автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: О.И. Герцен и просветительство

Полный текст автореферата диссертации по теме "О.И. Герцен и просветительство"

и ^ >

• •> I

и '<ПР щ

’ ' ‘дніпропетровський державний університет

На правах рукопису

МАНТУЛО НАТАЛІЯ БОРИСІВНА

0.1. ГЕРЦЕН 1 ПРОСВІТИТЕЛЬСТВО

10.01.01 - російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ - 1994

Робота виконана на кафедрі російської та зарубіжної літератури Запорізького державного університету

Науковий керівник

Офіційні опоненти

Провідна установа -

доктор філологічних наук, професор Тихомиров В.Ы.

доктор філологічних наук, професор Орехова Л.О, кандидат філологічних наук, доцент Гаврикова 1.Ю.

Харківський державний університет

Захист відбудеться " 14 " квітня 1994р.

о______________годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради К 053.24.09. по присудженню наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському дерлсавиоцу університеті /320625 МСП, м. Дніпропетровськ, 10, пр. Гагаріна, 72, корп.І, ауд. 904/

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського держуніверситету

Автореферат розісланий " 14 " березня 1994р.

Вчений секретар \ '

спеціалізованої ради Колісниченко

Актуальність дослідження. - сучасному літературознавстві однією з найважливіших є проблема зв’язків російського реалізму XIX століття з іншими літературними напрямками, в тому числі з просвітительським реалівмом. В роботах Г.Ы.Поспелова , М.П. Ждановського, П.М.Беркова, С.6. Шаталова та інших містяться вказівки на необхідність вивчення просвітительських тенденцій у російській літературі періоду піднесення антикріпосницького РУХУ* У творчості письменників 1840-1860-х рр. Відродження просвітительства було в той час явищем історично закономірним , обумовленим схожістю суспільно-політичних ситуацій у Європі напередодні французької революції 1709 р. і в Росії перед скасуванням кріпосництва.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню проблеми просвітительських традицій і тенденцій у творчості одного з пись-менників-реаліетів XIX століття 0.1.Герцена.

Актуальність дослідження полягає в тому, що це - перша спроба цілісного і всебічного вивчення зв"язків творчості письменника з просвітительством, з його ідеологією та естетикою. Дисертаційна робота допоможе також розв'язанню таких проблем герцвновнавства, як проблема своєрідності творчого методу Герцена, внесе ясність в питання щодо жанру повістей письменника.

Наукова новизна роботи постає в прагненні її автора розглянути найбільш відомі твори Герцена в світлі впливу на них ідей та естетичних принципів просвітительства. При цьому ставиться мета не стільки зібрати та систематизувати численні факти, що свідчать про цей вплив, скільки простежити. » «о-вих суспільно-історичних умовах, на грунті реалізму, засвоювались, переломлюючись, у творчості Герцена просвітительські традиції, що в свою чергу, обумовили своєрідність художнього стилю письменника.

Мета дослідження полягає в тому, щоб виявити просвітительські тенденції у світогляді і творчості Герцена, а також причини, що їх викликали. Досягнути цієї мети допомогае ідейно-художній аналіз найбільш відомих творів письменника: "Нотатки однієї молодої людини","Доктор Крупов", "Ушкоджений", "Хто винен?", "Минуле й думи". Основний акцент в аналізі названих творів зроблений на дослідженні їхньої проблематики і художньої структури, їх залежності від просвітительської філософії та естетики.

Поставлена мета вимагає вирішення таких завдань:

- простежити на рівні проблематики та ідейно-художньої своєрідності творів їх зв’язок з просвітительською ідеологією та естетикою;

- з’ясувати, як відбувалося у реалізмі 0.1.Герцена засво єння традицій просвітительського реалізму, що відбилось у про блематиці і системі художніх образів творів письменника;

- показати, як вплинуло на формування філософських погля дів і художнього методу Герцена його знайомство з творчістю французьких просвітителів ХУІІІ століття Вольтера і Руссо ;

- довести наявність типологічної спільності між повістями Герцена і просвітительською філософською повістю ХУІІІ століття.

Практичне значення дисертації обумовлено тим, що результати проведеного в ній дослідження дозволяють збагатити вже набуті уявлення про процес формування російського реалізму XIX століття і про його зв’язки з іншими літературними напрям ками. Матеріали дисертації можуть бути використані при читанні загальних курсів "Історія російської літератури другої половини XIX століття" та "Історія зарубіжної літератури ХУІІ-ХУІІІ століть”, спецкурсу "Просвітительські тенденції в російській літературі другої половини XIX століття", на спец-семінарах і факультативних заняттях,' присвячених творчості Герцена.

Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження складають роботи В.Г. Бєлінського, О.М. Веселовського,

В.М. Жирмунського, М.П. Алексеева, О.С. Бушміна, Г.М. Поспелова, М.М.Бахтіна, присвячені проблемам порівняльного літературознавства, вивченню зв’язків російського реалізму з просвітительською ідеологією та естетикою.

Апробація дисертаційної роботи здійснювалась на кафедрі російської і зарубіжної літератури Запорізького державного університету / 1992, 1993/. Матеріали дисертації було викладено в доповідях на наукових конференціях у Запоріжжі /19911993/ та в публікаціях.

З теми дисертації опубліковано шість робіт.

Структура т об’ям писертапіг. Робота складається зі вступу, трьох глав, висновків і списку використаної літератури. Об’єм дисертації становить 130 друкованих сторінок.

з

Основний зміст роботи У вступі обгрунтовується вибір теми дисертаційного дослід-■іня, її актуальність і наукова новизна, окреслюється коло здань, які ставить перед собою автор.

Перший розділ дисертації - "Концепція особистості та її ілення у творчості 0.1.Герцена" - присвячена дослідженню сис-т поглядів письменника На особистість у світлі впливу на них ісвітительської філософії та естетики. У ньому розгліщаються сі проблеми структури особистості у творчості Герцена: спів-шошення чуттєвого й раціонального, природного й соціального, рання виховання, концепція так званого "розумного егоїзму". >бистого й суспільного.

У вирішенні цих проблем Герцен значною мірою спирався на >світительську ідеологію, що виявилося в його апеляції до 5рох людської натури, у відстоюванні всіх природних прав осо-їтості, у визнанні вирішальної ролі середовища й виховання у іцесі її становлення. Проте Герцен не тільки сприйняв у своїй фчості просвітительської ідеї, але й розвивав їх відповідно сучасних йому суспільно-історичних умов, тому багато питань,

: вперше ставили просвітителі, здобули у нього нове вирішення Перший розділ, як і вся дисертаційна робота, пронизаний дум і про послідовний історизм Герцена, про діалектичність його :домості, про подолання ним метафізичності просвітительського :лення, що, у свою чергу, обумовило основні риси концепції (бистості у творчості письменника. Ми далекі від думки позбав •и всю просвітительську літературу елементів історизму та ді-жтичності, особливо твори Гете, Гердера і Дідро, але усвідом іий, зрілий історизм письменників-реалістів значно відрізня-»ся від елементів історизму У творчості просвітителів.

Герцен продовжував традиції Руссо й інших просвітителів ХУШ іііття, коли стверджував, що людина від природи добра. Віра іьменника у природну доброчесність людської особистості не •ла не вплинути на вибір прийомів типізації у його творах, в їх навіть негативні персонажі мають риси, що свідчать про їх !ру натуру. Герцен ніколи не втрачав нагоди вказати: негідні їй теж колись мали чудові можливості, котрі були спотворені юдовищем і неправильним вихованням.

До проблеми залежності людської особистості від обставин іцен звертався неодноразово. Аналізуючи твори письменника, приходимо до висновку про те, що погляди їх автора на проб-

лему середовища і людини зазнали складної еволюції.

У ранній творчості Герцена суперечність "середовище-лю; на" завжди вирішується на користь середовища. Герої ранніх творів письменника намагаються боротися з обставинами, прагі протистояти їм, але зазнають поразки. В той час Герцен ще ні вкладав в поняття середовища глибинний історичний зміст і, і ніколи, був близьким до просвітителів ХУШ століття, котрі н< враховували усівї "суперечливості і складності відносин люді з навколишнім... складним і суперечливим середовищем"^ і ПО' кладали всю вину на обставини.

Перехід Герцена на позиції матеріалізму і послідовного усвідомленого історизму привів до зміни у системі поглядів 1 менника, що стосуються, зокрема, проблеми особистості і її < чення. Так, він приходить до висновку про необхідність актиі го втручання людини в матеріальне і суспільне середовище, у історичних подій. Відомо, що характерне для російського реа му XIX століття активне-дійове становлення до життя було поі зане з історизмом мислення письменників-реалістів, які не т усвідомлювали закономірність змін, що відбуваються у суспілі стві, але й бачили у діяльності людей силу, котра приводить цих змін. Еволюція поглядів Герцена також свідчила про переї жання реалістичних тенденцій у його творчості.

Починаючи з "Нотаток однієї молодої людини", де автор, зберігаючи вірність просвітительській традиції, пояснював н< ліки людей впливом обставин, у творах письменника чітко зазі чала думка про відповідальність особистості, а надто особис стг думаючої й високоорганізованої, за свої справи і вчинки той же час Герцен не збирався відмовлятися від просвітитель' ської ідеї про ворожіст'ь середовища людській натурі, оскільї використовував її як головний аргумент у боротьбі з самодержавно-кріпосницькою системою, з сучасною письменникові росіі ською дійсністю, котру він сам охарактеризував, як "наше рі} болото".

Таким чином, у творах Герцена втілилися не тільки просі тительський оптимізм, оснований на вірі у природну доброту . дини, але і властива письменнику-реалісту переконаність у зі

■'"Степанов Н. Просветительский реализм /Фонвизин, Хемницер, Новиков, Радищев, Крылов, Грибоедов/ // Развитие реализм; в русской литературе: 3 3-х т. -М.: Наука, 1972. -Т.І. -С.'.

зеті особистості протистояти навколишній їй дійсності й змінювать

За думкою мислителя, визначальний вплив на людину середови-мае у процесі виховання. У ставленні до проблеми залежності )бистості від виховання Герцен був близький до тих просвіти-і і в ХУШ століття, котрі, як Гельвецій, не ставили під сумнів зішальне значення виховання у процесі формування людськсї :н-ндуальності. Одначе, у порівнянні з ними, Герцен мав суттєву >евагу: він вкладав у поняття виховання історичний зміст г іерджував, що зміни, які відбуваються у суспільстві в процесі 'оричного розвитку, вносять свої корективи у педагогічні сис-си і теорії, що "для кожної епохи, так, як для кожної країни... >инно бути своє виховання".

Переосмислюючи концепцію людської природи, Герцен приділяв ічну увагу проблемам етики. Віддаючи належне етичному вченню >світителів, що базувалося на безперечній істин*: "людина -■ота природна", він, проте, не був настільки прямолінійним у івитку цієї очевидності. Якщо просвітителі, покладаючись на ісильність розуму, робили сміливий висновок про переважання іродного начала в морально-етичному житті особистості, то >цен, погоджуючись з ними, одночасно уточнював: людина може і іинна жити у злагоді зі своїми природними устремліннями тіль-у тому випадку, якщо розумне почуття не перетворюється у підкоряючу собі пристрасть. Залишатися у рамках розумного ю, як вважав письменник, не кожному, але доступно тільки окообдарованій, духовно багатій особистості. Так, наприклад, окий інтелектуальний і духовний рівень розвитку особистостей ътова і Круциферської /"Хто винен?"/ дозволив їм зрозуміти онність їх природного почуття, піднятися над лицемірною молю їхнього середовища.

Егоїстичне почуття Герцен вважав одним з найбільш власти-для людини. Якщо у ранній період своєї творчості письмен-досить негативно оцінював прояви егоїзму, протиставляючи християнській благочинності, то вже у зрілі роки він пере-нув свої надто максималістські переконання і звернувся до йної спадщини просвітителів. Спираючись на розроблену ен-лопедистами концепцію "розумного егоїзму", Герцен починає різняти "високий" і "низький" егоїзм і приходить до виснов-що "егоїзм розвинутої, мислячої людини благородний: він-то її любов до науки, до суспільства, до ближнього..."

Особливо треба відзначити віру російського мислителя у можливість свідомого підкорення особистості суспільним цілям. Гравда, на відміну від своїх великих попередників, просвітите лів ХУИ1 століття, Герцен не позбавляв особистість права не пі коритися суспільству, відійти від загальноприйнятих законів п ведінки, Як справедливо відзначив М. Бердяев, Герцен "пропові дує антропоцентризм, для нього вища над усе і дорожча над усе людина".^ Так, наприклад, на ідеї Герцена про "високий" та "низький" егоїзм спирався при створенні власної концепції М.Г Чернишевський, але на відміну від автора "Що робити?", автор "Хто винен?" виступав переконаним прихильником автономії людської особистості у її відношенні до загального, хоча, звичай но, ні скільки не заперечував першочерговність суспільного. Герцен гармонійно, точніше, послідовно-діалектично установлював основні принципи співвідношення особистого і суспільного, усвідомлюючи рівноцінність, рівноправність і нерозривну едніс цих двох "стихій життя людського". На його думку, безумовне право людини самостійно мислити і діяти не е перешкодою для активно-творчого ставлення до суспільних проблем, оскільки швидке і правильне їх вирішення - в інтересах як особистості, так і соціуму.

Таким чином, для Герцена, як і для інших письменників то го часу, характерне складне поєднання зрілого історизму, діалектики і антропологізму. Долаючи у своїй творчості недоліки просвітительського світогляду, основними з яких були еклектичний історизм і схильність до метафізичних висновків, письменник прийшов ДО діалектичного, послідовно-історичного ПОГЛЯду на дійсність. При цьому він зберіг глибокий антропологізм, що відобразився у його зверненні до первісно доброї людської натури, а також у прагненні підходити до явищ з позицій їх природності.

Другий розділ дисертації - "0.1. Герцен та французькі просвітителі ХУШ століття /Вольтер, Руссо/" - присвячений вивченню впливу на Герцена ідейної та літературної спадщини видатних представників французького Просвітительства Вольтера ; Руссо.

Вплив цей був як прямим, безпосереднім, завдяки знайомсті

^Бердяев Н. Русская идея /Основные проблемы русской мысли XIX века и начала XX века/. - Париж, 1946. -С.63.

самого Герцена з творами вищевказаних просвітителів, так і опе-середкованим, через творчість представників російського Просвітительства.

Як вже вказувалося у першому розділі дисертації, саме у Західній Європі, точніше, у Франції, просвітительський рух набув класичних форы, саме там була створена філософія і естетика Просвітительства. Ось чому мова йде про необхідність звернення до першоджерела - спадщини енциклопедистів.

Герцен небезпідставно вважав, що російські просвітителі ХУШ століття не були вільні від впливу на них французької просвітительської філософії та літератури. На думку письменника, його великий попередник, перший російський революціонер О.М. Радищев також був "прихильник... філософії енциклопедистів".

Звідси цілком закономірна теза про те, що Вольтер і Руссо були духовними наставниками не тільки для російських просвітителів ХУШ століття, але й для Герцена, а їх твори вплинули як на світогляд, так і на художню манеру письменника.

Необхідно звернути увагу на той факт, що ставлення Герцена до Вольтера і Руссо не було незмінним і залежало від конкретних соціально-політичних умов, у яких йому доводилося жити і діяти.

У ранній юності Герцен вважав себе справжнім вольтер’янцем. Він захоплювався своїм кумиром, силою його викривального, нищівного сміху. Гарячі симпатії юнака у цей час викликав г Руссо.

Трактати Руссо, у яких засуджувалась соціальна несправедливість і обгрунтовувалась необхідність боротьби з нею, вмістили в собі вагомі аргументи, які утверджували юного Герцена в рано прийнятому ним рішенні присвятити життя боротьбі з самодержавством і кріпосництвом.

У І830-І840-І рр. ми спостерігаємо деяке охолодження Герцена до Вольтера, що виявилося у різкій критиці "їдкої, пекельної, зміїної насмішки", "поверховості думки", "холоду душі" "фернейського старця". Якщо сенсом творчості останнього було заперечення, яке наповнювало його творіння безпощадним сміхом : вбивчою іронією, то Руссо, на думку Герцена, уособлював собою любов і співчуття .

У творах цих просвітителів письменник бачив граничне вираження двох начал, які він намагався об’єднати у своїй творчості: заперечення і любові, іронії і співпереживання.

Вражений подіями кінця 1840-х років, а саме - жорстоким придушенням французької революції 1348 р.,'зневірений у прогресивному характері західноєвропейської цівілізацгї, Герцен по-новому оцінював значення творчості Вольтера і Руссо. У цей час він не міг не співчувати великому Жан-Жаку, котрий ще у ХУШ стс літті виступив з критикою цивілізації як явища неприродного. Герцен добре розумів, що Руссо критикував не стільки саму цивілізацію, скільки її спотворення. Проте, об’єднуючись з великим французьким мислителем у критиці феодально-буржуазного суспільства, він, безумовно, засуджував останнього за нехтування законами історичного розвитку, ідеалізацію первісної дикості. Ка думку Герцена, у боротьбі з міщанством, яке панувало у сучаснії письменникові Західній Європі, значно більшу користь могли принести не "писання люблячого Руссо", а безпощадний сміх "егоїсті Вольтера.

З Вольтером Герцена стали порівнювати ще при шгті письменника, після виходу у світ його повісті "Доктор Крупов". У своему творі він, як і автор "Кандіда", виступив проти земного зла, що черпав свої сили у загальному людському безглузді, у нездатності людей будувати своє життя на розумних началах, тоб' то на основі природної рівності і справедливості. Як і Вольтер Герцен переходить від опису окремих випадків божевілля до вражаючих своєю масштабністю картин загального безумства. Обидва автори вказують при цьому на одні й ті ж симптоми людського божевілля: релігійний фанатизм, жорстокі, безглузді війни, елементарне небажання людей керуватися у своїх вчинках доводами розуму.

У запереченні цього божевільного світу Герцену, як і Воль теру, допомагав сміх. Сучасникам, серед яких були В.Г. Бєлінський, Т.М. ГрановськиЙ та інші, жарти "Доктора Крупова" нагадували дотепи Вольтера. До того ж Герцен сам порівнював свою іронію з вольтерівською: і та й інша, на Його .думку, були "відповіддю гордості" на ображення, заподіяне суспільством.

Дійсно, сміючись над людською глупотою та картаючи вади сучасного йому суспільства, Герцен нагадував Вольтера, дійовою силою сміху якого він завжди захоплювався. Все ж таки не слід забувати про те, що Герцен був російським письменником, і Його іронія започатковується не лише зі сміху великого Вольтера, але й у національній сміховій культурі. Сам митець усвідомлював, що корені його іронії глибоко сягають російського грунту.

..Рідна наша іронія, - писав він, - іронія розрадниця, месниця" озвиваючи цю думку в одній зі своїх праць , Герцен доходить ви-новку , що для російських людей, для російських письменників тому числі, сміх залишався єдиною можливістю протесту проти амодержавно-кріпосницької дійсності, проти "дивного суспільс-ва" та "безглуздого середовища".

Вольтерівське начало присутнє у творах Герцена і має игляд "веселої і забавної іронії", котру побачив у Докторі Крупові" В.Г. Бєлінський. Однак, за висловлювання-и критика, поряд з "веселою і забавною", у Герцена ми зустрі-аєм іронію " сумну й болісну", яка на нашу,думку ближче

о " сміху крізь сльози" М. В. Гоголя, ніж до дошкульної іро-ії автора "Кандіда".

Віддаючи належне "великому насмішнику" Вольтеру, пись-енник засуджував його за "холод душі", за немилосердне тавлення до об 'єкта іронії або сатири. При цьому Герцен по-илався на добру природну основу людської особистості, що , е дивлячись на нищівний вплив середовища, ніколи не втрачаться повністю. Письменник добре знав, як важко може бути юдині за умов потворного феодально-кріпосницького середови-а зберегти свої природжені чесноти. Тому сміх його "розведе-о" сльозою, пом'якшено співчуттям до понівеченего обставина-и доброго людського єства. "Сумна і болісна" іронія Герцена икликала, переважно, не стільки сміх, скільки сльзи, при-ушуючи замислитися про причини, точніше, про соціальне під-рунтя наведених письменником комічних характерів і ситуацій.

Таким чином, новаторство Герцена полягало в тому, що ін зумів з'єднати непримиренний, викриваючий сміх Вольтера глибоким почуттям гуманності, з традиціями російської смі-ової культури, створивши при цьому особливий рід іронії, ку тепер називають герценівською.

На цьому проблема традицій Вольтера в творчості Герцена е вичерпується. Вона буде розглядатися нами у третьому роз-ілі дисертаційної роботи на рівні жанру творів письменника.

Крім Вольтера, ніхто з французьких просвітителів ХУШ ст. е мав такого впливу на Герцена,як Руссс.

Російська громадська думка к. ХУШ-ХІХ ст. найтісніше ов’язака з ім'ям цього видатного мислителя, що обумовлено, ерл за все, антифеодальною, демократичною спрямованістю його чення. У країні, де більша частина населення знаходилась у

рабській залежності від малочисельного класу феодалів, була надзвичайно популярна ідея Руссо про природну рівність людей. До того ж, у трактатах мислителя не лише засуджувались будь-які форми тиранії та деспотизму, але й обгрунтовувалось право народів боротися з пригніченням, нехай навіть за допомогою зброї.

Герцен не був єдиним, хто відчував на собі вплив руссо-їстських ідей. Але, говорячи про залежність світогляду Герцена від ідейного спадку Руссо, ми повинні розмежовувати у першого власне руссоїзм і руссоїзм стихійний.

Під стихійним руссоїзмом слід розуміти антикріпосницькі, демократичні тенденції в російській суспільній свідомості, щ< виникли заздалегіть до того, як ім'я Руссо стало відомим у Росії. В першу чергу, це - визнання цінності людської особистості незалежно від її місця у суспільстві та заклик до свободи як природного стану людини. Секрет популярності творів Руссо у Росії був обумовлений тим, що закладені в них ідеї стали співзвучними настроям кращих представників російського суспільства, ворожо настроєних у відношенні до кріпосництва.

У нашому випадку ми надаємо перевагу власне руссоїзму, оскільки не можемо ігнорувати факти, що свідчать про раннє залучення Герцена до творів великого мислителя, а також про той вплив, що мали на нього ці твори. Наведемо лише один приклад: згадуючи про враження, що справила на нього "Сповідь", Герцен назвав Руссо "агнцем, що несе скорботи всього людства ХУШ ст." Більш схвального визначення для людинолюбця Жан-Жака ми не знайдемо в усій російській літературі та критиці.

Руссоїстські мотиви досить часто звучали у творчості раннього Герцена. Жаль за втраченою гармонією людини з природою, прагнення до злиття з нею в єдине ціле становлять пафос ранніх творів письменника. Зсе ж таки ці тенденції виникли не лише завдяки впливу ідей Руссо на молодого Герцена: дони також були результатом кризи романтичних ілюзій письменника внаслідок його зіткнення з самодержавно-кріпосницькою дійсністю.

Ми вже говорили про те, що в подальші роки, перебуваючи на позиціях матеріалізму й історизму, Герцпн досить критично ставився до Руссо та його теорії "природності". Однак, у період духовної кризи, що настала після 1848 р., він знову

фнувся до спадку великого мислителя, побачивши в ньому свого їльника в боротьбі з реакційною, буржуазною цивілізацією. У

1 самий час до руссоїстського лозунга "До природи"? письменник >довжував ставитись критично. Він, як і раніше, вбачав у заїку Руссо повернутися до природи, прагнення до дикунства, до звісних часів, що, на думку Герцена,свідчило про нехтування еонами суспільно-історичного розвитку. Як вважав Герцен, Руссо враховував, що історію назад не повернути, що кожна епоха вно-гь свої зміни не лише в матеріальні умови життя людей, але й у ло свідомість. Герцен розумів, що всі погляди Руссо, його тео-* "природності" були пов’язані з великим гуманним почуттям мита еля, його любов’ю до людей, до пригнічених народних мас, а *ож неможливістю протиставити що-небудь, окрім первісної рів-зті, неприродній, основаній на неправді та несправедливості ци-пізації. Великий мислитель піддавав критиці не стільки цивілі-дію, скільки її спотворення, мріяв про нове суспільство вільних цей, про нове "золоте” століття, нову цивілізацію. "Людина не ційшла від свого природного стану, а лише йде до нього”, - стве-кував Герцен, продовжуючи вбачати в Руссо свого опонента, не пі-зрюючи, що і той після свого першого трактату вже не ратував за ідродження' первісного дикунства". Навпаки, лише в цивілізованому спільстві спроможна була б стати реальністю ідея великого жене-я про державу, засновану на розумній угоді між людьми.

Полеміці з Руссо Герцен приспятив СПОЮ ПОВІСТЬ "Ушкоджений", ловний герой цього твору, Євген Миколайович, сповідує руссоїс-ькі погляди. Він вважає, що науки та освіта гублять людину, не ють їй жити у згоді з її натурою. За думкою "ушкодженого" / а ме таким вважають Євгена Миколайовича оточуючі його люди/, ци-лізація розвиває у людині неприродні смаки і потреби, ме даючи, нак, їй можливості задовільнити природні. Євген Миколайович пе-конаний, що розв’язати цю давню протилежність людство зможе , ще повернувшись до природних основ буття, до природи. "До приди... до природи на спокій",- вирішує він. При цьому герой бе-себе в спільники "страдальця" Руссо, який ще у ЗСЛП столітті олосив цивілізацію величезною оманою.

Невіра Герцена у можливість втілення в сучасних йому умовах ссоїської ідеї "природності" знайшло своє вираження ■ іронії зповідача по відношенню до висловлювань "ушкодженого".

3^ концепцією природності у Герцена, як і у Руссо, тісно по-язана проблем* виховання.

Як відомо, Руссо був засновником теорії "природного" виховання. Створюючи власну педагогічну систему, мислитель мав за мету зберегти добре єство людини шляхом позбавлення її від негативного впливу середовища. Ось чому Еміль /головний герой трактата Руссо "Про виховання, або Еміль"/ виховується у природних умовах, за межами цивілізації. Завдяки трудовому вихованню він не має зневаги до праці, йому також невідомі забобони класового суспільства.

Педагогічна система Руссо мала багато прихильників серед російського прогресивного дворянства. Герцен також був добре знайомий з нею. Своє особисте ставлення до виховання в дусі Руссо письменник виразив у романі "Хто винен?". Як показує Герцен, причиною життєвої трагедії Володимира Бельтова, головного героя роману, було неправильне виховання. Бельтова виховував женевець Жозеф, який був послідовником свого великого співвітчизника. Придержуючись руссоїстських поглядів на виховання, Жозеф зробив з Бельтова "людину взагалі, як Руссо з Еміля". Такил чином письменник доводить, .що "емілівське" виховання приводить до повної роз’єднаності людської особистості з оточуючою її дійсністю.

Для російських письменників XIX століття, в тому числі і для Герцена, Руссо був визнаним майстром психологічного аналізу, а його "Сповідь" вважалась ними класичним зразком автобіографічного жанру. До Руссо ніхто не досягав таких успіхів у мистецтві самовираження, що було обумовлено особливостями світогляду письменника. Сама ідея оголення душі була пов’язана з просвітительською вірою у природну доброту людського серця, у значимість окремої особистості.

"Минуле й думи" були написані Герценим під впливом "гСпові-ді" Руссо, з якою письменник ознайомився ще у ранній юноеті . Обидва твори мають чимало спільного. Перш за все, їх відрізняє гранична щирість їх авторів. Ми вже говорили про те, що Герцен, як і Руссо, сповідував віру у природну доброчесність людини. Але, якщо автор "Сповіді" зізнавався навіть у тому, що люди звичайно приховують, Герцен зовсім не прагнув до подібної "відвертості". Письменник відчував свою відповідальність перед сучасниками за стан суспільно-політичного руху в Росії і вважав, що його особисте життя, повинно бути прикладом для інших.

Приділяючи основну увагу "життю серця", Руссо не задавався метою змалювати сучасну йому епоху. Не зважаючи на це, гро-

ІЗ

ладське життя все ж знайшло своє відображення у творі письмен-іика. У "Сповіді" Руссо соціальне виявляється через загально тодське, тому що перед нами історія не просто людини, а людини з "низів", повно» мірою відчувшої складність свого становища у зуспільстві.

•На відміну від Руссо, Герцен свідомо прагнув до відображення історії, закони якої хотів побачити і у власному житті. Іоряд з картинами особистого життя письменник малює масштабні історичні полотна.

Розвинений послідовний історизм "Минулого й дум" став над-Занням автобіографічного жанру, дозволив говорити про новий рівень розвитку світової мемуаристики. Вперше історичні події перестали виконувати функцію фону, на якому розгорталася автобіографічна розповідь. Тепер головним стало, за висловлюваннями Герцена, "відображення історії у людині”.

Таким чином, великий вплив на світогляд і творчість Герцена мали видатні французькі просвітителі ХУШ століття Вольтер і Руссо. Цей вплив відчувається як у конкретних творах письменника /особливо у "Докторі Крупові" та "Ушкодженому"/, так і у всій системі його морально-філософських поглядів.

Третій розділ дисертації - "Традиції філософської повісті ХУШ століття у творчості 0.1.Герцена" - присвячений проблемі канрової специфіки творів письменника, їх зв’язкам з філософською повістю просвітителів.

У літературознавстві давно панує думка про повісті Герцена як твори соціально-філософські, що звичайно, не заперечує існування інших точок зору на проблему. Так, наприклад, деякі літературознавці /І.С.Нович та інші/ називають повісті письменника складними жанровими утвореннями або творами особливого гер-ценівського жанру.

На традиції раціоналістичної прози просвітителів у творчості Герцена першим звернув увагу В.Г.Бєлінський. У статті "Погляд на російську літературу 1847 року" він писав, що для Герцена "визначена і чітко усвідомлена мета перш за все, а поезія -лише засіб для досягнення мети".^ "Ти не поет, - звертався критик до автора "Доктора Крупова", - адже ж і Вольтер не був пое-

^Нович И. Молодой Герцен:Страницы жизни и творчества.-М.:Со-ветский писатель, I9b6.-C.30b.

^Белинский В.Г. Поли.собр.сочинений.-М.,1956.-Т.10.-С.3^6.

том... у "Кандіді".

Праці 3.Г.Бєлінського мають велике методологічне значенн: для порівняльного дослідження творів Герцена.

С.Артамонов подає таке визначення жанру філософської пов сті: "яскраве втілення просвітительської думки, якій підпоряд ковані всі художні засоби, це філософський роздум просвітител про світ".^

Філософська повість як літературний жанр сформувалася у творчості просвітителів ХУШ століття і найбільшою мірою відпо відала ідеям і завданням епохи. її класичними зразками визнані твори Вольтера, Монтеск’є, Дідро та інших. Прагнучи найкра щим чином проілюструвати та довести ідеї просвітительства, ці письменники створили особливий різновид повісті, характерною рисою котрого була підпорядкованість філософській концепції всіх компонентів художньої структури, що обумовило раціоналістичну злагодженість і чітку логічну організованість сюжету, наявність героїв-резонерів, пов’язаний з просвітительською ві рою у необмежені можливості слова дидактизм.

Про безсумнівні традиції філософської повісті у творчості Герцена свідчать визначальна роль ідеї у творах письменника, логічна вишуканість їх сюжету.

Однак, на особливу увагу заслуговує те, що філософська повість ХУШ століття і наповнена глибоким філософським зміст* проза письменників-реалістів - явища, що стосується різних етапів літературного розвитку. ^ -

Ранній період творчості письменника вже був відзначений напруженим пошуком свого жанру. Увагу Герцена на той час при вертала повість як жанр, що був поширений у літературі. "Чи можна,- ставив перед собою питання Герцен, - у формі повісті змішати науку, карикатуру, філософію, релігію, життя реальне містицизм?"

Перші літературні твори письменника /"Ліциній", "Вільям Пен", "Єлена"/ особливо тісно пов’язані з просвітительською традицією. Відомо, що під час створення образів просвітителі захоплювалися їх ідейною та соціальною значущістю на шкоду психологізму та художній правдивості. Це робило образ абстра ктним і схематичним, перетворювало його на носія певної ідеї

*]Герцен А.И. Собр. соч. в 30-ти томах. - Т.ХІ.~- С.523. ^Артамонов С. Вольтер. М.,1954.-С.133. '

соціальної свідомості.

До деякої міри вищесказане відноситься і до Герцена. На-іагаючись за допомогою своїх героїв розвинути будь-яку ідею , исьменник не приділяв уваги побуту цих персонажів, їх зовніш-:ьому виглядові та внутрішньому світу.

Традиції філософської повісті збереглися і в зрілій твор-гості письменника, про що свідчать його повісті "Доктор Крупов" "Ушкоджений".

Як і у творах просвітителів, розвиток сюжету і композиція ювістей Герцена підпорядковані ідеї автора. Так, наприклад, у 'Докторі Крупові" письменник використовує форму наукового трак-'ату. Як і належить медичній практиці, в повісті присутні такі юмпозиційні елементи, як: вступне слово, в якому пояснюються іричини, що обумовили вибЗр теми дослідження, витяги з журналу ,‘постережень, теоретичні висновки, а також "пояснювальний до-іоток від автора", де названі засоби лікування хвороби.

У повісті "Ушкоджений" асе також сконцентровано навколо :деї, в даному випадку, ідеї "природності".

У першій частині твору автор малює чудовий середземномор-:ький пейзаж. Захоплюючись цим пейзажем, оповідач висловлює іумку про те, що людина втратияа зв’язки з природою, забула про 'безкорисливе" та "справжнє".

Зміст другої частини твору становлять суперечки "ушкодже-юго" з іншими персонажами, які сміливо можна назвати філософ-іькими діалогами. Такі діалоги мали велике значення для філо-їофської повісті, у них, у боротьбі з іншими концепціями пере-іагала і стверджувалася ідея самого автора.

Носієм авторської свідомості у повісті "Ушкоджений" є опо-іідач, який ставиться до висловлювань Євгена Миколайовича так ;амо, як Герцен ставився до руссоїстської теорії "природності".

! однооо боку, він погоджується з "ушкодженим" у тому, що жит-•я людства далеке від природного, з іншого боку, очевидний 'топізм ідей Євгена Миколайовича викликає у нього іронію. .

Третя, остання частина повісті присвячена викладенню при-гин "ушкодження" головного героя. Говорячи вустами слуги Євге-іа Миколайовича Спиридона про трагічну історію кохання його го-:подаря та покоївки Уляни, автор допомагає читачеві дійти вис-ювку про неприродність, неблагополуччя суспільства, несправедливі соціальні основи якого знищують прекрасне і природне люд-:ьке почуття.

На відміну від просвітителів ХУШ ст., у Герцена ии з чаємо особливий вид психологізму. Вчинки його персонажів вупться не лише їх становищем в соціальному середовищі, а також їх почуттями та переливаннями.

Варто зауважити, що психологізм Герцена помітно відр еться від психологізму Тургенева, Толстого та інших росій письменників другої половини XIX століття. Це пов’язано з у чому вбачав своє творче завдання письменник, оскільки г нкм для нього було довести думку, а не живописати дійсніс

У висновках підводиться підсумок проведеної роботи:

1. Своєрідність реалізму Герцена зумовлена впливом і гії та естетики просвітительства. Просвітительські тенден традиції втілилися в суспільно-політичних поглядах письме в художньому вирішенні ним проблеми структури особистості принципах типізації, в жанровій специфіці його творів, у тактно-типологічних зв’язках з російськими та західноввро ськими просвітителями.

2. У вирішенні проблеми особистості Герцен, як і про телі ХУ11І ст., звертався до природи людини, в якій вбачав початки, протилежні вадам соціального середовища. Одночас прагнув до білья глибокого усвідомлення діалектики взавыо природного і соціального, особистого й суспільного. Погля сьменника на людину і супільство відзначалися історизмом, мав у Герцена усвідомлений характер.

3. На світогляд і художній стиль письменника мала бе ний вплив творчість видатних французьких просвітителів ХУ Вольтера і Руссо.

4. Твори Герцена зберігають типологічну спільність з софською повістп ХУШ ст., про що свідчить підпорядковані художньої форми філософській ідеї автора.

Матеріали дисертації було викладено в публікаціях:

1. А.И.Герцен о запорожском казачестве // Запоріжжя в історії та культурі: Тези доповідей і повідомлень республіканської наукової конференції.-Запоріжжя, І99І.-С.І0І-Ю2.

2. А.И.Герцен и эстетическое учение французских просветителей ХУШ века //Тези доповідей наукових конференцій викладачів

і студентів університету. -Запоріжжя, 1992. -С.42-43.

3. Просвітительськая концепция личности в произведениях А.И.Герцена //Тези доповідей наукової конференції викладачів і студентів університету.-Запоріжжя, 1992. С.70-71.

4. А.И.Герцен и французская философия ХУШ века //Литература и философия. Пособие по спецкурсу.-Запорожье:ЗГУ, 1992.-С. 19-31.

5. Тихомиров В.Н., Мантуло Н.Б. А.И.Герцен и французские просветители ХУШ в. /Вольтер, Руссо/ // Питання літературознавства. -Чернівці :ЧДУ, 1993. *3ип. I. -С.98-106.

6. Традиции философской повести ЗУШ в. в творчестве А.И. Герцена //Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів університету.-Запоріжжя; ЗДУ,1993.-Вип.З.-Ч.П.-С.66-67.