автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Литературно-критическая деятельность Василия Бобинского

Полный текст автореферата диссертации по теме "Литературно-критическая деятельность Василия Бобинского"

ч г ■">

' 0 0 *7

На правах рукопису

КУЛЬЧИЦЬКА Інна Анатолівна

ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВАСИЛЯ БОБИНСЬКОГО

Спеціальність: 10.01.02 — українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

К и Тв - 1993

/-jfííiu.i ( .¡ ;»íl

і.:-:

’Л

Київоький університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису КУЛЬЧЙЦЬКА Інна Анатолівна

IIТЕРАХУШО-КИШІЧНА. ДІЯЛЬНІСТЬ ■ • БАСИШ БОННСЬКОГО .

Спеціальність: 10.01.02 - українська література

, Автореферат дисертації' на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 1993

Робота виконана на кафедрі історії української літератури Київського університету імені Ісіраса Шевченка

Науковий керівник

Офіційні опоненти

кандидат філологічних наук,, доцент Іїаєвська Н.М.

доктор філологічних наук, професор Качкаи В-А..

кандидат філологічних наук, доцент Бернадська Н.І.

Провідна організація: Волинський Державний університет ім.Лесі Українки

Захист відбудеться грудня 1993 р. о 14 годині на засі-

данні спеціалізованої вченої ради Д 068,18.10 по захисту дисертації! на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка / /252017, Київ-17, бульвар Т.Шевченка, 14, конференц-зал/.

З дисертацією мокла ознайомитесь у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка /Київ, вул.Володши] ська, 58/.

Автореферат розіслано /£ листопада Ї993 р.

Вчений секретар спеціалізованої

ради доктор філологічних наук ^ ррипик л.В.

Одним з ва'кливих напрямів української літературної науки, які намітилися за останні роки, в час духовного оновлення, сплеску національної свідомості українського народу, його активного інтересу до своєї історії, етнології, літератури, мистецтва, е вивчення української літературної критики як спеціальної філологічної дисципліни. Про це свідчать праці, які належать перу В;Брюховецького, М.Грицюти, Р.Гром"яка, П.Кононенка, О.Мгапанича, М.Наєнка, Ф.Погребенника, Г.Сивоконя, П.Федчешса, М.ііценка та інших дослідників.

Найменш вивченим періодом розвитку української літературної критики лишається досі період 20=30=х рр. XX ст. Стосується це й безпосередньо літературної критики Західної України. До числа її найбільш визначних і водночас найбільш несправедливо забутих представників належить Василь Бобинськип. .

В.П.Бобинський /1898-1938/ - талановитий поет, публіцист та прозаїк, вдумливий критик, теоретик і дослідник літератури, май-, стор художнього перекладу И дбайливий організатор літературного життя, редактор та видавець, у 20=Б0=х рр. XX ст. був чи не найпомітнішим в Західнііі Україні. І-Іого поетичні, прозові твори і зокрема публіцистичнітеоретико-естетичні та літературно-критичні виступи, які ще за життя принесли автору шіроке визнання і були перекладені багатьма мовами світу, за влучним висловом П.Панча, "тривалий час тримали в полоні широку публіку, лишили яскравій слід в усій українській літературі"1'. Вони значною мірою відбивачі*. особливості того періоду, виявляючи роль у суспільстві літературної критики, її змісту, характеру, функцій, адресації. Сьогодні вакли-зим є цілісне й коїщептуальне освоєння літературно=критичного на-5утку Бобинського, грунтовне дослідження в усііі складності багатих іевідошіх архівних документів та матеріалів, що сприятиме вивчен-то ідейно=естетичних позицій критика та більш конкретному сприй-шттю сучасного йому літературного процесу, а водночас позволить юглибити и розширити уявлення про розвиток західноукраїнської літературно-критичної души 20=30=х рр. XX- ст..в контексті тогочас-юго літературознавства.

./ Панч Петро. Василь Бобинський І І Плузканин. - 1927. - 'Л 2. -. С. 25. ’

Актуальність теш дисертації визначається,таким чином,необхідністю по=новому дослідити весь творчий набуток письменника, в тому числі ііого літературно=критичну спадщину, тобто: літератур-но=естетичні погляди Бобинського та їх ідейно=філософські основи, історію становлення як літературного критика 2 теоретика, на тлі розвитку всієї західноукраїнської критики 20=30=х рр., боротьбу письменника за ідейність, народність літератури, за утвердження її реалістичних начал тощо. Актуальність дослідження обумовлена тією ролла, яку відіграла західноукраїнська критика - і Бобішсь ськиіі зокрема - в боротьбі за соціальна іі національне визволення трудящих, її місцем і значенням у літературному процесі, а, також багатством вироблених нею літературних ціняостеїі, різнорідністю видів, засобів та прийомів мовної палітри, що їх вніс Бобинський* критик, теоретик та дослідник в українську культуру, сучасну літе ратурну науку.

Історія вивчення теми. Парші праці про Бобинського як літературного критика з"явилися друком ще в 20-і рр.' Уже тоді Ігор Коломиііців /він же І.Крушельницький. - І.К./ закликав заповнити . прогалини в українському літературознавстві і гідно оцінити набуток Бобішського^ритика, його внесок в розвиток "поступової наук про літературу"^. Д.Загул, М.Ірчан. Д.Рудик, А.Шмигельський,

Я.Савченко, І.Ткачук вважали літературно=критичнш доробок Бобин ського "надбанням всеукраїнської літературної науки"2'. Однак в силу об"єктивних причин /ув'язнень письменника в окупованому Льв ві, ііого переїзду на радянську Україну /І9а0/, а згодом арешту, висилці на Соловки і, нарешті, розстрілу/ з П-ї половини 30=х і аа до П-ї пол. 50=х рр. XX ст. про нього не було написано кодног слова. Мабуть тому в сучасних курсах історії української літераї ри ш"я Бобияського=критика і дослідника згадується лише мимохід чи іі опускається взагалі. Одним реченням вичерпуються відомості про літературно=крнтнчцу діяльність письменника в Українській Лі тературній Енциклопедії. Не знайшлося йому місця і в академічний

і/ Коломиііців Ігор. Лірики останнього десятиліття // Нові шляхи, І9Г9. - Уе 4. - С.529. - Повністю огляд див.: Центральний дер? кавний історичний архів України у Львові. - Ф.оіі.- Оп.І. -Спр. 107. - Арк. 1-90. .

2/ 3 порогу смерті. Письменники України - кертви сталінських репресій. Вил. І=й. - К.: Рад.письменник, 1991. - С.67.

- з -

монографіях з історії української критики, у вузівських лекційних курсах. Пояснюється це, очевидно, відсутністю видання окремою книжкою всіх літературно=критичних праць письменника, хоч, щоправда, ряд з них уже опубліковано1'.

Про літературно-критичний набуток Бобинського йде мова в плані загальної характеристики /на кількох сторінка^ лише в кандидатській дисертації О.Г.Олексш, цікаві спостереженій над окремими аспектами поетшш критика знайдемо у працях Ы. І .Дубини^.

В статтях пре Бобинського=поета, в рецензіях на ііого художні твори 20=х рр., в деяких працях українській дослідників 60=70=х рр.4' є також згадки про його окремі літературно=критичні виступи, але в них, на жаль, дані й твердження занадто застарілі. Таким чином, історично правдиве поновлення традиція минулого, що стали теоретичним арсеналом української новітньої літератури в її розвитку,

- в тому числі критичних традицій Бобинського - одна з невідкладних проблем нашого літературознавства. Заповнення цієї прогалини вимагає сама логіка сучасного історико=літературного розвитку.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що літературно^ критична діяльність Бобинського в цій дисертації стала об"єктом спеціального вивчення в зв"язку з його суспільно=політичними й літе ратурно=естетичними поглядами вперше. Вперше зібрано численні праці Бобинського=критика і дослідника літератури, розкидані по різних фондах архівів України, у вітчизняних та зарубіжній /пере-

I/ Див. книгу: Бобинський Василь. Гість із ночі. Поезія. Проза, публіцистика. Літературна критика. Переклади.- К.: Дніпро, і990.- 623 с. Далі, посилаючись на це видання, вказуватимемо в тексті лише сторінку. '

2/ Олексюк Л.И. Творческий путь Василия Бобинского. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. - Львов, 1973.

3/ Дубина Микола. Нескорене слово поета // Бобинський Василь.

. Поезії.- К.: Рад.письменник, 1967,- С.2Ї-24; Василь Бобинський знаний і незнаній // Бобинський Василь. Гість із ночі,

, Q. 27-30.

4/ Йдеться про праці: Трофимук С.М. Розвиток революційної літератури в Західній Україні Д92І-І939/.- К.: ДВлЛ,1957,- 241 с.; Буряк Борис. Служіння насодові. Літературно=критичні статті.-•К.: ДВХЛ.1960,- 513 с.; Кулінич Г.Г. Ярослав Галан.- К.: Дніпро, 1977.- 198 с.; Корсунська Б.Л. І,іасова'революційна поезія жовтня. - К.: Віш-во АН і'РОР, 1960.- 0.206-207; іюлько ¡4. Радянська література в Західній Україні. 1920-1939,- й.: Рад. _ ' письменник, 1964.- С. 95. та ін. •

важно раритетних/ виданнях, що зберігаються нині в наукових бібліотеках їкраїни, Польщі, Чехії, Канади, СІДА. Дисертація є відтак першим монографічним дослідження},і, що дає наукову систематизацію значного літературно=критичного й науково=теоретичного набутку Бобинського/понад 40 праць/, визначення теоретичного та історико= літературного значення його в контексті розвитку західноукраїнського літературознавства 20=30=х рр. XX ст. Вперше послідовно розглянуто думки дослідника про класичну спадщину і спадкоємність, поетичні пошуки і громадське ниття, культурний прогрес, завдання критики, природу і суспільній та виховний характер літератури, ме тод і тенденції її розвитку на східно - і західноукраїнських землях тощо. Прц цьому дисертант не обмежується констатацією порушених Бобинським теоретико=літературних проблем, намагаючись критично підійти до них, бо певен, що не все з написаного Бобинським критиком витримало іспит часам. На змісті й загальному спрямуванні окремих його праць відбилась, на жаль, теорія класового підходу до системи культурних цінностей, за якою оголошувались вищими не загальнолюдські моральні принципи, а виключно "мораль пролетаріату". А ца знижувало гуманістичну орієнтація художньої творчості, призводило^до виникнення сумнозвісної "подвійної моралі", за визначенням Д.Донцова, "роздвоєності душі"1'.

Мета дослідження полягає у вивченні місця в історії націона льного літературознавства Бобішського=критика і дослідника літера тури, виясненні особливостей формування ідеііно=теоретичшіх основ лівої західноукраїнської критики на грунті проблем, порушених у творах письменника. Де передбачає дослідження специфіки й тенденцій становлення західноукраїнської теоретико=літературної думки 20=30=х рр., утвердження революційно=демократпчної шранківської методології в ній, аналіз теоретичних і історико=літературних суді жень Бобинського про витоки й етапи літературного процесу означеного періоду в світлі сучасності. Виходячи з поставленої мети і завдань дослідження, в дисертації зроблено спробу:

- розглянути процес зародження й становлення на західноукраїнській землях у 20=30=і рр. літературно=критичної думки, а воді/ Донцов Дм. Наша доба і література. - Львів: Накладом "Вісника", 1936. - С. 52.

ночас і формування Бобинського як літературного критика та дослідника;

- вивчити теоретико=літературні та естетичні погляди Бобинського і- їх ідейно=філософські засади;

. - розібратись у тривалій боротьбі письменника за передову ідейність, народність, тенденційність і соціальність літератури, за утвердження її реалістичних начал; ' .

- визначити об'єктивність оцінок, даних Бобинським творчості ряду вітчизняних і зарубіжних майстрів слова, а також видатних митців - сучасників письменника;

- показати рівень майстерності літературно=критячних праць Бобинського та осмислити його реальний внесок у національну літературу і науку про неї.

Теоретико=матодологігн7 основу дослідження складають праці провідних вітчизняних і зарубі.'Шіх вчених з методології літературознавства 2 загальних проблем естетики, філософії, історії, теорії літератури та літературної критики; документи нарад і зібрань літоб"єднань і груп західноукраїнських письменників.

Певним орієнтиром для дисертанта були літературознавчі студії

І .Франка, М.Грушєвського, С.Єфремова, Д. 'іжевського, Л.Білецько-го, М.Зерова, Д.Дощова, Ю.Шореха /Шевельова/, І.Огієнка, а такоя сучасні літературознавчі праці науковців.

При оцінці літературних явищ і персоналій в дисертації' вико- ' ристано прішцип історизму, який склався в теоретико=літературних концещіях видатних представників науково=естетичної думки XX ст., а також історико=зіставний та аналітичний методи дослідження.

Джерелами та матеріалом дослідження е науково=теоретичні, лі-тературно=критичні, публіцистичні та епістолярні тексти /друковані та рукописні/ Бобинського та інших західноукраїнських авторів, зокрема С.Тудора, Я.Галана, О.Гаврилгака, Я.Кондри, П.Козлангока, Р.Заклинського, К.Пелехатого, Д.Загула, М.Ірчана, І.Ткачука, Д.Індика, а .разом з тни і В.Ярана та К.Дмитрина, Б.-І.Антонича, М.Рудницького, Б.Кращіва, Б.Лепкого, С.Маланша, К.Трильовсько-го, Д.Донцова, 0.Грицая, О.Барвінського та ін.

В дисертації використані матеріали Центрального державного історичного архіву /далі ВДІА/ України у Львові, Центрального

Державного архіву=иузею літератури і мистецтва /далі ІЩАЛЗД/ України, Львівського облдержархіву /далі ЛСЩА/, Волинського облдержархіву /далі ВСДА/, Відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.ІІІавченка АН Україш, а також українська £ західноукраїнська періодика 20=о0=х рр., публікації та рукописні матеріали про Бобшського.

Теоретичне значення роботи. Дослідження літературно-критичного й теоретичного матеріалу дасть змогу вникнути в сутність складного періоду в історії західноукраїнської літератури, розкрити діапазон наукових пошуків та інтересів Бобинського=критика

11 дослідника літератури, його лабораторію багатої проблематикою й своєрідної за формою літературно-критичної спадщини.

Дослідження сприятиме більш глибокому осмисленню і цієї спадщини, як і місця критика та теоретика літератури в літературному процесі 20=30=х рр. загалом, новому прочитанню цього-процесу, позбавленого політичної й ідеологічної міфотворчості.

Практичне значення роботи. Основні полонення й висновки мо-гіуть бути використані при вивченні теорії літератури, історії української літератури 20=30=х рр. ЇХ ст., при розробці вузівських і шкільних курсів, проведенні спецкурсів і спецсешінарів з літературної критики та історії української літератури, а такок при написанні спеціальних робіт та при виданні творів письменника.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри історії української літератури за участю науковців кафедри теорії літератури і літературної критики Київського університету. За результатами дослідження зроблено доповіді на підоумкових наукових дрофесорсько=викладацьких конференціях Київського університету /1990, 1992, 1993/, наукових конференціях молодих вчених КУ /І991, 1992/. З теми дисертації опубліковано 6 статей.

Обсяг і структура дослідження. Дисертація складається зі рступу, трьох розділів, висновків та бібліографії. В ній 184 сторінки. Бібліографія включає 621 назву.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, доцільність її дослідження, визначено ступінь її вивченості, мету її завдання роботи. Показано джерела та матеріал дослідження, • обумовлено методологічні принципи та методику його виконання, наукову новизну дисертації, теоретичну та практичну цінність роботи, її апробацію, обсяг і структуру.

Перший розділ - "Місце і роль Василя Бобинського в зародженні й розвитку літературної критики Західної України 20^30=х рр. XX ст. Становлення його естетичних та теоретико=літературних поглядів" - присвячени;! аналізу загальнокультурних та соціально=по-літичних процесів у Західній Україні 20=30=х рр., в яких відбувалось становлення Бобинського як критика, дослідника й теоретика літератури /І частіша розділу/, формування'його естетичних і тео-ретико=літературних поглядів та наукового методу /П частина розділу/.

Як критик, Бобинський заявив про себе ще на кінці І916 р., опублікувавши на сторінках газети "Буковина", журналу "Шляхи", "похідних листків", стрілецьких рукописних атьманахів і місячників /з лютого 1916 по червень 1920 р. він перебував в діючім загоні легіону "Українські січові стрільці"/, а палі в київських газетах ряд статей і заміток. Стосується це таких ранніх праць, як "Питання життя і смерті", "Веволвдія духа", "Іван Франко. З приводу п"ятих роковин смерті", "В польськім раю", "На зламі’ епох" та ін. У двох останніх критик намагався вказати читачеві, як і в якій мірі нові революційні події відбилися на змісті тогочасних творів, зокрема поетичних. Характеризуючи основні мотиви сучасної йому поезії /Д.Загула, В.Кобилянського, 0.Бабія, Р.Купчшіського,

І.Шлика та Ю.ІПкрумеляка/ та виясняючи її спрямування, Бобинський говорить про здорові в ній начала, про вміння молотих авторів прислухатись до "відгомону нового життя", вислов.тає віру в поступальний розвиток їх таланту. •

Заслуговує уваги метод аналізу, використаній молодим критиком: на передньому плані - середовище, що оточує того чи іншого письменника, а його діяльність розглядається на тлі подій, характерних для означеного часу.

- а -

Витоки літературно-критичної практики Бобинського сягають кращих здобутків української національної й зарубіжної естетичної та теоратико=літературної души. Тут і щоденник, "седнівсь-ка" передмова, епістолярій Шевченка, цілісна теоретико=літератур-на доктрина Франка, праці Грабовського, Драгоманова, Терлзцького, Павлика, В.Барвінського, Коцюбинського, Лесі Українки, окремих сучасних йому наддніпрянських та зарубіжних критиків, зокрема Бронєвського, Кіша, Бехера, Асеева, Зерова, Ефремова. '

В ті роки, коли Бобішський=критик робив свої перші кроїш, українська література переживала складний і важкій етап свого розвитку. Померли Леся Українка, М.Коцюбинський, І.Франко; лише зрідка подавали голос В.Стефаник, Ольга Кобилянська, Л.Мартович. Та все ж не розгубились ті, що продовжували чи починали служити українській літературі. Поряд зі статтями Бобинського в означений період чітку оцінку новітнії! літературі на сторінках львівських видань /газет "Вперед", "Земля і воля", "Наше життя"/ дали такі критики, як А.Головка, Л.Ганкевич, І.Квасниця. Не модна не згадати Ё виступів В.Гнатюка, Л.Білзцького, 0.Грицая. Є.Маланмка, В. і Д.Дорошенків, К.Трильовського, ІЛ.Галущинського, К.Студинського, Ф.Колесси і, звичайно, ж, Д.Донцова. 3=під пера останнього з"яви-лися такі фундаментальні праці, як "Криза нашої літератури", "Фауст проти Драгоманова", що згодом ввійшли до згаданої вище книги "Наша доба і література". '

Становлення Бобішського=критика й дослідника літератури припадає на час редагування ним журналів "Митуса" і "Нова культура", тижневика "Світло" з додатками "Голос робітниці" та "Професійні вісті", а розквіт пов"язаній переважно з "вікнівським" періодом /з листопада 1929 по червень ¿930 р. редагував журнал "Вікна"/, коли він став визнаним митцем і організатором лівого крила письменників. На сторінках цих та інших видань /зокрема вурналу "Нові шляхи", радянської і зарубіжної періодики/ з"являються його статті "Сучасне літературне життя", "Від символізму - на нові шляхи", "Літературна життя по цей бік Збруча", "Боротба за Шевченка","Як ми це бачимо? Очима галичанина про літературу Радянської України; "Вікнг 8і Сходу і Заходу", "Розбийте мури гетта", "Досягнення й’ вимоги" та ін. Вдумливіша й зосередніша їх автор вдивляється тепер в літературні твори і осмислює їх переважно в єдності змісту

та форми.

Період творчої зрілості Бобшіського=критика і теоретика літератури характеризується багатством тематики літературно-критичних робіт, глибоким опрацюванням досліджуваного матеріалу. В них він намагався розв"язати ряд естетичних, історшо=літератур-шх і георетико=лігературшіх проблем: про естетичний ідеал, тип і типовість, життєву й художню правду, тенденційність і художність літературних творів, суспільне покликання літератури, критики, про її метод, завдання й суспільне призначення тощо. При чому висловлені у названих працях думки булл неодмінно пов"язані з завданнями револщі£но=визвольного руху в Західній Україні.

• При аналізі художніх творів критик використовував різні принципи й методи, а відтак глибоко проникав у внутрішній зміст, у психологічні мотиви дій і рішень героїв. Бобинський дає багато, гідних подиву, виписаних з тонкою майстерністю художника малюнків настроїв і станів душі персонажів багатьох творів /скажімо, таких авторів, як Любов Яновська чи С.Тудор, П.Тичина чи М.Каллн-чук, С.Масляк чи М.Хвильовий/, акцентуючи увагу на розвитку широкої гами почуттів, па їх правдивому .життєвому тлумаченні, на показі еволюції, постійних шуканнях і боротьбі за нова, незвідане.

Еіттєва правда, висока поетичність, свіжість і новизна - ось критерії, з яких виходив Бобішськші, оцінюючи окремі літературні явища й персоналії. ■

Заслуговує ставлення запропонована Бобинським періодизація літературного процесу в Західній Україні 20=30=х рр., як Гпока-зана ним поляризація літературних сил, починаючи з 1922 р. -часу виходу у Львові ”Літвратурно=наукового вісника". І досі є актуальними виступи Бобинського проти однобічного аналізу твор-сті молодих західноукраїнських і наддніпрянських авторів, а, звідси, й проти не у всьому об"єктивного тлумачення літературного процесу в Україні /в працях Д.Донцова, б.ІЛалашжа, О.Назару-ка, М.Руднщького/, його" тур'її'й’тп про розвиток лівого мистецїва не лише на рідній землі, айв Польщі, Болгарії, ЧЬхословаччпні, Румунії, Німеччині. Радів він зростанню'глибини й полемічного запалу в літературно=критпчних працях, наприклад, С.Тенора, захоплювався професійною підготовкою Я.Кондри, автора багатьох статей про творчість П.Тичшш, В.Сосюри, ІЛ.Терзщонка, поділяв "гкйде-

мізи" Р.Сказинського, підтримував публіцистичність робіт О.Гав-рилюка, "вибуховість" рецензій П.Козланюка і К.Пелехатого. В працях про них Бобинський поєднував аналіз ідейно=художніх особливостей творів з постановкою назрілих проблем сучасності,тим самим виявляв, за влучним виразом Д.Загула, "взірець того незвичайно тонкого підходу, що обов'язковий для справді об"єктив-вого критика по відношенню до творів мистецтва" . .

Друга частина першого розділу присвячена вивченню формування і розвитку естетичних та теоретико=літературних поглядів Бобинського і їх ідеііяо=філософських основ.

Вихований на творах письменників революційної демократії, ввібравши в себе все те краща, прогресивне, чим характеризувалась національна і зарубіжна література, він ще в студентські роки посилено готувався до творчої праці. Архівні матеріали, листування того і пізнішого періоду розкривають глибину й цілеспрямованість літературних таї наукових занять критика. На основі вивчення чорнових рукописів, начерків, виписок з багатьох робіт з історії літератури й критики, що зберігаються нині в різних архівах України, в дисертації відновлено багатогранний процес теоретичної підготовки Бобинського. .

В постановці конкретних цілей, що стояли тоді перед літературою як особливим видом мистецтва, Бобинський виходив із вимог української реводщійно=демократичної критики, висуваючи перед митцем завдання допомагати широкому читачеві уяснити найбільш пекучі проблеми, оскільки "митцеві дано бачити і більше і глибше" /406/. Він утверджував суспільну приналежність художника, а відтак виступав на захист демократичного мистецтва, яке за своєю об"єктивною природою, вважав, є завади тенденційним і мусить бути підпорядковане, особливо на західноукраїнських землях, окупованих Польщею, ідеї революційних змагань. Принцип тенденційності літератури, визнаний вже до того кращими представниками національної культури й найповніша розроблений у естетиці І.Франка, Бобинський обгрунтовує як принцип художньої тенденційності і ставить ' його однією з основних вимог до тогочасної літератури. .

і/ Вікна. - 1927. - У> 4. - С. 49

В понятті художньої тенденційності він вбачав "кровний зв'язок митця з титл предметом, який він змальовує", а,також ."серйозність і правдивість у показі того, що він створює" /486/. Писати про все, що цікавить авторів, що "їх радує та турбує, що гнітить і підбадьорує", писати "щиро, себто так, як справді відчуває той, хто пише. Щирий твір... матиме одну незаперечну /і саме одну з найбільшій/ цінностей: він буде правдивим"1'.

Мірою значимості творчості критик вважав критерій художності, художньої правди, під якою розумів повноту й глибину зображення соціальних, національних та інших сторін життя, а правду художню в свою чергу пов"язував із світоглядом митця,його життєвим досвідом, силою таланту^.

Вчення Бобинського про художню правду є водночас і вченням про реалізм як художній метод. Ці поняття в його естетиці рівнозначні. Дослідник вважав, що лише реалістичне мистецтво правдиво відображає дійсність, його правдивість не в копіюванні, а в показі найбільш типового, характерного в житті, власне, показі життя в русі, в процесі заперечення старого й утвердження нового. Худож-ник=реаліст, а саме реалістичний метод мусить сповідувати кожен свідомий і чесний митець, підкреслює він у статті "Від символізму - на нові шляхи", піднімається над дійсністю. Він, як учений, повинен вміти передбачити, заглянути в завтрашній день, створити свій соціальний ідеал=розгадану розумом і відтворену фантазією можливість того чи іншого явища та його кінцевий результат. ,

В ряді статей /"Аполітичність літератури", "Як ми це бачимо?", "Розбийте мури гетта", "Лист стороннього"/ Бобинськлй порушує проблему "мистецтво і суспільство". Розглядає її критик в трьох аспектах: в оцінці історичного розвитку; в оцінці сучасного стану і в прогнозуванні його майбутнього.

Не зістарились і не втратили актуальності роздуми Бобинського про предмет мистецтва взагалі і природу лірики зокрема, його аналіз аксіологічних аспектів мистецтва, розгляд останнього як художнього відображання в світлі суспільно=історйчної практики і його специфічних цілей та завдань, опис механізму естетичної оцінки й структури художнього ідеалу як особливо важливої естетичної

і/ Бобинський В. Від редакції // Вікна,- 4924.- іі 1-2. - С.4.

2/ ЛОДА,- Ф.І10,- Оп.І,- Спр. 38/зв.- Арк. 38.

категорії.

Переконливим е спростуниння Бобинським різного роду теорійок про-"нейтральне" мистецтво,. нібито незалежне від світогляду худокн. ка, про що свого часу неодноразово заявляв '.І.Рудницькил /статті "Полеміка", "Кі ножеві тло ї 'тіні", "Суп наша письменників" та ін./.

у статтях "Як ми це бачимо?", "Станіслав Пилбшевськиіі", "Досягнеїшя і вимоги" та ін. Бобинський спеціально розглядає питання ролі світогляду в творчім акті митця, говорить про те, в ім"я чого і для кого він має діяти, жити, творити. В розв'язанні проблеми "світогляд письменника І'його творчість" він дійшов внс-. новків, що передові погляди літератора мають першорядне значення для його творчої діяльності. Проте не має підстав ототожнювати світогляд і творчість. Акцентуючи це, Бобянськші стверджував, що правда лиття, талант письменника мою перекривати його ідейну об. меяеність, "вузькість" поглядів. Цо він показав, аналізуючи поезію В.Ткачука, Ю.Шкрумеляка та Д.Загула.

В дисертації розглядаються виступи Волинського проти "панського" мистецтва.розкніт якого в Західній Україні припадає на середину 20-рр.Піддавши різкий критиці "вправи" таких адептівг він на конкретних прикладах показав, що ті, які "відстоюють'аполітичнім: літератури, самі тягнуть її на власну політичну базу"^'. До речі, як дослідник Бобинськиї: ніде не вдавався до грубих випадків,

, суб'єктивних оцінок. Серед груші письменників, об"єднашіх навколо ДНВ, він, наприклад, бачив ряд талановитих митців - Є.Маланюка,

О.Стефановича, '.І. Мат і ї в а=Ме льішка, В. Марчука, йому "цікаві" нариси Іванеііка. Він високо відгукується про "великого ерудита" 1.1. Руд ницького, солідаризується з Д.Донцовим з приводу призначення літе ратури і її ролі в суспільному яитті, проблем типізації, значення світогляду в творчому акті митця тощо.

При обгрунтуванні народності літератури Бобинський поглибдюс Оранківські сентенції, а розмірковування про класовість література "як сильного тяготіння... в напрямі думок, уявлень, почувань і вчинків, які імпонують інтересам певного класу"2', припускається, істотної помилки, характерної для марксистського літературознавці/ Вікна. - 1928. - Л> 4, -,С. 24.

. 2/ ЛСЩА. - Ф. ПО. - Оп. 3. - Спр. 35. - Арк. 36.

- ІЗ -

ства 20=х рр. /див. праці В.Фрічз, Переверзєва, В.Коряка та ін./. Йдеться про класозу станову природу мистецтва, яке.нібито "розчинилося" в понятті ідеології як "містифікованої псевдосвідомості суспільства про собз самого" /стаття "Завдання до виконання"/. Однобічність такого пТдхойу*"приводила до вузьких і абстрактних схем нро "естетичну доцільність", про нібито "тотожність суспільного буття й суспільної СВІД0І.10СТІ" тощо.

В дисертації розглядаються матеріали про безпосередню участь письменника в тогочасних літературних позвах на сторінках лурналу "Вікна" та у відомій дискусії 1925-1928 рр. Своїми висловлюваннями про класичну літературу Бобинськш протистояв тим критикам,які намагалися заперечити значеїшя літератури минулого для подальшого її розвитку. Він був у числі, тих, хто бачив її велич в глибокій ідейності, сві:юсті-*ематики, сильній простій мові, її реалізмі, високій художності. В найбільш значимих своїх виступах дослідник заявив себе супротивником пседомистецтва, манірності й штукарства.

В цій частині розділу досліджуються і питання національної специфіки літератури, єдності логічного і художнього мислення,психології творчості, таїни успіху митця, значення його особистості оцінював ти.пі відкриттями, що зробив той в пізнанні дійсності. Заслуговують уваги міркування дослідника про специфіку новели,своєрідність памфлету, роль виїїлслу, фантазії в художній творчості, цілісність художнього образу і діалектику внутрішнього змісту,про "велику вагу^в творі поетичної мови, чіткої композиції, зацікавлюючого с:о:хету, технічної обробки матеріалу тощо. Актуальна,ш є і його визначення ролі критики в літературному процесі,

Бобшіськпй вимагав від критиків бути борцями за-революційні суспільні ідеали, бути вихователями високих моральних якостей і естетичних смаків. Захищаючи передову літературу від реакційної критики, Бобшіськиіі водночас високо ставив критику наукову, яка "входила*в світ митця, проникалась його стремліннями, задумами,що керували ннм при написанні твору, боролась проти затасканих образів і сюззтів, мовних стереотипів та виразових засобів, критику, яка сприяла розвитку реалістичної Й високо ідейної літератури. Представником.такої критика був і сам Бобинськш. І хоч на змісті, на загальному спрямуванні окремих його літературно=критичних праць лешіть печать часу, хоч на них відбилась тогочасна гостра ідеологічна боротьба, яка вимагала й відповідної політичної та теорети-

ко=естетичної орієнтації, а зві и - і дотримання відповідних прпнцішів і форм вислову, все ж Бобинський переважно уникнув прийомів тогочасної ультрабільшовицької критики, всього того,що було властиве вульгарним ортодоксам, йотрі, за словами М.Зерова, ."не знали азбуки культурної творчості"

У другому розділі - "Українська та зарубіжна класичні й новітні літератури в оцінці Василя Бобинського" - розглядається значна літературно=критична спадщина письменника, що торкається найрізноманітніших питань не лише вітчизняної,' а й літератур інших народів. Однак найбільщу частішу її становлять дослідження саме української літератури /І частина розділу/, яка постає- "в уяві критика, по=перше, як історія торжества естетики й "непереможних ідей" Шевченка та Франка, а, по=друге, як "мартиролог великих втрат і знівечених можливостей". . .

У більшості літературво=критичних виступів Бобинський розглядає окремо літературні явища Західної України і України Східної, враховуючи суспільно=економічну та культурну специфіку їх розвитку. Але при синтетичних оцінках національного літературного процесу він завжди ставить поруч західно- і східноукраїнських діячів, постійно підкреслює "єдність і нероздільність культурних прямувань, українців по той і по цей бік Збруча" /512,.

Праці Бобинського, про творчість найбільш видатних.українських митців.чи присвячені окремим явищам літературного процесу, досліджуються в реферованій роботі не ізольовано, а в зіставленні з працями інших дослідників, а це дало можливість автору ширше прг-лянути на розвиток і здобутки літературно=критичної думки в Україні. Так, своїми висловлюваннями, наприклад, про українську класичну літературу. Бобинський протистояв титл критикам /Д.Донцову, М.Семенку, КДмитрину, ранньому С.Тудору, пролеткультівцяід/, які намагалися відмовитися, або в кращому, разі применшити значення-традицій літератури минулого для розвитку літературі новітньої. ' йшлося передусім про Шевченка і Франка. Шевченко для Бобинського /стаття "Боротьба за Шевченка", "Чотири хвилі з'життя Шевченка", "Яким був правдивий Шевченко?", "Жінка в творах Шевченка",І927/ -

і/ Зерові.1. Шляхи.розвитку сучасної літератури. - К. - 1925. -

С. 25.

і

на"метеор, що лролотів над нашою блакитною Елладою, не лишаючи наступника" /б.Маланкж, Д.Донцов/, а "постійно діюча невичерпна школа" не тільки для вітчизняних, а й передових літераторів всього світу /467/. .

Якщо Шевченко для Бобинського був "поетом=бунтарем", "генієм',' то Франко - "майстром", поетом "високого лету", що одним з "перших письменників світу почав опрацьовувати робітничу тематику". Франко - Художник і Людина - для Бобинського - взірець для наслідування, про що засвідчили його поема "Смерть Франка", вірш "Ходить Приввд" та ряд статей, зокрема "Іван іранко", "Співець українського робучого люду" та ін. '

Високо цінував Бобинський творчість "покутсько? трійці". В своїх висловлюваннях про В.Стефаника він відзначав високу майстерність новеліста, підкреслював ліризм його таланту, те, що в кожній фразі, реченні, кожнім слові письменника відчувається його щире співчуття до долі своїх героїв, .

Л.ІЛартовича сприймав як визначного майстра лише' йому властивого гумору, гіркого сміху. Поряд з великим реалістичним талантом Л.Мартовича ставив Бобинський М.Черемшину. В листі до А.Сліпчука він рекомендував адресату,: "Попробуйте повчитись трохи, це найкраще можна зробити, читаючи добрих письменників: Франка, Коцюфінсь-кого, Стефаішка, Черемшину“. І далі: "Черемшина глибоко показав біди гуцулів, змалював їх всебічно й яскраво. Твори його /новели/ звучать як сумна, але правдива сповідь. Вони поєднують у собі лкЯ бов і ненависть, сум і радість, натхнення і розпач, бо написані на підставі обсервації життя" '. .

Порівнюючи Черемшину з ІЛаковеєм, Бобинський віддає перевагу Черемшині. Коли І’.Лозинський в статті "Галицькі візерунки" намагається поставити вище ' Черемшини Маковея, Бобинський не погоджується з цім, бо вважає, що Черемшина "прискіпливіший у виписуванні душі людини",.для якої в кожному конкретному випадку "шукає і свою психологію, і своє сприйняття",, і чутливіший до опису побутового оточення, нюансів мови, етнографічних подробиць, Хоч, власне, і Маховею віддає Бобинський належну шану, відзначає, що талант буковинського митця найбільш повно проявився в малих епічних творах -оповіданнях і новелах, звертає пильну увагу на їх художню '

І/, Вікна. - 1929. - !і 11. - С. 47 2/ Діло. - 1927. - ІЗ квітня.

специфіку, відзначає такі сатиричію=гумористичні зобракальні засоби, як перехрещення етилів, обі^чування деталей тощо.

Докладно проаналізовано в рь^ерованій праці статті Бобинсько-го, про творчість Ольги Кобшіянської, І.І.Коцюбинського, И.Лцківа, Любові йновської. Схвальні характеристики залишив Бобинськт" і ІІР° багатьох індшх українських письменників.

„».*,.3 другій частині другого розділу дисертації аналізуються літератушю=крітічні і історпко=літературні праці Бобинсьйого,присвячені новітнії; українській літературі, зокрема розкриттю закономірностей її становлення та тенденцій розвитку. Таї-;, у розвідках "Від символізму - на нові шляхи", "Сучасне-літературне лиття",

"Як лій це бачимо? Очима галичанина про літературу Радянської України", "Вікна зі Сходу й Заходу" /перший розділ/, монографії "Ланцетом в ч"ряк". Про Донцове освітлення української пролетарської література" та ін. він відтворив процес зародження нової національної літератури, яка/ за ним, розпочала своє життя в умовах "сторозтерзаної" України, в складному вирі національно=визвольної революції, в масовій творчості, показав що вона /"література з нони.,і баченням світу, з повніш цілісним образом нової людини"/ не народилася, як міфічна богиня, з піни морської, а мала міцний фундамент - кращі взірці револвдійно=домократігшої культурної спадщини, що складностям суспільно=політичної обстановки напередодні і в період великих національно визвольних змагань в Україні відпо-. віпал^й складності іпейно=художніх шукань*у літературі. Говорячи про перші літоб"єднання й творчі групи, він виділяє серед них "Музагет", "Білу студію", "Мистецький цех" як "найповажніші". Негативно ставиться до футуристів, пролеткультівців за "ігнораців . ними батьківських коренів", підтримує боротьбистську групу /Блакитного, Михайличенка/, обстоює необхідність утвердження в новітній українській літературі нових реалістичних принципів.

Заслуговує схвалення намагання Бобпнськрго розглядати західноукраїнську літературу як частішу загальноукраїнської, а культуру наддніпрянську оціювати в зіставленнях з досягненнями культури Заходу. Так, у розвідці "Як ми це бачимо?.." Бобпнськпа виступає проти намагань окремих критиків Ді.Рудницького, Л.Луківа,

І.Копача, Д.Донцова/ "доказати", що все культурне лиття в тодішній радянській Україні завмерло. Аналізуючи твори П.Тичини, З.Со-с::ри, Б.2ллана=Бдакіітпого, В.Чумака, 3.Поліщука, він спростовує

подібні твердження. Но замовчує він, щоправда, і "перекосів" та "зривів" української молодої літератури, та, назвакапчи на це, "відчуває міцнішання /в ній/ бадьорого, дудого твердого й невгну-того", бачить "дозрівання му;шсько=трагічяого, кристалізування здорово=сатнрпчного реагування на складні умови будівництва нового ладу, на його світла й тіні" /497/. Радує критика розуміння її творців своєї мети й покликання.

Досліднаніш складностей новітньої української літератури,шляхів приходу до неї ряду талановитих штців присвятив Бобинський велику синтетичну працю "Ланцетом у чиряк. Про Донцове освітлення української пролетарської літератури" /1929/, спрямовану проти концепції Донцова про українську новітню літературу як "переходовий етап національного зблякнйння" ' . В дисертації вперше докладно аналізується ця робота а робиться застереження про та, що політична заангаїгаваність та недостатня поінформованість не дозволили тоді Бобинському глибша замислитися над плином розмірковувань його політичного, супротивника, а, власне, об'єктивніше розібратися в багатьох правильних спостереженнях досвідченого критика над творчістю П.Тичини, М.Хвильового, М.Бажана, В.Поліщука, В.Сосюра та ін.

В дисертації розглядаються літературно=критичні праці Бобин-ського про творчість найбільш відсілих письменників - Ного сучасників. Йдеться про Я.Савченка та В.Ярошенка, Д.Загула і В.Кобилянсь-кого, В.Поліщука і Г.Михайличенка, В.£ллана=Блакитного і В.^мака, Є.Григорука і І.Кулика, П.Панча і А.Головка, П.Тичини і LI.Хвильового, М.Куліша і М.Семенка,' А.Шмигельського й І.Ткачука, а таков тих, з ким разом воював у загонах усусів, працював рука об руку, чи й часто зустрічався: про західноукраїнських митців - І .Балюка, М.Ірчана, С.Масляна, Р.Купчішського, 0.Бабія, Ц.Руднщького,

І.Крушельницького, А.Павлгака, С.Тудора,, Я.Галана, П.Козланіока, М.Калинчуиа, В.Марчука, В.Мизинця, Мирослави Сопілки та багатьох інших. . . ’

Вне в рашііх роботах Бобинський називає Я.Савченка "найзаміт-нішпіл поетом з гурту символістів", хоч тут ¡so застерігає: "Савчен-ковій поезії мо:ша подекуди закинути сирість і необробленість" /430/. Захоплюється триптихом О.Слісаренка -"Вечори"; талантом -Д.Загула - "вродженою стихійною силою, оформленою в могутній ди-

I/ Донцов Дм. Наша доба' і література, с. 56.

наміці вірша". З пієтетом ставиться до творів В.Кобішшського, особливо тих, які написані під впливом Великої української національно-визвольної революції. Різко критикує тік, хто опоетизував "анархічна єство" крайнього індін .дуалізму, намагався знзваяити "юрбу",'колектив. Ганить В.Поліщука, Г.Мпхайличенка, які силкувались навести мости "рівновартості" між індивідом і колективом та не визнали підпорядкованості першого другому. Бідний за духом Бо-бинському В.Чумак, якій свого часу закликав "пензлі=пучки умочайте з колектив=цебро", П.Тичина, якіьі безпосередньо визначив силу, яку втілюють образи його нової поезії, ту енергій революційно= оновлюючого колективу, що живила творчість не тільки Його, а її інших поетів.

Імпонує критику Елланів мажор. Виразні тенденції "реалістичного приземлення" знаходить у творчості Є.Григорука, звертає увагу на інтонацію твррів І.Кулика - сухувату, стриману, на добір ним певної лексики, яка "збивала" характерний для тогочасної лоззії піднесено=романтичшпі пафос. П.Панч для Бобинського - "оповідач першої руки", в зіставленні, наприклад, з В.Івановим він "не лише побутово вірнішій, а й своїми етичними цінностями перевищує його" /489/. Об'єктивну характеристику дає Бобинський творчості групи "Західна Україна", подає історію розвитку цієї організації, а разом з тим звертає увагу на її хиби й упущення.

Значну частину літературно=критичних праць присвятив він літературі Західної України. ¡Зібрані разом, вони становлять цільний нарис історії цієї літератури, що й нині не втратив своєї актуальності. Виділяв Г.Купчшського, хоч, щоправда, помилявся в оцінці його творчості, 0.Бабія /радів "ростом його таланту"/, високо цінував М.Рудницького як "дбайливого майстра форми”; серед молодих "дійсно надійних талантів1' вирізняв С.Масляка, Є.Яворовського,

В.Марчука та І.Крушельнщького. На конкретик прикладах юрзкону-вав читача в плагіаті О.Петрііічука, "фатальній безвиході" С.Сем-чука і "жалкій, нещасній, але все таки самозакоханій душі" І.їеріа-ма /Гр.Іузашцького/. ¿пічний розмах'змалкшання збуреної західноукраїнської дійсності приваблює Бобинського в творчості С.Тудора, зокрема в його оповіданнях та повісті "Марія", звзртав уїзагу читача на драматургічну майстерність окремих сцен з п'Єси "Донкіхот із Е'гтокгайпа" Л.Галана, "дпстецьку силу значної вартості" вбачав у малій прозі !.І.Калшічука. Свізпім і колоритним письменни-

ком зав.?,ції був для Бобинського П.Козланчк, якій писав про те, що "знав найліпше, що проіішло крізь серце і лягло там глибоким карбом" .

В третій частіші другого розділу дисертації аналізуються праці Бобинського, присвячені як загальним питанням розвитку зарубіжної /чи то польської, німецької, румунської, чи російської/ літератур, так і окремим видатним майстрам слова. Так, у другому розділі статті "Вікна зі Сходу і Заходу" /1923/ він зробив вдалу спробу окреслити шляхи розвитку польської літератури 20=х рр.

XX ст., говорить про труднощі і становлення, ідеологічну плутанину серед різних груп і течій.

Багато уваги Бобинський приділив німецькій літературі. Він переклав ряд творів німецьких поетів, - Бэхера, Гінкелд, Гуперта, встиг видати збірник новел і оповідань австрійського прозаїка

С.Цвейга "Листи незнайомої" в своєму перекладі. Якщо додати до цього висловлювання про ті чи інші явища німецького літературного процесу, ремісценції, цитати і т.п., то стане ясніш, який непослабний інтерес викликала в нього німецька література в її кращих представниках. '

В статті=репортажі "Пролетарський репортер у Львові" /1929/, характеризуючи німецьку ліву літературу 20=х рр., Бобішський вказував на несприятливі умови її розвитку: засилля політичної реакції, слаокість демократичного руху тощо. Та все ж се.'ред кращих імен її творців називає Клебера, Кіша, Курта Тухольського, Шварца та ін. '

З особливою увагоч й повагою ставився Бобішський. до румунського прозаїка П. Істраті. Дослідник.був добре знайомий не лише з усіма творами Істраті /"Неррантсула" вийшла в його перекладі/, а знав й критичну літературу про нього. Він планував написати велике дослід’шння, але обмежився лише статтею=нарисом "Творець 1001 ночі. Панаіт Істраті" /1927/, в якому називає Істраті - "одним з найцікавіших феноменів сучасної європейської літератури", "генієм оповідання" /432/, підкреслює схожість його біографії з біографією М.Горького, а в його книгах /"Кіра Кароліна", "Дядько Ангел", "Домініца із Снагова", "Представления гайдуків" та ін./, "писаній кров"ю", бачив захисника "сім"ї злдпарів, ворога реакції", "домаскатора ганебних злочинств".

Деякими сторонами літературної діяльності цікавили Бобинського Блок і Брюсов /статті "О.Г ж", "Ювілей Валерія Брюсова" /1923/. У творах цих письменників, якими "свого часу жила вся Росія" /455/, критик цінував все, що було просякнуто здоровиш реалістичними й демократичними тенденціями і, навпаки, • суворо ставився до проявів декаденства, ідейно=творчих перекосів.

Згадує Бобинський і високо цінує творчість Вольтера, Руссо, Монтойя, Монтеск"є, Роллана, Доброджяна=Гері, Ріда, Степняка=' . Кравчпнського, Гори, Ольбрахта, Рога, Вайскопфа, Германа, Кальто-фота та ін. •

Третій розділ - "Майстерність Василя Бобішського=критика й дослідника літератури" - присвячений поетиці письменника, рисам його творчої індивідуальності.

В своїй літературно=критичній діяльності Бобинський керувався цілою системою літературних принципів, почерпнутих з досвіду своїх великих попередників сучасників, чи досить грунтовно розроблених ним самим. Це передусім переконливість судкень, гнівне заперечення, дотепність, в яких критик вбачав надійний засіб '!ви-бавленіїя всіх підлот" /441/, а також поєднання іронії й сарказму з глибоким ліризмом.

Реальне життя,- жива сучасність, пакучі й невідкладні потреби та інтереси сьогоднішнього дня - такий вихідній пункт всієї творчої /в тому числі і літературно-критичної/ діяльності Бобинського, про що б він не писав, якої б навіть далекої від сучасності темп не торкався. Надаючи в "революціонізуванні" широких мас вирішальну роль полум"яному слову, переконанню, він.намагався говорити з читачем максимально ясно, а ідею висловлювати якомога рельєфніше, сміливіше. Звідси гаряча темпераментність його праць, емоційна забарвлення-, чітко виражене в них суб"єктивне начало.

Майке всі його літературно=критичні праці мають свого адресата. Вони відтак наскрізь полемічні, бойові своїм запалом, політично-;) гостротою, а часом і вбивчим памфлетним характером. Автор завади враховував особливості моменту, своєрідність теми, харак- • тер аудиторії, до якої звертався, внутрішню ціль і завдання певної роботи, а в залежності від цього добирав і інтонацію, і темп вислову, і навіть лексику. Це забезпечувало найтісніший контакт з читачем. •

Критичний набуток Бобинського дуже різноманітній. Глибоке освоєшш досягнень вітчизняної й зарубіжної літературної критики дозволило йому наповнити традиційні види якісно новим змістом і відчутно освіжити їх форми, що здавна склалися. В залежності від об"єкта дослідження види його літературно=критичних праць могла диференціювати на: передмову, рецензію, критичний огляд,

полемічну статтю, репліку, проблемну статтю, літературний портрет, ювілейну статтю, некролог. За формою $а засобом викладу їх моана класифікувати так: оповідь, діалог, есе /нарис/, памфлет, фейлетон.

В кожного з перелічених тут видів є своя "робоча функція", про що докладно йдеться в реферованій дисертації. До речі, не всі воші почали розроблятися критиком одночасно. Цікаві літературно^ критичні праці Бобинського і за своєю композицією. Як правило,він систематизував матеріали й на рівні циклу /як=от "Наші автори"/, і на рівні окремої статті /"Вікна зі Сходу й Заходу"/, суворо дотримувався правила розподілу на одній основі. При цьому легко розподіляв матеріал і за часовим, і за просторовим принципом, органічно поєднуючи можливості оповідного, описового й пояснювального типів викладу. Найважливішою ознакою композиції літературно= критичних праць Бобинського є пропорційність їх частин, співвідношення частини іі цілого. Це дозволяло уникнути будь=яких суперечностей, повторів, нечіткостей, забезпечмо систематичність ви-' кладу, усунуло різкі переходи, пропуски, непослідовність викладу души тощо. Важливе значення при цьому відігравали такі елементи архітектоніки тексту, як заголовки, підзаголовки, розподіл на абзаци, зачини й кінцівки праць. _ . .

Оригінальний і стиль критичних праць Бобинського. В його стилі поєднувались у струнке ціле засоби наукової форми викладу з можливостями художнього живописання. Можна сміливо твердити, що він не просто талановитий критик, а критик=художник. Звертався він не лише до розуму, а й до серця широкого читача, вів з ним живу бесіду за допомогою риторичних конструкцій, вставних слів й зворотів, ліричних відступів, віршів. Часом, як=от у статті "Досягнення й вимога", він формулює вузлові питання, а потім у плині викладу дає на них відповідь.ІнколіГкористувться ннутрішнГміГмонологами, часто промовляє від всього західноукраїнського народу.

Одно з провідних місць серед засобів художнього мовлеїшя Бобинського’ налетіть фразеологізмам. З ах допомогою він краща доносив зміст висловлюваної думки, "осягав виняткової гостроти, виразності й лаконічності висловлювань, легко переводив тональність розмови з одного регістру в іншій, створював у читача відповідний настрій і викликав у нього інтерес до того, про що розповідається в праці. Широко застосовував Бобинський найрізноманітніші види тропів: від найпростіших /епітета і порівняння/ до найскладніших

- кзтафори, метонімії, синекдохи, алегорії та ін. І то не для "прикраси", а для образного, яскравого й точного-відтворення життєвих явищ. Яскраві приклади такого застосування тропів наводяться в реферованій праці.

У висновках підводяться підсумки дослідження, узагальнюються основні наслідки дисертації, визначається місце і значення літературно-критичних праць Бобинського, намічаються подальші перспективи вивчення кого літературознавчої діяльності.- Зроблено тут і застереження: до активу його літературно=*критичного набутку не можуть бути віднесені ті соціологічні "крайнощі", які даготь себе взнаки в окремих працях автора. Та прагнення критика розв'язувати питання мистецтва з точки зору інтересів народній мас, його ідея зв"язку мистецтва з тогочаснім визвольним рухом, невтомна і послідовна боротьба за таку літературу, яка б розкривала гострі протиріччя соціальної дійсності й кликала б до перетворення життя, за реалізм у мистецтві - зіграли важливу і, безумовно, прогресивну роль у становленні культури в Західній Україні 20=30=х рр. XX ст., стали надбанням всієї української літературної науки. ■

Досвід Бобинського=критш;а і дослідника літератури відтак не може но зацікавити сучасних'літераторів. І ніші збэpiras свою актуальність-його принциповість, наступальність, повчальні способи ведення полеміки, заслуговують уваги прийоми його безпосереднього встановлення контактів з читачем, погляди на літа сатуру, мистецтво, на місце :-;удоглпка в житті своєї держави. Та й це ш дпзно: жив=бо і творив Бобанській з думкою про прийдешнє. "Щоб "слово жило" - повчав він, воно мусить бути напоєно гарячая кроз"п серця, воно мусить нести в собі те найзаповітнішз, чим глвуть митець і його народ" /4G3/. Все це можна сказати і про

O

слово самого-Василя Бобинського, "слово дзвінке, ясна, глибоке і правдиве" '. '

Основні положення дисертації відбиті в таких публікаціях:

1. Літературознавчий набуток Василя Бобинського // Актуальні проблеми сучасного літературознавства та мовознавства. Збірник наукових праць. - К.: НМК, 1991. - С. 98-104.

2. Василь Бобинський - критик і літературознавець // Вісник

Київського університету, історико=філологічні науки, 1991. -Вип. 4. - С. 36-43. .

3. Василь Бобинський .і літературно=теоретична дискусія на сторінках журналу "Вікна" // Вісник Київського університету. Історико=філологічні науки. - К., 1992. - Вип. 5. - С. 43-48.

4. Василь Бобинський і літературний процес в Західній Україні в 20=30=і рр. XX ст. // Нове у мовознавстві і літературознавстві. Тематичний збірник наукових праць. - К.: НІЖ,

1992. - С. 73-81.

5. Павло Тичина і Василь Бобинський // Дослідження з філології. Збірник наукових прйць. - К.: НІЖ, 1993. - С. 51-57.

6. Дві ранні статті Василя Бобинського // Дослідження з філології. Збірник наукових праць. - К.: НМК, -1993. - С. 86-103,

1/ Гончар Олесь. Нездоланне слово. Лист#на 1,5 стор. зберігається в автора дисертації. - І.К.