автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.03
диссертация на тему: Названия одежды в памятниках украинского языка XIV - XVIII вв.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Названия одежды в памятниках украинского языка XIV - XVIII вв."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ін. Г.КРИП'ЯКЕІШЧА

Спеціалізована вчена рада К 068.26.14

РГ& ОД На правах рукопису

- 5 НЮИ 1995

В О й Т І в

Ганна Володимирівна

НАЗВІ! ОДЯГУ В ПАМ'ЯТКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ХІУ-ХУШ ст.

10.02.01 - українська мопа

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобутгя наукової о ступеня кандидата філологічних наук

Львів—1995

Робота виконана в Інституті українознавства ім.І.Крин'яксвича НАН України

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник ГРИНЧИШИН Дмитро Григорович

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор БУЧКО Дмитро Григорович кандидат філологічних наук, доцент ОЩИПКО Ірина Йосипівна

Провідна організація - Інститут української мови НАН України

Захист відбудеться "ЙЛ.". 1995р. о .і^год. на засіданні

Спеціалізованої вченої ради К 068. 26. 14 у Львівському

державному університеті ім.І.Франка (290601 м.Львів, вул. Університетська, 1)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Львівського державного університету ім.І.Франка (290005 м.Львів, вул. Дра-гомаиова, 17)

Автореферат розіслано 1995 р.

Учений секретар <> .

Спеціалізованої вченої ради Терлак З.М.

канд.філол. наук

Актуальність тем» дослідження. Лекснко-семантнчна система все ще належить до найменше вивчених рівнів української мови. Для цілісного опрацювання словникового складу необхідною є робота над окремими тематичними і семантичними об'єднаннями слів від найдавнішого періоду до сучасного етапу розвитку мови. У зв'язку з цим об'єктом нашого дослідження стала макрогрупа (МГ), яка містить номінації одягу в пам'ятках української мови. Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена також і тим, що.назви одягу належать до лексики, гісно пов'язаної з матеріальною культурою народу, що у свою чергу є виявом рівня розвитку духовної культури. Таким чином зростає наукове зацікавлення цією групою і в лінгвістичному, і в загальиоісторичному планах. Вибір теми визначається й незначною кількістю історичних досліджень лексики на означення одягу в українському мовознавстві.

Предметом дослідження у дисертації є назви одягу, засвідчені в пам'ятках української мови ХІУ-ХАШІ ст. До роботи максимально залучаємо матеріали писемних джерел києворусь-кої доби, сучасної української літературної мови та діалектологічних досліджень- Для порівняння використано дані сусідніх слов'янських мов - передусім білоруської, польської і російської, що допомагає встановити ступінь взаємовпливів і одночасно яскравіше виявити особливості становлення та розвитку української лексичної системи у досліджуваний період. Поняття "одяг" розуміємо двояко: як сукупність виробів (із тканини, хутра, шкіри), що ними покривають тіло, і як комплекс, до якого належать власне одяг, головні убори, прикраси, пояси та взуття. Через обмежений обсяг дисертаційної роботи тематичні групи "назви поясів" та "назви взуття” до уваги не беруться.

У дисертації розглядаються слова, які належать до іменників - назв конкретних предметів. Семантичні ознаки такої категорії назв грунтуються на речовості (реальній предметності) позначуваних ними об'єктів*. Лексико-семантичні особливості конкретно'предметних слів, крім суто семантичних зв'язків, значною мірою зумовлені ще й зв'язками між реаліями. Тому прийнято вважати, що між членами таких груп лексики зберігаються відношення "вільної залежності". Переважно назви конкретних предметів об'єднуються в груии за тематикою, хоч це не означає, що у межах цих груп відсутні семантична організованість, лексична сполучуваність, родо-видові відношення, синонімія тощо. Таке об'єднання вважаємо найраціональнішим для нашого дослідження. ■

Поділ на тематичні групи має дещо умовний характер, оскільки дослідження лексики в історичному аспекті завжди зумовлене певною гіпотетичністю і, не може претендувати на абсолютно вичерпне виявлення і систематизацію всього матеріалу, належного до того чи іншого розряду лексики.

Мета і завдання дисертації. Основна мета роботи - лінгвістичний аналіз складу, семантичної стріуктури, походження компонентів МГ "назви одягу", засвідчених у пам'ятках української мовн ХІУ-ХУНІ ст., виявлення визначальних тенденцій формування цієї тематичної групи у досліджуваний період та її еволюції на наступних етапах розвитку української мови.

Основні завдання роботи:

1) встановити корпус назв одягу в пам'ятках української мови ХІУ-ХУІП ст. і виділити тематичні групи цієї лексики;

"Вихованець І.Р. Частини мови з семантико-граматичному аспекті. - К.: Наук.думка, 1988. - С. 45.

2

2) визначити місце і роль у МГ слов'янських та власне українських за походженням назв і охарактеризувати шляхи проникнення та засвоєння запозичень;

3) подати час фіксації та виявити територію поширення окремих слів;

4) здійснити аналіз семантичних зв'язків усередині тематичних груп і визначити специфіку та напрямки еволюційних процесів у семантиці номінативних одиниць;

5) з'ясувати вплив екстралінгвального фактора на появу окремих назв та зміни у семантичній структурі лексем;

6) простежити подальшу долю досліджуваних лексем і

окремих мікрогруп, їх роль у розвитку та функціонуванні сучасної української літературної мови та діалектів. ■

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві представлена і детально опрацьована система назв одягу, засвідчених у пам'ятках української мови ХІУ-ХУПІ ст., проаналізовано їх походження, семантику, семантичні зв'язки у межах тематичних груп, в окремих випадках - словотвірні особливості, виявлено відмінності функціонування цієї МГ у порівнянні з аналогічними системами сусідніх слов'янських мов ХІУ-ХУІІІ ст. та її стан у сучасній українській мові.

Практична спрямованість дослідження. Результати роботи можуть бути використані; у праці над укладанням історичних словників, покажчиків малозрозумілих слів і для видання пам'яток української мови; у лексикологічних, семасіологічних та ономасіологічних дослідженнях з української мови; для поглибленого вивчення розвитку лексичної системи української мови ХІУ-ХУІІІ ст., історичної граматики, а також опрацюяан-

*( '

ня нових спецкурсів, присвячених порівняльно-історичному вивченню української мови. Крім того, матеріали і висновки дисертації можна застосувати для висвітлення проблем етнографії та міжетнічних зв'язків українського народу.

Основні методи дослідження. Аналіз МГ здійснюється переважно за допомогою традиційних 'методів, найбільше виправданих при опрацюванні таких розрядів лексики. Для аналізу тематичних груп головним чином використовується описовий метод. Розкриваючи походження окремих лексем і встановлюючи взаємозв’язки у процесі історичного розвитку споріднених мов, застосовуємо порівняльно-історичний метод. За допомогою зі-ставного методу здійснюється систематизація опрацьованого матеріалу.

Використані джерела. Основний матеріал для дослідження використано з трьох фундаментальних лексичних картотек -"Історичного словника українського язика" (за ред. Є.Тимченка), "Словника староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст." та "Словника української мови ХУІ-першої половини XVII ст.", - які зберігаються в Інституті українознавства НАН України. Опрацьовано також ряд пам'яток, які не ввійшли до названих картотек, зокрема це стосується опублікованих писемних джерел з другої пол. ХУІІ-ХУНІ ст. Дані для порівняння взято з матеріалів до Атласу української мови та картотеки Словинка гуцульського говору, а також з опублікованих лексикографічних, лексико-знавчих та етнографічних досліджень. Для зіставлення використані опубліковані матеріали сусідніх слов'янських мов.

Стан дослідження проблеми. МГ назв одягу поки що не стала предметом системною різностороннього дослідження. Перша спроба охопити весь історичний період розпитку цього розряду

лексики зроблена в академічному виданні "Історія української мови. Лексика і фразеологія", але у зв'язку з метою і завданням, яке поставив перед собою авторський колектив, дослідження має узагальнюючий характер і не містить вичерпного аналізу лексико-семантичних особливостей кожної тематичної групи. Ширше цю МГ опрацьовано на окремих синхронних зрізах. Так, історію назв одягу в писемних пам'ятках періоду Київської Русі детально висвітлено в кандидатській дисертації Г.Мироновой Назви одягу, поряд з іншими групами лексики, досліджуються також у фундаментальній праці П.Коваліва "Лексичний фонд літературної мови київського періоду X-XIV ст.".Принагідно лексику на означения одягу в пам'ятках української мови XIV-XVIII ст. опрацьовано у статтях та монографіях Л.Батюк, В.Горобця, І.Ощкпко. М.Худаша та ін. На діалектному матеріалі виконані праці Ф. Бабія, Й.Дзендзелівського, К.Зозуляк (Марущак), ІІ.Лизанця, Л.Лисиченко, Н.Пашкової, В.Прокопенко. О.Шляхова та ін. Студії цих авторів, хоч і містять цінну інформацію про становлення і розвиток досліджуваної групи лексики, але не вирішують проблем у повному обсязі.

Апробація роботи. Дисертація обговорена на засіданні відділу української мови Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України і на засіданні вченої ради цього інституту. Окремі її положення викладені на регіональних конференціях молодих учених у Львові в 1983 та 1987 pp., історико-краєзнавчій (Вінниця, 1985) та науковій (Львів, 1994) конференціях. Основний зміст дисертації викладено в 6 публікаціях, 4 э яких є частинами колективних монографій: "Словник української мови XVI-nepmoi половини XVH ст. Пробний зошит" (Київ, 1983), "Українська історична та діалектна лексика" (Київ, 1985), "Українська лек-

сика в історичному та ареальному аспектах" (Київ, 1991), "Гу-цульицнна. Лінгвістичні етюди" (Київ, 1991).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, індексу досліджуваних назв і словника назв тканин та матеріалів, списку скорочень використаних джерел та бібліографії.

Зміст роботи. У вступі обгрунтовується вибір теми, визначаються об'єкт, завдання і методи дослідження, його новизна та джерела фактичного матеріалу.

МГ "назви одягу" ділиться на три тематичні групи, які аналізуємо в окремих розділах дисертаційної роботи. У межах тематичних груп залежно від об'єктивно існуючих об'єднань предметів, що відобразились у свідомості мовців ХІУ-ХУШ ст. і реально втілилися а мові, лексеми діляться на семантичні підгруп» та нікрогрули. При аналізі кожної назви подаємо семантичну характеристику компонентів досліджуваних підгруп та МІкрогруп, встановлюємо (наскільки це можливо) першу фіксацію, розглядаємо семантичні зміни, простежуємо діахрониі процеси у семантичній структурі багатозначних слів, а також виявляємо рівень змін та перетворень, які відбулися в досліджуваних об'єднаннях слів у сучасній українській мові.

У першому розділі - "Назви одягу" - аналізується тематична група видових назв, що відрізняються семантичними властивостям^ конкретної лексики і передають понйття "власне одяг". Відповідно до об'єднання у групи за функціональним призначенням реальних компонентів одягу розчленовуємо на підгрупи відповідні їм номінативні одиниці: "назви натільного одягу", "назви поясного одягу", "назви верхнього одягу". Окрему підгрупу становлять "загальні назви одягу”, які мають ознаки

абстрактних слів і виражають умовно-узагальнене поняття "одяг взагалі". У пам’ятках української мови ХІУ-ХУІІІ ст. поняття "одяг взагалі" передається лексемами одежа, платье, риза, строй, сукня, убиръ, шата. Початок формування цього ряду припадає на спільнослов'янський період. Джерела засвідчують цілий ряд праслов'янських за походженням різносистемннх дублет'в-дериватів дієслова *осі6іі - *осІеуаіі - ‘ойёЗаН, що мають корінь *(ій-1і, споріднений з індоєвропейським *(І1іе "класти, ставити": одежа, одежда, одеанІА, одияние, одіянє, одіне, одінье, одііНл. Провідне місце тут займає слово одежа. Найближче до нього за семантикою слово шата. Назви риза, плате, сукня, поряд з родовим, широко репрезентують видове значення "загальні назви верхнього одягу" і тому не займають у підгрупі провідного місця.

Підгрупа назв натільного одягу в українських писемних пам'ятках кількісно обмежена. Її репрезентують слова коиіуля, рубашка!рубаха, сорочка, чехликъ. Будучи синонімами, ці лексеми відмінні за походженням та місцем, що вони його посідають у системі української мови на різних часових зрізах. Домінантою парадигми є похідне від праслов'янського кореня *вогк слово сорочка, яке згодом стало основним найменуванням відповідної реалії в українській літературній мові. Найраиішим пам'яткам української мови релігійного змісту властиве вживання церковнослов'янських форм, однак у текстах світського характеру, передусім у літописах, повсюдно засвідчені повноголосні форми сорочка, сорочеца. За нашими матеріалами, у досліджуваний період слово сорочка фіксується з XVI ст. Засобом ‘ номінації різновидів сорочок є звична для досліджуваної МГ модель "імеи-ник+прикметник". Прикметники в цьому випадку вказують пере-

важно на функціональну ознаку: сорочокъ же(н)скихъ тонки(х) семъ; взели...сорочокъ нєвєстских; сорочокъ му(ж)скихъ вус^мъ; сорочка дівчача; сорочка дитяча.

У списку XV ст. "Літописця Переяславля Суздальського” у значенні "різновид верхньої легкої одежі" вперше задокументовано праслов'янське запозичення (з лат. casula "хатина, намет", пізніше "плащ з каптуром") кошуля як назву одежі, за фасоном дещо відмінної від сорочки, але функціонально тотожної. Як і його питомий відповідник сорочка, слово кошуля фіксується досліджуваними пам'ятками з середини XVI ст.: Дванадцатъ кошуль коленскихъ, шолком вмшиваныхъ (Луцьк, 1563 PEA II, 127). На відміну від пам'яток російської мови, де запозичення адаптувалося зі значенням "вид верхнього легкою одягу", "хутряна одежа, покрита тканиною", "сорочка", українські джерела вказують лише на реалізацію у слові поняття "сорочка". До того ж у пам'ятках нерідко підкреслюється значення слова кошуля як натільної білизни. Крім того, означальні компоненти сприяють виявленню у значенні слова кошуля ознак "функція", "фасон", "тканина" та ін. Незважаючи на частоту вживання, значну сполучуваність та стабільне значення слова кошуля у пам'ятках української мови, воно не стало основним найменуванням одежі групи "сорочка" в сучасній українській мові, хоч географія його побутування в діалектах широка. Лексикографічні джерела XIX ст. відзначають вживання слова у більшості регіонів України. На сьогодні лексема локалізується у говорах південно-західного наріччя. На Пряшівщині вона вживається у фонетичному варіанті кож еля.

Утворені від спільнослов'янського кореня *rub- назви рубаха, рубашка (дедемінутив уже з перших фіксацій) не належать до

S

загальнопошнрених. Вони не засвідчені у писемних пам'ятках Київської Русі, а в наших матеріалах уперше документуються на початку XVII ст. Слова рубаха, рубашка не зайняли важливого місця у досліджуваній МГ, напевне, через те, що вони з'явилися в мові тоді, коли основний репрезентант поняття "натільний одяг" сорочка був широко засвідчений у лексичній системі української мови, і не принесли з собою ні нового значення, ні відтінку значення. Сприяв цьому, мабуть, і факт, що рубаха/рубашка - основне найменування сорочки в російській мові, де воно побугуе в пам'ятках уже в другій пол. XVI ст. і з XVII ст. помітно витискає відповідник сорочка. Локалізація лексем рубаха, рубашка у XVIII ст. в пам’ятках Лівобережної України може пояснюватись і деякими російськими впливами. У сучасній українській мові вони побутують у сусідніх з російською мовою слобожанських, а інколи й східнополіських говірках. В окремих випадках спостерігається їх вживання на Волині та Хмельниччині. У наддністрянському говорі натомість виникає власне українське утворення рубатка зі спеціалізованим значенням "груба (стара) сорочка".

Діалектне розмежування в українській мові ХІУ-ХУІІІ ст. яскраво виявляється в географії поширення слова чехликъ (пов’язане з чохол праслов’янського походження; праслов’янську форму реконструюють двояко: *бьх1о і *къг1о), яке засвідчене лише у пам'ятках з Лемківіцини і, напевне, вживається на позначеній! різновиду жіночої сорочки. У спеціалізованому значенні "вишивана сорочка" слово чехлик вживається в сучасних лемківських говірках.

Натільний оі\яг становив своєрідний ансамбль з поясним. Поясний одяг прикривав нижню частину фігури, його одягали

безпосередньо на сорочку. Мікрогрупа "чоловічий поясний одяг” представлена номенами гачИїаці, ногавиці, плюдри, портки, речи епод ниє, убране, шаровары, штаны, "жіночий поясний одягн -запаска, индеракъ, плахто, сподниця, фартухъ. Обидві иікро-групи не мають чітко окреслених слів-домінант (деякою мірою цю роль у 1-ій мікрогрупі могло б виконувати словосполучення речи сподние), а зв'язки між їх елементами мають скоріше поза-лінгвальний, аніж власне мовний характер. Основу цієї підгрупи становлять питомі слов'янські найменування гаці, запаска, за-пояска, ногавиці, плахта, портки, речи сподние, сподниця, убране. Серед запозичень переважають слова німецького походження: индеракъ, плюдри, фартухъ.

На прикладі мікрогрупи назв чоловічого поясного одягу простежуються обмежені можливості контексту для розрізнення семантичних особливостей конкретних назв. Практично відсутні , ситуації, де б реалізувалися семи мкрій", "фасон", "функціональне призначення", а конкретизатор "матеріал" часто не є релевантною ознакою: портки каразеи белое; убране фалюнды-шовое; штани суконьніе; сподные речи фалє(н)дишовьіє (каразея і фалюндишъ - гатунки сукна).

Дослідники відзначають кілька способів моделювання жіночого поясного одягу за допомогою незшитих, иапівзшитих і зшитих прямокутних деталей. Семантика слова сподниця в українській мові досліджуваного періоду в основно,пу ідентична сучасній. СУМ пропонує таке його тлумачення: "жіночий одяг, що Покриває фігуру від талії донизу". Характерно, що пам'ятки XVIII ст. підкреслюють звичай одягання спідниці з корсетом: Сподниця дуклевая з шнуровкою.

Спільнослов'янське віддієслівне утворення запаска та питоме українське запояска вживалися як назви поясної одежі з незшн-тнх пілок. Запозичене східнослов'янськими мовами з німецької через польську слово фартухь (в украінському фонетичному оформленні хвартух) використовувалося на означення двох різновидів одежі, що призвело яо виникнення словосполучень фартух передній і фартух околистий.

Важливе місце у мікрогрупі жіночого поясного одягу посідає лексема плахта, яка, особливо у центральних та східних регіонах України, вживалася як назва найпоширенішої жіночої одежі, виготовленої з двох поздовжніх напіпзшитих частин. Походження слова (псл. *р1ахьіа) пов’язане з плоский і пласт. У семантиці слова плахта в слов'янських мовах постійно виявляється основна ознака етимона "плоский". У білоруську та російську мочи воно потрапило з української. В пам'ятках української мови слово засвідчене в значеннях "шматок тканини, ряднина”, "волосяниця”, а в окремих словосполученнях набуває значень "траурна одежа" (плахта жалобна) і "вітрило" (плахта шкутна). Однак основу семантичної структури слова плахта становить значення "жіночий поясний одяг", засвідчене з другої пол. XVI ст. Означальним компонентом при найменуванні плахти часто стає назва кольору, що зумовлює виникнення стійких словосполучень плахта синітна, плахта черчата (червгчатг - чероь "черв'як, з якого добували червону фарбу"), від яких за допомогою суфікса -к-а утворюються нові двокомпонентні конструкції: плахта

синітка!синятка, плахта чсрчатка. Мотиваційна ознака "колір" у названих словосполученнях співвідносна з мотиваційною ознакою ’’матеріал”. Пряжа синього кольору, з якої виготовляли плахти, називалася синята, а слово черчатий засвідчено у

значеннях "назва кольору” та "ознака одягу, виготовленого з черцю - тканини червоного кольору". У словосполученні плахта черчата червоная, де лексема черчатий - відносний прикметник, у якому вже послаблений зв'язок з первинною мотивацією, колір передається якісним прикметником червоний. Якщо основа плахти складалася напів з червоних, а палів із синіх ниток, то такий одяг називався плахта наполная, плахта напілка, де колір лише опосередковано був мотиваційною ознакою. З виходом з ужитку реалії (кінець ХІХ-ХХ ст.) за звуковим комплексом плахта в українскій літературній мові продовжує зберігатися поняття "жіночий поясний одяг". Лексикографічні матеріали ХІХ-ХХ ст. підтверджують виявлену в пам'ятках тенденцію поширення самої реалії як поясної частини жіночого одягу українок у східних регіонах, тоді як на західних територіях слово вживається на означення інших реалій у межах тематичної групи "одяг": наддністр. "довгий прямий верхній одяг з полотна", "тепла хустка"; бойк. "біла домоткана довга накидка, яку одягали пастухи під час дощу"; лемк. "поздовжній білий головний убір з червоними тороками". .

На формування підгрупи, елементи якої об'єднані спільною родовою ознакою "верхній одяг", звичайно впливали позамовні чинники, насамперед природні умови та характер побуту населення, а також розвиток взаємозв'язків з іншими народами, особливо постійні стосунки зі Сходом, га вплив загальноєвропейської моди. Однаковий верхній одяг у різний період і в різних місцях, часто в залежності від матеріалу, оздоблення, дрібних деталей, називали по-різному. Одяг переважно не ділився на чоловічий та жіночий. Лексеми мікрогрупи "зимовий довгополий одяг" об'єднані за тематичними ознаками. До найчастіше

вживаних, семантично стійких і словотвірно активних представників цієї групи належить слов'янське за походженням кажуть (псл. *когЯ < когіа "козяча шкура"). Вперше лексема засвідчена в "Слові о полку Ігоревім". Відтоді незмінними залишилися основні її функції в сучасній українській літературній мові та в діалектах. Поняття "кожух, критий сукном та іншою матерією" репрезентують тюркізм байберекъ, семантика якого на дальших етапах розвитку не зазнала істотних змін, хоч дещо модифікувалася, та мотивовані за ознакою "матеріал” пнтомі українські утворення габачъ та габякъ, які сьогодні у системі української мовн не засвідчені. Близькі за семантичними ознаками запозичення газука, делія, ферезия, шуба. Похідна від італ. giubЬa назва шуба, вперше зафіксована у грамоті 1378 р., стала її органічним надбанням. Мікрогруну "зимовий довгополий одяг" у різний час поповнюють слов'янське запозичення з німецької мови футроїхутро, а також марковане за ознакою "матеріал" польське найменування вилчура (деетимологізація виявляється у словосполученнях вІАчура лампартовая і еолчурь дві вовчихъ) та питома лексикалізована форма множини вовки, яка виникала на основі метонімічного переносу.

За значенням "довгополий верхній одяг, звичайно з домотканого сукна" якоюсь мірою об'єднуються лексеми кирея, гуня, свита, сермяга, сукманъ, сірякь. Центральне місце у цій мікро-групі займає слово свита, яке не змінило свого значення до сьогодні. Подібною є історична доля назв сермяга, сукманъ, сірякь. Одночасно розвиток цих слів еволюціонує у напрямку наростання в їх семантиці відтінку зневажливості. На периферії мікрогрупн міститься слово кирея, активність якого виявляється вже за межами досліджуваного періоду. Домінантою мікрогрупи

"илащовидний одяг” {бурка, бурнусь, доломань, кобенякь, опанча, плащь) можна вважати спільнослов'янську лексему плащь, для яка! характерна стабільність у системі української мови (перша фіксація XIII ст.). Із назв інших різновидів довгополого верхнього одягу в писемних джерелах ХІУ-ХУІИ ст. найчастіше засвідчені: бекеша, єрмакь, жупань, каптань, кунтушь, літникь, однорядокь, саянь, чамара, чуга. Переважно назви верхнього одягу - це запозичення, які не виявляють на українському мовному ґрунті значної словотворчої активності. До властивих їм дериваційних процесів можна зарахувати творення назв різновидів одягу, за допомогою префікса пол-: полкопеняче, полпласче, полчамарокь.

На означення короткого верхнього одягу в пам'ятках народнорозмовного характеру найчастіше вживаються лексеми кабать, катанка, куртка, сардакь, юбка, відношення між якими не відзначаються семантичною організованістю.

У другому розділі - "Назви прикрас" - проводиться аналіз лексики двох підгруп: "назви особистих прикрас людини" та "назви прикрас одягу", які одночасно виконують утилітарну функцію. У межах окремих мікрогруп слова поєднані між собою семантично. Можна констатувати: в досліджуваний період існували лексеми, що якоюсь мірою передавали загальне поняття "предмет, призначений для прикрашання" - клейноть (переважно як назва найкоштовніших прикрас) і окраса. Частина назв прикрас - це слова спільнослов'янські за походженням (гривна, гузь, запястє, заушница, колтокь, наушпица, обручь, ожерслє, перстень, пряжка). Деякі найменування вживалися вже в українській мові доби Київської Русі (гривна, запястя, монисто, обручь, перстень), але більшість з них уперше засвідчена в

досліджуваний період. Особливістю питомих найменувань е те, що вони часто походять від назв частин тіла (обручь, ожереле, наушница). Серед іншомовних переважають слова західноєвропейського походження (занкель, клейноть, кнафель, ланцугь, манеля, пектораль, пунталь, сигнеть), обмежену кількість становлять тюркізми (канакь, серга, чепряга та ін.).

У порівнянні з іншими мікрогрупа ''прикраси шиГ та грудей" налічує найбільшу кількість назв: гривна, дукать, завешенє, корали, ланцугь, монисто/намисто, ношене, ожереле, пектораль, ретязь, аґнусокь. Це свідчить про широке використання нагрудних прикрас в Україні, що підтверджується також даними археології та старого українського малярства. Розвиток цієї мікро> групи Йшов у напрямку звуження її кількісного складу (з ужитку вийшли лексеми завешенє, канакь, пекторалг), переходу деяких назв до пасивного фонду (гривна, агнусокь) чи локалізації їх в окремих говорах (монисто, ожереле, ретязь).

Мікрогрупа "прикраси вух" представлена назвами заушниця, колтокь, наушниця, сергаїсережка. Домінантою у цьому лексичному ряді є слово серга, яке засвідчене з XVII ст. і поряд з відомим із XVIII ст. похідним утворенням сережка стало найпоширенішою назвою вушної прикраси в сучасній українській мові.

Різне функціональне призначення оздоб рук зумовило появу двох мікрогруп "прикраси зап’ястя” і "прикраси пальців". Перша налічує назви браселикь, запястє, манеля, обручь. Слово запясте не змінило своєї семантики і в сучасному літературному лексиконі передає поняття "браслет". Запозичене через польське посередництво л французької мови браселикь вийшло з ужитку (сучасні нормативні браслет/браслетка - пізніші запозичення з французької), а полісемічне слов'янське слово обручь потрапило

на периферію системи. Запозичення манеля (у множинній формі) трасформувалося в іншу семантичну парадигму: у південно-західних говорах внаслідок складних мутаційних переходів та, ймовірно, у зв'язку з близькістю за звучанням до слова манатки набуло значення "пожитки", "майно”, "манатки".

Поняття "прикраса пальців" передається лексемами жуко-винаїжиковина, обручикь, обручка, перстень, сиґнетг. Як стрижневе у цій мікрогрупі слово перстень має найбільшу сферу поширення, сягає праслов'янської епохи і на сьогодні залишається найуніверсальнішим засобом номінації подібних прикрас в українській мові. Пам'ятки вже у XVI ст. засвідчують властиві українській мові суфіксальні утворення перстенець, перстеньокг. Семантика слова виявляє нахил до спеціалізації, що призводить до появи значень "перстень - печатка": листы запєчатаньїє єго пє(р)стєнє(м) (поч. XVII Проп. р. 41 зв.) та "обручка як атрибут вінчального обряду”: Вэялъ сщенникь перстеие о(т) сты трапезы, родаеть златый... жениху, сребреный же нев-ЬстЪ (XVII КТ).

Для означення персня з гербом та ініціалами власника, з першої пол. XVI ст. засвідчена іншомовна лексема сиґнетг.

Слово жуковинаїжикооина, з не зовсім ясною етимологією, вперше вжите у перекладній Хроніці XI ст. У нашому фактичному матеріалі слово трапилося лише раз у контексті, який дозволяє кваліфікувати його як назву персня з каменем: алмаз болиш Силй иміегь єгда вдЪла(н) єсть в ж пкоиику златгі (XVI Травн. 436 зв.). Фіксація слова в різних українських говорах викликає припущення про можливість ширшого Ного вживання у досліджуваний період.

Назви обручикь!обручокъ та обручка, утворені від слов'янського обручъ за мотиваційною" ознакою "форма", вживаються у

значеннях "кільце, обід" та "перстень без каменя”. Разом з тим пам'ятки не дають достатнього матеріалу для властивого сучасній українській мові визначення семантики слова обручка як символу шлюбу.

Специфіка підгрупи "назви оздоб одягу" полягає в тому, що вона у ХІУ-ХУІІІ ст. ще формується. Появляються різногене-тичні синоніми, морфологічні та фонетичні варіанти у мікро-групах "гудзик" (гудзь/ґузикь, пугоа/пугвица, кнафель),"пряжка" {пряжка! бражка! бразка, чепряга, занкель), "застібка” {гапла, гапликь, есь) і запозичені разом з реалією та неадаптовані на українському мовному грунті назві» пунталь, фареть. Згодом у зн'язку з нормалізацією української мови спостерігається розпад синонімічних рядів, уніфікація варіантів 1 вичленування основної назви, що призводить до утвердження в літературній мові номінативних одиниць гаплик, гудзик, пряжка^та до відсутності в ній і діалектах таких сліп. як. занкель, кнафель, пунталь, фареть.

У третьому розділі -- "Назви головних уборів" - аналізується тематична група, до якої, крім назь загальновживаних видів уборів, залучаємо і мікрогрупи, які містять иачпи спеціальних видів головних уборів (духовенства та війська).

Головні убори - це специфічний компонент одягу, композиційне завершення костюмного комплексу, який, крім прямого функціонального призначення, виконував знакову функцію. Переважно елементи цієї групи систематизуються за належністю реалії до тієї чи іншої статі, однак частина з них вживається на позначення і чоловічих, і жіночих головних уборів.

Якщо основу підгрупи "чоловічі головні убори" становлять запозичення (биреть, бриль, капслюхь, каптурь, киверь, клобукь, ковпакь, магерка, митра, шишакь, шліть, іиоло.чь), то назви

жіночих головних уборів - здебільшого або спільнослов'янські, або власне українські утворення (брамка, кибалка, наметець, намітка, очіпокт>, переміпгка, примітка, рубокь, чепець, чіпокь). Переважна більшість лексем збереглася в сучасній літературній українській нові та діалектах у значенні "головний убір" (берет, бриль, капелюх, клобук, ковпак, митра, намітка, очіпок, хустка, чепець, чіпок, шапка, шлик, шолом), хоч деякі з них перейшли у розряд історизмів (кораблик, магерка, шишак). У частині слів значення "головний убір” на сьогодні не є основним, окремі лексеми цілком трансформувалися в інші лексичні парадигми (брам-ка, повстянка, рубок, серпанок, тканка), деякі вийшли з ужитку (подеіка, прилбиця, примітка).

Мікрогрупа загальновживаних чоловічих головних уборів представлена назвами хутряних (кучма, колпакь, шликь) та п<25<;тяннх і солом’яних (бриль,капелюль/капелюиіг, повстянка) уборів. Як назви реалій, невластивих представникам української національності, кваліфікуються слова биритьібирсть та киверь. До спеціалізованих назв, що стосуються духовенства, належать каптурь, клобук-ь, Хіитра, подкапокь, війська - гелмь, мисюрка, прилбин*' шишакь, шлемь, іиоломь. ■

З-поміж усіх назв цієї підгрупи найуніверсальнішим засобом номінації головних уборів можна вважати запозичення шапка (сен. schapel < ст.фр. chapel > лат. сарра). В українських пам’ятках слово засвідчене у першому десятилітті XV ст. З другої пол. XV ст. відоме стійке словосполучення шапку ставити у значенні "класти заставу", яке на той час стало вже своєрідним юридичним терміном. Інколи це слово спеціалізувалося як назва чоловічого та жіночого убору, виготовленого з х}/тра чи тканин різних гатунків. Прикметники-конкретизатори у таких випадках

вказували иа матеріал (иіапо(к) двє - о) дна куняя, другая ма(р)мурковая), функціональне призначення (шапка невестяя), фасон (шапка столбоватая). Крім уже згадуваного стійкого словосполучення шапку ставити, виявлено описову метрологічну назву на стреленье ку шапце. Лексема послужила базою для виникнення дериватів шапочка, шапчина, шапковязъ, шапникг, шаповаль, шапошницкий, шапошництео. На основі метафоричного переносу за функцією слово набуло другого значення "покришка". На дальших етапах розвитку української мови лексема шапка еволюціонує у напрямку розширення семантичного обсягу.

Відповідно до усталених в українському побуті п'яти видів жіночих головних уборів формуються мікрогрупи лексики. Мікрогрупа платових головних уборів зазнала значних змін протягом своєї історії. У досліджуваний період до неї належав ряд лексем, різних за походженням, хронологією, матеріалом, способом виготовлення реалії: наметецъ, намітка, перемітка, плать, подвіка, рантухъ, рубець, рубокъ, серпанокъ, фацелитъ, хустка, хуста. На позначення м'якої шапочки, виготовленої з тканини, зв'язаної ззаду тороками, використовувалися похідні від псл. кореня *серьсь- номеші очіпокг, чепецъ, чепчикъ, чіпокг1 які досі залишилися в активному лексичному складі. Мікрогрупи "кільце, яке носили під очіпком та наміткою" (кичка, кибал-ка/кийбалка) та "чільце" (брамка, ткапка) належать до нерозга-лужених. Як засіб номінації жіночої шапки зафіксовані запозичення шапка та праслов'янський за походженням дедемінутив корабликг.

Особливе місце в історії назв жіночих головних уборів займає слово хусткаїфустка (дедемінутив від хуста), вперше засвідчене у другій пол. XVI ст.: взяли... хустки три полотна колонского.

Значення "головний убір" інколи послаблюється наявністю у слова додаткової семантики, яка виявляється у семах "весільний атрибут", "вузлик з грішми" та у семемі "шматок тканини у формі хустки". У конфесійній літературі трапляється семантична сполука хустка погрібна. З XVII ст. появляються деревати хусточка, хустечка, хустина. Слово хустка з часу його появи у системі української мови зберегло незмінним основне значення "головний убір" та функціонально додаткове значення "атрибут весільного обряду". У гуц., закарп. та бук. говірках зберігся фонетичний варіант фустка. В окремих говірках слово спеціалізується у складі ад'єктивних словосполучень, які вказують на походження та зовнішній вигляд (хустка турецька), спосіб виготовлення (поліс, засновна хустка, гуц. бита фустка та ін.) або призводять до трасформації лексеми в інший семантичний ряд (гуц. бриндзарська хустка "цідилко’’).

У "Висновках" систематизовані найосновніші результати аналізу назв одягу, виявлених у пам'ятках української мови XIV-XVIII ст. Відзначено, що МГ назв одягу розвивалася у досліджуваний період за загальними тенденціями та закономірностями функціонування лексичної системи тогочасної української мови і становила в основному сформовану її органічну підсистему.

МГ притаманні системні зв'язки та відношення, які спричинені рядом факторів. Насамперед системність цієї лексики пояснюється об'єктивними зв'язками н реальній дійсності. МГ, до складу якої переважно входять конкретні іменники, розглядається за тематичними групами. Одночасно в межах тематичних груп, підгруп та мікрогруп лексемам властива значна семантична організованість, яка виявляється в однаковій лексичній сполучуваності (ланр., модель іменшік + прнкметник-конкрегизатор);

наявності спільних мотиваційних ознак при виникненні мотивованих назв: "матеріал" (габачь, кожухъ, хутро), "частина тіла" (завушниця, ногавиці), "зовнішня ознака: форма, крій, фасон" (корабликъ, одиорядокь, полчамарокь), "функція" (намітка, літ-никь, шнуровка)-, родо-видових відношеннях (наявність у тематичній групі "назви одягу" підгрупи "загальні назви одягу” та підгруп на означення видових назв одягу, також відношення рід-вид у деяких мікрогрупах); творенні синонімічних рядів (сорочка, коїиуля, рубашка); виникненні складних найменувань (жалобный оубиръ, намисто кораліове); семантичних переходах у межах досліджуваної МГ; спільних шляхах трансформації в інші тематичні та лексико-семантичні об'єднання: метонімічні та метафоричні переноси (головний убір - назва тканини: намітка, серпа-нокъ; плащь "захист, опіка"); послаблення чи втрата зв'язку з мотиваційним словом (обручъ, гривна).

Системність цієї МГ виявляється і на словотвірному рівні: у творенні демінутивів із суфіксами -икъ (кабатикъ), -инк-а (шатинка), -ічокі. (кавтанічокь), -к^а (сермяжка) -окт, (персте-ньокъ) та ін.; аугментативів із суфіксом -ищ-е (кафанище), дериватів із суфіксом суб’єктивної оцінки -нн-а (хвартушина, сукманина); дедемінутивів (сережка, запонка), префіксальних дериватів з мутаційним значенням (полукафанъ, полчамарокь).

Визначення семантики окремих слів, їх місця в лексичній системі мови та диференціації назв різновидів одягу здійснюється за допомогою контексту, особливо мікроконтексту - означальних компонентів, які найчастіше вказують на матеріал (запаска полотна колінского; запаска парчевая), колір (плахта'червоная; плахта блакитная), соціальну ознаку (мирские шати; шати жолг нерскис; шати докторские), спосіб инготовлення (засновна хуст-

ка; бі>та хустка); функціональну ознаку {кожух мужицкий; кожух бЬлоголовский); крій та фасон (сподница клинчаста; сподчица подбита).

З погляду етимології досліджувана МГ являє собою поєднання різних лексичних одиниць. їх основу творять слов'янські за походженням лексеми, частина яких бере початок з епохи спільнослов'янської мовної єдності (запаска, колтокъ, перстень, свита), частина виникла на власне українському мовному грунті - ще в епоху Київської Русі (жукоеина, кожухъ, нагаоиці, одежа) та в досліджуваний період (бЬлякъ, габякъ, запояска, запястє, намітка, окраса, очіпокь, перемітка, сірякь).

Важливим джерелом формування МГ стали запозичення, які різними шляхами проникли в систему української мови: тюркізми (байбаракъ, делія, каптуръ, серга); германізми (гелмъ, зан-кель, ктфель, плюдри, фартухъ). Меншу кількість становлять запозичення з італійської (бриль, мангля, пупталъ), латинської (ату-сокъ, есъ, пекторалъ), польської (гудэикъ, подвіка) та інших мов.

Найбільшу кількість назв одягу містять ділові документи, характер яких вимагав детального опису предметів. Це дозволяє виявити лексико-семантнчні компоненти, які складають значення окремих лексем. На матеріалі ділових документів найкраще простежується територіальне поширення назв одягу.

Хронологічно назви одягу засвідчені в пам'ятках досліджуваного періоду нерівномірно. Зміст писемних джерел ХІУ-ХУ ст. не сприяв широкому вживанню у них назв одягу. Однак фіксація значної частини лексем у пам'ятках ХП-ХШ ст. і пізніша поява їх у текстах XVI сг. вказує на існування цих ломенів у мові XIV-XV ст. Різні жанри і різностильова спрямованість пам'яток XVI-XVIII ст. дозволяють набагато ширше відтворити справжню кар-

типу існування в мові лексичних компонентів МГ, на що значною мірою впливали позамовні фактори: становлення козацької держави, контакти з іншими народами у сфері матеріально! та духовної культури, розвиток нових галузей виробництва.

Особливістю лексики досліджуваної МГ є її тісниіі зв'язок з одним із найрухлнвішнх елементів матеріальної культури, що робить її динамічною та нестійкою. Тому активний процес розвитку, збагачення групи назв одягу не припиняється і досі. Однак, основу цього розряду лексики становлять засвідчені в писемних пам’ятках ХІУ-ХУІІІ ст. назви, які збереглися і функціонують у сучасній літературній мові та діалектах.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Словник української мови XVI - першої половини XVII ст.: Пробний зошит. - К.: Наук, думка, 1983: Словникові статті: Адамашка - Адамашокг, Гапла - Гапликг, Китайка, Кнафлнкг, Рантухт. - Рантушокт>, Шапка. '

2. Назви прикрас// Українська історична та діалектна лексика. - К.: Наук, думка, 1985. - С.31-44.

3. Загальні назви одягу в писемних пам'ятках української мови// Українська лексика в історичному та ареальному аспектах. - К.: Наук, думка, 1991. - С.66-76.

4. Назви жіночого поясного одягу// Гуцульщнна: Лінгвістичні егюди. - К.: Наук, думка, 1991. - С.58-61.

5. Назви одягу у вінницьких пам'ятках XV - першої половини аУП ст.// Третя вінницька обласна історико-краєзнавча конференція (4 гереспя 1985): Тези дон. - Вінниця, 1985. - С.60-61.

6. Мотивовані номени групи "одяг" у пам'ятках української мови (вибір мотивуючої оЗ:і-аки)// Словотвір як вияв динаміки мови: Матеріали наук, конференції (.і2 квітня 1994). - 4.1. -Львів, 1994. - С.43-44.

Hanna (V.) Voytiv. "Names of Clothing in the XIV-XVIII cc. Ukrainian Language Monuments". The dissertation is submitted for a Candidate of Philology degree. The specialities: 10.02.01 - Ukrainian Language. Ivan Franko Lviv State University, Lviv, 1995.

The dissertation investigates the vocabulary, semantic structure, origin, specific features and the lines of evolution processes in the macrogroup of a certain theme, including the names of cloihing, ornaments and head-gear in the XIV-XVIII cc. Ukrainian language monuments. It traces the further destiny of the analyzed names and the seperate microgroups, as well as, their role in the development of the Ukrainian literaty language, and their functioning in the present-day dialects.

Войтив А.В. Названия одежды о памятниках, украинского языка X1V-XVII1 вв. Диссертация на соискание ученой степени кандидата Филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. Львовский государственный университет им.И.Франко. Львов, 1995.

6 диссертации исследуются лексический состав, семантическая структура, происхождение, специфика-и направление эволюционных процессов в тематической макрогруппе, включающей названия одежды, украшений и головных уборов в памятниках украинского языка XIV-XVIII вв. Прослеживается дальнейшая судьба анализированных- наименований и отдельных микрргрупп, ях роль в развитии украинскою литературного языка и функционирование в современных говорах.

Ключові слова: Історична лексикологія; назви одягу, головних уборів, прикрас •