автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.05
диссертация на тему: Народные женские украшения на Украине XIX - нач. ХХ вв.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Народные женские украшения на Украине XIX - нач. ХХ вв."

ÖA

ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЙ МИСТЕЦТВ

у. ' • 1 ! "1. С « к

. ", — * * . vj, '

І la правах рукшіису УКД: 745/749

ВІ’ОЧИНСЬКЛ ГЛ1ІНЛ ІІОЛО/ІИМИГЛІІІЛ

НАРОДНІ ЖІНОЧІ ПРИКРАСИ ПА УКРАЇНІ XIX- ПОЧ.ХХ СІ Сисцшшіісіь 17 00.05 - лекора пінно ирикладие мнспіціік»

• АВТО РПФ1ІРАТ

дисертації на здобуття наукового ілуїісия плішина і.і миетеїтюзішшті

Ліні« - 1994

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті народознавства НАН України.

Науковий керівник

кандидат мистецтвознавства ЗАХАРЧУК-ЧУГАЙ Р.В.

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, доцент БОДНЛР О.Я. кандидат мистецтвознавства, ЯЦІВ РП.

Провідна організація: Інститут мистецтвознавства, етнології та фольклористики ім. М.Т. Рильського НЛН України. Київ.

/ * У

спеціалізованої вченої ради Д 04.12.01 у Львівській академії мистецтв /290011, м.Львів-11, вул. Кубійовнча, 38/.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці академії.

Захист відбудеться

1994 р. на засіданні

Автореферат розісланий

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради . _с

кандидат мистецтвознавства _у

ГОЛОД І.В.

Українські жіночі прикраси - своєрідний вид народного мистецтва, у якому вироби з різних аа характером матеріалів об'єднувались спільним функціональним призначенням. Вони виконували декоративну роль в ансамблі вбрання та сприяли його художньо-композиційній виразності. Прикраси прздставлл;ать досягнення різних художніх ремесел і промислів - обробки металів, каменів, виробництва скла, ткацтва, вишивки, а також різноманітного домашнього рукоділля. Крім цього, вони, пеоноо міром, висвітлюоть питання торговельних стосунків на українських землях. Прикраси виступали у всій сукупності своїх властивостей в костюмі як художній комплекс що взаємодіяв з цілои системо« декору вбрання. Комплекси утворювались на основі ансамблевих зв"язків, які були органічно« часткою народної художньої традиції, виробленої 'багатьма поколіннями творців одягу. '

Як невіддільний компонент вбрання, атрибут обрядів, звичаїв, вірувань, прикраси супроводжува..и жінку майже впродовж цілого життя, тому вони становлять джерело цінної інформації про побут, етичні норми та естетичні вподобання різних соціальних верств українського жіноцтва. Прикраси у процесі свого розвитку набули глибокого змісту і значення. Вони несли декоративна навантаження, зберігали свої оберегзво-магічні ознаки, а в певні періоди виконувати функцію капіталу як коштовні предмети, відігравали роль соціального престижу, служили відзнаками особи. Широкий спектр відомостей розкривав сторінки соціально-економічного життя українського суспільства.

Ьсе це переконливо засвідцут важливість і необхідність до~ слідження українських жіночих прикрас у всьоцу багатстві їх форм, художніх особливостей, ансамблевих поєднань та потребуч осмислення їх як Своєрідного синтетичного виду українського народного мистецтва. У зв"язку з цим тема "Народні жіночі прикраси на Україні XIX - поч. XX ст." о науково актуальною.

Мета робити. Всебічно' дослідити і показати художню своєрідність українських жіночик прикрас, розкрити їх естетичні цінності в декоративно-образній структурі костюму, виділити найхарактерніші локальні художні комплекси. У процесі дослідження ставились конкретні завдання? .

- простежити витоки і розвиток традиційних форм українських жіночих прикрас, їх художніх та функціональних особливостей;

- визначити типологічну структуру прикрас, що водночас в

синтетичним видом декоративно-прикладного мистецтва;

. , - виявити багатоманітність форм прикрас, в залежності від технологічних особлиностей матеріалів та технічних прийомів виготовлення;

- розглянути основні композиційні прийоми конструктивного і художнього вирішення типів прикрас;

- проаналізувати засоби декоративної виразності прикрас;

- розкрити худокньо-^ункціональну роль прикрас у декоратив-ію-образній структурі вбрання;

- виділити найхарактерніші локальні художні комплекси;

- визначити основні художні закономірності ансамблевих зв"язків у комплексах.

Об’єктом дослідження в твори, виготовлені а різноманітних матеріалів, які служили прикрасами народного жіночого вбрання.

• Предметом дослідження є художні особливості народних жіночих прикрас та їх ансамблеві зв"язки у комплексах.

Хронологічні рамки дослідження в історичноіцу огляді сягв.оть ранньослоа"ямського періоду. Науковий аналіз прикрас у всій сукупності їх особливостей як явища українського народного мистецтва проводиться в меншх XIX - поч. XX ст.

Географічні ранки - сучасна територія України. Крім цього, автор вважає необхідним рояглянути жіночі прикраси лемків - етнографічної групи українців, які раніше заселяли територію між ріками Ііопрадом і Сяном (тепер - Республіка Польща) та прикраси українок з Воронежчини та Курщини .(тепер - Російська ведерація).

Наукова новизна роботи. Вперше зроблена спроба дослідити процес утворення традиційних форм українських жіночих прикрас і виявити вса багатоманітність матеріалів та технічних прийомів, простежити декоративно-функціональну роль прикрас та виділити найхарактерніші локальні художні комплекси, розглянути ряд загальнотеоретичні« питань українського народного мистецтва через специфіку конкретних творів - жіночих прикрас, ьввоти у науковий обіґ обширний фактологічний матеріал, який раніше не досліджувався*

Положення, винесені на аахист:

- витоки традиційних видів українських народних жіночих прикрао сягають часів формування декоративно-прикладного мистецтва стародавніх слов"ян{

- основні види народних жіночих прикрао остаточно сформува-

лись у ХУІ-ХУЩ ст.{

- художні особливості прикрас обумовлені народним естетич-

ним світосприйняттям, в також характером матеріалів то технологією виготовлення; .

- орнаментальність, силуетність, пластичність - основні

принципи формотворення прикрас; .

- поєднання різнорідних матеріалів - характерна засада декоративних якостей українських народних жіночих прикрас;

- ніісамілевіегь визначав спосіб організації прикрас у комплексах.

Практичне значення дослідження. Його результати можуть бути використані у творчій роботі окремих майстрів, художників легкої та художньої промисловості, народних худоміх промислів, ювелірі» та дизайнарів костюму та.послужити теоретичним матеріалом з проблем’ українського народного мистецтва у вузах од училищах.

Методологічною основою дисертації о розуміння породного мистецтва як складової частини фундаменту національної культури. Українські жіночі прикраси розглядаються в руслі розвитку народного декоративно-прикладного мистецтва та народних художніх традицій.

У дослідженні автор користувався загальноприйнятими в українському мистецтвознавстві методами: безпосередньо польові спостереження, художній аналіз речових пам"яток, хронологічний та типологічний розбір фактологічного матеріалу, а такоя метод реконструкції - спосіб відновлення локальних декоративних особливостей форм прикрас та художніх комплексів на основі інформації від людей старшого покоління, іконографічних та літературних джерел.

Стан дотеперішніх досліджень, '¿рагментарні відомості про прикраси розпорошені в обширній літературі народознавчого характеру Гі-ої половини XIX - початку XX ст. В колі питань народного жіночого вбрання дослідники ОІ.Ф.Головацький, П.П.Чубинський, А.Афа-насьєв-Чужбинський, ІЗ.Шухевич та ін.) звертають увагу на обов"яз-кову наявність прикрас серед його компонентів, коротко характеризують форми та-способи використання.

Проблеми розвитку золотарського ромасла кінця XIX - поч. XX ст. частково відображають матзріали ХП Археологічного, з"їзду в Харкові (статті Б.'ГІознанського, А.Покровського, О.Радаконої).

Зацікавлення до прикрао проявляють 2.Франко та Ф.Вови під час етнографічних експедицій, що фіксується у їх працях. Вперше українські жіночі прикраси як предмет дослідження постають в од-

ноцу а роаділів роботи 4.Вовка "Этнографические особенности украинского народа". Аналізується генезис окремих типів прикрас, причини зникнення одних і появи інших.

У народознавчих дослідженнях 20-30-х років XX ст. поряд • характеристикою жіночого одягу та в руслі вивчення декоративноприкладного мистецтва »"являються поодинокі дані про своєрідні особливості прикрас в тому чи іншоцу регіоні (С.Таранушенко,

Н.3аг..ада, С.Спаська, В.Кобільник та ін.).

Окремі аспекти досліджуваної проблеми висвітлюють Л.М.Оуха та П.М.Жолтовський у працях, присвячених українським художнім металевим виробам.

У книзі "Дукати і дукачі України" І.Г.Спаський розглядав питання виробництва і побутування одкого а важливих видів жіночих прикрас - дукачів. Він розробляв їх систематизацію, подав основні форми і композиційні схеми.

Для вивчення комплексів прикрас особливо важливі праці К.І.Матейко, які стосуються проблем народного одягу та його регіональних особливостей.

Цінні відомості про техніки виготовлення, форми, орнамент прикрас з бісеру містить стаття А.Ф.Будзана "Художні вироби а бісеру".

Огляд найхарактерніших прикрас у складі жіночого костюму Середнього 11ридніпров"я, їх роль у звичаях, обрядах та віруваннях знаходять місце в працях Т.О.Ніколаової. .

Таким чином, ступінь вивченості українських народних жіночих прикрас свідчить про багаторічний дослідницький інтерес спеціалістів різних галузей народознавчої науки до цього традиційного виду народного мистецтва. Література по темі даного дослідження багагсчисальна, але вона не висвітлює прикрас у всій сукупності їх особливостей, У загальних працях дослідники лише торкаються цього питання, а в коротких публікаціях подаються його часткові аспекти. У ав"язку а цим а даній роботі на основі аналі-•У та узагальнення результатів попередніх досліджень та фактологічного матеріалу вперше зроблена спроба висвітлити українські Кіноиі прикраси як своєрідний вид народного мистецтва. Це послужить грунтовнішому ааововння і ширшому впровадженню національних естетичних засад а сучасній художній практиці.

Джерела роботи. Для вирішення поставлених у дисертації завдань автором були вивчені абірки та окремі зразки українських жі-

ючих прикрас y колекціях: Державного музеа народного роп.м.»...„ іиго мистецтва України (Киїп), Державного музои народної ирхпек-,’ури і побуту (Київ), Національного музей у Львові, Муз où отно-•ріціії та художнього промислу Інституту народознавства All ¿'країни ІЛьвіи), Uy:;e.ü народної архітектури і побуту (Львів), Переяслав-Іиельницького історико-культурного заповідника, Сумського купок-іього музей, історичних та краєзнавчих музеїв обласних і районній дентрів України: Чернігова, Сум, Полтави, Дніпропетровська, Харкова, Луганська, Черкас, Кременчука, Ромен, Чернівців, .¡паю-іранківська, Коломийського музею народного мистецтва Гуаульмици та і.*., а також Державного музеш етнографії (Санкт-Петербург), Ермітажу (Санкт-Петербург) та ряду приватних колекцій.

Важливий джорелом стали польові матеріали, зібрані протягои 1Уй5-І9У*і pp. У процесі обстеження всіх регіонів України були виявлені і зафіксовані: матеріали і форми прикрас, особливості функціонування, відомості про золотарські центри, термінологій тощо.

. В роботі використані іконографічні джерела ~ український портретний живопис ХУІ1 - поч. XX ст., рисунки та акварелі з зображенням український типажів у традиційному вбранні, фотознімки ll-ûï поливши ХІХ - поч. XX ст.

Опрацьовані також матеріали Рукописного фонду Інституту мистецтвознавства, ^л^клористики та етнології iu.LJ.T.Рильського АН /країни (їСиїв), відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки All України (Київ), Центрального дьржаьного історичного архіву у Львові, Архіву Інституту народознавства Ail України (Льаів), Архіву Державного музою етнографії ('.'анкт-Питві- Іург) та ін.

Апробація. UcHOBHi положений дисертації викладені у публікаціях автора, доповідались на всесоюзній науковій конференції "Проблеми розвитку сучасного декоративно-прикладного та народного мистецтва" (Львів, lüdl) та обговорювались на засіданні Вченої Ради Інституту народознавства All України (1Ü89). По тоиі дисертації знаходиться в друці монографія "Українські народні жіночі прикраси" обсягом 10 авт. арк. (Вид-во "Науяопа думка").

Структура рос'іти. Дисертація складаються зі вступу, трьох розділів і висновків, списку літератури та окремого додатка :» ілюстративними матеріаляии.

У вступі обгрунтовано наукове та практична значення дослідження даної проблеми, висвітлений рівень її вивченості, визначені

мета і завдання дослідження, методологічні »асади та методи роботи, положения, винесені на захист.

У першому розділі "З історії розвитку жіночих прикрас на Україні" автор аналізує витоки та еволюцію видів і форм жіночих прикрас по періодах: ранніх слов"ян, Київської Русі та ХУІ-ХУіИ ст.

При розгляді прикрас ракньосяов"янс&кого періоду увага аупи-няаться на литих з 'Зронзи виробах ІУ-У ст., прикрашених виїмчастими емалями,предметах Цартинівського та Мало-Ржавецького (У-УІІст.), Хар"ївського скарбів, Пастирського городища, т;зв. городища Жарина (УШ ст.). Поряд з цим йде розгляд прикрас зі скла.які завози-яиоь з Сірії.Візонтії,Згипту і були добре відомі раннім слов"янам,

' Кіночі прикраси ІХ-Х1І ст. розвивались в руслі окремих видів декоративно-прикладного мистецтва Київської Русі, Серед металевих прикрас були простіші по виконанню вироби з кованого дроту, які формами і декором tí/ли подібні до прикрас попередньої епохи, а також появлялись нові, складніші за техніко»,і конструкцією, ви. готовленая яких пов"язана а розвитком міського ремесла. Бони були декоровані аерна, сканню, чарка, рятуванням, перегородчастими емалями, коштовним камінням, перлами. Подібні до них дешевші прикраси, призначені для ¿іостйму простого жіноцтва, виготовлялись майстрами в дрібних ремісничиг. центрах з Зронзи, міді, свинцю, олова. Для них використовували імітаційні формочки. Доповнювали набір прикрас давньоруських жінок вироби а сердоліка, бурштину, гірського кришталі), скла тощо.

Пирнд а оглядом видів і форм прикрас робиться гіпотетична спроба подати спосіб їх використання в костюмі, та охарактеризувати поєднання в наборах. На основі розглянутого матеріалу аьтор приходить до висновку, що художні особливості прикрас цього періоду відзначались легкістю та простою логічною будовою. Якщо у прикрасах ранніх слов"як пєравамали декоративна стихійність, неврівноваженість, то у виробах даьньируоьких майстрів проступав більша впорядкованість, краса розуміється як організованість ритму, симетрії, кольору.

Арківні ¡матеріали свідчать, що у ХІУ-ХУІ ст. золотарсько ремесло розвивалось у Львові, Києві, Кой"піці-Подільському, Луцьку, Галичі, Велзі та багатьох інших торгово-ремісничих центрах. Основними матеріалами для виготовлзння жіночих іірикрас були золото, срібло, сплави, часто застосовувались иляхвтні fa напівиляхетні камені. Найповніші відомості про виробництво жіночих прикрас ХУІ-

<УІ1 ст. пов"язані а золотарством Льооо.п, У якому своєрідно переплелись європейські орієнтації на ренесансні та бороколі форми • нісцовою національною осново». . .

У кінці ХУ11 - .першій половині ХУИ от. значного розвитку аа-жлло золотарське, ремесло у Киові та містах Лівобережної України: Ііжині, Глухові, Чернігові та ін. Невелика кількість пам"яток, що »береглись в музеях, дають уявлення, хоча далеко не повне, про технічні, композиційні, художні особливості жіночих прикрас золотарської роботи та їх асортимент. Це - дукачі, намисто з монет, срастики, сережки, персні, ланцюжки тощо. Майстри послуговувались <айже всіма відомими техніками! лиття, кування, паяння, різьблен-!я, витягування дроту, позолота тоіао. У широкому вжитку серед ук->ахнського жіноцтва було намисто з перлів, коралу, гранатів, іурштину, скла і т.п.

Огляд видів та форм жіночих прикрас ХУП-ХУаІ ст., здійснений іа основі речових пам"яток, іконографічних та писемних джерел, гзагальнюеться у характеристиці їх поєднань в костюмі.

Аналіз розвитку українських жіночих прикрас дао основу для ' ¡твердження, «о ХУІ-ХУІЛ ст. -це час, коли сфоркувались основні х види та естетичні характеристики - поєднання різних по струн-урі, фактурі, кольору матеріалів, орнаментальність форм, чіткий іетричний ритм, симетрія. '

Другий розділ дисертації "Художні особливості українських . ародних жіночих прикрас XIX - поч. XX ст," складаються з трьох арагра^рів, у яких декоративні якості прикрас розглядаються у за-ежності від матеріалів та технік виготовлення. ГІерпий присвячу-ться прикрасам з рослин, тканин, пір"я. Автор заувакуб, шо вели-а кількість жіночих прикрас цього часу виготовлялась жінками і івчатами власноручно в домашніх умовах. Художні принципи їх ви-обництва та форми складались в процесі творення самих виробів, риираси з природних матеріалів: живих квітів, плодів та листя ослин, пір"я, мушель, а також стрічок, вовняних ниток використо-увала кожна дівчина у своєму вбранні. Більшість з них не мали еликої матеріальної вартості. Лише завдяки красі своїх природних орм і кольорів, пластичнойті, податливості до плетіння, нанизу-ажя, шиття, в"язання, морщення та продуманому застосуванню в остюмі вони набирали вагомого естетичного звучання.

Прадавньою традицією на Україні було використання квітів, івчага закріплювали квіти на волоссі, втикели під стрічку-пов"яз-

ку, о косу, під кустку и будень, а «е більше - у свято. Та найчастіше з них плели відай, ритмічно укладаючи різні квіти та листя. Орнаментальним багатством і складністю -в технічному виконанні виділялись вінки, призначені для весільного костюму. Замість живих, нередипехн у зимовий період, виготовлялись штучні квіти з вовни, печеру, тканини, воску, намиста тощо. ■

Плоди рослин (реліктового куща клокічки в Карпатах, ліщини, ішшшни, гороху і т.п.) служили для нанизування намиста.

Пасмами вовняних ниток обплітали заплетені коси (Гуцульшина, Покуття), сплітали з них своєрідні штучні коси "уплітки" (Бойків-оиня, Г'уцульщина), повсюдно робили кйітки у вигляді пухнастих об"емшх помпонів, плели широкі узорні манжети "нараквиці" (Гуну-льщина) і т.п. Стрічки вплітали в коси дівчата на всій Україні, прив”яаували до вінків та намиста, носили як прикрасу чола, наморщували і пришивали до твердої основи як своєрідний вінок тощо.

У багатьох місцевостях України для виготовлення прикрас брали нір"» птахів. Иоіч втикали під хустку понад чолом, пришивали до тясьми на зразок чільця, вплітали у віїжи з квітів, надаючи їм більшої легкості, ажурності. Подібні прикраси з пір"я у XIX - на поч. XX сї, шікористовувались.дівчатами багатьох слов"янськи*х народів, зокрема Росії, Сербії, Албанії. ■

Мальовничість та орнаментальність, як внутрішня естетична суть розглянутих виша матеріалів, була основою декоративної образності виготовлених з них прикрас. Вона підкреслювалась використовуваними композиційними прийомами та засобами художньої виразності: ритмом, симетрією, ажурністю, динамікою, багатобарвністю.

У прикрасах з природних матеріалів відчутна семантизація і символізація довколишнього світу природи та зв"язків з ним людини, чим зумовлена особлива поетична наповненість їх образного ладу.

У другому параграфі розкриваються художні особливості прикрас » кольорових каменів, скла та бісеру. Значна частина цих виробів завозилась з інших країн (Італії,’ Франції, Чехії) у вигляді сформованого в разки намиста або окремих бусин, які продавались поштучно чи ка вагу.

Характеризуючи специфіку названих матеріалів автор аупиня-зться на їх текстурі, оптичних параметрах, фактурі, забарвленні.

Розглядам їх деякі технологічні особливості, виділяв окремі типи прикис з кожного матеріалу.

Саред найпоширенішого коралового намиста виділяються три ти-

пи, що були зумовлені формо» складових частин та технологією ви- , готовлений: циліндричне "рубана", кругле або аиальновидовжоне "шліфоване", а відрізків коралові;: гілки "колмча*1. IIодзмться способи укладання коралового намиста, аналізуються його орнаментально-композиційна структура, використання тих чи іниих його типіь в окремих регіонах. Автор робить спробу знайти пояснення його популярності серед українського жіноцтва та нормативності в костюмі і пов"язуо їх з народним світоглядом, віруваннями та побугом.

З бурштину, покладів якого иайоільшо було на ііолині, простими способами різання, тичення, шліфування виро5ляли бусини багатогранної ^орми для намиста, хрестики і т.п.

Яскраве різнобарвне намисто зі скла було багатоманітне як аа способом виготовлення (навивка, відливання, формування, різання і т.д.), так і за ^о'рмо,о (кругле, гранчасте, ойальноаидойхене), оп~ тичними якостями (прозоре, напівпрозоро, непрозоре) та декором (гладке ¿лискуче, розписане, інкрустоване). Глчдке різнокольорове скляне намисто носили нанизу,о чи в разках бусини одного або й декількох кольорів. Розписане більше вживали в кост.смі жінки на 1 Західному Поділлі, Північній Буковині, у Східних Карпатах та Прикарпатті. У кінці ХІХ - на поч. XX ст. 8 число нагрудних прикрас ввійшло намисто з дутого скла яскравих ломінісцентних кольорів. Специфічна технологія зумовлювала його легкість, дзеркальну мере-хтливість, що сприяло популярності, але і справляло нетривкість та швидку втрату декоративних якостей.

Прикраси з бісеру виготовлялись в домашніх умовах а намистинок чеського та російського виробництва. Розглядаються техніки виробів - силяння і ткання, типи прикрас, їх орнамент, композиційні прийоми та засоби художньої виразності. Автор зупиняються також на локальних особливостях форм, орнаментальних котиві'з, колориту прикрас з бісеру. Окреслшться території, де найбільше було поширене їх виготовлення і використання.

У третьому параграфі йдеться про жіночі прикраси з кольорових металів, виробництво яких пов"язаг:е з розвитком золотарства і мосяжництва ХІХ - поч. XX ст. Иайстри-золотарі Київщини, Чернігівщини, Дніпропетровщини, Харківщини працювали по невеликих містах та містечках і виготовляли в цей час майже виключно жіночі прикраси. Асортимент виробів мосяжників у Східних Карпатах, хоч і був значно ширший, проте і тут жіночі прикраси займали вагома місце. Подасться характеристик* найбільш вживаних металів.

При розгляді видів і типів прикрас визначаються естетичні . принципи їх формотворення, серед яких на першому плані - орнамен-тальність. Аналізуючи дукачі, кк один я важливих нидів прикрас оолотарської роботи, автор подач їх класифікацію в залежності від походження іконографії сюжетного зображення, а також типологію, яку пов"язуз з конструктивною схемою виробів. Простежуй їх декоративні якості, зупиняв увагу на орнаментальних мотивах і підкреслюй їх невідривність від орнаменту вироЗів інших видів народного мистецтва. Розкриває зв"язок дуначів з народними обрядами та віруваннями і робить висновок про їх магічна значення, нов"яаане' зі шлюбом та сім"ею.

Розглядаються інші види прикрас: намисто .■» монет, хрестики, сережки, персні, їх типи. Виділяються композиційні принципи та засоби художньої виразності - ритм, сиііетрія, пропорційність та логіка поєднання окремих елементів у цілісному творі. Простежуються відмінності у технічних та композиційно-художніх рисах виробів Середнього Приднілров’,я та Східних Карпат.

. У третьому розділі "Прикраси в докоративно-образній структурі народного жіночого костюму ХІХ - поч. XX ст." виділяються художні комплекси прикрас. Дисертант підкреслюй, що українські народні жіночі прикраси завдяки своїм якостям, і насамперед, орна-ментальності, відігравали важливу роль у формуванні декоративного образу костюму. У його загальній структурі прикраси існували у формі комплексів - менших художніх структур, їй підпорядкованих. Залежність між ними грунтувалась на дії закону цілісності (ансам-блевооті), закладеного народною традицією. У поняття комплексу включаються наявність окремих компонентів, способи їх поєднання між собою, а також з формо» та двкором вбрання. Результатом порівняльного аналізу стало виділення комплексів: Середнього При-дніпров"я в лівобережними і степовими районами, Ііівденно-Причор-иоморської сцуги, Східного Полісся, Західного Полісся, Поділля, Прикарпаття, Північної Буковини, Покуття, рівнинних територій Закарпаття, Гуцульщини, Бойківшини, Лемківщини.

' Комплекс прикрас Середнього Придніпров"я характеризуються різноманітністю компонентіб, ряснотою одноразового їх використання. Основною складовою частиною були нагрудні прикраси, а серед них першорядну роль відігравало намисто з коралу. Важливими компонентами були також намисто з бурштину, кольорового скла, дукачі, сережки, персні тощо. Композиційним центром виступав дунач на

іакцюжку або червоній стрічці. Рельеф орнаментальної фактури кон-;ентрувався на медальйоні та банті дукача. У разках намиста орна-юнтальний ритм сповільнювався,' спадала рельєфність за рахунок їжуру між рядками. Поступовість і плавність у переході від рельефу прикрас до поверхні тканини сорочки чи корсетки характерна для (остюму Середнього Придніпров"я. В свою чергу, об'ємність маси іагрудних прикрас підтримувалась драперіями і складками одягу.

Комплекс Південно-Причорноморської смуги України за своїми рормами, композиційними та колористичними якостями мав ¡Загато спішних рис з прикрасами Середнього Г1ридніпров"я та Поділля, що зу-ювлене історією заселення цієї території. Він.вклачаа намис.’о з (оралу, скла, дукачі, хрестики тощо, які у святковому кост.смі до-¡ягали по кількості одного-двох десятків.

Комплекс прикрас Східного Полісся відзначався більшою просторою і однорідністю в порівнянні з прикрасами Середнього Придні->роа"я. Тут менша кількість виробів а металу, натомість більша а юслиш квітів, листя, гілок. Дукачі, як правило без бантів, під-ііщувались до намиста і становили елемент орнаментального ряду.

Серед компонентів комплексу прикрас Західного Полісся майка ¡ідсутні нагрудні металеві прикраси. Декілька сталок намиста (зі :кла, коралу, його імітацій і т.д.) вкладались з інтервалом одна йд одної. На них висталялись стрічки від намиста. Ефект неотенія підсилювався викладеними поверх, комірцями сорочок а аав"язка-ш. У комплексі дещо втрачалась чіткість ритму орнаментальної фактури, але виразніше проступала злитість а компонентами рбрашиг.

При аналізі комплексу прикрас Поділля підкреслюються, що для іього характерна присутність шийних прикрас, чого не було в ком-¡лексах Середнього Придніпров"я, Східного і Західного Полісся. Цю юль відігравало намисто з бусин дрібного діаметру та гердани з іісеру. Серед нагрудних найбільша було намиста з коралу, Його :мітацій, скла, монет, бісерних криз тощо. Низки монет роамажоау-іали иийні від Нагрудних прикрас. Принцип наслоення зумовлював тсивність і об’'анчтсть шийно-нагрудного набору, проте на руйнував їлавного лінійного ритму. Сконденсованість ритму в структурі кокп-тису підтримувалась вксогсирельофним настилом вишивші, вагомістю юясного тканого аоо закладеного я складки одягу.

Своєрідністю прикрас жіночого костюму Прикарпаття було шишке використання коралового намиста та Його імітацій вьликого ііаметру. Це створювало крупнозернисту орнаментальну фактуру на-

Грудного набору. Центр симетрії зазначали монети, хрестики, від-рівки червоної стрічки. Серед нагрудних нрикрас займали місце широкі гладкофарбовані ьоо орнаментовані стрічки., Поверх намиста викладались вишиті комірці та банти~заи"яаки.

lia Північній Буковині в комплексі прикрас найбільш вагомими були нагрудники з монет "салби", намисто з коралу, скла, бісеру тощо. Компоненти на закривали один одного, завдяки чому дооре читались як в ансамблі, так і кажон зокрема. Така ритміка вносила настрій риаміреності і розважливості в емоційний стрій вбрання.

Покутський комплекс прикрас мав спільні риси з подільським, буковинським та гуцульським. Характерною композиційною особливістю було те, що шийні прикраси нашаровувались одні на одних, а нагрудні, особливо нижні разки, лягали на певній віддалі, аалиааочи у просвітах тканину сорочки. Густота рааків у верхній частині набору і розрідження у нижній перекликались зі способом розміщення орнаменту виаіивки на уставках та рукавах сорочок.

На рівнинних територіях Закарпаття, де українці адиаен проживали спілкуючись з угорцями, румунами, словаками, сформувався жіночий одяг, якому притаманна різноманітність пластично-живописних способів докору: морщення, фактурні закладки тканини, вишивка, обиив&шія морв^нвом, ториКаьи, орнаментальноіо тасьмою. Оооолнвіс— тю комплексу прикрас було скромне, стримане використання компонентів: одна-дзі шийні або нагрудні прикраси, що гармонійно у»"н-

* зували всю систему декору вбрання і підтримували Його ритміку.

Гуцульський комплекс вирізняються з-поміж інших значною кількістю одноразово вжитих компонентів, фантазією і певною свободою у їх співставлених. Це стосується не лише нагрудних прикрас, які густо влстолялись поверх сорочки чи кептаря, але одночасним використанням по декілька серожок у вухах, по декілька перстенів на пальцях обох рук, кількох силянок одна поверх другої. Ч низках нагрудного набору не зберігалась строга послідовність.

Комплекс бойківських кіночих прикрас, менш чисельний за компонентами, нтж гуцульський, наділений рисами стриманості. Іноді це едина шийна або нагрудна прикргса - намисто, криза, еилянка а бісеру. Розрідженість «лементів комплексу співмірна з декором вбрання, таким же стриманим і простим. Композиції узорів на сорочках були легкі, лроаорі, з просвітами незашитого поля.

Костюм лемків, етнічної групи українців, які здавен прижипа-ли у Карпатах між ріками Сяном і Ііопрадом, та на захід від ріки

Уж, розвивався я контакті а мистецтвом угорського, чеського, словацького, польського народів, Одвічна боротьба лемкіа »а абере-ження своєї етнічної приналежності, тісні генетичні ав"язки а українським народом сприяли тому, шо всі ці нашарування, переплівшись а національною основою,створили своєрідний і самобутній костюм, сповнений гармонії і мистецького хисту. На структуру комплексу прикрас впливала присутність комірців сорочок, облямованих мереживом, морщеною смужною полотна і скріплених стрічкою "баса-мудкою". Між низками намиста завжди були великі просвіти білого полотна сорочок. Легкість, розрідженість, ажурність комплексу прикрас добре пов"язувались а вишивкою філігранної витонченості та дрібноваористістю орнаментації тканин.

Результатом аналізу прикрас в декоративно-образній структурі народного жіночого костюму стало виділення 12 регіональних художніх комплексів. їх співвідношення а декором вбрання дало можливість розкрити основні закономірності ансамблевих зв'язків: узгодженість тектоніки форм прикрас і костюму, ритму орнаментально-пластичної фактури, кольору, здатність комплексів пристосовуватись до розвитку декоративних якостей одягу.

У висновках узагальнюються основні положення і результати дослідження. Українські жіночі прикраси - яскравий і своєрідний синтетичний вид народного мистецтва. Він маз глибоке коріння і традиції, пов"язані з еволюціаа художніх ремесел, домашнього рукоділля і вбрання. Витоки його сяга.оть часів формування декоративно-прикладного мистецтва стародавніх слоамян.

В епоху Київської Русі прикраси відігравали важливу роль в костюмі і були багатоманітними за формою, чонструкцічга, декором.

У ХУІ-ШІ от. формувались, входили у вжиток і переростали у стійку традицію найхарактерніші види українських жіночих прикрас.

Прикраси ХІХ - поч. XX ст. - це художні вироби, для виготовлення яких використовувались ріані за характером матеріали - рослини, тканини, пір"я, вовка, кольорові камені, скло, .бісер, метали і т.п. Майстри виявляли тонке розуміння їх фізичної та технологічної специфіки. З*творчою фантазією використовували вони податливість кожного матеріалу до різних способів технологічної обробки. Технічні та композиційні прийоми, продиктовані самими матеріалами, формували художні якості прикрас.

Завдяки своїм художнім якостям, орнаментальному багатству прикраси відігравали важливу роль вструктурі костюцу, яка повия-

зана а властивістю органівовувати в єдине ціле декоративні васо-би та надавати композиційної завершеності. Висвітлюють значення прикрас в костюмі їх художні комплекси.

Б результаті дослідження виділено такі регіональні комплекси народних жіночих прикрас: Середнього 11ридніпров"я а лівобережними і степовими районами«'Південно-Причорноморської смуги, Східного Полісся, Західного Полісся, Поділля, Прикарпаття, Північної Буковини, Покуття, рівнинних територія Закарпаття, Гуцульщини, Бой-ківщини, Лемківшини. Комплекси були пов"язвні з конструктивними і декоративними особливостями вбрання і творили з ним цілісні ансамблі зі злагодженим ритмом і своєрідним емоційним ладом.

Народні жіночі прикраси XIX - поч. XX ст. з їх образно-змістовною наповненістю та яскраво вираженою ансамблевістю містять творчі ідеї., вироблені багатовікавим художнім досвідом українок КОГО карелу. їх вивчення і засвоєння допоможе сучасним професійним художникам та народним майстрам повніше осмислити непересічну вартість давнього мистецтва і пов"язати свою творчість з глибоким корінням національних художніх традицій.

Публікації по темі дисертаціїг .

1. Художні вироби з бісеру // Народні художні промисли УРСР: Довідник: К.: Наукова думка, 1986. - С. 99-102.

2. Гуцульські жіночі прикраси (спроба класифікації) // Народна творчість та етнографія. - 1987. - № 5. - С. 4В-53.

3. Художесгвенньїе изделил // Укрвинские Карпати: Культура. -К. г Наукова думка, І $39. - С. І79-ІШ.

4. З історії українських/жіночих прикрас // Записки 1ШІ. -Т.ССХХШ. - Львів, 1992. - С. 127-ІЗЄ».

5. Українські народні жіночі прикраси (монографія). - К.; Наукова думка (У Друці. Ю авт. арк.).

Врочинсная Л.В. Народные женские украшения на Украине XIX -

НЭЦ дд вд

рукогись д^сертаиии на поминание ученои п'гепени кандиля1;;) ипкус!-твоведснил го ппегиальнссти 17.00.05 - декоративно-лрикляднсе

иткусптво. .

Львовская академия искусств;

Львов, 1994. :

Художественное своеобразие украинских народных женских украшений. Их значение в создании цельного декоративного образа костюма. Многообразие форм народных женских украшений обусловлено технологическими особенностями материалов и техническими приемами изготовления. Выделены и проанализированы характерные локальные комплексь украшений. Определены основные художественные закономерности ансамблевых связей в комплексах.

Ключов! слова: . -

комплекс украшений, орнаментальность, ансамбль, ритм.

Vrochynska A.V. Ukrainian national women adornments in XIX~beg.XX centuries.

The manuscript of dissertation to attain t»:e doctor's i-st degree In the study of art-speciallzlng in 17.00.05 - decorative and applied art.

The artistic peculiarity of Ukrainian women’s national adornments. Their significance In creating a completed Image of costume. A variety of forms of national women's adornments is created by technological speclflcnesa of materials' and technical methods of production. There are separated and analysed typical local design of adornments. There are definite main artistic regularities of design ensemble connections.

Key words: . ’

Design of adornments, ornamentation, general effect (ensemble), rhythm. ,