автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Лиро-эпос П. Тычины (Особенности поэтики).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Лиро-эпос П. Тычины (Особенности поэтики)."

ЯРОьШЇ 0 л 9 к.сзя д р Степ ано вкч

ЛІРО-ЕПОС; ПЛІШИНИ t ОСОбЛНЕССТі поетики)

Спеціальність: 10.01.01 - Українська літератур,' 10. 01. - Теорія літератури

ю-ос с>€

Автореферат дисертації ка здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук

КИІБ

- 1595

Дисертацією с рукспис.

Дисертація виконана на кафедрі теорії літератури та компаративістики Київського національного університету їм. Тараса Шевченка.

Науковий керівних - доктор філологічних наук, професор КОСТЕНКО Наталія Василівна

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук КОВАЛІВ Юрій ІЕанович

кандидат філологічних наук _ КОЛОШЄІІЬ Лада Володимирівна

Провідна організація - Український державний педагог :ч>

університет :м. М. Драгоыанова

Захист відбудеться ".ЗО яоЬ 1995 р. о

на засіданні спеціалізованої Ечекої ради Д 01.01.27 по захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (252017, Київ-17, бульєар Т. Шевченка,14, актовий зал).

З дисертацією можа ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету їм. Тараса Шевченка.

Автореферат розісланий "о&- "1995 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради ¡/І д. ф. н. ГРЩИК Л. ]

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Творчість П.Тичини - це не тільки невід'ємна складова новітньої української літератури, а й цілий шар всієї духовної культури народу. Ліро-епос як синтез суб’єктивного та об'єктивного зображувальних начал виявився надзвичайно плідним утворенням, яке дало можливість досить повно розкритися кращим рисам таланту поета. Розробивши цей міжродовий сплав, П.Тичина наблизив його за функціональноо значущістю до статусу нового літературного роду, давши літературі глибоко самобутній художній феномен .

Актуальність даного дослідження полягає у двох аспектах. Перший зумовлений необхідністп дати об’єктивну наукову оцінку ліро-епічній поезії П.Тичини - зростає зацікавлення наукової і читацької громадськості творчим спадком: митця, дискутується вагомість внеску П.Тичини до літератури української і світової. У пропонованій дисертації досліджується художня своєрідність ліро-епосу поета - як цілісного явища, як системи з певними законами функціонування.

Другий аспект випливав із загострення останніми десятиліттями дослідницького інтересу до проблем ліро-епосу загалом і поемного ханру зокрема /що підтверджується фактом дискусій 1965 р. на сторінках "Литературной газети", 1973-1975 p.p. в "Литературном обозрении” та ін.Л Ііро-епос еволюціонує, набуває нових рис, продовжує тяжіти до поглиблення синтетичності, до більшого емоційного наповнення, ліризаціГ. Новаторські тенденції тичинівської ліро-епіки певнов міроп випередили свій час, оскільки стали масово характерними для епічної поезії вже пізнішого періоду /70-80-ті роки/.

Матеріалом дослідження послужили поеми та вірші. П.Тичини

різних років. У процесі роботи використовувалися статті, листи, щоденникові записи поета ; праці літературознавців, присвячені ху дожнім особливостям поезії П.Тичини, його ролі в літературному процесі.

Мета дисертації - цілісний аналіз загальнохудожніх особли востей діро-епосу П.Тичини. Дія досягнення накресленої мети дисертантом поставлено такі завдання:

- простежити загальні тенденції розвитку епічної майстерності поета ;

- осмислити основоположні для всієї ліро-епічної творчості П.Тичини теми, мотиви ;

- дослідити особливості стилв, жанрову специфіку, образниі лексичний та версифікаційний інструментарій поета-епіка.

Наукова новизна роботи полягае в тому, що дисертація становить собою перяе цілісне дослідження ліро-епосу П.Тичини, як рівноправної /поруч із лірикою/ частини поетової творчості. В дисертації подано новий погляд на роль поеми "Золотий гомін" в генезі тичинівського ліро-епосу; запропоновано варіант композиці ної структури незавериеної поеми-симфонії "Сковорода" ; конфлікт, мотиви та образи симфонії розглядаються, зокрема, крізь призму вчення українського філософа ХУШ ст. Г.Сковороди. Дисертація подає ілюстроване конкретним матеріалом тлумачення таких понять, і художній синкретизм, міжродові утворення, змішаний жанр тощо.

Науково-иетодологічні принципи дослідження грунтуються на засадах теоретико-літературної та естетичної думки вітчизняних і зарубіжних вчених /І.Франко, О.Білецький, М.Чернишевський, В.Бєлінський, Ш.Сент-Бев, Х.Ортега-і-Гассет, В.Кіканс та ін./. Поставлені завдання розв'язуються переважна..' методом цілісного анг лізу, місцями застосовано елементи біографічного та порівняльно-типологічного методів.

- З -

При розгляді конкретно-текстових проблем у процесі дисертаційного дослідження першочергово, використовувалися праці Л.Но-виченка, С.Тельнюка, В.Стуса, С.Єфремова, Т.Кошелівця, В.Юринця,

М.Зорова, В.Лавріненка, Н.Костенко, 1.Качуровського тощо.

На захист виносяться такі положення:

І/ Ліро-епос /ліро-драмо-епос/ на сучасному етапі - це четвертий, синтетичний літературний рід. для якого характерні насамперед: монументальність зображення, лірико-філософське осмислення описуваних подій, гостра конфліктність, наявність пафосу /героїчного, трагічного, романтичного/. Розвинута свжетність і великі обсяги твору не е вичерпними й самодостатніми ознаками для сучасного ліро-епосу;

2/ П.Тичина значно розширив художні можливості ліро-епосу. Тенденції, до яких тяжіє сучасна ліро-епічна поезія /суб*ективі-зація розповіді, емоційність, філософічність/, - мали місце вже в ранній епіці поета;

З/ Поема П.Тичини "Золотий гомін" є першим масштабним здобутком його ліро-епосу, вона заклала визначальні художньо-естетичні принципи цієї ділянки творчості митця;

V Поема-симфонія "Сковорода" б не тільки панорамним історичним полотном, а й втіленням оригінальної морально-філософської концепції автора. Складний, багатоступеневий конфлікт-ліро-епічної поеми свідчить про подолання поетом усталених жанрово-родових канонів, про синтетизм художніх шукань^

5/ Художній синкретизм поетичного мислення П.Тичини ВИЯВИВСЯ на всіх рівнях текстової структури - від змістового до метафоричного, лексичного та версифікаційного.

Практичне значення дисертації. Результати проведеного дослідження можуть бути використані у вузівських та шкільних курсах української літератури XX ст. ; в процесі викладання деяких

тем курсу теорії літератури ; на спецкурсах та спецсемінарах ш творчості П.Тичини ; при підготовці навчальних і навчально-мет< дичних посібників з питань теорії та історії літератури.

Основні положення дисертації апробовано на наукових конференціях в Київському університеті ім.Тараса Шевченка у 19921995 p.p. ; в ряді публікацій /список подано в кінці автореферг ту/. Дисертацію було обговорено на засіданні кафедри теорії лі тератури та компаративістики філологічного факультету КУ ім.Тг раса Шевченка.

Структура дисертації визначена обсягом і змістам темати' но окресленого кола проблем. Робота складається зі вступу, трі розділів, висновків та бібліографії.

ЗМІСТ РОБОТИ

У "Вступі" обгрунтовується вибір теми, її актуальність, визначається наукова новизна й практичне значення роботи, її нета, завдання, методологічна основа, формулюються положення, винесені на захист, подається огляд літератури з досліджуваної теми. Окреме місце приділено питанням специфіки сучасного ліро-епосу.

Традиційна родова класифікація літератури заснована, як відомо, на протиставленні суб'єкта і об'єкта. Але класична схє ма /ще гегелівська/, за якою епос і драма мають об'єктивний, а лірика - суб'єктивний характер, не завжди підтверджується літе ратурною практикою. Постійні взаємопереходи родів /ліро-епос, ліро-драма/ викликають розмивання кордону поміж суб'єктом та об’єктом, роблять хистким, рухомим співвідношення суб’єктивного і об'єктивного. Тому із сучасною літературної! специфікою бі узгоджується розширена родова класифікація, що включає міжродо ві утворення, в той час як поділ літератури на три "чисті" род

вже виглядає як теоретична умовність.

Одне з міжродових утворень, ліро-епос - надзвичайно динамічна структура, його інтенсивний розвиток та видозмінювання можна простежити й на прикладі еволюції цетрального жанру - поеми. Порівняно з більш консервативними ліричними жанрами поема здійснила велетенський якісний стрибок, далеко відійшовши від елементарної епічної розповідності /котру В.Кіканс у присвяченій поемі монографії розглядає як застарілу поемну тенденцію^/.

Ліро-опосу на даному етапі розвитку притаманний насамперед синтез всіх трьох родових тенденцій, тому він нерідко є ліро-дра-мо-епосом /ця особливість помітна ие в "Пайдамаках" Т.Шевченка, а в нинішньому столітті досить повно розвинулась у поемах 1.Драча/. Стійким діахронічним явищем видається поступова суб’єктиві-зація епосу. Дослідниця Н.Мазепа зазначала стосовно поеми в другій половині 70-х років: "Неможливо заперечувати процес ліризаці^ що став і очевидним, й інтенсивним"^. Майстерність ліро-епіка нині полягає не тільки у висвітленні подій, а й у вмінні своєрідно їх осмислити в контексті почуттів і переживань героя, подати своє бачення епічної картини світу. Одночасно спростовується традиційне поняття про лірику - як про камерний рід поезії, замкнутий на миттєвому почутті, переживанні /Е.По/, на мікросвіті суб’єкта. Епічний поет вдається до ліричних узагальнень, емоційних оцінок подій і явищ, аби уникнути примітивної описовості, переказу, малопродуктивного в процесі розкриття ідейного задуму. Іншими словами, сучасний поет, на відміну від митців минулих епох, створює епічне полотно не за допомогою широкого й детального показу подій, а посередництвом суб’єктивної оцінки об’єктивного довкілля.

Киканс В. Современная советская поэма. - Рига,1982. - С.191

о/

Иазепа Н. В поэтическом поиске. - К.,1977. - С.І25

- б - •

Із суб'єктовізацієс епосу тісно пов'язане і поглиблення йі го філософічності. Монументальність епосу вимагає від автора пі дачі широкої панорамної картини ; лірика змушує поглянути на цю картину очима героя, окремої людини, тобто, користуючись термї; логією Г.Сковороди, - "макрокосм". Всесвіт постає через "мікро косм", людину. Проблема усвідомлення лпдиною свого місця, своє1 ролі у світі як "космічному оркестрі" /П.Тичина/ спонукає поез: до розроблення філософсько-світоглядних тем. Умовно розділяючи два начала в ліро-епосі, можна сказати, що в даному тандемі епі слугує відображенні) дійсності, а лірика дає оцінку відображенні У зв'язку з посиленням ліризації епосу останніми десятилг тями, на чільне місце виходить і проблема пафосу. Пафос - факті но обов'язкова ознака ліро-епосу. Пристрасність, піднесеність поетичної-оповіді, її неодмінне героїчне /трагічне, романтичне, забарвлення - важливі складники епічного світосприймання. Поет епік може подати монументальний зріз дійсності на невеликому сі жетному просторі - за рахунок пафосу, яким підкреслюється знач; шість предмета зображення. Саме такий /інтенсивний/ метод зобр; ження, на відміну від екстенсивного, побудованого на розширенії сюжетності, використовував П.Тичина в багатьох ліро-епічних ві; шах та невеликих поемах.

Інтенсивність способу зображення, епічна монуметальність навіть малих віршованих форм, глибокий ліризм і філософічність ці риси, притаманні епіці П.Тичини, міцно вкорінилися в сучасн: ліро-епічній поезії.

У першому розділі дисертації - "Поема "Золотий гомін" як етапне явище в генезі тичинівського ліро-епосу" - висвітлено комплекс питань, пов'язаних зі становленням, ліро-епосу П.Тичині як художнього явища. В "Золотому гомоні" поет уперше виявив з усією повнотою власний "ліро-епічний" тип художнього мислення,

засвідчив свої вже сформовані художньо-естетичні та світоглядні принципи. Цей твір становить собою ідейно-художнє ядро ,:збірки "Сонячні кларнети”, засвідчує зрілість митця не тільки в ліриці, а й у галузі ліро-епіки.

Поема "Золотий гомін" стала точкою перетину художніх тенденцій тичинівського "протоепосу" /до "Сонячних кларнетів"/ та пізнішої, зрілої епіки. З одного боку, "Золотий гомін" своїми етико-естетичними коренями, метафориков, характеристиками форми сягає в попередню творчість поета ; з іншого - поема послужила підгрунтям для пізніших за часом художніх пошуків П.Тичини.

Бона відзначається жанрової) синтетичніств, що є характернов рисов ліро-епіки П.Тичини загалом. В поемі наявні елементи думи, феєрії, казки, хоча твір не відповідає якомусь єдиному жанровому визначенню. Запропоноване С.Тельнвком тлумачення "Золотого гомону" як містерії /а точніше, як частини містеріального триптиха "Скорйна Мати" - "Дума про трьох Вітрів” - "Золотий гомін"/^ лише частково відповідає істині. По-перше, згадані три твори, епічне осердя "Сонячних кларнетів",' е надто відмінними одна від одної художніми сутностями, по-друге, "містерія" - не єдина з тих жанрових дефініцій, котрі можна застосувати до "Золотого гомону", оскільки новоутворений поетом оригінальний жанр містить, ■ к сказано вище, ознаки кількох жанрових різновидів.

Власне,містеріальність "Золотого гомону", як і "Великого льоху" Т.Шевченка - в спробі філософського осмислення буття, намаганні осягнути шляхи історичної долі народу у вимірах минулого, сучасного і майбутнього. Це завдання П.Тичина, як і Т.Шевченко, вирішує в поетично-філософському клЬчі посередництвом алегорії, символічних образів.

^ Тельнвк С- Молодий я, молодий... /Поетичний світ Павла Тичини/.

- К., 1990. - С. 15і)

Природною рисою тичинівського ліро-епосу в переплетіння, взаємодія двох тем /чи й антитем, як у "Золотому гомоні"/. На симфонічному протистоянні, переплетінні двох тем грунтується задум поем "Скворода", "Похорон друга", ряду інших творів. Боротьба оптимістичної та трагічної теми в "Золотому гомоні" позначила й жанрову площину: "світла” смуга поеми має феєричне забарвлення, а "темний" контрастовий фрагмент підпадає під означення трагічної містерії. Ліро-епічна панорама "Золотого гомону" поєднала в собі різнопланові образи, категорії з різно-понятійиих зрізів дійсності.

Як символіст, Я Личина в "Золотому гомоні" вдається ¿о системи образів, що містять символічне узагальнення. У руслі традиційного символізму оперує поет історико-філософськими та "космічними" категоріями й поняттями. Але, відзначає дисертант в поемі "Золотий гомін" П.Тичина зарекомендував себе ще й яскравим імпресіоністом - особливо у мажорних феєричних фрагментах /які певно» мірою продовжують тональність ранньої поеми феєрії "Дзвінкоблакитне"/. Поема "Дзвінкоблакитне" /І9І6-Г7 р. зазнала помітного впливу "Лісової пісні" Лесі Українки, але найбільше - імпресіоністичної манери М.Коцюбинського, Звичайно П.Тичина - не виключно імпресіоніст, як і не виключно символіс У "Золотому гомоні" П.Тичина виявив особливість творчого почер притаманну його поезії в цілому й ліро-епіці зокрема: синкрети ність художнього мислення. Образну систему поет вибудовує як символіст, маніпулює із відчуттям, кольором, звуком ЯК Імпресі1 піст, залишаючись у концепції зображення реалістом і, до того ; романтизуючи певні аспекти зображуваного. Виступаючи таким чин1 в "Золотому гомоні" як "синкретист", П.Тичина все ж кладе в ос; ву твору враження, емоцію ; передусім на почутті грунтується ху'

«ня структура поеми. "Золотий гомін" - ліро-епічний твір, в ому превалює ліричне начало: будь-який фрагмент включає спочат-емоційну оцінку явища, а вже далі - оцінку раціональну.

Лаконічність письма, зображення "великого в малому", пере-га почуття над логікоп, мальовничість образів - ці риси, офор-вшись у "Золотому гомоні", стали основоположними для стилю Гичини-епіка,знайшли згодом відображення у поемі-симфонії "Скорода", котру, як і "Золотий гомін", неможливо обмежити -рамками иного методу.та точним визначенням жанрової приналежності. Пое-П.Тичини зсжйдчують: подібного майстра творчого синтезу, худож-ого універсалізму важко відшукати у всій українській літературі вого часу.

Бід змішаного методу зображення П.Тичина переходить і до «родових поєднань: ліро-епічний сплав зазнає ще й втручань аматичного начала, тому ліро-епоо поета часто е ліро-драмо-епо-м, практично четвертим літературним родом. Елементи драматиза-ї ліричної оповіді проглядають і в художній структурі "Золото-гомону". Поема не має чітко вираженого сюжету, але ціліснос-їй надає стрижневий конфлікт, зіткнення позитиву і негативу, отистояння двох тем: з одного боку, перемога людського в лвди-, істерична перемога народу ; з іншого боку - моральна поразка дини, її звиродніння і, як наслідок, розбрат всередині нації, й конфлікт є драматичним в обох значеннях слова - не лише че-з його надзвичайну гостроту, "драматизм", а ще й тому, що авр використовує засоби драми як роду, зокрема монологічність та алогічність викладу. В основі динамічної розповіді ложить сце-, епізод; розповідь становить собою калейдоскопічну зміну сцен.

Вільній стихії задуму поета відповідає і демократична вір-ва форма - верлібр. П.Тичина в "Золотому гомоні" не сповідує

унітарної концепції верлібру. Твір містить і метризовані уриві і ритмічно розкуті фрагменти /тобто і "французький", і "німвці кий" верлібр - за Б.Якубським/-^, наслідує місцями ритміку дуї Стрічаються вкраплення ямбу та інших розмірів, часом прозирає властива верліброві рима, подекуди поетична мова близька до рі мізованої прози. У верлібрі "Золотого гомону" простежуються ті закономірності, що й у ліричних главах симфонії "Сковорода". Синкретичний характер художнього мислення П.Тичини виявився і галузі версифікації. ■

Основоположні ідейно-художні засади "Золотого гомону" сі ли для поета визначальним орієнтиром у подальшій творчості, в му числі і в праці всього життя, підсумку художніх шукань - ш мі-симфонії "Сковорода".

Другий розділ - "Проблематика і конфліктна основа поеми П.Тичини "Сковорода". Канрово-стильова й сюжетно-композиційна специфіка твору" - містить передувім розгляд стрижневого конфлікту ліро-драмо-епічної поеми.

Гострота й масштабність морально-етичних та суспільних проблем, порушених П.Тичиною в'симфонії "Сковорода", вимагали відповідної форми втілення. Синкретизм трьох літературних роді до якого вдався поет, пронизав усі шари твору - від найдрібнії елементів поетичної мови до ідейно-змістового рівня. Епічний, драматичний, ліричний пласти мають кожен відповідне навантажеі вони органічно переплітаються і творять міцну художню єдність Свій ідейний задум ПЛичина базує на триєдиному конфлікті, то' Ш8 кажучи - на трьох видах конфлікту. Перший, епічний /"фонові

- це антагонізм між гнобленими і гнобителями, між повстанцями панством. Другий, традиційно-драматичний - болюче зіткнення п

^ Якубський Б. Наука віриування . - К.,1922. - С.71-72

і суспільства, самітника Сковороди і людського світу. Третій, ліричний конфлікт, є вже конфліктом у сфері почуттів і переживань -це боротьба героя "з самим собою", зі власними сумнівами, помилками, ваганнями. З останнього конфлікту, ліричної основи, поет розпочинає свою оповідь і поступово розширює рамки образу Сковороди. Триетапний конфлікт можна схематично уявити у вигляді коні

центричних кі'Я, центром яких е "початковий" персонаж - мислитель, заглиблений у себе. Таким постає головний герой у перших, ліричних розділах поеми.

Глави поеми, що за змістом і формою належать до драматичних, підтверджують положення теоретиків драми про етапність розвитку конфлікту. В драматичному струмені симфонії, як того вимагає змістова специфіка даного роду, "розвиток конфлікту будується як ряд наростаючих зіткнень, причому герой вступає в драматичну боротьбу не тільки з середовищем, що його оточує, але й із самим собою, долаючи на шляху своєї єдиної дії сумніви і вагання"^.

Слід відзначити, що драматичний цідконфлікт "герой проти самого себе" вже суттєво відрізняється від ліричного конфлікту з подібним смисловим наповненням. Ліричний конфлікт "розуму і серця"

/з одного боку - потяг до коханої, з іншого - відраза до неї як до зрадниці ідеалів/, зведений доособистісних переживань, поступається місцем соціально обумовленому конфлікту "всередині" героя: в ньому борються колишнє і теперішнє, йде інтенсивна світоглядна переорієнтація. Результатом цієї боротьби має стати визначення й усвідомлення героєм свого місця, "своєї віри" у переломний для суспільства час. Динамічна побудова П.Тичиноп-дра-матургом характеру героя триває, паралельно з розвитком конфліктної основи, характер модифікується з розгортанням ланцюга конфліктів і підконфліхтів.

^ Волькенштейн В. Драматургия. - М.,1960. - С.89

Творячи провідний образ симфонії, П.Тичина значною мірою "осучаснює" його, досить сміливо переносячи деякі реалії свого часу в епоху історичного Г.Сковороди. Така художня трансплантація - непоодиноке явище як у світовій, так і в українській літературі /до неї вдавався Й.-В.Гете в другій частині трагедії "Іауст", В.Пачовський у містичному епосі “Золоті ворота”/. Хоча такий прийом не завжди дає бажані наслідки в симфонії П.Тичини, інтерпретація поетом образу Г.Сковороди належить до безсумнівню художніх здобутків. Майстерність автора полягає в різнобічному відтворенні суспільної та особистісної постаті Сковороди, у висвітленні складнощів і суперечностей образу, поданого в аспекті його духовної еволюції.

Авторське самовизначення жанру "Сковороди" /симфонія/ е цілком обгрунтованим з точки зору архітектоніки - паралель між поемою П.Тичини і симфонією /музичним твором/ досить прозора. Розділи ліричної поеми "Сковорода" /1920-22 p.p./ мають характе; ні "симфонічні" назви /"Allegro giocoso", "Grave", "Eisoluto", "Finale" /. Очевидно, що підзаголовок "симфонія" стосувався пері дусім цих чотирьох розділів /початкового варіанту, "Пра-Сковоро ди"/. Але такою ж міро» він поширюється і на решту розділів, оскільки "симфонічність" твору закладена не тільки в поверхових виявах /назви - музичні терміни, звукопис окремих поетичних ¿раї ментів/, а на глибшому, ідейно-змістовому рівні. Як і композито в симфонії /чи окремій сонаті/, літератор застосовує такий стриг невий прийом, що базується на протиставленні й паралельному роз1 витку двох тем. Ці різнополюсні томи є двома нерозривними полові нами цілого. Багатоступенева конфліктна основа поеми "Сковорода вдало вкладається до русла "симфонічних" вимог. Твір, побудований на конфліктах, на численних контрастах, несе в собі не,один

- ІЗ -

а кілька двотематичних комплексів. Рядом прийомів П.Тичина надає поемі певної подібності до симфонії /закономірно, що йдеться про подібність головних тенденцій/. Не варто відхидати й іншого значення терміну'Ьимфонія" - гармонійність, співзвучність, узгодженість. Деякі зі своїх творів Г.Сковорода іменував симфоніями, розуміючи при цьому "співзвучність", відповідність змісту трактату тим чи іншим положенням Біблії. 6 всі підстави вважати, що цей факт великою мі роп наштовхнув поета на оригінальне визначення жанру поеми.

У симфонії "Сковорода" переплелися не тільки різнородові та різножанрові характеристики, але й різностильові утворення в ме-ках єдиного авторського стилп. Стиль поеми "Сковорода" - складне синтетичне явище. Для нього характерні передусім висока емоційна напруженість діалогів /не лише в драматичних, а й у ліричних уривках/, оригінальна метафорика, широта лексичного арсеналу. Поліфонічність, різнотональність оповіді, вміння поета гнучко оперувати стильовим інструментарієм дозволяли П.Тичині часом навіть на невеликому фабульному просторі, не нагромаджуючи сюжетних ходів, досягти динаміки і широти зображення. У багатьох фрагментах не зовнішні події, а внутрішні стани героя /героїв/ змінюють один одного ; автор часто творить оповідь не екстенсивним, а інтенсивним шляхом, вдапчись до нагнітання емоційної напруги, демонструючи спектр душевних станів і почуттів персонажів.

Тематично-змістова поліфонія, стильова різноплановість симфонії "Сковорода" виключають однозначність оцінок і щодо її художнього методу. Проблема чіткого визначення художніх принципів, що лягли в основу поеми, ще не знайшла остаточного вирішення в літературознавстві . Псема "Сковорода" демонструє можливості "збагаченого" реалізму, що опирається на творче поєднання реалістичного способу зображення з фантастикою,романтичними ходами, елементами

символізму, навіть сюрреалістичними прийомами.

Досить дискусійними залишаються і питання сюжету та компс зиції незакінченої поеми. Розділи компонувалися пізнішими упоря никами. Дисертант, розглянувши два композиційні варіанти, запре поновані упорядниками окремого видання симфонії 1971 р. та академічного 12-томного зібрання творів П.Тичини /1985 р./. подає власний варіант композиції. Цей варіант по можливості усуває ге ловні недоліки двох попередніх схем, а саме: а/ розсіяність цілісної ліричної поеми 1920-22 p.p. поміж іншими главами ; б/ невідповідне місце розташування інтермедії "Диспут" /наприкінці/ в/ відсутність в ролі композиційного фіналу розділу з узагальні ючим, "епілогічним" звучанням. Безперечно, кожний із варіантів має лише гіпотетичний характер, реконструювати композиційний з£ дум автора зі зрозумілих причин неможливо. Але поему, як ці лісу утворення, скріплює не тільки сюжетна послідовність, коипозиційі зібраність, а й центральний конфлікт /група конфліктів/: "Наявність в поемі чіткого, специфічно вираженого конфлікту цементуе її зміст, об’єднує описувані події і героїв ЄДНІСТЮ ДІї"^. І

Навіть будучи незакінчено.», поема "Сковорода" відзначається художньою цілісністю - завдяки не зовнішньому "впорядкуванню", а внутрішнім, глибинним ідейно-художнім зв’язкам.

Третій розділ дисертації - "Образно-метафоричний, лексикс фразеологічний та версифікаційний арсенал П.Тичини-епіка11 - прі свячено розгляду особливостей віршової манери поета.

Багата, розмаїта палітра поетичної мови П.Тичини найповні ше представлена у поемі-симфонії "Сковорода". На сторінках симфонії талант митця розкривається у всій багатогранності - як тг лант поета-новатора, поета-філософа, історика й енциклопедиста

^ Киселев И. Герой и обстоятельства. - М.,1962. - С.32

Як зазначав Л.Новиченко, "у поемі "Сковорода" поет показав себе майстром, здатним вразити навіть спокушеного читача' надзвичайною широтою стилістичного діапазону, багатством форм, сміливістю художніх прийомів, хай інколи дискусійних”^.

Хоча П.Тичина справді вдасться в поемі до експерименту зі словом, не менш самобутньою 0 його образність у квазітрадиційно-му ключі: вдаючись до предметів і явищ раального довкілля, поет, проте, показує їх з несподіваного боку, часто наповнює символічним змістом. Характерними особливостями тичинівського епічного образотворення е динамізм і смислова багатошаровість образу, його багатозначність. Наприклад, образ пейзажної категорії часом набуває філософського наповнення, переростав в один з численних образів~символів. Авторські порівняння, як і решта образних засо' бів, інколи досить несподівані, із застосуванням синестезії: порівнюване і те, з чим порівнюють, знаходяться в різних понятійних площинах. Місцями вдається поет до образності в ключі анти-естетики /при зображенні ворожого повстанцям табору - поміщиків, панів, офіцерів/.

Поетична мова симфонії становить інтерес не тільки глибо-

• 9

ко своєрідною метвфорикою, а й багатством лексичного арсеналу -словниковий спектр поеми дуже широкий, він включає різнорідні шари. Поет майстерно індивідуалізував образи своїх героїв за допомогою їхніх мовних особливостей, а також сповна використав синонімічні можливості української мови - як вагомий художній засіб, що слугує для повнішої передачі думки, почуття, для їх розвитку і градації.

Сутність епічної манери П.Тичини досить повно виявляється не липе в поемах, які традиційно вважаються головним ліро-опіч^

Новиченко Л. В поколіннях я озвуся /Творчість Павла Тичини/// Тичина П. Твори: У 12 т. - К.,1983. - Т.І. - С.20

ним жанром, а й у проміжних жанрових ланках, що знаходяться посередині між поемою та великим віршем /"Золотий гомін", "В безсонну ніч", "Срібної ночі’’/, і б ще менших, аж до дрібних кількарядкових замальовок. Поетичне узагальнення П.Тичинк завис виростає з конкретного життєвого факту, враження, деталі. Це й надає вагомості та художньої переконливості навіть віриам-міні атюрам поета.

Епічні твори ПЛичини - це твори поета-культуролога, доб ре обізнаного з кращими досягненнями світової поезії різних ча сів і народів /в галузі метрики автор вдається, наприклад, до гекзаметра, шаїрі, десетерця/. Відзначається розмаїттям і стро фіка поета. Високого рівня майстерності досяг П.Тичина в риму-Еанні, в тому числі й консонансному - побудованому на співзвуч ності не голосних, а приголосних.

Серед ліро-епічних віршів П.Тичини є сюжетні, котрі беззастережно можна зарахувати до епіки, і вірші лише з начерком сюжету, і вірші, в яких важко виділити домінуюче начало - лі^зи не чи епічне. Проте будь-який вірш поета, навіть "чисто" лірич ний, рідко обходиться без елементів оповіді, без описовості -портретної, пейзажної чи -подійної". Тичинівський вірш максимально заглиблений у реальну, "земну" стихію, і навіть велика частина поетової лірики - значною мірою епізована, а сам епос вирізняється глибоким ліризмом.

В ліро-епічній галузі П.Тичина йшов шляхом пошуку нових жанрів, творення оригінальної образно-символічної системи, роз ширення лексичного багатства рідної мови, новаторського переосмислення законів метрики і ритму. Благотворне поєднання міцно засвоєної традиції із практикою сміливого експерименту дало українській літературі самобутні, художньо вартісні, високоду-ховні твори ліро-епічного звучання.

Висновки. Як підтверджує здійснене дослідження, творчій <анері П.Тичини притаманний високий ступінь синтезованості. Долучаючи до ліро-епіки третій літературний рід - драму, поет творив ікісно нову, глибоко оригінальну художню сутність, яка певноп мірою випереджала свій час. Ліро-епос П.Тичини становить собою багатогранне мистецьке явище, базована на поєднанні родів і жанрів, зполученні традиційних і новаторських елементів, творчому осмисленні світових і вітчизняних літературних традицій.

Основоположним твором, що дав поштовх для розвитку всього подальшого ліро-епосу П.Тичини, намітив напрямки мистецьких шукань поета у цій галузі, е поема "Золотий гомін". Це - кличова ланка в генетичному ланцвгу тичинівської ліро-епічної творчості, художньо-естетичний та світоглядний маніфест поета.

Продовжуючи творити на засадах естетики "Золотого гомону", П.Тичина-епік надалі йде шляхом розширення цих засад. У поемі-зимфонії "Сковорода" він виступає не лише як письменник, а й як історик та філософ - тобто демонструє грані таланту, тільки намічені в "Золотому гомоні". Автор симфонії вибудовує власну концепцій взаємин людини і світу, лвдини й суспільства. Поема має гкладний, багатоступеневий драматичний конфлікт, який сукупно з "інтенсивним" способом зображення надає цілісності незавершеному творові. Важливо зазначити, що симфонія "Сковорода", вершинний здобуток П.Тичини в ліро-епіці, своїм високоталановитим художнім вирішенням заперечує твердження про "духовну смерть" митця в пізніший період творчості.

Як у симфонії "Сковорода", так і в інших своїх ліро-епічних творах /поемах, віршованих новелах, спжетних віршах, замальовках, мініатпрах/ П.Тичина виявив себе небуденним майстром слова. Для творчої манери поета характерні широта лексичного діапазону,

розмаїття віршових форм, багатство строфічних різновидів. Одна з найпомітніших особливостей стилв П.Тичини - лаконічність вик ладу, здатність подати у стислій формі широке панорамне зображення .

Ліро-епос П.Тичини є складним, глибоко своєрідним явищем вітчизняної літератури, його дослідження відкриває широкий простір для теоретичних узагальнень, для усвідомлення магістра них напрямків розвитку української поезії XX століття.

Основні положення дисертації викладено в публікаці.

1. Деякі спостереження над майстерністи поеми Павла Тичини

"Сковорода"//Сучасні проблеми філології. Тематичний збірник наукових праць. - К.,1993. - С.ІЗІ-І^й 1

2. Мислитель і його доба: постать Сковороди у висвітленні Павла Тичини//Дослідкення з філології. - Випуск 3-ій. -К. ,1994. - С.107-117

3. Фольклорні ремінісценції ліро-епосу П.Тичини//Народна куль-

тура України і проблеми сучасної фольклористики: Тези доповідей Ш науково-освітянської конференції, присвяченої 190-річчю М.О.Максимовича /2-3 грудня 1993 р./. - К.:КУ ім.Т.Ше ченка,І994. - С.51-53 ,

4. Тичина знаний і незнаний. - К.¡Видавничий центр Інституту журналістики КУ ім.Т.Шевченка,1994. - 38 с.

5. "Офіційний" Тичина як ідеологема радянської епохи//Слово і час. - 1994. - № ІІ—12- - С.35-41

6. "Нехай я міф, хай казка..." /Офіційний "образ" П.Тичини як ідеологема радянської епохи///1нформаційний вісник Академії

Наук вищої школи України. - К.,1995. - ї 3. - С.10—13 1

7. Зображувальні можливості ремарок і мотто в поемі-симфонії

П.Тичини "Сковорода"//Інформаційний вісник Академії наук вищої школи України. - К.,1995. - № 4. - С.12-15

Анотація (Epitome)

Yarovyi A. S. Lyric Epos of P. Tychina (Peculiarities of the Poetics).

Dissertation on scientific degree of candidate of philological science, specialities 10.01.01 - the Ukrainian literature,

10.01.06 - the Theory of Literature.

The Taras Shevchenko National University of Kyiyv. Kyiyv,1995.

The dissertation is dedicated to artistic peculiarities of the Lyric epos of the poetry of P. Tychina. On the basis of the symphonic poem "Skovoroda", his works of different years have been examinated regularities of function of peculiar creation system of P. Tychina as poet-epic. The Lyric epos of the poet is examining as a syncretical phenomenon, which is characterized by the variety of genre, poliphony of styles, combination of the traditionale and innovative approaches.

Яровый А. С. Лиро-эпос IL Тычины (Особенности поэтики).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальностям: 10.01.01 - украинская литература,

10.01.06 - теория литературы.

Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко.

Киев, 1995.

Диссертация посвящена художественным особенностям лироэпической поэзии П. Тычины. На материале поэмы-симфонии "Сковорода", произведений разных лет прослежены закономерности функционирования своеобразной творческой системы П. Тычины-эпика. Лиро-эпос поэта рассматривается как.синкретическое явление, характеризующееся жанровым многообразием, стилевой полифонией, синтезом традиционного и новаторского начал.

Ключові слова (Key words): ліро-епос, поетика, жанр,

стиль, художній синкретизм (lyric epos, poetics, genre, style, artistic syncretism).