автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Личные имена в украинских народных обрядовых песнях

Полный текст автореферата диссертации по теме "Личные имена в украинских народных обрядовых песнях"

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТІОКА

рг Б ОМ •

2 7 0Н1 ИЙ8

УДК 808.3-313.1 Колесппк Наталія Степанівна

ОСОБОВІ ІМЕНА В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ОБРЯДОВИХ ПІСНЯХ

10.02.01 - українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Тернопіль -1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та культури української мови Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича.

Науковий керівник -

Офіційні опоненти:

Провідна установа -

кандидат філологічних наук, професор Бабич Надія Денисівна.

Чернівецький державний університет

ім. Юрія Федьковича, завідувач кафедри

історії та культури української мови

доктор філологічних наук, професор Бучко Дмитро Григорович.

Тернопільський державний педагогічний університет ім. Володимира Гнатажа, завідувач кафедри українського та загального мовознавства; кандидат філологічних наук,

Масенко Лариса Терентивна.

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри

сучасної української мови

Одеський державний університет

ім. І.І.Мечникова, кафедра української мови

Захист відбудеться “ 6 ” листопада 1998 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К58.053.01 при Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 282000, м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гиатюка (282000, м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2).

Автореферат розіслано “ 6 ” жовтня 1998 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, ___

кандидат педагогічних наук, доцент / Е.Я.Палихата

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вивчення власних назв у східних слов’ян започатковане іде в минулому столітті. На початку XX ст. ІЛ.Франко при дослідженні українських прізвищ уже користується терміном “ономастика”. Однак, незважаючи на давній інтерес до цієї важливої частини словникового складу мови, лише у другій половині XX ст. ономастичну лексику стали розглядати не як додаток до апелятивної при етимологічному аналізові чи допоміжний матеріал в дослідженнях істориків, а як складну самостійну систему. Саме в цей час відбулося виділення ономастики як окремого розділу лексикології та етимології. Щодо антропоніміки, то на кінець XX ст. про неї все ще говорять як про молоду лінгвістичну науку, яка перебуває на стадії свого становлення. Отож, у 70-90-х роках XX ст. продовжуються пошуки нових аспектів дослідження антропонімів, поглиблюється вивчення складових частин української антропонімної системи на різних синхронних зрізах її розвитку і в діахронії в цілому, заповнюються білі плями ономастичного простору, розробляється загальна теорія оніма. Та, попри помітне за останні роки пожвавлення, у цій галузі мовознавства залишається ще чимало прогалин, однією з них є майже однобічна зацікавленість до дослідження прізвищ і назв, що походять від прізвищ, та другорядна увага до вивчення особових власних імен. Хоча саме останні, на думку ономастів, є не просто одним із антропонімних класів, а слугують важливою базою для творення, а отже, правильного розуміння та витлумачення інших ономастичних класів.

Окрім того, в останні десятиріччя значно зріс інтерес до народнорозмовної системи називання, що цілком зрозуміло, оскільки стабілізація та становлення національної офіційної системи найменування відбувались в умовах розпорошеності етнічних українських земель по кількох імперіях, тому українська система називання віками повнокровно функціонувала лише в розмовно-побутовій сфері.

Донедавна вивчення особових імен української народнорозмовної системи найменування відбувалось або на основі писаних джерел (писемних пам’яток, офіційних документів тощо), або на матеріалі різноманітного анкетування та експедицій, тобто живомовних записів. Однак ні дослідження на основі писаних джерел, ні висновки, зроблені при опрацюванні живомовних записів, не можна

вважати вичерпними. Писані пам’ятки, особливо пам’ятки ділового жанру (а в нас, треба зазначити, більшість таких) фіксують дуже мало жіночих імен, обмежено квалітативні варіанти антропонімів, неповно і з великим запізненням відображають еволюцію іменних суфіксів, їх продуктивність і локалізацію в різні епохи.

Матеріали анкетування та експедицій дають досить вичерпну, чітко злокалізовану в просторі інформацію, але відображають лише сучасний стан національної антропонімії, до того ж містять нашарування останніх десятиліть, коли проти української ономастичної системи велась неоголошена війна з метою уніфікувати український іменник, максимально його знеосібнити й зрусифікувати.

Між вивченням загальнонародної антропонімної системи на матеріалі писаних пам’яток (так званою історичною антропонімією), збором сучасних живих назв та літературно-художньою антропонімією (остання у 80-90-х роках XX ст. привернула увагу чималої кількості дослідників) довший час залишались поза увагою оніми, засвідчені українським фольклором, хоча розуміння важливості їх вивчення з’явилось не сьогодні. Загалом про важливість фольклору для вивчення мови народу писали вже перші збирачі української народної творчості. Проте лише у другій половині XX ст. фольклорна мова стає об’єктом досліджень у східнослов’янській лінгвістиці. У 70-90-х роках XX ст. і в українському мовознавстві усвідомлення фольклору як вихідної бази лінгвістичних студій склалося остаточно.

Про важливість фольклорних матеріалів для ономастичних досліджень, зрештою, заговорили й ономасти. Так, у 70-х роках відомий учений М.Л.Худаш серед джерел дослідження української історичної антропонімії окремо виділив історичну пісенну та епічну творчість народу.

Однак на кінець XX ст. ономастикон українського фольклору все ще залишається поза серйозною увагою дослідників: багаті зібрання українського фольклору або взагалі не досліджені лінгвістами, або знаходяться на початковій стадії такого осмислення. Праці з фольклорної ономастики розпорошені, більшість з них належить перу початківців. Переважно вони лише засвідчують окремі аспекти вивчення фольклорних онімів на обмеженому щодо території та джерел дослідження матеріалі. Хоча укладені за територіальним та часовим принципом (або із зазначенням території та часу запису) фундаментальні колекції різних жанрів українського фольклору можуть стати

з

надійною як фактологічною, так і науковою базою для дослідження загальнонаціональної і регіональної антропонімій.

У кінці 90-х років XX ст. вивчення української народної творчості з погляду ономастичного тільки розпочинається.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з дослідженнями, які проводились на кафедрі історії та культури української мови Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича в рамках програми вивчення становлення і розвитку української мови на лексичному і граматичному рівнях.

Метою роботи е доведення окремішності фольклорної ономастики як специфічного напряму ономастичних досліджень та вивчення у максимально повному обсязі кількісного та якісного складу, функціональних особливостей українських фольклорних особових імен, засвідчених обрядовим пісенним фольклором з урахуванням як жанрових особливостей фольклорних творів, так і часу та місця (вибірково) їх фіксації і побутування. Реалізація поставленої мети передбачае розв’язання таких завдань:

1. Детально розглянути праці східнослов’янських мовознавців, присвячені власним назвам у фольклорі, оцінити здобутки східнослов’янської ономастики у зіставленні з досягненнями західно- та південнослов’янської лінгвістик. З’ясувати погляди східнослов’янських ономастів на місце фольклорної ономастики в системі напрямів ономастичних досліджень.

2. Обґрунтувати виділення фольклорної ономастики в окремий від ономастики художньої літератури напрям наукових досліджень.

3. Розкрити специфіку фольклорних онімів як елементів двох систем: системи онімів та системи народної творчості.

4. Розглянути особливості локальної закоріненості фольклорної онімії.

5. Дати обгрунтування жанрової специфіки використання фольклорних власних назв, схарактеризувати інтенсивність використання та репертуар особових імен обрядового пісенного фольклору залежно від жанру. Дослідити в порівнянні з іншими антропонімними класами специфіку особових імен як об’єкта досліджень фольклорної ономастики.

6. Описати фольклорний іменник обрядового пісенного фольклору, зіставляючи його з результатами досліджень загально-

національного іменника й окремих регіональних ономасгичних систем, виконаних на іншому фактичному матеріалі.

7. Провести етимологічний аналіз чоловічої та жіночої підсистем фольклорного іменник^ з метою отримання нової інформації або підтвердження результатів досліджень, виконаних на іншому фактичному матеріалі, про склад і функціонування українського народнорозмовного антропонімікону ХІХ-ХХ ст.

8. Виявити можливі сліди давніх міфологічних вірувань та системи називання українців часів язичництва у фольклорному антропоніміконі XIX ст.

Джерела роботи. Джерелами роботи стали 150 зібрань українського фольклору ХІХ-ХХ ст., серед яких е першодруки XIX ст., записи XIX - початку XX ст., опубліковані у виданнях другої половини XX ст., збірники української народної творчості другої половини XX ст. Основу дослідження складають записи XIX -початку XX ст., опубліковані як у XIX, так і в другій половині XX ст. На основі цих зібрань підготовлена загальна картотека, яка охопила більше 5000 обрядових пісень, що зафіксували 8256 особових імен. У картотеці на кожне ім’я є такі дані: мінімальний контекст, у якому ім’я фіксується, місце і час фіксації (якщо такі є), назва збірки, жанр пісні, що засвідчує антропонім.

Методи дослідження. Мета даної роботи і специфіка матеріалу визначили методи і конкретні прийоми дослідження. Основними в роботі є описовий, порівняльно-історичний і стратиграфічий, а також використано елементи ареального, етимологічно-реконструкційного і статистичного аналізів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

1) це одне з перших в українській ономастиці системних досліджень окремого класу фольклорних антропонімів, здійснених на великому фактичному матеріалі;

2) уперше на широкому теоретичному матеріалі обґрунтовано положення про фольклорну ономастику як окремий напрям ономас-тичних досліджень;

3) у роботі здійснено одну з перших спроб повного огляду усіх досліджень, присвячених фольклорним онімам, що провадились у 5090х роках XX ст. у східнослов’янській лінгвістиці.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження дають додаткові відомості про функціонування української народнорозмовної системи називання в ХІХ-ХХ ст.

Запропоновану в роботі методику можна застосувати для вивчення фольклорних особових імен, засвідчених більшістю жанрів фольклору. Основні висновки, положення і рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані при створенні узагальнюючих праць з історії мови, української антропоніміки як загальнонаціональної, так і регіональної, для дослідження українсько-іншомовних ономастичних взаємин. Робота знайде застосування у вузівській практиці при розробці спецкурсів з української антропоніміки. Окремі моменти, пов’язані з екстралінгвістичними дослідженнями особових імен як джерела давніх вірувань українців, можуть бути використані при вивченні предметів “Етнографія України” й “Українознавство” у вищих та середніх навчальних закладах. Багатий фактичний матеріал (у додатках подаємо список фольклорних особових імен та їх варіантів, засвідчених текстами обрядових пісень) знайде застосування в лексикографічній практиці, а саме: при укладанні національного Словника власних назв фольклору та списків народнорозмовних імен українців XIX ст.

Особистий внесок здобувана. Усі результати одержано самостійно. У статті, написаній у співавторстві, ідея, теоретичні засади та висновки належать дисертантці.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорені на наукових семінарах та засіданнях кафедри історії та культури української мови Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича (1992, 1998) та оприлюднені на Шостій республіканській та VII Всеукраїнській ономастичних конференціях (Одеса, 1990; Дніпропетровськ, 1997), на чотирьох всеукраїнських (Чернівці, 1990, 1994, 1994, 1997) і регіональній (Чернівці, 1990) наукових конференціях, методичних читаннях (Львів, 1991) та наукових семінарах (Київ, 1996,1998).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у чотирнадцяти публікаціях. Серед них вісім статей і тези.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатку “Особові імена, засвідчені українськими народними обрядовими піснями в записах ХІХ-ХХ ст. ”( 20 стор.). Загальний обсяг роботи 174 сторінки. Список використаних джерел та літератури нараховує 410 найменувань.

б

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації, зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконана робота, сформульовано мету, методи та завдання дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, які відображають основні результати дисертаційного дослідження.

У Розділі І “Здобутки і перспективи східнослов’янської фольклорної ономастики” описано основні етапи розвитку фольклорної ономастики у східнослов’янській лінгвістиці, зроблено детальний огляд усіх наявних у ній праць, що з’явились у другій половині XX ст. і присвячені проблемам східнослов’янської фольклорної ономастики. Щодо української фольклорної ономастики, то брались до уваги також праці зарубіжних учених, виконані на українському матеріалі.

Аналіз публікацій з фольклорної ономастики, проведений з урахуванням жанрового поділу фольклорних творів, засвідчив, що в другій половині XX ст. почався новий етап у розвитку фольклорної ономастики, бо саме в цей час під впливом активізації ономастичних досліджень загалом відновлюється й посилюється інтерес до фольклорних онімів, проте на якісно новому рівні: власними назвами фольклорних текстів зацікавлюються лінгвісти. І хоча ми брали до уваги й ті праці, в яких превалює літературознавчий підхід до вивчення фольклорних онімів, однак більшість публікацій цього періоду є лінгвостилістичними студіями.

Проведений нами огляд засвідчив також, що праці, виконані на російському фольклорному матеріалі, найчисельніші у східнослов’янському мовознавстві, а також різнопланові за класами онімів, що розглядаються, і за проблемами, які порушуються. Онімія окремих жанрів російського фольклору стала об’єктом ґрунтовних досліджень: маємо на увазі роботи, присвячені власним назвам билинного епосу, приказок і прислів’їв. Оцінюючи досягнення у вивченні української фольклорної онімії, мусимо відзначити, що вони, на жаль, досить скромні, що є, на нашу думку, перш за все наслідком політичних та соціальних процесів, які мали місце в суспільстві у другій половині XX ст. (асиміляція усього національного, втілення концепції взаємозближення мов на користь російської). Унікальний український фольклорний матеріал опинився поза серйозною увагою мовознавців, зокрема ономастів. Як наслідок, серед публікацій на україн-

ському матеріалі у 70-90-х роках XX ст. переважають дрібні статті в журналах і збірниках, або ще дрібніші замітки чи тези різних наукових конференцій. Коло тематичних предметних зацікавлень теж невелике, оскільки роботи присвячені переважно якомусь одному явищу і базовані на обмеженому щодо території і джерел дослідження матеріалі. У білоруській ономастиці XX ст. серйозна робота над фольклорними онімами, за винятком робіт Г.В.Параскевича та В.К.Касько, ще не розпочиналась.

Таким чином, детальний аналіз праць зі східнослов’янської фольклорної ономастики дозволяє констатувати, що загалом досягнення східнослов’янських лінгвістів в галузі фольклорної ономастики досить скромні. Серед проблем, які потрапили в поле зору мовознавців, назвемо такі:

- дослідження критеріїв поділу власних імен і загальних назв, проблема переходу загальної назви у власну і навпаки на матеріалі фольклору;

- підстави та прийоми використання власних назв у фольклорних текстах, зокрема на матеріалі приказок і прислів’їв;

- власні назви як джерело історичної інформації та як елементи образної системи російського епосу;

- системні лексичні відношення у міфоантропонімії;

- критерії вибору імені у фольклорному тексті та його залежність від жанру фольклорного твору;

- структурно-семантичний склад фольклорного ономастикону та дослідження структурнотвірних потенцій власних назв на матеріалі окремих фольклорних зібрань;

- жанрова та національна специфіки фольклорної онімії;

- варіативність фольклорних онімів;

- виникнення, склад, структура та функціональна специфіка окремих ономастичних полів у певних жанрах фольклору;

- функціональна характеристика власних назв у фольклорних текстах;

- реальне побутування власних імен та їх варіанти;

- стилістичні функції фольклорних онімів;

- власні назви фольклору як елементи міфорелігійної свідомості слов’ян.

Однак, як показав проведений аналіз, більшість із названих проблем лише засвідчується, а не осмислюється теоретично.

Праці з фольклорної ономастики у східнослов’янській лінгвістиці розпорошені, фрагментарні і щодо обсягу самого об’єкта досліджень, і щодо джерел вивчення. То ж у підсумку їх можна розцінювати лише як наукову базу для майбутніх широких узагальнюючих робіт.

Огляд здобутків східнослов’янських ономастів у галузі фольклорної ономастики завершується їх зіставленням з досягненнями західно- та південнослов’янських дослідників. Аналізуються ті праці, які містять щось нове, конструктивне в порівнянні з роботами східнослов’янських колег. Подібне зіставлення засвідчує, що загальний науковий рівень праць, наприклад польських та чеських дослідників, вищий, у них детальний аналіз певних онімів поєднується з обґрунтуванням окремих теоретичних засад фольклорної ономастики. Імпонує також конкретність поставлених у їхніх роботах завдань, що відповідно зумовлює конкретність у вирішенні практичних питань.

Отже, в 90-х роках XX ст. в західнослов’янській лінгвістиці поступово починають окреслюватися предмет і сутність фольклорної ономастики та її місце серед інших суміжних дисциплін, таких, як: літературна ономастика, фольклористика, діалектологія; вимальовується певний класифікаційний зразок фольклорних власних назв.

Завершується розділ коротким резюме про необхідність ґрунтовних досліджень фольклорних онімів в українському мовознавстві та про важливість теоретичного обґрунтування фольклорної ономастики як окремого напряму дослідження, специфіки його предмета і методів вивчення.

Розділ 2 “Умови визначення фольклорної ономастики як специфічного наукового напряму” складається з трьох підрозділів. У першому з них з’ясовуються погляди східнослов’янських ономастів на місце фольклорної ономастики в системі ономастичних досліджень та обґрунтовуються підстави виділення фольклорної ономастики як окремого від ономастики художньої літератури напряму досліджень.

Проведений аналіз праць українських та російських літературознавців, присвячених проблемі взаємозалежності і взаємозв’язків народної творчості та літератури, засвідчив, що в літературознавстві і фольклористиці фольклор та художню літературу розрізняють як об’єкти дослідження. Огляд робіт східнослов’янських лінгвістів з літературної (поетичної) ономастики довів, що коли в сучасному мовознавстві говорять про літературну, або поетичну ономастику, то мають на увазі майже винятково ономастику художньої літератури.

Проаналізована нами термінологія зі “Словаря русской ономастической терминологии” Н.В.Подольської, що стосується літературної (поетичної-) ономастики, не включає в себе поняття “фольклорний онім (антропонім)”, “фольклорна ономастика”.

Виходячи з наведеного вище, а також на основі існуючих у східнослов’янській (частково і західнослов’янській) лінгвістиці праць з фольклорної ономастики, та беручи до уваги власні спостереження, формулюємо основні положення про підстави відмежування фольклорної ономастики від ономастики художньої літератури:

1. Ономастика твору художньої літератури, будучи в основі своїй національною, з’являється в результаті індивідуальної творчості окремої особи і безпосередньо пов’язана з логікою авторського ставлення до матеріалу, творчою індивідуальністю автора, його власним трактуванням ономастичного матеріалу, що певною мірою спричинює особливості ономастикону конкретного автора в кожному конкретному творі.

Фольклорна ономастика, оперуючи народнорозмовною системою онімів, не має такої очевидної залежності від особи виконавця (первісно автора).

2. Літературні та фольклорні твори мають різне побутування, що, на думку фольклористів, визначає різне життя цих двох видів поетичної творчості. Оніми художньої літератури, раз створені автором, уже не змінюються (якщо не брати до уваги авторські редакції), вони зростаються з контекстом.

Іманентна природа фольклорних творів зумовлює постійну змінюваність власних назв. Фольклорний твір - це кожного разу творче відтворення (а до певної міри й перетворення) первісного тексту з урахуванням часу, території, особистості нового виконавця. Ономас-тикон певного фольклорного твору - це майже щоразу новий, співзвучний часові та діалектному середовищу набір імен. Причини збереження первісного набору власних назв мусять бути досить вагомими: наприклад, зміна онімів (прізвищ, топонімів у думах, історичних піснях) може призвести до відступу від достовірності розповіді або, приміром, заміна імен, що набули вже символічного значення, здатна зруйнувати образну систему фольклорного твору.

3. У творах художньої літератури та фольклорних текстах оніми є вторинними, однак їх вторинність має різну природу. Набір онімів у творах красного письменства зумовлений тим, яку епоху, яке середо-

вище, з якою метою, виходячи з яких естетичних засад зображує автор, нерідко співвідносячи власні імена з уже готовими образами.

Усне побутування творів народної словесності, яке не потребує ні технічного оснащення, ні будь-якого іншого матеріального забезпечення свого існування, природно, зумовлює негайний відгук на життя. Ономастикон фольклорних творів у більшості випадків - це набір власних назв, що обслуговує конкретну ситуацію, більше того, породжений нею, отож безпосередньо пов’язаний з реальним на час виконання твору національним ономастиконом.

4. В ономастиконі художньої літератури ефективність окремих власних імен різна, як і ономастична “чуйність” різних авторів. У фольклорній ономастиці ефективність вживання різних імен тісно пов’язана з національною (зокрема територіальною) традицією.

5. На характері ономастики художньої літератури позначається те, що художня література розвивається за своїми законами, тому особливості вживання в ній онімів зумовлені становленням, суперечностями і змінами літературних напрямів, які своєрідно використовують мовні засоби, зокрема власні назви.

Зміни фольклорної ономастики зумовлені значною мірою територіальними чинниками.

6. Як у фольклорній ономастиці, так і в ономастиці художньої літератури власні імена зумовлюють формування образної структури твору. Однак оніми в художній літературі сприяють також реалізації конкретних художніх завдань, зовсім не властивих або властивих значно меншою мірою фольклорній ономастиці, а саме: характеристиці персонажів, створенню образу автора, вираженню ідейної позиції письменника.

7. У художній літературі “свідоме” використання багатьох додаткових функціональних потенцій загалом скромного за своїми семантичними можливостями знака (серед яких актуалізація фонетичного чинника, вагомість структурного типу власного імені, розкриття та реалізація внутрішньої форми імені, його етимологічного (доантропонімного) значення, різні види невідповідності, наприклад імені й прізвища, імені й образу і т. ін.), сприяють тому, що власне ім’я стає ланкою лексико-семантичної (у т.ч. й ономастичної) організації тексту, взаємодіє зі всією художньою композицією твору.

У фольклорній ономастиці прикладів так званого “свідомого” використання онімів значно менше, їх вживання дуже помітно обумовлене народною традицією. Стійкій, фіксованій, цілеспрямованій се-

мантизації власного імені в літературі художній у фольклорі протистоїть уживання, принаймні первісне, онімів у номінативній (диференційній, або ідентифікаційній) функції.

8. Специфіка значення літературної власної назви, зокрема її денотативного значення, полягає в тому, що денотати літературних власних назв - не реальні особи, а вигадані. Цю особливість літературних онімів не можна беззастережно припасувати до фольклорних власних назв, бо денотати фольклорних онімів - це переважно реальні особи, добре знані в певному комунікативному середовищі. Окрім того, індивідуалізована, спрямована номінативність як ще одна з особливостей денотативного значення власних назв у художній літературі не є у більшості випадків обов’язковою для фольклорного найменування. Та й сама система власних імен героїв часто не є свідомо зорієнтованою, такою, що будується із врахуванням художньої виразності онімів. Останнє зауваження меншою мірою стосується народної прози, жартівливих пісень, однак цілком слушне стосовно обрядового пісенного фольклору.

9. Поетонім, ім’я в художній літературі, як правило, належить до вигаданих імен, хоча нерідко письменник використовує й реальні власні назви.

Для фольклорних онімів характерним є насамперед автентизм. Звичайно народна творчість послуговується реальними одиницями нороднорозмовної системи найменування.

10. Як у фольклорі, так і в художній літературі кожен із жанрів має свою специфіку використання онімів. Але жанри усної народної творчості та літератури не цілком ідентичні. Фольклорні жанри більш значима і самостійна категорія. Найдавніші з них служили практичним, магічним цілям. Окрім того, частина з них мала побутове використання, що важливо для визначення онімів у їх системі.

Ще однією з особливостей фольклорного жанру є те, що, оскільки майже весь український віршований фольклор співається, кожен з фольклорних жанрів вирізняється своїм відношенням до музики. Вплив мелодії на фольклорні оніми, їх взаємозв’язок з музикою - ще один із специфічних аспектів вивчення власних назв у фольклорі.

Окрім того, останнім часом попри загальновідомий принцип поділу жанрів на жанри художнього і нехудожнього мовлення, що бере свій початок від концепції Празького лінгвістичного гуртка, пильну увагу мовознавців привернув до себе поділ на жанри усного та писемного мовлення. За цим принципом жанри фольклору та художньої

літератури опиняються по різні боки жанрового переділу, а отже й стилістика використання фольклорних онімів та власних назв художньої літератури не € тотожними.

11. Вживання онімів у творах художньої літератури зумовлене правилами літературної поетики. У фольклорних текстах вибір власних назв, їх уживання та функції здійснюються за всіма правилами фольклорної поетики.

12. Ономастика художньої літератури вивчає ономастикон певного автора, окремого його твору або частини творів, відібраних, наприклад, за жанровими ознаками або хронологічно, чи кількох авторів, творчість яких належить до певного часового періоду або літературного напряму.

Фольклорна ономастика досліджує набір власних назв певного жанру усної словесності або якоїсь сукупності жанрів, означених конкретною територією.

13. Вивчення онімів у творах художньої літератури з технічної точки зору не має жодних перешкод, оскільки однією з неодмінних умов існування художньої літератури є фіксація, переважно на письмі.

Усне протягом багатьох століть побутування творів фольклору унеможливлює повне відтворення фольклорного ономастикону, зумовлює нерівномірність його збереження як у часі, так і в просторі. Фольклорний іменнйк залежить від наявності письмових фіксацій текстів народної творчості, а це обумовлено не тільки об’єктивними, але й суб’єктивними факторами, тобто елемент випадковості досить значний.

14. Прикладне значення ономастики художньої літератури та фольклору теж неоднакове. Перша допомагає повніше розкрити особливості індивідуально-авторської манери певного письменника, виявити й описати закономірності та особливості функціонування власних назв у художньо-образній системі твору певного жанру, з’ясувати межі та інтенсивність впливу літературно-художньої антропонімії на розвиток і становлення як літературного, так і офіційного українського іменника.

Оскільки проблема специфіки фольклорних онімів безпосередньо пов’язана з тим, наскільки дискутованою та дискусійною є проблема фольклорної мови в лінгвістиці, у другому підрозділі висвітлюються особливості фольклорної мови та фольклорних онімів як її структурного елемента. Аналіз наявних у східнослов’янському мовознавстві праць (знову беремо до уваги роботи східнослов’янських лінгвістів

загалом з огляду на тривалий період певних обмежень проблематики українського мовознавства), у яких розглядається природа фольклорної мови, та робіт російського мовознавця О.Т.Хроленка і чеського ономаста Р.Шрамека, присвячених особливій природі фольклорного слова, зокрема оніма, дав нам підстави стверджувати, що у фольклорному тексті витворюється особливий тип онімів - фольклорний, якому притаманні властивості, що не спостерігаються в умовах звичайного мовленнєвого спілкування або в текстах художньої (авторської) літератури. Отже, вивчення фольклорних онімів необхідно провадити як у тісному зв’язку з територіальними діалектами національної мови, так і з жанром фольклорного твору, а також з урахуванням особливостей фольклорного спілкування.

У третьому підрозділі обгрунтовано перспективність фольклорних антропонімів як об’єкта дослідження фольклорної ономастики, а також важливість вивчення фольклорних особових імен для української антропоніміки, оскільки цей клас антропонімів більше, ніж будь-який інший, дає можливість для чисто лінгвістичних спостережень, а саме:

1. Порівняння репертуару особових імен, зафіксованих у фольклорних текстах певного часового відтинку, з реальним антропонімі-коном цього періоду.

2. Зіставлення набору квалітативних варіантів певного імені, що заховали фольклорні тексти, з тими, що фіксують списки імен, словники власних назв.

3. Проблема типовості та територіальної поширеності церковно-християнських імен.

4. Дослідження причин та закономірностей появи особових імен іншомовного походження, якщо такі є, у тому чи іншому регіональному антропоніміконі.

5. Вивчення словотворчої гами українських особових назв загалом та регіональної і часової обумовленості цієї різноманітності.

6. Виявлення залишків слов’янських автохтонних імен у фольклорних текстах, встановлення причин та стану їх збереження.

Розділ 3 “Системна характеристика антропонімікону українських народних обрядових пісень” присвячено вивченню фольклорних особових імен на матеріалі українського обрядового пісенного фольклору з урахуванням теоретичних засад фольклорної ономастики, викладених у другому розділі дисертації.

Загальна характеристика обрядового пісенного репертуару особових імен, здійснена в першому підрозділі, засвідчила, що інтенсивність вживання аналізованого класу антропонімів окремими жанрами пісенного фольклору не однакова. Її аналіз показав, що:

1. На 5097 обрядових пісень припадає 8256 особових імен. Це досить висока (приблизно 1,6) інтенсивність уживання онімів. Вона, як свідчать наші дослідження, є наслідком обрядово-драматургічної природи пісень цього циклу, яка зумовлює активне використання двох композиційних форм (діалогу та монологу - звернення), що, відповідно, є однією з причин активного використання власних імен.

2. Ступінь інтенсивності вживання особових імен кожною окремою групою пісень обрядового циклу зумовлений її жанровими особливостями і тими функціями, які оніми в ній виконують.

3. Магічна функція, яку первісно виконували усі жанри обрядового фольклору, сформувала особливе сприйняття ними власного імені та його вживання. З розвитком суспільства ця особливість заховалась лише окремими обрядовими жанрами.

Окрім багатого використання загальнонародної системи найменування за обсягом, фольклорний іменник відзначається також багатим репертуаром. Так, опрацьована нами обрядова поезія засвідчила 129 чоловічих та 80 жіночих особових імен. Серед опрацьованих нами публікацій окремо виділимо записи XIX - 30-40-х років XX ст. та 30-40-х - 90-х років XX ст. Такий поділ зумовлений не тільки потребою вивчення фольклорних онімів як у синхронному, так і в діахрон-ному планах для уточнення наших знань про шляхи розвитку української антропонімічної системи, але й диктується специфікою самих фольклорних записів.

Так, записи 30-40-х - 90-х років XX ст. значно поступаються за кількістю записам XIX - 30-40-х років XX ст., а з огляду на низку політичних причин не завжди є правдивим відбитком тодішнього стану українського пісенного фольклору. Чимало серед них відвертих підробок, частина текстів зазнала “редагування”. Часові межі згаданого вище періоду визначено нами з урахуванням того, що на східноукраїнському терені з середини 30-х років нинішнього століття процеси українізації та загравання з українською інтелігенцією було остаточно згорнуто, а на українське село - джерело народних пісень -розпочато тотальний наступ. На західноукраїнських землях подібне відбулося в другій половині 40-х років XX ст. Отже, записи 30- 40-х -90-х років XX ст. стосуються того періоду, коли на українських зем-

лях було розпочато активний процес асиміляції усього національного, реалізовувалася концепція взаємозближення мов (на користь російської), русифікація торкнулася багатьох сфер духовного життя нації, зокрема українського іменникй.

Другий підрозділ присвячено характеристиці фольклорного імен-ник& XIX - 30-40-х років XX ст. Його репертуар налічує 117 чоловічих та 67 жіночих особових імен, етимологічний аналіз якого засвідчив, що 84,6 % чоловічої та 86,2 % жіночої підсистем складають церковно-християнські імена переважно в адаптованих варіантах. Порівняння фольклорного репертуару (брались до уваги поширеність непоширеність, варіантність імен) з результатами досліджень особових імен на матеріалі писаних пам’яток переконливо доводить, що фольклорний іменник цього періоду є правдивим відбитком народнорозмовного іменника українців того часу. Більша частина згаданих імен - це найуживаніші особові назви (Іван, Василь, Петро, Григорій, Микола, Михайло, Федір, Степам, Андрій, Павло, Яків, Семен; Ганна, Марія, Марина, Анастасія, Меланін, Катерина, Парасковія, Галина, Оксана, Олена), які реалізуються у фольклорних текстах в численних варіантах. Проте, як засвідчило наше дослідження, фольклорні твори здатні затримати також ті антропоніми, які під час записування пісенних текстів уже належали до рідковживаних.

Слов’янські автохтонні імена, які становлять 6% чоловічої та 7,7% жіночої підсистем, є відображенням загальних тенденцій, характерних для національної системи називання в цілому. Проте обрядовий (культовий) характер текстів каледарно-обрядових та родинно-обрядових пісень сприяє тому, що вони виявляють здатність затримувати давні слов’янські імена доби язичництва, а також назви, пов’язані з релігійним культом праукраїнців: Богдан, Борис, Воли-сенько, Володимир, Дядько, Кресуньо, Храпюнейко; Віра, Калина, Людмила, Надія, Гордовиночка.

Наявність у фольклорному іменнику запозичених особових імен, які складають 7,7% чоловічої та 6,1% жіночої його підсистем (Адольф, Бартоломій, Франц, ІОзеф, Яку б, Яи, Мошко, Шимонцьо, Сруль; Гопората, Юзефа, Ядвіга, Ридя) та іншомовних варіантів українських особових назв (Влодзьо, Мацько, Міхал; Іванька, Євхим-ка, Міхалочка, Сергсйка; Вапічка, Петечка та Маша, Мошка, Мошечка, Танюша; Агапа, А галочка, Адарка, Аксиночка, Алена, Аленочка, Ашсьечка, Вольгочка, Гарпшіка, Катярина, Марья, Матрупь, Мат-руночка, Хадора, Хадорочка, Хаврочка; Ганча, Ганічка, Ганчуша, Гай-

нця, Гайнцуся, Гайнцюся, Ащька, Айнца; Зося, Зостія, Зосейка, Зосу-непька; Кася, Касенька, Касуня, Касюня, Касуненька, Касюнеиька, Касунейка, Касютйка, Касупуня, Касунунька, Гсленка) відображає етнічні контакти українців з представниками інших народностей. Злокалізованість згаданих імен та варіантів переконує в наявності іменних територіальних ареалів, вивчення яких може мати цікаві висновки як про існування, розвиток та зміни, іцо відбулись в українській народнорозмовній системі називання протягом XIX ст., та про межі між чужими іменами та іменами засвоєними, так і про особливості фольклорної онімії як такої.

Розгляд фольклорного іменникй 30-40-х - 90-х років XX ст., здійснений у третьому підрозділі, дає можливість констатувати, що:

1. Репертуар як жіночої, так і чоловічої його підсистем та загальна кількість фіксацій у ньому особових імен значно бідніші за подібні показники фольклорного антропонімікону XIX ст.

2. З огляду на деяку заанґажованість фольклорних записів другої половини XX ст., зумовлену низкою політичних та соціальних процесів, що відбувались у суспільстві, фольклорний іменник аналізованого періоду не є об’єктивним відбитком загального стану української народнорозмовної системи найменування. Проте він засвідчив окремі тенденції, що мали в ній місце (русифікація, повернення до активного вжитку слов’янських автохтонних імен тощо).

3. Фольклорні особові імена, зафіксовані текстами обрядових пісень згаданого періоду, остаточно втратили зв’язок з давньою забобонною вірою в силу слова та магічне значення власного імені. Якщо у весільних піснях вони виконують, окрім стилістичної, і номінативну функцію, то в піснях календарно-обрядового циклу головною для них є стилістична функція, що максимально зближує їх з аніропоні-мами художньої літератури.

Четвертий підрозділ присвячено аналізові окремих фольклорних імен (lean, Василь, Ганна, Марія, Марина, Аішстасія) як джерела реконструкції найдавніших форм протоукраїнського міфологічного світогляду та шляхів адаптації церковно-християнських імен, розгляд яких доводить, що екстенсивність використання згаданих імен у фольклорному аніропоніміконі протягом тривалого відтинку часу, наявність великої кількості варіантів (фольклорні тексти, наприклад, засвідчили 62 варіанти імені Ганна та близько 40 - імені Іван), входження до формул (колишніх магічних заклинань): Іване - Івашечку, Іване - Білодане, чиньчику -Васильчику; Ганна, преашчная панна, за-

свідчує їх відношення до найдавніших протоукраїнських обрядів та звичаїв. Розглянутий матеріал дає підстави для гіпотези, що частина сучасних найпоширеніших імен української системи називання з’явилась не тільки внаслідок адаптації чужих імен на українському ґрунті, але й виникла як результат переосмислення та контамінації церковно-християнських імен з давньослов’янським іменникбм.

ВИСНОВКИ

Огляд основних етапів розвитку фольклорної ономастики та наукової літератури, присвяченої її проблемам, теоретичне обґрунтування специфіки предмета та методів її дослідження, аналіз особових імен, засвідчених текстами українських народних обрядових пісень, дозволили нам сформулювати такі загальні висновки:

1. Фольклорна ономастика в східнослов’янській лінгвістиці загалом, а в українській зокрема, на кінець XX ст. оформлюється як окремий напрям дослідження. Українська фольклорна ономастика прямує від фрагментарних досліджень до праць, які починають розглядати фольклорну онімію як певну еволюційну цілість.

Про необхідність виділення фольклорної ономастики як окремого напряму ономастичних досліджень свідчать наведені нами обґрунтування специфіки її матеріалу, предмета і методів дослідження, а також сформульовані положення про підстави окремішності фольклорної ономастики від ономастики художньої літератури, серед яких:

- відсутність очевидної залежності фольклорного ономастикону від особи виконавця (первісно автора);

- постійна змінюваність фольклорних онімів залежно від часу, території побутування фольклорного тексту, ономастикон якого - це майже щоразу новий, співзвучний часові та діалектному середовищу набір імен;

- ефективність вживання фольклорних імен, яка тісно пов’язана з національною (зокрема територіальною) традицією;

- стійкій, цілеспрямованій семантизації власного імені в літературі художній у фольклорі протистоїть уживання, принаймні первісне, онімів у номінативній (диференційній, або ідентифікаційній) функції;

- фольклорні оніми відзначаються специфічним денотативним значенням (денотати літературних власних назв - не реальні особи, а

вигадані, денотати фольклорних онімів - нерідко реальні особи, добре знані в певному комунікативному середовищі); індивідуалізована, спрямована номінативність, властива власним назвам у художній літературі звичайно не є обов’язковою для фольклорного найменування;

- жанрова специфіка використання онімів у фольклорі має свої особливості, пов’язані зі специфікою фольклорних жанрів як таких;

- особливість прикладного значення фольклорної ономастики полягає в тому, що остання, на відміну від ономастики художньої літератури, є надійним джерелом вивчення українських народнорозмовних назв минулого, суттєвим доповненням фактологічної бази як регіональної, так і загальнонаціональної системи онімів.

2. З огляду на категоріальну значимість і самостійність фольклорних жанрів, частина з яких служить практичним, магічним цілям та відзначається побутовим використанням, а також особливим відношенням до музики, жанрова специфіка використання фольклорних онімів - один з головних аспектів вивчення власних назв у фольклорі.

3. Фольклорні власні назви є, переважно, автентичними, тому дослідження їх у зв’язку із загальнонаціональною системою іменування та її територіальними виявами є також одним із основних аспектів вивчення фольклорних онімів.

4. Дослідження фольклорних особових імен, одного з найуживаніших класів фольклорних антропонімів, дає можливість простежити спадковість імен у національній антропонімії, реконструювати коло імен, якими користувались українці минулого століття, сприяє уточненню наших знань про шляхи розвитку української антропонімічної системи, слугує розв’язанню дискусійних питань антропоніміки.

5. Основою фольклорного іменника є найпоширеніші і найпродуктивніші на теренах усієї України церковно-християнські імена в адаптованих народнорозмовних варіантах.

6. Щодо наявності у фольклорних текстах слов’янських автохтонних імен, то в цілому фольклорний іменник відображає загальні тенденції, характерні для національної системи називання в цілому. Однак обрядовий (культовий у минулому) характер пісень календарно- та родинно-обрядового циклів сприяє тому, що фольклорні тексти виявляють здатність затримувати давні

слов’янські імена доби язичництва, а також назви, пов’язані з релігійним культом праукраїнців.

7. Наявність у фольклорному іменнику запозичених особових імен та іншомовних варіантів українських особових назв засвідчила міжетнічні контакти українців. Поширеність згаданих імен та варіантів імен свідчить про наявність іменних територіальних ареалів, вивчення яких допоможе висвітлити реальні умови існування народного іменникй, а також простежити розвиток та зміни, що відбулись у ньому протягом ХІХ-ХХ ст. Вивчення порубіжних ареалів дає змогу встановити межі між чужими іменами і засвоєними та з’ясувати особливості фольклорної онімії як такої.

8. Порівняльний аналіз фольклорних антропоніміконів XIX - 3040-х років XX ст. та 30-40-х - 90-х років XX ст. засвідчив, що репертуар як чоловічої, так і жіночої підсистем фольклорного іменникй другої половини XX ст. та загальна кількість фіксацій у ігьому особових імен значно бідніші за подібні показники фольклорного антропонімікону XIX ст.

9. З огляду на певну політичну та соціальну заанґажованість фольклорних записів так званого радянського періоду, фольклорний іменник другої половини XX ст. не є об’єктивним відбитком загального стану тогочасної української народнорозмовної системи найменування, хоча й засвідчив окремі тенденції, що мали в ній місце.

10. Фольклорні особові імена, зафіксовані текстами обрядових пісень другої половини XX ст., остаточно втратили зв’язок з давньою забобонною вірою в силу слова та магічне значення власного імені. Якщо у весільних піснях вони виконують, окрім стилістичної, ще й номінативну функцію, то в піснях календарно-обрядового циклу головною для них є стилістична функція, що максимально зближує їх з антропонімами художньої літератури.

11. Фольклорна антропонімія, засвідчена українською народною обрядовою поезією, є багатообіцяючим матеріалом для дослідження історичної долі співіснування слов’янської системи найменування та церковно-християнських імен, їх взаємовпливу, складних процесів конкуренції та можливих контамінацій, а також може слугувати для реконструкції найдавніших форм протоукраїнського міфологічного світогляду.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

1. Колесник Н.С., Чувашова JI.B. Імена в народній пісні // Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія, взаємозв’язки: 36. наук, праць. - К.: НМК ВО, 1992. - С. 53-59. (Дисертанту належать ідея, теоретичні засади та висновки).

2. Колесник Н.С. Народні пісні як джерело історичного вивчення української антропонімної системи (на матеріалі записів Осипа і Федора Бодянськнх) II Проблеми історії та культури української мови: 36. наук, праць. - Чернівці: Рута, 1995. - С. 142-147.

3. Колесник Н.С. Про загальне та локальне в антропонімії коломийки // Мова та стиль українського фольклору: 36. наук, праць. -К.: ІЗМН, 1996. - С. 64-67.

4. Колесник Н.С. Функціонування власних особових імен в українському пісенному фольклорі (на матеріалі українських народних пісень в записах З.Доленги-Ходаковського) // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 13. Слов’янська філологія: 36. наук, праць. - Чернівці: ЧДУ, 1997. - С. 62-66.

5. Колесник Н.С. Фольклорна ономастика як окремий від ономастики художньої літератури напрям досліджень II Українська ономастика: Матеріали наукового семінару, присвяченого 90-річчю Кирила Кузьмича Цілуйка. - К., 1998. - С. 98 - 103.

6. Колесник Н.С. Ономастичний простір буковинських народних казок (на матеріалі казок із зібрання М.Івасюка) // Творча індивідуальність і мовостиль Михайла Івасюка: 36. статей до 80-річчя від дня народження письменника. - Чернівці: ЧДУ, 1997. - С. 46-48.

7. Колесник Н.С. Антропонімія в українських народних піснях // Шоста республіканська ономастична конференція (4-6 грудня 1990 року):Тези доп. таповідомл.: У 2 кн.,кн. l.-Одеса, 1990.- С. 122-124.

8. Колесник Н.С. Умови визначення фольклорної ономастики як специфічного наукового напряму // Питання сучасної ономастики: Статті та тези VII Всеукраїнської ономастичної конференції (1-3 жовтня 1997 p.). - Дніпропетровськ, 1997. - С. 94-95.

9. Колесник Н.С. Варіативність імен в українській народній піс-НІ//50 років возз’єднання Північної Буковини, Хотинського, Акер-манського та Ізмаїльського повітів Бесарабії з Українською PCP: Тези доповідей республіканської наукової конференції. 22-24 листопада 1990 року. - Чернівці, 1990. - С. 69-71.

10. Колесник Н.С. Особові імена в українській жартівливій пісні// Сатира і гумор в українській літературній традиції: Матеріали Все-

української наукової конференції 11-12 травня 1994 р. - Чернівці, 1994.-С. 259-261.

11. Колесник Н.С. До питання про синонімію власних імен у буковинських народних піснях II Українська мова на Буковині: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 160-річчю від дня народження Юрія Федьковича. 13-15 жовтня 1994 р. - Чернівці: Рута, 1994.-С. 85-87.

12. Колесник Н.С. Імена в українській народній пісні // Соціолінгвістичні проблеми Чернівецької області: Тези доповідей регіональної науково-практичної конференції. 19-20 жовтня 1990 р. - Чернівці, 1990.-С. 36-38.

13. Колесник Н.С. До проблеми словотвору здрібніло-пестливих варіантів імен в українській мові (на матеріалі коломийок) // Методичні читання “Словотвірна та семантична структура української лексики”, присвячені пам’яті засновника дериватологічної школи на Україні проф. Івана Ковалика: Тези доповідей 15-17 травня 1991 року. - Львів: ЛДУ, 1991. - С. 59-61.

14. Колесник Н.С. Фольклорна антропоніміка як проблема в східнослов’янській ономастиці // Ономастика східних слов’ян: Тези доповідей наукового семінару, - К., 1996. - С. 36-37.

Анотації

Колесник Н.С. Особові імена в українських народних обрядових піснях. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. -Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 1998.

До захисту представлений рукопис, у якому проведено детальний огляд праць з фольклорної ономастики, що з’явились у другій половині XX ст. у східнослов’янській лінгвістиці, окреслено основні етапи її розвитку. Вперше в українському мовознавстві сформульовано теоретичні засади фольклорної ономастики як окремого напряму ономастичних досліджень. На матеріалі 150 зібрань українського фольклору в записах ХІХ-ХХ ст. здійснено дослідження кількісного та якісного складу, функціональних особливостей українських фольклорних особових імен, засвідчених обрядовими піснями.

Ключові слова: фольклорна ономастика, фольклорні оніми, фольклорний іменник, особові імена, обрядові пісні.

Колесник Н.С. Личные имена в украинских народных обрядовых песнях. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. -Тернопольский государственный педагогический университет имени Владимира Гнатюка,Тернополь, 1998.

К защите представлена рукопись, в которой сделан детальний обзор работ по фольклорной ономастике, появившихся во второй половине XX в. в восточнославянской лингвистике, очерчены основные этапы ее развития. Впервые в украинском языковедении сформулировано теоретические основы фольклорной ономастики как отдельного направления ономастических исследований. На материале 150 собраний украинского фольклора в записях XIX-XX вв. исследовано количественний и качественний состав, функциональные особенности украинских фольклорных личных имен, засвидетельствованных обрядовыми песнями.

Ключевые слова: фольклорная ономастика, фольклорные онимы, фольклорный именнйк, личные имена, обрядовые песни.

Kolesnyk N.S. Proper Names in Ukrainian Folk Ritual Songs. - Manuscript.

Thesis for a Kandidat Nauk Degree by speciality 10.02.01. - Ukrainian language. - Temopil State Pedagogical University by V.Hnatyuk. - Temopil, 1998.

The manuscript presented for defence includes detailed survey of the works in folk onomastics which appeared in the 2nd half of the XX century in the Eastern Slavonic linguistics. The main stages of its development are presented in the manuscript.

For the first time in Ukrainian linguistics the theoretical basis of folk onomastics as a separate trend of onomastic research has been formulated.

Based on the material of 150 collections of Ukrainian folklore in the 19th-20th centuries records, the research of the quantitative and qualitative composition of functional features of Ukrainian folk proper names in ritual songs has been made.

Key words: folk onomastics, folk onyms, folk anthroponymycon, proper names, ritual songs.