автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.11
диссертация на тему: Методологические основания теории цивилизационного процесса

Полный текст автореферата диссертации по теме "Методологические основания теории цивилизационного процесса"

OR

я

НАЦЮНАЛЬНО! АКАДЕМ11 НАУК УКРАКНИ

l\i>\ 1НСТИТУТ Ф1ЛОСОФ11

На правах рукопису

ПАВЛЕНКО lOpiií Вггалшович

МЕТОДОЛОПЧН1 ЗАСАДИ TEOPIÏ ЦИВ1Л13АЦ1ЙНОГО ПРОЦЕСУ

09.00.03 - сошальна фтософм та фшэсофш ¡сторП

Автореферат дисертаип' на здобуття наукового ступени доктора фиософських наук

Khïb - 1996

Дисерташею е рукопис.

Робота виконана у вшдил глобальних проблем сучасно'1 цившзашТ 1нституту свгговоУ економжи та мЬкнародних вщносин HAH Украши.

Науковий консультант — акаделпк HAH Украши ПАХОМОВ Юрш Миколайович.

ОфшШш опоненти:

1. Доктор ф1лософських наук, професор КРИМСЬКИЙ Серий Борисович

2. Доктор фшософських наук, професор ГОРСЬКИЙ Вшен Серпйович

3. Доктор фшософських наук, професор ЛОБАС Володимир Хомич.

Пров1дна установа — 1нстатут сошологи HAH Украши, м. Ктв.

Захист вщбудеться .P.^r.T.f.^S 1996 р. о .... год. на засщанш

спешал1зовано\' вчено1 ради Д 01.25.06 при 1нституп фшософп HAH Украши, адреса: 252001, Кшв, вул. Трьохсвятительська, 4, 1нститут фшософи HAH Украши.

3 дисерташею можна ознайомитися в б1блютеш 1нститугу фшософи HAH Украши (252001, Кшв, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат роз1сланий .....V^.^.tf.?..... 1996 р.

Вчений секретар *

спешагпзовано! вчено! ради Ситниченко JI. А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальшсть теми дослшження. Сьогодш парадигма моно-детермшованосп 1 односпрямовано'1 напередвизначеносп ¡сторичного, як г будь-якого шшого, руху змшюеться щеею багатофакторного визначення сошо-культурного проиесу, спрямовашсть якого не е жорстко обумовленою 1 мае ймов1ршсний характер, завжди мштить у соб1 альтернативш можливость Так! погляди щодо ¡сторп розробляв в останшй перюд свого творчого життя А. Дж. Тойнбь Сьогодш вони знаходять теоретичне обгрунтування у працях впчизняних фЬософ1в. Це, зрозумшо, не означае, шо в кожному конкретному випадку роль економиш, полштки, релт! тошо е однаковою, що вони в будь-якш ситуаци е абсолютно р1вношнними. За р!зних умов найважливииу роль в вторичному процесп може вкпгравати i те, 1 друге, 1 трете. Йдеться лише про те, шо немае сенсу стверджувати, бушмто якась одна сфера людсько1 житгед1яльност1 е за своею суггю, завжди, за будь-яких умов вирииальною, так би мовити "базовою".

Так само абсурдним було б постулювати, що наявш альтернативш можливосп подальшого розвитку з якокь конкретно! ситуаци (яш кнують завжди) е однаково ймов1рними. 3 об'ективних умов олинлз сценарив майже завжди мае бш>ше шанав на реал1защю, н1ж шип, також не р1вноможлив1 вшносно один одного. Але вщ безл1ч! випадковостей та дш суб'ективних фактор1в, пов'язаних з волею та вибором окремих ос1б, залежить, яка саме з наявних можливостей 1 у якш форм! буде реаизованою 1 до яких наслщгав це призведе.

Нове розумшня сошо-культурного розвитку людства, зокрема в межах цившзашйного процесу, потребуе розробки в1апов1ано'1 теоретико-методолопчно! бази осмислення руху ктори. Актуальшсть теми дослшження 1 визначаеться тим фактом, шо ми сьогодш не маемо концептуально сформульовано1 \ теоретично обгрунтованоТ методолопчноГ основи шзнання цившзашйного процесу, взятого в едносп його найр1зномаштшших аспект1в, основи, яка б водночас могла використовуватися фах1вцями в конкретних суспшьно-гумаштарних дисциплшах як базова для синтезу р1зномаштних емтричних даних, отриманих пш час конкретних дослшжень. Суспшьна, ширше — сошо-культурна фиюсоф1я мае виконувати сво! теоретико-методолопчт функци по вщношенню до конкретних наук, пропонуючи ш вщповшш концепту альш пшходи I найзагальшил рццення, не втручаючися водночас у т1 питания, яга мають виршуватися методами саме цих конкретних наук: археологи, ¡сторичного джерелознавства, ¡сторп релш'У тошо.

Стушнь розробленосп проблеми. Питания про ступшь розробленост! методолопчних засад побудови загальнсн теорп розвитку людства е досить складним. осюльки одш з його аспект мають солшну б1блюграфш, тод1 як шип розглядалися лише окремими авторами I, здебшьшого, не систематично. У свгговш науково-фшософсьий традицп ми бачимо принаймш три пшходи до теоретичного осмислення соцю-культурного розвитку людства, пов'язаш вщповщно з парадигмами стадшносп, полииншносп та цившзацшно!' ушкальность

Стадшш аспекти сошо-культурного руху людства докладно розроблялися з середини XVIII ст., починаючи з А. Р. Тюрго та А. Фер-гюсона, через М. Ж. Кондорсе, К. А. Сен-Симона та Г. В. Ф. Гегеля до О. Конта 1 Г. Спенсера, К. Маркса IФ. Енгельса, а також таких класиыв еволюцюшзму, як Л. Г. Морган, Е. Б. Тейлор та Дж. Дж. Фрезер. Протягом XX ст. стадшне бачення вторичного процесу розроблялося головно в межах просякнутого позитивктським духом неоеволющошзму, репре-зентованого переважно англо-американськими вченими, починаючи вщ Г. Чайлда, який зазнав певного впливу 1 з боку марксизму, через Л. Уайта та Дж. Стюарда, до У. Ростоу 1 К. Поланы, Р. Адамса, К. Ренфрю, Е. Серв1са та багатьох шших, а також в радянському марксизм!, зокрема в працях таких видатних дослщниюв, як О. I. Тюменев та Н. М. Ш-кольський, С. О. Токарев та 1. М. Дьяконов, Л. С. Васильев та Й. О. Сту-чевський, В. П. 1люшечкш та Е. О. Берзш, Г. О. Мелшшвш й В. Ф. Ге-ншг, а також багатьох шших, яи не сприймали п'ятичленну формашйну схему, нав'язану радянському суспшьствознавству у 30-т1 роки, догматично, а намагалися творчо штерпретувати базов1 положения марксизму у вщповшност1 до наявних наукових знань.

Слщ вщзначити, що протягом останшх десятшпть проблеми перюдизаци всесв1тньо\' кторп привертали увагу радянсышх дослшниыв бшьше, н1ж 1х захшних колег. Пояснюеться це значною м1рою тим, що перед першими вже у 60-х рр. встала проблема подолання п'ятичленно1 формацшно! схеми, яка, функцюнуючи в СРСР у якост1 непорушно1 догми, все бигьше вступала у протир1ччя 1 з науковими фактами, 1 з нов1тшми науково-теоретичними пщходами 1 навить з баченням юторичного процесу самим К. Марксом протягом друго! половини його житгя.

Численш праш радянських автор1в 60-х — початку 70-х рр. цшком спростували догмат про п'ятиформацшний подш ¡сторп, особливо доцшьшсть вщнлення рабовласницько'1 та феодально! формацш у 1х леншсько-сталшському розумшш, як спадкоемно пов'язаних стадШ всесв1тньо-1сторичного розвитку людства. Останню крапку на цьому поставили пшсумков1 праш В. П. Ьиошечкша. Але вшмова в1д звичного

подиу icTopii на давнину-рабовласшштво та середньсдаччя-фесшиизм актуал1зувала пошуки альтернативно!' перюдизашйноТ схеми. Вар1анти останньо! пропонувалися вже у середиш 60-х рр. М. Годелье, Ж. Сюре-Каналем, Е. О. Берзшим, J1. С. Васильевим, JI. О. Седовим, Й. О. Сту-чевським та ¡ншими авторами. Але справд1 вагом! викриття в цьому напрямку припадають на ni3Himi часи.

Незалежно один вщ одного в KiHui 70-х — на початку 80-х рр. Г. О. Меяиашвш на близькосхшному та Л. С. Васильев та В. П. 1люшечкш на китайському материалах обгрунтували тезу про те, шо нашстотшпи сошально-економ1чш та полгшчш зрушення у вщповшних репонах вщ-бувалися ближче до середини I тис. до н. е. Це добре узгоджуеться i з даними про стан справ у тогочасних античному Середземномор'1 та 1н-дп — тобто в yciii зон1 тод1шн1х цившзашй майже Bin Атлантики до Тихого океану. TaKi зрушення ствпадають i3 закшченням у друпй половит I тис до н. е. на теренах субтрошчно-noMipHoi смуги Старого Св1ту технолопчного перевороту, пов'язаного з опануванням металу та поширенням зал1зних знарядь npaui та вщцв озброення.

Iii висновки, отримаш при анал1з1 фактичного ¡сторико-культурного матер!алу, чудово узгоджуються з висунутою у тслявоенш роки К. Яс-персом iaeeio "осьовото часу" (VIII—III ст. до н. е.) як переламного етапу в розвитку духовно! культури людства. KpiM того, з uiei доби в icTopi'i все бшьшу роль набувае суб'ективний фактор, пов'язаний з моральними шнностями та свободою вол1 й вибору окремих ociö. Отже, осьовий час демонструе не лише поки що найзначшшу духовну революшю в icTopii людства, пов'язану з культурним усвщомленням свободи i caMouiHHocTi окремо! особистост1, а й закладае основу нового стввщношення об'ектавних та суб'ективних фактор1в в icTopii, з незмшною тенденшею до зростання рол1 останн1Х.

Ф1ксашя зазначених зрушень, шо охопили практично Bei тогочаст цившзашТ Старого Св1ту, дае пшставу ставити питания про те, шо на стали дошдустр1альних цившзованих суспшьств саме ця доба демонструе , Bce6i4Hi зрушення соцю-культурного плану i мае розглядатися як одна з ' найважлившшх Bix людськоТ icTopii. Вштак поняття "осьовий час" набувае принципово глибшого 3MiCTy, Н1Ж при його традишйному p03yMiHHi, i може розглядатися як нашстотшша Bixa в icTopii людства м1ж перюдами виникнення цивиизаци та утвердження буржуазно-шдустр1ального суспитьства.

Наступний вузловий момент в icTopii цивипзацн припадае вже на час утвердження буржуазно-шдустр1ального суспшьства в Захшшй Cßponi з його подальшою експанЫею у всесв1тньому Macurraöi. Цей момент с в ¿то во! icTopii, до певно'{ Mipv, заф\ксований вже М. Ж. Кондорсе, К. А. Сен-

Симоном та Г. В. Ф. Гегелем, привернув до себе особливу увагу О. Конта (кониепшя ¡ндустр1ального сусшльства) та К. Маркса (трактування каттагнзму як суспшьно-економ1чно! формаца). В La mix двох мислител1в йдуть дв1 основн1 i найпоширешип у XX ст. традица розумшня ново! icTopii: позитивютська та марксистська, вщповщно nomnpeHi здебигьшого у приатлантичних крашах Заходу та на тереш колишнього СРСР. Для першо! нашстотшшими е технолопчш зрушення. а для друго! — утвердження нових виробничих вщносин, хоча функшональний взаемозв'язок м1ж розвитком катталЬму та промисловим переворотом иния XVIII ст. HixTo не заперечуе.

Новий аспект uiei проблеми розкрив М. Вебер, який пов'язав виникнення каштал1зму з утвердженням протестантсько! етики. Внаслшок цього сьогодш цшком зрозумшо, що зрушення, яи вшбувалися в Захщнш £врош впродовж XVI—XVIII ст., мали системний характер i стосувалися сощально-економ1чно1, технологично!, духовно! сфер, так само як i форм суспшьно-пол1тичного устрою (перемога л1берально! парламентсько! демократа). Ш зрушення перетворили не лише Захшний св1т, а й мали глобальш, BcecBirai насл1аки, зокрема — планетарну штеграшю людства та формування основ всесвп-ньо! макроцившзацп.

Останне було зафжсовано вже наприинш XIX ст., зокрема JI. 1. Мечтковим, якого в цьому пщтримав B. C. Солоьйов, а шзшше обговорювалося у прадях багатьох мислител1в XX ст., зокрема таких, як К. Ясперс та П. Тейяр де Шарден. Особливу увагу цьому факту придшяв у тслявоенш десятилгггя А. Дж. Тойнбь Pi3Hi ракурси процесу св1тово! штеграца та створення загальнолюдсько! макроцившзашйно! системи дослшжувалися останшми роками вченими р1зних кра!н (Ф. Бродель, С. Хантшгтон, Ф. Фокуяма, В. A. 3apiH, JI. С. Васильев та iH.).

3 наведеного видно, шо таю пода, як утвердження каппигазму в економ1чно найрозвинутших кра!нах Захшно! Свропи, Реформац1я, сошально-пол1тична реоргашзашя сусшльства на л1берально-демократичних засадах, промисловий переворот, св]това захлдна експанс1я з подальшою штеграшею людства, тобто процеси, шо визначали nepe6ir захщноевропейсько!, а noTiM i свггово! icTopii останнЬс столпъ, е оргашчно взаемопов'язаними i маркують яисну трансформащю людства як такого, яка продовжуеться i посилюеться на наших очах.

М1ж тим, на фшософському piBHi розгляду ui зрушення у !х системнш едност! i взаемообумовленост1 свого осмислення ше не знайшли. Бшьше того, сьогодш стае цшком зрозумишм, шо i'x адекватне пояснения неможливе без виходу за вузью меж1 суто стал ж но! парадигми розумшня icTopii. Конче необхшним стае усвщомлення полшншносп

руху ¡сторп, зокрсма розб1жностей в еволюци суспшьств сходного та захшного титв.

Принципову вшмшшсть Сходу вш Заходу усвшомлювали вже давш греки принаймш з чаав Есхша та Геродота, тим бшьше захщш европейщ Нового часу, зокрема Ф. Берн'е, Ш. Монтеск'е. тзшше Г. В. Ф. Гегель та шил. Але наукова постановка питания про полшншшсть вторичного процесу 1 мкце в ньому Сходу належить К. Марксу, який висунув концепшю стад1йно вшповшних один одному, але структурно приниипово р1зних азшського, античного та германського способ1в виробництва, з подальшим протиставленням суспшьств схшного I захшного тишв.

Ш ше! набули плодного розвитку у працях окремих вчених, пов'язаних з марксистською традищею, як захшних, зокрема К. Вггфогеля, так 1 радянських — прихильниив концепшУ азшського способу виробництва, яка жваво розроблялася 1 обговорювалася у 60-х — на початку 70-х рр. такими вченими, як С. С. Варга, Н. Б. Тер-Акопян, Л. С. Васильев, Й. О. Стучевський, Л. О. Седов, Е. О. Берзш, К. В. Хвостова та ш.

Визначним кроком у справ1 ишсного теоретичного осмислення схшного шляху розвитку людства стали пращ Л. С. Васильева, зокрема висунута ним концепшя феномену неподтьноУ влади-власност1 схшноУ держави на основш ресурси суспшьства. Але не розкритим на надежному р1вт й дос1 залишаеться специфика захшного шляху розвитку людства. Метафора "античноУ муташУ" мало шо може пояснити, тим бшыде шо сама ця "мутац1я" вимагае окремого обговорення. Кр1м того, як то останшм часом добре показав О. I. Фурсов, феномен буржуазного розвитку краУн Заходу (починаючи саме з Швшчно-ЗахщноУ бвропи) варто пов'язувати не стшьки з розробкою античноУ спадшини, скшьки ¡з специф1чними мкцевими умовами, шо склалися тут протягом Середныдаччя.

Авторська концепшя полипншност1 розвитку докашталктичних суспшьств, а пот1м 1 людства у цшому була розкрита у численних працях останн1х роив. У дисертацшнш робот}, шо пропонуеться, вона подаеться у едност1 з запропонованою автором схемою стадшного бачення цившзацшного процесу.

, Розгляд всесвггньоУ ¡сторп в проекц1ях cтaдiйнocтi та полшншност1 и руху об'ективно пшводить до проблематики ушкальнос™ окремих цив1л1зашй, природа яких не вичерпуеться ш Ух стад1йними характеристиками, ш вщнесенням до захшного та схшного (з подальшою конкретизашею) шлях1в розвитку. Кожна цившзашя е ушкальною самодостатньою сошо-культурною системою, розумшня якоУ потребуе як врахування П стадшного статусу та причетносп до певного шляху

розвитку, так 1 усвцюмлення и неповторносп, власних рис 1 ознак, як1 не можуть бути дедуктивновиведеними ¡з загальнотеоретичних м1ркувань.

Ушкальшсть окремих цившзашй вщчувалася мандр1вниками 1 фшософами з давшх-давен. Перил серйозш спроби осмислення цившзашйно1 дискретное™ людства та внутршньо! природи окремих цившзашй (якшо абстрагуватися ви м1ркувань на ию тему Ш. Монтеск'е, I. Г. Гердера та Г. В. Ф. Гегеля) належать М. Я. Данилевському та К. М. Леонтьеву. Але найвагомший внесок у розробку и1С1 проблеми зробив О. Шпенглер, який показав "морфолопчну" едшсть сошо-культурних прояв1в вщповшних цшсностей на кожному хронолопчному зр1з1 розвитку останнк.

МЬк тим безумовною вадою побудов трьох згаданих више мислител!в було розумшня вщповшних культурно-цивиизашйних спшьностей як стадШно р1вномасштабних та самодостатн1х, автарючних, без, зрозумшо, врахування специф1ки захшного 1 схшного ииигав розвитку (хоча останне вщчував вже В. С. Соловйов). Тому безперечним досягненням А. Дж. Тойнб1 було стввшнесення окремих цившзацш у простор! \ час1 з виявленням мехашзм1в 1х взаемоди, успадкування досягнень попередниюв тошо. Спираючись на концепцию А. Дж. Тойнб!, вшповшш розробки вели й шип фах1вш, зокрема €. Б. Рашковський та Г. С. По-меранць. . .

Концепщя А. Дж. Тойнб11 сьогодт залишаеться у цшому достатньо адекватним вшображенням свппвого цившзацшного процесу на р!вш первинного узагальнення ¡сторико-культурноУ конкретики, не зважаючи на те, шо протягом останн1х десятилпъ наии знания багато в чому збагатилися. У значшй М1р1 тойнб!анська схема иившзацшно! ¡стори стввшноситься 1 з останшми розробками стосовно перюдизацп свггово! ¡стори, хоча евристичш можливостс ясперс1всько'1 концепци "осьового часу" так \ не були враховаш британським дослщником. Поза його увагою залишилася й шея полшншносп (на абстрактшшому, шж шлях конкретно! цившзаци, р1вш) руху ¡стори, як 1 виявлена М. Вебером цившзацшна специфжа господарчо! етики свпчэвих релшй.

3 наведеного розгляду ступеня розробленогп найважливших аспекпв поставлено! проблеми видно, шо на сьогоднпинш день не ¡снуе пшено! концепш! цивийзацшного процесу тим б1льше, розроблених методолопчних засад теори цившзацшного процесу.

Метою дослщження, що пропонуеться, е системна розробка методолопчних засад теори цивипзацшного процесу, або сошо-культурного розвитку людства за чаав формування та ¡снування цивЫзацшних систем, з урахуванням принцитв стадШнос™,

полшншнос'п та ушкальносп природи окремих цивйнзацшних систем. Вшповщно до ше! мети основними завданнями дослшження е:

1) анал1з наявних в науково-фиюсофсыай литератур! остантх десятшить кониепшй розвитку людства з метою виявлення 1 використання шей високо! евристично! вартост1;

2) розробка ново!, вшповшно до сучасного р1вня наукових знань, перюдизацп сошо-культурного розвитку людства через обгрунтоване видшення вузлових моменпв всесвггньо! ¡стори;

3) з'ясування витоив та спепиф1ки схщного \ захшного шлях1в розвитку людства з висвпгленням як !х принципових розбскностей, так [ причин, шо обумовили останш;

4) виявлення 1 найзагальшша, з огляду на обмежений обсяг дисертацшно! роботи, характеристика базових принцитв' сошо-культурних систем центральних в межах традишйних субойкумен цившзацш (зокрема, Китайсько!, Ьшйсько!, Антично!, Мусульмансько!, Схшнохристиянсько! та Захшнохристиянсько!);

5) з'ясування причин того, шо саме в межах Захщнохристиянсько! цившзацп Середньов1ччя вщбулися п принципов! змши, яга обумовили и трансформащю у модерну трансатлантичну буржуазно-4ндустр!альну систему Нового часу, стадшно вишу за традицШш цивШзаци дошдуспиально! доби;

6) накреслення загально! схеми формування структури св1тово! загальнолюдсько! макроцивиизашйно! системи XX ст. навколо \ за умов провшно! штегруючо! рол! Заходу у цьому процеа;

7) усвщомлення рол1 \ специф)ки етшчного процесу остантх столпъ, з часу формування перших новоевропейських наши, у загальнш систем! цившзацшного розвитку людства.

В завдання роботи не входить докладний аналхз розвитку окремих, особливо ранн1х (авторське розумшня яких вже було викладено: Павленко. — 1989) цившзашй, як ! розкриття змкту трапчних метаморфоз, яких зазнало людство протягом XX ст., на початок якого свггова макроцившзашйна система вже склалася у загальних рисах. Щ питания мають становити теми окремих монограф1чних дослщжень, проведения яких передбачае попередне формулювання та обгрунтування базових теоретико-методолопчних засад розумшня цившзацшного процесу як такого.

Розв'язання зазначених завдань ! досягнення поставлено! мети передбачае наявшсть вшповцщо! методолопчно! основи дослшження. У якосп останньо! не можуть виступати традицшш методологи дослшження суспшьномсторичних процеав, розроблеш в межах марксистсько! та

познтнв1Стсько-еволюцюшстсько1 (неоеволющошстськоТ) парадигм, як1 в системах релтйноУ фшософп.

На сьогодш принципово неприйнятним е монофакторно-детер-мшстичний niaxLu, з позишй якого icHye певна сфера життед1яльност1 або кшцева першопричина-першосубстанц1я, яка визначае все iHme так, .шо воно "кшець кшцем" стае похцшим Bin не! Визначення тако! "базисноГ" сфери завжди залежить В1д св1тоглядних переконань дослшника, як1 не е обов'язковими для ¡нших вчених i не можуть претендувати на об'ективну icniHHicTb. Не може нас задовольнити й прямо протилежний пшхш, за яким Bci фактори е принципово piBHO-масштабними i мають однакову вагу, оскшьки це твердження е так само довЬьним припушенням, як i попередне.

Ш крайноид долае сучасна синергетична концепц1я, запропонована брюсельською школою 1. Пригожина, концетш, що може розглядатися як принципово новий р1вень в розробщ засад системного пшходу. Бона вдало поеднуе структурал1стсько-функцюналктське тло традишйного системного пшходу з перевагами бачення об'екта дослщження у його розвитку через змшу яккно визначених сташв, катаюпзми i пертурбаии, дозволяе бачити цивинзацшний рух людства у його структурно-генетичнш едностк

Тобто, методолопчну основу дослщження складають принципи системнасп та синергетичноГ визначеност1 icTopii людства, оргашчно пов'язаш з принципами ¡сторизму, цтснос™ та взаемозв'язку економ1чних, суспигьних, полггичних та культурних процеав при врахуванш активносп особи (значения чого неодмшно зростае) в суспшьноЧсторичному бугп.

Наукова новизна дослщження полягае в тому, шо вперше у сгитовш сустльнШ ф1лософп сформульоваш i теоретично обгрунтоваш методолопчш засади теорц цившзацшного розвитку людства — принципи стадшносп, полииншност1 та сошо-культурно! ушкальноси окремих цивЫзашй, як1 розглянуто системно, у ix оргашчнш едносп та взаемообумовленостс. Ця загальна теза конкретизуеться наступним чином:

1. 3 урахуванням досягнень сошально! фшософп XX ст., на основ! накопичених археолопею, icTopieio та культуролопею факт1в, пропонуеться нова перюдизац1я icTopi'i людства, зокрема видшення основних етатв та пшетатв цившзацшного процесу, шо охоплюе як добу формування перших цившзашй, так i власне цивиизашйну ¡сторш людства — тобто приблизно останш 10 тисячолпъ, як1 вшповшають доб1 голоцену за геолого-ьипматолопчною перюдизашею.

2. Обгрунтовуеться положения про те, шо цившзашйний процес розпочинаеться з час1в "неолггично! революцн" (переходу до

вщтворюючого господарства) ! проходить таю вузлов1 моменти, як формування племенних (по суп — протодержавних) оргашв влади 1 управлшня, виникнення перших цнвшзашй 4 формування навколо них цивипзацшних ойкумен, "осьовий час" (який тлумачиться не лише як "духовна революшя", а системно — з висвтаенням системних зрушень в економ1чжй, сошальшй, полтчнш та культуршй сферах) та глобальш зрушення останн1х столпъ, пов'язаш з каттал1змом. 1ндустр1ал1зашею та свп-овою штеграшею, що вреигп-решт призвело до утворення всесвпто! макроцившзашйно! систем» XX ст.

3. Розроблена концепшя полипншност1 розвитку людства з обгрунтуванням не лише тези шодо принципово! розб1Жност1 захшного та схшного шлях1в еволюци та виявленням причин специф1ки Сходу (шо значною м1рою було зроблено Л. С. Васильевим), а й з пояснениям причин ушкальносп поступу суспшьств захшного типу, коршня чого (як 1 специфйси Сходу) простежуеться до неолггично! доби.

4. Доводиться, шо для розумшня сошо-культурного розвитку окремих цившзацш 1х характеристика у систем! координат стадшносп та полшшшност1 е необхшною, але не вичерпною, оскшьки кожна цившзащя е ушкальною, самодостатньою системою з власною неповторною шншсно-парадигмальною природою. Тому в дисерташ! обгрунтовуеться розумшня окремо! цившзаци як автономно!', здатно! до самооргашзаш! та саморозвитку системи (у вшповшносп до принцитв синергетики), природа яко! конкретизуеться через структури етшчних, сошальних, полтчних, конфесШних, субкультурних тошо спшьностей, шо здебшьшого мають складну 1ерарх1чну природу та неодмшно взаемоперехрешуються. При такому розгляш стае зрозумшим, шо окрема цившзащя е пею реал1ею югори, при шзнанш яко! фитософсыа, загальнотеоретичт, та конкретш методи окремих наук перетинаються ! взаемодоповнюють одне одного. Реали, шо по вшношенню до окремо! цившзашйно! системи виступають як таксонохпчно нижч1, дослшжуються методами конкретних наук.

5. У вщповщносп до розроблених принципов стадшност1, полшншногп та цившзашйно! ушкальносп розвитку людства подаеться загальна панорама взаемоди традищйних (д01ндустр1альних) цившзацш та иившзашйних ойкумен пш кутом зору !хнього загального спрямування до д!алогу та обм1ну матер1альними й духовними надбаннями, що в межах Старого Свггу розпочалося задовго до доби Великих географ1чних вщкригпв. Найважливпиою в!хою на цьому шляху стало формування системи трас Великого шовкового шляху близько до меж1 ер.

6. Спешально проанал1зоваш причини ушкальност1, приниипово! в1дмшност1 В1Д вс!х 1 нших цнвшзашй Захшнохристиянсько-

Новоевропейського, згодом — Швшчноатлантичного, свггу, в систем! якого вперше в ¡стори людства перемагають принципи рашонашму, утиптаризму та шдивщуал1зму, з якими пов'язуеться перехщ до буржуазного ладу, шдустр1ального виробництва та парламентськоУ л1берально-демократичноУ пол1тичноУ системи. Пщкреслюеться, шо ужкальшсть цившзашУ Заходу Нового часу можливо зрозумгги лише при врахуванш синтезу антично-християнськоУ спадшини з1 специф1чними високо шдивщуагпзованими сошально-економ1чними структурами варварських суспшьств Швшчно-ЗахщноУ бвропи, на теренах якоУ буржуазш вщносини вперше I здобувають перемогу (Голлащця, Ангшя, Шотландия).

7. 3 урахуванням специфЫи НовоевропейськоУ цившзацп та стану традищйних иившзащйних ойкумен за межами Захшнохристиянського свггу проанал!зовано процес формування сучасно! св1товоУ макроци-вшзацшноУ системи. Показано, що свггова штеграшя другоУ половини II тис. проходила у два етапи. Протягом XVI—XVIII ст. сформувалася бшьш-менш цшсна цившзацшна надсистема Макрохристиянського свпу з Новоевропейською цивШзашею (та и Швтчноамериканською фшашею) як провшним центром та двома тюно пов'язаними з останньою цивтзацшними свп'ами: Схщнохристиянсько-Свразшським та Латиноамериканським, при залученш узбережноУ ЧорноУ Африки — поставщика рабськоУ сили для планташй Бразшш, Вест-1щш та твдня США. Формулюеться висновок про те, що провщш тенденшУ ¡сторичного руху у двох макрорепонах, прив'язаних до ГПвшчно-атлантичного центру, часто-густо виглядають як протилежш тому, шо у Новий час спостер1галося в краУнах Заходу. На другому етат, головно в межах XIX ст., у свш>ву макроцившзацшну систему входять традишйш цившзацп Сходу та подшеш М1Ж провшними краУнами Заходу Тротчна Африка й Австрал1я з Океашею. Внаслщок цього на початку XX ст. утворюеться система свгговоУ макроиившзашУ з провщною, штегруючою, пануючою

^роллю Новоевропейсько-Швшчноамериканського центру випе-!реджаючого розвитку.

8. Розкрито взаемозв'язок ушкального еттчного розвитку европейських краУн останнк стол1ть, ¡з створенням нашй та специфжою розвитку НовоевропейськоУ цившзашУ. При цьому вшзначено, шо немае достатнк пшстав вважати, шо етшчш процеси в шших регюнах св1ту вщбуваються за такою ж чи принципово под1бною схемою.

В завдання дисерташ'У не входить анагиз сошо-культурного розвитку людства XX ст., коли людство функшонуе у випшп планетарноУ макроцившзашйноУ надсистеми, що складаеться з певноУ кшькосп цившзашйних та субцившзашйних лшсистем. Тому автор практично не

торкаеться глобальних катаюнзм1в XX ст., ixHix причин, nepeöiry i можливих наслцдав. В завдання дослщження не входить також розгляд трансформацн структур» загальнолюдсько! макроиивипзашйпоУ системи протягом стол1ття, що минае. Цьому колу питань мае бути присвячена окрема праця, шо готуеться у вцщш глобальних проблем сучасно! цившзаш! 1нституту cbitobo! економжи та м1жнародних вщносин HAH Украши.

Теоретичне та практичне значения отриманих результате полягае в тому, що висновки дисертацп дають цшсне уявлення про хщ ¡сторичного проиесу в оргашчнш еднос™ його стадШного, полшншного та власне цившзашйного BHMipiB. Це може розглядатися як методолопчна основа не лише юторичних couio-культурних дослщжень, а й анал1зу сучасного геопол!тичного розкладу сил та вектору стратепчних iHTepeciß у CBiTOBOMy масштаб! в далекогляднш перспектив!.

Спираючись на отримаш результати, можна чтоше усвщомити ситуашю, шо склалася у cbIti та безпосередньо навколо Украши nie ля краху СРСР, за умов реально! перспектива поширення НАТО на схщ та пщвищення значения мусульманського фактору та Китаю у сучасному

CBiTi.

KpiM цього, практичне значения виконано! робота полягае в тому, шо п висновки можуть стати основою для реоргашзацп застарших схем та методики викладання широкого кола ¡сторичних дисциплш у середнШ та вишш школах. Замкть так би мовити "формашйно-епохально!" схеми, запропоновано! фактично ше К. А. Сен-Симоном та Г. В. Ф. Гегелем i використано! К. Марксом та Ф. Енгельсом у ix paHHix праиях, пропону-еться "стадШно-полшшйно-цившзашйна" побудова, шо вшповшае сучасному piBHio науково-фшософських знань про соцю-культурний розвиток людства.

Апробашя роботн, як п окремих положень, так i концепдц в цшому, здшснювалася бшьше як у 50 наукових публжан1ях автора (серед яких 5 монографШ), у його виступах на наукових конференшях, методолопчних семшарах i колокв!умах, а також у авторських лекшйних курсах, яю читаються у р!зних вищих учбових закладах м. Киева протягом остантх 10 рогав.

Проблема формування та еволюцп ранньокласових (ранньо-цившзашйних) систем була докладно розробленою у численних статтях та монографп "Раннеклассовые общества: генезис и пути развития" (К.: 1989), а noTiM була nepeBipeHoio та уточненою на конкретних матер1алах давньо! icTopii населения Украши й навколишшх perioHiß у низш статей та публжацШ i пшеумковш монографп "Перед1Стор1я давшх pyciB у CBiTOBOMy контексп" (К.: 1994).

Паралельно автором розроблялися теоретичш проблеми розвитку первкного суспшьства, його взаемоди з довюллям, етжчний розвиток первкних суспшьств, зокрема в аспект! ¡ндоевропейсько! проблеми тошо. Етнокторичш дослщження автора грунтувалися на запропонованж ним кониепип системного розумшня формування ! розвитку етшчних спшьностей як таких, набула уточнения в публ1кашях останшх рогав.

Особливу увагу було прщапено розробш проблеми духовного розвитку давшх слов'ян (зокрема, питаниям походження, структури та етатв розвитку слов'янського язичницького пантеону) та утвердження християнства на Руо. Цьому було присвячено монографий (у ствавторств! з В. М. Зубарем) "Херсонес Таврический и распространение христианства на Руси" (1988) та окрем1 стагп 1 виступи. В контексп дисертацшноТ теми автором також спешально розроблялася проблема та )стор1Я урбашзаци, урбашстичного розвитку людства та функшй мкько! культури у до1ндустр!алышх суспшьствах.

Протягом останшх роив дослшницька увага автора все би!ьше зосереджувалася на проблемах перюдизацп свггово"! ¡сторп та видшення й осмислення специфжи захшного 1 схщного ишшв цившзацшного розвитку, що лопчно вивело на переосмислення руху свггово!' ¡сторп з урахуванням дослщжень А. Дж. Тойнб1 та ясперавсько! концепцц "осьового-часу", феномен якого не лише здобув свого рашонального пояснения, а й отримав ширше тлумачення — як найважливпло! вки в ¡сторп' цившзацшного процесу як такого, а не лише в ¡сторп духовного розвитку людства. Це дало можливють не т1льки конкретизувати умови зародження фшософи та пророиьких релтй в контекст! цшсного розум!ння розвитку давн!х цившзашй, а й проанал!зувати екзистенц!йну проблему взаемин особи ! влади у традишйних цившзашях Сходу.

Останн!м часом авторське бачення цившзацшного процесу було конкретизоване на матер!алах соц!о-культурного розвитку людства XX ст. у и ¡лому та стосовно Украши, П культурно'! та суспшьно-полггично! ¡сторН зокрема, чому були присвячеш дв! монографи, написан! у ствавторствк В цих працях ¡стор!я 1 1СТор1я культури Украши, нашонально-визвольна боротьба а народу тощо були осмислет на широкому !сторичному тл^ в контекст! тенденцщ св!тового розвитку стол!тгтя, шо минае.

Окрем! аспекти запропоновано'! дисерташйно1 теми опробовувалися автором на численних наукових конференшях, колокв1умах \ семшарах, яю вщбувалися у Киев! та шших местах Украши, а також у Алма-Ал — Алмати, Белград!, Владивостоц!, Душанбе, Кишинев!, Леншград! — Санкт-Петербурз!, М!нську, Москв!, Наманган!, Самарканд! тошо протягом 80-х — першо! половини 90-х рр. Бшылють з них засвщчуеться надру-

кованими тезами доповшей. KpiM цього, дисерташйна проблематика неодноразово обговорювалася пщ час доповщей автора на методсемшарах наукових шститупв HAH Укра'ши (Св1тово! економжи i м1жнародних вшносин, Фшософи, Археологи, Сходознавства), РосшськоТ АН (Сходознавства, Археологи), пш час роботи ф1пософсько1 школи в Алуит 0995 р.) тошо.

У BuinoBiaHocTi ¡з запропонованою в дисерташйшй робот1 концепшею цившзацшного розвитку автор читав i читае лекшйш курси у виших учбових закладах м. Киева, зокрема "Формування ранньокласових суспшьств на територп СРСР" (1986—1990) на ¡сторичному факультет! Кишського державного педагопчного шституту, "Сошокультурний розвиток людства" на факультет соцюлоги i психологи Кшвського державного ушверситету (1988—1992), курси icTopii релМ та всесв1тньо! icTopii на факультеп мистеитвознавства Украшсько!" академп мистецтва (з 1992 р.) та веде авторський спецсемшар "Сошокультурний розвиток людства" на гумаштарному факультет Ушверситету Киево-Могилянська Академ1я.

Дисертаи1Я рекомендована до захисту вшдиюм гло'бальних проблем сучасно! цившзаци Гнстшугу cbitoboi економ1ки та м!жнародних вшносин HAH Укра'ши.

Структура i змкт роботи. Дисерташя складаеться i3 вступу, п'яти глав, пшсумюв i списку лггератури, використано! у npoueci дослшкення.

СТРУКТУРА I 3MICT РОБОТИ

У BCTyni обгрунтовано актуальшсть проблеми, виявлено стутнь ü науково! розробки, окреслено мету i завдання дисертацп, визначено теоретичну основу i мeтoдoлoriчнi приниипи дослшження, сформульовано наукову новизну висновыв, теоретичне i практичне значения роботи.

У п е р ш i й глав! — "Стадшний, политшний та цивтзацшний nidxodu до осмысления соцю-культурного розвитку людства" — розглядаються 0CH0BHi теоретико-методолопчш пшходи до сошально-фиософського усвшомлення всесв1тньо-кторичного проиесу, як вони склалися, сшввшносяться та функшонують у сучасшй науш.

У першому параграф! nepuioi" глави — "Пол 'шар'шнттстъ та полШншн1сть историчного руху" — вщзначаеться, шо осмислення свггово}' icTopii передбачае i"i розглял не лише у стадШному аспект, а й з точки зору полипншносп розвитку типолопчно р1зних couio-культурних систем, шо на найабстрактшшому piBiri вшповшають традишйним уявленням про принципову вшмшжсть Заходу i Сходу. Отже, стадшний шдхщ мае бути доповнений розумжням полшншност1

¡сторичного руху людства. Але нав!ть за таких умов ушкальшсть окремо! цившзацн (Давньоегипетсько!, Антично!, 1ндшсько! тощо) зрозумшшою для нас не стане, тод1 як саме в межах таких цившзацш реально I розгорталася культурна, етшчна, полггична тощо ¡стор!я людства протягом останшх тисячолпъ.

Другий параграф першо! глав и — "Персоналктинна концепщя цившзацшногорозвитку людства А. Дж. Тойнт"— присвячений загальшй характеристик теори ¡сторичного руху цього анпийського дослщника, яка, до певно! мгри, виступае у якосп вшправного пункту авторе ького пошуку. А. Дж. Тойнб1 намагався вщтворити всю евп-ову ¡сторш у вишш саморозвитку [ взаемоди окремих цившзашй, на ру'шах яких згодом формуються цившзацй наступно! генераца. Так1 розробки дозволили значно глибше 1 водночас конкретнее уевщомити цившзацшний розвиток людства через його дискретность 1 ушкальшсть ¡ндивщуальних цившзацшних форм. Але значною м1рою це було досягнуто за рахунок втрати розумшня стадшно! природи ¡сгори людства, а також фактичного зведення полипншного характеру останньо! до конкретного розма!ття прояв1в [ форм цившзацшного процесу.

Такий цившзацшний пщхщ мае безперечш переваги перед стадшним \ полшншним. Вони полягають в тому, що ¡стор!я моделюеться як жива динам1чна система саморозвитку ! взаемодц окремих цившзацш — автономних сошо-культурних систем. Останш мають сво! часово-просторов1 координата й у своему розвитку проходить певш фази, в межах яких виразно засвшчуеться змктовна та стюистична едшеть розма!ття культурних прояв1в. Але недостатшсть лише такого бачення с в ¡то в о! ¡стори була заевщчена самим А. Дж. Тойнб1, який (як 1 oкpeмi ¡нцп захщш фшософи середини XX ст.) протягом останшх десятилпъ свого життя намагався виевплити i П стадшний аспект.

Т р е т 1 й параграф першо! глави — "Розробка концепцп палшншносшг ¡старинного руху в сучаснт наущ"— лрисвячено розробкам альтернативних шодо формашйно! теори як тако! концептуальних схем ! осмислення ¡сторичного процесу з позицШ уевщомлення його полтнШност1 та цившзацшно! дискретности Розробки такого напрямку вперше- з'являються в середиш 60-х рр. (Е. О. Берзш, Л. С. Васильев, Л. О. Седов, Й. О. Стучевський, К. В. Хвостова), але концептуально завершено! форми так! пщходи набувають у працях Л. С. Васильева 80-х — початку 90-х рр. Названию дослщником було розроблено концепшю розвитку инвшзашй ехшного типу при врахуванш ушкально! сошо-культурно! природи кожно! з них I було переконливо обгрунтовано принципову вшмшшеть таких суспшьств вш суспшьств захщного шляху розвитку.

Але природа останнього не знайшла достатнього висвгглення, оскшьки запропоноване пояснения через метафору "антично!' муташ!'" виявляеться недостатшм. По-перше, пояснения потребуе сама ця "муташя" як ушкальне в ¡сторп людства явище, а, по-друге, як показано О. I. Фурсовим, кашталктична цившзашя Заходу складаеться перш за все там, де антична спадшина майже не вшчувалася — у ГПвтчно-Захшшй €врот, а не в романських крш'нач. Тобто спешального анал1зу потребуе не лише схщний, а й захшний шлях розвитку з усвшомленням його власно!" цившзашйно!' дискретности при кореляци 'Ух обох з розумшням стад1йно! природи всесв1Тньо! ¡стора.

Четвертий параграф п е р ш о У глави — "Проблема цивтзацшноI ункаяыюспи в контекст/ стадшного бачення /сторичного прочесу" — ставить питания теоретичного поеднання стадшного, полшшйного та иившзашйного бачення переб1гу людсько!" ¿сторп. У пьому аспект! анал1зуються пращ Г. С. Померания останшх рок1В. Вшзначаеться, шо в них е продуктивш пшходи (значною м1рою так!, шо грунтуються на концепциях К. Ясперса та А. Дж. ТойнбО, яю заслуговують на увагу! використання.

Друга глава — "Бузловг моменти ¡стор1Т"—присвячена розробш концепци сташй сошо-культурного розвитку людства через вшшення вузлових моменпв всесв1тньо'1 ¡стори на всьому и простор!, вщ виникнення людини сучасного типу до сьогодення. В нш визначаються теоретико-методолопчш засади перюдизацп свггово!' ¡сторп та спец!ально розглядаються так! а в!хи: перехщ до вштворюючого господарства (неол!тична революц!я) як початок власне иившзашйного пронесу; формування племенних шститупв як зародкових форм оргашв влади та управлшня; виникнення перших цившзацгй; осьовий час, шо розукпеться у едност! його духовних та сусп1льно-економ!чних момента; формування свпово1 макроцивиизашйноТ системи, умови чого заклали перемога каштал1зму та промисловий переворот у Захшпй £врот Нового часу.

У першому параграф! д р у г о I глави— "Альтернативнють ¡стори" — розробляються т'еоретико-методолопчт приниипи видшення ! осмислення стад!й всесв!тньо-!сторичного руху. Перш за все обговорюеться стввщнесення об'ективних процес!в ! суб'ективного фактору в !стор!'11 констатуеться, шо протягом вс!е'1 ¿стори, а особливо з осьового часу, тим биьше — в останн! стсшття, значения останнього незм!нно зростае. Цей висновок узгоджуеться з идеями сучасноТ синергетики шодо рол1 спонтанност! та б!фуркашйних моменлв в процес! самооргатзаци та трансформацп систем.

Принципами синергетики, адаптованими до реал!й сошо-культурно!' сфери, обгрунтовуеться, шо кожна стад!я розвитку детермшуе не один

обов'язковий, а певний спектр можливих статв у майбутньому. Але яка саме можливкть i якою Mipoio реал1зуеться визначаеться грою випадковостей i суб'ективних зусиль. Отже, на перший план висуваеться людська свобода, а 3Míctom icTopi'í стае розкриття ü потеншй.

Виходячи з цього висновку, у другому параграф! д р у -г о i глави — "ХронологЫт межi цившзацшного процесу i неолтична ревомощя як його euxidmtü момент " — обгрунтовуеться теза про те, шо нашстотшшою bíxoio в icTopi'í людства була саме доба освоения вщтворюючих форм господарства, що розпочалося приблизно 10 тис. роив тому на Близькому Сходи До цього часу людина лише адаптувалася до кпнливих умов довкшгя, TOfli як починаючи Í3 зазначено! доби розпочала перетворення зовшшнього середовиша у вщповщносп до власних потреб i шлей. Вщ цього моменту розпочинаеться безперервна тенденция розвитку людства, шо виходить на сьогодення.

Тому саме з неол1тично! революци пропонуеться почати búltiík цившзашйного проиесу, який при такому пщход1 мштить в co6i як часи визр1вання передумов та формуваиня перших цившзацШ (VIII—IV тис. до н. е. на Близькому СходО, так i власне icxopito цившзованих суспшьств протягом останнк 5 тис. pokíb. Всеб1чна трансформашя, пов'язана з переходом в1д привласнюючо! до вщтворюючо! системи жигтедаяльносп, може таким чином вважатися своершним вододшом Bciei icTopi'í людства. 3 цього моменту ми спостер1гаемо послщовний процес самооргашзацп та 1нтеграци людства, який можна назвати цившзацшним процесом.

У третьому параграф! д р у г о i глави — 'Чнтегращйно-диференцшна природа цившзацшного процесу та проблема критерив його пер!одизаци" — вир1шуються теоретико-методолопчш проблеми осмислення цившзацшного процесу як стадшно-дискретного цшого. Автор доводить, шо типове для науково-фшософських концепцш минулого стол ¡та прагнення виявити якусь базисну сферу житгед1яльносп i представити bcí íhluí як похщш вЦ не! сьогодш сенсу не мае. Цивипзащйний процес бшьш адекватно можна штерпретувати як еволюшю (з кризами i яюсними трансформац!ями у "точках б^фуркаци"), шо поеднуе диференишш та штеграцшш процеси.

У npoueci сошо-культурно! еволюцп людства спостеркаеться, так би мовити, синхронна кореляшя м1ж явишами економ1чно!, сощально!, пол1тично!, культурно!, етшчно! тошо сфер, за яко! певним показникам в однШ з цих сфер може вцшовшати певний спектр (але не безконечна Bapia6úibHicTb) форм в кожшй з шших сфер. Взаемопов'язана якюна трансформашя основних сфер суспшьно! жиггед1яльиост1 визнаеться критер1ем визначення вузлових момен^в icTOpií, при тому, шо чим

глибшими е вщповшш системш зрушення, тим ктотшшим стае такий ¡сторичний момент.

Четвертий параграфдруго! глав и — "Утвердження ранньоцившзацшних систем (мкька революция) як межа м1ж процесом становления цившзацп та власне цивШзацшним розвитком "— присвячено всеб1чному розгляду процесу переходу вш тзньопервкних (передци-вшзацшних) суспшьств до власне ранньоцивипзашйних систем. Простежуються взаемопов'язаш принципов! зрушення в систем! економ1чного життя (новий р1вень оргатзаци праш та перерозподшу товар1в, зростання продуктивное^ пращ у сшьськогосподарськш сфер!, поява ремесла як галуз! економ!ки), суспитьних вшносин (становий подш суспшьства), оргатзацп влади (утвердження державних шетшупв), культури (виникнення писемност! для збер!гання принципово бшьшого, н!ж рашше, обсягу ¡нформаци) тошо.

Особлива увага придшяеться осмисленню феномена урбашзаци в систем! трансформаш! соцю-культурно! системи за умов переходу до цившзаш!. Ранне м!сто (в контекст! територ!ально-поселенсько! струюури певного ранньокласового або ранньодержавного сошального орган!зму) розглядаеться як зона зосередження всього нового, що зшр!зняе цивтзоване суспшьство вщ перв!сного, перш за все як центр пол!тично! влади та, вшповшно, концентрацц та перерозподигу додаткового продукту, який виступае матер!альною основою становления та функцюнування ранньомюького центру як такого. Окремо анал!зуються культурн! аспекти життя ранньом!ських центр1в, його функцп як найлотужшшого контейнера ! транслятора культурно!' шформацп.

П'я тий параграф друго! глави — "Вимд на племенний ргвень самооргатзаци як вузловий момент соцю-кулътурного розвитку людства на в!др1зку мгж неолтинною та моською револющями " — присвячено обгрунтуванню тези про те, шо саме виникнення племенних оргашв влади ! управлшня засвшчуе початок нового яккного етапу на шляху до цившзацп. Принципов! зрушення простежуються у систем! виробництвг та розподшу матер!алышх благ ! послуг (зародження форм мЬкобшинно! коопераш! ! розподшу прац!, формування редистрибутивних систем в межах племен-вождеств з владою-власшстю вожд!в на колективн! ресурси, яка поступово утверджуеться), сощальнш сфер! (утвердження нер!вност! М1Ж представниками р!зних род!в та !х лшшж!в з утворенням прошарку родо-племенно! аристократи), оргатзаци влади та управлшня (створення надродових м!жобшинних владних структур з спадкоемною владою !х л!дер!в), культур! (видшення спец!ал!зованих сошальних груп як носив 1 фактичних монопол1ст!в вищих знань — жершв тошо),

територ1ально-поселенськш структур! (видшення центрального поселения) та ш. ,,

Внаслщок цього робиться висновок про дошльшсть видшення в межах тзньоТ перв1сност1, або стада формування цивинзацп, двох яюсно вщмшних етатв, час1в родового та племенного ладу, при тому, шо за вама ознаками ¡, насамперед, за р!внем диференшаци ! штеграш! елементсв \ субсистем другий е принципово вишим.

У шостому параграф! д р у г о ! глави — "Осьовий час як доба системноТ трансформаци дошдустр1альних цив1Л1зацШ" — виршуеться проблема визначення найважлив!шого сошо-культурного зламу в !стори у межах власне ¡сторп цившзацп, вш утворення перших ранньоцив!л!зац!йних систем до початку формування всесв!тньо! макроцившзащйно! системи за умов Нового часу. Таким переламним моментом визнаеться вщкритий К. Ясперсом осьовий час, зкпст якого розкриваеться не лише, за традишею, в духовн!й, релтйно-фиюсофськш сфер!, а й вшносно век шших сфер людсько! життед!яльност!.

Доводиться, шо ясперс!вське тлумачення осьового часу вщдзеркалюе лише один, хоча й надзвичайно вагомий, аспект глобально'! трансформаци систем раншх цивиизашй у традиц!йн! сошо-культурш системи цившзашйних ойкумен середини I тис. до н. е. — друго! половини II тис., трансформаци, яка на Близькому Сход! розпочалася ще у першш половин! II тис. до н. е., але розгорталася тут дуже повшьно, внаслщок чого на середину I тис. до н. е. на р!вень вщповшних зрушень майже синхронно виходять вс! основн! цквшзашйн! репони Старого Свггу вщ Грецп до Китаю.

Зрушення осьового часу в сфер! духовно! культури полягали, перш за все, в уевщомленш самоцшносп та свободи окремо! людсько! особи. Таке уевщомлення було пшготовлене фундаментальними зрушеннями в ус!х !нших сферах життед!яльност!. В технолопчному вим!р1 воно вшповшало переходу до масового використання зал!зних знарядь праш, шо як!сно пшвишувало продуктивность прац! майже в уах галузях виробництва. В соц!ально-економ!чн!й сфер! це зб!галося з утвердженням приватновласницьких вщносин за умов, коли неподшьна влада-власн!сть ранньодержавного апарату втрачае свою самодостатшсть ! поруч з державним сектором лептим!зуеться приватний сектор, в межах якого й набувають певного розвитку товарно-ринков! вщносини, свшченням чого е початок грошового об!гу. Це призводить до порушення вщповшност! мЬк соц!альним, полггичним та майновим статусами шдивша ! до певно! м'фи розкртачуе його внутр1шню творчу актившеть. Цьому вшповшають принципов! зрушення у духовнш сфер! (виникнення фиюсофн та пророиьких релтй), л!тератур! (поява авторсько! л!рики), образотворчому

чистещ-Bi (¡ндивщу&мзашя портретного образу) тошо. 3 иього моменту подина усвщомлюе свою свободу, шо вихбиваеться в фундаментальних засадах виших рел1пй. Останш ж склапають щейно-шншсне пщгрунтя провшних цивипзашй ocTaHHix двох тисячолкь.

У сьомому параграф] д р у г о Т глав и — "JJepexid до ececeimHbol макроцивтзацшно1 системы в аспектi стадшного розулиння icmopiï людства " — обговорюються пшходи до з'ясування характеру цившзашйних зрушень у всесв!тньому масштаб!, внаслшок якнх утворюеться загальнолюдська макропивтзашйна система як функшональне планетарне uine i стають можливими таю явища, як КОЛОШЭЛЬНИЙ РОЗПОДШ CBÎTy, CBiTOBi ВШНИ, CBÎTOBe протистояння суспшьних систем у вигляд1 "холодно!" В1Йни" тощо. Не викликае сумшв1в той факт, шо вирнлальну роль у npoueci штетраци людства протягом друго! половини II тис. вицграла буржуазна цивш1зац1я Захшно! Свропи, шо створила систему шдустр1ального виробництва. Але утвердження капггалштичного ладу у найрозвинупших кражах Заходу (шо стало найважлившою передумовою тдустр1ал!зацп) ше не забезпечувало встановлення останшми реального пануваннянад великими цившзаи1ями Сходу i не обумовлювало утворення загальнодюдсько! макроцивтзацшно! системи. Lie стало можливим лише внаслшок здШсненого в Захщнш Сврот промислового перевороту, який пшняв каттшистичш краши i в економ1чному, i у вШськово-полшгчному вшношенш на недосяжну для народ!в Сходу височину, а вштак змусив ïx штегруватися у cbitobv систему, шо створювалася !мпер1алютичними крашами Заходу на умовах, як1 диктувалися остантми i для неевропейських кра!н були вкрай невипдними.

3 огляду на ui м!ркування робиться висновок про те, шо нашстотшшим у npoueci цившзашйно-св!тово! iHTerpauiï було саме утвердження шдустр1ального типу суспшьства на Захода, найважлившою передумовою чого стала перемога буржуазних вишосин. Але чому ие стало можливим саме в систем! Новоевропейсько! цившзаци? Чому саме вона впродовж кшькох останнк стол!ть очолюе св!товий цившзашйний процес? BianoBicm на ui запитання, залишаючися в межах суто стадшного розумшня icTopiï, неможливо. Це обумовлюе необхшшсть розглянути couio-культурний розвиток людства nia кутом зору його полшшйност! та цившзашйно! дискретност1.

Т-ретя глава — "Шляхи розвитку передних суспиьств та ранних иившзацш "— присвячена з'ясуванню витою в полиишйносп руху людсько! icTopiï у глибинах nepeicuocTi та простеженню розгортання иього проиесу на pieni перших иившзашй схщного та захшного титв.

У першому параграф! третьо! глави — "Шляхи розвитку ранньопервгсних сустльств" — анал1зуеться проблема полииншносп ¡стор11 людства до чаав неол1тично! революци. Даеться загальна характеристика ранньопервкних мисливсько-збиральницьки* суспшьств за археолопчними та етнограф1чнми даними та видтяються \ спешально анал1зуються три основних типи ранньопервкних соцю-культурннх систем, а саме: збирач1в вологих тропшв, мислившв та збирач1в субтрошчно-по.шрно! смути та колективних мислившв на стадних ссавшв прильодовиково! зони бврази шзнього плейстоцену.

Робиться висновок про те, що вщзначеш лши розвитку ранньопервкних суспшьств жорстко пов'язаш з вшповшними природно-юиматичними зонами 1 шо, вшповшно, про !х розвиток як такий мова може йти досить умовно, оскшьки його змктом е власне оптимальна адаптация до певних специф1чних умов довкиим, хоча досягнення у культуршй сфер1 (наприклад — палеолгачний печерний живопис) значно перевишують сам! лише потреби виживання вшповшних сошум1в. При цьому пшкреслюеться, що лише одна з лшШ розвитку ранньопервюного суспшьства, та, шо була повязана з достатньо шдивщуал1зованими мисливсько-збиральницькими сощумами, виводить людство на межу неолггично! революцц, тобто впритул пшводить до початку цивтзацшного процесу.

Другий параграф третьо! глави — "Полшнштстъ еволюцшного процесу на стадп неолтично! революци" — присвячено розгляду формування основних лшш розвитку людства, засади яких складаються саме за умов утвердження землеробсько-тваринницьких форм жяттедмльност! Маеться на уваз1, по-перше, розгалуження на переважно-землеробсыа та переважно-скотарсью сошуми ь по-друге, роздшення перших на суспшьства !ригашйного типу та суспшьства неполивного землеробства.

При цьому спешально розглядаються умови та законом1рност1 переходу людства вщ мисливства ! збиральництва до землеробства 1 скотарства 1 розв'язуеться проблема стввщношення ранньоземлеробсько-скотарських суспшьств та сошум1в виших рибалок та мислившв на морського зв1ра, яю за бшышстю параметров (р1вень осшост1, можливкть отримання регулярного надлишкового харчового продукту, демограф!чт показники, форми суспшьно! оргашзаш!, материально! та духовно! культури тошо) шяк не поступаються першим. Робиться висновок про те, шо, з огляду на останне, обидва типи неол^тичних суспшьств можуть розглядатися як стадшно р1вношнш. Але якщо спешал1зоваш рибалки та морсы-а мисливш демонструють найвиший р1вень можливого розвитку суспшьств привласнюючого господарства, на чому еволюшя останнього

трипиняеться, то ранш землероби 1 тваринники дають початок подальшоТ эеал1зацп цившзацшного процесу.

У третьому параграф! третьо! глави — "Сх1дна та гахгдна модел/ розвитку передцившзацшних сустлъств " — анал^зуються эсобливост! та можливосп розвитку тзньоперв^них сусшльств :котарсько'1 та землеробсько!' ор1енташй в ракурс! перспектив !'х виходу на ранньоцив!л!зац!йний р!вень. Обгрунтовуеться, шо за тих умов зростання продуктивное^ скотарства пов'язане з розвитком його вщпнних, а попм Г коч!вницьких форм, яю несумшш з урбашзащею та багатьма шшими ознаками ранньоцившзашйних сусшльств. Тому робиться висновок, шо сам! по соб1 спеи!ал!зовано-скотарськ! суспшьства не здатн! вийти на ранньоцившзашйний р1вень. Але за умов тюних взаемин з сусшшми вже сформованими цивиизашями вони можуть розвити власн! ранньодержавн!, здебшьшого мштаризоваш, органи влади ! управл!ння.

Шсля цього здшснюеться розгляд вже саме землеробських та землеробсько-скотарських передцившзацшних суспшьств. Акцентуеться увага на тому, шо одш з них розвивають власш сошально-економ!чш структури через розвиток оргатзашйно-редистрибутивних функц!й племенно'1 влади, шо здебшьшого пов'язано з необхщшетю оргашзаш! колективноУ праи! за умов розвитку ¿ригашйних систем. Вщтак значения окремого домогосподарства зменшуеться, що сприяе утвердженню деспотизму з боку носив владних повноважень, особливо пш час формування ранньодержавних структур. Тут бачимо формування сошоцентрично\' модел! розвитку людства, яку умовно можемо назвати ехшною. Саме вона продукуе виникнення перших цившзашй як у Старому Свт, так ! в Америш.

Захщна ж модель пов'язана з парцеляризащею сошально-економ!чного життя у зон! неполивного землеробства ¡, вшповшно, з утвердженням окремого домогосподарства як автономно!"! до певно! м!ри самодостатньо!" клиинки суспшьного житгя. Але до поширення зал!зних знарядь пращ така, умовно кажучи, антропоиентрична модель !снування не забезпечувала можливост! виробнйцтва додаткового продукту у кшькосп, достатн!й для формування ранньоцившзашйних систем. Отже, захщний шлях розвитку виводить на цивипзашйний р!вень п!зн!ше, н!ж ехшний, при тому, що цивипзаш"! ехшного типу безпосередньо впливають на трансформаци суспшьств, шо знаходяться на '¡х перифери.

Четвертий параграф третьо 1 глави — "Формування та основт шипи раннъоцивтзацшних систем Сходу" — присвячено конкретному розгляду умов та основних законом!рностей утворення цившзацш давньоехшного типу (до якого вщносяться ! цившзацп

доколумбово! Америки) 1 анал1зу тенденцш !х розвитку. Загальнок тенденшею визначаеться посилення в ранньокласових суспшьства> схшного типу авторитарно-бюрократичних тенденцш аж до початк} глобально! кризи остантх, яку не вел з них здатш подолати, трансформуючися в напрямку порушення самодостатност! феномен> державно! влади-власност! через допущения приватновласницьких вщносин п1д жорстким державним контролем.

Розглядаючи формування та розвиток раншх цившзашй схщногс типу можемо видишти ДВ1 основш модели Перша пов'язана з розвитком осередюв первинних у сво!х репонах цившзацш, шо (практично вс1) виникають за доби енеолггу — ранньо! бронзи (коли металев! знаряддя ше практично не використовуються у виробнич1й сфер!), тод! як друга — з цившзашями, створеними за умов розвинутого бронзового та ранньозал!зного вшв, здебшьшого на периферц вже ¡снуючих цившзацш, або на грунт! ранньоцившзащйно! системи,. шо була зруйнована при певшй учасп у цьому процес! шзньопервюних, варварських груп.

Випадки, коли формування ново! цившзаш! вшбуваеться внаслшок синтезу елеменпв попередньо!, шо загинула, та нашарованих на не! варварських, дають найширли спектри можливостей вибору того чи шшого подальшого шляху ! у вщповщност! з цим забезпечуе найсприятлив1ии умови для реал1заци феномешв осьового часу. ОстаннШ вщповшае доб1, що йде за перюдом кризи ранньоцившзацшних систем схшного типу та и подолання через докоршну трансформашю базових засад цившзащйних систем вщповшних репошв.

У п'ятому параграф! третьо! глави — "1стортне тдгрунтя цивгл^зацшного розвитку Заходу" — вщзначаеться, шо розходження захшного та схшного шлях!в розвитку землеробсько-скотарських суспшьств простежуеться принайми! з кшця неол!ту — початку енеол!ту. Але на вщмшу вщ схшного захшний шлях розвитку тривалий час не виводив на цившзашйний р!вень. А коли це вщбувалося (Кр!то-М!кенська цивш!зац!я) — то завдяки становлению оргашзашйних форм, принципово под!бних до близькосхщних, але адаптованих до мк:цевих умов. На вщмшу вщ таких пбридних, або синкретичних форм аутентично-захшний шлях розвитку визначався шдив!дуал!защею, так би мовити прогресуючою приватизашею життед1яльност! у вс!х основних сферах.

Робиться висновок про те, шо у межах захшного шляху розвитку можемо розр1зняти дв1 основш лшй, яга у конкретно-!сторичнш дшсност! були найскладн!шим чином взаемопов'язаними. Йдеться про античний та варварський захщноевропейський св!ти, синтез яких на пороз! Середнышччя призв!в до утворення Захшнохристиянсько! цившзаци.

Пщкреслюеться, що специфика кельтсько-германських сустльно-економ1чних структур визначала тенденцш до подальшо! !ндивщуал!заци захшноевропейського жиггя (пор1вняно з тим, шо мало м1сце на СходО не меншою, якшо не бшьшою М1рою, нок антично-давньохристиянська спадшина. Кр1м цього, обговорюеться питания про те, в яких репонах свпу могли б скластися (але так I не склалися) суспшьш структури, приниипово под!бш до тих, яи автор розглядае як вщповщш захщнш модели розвитку.

Глава четверта — "Зрушення осьового часу та соцю-кулътурт основы традицшних цивтзацш " — присвячена проблем! сгпввцшесення традицшних цивиизашй (тобто цившзашй, що розвивалися на грунт1 досягнень осьового часу до початку свп-ово! експанси катталктичного Заходу) з розглянутими у загальних рисах ранше схщною ! захшною л1н1ями сусп1льно-1сторично1 еволюца. В нш пщкреслюеться, шо конкретш цившзацц мають стввшноситися з остантми лише у тенденцц", осильки видшеш сошо-культурш модели е лише щеальними типами, яким конкретш ¡сторико-культурш реал И повшстю вщповщати не можуть, але через яю вони мають бути глибше осягнутими.

У першому параграф! четверто! глави — "Осьовий час / становления основ сходных / зах1дних цившзацшних структур. Феномен античностг" — проблема осьового часу розглядаеться на р1вш окремих цившзацшних осередюв. При цьому вшзначаеться, шо феномени осьового часу (як стадШно обумовленого, законом!рного явиша) найповнше ! найяскравше розкриваються саме там, де ми спостер1гаемо формування вторинних цивийзашйних структур на грунт! попередшх ранньо-цившзашйних структур при участ! варварських етноав. Це повшстю стосуеться вс!х п'яти, вщцлених свого часу К. Ясперсом, осередив реал!заш) явищ осьового часу: Егеши, Палестини, 1рану, 1няита Китаю. Катастроф!чн!сть власно! !сторй \ актуального бутгя пщсилюе елемент особисткного св!тосприйнятгя, шо !ндивщуал!зуе свщомкть людей та ставить и в!ч-на-в!ч перед кшцевими питаниями ! реал!ями буття. >

Пш цим кутом зору анал!зуеться проблема можливостей самореал!зацп творчих потенц!й особи у р!зних цившзацшних системах доби осьового часу ! робиться висновок про те, шо пор!вняно 31 схщними структурами античне сусп!льство надавало приниипово бшыш ! ширш! можливост! для самоствердження особистосл у сфер! зовшшнього, об'ективованого, суспшьно-економ!чного життя. Такий висновок обумовлюе необхщшсть спешального анал!зу сошо-культурних трансформашй, шо вщбулися в Егеш на меж! I—II тис. до н. е.! призвели до утворення давньогрецько! основи ушкально! Антично!" цившзашТ як цившзацп власне захщного типу. В цьому контекст! розкриваються так! особливост! антично!" думки,

як бшьший (пор1вняно з давньошдШською та давньокитайською фшософськими традициями) рацюнашзм та онтолопчний 1ндивщуал1зм.

Той стадШно визначений етап у розвитку до!ндустр1альних суспшьств, що характеризуется переходом вщ ранньокласових вщносин до так званих станово-класових або традишйних I визначаеться феноменом осьового часу, е оргашчно пов'язаним з виникненням феномену особи яктворчо! шдившуальност!, що усвшомлюе власну самоцштсть через вшчуття власно! юнцево! сопричетносп сакрально-трансцендентнШ першооснов1 буття. Це стае пщгрунтям св!тових рел!пй, що формуються на тл! щей осьового часу.

Але якщо за одних суспшьномсторичних умов (захщний шлях розвитку) бшьш-менш вшьна самореатзац1я значно! кшькост1 ОС16 була можливою як у ор1ентованих на зовтшнш свгг сферах д1яльност1 (пшприемництво, громадська актившсть тошо), так 1 через те, що М. Бердяев називав трансцендуванням, то при шших (схщний шлях розвитку) саморозкриття творчих потеншй людини могло здшснюватися саме в ракурс! антитези наявним реашям суспшьного буття, при яскраво виражених релтйно-мштичних ор!ентац!ях з кшцевою метою реашацй (як акгуал1заци) глибинного зв'язку шдивщуального духа з трансцен-дентним свповим Абсолютом у його персошфжовашй (Бог ¡удео-християнсько-мусульмансько! традицй") чи деперсошф1Кованш (Дао, Брахма, Шунья) формах. Те, як саме це реал1зовувалося, вщбивае специф1ку кожно! традишйно! цившзацшно! ойкумени. Дал1 розгляд окресленого кола питань здшснюеться стосовно окремих цившзацшних регютв: 1ндп, Китаю тошо.

Другий параграф четверто! глави — "1нЫя" — присвячено анал!зу умов формування специф[чних сошо-культурних засад 1ндшсько-Швденноазшсько! "цившзацШно! системи. Щдкрес-люеться значения того факту, що класична шдшська цившзашя формуеться на рушах давшшо! в цьому регюш Хараппсько! цившзаш! долини р. 1нд при синтез! культурних надбань П нащадив з прийшлими !з зони €вразшських стетв скотарськими племенами шдо-арпв. Анал!зуеться проблема стввщношення людини \ станово! (варново! поттм кастово!) системи у зв'язку ¿з спецификою традишйно! шдшсько! культури.

Трет1й параграф четверто! глави — "Китай" — аналопчним чином присвячено анал1зу генези базових засад Китайсько-Дапекосхщно! цившзацп, при формуванш яко!, як! у випадку з Античною Грешею та Давньою 1шаею (тими цившзашями, де вперше виникае фшософ1я), спостер1гаемо синтез спадшини попередньо! цившзацп (Шан-1нсько! долини р. Хуанхе) та варвар1в-загарбник!в (чжоусшв).

Розглядаеться проблема »¡соя людини в систем! традишйного китайського суспшьства з його державно-адмшктративним апаратом.

Четвертин параграф метверто! глави — "Близький та Середнш Cxid" — присвячено розгляду соцш-культурного проиесу в систем! цившзашй Схшносередземноморсько-Передньоазшського periony. Духовш зрушення доби осьового часу тут очолили давш eepei та давш ipaHui, яга дали ceixy nepuii пророцыи pe.nirii — ¡удаУзм та зороастризм этакими базовими шеями, як свобода вибору i моральна вщповшальшсть людини перед Богом як особою. Дал1 розглядаеться формування couio-культурно! системи Мусульмансъко! цившзацп та Micue в шй шдивша. Робиться висновок про те, шо традишйна couio-культурна система ¡сламу, яка не вносила дух станово! !золяци (як шду!стська кастова) i не протиставляла осв1чено1, причетно! до влади верстви населения всьому ¡ншому народу (як китайська конфущанська), сприяла максимальному-залученню до виконання громадських завдань енерги самих р1зних людей, водночас надаючи (у випиш суфизму) i можливють вести автономне духовне життя.

У п'ятому параграф! четверто! глави — "Формування основ та загальна характеристика Зах1днохристиянського та Сх1днохристиянського ceimie Середньов1чня" — розглядаеться проблема генезису двох споршнених, але далеко не шентичних за своши базовими штуш!ями християнських цившзашй. Особлива увага придшяеться р!зному розумшню М1сия особи у св1тобудов1 за латинсько-захшнохристиянською та грецько-схшнохристиянською традишями.

Пшкреслюеться, шо на вшмшу вш схшного християнства, захшно-християнська свшом!сть з меж1 Античного та Середньов1Ччя вшзначалася такими властивостями, як персоналютичний 1ндив'1дуал1зм, драматичний ¡сторизм, рашон&мзм (що передбачав i "¿ррашонадьну решту" — инпеве нерозумшня во.ш Бога), сприйняття емтрично! даноеп як повношнноГ реальности шо потеншйно вщкривало шлях до утилкаризму та прагматизму, незалежшсть церкви Bin CBiTCbKo'i влади, схильшсть мислити i оцшювати у юридично-правничих категортх тошо.

Дал! показуетЬся, як саме у бюргерському середовиип захшно-европейських середньов1чних MicT ui фундаментальш засади захшного св1тогляду розвиваються у спеииф1чн1 новоевропейсыа форми, шо незабаром виступають у двох вщмшних традиц1ях: романсько-ренесанснш та германсько-протестантсьюй.

П'ята глава — "Новоевропейська иившзащя та формування основ ececeimHboiмакроиивЫзацшно!системи " — присвячена осмисленню cbitoboro цивипзашйного проиесу друга половини тисяч0л!ття, шо минае. Bin визначався тим, шо Новоевропейська (незабаром трансформована у

Новоевропейсько-ГПвшчноамериканську або Швшчноатлантичну цившзашя, що релрезентуе захщний шлях розвитку, виходить н принципово вищий, пор!вняно з шшими цивипзашями, технолопчнш piseHb, що, при наявносп притаманних саме ш еконокпчних, сошальни та культурних властивостей, обумовило и провьану роль у свт. Навкол! Новоевропейсько! цившзаци формуеться структура CBiTOBoi макро цившзашйно! системи, яка у циюму складаеться на початок XX ст.

У першому параграф! п ' я т о ! т л а в и -"Зах1днохристиянський ceim Середнъов1ччя та його трансформация ; Новоевропейську цивШзацт" — з'ясовуються умови та мехашз)! формування соцю-культурних пщвалин цившзаци Заходу Нового часу Особлива увага придишеться осмисленню уникального, пор1вняно : шшими couio-культурними системами, значения вщносин власност!, як не лише виступають тут у своему чистому винши, а й у певном; вщношенш визначають структуру буржуазного суспшьства. 3 середин! XVI до кшця XVIII ст. у найрозвинупших крашах Заходу (Ншерланди Англш та и швшчноамерикансью колонн, Франция) власшсть, так 6v мовити, повстае проти абсолютистсько-бюрократично! влади i бере \ cBoi руки державний апарат. Цьому сощально-полп-ичному перевороту вщповшав промисловий переворот та трансокеанська колошальнг експанс!Я захьдних краш.

Другий параграф п'ято! глави — "Новоевропейсьш цившзащя та формування Макрохристиянського ceimy Нового часу" — присвячено дослщженню утворенню та подальшо! трансформащ; макроцившзашйно! системи християнських держав i народ1в у свгговом) масштаба Центром штеграцп стае Новоевропейсько-Швшчноамери-канський блок краш; як1 значно випередили в економ1чному та технолопчному вщношенш шшь Вш залучае до свое! ^макросистема Латиноамериканський та Схщноевропейсько-Свразшський репони, яю стають аграрно-сировинними додатками першого. Внаслщок цього створюеться макроцившзащйна система, яку умовно можемо називати Макрохристиянським cbItom. ;

При цьому тенденци розвитку сошально-економ1чних вщносин у провщних крашах Заходу та двох перифершних щодо нього репонах були у певному вщношенш протилежними. У першому випадку спостер1гаемо реал1защю принципу свободно! npaui, там як у другому — труд стае все менше вшьним i масовими виявляються так! форми експлуатаца, як кр1пацтво, планташйне рабство та пеонат, шо лише блокують i гальмують розвиток особистость Це поеднуеться з тим, шо як Схшноевропейсько-бвразШський, так i Латиноамериканський репони, не пройшовши гумашстично-реформацшно-просвггницького досв1цу персонал1заци

подин», не забезпечили со6\ необхшного пщгрунтя для розвитку 1Шпов1Дно до захщно! л1берально1 модел1 у XIX—XX ст.

Трет1й параграф п'ятоТ глави — "Новоевропейсью шцн та етнЫний процес з> Макрохристиянському св'тГ' — присвячено 1малпу загальних тенденшй етшчного розвитку в межах Макрохристиян-:ького свпу у Новий час. Як I у попередньому параграф!, зроблено шсновок про високу м1ру под1бносп таких тенденшй у Латиноамериканскому та Схшноевропейсько-£враз!йському репонах. Вони далеко на :швпадають з тим, як етшчний проиес — формування та розвиток -ювоевропейських наши — реаплзовувався в розвинугих крашах Заходу. Якшо в останньому випадку наци формувалися у в1дповшност1 до эозглянуто! рашше загальнотеоретично! схеми, тобто на основ! сталого :ошального оргашзму як сконсолшованоГ держави (Англгя, Франшя, Ншерланди), то навпъ в Центральшй та Швденнш €врош (Шмеччина, !тал!я), не кажучи вже про Схшну Европу та Латинську Америку, наци консолщувалися при виршальшй рол! суб'ективного, культурно-щеолопчного фактору, часто-густо всупереч наявним полггичним кордонам, системам економ1чних та полгсичних зв'язив,'Так! наци можна вважати остаточно сформованими лише ¡з здобуттям ними власних сошальних оргашзмзв у випиш незалежних держав. Пш цим кутом зору подаеться загальна характеристика тенденшй етн!чного розвитку також в крашах ЛатинськоУ Америки 1 Тротчно!' Африки.

У четвертому параграф! п'ятоУ глави — "Макрохристиянський свгт та традицшт цившзацП Сходу доби з ах ¡дно! колониально! експанси. Виникнення св'ипово! цивШзаишно! суперсистемы "— розглядаеться природа взаемин буржуазно-шдустр!ального Заходу з великими цившзацшними ойкуменами Сходу, як! втягувалися у св!тову надцившзашйну систему протягом XVIII—XIX ст. Внаслшок цього та за умов колониального пшкорення Африки до початку XX ст. всесвптш макроиившзаи!я в шлому склалася, маючи, так би мовити, трир!вневу структуру. И пануючим центром був Захшноевропейсько-Швшчно-американський свк, його ближню перифер!ю складали Схшно-европейсько-евразШський та Латиноамериканський репони, споршнен! з ним в релтйно-культурному вщношенш, та пшкорена Африка, а в!ддалену перифер!ю — традишйш цивиизаш! Сходу, як! опинилися у стаж глибокоУ кризи, продуктивний вихш з я ко; знайшла серед них лише Япон!я.

Ледве склавшись, така система вшразу продемонструвала свою хитасть. Розколотий на два блоки ворогуючих держав Захш втягнув людство у Першу свп-ову в!йну, з якою були повязан! революи!я ! прихш до влади в Росп бшьшовиыв, встановлення фашистських диктатур в {тали

та Шмеччиш, а вщтак \ Друга свш>ва вШна. перемога комушспв в Кита! протистояння систем у вигляш "холодно!' В1Йни" 1 подальший крах СРСР внаслшок чого св!т з б!полярного перетворився на полщентричний, ха; 1 при тимчасовш гегемона Заходу. В цьому контекст! цившзашйни. процес у XX ст. можна розглядати як пошуки людством форми сшвжитт у планетарному масштаб! за умов поступово! штеграцп рашш самодостаттх цившзашй у всесвпню макроцившзашйну систему. 1 межах останньо! цившзащйна щентичшсть не лише не зникае, а нав1т у певному вщношенш посилюеться.

У висновках зроблено пшсумки проведеного дослщження сформульовано основш напрямки подальшо! роботи у плат розробк! загально! концепцн цившзацшного розвитку людства.

Основы! положения дисертаци викладеш у таких публжащях

автора:

Монографи:

1. Павленко Ю. В. Раннеклассовые общества: генезис и пути разви тия. — К.: Наук, думка, 1989. — 289 с.

2. Павленко Ю. В. Передгстор!я давн!х рус^в у свйовому контекст!. -К.: Фешкс, 1994. — 400 с.

3. Зубарь В. М., Павленко Ю. В. Херсонес Таврический 1 распространение христианства на Руси. — К.: Наук, думка, 1988. — 206 с

4. Храмов Ю., Руда С., Павленко Ю., Кучмаренко В. Рання 1Стор1 Академп наук Украши. — К.: Манускрипт, 1993. — 248 с.

5. Павленко Ю. В., Храмов Ю. О. Украшська державшсть: 1917— 1919 рр. — К.: Манускрипт, 1995. — 262 с.

Стагп та роздиш у колективних монографиях ,

!

6. Павленко Ю. В. Пути становления раннеклассовых социальны: организмов (логико-методологический анализ проблемы)// Исследова ние социально-исторических проблем в археологии. — К.: Наук, думка 1987. - С. 72-85.

7. Павленко Ю. В. Зародження фиюсофп// Ф!лософська т; сощолопчна думка. — 1989. - № 11. - С. 54 - 65.

8. Павленко Ю. В. Теоретико-методолопчж основи вивчення ранньо класових суспшьств за археолопчними даними// Археолопя. — 1989. -№ 1. - С. 19-29.

9. Павленко Ю. В. Арнольд Джозеф Тойнби, К 100-летию со дня ождения// Юбилеи науки — 1989. — К.: Наук, думка, 1990. — С. 439— 59.

10. Павленко Ю. В. Шляхи розвитку перв1сного сусшльства// фхеолопя — 1990. — № 2. — С. 3—14.

11. Павленко Ю. В. Концепшя рабовласницько! формат!: иникнення, криза та сучасний стан// Археолога. — 1990. — № 4. — :. 125-136.

12. Павленко Ю. В. Классообразование: становление и модели развития раннеклассовых обществ// Архаическое общество: узловые фоблемы социологии развития. — М.: Рос, 1991. — С. 217—260.

13. Павленко Ю. В. Поховальний ритуал 1 проблеми дослшження 1акроетшчних спшьностей// Поховальний обряд давнього населения /кра!ни. - К.: НМКВО, 1991. - С. 5-18.

14. Павленко Ю. В. Рант етапи вторично! взаемодп суспшьства та фиродного середовиша//Еколопя 1 культура. — К.: Наук, думка, 991. - С. 72-94.

15. Павленко Ю. В. Стадии общественного развития и проблема >севого времени// Теоретические проблемы исторического исследова-шя. - К.: МОКПГИКС, 1992. - С. 4-13.

16. Павленко Ю. В. Классообразование у кочевников// Маргу-шновские чтения. — 1990. — М.: Наука, 1992. — С. 33—39.

17. Павленко Ю. В. На шляху до формування ранн1х цивинзашй на ^краМ та сум1жних геритор1ях// Теоретичш проблеми вггчизняно! ¡стори, сторюграфи та джерелознавства. — К.: Виша школа, 1993. — С. 3—32.

18. Павленко Ю. В. Человек и власть на Востоке // Феномен восточного деспотизма. — М.: Наука, 1993. — С. 26—61.

19. Павленко Ю. В. Суттсть та стад1альш типи мкьких центр1в юкатталктичних сустльств// Теор1я та практика археолопчних дослщжень — К.: Наук, думка, 1994. — С. 55—73. ^

20. Павленко Ю. В. Украша та сучасш цившзаци // Пол1;гична думка. - 1994. - № 3. - С. 72-73.

21. Павленко Ю. В. Полпична влада 1 власшсть // Посткомунютичний св1т. - К.: Пресс-рел13, 1994. - С. 13—14.

22. Павленко Ю. В. Схшла Европа, Украша та сучасш иивтзаии Ц Полгголопя посткомушзму. — К.: Полп\ думка, 1995. — С. 265—268.

23. Павленко Ю. В. Стадшна та полшншна природа цившзацшного процесу// Сучасшсть. — 1996. — № 5. — С. 117—125.

Тези доповщей 1 вистутв

24. Павленко Ю. В. О стадиальном соотношении этапов социально-экономического, этнического и духовного развития докапиталистических обществ Ц Духовная культура древнего населения Украины.— Тез. докл. - К.: 1989. - С. 33-35.

25. Павленко Ю. В. Типы исторического взаимодействия общества и природной среды // Экология и культура. Ч. II. — Тез. докл. — Луцк: 1989. - С. 41—44.

26. Павленко Ю. В. Историческая эволюция форм и функций организации общественной власти и управления // Организация и управление. — Тез. докл. — Ч. IV. — Минск: 1989. — С. 31—35.

27. Павленко Ю. В. Критерии периодизации исторического процесса // X всесоюзная конференция по логике, методологии и философии науки. Тез. докл. — Секц. 8—10. - Минск: 1990. — С. 121—122.

28. Павленко Ю. В. Формування та розвиток етшчних спшьностей // Етшчна свшомкть — нашональна культура. — Тез. допов. — К.: 1991. - С. 135-138.

29. Павленко Ю. В. Еколопчш аспекта пол1вар1антносп ¡сторичного розвитку дошдустр1альних суспшьств // Природа, людина, етнос. Ч. И. - Тез. допов,- Луцьк: 1992. - С. 16-18. . ■..•■ ■

30. Павленко Ю. В. Временной аспект проблемы освобождения — спасения в культурах осевого времени // Пространство и время в архаических культурах. — Матер, колокв. — М.: 1992. — С. 15—18.

31. Павленко Ю. В. Етшчний розвиток КтвськоТ Руси загальна схема // Осв1та 1 культура XI ст. Д1яльшсть Ярослава Мудрого \ сучасшсть. — Тез. допов. - К.: 1996. - С. 30-31.

Pavlenko U. V. Methodological foundation of the civilization process theory.

Dissertation to the degree of the Doctor of Science (philosophy) on the peciality 09.00.03 — social philosophy and philosophy of history.The Institue of Philosophy of the Ukraine National Akademy of Sciences, Kiev, 1996.

The main ideas of the dissertation are reflected in 31 scientific works. It is iroved that understanding of historical development of making pressuposes ynthesis of following paradigms: the stage paradigm, the multilinear para-ligm, the paradigm of civilization discretnesi. As main moments of the socio-:ultural process the following may by pointed out: the transition of the pro-luctive economics, the appearance of tribal bodies, the birth of civilization, ixis time and the global transformation of mankind during the last centuries. Two general ways of mankinds development are recognized — eastern and vestern. Partículas civilizations are considered in the context of correlations >etween stage characteristics and specification of the ways of development. Dne of them, namely Western civilization, was able to make a leap, followed >y esteblishing of macrocivilization system of modem mankind.

Павленко Ю. В. Методологические основания теории цивилиза-лионного процесса.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 — социальная философия и философия истории. Институт философии НАН Украины, Киев, 1996.

Главные положения диссертации отражены в 31 научной работе. Установлено, что осмысление исторического развития человечества предполагает синтез парадигм стадиальности, полилинейности и цивилизационной дискретности. В качестве узловых моментов социокультурного процесса определяются: переход к производящему хозяйству, появление племенных органов, возникновение цивилизации, осевое время и глобальная трансформация человечества последних столетий. Основными путями развития человечества признаются восточный и западный. В контексте соотношения стадиальных характеристик со спецификой путей развития рассматриваются отдельные цивилизации, одной из которых, Западной, удалось совершить скачок, приведший к образованию макроцивилизационной системы современного человечества.

Ключовг слова:

цившзац1я, стад1я розвитку, шлях розвитку, осьовий час, первкне суспшьство, традишйне суспшьство, 1ндустр1альне суспшьство.