автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Лига Наций и украинский вопрос. 1919 - 1934 гг.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Лига Наций и украинский вопрос. 1919 - 1934 гг."

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КУШНІР ВІТАЛІЙ ВАЛЕР1ЙОВИЧ

УДК 94(4+477)« 1919/1934»+327.

ЛІГА НАЦІЙ ТА УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ. 1919 - 1934

Спеціальність: 07.00.02. — всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Львів — 2000

7+327.58

рр.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії Львівського

національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник — доктор історичних наук, професор

Швагуляк Михайло Миколайович.

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри нової та новітньої історії

Офіційні опоненти — доктор історичних наук, професор

Макар Юрій Іванович,

Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича. завідувач кафедри історії нового та новітнього часу

— кандидат історичних наук, доцент Гетьманчук Микола Петрович, Державний університет «Львівська політехніка», завідувач кафедри політології і соціології

Провідна установа — Інститут історії України НАН

України, відділ всесвітньої історії і міжнародних відносин, м. Київ

Захист відбудеться .¿9лютого 2000 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79602, м. Львів, вул. Університетська. 1)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79605. м. Львів, пул. Драгоманова, 5)

Автореферат розіслано >£^*січня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент л /%а/ __ Сухий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Серед численних та різнопланових вимірів української проблеми у 20-ч — іа початку 30-х рр. не останнє місце займав міжнародний. Одним з гайважливіших світових форумів, на яких знаходили відображення український мціональний рух та проблеми становища українського народу, була Ліга Націй. Стосунки українців з Лігою розвивалися як стосунки нації бездержавної, юзбавленої можливості самостійно брати участь у її роботі. Іншою тершорядною обставиною, що визначала ці стосунки, був події українських іемель між чотирма державами, в яких національне життя українців складалося зельми по-різному. Разом з цим ідеологічні та. політичні розбіжності робили український національний рух ще більш роз’єднаним, і це, у свою чергу, юзначалося на відносинах українців з Лігою Націй.

Актуальність теми дослідження. Ліга Націй належала до числа зажливих чинників, що впливали на міжнародне політичне життя у 20-х — на початку 30-х рр. Серед величезної кількості різноманітних справ, якими вона займалася, були і питання, пов’язані зі становищем українського народу, розвитком національного життя українців. Потрапляючи у сферу діяльності Літ, останні неминуче ставали питаннями міжнародного політичного життя, набували міжнародної ваги. Без вивчення того прояву, який-українське- питання знаходило у діяльності Ліги Націй, наше уявлення про міжнародні обставини української проблеми було б неповним і неточним, а відтак заважало б їх правильному розумінню. Нерідко саме на форумі Ліги Націй та орієнтованих на неї міжнародних громадських організацій ці обставини виявляли себе найбільш виразно. Тому вивчення комплексу проблем, пов’язаних з відображенням українського питання у діяльності Ліги, дозволяє у першу чергу точніше і глибше зрозуміти його міжнародні виміри. Між тим відповідна проблематика у вітчизняній історіографії досліджена дуже слабо. Більшість її аспектів досі залишалася поза увагою істориків. Ця обставина, на наш погляд, надає обраній темі дисертаційної роботи безперечної наукової актуальності.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження у дисертаційній роботі є українські політичні партії, політичні та громадські організації, а також міжнародні установи — Ліга Націй та пов’язані з нею громадські організації. Предметом дослідженя є весь комплекс взаємин української суспільності з цими інституціями.

¡Методологічною основою дисертації стали принципи об'єктивності та історизму. Дисертант при розв’язанні дослідницьких завдань використав загальнонаукові та спеціальнонаукові методи дослідження, зокрема, аналіз, синтез, метод узагальнення і систематизації однотипних фактів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна тема є складовою частиною наукових досліджень та навчальних

програм, над якими працює кафедра нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Хронологічні рамки дослідженя охоплюють час вія 1919 р. до кінця 1934 р. їх вибір обумовлено наступними причинами.

1919 р. є роком створення Ліги Націй. Для даної роботи, однак. більше значення мало те, шо саме у 1919 р. Польща, Румунія та Чехословаччина — країни, у межах території яких українці знаходилися у становиші національної меншини — підписали договори про захист прав меншин, гарантувати виконання яких повинна була Ліга Націй. Це поклало початок існуванню міжнародної системи захисту національних меншин, шо спиралася на Лігу На цій і можливостями якої скористалися і українці.

1934 р. позначений кількома подіями, шо докорінно змінили ті міжнародно-політичні обставини, в яких розвивалися взаємини українців з Лігою Націй. Ними стали, по-перше, вихід Польщі з системи захисту національних меншин, і, по-друге, вступ до Ліги СРСР. Незадовго перед цим, у жовтні 1933 р., про вихід з Ліги Націй оголосила Німеччина, шо з певних політичних міркувань відігравала у Лізі роль головного захисника прав меншин. Разом узяті, ці події означали завершення певного періоду діяльності Ліги Націй; водночас вони спричинилися до того, шо Ліга практично втратила для українців скільки-небудь. відчутне політичне значення. Після 1934 р. сама Ліга Націй українськими справами більше не займалася. Зазначені обставини і дали можливість обрати цей рік за другу хронологічну цезуру дисертаційного дослідження. • ' ' ’

Мета і завдання дослідження. Загальною метою дисертаційної роботи є дослідження причин'та обставин звернення українських політичних організацій і окремих лідерів до Ліги Націй та пов’язаних з нею міжнародних інституцій, вивчення перебігу розгляду цих апеляцій, всебічний аналіз його результатів і наслідків. .

Для досягнення вказаних цілей необхідно розв’язати такі дослідницькі завданння:

— проаналізувати міжнародно-правові та найважливіші міжнародно-політичні обставини, у яких розвивалися стосунки українців з Лігою Націй;

— з’ясувати мотиви, якими керувалися уряди ЗУНР та УНР. а згодом українські партії, громадські організації та окремі особи, звертаючись до Ліги;

— відтворити хід обговорення українських звернень та встановити, які чинники впливали на рішення Ліги Націй у тих чи інших українських справах;

— простежити, як апеляції до Женеви, перебіг та результати їх розгляд) позначалися на ставленні української громадськості до Ліги Націй, оцінці нею можливостей та перспектив цієї організації;

— проаналізувати мотиви та політичне значення участі українців \ міжнародних громадських організаціях, чия діяльність була орієнтована на Лігу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, шо у дисертації вперше у вітчизняній історіографії зроблено спробу дослідити важливий відтинок української політичної історії, що досі знаходив у працях істориків лише фрагментарне відображення. Зокрема, вперше відтворюється цілісна картина подій, пов’язаних із зверненнями до Ліги Націй урядів ЗУНР та УНР. Дослідження, на основі архівних матеріалів, діяльності українських товариств Ліги Націй дало змогу висвітлити питання, яке до останнього часу залишалося практично поза увагою істориків; тому запропоновані дисертантом висновки і оцінки мають новаторський характер. Досі у вітчизняній історіографії практично не було відображено участі українців у європейських конгресах національних меншин, її значення у контексті гострого польсько-німецького конфлікту на форумі Ліги Націй. Аналіз численних апеляцій до Ліги колишнього президента ЗУНР Є.Петрушевича дав можливість констатувати їх зв’язок з його політикою невизнання польської державності на західноукраїнських землях, намаганнями налаштувати проти цього європейську громадську думку. У дисертації також висвітлено спрямовану на Лігу Націй діяльність емігрантського уряду УНР. Деякі нові аспекти проблеми виявило і вивчення того відголосу, що мала на форумі Ліги так звана «пацифікація», проведена польськими властями у Галичині влітку 1930р.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідженя синтезує окремі аспекти з історії України, Польщі, міжнародних відносин 20-х

— початку 30-х рр., зокрема, історії такої важливої міжнародної організації, як Ліга Націй. Тому основні її положення, а також зібраний фактичний матеріал, можуть бути використані при подальшому вивченні вітчизняної історії, у першу чергу міжнародних обставин' української проблеми, а також для дослідження проблем історії міжнародних відносин новітнього часу. На наш погляд, дисертація допоможе дослідникам висвітлити деякі досі маловідомі сторінки історії Ліги Націй. Інша грань практичного значення одержаних результатів — можливість їх використання у педагогічній практиці, при читанні лекцій із зазначених више історичних дисциплін та тем, проведенні семінарських занять зі студентами та аспірантами історичних факультетів та факультетів міжнародннх відносин вузів.

Основні положення і результати дисертації було апробовано при

обговоренні на засіданнях кафедри нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка, на наукових конференціях викладачів та аспірантів історичного факультету у лютому 1997 р. та у лютому 1998 р., в опублікованих статтях автора.

В основу структури дисертації покладено проблемно-хронологічний Принцип. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг дисертації складає 202 сторінки. Список використаних джерел та літератури включає в себе 172 найменування та займає 11 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У «Вступі» дано обгрунтування актуальності теми і хронологічних рамок роботи, визначено методологічні засади, мету і завдання дослідження, ііого

наукову новизну та практичне значення. Показано стан апробації основних

результатів дисертації, подано перелік публікацій, в яких вони викладені.

У першому розділі «Історіографія та джерела» проаналізовано стан

наукового опрацювання теми, а також дано загальну характеристику джерел до її вивчення. Огляд історіографії зроблено за тематичним та хронологічним

принципами; при ньому окремо проаналізовано дослідження вітчизняних та закордонних істориків.

Українські дослідники поза межами СРСР проблемі відображення українського питання у діяльності Ліги Націй приділяли лише незначну увагу. її окремі моменти згадуються у працях МЛозинського, В.Мудрого, В.Мартиния'. шо мають радше публіцистичний характер. Можна згадати також статтю

В.Федоровича2, присвячену зверненню восени 1920 р. до Ліги Націй уряду УНР. яка по суті являє собою невелику довідку з цього питання.

Українська історіографія радянського часу проблемою відображення українського питання на форумі Ліги Націй практично не займалася. Тільки у монографії Ю.Ю. Сливки містяться відомості про звернення емігрантського уряду ЗУНР до Ліги Націй у 1920 - 3922 рр.3 У роки незалежності, коли українська історична наука почала ’ по-новому, спираючись на нові джерела, висвітлювати міжнародні аспекти української проблеми, увагу дослідників привернула і Ліга Націй. Слід назвати статтю Т.1. Шинкаренко4, присвячену переважно зверненням до Ліги Націй емігрантського уряду УНР, а також працю М.М. Швагуляка5, в якій уперше показано той відголос, який викликала нг форумі Ліги Націй польська репресивна акція в Галичині 1930р. Беручи » загалом, маємо підстави констатувати, що досі обрана дисертантом тема е українській історіографії знайшла лише фрагментарне висвітлення.

Окремі сюжети проблеми, що є предметом нашого зацікавлення, знайшлі-відображення у польській історіографії. Першим дослідженням такого тип)

1 Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920. — Нью-Йорк, 1970; Лозинський М Уваги про українську державність. — Відень, 1927; Мудрий В. Боротьба з; огнище української культури в західних землях України. — Львів, 1923; Мудриї

B. Український університет у Львові. — Нюрнберг, 1948; Мартинеиь В Українське підпілля: Від УВО до ОУН. — Вінніпег, 1949.

2 Федорович В. Україна і Ліга Народів // Вісті комбатанта. — 1988. — № 5-6. —

C. 19-29.

3 Сливка Ю.Ю. Західна Україна у реакційній політиці польської та українсько буржуазії (1920 - 1939). —К., 1985.

4 Шинкаренко Т.1. Українське питання в Лізі Націй // Вісник КУМ В. — 1997. -Вип. 7. - ч. 2. - С. 27-31.

5 Швагуляк М.М. «Пацифікація». Польська репресивна акція у Галичині 1930 р. українська суспільність. — Львів, 1993.

:тала робота Зофі! Закс6, в якій на основі документів польських архівів зисвітлюється участь Ліги Наиій в обговоренні проблеми міжнародно-правового л-атусу Східної Галичини у 1920 - 1923 pp. Міжнародні аспекти останньої, важливі для її розуміння, розглядаються в інших працях цієї дослідниці . І'м притаманне прагнення до виваженого, об’єктивного аналізу фактів.

Цінні відомості шодо проблеми, яка розглядається у дисертації, знаходимо 1 працях М.Новак-Кєлбікової8, присвячених польсько-британським стосункам міжвоєнного часу, розвиток яких помітно позначався на міжнародній активності галицької української громадськості. У 1998 р. вийшла друком монографія краківського дослідника А.Зємби’, у якій на основі матеріалів архівів Канади іоказані зусилля української діаспори вплинути на канадський уряд та пов'язані ) українськими справами заходи Оттави у Лізі Націй.

Велику увагу у польській історіографії приділено такій важливій у контексті іавдань дисертаційного дослідження проблемі, як історія організації та {¡ункціонуваня міжнародної, системи захисту прав національних меншин. Зослідники довоєнного часу, акцентуючи політичне значення цієї системи, ¡вертають увагу, зокрема, на намагання певних сил використати її проти тольської держави. Прикладом такого підходу є праці Б. Буффала, А.Брегмана, Г.Кательбаха, К.Керського, С.Кутшеби В.Свораковського, В. Залеського.111 їимало займалися проблемою захисту прав меншин і польські дослідники тіслявоєнного періоду. Тут окремо слід згадатй спеціальннй збірник, виданий у Познані в 1984 р.11 У статтях його авторів (А.Чубіньського, В.Бичковського, І.Потоцького та ін.)12 висвітлюється роль німецьких меншин та проблеми меншин загалом у ревізіоністській стратегії Німеччини у другій половині 20-х — га початку 30-х pp. Відображення проблеми захисту меншин у діяльності Ліги

ZaksZ. Sprawa Galicji Wschodniej w Lidze Narodów (1920 - 1922) // Najnowsze dzieje Polski. 1914 1939.-t. 12.- 1967. - S. 127 - 153.

Zaks Z. Radziecka Rosja i Ukraina wobec sprawy pañstwowej przynaleznosci Galicji Wschodniej . .920 - 1923 // Z dziejów stosunków polsko - radzieckich. -1. 6. - 1970. - S. 69 - 95: Zaks Z. Galicja Vschodnia w polskiej polityce zagranicznej, 1921 -1923 II Z dziejów stosunkóvv polsko - radzieckich.-.7,- 1971,-S.1 -36.

Nowak-Kietbikowa M. Polska-Wielka Brytania w dobie zabiegów o zbiorowe bezpieczenstwo w iuropie 1923 - 1937. - Warszawa. 1989; Nowak-Kielbikowa M. Polska-Wielka Brytania w latach 1918 1923. Ksztaltowanie stosunków politycznych.-Warszawa. 1976.

Zieba Д. Ukraiñcy w Kanadzie wobec Polaków і Polski ( 1914 - 1939 ). - Kraków. 1998.

" Bouffal B. Ochrona mniejszosci w prawie narodów. - Warszawa. 1928: Bregman Л. Liga Narodów. iilans dotychczasowej dziafalnosci. - Warszawa. 1931: Katelbach T. Niemcy wspólezesne wobec agadnien narodowosciowych. - Warszawa, 1932; Kierski K. Ochrona mniejszosci w Polsce. - Poznati. 933; Kutrzeba S. Mniejszosci w najnowszym prawie narodów. - Lwow. 1925: Suoraknwski IV. 4i?dzynarodowe zobowiqzania mniejszosciowe Polski. - Warszawa. 1935: Zaleski \V. ,VIi?dzynarodowa ichrona mniejszosci. - Warszawa, 1933.

1 Rola mniejszosci niemieckiej w rozwoju stosunków politycznyh w Europie 1918 - 1945. - Poznan. 984. '

: Czubiñski A. Polityka mniejszosciowa Niemiec w latach 1918 - 1945 //Rola mniejszosci... s. 7 - 29: lyczkowski J. Z problematyky zalozerí і relizacji polityki mniejszosciowej Gustawa Strezemanna. - Ibid.

Націй, зв’язок між нею та головними міжнародними конфліктами міжвоєнно Європи є темою дослідницьких праць С.Сєрповського та В.Міховичап. Питання історії участі Польщі у діяльності Ліги Націй висвітлено у роботах З.Цезажа С.Мікоса, а також у загальних працях з історії Ліги Націй В.Бальиерака

С.Сєрповського14. Автори їх прагнуть до об’єктивного, науково обгрунгованоп аналізу проблем. їхня оцінка політичного значення для Польші системи захист національних меншин у загальному збігається з висновками довоєнних авторі!! проте вона зазвичай позбавлена притаманної останнім надмірної політичне заангажованості. Разом з тим слід зауважити, шо відголос, який мало у Лі: Націй українське питання, згадується у вказаних працях лише побіжно, а деяких з них, як у монографії З.Цезажа, ця проблема залишилася поза увагою.

Чимало важливих для розуміння механізму діяльності Ліги Націй дани наводяться у працях колишніх високих посадових осіб секретаріату Ліги -Ф.Волтерса та П.Азкарате.15 Говорячи про англомовну історіографію, слід тако: згадати роботу канадського дослідника Р. Віча, шо містить деякі відомості пр мотиви виступу Канади у Лізі Націй з проблеми Східної Галичини у 1921 - 192 рр.16

Історії європейських конгресів національних меншин, чия діяльність бул зорієнтована на Лігу Націй і у яких брали участь і українці, присвячені стаг німецької дослідниці Марії Ротбарт17. Про конгреси йдеться також у згадані' вище працях К.Керського та Т.Кательбаха. Знайомство з ними дає можливісі оцінити загальне міжнародно-політичне значення конгресів меншин, зрозуміт їх головні суперечності. Автори указують, зокрема, на зв’язок справи організаи конгресів меншин з зовнішньою політикою Німеччини.

З наведеного у розділі стислого аналізу випливає, шо проблема місця і ролі українського питання у діяльності Ліги Націй знайшла в історичні літературі лише фрагментарне відображення. Порівняно ширше вивчег

- S. 283 - 289; Роюскі S. Deutsche Stiftung - tajna agenda rz^du niemieckiego do spraw mniejszo: niemieckiej w okresie mifdzywojennym. - Ibid.- S. 277 - 282.

13 Michowicz W. Polska wobec traktatu і procedury mniejszosciowej w latach 1920 - 1934 //Zeszy

naukowe Ut. Nauki gumanistyczno - spoleczne. Seria I, zeszyt 15. - Lodz. 1960. - S. 189 - 2-Michowicz W. Walka dyplomacji polskiej prszeciwko traktatowi mniejszosciowemu w Lidze Narodou roku 1934. - Lodz, 1963; Sierpowski S. Polityka mniejszosciowa Niemiec w Lidze Narodow // R( mniejszosci... - S. 43 - 72. ‘

14 CeuarzZ. Polska a liga Narodow. Kwestie terytorialne w latach 1920 - 1925 (Studium prawnc polityczne ). - Wroclaw, 1993; Mikos S. Wolne miasto Gdansk a Liga Narodow. - Gdansk. 19' Balcerak W. Dzieje Ligi Narodow. - Warszawa, 1969; Sierpowski S. Narodziny Ligi Narodo Powstanie. organizacja і zasady dzialania. - Poznan, 1984.

15 Walters F.P. A History of the League of Nations. - London. New-York, Oxford. 1969; A: karat l Flores P. League of Nations and National Minorities. An Experiment.- Washington. 1945.

16 Veatch R. Canada and the League of Nations. - Toronto; Buffalo, 1975.

17 Ротбарт М. Эвальд Амменде и организация европейских конгресс национальних меньшинств//Германия и Прибалтика. - Вып.5. - Рига.1978. - С> 96; Rotbarth М. Imperiaiistyczne Niemcy a utworzenie Europejskiego Kongresu Mniejszo Narodowych // Rola mniejszosci ... - S. 73 - 87.

процеси та явища, що становили той історико-політичний контекст, частиною якого була ця проблема.

Джерельну базу дисертаційного дослідження склали неопубліковані матеріали архівів Львова та Києва, спогади політичних та громадських діячів, українська і польська преса, інші періодичні видання міжвоєнного періоду, а також документальні публікації. Особливу цінність становлять матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву (ЦДІА) України у Львові. До них належать документи фондів № 319 (Центральне українське товариство «Союз українок», м. Львів), № 344 (Українське

національно-демократичне об’єднання), № 355 (Західноукраїнське товариство Ліги Націй), № 359 (Назарук Осип), № 368 (Томашівський Степан). № 392 (Українська парламентська репрезентація в польському сеймі), № 581 (Колекція документів про діяльність урядів та армій УНР та ЗУНР).

Найбільший цілісний комплекс документів з проблеми дисертаційного дослідження зберігається у фонді Західноукраїнського товариства Ліги Націй, lie, зокрема, протоколи засідань його президії та Головної ради, різноманітне листування, проекти резолюцій, звіти зі зборів комісій та загальних зборів Міжнародної Унії товариств Ліги Націй. Документи фонду, разом з іншими джерелами, дозволяють відтворити цілісну картину діяльності товариства, визначити її політичну спрямованість, труднощі, з якими воно зустрічалося.

Серед документів, що зберігаються -у- фонді Степана Томашівського-, найбільш цікавим під оглядом розв’язання завдань дисертації є листування фондоутворювача з відомими діячами ЗУНР — Є.Петрушевичем, його сином А.Петрушевичем, С.Витвицьким та КЛевицьким, а також його листи до деяких англійських дипломатичних урядовців.

Окремі відомості про звернення керівників ЗУНР до Ліги Націй знаходимо у матеріалах фонду Осипа Назарука.

У фонді Української парламентарної репрезентації (УПР) є відомості про апеляції українських парламентарів до Ліги Націй зі скаргами на політику польських властей у галузі освіти. Матеріали фонду Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) торкаються ставленя до Ліги проводу партії, його закордонних акцій, пов’язаних з цією організацією. Цікаві дані шодо міжнародного відлуння «пацифікації» містяться у документах фонду «Союзу українок».

Певний інтерес для дослідження проблеми становлять матеріали фондів Державного архіву Львівської області (ДАЛО) — фонду № 271 (Дирекція поліції у Львові) та № 1 (Львівське воєводське управління). Зокрема, серед документів львівської дирекції поліції є дані про організацію ЗУТЛН та окремих його діячів. У фонді львівського воєводського управління знаходимо докладні відомості про конгреси національних меншин та участь у них українців, про міжнародні події, пов’язані з «пацифікацією».

При роботі над дисертацією були також використані матеріали фонлу № 4465 (Колекція окремих документальних матеріалів українських націоналістичних емігрантських установ, організацій і осіб) Центрального державного архіву виших органів влади та управління України (ЦДАВОВУ). м. Київ. їх вивчення дало можливість дослідити перший етап діяльності Українського товариства Ліги Націй. Загалом можна констатувати, що вивчені документи фондів ЦДІА України у Львові, ДАЛО та ЦДАВОВУ України містять чимало важливих відомостей з окремих аспектів проблематики дисертаційної роботи. їх суттєво доповнюють такі джерела, як преса та інші періодичні видання.

Серед української періодики міжвоєнного часу дисертантом були використані такі видання, як львівські газети «Діло» та «Свобода», що у цілому відображали точку зору проводу УНДО, віденські «Український прапор-(офіційний орган Є.Петрушевича) та «Воля», львівські «Вперед», «Громадській вістник», «Український вістник», паризький щотижневик «Тризуб», шо видавався емігрантами УНР (прибічниками Директорії), «Розбудова нації» (орган ОУН). поодинокі номери інших газет. Разом узяті, українські періодичні видання дають багатий фактичний матеріал, дозволяють відтворити широкий спектр' позииіи та поглядів на Лігу Націй різних українських політичних сил.

Іншу частину цієї групи джерел становить польська преса. При підготовці дисертаційного дослідження були використані краківські “СгаБ” та “Пивіпжапу Кигуег Сосігіеппу”, варшавські “йагеїа Рокка” та Оагеїа \Varszawska”, деякі інші видання. Майже всі їх публікації об’єднує спільна антипатія, більша чи менша, до українського національного руху у Польщі. Однак вони містять чимало даних про перебіг подій у Лізі Націй, позицію великих держав, зокрема у справах, шо зачіпали українські інтереси.

Доволі значний фактичний матеріал про життя українців у Польщі, у тому числі про закордонну діяльність українського політикуму, міститься у спеціальних періодичних виданнях — журналі .“5ргаїуу К’агосіон’оісіои/е” та у конфіденційному, для певного кола державних урядовців, огляді “Брпшогсіапіе г ¿усіа тппіеізго^сі пагосіо'л'усії”, шо видавався польським МВС. Автори їх ретельно стежили за життям української громади у Польщі, у тому числі за закордонними акціями українців, намагаючись об’єктивно і докладне відтворювати фактичний бік подій.

Окремою групою джерел є мемуарна література. Дисертантом були використані спогади таких українських політичних діячів, як І.Кедрин Є.Онацький, МЛозинський, А.Марголін1*, збірник спогадів про Є.Коновальия'" мемуари польського прем’єра Ю.Новака, дипломата Е.Рачиньського. ДЛлой;

18 Кедрин І. Життя. — Події. — Люди. Спомини і коментар. — Нью-Йорк. 1976 ОнацькийЄ. Українська дипломатична місія в Італії — Прага, 1941: Мозинськиї М. Моє співробітництво з президентом Петрушевичем. — Львів, 1925: Марго.пи А. Украина и политика Антанты. (Записки еврея и гражданина) — Берлин, 1921.

19 Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен, 1974.

9 ' ■

корджа, прем’єр-міністра Великої Британії у 1916-1922 pp. італійського послу у

ршаві Ф.Томассінг0. Близькими до мемуарного жанру є прані О.Шульгина та

Онацького (останні являють собою збірку' листів та щоденникові« записів

гора):|. Мемуари дозволяють суттєво доповнити картину подій, а інколи

стять і «ексклюзивні» відомості, відсутні в інших джерелах.

Нарешті, висновки дисертації спираються на публікації відомих документів жнародно-політичного життя”. Окремо варто згадати нове документальне дання, присвячене Мілені Рудницькій.23 шо в певні моменти грала важливу ль у стосунках української громадськості Галичини з Лігою Націй. Особливий герес являє опублікована у ньому частина листування Рудницької. що еріглося в архіві Української вільной академії наук у США.

Беручи загалом, можна констатувати, шо використані джерельні матеріали, також праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, дають можливість, не іетендуючи, втім, на остаточність та цілковиту повноту оцінок та висновків, рішити поставлені у дисертації основні дослідницькі завдання, провести знобічний та грунтовний аналіз комплексу питань, що охоплюються її темою.

У другому розділі «Міжнародна система гарантій прав іціональних меншин» показано організацію міжнародної системи захисту >ав меншин, що спиралася на Лігу Націй, визначено основні етапи її ановлення, вплив на нього міжнародних суперечностей та конфліктів.

У розділі відзначається, шо укладення серії договорів про захист прав :ншин між головними державами Антанти та групою країн Східної Європи ло для великих держав спробою створити інструмент мирного врегулювання інфліктів, які могли б являти загрозу стабільності та миру. Формування юцедурного механізму здійснення договорів, від якого великою мірою лежали ефективність та справжній характер реалізації трактатів про права :ншин, відбувалося під впливом групи пов’язаних ними держав — Польщі, гмунії, Чехословаччини, Югославії та Греції, серед яких провідні ролі грала ольша. Ці країни прагнули максимальною мірою зменшити можливість жнародного втручання у свої стосунки з меншинами, намагалися блокувати ю трактатів. Після вступу у 1926 р. до Ліги Націй Німеччини остання

Nowak J. Wspomnienia z lawy rzqdowej. - Krakow, 1938; Raczyiiski Zenczykowski F. Od ;newy do Jalty. Rozmowy radiowe. - Lublin - Londyn. 1991: Raczyiiski E. W sojuszniczvm indynie Dziennik ambasadora E. Raczynskiego. 1939 - 1945. - Londyn. 1960: Ллойд Джордж Л. равда о мирных договорах, т. 1-2. — Москва, 1957; Tomassini F. Odrodzenie )lski. - Warszawa, 1928.

Шульгин О. Без території. Ідеологія та чин уряду УНР на чужині. — К.. 1998: чацький Є. У вічному місті. Записки українського журналіста. Рік 1930. — г'енос-Айрес, 1954; Онацький Є. У вічному місті (-11). Записки українського /рналіста. Роки 1931-1932. — Торонто, 1981.

Sprawy polskie па Konferencji Pokojowej w Paryzu w 1919 r. Dokumenty і materiaiy. t. 1 -3. -arszawa, 1965-1968: Survey of International Affairs 1920 - 1923. By Arnold J. Toynbee. - Oxford. '27; Документы и материалы по истории польско-советских отношений. Т. 2. — осква, 1964.

Мілена Руднииька. Статті, листа, документи. — Львів, Жовква, 1998.

виступила на її форумі у ролі головного «захисника» прав меншин. В основ позиції Берліна лежало намагання використати німецькі меншини ; східноєвропейських країнах для поступової підготовки ревізії територіальни; умов Версальського мирного договору. Польсько-німецьке протистояння у Ліз Націй, центром якого стала проблема прав національних меншин, знайшлі відголос і в орієнтованих на Лігу міжнародних громадських організаціях — Уні товариств Ліги Націй та європейських конгресах національних меншин, в яки брали участь і українські представники. Водночас воно було важливої' складовою того міжнародно-політичного тла, на якому розвивалися стосунк; українців з Лігою Націй.

У третьому розділі «Справа державно-правового статус українських земель на форумі Ліги Націй. 1920 - 1923 рр

висвітлюються взаємини українців з Лігою у 1920 - 1923 рр.

Очолюваний Є.Петрушевичем уряд ЗУНР у вигнанні свої головні над покладав на Антанту. Його звернення до Ліги стали спробою знайти підтримк поза межами вузького кола великих держав, які, не визнаючи польськог суверенітету у Східній Галичині, розв’язання питання її державно-правовог статусу постійно відкладали на майбутнє. Завдяки зусиллям української діаспор обережні кроки на підтримку ЗУНР зробила у Лізі Націй Канада. Однак Ліг; відповідно до позиції великих держав, визнала себе некомпетентною вирішуват долю Галичини, залишивши це право за Радою послів Антанти. Головни політичним здобутком дипломатії Євгена Петрушевича у Лізі Націй стало т що Ліга у своїх постановах у 1921 р. та у. 1922 р. підтвердила, шо Польща > має суверенних прав на Галичину.

З проханням про прийняття України звернувся до Ліги Націй емігрантські^ уряд УНР (Директорія), підтриманий колишнім гетьманом П.Скоропадськи; Його спроба зазнала невдачі, яку в кінцевому рахунку обумовило те, шо урі Петлюри фактично не контролював територію, яку намагався представляти.

У розділі йдеться також про створення українських товариств Ліги Наці Підкреслюється, що діяльність організованого у Відні на початку 1922 Західноукраїнського товариства Ліги Націй (ЗУТЛН) була складовою частино всієї дипломатичної активності емігрантського уряду ЗУНР. Організація зумі. вступити до міжнародної Унії товариств Ліги Націй, трибуну як використовувала для виступів на захист права українців Галичини на віль національно-державне самовизначення. Після рішення Ради послів Антин щодо східних кордонів Польщі (березень 1923 р.) ЗУТЛН втратило пра представляти в Унії Галичину, і у липні 1924 р. змушене було остаточ залишити цю організацію. Для Українського товариства Ліги Націй, що початках теж діяло у Відні, участь у роботі Унії мала у першу че^ пропагандистське значення. Разом з цим воно неодноразово надавало в Уі підтримку братам-галичанам з ЗУТЛН.

У четвертому розділі «Ліга Націй та українська громадськість у .924 - 1930 рр.» ідеться про розвиток стосунків українців з Лігою у другій юловині 20-х рр.

Після 1923 р. для українського населення у Польші. Румунії та Іехословаччині правовою основою взаємин з Лігою Наиій стали договори про іахист національних меншин, шо надавали йому можливість звертатися зі :каргами до її Ради. Проте до 1930 р. українці користувалися нею не дуже іктивно. У Польші кілька разів апелювали до Ліги Українська парламентарна зепрезентація, Українська народно-трудова партія, згодом її наступник — /НДО. їхні провідники підкреслювали, шо українці не вважають себе меншиною, оскільки на своїй етнографічній території є автохтонною більшістю. / цьому зв’язку для українців було принципово важливо, шоб апеляція до Ліги Націй на основі договорів про права меншин не сприймалася як принципова ігода з польською державністю на західноукраїнських землях. Метою чечисленних звернень до Ліги Націй було задекларувати перед європейською •ромадськістю протест проти дій польських властей.

Натомість у 20-ті рр. справжню протестаційну кампанію розгорнув перед Пігою, перебуваючи на еміграції, Є.Петрушевич. Остання розрахована була •переважно на пропагандистський ефект, на створення неприхильної до Польші міжнародної громадської думки. Темою апеляцій колишнього лідера ЗУНР було гакож становище українців Закарпаття та Північної Буковини. Однак до 1931 р. жодне українське звернення не стало предметом обговорення Ради чи Асамблеї Піги Націй. Максимальним успіхом могла бути певна неформальна рекомендація «комітету трьох»(спеціального органу Ради Ліги) уряду оскарженої країни.

Одним з напрямків, у яких розвивалися у цей період стосунки українців з Пігою Націй, була участь у європейських конгресах національних меншин. Офіційною програмною метою їх німецьких організаторів (останні діяли у співпраці з МЗС Німеччини) було повсюдне втілення в життя гасла національно-культурної автономії для меншин. Представники українців Галичини (а саме УНДО), шо брали чинну участь у з'їздах меншин з 1928 р., зайняли на них чи не найрадикальнішу позицію, проголосивши, шо прагнуть не до автономії, а до повної державної незалежності у єдиній українській державі. Участь у конгресах меншин була для УНДО засобом декларувати свої програмні завдання на міжнародному рівні, а також нав’язати закордонні політичні контакти.

До 1928 р. тривала діяльність ЗУТЛН. Позбавлена права брати участь у роботі Унії, організація намагалася, хоча і майже безрезультатно, використати її для виступів на захист прав українського населення Польщі за допомогою інших товариств Ліги Націй — східноукраїнського, каталонського, німецького з Чехословаччини та емігрантського російського. Спроби організувати українське товариство Ліги Націй у Львові виявилися невдалими через заборони польських властей.

З другої половини 20-х відновилися раніше практично перервані контакти Лігою Націй еміграції УНР. Останні розвивалися у трьох основних напрямках -через участь у роботі Унії товариств Ліги Націй, у міжнародній Коміс інтелектуальної співпраці, шо діяла під патронатом Ліги, а також у дорадчом комітеті з представників біженських організацій, шо функціонував пр Верховному комісарі Ліги Націй до справ біженців. Олександр Шульгин, мініст закордонних справ емігрантського уряду УНР, добивався, хоча і безуспішно, ві Ліги визнання української національності у паспортах біженців, шо отримувалі українці — емігранти з території колишньої Російської імперії. В Унії товарист Ліги Націй основну увагу українці приділяли становишу в Радянській Україні Завдяки їх зусиллям Унія схвалила кілька резолюцій, спрямованих проті політики, що проводилася сталінським режимом в Україні та СРСР загалом.

У п’ятому розділі «Питання становища українських земель ; діяльності Ліги Націй на початку 30-х рр.» увага зосереджена на подія; другої половини 1930 — 1934 рр.

Відзначається, що найсерйозніший виступ українців у Лізі Націй відбувся ; 1931 - 1932 рр., і був спричинений т.зв. «пацифікацією» — репресивною акцією проведеною польськими властями у Галичині у другій половині 1930 р Звертаючись з петицією до Ради Ліги, (підтриманою англійським! парламентарями), провідники УНДО-УПР сподівалися, що вона визнас неправомірними-дії польської адміністрації та поставить перед- Польщею “вимог виконати ії міжнародні зобов’язання щодо українців — у першу чергу обіиянк; надати Галичині автономію, дану країнам Антанти у березні 1923 р Протистояння у Женеві виявилося як ніколи напруженим. Однак Ліга Наші врешті-решт обмежилася помірним докором на адресу Варшави, підкресливші натомість провину українських націоналістів, шо організували в Галичим кампанію саботажу. Кілька нових петицій, присвячених становишу українців \ Польщі, у тому числі нова петиція англійських парламентарів, на розгляд Радк Ліги вже не потрапили.

Політика, що проводилася в Україні сталінським режимом, на початку 30-> рр. спричинилася до об'єднання українських зусиль на форумі Ліги. Першим приводом для спільних протестів став голодомор 1933 р. Завдяки старанням українців до Ліги Націй звернулася низка міжнародних організацій. Однак єдиною реакцією Ліги стало неофіційне закрите засідання її Ради, що визнала себе некомпетентною втручатися у внутрішні справи країни, що до неї не належить, і ухвалила звернутися з проханням про допомогу до організації Міжнародного Червоного Хреста. Та й останнє відбулося лише завдяки особистій наполегливості тодішнього голови Ради Ліги норвезького прем'єр-міністра Й.Мовінкеля, що діяв з міркувань гуманного характеру.

Іншим приводом для спільних дій українців у Лізі Націй став вступ до неї СРСР. Проти цього протестувала українська громадськість по всьому світу. Почасти ці протести вплинули на виступ проти прийняття СРСР у Лігу Націй

яких малих країн. Зокрема, представник Швейцарії Д.Мотта голосно ютестував проти участі Москви у Лізі Націй, посилаючись серел іншого і на дянську політику шодо України, шо суперечить ідеології і принципам Ліги, іе українці не в змозі були змінити остаточне рішення Ліги Наиій. іумовлене міркуваннями великої європейської політики.

Одночасно з прийняттям до Ліги Наиій Радянського Союзу було запдано рйозного удару по системі Ліги із захисту національних меншин. У вересні 34 р. Варшава заявила про відмову визнавати право Ліга Націй наглядати за [конанням нею договорів про права національних меншин. Для українців з ольщі це робило звернення до Ліги практично беззмістовною справою. Втім, і польської дипломатії були сприйняті українською громадськістю доволі юкійно. Увесь досвід попередніх апеляцій до Ліги Націй призвів до :реконання у тому, шо ця організація не в змозі скільки-небудь помітно

шинути на становише українського населення. УНДО навіть вбачало у діях іршави позитивну сторону. Останні завдавали удару по авторитету Ліги Наиій. іж тим Ліга, до якої завдяки ініціативі Франції вступив Радянський Союз і яку жовтні 1933 р. залишила Німеччина, головний ревізіоніст і «протектор» ;ншин, все більшою мірою грала роль організації, шо стоїть на дорозі спроб іреглянути післявоєнний міждержавний порядок у Європі та світі. Тим часом зовідники УНДО не приховували надій на те, шо ревізія версальського ладу эже змінити на краще становише українців.

Таким чином, 1934 р. став певним рубежем у розвитку стосунків українців з ігою. Відтоді зв’язок'з нею полягав для них практично лише в участі, з зопагандистською метою, у пов’язаних з нею міжнародних організаціях — личан та українців з Румунії у конгресах національних меншин, еміграції HP — у міжнародній Унії товариств Ліги Націй. Але Ліга втратила для

сраїнців скільки-небудь помітне політичне значення.

У «Висновках» узагальнено підсумки та результати дисертаційного

^слідження, сформульовано основні положення, шо виносяться на захист.

Українське питання на форумі Ліги Націй знайшло відображення у кількох шовних вимірах — як питання міждержавних стосунків, яке ше не мало ормально-правового розв’язання, як проблема української меншини у Польші. умунії та Чехословаччині, і, нарешті, як питання становища українців в СРСР.

Перший з них був актуальний у 1920 - 1923 pp., поки не було остаточно «рішено питання державного статусу Східної Галичини. Для провідників «ігрантського уряду ЗУНР звернення до Ліги Націй стали частиною

олітичного курсу, розрахованого на відновлення незалежної західноукраїнської гспубліки з міжнародною допомогою. Цій лінії було, зокрема, підпорядковано і іяльність ЗУТЛН.

Після 1923 р. єдиною правовою основою для звернень українського аселення Польщі, Чехословаччини та Румунії до Ліги Націй стали спеціальні оговори про права національних меншин, шо зробили Лігу організацією.

покликаною гарантувати їх виконання. Проте скористалися нею, і не дум активно, практично тільки українці у Польщі. Тут взаємини з Лігою Най стали фактичною монополією УНДО. Його провідники наголошували на том що українці не вважають себе меншиною, оскільки на своїй етнографічн території є автохтонною більшістю. У цьому зв’язку для українців було ду> важливо, щоб апеляція до Ліги Націй на основі договорів про права меншин і сприймалася як принципова згода з польською державністю і західноукраїнських землях. Метою нечастих звернень до Ліги Націй б у; задекларувати перед європейською громадськістю протест проти дій польські властей. В основному пропагандистській меті було підпорядковано і учас представників УНДО у європейських конгресах національних меншин, на як останні постійно підкреслювали, що офіційне програмне гасло конгресів гасло національно-культурної автономії — іх задовольнити не може.

Звертаючись до Ліги Націй та орієнтованої на неї Міжнародної Уі товариств Ліги Націй, представники еміграції УНР головну увагу приділя. питанням становища українців в СРСР, а також української придніпрянськ еміграції, певною мірою дистанціюючись від проблем українського населен західноукраїнських земель. Однак саме на форумі Ліги Націй та в Уі виявилася можливою співпраця різних українських сил. Об’єднали українсі зусилля у Лізі у першу чергу спільні протести проти політики, шо проводила в Україні сталінським режимом. '

Переломним у розвитку взаємин українців з Лігою Націй став 1934 р. . цього спричинилися три фактори: по-перше, вихід Польщі із системи Ліги Наї. із захисту прав менши, по-друге, вихід з Ліги Німеччини, яка з певн політичних міркувань виступала у Женеві у ролі головного «протектор меншин, наполегливо фокусуючи увагу міжнародної громадськості на проб.и захисту іх прав, і, нарешті, вступ до Ліги Націй СРСР. При цьому постійн неуспіх апеляцій до Ліги Націй, зокрема, невдача звернення Укражсы парламентарної репрезентації, що було викликане «пацифікацією», призвів остаточного розчарування українців у можливості знайти у Лізі скільки-неб; відчутну допомогу.

Майже кожне звернення українців до Ліги Націй було виступом пре якоїсь держави, зазвичай члена Ліги, і це від самого початку негативно вплив; на його долю. Досягти успіху в Лізі Націй без послідовної підтримки впливо держави — учасниці Ліги було практично неможливо. Українці такої пілтрих не, знаходили, і врешті-решт саме це вирішальною мірою зумовило нeгaтив^ підсумок більшості їх апеляцій. Загалом українська громадськість дивилася Лігу доволі скептично. Врешті-решт, нечасті рішення останньої з тих чи іни українських справ на становище українців майже не вплинули. Однак апел> до такого високого міжнародного форуму, яким була Ліга Націй, участь діяльності пов’язаних з нею громадських організацій мали чим

опагандистське значення, привертали увагу світової громадськості ло ановиша та національних вимог українського народу.

Основні положення дисертації відображено у наступних публікаціях автора:

1) Кушнір В. Західноукраїнське товариство Ліги Націй (1922 - 1928) // :ник Львівського університету. Серія історична. — Вип. 33. — Львів. 1998. — 154-160. -

2) Кушнір В. Західноукраїнське товариство Ліги Націй та Міжнароднії іія товариств Ліги Націй (1922 - 1928) // Наукові зошити історичного

культету. — Вип. 2. — Львів, 1999. — С. 224-228.

3) Кушнір В. Ліга Націй та міжнародні гарантії прав національних меншин Нові технології навчання: Науково-методичний збірник. — Вип. 22 — К, 1998.

С. 178-190.

4) Кушнір В. Українське питання на форумі Ліги Націй (1920-1922рр.)/,' іукові зошити історичного факультету. — Вип. 1. — Львів, 1997. — С. 92-95.

5)Кушнір В. Українці Галичини на європейських конгресах національних ншин. 1925-1938 рр. // Науковий вісник Одеського державного політехнічного іверситету. — № 5. — 1998. — С. 63-70.

АНОТАЦІЯ

Кушнір В.В. Ліга Націй та українське питання. 1919 - 1934 рр. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за еціальністю 07.00.02. — всесвітня історія. — Львівський національний

іверситет імені Івана Франка, Львів, 2000.

У дисертації розглядається проблема відображення українського питання у итьності Ліги Націй. Дисертант аналізує міжнародно-правові та міжнародно-літичні обставини української проблеми у міжвоєнний час, зокрема такий їх іект, як створення і функціонування системи Ліги Націй із захисту прав ншин, пов’язані з нею найважливіші політичні конфлікти. Детально світлюється історія звернень українських урядів, політичних партііі. змадських установ та окремих осіб до Ліги Націй. У цьому зв’язку спеціальну агу приділено питанням діяльності українських товариств Ліги Націй, а також асті українців у європейських конгресах національних меншин. Автор визначає ктори, шо зумовили підсумки українських апеляцій до Ліги Націй. їч ачення для українського суспільства.

Ключові слова: Ліга Націй, міжнародні відносини, міжнародні громадські ганізації, українське питання, національні меншини.

16

ANNOTATION

Kushnir V. V. The League of Nations and the Ukrainian question. 1919 — 193* Manuscript.

A Dissertation for defending a scientific degree of the candidate of Historia Science, specialization 07.00.02. — the World History. — Lviv Ivan Franko Nation: University, Lviv, 2000.

The problem of the reflection of Ukrainian question in the activity of tl League of Nations is studied in the dissertation. The dissertant analyses tl international and legislation as well as international and political circumstances < Ukrainian problem during the period between the World Wars, such an aspect ; creation and functioning of protection of the minority rights system of the League < Nations. The history of appeals to the League of Nations and related to international organizations of Ukrainian governments, political parties, ci\ organizations and individuals is depicted in details. In relations to this speci attention was paid to the problem of activity of the Ukrainian Sociétés of the Leagi of Nations and to the participation of Ukrainians in European congresses of nation minorities. The author defines the factors which determined the results of the аррег of Ukrainians to the League, analyses their significance in the context of tl contemporary international and political life, influence on the Ukrainian society itse!

Key words: League of Nations, international relations, Ukrainian questio international non-state organizations, national minorities.

АННОТАЦИЯ

Кушнир B.B. Лига Наций и украинский вопрос. 1919 - 1934 гг. — Рукопись

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук i специальности 07.00.02. — всемирная история. — Львовский националы^ университет имени Ивана Франко, Львов, 2000.

Диссертация посвяшена исследованию проблемы взаимоотношеш украинской общественности с Лигой Наций в 1919 - 1934 гг.

Автор показывает, что украинский вопрос на форуме Лиги Наций наш проявление в трёх главных аспектах — во-первых, как проблема международш отношений, требовавшая окончательного формально-правового решения, р вторых, как проблема украинского меньшинства в Польше, Румынии Чехословакии, и, наконец, как проблема положения украинцев в СССР, работе детально анализируется каждый из них.

Диссертант отмечает, что первый аспект проблемы был актуален в 192(1 1923 гг., пока не был окончательно решён вопрос государственного стату Восточной Галиции. Лидеры эмигрантского правительства ЗУНР пытались паи в Лиге Наций поддержку своих усилий восстановить независимую украинск;

¡спублику. Отмечается, что в своих постановлениях 1921 - 1922 гг. Лига Нации. :ределив статус Восточной Галииии как временную оккупацию, решение )проса о её государственной принадлежности признала прерогативой великих :ржав. После 1923 г. правовой основой отношений украинского населения шадноукраинских земель с Лигой Наций стали договоры о защите прав зциональных меньшинств, делавшие Лигу организацией. признанной фантировать их выполнение. В работе кратко изложена история заключения эговоров. проанализированы связь проблемы меньшинств с главными еждународными конфликтами довоенной Европы, прежде всего с теми, что или вызваны стремлением Германии пересмотреть условия Версальского ирного договора, дана оценка политической роли системы Лиги Наций по |щите прав меньшинств. Диссертант, приводя обширные фактические данные, асающиеся апелляций украинцев к Лиге Наций, анализирует факторы, пределившие их результаты. Автор подчёркивает, что в целом международная энъюнктура в межвоенный период складывалась для украинцев неблагоприятно.

это обстоятельство решающим образом сказалось на итогах обращений в игу. В работе отображена также история организации и деятельности <раинских обществ Лиги Наций, показана её связь с политическим курсом азличных украинских партий и эмигрантских групп. Значительное место шимает в диссертации освещение проблемы участия украинцев в собраниях зропейских конгрессов национальных меньшинств, деятельность которых была риентирована на Лигу Наций.

Особое внимание уделено в работе польско-украинскому противостоянию в иге Наций, вызванному так называемой «пацификацией» — репрессивной шией, проведённой польскими властями в Галичине в 1930 г. Отмечается, что згдашнее выступление парламентских представителей украинского населения [олъши перед Советом Лиги было по своему значению самым серьёзным из :ех украинских обращений в Женеву, и что его исхол заметно сказался на ормировании крайне скептического отношения украинцев к возможности найти Лиге Наций действенную защиту своих национальных прав.

В диссертации освещается история отношений с Лигой Наций эмиграции краинской Народной Республики. Автор даёт определение основных аправлений их развития. Отмечается, что обращаясь к Лиге, эсточноукраинская эмиграция основное внимание уделяла проблеме положения фаинцев в Советском Союзе, в определённой степени дистанцируясь от роблем украинского населения западноукраинских земель. Объединяли краинские усилия в Лиге Наций совместные протесты против политики, роводившейся на Украине сталинским режимом.

Ключевые слова: Лига Наций, международные отношения, международные бшсственные организации, украинский вопрос, национальные меньшинства.