автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Народы России в антифеодальных движениях ХVII века

Полный текст автореферата диссертации по теме "Народы России в антифеодальных движениях ХVII века"

Київський університет ім. Тараса Шевченка • , ад ^

1 з о£8 : *

На правах рукопису

. ІШОНІНА.Наталі я Михайлівна

НАРОДИ РОСІЇ В АНТИФЕОДАЛЬНИХ РУХАХ XVII СТОЛІТТЯ

Спеціальність 07.00.03 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ диеертації на здобуття наукового ступеня ' кандидата історичних наук

Київ - 1995

Дисертаціє® е рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії Росії Київського університету імені Тараса Шевченка. '

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент В.М.Мордвінцев

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Крижанівський Олег Црокопович

кандидат історичних наук, старшин науковий співробітник щербак Віталій ■ - ■ Олексійович .-•••• ■

Провідна установа - Кіровоградський педагогічний інститут імені М.Драгоіланова.

Захист відбудеться -2-(У ./у-іу ¿-о 1995 р. о /&~

годині на засіданні спеціалізованої ради з захисту дисертацій Д.068.І8.06 при Київському університеті імені Тараса Шевченка . /252017, м.Київ, вул.Володж5ирська, 60/.

З дисертаці ознайомитися & па»ливій бібліотеці університету /вул.Володкгяфська, 58/. ч

. Автореферат розісланий " /$ " 1995 р. •

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук 1 /У/Р М.О.Рудь

Актуальність і наукова новизна тем. Напередодні ХУП століття на величезній Євразійській рівнині з"явилася досить міцна централізована ¿агатонаціанальна держава - ¿{оекозія, з якій болєіз історії переплелися долі найрізноманітніших народів і народностей цього регіону. Це стало манливим головним чином тому, цо остаточно ліквідувавши ординське іго й об"єднавши навколо Москви власне російські землі у ХУ - ХУІ ст., московські государі поступово перейшли від політики оборонної до політики наступальної, агресивної. Цей процес створення фундаменту майбутньої Російської імперії ще вищиш темпами тривав і в ХУП столітті.

Але це.непомірно велике розширення кордонів, головним чином за'рахунок завоювань та колонізації сусідніх народів і земель, несло державі не тільки нові території, а й нові величезні витрати. З іншого боку, одночасно з процесом закріпачення в центральних районах відбувався процес утвердження влади феодально-кріпосницької дернави і на нещодавно приєднаних окраїнах. їх населення змушували коритися корстокш законам, і воно, зрозуміло, також намагалося боротися проти них. Внаслідок усього цього ХУП століття стало найбільш "бунтівним" в історії Росії.

Одначе з тих чи інших причин історики досі не пов"язували питання про наростання хвилі антифеодальних повстань у Росії ХУП ст. саме з проблемо» її розширення у цьому к столітті. Актуальність і наукова новизна нашої роботи в тому й полягає, що, намагаючись заповнити вказану прогалину, автор робить спробу відтворити об"єктивну картину антифеодальної боротьби народів Росії ХУП ст. у зв"язку із загальним процесом формування імперії. Предметом цього дослідження є антифеодальна і національно-визвольна боротьба народів і народностей, що входили до складу Російської держави, а його хронологічні межі - ХУП століття.

Стан наукової розробки проблеми. Переважна більшість сосій-

ських дореволюційних істориків узагалі не визнавала наявність класової, антифеодальної боротьби в Росії. Такі відомі дослідники, як М.М.Карамзін, С.М.Соловйов, вважали масові народні рухи того періоду лисе "казацькими бунтаіж В разбоями"*. Але все ж таки було зроблено чигало корисного стосовно загальної характеристики країни у ХУП ст., зібрано величезний фактичний матеріал, в тому числі й про деякі народні поЕстання цього періоду, дано вагому, реалістичну оцінку методам і наслідкам розширення росії в цей історичний період2.- -• *............. -■ ...

Історик-демократ А-П.Щапов першим звернув увагу на майже без-перевний ланцюг народних хвилювань саме в період правління перших Роїланових. Проте головну причину цих численних народиш: повстань еін вЗгчав лише у "розрізненості державних та земських справ"®. Значну увагу народним рухам УУП - ХУШ ст. приділяв таксж А.Н.Зер-цалов^. Найглибше розглянув причини й характер участі неросійськії; народІЕ у селянських .рухах Росії в ШІ ст. С.Ф.ІРіатонов у фундаментальній праці 'Інариси з історії Смути в Московській державі".

•• після 1917 р. тема визвольної боротьби народних мас у феодальній Росії набула особливої актуальності, та дослідники вивчали її дуяе однобічно й примітивно /тільки з класових пози-

* Карамзин Н.М. История Государства Российского. Т.П.- -М., 1988; Соловьев С.М. Сочинения. История России с древнейших времен. - КН.1У. - М., 1989.

2 Ключевский В.О. Сочинения, T.S. - М., 1988. - С.7-8; Иловайский Д.И. История России. - Т.5. - М., IS05.

3 Щапов А.П. Земство и раскол //'Сочинения. - СПб., 1906. -T.I. - С.460-

^ зерцатсв А.Н. О мятежах в городе Москве и в селс- Коломенском в 1648, 1662 и 1771 гг. // Чтения ОЭДР. - СПб., 1980. Кн.З.; Иого ж: К истории мятежа 1648 г. в Москве и в других городах // Чтения ОЭДР. - СПб., 1895. Кн.1.

ціґі/^. Але вае з ЕО-х років стали з"являтися 3 серйозніші та ква-ліфікоЕаніїлі праці. До цієї група насамперед відносяться дослідження С.Б.Бахрузина про методи З наслідки колонізації росіянами Сибіру^, а такол стаття Д.Е.Кравцова, з якій автор розглядав у взаємному зв"язку народні антифеодальні рухи яв в Україні, так і в Росії 60-х років УУП от.®

7 40 - 50-:: роках побачили світ роботи М.М.Калікізва З H.A. Мартинова, присвячені участі народу :.:арі /черемпсів/ у селянській зіЗкі під проводом Степана Разіна4, М.І.Зевакіна про участь у цій

не війні мордовського народу"*, а така” Н.Р.Романова, який вивчав

. . . р - . . участь у русі Разіна чувашів'-'. Однак автори тлумачили ці події

лкле як "класову боротьбу" пригноблених народів Поволжя, анітрохи

не засудпуіочи саме приєднання ціп народів до Російської держави.

Те саме монна сказати і про статті та монографії, присвячені бо-

Напоиклад: Томспнскпй С.Г. Крестьянские движения в шео-дально-ктэепостнпческой России. - гл., 1934.; Фипсов H.H. Крестьянские волнения до НУ зека // Исторические характеристики и эскизы.

- Казань, 1922. T.I. - С.118-122;*Савпч A.A. Пугачевщина ка Урале

// Экономика. - 1925. - 4. - 0.23-48; Дадоха Г.А. Разинщина и

пугачевщина, - ü., 1929.

О

" Бахрушин С.З. Очерки по истории колонизации Сибири з ХУ1 -ХУЛ вв. — М., 1925.

' 3 крэецов Д.Е. Отголоски шэинщины на Украине // То. ин-та славяноведения АН СССР. - Л., 1934. - Т.2. - С.?8. ‘

4 Калнкиев "Л.М., Мартынов H.A. Участие народа мари з крестьянской войне под руководством Степана Разина /7 То. Марписк. науч.-исслед. ин-та соц. культуры. - Козылодемьянск“, 1940. - Внп.2.

- С.3-28.

5

Зевацин ’J.H. К вопросу об участки мопдоеского народа в крестьянской воине под предводительством Стёпена Разина'// Зап. йауч.-исслед. ин-та при сов. мин. Моэдов. АССР, история и археология. - Саранск, 1940. - .г 2. - С.211-222.

• ° Романов Н.Р. Участие чувашского народа в крестьянской войне под предводительством С.Т.Разина // ГЛ-лы по нстооип Чувал.

АССР. - Чебоксары, 1958. - Вып.Г. - С.158-207. *

ротьбі населення Поволжя та Сибіру ХУП ст.-'-.

Новий етап у розробці проблеми боротьби народів Росії розпочався у 60-х роках, коли склалися сприятливіші умови для історичних шдауків. Унаслідок теоретичних-узагальнень, диспутів, дискусій з"явилися досить цікаві дослідження^. Але й у цих працях з ідеологічних причин головний наголос робився саме на "класову", а не на національно-визвольну боротьбу.

Розглядаючи проблем: походження, національного складу донського та волзько-терського козацтва, І.С.Шепелев довів, що воно складалося з представників найрізноманітніших народів і народностей - росіян, кабардинців, чеченців, черкесів, ногайців^. Цей висновок автора є дуже важливим для нашої теш.

У 70-ті. роки урочисто відзначалося 200-річчя повстання Пуга-

Степанов И.Б. Коестьянская война под предводительство!-' Степана разика в Среднем Поволжье // Уч. зап. Ленинград, госун-та. - Л., 1956. - Гй 205. - С.125-166; Александров В.А. Народные восстания в Восточной Сибири во второй половине ХУЛ в. // Ист. зап. - М., 1957. -Т.59. - С.230-276; Бояшшшкова З.Я. Волнения в Томске в ХУЛ в. /7 Вопр. истории. - 1956. - S 6- - С.32-50; Лебедев В. Восстание С.Разина. - М., 1955.

^ Нестеров H.A.'Чувашия.накануне крестьянской войны под ' предводительством С.Т.Разина // Тр. Чуваш с.-х. ин-та. - Чебоксары, 1962. - Вып.2. - С.32-48; Скляр K.M. К истории крестьянского движения в Средней Поволжье накануне восстания С.Т.Разина // уч. зап. Киргиз/заоч. пед. ин-та. Сер. История и география. - 1957.

- Выл.З. - С.22-39; Гулиев А.Н. Новые данные о прерывании Разина в Азербайджане // Док. АН Азербайджан. ССР. - 1958. - Т.14. - Jp I Чистякова Е.В. ■ 1фестьянское движение в Подмосковье и поход Василия Уса /ГВопр. истории. - 1953. - К 8; И к: Василий Ус - сподвижник Степана Разина. - М., 1963; Глаголев В.П. Классовая борьб; в России в конце 70-х - начале 80-х годов ХУЛ в.: Автореф. дис. ... канд. ист. наук. - М., 1958; Айплатов Г.А. К вопросу об участии трудящихся марийского края в крестьянской войне в России на чала ХУЛ века // Тр. Марий, науч.-исслед. ин-та языка, литератур и истории. - Йошкар-Ола, 1964- - Вып.19.

Q

~ Шепелев И.С. донское и волжско-терское козачество в. классовой и национально-освободительной борьбе в Русском государстве периода крестьянской войны и польско-шведской интервенции П Из истории социально-экономического развития п классовой борьбы в Нижнем Поволжье: Сб. ст. - Волгоград, 1972.

чова. У публікаціях, які булл присвячені цій події, розглядались такі проблемі, як періодизація селянських воєн в Росії, питання джерелознавства та історіографії; територія, соціальний та національний склад учасників селянських воєн; антифеодальні вимоги народних мас. Підкреслювалося, що всі селянські війни були багатонаціональними за складом їх учасників, що це характерна риса історії Росії, яка підкорила цілий ряд народів і народностей. Було опубліковано також багато збірників документів з цих проблем*-.'

7 70 - 80 рр. вивченням народних рухів у Росії /переважно повстань міської бідности/ багато й плідно займалась Є.В.Чйстяко-ва. Використовуючи різноманітні джерела, вона виявила й описала багато народних повстань-у містах-йортецях на півдні Росії й на території сучасної України, показала соціально-економічні передумови цих повстань, перебіг та наслідки, а також їх місце в загальному ході визвольної боротьби в ХУП ст.2

Як енє відзначалося, одночасно з російськими вели розробку проблеми українські історики. Так, відомий дослідник історії України та Росії М.І.Костомаров особливо багато зробив для висвітлення спільної антифеодальної боротьби народів Поволжя в своїй фундаментальній праці "Бунт Стеньки Разина"®. Багатий фактичний матеріал з історії запорізького козацтва.та його участі в різних народних рухах як в Україні, так і в Росії /зокрема, у подіях Смути/ зібрав у своєму великому трьохтомному дослідженні "Історія запорізьких козаків" Д.І.Яворницький4. ряд цікавих праць з істо-

Зокрема: Крестьянские войны в России ХУП - ХУШ вв.: проблемы, поиски, решения. - М., 1974; Восстание в Москве в 1682 г.

/ Сб. д-тов под ред. в.И.Буганова. - М., 1976. .

^ Чистякова Е.В. Городские восстания в России в первой половине ХУП в. /80 - 40 годы/* - Воронеж, 1975-

3 Костомаров Н.И. Бунт Стеньки Разина. - К., 1991.

4 Яворнпцький Д.I. Історія запорізьких козаків. У 3-х т. -К., 1990.

рії народних рухів вийшов з-під пера н.М.Оглобліна. Вони присвячені повстанням у Сибіру, Помор"ї, інзіх містах росії^.

Наукова діяльність великого українського історика М.С.Гру-шевського припадає на кінець XIX - початок XX століття. Досліджуючи історичну долю українського народу, він розглядав його визвольну боротьбу як боротьбу проти національного й релігійного гніту, боротьбу за відродження української державності.

Але після бурхливих подій 20-х років в українській історіографії відбулися корінні зміни. Почалися масові гоніння на українських істориків, які намагалися об'єктивно вивчати історію України, та утвердження в українській історичній науці, як і.у _ . всій радянській, марксистських доггл. Всупереч дійсності, в історичних працях були зовсім заборонені або не згадувалися в позитивному плані прізвища багатьох видатних діячів української історії. Цілий ряд проблем тлумачилися лише так, як було вигідно властям. Однак і за таких складних умов дослідницька робота не зупинилася. Вже напередодні Другої світової війни українські історики підготували й видали книжкову серію "Нариси з історії України", два .томи багатотомної .."Історії України в. документах і .матеріалах". Ці праці хоч і мали істотні недоліки, але знаменували все ж певний крок вперед у створенні синтетичних праць з історії українського народу. У цей же час працював відомий український історик ■

І.П.ІІ£ип"якевич. У його роботах, зокрема, в монографії "Богдан Хмельницький", уперше в історіографії було фундаментально досліджено соціально-економічний розвиток України напередодні та в роки Визвольної війни^.

* Оглоблкн H.H. Томский бунт 1637 - 1638 гг. ІІ Ист. вестник. - СПб., 1901. - ІШ.35. - с.211-230; Його ж: Народная смута на Вятке из-за "кормлений воєвод // Ист. вестник. - СПб., 1892.

- Кн.З. - C.139-170.

2 Крип"якевич І.Д. Богдан Хмельницький. - K., IS54.

У середині 50-х років з великими урочистостями було відзначено 300-річчя Переяславської Ради. Ювілейна література про національно-визвольний рух українського народу і так зване "возз"єднан-ня" України та Росії-*- відповідала засадам "тез" ЦК КПРС. Виконуючи ідеологічні установки, дослідники в тих роботах старанно замовчували численні факти відмови українського населення присягати "білому парю", швидку втрату Україною національного суверенітету й цілісності державних територій майяе одразу після "зо'зз"єднання", а над ач і - і повне знищення імперським урядом запорізького козацтва та жорстоку експлуатацію українського народу. І хоча пізніше публікувалися дослідження, присвячені антифеодальним рухам українського населення,-та наявність у цих рухах ідей і прагнень до національно-державного відродзення України повністю заперечувалася.

Лише з розпадом імперського СРСР і комуністичної ідеології перед дослідниками відкрилася можливість об'єктивного висвітлення

О

цієї теми . У 1985 р. побачила світ фундаментальна монографія В.А.Смолія®, яка практично однією з перших була присвячена актуальній проблемі формування соціальної свідомості українського народу протягом антифеодальної боротьби в ХУЛ - ХУШ ст. Велику увагу автор приділив і проблемі соціальної практики учасників антифеодальних повстань, що дуне важливо для нашої теми»

Див., наприклад: Бєлінський 3.-Роль народних мас у визвольній війні українського народу 1648 - 1654 рр. // Паук. зап. Ужгород. ун-ту. - 1954. - Т.9. - С.9І-ІІІ; Бойко М., Голобуцкий В., Гуслистіій к. Воссоединение Украины с Россией. - Ц., 1954; Введен-ський А.0. Розвиток та зміцнення зв"язків Росії і України в 1652 -1653 рр. // Історичне значення возз"еднання України з Росією. -К., 1954; Бойко і.д. Пеоеяславсыса рада та її історичне значення. -К.,1954. * • . .

Дїів., наприклад: Иевчук В. Богдан Хмельницький - фундатор козацької держави // Розбудова держави.- - 1993. - і* 9. - С-83.

® Сколій £.Д. Формування соціальної свідомості народних мас в ході класової боротьби. - К., 1985.

Сучасна українська історіографія зараз перебуває в стані бурхливого піднесення. Вке з кінця 80-х років українськими істориками робилися спроби переглянути всю концепцію Визвольної війнп в Україні середини ХУЛ ст., значно.зросла увага до проблем державотворення. Так, в ряді робіт знайшла висвітлення ідея керівної ролі козацтва в національно-визвольному русі і формуванні зачатку української державності у ХУІ - ХУП ст.-*- Варто наголосити як . сприятливу обставину й те, що сучасні українські історики одержали можливість використовувати з своїй роботі багату наукову спадщину представників української еміграції пореволюційної доби, української діаспори. .. .............. •

Разом з тин, незважаючи на велику кількість літератури про спільні антифеодальні виступи народів Російської держави у ХУЛ ст., теш ця досі не одернала налекної розробки. З тих чи інших причин історики не могли пов"язати її з питанням про розширення кордонів Росії, що відбувалося у ХУІ - ХУП століттях. Крізь панегірики цьому "розширенню" лише зрідка проривались тверезі слова про те, що "деряава пухла, народ хирел" /ключевський/. Тому її відсутня глибока, узагальнююча робота, в якій показувалося б наростання хвилі антифеодального протесту народних мас протягом

ї Апанович 0. Козацтво - збройні сили України // Голос України. - I9SI. - 15, 29 березня; її ж: Укоаїнсько-оосійський договір 1654 p.: міши і реальність. - К., Й94; Брайчевський М. Приєднання чи возз єднання? /Критичні замітки з приводу однієї концепції/ // Україна. - IS9I. - й 17. - С.32-38; Гуряий 0., Смо-лій В. Становлення української феодальної державності // Укр. іст. курн. - 1990. - S 10. - С.26-27; Шцик ю. Історія українського козацтва: актуальні проблеми досліджень // Київ, старовина.

- 1922. - £ 3.-- С.3-8; Смолій В.Д. .Феномен українського козацтва в загальноісторичному контексті // Укр. іст. їсурн. - 1991. -із 5. - С.65-72; Смолій В.А., Степанков B.C. Правобережна Україна у другій половині ХУП ст.: проблема дсржавоутворення. - К., 1993; Степанков В. Антифеодальна боротьба в роки Визвольної війни та її вплив на формування Української деркави /1648 - 1654/. - Львів, 1991; Заишнский В.0. Богдан Хмельницкий. - М., 1989.

усього ХУП століття, розглядалися б її найхарактерніші риси і форми виявлення, вивчалась участь у цій боротьбі, поряд з російським, усіх тих народів, які поступово поглинались Росією, входили до її складу.

Цим і зумовлена основна мета нашої роботи: на«базі критичного осмолення досягнень попередньої вітчизняної історіографії, а та-коя нового прочитання даерел, простежити процес створення в ХУП столітті багатонаціональної Російської держави, висвітлити соціально-економічне й політичне становище народів, які входили до складу майбутньої імперії, з"ясувати причини і показати хід їх спільної антифеодальної і національно-визвольної боротьби.в цей період. _

З цього випливають основні завдання роботи:

- розглянути перебіг, методи й наслідки розширення кордонів Російської деряаЕИ протягом ХУП століття;

- вивчити причини актизної участі в соціально-політичній і

антифеодальній боротьбі в Росії початку ХУП ст. поряд з власне російським народом населення Північної землі, Донських степів, Поволжя; . .

- виявити характерні форми й риси народних рухів, що відбувалися в Російській державі середини ХУП століття;

- з'ясувати характер, метода й форми, ступінь активності участі в національно-визвольній і антифеодальній боротьбі населення Лівобережної України, народів Поволня і Сибіру, Центру Росії у другій половині ХУП століття;

- показати спільність соціальних прагнень і сподівань пригноблених мас різних народів і народностей російської держави.

Методологічну основу дисертації становить метод історизму, підхід до суспільних процесів з точки зору закономірностей їхнього розвитку. Основні методи: хронологічний - події і явища аналі-

зуються б їхній послідовності, а такс® метод реконструкції історичних подій на основі науково-критичного аналізу даерел.

Джерельна база дисертації. Для виконання поставленої мети й завдань дослідження був залучений цілий комплекс джерел російського й українського походження.

Російські документальні джерела складаються з царських грамот, указів, мікдеркавних договорів, законодавчих актів, документів приказного діловодства, опублікованих здебільшого у таких великих збірниках, як "Акты Московского государства" у 3-х т.; "Акты относящиеся к истории ккной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией" в 15-ти т. /Т.4, 7, 10/; "Паяное собрание законов российской ишерии" б 15-ти т. СПб., 1842.

/Т.1-3/.

Літописи й спогади сучасників, що розповідають про події ХУЛ ст., опубліковані в "Полном собрании русских летописей"

/СПб., 1914. - Т.14/, а також у деяких окремих виданнях, зокрема в "Изборнике славянских и русских сочинений, включенных в хронографы русских редакций", укладеному А.Поповим.

Твори іноземців про Росію їип ст. - це-насамперед- твори К.Буссова, Д.Горсея, І.Масси, А.Олеария, К.Померенінга та ін. -

Українські документальні даерела складаються з офіційних королівських універсалів, договорі б між польськими королями й українськім козацтвом, їх "листів" і звернень, законів Речі Посполитої стосовно українських земель та їх населення. Більшість із цих документів опубліковано в таких збірниках, як "Акты, относящиеся к истории Западной России" в 5-ти т. /СПб., 1853. - Т.5/, "Акты, -относящееся к историй Ккной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией" в 15-ти т. /Т-4, 7, 10/; "Архив Юго-Западной россип, издаваемый комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-іу-

бернаторе" в 35-ти т. /к., 1893. - Ч.З., т.1/.

Українські літописи - це літописи у.Сафоновича, Літошіс Самовидця, об"ємний твір С.Величка, а такон Львівській літошіс і Ост-розышй літописець. Вони докладно розповідають про становище українського народу під владою Речі Посполитої і про події Визвольної війни середини ХУП ст.

Структура дисертації. Дисертація побудована на засаді проблемно-хронологічного принципу і згідно з наведеними вище завданнями дослідження, а таколс реальними можливостями її джерельної бази. Робота складається з вступу, трьох розділів, заключения, таблиць та бібліографії............... ... ..................... .. ....

У вступі дана загальна характеристика досліджуваної епохи, обгрунтовано вибір теми дисертації, розкрито її актуальність і наукову новизну, стан наукової розробки проблеми та її даерельну базу, сформульовано мету й основні - завдання роботи, показано її практичне значення.

У першому розділі "становище народів Росії й Смута на початку ХУП століття" зроблено спробу показати, в якому тяжкому становищі . .опинилась Росія внаслідок того швидкого розширення, котре відбувалося протягом майже всього ХУГ століття. Головним з цих наслідків було те, що як і власне росіяни, так само інпі народи, поступово поглинуті Росією, потрапили під жорстокий гніт феодально-кріпосницької деркави. Це вне готуваяо грунт майбутнім соціальним вибухам. .

Не було достатньої злагоди і всередині панівного класу країни. З одного боку, залишки родовитого боярства, що вціліли після репресій ІЕаш Грозного, намагалися для послаблення дерзавної влади посадити на престол свого представника і повернутії старі порядки, а з іншого - новий стан дрібнопомісного служилого дворянства був зацікавлений у посиленні корстокої централізованої

влада на чолі з самодержцем.

Звичайно ж, держава, яка кала підвалинами такі кричущі національні і класові суперечності, могла триматися лише за рахунок сили, за рахунок централізованої, тоталітарної влади. При найменшому послабленні цієї влади внутрішні суперечності, що роздирали країну, неминуче могли призвести до загального хаосу, роздробленості, що і сталося після смерті Івана Грозного.

І без того тяжке становище ускладнювалось голодом та іноземним вторгненням, з країні•почалися бунти і повстання, причому події в центрі країни знайпши аналогічний відгук і на окраїнах, таї: що вже в Х604 році вони охопили величезну територію від Комариць-кої волості й до Поволжя; почалися розбої козаків і повстання не-руських народів. ■ ’

Головна причина цієї спільної антифеодальної боротьби полягає в тому, що всі народи, що увійшли на той час до"складу Росії,

- татари, мордва, чуваші, марі /черекиси/, вогуличі, удмурти -піддавалися жорстокій експлуатації; не був винятком і російський народ. ■

' ' Саме*в такий складний період дуже доречною була поява Само-

званця. "Доброго царевича Дмитрія" підтримало насамперед свободо-любиве й демократичне козацтво Росії та Польщі. виникнувши у приблизно однакових умовах і з однакових причин, запорізьке, донське і волзько-терське козацтва вели досить подібний спосіб життя /головне заняття - військові походи/. Вони шли й подібні уявлення про справедливий устрій життя. Козацькі ідеали, були співзвучні тим обіцянкам, які щедро роздавав народові Лжедмитрій. І саме через це і донські, і запорізькі козаки першими перейшли під знамена Самозванця і на першому етапі війни становили основу його війська.

На другому етапі, який тривав трохи більше, ніж півтора ро-

ІЗ

ку, починаючи з перевороту Щуйського в травні 1606 року і закінчуючи розгромом армії Болотникова, появою нового Самозванця в кінці 1607 року, громадянська вікна охопила величезну територію як власне Російської держави, так і території інших народів, які на той час були завойовані і силою приєднані до Росії /на заході

- Стародуб, Новгород-Сіверський і Путивль, на сході - Вятська земля і Пермський край/.

Царський уряд, занепокоєний розмахом Смути, вживав козлиних заходів, щоб обмежити й припинити її, але це було практично неможливо, тому що уряд царя Василія не мав для цього ні реальної сили, ні популярного гасла, за яким би пішов народ. У супротивників таке гасло було: народові від імені "доброго царя Димитрия" обіцяли "дать волю". Як і на першому етапі, це гасло підтримували козаки, до яких потім приєдналися і численні селянські загони. Саме таким в цілому був склад повстанських армій,' золуеіда армії Болотникова, що діяла в центральних і західних районах країни.

Бої на ріках Бирка, Восма та оборона Тули - яскраві приклада такої боротьби. Там запорізьке й донське козацтво воювало пліч-о-пліч з російськими селянами, а також холопами.

Проте необхідно підкреслити, що народний рух на заході і в центрі країни не зміг би досягти такої сили, а Лхедмитрій І і Лнедштрій П не домоглися б значних успіхів, якби їх не підтримував широкий народний рух на національних окраїнах Росії. Це підтверджує той факт, що апогей активності народного руху в Поволжі припадає на кінець 1606 - 1607 років - кульмінаційний період руху під проводом Болотникова. Через значну змішаність у розселенні народів Поволжя, а також.Пермі і Вятської землі, ми не можемо точно визначити міру участі кожного народу в подіях Смути. Але повстання вирували в Курмипі, в Арзамаському, Алатирському, Сві-язькому повітах - землях, населених головним чином мордвою і та-

тарами: звідси полум"я повстання перекинулося далі - в Урумський, Яракський, Хозмодем"янськлй повіти - землі черемисів і вотя-ків. Отке, всі ці народи більшою чи меншою мірою брали участь у подіях, кульмінаційним моментом антифеодальної боротьби в Поволні стала облога Нижнього Новгорода, в якій брали участь представники майже всіх народів Поволжя. Такі одночасні дії соціальних низів як у центрі, так і на окраїнах Росії, ставили Щуйського в скрутне становище, змушуючи його вести війну на дга фронти. .

Якщо на останньому етапі Смути в 1603 - І614 роках антифеодальні виступи в центрі почали затухати, поступатись місцем національно-визвольній боротьбі, то на східних окраїнах держави антифеодальна боротьба тривала ще дуже довго. Рух охопив весь Луго-во-Шрійський край з центрами в Яранську і Санчурську, і в міру відновлення державного порядку в країні відсувався все далі на схід, у Вятку, Пермський край, де проживали головним чином чере-шси, вотяки, остяки. Повстання охопили Цивільський та знову Коз-модем"янський повіти. Цей рух характерний був ще й тим, що загони повстанців, сформовані головним чином з неруських народів, очолювали росіяни, з чого манна зробити висновок, що мік.ниш не було національної ворожнечі, а їх об'єднувала спільна антифеодальна боротьба. " .

У другому розділі - "Народні рухи в Росії середини ХУП ст." показано, як шляхом посилення експлуатації податного населення російський уряд досить швидко зумів подолати наслідки іноземної інтервенції і громадянської війни в країні. Росія знову повернулася до своєї традиційної політики неухильного розширення кордонів, захоплення все нових і нових територій. Вона підкорила східний Сибір, почала освоювати Цриазов"я і дійшла до передгір"їв Кавказу, запозичивши відомий девіз давньоримських завойовників: "поділяй і владарюй". ■

Це яскразо підтверджується тин прикладом, що шляхом вдалого використання міжетнічних та міжрелігійних суперечностей мін середньоазіатськими народами Росія підкорила собі калмицькі племена. Ще легше було здійснювати цю політику в Сибіру, народи й народності якого перебували головним чином на стадії розпаду родоплемінного і виникнення феодального ладу. Державність цих народів перебувала в зародковому стані, а тому російським військово-промисловим експедиціям було неважко захоплювати ці розрізнені племена. Інколи мирним шляхом, а частіше під натиском військової сили ці племена, очолювані своїми родовими князьками, переходили в підпорядкування Російській державі й давали клятву /"терть"/ справно сплачувати ясак /данину/, переважно цінним хутро?«.

Поступово цей ясак перетворився для московського уряду на важливу статтю прибутку. Але якщо представники родової знаті народів Сибіру після приєднання до рссії одержували всі права й привілеї панівного стану, то народні маси потрапляли тепер під подвійний гніт - феодальний та колоніальний. Результативно боротися за свою незалежність вони внаслідок низького рівня розвитку суспільних відносин ще не'могли. Але вузол соціальних суперечно- ’ стей був затягнутий і повинен був незабаром дати про себе знати.

Значно складніше було з приєднанням українських земель, населення яких перебувало на значно вищому рівні розвитку як в економічної, іу, так і з політичному плані. Крім того, на ці землі зазіхала й Річ Посполита. Але й тут, вміло використовуючи суперечності між Україною та Польщею, а такая те тяжке становище, в яко-опинився український народ в ході визвольної війки, московський уряд зумів перетворити договір про військово-політичний союз двох держав /України та Росії - "Березневі статті" 1654 р./ па договір про приєднання України до Росії. Фактично це було вдало завуальоване красивими деклараціями й обіцянками автономії і за-

хисту захоплення чужої території.

З приєднання!,і до Росії Лівобережна Україна з перших же років почала втрачати свою автономію, права й вольності, що особливо яскраво відбилося у "Переяславських статтях", підписаних Юрієм Хмельницьким 1659 року. Таким чином, Москва перекреслила рішення Переяславської Ради від 8 січня 1654 року про автономію України, на чому так наполягав Богдан Хмельницький. Тут, так само як і в Сибіру, затягувався складний вузол національних і соціальних суперечностей, лише з тією відмінністю, що внаслідок вищого різня розвитку населення України ці суперечності обіцяли проявитись у формі великих народних рухів уже найближчими роками. . '

.1 нарешті, утримання в покорі населення,’колонізація, освоєння і забезпечення органами адміністративного управління такої величезної території від Дніпра до Тихого океану потребували безперервних фінансових витрат, які російській уряд повністю перекладав на плечі народа, посилюючи експлуатацію. Це також но могло не призвести до масових антифеодальних виступів.

' Невдоволення народних мас своїм становищем знайшло прояв уже в ході Смоленської війни /1632 - 1634 рр./ у формі створення'незалежних партизанських загонів, дії яких носили антифеодальний характер. Цей-рух набрав широкого розмаху, охопивши західні, південно-західні та центральні райони країни. Саме це врешті-решт і змусило уряд припинити війну й підписати невигідний мір, щоб звільнити таким чином військові сили й кинути їх на придушення повстань. Але якщо в центрі уряд зумів "навести порядок", то на окраїнах держави боротьба проти податків і кріпосництва тривала. Так, значні повстання сколихнули Північне Помор"я, Сибір, де крім росіян проживали також мордва, черемиси, остяки, сибірські татари. Найбільш значними були повстання в томську, розташованому на землях татар та остяків.

Відмінною рисою цих рухів було те, що очолювали їх російські посадські та служилі люди, матеріальне становище яких було порівняно з іншими верствами населення такоя нелегким. Головною причиною цих повстань, як правило, був вибух народного гніву внаслідок утисків і зловживань воєводи та адміністрацій. Місцеве ясачне населення часто підтримувало ці виступи.

Та слід сказати, що в цей період рівень активності антишео-. дальної боротьби ясачного населення був ще досить низьким. Це пояснюється тим, що в місцевих народів був ще досить міцний родовий лад зі своїіли жорстокими законами, які паралізували соціальну активність людей. Заважала виникненню й розвитку спільної антифеодальної боротьби російського і ясачного населення також міжплемінна ворожнеча, неорганізованість і капітуляція місцевих князьків перед воєводою, а також далеко не завади "цивілізовані" дії самих росіян, особливо промисловців та збирачів ясака.

У 40 - 50 роки так само, як і в попередній період, зростання витрат на військові потреби, необхідність реконструкції старих і будівництва нових оборонних ліній,*а також пошук коштів для освоєння як південних степів Лівобережної України, так і безмежних просторів Східного Сибіру змусили Московський уряд наприкінці 30-х років ХУП ст. піти на нове підвищення податків, що закономірно призвело до посилення експлуатації як посадського населення міст, так і селян. Відповіддю на це були масові повстання, до яких часто приєднувалися й повітові селяни.

Слід відзначити, що крім соціально-економічних причин внутрішнього порядку, повстання в південних містах Росії спричинювалися і виливом подій у сусідніх українських землях, де почалася національно-визвольна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького.

Таким чином, народні рухи середини ХУП століття в Росії бу-

ли прямим продовженням тієї широкої антифеодальної боротьби, яку ще на початку століття вели підкорені нею народи. Складний вузол соціальних суперечностей, який виник з приєднанням Лівобережної України і Сибіру, лише посилив цю боротьбу. Але ще сильнії;« ці суперечності визначаться під час грандіозних народних повстань другої половини ХУП століття.

У третьому розділі - "Посилення боротьби народів Росії проти національного й феодального гніту в другій половині'ХУП століття" дослідження показало: соціально-економічне й політичне становище як російського, так і численних неросійських народів, що перебували у складі Російської держави, було вкрай тяжким, а країна знову стояла на порозі великих соціальних потрясінь. Причиною цього було насамперед запровадження нового кодексу законів, Соборного уложення 1649 р., яке завершило важливіш етап у нитті країни - остаточне закріпачення селянства. Крім того, Соборне уложення втілило й загальну тенденцію розвитку державної системи

- централізацію влади. В історичній перспективі ця тенденція готувала перехід від самодержавства з боярською думою й боярською аристократією до повної, нічим не обмеженої влада одного монарха

- до абсолютизму, що, зрозуміло, вело до нового посилення експлуатації народних мас. Зміни в житті кра-їни.у зв"язку із загальною централізацією не минули й церкву, де також були зроблені спроби реформування й уніфікації.

Народні повстання, як закономірна відповідь на все вказане вище, почалися вже в 50 - 60 роках на Лівобережній Україні та Запоріжжі, де в результаті політичного й економічного тиску з боку Росії, а такса не завжди послідовних дій козацької стараннії стали швидко загострюватися соціальні суперечності. Повстання перекинулись на Слобожанщину, охопили південно-східні традиційно козацькі землі, перейшли в центральні райони країни - у Поволжя й

ІЗ

Приуралля. До кінця сторіччя пожежами антивоєводських бунтів була охоплена вся Сибір, тоді як в центрі заворушення були вке здебільшого придушені. У цій боротьбі брали участь всі народи й народності, що населяли Росію. У всіх вищезазначених регіонах, у всіх народів вона гала свої особливості, місцеву специфіку, але мала й загальні риси.

Так, наприклад, численні іі кровопролитні повстання козацтва й бідніших прошарків населення Запоріжжя, Лівобережної та Слобідської України, що відбувалися в другій половині 50-х років ХУП ст., яскраво свідчили про те, що тут боротьба народних гас проти пригноблення та експлуатації за соціальну справедливість тісно перепліталась з їх національно-визвольною боротьбою. Жорстока колоніальна політика Росії, в тому числі й зрадництво при укладенні Андрусівського договору 1667 р., дуже швидко показали населенню українських земель, особливо лівобережних, що вирвавшись під час Визвольної війни з-під польського панування, воно потрапило З БОГНЮ в полум"я.

Але тим важливіше те, що вказані вище події не призвели все ' я таїш до гострої національної ворожнечі. Більше того, визвольний рух Лівобережної України зімкнувся на Слобожанщині, а можливо, даз якийсь додатковий поштовх розвитку визвольного руху російського й Інших народів Російської держави, наприклад, у Поволжі, де в цей час досягла свого апогею Селянська війна під керівництвом Степана Разіна.

Адже саме рух проти соціального й національного пригноблення, що розгорнувся в 60-х роках ХУП ст.-майже одночасно на Лівобережній Україні й на Дону, традиційним авангардом якого виступало запорізьке й донське козацтво, перейшов у Поволжя, перетворившись там на широкий антифеодальний рух найрізноманітніших народів і

народностей, що населяли цей регіон.

Незважаючи на всі зусилля повстанців, Селянська війна під керівництвом С.Разіна вже до весни 1671 року була повністю придушена як на українських землях, так і в Поволжі. У державі перемогла реакція, але антифеодальна й національно-визвольна боротьба народів Росії продовжувалася, лише у дещо видозмінених формах. Ці зміни виражалися насамперед у тому, що антифеодальна боротьба народних мас центру, півдня й південного заходу країни набула форми релігійного Розколу. Розкольники від пасивних методів боротьби /втеча в глухі місця/ переходили інколи й до активних дій, як, наприклад, під час московського повстання стрільців 1682 р. .

Старообрядницький рух охопив не тільки власне російські землі. Розкольники тікали не лише на Дон, Північ, Схід і Сибір, але й на українські землі, особливо на Чернігівщину й Стародубщину.

В антифеодальній боротьбі народів Поволжя й Сибіру .в останній третині ХУП ст. їхні виступи часто очолювала місцева феодальна знать /наприклад, у Башкирії/ чи представники родових старійшин /Якутія/, але називати ці виступи чисто національними не можна, бо в них брали участь представники сусідніх народів, в тому числі й пригнобленого, закріпаченого російського народу. Висловлюючи гасло відокремлення від Росії, національні феодали намагались не тільки зміцнити державність свого народу, але й набути більше прав на експлуатацію. І якщо з середині століття корінне населення Сибіру, що перебувало ще під міцшігл вшпіьом родових відносин, не дуже активно відгукувалося на заклики трудового російського населення до боротьби проти експлуатації, і випадки їхніх спільних виступів були дуже рідкими, то до кінця століття спільна антифеодальна боротьба пригнобленого російського й неросійського населення Сибіру стала реальним фактом. Це яскраво свідчило про появу в сибірськії:!

народів вищого рівня суспільних ВІДНОСИН, 1ЦО мало ЗЄЛИКЄ позитивне значення для подальшого розвитку їх визвольного руху.

У заплаченії і автор подає ряд висновків, які виносяться на захист:

- ХУП століття - період формування й розвитку найбільших в

історії лвдстЕа колоніальних імперій - Британської, Іспансько”, Французької. Шляхом г.орстоких спустошувальних воєн вони підкорили собі величезну кількість-народів і народностей. Подібні процеси, хоч і з власними особливостями, специфікою, відбувалися в цей еє час і на Сході Європи, де швидко набирав силу це один колоніальний хикак - молода російська деокава. Саме в цьому столітті зона здійснила величезний стрибок бід порівняно невеликої восковії, що тіснилася десь на задвірках Європи, до могутньої держави, яка розкинулася від берегів Дніпра до Тихого океану і включила в себе землі найрізноманітніших народів і народностей Східної Європи. Поволжя, Півночі й Сибіру. - '

- Експансіоністську політику Росія здійснювала, по-перше, шляхом звичайних загарбницьіЕХ воєн, а таког. спорядженням напіз-Бійськових-напівпромисловпх експедицій до малозаселених районів; по-друге, шляхом умілого використання з своїх інтересах найрозма-їтішпх ніг-етнічних, міжрелігійних, територіальшіх, політичних і соціальних суперечностей, ідо існували як мік сусіднії.!! з нею державами й народам, так і всередині саиїх цих держав і народів. По-третє, шляхом прямого порушення міжнародних угод: зокрема, перетворенням договору про протекторат, воєнно-політичний союз двох деркав - України п Росії /1654 р./ па договір про приєднання України до Росії.

- Безперервне розширення кордонів, на відміну від інших коло-

ніаяьних імперії!, не принесло ні і.лру, ні багатства самій країні. Власне російський народ, який своєю працею оплачував імперські завоювання уряду, не одер;;;уЕав від нього нічого, навпаки, зазнавав ¡де більш жорстокої експлуатації і першим оппшвся зрештою з ісріпацтві-. Народа Півночі, Поволжя, Приазоз"я, Сибіру і Лівобережної Україна, поглинуті російською державою з 'Ш. - 77П століттях, такса підпали під жорстокий наці опальний, релігійний і економічний гніт феодально-кріпосницької держави, : їхнім природним бажанням було знову здобути свободу.

- Держава, побудована на таких гострих національних і соціальних суперечностях, могла триматися лише за рахунок жорстокої централізованої, тоталітарної влади, яскравими представниками якої були Іван її та Іван Грозний, які заклали її підвалиш:'. їхніми гідними спадкоещаш стали царі Олексій Михайлович і Петро Олексійович, які завершили процес створення централізованої монархії з Росії і зросили перші кроки до абсолютизму.

- Закономірною відповіддю на безперервне розширення території Росії було таке ж безперервне наростання певдозоленкя й протесту гноблених і експлуатованих мас. Протягом усього ]ЗТІ століття Російську державу стрясали широкі антифеодальні й національно-визвольні рухи як власне російського, таї? і члслзйшх неросійських народів, до до цього часу були включені до складу Росії. Зокрема, найактивнішу участь у соціально-політичній боротьбі часів Смути в Російській державі початку ХУП століття поряд з російським узяли народи Поволжя - мордва, татари, черемиси, чузапі, а така?, дуже неоднорідне за своїм національним сіладом волзько-терсьг.е і донське козацтво.

- -лор:ж антифеодальної боротьби народів Росії з УУП ст. були найрізно;.анітніиі - утеча на околиці, подання скарг-чолобптних,

відкриті повстання, "бунти", приєднання до релігійного Розколу. Останній широко розповсюдився не тільки на північному сході Росії, в Сибіру її на Дону, як це вважалось раніше; дуяе багато поселень старообрядців з"явилось в останній третині ХУП ст. і на Україні,-, зокрема на Чернігівщині й Стародубщині. '

- Основною причиною спільної антифеодальної боротьби пригноблених верств російського й неросійських народів Російської держави протягом усього ХУП століття є' те, що всі вони підпадали під однаково тяжку експлуатацію і мали спільного гнобителя, а'отже, і спільного ворога - Російську феодально-кріпосницьку державу.

Практичне значення дисертації полягає в тої,су, що проведені дослідження і зроблені на його основі висновки поглиблюють наше уявлення про процес формування Російської багатонаціональної держави в ХУП столітті, про антиїеодальну і національно-визвольну боротьбу народів, які ввійшли до її складу. Узагальнений матеріал може бути використаний у подальшій розробці проблеми, підготовці учбової та методичної літератури, розробки спецкурсів та семінарів з історії народів України і Росії. ‘

Дисертація пройшла апробацію на кафедрі історії Росії Київського університету ім. Тараса Шевченка. Основні положення роботи викладені в таких публікаціях автора:

. І. Погляди М.І.Костомарова на історію України і Росії // 150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті. - К., 1993. - С.І6І-І65.

2. Олута начала ХУП века и народи России. - 3,5 д.а. - Деп.

в ШГБ України 29.06.93 р. й 1281-Ук.ЄЗ. ■

3. Посилення боротьби народів Росії протг національного й феодального гніту в другій половині ХУП століття. - 3,5 д.а. -Деп. в ШГБ України 13.12.94 р. № 2390-УК.94.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.03 - всеобщая история. Киевский университет им. Тараса Шевченко, Киев, 1994.

Защищается рукопись диссертации, в которой предпринимается попытка воссоздать объективную картину антифеодальной борьбы народов и народностей, входивших в состав России в XVII веке, в связи с общим процессом формирования империи. Непрерывное расширение границ не принесло мира и процветания самой стране. Закономерным ответом на это расширение было столь ;ке непрерывное нарастание недовольства и протеста русского и многочисленных нерусских народов Севера, Поволжья, Приазовья. Сибири, Левобережной Украины и неоднородных по национальному составу Волжске-Терского и Донского казачеств. '

P~nnina N. М. The peoples nf Russia in anti-feudal movements during the 17th cent.

Thesis on competition for academic degree of Candidate of History on speciality 07.00.03 - general history, Kiev T. Shevchenko University, Kiev, 1994.

Manuscript (the text of the dissertation) is maintained. It represents an attempt to reconstruct an unbiassed picture of the anti-feudal struggle of the peoples of Russia during the 17th century in connection with the general process of the empire forming. The contimous expansion did not bring peace and prosperity to the country. The continious grouth of mass dissatisfaction and remonstrance among Russians and many non-Russian peoples of the Russian North, Volga region, Azov region, Siberia, Left Bank Ukraine, multiethnical Volga-Terek and Don Cossacks were natural answer to this expansion.

Ключові слова: Росія. - Історія. - Експансія. - Гніт. -Народні рухи. .