автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Многопартийность на Украине /1917 - 1925 гг./ Историография проблемы

Полный текст автореферата диссертации по теме "Многопартийность на Украине /1917 - 1925 гг./ Историография проблемы"

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.Н. КАРАЗІНА

КОЗАК ОЛЕНА ВАЛЕНТИНІВНА

УДК 329 (477): 930

БАГАТОПАРТІЙНІСТЬ НА УКРАЇНІ (1917-1925 рр.). ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

■ Спеціальність 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н. Кара

Міністерство освіти України.

Науковий керівник - кандидат історичних наук, професор,

заслужений працівник культури України Куделко Сергій Михайлович,

Харківський національний університет,

кафедри історіографії, джерелознавства та археології

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Солдатенко Валерій Федорович, Інститут політичних і етно-національних досліджень НАН України, зав. відділом етно-історичних досліджень.

кандидат історичних наук, доцент Голуб Анатолій Іванович, Дніпропетровський державний університет, доцент кафедри російської істс

Провідна установа

Інститут історії України НАН України, м. Київ.

о^О

Захист відбудеться С*/бЄСс£. 2000 р. о /3_ годині на засі

спеціалізованої вченої ради Д.08.051.І4 при Дніпропетровському державном верситеті за адресою: 320625, м. Дніпропетровськ, проспект Гагаріна, 72, ауд. ЗІ

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ДДУ за адр 320050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розіслано “ &

Вчений секретар і

спеціалізованої вченої ради Д.08.051.14 ..

кандидат історичних наук, доцент 0 /и1 { ґ ^Кривий I.A.

І. Загальна характеристика роботи.

Актуальність теми. Реформування соціально-економічних та суспільно-політичних відносин потребує зважених і, водночас, науково-обгрунтованих заходів, передбачає прогнозування наслідків перетворень, визначення їхньої мети і завдання, з'ясування концептуальних засад самої політики державотворення. У зв'язку з цим назріла необхідність вивчення історичного досвіду, набула особливої ваги проблема формування системи народовладдя, представницьких політичних інститутів і державних органів на основі багатопартійності. Вивчення історичного досвіду функціонування багатопартійності в доленосний для української держави період, яким були 1917-1925 рр., виявлення суперечливих питань, що поставали перед політиками і суспільством має науково-теоретичне і практичне значення.

Доцільність історіографічного дослідження зумовлена особливостями розвитку суспільно-політичної думки за останні вісімдесят років, у тому числі історичної. Українські політичні партії упродовж десятиліть належали до пріоритетних завдань і тематики історико-партійної науки, яка висвітлювала їхню діяльність в контексті марксистсько-ленінської ідеології. Історія партій і рухів періоду національно-демократичної революції в Україні була однією з найменш досліджених і до того ж найбільш перекручених проблем в радянській історіографії.

Формування новітньої української історичної науки відбувається за принципово нових обставин: крах тоталітарної комуністичної системи, розвиток багатопартійності, плюралізму в суспільно-політичному і духовному житті. За таких умов важливо проаналізувати еволюцію історичних знань про діяльність політичних партій, з'ясувати спільні і відмінні риси зарубіжної, радянської і пострадянської історіографії, дослідити рівень висвітлення організаційних та ідейно-теоретичних підвалин становлення бататопартійної політичної системи в Україні 1917-1925 рр.

Об'єктом дослідження є праці радянських, українських зарубіжних та сучасних істориків в Україні, роботи західних дослідників, присвячених діяльності політичних партій. Обсяг і структура роботи дозволили виявити і проаналізувати монографії, брошури, статті в періодичних виданнях і збірники статей, матеріали різних наукових конференцій, опублікованих в Україні та поза нею протягом 1919 - 1997 рр.

Предметом дисертаційного дослідження є стан і концептуальні підва-лини історіографії політичних партій, форми та рівень накопичення знань, спільне та відмінне в літературі з проблеми багатопартійності, наявність чи відсутність наукових шкіл і напрямків в історичній науці, її науково-теоретичні засади.

Хронологічні рамки роботи охоплюють історичний період формування та розвитку самої історіографії проблеми багатопартійності в Україні 19171925 рр., починаючи від перших узагальнюючих праць в 1919 р. і завершуючи другою половиною 1990-х років. Кожен з напрямків історіографії має власну

періодизації розвитку, але вони, враховуюча їхню специфіку, розглядаються межах загального історіографічного процесу.

Стан наукової розробки теми. Історія виникнення та діяльності пол тичних партій в Україні протягом 1917-1925 рр., як засвідчує історіографічні* огляд літератури, належить до найменш досліджених і водночас найбіль фальсифікованих проблем.

Радянська історична література з діяльності політичних партій поча з'являтися на початку 1920-х рр. Вона досить різна за формою, змістом, стилі

і методами висвітлення самої історії політичних партій. До праць, що маю певну теоретичну й історіографічну цінність, слід віднести книги - Й. Ю. Гс майзе, Д.І.Ерде, М.Г.Рафеса, М.Ю.Равнч-Черкаського1, у яких виразно пост авторська інтерпретація діяльності політичних партій, їх ролі та місця революції, а висновки та оцінки вирізняються оригінальністю.

Окрему групу праць становлять твори політичних діячів - Є.Б.Бс М.М.Майорова, М.О.Скрипника, П.О.Хриспока, Г.Лапчинського, що належ« до різних політичних сил, їх твори написані з дотриманням принципів маї СИСТСЬКОЇ методологи висвітлення суспільно-політичного розвитку, але ВИ] нялися конструктивною оцінкою політичних партій, своєрідною класифі цією, змістом та обсягом.2

Особливості національно-демократичної революції з Україні прос жили С.М.Мазлах та В.М.Шахрай, які виступили проти оцінки українсь; партій як "буржуазно-націоналістичних", відстоювали самобутній шлях і витку України з власного і самодіяльною комуністичною партією.3

1 Гермайзс 0. Нариси з історії революційного руху на Україні. Т.1.-Х., Н 388 с; Ерде Д. Годы бури и натиска. Кн.1.-Х., 1923.-117 с.; Рафес М. Два революции на Украине /Эволюция и раскол "Бунда"/.- М., 1920.- 168 с; Йог Очерки по истории "Бунда" .-М., 1923.- 440 с.; Його ж. Очерки по исп еврейского рабочего движения.- М;Л., 1929.-254с.; Равич-Черкасский История коммунистической партии Украины. - К.,1923.- 247 с.

2 Бош Б. Год борьбы за власть на Украине с апреля 1917 г. до неме оккупации. - М;Л., 1925,- 271 с.; Майоров М.М. З історії революційної боро на Україні, 1914-1919 р. >~Х., 1928.- 77 с.; Скрипник М. Історія україні революції на Вкраїні. - X,, 1923.- 103с.; Христюк П. Історія класової боро' [Стислий курс].- Х.,1927.- 226 с.; Лапчинский Г. Как украинские рабоч крестьяне впервые завоевали себе власть: Пер. с укр. - X., 1928.- И 7 с.

3 Мазлах С., Шахрай В. До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Українок Саратов, 1919. -124 с.

Марксистський напрямок в історіографії очолював і активно запроваджував М.І.Яворський, який з позиції ідей класової боротьби та історичного матеріалізму оцінював революційні події в Україні4. •

Протягом 30-х рр. вивчення історії політичних партій фактично при-зупинилося. Історична наука, виконуючи соціальне замовлення пануючої ідеології, звеличувала ВКП/б/, поширювала теорію про авангардну роль біль-шовиків у роки революції. В історичній науці запанувала догматична схема висвітлення діяльності партій, а факт багатопартійності просто замовчувався.

Вивчення історико-теоретачних питань революції та громадянської війни тривало протягом 40-х рр. Виходили друком, хоч і в обмеженій кількості, книги й статті радянських істориків5. Концептуально вони копіювали праці 30-х рр., але їх наявність - історіографічний факт, який заслуговує наукового аналізу.

Проблеми теорії і .методології висвітлення організаційних та ідейно-теоретичних підвалин діяльності “непролетарських партій” стали предметом наукового аналізу з середини 70-х рр.

На початку 80-х рр. вийшла з друку колективна монографія з історіографії Жовтневої революції, де зазначалося що саме протягом 1968-1978 рр. найбільш виразно заявив про себе окремий напрямок в історичній науці -висвітлення діяльності політичних партій6.

Упродовж 80-х рр. з’явилося чимало книг, які вирізнялися передусім фак-тологічним аналізом та історіографічним оглядом літератури з історії, діяль-ності політичних партій. Необхідно назвати праці Л.М.Спиріна і П. А. Под-болотова7, К.В.Гусєва8,

4 Яворський М. Революція на Вкраїні. Ч.І: 1917-1919 р.-Х., 1924.- 40с.; Його ж. Історія боротьби класів на Україні: Начерк лекцій, читан, у Вищій парт. шк. -Полтава, 1921.-14 с.; Його ж. Історія України. В стисл. нарисі. -3-є вид.-[Х.],1929.- 345 с.; Його ж. Современные антимарксистские течения в украинской исторической науке // Труды первой Всесоюзной конференции историхов-марксистов, 28/ХІІ- 1928 - 4/1-1929 г.-2-е изд.- М..1930.-Т.1.- С.426-435.

5 Документы по истории гражданской войны в СССР. Т. 1.-М.,1940.-544 с.; История гражданской войны в СССР. Т.2.-М..1942,- 370с.; Супруненко М.І. Нарис історії України. -Уфа, 1942. - 212с.; Його ж. Велика Жовтнева соціалістична революція на Україні.-К., 1948,-119с.; Лихолат А.В. Разгром буржуазно-националистической директории на Украине. - М., 1949.-213 с.

6 Советская историография Великой Октябрьской социалистичиской революции. - М., 1981. - С.123.

Спирин Л.М. Россия, 1917 г.: Из истории борьбы полит. партий.-М., 1987.- 333 с.; Подболотов П.А., Спирин Л.М. Крах меньшевизма в Советской России. -Л.,1988.- 246 с.

8 Гусев К.В., Полушкина В.А. Стратегия и тактика большевиков в отношении непролетарских партий: Консультации по ист. КПСС.-М.,1963.-80 с.;

Непролетарские партии России в трех революциях. Сб. ст. - М.,1989. - 245 с.

Ю.І.Шестака9, Г.Д.Алєксєевої10, П.Л.Варгатюка, В.Ф.Солдагенка11,1.Ф.Кураса12 та інших. Оцінюючи радянську історіографію багатопартійності, враховуючи її прорахуюся і недоліки, слід визнати її поступальний характер розвитку: від кількісного накопичення фактичних знань до пошуку' нових методів дослідження політичної історії. Водночас кількісне зростання літератури не супроводжувалося кардинальними змінами в теорії наукового пізнання та методології висвітлення історії українських політичних партій.

Зарубіжна історіографія з питань діяльності українських політичні« партій представлена, головним чином, творами провідних діячів національно демократичної революції в Україні, працями істориків з української діаспори монографічними дослідженнями західних істориків і політологів з СІЛА, Ка нади, Швеції, Німеччини. Праці колишніх лідерів політичних пяртій малі оціночно-полемічний, мемуарний характер, але поміж них вирізнялися творі науково-теоретичного спрямування, що містили маловідомі джерела з історі українських партій.

Порівняльний аналіз програмних положень основних українських парті здійснив П.Гайдалемівський у брошурі, яку було опубліковано у 1919 р. в Аі стрії13. До праць історіографічного змісту слід віднести книги Д. 1. Дорошекк;

В.КЛипинського, О.Я.Шульгина’4, написані ними протягом 20-40-х рр. Ці аі тори буяй засновниками державницького напрямку в українській зарубіжні історіографії, а народницьку школу істориків репрезентували своїми творам М.С.Грущевський, М.Ю.Шаповал.

Українська зарубіжна історіографія протягом 50-80-х рр. збагатила« грунтовними монографіями Б.Крупницького15, Р.Млиновецького1

9 ІПестак Ю.И. Борьба большевистской партии протав национализма оппортунизма Бунда.-М, 1980.- 112 с.

10 Алексеева Г.Д. Критика эсеровской концепции Октябрьской революции М.,1989. - 317 с.

11 Варгатюк ПЛ., Солдатенко В.Ф., Шморгун П.М. В огне трех революций. -; 1986.-625 с.

12 Курас І.Ф. Повчальний урок історії: (Ідейно-політ. банкрутство укр. соці демократ, робітничої нартії).-К., 1986.-183 с.

13 Гайдалемівський П. Українські політичні партії. їх розвиток і програмі Зальцведель, 1919.- 43 с.

. 14 Дорошенко Д. Огляд української історіографії. - Прага, 1923.-250с.; Лип; ський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію укр. монархізк Київ-Філадельфія, 1995.- 470с., Збірник на пошану Олександра Шульгі /1889-1960/. Праці іст.-філол. секції НТШ ім.Шевченка.-Париж; Мюнхен, 19( п С.143-165.

15 Крупницький Б. Українська історична наука під советами (1920-1950.' Мюнхен, 1957.- 127 с.

16 Млиновецький Р. Історія українського народу: (Нариси з політ, історії).-вид., доп. - Мюнхен, 1953.- 644 с.

Організаційні ти ідейно-політачні підвалини багатопартійності показав М.Стахів.

Деякі аспекти історіографії проблеми з'ясовані н працях О.Оглоблина17, Ю.Бойка18, П.Мірчука19, І.Лисяк-Рудницького20, Л.Винара21. До грунтовних праць історіографічного характеру слід віднести монографію О.С.Підгайного12, автор якої використав значний масив німецькомовних джерел про події 19171918 pp. в Україні, показав діяльність українських політичних партій, але в контексті державотворення. Діяльність УКП досліджував І.Майстренко23. Політичні питання національного відродження висвітлювалися в статтях В. Мар-куся, А-Жуковського, Б.Дмитришина, поміщених до тематичного збірника, що вийшов друком у 1986 р.24 Проблемам розвитку сучасної української історіографії була присвячена стаття О.Субтельного23.

Західна зарубіжна історіографія представлена працями істориків та політологів США, Канади, Швеції та Німеччини.

Визнаним дослідником політичної історії XX ст. Є Джон Решетар, що опублікував в 1972 р. грунтовну монографію -.“Українська революція 1917-1920”, у якій головним чином висвітлена діяльність КП/б/У, але в контексті міжпартійних взаємин26. До фундаментальних досліджень історико-теоре-тичного характеру належить також монографія Д.Мейса, присвячена ідейно-політичним витокам українського комунізму.27 Західні політологи, на противагу українським зарубіжним історикам, висвітлювали діяльність українських партій в хронологічних і тематичних межах загаяьноросійського революційного руху, дотримуючись відповідних історичних та історіографічних схем.

17 Оглоблин О. Думки про сучасну українську совєтську історіоірафію.-Нью-Йорк, 1963. - 87 с.

'8 Бойко Ю. Російські історичні традиції в большевицьких розв'язках національного питання. - Париж, 1964,- 174с.

19 Мірчук П. Українська державність, 1917-1920.-Філадельфія, 1967,-400 с.

20 Лисяк-Рудницький І. Між історією й політикою: Ст. до історії та критики укр. сусл.-політ. думки. -[Мюнхен], 1973.- 441 с.

21 Винар Л. Дмитро Дорошенко: виданий дослідник української історіографії і бібліографії// Укр. історик. -1982-1983. - №3-4,- С.40-78.

22 Pidhainy О. S. The Formatio of the Ukrainian Republic .- Toronto; New-York, 1966.- 685 p.

23 Майстренко І. Історія комуністичної партії України. - [Мюнхен], 1979. - 256 с.

24 Ukraine, 1917 -1932 : Renaissance nationale.- Paris ; Munich ; Edmonton, 1986.470 p.

25 Ukraine: Gegenwart und Geschichte eines neuen Staates ( G. Hausmann,

A. Rappeler). Hrsg. 1. Baden- Baden, 1993.- 371 s.

26 Reshetar J. S. The Ukrainian revolution, 1917-1920: A study in nationalism. -New-York, 1972.- 363 p.

27 Mace E. J. Communism and the Dilemmas of National Liberation. National Communismin Sowiet Ukraine, 1918-1933. -Cambridge, 1983.- 334 p.

Переосмислення проблеми багатопартійності доби соціалізме і національно-визвольних змагань, перегляд усталених в' історіографії догм та ідеологічних схем, припадає на початок 1990-х рр. Проблема поліпартійної системи стала предметом наукових дискусій, у яких брали участь відомі вчені -

І.Ф.Курас, Ю.Ю.Кондуфор, Ф.М.Рудич, ШІ.Варгатюк, Р.Г.Симоненко28.

Характерною ознакою української історичної науки з питань багатопартійності е те, що вона розглядає цю проблему як складову частину державотворчого процесу 1917-1926 рр. У цьому є переваги, але і певні вади: поза увагою залишається історія становлення і функціонування провідних українських партій.

Діяльність та ліквідація українських партій упродовж першої половини 20-х рр. показані в роботах М.І.Панчука29, С.А.Кокіна, та О.М.Мовчан30, а також в документально-публіцистичних розвідках Ю.І.Шаповала31, якими, власне, засвід-чено історичний факт існування багатопартійності в Україні протягом першої половини 20-х рр.

Підсумовуючи огляд літератури з означеної теми, слід зазначити, що в історичній науці немає цілісного ісгоріоірафічного дослідження з історії становлення та ліквідації багатопартіішої системи в Україні, що мала місце в 1917-1925 рр. В зарубіжній, радянській та сучасній українській літературі з питань багатопартійності є чимало спільних і водночас відмінних рис та ознак, г тому назріла необхідність комплексного порівняльного аналізу. За таких обставин ми обрали тему історіографічного дослідження проблеми становлення багатопар-тійності на Україні.

Мета і завдання дослідження . Автор прагнула шляхом порівняльною аналізу зарубіжної, радянської і новітньої української історичної літературі з’ясувати еволюцію вивчення проблеми багатопартійності, з'ясувати рівень ї висвітлення в науковій літературі, виявити основні школи та напрямки і історіографії, проаналізувати особливості розвитку досліджень з цієї теми з; рубежем, в СРСР та в Україні 1990-х рр.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі конкретні завдання

- простежити особливості накопичення та узагальнення фактичних знані

з історії політичних партій в українській радянській літературі 1920-30-хрр.;

• - вивчити стан української зарубіжної і західної історіоірафії : суперечливих питань становлення в Україні багатопартійної системи, від

28 Див.: Гошупях І.Л. Політичні аспекти історії громадянської війни на Украй // УІЖ.-1990.- №12,- С. 36-47.

29 Панчук М.І. Націонал-ухильництво. Анатомія проблеми // Маршрутам історії. - К.,1990.- С.213-243; Панчук М.І., Панчук А.М. Акт злуки УНР і ЗУН в українській історіографії // Проблеми соборності України в XX столітті. К.,1994,- С.98-105.

50 Кокін С.А., Мовчан О.М.. Ліквідація більшовиками право-есерівської і мєі шовицької опозиції в Україні в 1920-1924 рр. - К.,1993.- 58 с.

31 Шаловал Ю.І. "Всеми мерами стремиться к исчезновению этой партиі /боротьбистів/ //Віче. -1994.- №4.- С.145-157.

слідкувати еволюцію теоретичних та світоглядних підвалин зарубіжних досліджень, дати оцінку науковим напрямкам в українській зарубіжній історичній науці;

- дослідити праці радянських істориків періоду 1940-80-х рр., присвячених політичним партіям, проаналізувати їхні науково-теоретичні та методологічні основи;

- виявити концептуальні засади новітньої української історіографії

становлення та ліквідації багатопартійності в Україні 1917-1925 рр., відзначити теоретичну і науково-практичну цінність праць сучасних істориків та політологів; „

- узагальнити досвід історіографічного дослідження проблеми, назвати спільні та відмінні риси й ознаки кожного з напрямків загального історіографічного процесу;

- підсумувати та систематизувати основні проблеми, що заслуговують подальшого вивчення та уточнення.

Методологічною основою дисертації є ключові принципи історичного пізнання: об'єктивності .системності та історизму, а головними методами вивчення - історико-порівняльний, історико-гснетичний, історичних ретроспекцій, порівняльного аналізу.

Джерельну базу дослідження становлять монографічні дослідження, роботи науково-публіцистичного змісту, мемуари провідних діячів національно-демократичної революції в Україні, збірники програмних документів партій з археографічною оцінкою та коментарем істориків, праці істориків і політологів, опубліковані протягом 1919-1990 рр. в Австрії, Великобританії, Чехії, Польщі, Франції, Швеції, США, Канаді, Німеччині, а також в СРСР. Важливу групу джерел становлять твори сучасних українських істориків та суспільствознавців, які вийшли з друку протягом 1990-х рр. в Україні.

До роботи були залучені періодичні видання зарубіжних наукових установ, різні бібліографічні довідники, історичні і суто історіографічні джерела, науково-теоретичні та суспільно-політичні журнали.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що проблема становлення і ліквідації багатопартійної політичної системи 1917-1925 рр. в Україні вперше обрано темою спеціального і, водночас, комплексного історіографічного дослідження, яке вирізняється вибором проблематики, а також метою і конкретними завданнями. З історіографічної точки зору проаналізовані концептуальні під-вапини зарубіжної, радянської і сучасної української літератури, здійснена, спроба виявлення спільних та відмінних рис у висвітленні обраної теми дослідження.

Автор виклала власне бачення суперечливих проблем в історіогафії багатопартійності, особливо з концептуальних питань, а також з деяких інших, зокрема, періодизації історіографічного процесу в СРСР.

На захист виносяться такі положення:

І. Початковим етапом формування української радянської літератури та науки загалом, гцо висвітлювали діяльність політичних партій, стали 20-ті роки.

Переважна більшість праць написана в контексті революційної теорії марксизму - класової боротьби. На засадах історичного матеріалізму побудо-вані праці засновника марксистського напрямку в українській історичній літературі

- М.І.Яворського. Запропонована ним марксистська схема історичного процесу в Україні стала наприкінці 20-х рр. методологією вивчення політичної історії, Для літератури 20-х рр. характерна наявність різних підходів та оцінок, ори гінальна авторська інтерпретація подій і фактів, різновидність самих праць з; формою та змістом висвітлення.

2. В історичній літературі 20-х рр. спостерігалася не боротьб; марксистської схеми з есеро-меншовицькою концепцією висвітлення діяль ності політичних партій, а передусім ідейно»політичні та науково-теоретичн розбіжності між представниками самої марксистської школи в оцінці багате партійності в Україні.

3. Вивчення історії українських політичних партій фактично призупи вилося в 30-х рр. Протягом 1940-1980-х рр. політичні партії належали д пріоритетної тематики історико-партійної науки, а існуюча класифікація парті поглиблювала їх догматичне тлумачення, перешкоджала формуванню науков обгрунтованої концепції функціонування багатопартійності.

4. Переосмислення методологічних підвалин радянської історіограф політичних партій та поява нового бачення припадає на початок 90-х рр. $ праць суто історичного змісту долучилися роботи політологів. В сучасн українській літературі проблема багатопартійності 1917-1925 рр. визнаї історичним фактом, але висвітлюється в межах державотворчого процесу.

5. Залишається дискусійним питання про “дрібнобуржуазне” похо ження українських політичних партій, їх ставлення до національного питанш Україні.

6. Становлення української зарубіжної історіографії багатопартійност Україні відбувалося одночасно з її реальним існуванням. Ідейно-політи' розбіжності між українськими партіями та її лідерами позначилися на світ глядному змістові і теоретичних засадах української наукової та суспільї політичної думки, про що свідчила наявність двох основних напрямків історіографії - народницького і державницького.

7. В вітчизняній і зарубіжній історіографії бракує праць фундамента ного характеру з історії провідних українських партій.

8. Багатопартійність в Україні 1917-1925 рр. висвітлювалася, голови чином, з точки зору кількісних показників /наявність партій, статисти відомості про членство, формальний перелік політичних сил в уряди органах влади /, а з функціональних ознак проблема досліджувалася мимохі Поглибленого вивчення потребує регіональний аспект функціонування бата партійності в Україні, а також принципово важливі для з'ясування конц туальних підвалин становлення та функціонування самого інституту бата партійності його закономірності розвитку. Заслуговує уточнення та компле ного дослідження проблема двох протилежних тенденцій в діяльності п< тичних партій в Україні, виявлених свого часу Д.І.Ерде та М.Г. Рафесом.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження автор вбачає в тому, що ним звершено комплексний аналіз мало дослідженого в історичній науці аспекту - історіографії проблеми багатопартійної політичної системи, яка функціонувала протягом 1917-1925 рр. в Україні. Виявлені матеріали, зміст та висновки роботи допоможуть об'єктивно з'ясувати стан історіографічних досліджень цієї актуальної проблеми.

Історіографічний огяед літератури спрюгшме реконструкції історичних знань та формуванню цілісної наукової картини про характер політичних відносин, орієнтуватиме науковців і політиків у пошуках відповіді на суперечливі питання сучасності.

Фактичний матеріал та концептуальні підходи можна використати для створення вузівських курсів лекцій з історії України, загальноісторичних та допоміжних дисциплін, а також стануть у нагоді для підготовки узагальнюючих праць.

Наукова апробація дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри, наукових нарадах історичного факультету Харківського національного університету, доповідалися на наукових конференціях, а також висвітлені в 5 публікаціях автора.

Структура роботи визначається постановкою проблеми, метою і завданням роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку посипань на джерела та літературу. Її обсяг становить -176 сторінок основного тексту 37 сторінок бібліографи.

II. Основний зміст та результати роботи

У вступі обгрунтовано вибір теми, ЇЇ актуальність і доцільність, хронологічні рамки, об'єкт та предмет дослідження, його мету і завдання, з'ясовано ступінь вивчення проблеми та її джерельну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, основні положення, що виносяться на захист, зазначено апробацію.

В першому розділі "Проблеми становлення та діяльності політичних партій на Україні в літературі періоду громадянської війни та 20-30-х рр.” зазначається, що особливість початкового етапу висвітлення політичних партій зумовлена суперечливою динамікою суспільних відносин, драматичною, і виснажливою національно-визвольною боротьбою, реально існуючою тоді багатопартійністю, ідейно-політичним протистоянням різних сил, що загалом позначилося на світоглядних і методологічних підвалинах радянської історіографії.

Відзначено, що література 1920-х рр. з історії Жовтневої революції, громадянської війни і політичних партій вирізнялася за формою, змістом, стилем і науково-світоглядними засадами висвітлення подій. До праць, що мають науково-теоретичну й історіографічну цінність віднесені книги -

С.М.Мазлах і В.VI.Шахрая, Й.Ю.Гермайзе, Д.І.Ердє, М.Г.Рафеса, М.Ю.Равич-Черкаського, Є.Б.Бош, М.І.Яворського, у яких проглядається своєрідна

авторська інтерпретація, викладені самостійні висновки та оригінальні оцінки політичних партій. Зокрема, С.М.Мазлах та В.М.Шахрай показали самобутність формування ідей українського комунізму, а Й.Ю.Гермайзе обгрунтував своє бачення принципів “революційного марксизму на українському грунті”, наголошуючи ще в 1926 р. на слабке висвітлення історії політичних партій. Взаємини меншовиків з більшовиками показав Д.І.Ерде, але в руслі конфронтації, надаючи перевагу більшовикам.

Виділено твори М.Г.Рафеса з історії “Бунду” та єврейського робітничого руху, що були опубліковані протягом 1920-1929 рр. Він подав досить вичерпну картину багатопартійності, висвітлив програмні положення окремих партій та політичних блоків.

Зазначено, що найчастіше цитовані в зарубіжній та радянській історіографії праці М.Ю.Равич-Черкаського, М.МЛворського, М.М.Попова належали до марксистської школи істориків, але по-різному висвітлювали окремі аспекти багатопартійності. Якщо М.КХРавич-Черкаський обгрунтовуваї теорію "двокорінності” походження КП/б/У, то М.І.Яворський намагався її спростувати. В працях названих авторів українські політичні партії постають як “буржуазно-націоналістичні”.

Показано спільні та відмінні риси в працях партійних діячів в Україні М.О.Скрипника, М.М.Майорова, ЄББош, Г.ІЛапчинського, які сповідувалі ідеї марксизму, але їхні твори вирізнялися за змістом та оцінками.

Аналізуючи літературу 30-х рр., автор дійшла висновку, що відносниі плюралізм думок, притаманний для публікацій 20-х рр., зазнав ревізії н: Всесоюзній конференції істориків-марксистів наприкінці грудня 1928 р. початку 1929 р. Були визнані шкідливими погляди М.Ю.Равич-Черкаського Й.Ю.Гермайзе, М.Г.Рафеса, навіть М.І.Яворського, який, власне, був заснов ником марксистського напрямку в українській історичній науці 20-х рр В літературі запанувала теоретична одноманітність, формальний соціологічниі аналіз, войовничий критицизм, а в реальному житті розпочалися масові пере слідування та репресії проти науковців.

У другому розділі “Висвітлення ідейно-організаційних підвалиі “непролетарських партій” в радянській історіографії другої половини 30-: рр.- початку 90-х рр.” показано теоретичні засади історичної науки, і понятійний апарат, з’ясовано концептуальні підвалини самого історіогра фічного процесу в СРСР, виявлено особливості та закономірності розвитк політичних досліджень, визначено досягнення, прорахунки і недоліки.

Дослідження історії Політичних партій тривало протягом 1940-х рр., хо в історіографії цей період дещо губиться. Виходили колективні та ііда відуальні монографії, збірники статей, авторами яких були М.І.Супруненкс А.В.Лихолат, ІХМінц, І.Т.Кулик. До середини 50-х рр. в історичній літератуї безроздільно домінувала оцінка українських політичних партій як “буржуазне націоналістичних”.

У розділі йдеться про особливості історичних досліджень після 1956 р періоду, який, за визначенням відомого історіографа ІЛ.Шермана, видавс

“виключно плідним” для української радянської історіографії. Цей період тривав до кінця 60-х років, протягом якого вийшло друком більше книг, ніж за попередні сорок років. Серед них - монографії І.К.Рибалки, М.І.Супруненка, А.В.Лихолата, І.Л. Шермана, Н.В.Комаренко та інших.

Застосувавши методи порівняльного аналізу літератури 40-80-х рр., автор дійшла висновку, що у висвітленні проблеми багатопартійності існувало два періоди, або дві фази загалом єдиного історіографічного процесу, якщо брати за критерій його концептуально-теоретичні підвалини. Перша охоплює 1956 - друга половина 60-х рр., а друга тривала від кінця 60-х рр. до першої половини 80-х рр. Основним показником та критерієм такої періодизації є стан вивчення проблеми багатопартійності в радянській історичній науці, що мав кількісні показники і якісні зрушення. Характерною ознакою другого періоду було те, що в працях істориків висвітлювалися кількісні га особливо функціональні риси і елементи багатопартійної системи. Вони з’явилися в роботах В.А.Чирка, І.Л.Шермана, В.І.Астахова, ИІ.Гарчева, І.К.Рибалки,

А.ВЛихолата, М.І.Супруненка, М.А.Рубача, І.Ф.Кураса, В історіографічному лексіконі та понятійному апараті постало нове визначення - “непролетарські партії”, але українські радянські суспільствознавці, за звичай, використовували усталені тлумачення - "буржуазно-націоналістичні" та "дрібнобуржуазні". Новизна зумовлювалася не запровадженням загалом нейтрального терміну, яким був “непролетарські партії”, а системним аналізом багатопартійності. Якщо раніше історики вивчали діяльність лише окремих партій, їх кількісний і частково соціальний склад, то на початку 70-х рр. вони все частіше почали зосереджуватися на функціональних ознаках багатопартійності: внутріпартійних і міжпартійних взаєминах, фракціях, коаліційних політичних блоках, наслідках виборів до представницьких органів самоврядування за партійними списками, формування урядових структур на багатопартійних засадах, ставлення партій до національного питання і держави.

Автор поділяє точку зору тих авторів, які наголошують на тому, що саме протягом згаданого періоду найбільш виразно про себе заявив новий напрямок в історіоірафії - становлення та діяльність політичних партій. Він представлений працями відомих науковців - Х.М.Астрахана, ЇСВ.Гусєва, В.І.Міл-лєра, Л.МСпиріна, Ю.М.Гамрецького, Ю.І.Терещенка, І.Ф.Кураса, В.В.Мусі-єнка, І.К.Рибалки та інших дослідників політичної історії.

У третьому розділі “Сучасна українська історіографія багатопартійної системи 1917-1925 рр.: концептуальні засади” обгрунтовано визначення - “сучасна українська історіографія”, критерієм якого визнано її концетпуально-теорстачний рівень розвитку, а не формальні хронологічні параметри.

В цьому розділі зазначено, що переосмислення історичних обставин становлення та ліквідації багатопартійності в Україні припадає на початок 90-х рр. Зокрема, більшість істориків визнала помилковою оцінку українських політичних партій як “буржуазно-націоналістичних”, а тлумачення про керівну роль більшовиків у роки національно-визвольного руху в Україні таким, що не

відповідає дійсності. На чолі демократичної революції стояли українські політичні партії. Такого висновку дійшли відомі дослідники проблеми багатопартійності в Україні - П.Л.Варгатюк, І.Ф.Курас, Ю.Ю.Кондуфор, Ф.М.Рудич,

В.Ф.Солдатенко, ІЛ.Гошуляк.

Відзначається, що протягом 1990-1991 рр. в історичній науці, як свідчить аналіз літератури, ще не вдалося подолати усталені роками методологічні принципи. Історики визнали історичним фактом функціонування багатопартійності в Україні 1917-1925 рр., спростували думку про її так звану “самоліквідацію”, визнали помилковими твердження про месіанську роль більшовиків у роки революції, відхилили тлумачення українських партій як “буржуазно-націоналістичних”, нарешті, започаткували нове бачення самої проблеми національно-демократичної революції в Україні.

Автор констатує, спираючись на аналіз літератури, що у працях таких вчених, як В.Ф.Верспок, А.П.Гриценко, В.І.Головченхо, І.Л.Гошуляк, Н.І.Ми-ронець, М.І.Панчук, О.П.Реєнт, І.ІСРибалка, В.Ф.Солдатенко, Ю.І.Шаповал, історія українських партій висвітлена на нових теоретичних підвалинах з використанням нових архівних джерел. Вони показали діялність основних політичних партій, розстановку політичних сил, рушійних сил революції, роль партій у розбудові держави, а також з'ясували проблеми історіографії. Принагідно зазначити, що історія українських партій досліджується ними в контексті державотворення та національно-визвольного руху.

Наголошено, що історики з української діаспори активно формують сучасну українську історіографію багатопартійності, а їхня науково-дослідна робота в Укрйні є органічною частиною єдиного історіографічного процесу.

Розглянуто монографії В.А.Потульницького та О.Л.Копиленка, а також колективні монографії з української політології, у яких подано оригінальну класифікацію політичних партій 1917-1920 рр.

Оцінюючи стан новітньої української історіоірафії з питань багатопартійності, автор зазначила, що література не поповнилася фундаментальними монографічними дослідженнями з історії політичних партій. В оцінках істориків спостерігається певна ідеалізація партій і водночас необгрунтована критика. Серед дисертацій переважають роботи, у яких розглядаються проблеми державотворення в Україні, але почали поступово з'являтися дослідження з діяльності українських політичних партій. Відзначено праці І.О.Ра-фальського, О.В.Бабина, М.К.Якупова, О.О.Мельника, у яких йдеться про ролі партій в національно-визвольному русі.

У четвертому розділі “Зарубіжна історіографія багатопартійності на Україні” висвітлюється стан і науково-теоретичні засади українських історикії діаспори, західних політологів, концептуальні підвалини їхніх праць. Зазначено, що поняття “українська зарубіжна історіографія” є загальновживаним в науковому світі, а сама вона стала невід'ємною частиною загального українського історіографічного процесу. Поряд з таким визначенням існуюті інші - “українська національна історіографія” та “українська історіографія на Заході”. Її засновниками, наголошено у розділі, були відомі історики ■

Д.Дорошенко, Б.Крупницький, М.Грушсвський, О.Оглоблин, О.Шульгин,

Н. Полонська-Василенко, М.Стахів, І.Лисяк-Рудницький, Р.Млиновецький та інші, які представляли різні школи і покоління дослідників.

Докладний аналіз літератури, опублікованої на Заході, засвідчує про існування декількох наукових напрямків, але найбільш вирізняються два: народницький і державницький. Світоглядні й наукові позиції першого обстоювали і репрезентували М.С.Грушевський, М.Ю.Шаповал, П.О.Христюк, а засновником другої - В.КЛипинський, яку підтримували Д.І.Дорошенко,

О.Я.Шульгин.

Наголошується на тому, що співіснування двох напрямків в українській історіографії було своєрідним віддзеркалюванням ідейно-політичних розбіжностей в таборі революційної демократії, які засвідчені в творах переважно провідних діячів національно-демократичної революції в Україні, з притаманним оціночно-полемічним характером та змістом . їхні праці, крім історіографічної цінності, є водночас і джерелом для вивчення багатопартійності. Вони показали суперечливі міжпартійні взаємини, ідейні та організаційні підвалини становлення багатопартійності, висвітлили причини та наслідки занепаду політичних партій, запропонували власну їх класифікацію, що загалом позначилося на подальшому формуванні основних напрямків в зарубіжній історичній та політологічній науках.

Автор констатує, що перші друковані праці з історії політичних партій цього періоду з'явилися у 1919 р., а в наступні роки виходили з перманентною послідовністю, формуючи у такий спосіб самостійний напрямок зарубіжної історіографії. Однією з перших робіт була брошура П.Гайдалемі вського, у якій висвітлювалася коротка історія партій, шгі програмні положення. Протягом 20-х рр. побачили світ монографії Д.Дорошенка, В.Тимопгівського, В.Ан-дрісвського, КХБачинського, присвячених саме партійно-полпичним про-блемам.

Вагомим внеском до історіографії проблеми багатопартійності визнані ґрунтовні праці М.Стахіва, О.Підгайного, Р.Млиновецького, І.Майстренка, Л.Винара та інших.

У висновках, які є узагальнюючим підсумком історіографічного дослідження літератури подані основні спостереження автора,зазначені характерні риси процесу вивчення багатопартійності як на Україні так і за її межами.

Підсумовуючи історіографічний аналіз літератури з проблеми багатопартійності на Україні 1917-1925 рр., зазначено, що вона частково висвітлена, але маловивченими залишаються принципово важливі питання. Серед інших, що потребують подальшого вивчення,слід виділити найважливіші:

1. Організаційні та ідейно-політичні підвалини становлення багатопартійної системи в Україні.

2. Взаємипи українських партій з іншими політичними організаціями та рухами, особливо в державних структтрах та представницьких органах самоврядування.

3. Діяльність провідних українських партій в міжнародних організаціях і дипломатичних місіях, формування політичної опозиції та обставини ліквідації багатопартійності на початку 20-х рр.

4. Проблеми політичного розвитку 1917-1920 рр., порушені в літературі 20-х рр., але залишені без конкретного історичного вивчення у наступні роки.

5. Функціональні ознаки багатопартійної системи в Україні / політичні блоки, фракційність, коаліційні урядові структури, ротація партій в законодавчих органах, взаємини українських партій з російськими політичними організаціями в Україні тощо /.

6. Вивчення нових архівних джерел та написання фундаментальних праць з історії провідних українських партій - УПСР, УСДРП, УПСС, УПСФ.

Клопітка робота чекає істориків при з'ясуванні суто теоретичних питань вивчення багатопартійності, особливо з точки зору її функціональних ознак. На часі підготовка й узагальнюючих праць історіографічного спрямування, а також джерелознавчого характеру.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях автора:

1.Козак О.В. У чому суть так званого українського інтегрального націоналізму.// Історія України: запитання та відповіді,- Вип.1.- Полтава, 1993.-

С.35-37.

2.Козак О.В. Коли і де виникли перші анархістські групи на Україні? // Історія України: запитання і відповіді.- Вип.2.- Полтава,1994.-С.24-25.

3.Козак О.В. Багатопартійність в Україні (1917-1925рр.): початок

історіографі проблеми /Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої

історії: 36. наук, праць молодих вчених.-Х.,1998.-С.99-102.

4.Козак О.В. Багатопартійність та проблеми розбудови Української держави: історіографічний аналіз твори Микити Шаповала / Проблеми історії та методології історичної науки: Харк. Історіограф. зб.-Х.,1998- С.128-139.

5.!Сезак О.В. Багатопартійність в Україні (1917-1925 рр.). До історіографії проблеми / Історія України. Маловідомі імена, події, факти.- Вип.5.- К.: Рідний край, 1999,-С.127-136.

Козак О.В. Багатопартійність на Україні (1917-1925 рр.). Історіографія проблеми.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни,- Харківський національний університет ім. В.Н.Кара-зіна, Харків, 1999.

Захищається дисертація предметом дослідження якої е стан і концептуально-теоретичні основи історіографії з проблеми становлення багатопартійності на Україні 1917-1925 рр. Автор проаналізувала твори діячив української революції, праці зарубіжних українських істориків і західних політологів, роботи радянських і сучасних українських істориків. Історія багатопартійності частково висвітлена в літературі, але багато проблем потребують подальшого вивчення на рівні фундаментальних монографій.

Ключові слова: багатопартійність, історіографія, концепція, політичні партії, революція.

Козак Е.В. Многопартийность на Украине /1917 - 1925 ггУ. Историография проблемы.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. Харьковский национальный университет им. В. Н. Каразина. Харьков. 1999.

Защищается диссертация, предметом исследования которой является состояние и концептуально-теоретические основы историографии по проблеме становления многопартийности в Украине 1917-1925 гг. Автор проанализировала произведения деятелей украинской революции, труды зарубежных украинских историков и западных политологов, работы советских и современных украинских обществоведов. Объем и структура роботы позволили выявить и проанализировать монографии, брошюры, статьи в периодических изданиях и зборнихах статей, материалы разных научных конференций, опубликованных на Украине и за ее пределами на протяжении 1919-1997 гг.

Выдвигается обоснование положения о многопартийности на Украине 1917-1925 гг. как историческом факте, т.к. тогда существовало, по неполным подсчетам историков, от 25 до 40 политических партий. Наиболее влиятельными среди украинских партий были - УПСР, УСДРП, УПСС, УПСФ, а также большевики, росийские эсеры и меньшевики.

В дисертации обосновано, что в исторической литературе 20-х годов прослеживалась не борьба марксистской схемы с эсеро-меньшевистской концепцией освещения деятельности политических партий, а прежде всего идейно-политические и научно-теоретические расхождения между представителями самой марксистской школы в оценке многопартийности на Украине.

Показаны принципы исторической науки, ее понятийный аппарат, определены особенности и закономерности развития политических исследований, определены достижения, ошибки и недостатки.

Обосновывается, что в начале 90-х годов происходило переосмысление методологических принципов советской историографии политических партий и появления новых точек зрения.В частности, часть историков признали ошибочной оценку украинских политических партий как “буржуазно-националистических”, а толкование о руководящей роли большевиков в годы национально-освободительного движения на Украине таким, что не отвечает действительности.

Освещается положение и научно-теоретические принципы украинских историков диаспоры, западных политологов, концептуальные принципы их работы.

Ключевые слова: многопартийность, историография, концепция,

политические партии, революция.

Kozak E.V. Plurality of political parties in Ukraine (1917 - 1925). Historiography of the problem. - Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by speciality 07.00.06 - historiography, knowledge of source books and special historical subjects. Kharkov National University named after A.N. Karazin, 1999. Kharkov. The year 1999. The subject of the thesis to be defended is the current state and conceptual and theoretical fundamentals of historiography of the problem of formation of plurality of political parties in Ukraine in 1917-1925. The author has analysed works by Ukrainian revolutionary figures, works by Ukrainian historians from abroad and Western politologists, works by Soviet and modern Ukrainian sociologists. The history of plurality of political parties is partly elucidated in literature, but many problems require futher studies at the level of fundamental monographs. Key words: plurality of political parties, historyography, concept, political parties, revolution.