автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Национально-демократическое движение в Украине (вторая половина 80 -х - начало 90-х гг. XX ст.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Национально-демократическое движение в Украине (вторая половина 80 -х - начало 90-х гг. XX ст.)"

РГБ ОН

! О 1997

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ПИЛИПЕНКО ОЛЕГ ОЛЕКСІЙОВИЧ

НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНИЙ РУХ В УКРАЇНІ (друга половина 80-х - початок 90-х рр. XX ст.)

03

Спеціальність - 07.00.01 - історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Донецьк - 1997

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького державного університету (м. Донецьк)

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Л.О.Кругова Офіційні опоненти:

1. Доктор історичних наук, професор Роскошний Анатолій Пантслійович

2. Кандидат історичних наук, доцент Федорова Людмила Олександрівна

Провідна установа - Харківський державний університет

Захист відбудеться 5з.уОА\^Ь-1997 р. о АО годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 06.06.01 по наданню наукового ступеня кандидата історичних наук в Донецькому державному університеті за адресою: 340055, Донецьк, Університетська, 24, ауд. 209.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького державного університету.

Автореферат розіслано -МОТО^О 1997 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, заключения /висновки і рекомендації/, приміток, списку використаної літератури та джерел, додатків /таблиці і схеми/.

Вступ. Актуальність теми. Історичні за своїм значенням суспільно-політичні та соціально-економічні перетворення, що відбулись в Україні в другій половині 80-х - на початку 90-х рр. нашого століття і мали своїм результатом відродження української державності та зміну суспільно-політичного ладу, потребують глибокого наукового осмислеіптя і грунтовних історичних, політологічних, економічних та філософських досліджень. Це уявляється особливо важливим, враховуючи те, що процес становлення нової держави проходить в непростих внутрішньо- та зовнішньополітичних умовах. Крім того, аналіз суспільно-політичних змін, які відбулись в Україні в другій половині 80-х - на початку 90-х pp. XX ст., був би корисним і з точки зору сприяння процесу визначення основних напрямків та пріоритетних завдань розвитку держави.

Необхідно відзначити, що аналіз суспільно-політичних перетворень, які мали місце в Україні протягом останього десятиріччя, неможливо уявити без визначення ролі та значення в цих перетвореннях національно-демократичного руху. Адже об’єктивний характер процесу національно-державного відродження, на нашу думку, визначається, насамперед, тим, наскільки цей процес спирається на підтримку широкого національно-визвольного руху.

Однією з основних сил цього руху були національно-демократичні сили, точніше коаліція національно-демократичних сил, об’єднаних в Народному Русі. Виходячи з цього, дослідження найбільш суттєвих аспектів діяльності національно-демократичного руху є надзвичайно актуальним, оскільки такий аналіз дозволяє не тільки з’ясувати його роль та значення в боротьбі за державну незалежність України, демократичні перетворення і духовне відродженння, а й зрозуміти важливі тенденції в

розвитку суспільно-політичної ситуації в Україні останього десятиріччя. Остання обставина обумовлена тим, що національно-демократичні сили і сьогодні продовжують відігравати суттєву роль на політичній арені нашої країни. Отже, звідси витікає актуальність проблеми з’ясування їх ролі в період становлення і утвердження української державності.

ІЦе один цікавий аспект проблеми полягає у тому, що українцям вдалося відродити свою державність за умов, коли вони вже знаходились на межі втрати національної самобутності через русифікаторську політику союзного центру. Зважаючи на це, можна собі уявити яким складним було завдання тих, хто стояв в середині 80-х років біля витоків сучасного національно-демократичного руху.

Таким чином, дослідження основних проблем історії сучасного українського національно-демократичного руху є актуальним з наукової точки зору. По-перше, таке дослідження сприяє кращому розумінню суспільно-політичних процесів, що відбувались в Україні в 1987-1991 рр. і в перші роки після здобуття незалежності, дозволяє з’ясувати особливості виникнення, формування і розвитку національно-демократичного руху. Подруге, воно відкриває можливість для залучення до наукового обігу широкого кола документів партій та громадсько-політичних організацій.

Предметом досліджений є конкретні реалії суспільно-політичного, соціально-економічного та національно-культурного життя українського народу, які обумовили виникнення національно-демократичного руху, організаційна структура та діяльність Народного Руху України і партій національно-демократичної орієнтації у сфері національно-державного та духовного відродження, програмні та інші документи національно-демократичних організацій, внутрішні проблеми розвитку національно-демократичних сил.

Об’єктом аналізу є розвиток суспільно-політичного життя в Україні в другій половині 80-х - на початку 90-х рр. XX ст., основний зміст якого

з

значного мірою визначався боротьбою національно-демократичних сил за державну незалежність республіки та демократичні перетворення.

Стан наукової розробки. На сьогоднішній день досліджень, присвячених історії сучасного національно-демократичного руху в українській та закордонній історіографії поки що обмаль. Серед найбільш серйозних праць необхідно в першу чергу виділити дослідження київського історика О.В.Гараня1, в якому автор розглядає проблеми формування і розвитку Народного Руху України і нових політичних партій в Україні в кінці 80-х - на початку 90-х рр. нашого століття. Особливо слід виділити ту частину праці, в якій йдеться про початковий етап формування Народного Руху. Звертає на себе увагу і застосування автором метода порівняльного аналізу щодо національно-демократичних рухів України та Естонії. У праці О.В.Гараня використано багатющий матеріал періодичних видань /як офіційних, так і неформальних/, документів партій та рухів, його власний архів. На жаль, поза увагою дослідника залишились матеріали поточних архівів Народного Руху та політичних партій.

В роботі О.В.Гараня практично не знайшли свого висвітлення такі важливі аспекти, як причини виникнення та ідейно-політичні витоки національно-демократичного руху. Мало приділено уваги й питанням організаційної структури Народного Руху та партій національно-демократичної орієнтації.

Важливі зміни, що відбулись в історії національно-демократичних сил протягом останьої третини 1991-1992 рр., в його роботі не знайшли відображення, оскільки саме на той час і припадає написання роботи. Варто також зазначити, що дослідження О.В.Гараня, який є автором й інших цікавих розвідок2, присвячених процесу формування і становлення

1 Гарань О.В. Убити дракона /3 історії Руху та нових партій України/. - К.: Либідь, 1993. - 200 с.

2 Україна багатопартійна: Програмні документи нових партій / Передмова, упорядкування О.В.Гарань. - К.: “Пам’ятки України”, 1991. - 192 с.

багатопартійності в Україні, і досі залишається одним з найповніших з даної проблематики.

Суспільно-політичним подіям, що мали місце в Україні в 1986-1994 рр., присвячена монографія відомого українського політолога

В.М.Литвина1. Ця робота відзначається глибиною аналізу суспільно-політичних процесів в країні. Автор розглядає суспільно-політичні перетворення через призму діяльності ключових фігур української політичної еліти. В роботі використано величезну кількість архівних матеріалів ЦДАГОУ і матеріалів періодичних видань.

Проте дослідник /на основі вищевказаної монографії В.М.Литвин захистив докторську дисертацію2/ не аналізує безпосередньо проблеми національно-демократичного руху, і тому багато суттєвих аспектів діяльності національно-демократичних сил не знайшли в його роботі відображення. Зокрема це стосується діяльності Народного Руху та партій національно-демократичного спрямування в сфері національно-культурного та духовного відродження, їх ролі та значення у здобутті Україною державної незалежності. Крім того, використовуючи матеріали ЦДАГОУ, В.М.Литвин залишив поза увагою поточні архіви нових політичних партій.

Серед інших українських дослідників проблем національно-демократичного руху слід відзначити А.Г.Слюсаренка та М.В.Томенка3, які є авторами першого в Україні довідника, присвяченого новим політичним партіям. Хоча їх підхід до проблем класифікації у вищевказаному

Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. - К.: Абрис, 1994. - 495 с.

2 Литвин В.М. Політична арена: дійові особи та виконавці /суспільно-політичний розвиток України у другій половині 80-х - першій половині 90-х років/: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ, д-ра іст-х наук /07.00.02/ /Нац. АН України, ін-т іст. України, - К., 1995. - 48 с.

3 Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Нові політичні партії України. Довідник -К.: Тов-во “Знання” УРСР, 1990. - 48 с.

довіднику с дещо нетрадиційним, але на той час він був, на наш погляд, цілком виправданий.

Останнім часом досить шіідно працюють над дослідженням програмних документів та окремих аспектів діяльності сучасних політичних партій, зокрема і національно-демократичного напряму:

А.Білоус /проблеми формування та становлення багатопартійності в Україні1/; В. Ковтун /найбільш цікаві аспекти історії Народного Руху України2/, В. Рубан /різні аспекти політичної думки в Україні1/.

Досить цікавою с стаття Є. Болтаровича4, в якій розглядаються питання становлення Конгресу Національно-демократичних сил. Не можна не погодитись з його підходом до проблеми визначення основних причин розпаду коаліції національно-демократичних сил. Водночас слід зауважити, що він все ж не уникнув певної однобічності у поясненні причин, що обумовили відмову Народного Руху від співпраці з Конгресом Національно-демократичних сил.

Серед закордонних дослідників найбільш плідно в плані вивчення вищевказаних проблем працює А.Камінський. У своєму грунтовному дослідженні5 він розглядає перехідний період в суспільно-політичному житті України від проголошення гласності до початку реальної демократизації. В цьому контексті А.Камінський аналізує проблеми зародження, формування та розвитку перших неформальних організацій в республіці.

1 Білоус А. Багатопартійність в Україні: порівняльний огляд // Сучасність. -1992. -№ 6. -С. 108-119.

2 Ковтун В. Історія Народного Руху України. - К., 1995. - 395 с.

3 Рубан В. Довга дорога до себе. Політична думка в Україні 1991 року // Сучасність. - 1992. - № 1. - С. 90-106.

4 Болтарович С. Пог ляд на Конгрес Національно-демократичних сил через призму формування політичної структури суспільства // Розбудова держави. - 1993. -№ 1.-С. 31-46.

5 Камінський А. На перехідному етапі: “гласність”, “перебудова”, “демократизація” на Україні / Український Вільний Ун-т; 3 передмовою М.Прокопа. - Мюнхен: Б.В., 1990. - 623 с.

б

Однак, попри солідну наукову грунтовність його дослідження, автор, на нашу думку, певного мірою дещо ідеалізує діяльність опозиції і недостатньо критично аналізує внутрішні проблеми розвитку національно-демократичних сил. Слід також зазначити, що робота вийшла в світ тоді, коли процес боротьби за державність ще не завершився, а тому цілий пласт історичних за своїм значенням подій не знайшов в ній свого відображення.

Протягом 1993-1996 рр. в Україні захищено цілий ряд дисертацій, в яких їх автори торкаються тих чи інших аспектів діяльності національно-демократичних сил: в дослідженні К.Астахової1 аналізуються проблеми виникнення багатопартійності в СРСР, зокрема і в Україні, в 1985-1991 рр.; питанням національної політики в діяльності громадських об’єднань Донбасу присвячено роботу Т. Болбат2; в роботі Л.Калити3 досліджуються листівки громадсько-політичних організацій як одне з джерел дослідження суспільного життя в Україні. Проте вищевказані дослідження не присвячені спеціально питанням вивчення національно-демократичного руху і лише побіжно торкаються історії сучасної української націонал-демократи.

Цікавою з точки зору дослідження дисидентського руху є робота О.Бажана4, присвячена вивченню опозиційного руху в Україні в другій половині 50-х - 80-х рр. XX сг. Автор глибоко аналізує шляхи формування та особливості розвитку українського національного руху, опозиційного руху серед національних меншин та руху за права віруючих. Проте,

1 Астахова К.В. Виникнення питання багатопартійності в СРСР /1985-1991 рр./: Автореф. на здоб. наук. ступ, д-ра іст. наук - К., 1994. -35 с.

2 Болбат Т.В. Національне питання в діяльності громадських об’єднань Донбасу /друга половина 80-х - початок 90-х років/: автореф. дис. на здоб, наук. ступ. канд. іст. наук. - К., 1993. - 18 с.

3 Калита Л.В. Листівки громадсько-політичних організацій як джерело вивчення суспільного життя в Україні: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. іст. наук. - К., 1994. - 23 с.

4 Бажан О.Г. Опозиційний рух в Україні /друга половина 50-х - 80-х рр. XX ст./: автореф. на здоб. нук. ступ. канд. іст. наук - Дніпропетровськ, 1996.-24 с.

розглядаючи теоретичні праці представників опозиційного руху, він не аналізує їх з точки зору визначення ідейно-політичних витоків сучасного національно-демократичного руху.

Серед інших фахівців, в працях яких досліджуються інші проблеми суспільно-політичного життя, але які так чи інакше пов’язані з історією національно-демократичного руху, слід, насамперед, відзначити роботи

О.Русначенка1, Є.Головахи2, В. Іванишина3.

Свідченням активізації досліджень історії національно-демократичного руху не тільки, як це було донедавна, па Заході України та в її столиці, але й на Сході та Півдні стало проведення у вересні 1994 р. в м. Одесі наукової конференції, присвяченої п’ятиріччю Народного Руху. Вона безперечно, сприяла підвищенню рівня досліджень даної проблеми і стала стимулюючим чинником для молодих дослідників.

Аналіз історіографії проблеми, що нами розглядається, дає підстави для висновку, іцо цілісної історії сучасного національно-демократичного руху в Україні поки що не існує. Такі важливі питання як дослідження причин виникнення та ідейно-політичних витоків національно-демократичного руху, особливостей його формування, організаційної структури, основних напрямків діяльності залишились поза увагою дослідників. Не знайшла достатнього відображення й проблема діяльності національно-демократичних сил у сфері духовного відродження. Залишається малодослідженим і питання діяльності національно-демократичних сил в постімперський період, зокрема, про причини диференціації Народного Руху. В більшості досліджень практично не використовуються статистичні матеріали про чисельність партій національно-демократичного напрямку.

1 Русиаченко О. Проблеми робітничого руху в сучасній Україні // Сучасність. - 1992. -№ 12. - С. 39-45.

2 Головаха Є. Партії очима виборців // Сучасність. - 1992. - № 7. - С. 67-73.

3 Іванишин В. Нація, державність, націоналізм - Дрогобич, 1992. - 178 с.

Зважаючи на все вищесказане, вважаємо за необхідне сформулювати тему дослідження наступним чином: “Національно-демократичний рух в Україні /друга половина 80-х - початок 90-х рр. XX ст./

Мета дослідження полягає у з’ясуванні ролі національно-демократичного руху в суспільно-політичних перетвореннях в Україні другої половини 80-х - початку 90-х рр. XX ст., його значення в здобуто Україною державної незалежності.

Для досягнення поставленої мети автор визначив такі завдання:

- з’ясувати основні причини виникнення та ідейно-політичні витоки національно-демократичного руху;

- визначити основні сили, що приймали участь у формуванні коаліції національно-демократичних сил;

- охарактеризувати основні політичні принципи, на основі яких відбувалось формування Народного Руху;

- дати аналіз організаційної структури національно-демократичного руху, його національного та соціального складу;

- визначити основні етани розвитку національно-демократичного руху в контексті боротьби за державність;

. - виділити і проаналізувати основні напрямки діяльності національно-

демократичних сил у 1989-1991 рр.;

- проаналізувати причини розпаду коаліції національно-демократичних сил після здобуття нашою країною державної незалежності;

- дослідити основні проблеми в діяльності національно-демократичних сил в 1992-1994 рр. через призму іх програмних документів та політичної практики.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1987 р. по першу половину 1994 р. Це обумовлено тим, що на середину 1987 р. припадає початок зародження перших в Україні неформальних організацій, які послужили основою для формування опозиційних до влади політичних сил. Перша половина 1994 р. вибрана нами як верхня межа дисертаційного досліджен-

ня тому, що в цей період відбулись перші в незалежній Україні парламентські та президентські вибори, які поклали початок процесу зміни політичного режиму, що дас підстави зробити узагальнений аналіз діяльності національно-демократичних сил в 1987-1994 рр.

Географічні рамки роботи охоплюють територію України.

Методологічною основою роботи є принципи історизму та об’єктивності. При оцінці тих чи інших явищ та процесів суспільно-політичного житгя використано конкретно-історичний метод та метод порівняльно-історичного аналізу. При цьому ми виходили з того, що тільки відсутність будь-якої політичної заангажованості дозволить уникнути упередженості при проведені дослідження

Джерельну базу дисертації складає широке коло джерел.

Першу групу джерел складають матеріали поточних архівів Народного Руху України, Української Республіканської партії. Слід зазначити, що це в переважній більшості зовсім недослідженні або маловідомі документи. Водночас необхідно зауважити, що матеріали поточних архівів нових партій та рухів ще не впорядковані належним чином, що ускладнює роботу дослідника. До того ж, в поточному архіві Руху збереглась лише невелика частина матеріалів, які охоплюють 1989-1991 рр. Частина документів втрачена. Та все ж ноіочні архіви Руху, УРП та інших партій містять в собі велику кількість матеріалів, які викликають у дослідника неабиякий інтерес. Крім того в дисертаційному дослідженні використно програмні документи, статути, стенографічні звіти з’їздів та інші матеріали громадсько-політичних організацій і партій.

Другу групу джерел складають законодавчі акти СРСР, УРСР /з 24 серпня 1991 р. України/, матеріали офіційної статистики.

Важливе місце в дослідженні займають матеріали періодичної преси. При цьому ми використовували як матеріали офіційної, так і неформальної преси.

Окрему групу джерел складають мемуари. Найбільше зацікавлення викликають спогади Л.Лук’яненка1, В.Чорновола2. Вони виявились особливо цінними при аналізі ідейно-політичних витоків сучасної української націонал-демократі!, її початкового етапу.

В. роботі використано й матеріали із особистого архіву автора.

У процесі дослідження грунтовно вивчалося й література, що тією чи іншою мірою стосується проблеми. В цьому плані, крім вже зазначеної літератури, варто виділити розвідки Г.Касьянова3, 10. Курносова4, Ю.Зайцева5.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що проведене дослідження дає можливість:

- дати більш глибокий і всебічний аналіз проблем національно-демократичного руху в контексті суспільно-політичних перетворень останього десятиріччя в Україні;

- визначити причини виникнення та ідейно-політичні витоки національно-демократичного руху;

- проаналізувати основні напрями діяльності національно-демократичних сил в 1989-1991 рр.;

- з’ясувати роль і значення національно-демократичного руху в здобутії Україною державності.

1 Лук’яненко Л. Вірую в бога і в Україну. - К.: МИ “Пам’ятки України”, 1991. - 320 с; Сповідь у камері смертників Збірник творів /Українською мовою/ - К.: Видання здійснене журналом”Вітчизна” спільно з газетою “Ділова Україна”, 1991. - 128 с.

2 Чорновіл В. Лихо з розуму /Портрети двадцяти “злочинців” /Збірник матеріалів уклав В’ячеслав Чорновіл/ - Львів, 1991. - 343 с.

3 Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору

1960-80-х років. - К„ 1995. - 224 с.

4 Курносов Ю. Інакомислення в Україні (60-ті - перша половина 80-х рр. XX ст.). - К., 1994.-222 с.

5 Зайцев ІО. Дисиденти: опозиційний рух 60-80-х рр. // Сторінки історії України XX століття. - К., 1992. - С. 195-235.

Теоретичне значення дослідження заключаеться в тому, що проведений аналіз проблем сучасного національно-демократичного руху сприятиме формуванню цілісної концепції історії України новітнього часу, дозволить глибше і всебічніше з’ясувати основні питання розвитку цього суспільно-політичного явища.

Практичне значення роботи полягас у тому, що проведене в ній дослідження дозволить ввести в науковий обіг широке коло невідомих або малодосліджених до цього часу документів політичних партій та громадсько-політичних організцій і певного мірою сприятиме підготовці спеціальних курсів у вищих учбових закладах, активізації досліджень основних проблем національно-демократичного руху.

Наукова апробація дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри історії України Донецького державного університету, доповідались на міжнародних та Всеукраїнських конференціях, викладені в публікаціях. Дисертацію рекомендовано до захисту кафедрою історії України ДонДУ.

У вступі обгрунтовані актуальність обраної теми та її хронологічні межі, охарактеризовано стан наукової розробки проблеми, визначено мету і завдання дисертації, подано характеристику структури роботи та використаних в ході її підготовки джерел, визначено методологічну основу дослідження, розкрито теоретичне і практичне значення роботи.

У розділі І - “Причини виникнення та ідейно-політичні витоки національно-демократичного руху” на основі дослідження характеру економічних взаємовідносин між союзним центром і Українською PCP, національної політики Москви щодо України, аналізу ідейно-політичної спадщини представників попередніх етапів національно-визвольних змагань визначено основні причини виникнення та ідейно-політичні витоки сучасного українського національно-демократичного руху.

Проведений в роботі аналіз матеріалів офіційної радянської статистики показує, що, починаючи з кінця 60-х років економіка Української PCP, як і

економіка СРСР в цілому, увійшла в період стагнації. Це проявилось в суттєвому уповільненні середньорічних /по п’ятирічках/ темпів приросту національного доходу, промислового та сільськогосподарського виробництва, реальних доходів населення.

Основною причиною такого стану справ, разом з неефективністю командно-адміністративної системи економіки, був нерівноправний характер відносин між союзним центром і Україною. Безпосереднім виявом нерівноправного характеру відносин було повне підпорядкування абсолютної більшості українських підприємств союзним міністерством і відомствам, відсутність у уряду республіки реальних важелів на ситуацію в республіці. Особливо цс проявилось у політиці капіталовкладень, яку проводив союзний центр в кінці 60-х - на початку 80-х рр. З часом це призвело до зношеності основних виробничих фондів у базових галузях економіки республіки, що не могло не позначитись на рівні її соціально-економічного розвитку.

Нерівноправний характер відносин між центром і Україною викликав протягом 60-х - 80-х рр. все більший протест з боку українських дисидентів і не випадково, що саме проблема економічного суверенітету була окреслена і в програмі Народного Руху, і в програмних документах абсолютної більшості нових партій як одна з основних. Водночас питання економічного суверенітету розглядалось націонал-демократами у невід’ємній єдності з питанням 'Суверенітету політичного, оскільки без останього економічний суверенітет республіки уявлявся неможливим. Але й розширення меж економічної самостійності сприяло поступу до політичної незалежності. Тому питання боротьби за економічний суверенітет від самого початку вийшло в діяльності національно-демократичних сил на перший план.

Другою не менш важливою причиною виникнення національно-демократичного руху була та критична ситуація, яка склалась в національно-культурній сфері. Маємо на увазі стан національної мови,

культури та освіти, які в результаті політики русифікації опинились у дуже тяжкому стані, що не могло не позначитись на рівні національної свідомості певної частини українців.

Наведені в роботі дані офіційної статистики свідчать про посилення русифікаторських тенденцій в політиці центру в післявоєннії період, і особливо, в 60-х - 80-х рр. Це виявилось у втіленні в життя цілого комплексу заходів, що були спрямовані на одночасне розширення сфери використання російської мови і звуження сфери використання національних мов, зокрема, української. В результаті впровадження цієї політики українська мова, освіта, культура зазнали серйозних втрат.

Звичайно, це викликало серйозне занепокоєння української інтелігенції і одним із перших виявів протесту проти такої політики була поява в середині 60-х років у самвидаві широковідомої нині праці І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, в якій автор піддав гострій критиці національну політику Кремля. І в подальшому проблема збереження національної самобутності і припинення русифікації неодноразово піднімалась представниками дисидентського руху. З початком перебудови русифікація не припинилась. Водночас у української інтелігенції з’явилась можливість поставити перед республіканською владою це питання відкрито. І не випадково, що на першому етапі суспільно-політичних перетворень головною турботою перших неформальних організацій була проблема національно-культурного та духовного відродження.

Проведене в дисертації дослідження дозволяє говорити про те, що свої безпосередні витоки національно-демократичний рух бере з правозахисного руху 70-х - 80-х рр. Це підтверджує аналіз основних програмних документів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських домовленостей, публіцістичної спадщини українських правозахисників, зокрема ІО.Литпина, В.Чорновола, Л.Лук’яненка. Крім того, сучасний національно-демократичний рух спирається на демократичну традицію української суспільно-політичної

думки другої половини XIX ст. В цьому аспекті заслуговує на увагу творчість І.Франка, якого самі націонал-демократи розглядають як основоположника української націонал-демократи.

Таким чином, основними причинами виникнення національно-демократичного руху в Україні в другій половині 80-х років XX ст. були: нерівноправний характер економічних відносин між центром і республікою; русифікаторська політика союзного центру, які стали можливими в результаті відсутності політичного суверенітету республіки. Основні ідейно-політичні витоки національно-демократичного руху коріняться в ідейно-політичній спадщині українського опозиційного руху 60-х - першої половини 80-х рр.

Розділ II - “Формування національно-демократичного руху” -присвячений дослідженню підготовчого етапу національно-демократичного руху, особливостям формування Народного Руху України за перебудову як широкої коаліції демократичних сил. Крім цього, в даному розділі подано характеристику суспільно-політичної ситуації в СРСР і УРСР в перші роки перебудови, оскільки аналіз підготовчого етапу національно-демократичного руху є неможливим поза контекстом загальних змін в СРСР і УРСР.

Історичні за своїм значенням реформи, започатковані радянським лідером М.Горбачовим, були викликаиі кризою командно-адміністративної системи економіки і все більшим відставанням радянської економіки від економіки західних країн. При цьому на першому етапі перебудови йшлося лише про економічні реформи, але їх косметичний характер не міг дати суггєвих результатів. Тому реформаторське крило в КПРС зважилось на проведення більш радикальних перетворень. Розуміючи, що такі перетворення викличуть опір з боку ортодоксів, реформатори пішли на реформу політичної системи з метою її демократизації аби заручитись підтримкою з боку народу. Водночас демократизація політичної системи відкрила шлях і до загальної демократизації суспільно-політичного життя,

сприяла вивільненню народної ініціативи. Це призвело до виникнення і стрімкого розпитку неформальних організацій, товариств та об’єднань, які з часом встали в опозицію до існуючої системи. Найбільш активно цей процес проходив в прибалтійських республіках і Москві.

Політизація суспільства на фоні дедалі складнішої економічної ситуації виглядала цілком закономірно. Ллє в республіках існував ще одни важливий чинник, що впливав на суспільні настрої - національний. В результаті це призвело до формування в більшості республік громадсько-політичних рухів, які ставили собі за мсту здобуття своїми республіками державної незалежності та проведення цілого комплексу демократичних реформ.

В Україні процес формування масового громадсько-політичного руху на підтримку перебудови проходив з деяким запізненням, що було пов’язано з більш жорсткою протидією республіканських властей самій ідеї такого руху, а також з різним рівнем сприйняття гасел національного відродження в окремих регіонах України. Проте і в Україні з середини 1987 р. виникають перші неформальні групи, які дуже швидко проходять етап чисто культурно-просвітницької діяльності і все більш політизуються. Відсутність кардинальних зрушень в суспільно-політичному житті призвела до усвідомлення неформалами потреби утворення масового громадсько-політичного руху. Після серії невдалих спроб цю місію взяли на себе представники парткому київської організації Спілки письменників України Наявність в його лавах впливових і авторитетних діячів української культури допомогла становленню та успішній реалізації ідеї Руху.

Суттєву роль в зміні суспільних настроїв і радикалізації перших осередків та організацій Народного Руху внесла Українська Гельсінська Спілка, до складу якої входили такі відомі українські дисиденти як Л.Лук’яненко, В.Чорновіл, М.Горинь, С.Хмара та інші. Саме УГС першою у вересні 1989 р. перейшла до агітації за вихід УРСР із складу СРСР.

Водночас ініціатори створення Руху, проявили політичну далекоглядність і на першому етапі становлення Руху головний акцент робили не тільки на гаслах національно-державного відродження, а й загальнодемократичних ідеях, що дозволило залучити до лав нової організації широкий спектр політичних сил. Але при цьому консолідуючим ядром Народного Руху залишались саме націонал-демократи.

Таким чином, в Україні протягом половини 1987 - вересня 1989 рр. національно-демократичні сили пройшли підготовчий етап своєї діяльності, на який припадає виникнення неформальних організацій, обговорення серед громадськості республіки ідеї створення масового руху на підтримку перебудови, боротьба навколо самої ідеї такого руху між демократичними силами і КПУ, утворення перших організацій Руху в регіонах і нарешті створення коаліції демократичних сил, об’єднаних в Народному Русі за перебудову, основне ядро якого складали націонал-демократи. Основою для такого об’єднання стали ідеї демократичних перетворень та національного відродження.

В розділі III - “Організаційна структура національно-демократичного руху та основні напрямки діяльності національно-демократичних сил в 1989-1991 рр.” - аналізуються організаційна структура Народного Руху України та основні напрямки діяльності національно-демократичних сил в 1989-1991 рр.

Проведений в роботі аналіз організаційної структури Народного Руху України в 1989-1991 рр. дозволяє говорити про нього як про організацію демократичну за своїм внутрішнім устроєм та відкриту до вступу як індивідуальних членів, так і асоційованих, тобто на рівні організацій. При цьому важливе значення мало тс, що Рух від самого початку заявив про себе як про організацію відкриту для вступу громадян незалежно від їх національності, соціального походження, релігійних переконань тощо. Це сприяло підвищенню авторитета організації, розвінчувало офіційний міф про Рух як організацію ультранаціоналістичну. Отже, відкритість і

демократичність його оргструктури забезпечили Руху широку підтримку в суспільстві. Наявність в структурі організації такого органу як Рада Національностей дозволила забезпечити і певну підтримку з боку громадських організацій національних меншин.

Що стосується партій національно-демократичної орієнтації, то для більшості з них (крім почасти Української Республіканської партії з її більш широкими повноваженнями центральних органів в порівнянні з іншими партіями) був і залишається характерним досить демократичний устрій і відсутність якихось недемократичних умов для вступу до їхніх лав.

Відсутність чіткої фіксації інвивідуального членства в Русі протягом 1989-1991 рр. не дозволяє на науковому рівні детально визначити його соціальний та національний склад. Водночас аналіз соціального та національного складу делегатів 1 і II з’їзду Народного Руху дозволяє зробити висновок про досить широку соціальну та національну репрезентативність цієї організації. В усякому разі серед делегатів І і II з’їздів Руху представників національних меншин було набагато більше, ніж на перших з’їздах аналогічних рухів в прибалтійських республіках. Та все ж їх представництво на цих з’їздах Руху не відповідало частці національних меншин серед населення України. Водночас в Україні на відміну від тих же прибалтійських республік не виникли Інтеррухи, що свідчить про те, що українським націонал-демократам вдалося в 1989-1991 рр. уникнути якихось серйозних провалів у формуванні національної політики на рівні своїх організацій.

Діяльність національно-демократичних сил у вищевказаний період була багатогранною. Вона охоплювала найрізноманітніші напрямки - від організації широкомасштабних багатомільонних акцій, що мали значний суспільно-політичний резонанс, до допомоги в оздоровленні дітей, що постраждали від чорнобільського лиха; від налагодження широких міжнародних контактів до копіткої роботи рухівських осередків у селах і невеликих містечках.

Проте усі ці заходи йшли, на наш погляд, в руслі трьох основних напрямків діяльності: боротьбі за державну незалежність України; за демократизацію усіх сфср суспільного, економічного та культурного життя; за національне та духовЕїе відродження українського народу.

При цьому сам Рух протягом 1989-1990 рр. еволюціонував із руху за перебудову в рух за державну незалежність та глибокі демократичні реформи, що стало остаточно ясно після II з’їзду Народного Руху у жовтні 1990 р.

Свій внесок в здобуггя Україною незалежності внесли і політичні партій національно-демократичної орієнтації, які виникли в 1990 р. -Українська Республіканська партія, Демократична партія України та інші. Характерною особливістю їх стосунків з Рухом став той факт, що більшість їх членів входили до складу Руху на рівні індивідуального членства або як учасники асоційованих членів Народного Руху. До речі, більшість великих акцій було проведено за спільної участі Руху і нових партій.

Протягом вищевказаного періоду до Руху входили і представники як організацій загальнодемократичного, так і ультранаціоналістичного спрямування, проте саме націонал-демократи становили основу організації і саме вони формували політику Руху. Та обставина, що саме націонал-демократи відіграли роль основної рушійної сили в процесі суспільно-політичних перетворень пояснюється тим, що їм вдалося визначити таку програму дій, яка найбільш адекватно відображала настрої значної частини населення України. Крім того, жодна з політичних сил, що діяла в той час на Україні, не мала у своєму складі такої великої кількості яскравих політичних лідерів.

Водночас слід відзначити, що національно-демократичний рух мав досить обмежений вплив в східних та південних областях, що позначилось і на результатах парламентських виборів в 1990 р. Тому українські демократи в парламенті знаходились у меншості і сформували парламентську меншість - Народну Раду, яка перебувала в опозиції до

існуючої влади. Проте з початку 1991 р. чітко окреслилась тенденція на співпрацю між Народною Радою і організаційно та ідеологічно неоформленою течією суверен-комуністів на чолі з Головою Верховної Ради УРСР Л.Кравчуком, представники якої обстоювали суверенітет України. Результатом співпраці стали успіх республіканського опитування в березні 1991 р. та відкладення підписання Україною союзного договору, успіх референдуму 1 грудня 1991 р.

Таким чином, об’єктивно, національно-демократичний рух виступив в ролі основної рушійної сили на шляху республіки до незалежності. Саме діяльність національно-демократичних сил сприяла процесу відродження національної свідомості українського народу, демократизації суспільно-політичного життя в республіці.

Розділ IV - “Національно-демократичні сили в 1992-1994 рр.” -присвячений основним проблемам діяльності національно-демократичних сил п 1992-1994 рр.

Важливе місце в цьому розділі займає аналіз причин розпаду коаліції національно-демократичних сил. На нашу думку, ці причини мали об’єктивний характер і були обумовлені тим, що серед націонал-демократів після проголошення незалежності України виникли суттєві розбіжності в поглядах на основі завдання і напрями процесу державотворення і в зв’язку

з цим на стратегію і тактику політичної діяльності Народного Руху. Крім того, існували і розбіжності в поглядах на майбутню структуру Руху. Більша частина керівництва Руху на чолі з М.Горинсм, І.Драчем та М.Поровським висувала на перший план завдання утвердження державності і виступала за активну співпрацю з Президентом Л.Кравчуком. Водночас переважна частина рядових рухівців та голів крайових організацій, очолювана В.Чорноволом наполягала на необхідності проведення в Україні радикальних демократичних реформ і категорично не погоджувалась на перетворення Руху в рух на повну підтримку Президента, оскільки на їх думку, це призвело б до втрати авторитету організації. В

результаті перемогла платформа В.Чорновола, який до кінця 1992 р. одноособово очолив організацію. Відтоді почався процес перетворення Руху із масової громадсько-політичної організації на політичну партію. В той же час опоненти нового Руху ініціювали створення Конгресу Національно-демократичних сил. Таким чином, національно-демократичний рух остаточно розділився на дві гілки.

Протягом 1992-1994 рр. в центрі уваги національно-демократичних сил знаходились проблеми розробки концептуальних засад державотворення, участі в активній політичній боротьбі, зміцнення своїх організаційних структур. Водночас парламентські вибори 1994 р. висвітили цілий ряд серйозних проблем, які стоять перед усіма партіями національно-демократичного спрямування: відсутність чітко розробленої ідеології, яка дозволила б значно поширити свій вплив на всю територію країни, слабкість організаційних структур на Сході та Півдні України, про що свідчить і аналіз чисельності крайових організацій НРУ та УРП, приведений в роботі; недостатній рівень інформаційно-видавничої бази; слабкий зв’язок з профспілками. Залишається також проблематичною можливість тісної співпраці їх.

В заключенні підведено підсумки дослідження та подано рекомендації. Наші висновки грунтуються на визнанні об’єктивної обумовленності виникнення національно-демократичного руху в Україні в другій половині. 80-х років в XX ст. Аналіз діяльності національно-демократичного руху в контексті суспільно-політичних змін другої половини 80-х - початку 90-х рр. дає підстави зробити висновок, що саме національно-демократичним силам належить роль основної рушійної сили на шляху до державної незалежності України у розбудові демократичної держави і суспільства, в процесі національного та духовного відродження. Водночас піднесення національно-демократичного руху стало свідченням пробудження національної свідомості мільонів українців.

Дослідження найбільш важливих проблем в діяльності національно-демократичних сил в постімперський період свідчить про те, що партії національно-демократичної орієнтації, незважаючи на існування серйозних внутрішніх проблем та зменшення свого впливу, і в 1992-1994 рр. залишались суттєвою політичною силою і приймали досить активну участь в процесі становлення і утвердження української державності.

Основні положення, що виносяться на захист:

- безпосередні причини виникнення національно-демократичного руху в Україні в другій половині 80-х років XX ст. корінились в нерівноправному характері економічних взаємовідносин між союзним центром і республікою та національній політиці радянського керівництва, що вела до занепаду української культури та мови;

- основу національно-демократичного руху складала коаліція національно-демократичних сил, об’єднаних в Народному Русі України;

- головні лінії політичного протистояння в другій половині 80-х - на початку 90-х рр. XX ст. проходили: між центром та республіками, в тому числі Україною; між національно-демократичними силами і К11У /за виключенням почасти течії суверен-комуні сті в/;

- основними напрямками діяльності національно-демократичних сил були: боротьба за державну незалежність України; за проведення в республіці демократичних реформ й розбудову національної демократичної держави; сприяння процесу національного та духовного відродження;

- основними формами діяльності національно-демократичних сил у 1989-1991 рр. були парламентська, що пов’язана була з підготовкою та ініцюванням найважливіших для долі України законопроектів, а також протистоянням з найбільш суттєвих питань парламентській більшості, та позапарламентська боротьба, що включала організацію масових громадсько-політичні« акцій, роботу по відродженню національної свідомості українського народу;

- національно-демократичний рух відіграв провідну роль в здобутті нашою державою незалежності, процесі демократичних перетворень та національного відродження;

- партії національно-демократичної орієнтації продовжують відігравати важливу роль в утвердженні української державності, приймаючи активну участь в політичному житті країни сьогодення.

Основні положення дослідження викладені в працях автора:

1. Значення Народного Руху України в здобутті Україною незалежності // Народний Рух України: місце в історії та політиці, - Всеукраїнська наукова конференція /14-16 вересня 1994 р., м. Одеса/. -К„ 1994. - С. 37-38 /0,3 др. арк./.

2. Жіночий рух на Донеччині // Жіночий рух в Україні: історія і сучасність: Міжнародна науково-методична конференція. - К., - 1994. -

С. 126-128 /0,3 друк. арк./.

3. Проблемы в изучении национально-демократического движения // Изучение истории Украины в учебных заведениях: Доклады и сообщения региональной научно-практической конференции. - Донецк, 1995. - С. 43-44 /0,3 друк. арк./.

4. Ідея співпраці країн міжмор’я: минуле і сучасніть // Материалы научной конференции “Богдан Хмельницкий: Жизнь, Деятельность, История и Современность” 14-15 декабря 1995 г. - Донецк, 1995.--

С. 56-58 /0,3 друк, арк./

5. Роль інтелігенції в процесі національного відродження // Міжнародна наукова конференція “Національна еліта та інтелектуальний потенціал України /18-20 квітня/: Доповіді та повідомлення. - Львів, 1996. - С. 48 /0,2 друк. арк./.

6. Отношение национально-демократического движения к проблеме безопасности и сотрудничества в Балто-Черноморско-

Адриатическом регионе - // Конфликты: социальные, этнические, международные, идеологические (опыт конкретно-исторического анализа). - Донецк, 1996. - С. 69-76. /0,8 друк. арк./.

Аннотация

Пилипенко О.А. Национально-демократическое движение в Украине (вторая половина 80 -х - начало 90-х гг. XX ст.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины, Донецкий государственный университет, Донецк, 1996.

Защищается диссертация (рукопись), основные положения которой изложены в 6 научных работах. В диссертации на основе широкого круга источников и литературы исследуются основные проблемы в деятельности национально - демократических сил во второй половине 80-х - начале 90-х гг. XX ст. Осуществлен анализ причин возникновения, особенностей формирования и основных форм и направлений деятельности национально-демократического движения.

В результате исследования установлено, что национальнодемократическому движению принадлежит роль одной из основных движущих сил в ходе общественно-политических преобразований в Украине во второй половине 80-х - начале 90-х гг. XX ст., продвижение Украины на пути к государственной независимости, процессе национального возрождения.

Pilipenko О.А. National Democratic movement in Ukraine (the sccond half of 80-s - beginning of 90-s of the 20-th century).

Thesis for the candidate degree in Historic sciences on qualification 07.00.01 -History of Ukraine, Donetsk State University, 1997. Thesis under defense have been developed in 6 scientific works.

The main problems in the activity of national-democratic forces (in the second half 80-s - beginning of 90-s of the 20-th century) are being analised on the basis of a number of sources and documents. Special attention is paid to the origin, pe-

culiarities of formation and main forms and trends of national-democratic movement activity.

As a result of present investigation the following fact was stated, i.e. in the course of social political reforms in the Ukraine (late 80-s - beginning of 90-s of the 20th century) its advance towards state independence and national revival has been proveded by one of the main motive forces belonging to the national-democratic movement.

Ключові слова: національно-демократичний рух, державна незалежність, суспільно-політичні реформи, національне відродження.

//_СГСХ