автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.06
диссертация на тему: Мировоззренческие особенности перехода от язычества к христианству (на материалах Крыма и Украины)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Мировоззренческие особенности перехода от язычества к христианству (на материалах Крыма и Украины)"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ

РГБ Ой .

(¡01^ - Ка правах рукопису

ГЛУШАК Анатолій Степанович

СВІТОГЛЯДНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕХОДУ ВІД ЯЗИЧНИЦТВА ДО ХРИСТИЯНСТВА -(НА МАТЕРІАЛАХ КРИМ"'’ І УКРАЇНИ)

Спеціальність 09.00.06 - теорія і історія релігії, вільнодумства і атеїзму

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Київ -1994

Дисертацісю е рукопис

Робота виконана у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії Національної Академії наук

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор '

ЯРОЦЬКИЙ Петро Лаврентійович; доктор історичних наук, професор БРАЙЧЕВСЬКИЙ Михайло Юліанович; доктор філософських наук, професор КАЛІНІН Юрій Анатолійович

Ведуча організація - Національний університет “Києво-Могилян-ська Академія”

Захист відбудеться “ 2/ ” ОіОіїІоІО?» і 1994 р. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 01.25.02. в Інституті філософії НАН України (252001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії (252001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розіслано “ ХО ”<и^Иіі^?.УІ994'р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Ситни«енко Л.А.

з

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуал.ь н і сх-Ь тем а лосл і л ж с и к і. Незабаром людство відзначатиме 2000-ліття виникнення християнської релігії. Як і під час відзначення 1000-ліття запровадження християнства на Русі, зросло наукове і громадське зацікавлення як історичною фабулою події, так і тією роллю, що її відіграла християнська релігія > формуванні європейської цивілізації, слов’янської культури, ментальності християнізованих народів взагалі. Проведене нами дослідження по-своєму актуалізує н дає порівняльний аналіз чих двох знаменних подій в історії християнського світу. Е ньому проводиться значуща для сучасної громадської думки переоцінка існуючих донедавна у вітчизняній літературі суджень про роль християнства в духовних шуканнях народів, особливо в перехідні періоди їх історії. -

Сучасна епоха, характерною ознакою якої с злам старих стереотипів мислення і становлення нових духовних підвалин розвитку, гостро ставить проблему віднайдення духовних начал, з’ясування особливостей менталітету, своєрідності нашої історії і культури. Потреба філософського осмислення кризових явищ нинішнього духовного життя актуалізувала як предмет дослідження феномен зламу світоглядних парадигм. Хоча дослідження проводиться нами на 'сторичному матеріалі далеких за часом епох кризи язичницького світогляду й появи нового,християнського світобачення, дисергапт дійшов висновку,що світову історію взагалі характеризує наявність саме таких, переломних періодів у духовному процессі, які за свої ! характером багато в де чому збігаються й позначені певною спільністю ознак.

Подібний до нинішнього період краху ідеалів і народження нових життєвих орієнтацій з історично-ретроспективної точки зору людство вже перегинало неодноразово. Дослідження показало, що

А

І історії духовного ЧІ1ТТЯ наявний пульсуючий процес ЗМІНИ, свосріднс чергування епох домінування в суспільній свідомості то раціоналістичних, то ірраціоналістичних настанов. Так, процес занепаду античного світу й поява християнського світогляду можна розглядати ик крах такого . лособу життя, домінантою якого є апофеоз розсудливого сприйняття дійсності і життєвих ідеалів. Саме орієнтація на матеріальні блага земного існування та запереченні ірраціональних за своїм єством прагнень до ідеалів духовних шукань загубили греко-римський світ. Аналогічна ситуація в іещс новій формі повторюється в наш час. Орієнтація на крайнії раціоналізм, прагматизм, паніогізм у сучасному світі негативне позначилася на духовному житті суспільства. Тому зростанні ін. jpecy до ірраціональних, ’’¡стичних течій, яке спе ку християн ських істин. Як і тоді, в сучасному світі с остерігаються сппобі віднайти якусь синкретичну віру чи вчення, спроможні спрямуваті духовн-' шу .ання як конкре. лої особи, так і людства загалом. Том; дослідження перехідних моментів в історії людства за свосх функціональною значущістю ніколи не буває суто академічним Вивчення пер''дів зламу життєвих орієнтирів, чим завжди поз, і чені перехідні моменти історії, дао можливість глибше збагнути правильно оцінити природу сучасних кризових-явищ, визначит шляхи їх подолання. -

Наше суспільство нині з особливою гостротою відчуло себе не лиш часткою світової спільноти, а й окремим народом, який мас посіст належне й(,..іу місце в історії. Том проведений аналіз особливосте зміни язичницько світогляду християнським у слов’янському сс редоячщі є акту" тьним також з огляду на гостру потребу в самс усвідомленні українцями себе як нації. Важливо в цьому acnej показати, що прийняття Київською Руссю християнства буж і механ. :ним запозиченням його візантійського варіанту,

зумовленим історичною традицією й попередніми формами релігійності, своєрідним прочитанням його, щодз'* підставу розглядати українське християнство як специфічне культурно-історічне явище, яке по-свосму ввело український народ у християнський світ. Тому пізнання історії свосї духовності с одним із засобів само-утве^жен. ; та етноінтеграції украо Християнство слов'янському середовищі з'явилося як процес залишення конкретно-чуттєвого світу й переходу до абстпактнопо усвідомлення ... пізнання Єдиного. В сучасних процесах іукань духовних орієнтирів спостерігаються дві тенденції: втеча у язичницький конкретно-чуттєвий свіг і шукання духовного вдосконалення на шляху до Єдиного. Аналіз цих проблем актуалізує дослідження процесу зміни язичницьких вірувань на христи іські. '

Вивчаючи процес становлення християнства, досліджуючи заміну останнім язичницьких вірувань, донедавна зосереджував увагу лише на його соціальному підгрунті, не розглядаючи це як своєрідну світоглядну революцію. Тому на часі філософський аналіз особливостей того світоглядного перевороту, що його здійснило християнство в духовному житті багатьох народів, у тому числі й українського, наповнення загально-тео; етичних положень дослідження конкретно-історичним матеріалом. Введення в науковий вжиток релігієзнавства деяких новдіх історичних фактів появи християнства в античних містах Північного Причорномор’я і про* никнени його в середовище східних слов’ян дає можливість наповнити конкретним змістом певні з а га л ь н оф іл ософс ьк і роздуми про той революційний переворот, який відбувся у свідомості народів, ІДО були залучені до ареалу християнської культури.

Протягом століть під впливом православно-богословської історіографії утверджувалась думка про єдиний шлях поширення християнства на Русі - візантійський. А тим часом аналіз навіть літературних пам"яток періоду Київської Русі засвідчує, щоважли-

ким джерелом становлення християнства на наших землях була саме кирнло-мефодіївська традиція, від якої Українська православна церква запозичила, "■'крема, демократизм, відкритість, народність, неприйняття цезаропапізму тощо. Саме тому нині с актуальним дослідження можливих впливів на процес розвитку християнства в Україні різних тогочасних духовних центрів цісї релігії, а також шляхів її проникнення на наші землі.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Тема дисертаційного дослідження зумовила опрацювання широкого кола літературних джерел. Тематично ця література включає, по-перше, філософський аналіз феномена зміни світоглядних орієнтацій; по-друге - дослідження кризи античного світу в цілому та античної філософії зокрема; по-третс - вивчення процесу зародження й оформлення християнського світобачення; по-четверте - аналіз особливостей процесу загибелі античного і народження християнського світу в античних містах Північного Причорномор’я; по-п’яте -з’ясування особливостей кризових явищ в язичницькому світогляді слов’ян; по-шссте - вивчення проблеми появи та утвердження християнства на території України.

. Провідного ідесю, яка об’єднувала вивчення дисертантом досить різноманітного джерельного матеріалу, було з"ясування особливостей того світоглядного перевороту, який супроводжує, як правило, перехідні етапи людської історії. Тому в центрі уваги дисертанта перебував не аналіз того чи іншого періоду історії людства, а переважно її межові етапи, зокрема загибель язичницького і становлення християнського світу, занепад філософії античності і поява християн, акої теології. Цим пояснюється те, що численні літературні і філософські твори античного світу, а також наукові праці про античність вивчалиснами не під кутом з^ру аналізу досягнень античного світу, а світоглядних кризових процесів у ньому.

Розчленувати і пізнати - таким було завдання античної філософії, яке й спричинялося не лигте до втрати цілісності, а й живої душі світу і особи. Тому найцікавішими для нас були праці В.Ф.Асмуса, М.С.Кореліна, А.М.Чанишева, Є.М.Штаєрмана, о яких досліджується філософія стоїків, скептиків і епікурейців, представники якої довели до абсурду і показали у своїх творах неспроможність раціоналізму античного світу. Як заперечення античного раціоналізму, що прагне все пізнати, постає, згідно з працями дослідників А.К.Бичко,Д.В.Джохадзе, О.ФЛосєва, неоплатонізм і християнський ірраціоналізм

У радянський період при вивченні проблем виникнення християнства увага акцентувалася в основному на соціально-економічних підвалинах його появи та розвитку і практично ігнорувався той світоглядний переворот, що його здійснювало християнство у процесі свого поширення. У прац яяк Р. Ю. Біппер, Н. і. Галубцова, А. Доніні, Й. А. Кривельов, М. М. Кубланов, А. Б. Ранопич, і. С. Свенціцька, В. П. Оргіш, значна увага приділялася пошуку джерел християнських ідей, докладно вив1 їлося походження багатьох християнських догматів, зокрема єдинобожжя, Трійні, Вознесіння Господнього тощо. Простежувалися спадкоємні зв’язки з іншими дохристиянськими релігіями, доводилося, що практично всі християнські істини не є винаходом власне християнства, а певною мірою запозиченням з таких релігій, як іудаїзм, мітраїзм, культ Ісіди та ' Осірісатощо. Такий погляд на проблему, природно, виключав можливість іншого розв’язання питання.Залишалася невирішевою проблема сутності кризи античного світосприймання й визначення того принципово нового, що принесло з собою християнство, яке вдихнула нові сили в одряхлілий світ, котрий втратив орієнтири на майбутнє. Тому досліднику довелося переосмислити раніше на-, працьований матеріал і по-новому прочитати праці Отців Церкзн. Твори Марка Аврелія, Арнобія, Тертулліана, Августина Блаженно-

го, Василія Великого дали дисертанту найбільш цікавій матеріал з досліджуваних проблем, оскільки саме вони відобразили епоху кризи одних учень і появу нових. Найкориснішими для нас при аналізі світоглядного зламу, здійсненого християнством, були дослідження з проблем переходу від античного раціоналізму до .-оистиянського ірраціоналізму, які провели С.С.Аверінцев, А.К.Бичко, В.В.Бич-ков, В.С.Горський, В.М Лосьучй, Л.І.Шестов, Г.В.Флоровський.

У дисертаційному дослідженні крах античного світу аналізувався на матеріалі античних міс~ Північного Причорномор’я. При вивченні цих проблем ми послуговувалися науковими розвідками ОЛ.Берт’с-Делаг; .>да, В.Ф.Гайду..евича, В.ВЛатише-ва. О.Л. Якобсона, які зібрали вели'-ий -іатеріал, що й донині ще не став об”сктом серйозного аіалізу. Поява християнства в Тавриді вивчалася істориками та археологами (В.Ф.Мещеряков, В.М Зу-бар, С.П. Шестаков), але ще не стала предметом дослідження релігісзнавців.

Для оцінки причин кризи язичницького світогляду особливе значення мали для нас праці Б.О.Рибакова, М.В.Поповича М.О.Чмихова, Б.О.Лобсвика. Тут треба зазначити, щодослідникі української діаспори у вивченні цього процесу пішли дещо іншин шляхом. їх тлумачення язичництва та аналіз "нижчого" світ; слов’янських божеств (І.Огієнко, Я.Оріон, В.Шаян, Л.Силенко) ви явився для дисертанта надто цікавіш. •

Оскільки дослідження процесу запровадження християнства Київській Русі проводилося у нас в широкому обсязі переважно* нагоди відзначена.* тисячоліт я прийняття його Руссю, а до цьог йому лайже не .іриділялася увага, то автор користувався окрі ювілейних переважно працями до^. еволюційних вчених (Є.Є.Гол) бинський, М. '\Грушевсь",іі , М.Д.Приселков, О.О-Шахматов) * л лтш'чся переконаним, що вони й досі с найбільш фундаментальні

ми з цих питань. Сучасні дослідження М.Ю.Брайчег.ського, І ,У.5у-довппца, Д.С.Л:іхачова, М.С.дШ.І.Огіснка, Н.Д.Г^лонськоі-Васи-лснко, О.М Рапоіа, М.Чубатого, Я.Н.Щагюза посідають чільне місце в дослідженні названих проблем і дали дисертзнту додатковий матеріал для обгрунтування своєї точки зору на процес запровадженні. хрис. .янсткі н Київській Русі.

‘Ми послуговувалися також працями М.М.Закошча, Ю.А.Калініна. А.М.Колодного, ПЛ.Яроцького. і? лких погаються загальні принципи налізу історико-ролігійнного процесу, релігійного феномену взагалі.

Мета і язрппння лослілжєннгг - з’ясувати загальні закономірності зміни світоглядних парадигм людства в переломні періоди його історії і _. основі порівняльного аналізу, з одного боку, краху античного світу і формування християнського світобачення взагалі й в античних містах Піенічного Причорномор’я зокрема, а 5> другого - кризи язичництп" й утвердження християнства ь Київській Русі.

Для реалізації цієї мсти необхідно було вирішити такі завдання:

- переглянути існуючі уявлення про співвідношення ірраціоналізму та раціоналізму в духовному ;„ятті людства, з”ясувати їх роль як змінюваних домінант духовного життя:

- переосмислити думку, як о абсалютізуалла роль синтезу іудейського' •онотеїзму і еліністичної філософії у виникненні Хри-стиянськ го віровчення, і показати дійсне місце античного світобачення у процесі становленая християнства;

- розкрити особлигості поширенні: християнської релігії в античних містах Північного Причорномор’я;

- дослідити закономірності включення християнства в

світогляд давніх слов’ян, його взаємодію » цьому процесі З язичницькою традицією; '

- з’ясувати особливости ціннісних орієнтацій народу Київської Русі на християнську релігію і включення її на основі цих орієнтацій у систему свого світобачення і світоставлсння;

- визначити основні шляхи проникнення християнства в Київську Русь. Обгрунтувати думку про домінук 'у роль кирило-мефол/ 'вської традиції у поширенні і розвитку християнства в Ки всь.-діі Русі;

- гюзкрнти роль візантійської традиції при зміні я?ччницького

свіюбічення християнським в давньорусьській державі. ’

Теорстіїко-мстодологічна основа, метоли .дослідження і джерела, При вирішенні поставлених завдань дисертант спирався на сучасні досягнення філософської, богословської, коричної, архес логічної і релігіезнапчої науки. Автор змушений був критично ставитися до більшої частини наукових праць радянської доби, оскільки вони використовували заідеологізовану методологію і виключно соціально-економічний і класовий підхід до розгляду суспільно-духовних явищ. Більшу об’єктивність дослідженню придало звертання при роботі над дисертацією до праць дореволюційних авторів, атако ж вчених з української діаспори. Дисертант застосовував метод плюралістичного аналізу і конкретно-історичного порівняння й зіставлення епох, релігій і духовних явищ

Джерельну базу дослідження склали праці філософів період) занепаду античного світу, Отців Церкви і богословів часів форму вання християнства. При аналізі процесу поширення християнстві з античних містах Причорномор’я автор спирався на досягненії: сучасної історичної і археологічної науки, архівні матеріали аналізував лапід рні й агіографічні пам’ятки Криму. При аналіз процесу поширення християнства на Русі використовувалис літературні пам’ятки Давньої Русі, твори перших церковних діячіе дослідження дореволюційних і сучасних вчених з цих питань.

При написанні дисертації дослідник користуї лея метолами порівняльного аналізу, співвідношення історичного і логічного, аналізу і синтезу, абстрагування та ідеалізації.

На><<овз новизна дослідження. Переосмислення вітчизняним релігієзнавством проблеми м^ця релігії взагалі і християнства зокрема г. ''сторії людства, абсолютизація в недалекому минулому гри її виріи^нні ролі соціально-економічних чинників і "опіумних" функціональних оцінок релігії спонукали дисертанта розглянути процес Зі-іНИ рел .ій як світоглядне явище, подати нрозуміння суті того світоглядного перевороту, що його здійснило християнство в період свого поширення в гре^о-римському світі та в часи утвердження серед слов’янських народ .

Історико-філософський аналіз духовних шукань періоду становлення й поширення християнського вчення дав можливість ди-сер анту розглядати перехід від язичництва до християнства як таку зміну світоглядних домінант, що відображає у своєму змісті кризу ідеалівбуття, зорієнтованих на т нкретно-чутгєве сприйняття світу, як потребу переорієнтації світогл: них ідеаг:в від зовнішнього до внут| шнього, від матеріального до духовного. Особливості процесу появи християн'” ких ідей в іудейському світі (1 ст.) значною мірою відрізняються від процесу еволюції, поширення і сприйняття християнського вчення іншими народами. 0< ~анні взяли від витокового християнства принцип морального самовдоскона-' ленн*, індивідуалізувавши його, позбавивши національні: зорієнтованості, підпорядкування раціонального виключ-о матеріальним інтересам людк-.и.

Автором дисертації всебічно обгрунторлю ряд наукових пате жень лкі відзначаються дослід ицькою новизною:

- Традні ше розуміння пов’язує успіхи в духовном« вдосконаленні суспільства і особи виключно з їх раціональними

орієнтаціями, досягненнями "нусу", розуму. В цьому процесі ним практично не відводилося місця ірраціональному, яке розглядалося як щось таке, що стоїть нібито поза людською духовністю. На основі проведеною дослідження духовного життя людства автор приходить до висновку, що ного історія розгортасться як т,ергування змін епох пячуван.чя переважно розуму, раціонально-логічних побудов з егочгми панування переважно ьіри, ірраціональних прозрінь. иаііягкі). івіше ця зміна домінант духовного життя може бути про-стех.ена при аналізі к^аху античного і народження християнського світогляду.

- Прийняття християнського світобачення греко-римськнм

світом було не стільки продовженням, скільки запереченням топ. способу мислення і способу життя, що їх культивувала античність. У боротьбі за виокремлення людини з царства пі—роди антична філософія досягла таких успіхів, що створила досконалі за свосю логікою зразки раціоналізації зовнішнього і внутрішнього світу людини. Трагічним вінцем античного раціоналізму оали три школи життя: стоїцизм, епікуреїзм і скептицизм, які довели до абсурду античну логіку розсудливого сприйняття життя. Саме перетворення практичної розсудливості, зовнішнього благополуччя, тілесних радощів в сдино гідні людини орієнтири виключило духовний фактор з рушіїв суспільного процесу, що н призвело до краху античного світу. '

- Аналіз вперше введеного в обіг релігіезнавчої науки археологічного та історичного матеріалу античних міст Північного Причорномор’я свідчить, що характер сприйняття й поширення християнства залежиті насамперед від рівня розвитку попередніх релігійних систем, які існували на місцевому грунті. Гак високороз-винута ідея єдиного Бога і пов’язане з нею об’єднання мешканців Богпорського царства в численні релігійні громади - фіаси чи синоди

сприяло більш швидкому й повному сприйняттю лристиянсьхого віровчення і культу в Східному Криму. Саме тут знайдено найдавніші, датовані 304 роком, сліди вшанування хреста. ІЦо ж до , ..ерсонесу, з яким дослідники часто пов’язують поширення християнства на українських терен--то воно тут з’являється пізніше, ніж на Бг~порі, і спочатку не має організованих форм та широкого впливу та населення.

- Зміна язичницького світогляду християнським, як засвідчує аналіз Цоого процесу в давньоримському і давньослов’янському світах, має загальні закономірності. Проте конкретно-історичний контекст перебігу цього про"Єсу знаходить свій вияв у низці специфічних оригінальних ознак, існіший зв’язок народу Київської Русі з матір’ю-природою з огляду на особливості його господарської діяльності, постійна залежність від неї зумовили сприйняття християнства ним скоріше як основи морального життя, аніж картини світу, як засіб регулювання суспільних відносин, а не як фактор регламентації виробничої діяльності, "ут відбулося не відкидання, а християнізація тих культурних здобутків язичі .цтва, якіг ховно доросли до такого р ні я, щоб освоїти абстрактно-теоретичні досягнення християнського вчення.? '■асне на цій основі і сформувалося те двовірство, яке й понині є характерною рисою релігійності українців.

- Християнська релігія з прийняттям ії Руссю відіграла рать механізму переводу попередніх давніх місцевих культурних елементів у цивіїізаційний процес, стала засобом морального самовиявлення нашого народ/,^його культурної самореалізації. Своєрідність прочитання українством хрис гиянства полягає насаі.. -перс.; у тому, що воно зор; ітувало християнську релігію на

Інності цьс , світу, сприйг-’вшй її як регламентацію ••оральної сфери життя, цілорічної патронажності своєї господарчої діяльності, відкинувши ідею християнського аскетизму.

- Як засЕІдчус зміст літературних пам’яток України-Русі,зокрема праць іларіоиа Київського, Якова Мніха, славнозвісної "Повісті врем’яних літ", а також аналіз характерних особливостей християнства на Русі, домінуючою лінією ного поширення туч була не візантійська, а кирило-мефодіївська традиція, яка й постала гарантом незалежності церкви, її самобутньої слов’янської основи, допускаючи певну наступність при зламах релігійних систем. Особ-

християнізації Русі ни початковому етапі було звернення до істин первісного християнства, вшанування апостола Павла як борця за рівноправність народів і першовчитсля слов'ян, орієнтація на окремі а ріанські елементи в розумінні суті деяких християнських догматів, патріотизм, боротьба за незалежність, підкреслення ра "нових християн" (Іларіон Київський) у справі відстоюванн» істинних цінностей християнства.

- Візантійська традиція позначилася в кінцевому підсумку на організації церковного життя в Київської Русі, на формуванні тут власної культової системи і на розвитку духовної. ультури. Зразки візантійської культури переносяться на Русь не механічно, а по-новому переосмислюються нею (зокрема античний раціоналізм). Відзначимо однако, що зразки християнського раціоналізму недуже привертали до себе увагу "нових християн", їх більш приваблюють ірраціонально-аскетичні, містичні вчення, зокрема ісихазм.

‘ Давньорусьські книжники віддають прноритет ідеалам духовного й морального вдосконалення, учительній літературі. У світосприйманні відбувається переорієнтація на більшу турв-нутрішній, а не зовнішній світ. Все це с свідченням певної єдності духовних процесі" при зміні язичницького світобачення християнським, хоч етнічні особливості кожної із слов’янських культур і позначилися на них своєрідно.

Науково-теоретична і практична значущість де лідження визначається, в першу чергу, її новизною і сукупністю положень, які захищає автор. Його результати можуть бути використані лри гсе-I- .осмисленні сучасною релігієзнавчею наукою місця й ролі релігії в історії суспільства, ролі хри'~піянської релігії в європейській культурі в цілому й історії українського народу зокрема.

• Нау'ово-практична значущість роботи водночас полягас ще й у тому, що її матеріали, найважливіші положенья і висновки можуть сю._сти пе лу теоретико-методологічну базу для подальших філософських досліджень місця раціональних та ірраціональних течій в історії людства; ними можна буде скористалися при подальшому вивченні як античного сві , так і епохи появи християнства в переддень його двохтисячолітгя, чому сприяс, зокрема, введена в обіг релігіезнавчої науки деяких даних з історії появи християнства в К. йму; вони можуть бути використані для вивчення язичницького минулого слов’янських народів, а тзкож для філософського та релігіезнавчогоаналізутих сучасних г чіщ духовного життя, в яких спостерігається повернення до язичницькою світорозу'інля; наслідки досліджені можуть бути досить повно і активне впроваджені в навчальний процес вузів '■ои вивченні деяких тем у курсах з філософії, релігієзнавства, політології. Це допоможке студентам вузів глибше і грунтовніше осягнути процеси сучасного 'уховного житгя, краще пізнати історію духовних шукань людства взагалі і' українського народу зокрема.

Основлий зміст і вяснорки.дрсліл^нші.апроборзні ав. ,ром у видрукуваних монографях. Введение христианства на Руси: легенды, события, ^акты" (1988 р.), "История христианства в Крыму У кр; не" (1994 р.) і трьох заде' чнованих монографіях: "Появление : 'истианствг ’атерритории Украины'' (1993), "Отантичного рационализма к духовной аскезе” (1993), На зламі епох; світоглядні

, -оідуки язичництва християнства" (1994). Окремі,важшві аспекти дисертації апробовані автором у навчальних посібниках і науко-них статтях. Ряд найсуттєвіших теорсгико-методологічних положені, апробовано у виступах дисертант- на міжнародних, всесоюзних, зкнаукових і науко о-практнчних конференціях, зокрема, "Історія релігії в Україні" (Львів, 1992,1993), "Церква і національне відродження" (Київ, 1993), "Релігія і церква у національному відродженні Учргїгіи" (Полтава, 1992), "Українське православ'я: історія, особливості і сучасність"(Київ. 1992), "Раціонал че та ірраціональне в людині і суспільстві" (Севастополь, 1994)тд ік.

Структура шссртазії-зууовлена логікою дослідження, то випливає з його мсти й основних заїдань. Чрацч складається з вступу, 5 ^озділів, логіка розміщенг і яких відповідає вирішенню основних дослідницьких завдань, а також із зг :лючної частин** та бібліографії. .

У те{. лому розділі проводиться філософський аналіз світоглядного перевороту, який був здійснений християнством в античному греко-римському світі. Конкретизації загальних положень, сфорлг іьованих у першому розділі, присвячені друп.л і третій розділи, де аналіз продовжується на конкретно-історичному матеріаіі грецьких міст Північного Причорномор’я. У четвертому і п’ятому розділах досліджується той же процес кризи язичницького й утвердження християнського світогляду, але вже на матеріалах занепаду язичницького світобачення слов’ян і утвердження християнства в київській Русі. Провед шй аналіз дозволив виявити я*

. загальні, так і сгі$ іфічні риси переходу від язичництва до христи-янсг-ч у греко-г ’мському і слов ямському світах. .

' 1щ>дріш^еика.^а£дідкі.^0£.^!^шца відбувалося не лиши і формі кауконях публікаїг ” дисертанта, а “■ в ході навчад »о-просвК ,ицьхого процесу в Севастопольському приладобудівному

інституті. Так, матеріал дисертації включався в такі теми лекційного курсу з філософії як "Антична філософія”, "Філософія середніх віків", "Розвиток філософс'кої думки в Україні" та ін. ~ курсі релігієзнавства дисертаційний матеріал слугував при викладенні тем "Християнство, походження, кульг та віровчення", "Історія церкви в Україні "Запровадження християнства в Київс. .аі Русі" та ін. Дисертантом підготовлені навально-методичні Посібники і матеріали: " Методические указания к проблемно-аналитическим заданиям для экзамена по философии", Севастополь, 1989; "О спецификке воспитания студентов технического вуза// Интенсификация учебного процесса, Севастополь, 1986; "Методические указания по курс "История и теория религии и атеизма", Севастополь, 1980т цо. Доних війшли наслідки дослідницької роботи над проблемою. Консультаціями дослідника користувалися наукові співробітники Херсонеського історико-археологічного за-поыдника, керівники і богослови християнських общин м. Севастополя. Дисертант виступив відповідальним редактором колективної праці "Істрія релігій народів Криму" друці)

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, її акту альність і ступінь наукової розробленості, формулюються мета завдання дослідження, наукова новизна і положення, які автор виносить на захист, обгрунтовується науково-теоретична і практична значущість дисертаційного дослідження, показано результати його апробації.

У першому розділі - "Криза античного світу і Формування хо>.-

і, раиіоналізь - проводитьг загальнофілософський анг із краху ідеалів античного світу і появи християнського світогляду.

Падіння античного і поява християнського, світосприймання підбили певний підсумок в історії формування світоглядних підвалин життєдіяльності суспільства, зафіксувавши, що апробований античним суспільством спосіб життя та спосіб мислення не були життєстійкими. Християнство не с вг ’адково вдалим поєднанням духовних багатств античності, то потроху увібра. J в собс всі кращі здеоут и й досягнення попереднього духовного розвитку, як це тк■:;>.!дть деякі дослідни» і. Воно принесло з собою нове світобачення, гірини'«пово відмінне від античного.

Християнство не стільки продовжило традиції античності, скільки запропонувало діаметрально протилежні світоглядні й життєві орієнтири. За висловом Гегеля, християнська релігія ’ підж сла до найвищого, перетворила на свій ст те, що було зневажене ант' ’ним світом.

З усіх прагнень виявити тс головне, що відрізняє античний світогляд від християнского, найбільш плідним є, на нашу думку, зіставлення їх у біполярному аспекті категорій оаціо та ірраціо. Багато що стане зрезумілішим, якшо ми відзначимо, що домінуючим чинником античного життя та мислення була їх орієнтація на раціоналізм, тобто спроба пізнати світ за допомогою розсудково-логічних побудов. З іншого боку, вирішальний крок, зроблений з приходом християнства, був кроком відхилення від стежки раціоналізму в бік ірраціоналізму, тобто розчаруванням в можливостях розуму, неспроможності за його допомогою пізнати світ у логіці понять висунули на передній план такі аспекти духов-ногожиття, як віра, безпосереднє спостереженій., почуття, інтуїція містичне озоріння. Проте це не означає, що попереднії! дохристиян ,кий світ був украй раціональним, а християнство стало втілсніш виключно ірраціоналізму. Відбулося просто зміщення центру ваги акцентеш.ії від раціоналізму до ірраціоналізму. Античне суспільств

- це кульг розуму, а не віри, культ життя, а не смерті, культ тіла, а ке духу, культ державності, а не індивідуальності, культ зовнішнього, а не внутрішнього. Античне суспільство жил і';ннос",ми видимого, чуттєвого,реального, природного світу. Уявлення про надприродне хоча й існували, але не посідали центрального місця. Античне суспіль.і’во сповідувало культ життя й мало цікавилося проблемами смерті. Звідси вся систем2на реалії цього світу, що є принципово відмінним від основної ідеї християнства, яке вважало "цей світ земного життя лише передднсм життя вічного". Ця глобальна переорієнтація з культу жигтя на культ смерті, а точніше безсмертя, перевернула все жит і як суспільства загалом, так і конкретного індивіда.

З появою христиане ла відбувається постійна зміна орієнтацій щодо всіх життєво важливих цінностей. Античне суспільство прагнуло жити радощами зовнішнього світу, стазлячи матеріальне бла-гополучча, здоров’я, блзго громади над усе. Тепер культ матеріального благополуччя замінюється культом духовного самовдосконалення, яке розглядається як єдиний шлях удосконалення світу загалом. Важливим наслідком поширення християнських іде.і стало також відкриття внутрішнього світу людини, вл^-ного "Я". Християнство відхилило перед людиною завісу її таємниці, її внутрішнього світу, прагнучи водночас допомогти їй навести порядок у хаосі ірр' чіонально-чуттєвої безмежності. Саме з цього часу культ пере-жив?"ня, страждання та співчуття прийшов на зміну розсудливому

N

культу радощів, зовнішнього благополуччя, побоюванню страждань.

Якщо ант -чне суспільство прагнуло будувати життя на засадах розумності, підтверджуючи свої постулати та,цінності доказами розсудливості, користі для спільноти, то християнство з и.рших кроків проголошує, що не ро-/м, а вір' і домінуючим СЗІ'. глядним принципом. Обравши єдиного помічника - розум, розсудок, людство

не досягло бажаних результатів і змушене було звернутися по допомогу до віри. ^ .

Прете всі ні прориви до сфери інобуття відбулися не раптово й не відразу. Так, ідея примату індивідуального над колективним зріла на протязі ба гатьох століть. Першим найвиразніше її виолоыш Сокраї.

проголосив ганебну для свого часу ідею самоцінності індивіда й тим с,'<мим протиставив себе полісній, колективній ідеології свссї епоо;. Сократ на довгі століття визначив напрямок одальшоїо розьчтку свропепської думки: осягнути життя логікою, силою духу вдосконалювати життя, осмислити, за допомогою розуму, узагальнити, систематизувати й звести до логічних схем хаос безмежного ьсесвіту. Вважаючи розум, свідоме осмислення тиним критеріс:.. істинності, ^окраг назначив раціоналізм як вартісний спосіб європейського сприймання життя та світу в цілому.

. Подальший розвиток грецької філософії, поряд з незвичайним зльотом людської думки, інтелекту, розуму, які допомогли людині осягнути світ і себе в ньому, породив свос заперечення. Раціоналістичне роздвоєння, поділ світу на складові - світ ідей і світ речей, світ розуму і світ чуття, світ духу і тіла - породжувало кризові трагічні потяги назад до природи, досдності, до гармонії. Докорінна переоцінка християнством житгевих засад мала на меті обмежити зазіхання розсудку і за допомогою віри пізнати світ у його цілісності.

Одним з підсумків су спільного розвитку античності е гала поява трьох шкіл життя - стоїцизму, епікуреїзму та скептицизму. Незва-жкгаї на живучість цих шкіл, вони не спромоглися виконати свос основне завдання - навчити людей, як погрібно >;ити.

В епоху клас». п;ої Греції, коли людина губилася в зовнішньому світі, філософія мало заіімалася проблемами її самовідчуття. Людина як самоціннісна величина лише поступово починає вимагати до

гч л

Л1

себе уьаги і вже у стоїцизмі, епікуреїзмі та скептицизмі проблем» індивіда стають основними. Проблеми світобудови, всесчіту, космосу відходять на другий план, а вн_ рішнє самовідчуття людіп; > ^ообле'*и життя, смерті та безсмертя набувають характеру основних. Ці школи затурбовані тим, щоб допомогти людині знайти правильний шлях у житті. Ві. .ід, який вони знаходять, попри їх зовнішні розбіжності, однаковий, для всіх - це втеча від зовнішніх виявів життя у внутрішній світ пласкої душі. Кожна із цих шкіл саме за допомогою розуму пропонує свій шлях досягнення внутрішнього заспокоєння. Підпорядкував розумові все єство людини-ось вихід, що його пропонує філософська думка періоду закладу античності.

Донедавна, услід за Ф. 1 .ігельсом, який назвав Сенеку "дядьком християнства”, ми і укали подібності, спадкоємні зв’язки між стоїцизмом та християнством. Але формування християнських істин багато в чому йшло від протилежного. Холодному, розсудли-. вому мудрецю-стоїку, який прагнув уникати страждань, християнство протиставило культ стражд іня, співчуття та слізноїлюбові до Бога й ближнього. Християнство зросло на уроках філософі в-мудреців. але відкинуло їх раціоналізм,підтримавши ірраціональні слабкості лк'їської душі. Таким чином, віра у всемогутність та всесилля розуму вперше була піл-рвана, визрів бунт проти гозуму, який дістав найповніше втілення у вченні Тертулліана.

Неоплатонізм, неопіфагореїзм, гностицизм та зрештою й хри-стия-ство - це ті течії, які сприйняли нові тенденції духовного розвитку й спробували реалізувати їх.

Неопла-. нізм запозичив у Платона такі категорії, як "єдугіс", "розум", "дув"'"; проте якщо у Платона вони ще не вирвані з речового світу й осягаються розумом, то ту г рони повністю протиставляються як духовне - матеріальному, як світ божественний, де <она-лий, благий - світові нижчо.-у, тваре му, плотському, ¿чоБОму. Світ не лише поділяється на духовне і’ тілесне, ідеальне і ма-

теріальне, але й констатується наявність вищого, божественного світу, я киї; не може бути осмислений у термінах нижчого, земного. Духовне, божественне, " Єдине " є невимовним :і неззодимим до нижчого світу, який осягається розумом.

Так відбувається не лише поділ на два світи - духовниіі і матеріальний, апе й робиться висновок про те, що р іум не здатний пізнпт-.: найголойніше-першопричину, Єдине, Бога, що він слабкий та уїуі ¡лий у сфері духу, у сфеоі надприродного та надрозумного. 1 це ІІогіі’. і.віторозуміння відкриває нову систему катег'пій, в якій аоміпумть інші вартості.

Перша, що кидається у вічі у творіннях отців церкви, і особливо у "Сповіді” Августина Блаженного, - це захоплення та благоговіння перед Богом. Вперше в літературній та філософе* 'ій думці предме том аналізу стають власні переживання, внутрішнє споглядання, що поклало початок екзистенціальному самоаналізу.

. Августин свідомо покидав античне минуле задля нового світу середньовіччя. Він на собі відчув недостатність об’єктивного аналізу, земного успіху, пошуку наукової істини й зазнав блаженного спокою пізнання істини лише у вірі. Впродовж наступного тисячоліття срадньовічний світ живився його цілісною, досить досконалою системою доки універсалізм Августина не перестав надихати. його милування даром віри відобразило основну домінанту нової епохи. Раціональне сприйняття життя відійшло на другий план. На зміну прийшли як повне заперечення античної ученості, знання, розуму й оспівування "святої простоти" та "освіченого неуцтва", як у Григорія Великого, гак і спроби примирення віри і розуму у таких християнських мислителів, як Климент Олександрійський.

У другому розділі - "Пошук нових світоглядних орієнтацій в

соціально-економічного і духовного життя грецьких колоній Криму аналізується процес занепаду античного світогляду. Грецькі міста -колонії Криму з’являються на півні' гому березі Чорного моря в столітт; до нашої ери. Як частка античного світу вони пройшли разом з ним усі періоди його розвитку - становлення, розквіту, занепад. Грецьні колонії К(. му також пережили падіння старого світу .. безпосередньо брали участь у створенні нового, християнського. Ісіорія духовного життя античних міст Причорномор’я дає змогу простежити зародження християнських істин, які приходили на зміну скомпрометованим реалам античності. Більш тою, грецький поліс західного Криму - Херсонес тз міста-чоловії східного Криму, які складали Боспор >ке царство, пройшли двома різними шляхами осягання хрис іянської істини. Якщо у східному Криму ми спостерігаємо жадібне шукання цих нових істин і більш ранню появу християнства, то Херсонес с прикладом тривалого існування античного укладу життя й запізнілої появи християнства.

На прикладі Херсонесу ми мож емо спостерігатид итинс гяо люд -ської цивілізації, життєдіяльність античного світу, коли людство ще жило ілюзіями загального одушевлення й розумності навколишнього еередови’ча. Люди тієї доби вважали, що пол'г є найрозумнішою побудовою людської спільноти. Кожен громадянин полісу “'ЛЬНИЙ та рівноправний. Керує цим світом сукупний розум народу - громадська зібрання. Кожний вільний громадянин зобов’язани.. віддавати перебігу справам громадським перед особистими, але разом з тим повинен якнайкраще дбати про рівновагу власного тііа і духу. Маючи свою мо ту, календар, діалект, кожний поліс мав і своїх богів-покровителів та героїв. Людина античного суспільства прагнула увічнити своє існування за допомогою добрих справ на користь громади й досягти честі бути *.икарбупаиим у камені. Герої: ція -ілка нагорода чекала громад лина за <“ лго добрі діла; це Є ю позда-яння земне, людське, а не Боже, як згодом у християнстві.

Така полісна структура античного суспільства з відповідною ідеологією, вірогідно, довше, ніж в інших грецьких містах, існувала у Херсонесі. Тому олімпійські боги панували тут дещо довше, принаймні ще у перші гри-чотири століття нашої ери. Разом з тим не ножна не відзначити зароджена тут ног х явищ у духовному житті. Спостерігається занепад офіційних культів таких лгів, як Геракл та Аїюл '¡он, зростає кількість приватних культів, зв’язаних з уша-»У'і2к;иім нових божеств- Юпітера Кращого Найвищого, фріїгіі'їсї.хо-фракийсь^ого Сабазія, ототожненого з Діс хом, абстрактного безіменного Бога Найвищого, Немесіди, Мітри, Кібели та Ісіди. Поява нових культів свідчить про зміщення акцентів життєвих прагненнь людей, що виявлялося як в усвідомленні своєї спорідненості із зовнішнім світом, так і в обмеж -ші своїх зв’язків більш вузьки • колом сім’ї, невеликоїобщини, гуртом однодумців за ознакою вшанування того чи іншого нового божества. Криза полісної, як і загаломантнчної, ідеологіїпоставала поступово і знайшла відображення у розпад 2 Проблеми античного світу були більш характерні для Херсонесу, як типово грецького полісу. Боспорське ж царсгпо від самого виникнення хвилювали проблеми державотворення. На відміну від Херсонесу, який довше інших зберігав полісну структуру, Боспор втратив її ще за часів свого виникнення. Внаслідок початкової відкритості зовнішньому світові, полісна замкнута ідеологія патріархальної, "національної" або общинної єдності тут не могла панувати надто довго. І ккшо в Херсонесі мі« спостерігаємо тривале існування античного способу життя, то для Боспорського царства спочатку були головними проблеми поліетнічних держав.

Тому не випадково потяг до єдинобожжя спостерігається на Боспорі значно раніше, ніж у Херсонесі, оскільки об’єднання різних племен в єдину державу з сильною верховною чладою потребувало

і єдиної ідеології. Життя показало, що для цієї мети більше, аніж культ імператорів, підходив культе того абстрактною верховного божества, який освячував би ідею єдиновладдя. К4 ім того, більша відкритість зовнішньому світу, широкі торговельні чв’язки, зокрема з Малою Азіою, полістнічність населення, що усуває національно-релігійну обмеженість, сприяли більш швидкому проникненню й засвоєнню в Ьоспопі космополітичних і моральних ідей християнства.

У ІП столітті в ма; азійських та північнопоктійських містах, особливо і Боспорі, поширюється принципово '<ова ідея - ідея єдиного безіменного верховного божества. У написах з’являються посвяти просто Богу. Образ універсального, абстрактного, таємничого божества, якому адресувалися кращі мрч, сподівання та надії, поступово привертав до себе увагу людей. Але буденній свідомості такі абстрактні ідеї промовляють занадто мало. Тому в деяких написах зустрічаються посвяти "Богу Справедливому", "Богу Заступнику", "Богу Найвищому", "Богу, що прислухається".

Таким чином, весь греко-римський світ шукав універсальні образи Бога-Отця як творця й упорядника всесвіту, Бсга-Сина як рятівника та заступника і образ Богоматері як покровительки. Бог мав бути справедливим, всемогутнім, слухаючим і співчутливим, близьким, щоб можно було повідати йому свої біди, але й досить далеким, абстрактним, щоб в його образі міг втілюватися вищий ідеал духовності. Він повинен бути незбагненним, Богом-духом, Богом-універсумом, який втілював би невимовні в поняттях раціонального світу споконвічні шукання духовності, вищої чистоти, моральності вимоги, коли залишило прерогативу "незбагненності" за Богом-Отцем і Богом-Духом. Відобразивши тим самим загальнолюдські прагнення, воно зберегло собі життя на довгі століття. Конкретизуючи образ куса Христа та Богоматері, християнство вабило потребу широких верств населення в Богові-заступ-

і.лку.'Це зробто християнське віровчення загальнодоступним, сприяло його швидкому поширенню і внесло момент раціоналізації в ірраціональну сферу. Такими були деякі ідейні шукання, що хвилювали думи людей епохи формування -ристиянської релігії.

духовний пошук уь.герсальної ідеї єдиного Ьога, поза сумнівом, мав під собою соціально-економічній грунт, що досить добре досліджено при аналізі соціально-економічних коренів релігії. Однак світогл? ні процеси не завжди можна розглядати як похідні від матеріальшшх чинників; вони мають свої закономірнос’ розвитку й функціонування. Процес духовного освоєння світу потребу вав уніфікації образів і категоріального аг фату, за допомого« якого людина осмислює світ. Світ іде тьних обр.зів мас відносн; самостійність, незалежніш лід матеріального світу, проте мусит пристосовуватися до рівня духовного розви су евуутвори духовне культури мусять трансформуватися на рівні буденної свідомост Так стылое.« і з ідеею абстрактного бога первісного християнства.! часи подальшого розвитку вона насичується конкретним змістог-Єдиний Бог набуває триєдності, стає поєднанням трьох іпостасеї Це був зага ьнолюдський шлях до усвідомлення будеш « свідомістю ідеї загального, Єдиного, Бога, спроба осмислити едніа у різноманітті.

- аналізується процес появи нових ідей, які пізніше були оформле християнством, а також утвердження християнської церкви в Кр му.

ідеї монотек. .у,братерства, рівності перед Богом беитежи. уми тюдей еп :и виникнення християнства. Практично в у< містах Босгорського царства - Іантикапеї, Танаїсі, Мірме. Горгіппії, <Г нагори, Кім> рику та Ілураті знайдені стелі ! свідчадьпро діяльність у цих містах релігійних товариств - сишм

Боспсрські громади були "середнім прошарком", що відбивав настрої тієї більшості населення Римської імперії, яке шукало нових ідеалів, нових кадій, правильно вгадуючи найбільш прийнятні для всіх віяння. Саме наних перевірялася життєстійкість тих чи інших ідей численних релігійних течій, які бентежили епоху зародження християнства.

Скобли»./ зацікавленість дослідника викликали .і синоди, члени яких називали себе братами. "Прийомні орати, які ушановують Бога Найвищого", безсумнівно, були попередниками братів у Христі. Рсіігійнігром;.. ,и досить широко розповсюджуються на Бес-порі, що свідчить про бурхливий духовні шукання, притаманні добі народження християнства.

У 1898 році в Керчі, в районі, де було чідкрито численні каг.кси членів синодів, буї. знайдений надгробок, який виявився найдавнішим датованим християнським пам’ятником Боспору. Ка прямокутній плиті вибитий хрест з розширеними кінцями, над ні», напис, який починається із хрестаг'Тут покоїться свтропій. 601 р.". У перекладі з боспорськсго літочислення це 304 рік від Різдва Христового.

Ця знахідка унікальна й цікава не тільки тим, що є найдавнішою датованою християнською пам’яткою Боспору та Криму. Це, певно, одна з найранніших датованих християнських пам’яток на території нашої країни, а можливо й у всьому християнському світі, яка за іідчує факт поклоніння християн хресту. Проте вона й досі залишається невідомою. Найпоширенішим є твердження, згідно з яким поклоніння хресту почалося лише з другої половини

IV століття.

Якщо історія Боспорсьхого царстьа дас нам зразок того, як саме з’явилися й формувалися християнські ідеї, то історія християнства у Херсонесі невіддільна від церковної історії, від історії перетворення христ 'янства в державну релігію Римської імперії. Навіть перші

'домості про Херсон ьких християн ми знаходимо не в поховаь-.ях членів релігійних громад, як то було на Боспорі, а в . ,ерковних джерелах, житіях святих і мучеників.

Давня церковна традиція шукала джерела християнства у Криму й у Київській Русі не іг Боспорі, а в Херсонесі. Тут . .и можсмс згадати про Андрія Перзозвапого, святого Климента, сім херсонських свяшенномучеників, яких і досі вшанонус православна церква Поясу християнства в Херсонесі слід датувати кінцем IV - пер шнм деситиріччам V століття. Широка християнізація наспсна: Херсонесу почалася тільки в VI -VII століттях і була пов’язана ú тивним запровадженням християнства візантійськимі імператорами. Позиції християнства особливо зм’ нюються в Кри м., у VIII-IX століттях. Зовнішнім поштовхом до цього стала хвил чернечої еміграції, яка охопила півострів у VTTI- першій половині І! століття. Монахи-ікокошаиугальники буквально розсипали мере жу мої ст. .зів та церков пс сій південно-західній гряді Кримськії гір. '

Херсонес crac одним з найважливіших центрів християнства Тавриді- На початок X століття в Криму існувало п’яті, спар- :і Херсонська, Боспорська, Готська, Сугдейська і Фулльсь'<а. Про-відомості про ці спархії с фрагментарними, а історично-часові просторові ме4'Л їх - надто умовними. ■

Аналіз процесів поярн й поширення християнства в містах а тичного Причоркомор"« дас новий фактичний матеріал, u ілюструє і ладні світогляд >іі пре ;си епохи формування христия ської релігії. Дос' іжєшііх показує, що духовні шукання були вл спів' не лише р^ючанітнім релігійним і філософським течіям, г ' тривали на ріккі буденноїсвідомскті. Ci te широкі верстви насел НЯ Римської імперії були захоплені процесом пошуку нг>4]

світоглядних ориєнтирЇЕ, тому формування ХрИСТИЯНчзКИХ істин своєрідно відбило й духовні шукаинч ЄПОХИ.

У четвертому розділі - "Криія схілчсслог'^нск'огп язичництва та особливості ггітоглялчих шукань Давньої Русі" - проводиться аналіз складного і ще недосить вивченого феномена дохристиянських вірувань слояян, аналізується зміст тісї кризи світоглядних і життєвих о^.ентацій, які й спричинилися до гіршії, .гтя християнства не лише як світоглядної, а й як життєвої орієнтації суспільства.

Давньорусьське суспільство кінця X столітні пережило величезне потрясіння. п<' ли на шлях заміни віри своїх батьків на християнську віру. Проте уявлення про язичницьке минуле нашого народу часто обмежені лише уривчастими повідомленнями про пантеон слов’янських богів. При цьому ми навіть не усвідомлюємо, що часто в буденному ...итті поводимося майже так, як наші далекі предки. •

Необхідно, однак, зазначити, що язичницький світогляд щ. певному етапі перестав задовольняти потреби розвитку держави. І Іе була, як зазначає М.В.Попович, своєрідна криза язичництва.

Язичницький світогляд мав срої характерні особливості. Насамперед він обіцяв людям і в потойбічному світі те ж саме місце, яке вони займали в реальному (рабі в загробне ¿у житті буде рабом). Язичник бук переконаний, іцо краще смерть, аніж рабство. Язичництво не сприяло збереженню матеріальних цінностей і їх накопиченню, оск; ьки значна частка майна спалювалася під .час поховального Зряду. Такі уявлення про життя і смсрть, без сумнівно, відповідали суспільству зійськової демократії, але не сприяли подальшому розвитку держави, становленню феодальних відносин. Невідповідність ідейних настанов матеріальним потребам розвитку суспільства вимагала якогось розв’язання. Християнство же не ли-

зо

і ; вчило без страху; витися на злидні й страждання цього світу, а і) гарантувало царство небесне за знегоді: земного життя.

Язичницькі вірування нашого народу пройшли певні етапи роз-Битку. Розвиток язичницького світогляду відбувався в напрямку певної уніфікації та систе ітизації образів навколишнього світу, формування уявлень про наявність духів-покрсвителів пезних сфє£ світобудови або життєдіяльності. Саме ці найдавніші вірування нашого народу іг'явнлися найСнльш живучими. Якщо світ Перука .гіелеса, Сварога вже загубився в глибинах століть або буї замінений універсаліями християнства,то світдрібних добрих і зли: с..і, духів-покровителів живе в народі й донині, навіть розвиваєтьс: в сучасному світі внаслідок відродженая того, а раніше звалос: марновірством.

Особливість слов’янського язичництва г влягає не тільки у спе цифіці його пантеону, а й у характерних анімістичних поглядам зпдно' як. .ли весь ііавкол* лій світ одушевлявся, в кожному йог кутку оселялося "шось" зле чи добре, яке подеколи навіть не мал едино/назви. '

Гісрйісна • 7ИТІСТ!> людини з природою не вирізняла її з без.- ■> оцих розлитих у ній добрих і злих сил. Людина спочатку не вловлк вала безпосереднього зв’язку між працею і результатом праці. Лий подальший розвиток суспільної практики вивів людину з безпоо редньої залежності під сил природи і протиставив її природі, світоглядному плані це виявлялося у формуванні міфологічної ка тини світу, а в подальшому - в ун ¡>ікаиії та систематизації прнро них і суспільних с л, за допомогою чого й відбувається їх освоєні Й пці^орядкуг.'.і' ія.

Напочатку кожна конкретна поле, ліс були касел

чісленними лпібними іст ' гз**и-богами, і людина почувалася за ною в І них. Лише згодом, у процесі духовного розвитку, зумовл

ного вдосконаленням і успіхами господарчої діяльності, людина підпорядковує собі сили, які рчніше панували над нею. У світоглядному плані це підобразклося в у ніфікації обрнх і злих сил

- покровителів полів, річок, долин. Зовнішній світ ста с не таким злим, а боги набувають людських моральних чеснот.

Християнство допомагає звільнитися від невпинної боротьби з безліччю з,.их та підступних сил. Воно ун'фікус с..ли добра і зла. Людина вручас себе волі единого Бога, і лише він відтепер може вирішувати її долю і зг киття, і після смерті. Ніхто з людей вже не може втратитися в і„ й процес. Християиство допомагає людині звільнитися від влади навколишнього суєтного світу, від залежності від злих і добрих дрібних сил, під постійного страху перед нсдоЬро-зичливцями у природі й серед людей. ,

Язичництво на ..очатковій стадії- це ще дорефлективний рівень сприйняття світу людиною. Людина ще не мислить про світ, вона просто живе в ньому. Нижчий ріг.еиь слов’янської міфології єрівеь-нерефлектованого сприйняття світу людиною, яка живе у світі свого роду, де рід с не абстрактним поняттям, а складається з рідні, сусідів, оточення - це природа і люди, які мешкають поряд. Цей рівень є найдавніший, дорозсудливий, дорефлективний, у ньому дух і природа ще складають, як сказав Гегель, "непотьмарену єдність". Перун, Сварог, Хоре - цс вже початок рефлективної діяльності,, хоча ще й малоусвідомленої. Не дарма дослідники не здатні чітк розмежувати сферу діяльності того чи іншого слов’янського бч кества, язичницькі боги не мають чітких антроморфних рис, відсутня чітка генеалогія їх (М.Грушевський), мислення слов’ян ще не піднялось до рівня абстрагованого розрізняння мис-лительних понять, оперування у сфері ідей, але відрив духу від природи, ідеї речі від самої речі все ж простежується. Вищі боги вже не живуть поруч з людьми, вже не є безпосередньо чуттєво-реальними й ;далі більше наповнюються абстрактним змістом. Загальні

б-'гм, з тим паче головні - це вже є підсумок тривалого розві. кі людського духу.

Слов’янська міфологія не знала таких абстрактних богів, я* Правда, Благо, Зло. Боги завжди конкретні, зло завжди має кокк ретну причину: "хтось зробив”. Зло як ідея, зло як зло, т< 'тоог '^у ванмя у сфері моральних абстрактних категорій бу..о досягнення? християнства. Язичницький світ не визнавав опосередкованих ді та умопобудов. Він не жив у . рері ідей, але крок до цього мав бут -роблений шс в дохристиянському світі, бо інакше абстрактні прин ципи християнства не були б сприйняті, хс іа й насправді вони дові н сприймалися.

Складний містифікований світ переплетінню людини, роду ні холишнього світу складає оаи .»у язичницького світовідчутт Абстрактні ідеї єдиного божссгва відривають людину від свого род свого лісовика, своїх мавок і включають її у систему Но*п взаємовідносин. Якщо язи>- ицтво вибудовує низку відносин "л( дина - людина", "людина -спільнота", "людина г навколишня пр рада", то християнство створює нову систему - "людина - вселене кий Бог". Відповідно з цим усі уявлення про добро і зло, винагорг* и покарання, життя, смерть і безсмертя переносяться до сфери а бальних загальнолюдських цінностей. Християнство не регламс тує детально і скрупульозно, як язичництво, всі дрібниці людське життя. Воно підносить людину на більш високий рівень абстракі де добро і зло не пояснюються простими й безпосередні Л ДІЯ) зроби це буде те. Християнство припускає певний ріве відірваності від буденного життя, вводить людину до загальнолі ської спільноти, її історії черс- образ Ісуса Христа, який пострах за гріхи всього людства. Добро * це не інше твоє особисте бл; заради досягнення '.іош ти, за язичницькими уявленнями, мол зробит ' зло іншому, а ^итролюючою ся лою виступає лише

обставина, що "інший" також може відповісти -собі лом. У християнстві добро - це самоціннісна величина. Язичницькі уявлення про зло чуттєво-конкретні, християнські ж ке отакими безпосередніми, . они б іьиі абстрактні. Язичник не зробить зла, бо бот,ся помсти. Християнин не повинен робити зла, оскільки це с зло.

Прийнято вважати, що після запровадження християнства сзітогляд нашого народу характеризувався дповіостсом. Не, поза сумнівом, так. Певні абстрактні ідеї, то їх втілювало в собі християнство. ією чи ' плою мірою війшли у світогляд, але на буденному рівні люди дуже часто й досі ...ивуть давніми язичницькими уявленнями. Це відбувається тому, що слов’яксьиі наречи у своїй господарській ДІЯЛЬНОСТІ й повсякден- : більшою мірою залежать БІД природних сил, і тому процес освоєння і звільнення від них не завершився й донині.

Яка із сторін переважає г» переплетінні християнських і язичницьких поглядів, залежить від рівня загальної культури,теоретич-когомислення. Християнство вимагаг певного рівня відірваності від буденного, приземленого мислення. Якщо цьогг, немає, то хоисти-янство проникає у г-ідомість людини лише на формальному, обрядовому, ритуальному рівні, наприклад: не пра^н у свято - гріх. Перші християнські зспові ги: люби Бога і люби ближнього я- самого себе - подеколи бувають занадто абстрактні й загальні д"я буденної свідомості. • •

’ дким чином, язичницькі вірування давніх слов’ян зазнали краху на рівні всезагальних, теоретичних, абстрактних : знять і уявлень. У віках забулися "ерун і Волос. Сварог і Мокош. Запропонований хри ліянством рівень розуміння загального 5уя бе -сум; ' шо в::щим. 1 „

Однією - ознак кризи язичництва є протиріччя між родом і окремою особою. В центрі уваг»; язичництва був рід. Поява персоніфікованих "великих” богів відображала процес виділення

і.^дивіда з роду. У ку,и>ті персоніфікованих богів втілювзтася мрія людини відірватися від роду, піднятися на Олімп і звідти споглядати суєтне життя родичів. Християнство йшло від індивіда, воно пропонувало шляхи протиставлення індивідг юду й утвердження особи як і’ хнвіда, а не члена родч. Індивід шукав підтримки і знаходив її у християнській релігії.

Як і мешканцям Римської імперії, християнство відкрило давнім русич м світ нових духовних цінностей. Відкриття внутрішнього "Я", внутрішнього сг.іту буг" грандіозним перс зро-гом у свідомості людей раннього середньовіччя. На зміну культу фізичної сили, таких ідеалів я хоробрість, м;, .шість, терплячість, вміння володіти зброєю й майстерна тр матися в сідлі йшли зовсім інші ідеали - чернецтва, ас; ;тизму, умертвління плоті тощо. Затворники, столпники, пустельники, схимниі. .демонстрували ?"13-кн праведності, панування духу над тілом, закликаючи наслідуваті їх чесне.и з метою спасіння своєї душі.

Відкриття душі, турбота не про зовнішнє, а про внутрішнє пошук не багатства, а духовного вдосконалення відкрилися давньо русьському с\ пільству й були прийняті ним тому, ЩО духоь.і лідери того часу вже шукали, цих істин і перебували на шляху д них. Християнство певним чином спрямувало духовні шукання епо

- хи й на довгі століття визначило напрямки і систему координат, межах яких тривав подальший пошук істини. ■

В оцінці причин поширення християнства в Київській Русі не обхідно застерегти від двох крайностей. Не слід вважати, з одної боку, що християнство утверджувалось виключно за допомого сили " було зове і вороже давнім русичам. З іншого боку не слід персбільшув?~и благотрс; ний впл д християнства і вважати приї НЯТТ5І його сх- ними слоз’-'н ні чимось на зрат < "осяяння тем{. « світлим . Мс лоте її ¡ячні, більш досконалі релігії з історичною нсм:

нучістю йшли на зміну політеїзму, язичництву. Але досконалість їх не була універсальною, вона лише дарувала ін-чш світ, інший рівень абстракції.

У п’ятому розділі - "Хрещення Русі яе спроба запровадження незалежної церкви" - розглядаються насамперед шляхи .проникнення хр стия. .твл на Україну-Русь, підкрсслюютьс певні особливості цього процесу, обгрунтовується поепршшала християнство не на засадах вірнопідданг-ва Візантії чи Риму, а прагнула продозжи— ти розпочатий у Морг 'ї і Болгарії процес створення слов’янського варіанту християнства.

Існує традиційна точка зору, що християнство прийшло на Ьусь лише з Візантії, що новостворена церква з самого початку була під сильним впливом і с .іхою Константинопольської патріархії. Проте такий погляд на проблему поширився всупереч науковим дослідженням багатьох поколінь вчених, зокрема І.У.Будовниця Є.Є.Голубинського,.,М.Д.Приселкова, В.Ф.Пусг..рникова. Багатьох вчених, богословів і письменників (наприклад, І.П.Крип’якеви-ча, Ю.Ф^доріва, Г.Хоткевича, ІО.Лсвицького) днвус відсутність відомостей про перших русьських митрополитів.

Самостійний та незалежний соціальк ^економічний стан Київської Русі на час прийняття християнства зумовив те, що вона не потрапила в якусь політичну або ідеологічну залежність. Русь прийняла н'' візантійський і не римський варіант християнства, як це прапі; ~ь довести богослови певних конфесійних орієнтацій, а своє християнство.

Найвідомішою є фабула подій, яка викладена в "Повісті врем’яних літ". Саме з цього, здавалося б, безневинного переказу про хрещення Русі князем Володимиром при посередництві корсун-ських та візантійських священиків виросли інші, не такі вже й безневигчі Міфи.

Тенденційність викладу подій у "Повісті врем’чних літ' засвідчують творі: першого давньорусьськсг-о митрополита Іларіон: та церковного діяча XI століття Мніха (монаха) Якова, "Сказанім про Бориса і Гліба", повідомлення г ібських, візантійських т; вірменських письменників і хроністів. Іларіон, М”’х Яків, авто] "Сказання про Бориса і Гліба" викладають найдавнішу версію, як; відбиває ту патріотичну течі"\ якою первісно був позначений про цес запрог.адж ння християнства на Русі. "Повість врем’яних літ" житія Володимира - це пізніші легенди, було дещо затуь .вам той зліт боротьби за самостійність та незалежність, який був харак тернйй для християнства, заг »осаджуваного Золодимиром. Появ двох версій одних і тих самих ПОДІ'“- с в .биттям політичної і ідейне боротьби, яка точилася мі двома церквами - візантійською т новостворюваного давньорусьською, міх. двома держава и Візантією і Київською Руссю. '

"П^віСіь врем’яних літ та житія Володимира основну увзг приділяють хрещенню оста нього в Корсуні, і тому дослідники дави об’єднали ці свідчення єдиним заголовком, назвавши їх "Корсунсі ка легенда". К . відміну вид Іларіона та Якова Мніха, в цих оповідя досить велике місце відведено корсунським священикам, яі здійснили сам акт хрещення Володимира та киян. Є серед цих дж< рел і такі, де, крім корсунських попів, згадано і про "царицині! попів", тобто про візантійців, і навіть про митрополита та єпископі яких нібито прислали константинопольські царі разом з Анної Таким чином, ця легенда на протязі тисячоліття утверджувало дуї ку про те, що Русь лрийняла ’пещення від Візантіґчерез корсунс

КНХ^ ЇКІВ. ■

Ця точк" зору домінус й теп р, оскільки Корсунська легені хоч і викли- є сумнів, ~и заперечити її вг ко. Разом з ті., і практично неможливо узгодити з творами давніх книжників

століття - іларіона та Якова Мніха, в яких заперечується роль будь-кого, навіть Візантії, у справі залучення Русі до тог-м релігії. На цю суперечність рідко звертають увагу дослідник», але вона стас особливо очевидною, якщо проаналізувати праці названих авторів у контексті проблем запровадження християнства на Русі, що ми й робим в дік ртації.

' Візантійське і давньорусьське християнство не слід ототожнювати. Як зовнішній вигляд храмів, особливості Азвоніння, система економічного забезпе ння церкви, березневий, а не вересневий цикл календаря, хрещення киян у водах Дніпра, так і ряси нека-нокічного християнства, притаманні першим християнським текстам на Русі, не дають підстав уважати новостворену церкву лише гілкою і хрещенице, візантійської. Цс пов’язано з тим, що Русь приймала християнство не за згодою, а в суперечці і боротьбі з константинопольською церквою за свою самостійність. Її християнське джерело наповнювалося не тільки з Візаьлї, а и з усього тодішнього християнського світу через торговельні зв’язки й місіонерську діяльність.

На момент офіційного хрещення Русь мала тісні контакти із усім християнським світом. Візантія і Захід .а Римська імперія, Франкська імперія, Болгарія, Чехія, Польща, Угорщина, Моравія були її постійними як партнерами, так і суперниками в міжиародногу житті.

Анал: давньорусьських церковних праць свідчить про досить дозільне, неканонічне оформлення світоглядних основ новостворюваної церкви. До X століття всі церковно-богослужбові акти були детально регламентовані, відхилення від них суворо каралось. Так, церковний ритуал проголошення країни християнською повинен був виконувати лише єпископ. Таїнство хрещення людей могло відбуватися тільки в храмі, і до того ж сугубо індивідуально.

Порушення церковних канонів при охрещенні киян у водаї Дніпра сгало можливим тому, що запровадження християнства поперіпе, відбувалося без прихильної опіки жодної християнсько церкви, а по-друге - київський князь іамагався відстояти -.изя пол! -ичну й церковну незалежність. Отже, Володимир прагнув за провадити християнство не візантійського і не римського обряду, свій самочинний варіант християнства. Було б неправильно стверд жувати, що хр ггиянство прийшло на Русь з якоїсь однієї країні Зовсім не випадково Іларіон порівнює наповнення Русі Божої 5лс тхдаттю з євангельським джерелом, яке наповнюється струмками усього навколишнього світу.

Наявні відхилення від канонів *>заі ійського в давньорусьські му православ’ї могли бути з. говлені рядом причин. Християнсті поширювалося на Русі різними каналами, ¿¿ловким з яких кирило-кефодіївська традиція. Суперечливість перших дазкь русьськ..х церковних творіь може свідчити й про те, шо церк Київської держави прагнула протиставити себе офіційному христ янству Риму та Візантії і, можливо, спробувала продовжити заг чаткований у Лоравії і Болгарії процес створення слов’янські варіанту християнства.Є підстави припускати, що Кирило та N фодій дали слов’янам не лише азбуку, але й прагнули підірвх . монополію головних християнських центрів на тлумачення не християнського вчення й хоты и створити підвалини СЛОВ’ЯНСЬК варіанту християнської релігії.

Для кирило-мефодіївської традиції була характерна орієнта на раннє христия.„тво, вшанування апостола Павла як борці рівне равність ; родів. Течу не випадково ідею рівності всіх родів розвив?'ОТЬ пгршиґі русьськ 8 митрополит Іларіон у "Сі про закон і бі тдаать” і ш*«а й русьеький літст сець Нестор. С. кирмде ?іефодіївської традиції збереглись у “Повісті врем’яних J

"...Учителем слов’янського народу р. [апостол ] Павло. Від того народу - і ми. русь; от тому і нам, русі, є учителем '»постол Павло". Орієнтацією на ранне християнство можна пояснити і еротичне для західної і східної церков хрещення киян у подал Дніпра. В усіх слов’янських країнах у початковий період християнізації особливе місце .лдвоа лося культу святого Климента. Це мо. г свідчити про прагнення створи і и тут спою ієрархіюсвятих, оскільки інколи Климента звуть учнем Паїи'Ч. Так могла вибудовуватися лінія залучення слов’ян до хрпсті! -іства через апостола Павла та його учня Климента.

Таким чином, багато непорозумінь можна завбачити, якщо виходити із запропонованої нами концепції самочинного запроаад-ження Володимироі християнства. Проте князь не спромігся змусити Візантію визнати самостійність церк ви своєї країни й надати їй статус митрополії. Ось чому церква Київської держави розпочал. свос існування як церковна одиниця самочинно, без визнання її з боку інших церков і без єпископа (не кажучи вже про митрополита) на чолі.

Запровадження християнства в Київський Русі супроводжувалося запеклою боротьбою нової церкви за свої самостійність. Проте з часом відбулось певне поєднання церковних систем Візантії і Київської Русі. Майже до XVI століття.наша церква перебувала в певній залежності від Константинопольскої патріархії. Але це вже інша скл; деа проблема, яка потребує окремого розгляду.

Центром культурного спілкування слов’ян, напруженої книжної роботи були Афон і Солунь. Тут були болгарські та сербські монастирі, за часів князювання Ярослава Мудрого на Афоні з’яв-ляєтья й русьськнй монастир. Саме тут на старослов’янську мову перекладається Шестиднів Василія Великого, твори Іоаяна Да-маскіна Григорія Богослова, Іоанна Златоуста, Єфрема Сирина. Так поступово християнська культура насичує наш} культуру.

Християнська книга, архитектура, іконопис поширюються в київській ЗЄМЛИ.

Проте після запровадження християнства на Русь прийшла лише частина цісї літератури: переклади Біблії, праці отців цсркьи, шестоднівч, історична література. Помітна тендег'ідшіість добору бізлнтг'ської література для иойої церкви. Особливою повагою ко-рис v-;í. ісь па гристична література, але навіть і вона проникала у і_іСС ’.йому вигляді. Так, з праць Григорія Богослова набуло пере-клаіч-ье 'Слово похвали філософа Ірона". На Русі були популярними представники аскетично-містичного та антифілософськоги напрямку іоаїкі Лсствнчкик та Єфрем Сиріш. У пошані був також мораліст шани Златоуст. Зовсім не були відомі тут філософствуюч. богослоїш-рашоналісти Млхаїл Псел, Іоанн італ, хоча вони іі жили в добу піднесення давньорусьської книжної справи.» азом з тим буї популярний твір теологізуючого раціоналіста VII століття Іоанн: Дзмаскіна "Джерело знання" та його б визначень філософії,

Формування і розвиток інтелектуальної та філософської думки на Русі проходять не тільки в межах богословс:>ко-релігійин> термінів,а іі з відтінком приборкання гордині розуму. Мудрість людська ставилась нижче від "божественно: премудрості”. Мудрісті по 9увінність давньорусьської думки від західної. Київські книжники завади визнагали свою "худість” і менше від західних сулі "одержимі бісом" самовдоьоленої раціоналізації. Більш близьким! дл:’ них були роздуми отців церкви про переваги духу над плоттк або.'як писав Володимир Мономах, "тіла порабощения".

Не люсЬмудрство, а скоріше любо единство, величний, учитель ;ннй стиль отців ; :ркви прижився на Русі. Література мала ту повчальний характер, причому найбільшою популярністю котіету вались житія святих і схимників. Уславлення аскегизму, чернецтва

самозаглиблення привертали до себе увагу тому, що саме ідея морального вдосконалення підпорядкувала собі всі інши.

У межах попередньої традиції звертання до античності розглядалось як безумовне благо,а захоплення богословством як безкорисне заняття. Однак христнянс-чо відкрило й оспівало внутрішнє ба-гатстр^ людської природи й запропонувало шлях духовного вдосконаленій особи, освятило своїм авторитетом думку про несправедливість такого стану речей, коли "сини народу плотського процвітають, а „инн народу духовного приунижені” (Афанасій Олександрійський). Давньорусьська думка сприйняла християнство не зовнішнім чином, а глибинно, внутрішньо. Вона заклала основи не просто аскетичного прибор .ання плоті, а й духовних шукань. Поглиблене шукання потаємного сенсу, ’’глибина потаємних і дивних словес" властиві поглядам Климента Смолятича. "Не зри внешняя моя, но зри внутренняа”, - зауважує Данило Заточник. Для давньорусьської думки характерною є більша увага до внутрішнього, ніж до зовнішнього С’ гу особи, потяг до проблем духовного, а не фізичного, зовнішнього, матеріального бутт~. Абстрактне тсорстизувс ня античності було нетакнм близьким для неї, як практичні проблеми буття і, ’окрема^ моральні пошуки істини, боротьба добра зі злом.

Зовнішні шляхи осягнення християнства могли бут різними, але в загальному підсумху відбувається відбір і засвоєння того, що є найоільш близьким і співзвучним потребам духовного розвитку тогочасного давньорусьського суспільства. Більш тісні кон.акти з візантійським джерелом християнської культури були зумовлені тим, що саме гам було знайдено те, чогс потребував подальші . куль./рно-релігійний розвите ■ суспільства. Тому вибір віри був : мовлений з ім перебігом історичних події та глибиною культур^ них контактів. • '

В українському православ’ї як національно-культурному явищі можна виділити деякі характерні риси, які виокремлюють його із світового правосла- 'я: демократизм церковного життя і обрядової практики, віротерпимість, соборноправність, онаціональнення обрядово-культової сфери, гуманізм, евангелізг« тощо.

Основ»! положення дисертації відображені в наступних працял дисертанта:

І .Глушак А.С., Дулуман Е.К. Введение христианства на Руси: легенды, события, факты. - Симферополь, 1988. - 9,76 д.а.

2. Глушак A.C. История христианства в Крыму и Украине.Сева-стополь, 1994.- II д.и.

3. Глушак A.C. Появление христианства на территории Ухрашк

- Деп. в ГНТБ Украины 04.08.93, N 1670 - УК93. - 9 д.а.

. 4. Глушак А.С. От античного рационализма к духовной аскезе. Деп. в ГНТБ Украины 18.10.93, N 2031 - УК93. - 4,4 д.а.

5. Глушак А.С. На зламі епох: світоглядні пошуки язичництва і

християнства. - Деп. в ГНТБ України 21.06.94, N 1223 - УК9. 12д.а. '

■ - _ . *

6. Глушак А.С., Наумоова Н.В. Рационализм и иррационализм два способа мировосприятия//Философия. Религия. Культур*

./. ; рациональное и иррациональное, традиции и новации.* Сева. • сгополь, 1994.- 0,5 д.а. •

7. Глуїп.ж A.C. Особливості національно-релігійних процесів >

. Криму//Церква і національне відродження.- K., 1993.- 1 д.а

8. Глушак A.C. Проблема веры і разума в христианской аполоп

, т.яке//Научные труды гуманитарного факультета.- Севастополь, 1994.-0,8 д.а. . .

9. Глушак A.C., Наукой Н.В. Национально-религиозные прсс! ладавия в истории Крыма//Научниг труды гуманитарного ф; кухьтега.-Севастополь, 1994.-1 д.а. . '

10. ГлушакА.С. Слов’янский варіант християнства//Історія релігій в Україні:-Львів, 1994.- 0,2 д.а.

11. Глушак A.C. Культурно-религиозные приоритеты в историк Крыма//Человек и этнос: история и современность. Севастополь, 1994.- 0,2 д.а.

12. Глушак A.C. Религиозный модернизм и некоторые проблемы

• воспитания молодежи//Вопросы атеизма. Вып.19. - К.,Вища

шк.,1983. -0,5 д.а.

13. Глушак A.C. Богословские интерпретации введення христианства на Руси//Вопросы атеизма. Вып.22. - К. Вищашк., 1986.0,5 д.а.

14. Глушзк A.C. Религия и атеизм - слагаемые культуры//Перестройка и проблемы эволюции человека. - Севастополь, 1990. -0,2 д.а.

15. Глушак A.C. Исторический процесс сквозь призму рационального и иррационального//Философия.Культура. Цизилизз-ция.-Львов, 1991.-0,2 д.а.

16. ГлушакА.С.Рольраціонхтьногойіррзціональноговдуховному житті суспільства//Человек, бытие, культура. - Киев-Переяс-лав-Хмельницкий, 1991. - 0,2 д.а.

17. Глушак A.C. Християнізація як культурологічний процес/ /Релігійна традиція в духовному відродженні Украіни. -Полтава, 1992.-0,2 д.а.

18. Глушак A.C. Перші християнські общини на українських зем-лях//Історія релігій в Україні.-Львів, 1993. - 0,2 д.а.

19. Глушак А.С. Рационализм и христианский иррационализм в духовных поисках человечества//Человек: сущность, существование. - Деп. в ГНТБ Украины. 04.03.93. N 371 -УК93. -0,5д.а.

20. Глушак A.C. Историко-религиозный аспект национальных отношений в Крыму//Гуманитарные науки и проблемы культуры. - Деп. в ГНТБ Украины. 18.05.93. N 906 - УК93 - 1 д.а.

Glushak A.S. Outlook peculiarities of the transition from paganisrr to Christianity (on the basis of the Crimea and Ukraine). Doctoi dissertation on phylosophy sciences. Speciality is 09.00.06 - theory anc history of religion, free-thinking and atheism. Ukrainian Nationn Academy Phylosophy Institute, Kiev, I > ;4.

Manuscript (the text of the dissertation) is being maintained. Ї :. :h< hi* torv if spiritual society life we can observe changes of rational an< in iivn:il outlook and life dominants. Transition from paganism ti Cl:ri;,u;inity is consid .red as outlook revolution in the course of whicl transition of society from rational to irrational dominants took placc This way of consideration allowed to give a new meaning to the proces of Christianity rise and formation in Greek-Roman world ar confirmation of it in Kiev Rus.

Глушак A.C. Мировоззренческие особенности ерехода от язы чества к христианству (на материалах Крыма и Украины). Диссср тация на соискание ученой степени доктора философских наук п специальности 09.00.06 - теория и истории релип, .;, свободомысли и атеизма. Институт философии Национальной Академии наук У* раины, Киев, 1994 г.

Защищается рукопись. В истории духовной жизни общести наблюдается чередование рациональных и иррациональных мире воззренческих и жизненных доминант. В диссертации впервые п< реход от язычесгва к христианству рассматривается как своеобра: пая мировоззренческая революция, в ходе которой произошла пі реориентация общества от рациональных к иррациональным уст; новкам. Данный ракурс рассмотрения позволил по-новому осмы

* лить процесс возникновении и формировании христианства в грею римском мире и утверждения его в Киевской Руси.

Ключові слова: витоковс християнство, раціональн ірраціональне, язичництво, християнство Київсі ої Русі.