автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Нестор Махно в истории национальню-освобольной и социальной борьбы в Украине

Полный текст автореферата диссертации по теме "Нестор Махно в истории национальню-освобольной и социальной борьбы в Украине"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УИРАЙЯ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

і:а гфялп;; ¡^гопк??1

ВДОШОВШСЩЙ Баварія І-'кхоииЯович

НЕСТОР МАХНО В ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНО«-ВИЗВОЛЬНИХ 1 СОЦІАЛЬНИХ ЗМАГАНЬ В УКРАЇНІ

07.00.0^. - історія Українй

Автореферат дисертації на зчобуття наукового ступеня доктора історичних наук у формі наукопої доповіді

Киїа - 1996

Дисертацією е сукупність праць

РЬботп виконана в Інституті історії України НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Бареток Владне лав Федорович; доктор істормчмнх наук, професор Буравченков Аявтолій Оявкс.анЕройич;

доктор історичних науя» професор Кузьмінаці» Олекс вдар ВвСйГЬОБЕЧ.

Провіяна устшюЕЯ - Інститут національних відносин і політології НАН України

Залі«? відбудеться ” » '&*£>6,іП(/Л 1995 року о гопи

на засіданні сленіалізоааної ачоної ради Д 50.17.01 для захисту днеер-•гацій в Інституті Історії Увраїнн Нйі України за адресові ‘

;і5200І, Кяїв-і, в$я.Групаоеьаого, 4.

З днозртоцісв ¡¡кожна ознайомитись у наукоаій бібліотеці Інституту історії України ПАН Україна.

Автореферат розісланий * " берес^/А- 1096 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Серед головних діючих осіб революції та громадянської піянп в Україні однією з найбільп яскравих і своєрідних с легендарний "батько Махно". Очолюючи протягом І9І7-І92І рр. селянські каси півдня України, пін воовав практично з усіма владами та режимами, які існували в той переломний час. Ведучи боротьбу проти військ Калеціна, Центральної Ради, Скоропадського, Р.етлорн, Денікіна, Врангеля, І'ригор"вва, австро-німзцьких та антангівських інтервентів або самостійно, або на боці радянської влади, Махно сприяв перемозі більшовизму. В той не час своєю пропагандо», спроби':; загальмувати комуністичні перетворення, тривалою боротьбою проти ‘іервоної армії він грав на руку численним ворогам радянської влади. Задля справедливості слід сказати, що боровся Махно проти неї "по лицарсьии" - віч-на-віч, - жодного разу не стаючи під прапорі! білогвардійських армій або інтервентських військ.

/’.оден й командуючих військовими формуваннями, які брали участь у громадянській війні, не користувалися такою популярністю, повагою і любов"» своїх підлеглих яз; "батько". Саме так шанобливо називали Нестора Махна селяни. Він справді був селянським ватажком і стійко боровся за інтереси селян, його можна сміливо назвати Степаном Разіним або Омеляном Пугачовим XX століття. її и

Махно, як ніхто і ший, відчував настрої селянських мас, був своєрідним барометром їх настроїв, відразу я повертав зброю проти тих, хто становив найбільшу в конкретний період загрозу селянину, не один раз відходив і знову мирився як з радянською владою, так і представниками української державності^і з анархістською організацією "Набат", коли ті змінювали своя ставлення до селянства, намагаючись за Рога рахунок задовольнити свої амбіційні задуми.

З білогвардійцями та інтервентами Махно не мав таких стосун- '

ків.

Такі діаметрально протилежні, несталі дії й зробили його постать найбільш загадковою і незрозумілою для сучасників. Він був справжнім революціонером, боровся проти гноблення і поневолення свого народу. Боротьба з махновщиною була, по-суті, своєрідною "громадянською" вірною в рево/таційному таборі. Н.Махно, бодай, був єдиним з тогочасних революціонерів, який так настирно і непохитно боровся за свободу і незалежність. ,

!'й можна сказати, що ім"я Махна було забуте, хоча й оповите безліччл легеші і вигадок ще за його бурхливої діяльності. Ця історична постать, навпаки, постійно перебувала в центрі уваги. Вагото з міфів повториться Я нині, оскільки численні документ зо-лішаються поза увагою дослідників, а віддасться перевага тенденційніш публікаціям півстолітньої давності.

Іч"я ІЬстора Махна привертає увагу на ліие істориків, але П чпелоіпяіх письменників, поетів, кінематографістів, худонншсів і навіть співаків. Притягальну силу "батька" для літераторів спробував свого часу пояснити В.Сосюра. У 20-х роках він написав присвячену йому поему, яка, як згадував поет, "давно пропала в сумних архівав ДПУ". Беручись за новий твір "Розстріляна безсмертя",

В.Сосюра вимушений був констатувати:

-Ти знов стоїш парені мною Гі в поему просійся, Махно.

Про "батька" писали О.Толстой, В.Бипіиченко, В.Кзролеішо,

0.Гончар, В.Підмогильний, М.Алцанов, О.Безименський та багато ін-иїсс майстрів слова. Одні називали Мого "катом буржуазій “ доброчинцем пролетаріату", іипі - "суворим, нещадним доспотом, убив-

- З -

ідею я погромником, якого на бачив світ". Багато зробив для спотворення образа Махна серед широкої громадськості кінематограф, насамперед такі фільми, як "Червоні дияволята", "Пархоменко", "Ходіння по муках" та ііпі.

Він не був зрозумілий жодній з політичних сил, які брали участь у громадянській віяні в Україні, практично з перших днів • своєї революційної діяльності. Так, голова Директорії В.К.Вннни-ченко відверто зазначав: "...Неможливо з впезненісто сказати нічого навіть про таку відому постать у повстанському русі, як Махно.

З оповідань одних він ідейний анархіст, свідомий українець з романтичним устроєм свого війська, на зразок запорозького; з оповідань других - це просто бандит, безпринципний, антцукраїнець".^

Член ІЩ Українських соціал-револиціонерів Петренко вважав, що політичних переконань у Махна взагалі не було. Представники радяї*-ської влади в одних випадках робили з Махна стійкого революціонера і народного гєроя4 а коли "батько" виступав проти політики "воєнного комунізму", встановлення диктатури більшовицької партії і т.ін. ^оголошували його "куркульським ват а*® ом", карним злочинцем, анархістом тощо.

Більшовицьке керівництво висунуло теорію т.з. "третьої сили"» яка балансувала між "диктатурою пролетаріату" та контрреволюційними силами. Саме Махно нібито був їх яскравім представником. М.В..^рунзе писав: "Протягом усіпт громадянської віпни кожна сила, що намагалася бути нейтральною між пролетаріатом і буржуазією або одночасно ворожою я пролетаріату, п буржуазії, негайно скочува-лась у той чи ішвй бік. Будь-яка активна опозиція радянській владі,

* Винниченко В.К. Відродження нації. - Ч.Щ - Київ-Відень, 1920. -С.4Л2

якими Ö лівінні гаслами вона по прикривалася, неодмінно перетвори- ' гшлася на допомогу ворогам радянської влади. Типовим прикладом цього е Іїахно".^

Білогвардійські генерали вбачали в Махнові лине банцита-біль-яіовіпш, віддаазчи належна його військовому талантові.

Чимало сучасників вванали Нестора і.іахна визначною історичною особою. Так, російський письменник українського походження В.Г.Ко-роленко влітку 1920 р. у листі до А,В.Луначарського називав його фігуро» колоритною і значною мірою «удовою.

За радянського часу життя і боротьбу Н.Махна ніхто об'єктивно на вивчав. Не дивлячись на велику кількість літератури про махновщину, реальної політичної біографії Н.І.Мпхна дотепер па існувало. Ліила в над час, коли почали ламатися стереотипи історичного мислення, по-новому висвітдазватися багато подій, процесів і явищ минулого, ліквідуватися так звані "білі плями" в історії нашого каро ту, виникли умови, іцоб створити об"еКТИЕНЇ1Й політичний портрет цієї нопересічної особи» Тш пача. що за останні роки значний розвиток отримала така форма вивчення минулого, як історична пзреона-лістика. Це насамперед стосується визначних діячів України, біографії яких впродовн семи десятиріч або замовчувалися, або фальсифікувалися. ife менш важливим е й те, цо молода самостійна Україна мас відтворити пантеон видатних синів українського народу, яких повинні знати як сучасники, так і прийдешні покоління.

Вивчення біографії Н.Махна актуальну не лше в історичному плані, а й тоцу, що його постать набирав широкої популярності в

* Центральний державний архів громадських об'єднань vupa і'ни, ф.5, оп.І, спр.258, арк.262

- 5 _

Україні та за кордоном. Її прагнуть використати у пропаганді та поширенні своїх ідей не лігае неоанархісти, а й представники інших партій, течій та політичних рухів. . .

Виходячи з як^яльності^^гщпктично^не^о^обленост^^пізоблзми, автор обрав гш£^мет^_щецігяльиого-ігсто2щного-ііосліі55зння участь Махна у револоці Иному русі до 1917 р., формування його поглядів на кінцеву мету боротьби мас проти гнобителів. Основно місця відводить-' ся ролі Махна, як селянського ватажка у період національно-визвольних і соціальних змагань в Україні, а також його подальшу діяльність в еміграції. Крім того дисертант поставив за нету показати образ Махна на тлі історичної епохи без притаманних на сьогодні вигадок, легенд, фальсифікецій та міфів.

Повної і об"ективної політичної біографії Н.І.Махна до цього часу фактично не існувало, хоча в кожній роботі про махновський рух зроблені спроби висвітлити окремі моменти його життя та діяльності.* Найбільший інтерес становлять насамперед спогади його соратників - П.Аршинова, І.Тепера, В.Білаша

? * '

/хоча у молоді роки вони не знали Махна/, а також очевидців махновщини - Г.Неволіна та Н.Сухогорськох. Слід згадати, що вони відтворюють лише окремі періоди життя Махна, а не всю його біографів.

Як це не дивно, але праці Н.Герасименка, А.Ніколавва, Ю.Петровича,

К.Поліщука, С.Черномордика /П.Ларіонова/ та інших авторів, що побачили світ у 20-30-х роках, і які відповідно до заголовків ніби відтворюють сторінки біографії селянського ватажка, насправді

А Докл.історіографія про махновщину див.: Волковинський В.Н. Махно и его крах. - М, 1091. - С.5-8. Версток В.Ф. Махновщина - селянський повстанський рух в Україні в роки громадянської війни /1918-192І/. Дисертаційна доповідь на здобуття наукового ступеня доктора г історичних наук. - К, 1992. - С.7-І8

^ Аршинов П.А. История махновского движения. І9ІВ-ІЧ2І. - Берлин, 1923. Тепер И./Гордеев/. Махно: От "единого анархизма" к стопам румынского короля. - Харьков, 1924. Махновщина /Отрывки из воспоми наний В.Белаша/.//Літопис революції. - 1928, № 3/30/. - С.191-231

в абсолютними вигадками, або ж бульварно-сенсаційною літературою.^ Окремі відомості про Н.Махна періоду громадянської війни можна зар . . позичити зі спогадів командирів Червоної армії та білогвардійців,

З "

які воювали проти "батька".

Існують спогади і численні публікації самого Махна, які проливають світло на життя і боротьбу "батька”, його спогади були видані в Парижі у трьох томах,^ причому літе перший за життя "батька"

- в 1529 р. У них багато, вигадок і перекручень, до того ж вони охоплоють події лже І9І7-І9І8 рр. Можна припустити, що два останніх томи праці були видані у І936-І937 рр. не лише під редакцією Воліна, а він їх сам і написав, взявши за основу "Записки Нестора Махна", які побачили світ в журналі "Анархический вестник" в 1923 р.

Герасименко Н.В. Батько Махно: Мемуары белогвардейца. - М, Л, -1920. Николаев А. ліизнь Нестора Махно. - Рига, 1936. Пого ж, Первый среди равных. - Детройт, 1947. Петрович »). ііахно: Історія одного повстанського ватакка. - Львів, 1937. Полісіук К. Гуляйпіль-ський "батько". В 2-х частинах. - Коломия, 1525-1926. Черномордик /П.Ларионов/. Ііахно и махновщина /Аанархисты за "работой"/. - М/'-1933 та ін.

р

Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. - Н, Л, 19281933. - 4 т. Эяцеман Р. Махно//Армия и революция. - 1923. - ?? 1/2.

- С.27-28 та ін. ■

З

Деникин А.И. Очерки русской смуты: В 5 т. - Парик, І92І-І926. Слащев Я. Материалы по истории гражданской войны в России//Воен-ный вестник, - 1922. - ),> 9-13.

^ Махно Нестор. ї^сская революция на Украине /От марта 1917 г. гю апрель 19X8 год/. Кн.І. - Париж,.1929. Его же. Под ударами контрреволюции /апрель-ионь 1918 г./. Кн.П. - Париж, 1936. Его же. Украинская революция /иоль-декабрь 1916 г./. Кн.Ш. - Париж, 1937.

у Берліні.* Ці записки Махна, у порівнянні з іняимиспогадами, документами та матеріалами, е найбільш достовірним і правдивим описанням життя і революційної боротьби ."батька" у 1918 р. Ціниш джерелом, що дає змогу розібратися у мотивах дій "батька", зрозуміти його устремління й цілі s величезна кількість різноманітних відозв, прокламацій та статтей в газетах "Набат", "Голос махновця", "Шлях до волі", "Вольный повстанец", що видавалися в армії Махна у роки громадянської ві!*ни, а також анархістських емігрантських виданнях "дело труда" та "Пробуждение".

Коли у другій половині 80-х - на початку SO-х років зріс інтерес до біографії Н.Ыахна і виникли сприятливі умови для її об"вк-тивного висвітлення, ряд авторів, прагнучи ліквідувати т.з. "білі плями" у вітчизняній історії, випустили книги або опублікували статті про легендарного "батька". Серед них слід назвати В.В.Комі-на, С.М.Семанова, О.М.Кларова, 3.Я.Голованова, А.Барковця та ін.

У названих працях велика кількість поиилон і неточностей, починаючи з невірно вказаних місця і дати народження Махна і закінчуючи різними перекрученнями і вигадками про "зоряний час" селянського "батька". Для ілюстрації можна навести липе невелику статтв

* Записки Нестора Махно.//Анархический вестник. IS23. - № 1-6 ■

2 .

Комин В.В. Нестор Махно: мифы и реальность. - Ы, 1990., Сема-

нов С.М. Под черным знаменем Нестора Махно. - М, 1990. Кла-ров Й.М. Побочный сын анархизма - Переписка на исторические темы: Диалог ведет читатель. - 1969. - С.237-266. Голованов В.Н,

Батько Махно, или "Оборотень" граясданской войны. //Литературная газета, 196Ь, 6 февраля. Барковец А. Штрихи к портрету Нестора Махно. //Дружба народов, 1991. - ^ б'и др.

в газеті "Аргументы и факты" Ї.ЬЬроза у рубриці "Белые пятна исто-~ рии" - "Предводитель неизвестной войны". У ній зроблено спробу переосмислити .роль і значення селянського "батька". У той яе час автор припустив більше десятка традиційних помилок, перекручень та вигадок, ідо стосуються біографії Н.І.Махна. Зокрема, що він був

учителем, застролив пристава Караченцева, відбував заслання в Сит

біру, звідки не один раз тікав і т.ін.*

Крім названих праць, в Росії були перевидані в комерційних цілях мемуари Н.Герасименка, які це при житті "батько" назвав суцільною вигадкою, щоденник його пружини Г.Кузьменко. Автори праць, цо вийшли перезаздо в Росії, користувалися здебільшого розсекреченими віщаннями 20-30-х років про махновщину, працями закордонних авторів та розповідями Г.Кузьменко після виходу її з ув"язнення. Названі автори не працювали в архівах України, Росії і Польщі, а тому п не змогли створити об"ективну і детальну політичну біографія іішіа.

В Україні ці питання порушили В.0.Версток, який опублікував фундаментальну працю присвячену махновщині, а також видав збірку

р

спогадів, матеріалів та документів про Н.І.іахна. Протягом І98У-1990 рр. дисертант одним з перших в Україні опублікував в "Унраїн-ському історичному журналі" працю "Нестор Махно: звивисті стежки політичного авантюриста", у якій, як зазначив В.Верстак, звернуго увагу на велику кількість вигадок та легенд, яким був оповитий

* Аргументы и факты, - 1990, - 37

Версток В.О. Махновщина. - К, 1991; Його ж. Іїомбриг Кэстор Пах но. Препринт № 3. - К, І991; Нестор Иванович Махно. Воспоминания, материалы и документы. - К, І9УІ та ін.

Махно та повстанський рух і чимало зробив для їх спростування иля-

хом залучення сирокого архівного матеріалу.*

Останнім часом в областях, не діра ’-'ахно, з"явняось чимало гн~

зетних та журнальних публікацій і навіть невеликих за обсягом ві/-

2 .

дань про махновщину і її проводиря. Зрозуміло, що бонн не кокуть

о усій повноті відтворити киття і боротьбу Махна, а лете доповнюють їх опис окремими штрихами.

На окрему увагу заслуговує обиемнп праця "Дороги Нестора Махно", шо побачила світ у 1993 р. Це до кумент а льно-худогше видання об"еднуе написані ще у 20-і роки начштабом махновської армії В.й.Білаша спогади э численними вставками, зробленими у най час його сином О.В.Білпшем. Останній зробив коментарі, виправив помилки і неточності у записах батька. Ця робота містить чимало ціїсавю: документів з історії махновщини, яскравих фактів до біографі? Махна періоду І9І9-І92І рр. Заради історичної правди і об"вктивносі,і слід констатувати: О.В.Білаш не зазначив, що махновський начштабу, сидячи ніби-"у камері смертників у харківській тюрмі", перебував насправді під опіко» одного з головних чекістів України В.А.Ез-лицького, якого колись врятував від розстрілу, і писав за його

* Верстюк В.<5.. Махновщина - селянський повстанський рух в Україні.

С.І5

о

Махно и махновское движение. Из истории повстанческого движения в Екатеринославской губернии. Сб.док. и материалов. - Днепропетровск, 1993. Беспечный Т. При широком поле... Батько Махно и махновщина в свете истории. //Донбасс, - 1989, - № 4. - С.79-91. Дубровский 3. Дволикий Янус. //Запорізька правда, 1969. - Ш 921 •

та провідними істориками громадянської війни вказівкою свої спога-і; ди, мавчи під рукою необхідні матеріали. У 1922 р., коли Махиа потрібно було зробити простим карним злочинцем і засудити Верховним трибуналом при ВУЦВК, о потім вже вимагати його для розправи з Польщі, В.й.Білаш охоче, як тепер стало відомо, дав такі свідчення ДПУ УСРР. Книга хибує й іншими свідченнями, які далекі від історичної правди. '

У працях дисертанта, які пок"адено в основу даної доповіді, вперше у вітчизняній історіографії висвітлюється політична біографія Н.І.Махна. Вона базується на переважно невідомих або маловив-чених раніше архівних документах. У ній відкидаються чисгенні вигадки, міфи, "егенди та відверта фальсифікація політичної постаті Н.І.Махна. Широко висвітлюється практично нецосліджений дореволюційний період життя Махна та його перебування в еміграції. Вносяті*-ся численні уточнення і поправки не "Шле в літопис його життя і боротьби, а*е й збагачується новими подіями, явищами, фактами безпосередньо сама історія махновщини. .

Все це й становить и2§ШШУ_Е22"І!1£2ШШ» хронологічні межі якого охоппоють фактично увесь період життя Н.І.Махна - ІВ88-І934 рр. Проте основна увага приділена рокам революції та громадянської війни в Україні /І9І7-І92І рр./,

полягав у створенні цілісної 0б"еКТИ8Н0Ї ПОЛІТИЧНОЇ біографії однієї з провідних історичних постатей періоду національно-визвольних і соціальних змагань в Україні, а також деміфояогізації постаті Махна, як керівника селянським повстанським рухом на півдні країни. Виходячи з неї, автор виносить на захист

І. Н.Махно, вийшовши з української селянської бідноти і сповна

відчувай на собі увесь тягар експлуатації і поневолення трудового народу, присвятив боротьбі за свободу все своє гсиття. -

2. Великий вплив на формування Мяхна, як борця проти експлуа-

таторів, відіграв той фактор, що народився пін і пиріс в тік краях, де були сильні традиції запорозьких козаків - незламних борців за свободу і вола. .

3. 1-е однією причиною, що Иахно обрав саме такий шлях у життєвому вирі?був поширений у південних губерніях країни селянський анархізм /далекий від "теоретичного'/, ала постійно спрямований па те, грб шляхом розправи нйд поміщиком, інаими представниками влсетей на селі, здобути собі батану во.то.

4. ¿¡ахио від природи був людиною розумною, кмітливою, мав велику силу волі, володів даром впливу на людей. Він добре зназ пра-цв селянина і робітника, що допомагало, йому легко спілкуватися з масами. Маючи двокласну освіту, Махно настирливо займався самоосвітою, прочитав сотні книжок, а тому справляв враження людини еру-дованої. Він був добрим оратором, мав природні артистичні-здібності, любив театр і різноманітні народні гуляння, які також вдало використовував у своїй діяльності, передусім пропагандистській.

5. Очоливши в 1917 р. повстале селянство, Махно зумів стати юяиноо жорстокіпоя, лютішою і нещаднішою за тисячі тих, кого він повів за собою. Однак, "батько"^ хоча й жорстоко розправлявся з ворогами та зрадниками, але не був тим кривавим монстром, яким його

традиційно вксвттгавалн'в<гсторичній та художній літературі. Навпаки, однією з його у.тоблених справ було помилування приречених на смерть /Очевидно це був своєрідний синдром^ пов"язаний з далеким ІУІО р., коли за наказом П.Столипіна смертну кару йому було замі-

. - 12 -ноно на довічну каторгу/.

6. Махно був липиною, яка постійно вчилась і вдосконалювала свої теоретичні і практичні знання. Особливо це стосувалося військової справи. Не наважуючись наприкінці 1917 р. командувати навіть новеликим загоном, у 1919 р. він очолив майже 60-тисячну Революційну Повстанську армію України /махновців/, яка успішно громила регулярні денікінські частини. У боях з Червоною армією Махно, як стверджувало командування РСЧА, показав себе непереверпіеиим партизанський командиром. Він ніби на практиці втіиовав у життя найважливіші положення видатних теоретиків військової справи, хоча, як

відомо , їх праць не читав.

7. і!ахно був спочатку революціонером, а потім вже політиком.

У Кого війську перебували представники усіх партій, зокрема, анархісти, комуністи, ліві есери. Він не боявся, що будь-яка партія затьмарить його_авторитет або змусить звернути з обраного шляху боротьби за свободу і незалежність селянства.

3. Махновський рух охоплюй не І9ІВ-І92І рр., як вважають численні дослідники, а почався він у 1917 р. Саме тоді були вигнані

з Гуляйпільського повіту поміщики та колоністи, а їх земло розподілено мік селянами. Тоді ж були організовані махновські збройні загони - "чорна сотня" та створено запаси зброї і т.ін., що дозволило Махнові в І9ІВ р. так швидко розгорнути і успішно вести боротьбу проти кайзерівських окупантів та гайдамаків. У 1917 р. Махно підтримав жовтневий переворот і вже в грудні зі своїм загоном вів бої проти військ, що прямували з фронту на Дон цо отамана На-ледіна. ,

9. Упродовж усієї громадянської війни Махно найбільш активно

підтршував більшовиків. Він виступав на їх боці у нрйскрутніші для них часи - під час наступу Денікіна і Врангеля, боровся проти отамана Григор"єва та військ Петлюри. Опиниваись в еміграції у Польщі, як свідчать невідомі до цього часу документи, пін запропонував у 1922 р. укласти новий союз з радянською владою, шоб створити нэпу селянську армію і за її допомогою присипати до УСРР Галичину .

10. Воюючи у лавах Червоної армії, Махно був однім з найкращих її командирів. Він ніколи в період боїв не зрашцунав, не відкривав денікінцям фронт, а, навпаки, зазнавай підступних нападів

з боку РС4Л, командування якої на чолі а Л.Троцьким робило неодноразові спроби покінчити з "партизанщиною" і у першу чергу з махновщиною. Иахно не лкпе підтримував, але Я очолював виступи селян проти насильницької політики "военного комунізму", обмеження прав і свобод селянства, критикував узурпацій більшовиками влади, насад-кення тоталітарного режиму і т.д.

11. Українські емігранти вважали Н.Махна однім з затятих ворогів української державності, оскільки він боровся проти Центральної Ради, гетьмана Г1.Скоропадського, Директорії, забороняв мобілізацію селян до військ С.Петлюри. Проте, Махно по-своєму він-стоэвав інтереси українського селянства, прагнув щоб воно було вільним і незалежним. Влітку 1919 р. під час наступу Денікіна на Україну, він оголосив себе єдиним її захисником як від білогвардійців, так і комуністів.^ІІро шанобливе ставлення до України свідчить той Лакт, цо своє військо він назвгвтак: Революційна повстанська армія України /махновці/. Хоча Махно в основному розмовляв російською мовоа, але в його армії широко вживалася й українська.

Рідною «осою надавалося багато прокламацій, виходила газета,

12. Перебуваючи в еміграції, Махно став своєрідним стягом анархізму. Анархісти, які практично не проявили себе в роки громадянської війни, зробили з селянського "батька" непохитного анархіста. Махно пішов на це, оскільки лане представники анархічних партія підтримували його як морально, так і матеріально. До того ж, це тішило самолюбство амбіціозного і гоноровитого "батька". Багато в чому допомагала утвердження цієї легенди офіційна радянська пропаганда й історична наука, які беззастережно називали ЬІахна "анархістом А' І".

13. Розтаемнені документи ЦЦБ дають змогу простежити долю родини Ііахна після його смерті у 1934 р. Бона не була насильно вивезена з Парилу цо Німеччини на примусові роботи. Дочка Махна -

О.Міхненко добровільно виїхала до рейху і з січня 1941 р. працювала у фірмі "Сіменс". Дружина Г.Кузьменко, з якою вік розлучився

ще у 1927 р., також їздила до Німеччини на заробітки, щоразу повертаючись до Парижу. Після завершення другої світової війни колишня дружина і дочка Махна були заарештовані НКВС і у срепні 1946 р. засуджені на різні строки ув"язн9ння.

Джерельна база роботи. Іі^об створити об"єктивну політичну біо-графіо Махна, виправити численні легенди і фальсифікації, внести відповідні уточнення і т.ін., автор критично використав існуючу вітчизняну і зарубіжну літературу, залучив широке коло документальних джерел із сховищ центральних і обласних архівів України, Росії, Польщі, Німеччини. Вперше використано розсекречені документи і матеріали колишнього І'І^Б. Для написання роботи залучені спогади учасників махновщини, які зберігаються в Гуляйлільському красзнав-

ному музеї. Загалом же а^я висвітлення порушеної тещі дисертант використав більше 60 фонаів з 25 центральних та обласних архівів. Це насамперед жандармські документи дореволюційного періоду, різноманітні джерела центральних та місцевих партійних органів, вищих і губернських радянських установ і організацій, а також чистин Червоної армії, до складу яких входиш махновські війська, численні накази, відозви і т.ін. повстанської армії. До найважливіших джерел відносяться фонди Центра»ьного державного архіву громадських організацій України /ф.І, 5/, Центрального держархіву вищих органів влади України /ф.І, 2, 4, 5, 177, 1738, 4712 та ін./, Центрального історичного архіву Москви /ф.623/, Російського центрального державного воєнно-історичного архіву /ф.601/. Центрального держархіву Радянської ві>~ мії /ф.ЮЗ, 190, 199 , 999 , 25899 та ін./, держархівів Запорізької /ф.48, 644, 1058, 3389, 3593/, Дніпропетровської /ф.II, 113/, Полтавської /ф.І503, 3872/, Херсонської /ф.363, 403, 1887/ та ін. областей України.

базуються на діалектико-мате-ріа^істичних принципах вивчення суспі'ьних процесів, подій, явиш, окремих осіб - історизму, об"єктивності-та пгвралізму.

Результати роботи автора викладені у спеціальних монографіях, циклі публікацій в "Українському історичному журналі", ряді статей із наукових виданнях, а також у книгах, де значне місце відведено життю і боротьбі Н.Махна. Загальний обсяг названих публікацій становить більше 60 друкованих аркушів. Результати досліджень автора використовувалися у радіопередачах, публічних лекціях перед студентами різних вузів, громад-ськісткГ Києва, Закарпатської, Івано-Франківської,.Київської, Кіровоградської, ^ркаської та інших областей. Матеріали автора про

Н.Махна увійшли також до невчасного посібника для . цитеяів "Сторінки історії України XX століття". .

Дисертант брап участь у рецензуванні ряду художніх творів, сценАріг" хуаотіх та документальних фіпміп, наукових праць про Махна. За серію праць, присвячених життю і боротьбі Н.І.Махна та історії махночпини Національна академія наук України присудила автору в борезні 1995 р. премій ім.М.С.Грушевського.

Ч остову доповіді покладено дві спеціальні монографії та дві книги, окремі рооціли яких присвячені порушені!» темі, п також спеціальна брошура, 12 тематичних статей, опублікованих в Українському історичному журналі /І98У-І990/, наукові дослідження, видруко-вані в чотирьох книгах та п'ятьох наукових дурналах, а також у багатьох центральних та республіканських газетах - усього більше 50 друкованих аркушів. Список праць додається наприкіїгці доповіді. Дисертаційна робота обговорена на ясіідаїгні відділу історії України XIX - початку XX століття Інституту історії України Національної академії наук України.

Досліджування матеріал, шо запропонований до захисту в циклі наукових праць, умовно мокна поціляти на вступ, 6 проблемних блоків та висновки.

П. СТИСЛІЙ ВИКЛАД ПРОБЛЕМИ . •

У вступі висвітлюється постать Махна на тлі історичної епохи

- початку XX сторіччя. Це« період в Російській імперії почався з селянських заворушень. Соціальне напруження, породжене проведеною в інтересах дворянського стану реформою 1861р., виплеснулося в 1902 р. у збройне протистояння невцочолених злиденністю існування багатоміьйонних селянських мас владі. Воно набуло руйнівних і&орм - грабунку поміщицьких маєтків, захоплення приватновласницьких земель, вбивств'поміщиків і представників влади, погромів дер-

кавних установ тощо. .

Селянські зеворуаеняя у 1902 р. стали прелюдією першої російської революції 1905-1907 pp. В цій революції селянство показало себе головною дійовою особою. Спроби П.Столипіна у післяреволюційні часи пом"якшити соціальну напруженість на селі шляхом реформ захлинулися в результаті протидії як праві«, так і лі^их політичних сил. Це зробило невідворотною другу революціє), яка відбулася в умовах світової війни і призвела до краху імперії.

Революційні події на селі тривали два десятиріччя - від 1902 до 1922 р. Селянство боролося з усіма владами, але була кінець — кінцем переможене більшовика).™, fia відміну від інших політичних режимів, які пробували розв"язати аграрну проблему грубою силою, радянська влада застосувала гнучку тактику, яка давала більакй результат у переважно селянській країні.

Тактичні цілі більшовиків і селянства, які полягали у ліквідації поміщицького землеволодіння, співпадали. Це допомогло більшовикам підготувати в рамках російської революції жовтневий 'переворот і перетворитися в урядову партію, користуючись підтримкою селянських мас, у тему числі й селян, одягнутих в солдатські шинелі. Ставай при владі, більшовики знищили своїх політичних суперників і перетворилися з урядової партії на державну. В Росії та Україні було встановлено диктатуру державної партії, замасковану під радянське народовладдя. Ця партія спромоглася перемогти всі іняі політичні сили у тривалій громадянській війні, тому що погодилася на основну вимогу селянських мас'- здійснення "чорного переділу". Спроби комуністичної партії здійснити в селі соціально-економічні перетворення, які диктувалися її доктриною, у І9І8-І920 pp. не

увінчалися успіхом і були відкладені на ціле десятиріччя. Відсту-пивпи під тиском селянських мас від спроб ліквідації приватної власності і ринкових відносин у 1921 р., вона збарігла основне: свою диктатуру. Перехід до нової економічної політики вніс заспокоєння на селі і припинив триваючу два десятиріччя селянську революцію.

Належним чином підготувавшись, держава "диктатури пролетаріату" наприкінці 20-х рр. перейшла на селі у наступ і зламала-таки опір багатомільйонного селянства. Селяни-власники були перетворені на колгоспників і які за своїм об'єктивним статусом б оцержавлених колективних господарствах цілком піддавалися контролю. Аграрне питання кінець-кінцем було розв"язане в дусі комуністичної доктрини.

Сказане вище е певно» канвою для розуміння поведінки тих селянських лідерів, які відчували абсолютну несумісність комуністичної доктрини з інтересами свого класу, але давали собі звіт у то-цу, що тільки в союзі з більшовиками вони можуть революційним шляхом розв"язати найбільш болюче питання про землю. До яскравих представників такого типу лідерів слід віднести Нзстора Івановича Махна.

Головним ворогом селян на етапі, який розпочався після Лютневої революції, стали ті сили, які прагнули повернення до минулого. Тому Нестор Махно виявився безкомпромісним противником^ білого руху. Головним союзником у боротьбі з контрреволюцією для селян були більшовики як найбільш послідовні і непримиренні вороги білого**ру— ху. Тону Н.Махно найчастіше ставив свої здібності і свою військову силу на службу радянській владі.

Разом з тим Махйо ніколи не переймався комуністичними ідеями

і завжди пам"ятав про інтереси класу, який висунув його на аван-

_ 19 _

сцену політичного життя. Вій надзвичайно критично ставився до комісарської диктатури, /одь замасковано? під гаслами "диктатури проге-таріату" і демократичними формами радянської влади. Тому він завади залишався чужорідним елементом в інтер"врі цієї- влади. Це чудозо розуміли керівники більшовиків, починаючії під В.І.Леніна. Тому воші розглядали свого тимчасового союзника як небезпечного ворога, а очо-званий ним рук називали нз інакше, як куркульським бандитизмом.

Революція в Україні мала дві складові - соціальну і національну. Накладаючись одна на одну, вони не співпадали. Махновщина була яскраво вираженим соціальним рухом, який часто йшов в розріз з національною революцією. Сам Н.Махно нерідко ставав за цих умов противником С.Петлюри та інших лідерів УНР. Це пояснювалося не стільки недостатньою національною самосвідомістю селянської маси /а зона безсумнівна у східних губерніях України^, скільки ставленням .лідерів національної революції до вимог селян у питанні- про землю. Вона відкладали задоволення цих вимог "на потім", після утвердження незалежності України, тому що вважали їх другорядною справою. Не діставши підтримки у широких мас, УНР загинула.

‘ Подібно до того, як більшовики скористалися революційним потенціалом селянства, щоб поставити його собі на спробу тимчасовими поступками селянам у питанні про землі, вони скористалися національно-визвольним рухом, щоб нейтралізувати його шляхом конституційно широких, а~е насправді незначних поступок у національному питанні. Побудова радянської влади у формі національної державності аніскільки не підривала диктатуры комуністичної партії, адже сгма радянська влада була лише прикриттям конституційно нз визначеної диктатури . партійної олігархії. .

Радянська історіографія розглядала події громадянської війни в Україні о чорно-біяону вимірі: як двобій червоних і білих. Однак ці події буди одночасно Р національною революцією. Аналіз махновського руху доводить з усією незаперечністю, що він не вкладався ні в двобій між червоними і бігими, ні в двобій міх УНР і Росією В.Леніна та Д.Т роцького або між'-УНР і Росією А.Денікіна та П.Врангеля.

У селянського руху були'свої власні цілі. Вивчання їх залишається й досі актуальним завданням історичної науки. А для цього потрібно вивчити постаті і дії "ідерІ8 селянського руху, передусім - найбіт-ьщ яскравої в їх ряду фігури - Иестора Івановича Махна.

У першому блоці - "Бу^та^ська. мдло^|сть" вперше за допомогою архівних документів встановлена точна дата народження Махна.

26 жовтня І68В р. у Івана Родіоновича Міхненха /від якого пішло скорочене Міхка, а потім і Махно/ і його дружини Явдохи Матвіївни

- мешканців багатого південноукраїнського села Гу"яй-Поге, що на Катериноелавщині, народився пиятий син. Наступного дня новонародженого охрестили у місцевій Христово-Воздвиженській церкві, нарекли Нестором і записали в метричній книзі під № 207. До церковних документів ніхто з біографів Махна ніколи не звертався. Тому в усіх пра» цях та довідниках до цього часу зазначалося, що він народився у . 1889 р. або 1884 р. Очевидно, й сам Нестор не знав дати свого народження, бо в спогадах писав, що народився 27 жовтня 1889 р. /див.позицію 2, С.1І/.

У своїх працях дисертант вперше в історичній науці не лише оприлюднив справжню дату народження Махна, але й на широкій і раніш невідомій джерельній базі відтворив життя майбутнього селянського ватажка в дореволюційний час. Він спростував численні вигадки і міфи про шлях Махна до лав борців проти самодержавного ладу.

Бунтарем Махно став рано. Він люто ненавидів ссрїх хазяїв.'

Уже підлітком його знало ссе село. Злий, упертий, одчайдуино сміливий, він не раз потрапляв у всілякі скандальні історії. 3-помік своїх ровестікіп ііастор виділявся хворобливим честояябством, прагненням постійно бути в центрі усіх подій, причому на перших ролях.

Не днвко, що в період пераої російської революції Махно, пра-повчи чорноробом на заводі Кернера, нестртіно рвався до боротьби. Лого но цікавили політичні дії тієї чи іншої партії, мета боро» тьби, полоігала тільки її романтика. .

Спочатку Махно пристав до меншовиків, але, дізнавайсь, що у Г'уляЯ-Полі почала д.іяти анархістська організація, гак звана "Спілка бідних хліборобів", одразу ж захотів вступити до ної. Бона існувала з 5 вересня 1906 р. по 9 липня 1903 р., займалася здєбіль» шого експропріаціями, грабуючи поровккно місцевих багатіїв, робила напади на баїгаи та каси. Ця група мала ''селянську" специфіку: терор спрямовувався проти поміщиків, чиновників і поліцейській, чия влада поширювалося ліне на село. "Відні хлібороби” називали себе "анархістами-комумістами". У селян степових районів примітивний анархізм мав свої особливості. Це був своєрідний конгломерат традицій вольниці Запорозької Січі і бажання селян заліанггнся без будь-якої влади.

Експропріатори, як згадував один з їх ватажків В.Антоні, були дуже далекими від ідей теоретичного анархізму і читали будь-яку літературу, де зустрічалися слова "революція", "соціалізм" і т.ін. /див.позицію І,С.9/

Керівники анархістської організації спочатку відмовили у членстві відомому своею скандальною натурою Махнопі. Але кмітливий

юнак вистежив, коли експропріатори 14 жовтня 1906 р. йшли на операцію і взяв у ній участь. Тієї ночі було вчинено напад на місцевого торговця І.Бруиа. Беручи участь у ще кількох акціях, які закінчилися без кровопролиття, Махно і на гадав, що може поплатитися за ца голово». У ав’’яэку з революційними подіями Гуляй-Поле, як і ряд інших повітів Катеринославщини, знаходилися на військовому становищі. '

Потрапив він по'рук. поліції через свій неврівноважениЯ характер, коли вночі 27 серпня 1907 р. відкрив без будь-яких причин стрілянину по поліцейських і поранив селянина Назаренка, який хотів затримати зловмисників. Тримався Махно на допитах, на відміну від інших експропріаторів, стійко^ з гідністю і не перекладав вину на інших. Цим він заслужив певну симпатію жандармів. Тому, коли його товариші одного разу, щоб врятуватися - самим, звалили вину на Нестора, сам слідчий виступив на захист Ыахна, довівши, що злочин було вчинено, коли його підопічний уке перебував за гратами /див. позицію 7, 1989, № 7, С.ІІ5/. .

1'Іахно був единим членом анархістської організації, який працював на заводі, чим такой відрізнявся від інших експропріаторів.

4 липня 1908 р. його навіть випустили на воли піц заставу в 2 тис. крб., які дав заводчик И.Виглинський. Нестор одразу я поїхав до Катеринослава і знову порицув у діяльність анархістської організації. '

Пристав Караченцев, який очолював боротьбу з експропріаторами, вме тоді побачив у молодому Махнові майбутнього державного злочинця. II липня він звернувся безпосередньо до Катеринославського губернатора з листом, у якому охарактеризував Махна як незламного

борця проти існуючого ладу. ' -

26 серпня Г-00 р. поліцейські чини на стаїщії Гуляй-Поле навіть дали змогу втекти керівникові "Спілки бідних хліборобів"

В.Антоні, але заарештували її рядового члена Махна.

Проти Махна у поліції не було конкретних звинувачень, але Караченцев сфальсифікував. їх, звинуЕатнван !<!ахна у пбиь-тпі агента охранки - кучера Тури. Анархісти, які залишилися на свободі, по-

і.:стил:;ся приставу, застреливши його. У багатьох працях помилково вказується, що у даному терористичному акті брав участь Ьідхно і це нібито стало головно» причинова засудження його до страти.

У в"язниці Махно не падав духом і мріяв про втечу з в"лзніщі. Однак спроби здійснити це та під час переведення арештантів з’Олександрійська до Катеринославської в"язниці 5 січня 1910 р. зазнали невдач. Прибувши на нове місце ув"язнення, тюрецдипі зробили по-суті перше описання зовнішності Махна: "Зросту 2 арипни і 4 веракГ, очі карі, волосся темно-русяве, на лівій щоці біля око прам... ма-лописьмвний, розмовляє як малоросійською, так і російською мовами, холостий, православного віросповідання" /див.позицію 2,0.23/.

З 22 по 26 березня 1910 р. у Катеринославі Одеський військово-окружний суд розглядав справу гуляйпольських анархістів. Махну було винесеш суворий вирок - смертна кара через повішання. Однак як неповнолітньому /завдяки плутанині в даті народження Нестору на момент винесення вироку це не виповнилося 21 року/ вона була замінена відповідно до розпорядження міністра внутрішніх справ П.А.Столипіна на довічну каторгу /див.позицію ЮуС.578/.

• 2 серпня І9ІІ р. Ыахна разом з II каторжниками повезли до Мос-

kdh, відбуття покарання у знаменитій Бутирській в"язшіці. Так почався шлях Maxim як революціонера. Л*п багатьох ув"язненяя і заслання буо їх останнім етапом в антиурядовій боротьбі, воно зламало їх революційний дух. Для Махна Бутирка стала своєрідною школою у подальшій бунтарській діяльності.

У цій відомій своїми жорстоку.»« порядками в"язниці він просидів» закутий в кайдани,’3 4 серпня І9ІІ р. по 2 березня 1917 р. і ніколи на був у Сибіру, як це стверджують багато авторів. Він завдав багато клопоту тюремному начальству. Цей етап життя Махна вперше став відомим завдяки працям дисертанта.

У камері № 5 доля звела його з відомим земляком анархістом П.Аряиновим, який став його духовним наставником. "В умовах каторги,

- писав Лршннов про Махна, - він нічим особливім не відрізнявся від інших, жив і як і всі, - носив кайдани, сидів по карцерах, вставав на перевірку. Сдішо, що привертало в ньому увагу, - це його невга-шваність. В'ш постійно перебував у сварках, репресіях і бомбардував тюрму своїми записками. Писати на поптипі і революційні теми було його пристрастю. Крім цього, сидячи в тюрмі, він либив складати вірші й у цій галузі досяг біяиаого успіху, ніж у прозії *

У тюрмі Махно ке втрачав надії на свободу. Самовпевнено заявка, що коли вийде на вола, стане великою лцдшоп. Спілкувався він з невеликим колом в"язнів, тому дістав кпічку "Скромний". Ті, хто знав Нестора, відзначали його природну кмітливість і феноменальну пам"ять, завдяки чому в майбутньому він міг легко жонглювати

* Аршинов П. Зазн.праця. С.2І5

книжковою термінологією, справляючи сильне враження на неосвічене' селянство, яке потягнулося яо революційної боротьби.

Перебування у тюрмах негативно позначилося на опороа”т та психіці Махна. Він захворів на туберкульоз і внаслідок цього залишився без однієї легені. З нетерпінням чекав відзначення 300-річ-чя династії Романових, сподіваючись на амністію, але коли дізнався, що вона на нього не поширюється, у відчаї ледь не покінчиз' життя самогубством. Першу світову війну на відміну від багатьох інших арештантів Нестор зустрів без ентузіазму, розуміючи, що воювати поведеться мільйонам селян, у тому числі його братам, яких він любив. Важко сказати, чим би скінчилося перебування Махна в Бутирсьній в"язниці, якби не ЛЬтнева революція.

Вийшовши після повалення самодержавства з тюрми, Махно після кількох тижнів роботи у Лефортовській анархістській організації поїхав на батьківщину. ,

Ув"язненшт в каторжній в"язниді'Еутирці провело незриму грань в його психології, моралі та політичних поглядах. Те, що раніше манило - шляхом революційної боротьби Еплкваги на існуюча життя та й на саму історію, але було далеким і нереальним, тепер стало дійсністю, закріпилось навіки. Махно мав повести за собою тисячі лшіей, щоб дати їм волю, свободу, незалежність, життя, якого вони ніколи не мали. У цьому плані досить влучно висловився відомий російський письменник-емігрант М.Алданов: "Потенційних Разіних та Пугачових у світі скільки завгодно. Але в останні століття історія цуже рідко створювала обстановку, в якій такі люди мали можливість показати себе по-справжньому. Революція створила ці обставини для Нестора Махна".^

Ллданов М.А. Собр.соч. в шести томах. - М, 1991. ... Т.б. - С.553

Другий блок-* "У роки рево тоні? та боротьби проти отстпо^ні-иеиьких окупантів /І9І7-І9І6 рр./11 розповідав про те, що повернув-пнсь 23 березня по Гуляй-ГІоля, Махно п очах односельців постав справжнім героєм, Кадоба діяльності й влади переповнювала його. Об"єднавши колшніх "експропріаторів" і молодь, яка прагнула покінчити з багатіями, він повів боротьбу як з представниками Тимчасового уряду, так і Центральної Ради. Це були переважно офіцери та прихильники Центральної Ради. Бони створили "Громадський комітет" і намагалися втілювати в життя політику Тимчасового уряду.

Махно зажадав створення "селянського союзу", що мав би право коїггролввати дії комітету. Він користувався велико» підтримкою не лине селянства, яко бачило в ньому "страждальника за інтереси трудівників села", але й місцевих робітників. Ке остання роль відіграв і той факт, що, повернувшись до Гуляй-ІІоля, Нестор одразу став працювати маллром на заводі "Богатир".

Бикористовукчи всі доступні й недоступні Методи, колишній каторжник став справжнім диктатором у ГуляП-Полі та окрузі. У серпні 1917 р. він очолив Раду робітничих і селянських депутатів,

4 аовтня був обраний головою профспілки деревообробників та металістів, керував рядом інших місцевих організацій, що виникали тоді /див.позицію 10* С.573/.

Анархісти почали звинувачувати свого лідера, який замість руйнування устоїв державності активно домагався свого обрання до різних органів влади, в зраді ідеї. На це Махно відповів, що захоплює владу в інтересах революції. "В силу можливостей, - повчав він, -потрібно викидати буржуазій і займати посади своїми ; ,дьми" /див. позиці» 3. С.ІО/.

З колишніх анархістів була стпорена "чорна гвардія", яка тримала під контролем весь район. До неї увійали П.Гавриленко, О,Калашников, С.Каретников, П.Петренко, С.Лютий, 0.Марченко, О.Чубенко, ФДусь та ін. Майке всі вони були земляками й однолітками Махна, брали участь у першій світовій війні, дослужилися до нижчих офіцерських чинів або були нагороджені георгіївськими хрестами, а в майбутньому стали активними махновцями. Кояен гуляйполець, писао В.О.Антонов-Овсіснко, вважав своїм обов"язком відзначитися в боях.

З фронту вони привезли не лкле нагороди, вміння воювати, не шкодувати ні свого, ні чужого життя, але й лоту ненависть до представників панівних класів - поміщиків, офіцерів, буржуазії, чиновників, поліції, духівництва. Махнові було складно суперничати з ними і в хоробрості, і в жорстокості. Ічоб бути лідером, потрібно було в усьому перевершувати членів "чорної гвардії", і Махно цього домігся. Запалали поміщицькі маєтки, садиби'колйістів, багато з яких були вбиті.

Рятувчи своє життя, багато землевласників втікали хтс* куди. Махно провів облік усісї поміщицької землі й розділив у Серігні 19X7 р. її між селянами. Відтоді місцеве селянство назавжди за-пам"ятало, дякуочи кому воно одержало зешга.

Заперечуючи будь-яку центральну владу, Махно добизся ухвалення такої резолюції: "Гуляйпі льський районний з"їзд Рад трудгацік /відбувся у вересні 1917 р. - В.В./ рішуче засуджує претензії урядів - Тимчасового уряду в Петрограці й Української Центральної Ради у Киев і - на управління життям трудящих і заклинав ради на місцях, усе трудове населення, яке згуртувалося.навколо них, ігнорувати будь-які розпорядження цих урядів. Народ - правитель для себе,

у своему серздовищі. Де його споконвічна мрія, і настав час втіли-'

ти її в ниття. Віднині вся земля, фабрики і заводи повинні належа-

І . ,

ти трудящим. Трудове селянство - господар землі, робітники - господарі заводів і фабрик"."^

Проголошення Радянської влади на Україні Нестор зустрів схвально, оскільки вона аж ніяк не вплинула на життя Гуляй-Поля і становище самого Махна. До того ж більшовицькі гасла спочатку приваблювали селянство. "У перші два місяці, а саме у листопаді та

грудні, - відзначав ІІахно, - торжество жовтневого перевороту в Ро. . . . „ Я

сії українськими трудівниками на місцях тільки віталося .’

Наприкінці 1917 - на початку 1918 р. Махно розпочав боротьбу військ

проти Південно-Західного та Румунського фронтів, а також офіцерів, юнкерів та козаків, п;о прямували на Дон, де зосереджувалися антибільшовицькі сили.

У цей період і>1ахно, по суті, вперае виступив на боці радянської влади. Проте діяв Нестор не дужз активно. Командування загоном він доручив братові Саві, а сам займався переважно пропагандистською діяльністю. .

На цьому етапі діяльності доля звела Махна з "анархістською іднноа д’Арк" - Марусею Никифоровою. Отже, якцо ідейним наставником Махна був П.Аршинов, то перші практичні уроки втілення революційного вчення в життя йому дала Никифорова. Проте до теорії і практики анархізму Махно ставився досить критично.

Наприкінці січня 1918 р. Центральна Рада, збройні сили якої

^ Махно Н. Ясская революция на Украине... т.І. С.71-72

2 Там жо. С.20

буліг розгромлені радянськими військами, підписала з Донеччино» та її союзниками Брестський міф і закликала їх иа лопомогу. Махно тісту пив проти політики Центральної Ради, звинувативши її у зраді інтересів революції, особливо засуджував С.Петлюру, який разом з німецькими загонами урочисто увійшов І березня І9Ї8 р, до Ііисгш.

Кайзерівські війська стрімко просувалися на схіг-, Махновці • но мали ні сил, ні зброї протистояти їм. Допомогти їм могли тільки більшовицькі війська. У березні І9ІВ р., дізнавшись, що в Пологах перебуває начальній; південних резервних радянських військ , О.М.Белеикевич, Махно запросив його по Гуля Я-Поля, розповів про свою нелегку долю царського в"язня, боротьбу проти поміщиків і колоністів, уміло показав, .чого досяг, а на завершення навіть влаштував парад свого війська. Беленкевич був вражений побаченим і у запалі вигукнув: "Гуляй-Поле - це маленький червоіпій Петроград" і виділив Махнові необхідну зброо. Організувати належну відсіч окупантам Махно не зміг і змушений був відступити на Тагаїгрог.

Таким чином, з приходом кайзерівських військ Махно втратив у Гуляй-Полі та окрузі свою владу. Зазнали праху й усі здійснені махновцями перетворення. До маєтків повернулися поміщики і колоністи, які з допомогою окупантів відібрали у селян земпо, майно і реманент. Характеризуючи діяльність свого учня з березня.1917 р. до квітня 1916 р. П.Арщинов писав: "Серед місцевих селян він у той час завоо-вав величезну популярність, однак на тлі російської дійсності, коли революція висунула низку енергійних натур, він нічим особливим не вирізнявся".*

У квітні і травні Махно мандрував по містах Південної Язсії ^ Аршинов П. Заза.праця. С.2І5

і Поволжя. Він побував у Таганрозі, Ростові-на^ону, Царицині» Саратові, Астрахані, потім знову опинився в Саратові, звідки вирушив до Москви.

Зустрівшись у Москві з ГІ.Аршинозим і дізнавшись про фактичне знищення органами ЧК анархістів, Махно обурювався діями радянсько'! влади. У глибині ж душі вважав міських анархістів зрадниками великої ідеї, бо був переконаний, що справжній анархіст мусить не відсиджуватись в столиці, а йти на село і піднімати селянські маси на революційну боротьбу.

П.Арпиноо організував зустріч Махна з П.Кропоткіним, яка відіграла важливу роль у долі гуляйпільського ватажка. Можливо, вперше він відчув себе особою, здатноо вершити історичної ваги справи.

Махно бачив і слухав багатьох радянських керівників, зокрема Л.Д.Троцько'го, МД. Бухарі на, В.П.Затонського, Я.М.Свердлова. Побував він на прийомі у В.1.Леніна. Ленін як особистість, справив велике враження на бунтаря /він неодноразово в спогадах повторовав , словосполучення "мудрий Ленін"/, але Махно вирішив, що саме вождь більшовиків - ініціатор утисків анархістів. Селянським нутром Нестор відчув у особі керівника радянської держави небезпеку для селянства.* .

Улітку на Україні розпочалися масові повстання селянства проти окупантів та режиму гетьмана Скоропадського. Відчувши смак влади селянського проводиря, Махно вирішив повернутися на Україну.

29 червня 1916 р. він залишив Москву з документами на ім"я колишнього вчителя, офіцера державної варти І.Я.Шепеля, підписаними

* Махно Н. Под ударами контрреволюции... Кн.П. _ С.125-139

- ЗІ

ІЗ.П.Затонським. /Звідси, напевно, я пішла гуляти по .світу легенде, що "батько” був учителем/, його плани були спочатку скромними: шляхом терору боротися з кайзерівськими військами та гетьманцями. Він навіть погрожував особисто вбити П.Скоропадського. Та через ряд об'єктивних і суб"єктивних причин Махно, маючи певні організаторські здібності, добре знаочи настрої селянських мас, опинився в епіцентрі самого повстання селян проти окупантів.

Перша операція Ыахна нічим героїчнім не відзначалася. Зібравши своїх сподвижників, він запропонував напасти вночі на економію поміщика Резникова, чотири синя якого служили у війську гетьмана Скоропадського. Операція не потребувала значних зусиль. Вночі сім"я Резникова була перебита, мяяток спалений, а в руках махнов» ців опинилося 7 гвинтівок, 7 коней і І револьвер, 'іерез кілька днів вони захопили економію німця Нейфальда. Пастор знайшов у яворі бричку, а двоє його бійціп - прихований на горищі кулемет. Останній поставили на бричку, в яку сів і сам Махно. Невдовзі доке~ лося цей новий вид озброєння, який стев символом махновщині!, застосовувати р dome. Тоді я разом з 7 вершниками Махно здійснив свій перший 70-иілометровий рейд до Дніпра у пошуках інших повстанців.

Коли загін попав досить швидко збільшуватися, Махно заявив, що на даному етапі боротьби повстанців з ворогами соціальної революції потрібен не індивідуальний терор, а сміливі й’рішучі масові дії проти австро-німецьких окупантів та їх пособників - гетьманців.

Махновщина починалася із знищення поміщиків і офіцерів варти. Методи боротьби на цьому етапі нагадували ті, які застосовувалися під час селянського повстання 1905 p., - напади на маєтки поміщиків, убивства їх господарів, підпали і грабунок майна.

Несподіваність наскоків, паніка і замішання у стані про-~ тивника приносили перемоги. Ісцує думка, що у цей період Махно був ' рівним серед рівних» підкорявся більшості, на загальних підставах брав участь в обговоренні бойових операцій. Звичайно, восени ІУІ8 р. він це не був тім єдиновладним командиром» яким став пізніше, але практично з першого дня повстанського руху у Гуляй-Полі й волості, використовуючи і набутий авторитет, став ініціатором і головним виконавцем усіх бойових акцій, особисто контролюврв ситуацію. Всі загони, їдо приєднувалися до махновців, практично потрапляли під його керівництво. Саме у цей період Махно засвоїв один урок: найкраще брати до свого війська загони, що напередодні зазнали нищівних ударів ворога. Деморалізовані я загшкан? бійці, втративши віру в свого попереднього ватажка, охоче підкорялися новому командиру, в якому бачили єдиного захисника. 'А коли ситуація трохи стабілізувалася, щиро вірили, що саме він і в їх рятівником і визволителем.

У переважній більшості випадків ¡«ахно діяв сміливо й рішуче, _ вміло командував селянськими загонами і не приховував, хто є їх командиром. За неповними підрахунками, на чолі свого загону він здійснив 110 нападів на окупантів. 1м"я Міхна стало популярним на півдні України, а селяни восени 1918 р., після розгрому повстанцями значних сил окупантів і визволення с.Дібрівки, нарекли його "батьком". Це ім"я супроводжувало Махна впродовж усієї громадянської Ьійни.

У листопаді 1918 р. у Німеччині розпочалася революція. Кайзерівські війська припинили боротьбу з повстанцями, а радянська Росія, скасувавши Брестський мир, направила свої збройні сили в Україну.

У листопаяі-грудні 1916 р. схрестилася шляхи Макка і Петлюри. Зважаючи на силу "батька", головний отаман УНР почеп з та вести переговори, перемагаючи на свій бік. Махно піиоп на це, щоб отримати зброю і боєприпаси. 15 грудня вік уклав угоду, згідно з якоз Петлюра забезпечував його зброєю, боєприпасами, продовольство!,!, а Мах но погодився на проведення мобілізації селян до армії Директорії в ГуляПпільському районі. Однак цей альянс існував недовгий час. Махно повів активну боротьбу з петлюрівцями. Про її перипетії у 20-х числах грудня 1918 о. писав у своему автобіографічному ро~

* Ч

мані "Третя рота" учасник тих подій- відомий український поет Володимир Со сюр а.

1 У грудні 1910 р. Махно втрете виступив на боці радянської влади. Катеринославська організація КП/б/У, прагнучи звільнити місто від петлюрівців, запросила /через обмаль власних сил і Підсугність у своїх лавах такої легендарної особи/ в союзники повстанців Махка, які знаходилися поблизу, "Батько" погодився, оскільки плекав надію дістати на катеринославських арсеналах зброю, припаси і взагалі поживитися за рахунок великого промислового центру. До того йому було запропоновано посаду головнокомандуючого. Застосувавши військову хитрість, махновці при підтримці загонів робітничої гвардії

ЗО грудня 1918 р. захопили Катеринослав. Як головнокомандуючий,

І.іяхно видав наказ про припинення мародерства і розпочав дискусію з ревкомом. А тим часом петлюрівці під командуванням Самокиша перейшли ЗІ грудня в наступ і розгромили більшовицькі війська.

Мешканців Катеринослава такий швидкий перебіг подій не здивував. Вони швидко знайшли просте пояснення. У місті поширилася така плітка: у молоді роки Махно вбив свого брата, за що був засуджений

на довічну каторгу. Вийшовши після революції з ув'язнення і ставши ватажком бавди головорізів, він вирішив помститися своїм суддям.

Для цього він на кілька днів захопиз Катеринослав і розстріляв прокурора окружного суду Авер"янова, що виступав обвинувачем на суді про братовбивство. Після таких розповідей, яким багато хто вірив, особа Ііахна ставала ще зловіснішою.

Бої за Катеринослав переконливо довели, що війська Махна здатні лигає до партизанських дій, а сам він не був готовий керувати великими військовими з"єднаннями, успішно вирішувати воєнно-стратегічні та оперативні питання, його козирем і покликанням була так звана "мала війна", /див.позицію 15. С.242/

Проте Махно виніс для себе певні уроки з боїв за Катеринослав. Він, зокрема, зрозумів, цо в умовах проти—^борства двох великих сил найаптимальніше бути самостійно» "третьою силою". Ставши на бік більшовиків, а це на той час відповідало інтересам селянства, можна диктувати їм свої умови і проводити незалежну політику, оскіль-* ки в умовах жорстокої боротьби з основними антирадянськими силами у них не вистачить сил, щоб підпорядкувати "батька" собі.

Характерною рисою Ыахна було те, що він постійно вчився, зокрема досяг неабияких успіхів у військовій справі, чудово володіючи револьвером, вміючи влучно вести кулеметний вогонь і, на превеликий подив повстанців, вправно стріляючи з гармати.

"Батько" користувався великою повагою і авторитетом серед командирів свого війська. Начштабу В,Білані згадував, що Махно "мав як особистість великий вплив у нашому колі. Особливо цінили його як адміністратора, його повстанці боялися і корилися, а ие в армії

важливо і корисно".'Махно завжди знаходився серед се«ян, буэав на’ весіллях інших святах, нічий намагався не відрізнятися від них.

Ко^и спалити його будинок, "батько" жив у хаті старшого брата, а не реквізував найкращий будинок у Гуляй-По^і. Московська газета "Известия" підкреслювала, що Махно не використовував владу для власного зиску. Все це викликало великий авторитет і повагу до нього.

У третьому б^опі - "г_ЧєіШ2.!і2Ї_£ЕНІ2." йдеться про участь Махна в боях з бі"огвардійцями у скяаді 1-ої Задніпровської дивізії, його союз з анархістами, рішучі виступи проти антисемітської політики більшовиків.

Наступ білогвардійців на півдні викликав ветеке занепокоєння селянства, яке розуміло, що з їх приходом будуть відновлені дореволюційні порядки, зокрема зем^я знову перейде ДО ПОМІЩИКІВ. 2 районний з"їзл фронтовиків, який відбувся 23 січня 1919 р. у с.Велика Михайлівна, виражаючи возд переважної більшості се*»ян, закяіі-кав підтримувати Махна, визнав пет гирі впину та білогвардійщину головной небезпекою і прийняв рішення повернути з армій Петлюри і Май-Маевського своїх земляків, силоміць мобілізованих на фронт.

Буго вирішено створити місцеву раду робітничих, селянських і солдатських депутатів і зсі(и вйіськлм, які брали участь у бойових діях в Україні, запропонувати об"єднатися під гаслом; "Усі на шлях ревопоції за вяаду трудового народу!" •

Як захисник інтересів се”якства, Махно на початку 1919 р. очолив боротьбу проти військ Директорії і білогвардійців. У такій скрутній ситуації він став союзником радянської втаци. У цей час війська створеного 4 січня 1919 р. Українського фронту взїїи бої

на Україні. Червоні частини піц командуванням П.Ю.Дибенка у січні 1919 р. вступили на Катеринославщину. 16 січня 1919 р. за доручен-

• ішм і.іахна його помічник О.Чубенко зустрівся у Синельниковому з П.іі.либенком і після переговорів уклав угоду про спільну боротьбу проти білогвардійців і петлюрівців. При цьому він залишився вірним своєму принципу незалежності. Для малочисеяьних на півдні радянських військ залучення МаХна до боротьби з Денінінкм теж було великім успіхом. Армія "батька" зростала просто т очах. Якщо в листопаді 1918 р. вона налічувала 8 тис. чоловік, а в грудні - 10, то до лютого ІУІ9 р. збільшилася до 50 тис.

21 лютого 1919 р. по військах групи харківського напряму було видано наказ під № 18, згідно з яким з частин, що перебували під командуванням Дибенна, Григор"ева і Махна, була утворена 1-а Задніпровська Українська дивізія. Її начальником призначався ГІ.Ю.Ди-бенко, командиром 3-ї бригади - Н.Махно.

‘іерез кілька днів після цього до Пологів прибув П.Ю.Дибенко і повідомив Махна про його призначення командиром 3-ї бригади Задніпровської дивізії. Махно дуже зрадів цьому і пиаався своею новою посадою. У вузькому колі сподвижників він заявив: "Хіба думав я, ідо командуватиму бригадою, не пробувши й дня на військовій службі, а тепер ось командир бригади..."

Махно успішно воював проти білокозаків. У донесеннях командуванню Червоної армії не раз говорилося, що "відзначився в боях колійній вождь повстанській загонів, тепер командир бригади ¿¡ахно" /див.позицію І. С.75/. Спочатку ііїхно сприйняв наступ Червоної армії як вияв пролетарської солідарності, прагнув віддячити добром.

Він вмів вселити довіру практично з будь- кого, хто побуваи у «ого військах. У периій половині 1919 р. Махно зустрічався а В.О.Антоновим-Овсіенком, К.б.Ворошиловым, П.Ю.Дибенксм, Я.В.Каменевим, О.М.Коллонтай, В.І.Межлаукои і справка на шк найкрвша враження. Багато з них тоці були в захопленні від нього, вбачаючи в його театралізованій анархії традиції запорозькі« козаків. О.Ц.Кол-лонтай назвала Гуляй-Поле "справжньою Січча", а Л.Б.Каменеа - "картинкой українського ХУП століття" /дна.позицій і. С.В5/.

Сане в цей час до Гуляй-ІІоля з"їхал«ся анархісти з усівї країни, і насамперед члени утвореної наприкінці 1918 р. Української анархістської організації "Иабат". "Батько", який до цього гучно заявляв, що він найперше революціонер, а потім вже анархіст, а то й взагалі називав себе есером, став тепер "анархістськім батьком". Це сталося не тільки завдяки впливу анархістів, а й тому, що сплеск повстанеького руху на території, яку залилила німецька окупаційна армія, викликав небувале піднесення революційності, пробудив національні тенденції. Знаючи самолюбство "батька", вони називали йсго "великим анархістом", "другим Вакуніним", запевняли, що Кропоткин назвав гуляйнільського анархіста своїм послідовником і заявив: "Передайте товаришу Махіу, іцоб він беріг себе, тому що таких, як він, мало в ГЬпії".Лив.позиція 10. С.5Є5/

Військо Махна складалося переважно з безпартійних селян, водночас у ньому діяли організації анарх*^тів, лівих есерів та більшовиків. Такою багатопартійністю і скористався "батько", прагнучи до самостійності. Демонструючи терпимість до різних політичних течій, поглядів, свобод, ідей, він завдяки суперечкам, які точилися між ними, ще більше зміцнював свов становите ¡і авторитет. Остання слово завжди лишалося за ним.

Загалом же Махно досить тверезо оцінював реальний вплив політичних партій на селянські маси. На його думку, в той період головна мета селян - ¡земля _й реманент, повна незалежність від влади і свобода дій. Збити їх з цього шляху не зможе ніяка сила. Тому він не вдавався навіть до національної : ідеї, здатної, як відомо, концентрувати навколо себе великі маси людей і найбільш ефективно впливати на їх свідомість.

Махно захищав селянство півдня не лше від контрреволюційних сил, а й від російських більшовиків, які почали вивозити в £Ьсію звідси хліб, вугілля і т.д. Махно віддзеркалював суперечливе ставлення українського селянства до радянської влади вже на початку ІУІ9 р. На П з"їзді повстанців, який відбувся у лютому в Гуляй-По-лі, пролунали перші антирадянсьні заклики. Махно особисто виступив проти монополізації рад комуністами, "партійного ярма більшовиків над трудовим народом". • ^

На початку квітня 1919 р. Махно ще раз продемонстрував свою самостійність і незалежність, призначивши на ІО-е число проведення ьі Гуля^польського районного з"їзду. Спроби П.іО.Дибенка заборонити махновський "форум" були розцінені як намір партії більшовиків ущемити права повстанців. .

3"їзд все-таки відбувся, і його делегати констатували, що партія комуністів силоміць захопила державну владу, з допомогою збройні« сил проводить алгачишу щодо трудящих мас політику. Махновці бойкотували Ні Всеукраїнський з"їзд рад і його рішення, а також вимагали переглянути продовольчу політику я встановити інші форми товарообміну між містом та селом. "Тепер, при більшовицькому уряді комісарів, чи змінилося твоє тяжке становище?" - риторично питав

Ьіахно на одному з масових мітингів й тут же відповідав: "Ні, ніщо ' не змінилося. Селянин, як і раніше, оре і засіває землю, веде своє господарство, а більшовицькі чиновники, наприклад, дармоїди-комі-сари, приходять і силою багнета у нього відбирають продукти його праці, як раніше відбирали царські пристави та капітан-справник.

1 якщо при цьому трудівннк-селянин буде протестувати, то розплатиться усім своїм майном та своєю головою". Здобувши І квітня 1919 р. Маріуполь, Махно заборонив відправляти 2 млн. пудів вугілля, призначеного для Балтійського флоту і Петрограда.

З перших днів перебування в ГСЧА Ьіахно прагнув самостійності. Накази начдива Аибенка, які вважав серйозними і вакливими для організації розгрому контрреволюції, виконував справно, а іншг, на його .думку, формальні, ігнорував.

Ленін змушений був виконати вимогу Махна і запропонував Рад-наркому України одержати усе необхідна для POSPP шляхом »ого обміну на тканини та інші товари необхідні селянству. Однак деякі українські діячі виступили проти будь-яких зв"язків з Махном. 'Гак,

A.C.Бубнов на одному із засідань Ради робітничо-селянської оборони УСРР звинуватив Ворошилова та Каменева в потурєнні "батькові", тому що вони дозволяли Ьбмінмвати у Махна різні товари на вугілля. Конфлікт уладнав Раковський, заявивши, що на такі дії е дозвіл Леніна^,існо не вважав врешті-решт більшовиків основними ворогами. "Головний наш ворог, товариші селяни, - заявляв "батько", - Аені-кін. Комуністи вже к революціонери." /див.позицію 2. С.І23/

Однак широка антимахновська пропаганда радянської влади наприкінці І9ІУ р. змусила "батька" зблизитися а анархістами і навіть розпочати гоніння на комуністів і згідно наказу втц 29 ¡¡віт-

■ "im ІЇІ9 p. заарештувати та роззброїти усіх політичних комісарів.

29 квітня 1919 р. до Гуляй-Поля приїхав командуючий Українським фронтом В.О.Антонов-Овсіенко, щоб уладнати конфлікт. Комбриг иідкицуп усі звинувачення Цодо "тггкрадянсьиих задумів" і заявив: "Доки я, Махно,керую повстанцями, антирадянських дій не буде, бу-це нещадна боротьба з буржуазними генералами" /див.позицію І. С.92 /

/чггоною-Оесіємко поїхав від Махна задоволений і направив уряду та командування телеграму такого змісту: "Лробув у Ьіахна весь день. Махно, його бригада і весь район - велика бойова сила. Ніякої змови немає. Махно сгш не допустив би. Район цілком ножна організувати, чудовий матеріал, але треба залииити за нами, а не за Йяденфроитон. При відповідній роботі стане непохитною фортеце».

Неральні заходи - безумство. Потрібно негайно припинити газетне

• я І

цькування махновців, яке почалося .

V травня до Махна приїхав надзвичайний уповноважений Ради Праці і Оборони Я.В,Каменев, щоб вирішити продовольче питання і забезпечити пропуск хлібних ешелонів у Донбас та центральні райони країни. Махно зумів переконати високе начальство з Москви, що його повстанці боротимуться проти контрреволюції.

Саме у цей час Григор"ев розпочав антиредянський заколот, відмовився виконувати наказ про допомогу революційній Угорщині й заарештував радянських та партійних працівників, а також видав універсал, в якому проголосив себе отаманом України і закликав український народ боротися проти радянської влади, Каменев був буквально приголомшення.

Атонов-Озсіенко В.А. Записки о гражданской войне. - U.JI, 1933.

- T.4, - С.ИЗ

Отаман сподівався на підтримку Мах на. Однак " фатько" на підтримав Ного, чим опосередковано допоміг радянським військам оперативно розгромити заколотників.

Махно поціляв негативне ставлення Григор"еоа до радянської влади, яка, по суті, скасувала Декрет про земет, почала вводити політику "воєнного комунізму", але пін кз пішов за Григор"еві!м. Зрозуміло, на тому, що симпатизував радянські!! владі, а через те, .Ю його перехід на бік отамана давав змогу Донікіку легко захопін ти Гуляйпільський район. А відтак "батько" назавжди втратив би підтримку селян, ацде для них прихід білогвардійців означав конфіскацію землі, відібраного в поміщиків майна, свободи. До того а він не міг подолати особистих амбіцій і ділити владу з отаманом.

Свій внесок у боротьбу з партизанщиною прагнули внести Я українські більшовики. Політборо Ції КїІ/бД направило до Задніпровської дивізії свого уповноваженого Я.Гамарнтса. Напередодні заколоту Григор"ева Гсмаркик телеграфував до ЦК, що у отамана вса гаразд, а от у "батька", мовляв, мокна знаяти невеликий "кримінал"..Помиліга-ся у Григор"вві не лише Гамарник, а й Раковськлй. Після взяття Одеси він особливо прихильно ставився до отамана, якого було нагороджено орденом Червоного прапора, сприяв прнзначенга його комдивом і покладав великі надії на визвольний похід Григор"єва в ^У-нію й на допомогу революційній Угорщині. Ііл ж стосується нагородження орденом Махна, то ніяких документів досі на знайдено. Можна погодитися з З.Верстюком, який знайшов телеграму Х.Г.Раковського.

З неї випливало, цо останній ввахав за доцільне нагородити високими нагородами учасників визволення Маріуполя, яким керував Махно.* ^ Версток В. комбриг Нестор ¿¡ахно... С.І2

Опубяіковані в періодиці спогади Г.Кузьменко, що К.Вороии,гов особисто вручив "батькові" орден 4 червня 1919 р. /у день оголошення його "поза законом"/ не витримують критики.

19 травня під час наступу 'Червоної армії денікіниі, впаривши по місцю з"вднання махновської бригади та 13-ї армії, прорвали фронт і заг7Гибияись у тил радянських військ. Спроби командування 9-ї дивізії допомогти махновцям зазнали краху. За цей розгром значною мірою несе відповідальність не лише Махно, а й командування Українським фронтом. Останнє, як згадував В.О.Антонов-Овсіенко, боючиоь контрреволюційного виступу "батька", озброїло бригаду італійськими гвинтівками, для яких не годилися вітчизняні набої.

23 травня, відступаючи піц натиском білогвардійців, Махно не прийняв пропозиції отамана Шкуро перейти на його бік. Майже два тижні піс^я прориву денікінців махновці вели бої.

В Історичній літературі приділено багато уваги питанню про відкриття Махном фронту Денікіну. Це твердження - практично без коментарів і пояснень - кочує з однієї праці в іншу, хоча воно невірне. Автор спростував цю версію і об"єктивно висвітяив хід згаданих подій в усіх деталях.

На початку травня 1919 р. різно загострилися відносини між головою Реввійськради Л.Д.Троцьким і Махном. Наркамвійськ УСРР і командування 2-ю Українською армією, якій на той час підпорядкувався "батько", вирішили переформувати його бригацу в дивізію, щоб за рахунок поповнення її політпрацівниками, командирами і солдатами з Росії подолати анархію і підірвати авторитет "батька". Троць-кий гнівно засудив такі плани, назвавши їх божевільними. Махновці, не знаючи причин заборони формування з їх загонів дивізії, оголосили Троцького "поза законом" і на з"їзді своїх командирів 15 травня створили 1-у Українську повстанскку армію імені батька Махна.

ТроцькнЯ не простив цього Махнові. Та й взагалі икрім цього між повстанським "батьком" і голово» РЯР було багато протиріч. Махно, мов магнітом, притягував бійців різних армій. Він був своєрідним антиподом Троцькому, для якого репресії були головним елементом військового будівництва, формою виховання особового складу. Інколи "батько" пласноручно, при народі, розстрілював бійців за мародерство, насилля тощо, але у його армії панували певна свобода, можливість одержати за ризик життям відповідну винагороду у вигляді трофеїв. •

Розправа з непокірливим комбригом розпочалася в червні. Приводом для неї стала вимога 2 червня Троцьким закрити махновцями оголену ділянку на аенікінськоцу фронті - від Словенська до Гришина - довжиною 100 верст. Махно, посилаючись на нестачу зброї та босприпасів, відмовився. '

Заради справедливості слід зазначити, що хоча І^юцький і був натхненником і організатором боротьби проти махновщини, але перші кроки у цьому напрямі зробили інші. 25 травня 1919 р. Рада робітничо-селянської оборони України на чолі з Х.Г. Раковеьким ухвалила постанову про ліквідацію махновщини. Голова Раднаркому УСРР розумів роль Махна у боротьбі з білогвардійською контрреволюцією, знав, що "батько" не підтримає Григор"еза, але під тиском свого друга Троцького першим виступив проти махна. ¡¡¿правда, коли пізніше махновці направили голові Раднаркому УСРР гнівного листа на захист Махна і очолюваного ним руху, Раковський вибачився і підкреслив великі заслуги "батька" у боротьбі з білогвардійцями.

Іормально раніае за голову НЗР це зробили й інші радянські командири. З червня командуючий Південній.! фронтом В.М.Гіттіс ви-

дав наказ про боротьбу о махновцями. Першим наказом, який підписав командуючий товостворено'о І4-щ армією К.в,Ворошилов» бую розпорядження про ліквідацію Ыахна і його війська.

Ливе 4 червня Троцький видав наказ Реввійськраци Республіки а а № 1824 і опублікував статте "Геть махновщину", де оголосив Ыахна й очолювання ним рух поза законом.

В,1.Ленін, як відомо, закликав бути тимчасово дипломатичним з Махном, однак Троцький з його лівацькою політикою щодо партизанщини відкинув усі умовності й у критичний момент боротьби з Аені-ніним змусив "батька" перейти до аотирвдянського табору.

6 червня 1919 р. проти махновців та усіх, хто їх підтримував, розпочалася нещацна боротьба. Військовій владі та загороцзагонам було наказано "залізною рукою" наводити революційний порядок та дисципліну, рішуче боротися проти ворогів народу та застосовувати проти них тільки одну кару - розстріл. Голова Раднаркому УСРР Х.Г.Ракозський також закликав застосувати проти куркульської контрреволюції червоний терор. Того ж дня за наказом Л.Троцьного було створено Надзвичайний військово-революційний трибунал, на чолі якого став член Рацнаркому України Г.Л.Пятаков, який повинен був. "каленим залізом" випалити махновщину. Останній це зробив, розстрілявши ряд махновських командирів, чим викликав величезне обурення "батька" /див.позиці» 2. С.ІІО/.

Виступу Махна, подібного до григор"евського заколоту, не відбулося, але аигиденінінський фронт розколовся через хибну політику комащування Червоної армії.

б червня 1919 р. на ст.Царекостянтиківка Махно гров'в нараду

сестх командирів, на якій обговорювалося питання про оголошення його радянською владою поза законом. Ліві есери були настроєні агресивно та вимагали виступити проти більшовиків. Селянські командири висловилися за подальшу боротьбу проти білогвардійців» знаючи, що носе їм денікінтцина. Намагаючись заспокоїти їх, ліві есери почали доводити, що Денікін нз піде у Пріщціпроз"я, а рушить на Самару для возз'єднання з Колчаком та спрямує об'єднані сили для взяття Москви. Проте Махно не підтримав таких планів.

Першими пішли під нього анархісти. Аршинов та секретаріат "Ііабпту" заявили, що -вони займатимуться агітаційно-пропагандистською роботою у різних регіонах країни для того, щоб розказати світові про ’.Іахна й махновщину. -

10 червня на ст.Гаячур Махно написав листа, в якому зробив спробу відвести наклепи, виправдати свої дії і довести, що головна мета його лиття - революція. Цей документ був надісланий В.1.Леніну, Л.Д.Троцькому, Г.С.Зїнов"еву, Л.Б.Каменеву, Х.Г.Раковському,

К.Є.Ворошилову. Ленін прочитав листа, але ніяк не відреагував, написавши на ньому резолюцію: "В архів". .

У цей скрутний час Махно не забув про патріарха анархізму П.О.Ьропоткхна і надіслав йому до Москви посил^ з продовольством та кількома примірниками махновської газети "Набат" "Батько" попросив Кропоткіна оцінити по газетах ідеологічне спрямування роботи культвідділу його армії і висловив т-бажання, що^теоретик анархізму виступив із статтен на сторінках "Набату". Посилку Кропоткін отримав, а відповіді не дав, бо не було куди писати. 12 червня командарм Ворошилов з задоволенням телеграфував Троиькому про розгром військами Ыкуро махновців. Складалося враження, що влітку

1919-го ворогом № X для радянської влади був усе х таки Ыахно, а не багатотисячна Добровольча армія Денікіна.

Маючи далекосяжні плани, мах но залшив значну частину своїх військ у лавах Червоної армії, а сом з невеликим загоном розпочав ■ боротьбу в радянському тилу.

Після невдалого наступу на Єлисав^трад і кількох боїв локального значення з тиловими червоноармійськими загонами Махно наприкінці червня об"єднався з рештками розбитого війська Григор”єва. Залишивши на отамана армію, "батько" з невеликим загоном подався до с.Піщаний Брід. Де була батьківщина його дружини.Г.А.Кузьменко, з якою він одружився в 1918 р. Білогвардійська преса ще у 1919 р. багато писала про низькі моральні якості і.1ахна, про те, що він мав цев"ять дружин і розправлявся з ними, як Степан Разін. Насправді ж і'їахно був тричі одружений- Першоэ його дружиною була Настя - . І ,

Васецька,. яку Ьіахно покохав ще у роки юності і з якою листувався

протягом усього ув"язнення. У 1917 р. він побрався з нею. Революційна боротьба не дала змоги створити йому міцну сім"о. Махно тяжко переживав цю втрату, а потім на деякий час захопився телеграфісткою Тіноя з сусіднього села Пологи. Справжнього товариша по боротьбі він знайшов в особі гуляйпільської вчительки Г.А.Кузьмен-ко. '

Побачення з дружиною було важливою* але не головною метою від.“їзду з армії. Напередодні махновці затримали денікінськісс агент-тів, які йшли ка зв"язок з отаіланом. Багато командирів вимагали негайної страти зрадника, але "батько" виявив здоровий глузд і настояв на тому, щоб ці факти були перевірені. Від радянської влади, заявив він, можна чекати чого завгодно, а особливо таких провокацій.

Крім того, Махно сподівався, цо гоноровий свавільний Григор"ев за цей час викличе серед рядових махновців і селян величезне невдоволення: і Лого буяє легко усунути. Так воно й сталося. 27 липня у с.Сентові на Херсонщині відбувся,мітинг, на якому махновці відкрито звинувачували отамана у зв"язкях з денікікцями, зраді революції і вбили Ного.

Цоб усі знали про це, Махно потурбувався особисто. За його наказом розвідка терміново захопила найближчу залізничну станцію, щоб телефоном передати: "Всім... Всім... Всім... Копія - Москва, Кремль. Нами вбито відомого отамана Григор"чва. Підпис: Махно. Начальник оперативної частини Чущга".

Однак, Троцьклі1 заявив, що Махно не спокутив спої гріхи перед

■ радянською владою. 7 серпня 1919 р. газета "Правда" надрукувала стаття "Махновщина й григор"євщина", в якій констатувала, що отаман Григор"яв і батько Махно зійшли з арени політичної боротьби, залишивши по собі тяжку спадщину, яку необхідно "випалювати розпеченим залізом". Центральний друкований орган більшовиків помилився

- Нестор Махно і не думав залипати "арену політичної боротьби", а попереду його чекав‘зоряний часі!

Четвертий проблемний блок-" Нй_ ^ ь ко х_пе в о лиц і £ но-

по£станської_а£шї" присвячений найбільшим успіхам Махна у роки громадянської війни - масовій боротьбі у денікінському тилу.

Денікін невпинно наступав в Україні і влітку захопив значну її частину. Реставрація старих порядків викликала величезне невдоволення селян. Уже влітку 1919 р. ряд повстанців, що донедавна боролися проти радянської влади, тепер повернули зброя проти доні-

кінщини. Бунтівному селянству потрібен був прапор, довколо якого можна було б об"єднати свої сили для боротьби з білогвардійські!!.! ’ режимом. Червона армія пішла з України, Петлюра к не вів активної боротьби з данткіним. Згуртованою силою, що активно виступало проти денікішів, був Махно. До нього і кинулося селянство як до сио~ го захисника.

17 серпня 1919 р. частини 'іервоної армії, якими комащувалк колишні махновці Калашніков, Дерменжі, Будаков і з якими батько таємно підтримував зв"язок, перейшли в районі с.Помітної на бік Махна. Військо "батька", поповняючись також за рахунок приєднання григор''євців, різних партизанських загонів і чєрвоноармійських частин, являло собою зяє значну силу. За даними Катеринославського губкому КП/б/У, три чверті війська Мехна, яке воювало проти Дені-кіна, становили колишні бійці та командири Червоної армії /див.позицію І. С.ІЗЗ/. Тому не дивно, що комуністи обіймали досить високі командні посади із повстанській армії. Однією с найяскравіших фігур серед махновського комскладу був командир Стального полку М.Л.Полонський. .

І вересня 1919 р. у с.Добровеличківці під головуванням Ьіахна відбулися збори командирів возз"єднаних загонів, присвячені їх переформуванню. Армія, яка складалася з 4 корпусів, отримала нову гучну назву-" йзволщійна повстанська армія України /махновців/". Було обрано реввійськраду на долі з Лащенком, до складу якої увійшли Махно, Волін, Удовиченко, Калашніков, Чубенко, Дерменжі, Паз-ловський, Вілаш, Хохотва та інші соратники "батька". Махновська РЕР складалася з двох відділів - воєнно-контрольного й культурно-освітнього, які відповідно очолювали Хохотва і Волін. Штабом пов-

станської армії керував Ііахно, начштабом армії був призначення В.Білаш. ■

Влітку 1919 р. Петлюра запропонував "батькові" тримати проти денікіна загальний фронт. його командири досить високо цінили повстанського ватага. "Огаман Нестор Махно, - писав генерал М.Кзпус-тянський, - буп, без сумніву, здібною, виїатною лядиною і добре надавався до проводиря повстанських революційних мас" /пив.позицію І. С.І26/. ¡¿ахш spay ж ухопився за цо ідея. По-перше, він сподівався самим фактом переговорів з Петлзроо зіткнути його з Де-ніиінт і тим самим частково ослабити натиск білих на його виснажене й обтяжене великим обозом поранених військо. По-друге, він винозіував авантюристичну іде» усунути Петлюру, як це було .з Гри-гор"еоим, шляхом терористичного акту і стати на чолі Кого війська. 1, нарешті, виникла реальна можливість розв'язати проблему нестачі патронів і зброї.

Після обміну делегаціями 20 вересня у Жмеринці був укладений договір між УНР і махновцями. Він передбачав спільну боротьбу з

білогвардійцями і? в разі перемоги, виділення Махнові території для

встановлення "вільного радянського ладу". Петл.ора з цим погодився, але був проти проведення в його військах і на зайнятій ним території пропаганди махновських ідей. ,,

ко б розв"язати руки для маневреної війни, Махно передав у розпорядження Петлюри понад 3 тис. хворі» і пораненій бійців, переяа-с-но колишніх червоноармійців, які були згодом інтерновані до Галичини. Петлюра згодився виділити 125 тис. патронів беззідплатно і 575 тис. продав за 50 тис.крб. золотом.

26 вересня Махно запросив до Умані Петлюру для пера гонор in tn

найвищому рівні. Тоді х до Умані прибула група терористів, як™ було доручено знищити ГІетляру. Умань кишіла петгорівцями, і махновські бойовики не наважилися здійснити задумане. Махно легко пережив цю невдачу, бо увага його вже була зосереджена на боротьбі з , денїкінцями у боях під с.Крутеньким і Перегоківкою.

На південь віц Умані він вишикував чотири своїх корпуси у своєрідне каре /40 верст шир і вглиб, причому кожний був повернутий до денікінціп фронтом/ і почав пересуватися на схід.

25 вересня відбувся бій біля с.крутенького, який махновці виграли. Однак вони не переслідували денікінців, а імітували відступ на захід. Вночі повстанці різко розвернулися на схід і несподівано вдарили по основних силах ворога.

Наступного дня розпочався бій за с.Перегонівку, який завдяки військовому талантові і особистій мужності "батька" було виграно махновцями. ■

У бою за с.Перегонівку були розгромлені відбірні денікінські полки. Більше 12 тис. чоловік втратили у цьому бою білогвардійці. Використовуючи старі засоби завоювання симпатій селян, Махно наказав роздати їм трофеї.

Сівши на тачанки, махновці швидко рвонули в утворений прорив. Ввечері 27 вересня вони були вяе за 100 верст від недавнього місця бою.

Намагаючись пояснити фантастичні успіхи повстанців, генерал

В.З.Май-Ьіаевський в інтерв"ю кореспондентові газети "¿кний край"

15 жовтня заявив, ідо "банди Махна добре озброєні, маються незаперечні дані про зв"язки банд з Німеччиною і Ііетлюроо /в артилерії

Махна служать німецькі офіцери/.

У всіх настроях у тилу вбачається руна більшовиків, метою яких е розпорошення Фронту Добрармії шляхом відтягнення сил на внутрішній фронт". ' .

Своє інтерв"» генерал закінчив бадьорою обіцянкою протягом 7-Ю днів ліквідувати сили Махна. Проте восени 1319 р. махновці завдали нищівної порязки білим і рушили, вирвавшись з оточення, трьома колонами на Катеринославщину. Армія Махна, яка налічувала до 60 тис. чоловік, захопила Катеринослав, Олександрівськ, Нікополь, Маріуполь, Мелітополь, Бердянськ, Гул,;й-Поле, яке було перейменовано в Махнограя. ■

Успіхи Махна у боротьбі з білогвардійцями були не зрозумілі 'для їх вищого командування. Тож серед офіцерів Добровольчої армії поповзли чутки про те, що продажна контррозвідка підтримувала Мах-на, постачагачи йому не тільки зброю, але іі секретні документи, підказуючи слабкі місця для завдання ударів. Губернатора Катеринослава Щетиніна, який у розпалі перемог добровольців над Червоною армією з такою легкістю здавав махновцям місто', не тільки звинуватили в абсолютній воєнній бездарності, а й назвали у пресі найгіршим з губернаторів, які існували коли-небудь.

Саме тоді активізувалися у махновській армії анархісти на чолі з В.Поліним /Ехембаушном/, які настійно пропагували ідеї "вільних рад", створення на півдні "безвладної держави".

Масова боротьба селянства у денікікеькоцу тилу й у лавах армії Махна дістала позитивну оцінку й всебічну підтримку з боку радянської влади. 14 листопада 1919 р. газета "Правда" опублікувала

повідомлення про успіхи мах паяці із у білогвардійському тилу, в якому, зокрема, зазначалося: п,'С. Загони Махна являють собою переконливу силу. Про них говорять як про непереможну армію".

' Р.Гі.Епдеман підкреслював, ідо при виборі напряму головного удару Орел - Курськ - Харків - Ростов командування Червоної армії враховувало не тільки угруповання сил противника, а й стан їх тилу. Неэватаочи иа те, що Денікін досить близько підійшов до Москви, за ВО верст від його ставки, м.Таганрога, знаходилися махновці, наганяючи жах на білогвардійців. Командування Червоної армії, готуючи контрнаступ, враховувало наявність повстанців в тилу Добровольчої ярмі ї. ’

Проти Махна денікін кицув свої найкращі з"єднання - генерала

Слащова п отамана Шкуро. Цс полешило радянським військам боротьбу

з білогвардійцями. У той ге,час успіаниа наступ Червоної армії на ' ' 1 > .

Цівденшму фронті допоміг махновцям у боях з ворогом. .

¡.іахно вів ке лише’ успішну збройну боротьбу проти ворога, але Р приділяв багато уваги політичним питанням. Основні положення своєї боротьби Махно проголосив у резолюціях повстанських г»"їздів, численних виступах, а також в ухваленій на засіданні військово-революційної ради 20 жовтня ІУІ9 р. декларації "Революційної повстанської армії України /махнопців/". Надати їй більш-менш чіткої і послідовної форми допомогли анархісти, -насамперед Аршинов. Знаючи ■генетичну ненависть селян до поміщиків та чиновників, Махно і його оточення спрямували її в основному проти радянської влади, яку вони вважали "останньою владою в історії Росії";''”’

Програма махновців спрямовувалася насамперед проти політики

"воєнного комунізму" в усіх її проявах, на захист села вія експлуатації і поневолення містом, наступу промисловості на сільське господарство. Батько і його військо вимагали не лше передачі гсізї землі селянству, але й права самим розпоряджатися результатами своєї праці. Вони рішуче виступали проти керівної ролі комуністичної партії, звинувачували її в захопленні та узурпуванні влади, придушенні інших партія. Махно вимагав передавання усіої влади багатопартійним радам, обраним народом. Він був проти ієрархії рад, керівництва ними зверху, вважав за потрбіні лше "низові" органи влади - волосні, повітові, міські, які б не виконували керівної ролі, а розв"язували лише економічно-технічні завдання.

”ахновське керівництво заявляло, що більшовики не-спроможні забезпечити життя трудячих на основі безпартійності та безвладдя, ^точи репресивні органи і здійснюючи кривавий червоний тзрор, комуністи в майбутньому посилюватимуть гніт влади, для цього вони Iі проглошували своїм основним завданням здійснення "третьої соціальної революції", що повинна остаточно знищити залишки капіталу і повалити владу більшовиків-тиранів, політика яких не відповідала корінним інтересам ні робітників, ні селян. Згідно з твераженням. ідеологів анархо-махновщини, перша революція - Лютнева - повалила владу царя, Жовтнева - капіталізм, а третя - знищить владу взагалі.

В армії Махна активно діяли більшовики. Вони майже відкрило, вели агітацію проти анархо-тхновшини, активізуючи її в міру наближення до Натеринославщини частин Червоної армії. Олександрів-ські більшовики навіть розробили "Тимчасову інструкція партійної організації в областях, які захоплені махновцями”. Більшовицькі організації в "махновському районі” майяе відкрито проголосили

свою програму: підтримувати повстанський рух, прагнути надати Кому партизансько-комуністичного Характеру, зв"язуватися з комітетами і бійцями, радити їм не виходити з армії Махна і створювати більшовицькі осередки в батальйонах, полках, корпусах та дивізіях. Кахно, дивився на це крізь пальці, бо, як доповідав ЦК Щ/б/У ч^ен підпільної більшовицької організації А.Г.’ЧероЛіи, "не вживав проти губпарткому і організацій ніяких рішучих дій". ІЦоб вивести з-під впливу Махна партизанські загони, які підпорядкувалися Зафронтбю-ро ЦК К/б/У, вирішено буго передислокувати їх подалі від махновців у північні райони. Ці факти вперше наводяться автором в історичній літературі. '

Особливо відкрито і рішуче виступав протиНахна командир Стального по^ку більшовик Лондонський. "Батько" і його прибічники вбияи його, звинувативши у спробі отруїти командування махновської армії. Це було зроблено без відома реввійськрадч, яку осо^ював анархіст Волін. Анархісти зробили відчайдушну спробу щоб, скористав-' шись цим інцидентом, підпорядкувати собі Махна і його оточення. Однак цей епізод став останньою краплею в тривалому, конфлікті між махновськими командирами і анархістами з "Набату". Останні змушені бу$и залишити повстанське військо.

Під час розгрому Денікіна Троцький не попишав овоеї ідеї знешкодити махновщину і II грудня 1919 р. видав наказ про викорінення партизанщини. Зайшовши в "махновський район", радянські війська під командуванням Й.Е.Якіра почали репресії проти повстанців. Розстріли командирів та ветеранів* махновського руху змусили їх знову воювати проти радянської влади. Ці виступи набули особлквої гостроти. До того ж "батько" відмовився виконувати наказ й.8.Сталіна і командуючого І2-» армією І.П.Уборевича вирушити на польський фронт.

Це була чергова провокація більшовиків, оскільки селянська повстанська армія воювала лише п своєму районі і ніколи не залшала його. Частини РСЧА розгорнули бойові дії проти Махна і надовго застряли в Гуляй-Полі. З цього скористалися білогвардійці, які встигли відірватись від переслідування радянськими військами і причаїтися в Криму, за Перекопом. .

На початку 1920 р. "батько" захворів на тиф. Військо його тануло. Значною мірою цьому сприяв новий підхід радянської влади до розв'язання земельного питання. В.Вілаш вважав, що якби радянська влада не застосовувала до повстанцій репресуй, то махновщина само-ліквідувалася б ще на початку 1920 р. Махнові довелося інколи під страхом сморті заганяти до своїх поріділих загонів гуляйпольців. Радянські війська здійснювали каральні акції переважно проти махновців. Це було на руку "батькові", який сподівався повернути колишніх повстанців, істини РСЧА не вели планомірної і організованої боротьби з махновцями, про що писав секретар Ііатеринослаесько-го губпарткому Е.П.Квірінг до ЦК Ш/б/У. Користуючись цим, а таксу, слабкістю місцевих органів влади, Махно знищував комнезами, Ради, розстрілював чекістів. Пого присутність у тилу Нзрвоної армії в період боротьби з Врангелем завдавала великої шкоди. '¿.¿.Лзержин-ськнй та Х.Г.Раковеький звернулися навіть до селян Катврішославщи-ни з відвертім закликом усунути Махна шляхом терористичного акту, /див.позицію 5, С.ІЗб/. Радянський уряд звів наклеп на ІІахна, звинувативши його в неіснуючому союзі з Врангалем. .

Восени 1920 р. анархісти знову пішли за "батьком", сподіваючись створити "безвладну державу" в Іфііму, де знаходилися основні сили Врангеля. Після ряду конфліктів з лідером анархістів Ь^роньм,

яхий^ очолюючи махновську реввійськраду, прагнув зробити більшу нік Аршина в та Волін - підпорядкувати собі військову та політичну владу в повстанській армії, вигнав анархістів зі свого війська. У 'вересні 1920 р. всеукраїнська конференція "Набату" констатувала, що , Ьіахно перестав бути анархістом /див.позицію 10. С.554/.

Наступ Брангеля викликав занепокоєння селянства степових районів України. Ьіоб встати на їх захист, Иахнові нічого ке лишалося, як піти на чергову угоду з радянської) владою. Угода була підписана 2 повтня ІУ20 р. у Старобільську між представниками командування Південним фронтом і "Революційної повстанської армії України /махновців/". •

Перший пункт, який підписали з радянського боку лковлев, а з

махновського Куриленко і Попов, стосувався політичного питання.

Згідно з ним звільнялися з ув'язнення всі анархісти та махновці і . . 1 ; припинялося їх переслідування з боку радянської влади, за винятком

тих, хто зі зброєю в руках виступав проти неї. ¿лзволялася свобода агітації і пропаганди анархо-махновських ідей без закликів до на-сильственого повалення радянського уряду. Махновці Я анархісти діставали право вільно брати участь у виборах рад і скликанні Всеукраїнського з"їзду рад. Другий пункт угоди стосувався суто військового питання і передбачав підпорядкування партизанської махновської армії, яка заліпила за собою існуючий раніше статутний порядок, віщому команду ванно РСЧА в оперативному відношенні, ііахно не мав права брати до свого війська дезертирів 'іервоної армії. Сім"ї повстанців мали ті ж пільги, що й червоноармійці. Цю частину угоди підписали від імені командування Південного фронту '¿рунзе, Бела лун та Гусев; з боку реввійсьнради повстанської армії - Купилзнко і Попов.

Крім підписаних- пунктів, махновці висунули 4-й пункт політичної угоди, яким передбачалося-створення на території дій повстанської армії вільних місцевих органів політичного й економічного самоврядування, які б мали автономію і підтримували федеративний зв!,язок з державними органами Радянської республік!!. Цей пункт не

був підписаний тоді, мав бути всебічно вивчений обома сторонами і

1

підписаний пізніше. Зрозуміло, що ту® Махіго глибоко поіілявся - радянська влада ніколи не пішла б на створення анархо-махнозськот республіки.

Особистої участі в поході проти Врангеля "батько" не брав, бо

20 серпня в одному з боїв під Старобільськом був тяжко поранений в' ногу і лінувався після підписання угоди в одному з радянських госпіталів, а потім перебрався до Гуляй-Поля. Поки махновці, а їх було близько 2,5 тис., разом о військами Південного фронту воювали у Приму, "батько" увірував, ¡до після завершеній Кримської кампанії частини Чзрвоної армії перейдуть на його бік, і він розпочне повий етап боротьби за "вільні ради", та, як казали анархісти, "па третю соціальну революцію". Тому Махно луже боявся, щоб ніхто з його командирів не порушив умов угоди. Він навіть намагався урезонити колишнього активного учасника лівоесерівського заколоту в )-!оскві Попова, який представляв делегацію махновців у Харкові й не приховував своєї ворожнечі до радянської влади.

Після розгрому Врангеля війська Південного фронту несподівано і підступно почали громити махновців в Криму. 26 листопада ІУ20 р. радянські віііська раптово оточили і Гуляй-Поле, однак покінчити з Махном їм нз вдалося. Вирвавшися з пастки і об'єднавшись з уцілілими загонами Кримської армії, він почав бзгатоміспчну виснажлягу боротьбу проти радянської влади.

У проблемному блоці "На чолі антирадянскього руху" йдеться про боротьбу Махна з Червоно» армією у 1921 р. У цей час по країні прокотилась хвиля виступів селянства проти політики правячої партії, яка не лшо узурпувала владу, але й прагнула шляхом поневолення селянства вийти з повоєнної кризи. Серед Крошггадського виступу, поястання на Тамбощині Антонова боротьба ¡«ахна на Україні була смертельною небезпекою для комуністичного режиму, вона стапилась радянськими лідерами врівень з Колчаном, Аенікінкм, Врангелем /див.позицію 4. С.27/_

У середині грудня 1920 р, Махно рушив свої загони до Азовського узбережжя. В його лавах налічувалося 1500 багнетів, 700 шабель і-100 кулеметів. У грудня Ї920 р. на засіданні реввійськради у с.&едорівці "батько" зробив доповідь про реорганізацію своєї армії. Командиром кавалерії був призначений Марченко, піхоти - Петренко /див.позицію 2. С.І9І/. Радянське командування '¡Зважало, що притисненого до моря Махна буде дуже легко знищити. Проте "батько",який досконало володів методами ведення партизанської.війни, зміг у районі с.Андріївни вирватися на оперативний простір.

Махновці успішно діяли проти радянських військ, які налічували близько 60 тис. чоловік, і, постійно переслідуючи повстанців, ніяк не могли їх знищити. З січня 1921 р. до рук повстанців практично випадково потрапив один з уславлених червоних командирів начдив 14-ї 0.Я.Пархоменко, його було вбито, про що Ьїахно пізніше жалкував. Брат Пархокіенка воював нрбти більшовиків спочатку у війську Махна, а потім Антонова, але "батько" не вірив, що радянський начдив хоча і запевняв перед смертю про перехід на бік повстанців, навряд би зрадив кониністіп,Цей факт став відомим завдяки залученню дисертантом документів що ніколи не вводилися до наукового обігу.

Складність боротьби з Махнеш полягала в тому, що він, збагатившись за роки громадянської- війни великим військовим досвідом, вмів приймати неординарні рішення. Якщо ж оцінювати застосовану нім тактику в цілому, то практично завжди він використовував сане ті методи боротьби, які рекомендували військові авторитети для дій партизанів.

"Махно, - відзначало командування частин '¡ервоної Армії, які вели проти нього збройну боротьбу, - добре враховував моральний елемент і етгемент обстановки. Для цього він намагався завжди розкласти частини Червоної армії, які воювали з ним, твердячи, що він, мовляв, воює тільки з командирами і комуністами, і розпускаючи захоплених у полон рядовій червоноармійців. Отрута розюладу вливалася такш чином у їхню свідомість, і малосвідомі бійці, які підпали під таку агітацію, говорили, перебуваючи, наприклад, у варті: "Кого я охороняю? Командирів і комісарів, тцоб на них по напав .Махіго? Адже мані його боятися нічого!" /див.позицію 3. С.37/.

Зі допомогою численної агентури Махно мав точні відомості нз тільки про чисельність, а й про національний' склад радянських військ, їх моральний дух, настрої особового складу, взаємовідносини між командирами і 'рядовими червоноармійцями. З урахуванням усіх цих факторів він уникав зіткнень з певними частинами і з"єднания-ми Червоної армії, а інших,.навпаки, шукав сам і, зненацька нападаючи на них, незмінно досягав успіху..

- Наприкінці громадянської війни махновці були добре озброєні.

З порівняно багатого арсеналу військові техніки тіх часів вони вибрали гвинтівку і кулемет. З гвинтівки робився обріз, а кулемет встановлювали на тачанку, хоча прицільність вогню при цьому значно

зменшувалася. Махно бачив, що червоноармійці під час бою знімали з тачанок кулемети і вели більш прицільний вогонь із землі, однак цеп прийом він но взяв на озброєння, віддаючи перевагу стрілянині

з.тачанок. .

ііахновці нападали, як правило, на об"вкти, що недостатньо охоронялися і були значно віддалені під дислокації червоноарміРсь-ких частин. Перед нападом вони організовували розвідку, широко використовуючи при цьому своїх агентів і співчупахічих селян. До об'єктів нападу повстанці пересувалися потайки. Махно приховував від підлеглій план діГі аж до прибуття на місце розташування противника. Загоїш рухалися подалі від великих шляхів та значних насолених пунктів. Рухалися вночі, а відпочивали вдень, причому ставали на ніч далеко від сіл. Поли все я: таки зупинялися в селах, то забороняли дзвонити в церквах, 'запускати вітряні, млини, розводити багаття, вивішувати прапори на високих будівлях, випускати голубів тощо. Порея нападом завжди виводили з ладу зв"язок, на шляхах виставляли загороджувальні пікети, щоб атаковані не викликали підмоги.

Увірвавшись до населених пунктів, махновці намагалися створити вражання про велику чисельність своїх загонів, які з усіх боків оточулть тих, хто чинить опір. Це викликало паніку, яку вони посилювали за рахунок безладної і майже завжди безрезультатної стрілянини тачанок, що швидко пересувалися з одного місця на інше. Війська Махна, як правило, вступали в бій з невеликими загонами і у випадку невдачі не переходили до. оборони, а рятувалися втечею. Кіннота атакувала червону кавалерію завжди в лоб, не намагаючись завдавати удару з флангів чи з тилу.'Вона діяла так,' ял повинен діяти в бою вершник-одинак: спершу відбити шабельний удар противника, а

_ 6І -

вже потім знищувати ворога. Піхота, навпаки, атакувала червоноар-мійські частини з тилу чи з флангу. П обох випадках спочатку перец радянськими військами з"являлися невеликі групи махновців /10-20 вершників/, які відволікали увагу головних сил та імітували підготовку нападу. Цоб обоз не завалсав вести бій, воші відганяли його верст на 20 і залишали під прикриттям 150-200 вершників.

У разі небезпеки махновці без бою залишали обоз і зникали, розбиваючись на невеликі групи. Для полегаення відновлювання свого війська "батько" заздалегідь визначав час і місце збору. Долаючи значні відстані, махновці у'деяких селах мали так звані "кінні депо", де міняли втомлених коней. Якщо це доводилося робити в інших місцях, вони реквізували коней. .

Махно вдало застосовував рейди по ворожих тилах, завпаочи їм значних втрат. Це було його винаходом. В.Вілалі після розгрому махновщини свідчив, що' "рейди і напади у більшості випадків вирішував сам Махно, не питаючи навіть згоди у своїх штабних помічників”. Незважаючи на те, що в роки громадянської війни кінні рейди застосовували і білі /рейд Мамонтова/, і червоні /рейди Будьоного, Примакова та ін./, ефективну протиді» їм на змогла знайти йодна сторона. - . 1

Можливість аналогічної помсти ворога не турбувала повстанців, оскільки вони не мали тилів у звичному розумінні цього слова. Однак незримий тил у Мах на все я таки, бу;-, причому завдяки йому повстанські загони були, здавалося б, незнищупані. Один з керівників збройної боротьби з махновщиною Р.И.Еядеман писав: "Потрібен був значний відрізок часу, величезні ресурси, поки ми у боротьбі з Махгом не встановили, що у цього спритного, рухливого, безперервно

рейдуючого противника о свій власний тил, який його годує, на базі якого він відновлює після поразок свою живу силу і без якого нешіслиме його існування. При ретельному вивченні маршрутів пересування Махна виявилося, ідо у його діях зовсім не панує така хао- , тична свобода дій, як це було в перший період боротьби. Основні переваги партизан - це швидкість пересування, пов"язана з безперервно» зміною війсьі&ого складу /гасло "Кожне село має кінське лепо"/, знання місцевості і переваги в бою, що випливають із цього, поінформованість і безвідмовно працююча розвідка, які сприяли на співчуття населення, однак все це, разом узяте, обмежус свободу дій партизан, прие"язуе його до певних районів. Махно ніколи не переобтяжував себе надмірним обозом: поранені залїпалися на утриманні співчуваючого населення, зайва зброя і боєприпаси зберігалися у визначених місцях і районах. Все це прив"язувало Махна, його воєнні дії до певних районів. . .

іікими б безладними не здавалися нанесені на карті за якийсь час маршрути Махна, вони неминуче перехрещувались у цілому ряді пунктів; Які б зигзаги не виробляв ЬІахно» на його шляху завжди опинялися станції, куди він звертав з якоюсь вражаючою закономірністю.

Це привело нас до висновку, що з цими пунктами, очевидно, особливо пов"язані існування і діяльність банд ііахна, напрям його окремих рейдів. Агентурна розвідка згодом повністю підтвердила наші припущення. У Махна виявивсь свій тил, непогано обладнаний, відрив від якого неминуче повинен був поставити його у тяккі умови", /див.позицію І. С.209-210/ ' ' •

Махно завади застосовував хитру військову, тактику. Невідомо,

знав чи чув* "батько"' про ¿'славленого партизана, героя Вітчизняної ' війни 1812 р. Дениса Давидова, але девіз відчайдушного х\усара "чіш хитрість простіша, тим частіше пона вдасться" Махно не раз використовував у бою і добивався успіхід. Повстанці застосовували один і той же метод боротьби з радянськими кіннотниками - зіскакували з коней, кидали собі під ноги гвинтівки і піднімали руки вгору.

Коли ж червоні кавалеристи,розвиваючії наступ, проїкджали погз "полонених", ті хапалися за зброю, стріляли в червоноаршйців, а потім, захопивши їх коней, втікали.

Боротьба з селянськім повстанцями, що розгорнулася в Україні, координувалася ЦК КП/б/У. З грудня 1920 р. по грудень 1921 р. на засіданнях політбяро і оргбюро ЦК Щ/б/У було розглянуто 164 питання військового характеру, 805» з яких присвячені розгрому повстань /див.позицію 2. С.20І/. '

Для ліквідації махновщини пра&гщЧа. партія залучила найкращі сили. Цією справою впритул займалися Х.Г.Раковський, М.В.ірунзе, Г.І.Петровський, В.П.Затонський, С.В.Косіор, З.Я.Кон., Д.З.Івбідь, М.О.Скрипник, В.Я.Чубар, Р.П.Ейдеман, В.М.Примаковііри. нойанпуочому збройними силами України, а потім при Раднаркомї УСРР було створено Постійну нараду по боротьбі з бандитизмом, яка керувала ліквідацією махновщини. .

Незважаючи на це, Махно майже рік тримав у напрузі і частини ’Червоної армії, і радянські та партійні органи на місцях. Він здійснив ряд успішних рейдів, розгромив чимало частин РСЧА і навіть, ледь не взяв у полон команауючого Збройними силами України і Ьриму М.В.£рунзе у червні 1921 р. на Полтавщині. Однак об"єктлвно у

1921 р. Махно був приречений. Поєднуючи політичні і військові за-

хеши, радянська влада ліквідувала соціальну основу, яка живила махновщину, оголосила амністій, почала запроваджувати нову економічну політику, яка передбачала ряд поступок селянству. Махно це добре розумів, а тому ще взимку 1921 р. запропонував для врятування ядра, армії піти за кордон. Він був справжнім революціонером і не уявляв життя за кордоном. Ыахно прагнув боротися за свободу де завгодно.

У реввіПськрааі песь час велися напрукені суперечки. %стина раан на чолі з В.Білашем пропонувала укласти нову угоду з радянською владо» і виступити в Туреччину на допомогу керівнику національно-визвольної революції Мустафі Кемалю; друга, на чолі з Махном, висловлювала ідею рушити в Галичину, де вони сподівалися підняти місцеве населення на революційну боротьбу.

"Я правий, - говорив після розгрому своїх військ влітку на Полтавщині Махно, - якби навесні армію вивели з України на Галичину, ми б мали успіх. Галичина бунтує за свою Незалежність і біль-

шовики безсилі допомогти їй через страх інтервенції. Нам треба іти туди. 1 я переконаний, що радуряд, який не бажав з нами розмовляти тепер, маючи намір нас задушити, тоді б сам запропонував союз. На Україні ми втратили групи: наші союзники - селяни, нас, як бачігге, перестали підтримувати. І ось результат: вони залипають армію і йдуть- з повитою. Пошуки на Полтавщині протягом двох.місяців союзників вилилися в прості блукання. Ми повинні будь-що об"єцнати наші сили і прориватися за кордон, де успіх за нами очевидний". /ди?.

позицію І. С.225/ '

. , ■ І ■

У липні Махно рушив в Донську область, сподіваючись знайти там підтримку, а далі планував піти на Волгу Г, Можливо, навіть до Сибіру, де орудували невеликі селянські загони. Побувавши на Дону,

він зрозумів, що і.тут не знайде підтримки і рушив на Ролгу. Само у цей період потрапив до рук Махна і майбутній автор "Тихого Дону" М.Шолохоп. Але зустріч ця обілялася для молодого комуніста вдало. "Батько”, як це він робив, дуже часто, був у хорошому настрої і відпустив 1і!олохова. Відомий письменник назавжди запам"ятав цей епізод і згадував його як важливу подію в своєму житті.

Незважаючи на усі спроби частин РСЧА остаточно розгромити махновщину, "батько" продовжував гуляти по південних просторах.

Наприкінці літа 1921 р. вже було видно, що над Поволжям на- , висла смертельна небезпека - голод. Махно, який добре знав життя села, його закони та звичаї, неозброєним оком бачив, що голод буде сильний. Страх продрозкладки примусив місцеве селянство йти на

■ хитрощі ¡1 засівати, невеличкі наділи в розрахунку прогодувати тільки сво'л сім"ю і дещо залишити для посівів у майбутньому році. "Батько" зрозумів, що посуха 1921 р. легко знищить ці незначні посіви і, не ма-очи жоднім запасів і резервів, поволзьким землеробам нічим буде прогодувати себе до наступного врожаю. Рідкинувши всі свої цалекоосяжні плани, "батько" різко поперну* на захід.

Цей рейд був найтяжчим. Кожну версту доводилося проходити з боями. Уранці 28 серпня 1021 р. Махно з 78 своїми фанатично відданими бійцями з боєм перейшов кордон з Румунією. Коли він вперше побачив свою батьківщину з чужого боку, то з величезним полегшенням зітхнув: "¿і за кордоном..." •

£22!Ш!£2Л22!}£2&Л22йі!!£аі!!і2 _ЙД2Е_П2££Ц£-"™£і'ІЕШШІІ" • румунські пласті дозволили »«хну, його дружині та кільком їх на-тблинчим прибічникам оселитися в Бухаресті, а решти махновців потрапила по таборів для військовополонених. 2С внреснл 1321 р. ур^дп Росії т

України надіслали урядові Р/мунії спільну коту, в якій повіконля- — лося, що відомий бандит Махно зі свовю зграсо перейшов 28 серпня бессарабський кордон, ’'цей розбійник, - зазначалося далі в документі, - як ватакок злочинних баки здійснкв на території Радянської Росії і України безліч.злочиніп, спалюючи і грабуючи села. У зв"яэку з цим Російський і Український уряди звертаються до Румунського уряду з формальним проханням видати їм його разом з найближчими спільниками".^ .

, ІІпоте тоді для цього не було належних юридичних підстав, оскільки Верховний трибунал УСРР не виніс відповідного вироку. Цю’ справу було доручено наприкінці 1921 р. наркомати.; закордонних спрап РС/5РР та УСРР, зокрема Г.^.Чичеріну, М.М.Литвинову та Х.Г.Ра-ковському. У лютому 1922 р. наркомат юстиції республіки розпочав, слідчу справу про злочини Махна в Україні, причому НКЗС акцентував увагу на тому, щоб політична діяльність "б^.ька" була відображена у документах як засіб маскування його справжніх цілей - грабежів, убивств, насильства. Паралельно з цим було вирішено шляхом терористичного акту ліквідувати "бандитського батька". Це завдання кав виконати АЛ'.Медведев - У майбутньому один з керівників партизанського руху в роки Великої вітчизняної війни. Одягнувши мундир румунського офіцера, вік перейшов кордон поблизу м.1'!аринешти і прибув до м.Бендери, де нібито мала відбутися зустріч Махна з представниками румунської розвідки - сигуранци. Однак "батько" в умовлене місце не з"явився і відтак залипичся живим, оскільки Медведев перестріляв усіх розвідників, які зібралися на явочній квартирі.

Опинившись за кордоном, "батько” не збирався сходити з політично? арени. Його погляд прикувала Польща, де знайшли притулок * Документы внешней политики СССР. _ М, 1^60. _ т.ІУ. - С.364

чикало емігрантів, які продовжували боротьбу проти радянської влади. Піц час Генуезької конференції уряд іУмунії дозволив ¡&хну перебратися до Польщі. II квітня 1922 р. він, Г.Кузьменко і 17 колишніх повстанців перейшли польський кордон. "Батько" сподівався, як зазначив у листі, надісланому до міністерства закордонних справ Польщі, "знайти притулок і друяню допомогу",^ І спочатку він не помилився. Польський генштаб, розробляючи плани організації анти-радянського повстання на території України, після поразки Петлюри зробив ставну на Махна. Проте наступного дня після прибуття групи махновців до Польщі, 12 квітня 1922 р., ВУЦВК оголосив амністію всім, хто воював проти радянської України. Вона не поширювалася лише на 7 "затятих злочинців проти свободи українського трудового люду, непримиренних ворогів робітників і селян України" - Скоропадського, Петлюру, ІЬтюнника, Срангеля, Кутєпова, Савинкова та Махна. '

19 травня 1522 р. верховний трибунал при Всеукраїнському Центральному виконавчому Комітеті назвав Махна винним "у скоонні на території УСРР цілого ряду грабунків і розбійницьких нападів".

24 травня уряд радянської України направив польським властям ноту

з вимогою видати Махна для притягнення його до відповідальності як кримінального злочинця. 4 листопада було направлено другу аналогічну ноту. Однак уряд Польщі, хоча п тримач махновців у концтаборі, вирішив не видавати їх радянській владі.

У таборі за Махном було встановлено суворий нагляд. Ьпік жандармів, за ним постійно стечнли дпоо вартових. Варак замикався о

т ~

“ АгсЬІугат акі помусП. ИЕ. і;.6742. з.43

сьомій вечора, а через кокні дві години при зміні вартових проводилася перевірка. З одного боку, такий пильний нагляд важким тягарем ліг на плечі активного борця за абсолютні' свободу, а з іншого

- був на руку Махнові, оскільки, опинившись у Польщі, оцразу зазнав багато нападок і докорів на свою адресу з боку петлюрівців. Зокрема, вони звинувачували "батька" в тому, цо він - людина здібна, яка очолювала масовий селянський рух, міг би допомогти українському визвольному руху. Однак Махно, за їх словами, виявився лише типовім руйнівником, безбатченком, який за своїми переконаннями не був українцем, цо останнього часу навіть не вмів і не хотів говорити українською мовою, не цікавився "українською проблемою" і взагалі був "сам по собі отаман".

Про спроби Махна укласти таємну угоду з Радянською владо» у 192! та відношення до нього польських властей дисертант вперше висвітлив в історичній літературі, використавши архіви Пельці та секретні документи, приміром, документи Наркомату зовнішніх справ УСРР.

Махно, як зазначали його друзі, боявся також, що польські власті повернуть його на батьківщину, паслідки чого неважко було передбачити. Тому він запропонував свої послуги польському урядові у боротьбі з радянською Росією. Не одержавши відповіді,28 липня

1922 р. "батько" звернувся до міністерства закордонних справ Польщі з проханням дозволити йому емігрувати до ^хословаччини. І у цьому йому було відмовлено. Як і раніше, він перебував у таборі й не міг активно діяти. Тому Мазано постійно вів розмови про необхідність організувати повстання в Східній Галичині і побудувати там безвладну державу. Це, на його думку, повинно-було викликати нову революційну хвилю в Росії, на Україні та в інших країнах,

привести’до' повалення існуючі« там режимів і встановлення спраяи-ньої свободи трупового люду. 'Такі розмови, спроби встановити зв’'язки з анархістськими організаціями у ^аркаві, а танок у Парижі, Берліні зцусили польську плану приділити належну увагу діяльності Махна.

2G травня 1923 р. прокурор окружного суду паршпви розпочав слідство проти "батька" та його прибічників, звинувативши Махна у зв"язках з представництвом УСРР у Варшаві, підготовці заколоту в Східній Галичині.

іік свідчать нещодавно розсекречені документи, ці чутки були небезпідставними. 22 липня 1922 р. до консульського відділу, посольства УСРР у Польщі прийшла друлсина Махна Г.Кузьменко і просила дати їй дозвіл повернутися до Харкова для ведення переговорів а урядом. пона розповіла, що поляки ізолювали махновців від петлюрівців у таборі для інтернованих, де вони обговорюють питання про організацію повстання на Галичині і мріють повернутись на батьківщину. Далі Г.Кузьменко натякнула завідуючому консульським відділом на те, що "коли б уряд України дав нам невелику бодай допомогу в грошах /якихось 300000 - 400000 польських марок/ і 6-3 револьпс-рів, ми могли б вискочити'з табору і перекинутися з відома Укруряду на Україну, звідти перекинулись би на Гуцульцину, в.Галичину, Таким чином Укруряд був би критим і мав би закиди польському урядові, що не видали у свій час Махна" /дня.позиціо 17/.

Одночасно з цим вона подала заяву з пропозицією укласти нову угоду махновців з радянською владою, проте уряд УСРР категорично відмовився вести будь-які переговори з Ыахном.

На суді Мяхнощо відбувся у листопаді 1923 р., папепечу^а"

ов"язок з представіпіками дипломатичної місії УСРР у Варшаві, до того ж заявив, що боровся з усіма, тільки не з Польщею. У 1520 р. відмовився вести свсзд армію на радянсько-польський фронт і затримав просування 1-ї Кінної армії з Північного Кавказу в район бойових цій.

Після суду, який виправдав Махка, його було відправлено до мЛ'оруня. Вороже настроєні щодо радянської Росії представники польської влади були переконані, що рано чи пізно він втече в Україну, де очолить селянські заколоти.

29 грудня 1923 р. поморський воєвода писав міністрові закордонних справ Польщі: "Яе підлягає сумніву, що коли Махну вдасться підняти на Україні хоча б невелике повстання, його загін поповниться залишками' добровольчих і монархічних організацій. У Гданьську

перебуває кілька офіцерів і солдатів з колишніх банд Махна. Можна . ' . . припустити, що навесні наступного року Махно спробує втекти з То- ,

руня до Росії".* -

Оцнак цим планам не судилося здійснитися. Публічна заява 1>іах~ ка про намір продовжувати боротьбу проти більшовиків і радянської влади викликала негативну реакція уряду Польщі. ЗІ січня 1924 р„ останній заявив, що "подібний виступ Махна, явно спрямований проти уряду держави, з якою Польща підписала мирну угоду і підтримує постійний дипломатичний зв"язок", впагяе неприпустимим і шкідливим.

’ 14 кртія ІС2.4 р. Литовське телеграфне агентство повідомило,

що í'iaXHO покінчив киття самогубством. Проте наступного дня в газетах з"явилася замітка, що "батько" лише зробив.спробу покінчити

Archivmm akt nowych. IíGZ, t.6742. s.109a

життя самогубством, але був врятований лікарями. Причини такого вчинку пояснювалися досить туманно: "На цеп крок птовхнули Махна різні міркування політичного характеру".

Після цього інциденту "батько" переїхав до Данціга, де також перебував під пильним контролем поліції. Там він відновив контакти з анархістами, які розраховували згуртувати навколо нього свої розрізнені сили. Адже всі анархістські вожді займалися переважно теоретизуванням. Махно ж був єдиний, хто по-споему довів, цо цими іцеггми монча озброювати народні маси.

У квітні 1925 р. з? допомогою друзів-ан-рхістів Махно переїхав до Парила, в передмісті якого - т,енеені жив з дружиною і дочко а Олено» майже 10 років.

Доля звела в Парижі у 1926 р. кількох колишніх ворогів Мохна

- А.І.Денікіна, П. 1.1.Врангеля, С.В.Петлюру, Х.Г.Рако«ського. По-різному зустрічали їх у столиці Франції, діаметрально протилежні позиції займали вони. Дипломат Х.Г.Раковський представляв у іранції інтереси СРСР, а колишні керівники білої гвардії користувалися популярність серед широких верств російської еміграції. Кахно був ма«-же забути!1, і ледве животів. .

Матеріальну і моральну підтримку він одержував літе від анархістських організацій. Нэ дивно, що за таких умов легенцарнн.І селянський "батько" став активним пропагандистом анархізму. лін досить часто друкувався і показав себе нозлгімним анархістом, хоча насправді це було не зовсім так. -

Скирда, автор книги "Нестор Махно: козак анархії", посилаючись на спогачи болгарського анархіста К.РпдеМл, писав, г;о Ьвагц.:.

бара консультувався в "батька" з питань підготовки замаху на Петлюру. Ллє І>!ахно буцімто намагався підранити його, стверджуючи, що вбивство - метод, засуджений анархістами, доводив нопричотність Ьетлири до єврейських погромів. Голи ж отамана було вбито, 26 трар-ня Г-*26 р. йіахно висловив своз обурення. До того к він дуже злякався, розуміючи, цо за аналогією з Петгорэо його також мохуть зри-нугатити г заохочуванні корейських погромів.

То'к не дивно, що у квітні 1-27 р. Махно написав звернення "Де втретв всіх країн", де закликав єврейську громадськість здійснити перевірку "брудного матеріалу". 23 червня того к року він виступив у паризькому клубі ”'5обур" на диспуті "ті:ї буч "генерал" Махно другом евреїв, чи брав участь у вбивстві їх", де доводив, що однією з причин розстрілу Григор"ева була організація ним масових єврейських погромів.

Піц час перебування Махна в Парижі точилося багато дискусій , про революції, їх місце- в історії країн та народів. Самі французи, які пережили не одну революцію, вважали, що це велике горе для народу, після них потрібні століття, щоб налагодити нормальне життя. Революції ламають стосунки мін людьми, які встановлені природою і Богом: брат стріляз у брата, син вбиває батька і навпаки, за зброа беруться жінки, які покликані продовжувати рід людський, а не знищувати його. У цьому плані Махно вважав свою справу вірною, адже усі чотири брати піили за ним і поклали життя за ідеї, що їх проголошував селянський "батько".,Цікаво, що кожен з них загинув від рук різних ворогів, проти яких воював Пастор. Карпа розстріляли білокозаки, Омелька - австро-німецькі окупанти', Григорій загинув у бо» з денікінцями, а Савку вбили черроні.

Наблизившись до фінішу свого життя, Махко мріяв повернутися ма батьківщину. Про це свідчать, зокрема, кілька листіп, написаних ¡гам у другій половині 20-х років.

Закордонне життя і діяльність Махна перебували під пильним наглядом й.Е.дзержинського і ^.Р.Меїкинського. Проте, за свідченням ветеранів вони не бачили в. ньому потенційного ворога радянської влади.

Ллє не тільки це стримувало чекістів. Махно і очолюваний ним рух були своєрідною зброєю у боротьбі проти Грецького - затятого порога Сталіна. Пк писав у середині 30-х років колишній командуючий 2-е Українською армією А.Є.Скачко, махновщина "б"е по Троць-кому і пропонує переоцінку його... Справа зовсім і:е в особистостях, а у боротьбі сталінської й троцькістської концепцій революції" /див.позицію, 2. С.7/. .

"лхно стежив за становлення?.! Червоної армії. їігігрантська преса, згадуючи час від часу про Махна, констатувала, по відсутність у нього "конкретно-політичної підготовки" не дала змоги "батькові" зробити блискучу кар"еру у більшовиків, "^ін, - писав М.А.Алданов, „ прекрасно міг стати маршалом, як унтер-офіцер Бу-дьонний або як слкісар ^орогаилов. Однак задуми його були набагато ширшими, думаю, що в період найвищих його військових успіхів він думав і гіро ленінський престол в Москрі або принаймні у Готелі".* їантазія письменника в останніх рядках очевидна, ^гім, кипу чи в Парижі, Махно на один раз говорив своїй подрузі І.ІЗетт, що справлявся б з обов'язками наркома військових та морських сил СРСР не ^ ^ . ,

Алианов -М. Зазн.праця. С.554

- . - 74 -

гірие від Ворошилова, згадуючи й порівнюючи свої та його бойові

успіхи в роки громадянської війни.

Помер Махно 25 липня 1934 р. у Парижі. На його похорон, який

відбувся через три дні, з"їхалися анархісти Франції, Італії, Іспа-

нії, інших країн. У своїх промовах вони називали "батька" великим анархістом, гідним посісти чільне міспе в Історії револвпійної боротьби. Вгім оцінка Махна не була^однозначною. Ряд емігрантських

- с{ ^ • ■

видань назвали його "справжнім бандитом I звичайним кримінальним

злочинцем’-. Під деякими фотографіями були, приміром, такі написи: "Повстанський отаман Махно. Він не признавав над собою ніякої влади - ні більшовиків, ні Денікіна, ні УНР". Львівська газета "Громадський голос", опублікувавши II серпня 1934 р. повідомлення про смерть "батька", з жалем констатувала: "Махно виявив великі стратегічні здібності І, коли б був приєднався до загальної української визвольної політичної боротьби, то хто знав, Україна сьогодні

« ‘ , , . І -з

була б вільною I незалежною державою". . ,

Дисертант за допомогою розтаемнених документів КДБ уточное по-дельяу долю сІм"І Махна. Його дочка Олена виїхала до рейху, де з січня 1941 р. працювала у фірмі "СІменс”. Протягом 1942-1946 pp. II мати, яка розтсргла шлюб з Махном це 1927 p., кілька разів приїжджала до Німеччини на заробітки, шораз повертаючись назад у Париж.

У вересні 1945 р. дочка йідруясина Махна були заарештовані НКВС. Олеї як виявилося під час допитів, навіть не. знала, ким насправді був II батько. Вона взаяапа, що. Махно вчителював І "просто брав участь у р' вотюційних подіях". Не дивлячись на ге, що дочка й матір не визнали себе винними у антирадянській діяльності, їх, за рішенням Особливої наради МВС СРСР від. 16 серпня І9'46 p., ' ' ■

було засуджено відповідно по 5 і В років ув"язнення. (ііо смерті Сталіна звільнили за амністією^ Г.А.Кузьменко разом з дочкою яйла в Джамбулі /Казахстан/, працювала на бавовняному комбінаті цо виходу на пенсію. чона неодноразово бувала в Гуляй-Полі, своїми розповідями сприяла виникненню багатьох легенд про Махна. Дочка "батька" мешкала там не, де працювала інженером ".іікамбулхімбупу ". Розмов про Махна і махновщині' уникала практично до кінця свого «сиття /1992 р./.

Ї«Л2іі!122і1ІЇШС-ОІ.І1£Е£££2£ІЬ£Зд. п'° ‘‘ахно> будучи лзщиноя, яка мала за плечима певне революційне загартування і органічно зв"яза-ною із селянством, добре знаючи його настрої, потреби і прагнення, впроцопх усісї громадянської війни очолював масовий революційний повстанський селянський рух на пірднї України. Махновщина, як у фокусі, відобразила суперечливе ставлення селянських мас до радянської влади на різних етапах революційного процесу, пройшовши шлях від масового селянського руху проти панівних класів до антираднн-ського руху. Побоювання, з одного боку, комуністичних перетворень на селі, а з іншого - реставрації поміщицького ладу смутувало селян шукати місце між цими двома згубними для них альтернативами. Махновщина була своєрідною громадянською війною в таборі сил, які боролися проти капіталістичної системи. Нахно назвав це фронтом, по обидва боки якого були тільки трудящі та революціонери.,

Махно суттаво впливав на націонал* но-віізво^Ьні і соціальні змагання в Україні, ^ін сприяв тому, що боротьба за українську державність зазнала краху, в той же час Махно чимало зробив для утвердження більшовицької влад:;. Пропаганда і спроби реалізувати різноманітні анархічні ідеї лиие відволікали українських селян від

національт-чизчольної боротьби. Де Махночі пдачалося легко, оскільки пік знач про печну анархічну ментальність українських ' селян, слабке усвідомлення ними національно-дерл;ачних інтересіч.

Загалом хе реальність така, іго безперечний борець за свободу спого народу І.Ьхно й очолюваний ним рух прийшли до краху то лше

ч роки громадянської чійни, коли чони зазнали чійськочої та ідейно-політичної поразки. Спрача у топу, що мільйони селян, незчака-:пчи на утиски ночої члади, насадження "поенного комунізму", грубі порувення ч національному питанні, чсе ж таки залишилися пасични-ми спостерігачами поділ. Частина їх, осліплена причаблкчими біль-шсчицькими лозунгами або ж страхом терору, підтримучала чладу рад. "ІЬча махночщина" не повторилася, як про це мріяч селянський "батько" і його найближчі поплічники, ні ч роки насильстченої колективізації, ні ч час голодомору 1932-1333 рр. ч Україні, ні за інших екстремальних умо«, ч яких опинялося село ч період сталінщини. Не спалахнула масоча селянська чійна під махночськими прапорами проти німецько-фашистських окупантіч у роки великої вітчизняної чійни І94І-І945 рр. Ыахночщина гак і залишилася надбанням історії громадянської чійни.

І чсе ж*таки лагевдарний чат&ток селянстча'України має посісти чільне місце серед її услачлених імен. Сьогодні не чарто нази-чати Махна старим "кліше" - "антигероем", "політичним авантюристом", "оборотнем" тощо, а, чіддачши йому належне як історичній постаті, віднести до незламних борціп за спрачжню счободу, чолю і незалежність счого народу, активних учасникіч національних і соціальних змагань ч Україні. ' '

. -77 -

ОСНОВНІ ПРАЦІ ДИСЕРТАНТА З ДОСЛІДШУТЗЛТЮГ ПРОБЛЕМІ

¿ІонограМї та брошури

І, і'остор Махно: легенди і реальність. - К.; Перліт промети,

.. ЛТД. „ 1994. - 253 с.

2.. Мчхно г его крах. -.М.; Изаат.ельство ВЗПИ, - 1991, - 247 с,

З* Батько Махно. - К., Товариство "Знання" України. ~ 1992. - 47 с.

4, М.іЗ.Зрунзе на Україні. - К.; Політвицав України. - 1994. - 189 с.

5. Гристім?! Ракопський: Політичний портрет. ГЬлітвшяз Украї-

ни. - 1990. - 2Є6 о. /У спїттлторстні З С.В.Нальчицьким/. Автором написані П, 1ІІ, ІУ та УП розділи книги.

Статті-

6» Піп стягом анархізму .//Україна. - 1968. - і! 46. » С.20-22.

7. іізстор Махно: звивисті стежки політичного апантюриста-//Український історичний журнал, ~ І5Б9. - # 7. ~ С.112-1235 ,*» 9. - С.І22-135; » 10. - С.130-135; № 11. ~ С.91-98; 1950. - }Ь 2. - С. 108-109;

» 4. - С. 100-119; № 5. _ С.П6-І25; № б. - С.119-130; № 7. - С.І2І-133; № 8. - С.І04-ІІ2; Р У. - С.85-92; » 12, - 0.132-141.

8. "Третя сила". Життя і крах Нэсторя Махна.//Наука і суспільство.

- 1589, - 2. - С.61-69.

9. Батько Мяхно,//Культура і життя. - 1969, 10 переснл.

10. Нестор Махно: легенди і дійсність.//Маршрутами історії. - К„;

1990. - С.574-597.

И. Нестор Махно.//Друг читача. - 1990. - 4 січня.

12. Нестор Махно. Міфи і реальність.//Сільські обрії. - І9У0. -а. - С.30-34-

ІН. Нестор Махно.//Патріот Батьківщини. - 1990, - 4, II березня

14. Нестор Ипано«ич ¡■¿■’.хно .-//"опросы истории /Москва/. - 1921. -

]/> 9-Ю. - С.38-56. '

15. Нестор Ыахно: проти усіх »лад і рекимі".//Сторінки історії України: XX століття. Посібник для счителя. - її.; - ІУу2. -

С.236-255.

16. Іадхно Нестор Ічанопич,//йгіюнаціональни?т розвиток України. Терміни, визначення, персоналі!. - Іі.і - 1993. - С.73-74.

17. Шукладена угода або нечіцомі факти останніх рокі*> життя "батька" Махка.//Рада. - 1993. - 16 лотого, . ..

10. Нестор Махно.//Історія України г особах: ХІХ.ХХ ст. - К.і 1995.

- С.296-303.

-79. Волковинский В.Н. Нестор Махно в ястори нацкональио-освободн-тзльноЯ Я социальной борьбы з Украине. Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01. -История Украины, Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 1936.

Защищается совокупность опубликованных работ, в которых по существу впервые всесторонне раскрывается политическая биография Н,И.Махно, написанная на обширной источниковой базе.

На основании неизвестных и ранее засекреченных архивных документов показан путь Махно в резолюцию, кульминация его борьбы против все:с властей и режимов в годы национально-освободительного и социального двгаения, дальнейпая жизнь в эмиграции. Работа развенчивает .■лногочнелешп.:« ші'*и и легенды, которыми были окутаны яизнь и борьба пгеяосд!!7вз,я крестьян Дга Украины И.И.Махно э годы революции и гражданской войны.

Volkovinskye V.H. - llestor Mahno із in history of national“liberation and sseial struggle in Ukraine, 5?he dissertation on ths totality scientific works on academic degree of the doctor historical ясіопео fluid of studios 07.00.01 - History of Ukraine, Institute of History of Ukraine, national Academy of sciences of Ukraine, Kiev, 19S

:'?-o thsaia is defended in the forra of com pic;: published works in .’iich first of all із revealed political biography of N.I.Mahno had -rifctsn on the grounds of numeraus archives base.

The vay cf Mahno ia showh on the haze of unknovm and formerly secret archivist documents. On the baze of unknown and for:nerly secret r.rchlvint documents is shown the way of Mahno 'In revolution, t!f>- culmination of his struggle against all of powers and reginus in the year's of national-liberation and social otruggla and further life in emigration. Ths v.’ork із discrowned numerous« myths and legends,

■ HLch v/еге surrounded the life and struggle the loader of peasants the south of Ukraine - U.I.Kahno during the revolution and Civil war.

І'.гючооі слова: революція, анархізм, селянство, радянська влада, ппч~ <ітйнський рух, білогвардійці, Чзраона армія.

Підписано до друкуЮ.О^.'^Формат 60x84 1/16 Ум.друк.арк. 4,6У Обл.внд.зрк. 4, 80

Тирл?« і 00. Зам. 399 1996р.______________,___

Поліграі£.д-ця 1н-ту історії України НАМ України Кнїв-1, Грушсвського, 4