автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Менталитет как объект социально-философского исследования

Полный текст автореферата диссертации по теме "Менталитет как объект социально-философского исследования"

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

О л , 7?ГП

С > ! ‘і ".-і

Кравченко Алла Григорівна

Індекс УДК 141.7+316.3 (=83)

Менталітет як об’єкт соціально-філософського дослідження

Спеціальність: 09.00.03 - соціальна філософія та історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету Міністрів України (кафедра філософії)

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор КЛЮЧНІКОВ Валентин Павлович, Національний аграрний університет, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор АНДРУЩЕНКО Віктор Петрович, Інститут вищої освіти АПН України, директор інституту

- кандидат філософських наук ШАМРАЙ Вікторія Валентинівна, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, старший науковий співробітник

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії, м. Київ

Захист відбудеться 22 грудня 2000 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий 21 листопада 2000 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук

Л'ї

Л.А. Ситниченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку українського :успільства перед прогресивними політичними силами країни стоїть завдання :онсолідації нації з метою реалізації політичних, економічних і соціальних іеформ. Цей процес не можливий без відродження і формування духовності іації, національної свідомості й самосвідомості. У даному ракурсі особливої іктуальності набуває аналіз феномена національного менталітету як :истемоутворюючого фактора життєдіяльності соціуму.

Актуальність дослідження національного менталітету обумовлена ісобливостями його функціонування: саме під впливом менталітету

Збувається процес свого роду соціального наслідування, у результаті якого берігаються найбільш суттєві соціально-психологічні характеристики, завдяки іким нація зберігає себе. Вивчення національного менталітету сприяє истемному аналізові дійсності й, більш того, дозволяє віднайти і зрозуміти гжерела державності й духовності української нації. Це є важливим кроком іації та суспільства до самопізнання і самоусвідомлення.

Все це вимагає нових підходів до дослідження соціального життя взагалі.. , зокрема, життєдіяльності сучасного суспільства. Більшої актуальності іабувають дослідження духовних підвалин життєдіяльності соціуму, що пливає й на формування категоріального апарату "гуманістичної" соціальної нлософії, у центрі якої стоїть людина у її взаємовідношенні із суспільством.

У роботі ми намагались дослідити, яким чином поняття менталітет вписується” у соціальну філософію, з одного боку, та як реально менталітет ації впливає на життєдіяльність українського соціуму. На наш погляд, роль іенталітету підсилюється особливо у період складних соціально-політичних итуацій, одну з яких переживає Україна сьогодні. У такий період подібні ослідження виступають не лише як самоціль, але й як складова ідеологічного роцесу.

У даній дисертаційній роботі феномен менталітету досліджується в амках соціальної філософії, адже вивчення взаємозв’язку і взаємовпливу >еномена національного менталітету та життєдіяльності й розвитку суспільства особливо важливим сьогодні. Певним чином менталітет проявляється у самих ізних аспектах життя нації та суспільства: у національній культурі, у пецифіці економічних, політичних, соціальних, суспільних відносин та роцесів, у зміні поколінь і процесі соціального наслідування тощо.

Ступінь дослідженості тематики дисертації. Вибір теми дисертаційного ослідження продиктований не лише її актуальністю, але й недостатньою озробленостю у теоретико-методологічному сутнісному ракурсі. З іншого оку, багаторічне “табу” на дослідження національних феноменів у роки адянського Союзу підсилило науковий інтерес до даної проблематики в станні роки. Однак, аналіз літератури показав, що проблема менталітету икликала інтерес дослідників задовго до виникнення самого терміна. Так, осилання на різниці традицій й характерів серед народів знаходимо ще у іблії; апелювання до рис колективного характеру мають місце у роботах рістотеля, Таціта, Геродота, Платона.

Специфіка предмету дослідження полягає в тому, що знання, пов’язані з даною проблематикою, мають міждисциплінарний характер, вони відносяться до різних галузей гуманітарної науки - філософії, соціальної психології, етнології, політології, культурології, історії, соціології і, навіть, лінгвістики. Тому, в історії світової наукової думки знаходимо часткову розробку багатьох аспектів даної проблеми. Так, вплив географічно-кліматичного чинника на колективний характер народу досліджував Ш. Монтеск’є; вивчення особливостей національних характерів окремих народів знаходимо у І. Канта, І. Гердера, Д. Юма. Ідеалістичне вчення Г. Гегеля про “дух народу” отримало подальшу розробку у працях його послідовників Б. Бауера і Ж. Реннера.

Науковий інтерес до вивчення менталітету нації у XVIII - XIX століттях обумовлювався процесом становлення сучасних націй і національних держав. Значний внесок у дослідження “духу народу” зробили представники етнопсихології, яка оформилась як наука у XIX столітті, - М. Лацарус, Г. Штенталь, В. Вундт. З іншого боку, роль “духу народу” в історичному розвиткові суспільства досліджувалась і в рамках соціальної .психології (Г. Лебон).

Великий вплив на подальшу розробку тематики мало вчення про “колективне несвідоме” засновників психоаналізу 3. Фрейда і К. Юнга, а також концепція колективно несвідомих архетипів, розвинута пізніше послідовниками К. Юнга: С. Грофом, Дж. Кембелом, К. Кереньї,

Е. Нойманом, В. Паулі. У Радянському Союзі цією проблематикою займалась група у.чених під керівництвом Д. Узнадзе. Вивченням несвідомих ментальних структур займались представники структурної антропології (К. Леві-Стросс, Л. Леві-Брюль, М. Фуко). Певним етапом стало вчення неофрейдиста Е. Фромма про роль колективного несвідомого у житті суспільства.

Однак у сучасній історико-філософській думці прийнято вважати головними розробниками історіософської категорії ментальності представників історіографічної школи журналу “Аннали” - М. Блока, Л. Февра, Ж. Лефевра, Ж. Ле Гоффа, Ф. Броделя, В. Мандру, М. Вовеля. Вони уперше висунули тезу про необхідність враховувати розумові й навіть духовні фактори в історичному дослідженні економічного і соціального життя соціуму. У роботах представників “історії ментальностей” знаходимо розробку різних аспектів проблеми менталітету: Ж. Лефевр вивчає динаміку колективної ментальності; Л. Февр розкриває вплив ментальності на духовне життя спільноти. Розробку самого поняття знаходимо у Ф. Броделя, В. Мандру, М. Вовеля, які пов’язують менталітет із “часом великої протяжності”, підкреслюючи його фундаментальність і дуже повільну змінність. На певну константність, повільну змінність цього явища звертає увагу також Ж. Ле Февр. В той же час, звернувши увагу на важливу роль феномена менталітету в соціальному житті, представники напрямку “історії ментальностей” не представили послідовного теоретичного вивчення самого явища.

Сучасні представники цієї школи досліджують менталітети різних соціальних й історичних спільнот (К. Арнольд, П. Дінцельбахер, Ф. Граус,

з

В. Ламмерс, Ю. Мітке). Вони зробили певний внесок у розробку самого поняття менталітету. Ф. Граус указує на можливість вивчення менталітету лише компаративним методом і заперечус наявність “типових менталітетів''. В. Ламмерс розкриває зв’язок менталітету із внутрішнім устроєм спільноти, її специфікою, детермінованою тривалими історичними ситуаціями; Ю. Мітке -проявлення менталітету у повсякденному напівавтоматичному мисленні й поведінці групи. У працях Ф. Броделя, Ж. Ле Гоффа, А. Гуревича, В. Даркевича, Ю. Бессмертного подані конкретно-історичні дослідження особливостей менталітету різних епох. Відтворення менталітету різних епох також знаходимо у істориків культури, науки, мистецтва - М. Бахтіна, Ж.-П. Вернана, Й. Хейзінга, П. Франкастеля.

Представники сучасної французької політичної філософії використовують поняття менталітету у дослідженнях життєдіяльності соціуму: К. Касторіадіс вивчає “соціальне уявлення” як нераціональні складові ментальних структур; Ж. Делез, Ф. Гаттарі досліджують місце несвідомого у виникненні та функціонуванні соціальних утворень. Часто поняття

“менталітех” виступає лише знаряддям аналізу окремих проблем: Ж. Бодрійяр розкриває синтез ілюзорного у ментальності й ідеології; Б. Леві та А. Глюксман дають спробу аналізу відмінних рис ментальності нової епохи.

У російській філософській та соціально-політичній думці дана тематика розроблялась частково М. Чернишевським (вчення про національний характер), М. Данилевським (компаративний аналіз слав’янського і германо-романського менталітетів); В. Соловйовим (теософська концепція національного характеру);

А. Зінов’єв (вивчення феномена “західництва”). Засновником дослідження, російського менталітету є М. Бердяєв, у роботах якого розкриваються риси російського менталітету, його сутність, чинники, співвідношення

європейського й азіатського тощо.

В українській філософській думці розробка проблеми менталітету проектується здебільшого на вивчення національних феноменів. Традиція аналізу вдачі народу та її ролі у його життєдіяльності, започаткована М. Костомаровим, отримала розвиток у суспільно-філософській думці української діаспори. Саме тут активно розробляються такі поняття, як "українська національна вдача" (Н. Григоріїв), "народний світогляд" (Д. Чижевський, І. Мірчук), "національний характер" (І. Лисяк-Рудницький), "духовість українського народу" (С. Ярмусь, Я. Ярема, В. Янів), "українська психіка" (О. Кульчицький), "дух нації" (А. Княжинський, Ю. Русов) тощо. Ці та інші автори неодмінно звертаються у своїх працях до ідей

М. Костомарова ("Дві руські народності"), І. Нечуя-Левицького ("Світогляд українського народу: Ескіз української міфології"), П. Куліша ("Листи з хутора"), Т. Шевченка, М. Гоголя з його українським світом, П. Юркевича з його "філософією серця".

У роботах мислителів української діаспори отримали дослідження різні аспекти українського національного менталітету: вивчення релігійності як вагомого характерного елементу української “духовості” (В. Липинський, І. Мірчук, С. Ярема, В. Янів,); роль родини та замкненість на родинному житті

(І. Мірчук, Б. Цимбалістий, В. Янів, Ю. Бойко); взаємовплив менталітету і соціально-політичного життя суспільства (Д. Донцов, В. Липинський); вплив національного менталітету на інші духовні явища, у тому ж разі філософію (Є. Маланюк, І. Мірчук, Д. Чижевський). Особливості та генеза українського національного менталітету частково досліджувалась М. Грушевським, М. Костомаровим, Г. Ващенком, Н. Григоріївим,

О. Кульчицьким, А. Княжинським, І. Лисяком-Рудницьким, Ю. Липою, Ю. Русовим, Д. Чижев-ським, Б. Цимбалістам, М. Шлемкевичем та іншими.

Серед сучасних досліджень національного українського менталітету варті уваги роботи І. Бичко, А. Бичко, М. Поповича, О. Нельги (аналіз складових та особливостей менталітету української нації); П. Гнатенко (дослідження феномена національного характера); С. Кримського (співвідношення архетипів і ментальності); Р. Додонова (вивчення етнічної ментальності); В. Ігнатова, Б. Попова, М. Степико (соціокультурний аналіз життєдіяльності етносу); О. Забужко, Н. Хамітова (становлення української національної ідеї); І. Старовойта (компаративний аналіз українського і західноєвропейського менталітетів); М. Кисельова (менталітет українського селянства); Ю Канигіна та інших.

В останні роки О. Колісник, В. Буяшенко, Є. Макаренком захищені кандидатські дисертації, де проблема ментальності знайшла аспективне дослідження через проявлення в українській культурі, у політичному житті нації, а також через співвідношення ментальності з іншими духовними утвореннями. Захищені також докторські дисертації, одна з яких присвячена вивченню генези і детермінації ментальних автоматизмів (Р. Додонов), а інша (1. Старовойт) — компаративному аналізові основних рис українського і західноєвропейського менталітетів.

Інтерес до проблеми менталітету підтверджується численними публікаціями на сторінках вітчизняних видань, авторами яких є О. Бойко, В. Васильєв, С. Грабовський, І. Дубов, С. Єрмоленко, Н. Корнієнко, В. Кас’ян, В. Москалець, Л. Пушкарьов, В. Чмир та інші. Питання взаємодії національного менталітету із процесом державотворення і розбудови демократичного суспільства торкаються В. Бебік, М. Боришевський, В. Дорошкевич, В. Кизима, В. Кириченко, О. Рудакевич, Г. Токаюк, В. Яременко, В. Ятченко.

Проте процес взаємодії національного менталітету із життєдіяльністю українського суспільства досі не отримав системного аналізу. Опубліковані на сьогоднішній день статті та огляди, захищені із суміжних проблем дисертації обмежені історичними рамками, або спрямовані на дослідження лише окремих аспектів менталітету і не дають чіткого уявлення про феномен національного менталітету взагалі та особливості менталітету української нації і, тим більше, про механізм функціонування національного менталітету та його вплив на життєдіяльність і розвиток суспільства. Це обумовило наше звернення до вивчення цієї проблеми.

Об'єктом дослідження є феномен національного менталітету.

Предметом дослідження є структурний прояв українського національного менталітету як одного із системостворюючих факторів життєдіяльності українського соціуму, його особливості та роль у трансформації та функціонуванні суспільства.

Метою дослідження є здійснення соціально-філософського аналізу менталітету нації як явища, вивчення його сутносіі і структурної організації, дослідження основних особливостей і детермінант українського національного менталітету, а також механізму його функціонування та впливу на основні сфери життєдіяльності соціуму.

У відповідності до мети дослідження передбачено вирішення наступних завдань:

- на основі аналізу історико-філософської літератури з даної проблематики з'ясувати ступінь вивчення феномена менталітету нації і, зокрема, українського національного менталітету, його роль у сфері суспільно-гуманітарного знання;

- визначити роль менталітету в життєдіяльності соціуму, його взаємодію із соціально-економічною, політичною і духовною сферами;

- виявити процес трансформації та зміни змістовного навантаження самого поняття менталітету в процесі його вивчення гуманітарними науками, особливо в українській історико-філософській думці;

- проаналізувати розвиток понять менталітет і ментальність у сучасній

вітчизняній науковій літетатурі, дати наукове обгрунтування виділення двох понять; _

- розкрити структуру національного менталітету як системостворюючого феномена життєдіяльності соціуму;

- через аналіз генези менталітету української нації визначити основні його детермінанти і механізми їхньої впливу;

- дослідити особливості менталітету українського селянства та з'ясувати питання про "селянськість" української нації;

- з'ясувати можливість подальшого розвитку нових рис менталітету через виховання, освіту, зміну умов життя.

Методологічна та теоретична база дослідження. Попередньою умовою побудови системи показників будь-якого соціального явища виступає аналіз його як системного об'єкта, тобто вивчення компонентів і зв'язків, що складають структуру даного об'єкта. Це є основним методологічним підходом даного дослідження. Серед інших методологічних підходів, які зберігли своє значення в сфері філософського пізнання, і можуть (у даному разі навіть повинні) бути застосованими при вивченні соціальних проблем, є принцип історизму.

Щодо теоретичної основи, її складають в основному праці розробників "історії ментальностей" (М. Блок, Ф. Бродель, П. Дюбі, Ж. Ле Гофф, Ф. Граус, Ж. Лефевр, Л. Февр, Ю. Бессмертний, О. Гуревич), роботи українських мислителів XIX століття (М. Грушевський, М. Костомаров, І. Нечуй-Левицький); дослідження зарубіжних українознавців (Ю. Бойко,

Д. Донцов, О. Кульчицький, В. Липинський, Ю. Липа, І. Мірчук, В. Цимбалістий, Д. Чижевський, М. Шлемкевич, В. Ярема, В. Янів, С. Ярмусь та інші), а також доробок вітчизняних вчених (А. Бичко, І. Бичко, ґ. Горак, В. Горський, П. Гнатенко, Є. Донченко, Р. Додонов, С. Кримський, В. Крисаченко, М. Мокляк, М. Кисельов, О. Нельга, М. Попович,

І. Старовойт, В. Шинкарук, В. Храмова тощо).

Наукова новизна дисертації. На основі соціально-філософського аналізу створена цілісна концептуальна модель менталітету, що дало можливість з’ясувати зміст та функціональні евристичні можливості сучасного розуміння цього явища. Запропонована концепція менталітету як об’єкту соціально-філософського дослідження відкриває нові перспективні напрямки для подальшого поглибленого аналізу сучасної концепції менталітету.

Для розкриття шляхів та засобів застосування даної концепції сучасного розуміння менталітету як об’єкту соціально-філософського дослідження сформульовані наступні нові теоретичні висновки, які виносяться на захист:

- у дисертаційному дослідженні обгрунтовується думка про те, що поняття менталітету, як й інші філософські поняття, набувають змістовного і функціонального розуміння лише в контексті певної теоретичної моделі. Визначення поняття менталітету завжди пов’язано з конкретною світоглядною та концептуальною моделлю теоретичного дослідження.

- Обгрунтовано, що менталітет є системою соціально-психічних елементів, як свідомих, так і підсвідомих, що продукують певний тип світосприймання, інтерпретації та поведінки спільноти та впливають на всі сфери життєдіяльності нації. Менталітет є відбиттям усіх сторін суспільного життя та проявом особливостей особистісної характеристики індивідуальності громадянина певного суспільства.

- Доведено, що менталітет є багатогранним, поліфункціональним поняттям, що відображає соціальні, економічні, політичні, духовні та моральні сторони суспільного життя.

- Визначено структуру менталітету нації, яка розкриває як його сутність, так і механізм впливу на життєдіяльність суб’єкту менталітету. Виявлено, що основними структурними компонентами менталітету є ментальність як спосіб мислення і національний характер як спосіб виявлення особливостей ментальності у діяльності. У свою чергу ментальність має такі структурні рівні, як пасіонарність (неусвідомлене стремління до діяльності, спрямоване на досягнення якоїсь мети); архетиповість (вплив колективного несвідомого); мислення. Ці структурні рівні виявляються через національний характер у партикулярній культурі (приватне життя; соціальні норми і оцінки; традиції, обряди тощо); у “духовній самості” (національна культура, релігія, міфологія; розмітка соціального простору, “правила гри” тощо); у “соціальному відгуці” (політика, влада, держава) та на метасоціальному рівні (національна ідея).

- Розкрита специфіка українського менталітету у загальнотеоретичному розумінні, яка полягає у персоніфікації буття кожної особи українського суспільства та державності. Здійснений аналіз найважливішим ментальних рис української нації виявив, що менталітет українців не є чимось абсолютно

унікальним. Його особливість обумовлена специфічною комбінацією ментальних рис та їхньою спрямованістю, заданою ментальними настановами.

- Виявлено, що персоніфікація та індивідуалізм, як характерна риса українського менталітету, формується в добу Нового часу і зазнає історичних змін під впливом об’єктивних та суб’єктивних чинників суспільного життя українців.

- Зроблено поглиблений аналіз особливостей менталітету українського селянства як однієї з основних верств суспільства. Доведено, що селянство України поєднує у собі ментальні риси, властиві селянству взагалі, та риси українського національного менталітету.

- З’ясовано, що питання про “селянськість” як рису менталітету української нації є неправомірним, адже це є нація, здатна утворювати як сільські, так і міські форми життя, що ставить її в один ряд з іншими європейськими націями.

Теоретичне і практичне значення: Результати даного дослідження сприятимуть подальшим теоретичним розробкам проблем, що пов'язані із дослідженням менталітету нації і, взагалі, об'єктивного осмислення шляхів розвитку українського суспільства» Отримані результати сприяють уточненню категоріального апарату соціальної філософії та суспільствознавства. Результати дисертації можуть бути використаними при виборі тем дисертаційних досліджень, при проведенні соціологічних досліджень, вивченні соціально-політичних подій в Україні. Матеріали роботи можуть виступати теоретичним джерелом при побудові курсів з історії філософії, соціальної філософії, частково філософії української культури.

Результати дисертаційного дослідження викладалися аптором на міжнародній та всеукраїнській науково-практичних конференціях: “Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнісчності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI ст.” (Київ — Чернівці, 1997); “Актуальні питання державного будівництва і подолання кризових явищ у суспільстві” (Київ, 1999).

Апробація роботи. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у публікаціях автора. Концепція та головні положення праці обговорювались на засіданнях кафедри філософії та методологічному семінарі аспірантів і викладачів кафедри філософії Національного аграрного університету.

Публікації. За темою роботи опубліковано п’ять статей загальним обсягом 2,5 друкованих аркуша, у тому числі у двох збірках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертаційної роботи спрямована насамперед на досягнення сформульованих мети та завдань дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків та списку літератури. Обсяг основного тексту дисертації становить 179 сторінок, список використаних джерел містить 256 одиниць і складає 14 сторінок.

У вступі розкривається доцільність і актуальність теми, окреслюється ступінь її опрацьованості у науковій літературі, а також формулюється об’єкт дослідження, мета і завдання роботи. Описано емпіричну базу дослідження, визначено теоретичну новизну даної дисертаційної роботи та розкрито п теорегико-методологічну основу. Визначена практична можливість застосування результатів дослідження та вказані шляхи подальшої розробки даної тематики.

У першому розділі - “Поняття, сутність та структура менталітету нації"” - в історико-філософському ракурсі розкривається процес становлення наукового поняття “менталітет”, подається систематичний огляд основних підходів до вивчення сутності менталітету нації як у світовій, так і в українській філософській думці. Здійснюється аналіз сутності та структури менталітету нації, розглядається питання про види менталітету і форми його виявлення. Розкриваються методологічні підходи до вивчення національного менталітету та труднощі, пов’язані з йоголослідженням.

Перший параграф - “Менталітет як наукове поняття та його науково-методологічне значення ” - присвячений історико-філософському аналізу розвитку наукового поняття “менталітет” та підходів до його вивчення.

Виявляється, що інтерес до даної проблематики, починаючи з античних часів, пов’язаний із спостереженням різниць у традиціях і характерах народів. Виникненню поняття “менталітет” передують вчення про “дух народу” (Г. Гегель, Б. Бауер), “етнічну психіку”. (М. Лацарус, Г. Штенталь, В. Вундт), “національний характер” (І. Кант, І. Гердер, Д. Юм), “соціальний характер” (Е. Фромм). Важливим етапом на шляху до розробки поняття менталітету стало вчення про “колективне несвідоме” 3. Фрейда і К. Юнга та їхніх послідовників В. Паулі, С. Грофа, Дж. Кембела, К. Кереньї та інших. Ідеї про колективне несвідоме були згодом перенесені представниками структурної антропології на вивчення життя соціум у (К. Леві-Стросс, Л. Леві-Брюль).

У параграфі дається аналіз трансформації поняття менталітету та підходів до його вивчення, що знаходимо у роботах представників історіографічної школи журналу “Аннали економічної і соціальної історії”, які власне вводять термін у широкий науковий обіг. Відмічається, що М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель та інші вчені цього напрямку не ставили у центрі уваги дослідження менталітету як явища, а звертались до нього із метою реалізації своєї міждисциплінарної програми.

Через аналіз наукової літератури розкривається міждисциплінарність поняття менталітету, його виникнення на перехресті багатьох гуманітарних наук. Це зумовило різні методологічні підходи до дослідження проблематики, а також призвело до ряду методологічних труднощів, які виникають перед дослідником феномена менталітету. Труднощі вивчення менталітету пов’язані й із особливостями самого явища: його виявлення відбувається лише у предметній діяльності, поведінці й спілкуванні представників спільноти, які є суб’єктами менталітету багаторазово опосередкованим чином.

Ісгорико-теоретичний екскурс дослідження показав, що проблема менталітету виникла з потреби осмислення історії, особливостей соціального розвитку того чи іншого народу порівняно з долями інших народів. На сучасному етапі вивчення менталітету є складовою системного ан&тізу дійсності та винайдення орієнтирів на майбутній розвиток усіх сфер життєдіяльності нації.

У другому параграфі - “Дослідження проблеми менталітету українською історико-філософською думкою ” - на підставі можливого (у межах дисертаційного дослідження) аналізу філософського матеріалу дасться історико-філософський огляд основних напрямків й етапів вивчення проблеми менталітету в українській науковій думці. Підкреслюється національне забарвлення дослідження менталітету як феномена.

Початок науковому дослідженню проблеми менталітету поклав М. Костомаров, представивши компаративний аналіз особливостей менталітету двох “руських” народностей - української і російської. Недивлячись на певний романтизм автора, праці М. Костомарова є цікавим джерелом для сучасного дослідника. Мають цінність деякі думки вченого щодо методології вивчення феномена національного менталітету: принцип історизму, звернення до народної творчості (як до джерела, де народ “виказує” себе несвідомо) замість офіційних літописів, підкреслення необхідності правдивого відтворення “обставин, духу століття, народу, загального характеру” (за М. Костомаровим).

Національний менталітет як явище розглядається представниками діаспори не як самоціль, а у зв’язку з дослідженням інших проблем - для . визначення підгрунття української філософської думки, аналізу релігійності українців, вивчення проблеми державотворення тощо. Ряд українських мислителів (І. Мірчук, Д. Чижевський, Я. Ярема, І. Старовойт) звертаються до постаті Г. Сковороди як “українського національного типу".

Не всі риси національного менталітету українства оцінюються однаково.

В. Липинський справедливо вважає, що одна з основних рис українського менталітету - емоційність, чутливість нації — інколи спричиняє до негативних наслідків, виражених у пасивності щодо вирішення важливих загальних проблем. Цю думку частково поділяє М. Шлемкевич. З іншого боку, Є. Онацький і В. Янів вважають емоційність прикметою “національної вищості”, розвинутості. Таким чином, інтровертивна емоційність проявляється, з одного боку, у негативному ставленні до зовнішнього світу, байдужості до нього, ідеалізації життя та замкненості у внутрішньому світі. З іншого боку, проявом емоційності є ліризм, естетизм, пісенність, своєрідний український гумор І. Котляревського, М. Гоголя, О. Вишні, П. Глазового.

Простежується формування і розкривається сутність іншої важливої риси українського менталітету - індивідуалізм. М. Костомаров, М. Грушевський, В. Янів вважають саме цю рису підтвердженням “належності” української нації до європейських. Розкривається особливість українського індивідуалізму: його інтровертна спрямованість, тобто відокремлення,

замкненість свого “я” замість утвердження серед загального “ми”. Звертається увага на розвиненість почуття приватної власності та прив’язаності до землі,

що зафіксовано на рівні колективного несвідомого (архетип “Магна Матер”). Аналізуються й негативні прояви українського індивідуалізму, його перешкода консолідації суспільства та розвиткові державницької ідеї. Акцентується увага на “роздвоєності” українського буття, української натури.

У третьому параграфі - “Сутність та структура менталітету ” -робиться спроба виявлення сутності менталітету як феномена, аналізуються запропоновані іншими дослідниками моделі сгруктурування національного менталітету та подається власне бачення сутності й структури національного менталітету.

Аналіз багаточисельних дефініцій менталітету показав, що це поняття має широкий спектр інтерпретацій, що свідчить про складність і невивченість самого феномена. Основними ознаками менталітету, як явища є те, що менталітет є колективною характеристикою, об’єднуючою людей у одну спільноту. Менталітет є певною соціально-психологічною базою, що лежить в основі життєдіяльності соціуму, відіграючи важливу роль у суспільному житті нації.

Робиться аналіз структури менталітету нації, яка розкриває його сутність і механізм впливу на життєдіяльність суб’єкту менталітету. Спираючись на теорію П. Сорокіна про дві сторони соціального явища - психологічну і зовнішньо-символічну, - виявлено, що такими сторонами менталітету нації є ментальність і національний характер. Ментальність є сукупністю частково відрефлектованих, частково підсвідомих настанов сприймати, відчувати, мислити певним чином, що має проекцію на діяльність спільноти через її характер. Національний характер є зовнішньо-символічним відбитком ментальності нації, її видимим проявом у діяльності через особливості емоційно-чуттєвого освоєння світу, темперамент, спосіб життя. Якщо ментальність існує незалежно від її усвідомлення нацією, то національний характер є виявом усвідомленості нацією єдності свого буття.

У свою чергу ментальність має такі структурні рівні, як пасіонарність (неусвідомлене стремління до діяльності, спрямоване на досягнення якоїсь мети); архетиповість (вплив колективного несвідомого); власне мислення. Ці структурні рівні ментальності виявляються через національний характер у партикулярній культурі (приватне життя, соціальні норми і оцінки, традиції, обряди тощо); у “духовній самості” (національна культура, релігія, міфологія, розмітка соціального простору, “правила гри” тощо); у “соціальному відгуці” (політика, влада, держава) та на метасоціальному рівні (національна ідея).

Структура менталітету підтверджує думку про те, що менталітет є одночасно і системою, і системостворюючим фактором, який має невідрефлексований вплив на всі сфери життєдіяльності нації.

У четвертому параграфі - "Види менталітету і форми їхнього виявлення ”

- досліджуються різні точки зору щодо можливості продукування ментальних ознак іншими соціальними групами та спільнотами, крім етносів і націй. Аналізуються такі види менталітету, що виділяються вченими, як регіональний менталітет (скандинавський, латиноамериканський, слов'янський тощо), менталітет соціальної групи, страти, класу (дрібнобуржуазний, інтелігентський,

маргінальний тощо), менталітет політико-ідеологічного характеру (ліберальний, тоталітарний, демократичний, пролетарський, революційний, консервативний, реакційний), професійний менталітет, статевий менталітет тощо. Робиться спроба співставлений даного родо-видового дріблеїшя менталітету із такими його харатеристикам менталітету, як генетична спадковість ментальних рис, консервативність, сталість, повільність змінності окремих рис, багатогранність та ряду інших. Розкривається протиріччя такої точки зору із розробленою у дисертації концепцією ментшіітету як системного явища. Доводиться, що одна людина не може одночасно бути носієм декількох менталітетів, таке розуміння менталітету звужує його сутність і ототожнює з поняттями світосприймання, світорозуміння.

Оскільки у природі не існує безетнічних духовних і соціально-культурних явищ, первинною є етнічна форма менталітету, трансформована у національний менталітет. На сучасному етапі вважаємо доцільним розгляд національного менталітету як такого, що співпадає із менталітетом соціуму, ядром якого є домінуюча нація.

Обгрунтовується, що виділення політичного^.£кономічного, релігійного, наукового менталітетів є недоцільним, у даному разі мова іде про форми суспільної свідомості, а не менталітету. Однак це не виключає впливу та відбитку національного менталітету у сферах політики, економіки, релігії, науки, культури тощо. Менталітет не має внутрішньої диференціації на моральний, політичний, економічний, побутовий та інші складові частини, він виступає як цілісне духовне утворення, пронизуюче усі сфери життєдіяльності соціуму. ..

Другий розділ - “Менталітет української нації як соціальио-політичніііі і духовний феномен” - присвячений розкриттю сутності українського національного менталітету. Робиться аналіз основних ознак національного менталітету української нації та детермінант їхнього виникнення й трансформації, а також розкривається механізм взаємодії менталітету нації з основними сферами її життєдіяльності - соціально-економічною, політичною і духовною.

У першому параграфі - "Головні детермінанти менталітету та їх вплив на менталітет української нації” - розглядаються основні системи чинників менталітету, виділені рядом дослідників, і робиться аналіз їхнього впливу на формування менталітету української нації. При цьому під детермінантами національного менталітету автор розуміє лише ті об'єктивні й суб’єктивні чинники, які спричинили виникнення й трансформацію певних ментальних рис даної нації.

Універсальними детермінантами, що впливають на формування менталітету будь-якої нації, є географічне розположення і природно-кліматичні умови, соціально-історичні події, тип господарської діяльності, політичні умови існування нації. Автор не погоджується із виділенням расового чинника як детермінанти національного менталітету, адже наукою не доведено, що разом із спадковими рисами зовнішньої будови передаються відповідні їм конкретні психічні риси.

На формування і трансформацію національного менталітету українців упливав ряд чинників, дія яких е унікальною і взаємопов’язаною. Розглядається геополітичне положення України між “Сходом” і “Заходом” як причина виникнення своєрідної “межової ситуації”, яка спричинила врешті-решт “роздвоєність”, несталість українського буття. Природно-кліматичні умови (степовий ландшафт і родючі грунти) призвели до закріплення у психіці українців архетипу "доброї Матінки-Землі”. Багатовікова відсутність власної держави аналізується і як детермінанта особливих ментальних рис української нації, і як результат дії цих рис на соціально-політичне життя нації. Цілеспрямоване знищення і денаціоналізація української еліти протягом останніх трьохсот років та нашарування рис “радянського” менталітету розглядаються як чинники закріплення у менталітеті українців “комплексу меншовартості” та браку колективного волевиявлення.

Розглядається паралельно і механізм впливу детермінант на формування національного менталітету українців, для якого визначальне значення мали геополітичний і природно-кліматичний чинники, які обумовили як закріплення певних ментальних рис у .українців, так і спричинили виникнення інших детермінант. У той же час не можна абсолютизувати значення і дію того чи іншого чинника національного менталітету, адже лише унікальний сплав детермінант призводить до формування унікального національного менталітету.

У другому параграфі - 'Соціально-економічні та політичні умови життєдіяльності нації та менталітет" - аналізується механізм взаємовпливу соціальної, економічної і політичної сфер та національного менталітету. Зазначена проблема розглядається у двох аспектах: по-перше, крізь виявлення головних історичних, соціально-економічних і політичних чинників, що впливали на формування менталітету української нації; по-друге, через визначення тих особливостей українського національного менталітету, які впливають на теперішній вибір нацією моделі соціально-економічного і політичного розвитку і обумовлюють спроможність Ті реалізації.

Розглядаються три системи цінностей, які визначають світоставлення людей в усіх сучасних країнах, - індивідуально-конкурентна, групово-корпоративна, егалітарно-колективістська. Українському суспільству історично властива групово-корпоративна система, хоча за роки радянської влади домінувала егалітарно-колективістська. Відмічається підсилення “негативних” рис національного менталітету українців, що мало місце у радянські часи: безініціативність, пасивність, сторонення самостійного прийняття рішень тощо.

Досліджується справедливість тверджень про колективістські начала в українському національному менталітеті через розкриття сутності української громади в історичному ракурсі. У контексті розбудови сучасного демократичного громадянського суспільства в Україні аналізується демократизм українства як одна з рис національного менталітету.

Одним із головних політичних чинників формування ментальних рис українців є тривала бездержавність, яка підсилила брак єдності та комплекс меншовартості у свідомості українців, закріпившись згодом і в національному

менталітеті. Роз’єднаність національного буття призвела до підсилення егоцентризму в менталітеті українців, що проявляється через спрямування усіх зусиль на створення свого малого індивідуального світу та ізоляцію п ньому. У свою чергу це породжує нехтування загальними інтересами заради особистих. Критикується розгляд соборності як риси національного менталітету. Сформований таким чином менталітет українців, а саме такі його осбливості, як аполітичність, брак відчуття єдності, комплекс національної меншовартості спричинив сьогоднішній стан українського суспільства.

У третьому параграфі - “Особливості менталітету українського

селянства та питання про “селяиськість ”української нації" - автор розкриває особливості менталітету українського селянства як однієї з багаточисленних верств населення України та піддає критичному аналізові розгляд “селянськості’" як однієї з особливостей менталітету українців.

Певний історико-філософський матеріал дає підставу виділення особливостей менталітету селянства як верстви: підвищена релігійність, соціальна наївність, підсилене відчуття патріотизму, традиційна діяльно-трудова. замкненість у своєму внутрішньому світі, утриманство й інфаніилізм та інші. Основною особливістю менталітету селянства у порівнянні з міським населенням є консерватизм, традиційність селян. Вікова сила звичок, традицій, укорінених стереотипів має великий вплив на менталітет селянства і спричиняє упереджене ставлення до нововведень, змін соціально-економічного стану, господарського устрою. Тому, всі '‘раптові” земельні реформи відразу зтикаються із несприйняттям їх з боку селян, адже вони порушують встановлений хід господарювання, а значить і сам спосіб життя.

Автор розглядає особливі риси менталітету українського селянства як поєднання рис українського національного менталітету з ментальними особливостями, притаманними селянству як феномену. Українським селянам, як і українській нації в цілому, властивий інтровертний індивідуалізм, який породив розвинуте відчуття приватної власності. Специфічні риси менталітету селянства пов’язані з матеріальним буттям цього суспільного прошарку - з характером його виробничої діяльності, з господарюванням на землі у тісному контакті з природою. Столітня боротьба за відродження державності закріпила в українському селянстві, з одного боку, стремління до свободи, волі, рівності. З іншого боку, це призвело до упереджено ворожого ставлення селян до національно чужої влади, що закріпилось у ментальній настанові несприйняття влади та аполітичності. Фактор протистояння влади і селянства підсилювався проведенням ряду непослідовних аграрних реформ, ігноруючих самобутній розвиток українського селянства.

У селянському сприйнятті дійсності особливо важливе місце належить історичній пам’яті, яка дозволяє певним чином інтерпретувати події, визначає характер колективної поведінки цієї спільноти.

Землеробство для селянина не є просто засобом отримання доходів, а становить спосіб його життя. Святе ставлення до землі та відчуття єдності з нею є ментальною рисою, притаманною селянству взагалі, що обумовлено важкою працею на землі, відчуттям залежності від неї. Плодородні грунти і

сприятливі кліматичні умови призвели до закріплення в менталітеті українського селянства архетипу “Магна-Матер”, тобто уявлення про добру “Неньку-землю”.

Аналізуючи питання про “селянськість” українства як рису його національного менталітету, автор розглядає дві протилежні точки зору. Перша трактує українську націю як виразно селянську, ідо спричинило особливість як національної культури, так і національного менталітету. З іншої точки зору, українська нація, в основі якої об’єктивно лежить землеробство, як одне з основних занять, являє собою сучасну європейську націю, здатну утворювати як сільські, так і міські форми життя та культуру. Доводиться, що розгляд української нації як виключно “хліборобської” закріпився як міфологема сприйняття українства, що підсилювалась правлячою ідеологією царського, а згодом радянського урядів.

У четвертому параграфі - “Менталітет як основа духовного життя сучасного суспільства ” - аналізуються різні точки зору щодо віднесення менталітету до явищ духовного життя нації. Розглядаються менталітет і суспільна свідомість як основні рівні духовності спільноти, розкривається механізм їхньої взаємодії. Зміст форм суспільної свідомості обумовлюється ідеологією (свідомим способом) і менталітетом (підсвідомим способом). Простежується вплив національного менталітету на такі форми суспільної свідомості, як політика і право, література і мистецтво, релігія й філософія. Суспільна свідомість є більш динамічним явищем, ніж менталітет: зміни в останньому обумовлені змінами у суспільній свідомості, які протягом багатьох років, відкладаються на рівні колективного несвідомого, змінюючії, таким чином, певні ментальні ознаки.

Менталітет є основою духовності нації і суспільства, але, як явище глибинного плану, впливає не лише на духовну сферу, але на всі сфери життєдіяльності соціуму.

У висновках підсумовуються основні ідеї дисертації, яка є соціально-філософським дослідженням феномена національного менталітету взагалі і, зокрема, аналізом українського національного менталітету як соціально-політичного і духовного феномена. Менталітет як системоутворюючий фактор є об’єктивною даністю, яка може бути усвідомленою, однак не диктується свідомістю.

Обгрунтовано необхідність включення поняття “менталітет” до предмета суспільствознавства, особливо у контексті національного, державного та духовного відродження нашого суспільства. Більш того, дослідження менталітету як одного з основних системоутворюючих факторів сприяє системному аналізу дійсності.

Аналіз робіт як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників показав, що на сучасному етапі методологічно необхідно розрізнювати поняття менталітету і ментальності, що позначають явища різних рівнів. Аналіз історії дослідження поняття менталітету дає право визнати, що, започатковане істориками школи "Анналів" вивчення категорії тешаїйе, є дослідженням саме категорії ментальності в сучасному його розумінні як способу колективного історичного

мислення. У гой же час менталітет як система є категоріальною характеристикою нації і соціуму, ядром якого є дана нація.

Розглянувши різні інтерпретації і класифікації існуючих дефініцій, ми дійшли висновку, що менталітет є складною системою соціально-психічних елементів, як свідомих, так і підсвідомих, що продукують певний тип світосприймання, інтерпретації і поведінки та впливають на всі сфери життєдіяльності нації. Менталітет нації як системоутворюючий фактор є об'єктивною даністю, яка може бути усвідомленою, однак не диктується свідомістю.

Здійснений аналіз найважливіших ментальних рис українства виявив, що менталітет української нації не е чимось абсолютно унікальним. Особливість національного менталітету виявляється специфічною комбінацією ментальних рис та їхньою спрямованістю, заданою ментальними настановами. Таким чином, менталітет програмує поведінку нації як єдиного суспільного цілого, завдяки чому ми можемо визначити своєрідність менталітету тієї чи іншої нації.

Виявлено, що залежно від впливу зовнішніх чинників (соціально-економічні умови життя, політичні події) окремі риси менталітету української нації проявляються по-різному і можуть як сприяти соціальному прогресу, так і гальмувати поступ життєдіяльності нації.

Виходячи із сутності менталітету доцільно виділяти такі його види, як етнічний менталітет і національний менталітет, що практично співпадає із менталітетом соціуму (принаймні, що стосується сучасного розуміння державницької нації). Правомірно виділяти особливості менталітету етносу чи .нації певної епохи (античного світу, середньовіччя, капіталізму тощо). Менталітет акумулює в собі всі риси, набуті в історичному розвиткові, шифрує їх генетично, передаючи від одного покоління до іншого та зберігаючи основні ментальні риси протягом свого існування. Так, наприклад, така риса українського менталітету як емоційність властива і середньовічному українцеві, і сучасному українцеві, і можна стверджувати, що буде властивою і наступним поколінням.

Розкривається можливість виділення певних особливостей менталітету селянства, козацтва, міського населення. Однак, менталітет не має внутрішньої диференціації на моральний, політичний, економічний та інші складові частини, він виступає як цілісне духовне утворення, пронизуючи всі сфери життєдіяльності соціуму.

Щодо етноментальності, ми дійшли висновку, що менталітет, як явище систематизоване і системоутворююче має на сучасному етапі надетнічний характер. Це обумовлено, перш за все тим, що всі сучасні нації не являють собою одноетнічні утворення і життєдіяльність соціума не підлягає розчленуванню залежно від етнічних утворень, а являє собою цілісне соціальне явище. Не дивлячись на те, що етнічність дійсно має кріпке коріння, створюючи такі явища, як етнічні меншини, все ж таки для соціально-філософського осмислення життєдіяльності суспільства і шляхів його розвитку необхідним є дослідження менталітету нації.

Аналіз детермінант менталітету показав, що основний вплив на виникнення і формування менталітету того чи іншого етносу, як первинної форми соціалізації, відіграло географічне положення і природно-кліматичні особливості тієї території, де історично виникали чи осідали окремі етноси. Ці два чинники мали подвійний вплив на формування особливостей менталітету етносів, а згодом і націй: прямий (безпосередній) і опосередкований. По-перше, вони самі детермінували появу тих чи інших ментальних рис певної спільноти; по-друге, саме ці чинники визначили тип господарської діяльності, соціальної структури, політичного устрою, які в свою чергу, також мали значиий вплив на формування і функціонування менталітету етносу і нації.

У житті як окремої людини, так і соціуму взагалі духовне здійснюється способом свідомості, однак виключно суспільною свідомістю феномен духовного не вичерпується. Фундаментом духовності як національної, так і суспільної, є менталітет як глибинне явище, зафіксоване на рівні підсвідомості, і власне суспільна свідомість.

Зміст основних ідей дисертації відображений у таких публікаціях:

1. Кравченко А. Г. Мова як засіб відображення і збереження менталітету нації / Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на XXI століття. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Ч. І / За ред. проф. М. І. Пірен. - Київ - Чернівці: Київський військовий гуманітарний інститут, 1997.-С. 302 - 306.

2. Кравченко А. Г. Проблема менталітету в українській історико-філософській думці / Мультиверсум. Філософський альмацзх: 36. наук, праць / Відп. ред. В. В. Лях. - Вип. 4. - К.: Укр. центр духов, культури, 1999. - С. 201 -218.

3. Кравченко А. Г. Проблема менталітету в світлі засад державотворення та духовного відродження нації / Актуальні питання державного будівництва і подолання кризових явищ у суспільстві. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції професорсько-викладацького складу. - К.: Вид-во Міжнародного Інституту Лінгвістики і Права, 1999. - С. 279 - 282.

4. Кравченко А. Г. Особливості менталітету українського селянства / Мультиверсум. Філософський альманах: 36. наук, праць / Відп. ред. В. В. Лях. -Вип. 6. - К.: Укр. центр духов, культури, 1999. - С. 246 - 262.

5. Кравченко А. Г. Соціально-економічні і політичні умови життя нації та менталітет / Мультиверсум. Філософський альманах: 36. наук, праць / Відп. ред. В. В. Лях. - Вип. II. — К.: Укр. центр духов, культури, 2000. — С. 82 — 93.

АНОТАЦІЯ

Кравченко А. Г. “Менталітет як об’єкт соціально-філософського дослідження- Рукопис. - Дисертація па здобуття ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00,03 — соціальна філософія та філософія історії. — Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, Київ, 2000.

Дисертація містить теоретико-методологічне дослідження у галузі соціальної філософії, об’єктом якого є національний менталітет. Робиться аналіз структурного прояву українського національного менталітету як одного із системоутворюючих факторів життєдіяльності українського соціуму, його особливостей та ролі у розвиткові суспільства. Виявлено, що дослідження менталітету має практичне значення для суспільствознавства: соціально-психологічні риси менталітету нації мають систематичні наслідки для спільноти як єдиного соціального цілого, хоча можуть й не усвідомлюватись нею. Актуальною є проблема менталітету у зв’язку із засадами державотворення, національного і духовного відродження українського суспільства. __

У дисертаційному дослідженні дано визначення національного менталітету та розкрито його структурне виявлення. Аналізується менталітіет української нації, особливість якого полягає у специфічній комбінації ментальних рис та їхній спрямованості, заданій ментальними настановами. Менталітет програмує поведінку нації як єдиного соціального цілого, завдяки чому можливе визначення своєрідності менталітету певної нації.

Ключові слова: менталітет, ментальність, „ національний характер,

ментальна риса, нація, соціум, суспільство, життєдіяльність соціуму, суб’єкт менталітету, структура менталітету.

SUMMERY

Alla G. Kravchenko. Mentality as an object for social-philosophy research. -Manuscript. - Thesis for a candidate’s degree in philosophy (Ph.D.) - speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - The Institute of Philosophy named after H.S. Scovoroda of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

The dissertation contains theoretical and methodological research in social philosophy and is focused on studying the problem of national mentality. The analysis of structural externals of the Ukrainian national mentality as a organizing factor in life and function of the Ukrainian society is done. It was exposed that the research of mentality has a practical importance for studying a society: the social and psychological characteristics of a nation’s mentality have influence on the society as a social entity even if they are not apperceived by the society. The problem of mentality is actual in connection with processes of state creating, national and spiritual renaissance of the Ukrainian nation and society.

The definition of national mentality and its structural display is given at the research. The Ukrainian national mentality is characterized by mental traits specific

combination and their setting predetermined by mental directives. Mentality presets a nation behavior as a social entity that gives possibility to determine a nation’s mentality distinctness.

Key words: mentality, national character, mental trait, nation, society, life and activity of society, subject of mentality, structure of mentality.

АННОТАЦИЯ

Кравченко А. Г. “Менталитет как объект социально-философского исследования”. - Рукопись. - Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 — социальная философия и философия истории. - Институт философии им. Г.С. Сковороды НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация содержит теоретические и методологические исследования в области социальной философии. Основным положением работы является трактовка национального менталитета как социально-политического и духовного феномена. Под влиянием менталитета происходит процесс своего рода социального наследования, в результате чего сохраняются наиболее существенные социально-психологические характеристики, благодаря которым нация сохраняет себя. Дается философский анализ формирования, трансформации и функционирования украинского национального менталитета как основы жизнедеятельности украинского социума. Изучение национального менталитета содействует системному анализу действительности и, более того, позволяет отыскать и понять истоки государственности и духовности украинской нации. .

Раскрыта методологическая целесообразность разграничения понятий менталитета и ментальность: менталитет является внутренне психологическим составным компонентом менталитета, связанным с особенностями мышления; внешним проявлением ментальности является национальный характер. На основе произведенного анализа существующих интерпретаций и классификаций существующих дефиниций, автором предлагается собственное определение менталитета как сложной системы социально-психологических элементов, как сознательных, так и подсознательных, которые продуцируют определенный тип мировосприятия, интерпретации и поведения общности людей и влияют на все сферы жизнедеятельности нации. Менталитет нации выступает, таким образом, объективно существующим системообразующим фактором, который может быть осознанным, но не диктуется сознанием.

Предложенная структура менталитета нации раскрывает как его сущность, так и механизм влияния на жизнедеятельность субъекта менталитета. Основными структурными компонентами менталитета являются ментальность и национальный характер. Ментальность имеет такие структурные уровни, как пассионарность (неосознанное стремление к деятельности, направленное на достижение определенной цели); архетипичность (влияние коллективного бессознательного); мышления. Эти структурные уровни проявляются через национальный характер в партикулярной культуре (частная жизнь; социальные нормы и оценки; традиции, обряды); в “духовной самости” (национальная

культура, религия, мифология; разметка социального пространства, "‘правила игры”); в “социальном отклике” (политика, власть, государство) и па мета социальном уровне (национальная идея).

Исходя из сущности менталитета целесообразно выделять такие его виды, как этнический менталитет и национальный менталитет, который практически совпадает с менталитетом социума при современной трактовке нации. Не исключается возможность выделения определенных особенностей менталитета крестьянства и городского населения. В то же время менталитет не имеет внутренней дифференциации на моральный, политический, экономический и так далее, он является целостным духовным образованием, взаимосвязанным со всеми сферами жизнедеятельности социума.

Анализируется национальный менталитет украинской нации, особенность которого заключается в специфической комбинации ментальных черт и их направленности, заданной ментальными установками. Менталитет программирует поведение нации как единого социального целого, благодаря чему возможно определение своеобразия менталитета нации.

Проанализированы основные, детерминанты менталитета и механизм их воздействия. Основное влияние на формирование менталитета того или иного этноса, как первичной формы социализации, имело географическое положение и природно-климатические особенности той территории, где исторически возникли или осели этносы. Эти две детерминанты имели двойное влияние на формирование особенностей менталитета этносов, а со временем и наций; непосредственное, то есть сами определяли появление тех или иных ментальных черт; опосредованное - обусловили тип хозяйственной деятельности, социальной структуры, политического устройства, которые в свою очередь оказали значительное влияние на развитие и функционирование менталитета.

Рассмотрена взаимосвязь национального менталитета с духовной жизнью общества. Определено, что как в жизни каждого человека, так и социума вообще, духовное создается сознательным способом, однако исключительно общественным сознанием не исчерпывается. Фундаментом духовности нации и общества выступает менталитет как глубинное явление, зафиксированное на уровне подсознания, и собственно общественное сознание.

Ключевые слова; менталитет, ментальность, национальный характер, ментальная черта, нация, социум, общество, жизнедеятельность социума, субъект менталитета, структура менталитета.