автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.02
диссертация на тему: Материалы жандармско-полицейских и судебных органов царизма как источниковедение общественно-политической истории Украины (конец XIX ст. - 1917 г.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Материалы жандармско-полицейских и судебных органов царизма как источниковедение общественно-политической истории Украины (конец XIX ст. - 1917 г.)"

РГ б од

1 5 110,1 1393

Київський університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

ЩЕРБАК МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ

МАТЕРІАЛИ ЖАНДАРМСЬКО-ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ТА СУДОВИХ ОРГАНІВ ЦАРИЗМУ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ (кінець XIX ст. — 1917 р.)

Спеціальність 07.00.02 — вітчизняна історія, 07.00.09 — історіографія, джерелознавство та методи історичного дослідження

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Київ — 1993

Дисертація є рукопис.

Дисертація виконана на історичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

Доктор історичних наук, професор МЕЛЬНИК Л. Г.

Доктор історичних наук, професор САРБЕЙ В. Г.

Доктор історичних наук, професор ШВИДЬКО Г. К.

Провідна організація — Київський державний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова.

Захист відбудеться « 1993 р. о 10 годині на

засіданні спеціалізованої ради Д.068.18.06 при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимир-ська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці університету (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий « 1993 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради, кандидат істеричних наук

РУДЬ м. о.

Актуальність теми. Події останніх років, що відбулися в на'»ій країні, вносли глибокі зміни у всі сфпри суспільного життя. Ріст національного самоуспідоміення, проголосиш» но-залежності України, викликали нобупалий інтерес 'аярокої громадськості по своиї історії. Щдоуеа»:ться пронос пврооиінка багатьох історичних тлгв!, діяльності політичних порт їй, рухів, громадських діячів. Дослідником стали доступні докумон-ти і матеріали, які на протязі десятиліть зберігалися па "семи замками" і про використання яких ща три роки тому по могло бути МОВИ. І'Л КІІИЯКОПИХ ПОЛИЦЯХ З'ЯВИТИСЯ праці істориків, які мають ін'ііий, но більшовицький погляд на історій України: М.С.Гру'ві’гського, В.Внтіиченют, Д.Дортаенхл, ІІ.Потиської-Васіїленко, О,Субтильного та багатьох іияих, "Ііс» ца, крім постановки нової проблематики в нигмонні історії, з особливо» силою висуває необхідність ретельного джерелознавчого аналізу нояих фактів, докутитіа і матеріалів, к «і вводяться я науковий обіг’.' - відзначалось на Псоеопзній науковій конференції "Перебудова в історичній науці і лробломи джеррлозяппства та спеціальних історичних дисциплін", яка відбулася к Ки ї в і в травні 1990 року. В зв'язку з цим, великого наукового, політичного та практичного значення набував подальав дослідження матеріалів жлшіармсько-поліцейських і судових органів царизму на Україні, тобто тих органів, головним завданням яких була боротьба з усімл про'■•ями вільнодумства та національної самосвідомості.

При визначанні теми автор керувався слідуючими факторами:

1. Вимогами історичної практики вводити в науковий обіг нові

історичні джерела, які по пього часу залишалися поза полем зору джерелознавців і хоч і часто використовувались істориками, але вибірково, головним чином для підіварджан» ня висновків авторів. '

2. Необхідністю вдосконалення методики роботи з комплексом джерел, які виникли в результаті діяльності каральних ор>

*3амлинский В.А. Современное состояние /источниковедения и специальных исторических дисциплин и задачи их дальнейшего развития на Украине // Перестройка а исторической науке и проблемы источниковедения и специальных исторических дисциплин. Тезисы докладов и сообщений.-К., 1990, С.З.

генів царизму, з «ртош одержання максимальної кількості інформації, яка міститься в цих дтйрелах.

3. Намаганням визначити основні «ісая зберігання та ступінь »бврожошія досліджуваного КОНШІРКСУ дгорол і окремих ЛІМІ в, до входять до цього комплексу.

,4, Вілсутніст» в історичніГ літературі спеціальних узагальнюючих праць,в яких Си досліджувалась діяльність жакдармсь-

I ко-іюліцойськах та судових органів царкя«у на Україні, їх історія, компетоігліл, <$ор*»и і напрямки діяльності.

5, Створення нової незалежної правової держави візизгао вивчення та використання вітчизняного досвіду при Дорізуванні органів національної безпека, суду і прокуратури.

6, Політичним значенням теми. В багатьох московських тола-та радіопередачах звучить ностальгія за "процвітаючою і ле-мократичков" Російськоо імперією на чолі я "конституційним монархом4 Миколо» П. Як відзначає О.Н.Ярмич, "Справа дійма до прямого "відкивя.чкя" зпмітяяої на крові та зраді історії органів політичної поліції царизму"? Задача істориків - об* ективяо показати діяльність канлармсько-поліцейських та судових установ.

Вибираючи тему дослідження, автор керувався й тим, що в історичній літературі нема ще узагальнюючих праць, в яких би робився глибокий комплексний джерелознавчий аналіз матеріалів каральних органів царизму і. перя за все, місцевих установ. ' '

Ступінь наукової розробки жюСлгап. Історіографи даної проблеми можна умовно розділити на дві групи. До, першої належать праці з історії державних установ Російської імперії кінця УІХ - початку XX століття. До другої групи можна віднести джерелознавчі праці, в яких аналізуються дтерела вивчення історії України. Зупинімось на прг.тих лерзої групи. Зразу я після поедлогіі" самодертагствя з*«тчітеся пвряі публікації про діяльність політичної поліції. В 1017 р. с журналі "Бімое” було вміщено спогади чиновника "Департамент.

*Ярмыа А.Н. Карательный аппарат самодержавия на Украине/18951917/: Автореф. дис. ... докт. кзрвд. наук,- X. ,1991. С.2.

поліції в 1092 - 1908 рр."1 Автор із знанням справи розпо- . вів про реформу жандармсько-поліцейської системи, яка була проведена на початку XX століття. Звичайно, в журнальній публікації неможливо бую глибоко і всебічно показати діяльність Департаменту поліції, ялч вирок і кола громадськості вперле дізналися про основні форми і напрямки діяльності нього центру політичної поліпії та його керівниках. •

В тому ж році в '¡'урнаяі 'Тотос минувлаго" з’явилась стаття . В.Жилинського гтро організацій та діяльність охоронних відділень.2 Дял її написання автор використав широке коло архівних матеріалів, циркулярів Департаменту поліції, таємну інструкція про організацію внутрішньої агентури.

Васкою І9ІВ року в Петрограді вий;іяа книга В. Ага'фонова "Заграничная охранка”'? В литому 1917 року автор знаходився в еміграції в Франції і після повалення самодержавства ввійшов до складу міжпяртійної комісії, яка описувала архів Закордонної агентури в Парижі. На підставі документів, які там збереглися, він показав діяльність цього органу Департаменту поліції з часу його утворення /1883 р./ до лютого 1917 р.

Слід відзначити, що всі три перелічені автори високо оцінювали діяльність Департаменту поліції і його місцевих органів.

В 20-ті -роки хвалити можна було лита діяльність ЧК, тому подібні публікації більше не з'явились. Але були надруковані мемуари жандармських генералів В.ІІовшького, О.Спірідовича,

П.Курдом,4 Ці тличдгс тог/у, ро всі.тря гетпргт крити- -

кували як опиті одного, так і своє керівництво. Для нас вони являють інтерес тому, що всі автори служили на Україні: В.Но-їїшіькяй ¿5 років очолював Київська губернське дандармоьке управлінні, О.Сіпрідолич був начальником Таврійськоі'о а потім

^Департамент покиции в 1892-1908 гг. /Ш восломининий чиновника/. //Былое, 1917, 5-В. С.17-31.

о

"Іилинский В.ь. Орі-анизапия и жизнь охранного, отделения во времена царской впасти// Голос минувшего.1917.№9-10.С.280-306. ■^Агафонов В.К. Заграничная охранка.-П-д., 1913.-310 с.

^Новицкий В.Д. Из воспоминаний жандарма.-Л.,1919.-254 с. Спиркдовкч А. Заг(Й':и яандарма.-Х. ,1926.-144 с.

Курлов П.Г. Конец русского царизма.-Без мэста а года изд.

Київського охоронник відділень. ГІ.Г.Курлов в 1л)0о~І907гг. був київським іубернагором, а з 1908 по 1911 р. очолював всп жандармсько-поліцейську систему Російської імперії.

В 1930 р. в журналі "Каторга и ссыпка" була надрукована стаття Г.Філатьева "Дореволюційні ііііісько в і суди в цифрах"} Автор зосередив свою увагу на розгляді справ військовими судами злочинів цивільних осіб. Цій же томі присвячена-і монографія М. Поляне ького.^

В 20-ті роки з’явилось кілька книг про діяльність провокаторів.^ "Героями" цих публікацій Сул» б.Азеф, З.Кучонко, С.Зу-батов, але про провокаторів-оільшовикіп писати "im рекомендувалось". Цо традицію - не помічати агенті» охранки в своїй партії, радянські історики зсорогли до останніх років. Якщо

* мова йшла про Р.Малишвського, то всупереч загальнопіаомим фактам стверджувалось, що йото прибрав з Думи не генерал В.Дхунковський, а "гнучка більшовицька тактика поєднання нелегальної та легальної роботи спл.утаїя і зірвала усі плани охранки і змусила її не лине відмовитися від послуг такого ’’цінного" співробітника”, але Й приорати Voro з Думи”/'*

В 60-ті роки були видані книги М.вроякіна з історії державних установ дореволюційної Росії, в яких вперше була показана система державних установ і місце в ній каральних органів призму. Після них публікацій почали з'являтися праці з історії жандармсько-поліцейських та судових установ.

^Филатьев Г. Дореволюционные военные суды а цифрах//Каторга

и,ссылка. 1930. $7. С. 138-158.

о

Полянский H.H. Царские военные суды в борьбе с революцией 1905 - 1907 гг.- М. ,1957.-239 с. '

ГУ \

*1бЩ.'4Иков Л.П. Охрана и революция.-М. ,1932; Членов С.Б.Московская охранка и во овкрегные сотрудники. По данным комиссия по обеспечению нового строя. С приложением списка сотрудников, опубликованных крмассией.- М.,1919

%ознов A. II. Борьба большевиков с подрывными акциями цар-^, cKof охранки // Вопросы истории КПСС. 1988. $9. С.72. ^Ероакин Н.П. Очерки истории государственных учреждений дореволюционной России. 2-е изд.- М.,1968. ,

В 60—г і роки булл видана 5-томна. "История царской тюрьмы” МЛ’ернета.* Крім історії тюремних установ, автор показав і діяльність судових аргпиіп. В 1970 році вий’іяа пераа праця про механізм управління, суспільний лад та правові відносини на Україні в кінці XIX - на початку XX століття.2 Звичайно, на 72 сторінках А.Дуброві на не могла докладно висвітлити псі назпані питання. Деякі з них одержали розвиток в написаній разом з Т.Воробуйкавою праці про реформу адміністративно-поліцейського апарату, судової та тюремної систем Російської імперії в другі!! половині XIX століття.3 Б той же час в Омську та Ростові були видані два учбові посібники для слухачів ницих акін міліції я історії поліцейських установ.** В 1934 р, в "оскві було видано подібний посібникдля слухачів Академії \!ВС.5 Звичайно, і на 93 сторінках не можна докладно висвітлити діяльність поліцейських органів імперії Оіль:ае, ніж за сто років. Але почато к було помадено і привернута увагу дослідників до проблеми. З'явилися ряд канди-

• С

датських дисертацій та журнальних статей. Слід відзначити,

*Гернот М.Н. История царской тюрьмы. В 5 томах,- М. ,1962. ‘'Дубровіна А.Б. Механізм управління, суспільний лад і право України в період імперіалізму і буржуазно-демократичних революцій.- К. ,1970. . .

П .

Зоробейкова Т.7., Дубровина А.Б. Преобразование администра-тивно-полияейского аппарата, суда и тюремной системы России во второй половине XIX века.- К.,1973.

“^Федоров К.Г., Ярмнга А.К. История полипии дореволюционной России.-Ростов-иа-Доиу, 1976; Шинджикашвили Д.И.Министер-ство внутренних дел царской России в период империализма.-Омск, 1974. ■

5 •

Из тория органов внутренних дел дореволюционной России. Под ред. ?Дулукяевя P.C.- М., 1984.

С

Кемытина М.В.. Судебная реформа и комиссия Муравьева: Авто-реф. дис. ... канд. юрид. наук.-?«1,., 1987; Миролюбов А.А,Политический сыск России в I9I4-I9I7 гг.: Автореф. дис. ... канд.ист. наук.-М.", 1988; Скрипилев А.Б. Отдельный корпус жандармов в системе МВД дореволюционной Россия /І880-І9І7/: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.- М., 1984; и др.

ідо всі ці праці написані на матеріалах Росії. До недавнього часу единою публікацією рро діяльність каральних органі» царизму нй Україні була стаття автора дисертації в "Українському історичному курналі','* хоч необхідність у висвітленні цієї діяльності була, том у по навіть в "Історії дер.тави і права УРСР" діяльності хяндярмсько-поліцейських га судовик установ відведено лише кілька сторінок. Значний вклад в вивчення судового та адміністративно-поліцейського апарату на Україні вніс О.Н.Ярмиа, праці якого відрізняються в кра;ций бік від досліджонь його попередників на їда те;,;у? Ті були настільки заідеологізовані, :цо навіть похід робітників до Зимового палацу 9 січня 1905 р. проголошували "справою рук Зу-оатова", хоч загальновідомо, що С.Зубатов ще в 1903 р'. був звільнений зі слухби і висланий у Іі'іаяімир. О.Н.Ярмиї не погоджується з тиї/и авторами, які називали дореволюційні суди "сліпим знаряддям в руках самодержавства’.'3 Прополене чи ми дослідження підтверджу*; вірність tloro висновків: кожен 4-й виправдальнкй вирок в політичних судових процесах того часу свідчить, що не всі суди були "слухняним знаряддям царської адміністрації". '

Історіографічний огляд дозволяв зробити висновок про те, що в працях з історії дертявних установ дореволюційної Росії діяльність судів та .політичної поліції на Україні не одержала належного висвітлення, хоч необхідність в цьому а.

ИІорбак М.Г. Царська охранка у боротьбі проти революційного руху на Україні /І895-І9І7 pp.// Український історичний журнал. 1990. # 2. С.4І - 50.

О

Ярмнш А.Н.;- Судебные органы царской России в период империализма. Учебное пособие.- К., 1990.

Ярмыи А.Н. Наблюдать неотступно... Административно-полицейский аппарат царизма и органы политического сыска в Украине в конце :ИХ - начале XX веков.- К,, 1992.

Ярмыт А.Н. Карательный аппарат самодержавия на Украине /Й95-1917/: Автореф.дис. ... докт. торидич.наук.-Харьков, 1990.

3 '

Див. : Краковский К. П. Суд и администрация в России в начале

12 в./о '’независимости" суда на политических процессах// Правоведение. 1988. 4. С.77 - 83.

Тепер перейдемо до аналізу праць другої груги, тоото працям з джерелознавства історії України кінця XIX - початку XX століть. Одніім з пермх дослідників цього періоду був В-.І.Строчьський, на підручниках якого вчилось не одне покоління істориків? Значний вклад в розвиток джерелознавства на Україні вніс М.Л.Вар-завчик? Праці цих авторів були помітними віхами в розвитку дтерелознавствз, хоч сьогодні ми не можем потопитись а деякими їх висновками. •

Значного розвитку джерелознавство на Україні досягло за останні 15 років. Вийшов перший учбовий посібник з джерелознавства історії України, який охоплює період від найдавніших часів і до навих днів.3 Однім з центрів розвитку джерелознавства історії України став Дніпропетровський університет, викладачі якого написали десятки статей, учбових посібників та монографій з джерелознавства.^

Слід підзначити, що в переважній більшості робіт з джерелознавства історії України аналізувались джерела, що вийшли з антиурядового табору, тобто, більшовицькі листівки,®

^Стрельский В. И.Источниковедение истории СССР. Период империализма /Конец XIX в.- 1917 г./.- М., 1952,

о

"Еар-павчик М.А., Спирт Л.М. О научных основах изучения истории КПСС.- М., 1973.

3Довгопол В.М., Литвиненко М.А., Лях Р.Д. Джерелознавство історії Української PCP.- K., 1986.

Ковальский ИЛ!. Источниковедение истории Украины ХУІ-ХУП веков. ’{. І-ІУ.- Днепропетровск, 1977-1979; Ковальский Н.П. Мыцнк П.А. Анализ архивных источников по истории Украины ХУІ-ХУП вв.- Ди-к,1984; Кнцык Ю.А. Анализ источников то истории Освободительной войны украинского народа J648-1654гг.-Дн-к, 1983; Швидько А.К. Анализ источников по социально- ' экономической истории Левобережной Украины /вторая половина ХУП - первая половина ХУ11І веков/- Днепропетровск, 1982.

К ' .

'Дмитрсенко М.<5. Большевистские листовки Украины 1917-1920гг.

к":: топический источник: Автореф.дис.______докт. историч.

»ат<.-К., 1935; Хороших A.B. Листовки революционных социал-дотакрптичоскчх орг-й Украины /1895-1904/ как исторический йоточчнх: Автор, дте. ... канд. ист. наук.-К.,1974.

партійні документи,-1 спогади учасників революційного руху,2 революційні піоні.® Досліджувались джерела історії України періоду соціалізму.4 '

Слід відзначити, що у вступах до всіх дисертацій з історії КПРС давалась характеристика історико-паргійнях джерел. Що ж стосується матеріалів дерлсявних установ, то в більшості випадків про'них говорилось: "Буля використані і матеріали,які вийшли з буржуазно-урядового табору".

Спеціально джерелознавчим аналізом матеріалів державних установ періоду капіталізму серед українських істориків займалися лите одиниці. В.Мигайлова досліджувала накази і присуди сільських сходів українських губерній в перту Державну думу.^ Аналіз законодавчих матеріалів, як джерела з історії робітничого руху на початку XX століття; зробив в своїй дисертації А.Іванеяко.® Автор прослідкував весь шлях створення законів від законодавчої ініціативі! до обнародування, показав місця зберігання матеріалів, які виникли в результаті цього процесу.

Т-----------

Варшавчик М.А. Историко-партийное источниковедение: Теория. Методология. Методика.-K.,1984; Шморгун П.M.Источники по истории болызевистских организаций Украины периода первой русской революции// Вопросы источниковедения истории первой русской революции.-М.,1977. G.148-170.

2Стральский Г.Б. Мемуары, как источник изучения истории Великого Октября на Украине,- К.,1978.

О

’•'Шронеп Н. И. Революционная поэзия Великого Октября и гран-данской войны как исторический источник: Автореф. дис. ... докт, историч. наук.- К.,1989. '

^Документы великого созидания. -Источники по истории Украинской ССР.-К.,1986; Санцевич A.B. Джерелознавство з історії Української PGP. .1917-1941,- K.,1981. Санцевич A.B. Джерелознавство з історії Української PGP післявоєнного періоду /1945 - 1970/,- К.,2972.

Михайлова В.И. Наказы я приговоры сельских сходов первой Государственной душ /на материалах украинских губерний/:Авто-реф. дне. ... кавд. истор. наук.- Днепропетровск, 1976.

^Иваненко А.М. Законодательный материал как источник по истории рабочего движения в 1900-1904 гг.: ‘Автореф. дио. ... канд. историч. наук,- К.,1975.

Дослідження соціально-економічної статистики як джерела з історії робітничого руху на Україні присвячена дисертація Bj Ільїна.1 В збірнику "Вопросы источниковедения истории первой русской революции',' що вийчов в Москві в 1977 році, було вміщено статтю українського історика М.Лещенка, в якій характеризуються джерела з історії селянського руху.** Кидається

в,очі, що з названих працях об’єкти дослідження розглядаються як джерела по вивченню революційного, робітничого чи селянського, але ке суспільно-політичного руху. .

А.Зубко займався дослідженням земської статистики як джерела вивчення історії України,3 Я.Ісаєвич досліджував комплекс джерел з історії української культури.4 Об’єктом дослідження стали звіти гуОернаторів українських губерній? Що ж стосується яандармська-поліцейських та судово-слідчих матеріалів, то спеціально їх джерелознавчим аналізом займався лише автор даної дисертації. Виключенням є тільки виступи на наукових конференціях в Миколаєві та Горлівці О.Машкіна та Г.Швидько, які

1Ильин В.Н. Социально-экономическая статистика как источник по истории рабочего движения на Украине: Автореф. дис. ... канд. историч. наук,- К,,1967.

^Лещенко H.H. Източняки по изучению крестьянского движения периода первой русской революции и-методика их обработки// Вопросы источниковедения истории первой русской револщии,-М., 1977. С.266 - 281.

^Зубко А.Н. Материалы земской статистики как исторический источник по изучению истории Украины периода капитализма: Автореф. дис. ... канд. историч. наук,-K., 1988.

41саевкч Я.Д. Джерела з історії української культури доба феодалізму ХУІ-ХУП ст.- K.,1972. .

^Щербак Н.О. Звіти губернаторів як джерело вивчення історії визвольного руху на Україні /кінець XIX- початок XX от.// Проблеми історії національного руху на Україні /до І9І7р./ Тези доповідей,- Київ-Миколаїв, 1992. С.73-74.

Шербак М.Г., Щербак Н.О. Звіти губернаторів як джерело вивчення історії України// Вісник Київського університету. 1991. » 3. С. 36 - 40.

- 10 -

аналізували окремі групи жандармських документів.*

Б зв'язку з тим, що організаційно-правові основи діяльності каральних органів царизму були єдині для всієї імперії, на можна обійти увагою праць джерелознавців Росії з даної проблеми, тим .більша, що у них в цьому напрямку була пророблена значна робота. Дослідженням судово-слідчих матеріалів як історичного джерела займалися О.Ьровшиовд та М.Модпєдь.^

В 80-ті роки з’явилось кілька статей, »штори яких в різних

аспектах розглядали матеріали, що зберігаються у фонді До- ... Я * •

партаменту поліції. Але й вони діяльності місцевих жандармських органів та їх архівних матеріалів не торкались.

. За останні 10 - 15 років значно зріс інтерес до методологічних проблем історичних досліджень в тому числі й до те-оретико-методологічнах проблем джерелознавства. Було досягнуто значних результатів в розробці основних принципів і методів джерелознавства, в розумінні і визначенні його багатьох термінів та категорій, хоч деякі питання до цього часу залишаються спірними.

Даикин А.Н. Журнали входящих и исходящих бумаг -Г£У как источник по истории национального движения на Украине /40-70 годы XIX ст.//Проблеми історії національного руху на Україні. Тези доповідеЙ.-Київ-Миколаїв, 1992. С.45-46.

Швндько Г.К. До питання про достовірність джерел офіційного походження з історії революційного руху /на матеріалах Катвринославщини//Первая российская революция І905-Ш7гг. в свете нового исторического мышления. Тезиси докладов и сообщений,- Горловка, 1990. С.39 - 40.

%едвадь Н.Т. Материалы судебных процессов в дореволюционной России как'исторический источник по истории КПСС.-М. ,1973. Бровцинова Е.П. Судебно-следственные материала как источник по, историй революционного движения Россвд начала XX в. /І904-І9І4/: Автореф. дис. ...„канд. истор. наук.-М.,1977.

О * * 1

°Л9регудоЕЛ З.И. Источник изучения социал-демократического движения в России/ Материалы фонда ДП // Вопросы истории КПСС.;1988. & 9, с.88 - 100; Тютюнник Л. И. йзточнш ■ по истории Департамента полиции /1880 - 1304гг.// Советские архивы. 1934. & Я; Аврах А.Я, Документы ДП как источник по'изучении либерально-оппозвд. движэниу/История СССР. 1987.

Великий вклад п вирішення теоретичних проблем джерелознавства внесли М.ачр'кявчик, в.Жуков, О. Медузе вська, Л.Мельник,

І.Ковальчопко, О.Пронштейя, А.Санцевич, В.Сарбей, К.Патряев та інші українські і російські■історики?

Велику роль в справі розширення проблематики джерелознавчих досліджень, пошуку нових методів аналізу історичних джерел, підвищення наукового рівня джерелознавчих робіт зіграла 5-а Всесоюзна коп?оренція "Перебудова в історичній науці і проблеми джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін", яка відоулася в Київському університеті в 1990 році. Учасники конілряипії закликали істориків по новому глянути і оці- . нити раніше опубліковані джерела, відмовитись від надмірного схиляння перед партійними документами і почати дійсно науковий по'зук та вивчення реальної ін£ормації»^

%зрчавчик А. Историко-партийное источниковедение: Теория. Уетодология. Методика,- К. ,1984; ".у ко в E.М.Очерки методологии истории,- М., 1980; Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования.- М.,1987; Медучевская О.М. Теоретические проблемы источниковедения.- М.,1977; Мельник Л.Г. Розвиток наукового пізнаній історії,- K.,1933; Пронятейн А,Л., Данилевский Я.Н. Вопроси теории и методики исторического исследования,- М., 1986; Санцевич A.B. Методика исторического исследования,- K., 1934; Сарбсй В.Г. Очерки по методологии я историографии истории Украины /период капиталиэма/-К.,1989; Пэтряев К.Д. Гносеологические и методологические основы источниковедения,- Киев-Одесса, 1978; Стрельский В.И. Теория и методика источниковедения историй СССР.- K., 1976; Литвэк Б.Г. Очерки источниковедения массовой документации— М., 1979.

о

Перестройка в исторической науко и проблемы источниковедения и специальннх исторических дисциплин. Тезисы докладов и сообщения У Всесоюзной коніеветтаи. - K., 1990.

-12-

Історіографічний огляд дозволяє зробити висновок про то, що джерелознавцями аналізувались перщ за все історико-партій-ні матеріали: праці Б.І.Леніна, його листування я більшовиками Уіфаїни, документи партійних з’їздів та конференцій, Оільшо-вицька преса та листівки, спогади учасників революційного руху, революційні пісні. Предметом дослідження також були законодавчі акти та матеріали, накази сільських сходів п Державну думу, матеріали соціально-економічної та земської статистики, матеріали фондів вищих та центральних державних установ Російської імперії.

В той же час, матеріали місцевих державних установ, пори за все жандармсько-поліцейські та судово-слідчі, не дістали поки що належного висвітлення в історичній літературі.-Ці матеріали дають можливість по новому глянути на суспільно-політичну історію України, на роль і діяльність різних партій, громадських організацій та осіб, більш об’єктивно і різнобічно показати події минулих років.

Недостатньо досліджена також історія, функції, компетенція та діяльність жандармсько-поліцейських та судових установ.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи актуальність, наукове, політична та практичне значення проблеми, а також недостатнє її вивчення, автор поставив собі за мету показати історія .О діяльність каральних органів царизму в українських губерніях б кінці XIX - на початку XX століття і дати джерелознавчий аналіз матеріалів, які виникли в результаті діяльності цих органів. '

, Для досягнення цієї мети автор поставив перед собою такі завдання:

-з'ясувати стан та ступінь наукової розробки проблеми, визначити шіяхи її подальшого дослідження;

- показати систему жандармсько-поліцейських органів, їх історію, функції та діяльність;

- показати систему судових ¿установ та їх діяльність;

- розкріпи обставини появи документів та матеріалів, та виникли в результаті діяльності каральних органів царизму, показати основні місця їх зберігання, міру збереження та використання;

- проаналізувати зміст цих документів з метою визначення їх достовірності та інформативних можливостей;

- ІЗ -

- прослідкувати взаємозв'язок між окремими групами джерел, що виникли в результаті діяльності державних установ;

- показати загальні та специфічні способи та методи одержання інформації я окремих видів історичних джерел;

- обгрунтувати необхідність комплексного використання матеріалів каральних органів царизму при вивченні суспільно-політичної історії України.

- на основі висновків дисертаційної роботи запропонувати

свої реког/еняаці г. .

Поставлен і задачі та їх вирішення і визначать наукову новизну дослідження. Дана дисертація, як і попередні праці автора, с норми егтробоп історичного дослідження діяльності жанпармсько-поліиейськлх та судових установ царизму в українських губерніях і джерелознавчого аналізу комплексу документів, що виникли в результаті цієї діячьності.

Предметом дослідження с система місцевих жандармсько-по-лшейськях установ та судових органів царизму в українських губерніях і матеріали, то виникли в результаті діяльності ціх структур.

Географічні кордони дослідження. В кінці XIX століття українці були самою численною етнічною групою в Європі, яка не мала своєї деруавності. Переважна більшість із них жили в Волинській, Катеринославській, Київській, Подільській, Полтавській, Таврійській, Харківській,‘Херсонській та Чернігівські? губерніях. Ці губернії і є регіоном дослідження.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця XIX століття по лютий 1917 року. В кінці минулого століття жандармсько-поліцейська система Російської імперії була нечисленною і мало підготовленою до боротьби з масовим антиурядовим рухом. Надійної судової системи царизм теж не мав, тому більшість політичних справ вирішувались адміністративним шляхом. Робітничі страйки, селянські та студентські виступи, які охошия на початку століття південь імперії, показали непридатність каральної системи для діяльності в нових умовах. Почалася її реформа. За перші 10 років XX століття система карально-охоронних органів царизму змінилась більше, , ніж за все XIX століття, і&рівняння її стану в кінці XIX ст. і на- -передодні Лютневої революції дає можливість прослідкувати,

які структурні зміни відбулися в цій системі , як помінялись форми й методи робота жандармаько-пол інейських та судових органів, виявити специфіку діяльності цих установ на кожному історичному етапі, показати вплив амін в діяльності місиапих органів Департаменту поліції тч Міністерства юстиції на їх діловадство. .

Для написання дисертації оули використані як ужо опубліковані і введені в науковий обіг лкопппп. тпк і матеріали центральних та місцевих архівів. Й зв'язку з споциіікою дослідження, докладна характеристика дкероя дасться у 3 та-4-му розділах дисертації. Коротко зупинимось на основних. Дчя з'ясування структури, компетенції га, діловодства тандармсько-по-ліцейських та судових установ були використані законодавчі акти, опубліковані в "Полном собрании законов Российской империи", "Своде законов Российской ш,тории" та "Собрании узаконений и распоряжений правительства". Так як в Російській імперії підзаконні акти стояли інколи вища законів, то для написання дисертації були використані циркуляри-ШС, Департаменту поліції та Міністерства юстиції. Основним джерелом для написання дисертації були фонди губернських жандармських управлінь та охоронних відділень українських губерній, Київської, Одеської та Харківської судових палат, які зберігаються у ЦДІл-‘України у Київі. Були використані спогади учасників революційного руху та жандармських генералів 0.Герасимова,

В.Новицьхого, П.Курлова, О.Спірідовича, які служили на Украї-нг. а також свідчення вищих чинів МВС, які вони давали членам Надзвичайної слідчої комісії Тимчасового уряду.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що висновки та рекомендації, одержані в результаті проведеного дослідження, мають прямий вихід на практику дослідницької роботи. Бони можуть бути використані при подальшій розробці історії України,, історії держави і права та джерелознавства історії України. Одержані результати монуть бути використані для вдосконалення методики роботи з матеріалами державних установ дослід-уваного періоду. Практичні рекомендації допоможуть дослідникам історії України в пошуках необхідних джерел, в більц об'єктивному і різнобічному освітленні подій того часу, а викладачам - при підготовці лекцій.

Апробація роботи. Осноені висновки та результати дослідження доповідались автором на Всесоюзній науковій конференції "Революція 1905-1907 років - перша народна революція епохи імперіалізму /проблеми історії, джерелознавства га історіографії" /Гсрлівка, 1980/, 1У Республіканській конференції з історичного краєзнавства /1989/, Республіканській науковій конференції "Перша російська революція 1905-1907 рр. в.світлі нового історичного мислення" /Горлівка, 1990/, ГІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції ’’Проблеми історії національного руху на Україні" /Миколаїв, 1992/. Дисертація обговорюва -лась і була схвалена на розширеному засіданні кафедри історії південних-та західних слов’ян Київського університету.

Крім того, матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі у Київському університеті імені Тараса Шевченка, зокрема при чиганні спецкурсу "Малодослідкені ддерела вивчення суспільно-політичної історі ї України" на істори .ному факультеті, при проведенні практичних занять із студентами.

Ословні положення дисертації опубліковані автором в монографії та 16 статтях, загальним обсягом понад 20 д.а.

На захист виносяться такі основні положення дисертації:

- На початку XX століття в Російській імперії сформувалася всеохоплиюча і чітко діяч; система контролю за суспільно-полі-тавижі процесам;!, що відбувалися в країні, яка включала в с?-бе центральні і місцеві органи Міністерства юстиції та Департаменту поліції Міністерства внутрішніх справ. Головною метою ці є і системи була Оироіьба з будь-яким» проявами антиурядової діяльності;

- Важлива місце в системі державних установ та практично необмежені можливості давали змогу керівництву МВС та МЮ бути добре по і ;;|ортОЕсік'л™ про всі сторони суспільно-політичного життя в імперії', ¡.¡.а дає підставу вважати матеріали жандармсько поліцейських та судових установ важливим джерелом вивчоння історії України;

- Складність суспільно-політичних процесів, які відбувалися на Укра'іні на початку XX століття, вимагає використання всього комплексу наявних історичних даерел незалежно від їх класового, партійного, станового і персонажного пешдевнкя;

- 1лэ —

- Введення у науковий обіг жандармських та судовий документів про національно-визвольний рух на Україні, які до останнього часу зберігалися у спецфондах 1 були недоступними для дослідників, дасть можливість по-новому, більш об’єктивно показати і оцінити діяльність різних партій, груп та окремих громадських діячів;

- Використання матеріалів жандармсько-поліцейських та судових установ як історичного даерєла вимагає системного підходу, формулярного аналізу, вивчання історії та діяльності самих-органів і іх діловодства, що погребує від дослідників знання тодішнього законодавства;

- Комплексна використання матеріалів каральних органів царизму при дослідженні суспільно-політичної історії України дає можливість історикам застосовувати до них різні форми статистичного методу з використанням Э0М, що робить 1х висновки більш аргументованими і об’єктивними.

Структура дисертації обумовлена посташіаними цілями і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, п’яти розділів, заключения, списку використаних джерел та основної літератури і додатку.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

7 вступі обгрунтовуєтеся '¡ктуальність теми, її наукова новизна, хронологічні pawr.'.!, цілі та завдання дослідження, показано ступінь наукової розробки проблеми, дається історіографічний огляд літератури та джерел. .

Першій розділ - "Система та" прмсько-поліцейських установ Російської імперії" складається із трьох параграфів. В пертому показана структура жандармсько-поліцейської .системи, коротко показано історію її виникнення.

Повстання декабристів (Загато чому вдвчило Миколу І. Новий дар і його найближче оточення переконалися в повній нездатності поліції своєчасно розкрити підготовку антиурядових виступів. 26 червня було видано царський указ про утворення корпусу жандармів. Вся імперія була поділеня на 5 округів, а в кожну губернію послали по одному жандармському офіцеру. З липня того ж року Особлива канцелярія Міністерства внутрішніх справ була реорганізована в 3-є відділення власно .: його величності канцелярії, яке стало виконувати роль політичної поліції. Це відділення підлягало безпосередньо імператору і не залежало від ЖС та інших державних установ. Його виконавчими органами були читанії та підрозділи корпусу жандармів, току начальник відділення одночасно був жефом жандармів, а керуючий відділенням - начальником штабу корпусу жандармів.

9 вересня 1857 р. було в:,л;ано коеє "Положення про корпус жандармів", яке внесло значні зміни в ІЬго структуру. Тепер основою жандармської системи стали губернські жандармські управління /ШЗ/І начальникам яких підлягали всі губернські жандармські частини та підрозділи. Шефом жандармів став Міністр внутрішніх справ, а корпус жандармів очолював один з його заступників. Крім ГШ створювались жандармсько-поліцейські управління залізниць. "Положення" 1067 р. в основному залишалось лезмінним до лютого 1917 року. Але паралельно з МВС діяло 3-є відділення, яке стояло "поза законом і над закбном" Під тиском тодішнього диктатора графа М.Лоріс-Мелікова, Олександр П 6 серпня 1880 р. підписав указ про ліквідацію 3-го ' відділення та передачу його справ до Міністерства внутрішніх справ, в складі якого було утворено Департамент поліції /ДП/,

В 1383 році було створено що один'орган Департаменту поліції -Закордонну агентуру /ЗА/ з центром в Парижі і філіалами в Бер-

■ ліні, Лондоні, Женеві та Відні. П завданням став внутріпшій та зовнішній нагляд яа діяльністю революційних центрів^ та окремих політичних емігрантів за кордоном.

В 70-ті роки минулого століття була проведена реформа поліцейських органів. Змінився принцип комплектації кадрів. До 1873 року в поліції служат непридатні до стройової служби солдати і унтер-офіцери; починаючи з цього часу поліція стала комп-, лектуватися на основі вільного найму. Це дало можливість відбирати для служби благонадійних, розумово розвинених і фізично сильних чоловіків. І все к в кінці- минулого століття ПОЛІп ція Росії відставала від поліцій інших країн Європи як в кількісному, так і в якісному відношенні. Ріст антиурядових’виступів і карних злочинів, низький процент розкриття цих злочинів свідчили, що необхідна кардинальна реформа всієї жакцарм-сько-поліцейської системи імперії. Аче старі чиновники, які очолювали Міністерство внутрісшіх справ і Департамент поліції, не готові були до проведення такої реформі.

Про реорганізацію жандармсько-поліцвііоькаї системи на початку XX століття і її розвиток розповідаються в другому параграфі дисертації. 2 квітня 1902 р. колишній студент Київського університету С.Балмашов смертельно поранив міністра внутрішніх оправ Д.Сип’ягіна. Новим міністром став В.Шіеве - лвдина розумна і енергійна, який і почав проводити давно очікувану реформу. Не можна погодитися з жандармським генералом О.Слірі-довкчем, що В.Плеве диь'лвся на революційний рух того часу очима 80-х років.* Підбір керівних кадрів Департаменту поліції свідчить про зовсім інші погляди міністра. На чолі ДП був поставлений ЗЗ-.річний прокурор Харківської судової палати 0.Лопухин. Начальником Особливого відділу ДП став його ровесник

С.Зубатав, який навіть не мав вищої освіти, але рішуче вводив в роэшукову практику вдосконалені методи провокації, що стали основою політичного розлуку.

ІЗ серпня 1902 р. почалися кардинальні зміни і в структурі жавдармиько-поліцейської системи. Губернським жандармським ул-

Спирвдович А. Записки жандарма.- М., 1991. С.ПО.

равлінням задивилось водоння дізнань а політичних спрпп, в для організації політичного роаауку стпоркадлись розчукопі відділення, які в 1903 р. були порпшонопані в охоронні. Такі відділення вта бу / Москві, Петербурзі та Впраляі. Ія нових В-кн відділень, 4 стіюршіались іп Україні: в К.їїиі, Клгй-риносляві, Одесі та Харкові. З яонтнл 1903 р. суло стороно Таврійсько відділення в Сіі,г{лротлі, 2 січня 1003 р.- Полтавсько, ІЗ лютого - Волинсько в Еитомирі, ?Л тр/гаш 1001 р,-!,Миколаївський розілуковий пункт. Начальники охоронних управлінь підтягали Оозпосярепньо Департаменту поліції і-іпюругл-лїї прпдставникіп місцевої гипли. ній основі часто відбувалися КОНІ^ІКТИ І нопорозумінн». НІЛІІОІ’.ОІІНЯ ДО рО'{лр.МИ сорол самих .тянпаркіп оута ріяна. Суни запополені молоді офіпора, лкі одержали мо.чтивість просування по службі і очолили охоронні відділення. Стпрі начальники ІТ£У були оорлдані. Частина підлеглих виходила я-уід їх влади і гроні, які вони одорзувз-ли на агентурні витряти, перехопили до нових органів.

Революція 1905-1907 рр. викпикяпа розіублопість сород керівництва клраіьних органів цмризмуУ Па три роки помінялось 4 міністри внутрішніх справ. Що частіше пміїмвалітсь дирокторп Леппртаг.-онту поліції. В той зш час на місіиїх відбувалась постійна ноулгодг-’онність дій міх Г2У та охороннгали нідяілонпямя.

II гру чия 1006 р. було прийнято ріпоннл про стороння районних охоронних віщтень, лкі повинні були об іушувати і координувати діяльність всіх місцевих улндармсько-гтіїшйзьких органів. Всього оуло створено 8 районних охоронних відділень, серед них:в Київі - Південно-Західна, Одосі - Південко, Харкові - Південно-Східна. Начальники цих управлінь одоркллн надзвичайні повноваження: вони отримали доступ до всіх спряв та листувань, могли втручатися в оперативну діяльність, і навіть забирати під своо безпосередню корівигаїтво найбільш здібних таємних агентів. В більшості випадків, начальниками районних відділень стали молоді нзпальники охоронних відділень. Начальники ТИ, як правило, генерал« і полковники, на бажали иідко-рятися ротмістрам і підполковникам, а тим більее терпіти їх втручання в оперативну роботу. Але директор ДП М.Трусевнч підтримував молодих. Багато ветеранів- змуаєні були залишити службу. В кінці 1908 р. заступником міністра внутріаіп;с справ

став генерал П.Курдов, який провів своєрідну контр-реформу: керівниками районних охоронних мдцінень пін призначив начальників ГНУ і домігся відставки М.Труссвича.

В травні 1913. р. почалися нові структурні зміни, ініціатором яких був заступник міністра внутрішніх справ Б.Джунковськіпі: більшість охоронних відділень /серед них Київсько, Катеринославське, Миколаївсько та Севастопольське/ ay.no ліквідовано

■ як сямосгіііні одиниці і включено на правах відділів до складу відповідних ГЕ.'/. 1 березня J>.)14 р. оули ліквідовані районні охоронні відділення, а Одеське та Харківське охоронні відділення теж були включені до складу ПСУ. Такім чином, може скластися дукка, що реформа *авдарі,:сько-поліцойської системи ні до чого не привела: починали з ІЇУ і до них же повернулися. з таким висновком не мо^на погодитися. Головним завданням Ш стало не ведення дізнань і нагляд за чиновниками інших відомств, а політичний розшук. В їх складі з’явились розшукові відділи, які мали розгалужену сітку агентури і досвідчених філерів. Начальники цих управлінь одержували на роз'ву-кову діяльність IW3 не 500 карбованців, а десятки тисяч. Це були якісно нові установи.■

В третьому параграфі мова йде про основні форми і напрямки діяльності жандармсько-поліцейських установ. Департамент поліції неодноразово, надсилав своїм місцевим органам циркуляри та інструкції в яких звертав увагу на необхідність "придбання іі збереження внутрішньої та«мної агентури як «дикого дійсно надійного засобу, який забезпечуй поінформованість'.'* Особливо необхідним вважалося залучати по складу своїх агентів членів революційних організацій:"Слід завади кати на увазі, що навіть слабкий співробітник, шо перебувай у розглядуваному суредовищі /'’партійний співробітник"/ дасть значно більше матеріалів для розшуку державного злочинця, ніж суспільство, в.якому офіційно можуть перебувати ті, що займаються розшуком,.. Тому таємного співробітника, що перебувае в революційному середовищі... ніхто і ніщо замінити не може"- під-«тадслювалось в одному з циркулярів ДП,"'

* Падение царского режима.-Л.,1925. Т.З. С.189,

2Голос минувшего. 1917. № 9-Ю. С.281.

Крім внутрішнього, жамлпрми застосовували й зовнішній - філерський нагляд. Штаті! філорів тп^-лліг під рояь.ітку антиурядового руху п даній ^борнії. Так, у Кіїїві їх мяло бути 33, у ¡Харкові та Плесі - по 25, а в Житомирі - лито О.1 З розпитком масового роволші;;ного руху гтавпіадій нагляд .ставав другорядним засооом у діяльності жандармів. В 1907 р. була розіслана інструкція начальні: •:.чгл охоронних відділень про організацію зовнішнього пагтяду, де говорилось, що ".Зовнішній нагляд в засобом п значній мірі допоміжним...Рекомендувалось головну увагу зосередити на внутрішній агентурі.

Третьою паччивоп ’Гормою діяльності гандармів оупа перлюстрація і робота з розпечатаними листами. У своїх спогадах генерал О.Спірідопич стверлгун, що "Корпус жандармів перлюстраціям ніколи не яаРмапся.. Ллє цс не відповідає дійсності, і, безумовно,Спірідович знав це. Справа в тому, що перлюстрація була заборонена законом. Звичайно, жандармський генерал не міг визнати пуолічно, т відомство, яке повинне стояти на сторожі закону, само цей закон порушує.

Стосовно основних напрямків діяльності жандармів слід відзначити, що приоритет тут змінювались в залежності від поглядів керівництва.- В одному я циркулярів Дії в 1906 р. вказувалось, шо "потрібно суворо розрізняти осіб так званого ліберального напрямку, які голосно висловлюються проти існуючого лапу, від злочинних діячів, які підбурюють до вчинення безладдя... Ли яв на них останніх групах повинні бути зосереджені всі зусилля нагляду."'* А через 3 років ДП підкреслював, що "головну керівну роль в російському революційному русі грав і продовжує грати опозиційній рух." Така ж зміна політики відбулася і по відношенню до українського національного руху, на який в кінці XIX століття ДЛ звертав коло уваги. Після 1905 р. національне питання стає одним з важливих пунктів звітів начальников ПГ/, охоронних відділень та губернаторів. Вони постійно слідкували тепер за діяльністю не лите українських полі-

^Ярмнт "а,Н. Наблюлать неотступно... К.,1992. С.123.

2!С’Т-‘. 7--тни. Ф. 1597, од.І, спр.З, арк.7.

•;С;і'ф:і».он-лч А. Записки жандарма.- М.,1991. С.бО.

Д] ЇДІ А України. Ф.349, оп. І, спр.З, арк. І.

'"’Щ’Іч /країни. V. 1599, огт.І, спр.83, арк.170.

- гг -

тичних ппртіП, ело В лвгапыпгх громадських організацій, таких як топлриство "Прослітя", •’Український кпуб”, "Українсько на-укоїт товариство в Київі". Жандарми змушені були констатувати: "Хоч само по собі й утопічно вчення українофілів про самостійне існування України, як політичної одиниці, або про об'єднання її я Прикарпатською Руссп, поно знаходить масу прихильників.

їяндарми увп»но елідкуяали за робітничим рухом і на початку XX століття спробували взяти його під свій контроль. Але ця спроса закінчилась повним крахом і чідетавкоп в 1903 р. її органі?птарп С.Зубатова, Об'єктами нагляду жандармів були селянський та студентський рух, діяльність земських органів, періодичні вішання, підготовка та проведення виборів до Дорлав-иої дун;и, боротьба з іноземнім шпигунством. Скрізь у жандармів були свої агенти. За поповнілій лчню/и, таких "помічників“ у Департаменту поліції було близько 6,5 тисяч.^ Виникає запитання: чому ж, маючії добре підготонтоні кядр.т? алроку сітку таємних співробітників? величезні ковти, Департамент поліції та Окремий корпус жандармів не змогли ліквідувати революційні партії на першому етапі їх діяльності? Відповідь дуже проста: ДП і ОКЖ, борючись з революційними партіями, в той же час були зацікавлені в їх існуванні' і навіть активній діяльності, тому що це вело до розширення штатів жандармських установ, швидкого просування по службі, асигнування величезних безконтрольних сум. Ось чому ротмістр М.Комісаров і друкував прокламації в приміщенні Департаменту поліпії з мовчазної згоди свого керівництва.

%ДІА України. Ф.442, оп.ЯбІ, спр. 359, ярк.25.

^Большевики,- М.,1990. С.6.

І9Ів р. в ОКК було 994 офіцери і генерал-г, Ъо чиновників, І445І "нижніх чинів",- Див.: Чпечов С.Московская охранка и ее епкретнае сотрудники.- М.,1919. С.48.

серпні 1913 р. Р.Маліновський інформував ДП, шо до складу ЦК РСДРП обрані: "4/Раі!Іте названий "Коба”, втеча якого з місця адміністративного заслання очікується восени цього року та Б/Андрій /Свердлов/, який ... повинен втекти з місця заслання"- Див.: Більшовики. С.2І5.

В другому розділі - "Система судових установ"- показана судова реформа і контрреформа, структура судової системи та основні напрямім діяльності судових органів в боротьбі з противниками самодержавства.

20 листопада 1364 р. Отександр ІТ затвердив нові судові статути, які протоптували демократичні принципи судочинства: незалежність і незмінність суддів, участь у судових процесах захисників і станових представників, гласність і прилюдність політичних процесів. Але уряд не поспішав' вводити в’дію нові закони. В українських губерніях цей процес розтягнувся на 15 років - до 137Э р. На початку 70-х років стала відчуватися невідповідність міч новини судами і іншими політичними інститутам'! напівфеодальної держави. Тому на довівши реформу до кінця, уряд почав проводити контрреформу. 19 травня 1871 р. було прийнято закон, ягідно якого проведення дізнань з політичних: справ передавалось жандармам. 7 червня 1872 р. було створене "Особое присутствие правительствующего Сената" і значна частина політичних справ переходила з компетенції судових палат до цього органу, де сиділи спеціально підібрані міністром юстиції люди. В 1882 р. голови судів одержали право вирішувати, чи допускати публіку в зал засідання, чи ні. 20 травня 1835 р. було створено "Высшее дисциплинарное присутствие',’ яке одержало право звільняти чи переміщати суддів за поданням міністерства юстиції.

14 серпня 1831 р. було обнародуване "Положение о мерах к охранению государственного порядка и общественного спокойствия? яке давано право міністру внутрішніх справ і генерал-губернаторам вводити надзвичайний стан в губерніях чи повітах, коли губернатори могли забороняти різні збори і мітинги, закривати учбові заклади, звільняти зі служби державних службовців, передавати цивільних осіб до військового суду, висилати без суду і слідства кожного, хто викличе у них ПІДОЗРУ, у віддалені губернії чи до Сибіру; при цьому вважалось, що людину не покарам, в лише попередили скоєння злочину.

Не зовсім довіряючи судовим органам, уряд на протязі двад-. цяти років використовував це "Положення” як головну зброю у опрлтьбі з своїми політичними противниками. В кінці XIX-на початку XX ст. переважна більшість учасників антиурядо--

- г4 -

кого руху пілпргтгплись до Сибіру не па вироками судів, а п пдмініетрптлітаду порядку.

1ІП початку НИИІ’.ЇНМГО СТОЛІТТЯ сулами пнр’&ої інстянції були окружні сули. Ніни ликонунлли нв лтао судові, п il прокурор-сько-илгллдиі, слідчі, тп нотпрглшіі функції і І/.П.ПИ в сношу склнлі суддів, прокурорі», йдчих і нотаріусів. Діяльність коуплго суду по.пирпітпсь ил 2-і повіти. Всі. >го в українських губпрнЬ'х діяло 25 о крупних судів, лкі нходили до складу трьох судзялх округів: Київського - 0 судів, Одеського - G і Харківського - 1] окружних судів. Судлми другої інстанції були судові палати, але при розгляді спрлп про " державні злочини" і прн розгляді спрпв про порушення законів про прпсу судопі палати Сули сулами лор-зої інстанції. 11а Україні було 3 судових палати: Київсько, Олсеькп та Харківська. Б зв’язку тім, що ип підставі "Положення’" від II сорп-ня іааі р. гвиррпл-губррияторн vu ти право первлавати справи цивільних осіб до військових судів, розглянпго і систему військових судів. До ної вхоліпи: ■

а І Полкові сули; б/ ВіРськово-ь’орські сули;

в/ Військово-окружні супи /Київськії!1, та Одеський/ ; г/ Тгагччсопі військові сули, які створювались за наказом командуючого віПськящ округу в містах, які були центрами революційного руху /Катеринослав, Севастополь/; д/ Головний військовий сул;

с/ Віїїськово-польові суди. Вони діяли з 25 серпня 1906 р. до 20 квітня 1907 р. За цей час вони присудили до страти понад 1200 військових та цивільні« осіб.1 НаАвщою судовою інстанцією Російської імперії був Сенат.

Які ж справи про політичні зчочиня найчастіше доводилось розглядати судовим установам на початку XX століття?

На першому місці була пропаганда антиурядових вчень і суджень, яка складала майте половину всіх звинувачень.

На другому місці була заочна образа імператора та осіб правлячої династії.

Грете місце по кількості звинувачень заРмало "збереження з метою розповсюдження творів зчочикного змісту", тобто забороненої літературя. -

Потім íi'.ÍUtO звинувачення "Q участии п пуОінчном скотиш, зпио-домо собрап іюі.’ся о полькі виразить ноуїтоішо nnpxomrol» пласти? тобто участь у політичних домонстрчіїінх. Гьчлн'іг.’чи п DI2 р. значно зросла кічькісуь спраи по лпішуплчониі у игшукотпі.

В той час уряд iio¡ і :т всо турйувлнсл за НЧЛІРНІСТЬ сяосї головної опри - армії. ІЯ спртія 19015 р. пар "іїнсоч-іло сонату лип ип изпаино я порядки П7-П стптьи Основних ппічіноп" /тобто без обгопороиня в /¡умі/ положення ир-з ііоскяонші відповідальності за ¡пяіюнсппги'іпія сорид híüci.ü антнурилоїш пчонь і султані, та по ралячу до військових судів спрпн "tu азнпчоннш.і проступшр.! лояніїлм". :іч агітацію с’ррц пінсько в ¡їх по тлотон-ня ппродбача/іо покарання каторго») по 20 років. ¡ib я ЛО селянських ниступіп, та н ечашу ц'.цжуллрі піл 5 о і чан І.>15 р. Міністр мотиці ї вимагав із і а прокурорів, i¡;oQ попороли»: слідство у справах про солянські ''безпорядки" напраа'ічли "к ocir рууо-mm патшх іішіоііникоіі" , а "нторостпопііио іппрооности дола ¡ЇПЛПТСЛЬН) НО ЛОЛНОРГ-'ГГ> ПІМСНОНИй". 1 Ц'і ОЯНЯ'ШІЗ, І-ІО по потрібно з'ясовувати причин виступів, а тробз .'г.ім пзклрчти їх активних учасників.

На протязі 70—тії років оцінка діяльності російських судіп на початку XX століття сула однозначна: п результаті ::онтрро~ нони гюрятюрнлііся я слукипт .шорлдяя цлроьіюі адміністрації. По мотна я цим погодитись. Аналіз судово-слідчих матеріалів свідчить, ідо уряд всіма законними і иопакоіішт способами намагався підкорити соОі сули, але повністю досягнути цього йому по вдалося. Пі лтпорлимо по ннірами: в 1907 р. Киїнскя судова палата розглниула 398 політичних справ. Було засудулію -і 10 осіб, а виправдано 93, тобто 19$. В Одеській судовій палаті було виправдано за той рік 37%, а п Харківській - -itó підсудних. В 1008 р. процент виправданих трохи знизився, яле залишився досить високим: Київська судова палатами, Одеська - 25$, Харківська - 40$.^ Виникає запитання: в чому ж полягала слухняність суддів? На njomm заперечувати, якщо когось потрібно було засудити, то Міністорство юотицх могло підібрати суддів, -які готові булц засудити лвдииу по

Царизм а борьба с революцией IS05-1907 гг. Сборник документов,- М., 1936. С.70. ' ’ ‘

3ЦЩР Росії. Ф. 124, он.47, спр.1531, арк.125.

маючи законних підстав, як це було у випадку з колишнім директором. Департаменту поліції О.Лопухіним, який видав революціонерам таємного агента Явно Азефа? Але добитися такої слухняності від усіх судців уряду все ж не вдалося.

У третьому розділі - "Джерелознавчий аналіз матеріалів кандармсько-пояіцейських установ” дається характеристика матеріалів Департаменту поліції, охоронних відділень та губернських жандармських управлінь. Найбільш різноманітним комплексом джерел, що зберігаються у фонді ДП у ЦДАЖР Росії у Москві, а листування. Щодня до Департаменту надходили сотні телеграм від місцевих жандармських органів та інших установ, в яких містилися різні запити та повідомлення про_ антиурядові виступи. Всі одергаяі з місць дані узагальнювались чиновниками, групувались у вигіяді коротенької потижневої запаски, призначеної для доповіді царю.

У зв’язку із' зростанням кількості антиурядових виступів, 24 серпня 1905 року ДП направив начальникам Г2У та охоронних відділень циркуляр В 10950 в якому вимагав двічі на рік /Ікві-тіія та І жовтня/ подавати у Департамент,"... особливі записки, в яких без непотрібних подробиць та дрібниць .... але з достатньою визначеністю й точністю викладалися б обгрунтовані більш чи шни фактично, а не лиш на одних передбаченнях, ві-домості"про те, які революційні організації існують у даному районі, коли вони виникли, хто керував ними та яких заходів було вжито у коті ому випадку. Ці звіти за губерніями підвивалися у ДД до справ із загальнім номером 1800 та наступними цифрами, відповідно до губерній. Згідно циркуляру #63021 від 17 листопада І9ІІ р., губернатори те?х повинні були надсилати у Дц-'доуіІсячні звіти про всі події, які мали суспільно-політичне значення. Вони дуке відрізняються від жандармських донесень, тому що зображають положення справ в губерніях в розовому світлі, як наприклад, Подільський губернатор граф О.Ігнат’ев: "крестьяне"остаются спокойными, рабо-

■ чих забастовок нз било, в настроении интеллигенции ничего ' активного в общественно-политическом смысле не замечалось."“

*Див.: Дело ¿.Лопухина в Особом присутствии правительствующего Сената,- СПБ., ШО.

®ЦДІА України. Ф.442, оп.861, спр.259, ч.З, арк.5.

Значне місце у роботі ДП т« його міаіопих органів :іа!К:адо вивчення діяльності рідних політичних іртій та організацій. Тому в його фондах пелнкяЛ обслг злЯма..'ть маторіллл і;іч організацій, розмішані по іубернілх а лл$опітному порядку.

У фонді ОСООЛИІЗОІ’О ВІДНІ.ту Деі1.*фТП>/ОІІТу поліції ясор і гаються картки на всіх, ня кого заводили спрапи IX/. 'Вони Сули чотирьох видів: літер А, Б, В, Г. Спочатку ПЙ' иацсил-і'гк пар-иу з них - ’’Повідомляння про поруаомнл дізц-інкя". Чар«я кілька днів відсадилися "Відомості про осіб, яких притягнуто до дізнання як обвинувачуваних" /літр Б/, до повідомлялася детальні дані про цю людину. Інколи ІТ/ відправляли до.Лі "Повідомлення про зміни у запобіжних походах" /літер В/. Після -закінчення дізнання до ЛІТ папрашілли літор Г - "¡[опіпомдоння про завер пвння дізнання", ,«9 був поіменний список знинуиачо-них і опис речопих доказів, Копії них гарток залишатись у IX/ і підшивались до відповідних .лосьв. їх мокни використовувати дня уточноння даних про тих, кого Суло притягнуто до дізнання, а також при оформленні довідкового опарну наукових видань. ■

Інколи ДП збирав інформацію з конкретних питань, які його на той час цікавили. Наприклад, в соршіі 1912 р. ГЕУ та охоронні відділення повинні оущ надіслати до Департаменту відомості про відношення різних верста насплойня до 3-ї Державної думи, про передвиборну діяльність політичних партій, про кандидатів до 4-ї Думи, їх політичних поглядах і таксах на успіх.

Всі матеріали, які надходили до Департаменту поліції уважно вивчались і аналізувались. Потім на їх основі готувались циркуляри ДП, тобто розпорядження однакового змісту, які розсилались начальникам ГЖУ та охоронних відділень. £<їки Оу-ли різних типів: інформативні, розшукові, інструктивні. В них повідомлялось про стан справ в різних партіях, вказувалось, які міри слід здійснити в різннх ситуаціях, перелічувались прикмети та дані про осіб, якіх слідувала заарештувати.

Ці матеріали показують наскільки жандарми були обізнані з діяльністю різних партій, груп, організацій та окремих революціонерів. Вони показують конспіративність революціонерів і наявність провокаторів в партіях. Найбільїа обізнаними були

глндарми зі станом спряв у партії есерів та РСДРП. Генерал

О.Спірідопич, зібравш величезний матеріал, написав про історій та діяльність ціх партій дві книги, кожну з яких можна було висувати на здобуття вченого ступеня доктора історичних на/кї Крім О.Спіріповичя були fi іігні «сяндаркські теоретик», які готували огляди діяльності різних партій для ДП. Потім Департамент розстав пі отняли начальникам ПКУ і охоронних відділень у 'Іонпах яких вони і зберігаються. Що ж до українських партій, то огляди ДП про їх діяльність не витримуюсь ніякої критики. Б одному з них /за 1909 рік/ говорилось: "Партизаны "украпиства" принесли в 1905 голу в России особый украинский /малорусски!!/ язык, как орудие ..'рьбн против роста русской культуры в среде южнорусского населения".^ Aie ж українська мова існувала за багато сотень років до 1905 р. і неодноразово заборонялась царській урядом /згадаймо ЕкськиГ., Ва-■пусвськиЛ та інші укази/.

Важливим джерелом вивчення провокаторської діяльності ДП ' і його місцевих органів е прохання агентів п;а допомогу чи призначення пенсії на імя директора Департамента, а них агенти намагалися нічого не заоути.

Робочим журналом, в якоиу було відбито повсякденну діяльність охоронній відділень і містилась різноманітна інформація про всі антиурядові виступи, була "Книга чергових по відг діленню" в яку записувались донесення агентів та поліцейських про страйки, маніфестації, реватшіРігу агітацію та інші важливі події громадського життя. У ній вказуватися час і місце події, хто повідомив і які міри було вжито в кожному випадку. Ці книги велись черговими регулярно і цілодобово на протязі багатьох років. Току їхнє значення як джерела вивчення суспільно-політичної історії України в І903-І9І7 pp. важко переоцінити.

Іншим важливим документом, що зберігаються у фондах охо-' роняих відділень, є щоденники зовнішнього нагляду. Філери

Спирвдович А.И. Революционное движение в России. Вып.І. Российская социал-демократическая рабочая партия.-СПб.,1914.

Вып.П. Партия социалистов-револвдионеров и ее предшественники.- Пгд., 1918.

*1ЩА України. Ф.385, on.2, стір.134, арк.22

постійно слідкували за тими, хто ціжннллріиів: піл ироо-. тих робітників до великих князіп, ЛЯ .»НОЧНИКИ кплртярми та найбільш діловірнго/и місцями зустрічні' ¡нию.Т'оціон*>ріи - вокзалами, уніперситотпми, редакціями галет. Результати спостережень записувались у пі щоденники, до пкапупалися ім'я та прізвища піднаглядного, клички - сікігчядпл- ітн партійна, коли, де та з к!и зустрічався.

У фонлпх. охоронних вілпіірпь ябереглися і: матеріали добровільних помічників охранки: доноси то аноніми,!. Ало довіряти їм мотай лине у току випадку, коли і ял і етнднрмські документи підтшзрдгуть їх дані. -

Цікаву іпфзрмгшіп про революційний рух їм- Україні містять . матеріали фондів ГЖУ і п<.;и за пса рапорти й донесення помічників начальників ПСУ, гтітопнх спрпшіиків, приставів та земських начальників. Цінність їх полягао, по-періпв, п тому, що вони написані свідками, а інколи й учасниками тих подій, по-друге, и найбіль-з масовими документами цісї групи. Б них детально описуються кожний революційний виступ, Рото причини Я безпосередні мотиви, вимоги робітників та-селян, згадуються пріявица їх керівників, оцгнпиться діяльність різних партій на місцях. У них гп фон,"ах лЗсрігаптьсл підібрані під чао обшуків речові докази. Б більноот*! випадків це нелегальна ліг терптура та листівки.

У фсидпх Г/У вбереглася значна кількість"дізнань, до яких входили слідуючі документи: список звинувачених, опис речових доказів, свідотства про політичну благонадійність, протоколи допитів та обшуків і багато опораткшйх телеграм.

Важливе значення для дослідників мають "Книги обліку вхідних та вихідних документів" ШУ та охоронних віддань, які дають можливість визначити ступінь збереження матеріалів у фондах пих установ, полегшують пошук потрібної інформації, Ьільаість фондів »нндярмсько-пояіцейських установ українських губернія зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Кигві. Виключенням в матеріали Таврійського ГЖУ, Севастопольського та Керч-бкікальського жандармських управлінь, Севастопольського і Таврійського охоронних відділень, які вберігаються в Державному архіві Кримської автономної республіки в Сімферополі.

- зо -

Ступінь збереження справ у Фондах жандармсько-поліцейських установ ріпна, ИяРбільвд кількість справ - 5226 зберігається у фонді Харківського ПСУ; потім ідуть Київське - 4797, Катеринославсько - 3192, Одеське - 3339, Волиньське - 3121, Полтавсько - 1833, Чернігівсько - І8ІО, Подільське - 461 справа. Найменша кількість справ збереглася у фонді Херсонського губернського *яі!дярмського управління - 72. У цьому ж архіві зберігаються ІЗ фондів ллнцарі/ських поліцейських управлінь залізниць, до зібрано близько 3500 спряв.

У Ц.'Г£А Україні! зберігаються Іонпи всіх т|Н-ох районних охоронних відділень, П’ЧТН охоронній БІДДІЛРН’ і двох розаукопих пунктів . З районних охоронних відділень няі'крп-цо збереглися справи у [онді Піпдєнно-Схтшіого - 1375 справ. У Іонді Південного - 1120, а у фонді Південно-Західного е:шіілошіч -494 справи. Добро збереглися ({опції Київського охоронного відділення - ЗРІ7 справ. Омського - 2600 справ, Харківського -

1904 справи. Катеринославського - 425 справ. З ііиих фондах збереглася незначна кількість оправ.

"атєріяли, що збереглися у фондах '•лндармсько-поліцеї;-ських установ тц’^е різноманітні за своїм змістом. Вони розповідають яро робІТНіИИЙ рух, СРТЯ!!СЬ"І виступи, стулентсь-;сі заворушення, діяіьність політичних парті і! - РС.ЯРП, есеріз, РУП, Спілки, Іунду, громадських організацій - товариства "Просвіта", Українського клубу, різних спілок, про проведення виборів у ]1ор-лівну думу. Там збереглася значна кількість справ не дігзе активних більшовиків, про які написано у всіх путівниках, а й представників ін-іих партій: Я.Антоновича, В.Впн-ниченка, ’.'.Гру юрського, ?>'."пхногського, С.Петлюра, М. Норм та ііпих. В описах про лих написано: ''Українські!? буржуазний націоналіст'.1 Виникає парадоксальна сптуші "• Ьтног,- Гру-кеьоькоі'о М.С. казлеа-ігь „дну з еєнтр-тііл::::: -чї .нць Кіига,- а в архівному опису читанко: "Дечо об аресте укра.шекого буржуазного пационалиста І^уіевского М.С." ч;і ".Протоколі! обідка и допросов украияского буржуазного кштнашета Г?улявско-то М.С. ^ Лумап, по ГЩІА України с.тіг, привести опгси у відповідність з вимогами часу.

Україні:. Ф.274, оп.І, сир. 3320 та 3301.

ЧяТІУфТИЙ рчяіііл "Д-'г>р<; іочнапчиЯ ПІІН1ІЯ илторінліп сулоIWX устати" СКЛПДЧОТЬСП я трьох ПЧрПІ’ряфІП. У ппртому лпиться хлрпктпристикл слідчих і/ягпрілліп, у другому - СУЛОПІІХ, у третьому - (.'пторіпліп пр журо ріп судових шнпт і окружних судів. Сліл пілпітч:іт;і, мо п к;чці минулого століття політичні судо-ПІ проипси П Російські!! ІІШірГі Оуі!І рІДКІСТО. Цп ГіОЯСІІЛСТЬОЯ дномч иричиїтми. !И—гтрпо, дія поїітіічяого судопого проносу, потрібні були сррьояні доклми, яких слідство чисто по мало. По-і’ругп, ниступи ротлпціліюріп іт тішгх ироцпслх сприяли ропотпціПиій пропаганді. Тому у більшості випадків урид яа-стосонуїт лпміністрптимт апсління до Сибіру чи у нідц'їлоіЦ губернії. Директор Департаменту по піці ї О.Лопухіи иисвв у 1904 році: "Ашдіністрнтитю апслашія ня протлзі останніх років оа-стосопустьсп і до колоді яя участь у студентських виступах, які ио ммди ніякого політичного відтінку,- і до робітників na СТрпРКИ, тцо мчли мирний хпрпктор і виклпчію економічні вимоги, і до соми, лкі після довгих суапрочок я поміщиками м жпт>, с.чмовглько її виорали..."* Лемо критичні прайнпа судочинства, введені судовою pejopvor) GO-x років уряд старався авооти до мінімуму. В перші роки XX століття царизм намагався зробити суди авангардом у боротьбі з роволлційним рухом, хоч досягти цього попиістп Рому ио вдалося. .

Як у*п віпзначялое* вище, спрлви про політичні злочкіїи розглядачи судові палати та віАськоію-окрукяі суди, яким на підставі "Положення" ніл И серпня 1831 р. були лідоудні ня лим військові, а й цивільні особи.

На початку XX століття існував слідупчий порядок розгляду політичних справ: охоронні відділення через своїх агентів та філорів слідкували за діяльністю антиурядових організацій г зібраний ними матеріал був підставою для початку дізнання, яке проводили ГЯУ. Завданням дізнання було лкае вотаноалонім фпкту злочину. Зібрані матеріали передавались прокурору окружного суду, який приймав ріоення про, початок попереднього слідства, В 1905-1907 рр. до оудів часта надходим жандармсьні дізнання без проведення попереднього слідства. Після завершення слідства, слідчі направляли справи прокурорам судових ок-

ІЦаризм в борьбе с революцией 1905-1907 гг.! Сборник документов.- М. ,1936. С.ЗІ,

ругіа, які складали звинувачувальні пкти і породпвпли справи до' сулу. ,

і Суловгй розгляд справи починався з о|іпіРного акту відкриття засідання, зя яким йало судове слілство - знаРогязтво суду з доказами слідства тя їх перевірка. Одним із важливих етапів судового розгляду були дебати сторін: звинувачував прокурор чи Р.ого заступник, п аятігцав обішіувачоного адвокат. ПІСЛЯ деблгів ЙЗЛ0 коротко ЗЯКЛЮЧЄННЯ ГОЛОВИ суду. В Р'їяуль-таті всіх ame дій у справі відхлядчвел комплекс документів, !nKt за поход^онням мотка розділити ня дві групи: а/ Слідчі |та б/ Судові. До пертлї групи відносяться:

1. Протокоч обшуку.

2. Протокол огляду речових доказів.

3. Протокол допиту звинуваченого.

4. Протоколи допитів свідків.

5. Повістки.

Є. Листування.

7. Висновок про припинення кримінального переслідуваній чи обвинувальний акт.

8. Лист необхідних відомостей.

9. Постанови. '

10. Опис.1 .

Матеріали ції групи поклзупгь, як вели себе під час слідства обвинувачені та свідки, є важливим джерелом даних про видавничу діяльність революційних організацій, току що речовими доказами найчастіше були нелегальні видання, друкарські станки та підпільні типографії, які потік знищувались.

До другої групи належать:

1. Протокол судового засідання.

2. Питальний лист по справі.

3. Резолюція. .

4. Вирок.

Процес суду можна відтворити за протоколом судового засідання. У вступі вказувалась дата, місце проведення засідання, склад суду та назва справи. Після нього йеов опис судового

Г"1 .....

Зразки цих документів див.: Антонов Л.И. Практическое руководство для кандидата на судебные должности по производству предварительного следствия1.■ - СПб., 1911.

ГЇПСІЛПШІЯ, який містин у сой і допит підсудного, чигати» оО-викувллыпго акту, судові? слідств, лооаги сторін, заключне слою підсудного, засідання суддів і читання вироку. Виступи прокурорів, адвокатів, підсудних і свідків у протокол не записувались. В протокол '^НОСИЛИСЬ па вимогою сторін лило окремі ЗЛЯВИ, ЯКІ СПР0СТГ.?/РЛЛИ або ставили піл сумнів дані по-породнього спідетна. Якщо принос був відкритий, то найбільа яскраві виступи можна знайти п тогочасних гязптпх, які після Г.ЯГ) р. чисто друку пяти звіти про політичні ггроноси, обвинувальні акти та вироки.

Ніскільки я пірогіплими е відомості судово-слідчих матеріалів0 Відповісти пп по питанім однозначно - нлкотливо. В кожному випадку потрібна індивідуальний підхід. Інколи ми навіть по мо»ом бути вповіюниии, :цо підсудні сш,:о ті, ким вони себо назвали. ІІЬб в разі нрпчту ко постраждали родичі, багато рп володі опорі я а; п.тл |яльаипі паспорти і піл чужими іменами П'ічи на каторгу чи о дя^от. Так, керівник пог :тпння на броненосні " Потомки»" [І.Маттаднко, затріпаний Ь Х907 р. в Николаев і а йокбов. мвв паспорт на імл Фпдоронкя і під цим пріз-тгцек був алсуджониП до отрати і повіданий. Відносно показань підсудних, то кого» :і них намагався эконлити свои вину.Працюючи з свідченнями свідків, потрібно зразу я встановити, кого вони представляють - обвинувачення чи захист. Одні намагались допомогти підсуднім, іиаі - прокурору.

. Унучки кількість інформації про псі сторони яиття українського суспільства н кінці XIX - на початку ТА ст. можна одержати з документів, які збйрігяпться у фондах органів прокурорського нагляду, що входили до складу судової системи. Тау зберігаються чотири групи матеріалів: _

1. Справи по звинуваченню в державних злочинах і порушення законів про пресу.

2. Справи по нагляду за веденням дізнань, слідств і судочинством. '

3. Таємно й загально листування з Міністерством юстиції, начальниками ГНУ та охоронних кідчіпені,' про революційні виступи, обвуки, арешти, утримання заарештованих у п'язншіях. -

Конфідєнціальке листування, тобто листування про особистий склад чиновників суду і прокуратури, справи про посадові зловживання, особисті справи чиновників.

ОоЬбЛПИІСТВ СЛгрнВ перші групи І тобто справ щп доряяпн'і Злочини, е нпяпиість в них дізнань. По значить. ;ао справа буча припттім, пйо вирікана п алміністратипно>.'у порядку» Ьіпсут-ІІІСГЬ дізнань у спрявях про ДРртЛІШІ яючини у {пилах прокурорі* судових пплят свідчить про то, що о прану передано до суду.

І Ціннім д»арялом, що полегиуи роботу дос ліпника я ,\:атрріо-пми каральних органів «призму, е докугрнти другої групи, тобто, сітряни по нпгляцу за ішдрнням дізнань, слідств та сулочин-'сгром. Вони дппть мтливість ’прослідкувати весь пронос від |одоржг>нііл агентурних ЛПНИХ І ДО ВИНОССІШЯ В’.фОКУ. Серед них е ¡щомісячні звіти про хід дізнань та слідств. В них вказано час початку дізнань і слідств, що зроблено па кісянь п кожному 1 конкретному випадку і чому слідство ’!іо нр закінчено.

Серед документів трпгьоі група наПбільао зацікавлення викликяоть донесення іфокурорів у Міністерство >;ст;їіііі про. видатні події та злочини, копії яких рони надсилала прокурорам судових палат.

Як уже відзначалось, на початку XX століття на території України було 25 окружних судів. Ллє в знячнііі кількості документи збереглися лкаа у фондах Кіпрського, Как’янець-Лоліль-ського, Ніжинського, Одеського та Сімферопольського окрутних судів та прокурорі» цих судів, які збері гаються в обласних д&ряавних архівах.

Фонди судааих палат зборігпоться у ШІІА України у Київ і - Ступінь зберігання штеріалгв фондів різна. У фонді Київської судової палати зберігається 3063 справи, Харківської - 2482, Одеської - 1535. У фондах прокурорів шіх палат відповідно 34S29. 150 та 30350 справ. У цьому я архіві' зберігаються фонди Київського /392 спр./ та Одеського віґськово-окружних судів /3433 справ/ і військових прокурорів цих судів, відповідно - 8791 та 273 справи. ■

Роботу дослідників з матеріалами судових установ утруднює те, що в багатьох описах на вказано про що справа. Наприклад, "Дало о поручика 125 пехогного полка Ткачуке"? Досліднику важко за описом визначити про що справа: про криміналь-

%ЦІА України. Ф.ЗІ5, оп.1. с-ші^бІЗ.

ний злочин чи політичний, тому їмо п бпгптьох Ічнлпх знаходяться поруч справи по лпннуплчтпй у ьОїтста«, пограбуваннях, хтйлпниптиі п с пр-тами по лниі'утчгнші п •тлпт.нос.ті до політичних партій та р0ПП"П!С«>г1*ннкі мабороііоної літератури. ІЩА України сліп Оул.і >' поро глянути і поророЗитп ОПИСИ ШІХ ’{ОПЛІВ, ПИКОриСТИПН ''7ЛОНТІВ~ІСТОрН!'.ІП, які проходять практику в архіві. Ц*' ітгтг.чп б роботу дості tur.:icin л кагоріп-лаки судопнх устпнні, скриялі б вгидинніо в ин/коыгй ойіг нових, архівних матерія чіп.

Судово-слідчі тторіали - опію з нпймхлквіаих д*прол вн-нчоннн суспільно-політичної історії УкряЕМИ (ПТІТКУ XX століття. Вони ЛНПТЬ МОЖЛИВІСТЬ ПОВНІ ЯО ВИСВІТЛИТИ різні 0011’,1 гро,\:а;;сько-полгт:тоога життя того нар і оду, пипчити історій наяликих ітітичнлх проносі», вияснити, які $opr.*;t антиурядо-пої діяльності псропп»лчи R рілкі роки. IJoiih містять багато важливих даних про національний, становий тп партійний склад учасників пил но льном руху на /кр:іїн і, лаять »пхпквість перевірити дані ч'літ.прі/4л<о-ііо/ііі(а!Іськ;(х докурантів.

Ьнкористовупчи судово-слідчі г’пторіали як історична джп-роло, потрібно враховувати тгшлпігдг ¡‘вість і класову снрямо-паність царської петиції. ОсоСт.іво цп стосуйтеся періодів революційних потрясінь, кони на ппр&ий план ппсувалась каральна функції: суду, а головно» яіц/rtnn стшзгю но вияснення істині!, а розправа п учасниками антиурядових виступів будь-яки?,: я засобами, включаючи лжесвідків, провокаторів, під-, ройку докумонтіп. Крім того, інколи суд відбувався через 2-3 роки після "совярчоишт проступннх даяний". За пай час і самі підсудні, і спілки бягато встигли забути і говорили те,

.що хм було вигідно.

П'ятий розділ - "Використання матерія ті а каральних орга-ніи царизму у послілганнях з історії України", складається з двох параграфів. У парному дається характеристика публікацій документів хяндарчсько-полщейськнх та супових установ. У друго?,іу параграфі показано специфіку роботи з цими (иатеріа-лами. ,

17 жовтня 1905 р. був обнародуваний царський маніфест, який проголошував громадянські свободи ,і серед них свободу друку. Настав короткочасний період свободи преси. В той час й газетах було надруковано глатаргалп деяких судових політич-

ішх процесів: обвинувальні акти, виступи підсудних, адвокатів та прокурорів, вироки судів. Але пітля 3 липня 1907 року навіть офіційно вішані стенографічні звіти засідань Державної думи Оули вкточоні до списк" забороненої літератури та вилучені ІЗ бібліотек. В роки Р‘!ЯКЦІЇ уривки з обп-нувальних актів і вироків інколи друкувались у ліберальній газеті "Право?

Після Лютневої ропідгін ї були відкриті фонди ГЕ/, охоронних відділень та судових установ. На відміну від Улсковсько-го та Пагрограпського, архів Київського Г£У не оув знищений, його перевезли в прілііщчмя судової палати і кілька місяців проводили систєі.'лтизпція спряв. В той та час в місцевих газеток були надруковані пріавігза таємних іганпаркоьких агентів, які паялося встановити за матері»лами цього архіву. Керував цією справоп С.СЇреков.*,Потім почалася громадянська війна і багато архівних катеріапів було зніпено. Лияе в середині 20-х років було відано перзі збірники документів, серед як;« Оули і матеріали каральній органів царизму. Ці збірники були присвячені áO-й річниці перлої російської революції. Крім того, частина документів була надрукована у журналах "Красннї! архів", "Літопис революції", "Каторга и ссил-ка". Апе слід відзначити, ш відсутність кваліфікованих кадрів та єдиних правій виляння позначилися на якості публікація. І все ж, не дивлячись на недоліки, ці публікапії зіграли ва’кливу роль в справі вивчення революційного руху на Україні, сприяли біль:» глибокому вивченню полій того часу та їх закономірностей.

В 33-40-і роки в Україні з’явились лігае окремі публікації документів, В 1955-1957 pp. в зв'язку з п’ядесятиріччям пертої російської революції починаються другий етап масової підготовки та видання збірників документів, серед яких була значна частина матеріалів каральних органів царизму. За три роки було видано 12 збірників про події в Криму, Донбасі, Хар ківщині, Поділлі та інших районах України. Слід відзначити не лигає кількісний, а і якісний ріст публікацій. Укладачі мали у своєму розпорядженні велику кількість документів і могли вибирати найбільш яскраві. Ane ідеологічні догми, чо

^Див.: С.бфремов. Архівна сггг-г-5« !/:Vr--v у.у: . i-,¡. ■

- з? -

панували в історичній няупі ш протязі 70 рогів, по давали можливості об'єктивно поклзати хід історичного проносу. Як правило, підбирались лн.ю ті документи, які показу поли діяльність більшовицької партії тя її во*дів, високу свідомість робітників тя селян і т.п. Діяльність української ІНТОЛІІ-ОЯ-ції, українських гпр-Н:, як і партії осоріп, клдптів та ін-ганх, замовчувалася, приводило до однобокості гтр:ї лзбрягон-ні суспільно-політичних проносів т Україні іт початку XX століття. Тематика нових публікацій зп останні 2-3 роки свідчить, що в цьому плані відбулися значні яруюнші на краща. Але со-рназне дослідження будь-якої проблеми історії Укряїнн ітмогг-лив9 без використання архівних матеріалів, Зондід державних установ, громадських організацій тя окремих осіб. •

Переважна більшість досліджуваних нами матеріалів яяи-пармсько-поліцеРських та судових установ написані чи кадру-ковані на бланках, л'аоть підпис» гштдрів, на них вказано пао і місце їх написання. Тому на парно місце при роботі ь ними виходять питання внутрішньої критики - критики ({актів. Відомості, що вміщені в юх документах, иог/ть .оути невірним з двох причті: по-перше, автор міг свідомо порекрутити відомі йому ({акти. Особливо часто це зудтрічаиться у свідченнях підсудних і свідків, донесеннях мотодаях посадових осіб - старшим, Але інтереси різних відомств по співпадала, і по две можливість досліднику одержати відносно правдиву картину. І^~ бернатори, попечителі учбових округів тп {пбричнг інспектори прагнули прикрасити стан справ, зменшити у своїх звітах кількість страйків та антиурядових виступів, В той же час, начальники ГЕУ та охоронних відділенії, щоб показати труднощі роботи, добитися розширення итатіп і збільшення асигнувань, в своїх рапортах кількість цих виступів перебільшували.

ГГо-друго, відомості инх джерел могли бути невірними і проти волі їх авторів, які по мали більа точної інформації.

Це відноситься , пера за всо, до узагальнюючих документів середньої ланки державного управління. Тому для одержання правдивої інформації потрібно використовувати різноманітні матеріали: офіційні документи різних установ, спогади, 'поденники, листування, газети. Чим різноманітнішим буде комплекс джерел, тим надійнішими будуть висновки.

Одним З 1>М»ЛЙ!1!1Х КРТОЛІП ПДП];ГП!ІИР ДОСТОВІРНОЇ ІнГорм.'ІПІЇ із досчіляувиіих л^роп а статистичний іл’тод. Він грунтуиться Fin ЯЛКОНІ І'(МІ!К,!Х ЧНСОЛ. Пр 11 ГрупуРЯГШІ ПП'ІИКОЇ КІЛЬКОСТІ одиничних яв»ч, спосторігпсться лакпнгуіріість цих япіга, якя пали мстьсл ІІОГПКІТНОЯ при МПЛОГ.у ’■ 1СЛ І ДОС ЛІП"уі”іи;М ОіЗ’О'КГІВ. НіШІ ЦОЯ І'ОТОД чироко ПИКорНСПРусГЬСЯ И історичних ДОСЛІД^ОН-нях, яле слід ц.пм'ртпти, що !'оп уо«ил використовувати чігло пр« роботі з мсавтаи пжсцю.пг.'и. ьягято т а досчідтуваних матеріалів С у>11!У!ЧЫи!7Л! Д’рро І ПОТр'ЧіуПТЬ іпиінілузпьного підходу.

Науково використання таздярмсько-лоліпеГських тя судових матеріалів іип.'оглііпп без знання законодавства того періоду. ЗПКОНОДПВЧІ ПКТІ5 МІСТЯТЬ ПІГ.ОЇОСТІ про час ВИИНКШЧШЯ центральных і місцевих дер*лтших органів, їх структуру ,• КО!ЛІОТЄИЦІП, ДІЛОВОДСТВО. ОСОБЛИВО 1!Є пктупьно при ВИХОр/сТаННІ ї.'пторіа-лів зп 1905-1907 pp., колі! їх '[унгаїії і ког,-п^тенпія пуін'-жли-ся. Крім того, слід відзначити, шо в судок,їх локуг^птах лухя рідко мокнп зустріти вказівку на те, в чоуу х конкретно звинувачуються людина. постання лїп" но статтю. Наприклад: "Дозо по оОв:;н?тта іге'пачина ІІ.Сцрс;івцррл п простутемпк, прс-дус.'/этрпшт ст, 103 Уголовного уло'-тиня".** Це пиячить, Що міщпиян ІІ.Спосігіюп звинувачувався в заочнії* образі осіо правлячої династії. D вироках ду^е ріпко зустрічається вираз "смертна каро". Чості’п? писалось: "подвергается наказания положенному в 279 статье ХХП книги Свода воєнних постановлений." Це вимагає від дослідника знання і тодішнього кримінального кодекса -"Уголовного улотения". .

Потрібно враховувати, шо змінилося значення деяких слів. Наприклад: "товариш министра внутренних дел П.Курлов" зовсім не говорить про те, що він був другом міністра Л.Столипіна. "Товарищ" - в перекладі на сучаспі поняття ие "заместитель", тобто заступник. Але ¡і тоді вживалось слово "заместитель", та означало "преемник”, тобто людина, яка заГняла п:о посаду після даної особи. "Заместителем" П.Стопиптни на посту ?.:інісгра став 0.Макаров. . ■ '

*Див: Бородкин jT.X ?гногогерннР статистически:« ачатиз в v.cto-•рических ясследованкях. - М., L^G; Ковальч^нко И.Д. ійто 1 исторического ІІССПіДОВО'Г'Я.- , ТГ'-Т7.

%ЩІА України. І'.иГ'і, ОЯ. І, счр.

- за -

Ямцо при ПИПЧПІШІ 6ІЛЬ'5 ранніх поріопін історії дослідник ІНКОЛИ мле В с во »ялу розпорядженні лида окремі документи, то при вивченні історії кішит XIX - початку XX століття ми маємо ЕКЧИЧРЗІШЙ КОМПЛЕКС ДЖОрбЛ, ЯКІ П б ГЛЬ‘!і1СТІ аигмдкіп Г.ІЗ.--ІІП ПЧрІВНЮНПТИ ЗЯ 'Іор.’Л', ЧЧ ЗМІСТОМ. Лри Hfcovy С ИОЙЛИПІСТЬ

поріштпати документи, ir.j внЯми віл представників різних класі», партій, дор-«агеіих установ, особисті й офіційні, чорно»!

З бітові. В .літературі пжо піязняччллоь. що з подальшим розвитком історичної науки все в;ірппиi’jo виявляється необхідність ПІДНІГОТІНЯ іиіормлтипяої я і,aim і дт.прол, тему по ЦІЛІ, які ставили !К‘р!'Д сооою автори цих документів і задачі, які ставлять собі дпечіяники, яцрртаачись до них - нп спіипядяптьї Пі.'Р'ЙНІІ !ЯЛ.ЧХ НІДГШІЙННЯ iHjopW4THt)llo'i піддачі історичних джерел - інтонсипииР. Суть його в комплексному ПІДХОДІ ДО ЙИЭ-ЧОШІЛ ВСІХ mvtin Історичних ЛЖіфОЛ, ріпних ЗЯ ПОХОДЖАННЯМ, ЗМІСТОМ І формою, ЛІО ПІДООр/ШіПЧИХ ОДИН і той яи> період історичного процесу.

Прополено досіід»оішя свідчить, ;щ по вичерпані ща иоглипос-ті і екстенсивного зляху: багато цінних локумонтіп адміністративних, .''лнлчриськнх та судових установ, газети того порі— оду і':о недостатньо лкт'юнг в і'лукориіі обіг. Тому необхідний дгш.чиЯ розниток теоретичного джврвчопнчветвл я метоп пироб-10ШШ НОВИХ МІІТОПІВ non ч*оння і використання пкорол, я також і конкретного дтерелознасства, з маг on ваяітония достовірності, інформативних МОГПЯР.ОСТАЙ та ступеня збереження окремих нидів джерел, розмрвкия джерельної бази історичних досліджень. .

У висновках підбиті підсумки дослідження, зроблені узагальнення R сформульовані рекомендації, Відзначається, що на межі XIX і XX століть відбулася зміна напрямів діяльності жандармських установ: нагляд за діяльністю чиновників інаах відомств підходив "п область преданий", а головною їх задаче» став політичний розіаук. Б дисертації підкреслюється, що крім боротьби з революційним рухом, одним з головних напрямів діяльності жандармів в українських губорніях стала боротьба з національно-визвольним рухом. За завданням уряду,'жандарми

т------------- • ‘ '

^MaccoRHQ источники но социально-экономической истории Рос- '

сии периода капитализма.- М.,1979. С.8.

- .я -

повинні були якусити шіх 'повірити, що "Украина сохранила только ИОТОрИЧі'СКОП ЯІІЛЧПНИР, К.'ІК СОСТТПИМ.Ч 'ПСГЬ Российской Империи и что мечтать об яптономи;! Мапроссин сло Отіоо нервно, ЧОМ О ЕСПрО»ЛС-Н1!И ПоЛЬПИ". ■ ОсіПНННМИ 'ínpvav.il ЦІЯЛЬН’.)-рті глітру.іп сули внутрішній, тобто агонтурн;:!*, нагляд, :юн* нісшій нагляд та шгрлтетрнпія. Улнляруя-йула добре обізнані [про СТПЦ спрпв, ПЛПШ1 І ДІЯЛЬНІСТЬ Р ТГ>МІ!Х П'іртій, груп І И*І — 'віть окремих осіб. Це вианпвпяа НОВІТЬ рСМЛ«ПІОІІ'‘?Я. Особтл-j ВО ПІСЛЯ ТОГО, ЯК Сул;! ВІПКрИТІ-*ЛНДПрМ2ЬКІ прхіви. А.ИО оря' чись з пнтиуряловну рухом, НОНІ! Р той ги чпс буї а япнікладені в його існуванні. ■

Звичайно, зп допомогою »анчярусько-тітеі'ської снстрніі уряд Ооронся і а кртгіняльноп то чинністю. Aw иіР боротьбі п]>яц і -лялось значно мен'по уваги і результати бути набагато скромні-

ОІ. Як СВІДЧИТЬ "Отчет О Деятельности С11СКІПГ0 отклонил К:Н;В-ской городской полиции" ?я ІГОо р. в уісті було розкрито бчя-зько 35J'. злочинів. Це був один я на?в;пих показників п ivncpi ¿‘ В Москві jíh становив біля JO;*.'-.3

Останнії/, часом в худотніі! літпратурі і пубі іниста» і звучить думка про "гуманізм” г "м'якість" царського правосуддя.

Не можна не погодитись з О.Яр«и:ає«, що численні г.уОліхіиіі про жертви сталінського режиму привчили нас до семи- та ™стн-значних чисел ув’язнених ти страчених. К'п до кожної події потрібно підходити ВИХОДЯЧІ! з принципу І С Т ОрЛ?Г.'У. З 1326 по

1905 р. в Російській імперії пп знрокя'.-.и судів було страчено 98 осіб, а за одян лгаа IPOS p.- 5VІ; в І?03 році Су.та страчено 13-Ю чоловік, або в 21 раз більне, ніж у всіх європейських країнах разом узятих.4 Звичайно, кількість страчених під час каральних експедіщі.’1 царських генералів Міна, Меллер-Закомельського, Пантелеева, Курювя, Лубасова незрівнянні з кількістю жарт» "експедицій" Тухачевского чи МуравГ’ова. Але . це була виє інла епоха: 4 роки світової та 3 роки громадянської війн знецінили людське життя, а сталінський режим лоста-

^ЦДІА України. Ф.274, оп.І, спр.2792, арк.І.

^Отчет о деятельности сыскного отделения Киевской полиции. С.6 3Исторкя органов внутренних дел дореволюционной Роісии. С.73. %рмяш О.Н. Судові органи царської Росії в період імперіалізму.- К. ,1991. Арк.92-93.

рлвся продовжити «ОЙ ППрІОД НІ VrfKCItV<min І.‘0*ЛИВИЙ строк,

Я рпяультлті діліьності глі!тірт.:оькя-гтгноАськик та судо-ьих устчіпв виник комилокс документі!», ямачш» частина яких ябі’р і гаються у цпитр.иьіьіх та містмніх npxiwix, Ці докумпнти містять інфгірмлціп про окремі фмкти роволпціЯмого та ичціоиа-льно-пнгіпольїпго руху, ильність політичних партій, громадських органі-і'ііііR ті» okj.umhx onto. Кріг: того, иони о джерелами штчі'Яіш тинів ти «і ft дср^чкилх органі в п їх бо рот ьо і проти нього руху. То, пп ні документи ПІПІИКЛИ в результаті ДІЯЛЬНОСТІ КЛрЛЛМСІХ opnilin !тр;!Я!.'У, lift Л1ПЯІШ0 ИЙКЛИКЛТИ Д!) н:іх ynOftT.WHOrO ЛІЛІЮ КЧІІІЯ. ДИНЧ'-ІІНЯ {»ІІІІІП *лндармсько-полі-ік'йських та оуіпкиг устнігт покапало, їх матеріали слід ро-ЯРЛЯПІТ’.І ЯК »¡ГШИ? К1КПЛРКС при HWIOHKÍ пуспілі.нп-політи'пю-ГО руху. Цо O't/ilOHtPII'i ГПОЛІЛОЬ'НІСТП п роОоті і ділоип/істві таадарміг« ти с/»іь: oxop-шіі підлілг.чтя зй;ірліи ін;ормаці» * ЖЧШІ'ірКіІ Прогони:! ДПНаННЯ - сулолі ПО ЛЯ ГИ судили - прокурори зпіРстип тл нагляд. Цінність цих л*пр«і, пор'а яа все, п с-.істо),'ятич)іості тч послілонності. Нони вгслийь па помш/я іор-МЧ.МИ, На ОСНОНІ циркулярів ТЛ Інструкцій, !ЦО ДЧЄ МОКЛИНІСТЬ ітупуплти їх ял нилпуи, порінмгьпт'.і їх яміст і бачити зміна [ормя і яиісту, поропірятч їх костовірність. Крім того, багато з документі в ці ї груші містять ГЛІІІ, яких неі/аи В ІНАИХ джерелах, ноктуять чакулісняЯ оік важливих історичних подій. Слід праховуьчти і’тлк;: !іо?.:йлоппжііий Фчктор, ян маоопість та хороау яОсрежонготь п:íx ?/тггріпліи.

УПИЧПЙНО, ПЯСЯГГ'ГИТИ історія та ДІЯЛЬНІСТЬ ЖЛШІЗрМСЬКО-ПО-яінейгьках та супових органів царизму ь українських губерніях на поотяяі 20 років, наповнених важливим* історичними подіями, В ОДНІЙ ДИСОрТЧЦІГ !(ОМО»ЛИВО. Діяльність кожного ІЇУ, охоронного кідділтшл чи судової палати я боротьбі з противниками слмоллр-'лпстпа може стати тптп окремого послідження, як і лгерелоякавчий аналіз матеріалів, що випетли в результаті діяльності кожної я цих установ.

До рекомендацій, спрямованих на використання одоржаних дисертантом результатів, мокна віднести такі:

>- дослідникам нової історії України використовувати ие окремі архівні справи, я застосовувати комплексний кетод використання жаняармсько-полідайських та судових матеріалів, що дасть можливість дати нову^ більш об'єктивну оцінку діяльнооті

тмітичшіх партія. громадських організацій, церкви і т.п.

— Центральному державному історичному архіву України: а/ у Іоніт судових установ відокремити кримінальні оправи від політичних, повнію розкрити їх назви і відобразити це в описах фондів; .

О/ переглянути описи всіх Іонлія, вилучивши я назв справ Ьирази типу "український буржуазнії? націоналіст";

в/ мікрофільмувати у ЦД1А та ЩАЖР Росі ї звіти гуОернл- . 'торів, начальникі б ГЕУ і охоронних еілділєнь українських гу-Озрній, які містять багато цінної інформації а суспільно-політичної історії України і ял користування якиуи у нодатеко-иу иаРОугньоиу палим дослідникам погрібно суде розраховуватись валютою;

г/ активи і по пропагувати матеріали, що знаходяться в архіві, друкуючи в "Українському історичному журна ті" і "Архівах України" перепіки та огляди документів, які зОнрі гаються у різних фондах або на ту, чи гину тему; ’

- гтрн 4ор*"уванні органів Служби безпеки та Внутрішніх справ враховувати дореволюційний досвід /як позитивний, так і негативний/ створивши паралельні структур;: по боротьбі з тяжкими злочинами, керуйсь ти.;, ло погана конкуренція краща хорошої монополії;

- в учбових закладах системи МЗ? та СБ ввести норуатив- • ний курс, а на юридичних факультетах університетів спецкурс "Історія органів Емутріаніх о при в на Україні ііо 1-317 року'*.

Основні публікації автора з тпии дисертації:

І* їм*ідпр'/іСі#:*о~г:олііїсї*оь::і та судопі уст^мО*^ перлої*..» і іл матеріали як джгро.то гпзчегшя суспііьцз-поіітнчкої історії України /кінець XIX - поч, XX ст./- Депоновано в УкрІШЕІ 2,07.1992, $ 985- Ук 93.- 165 с.

2. Архіви — джерело вивчення історії // Пам’ятники України.-

1978.- Я 4.- С.23 - ЗО.

3. Збірники документів про революцію 1905-1907 років на Україні /1955-1977 рр.// Вісник Київського університету.-

1979.- Вяп. 21. - С. 35 - 40.

4. Документи царських судово-слідчих установ як дтсрепо до вивчання історії револшії 1905-1907 рр. на Україні /Ог-

ляд фондів ЦДІА УРСР у м.Києві// Архіви Україна- 1983.-№ 5,- С.66 - 68 / в співапт. з Н.Романчекко/.

5. Матеріали фондів охоронних відділень як джерело вивчення діяльності соціал-демократії України // Научные труди по истории КПСС,- 1989.- > 155.- С.105 - 110 /в співавт. з Н.Щэрбак/.

6. Судово-слідчі матеріали як джерело пивчення революційного

руху на Україні на початку XX століття // Первая российская революция 1905-1907 гг. в свете нового исторического мышления. Тезисн докладов и сообщений республиканской научной конференции.-Горловка, 1990.-С.34 - 35. •

7. Царська охранка у боротьбі проти революційного руху на

Україні /1895 - І9І7 рр.// Український історичний хсурнад.-1990.- 5 2.- С.40 - 4Э. •

8. Звіти губернаторів як джерело.вивчення історії України // Вісник Київського університету.- І99І.- Jí 3.- С. 36 - 40 /в співавт. з Н.Щербак/.

9. Малодослідягеиі джерела вивчення революційного руху на Ук-

раїні в 1895 - 1917 роках// 'Z.SorniL ^¿^ozo<¡Uc-&.ej. -¿О--JLtMÓÍu- utt¿vcf'z¿éy. /¿crrtenî^eA-o. .

«sQh£LÍ¿l'¿axsa*l /99/. С. 357-~353.

10. Провокатор століття //’Наукові праці з питань політичної історії.- І93І.- Я 171.- С. 43 - 19./в співазт. з Н.Щербак/.

11. Жандармсько-поліцейські органи на Україні на початку XX ст. ta основні иаирлка їх діяльності // Вісник Київського університету.- 1992.- й 5.- С.23 - 23 / в співавт. з О.Овсі-енком /.

12. Матеріали місцевих адміністративних органів як джерело вивчення історії України /1861 - І9І7 роки/ - Депоновано в УкрІНТЕІ 24.II.1992.- 23 с.

13. їМсіїергаяп лдндармсько-поліцеГськлх установ як джерело віт-ечрчря гетерії національного на Укозїні на початку XX ст.// Друга Всеукраїнська ітауяово-теоретична конференція "Проблеми історії національного руху на Україні /до І9І7 р./ Тези доповідей,- Миколаїв, 1992. С.72 - 73.

14. Звіти губернаторів - важлива джерело вивчення ¡сюріГ краю// ІУ Республіканська конференція з історичного краєзнавства. Тези доповідей і повідомлень.-К., 1989. С.111.