*

контекстом;

' - розкриття деяких "прийомів" перекручення та підтасовок

історії філософії в роботах "механістів" і "діалектиків": перебільшення ролі діалектики Спінози для обгрунтування зв’язку між матеріалізмом і діалектико»,- її синтезу в марксистській філософії; перебільшення ролі і місця Даметрі та його впливу на французьких матеріалістів ХУП століття, виходячи лише з того, шо він сам був природодослідником, вченим-лікарем та ін.; ■

- обгрунтування того, що саме той рівень вульгаризації філософії, який виявився в позиції "механістів" та "діалектиків", і насамперед вульгаризації марксистсько-ленінської філософії, став реальною основою породження сталінізму і наступної кризи вітчизняної філософії, незважаючи на негативну оцінку цієї дискусії в постанові ЦК ЬКО/б/ "Про журнал "йод знаменем марксизма” від £5 січня 1931 року. '

Науково-практичне значення дослідження. Основний зміст і висновки дисертації можуть бути використані при читанні курсів світової та вітчизняної філософії, історії України та ін. Гуманістичний контекст критичного підходу, реалізованого автором, може знайти продовження в самокритиці і формуванні економічної науки, соціології, історії, інших гуманітарних і суспільних дисциплінах. Такий підхід важливий також для формування концепції "білих плям історії", розкриття яких дуже важливе для сучасного самовизначення і відновлення позитивних духовно-культурних традицій, необхідних для оновлення нашого суспільства.

Ьсє це, власне кажучи, і обумовило напрямок розробки і зміст дисертації.

Апробація роботи. Основні положення дисертації були ревізовані автором на макаренківських читаннях у Полтавському державному педагогічному інституті іи. Ь. Г.Короленка /Полтава, .

1^91 р./, доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри філософських дисциплін Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському державному університеті іи. Тараса Шевченка /Київ, 1991 р./, а також на засіданні кафедри філософії Полтавського державного педагогічного інституту ім. В.Г.Короленка/Полтава, 1993 р./, використовувались. аззор&з при читанні курсу історії філософії на педагогічному факуі:-те?і ОДНІ ім. із. Г. Короленка /Полтава, 1993 р./. ..

Структура роботи. Поставлені мета і завдання дослідження та

логіка їх вирішення зумовили структуру дисертації. Вона скла- ' дається із Вступу, трьох основних розділів, які об'єднані в шість параграфів, Висновків і списку використаної літератури.

■ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі ставиться проблема, зизяачазться ступінь П наукової розробки, змальовуються шляхи та метод виріпення її дисертантом, формулюються, наукова новизна роботи я положення, які виносяться на захист, а також розкриваються аспекти II практичного використання. • ■

Перший розділ - "Методологічні пошуки з роботах радянських філософів 20-х років". - має ключове значення для розкриття змісту дисертації. Тут сформульовані ідейно-світоглядні, теоретичні та ідеологічні передумови виникнення угруповань "механістів" і "ді&іектиків", показаний їх тісний зв'язок із марксистським /і насамперед - ленінським/ розумінням задач і суті філософії. •

На відміну від досліджень недалекого минулого, з яких автори вбачали у концепції "механістів" і "діалектикіз" тільки відхилення від марксистсько-ленінської філософії - її догматизацію, вульгаризацію або з ревізіоністський ухил, з дисертації розкрито філософські позиції обох угруповань саме через виявлення їх ідейної і теоретичної спорідненості з позицією марксистської філософії. "Діалектики" і "механісти” тільки виявили і абсолютизували ті внутрішні недоліки та однобічності, які містилися у марксистсько-ленінському трактуванні філософії і насамперед - зведення філософії до науки /в П природничонауковій "моделі"/ і абсолютизація діалектичного методу, ототожнення об’єктивної і суб’єктивної діалектики та ін. Але подібне розуміння діалектики і філософії зразу ж виявляло однобічність й спрощення у розумінні суб'єктивності, у розрізненні філософії і науки /їх функцій/, у застосуванні сшюї діалектики.

Перший параграф даного розділу розкриває ідеГні джерела і суть дискусії між "механістами" і "діалектиками", належним чином еиявляє позиції опонентів щодо проблем розуміння філософії, діалектики, чех наукового методу та ін. У роботі використані статті із журналів тих років: "Больнгевик", "іїод знаменєм марксизма" та ін., в яких була розгорнута "знаменита” дискусія.

Оцінюючи розуміння діалектичного методу, сформульоване у працях Маркса, Енгельса і особливо - у Леніна, дисертант розкривав тут таку суперечність: "З одного боку, як основа ідео-

логії, яка спиралась на революційні настанови, цей метод уже-існув як загальний: адже сталася революція, підтвердилась революційна теорія, прогнози теоретиків марксизму, "спрацювала" діалектика як метод вирішення соціальних суперечностей... Але, з іншого боку, у природознавстві він іще тіл* "і повинен отримати розробку" /див.дис. С.І9/. Ця суперечність - доведеність і недоведеність діалектичного методу - в ситуації безпосередньої вимоги практики, необхідності починати будівництво нової держави, видралась в ідеологічну і політичну вимогу обгрунтувань того, що діалектичний метод - єдиний і загальний у теорії і практиці, .суспільних і природничих-науках.

Тому "механісти", які з позицій реальної науки ще не бачили подібної очевидності, намагалися побудувати такий метод, виходячи з конкретних методів окремих природничих наук. "Діал.к-тики" ж, підкреслюючи, ар теоретично такий метод уже створений як система у Гегеля /якого треба мовляв читати матеріалістично як діалектика/, намагались безпосередньо перенести його на теоретичне природознавство двадцятого століття. .

’ Наводячи аргументи таких "механістів", як І.Степанов, Л.Ак-сельрод і таких "діалектиків",, як А-Деборін, М.Карев, Я.Стен, дисертант розкривав зміст цієї ідейної суперечки, виявляв її тенденційність. У дисертації відзначається, що "механісти" вза>-галі вульгаризували діалектику, по суті заміняючи їГ механічним детермінізмом,. а якісні, стрибкоподібні зміни — кількісними, еволюційними процесами. . .

Завертанням цього параграфу а підсумок цівї дискусії, що вилився у відому постанову ЦК ВКІІ/б/ від 25 січня 1931 р. "Про журнал "Под знаменем марксизма", з якої і починалась епоха деградації філософської думки. , . -

Другий параграф даного розділу — "Концепція предмету філософії в дискусіях 20-х років" - присвячений виявленню тих ідейно-теоретичних позицій, з яких власне і розглядались дослідниками 20-х років праці західноєвропейських філософіє Нового часу, особливо Гегеля /разом з іншими представниками німецької класичної філософії/. .

З цією метою підкреслюється, що предмет філософії Ленін ‘ зводив до гносеології, в якій діалектика виступає загальною формою і основою процесу пізнання. У дисертації відзначається, . зо "подібне розуміння філософії робить принцип єдності матеріал лізму і діалектики вищим і єдиним загальним критерієм для оцін-

ки домарксистської і немарксистської філософії. При цьому діалектика пов’язується майже винятково з проблемою пізнання і виступає ще й показником ступеня науковості будь-якого філософського вчення" /див.дис. С.36-37/. '

У дисертації підкреслюється, що такий підхід був однобічним на фоні більш широкого пошуку співвідношення філософії і науки в західній філософії XX століття, зо"втрата ленінізмом специфіки філософського предмету, підміна філософії наукою... з неминучістю звужує свої гуманістичні орієнтири І ЛереСЕОСЛ-зться в ідеологія, яка некритично ставиться сама до себе" /див. дис. С:39/. Так само аналізується а дисертації і інший критерій, що використовується в ленінській гносеології - критерій практики в зв’язку з проблемою загальності діалектичного методу.

На цій основі далі розкриваються концепції філософії та історії філософії у "діалектиків" і "механістів". У дисертації відзначається однобічність позиції сучасного дослідника Ю.Яел-нова, в якій зазначені філософи зводяться до представників а5о "тростинної теорії" /"механісти"/, або * - "філіації ідей" /"діалектики"/, пов’язуючи це тільки з розумінням суспільної . свідомості /у перлому, випадку це варіант "економічного матеріалізму", у другому - спроба відриву суспільної свідомості від суспільного буття/.

З’ясовуючи позиції "механістів", дисертант зупиняється на їх однобічному розумінні категорії матерії /ці філософи виходили із конкретно-наукових, а. не філософських уявлень про матерію, зводячи її до "причинності"/ та ін. % ж стосузться "діалектиків", то вони не доводили спеціально тези про універсальність діалектики, що спонукало групу А.Деборіна взагалі ототожнити методи теоретичного природознавства з методом діалектики, звести лерші до другого. Тому і підхід до- історії філософії став немов би "пошуком ілюстрацій" до уявлень про філософію "механістів" і "діалектиків". Якщо перші у матергзлізмі Нозого часу шукали насамперед "науковість" і детермінізм, то другі цікавились будь-якими "паростками діалектики" у філософії' ХУП -XIX ст., часто розходячись з текстами самих філософів і "підганяючи" їх під свої уявлення, тобто "модернізуючи" їх творчість. У цьому плані особливо "діалектизований" Спіноза, який оголошувався "діалектиками" ледве не прямим попередником основоположників діалектичного матеріалізму.

У дсутому розділі - "Матеріалізм Нового часу в.інтєрпре-

тації філософів‘20-х років" - проводиться конкретний аналіз нашими філософами матеріалізму ХШ-ХУШ століть. Виконуючи задачу подальшої розробки діалектичного методу, ці філософи переклали тексти наЯвидатніших матеріалістів Нового часу і склали до них різні коментарі.

Лолеміка "механістів" з "діалектиками" виявила, що саме зони зважали найважливішим у своїй творчості. Звідси неминучими ставала перекручення, спрощення та всілякого роду "піцта-совки". ' •

З самого початку "вузько-корпоративний" підхід мав місце у трактуванні матеріалізму Нового часу, у світлі яке”з постало питання про родоначальника матеріалізму Нового часу. Так, "ме- . ханісти" основоположниками філософії Нового часу- вважали Р. Декарта і Т.Гоббса. "Діалектики" ж таким визнавали Ф.Бекон; , Від-' мінності цих підходів з самого початку виявили в них різне ро-’ зуміння філософії Нового часу. До того ж, якщо "діалектики" знайшли у Бекона "більше діалектики", то "механісти" у Декарта і Гсббса - "більше науковості" /фактично -^-механіцизму/.

Виділяючи Бекона, "механіст" О.Вар’яш відзначив, що найбільші "наукові заслугя.Бекона'лажать саме в сфері методологічних питань. Він був першим у Новий час методологом матеріалізму" /див.дис,. С.52/. Це масне і прояснив, що основний інтерес обох угруповань зосереджувався в сфері методології. Деборінці захоплено оцінювали вчення Бекона про матерію як активну і діяльну, вбачаючи тут очевидне виявлення діалектики і сумнівам ючись у мехадістичності беконівського матеріалізму. Зі свого боку, "механіст" Б.Сарай’янов вбачав у вченні Бекона нібито момент "перетворення схоластичної філософії в наукову" /див. дис. С.53/.

Оцінюючи Т.Гоббса, "механіст" Л.Ческіс стверджував, що він був основоположником сучасного матеріалізму. З ним погоджувався також і О.Зар'яш.

Аналізуючи філософію Д.Локка, "механісти" наполягали, що саме йому, а не Марксу належить заслуга створення філософії "ча основі гносеології" /див.дис. С.58/. В свою чергу "діалектики" звинувачували Локка з деізмі та концептуалізмі, недооці-.-г-ою-ли його матеріалізм. І ті й інші цікавились загалом тільки -хокківською теорією пізнання. Оцінюючи гносеологію Локка, "механіст" Ьар’яш писав: "По відношенню до ідеалізму він сенсуаліст і налівиатеріаліст" /див.дис. С.58/. "Діглектики" ж через

аналіз теорії пізнання Локка прагнули виявити його матеріалістичні елементи. Так, Деборін звертав увагу на ідею Локка про -зв’язок пізнання з речами, без чого людина не може домогтися якої-небудь влади над природою. Але як ідеаліст Локк все ж рс— ■ бив об’єктом наших знань суб’єктивні' уявлення. Деборін пози- ' тивно оцінював критику Локком теорії'природжених ідей як "перемогу над спіритуалізмом і ідеалізмом" /див.дис. С.59/.

Інтерес до Локка у "механістів" дисертант пов’язує з його поняттям "первинних якостей", які піддаються кількісним мете— дам обробки /шо підтверджувало їх методологію/, а "діалектики" виділяли його проблему відповідності об’єкту знань поняттям, її діалектичне, на їх.погляд, вирішення.

. Дисертант'поділяє точку зору Г.А.Заїченка на діалектичну едніст'ь "первинних" і "вторинних якостей" в теорії пізнання Д.Лошса^. . .

Важливе'місце в дисертації відводиться аналізу "механістами" і "діалектиками" філософії Джона Толанда і особливо -вченню Бенедикта Спінози, яке опинилось г.о суті .в центрі уваги у працях дослідників 20-х років. "Діалектики" вважали Сяінозу прямим попередником діалектичного матеріалізму Маркса, а "механісти" вбачали у філософській позиції Спінози послідовно завершений детермінізм. Так, Л.Аксельрод писала, що "в основу вчення Спінози покладений строго проведений принцип уеханіцнеї причинності. Повне х заперечення телеології і безумовне визнання принципу механічної причинності е душею матеріалізму" /див.дис.С.72/ Таким чином, саме причинність виділяється у Спінози як основа його матеріалізму і філософського матеріалізму взагалі.

Більш обережний у висловлюваннях Б.Биховський відмовлявся зачисляти Спінозу як до матеріалізму, так і до ідеалізму. Сіі-ноза у нього виявлявся "проміжним ступенем на шляху розвитку філософії від дуалізму до матеріалізму" /див.дис. С.74/.

Виділяючи специфіку філософії Спінози, "діалектик" К.Ску-рер підкреслював: "Система його філософії є кемов би в своїй діалектичності світ" /дие.дис. С.7 тобто у Спікозк субстанція не "саморуха<зться" через свої індуси і атриоутк, хс- ’ ча й-породжує їх із себе. З цим погоджуються також ГЛим’янсіки^ і М.Карев. , '

Взагалі ж "діалектики" старанно пропрацювали філософію

*Цив.: Зайченко Г.А. Джон Локк.- М., .1973.

Спінози, виділяючи в-ній діалектику цілого і частини, порівнюючи спінозівську і гегелівську діалектику і прагнучи знайти через Спінозу шляхи саморозвитку діалектичного матеріалізму. Заломлюючись Спінозоні, "діалектики" іноді не помічали лере-хл^остів. Так, Дєборін зовсім помилково стверджував: "Бея історія матеріалізм пісм-спікозіеського періоду є... тільки подальшим розвитком і видозміною слінозизму" /див.дис. С.78/.

Перекручення в оцінці філософської творчості Спікози яскраво висвітлили ту дистанцію взаємонєпорозуміння між "діа-лектикамк" і "мехелістамк’1, яка їх розділяла. З ішого боку, ці перекручення показували, власне кажучи, однобічність їх підходів при аналізі філософське' спадщини Спінози. _

У другому параграфі даного розділу - "Сранцузьккй матеріалізм лУІІі століття у трактуванні "механістіе" і "діалектиків" -розглядається тлумачення філософі1 л.Ламетрі, Д.Дідро і П.Голь-баха радянським; дослідниками 20-х років. У дисертації відзначається, що ДУ століття стає білеш "зручнім" для коментаторі!», нігї ХУП століття: по-перае, воно гжь чітко зв’язане з мехакіч-ной картиною світу /езо робить його ідеальною "моделлю" для "механістів"/, а ло-друге, наукова змістовність цієї філософії імпонувала і "діалектикам", які намагались синтезувати науку і діалектичний метод. Крім того, тут уже "працвзаали" деякі вигідні принципи, закладені ними в дослідження філософії ХУП століття. Основна проблема французької філософії - це виявлення зв’язку матеріалізму з природознавством і діалектикою, хоча фрагментарно тут присутні також і проблеми атеїзму,'свободи та ін. Як і для ХУД століття, тут також виникла проблема "пошуків" основоположника французького матеріалізму. .Таким "механісти" вважали Ламетрі, мотивуючи це тим, що він сам був природодослід-ником-лікррем. '

"Діалектики" модернізували ідео розвитку у Ламетрі, вбачаючи у нього елементи діалектики. "Механісти" ж, торкаючись етики Ламетрі, пояснввали його принцип егоїзму з точки зору механічної причинності, вважаючи, що це - вияв залежності "людської природи" "від усього природнього і закономірного, що породжується і існуєв самій природі" /див.дис. С.85/. "Механісти" вульгаризували Ламетрі не тільки по відношєніпо до етики, але і в буквальному сприйманні його тверджень про ';лк-дину-машину" або "людину-рослину", не .засвоюючи контексту цих пончть. • . - . .

- ІЗ -

■ Значне міста з дисертації приділяються аналізу філософії Д.Дідро з роботах Л.Дзборіна, І.Лупяолз, 3. Чучмарсва та ін. Фігура Дідро була найбільш "діалектииноп" із усіх матеріаліс-тіз ХУІЗ. століття, а тому саме його /як і Спінозу/ ретельно досліджували "діалектики". Вони відзначали ідею про саморух матерії у Дідро, про перехід матерії з різні якості Дизу і ке-•зіпзу/, про те, ло Дідро був близький до розуміння зв’язку онтогенезу і філогенезу та ін. .

За-хливе місці: з цьс:.<у аналіз: займала і сенсуалістична теорія пізнання Дідро. Ад&е сенсуалізм у Дідро багато з чому був зв’язаний з концепцією "середовища" як умови виховання людини, до було вне виходом за рамки натуралізму з розумінні і суті людини, передбачало роль культури і суспільних зідноспн у формуванні л:сд:;ни. Проте і тут мали місце спої перегини.

Так, наприклад, І.Луппол писав, со "багато які положення теорії пізнання діалектичного матеріалізму з вже б розробленому вигляді у Дідро" /диз.дис. С.90/. Подібну ідеалізацій філософії Дідро допускав у 20-ті роки і А.дєборін.

Зідносно П.Гольбаха а середині 20-х рокіз також було багато публікацій. Про Гольбаха писали К.Беркова, А.Дєборін,

І.Альтер та ін. У цих роботах Гольбах оцінювався як один із найвидатніпих матеріалістів ХУ1І1 століття. Основним твором в аналізі цих філософія стала праця Гольбаха "Система природи". Обидва угруг.овоііия підкреслювали у Гольбаха іде» саморуху, те, г^о до "пізнання матерії Гольбах веде шляхом вивчення природи" /див.дис. С.9І/. "Механісти" відзначили жорсткий детермінізм у системі Гольбаха, те, до цей філософ намагався побудувати моністичну "і.гадель" світу. З дедо іниих позицій оцінював монізм Гольбаха Дєборін, який відзначав, що Гольбах заперечу333 поділ Чіюдини на фізичну і духовну істоту, шо тіло і дух а одне й те я сама. проте Дєборін відзначив у Гольбаха механічний характер руху. Дєборін підкреслював, що завершений механічний монізм Гольбаха, з одного боку, заперечував релігію, але з іншого - механізував людину.

В цілому ж дослідники Гольбаха відзначили, що Його філософія була ідеологічною підготовкою Французької революції 17891794 рр.

Далі дисертант підводить підсумки по даному розділу.

У третьеиурозділі - "Класична німецька філософія і проблеми діалектичного методу в роботах радянських філософів 20-х

років" - який складається з двох параграфів - проводиться аналіз дослідниками того часу філософської спадщини Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля і Фейєрбаха.

На початку першого параграфу .мова йде про значення діалектичного "зняття", через яке визначається і місце німецького ідеалізму щодо марксистської філософії: остеня включала ідеалістичну діалектику в більш глибокий рівень синтезу, в якому вона стала визначатися вже матеріалістичною основою, яка розкрила П суть і обмеженість. У дисертації відзначається, що саме таке "зняття", діалектичне заперечення, не зумілії здійснити деборінці щодо методу Гегеля, приймаючи його в цілому /і не доходячи до рІЕНя вчення Маркса/, в той час як ''механісти" не піднялись навіть до рівня "діалектиків",. взагалі вїдкидаячп гегелівський метод як "схоластику".

У дисертації відзначається, що, аналізуючи німецьку ідеалістичну діалектику, філософ* 20-х років розкривали розвиток її елементів від Канта до Гегеля. Так, у Канта такі елементи Деборін знаходив у його антиномія* "чистого розуму" і вченні про логічну та реальну основи. Але Деборін не розкрив багатьох інших сторін кантівської філософії, насамперед зміст його вчення про практичний розум. Такими я пошуками діалектики у Канта був зайнятий і В.Асмус, який вбачав її у підкресленні Кантом реальності суперечності. Вік вважав, що кантівський дуалізм перешкодив йому побачити діалектичність самої дійсності'. Інший філософ - В.Серьожніков, навпаки, вважав, що основною рисо» кантівської критичної філософії виступає компроміс, примирення.

Розглядаючи філософію Шеллінга, Деборін і Асмус підкреслювали важливість ідеї Шеллінга про те, що природа передує духові: німецький ідеаліст знаходив у природі діалектичні суперечності, загальний взаємозв’язок, але розвиток він розумів телеологічно. Ці дослідники відзначали, що Іеллінг так і не зумів вирішити проблему абсолютної тотожності, показати як із неї диференціюються природа га інтелект.

ііайва’кливіаа місце у даному розділі займає інтерпретація філософії Гегеля, його діалектики деборінцями і "механістами", проблемою ту з насамперед оцінка Гегеля як джерела марксистської філософії. Якщо "діалектики" вважали філософію Гегеля таким реальним джерелом, то "механісти" заперечували універсальність методу Гегеля, його придатність для сучасного природознавства. "механісти" стверджували, що якщо класики марксизму

критично підходили до спадхнни Г'егеля, то дебсріці тільки переказували гегелівські положення замісі.» неосхідності оцінити іу придатність для об’єктивної дійсності /Л.Аксельрод та ік./.

Бідстошчи своп позицію, деборінці запевняли, шо у Г’егеля діалектичний метод утке с матеріалістичним, тому він придатний для сучасної науки. 'Ч.їітеріалістичність" методу Гегеля "діалектики “ вбачали у тому, по у Г'егеля "зньгчя і дійсність" співпадають. Звідси деборінці приходили до висновку, що "метод Маркса ...дсзрівас в надрах ідеалістичної філософії і має сво* історі"" /дие.дкс. С.І17/. Однак "механісти" заперечували такиі'. характер-спадкоємності мі:-?, філософією Гегеля та ііаркса.

У дисертації розкриті Й іклі аспекти аналізу Гегеля у "діалектиків" і насамперед - методологічний зміст його діалектик: відмінність і функції розсудку й розуму та ін.

На відміну бід Деборіна і Карева Аскус виступав проти зближення діалектики Маркса р Гегеля. У марксистському діалектичному методі він виділяв три основних принципи: -історизм у розгляді конкретних питань; виявлення взаомозв’язків предметів і явка; та їх основи; знаходкг-ння суперечностей у предметах як вирісальнс” причини їх саморозіитку.

У другому параграфі третього розділу, присвяченого аналізу філософії і'зїісрбаха, дисертант виділяє основні напрями вивчення його філософії у роботах 20-х років, найважливіші проблеїлі, виділені дослідниками того часу. Філософія Фейербаха розглядалась під кутом зору завдань атеїстичної освіти /Л.Аксельрод, С.Зольф-сон, Л.Чєскіс та ін./, у зв’язку г його місцем у розгитку матеріалізму тгліз. Оснзвног, прадеп з цієї проблеми була книга А. Де-беріна "Лзсдвиг 5е!*ербах: личность и мировоззрение" /М., 1922/, в якій, як підкреслюється у дисертації, систематично викладений світогляд німецького філософа. У дисертації відзначається такс--і те, що дослідники 20-х років розкрили і обмеженість і'сяєрбаха, його ідеалізм у розумінні суспільства, яки!» тісно пов’язан:1?' -кого неприйняття»; гегелівської діалектики.

У дисертації розкривається різночіт м у філософів 2С-у років відносно власної рол: Фейербаха у ф^ ^гуванні марксистс.-.ко: філософії. Одні філософи /С.С.гїмновєький, Г.Рохкін, А.Дебзрін/ вважали марксистську філософа продовженням фейєрбахіанства рг. платформи, до якої була лиш "приєднана" діалекті:;.?. Тнзі дівали, пзо філософія Маркса виникла із простої "сумації" філософії Гегеля і Фейєрбаха, не розуміючи якісного несполученкя цих "частин"

Д.Аксельрод/. Ще інші намагались піднести &е»ієрбаха на рівень діалектичного матеріаліста, явно перекручуючи йогс філософію /іо.Сретенсскли/. Дисертант вбачає причини такого різночитання іейєрбаха насамперед у відомій обмеженості поглядіе "діалектиків" і' "механістів", приходячи до висновку, що їм таї: і не вдалося справді розкрити весь процес формування марксистсько! філософії, її діалектики із історико-філософського контексту. Ні думку дисертанта, це певним чином вплинуло і на особливості практики, на створення в кінцевому підсумку тоталітарного режиму і командно-бюрократичної системи управління б радянському суспілостві. А проте у працях філософів 20-х років, як відзначається у дисертації, була ро?”"'чата робота по осмислення і обгрунтуванню діалектичного методу стосовно сучасної науки та задач будівництва нового суспільства.

У Ьисно5кт.х дисертації дається загальне, оцінкг. полеміки ■‘діалектика1':!" і "механістами", які відкрили реальні недоробки у марксистськії: філософії, орієнтації у цьому вченні переважно на г.ргродозназгтво і недооцінки гукані тарних наук, ;:у:;ьтури > суб'єк-:;-;еносгі. У дисертації відмічаються, що втрата гукані стичної с;;і гнтації привела до дегуманізації марксистської філософії • і чрнзи у розробці діалектичного методу, яка й вкпвня&сь у саіюгл7 У^і:ті "неготовності" деборікців і "механістіг" вивісити цс задачу

Загальним підсумком стаз осмислення важливості цього завдання у сучасних умовах, які передбачають підвищення ролі діалогу ь:ік народами, врахування зростаючого значення суб’єктивного фактора, осмислення культурно-гуманістичних основ і цінностей лядського буття. Саме на цьому шляху, відзначається у дисертації, можливе оновлення філософії, її вихід із кризи.

Основний зміст дисертації відображений у таких публікаціях:

1. Інтерпретація діалектики Канта, Фіхте, Гегеля в роботах радянських істориків філософії 20-х років.- У зб.: Вісник Київського університету. Бип.- 22,- Київ, .1990.-'0,5 д.а.

2. Дискусія "діалектиків" і "механістів" у 20-ті роки з проблеми • співвідношення філософії і природознавства Дези виступу на

конференції: макарешсівські читання викладачів і студентів Полтавського педагогічного інституту. - Полтава, 1991,- 0,Ід...

3. Спіноза у висвітленні радянських істориків філософії 20-х .о-кіе. — У зб.: Проблеми філософії. Вид. 89.- Київ,1992.- с,5д.а.