автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.03
диссертация на тему: Ольга Кобылянская в украинско-немецких литературных отношениях

Полный текст автореферата диссертации по теме "Ольга Кобылянская в украинско-немецких литературных отношениях"

КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ім. М. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису ГОЦУР Лариса Володимирівна

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА В УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ВЗАЄМИНАХ

Спеціальність 10.01.03 — Література народів СРСР (українська)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 1992

Робота виконана на кафедрі української літератури Київського державного педагогічного інституту ім. М. Дра-гоманова.

Науковий керівник— доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН України

Ф. П. ПОГРЕБЕННИК

Офіційні опоненти — доктор філологічних наук, професор Л. С. ДЕМ’ЯНІВСЬКА

кандидат філологічних нау.<> доцент М. С. НАГІРНИИ ’

Провідна організація— Кафедра української літератури Чернівецького державного ушвер-ситету ім. Ю. Федьковича.

Захист відбудеться «]дд2 р 0_/>ГрД. на засіданні спеціалізованої ради К 113.01.03 в Київському державному педагогічному інституті ім. М. Драгомалова (252030, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського державного педагогічного інституту ім. М. Драго-манова.

Автореферат розісланий Ж

1 1992 р.

Учений секретар , *

спеціалізованої ради ІСССЬг- ВИШНЕВСЬКА

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Українсько-німецькі літературні взаємини — складова частина загального світового процесу літературних взаємозв’язки. Вони є важливою ланкою в системі зв’язків української літератури із світовою літературою. Історія української літератури знає багато різноманітних форм культурного взаємодіяння з прогресивними літературами слов’янських і неслов’янських наропів, зокрема з німецьким та австрійським. Входження національної літератури в інонаціональне середовище можливе при врахуванні історико-генетичних, контактних, типологічних та інших форм міжлітературної взаємодії.

Проблема українсько-німецьких л'тературних взаємин досліджується особливо інтенсивно протягом останніх десятиліть у пиа-іУїх літературознавців Б. Бендзара, Г. Гуць, М. Нагірного, Я. По-гребенник1 і інших. Вони присвячені вивченню явищ міжл>ег>.: гурного спілкування, дослідженню проблематики літературних зв’язків. ,

Творче спілкування українських письменників (Ю. Федькоп^ч. !. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник. О. Ко-■5илянська; та ін.) з німецькомовним літературним світом стало іа сьогодні предметом всебічного поглибленого вивчення.

Багатоаспектна літературна діяльність О. Кобиляиської, яка включає власну двомовну, перекладну художню творчість, зовніш-іьо-контактні зв’язки з австрійськими та німецькими культурники діячами, дає багатий матер:ал для теоретичного осмислення узагальнення в плані як автоперекладів, так і перекладів інші х авторів на німецьку.

Деякі аспекти українсько-німецьких літературних взаємин у ворчій спадщині О. Кобилянської осмислювали в останні роки гкраїнські вчені. Вперше познайомив читач'в з ненадруковаиими іімецькомовними творами письменниці Н. Томашук, текстологіч-

1 Бендзар Б. Творчість І. Франка німецькою мовою: Канд. дис.... — К-, 969; Гуць Г. Ю. Федькович і зах'дно:рропе";сь;;а лт ратур:. — К.: Вішг цхола, 1985; Нагірний М. С. Творчість К. Е. Францоза в контексті німецькп-'Країнських літературних зв’язк р: Канд. дис.... — Л;вв, 1975; Погребенник Я. іірзчєнко німецькою мовою. — К.: Наук. думка, 1973.

н'лй аналіз низки двомовних новел письменниці подав Ф. Погре-бенник. Ряд статей присвячено висвітленню певних аспектів проблеми О. Кобилянська і н мецька л'тература, а саме — ставлення до зарубіжної літератури, зо?фемз до нмецької. М. Нагірний зробив спробу виявити загальні риси контактних зв’язків української письменниці з сучасними німецько-австрійськими культурними діячами. Комплексно розглянула різні аспекти взаємин О. Кобилянської з німецько-австрійською літературою Я. По-гребенник1.

Набуток літературознавці, присвячений окремим аспектам цієї проблеми, допомагає комрлєксно дослужувати українсько-німецькі літературні взаємини на матер:алі творчості О. Кобилянської. Вивчення поставленої у дисертації проблеми зумовлюється вагомим значенням письменниці в історії українського і слов’янського письменства, тією обставиною, що в її громадсько-культурній, оригінальнТі і перекладацькій художній творчості, в тому числі й німецькомовній, знайшли втілення генетичні, контактні і типологічні зв’язки української літератури з літературами німецькомовними.

В дисертації порушуються питання, пов’язані із дослідженням прямих контактних зв’язк'в з німецьким середовищем, його значення у твоочому зростанні і формуванні письменшші, у поглибленні її знань про св'тову літературу, із осмисленням основних шляхів входження творів авторки «Землі» в австро-німецькє літературне життя за посередництвом переклад;в. Семантико-функ-ціональний аналіз перекладів дозволяє встановити їх ідейну та художньо-естетичну варт:сть, розглядати як одну з найбільш продуктивних форм міжлітературних зв’язків.

Одночасно з розглядом перекладів враховується літературно-критичне тлумачення української письменниці н:мецькими та австрійськими літераторами, що дає змогу визначити критерії оцінок зарубіжними критиками ідейно-естетичного сенсу німецьких новел письменниці.

Вивчення проблеми «Ольга Кобилянська в українсько-німецьких літературних взаєминах» не тільки розкриває одну із сторі-

1 Томашук Н. Ольга Кобилянська. — К.: Дніпро, 1969. — 238 с.; Текстологічні спостереження над новелами О. Кобилянської // Питання текстології.

— К.: Наук, думка, 1963. — Вип. 1. — С. 171—242; Панчук Е., Томашук Н Листи Л. Яксбовського до О. Кобилянської // Українське літературознавство

— 1969. — Вип. 4. — С. 144—154; НагірчиЛ !Л. Німецька критика кінця XIX — початку XX ст. про О. Кобилянсьиу // Вісник Львів, політех. інституту.

— 1971. — № 53. — С. 55—60; Погребенник Я. Німсцькомовні твори О. Ко-билянеької — важлива форма міжлітературної взаємодії // Радянське літера, турознавство. — 1983. — № 11. — С. 62—67.

иок в історії українсько-німецьких літературних контактів, а й допомагає глибше зрозуміти творчість О. Кобилянської, специфіку її стильової палітри.

Мета дисертації полягає у вивченні творчості О. Кобилянської в системі ідейно-типологічних зв’язків, в індивідуальній своєрідності письменниці та у визначенні об’єктивних закономірностей процесу самовиявлення її як творчої особистості. У цьому зв’язку в дисертації ставляться такі завдання:

—■ визначити об’єктивну закономірність процесу двостороннього літературного взаємодіяння німецької художньої спадщини О. Кобилянської;

— дослідити текстологічну співвіднесеність німецьких та українських варіантів новел;

— розкрити роль західноєвропейської, зокрема німецької та австрійської літератур як одного з важливих факторів у процесі формування О. Кобилянської;

— осмислити ступінь перекладацької майстерності О. Кобилянської власних новел та оповідань інших українських письменників (В. Стефаник, Олена Пчілка, Марко Вовчок, Л. Мартович);

— визначити основні критерії оцінок літературної німецько-мовної творчості письменниці українськими і зарубіжними критиками та простежити їх еволюцію;

— з’ясувати місце О. Кобилянської у міжнаціональному кон-

тексті літературних взаємин, як один з яскравих прикладів інтеграції культурних явищ. ^

Матеріалом для дослідження послужили німецькі та українські новели О. Кобилянської, епістолярій письменниці, прижиттєві видання німецьких оповідань О. Кобилянської, переклади її творів, здійснені іншими авторами, оцінка новел і повістей у ні-мецькомовній пресі, матеріали відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України, Львівської державної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН України, Чернівецького літературно-меморіального музею О. Кобилянської, що стосуються спадщини белетристки, її контактів з німецькою та австрійською літературами.

Методологічною основою дослідження стали основні положення естетики про прозу як сферу мистецтва слова та діалектики національного і інтернаціонального в розвитку української літератури дожовтневого періоду. При вивченні поставленої проблеми дисертант спирається на досягнення української та зарубіжної критичної думки (І. Франко, Леся Українка, О. Маковей, Г. Вер-вес, І. Неупокоєва, Д. Дюришин, А.-Г. Горбач, Л. Луців).

Методика дослідження. В роботі використані історико-літера-турний, порівняльно-типологічний, теоретично-аналітичний та описовий методи дослідження.

З

Наукова новизна дисертації' полягає у комплексному дослідженні питання про роль і місце О. Кобилянської в українсько-німецьких літературних взаєминах, у проведенні порівняльного аналізу художніх та мовностилістичних засобів німецькомовних творів письменниці, у зіставленні їх з українським аналогом, у визначенні в теоретичному плані різних форм (зовнішньо- і внутрішньо-контактних) зв’язків, які знайшли своє конкретне вираження як у власній, так і в перекладацькій діяльності О. Кобилянської.

Теоретична і практична цінність роботи. Дослідження проблеми до певної міри збагачує теорію і практику міжлітературних взаємин, поглиблює розуміння двомовного творчого процесу О. Кобилянської, дає конкретний текстологічний матеріал для наукової інтерпретації німецькомовної прози, сприяє осмисленню суспільно-політичних та культурних факторів у процесі становлення О. Кобилянської як письменниці.

Практичне значення дисертації полягає у поглибленому вивченні білінгвістичної творчості О. Кобилянської. Результати дослідження дозволяють розширити конкретний розділ вузівського теоретичного курсу з української літератури кінця XIX—початку XX ст., враховувати їх при написанні нових підручників для вузів, доповнити проблематику наукових робіт студентів, спецсемі-нарів, а також використати німецькі художні твори О. Кобилянської у практиці викладання німецької мови на філологічному та спеціальному факультетах університетів та педінститутів.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри української літератури Київського державного педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Основні її положення висвітлювались на щорічних науково-методичних конференціях викладачів кафедри іноземних мов Дрогобицького педагогічного інституту ім. І. Франка (1980—1991 рр.), міжвузівських республіканських наукових конференціях, присвячених 125-річчю з дня народження О. Кобилянської (Чернівці, 1988), всесоюзній науково-методичній конференції «Проблеми міжпредметних зв’язків в умовах білінгвізму» (Дрогобич, 1990), міжвузівської науково-практичної конференції «Формування світоглядних позицій вчителя в процесі навчання і виховання» (Дрогобич, 1990), людинознавчих філософських чиїань «Гуманізм. Людина. Свобода» (Дрогобич, 1991). Матеріали даного дослідження відображені в п’яти публікаціях.

Структура і зміст дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури і переліку архівних джерел.

У вступі обгрунтовується актуальність і новизна вибраної теми, висвітлюється стан її вивчення, визначається мета, конкретні завдання, об’єкт і матеріал дослідження, подається основний науковий результат, мотивується методологія і методика аналізу та практична цінність роботи.

У першому розділі «Значення німецької літератури у формуванні О. Кобилянської як письменниці» досліджується роль німецької літератури, яка впливала на Кобилянську своїм художнім світом, демократичними ідеями. Через німецьку літературу відбувався складний процес формування світогляду письменниці, засвоєння нею скарбів світової літератури. На увагу дослідника заслуговують питання: особисті контакти письменниці з німецькими діячами, редакторами газет, видавцями (Г. Меріан, Л. Яко-бовський, Г. Адам та ін.), вивчення і засвоєння нею німецької класичної літератури (И.-Г. Гердер, И.-В. Гете, Ф. Шіллер, Г. Келлер, Г. Гейне, Г. Гауптман), звертання до творчості новіших і сучасних німецьких і австрійських письменників, а також (за посередництвом) німецьких перекладів скандинавської (Е. П. Якобсен, Г. Банг) та бельгійської (М. Метерлінк) літератур, яке йшло в руслі безпосередніх контактів письменниці із західноєвропейськими літературами, насамперед з німецькою.

Поряд із класиками світового письменства, якими вона захоплювалась, в коло зацікавлень потрапляла і менш цінна в ідейно-естетичному плані література, зокрема популярна сентиментальна белетристика, представницею якої була німецька письменниця Євгенія Марліт (Є. Іон) (1825—1887). Кобилянській імпонувала не лише тематично-проблематична лінія романів Є. Марліт, вона знаходила дещо гідне наслідування і у художній манері письма цієї авторки.

Предметом захоплення молодої письменниці була і творчість німецького письменника Ф. Шпільгагена (1829—1911), що поитя-гувала новелістку багатством мовно-виражальних засобів та ідейними настановами творчої особистості. Про не свідчить епіграф до твору Кобилянської «Людина».

Серед німецьких авторів у полі зору письменниці перебували Г. Келлер і Г. Гейне. Перший з них близький їй своїм гуманізмом, естетичними поглядами на літературу, демокоатичною спрямованістю, реалістичними позиціями в мистецтві. І Келлер, і І<о-билянська своїми творами закликають до збереження лгопиною індивідуальності, особистості, їхні твори побудовані на глибокому розкритті внутрішнього світу почуттів і думок героїв.

Г. Гейне, творчість якого була відома на західноукраїнських землях з другої половини XX століття, присутній окремими згадками і ремінісценціями не лише в епістолярній, а й в прозовій творчості письменниці. Про це свідчить новела «Він і вона», де

звернення до Гейме є ілюстрацією широких культурних запитів персонажів, а назва повісті «Царівна» навіяна романтичним гей-нівським образом 'Лорелеї.

Оригінальні і неоднозначні думки О. Кобилянської про Г. Гауптмана, його драму «Затоплений дзвін» знаходимо в листуванні письменниці, що е виявом її зацікавлення різними літературними жанрами.

Б полі зору письменниці знаходилися М. Ебнер-Ешенбах (1830—1916), новели якої вона високо оцінювала,.та Е. Штраусе (1866—1960) — тонкий психолог і великий майстер пейзажно-ліричної прози.

Зацікавлення .0. Кобилянською модерністськими літературними течіями в особі одного з її представників, а саме, швейцарським письменником К. Ф. Мейєром (1825—1898), зумовлене її прагнення до вдосконалення власного стилю в жанрі малої прози.

Паралельно із намаганням проникнути у світ німецької художньої літератури Кобилянська розширює амплітуду знань і шляхом опанування визначних явищ філософської і естетичної думки. В цих пошуках вона ставила собі за мету знайти відповідь на питання, пов’язані з роздумами над долею рідного народу та його культурою. Зрозумілим є потяг Кобилянської до тих митців, які цікавилися Україною і слов’янськими народами загалом. До них належав Й. Г. Гердер (1744—1803), поет і філософ, який пророчив Україні роль нової Греції: «Прекрасний клімат цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля прокинуться; з багатьох малих племен, якими колись чей же були й греки, повстане велика, культурна нація, і її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген, у далекий світ»'. Використання пророчої думки Гердера із його подорожніх записок персонажем роману «Апостол черні» підкреслює патріотичні почуття героя.

Опановуючи художні твори німецьких письменників, праці філософів, Кобилянська реалізує набуті знання при моделюванні характерів персонажів, прилучаючи героїв до джерел, якими збагачувалась сама, що розглядається як внутрішньо-контактна форма літературного взаємодіяння.

Письменниці близькими були ідеї німецьких філософів Д. І. Дре-пера (1811 —1882) та Л. Бюхнера (1824—1899) про гармонійний розвиток природи, про еволюцію суспільства як біологічну закономірність і про людину-індивідуума як вінець творіння природи. Ці філософські ідеї освячували пошуки її естетичного ідеалу, що

1 Herder J. G. Journal meiner Reise irn Jahr 1769. Herders Werke: Ers-te;' Bd. — Leipzig und Wien. — S. 352.

зводився до зображення єдності духовної і фізичної краси людини («Некультурна», «Природа», «Царівна», «Апостол черні»).

Складною і неоднозначною є проблема О. Кобилянська і' Ф. Іііцше, який обгрунтував свою систему поглядів на світ, місце в ньому маси і особистості, на релігійні і атеїстичні уявлення, морально-етичні пошуки суспільного ідеалу. Постать Ніцше заслуговує ширшої інтерпретації не лише у зв’язку з творчістю О. Кобилянської, а й українською літературою кінця XIX—початку XX століття загалом, зокрема у зв’язку із виникненням модерністських і неоромантичних течій в літературі. Свої погляди Ф. Ніцше викладав у літературно-афористичній формі, висловлюючи думки лапідарно у вигляді сентенцій. Кобилянська вважала за доцільне наслідування художнього стилю письменника. У новелі «Він і вона» та у повісті «Царівна» О. Кобилянська неодноразово використовує цитати-епіграфи Ніцше, якими немов підсвічує основну ідею своїх творів. Ф. Ніцше присутній у деяких міркуваннях персонажів письменниці з приводу суспільного життя, літератури, мистецтва, які дбають про культуру не тільки для самих себе, а й для народу, про визволення жінки, про відображення культурних традицій, про духовний і фізичний розвиток людини («Impromptu phantasie», «Некультурна»). Кобилянськін не міг не імпонувати топ аристократизм' Ніцше, що піднімає людину над сірою масою, утверджує вольові якості особистості, здатної до боротьби за вищі ідеали. ■ Концепцію Ф. Ніцше про сильну людину модифікувала Кобилянська по-своєму, проектуючи на конкретні обставини українського життя, яке вимагало позитивних героїв — борців за кращу долю народу («Царівна», «Через кладку», «Апостол черні»).

Українська дореволюційна критика відзначила як позитивні, так і негативні результати впливу Ф. Ніцше на О. Кобилянську. Засвоєння О. Кобилянською німецького філософа в позитивному плані оцінили О. Маковей, Леся Українка. В категоричній формі висловився В. Сімович у статті «Ольга Кобилянська», стверджуючи, що письменниця «вмілою рукою перенесла на наш грунт Ніцше» (V, 240). Об’єктивне дослідження цього питання виявляє точки сприйняття і заперечення певних концепцій Ф. Ніцше стосовно О. Кобилянської, а саме — спільне і відмінне у їхніх поглядах на людину і суспільство.

Значення німецької літератури для О. Кобилянської не обмежується власне національною літературою. В полі її зору твори багатьох скандинавських письменників, які вона читала німецькою мовою. Предметом її особливого зацікавлення був визначний датський письменник другої половини XIX ст. Е. П. Якобсен (1847—1885), представник імпресіонізму, майстер у змалюванні психології душі. Свою прихильність до датчанина Кобилянська

засвідчила перекладом (за німецьким джерелом) новели Б. П. Якобсена «Тут повинні рожі стояти» (Буковина, 1896), передрук у журналі «Українська хата» (1911, жовтень). Інспірована творчістю Е. П. Якобсена, українська письменниця залучила в сферу своїх літературних зацікавлень інших визначних представників скандинавської літератури, зокрема датських письменників Г. Банга (1857—1912), Г.-К. Андерсена (1805—1875), норвезького К. Гамсуна (1859—1952), бельгійського поета і драматурга М. Метерлінка (1862—1949), що дало змогу завдяки німецькій мові заглибитись у ідейно-естетичний світ скандинавських літератур.

Специфіка впливу німецької літератури на О. Кобилянську полягає в тому, що, стимулювавши її творчу діяльність на ранньому етапі, вона не відвертала її від національної літератури, а підпорядкувала своєму морально-національному крєдові: для рідного народу творити рідною мовою.

Другий розділ — «О. Кобилянська у творчих взаєминах з німецькими та австрійськими культурними діячами» — присвячений особистим і творчим контактам О. Кобилянської з прогресив ними представниками німецької і австрійської культури та відгуками про письменницю австро-німецької критики.

У розділі подається коротка характеристика суспільного життя Буковини кінця XIX ст. під владою австро-угорської монархії. Специфічними обставинами суспільно-політичного життя Буковини в умовах австрійського колоніального гніту пояснюється той факт, що перші свої літературні кроки О. Кобилянська робить німецькою мовою. Але вирішальне значення для становлення її як української письменниці мали В. Стефаник, І. Франко, О. Ма-ковей, Н. Кобринська. Під їх впливом проходило формування демократичного світогляду буковинської белетристки, яка поступово усвідомлює себе українською письменницею, зберігаючи водночас двомовний характер творчості, тобто продовжує писати німецькою мовою. О. Кобилянська, як і І. Франко, Ю. Федькович,

О. Маковей та інші західноукраїнські письменники, хоч і виступала проти політики онімечення українського населення Буковини, відстоювала соціальні і національні права народу, але ніколи не відмежовувалася від демократичної австрійської і німецької культур, консолідувала з передовими представниками цих культур у боротьбі за гуманістичні ідеали.

Наближення О. Кобилянської до німецької культури проходить через її особисті зв’язки з відомими німецькими та австрійськими редакторами та видавцями прогресивних журналів і газет. Першими, хто звернув увагу на письменницю, були редактор віденського журналу «An der blauen schonen Donau» Ф. Мамрот і В. Бельше (1861—1939), відомий критик та літературознавець,

співробітник берлінського часопису «Freie Deutsche Btihne» пізніша назва « Berliner Rundschau»).У середині 90-х років Кобилян-ська листується із редактором журналу «Die neue Zeit» К. Каут-ським (1854—1938) і одним із провідних теоретиків німецької соціал-демократії, редактором часопису «Vorwarts» В. Лібкнех-том (1826—1900). Творчі контакти письменниці з редакторами мали своїм результатом появу оповідань письменниці «Природа» (1895—1896, № 20—23), «Битва» (1898), , «Некультурна» (1898—1899, № 1—8), «Мужик» (1897). Особливо важливе значення мало спілкування Кобилянської з редакторами журналу «Die Gesellschaft» Г. Меріаном та Л. Якобовським, які дали дорогу у світ одному із найвидатніших творів письменниці «Битва».

Яскравою сторінкою зв’язків О. Кобилянської було тривале спілкування з німецьким письменником Л. Якобовським (1878—1900), про що свідчать 14 листів письменника до О. Кобилянської з 1898—1900 роки, а також з німецьким літературознавцем Г. Адамом (1874—1948). Ці контакти були зумовлені з одного боку обставинами творчого розвитку письменниці, а з другого — відбивали певні закономірності розвитку міжлітератур-них взаємин української та австрійсько-німецької літератур кінця XIX — початку XX століття. На 90-ті роки співпраці з Л. Яко-бовськнм творча діяльність О. Кобилянської активізується. На цей час припадає написання нею статті «Марко Вовчок та її оповідання», публікація цілого ряду оповідань українських письменників, перекладених Кобилянською німецькою мовою, про що йтиме мова в окремому розділі дисертації.

Контакти О. Кобилянської і Л. 5Ткобовського в українсько-німецьких літературних взаєминах мали і зворотній процес, які уможливили входження літературної продукції німецьких авторів в український ареал. Леся Українка, О. Маковей, Д. Лукіянович, А. Крушельницький перекладали твори Л. Якобовського та друкували їх в чернівецькій «Буковині», у львівському «Літературно-науковому віснику».

Важливу роль у справі популяризації української творчості в німецькомовному середовищі відіграв журнал «Ruthenische Revue», що виходив у Відні в 1903—1905 роки, редактором якого був Р. Сембратович (1876—1906), талановитий український журналіст, публіцист, видавець і громадський діяч, популяризатор української літератури в німецькомовних країнах. Журнал подав такі новели О. Кобилянської, як «Покора», «Жебрачка» (1903, № 1), «За готар» (1903, № 15—16), «Valse meiancolique» (1904, № G—12), «Рожі» (1904, № 15), «Поети» (1905, №■ 1). Паралельно твори письменниці друкують і інші німецькі та австрійські періодичні видання («Neue Revue», «Wiener Mode», «Zukunft», «Grazer Tagblatt», «Osterreichischer Arbeiter-Kalender»,

Особливі заслуги у розвитку українсько-німецьких літературних зв’язків і популяризації імені О. Кобилянської в Німеччині має Г. Адам — німецький дослідник слов’янських літератур, перекладач і автор ряду статей про українську літературу. Оцінюючи літературну діяльність І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’я-ненка, Марка Вовчка, І. Франка, В. Стефаника, аналізуючи творчість Т. Шевченка, Г. Адам належне місце віддає і буковинській письменниці О. Кобилянській. Передмова Г. Адама до збірки новел письменниці «КієіпгцбзібсЬє ЫоуеПеп» є коротким нарисом історії української літератури. Характеризуючи літературну діяльність письменниці, він зазначає, що основна тема її ранніх творів — «це доля жінки, її боротьба за повне право на життя і любов, це і природа Карпат, що настроює на високий поетичний лад»1. Г. Адам ставить Кобилянську поряд з І. Франком як борця за права людини, насамперед жінки. Критик у статтях «Український лист» та «Сторіччя української літератури»2 акцентує на художній майстерності і глибокій психологічній правді її творів. Збірка «КІеіпгизБІБСІїе ІМоуеІІеп» з передмовою Г. Адама викликала резонанс у австрійсько-німецькій періодиці. На сторінках віденської газети «Ыеие ігеіе Ргєзбє», журналу «ОієОєбєіі-БсЬаЙ», берлінського двотижневика «Аиэ [гегпсіеп 2ипдеп» висловлені міркування про талант письменниці.

В дисертації відведено місце критичним відгукам про письменницю, авторами яких виступили такі діячі культури як

І. Франко, О. Маковей, М. Мочульський, С. Яричевська. В них характеризується літературний талант письменниці.

Творчі контакти О. Кобилянської з німецькими культурними діячами, письменниками, видавцями відбивають певні закономірності розвитку міжлітературних взаємин української та австрійсько-німецької літератур кінця XIX — початку XX століття.

У третьому розділі «Двомовні новели О. Кобилянської та їх художньо-текстологічна співвіднесеність. З історії перекладання новел О. Кобилянської іншими літераторами» досліджуються ні-мецькомовні новели письменниці у зіставленні з їх українськими аналогами. При вивченні літературної спадщини письменниці німецькою мовою постає питання, як співвідносяться двомовні новели О. Кобилянської: чи наявні в них текстологічні розбіжності, наскільки вони тотожні з ідейно-художнього погляду.

Відомо п’ятнадцять творів письменниці, які написані німецькою мовою, що існують також в українському варіанті: «При-

1 Adam G. Kleinrussische Novellen. Minden, 1901. — S. 25.

2 Adam G. Ruthenischer Brief (1902 bis 1904) // Das literarische Echo.

Berlin.—1905,—Mtai. 15. 16—S. 1204—1208; Ein Jahrhundert kleinrussischer Literatur // Das Magazin fur die Literatur. .1901. — № 4. — 26. Januar, — S. 90. ~

рода», «Битва», «Некультурна», «Рожі», «Поети», «За готар», «Через море», «Мужик», «Банк рустикалышй», «На полях», «У сп. Івана», «Valse melancolique», «Impromptu phantasie».

Зіставляючи німецькі та українські мовні варіанти текстів розглянутих творів, слід мати на увазі, що вони належать одітому і тому ж авторові, який міг давати докладний ідентичний німецькому оригіналові український переклад або, використовуючи своє авторське право, вносити в нього доповнення, уточнения, робити зміни, пропуски, тобто творчо трактувати його.

Дослідження двомовних новел О. Кобилянської засвідчує, що на українських текстах більшою чи меншою мірою позначився вплив стилістики німецької мови. Це, зокрема, стосується деяких стилістичних конструкцій, явно перенесених з німецького в український текст. О. Кобилянська, творячи паралельно двома мовами, не відразу змогла перебороти сильніший від української вплив німецької мовної стихії, що призвело до дублювання і до механічного перенесення в рідну мову невластивих їй форм і. конструкцій. Текстологічний аналіз перекопує в тому, що в художній тканині обох варіантів текстів фактично відсутні чи то лексичні, чи то синтаксичні, чи то фонетичні відхилення.

В українському тексті зустрічаємо перенесені з німецької мови типові для неї і неправомірні у структурі української мови лексичні конструкції, дієслівне керування, дієприкметникові звороти, механічне перекладення артиклів, прийменників, що позбавляє український варіант художньої виразності: а дні міняються з ночами (11,464)—und Tage wechseltcn mit den Nachten (S. Ill); відражаюча нагота вершин (1, 384) — die ab'stossende Nacktheit der Hohen (S. 181). О. Кобилянська користується методом буквального перекладу, іцо призводить часто до порушення морфолого-синтаксичних особливостей української мови: Kopf an Kopf,

nebeneiander im Sturzen der Zufall gewalt (S. 163) — голова об голову... лежали столітні дерева (1,375), тобто в значенні «одне біля одного». Вирішуючи проблему про перекладність і неперекладність специфічних термінів національного колориту, вона йде декількома шляхами. Частину реалій вносить в німецький текст без змін, хоч вони не завжди зрозумілі іншомовному читачеві. Специфічні українські реалії подає через описову перифразу або дає їх підсторінкове пояснення. Такий переклад носить коментуючий характер: киптарики — kurze armellose Schafpelzen, коломийка — Kolomyjka, сіп Nationaltanz. Діалектизми перекладачка реалізує німецькою літературною мовою, що призводить до нівелювання просторічного стилю мови героїв і негативно позначається на стилістиці перекладу: запукати в двері — kiopfte an die Тііге, бесаги — die Sacke, горівка — Schnaps. І в першотексті, і в перекладі О. Кобилянська вживає синоніми-аналоги, які да-

ють змогу уникнути одноманітності і урізноманітнюють зображально-виражальні засоби мови. Рідний дім, в якому живуть поети, авторка називає «Wohnstadt», «Heim», «Haus», тобто «житло», «оселя».

Як показує текстологічне зіставлення, оригінальні твори О. Ко-бнлянської або згодом перекладені нею українською, не завжди ідентичні. Проте вони не впливають на ідею та на зміст перших або других. Подекуди в німецькомовних новелах відчувається дещо піднесений, вишуканий стиль, що призводить до незначних стилістичних розбіжностей між двомовними текстами і до варіативності нюансів фрази. Наприклад: «померти» — «verscheiden» з відтінком поетичності у значенні «покинути світ» — не рівнозначні. У німецьких та перекладених українською мовою новелах О. Кобилянської спостерігаються випадки, коли невеликі за розміром фрази не перекладаються. Це не спричиняє якихось суттєвих змін у змістовій структурі того чи іншого твору і не порушує еквівалентності на рівні тієї чи іншої ситуації. Розходження, які зустрічаються в німецькому першотворі, а також і в похідному від нього українському варіанті, є виявом її авторської волі. Тому неправомірним було б закидати їй порушення кількісного співвідношення між оригіналом і перекладом.

Тонко володіючи поетичними виражальними засобами німецької мови, О. Кобилянська відтворює простонародну лексику, використовуючи народні німецькі фразеологізми, які, як зауважує Р. Зорівчак, «вносять у художнє мовлення струмінь свіжості, надаючи йому більшої мальовничості й краси»1. Фразеологізми, вжиті письменницею, використані переважно для розкриття внутрішнього світу героїв, соціально-психологічної мотивації їх вчинків. Діалектні компоненти, які входять у структуру фразеологізмів, зберігають у кожному із двох варіантів свою питому насиченість: es war gerade zum Lachen (S. 1) — просто сміх брав

(111,322), wenn die Henne krShen wird (S. 85) — як курка запіє (I, 398).

Для новел О. Кобилянської обох варіантів характерні лексеми із зменшено-пестливими семантичними відтінками. За допомогою суфіксів-демінутивів створюється колорит ліричності, конкретизуються зменшувальні відтінки іменників у семантиці.

У підрозділі «З історії перекладання новел? О. Кобилянської іншими літераторами» йдеться про переклад деяких творів письменниці іншими літераторами. На період співпраці письменниці з журналом «Ruthenische Revue» припадає публікація її новел «Жебрачка», «Покора» (переклади належать перу сучасниці О. Кобилянської, К. Ганкевич). Аналіз цих інтерпретацій

1 Зорівчак Р. П. Принципи підходу до фразеологічної одиниці в перекла-дознавчих дослідженнях // Теорія і практика перекладу.—1979.—Кя 1,—С. 109.

ереконує, що перекладачка зуміла передати спрямованість, кра-у і самобутність мови оригіналу, зберегла художню та стиліс-пчну особливість першотвору. Вона прагнула максимально точ-ого наближення до першотексту. Перекладацькі спроби К. Ган-евич сприймаються як літературні німецькі твори, покликані багачувати художній світ літератури, мовою якої вони пере-лздені.

З історії німецько-українських літературних взаємин не мож-а викреслити чимало видань, що з’явилися у першій половині 3-х років у Німеччині. Ці видання вийшли в час гітлерівського ежиму, і їх безапеляційно відкидали. До політично нейтральних алежить і антологія «Die Scholle», видана 1942 р. у видавницт-і О. Гаррассовича в Лейпцігу. У цій антології О. Кобилянська редставлена в оточенні визначних письменників, серед них і ук-аїнських радянських (Г. Косинка, М. Хвильовий). Переклади в нтології виконані М. Мірчук, дружиною автора післямови І. Міряна. Кобилянська репрезентована у збірці двома новелами «Биті» і «Юда». Зіставлення перекладів новел із першотекстом пе-гконує, що вони в основному, тотожні. Перекладачка дала аде-затнї аналоги оповідань Кобилянської, достовірно інтерпрету-зла сюжетну канву. Про досить високу майстерність М. Мірчук і перекладачки свідчить малюнок місячної ночі із новели «Биті»: «Ніч перед тим... се була світлом упоєна ніч... місяць збіль-ився у великий матово-червоний круг (1, 374) — Eine Nacht ivor... es war eine iichttrunkene Nacht — hatte sich der Mond zu tier grossen, mattroten Scheibe erweitert. (Kleinrussische Novellen, >0); Eine lichtdurchtrankte Nacht vorher wuchs der Mond zu einer ossen machtvollen Scheibe (Die Scholle, 135).

В післявоєнний період процес рецепції новелістики О. Коби-інської в східній частині Німеччини значно сповільнився. Серед гераторів колишньої НДР, які продовжили традиції перекладан-

прози О. Кобилянської, назвемо лише подружжя Т. і Г. Штай-в, яким належить переклад оповідання Кобилянської «Банк стикальний»1. У післямові до антології та мініпортретах про раїнських письменників, у тому числі і О. Кобилянську, К. Рун, упорядник збірки, осмислює в загальних рисах її творчість та дає коротко біографію.

Т. і Г. Штайни загалом добре і досить кваліфіковано репро-кують ідейний зміст та мовно-стилістичні засоби твору. Не бе-чи до уваги поодинокі неточності, які не знижують художності рекладу в цілому, німецький «Банк рустикальний» в їх інтер-етації відповідає сучасним вимогам мистецтва перекладання і

1 Ukrainische ErzShler. Die Bauernbank, — Berlin: Verlag Neues Leben, ,3. — S. 71—75.

ні в чому не поступається автоперекладові, здійсненому більи як півстоліття тому. Більше того, переклад наближений своп стилем до сучасного читача.

Перевидана 1980 р. антологія «Еіпе beispiellose Hochzei' Ukrainische Erzahlungen» передрукувала даний твір без будь-яки змін у виконанні Г. і Т. Штайнів.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що авторитеті енциклопедичні видання, які вийшли у 70—90-х роках у лексі кографічних центрах Німеччини, Австрії, Швейцарії, подакл статті про О. Кобилянську1 з короткими даними про її життя творчість. Це свідчить про місце О. Кобилянської, яке вона пс сідає серед інших культурних діячів в історії світової літератур] Частина спадщини письменниці-білінгва залишається недоступно для сучасного німецького читача, а саме, коли йдеться про в лику прозу О. Кобилянської, її романи «Земля», «Царівна «Апостол черні» чекають свого перекладача.

У четвертому розділі «Переклади О. Кобилянської з украї ської літератури — одна із форм українсько-німецьких літер турних контактів» аналізуються переклади письменниці твор українських класиків — Марка Вовчка, Олени Пчілки, В. Ст фаника, Л. Мартовича, Н. Кобринської. О. Кобилянська проп гувала художні літературні надбання свого народу і сприяла рс ширенню українсько-німецьких взаємин.

Інтерпретовані О. Кобилянською оповідання згаданих укр їнських письменників, опубліковані 1903—1905 pp. у віденської українознавчому журналі «Ruthenische Revue», вдало репрезеш вали малу прозу в німецькомовному середовищі. Детальне ві: чеиня перекладів О. Кобилянської дозеоляє констатувати: вони основному дають адекватне відображення змістової структу{ художніх особливостей, національну специфіку та тематичну рі маїтість першотекстів.

В її перекладах відбито казковість оповідання Н. Кобриш кої, глибокий психологізм СтефаникоЕого персонажа, стражд; ня селянського люду в часи рекрутчини у Марка Вовчка тог Власна інтуїція Кобилянської як письменниці, її глибоке знаї: обох мов, і насамперед німецької, зумовили цілком задовільї: художній рівень перекладених нею українських новел. О. Кої лянська керувалась у своїй перекладацькій практиці принцип буквального відтворення оригіналу, що подекуди негативно г: бивалося на ного художності. .

1 Meyers Enzyklopadisches Lexicon in 25 Banden. Bd. 14. Bibliographisc Iristitut-Mannheim (Wien) Zurich, — 1975. — S, 13. Brockhaus Enzyklopadi 24 Banden. Bd. 12. F. A. Brockhaus Mannheim. — 1990. — S, 131.

И

Із перекладених О. Кобилянською оповідань Марка Вовчка «Два сипи», «Максим Тримач», «Сон», «Не до пари», «Ледащиця», «Данило Гурч», «Одарка») побачили світ 1903—1904 pp. журналі «Ruthenische Revue» лише три перших. Перекладача робить правильний вибір лексичних одиниць, які відповідать семантичній навантаженості лексики оригіналу. Хоча, коли деться про етнографічні елементи в оповіданнях, то спостері-ається деяке нівелювання національного колориту: Сорочка то-енька і плахта шовкова, пояс сріблом цвіткований, ...дрібно-рібнесенько русу косу заплела (1,99) — Das Hemd fein, unen-1 іch fein, und der Rock aus Seide, dazu ein Gurtel mit Silber-lumen. ...Den blonden Zopf hatte sie dicht und klein ‘ gef-Jchten (Ruthenische Revue. 1903. N 4. S. 100). Так, східноукраїн-ьке «плахта» транспонується загальновживаїшм «der Rock», пі-енно фольклорне «руса коса» має своїм еквівалентом «der blonde opf».

Певні труднощі, як правило, зустрічаються при перекладі іс-оричних реалій. Так, наприклад, О. Кобилянська вживає в німець-ому тексті слово «сотник», розкриваючи його зміст у посторін-овому коментарі: Sotnik/Anfuhrer einer Abteilung von hundert lann im Kosakenheere (S. 101).

Подібно трактує предмети чоловічого одягу «жупан» і «са-’янці», вводячи їх у переклад без змін, що залишаються іно-смному читачеві цілком незрозумілими.

Праця О. Кобилянської над новелами В. Стефаника крила в збі особливі труднощі у зв’язку із своєрідністю творчої манери, гислістю ущільненого синтаксису, карбованої енергійної мови, ри всій її складній ритмічній організації і музикальності.

Кобилянській належить переклад трьох оповідань В. Стефа-ика «Сама-саміська», «Катруся», «Лист» («Ruthenische Revue», ЮЗ. N 2. S. 55—56; 1904. N 18. S. 529 -532; 1903. N 5. S. 123—125). іерекладачка знаходить більш-менш рівнозначні відповідники до япресіоністичних прийомів у змалюванні картини смерті старої :інки-селяики («Сама-саміська») і молодої дівчини-робітниці «Катруся»). О. Кобилянська використовує розгалужену синоні-іку, завдяки чому уникає повторів і урізноманітнює стилістично гкет. Так, лексемі «баба» відповідають три варіанти контексту-льних синонімів «еіп alics Miitterchen, die alto Frau, die Alte». агата на фразеологізми, еліпсиси, мова В. Стефаника не зав-:ди викликає у перекладі аналогічні асоціації. Недосконале знан-

Я ПИСЬМеННИЦеЮ ПОКУТСЬКОГО Діалекту ПрИВеЛО ДО ЗНИЖеїШЯ XV-ожнього рівня перекладу. Беручи до уваги всю складність ху-зжньої системи новелістики В. Стефаника, її праця все ж може /ти оцінена позитивно. .

Перекладацька діяльність О. Кобилянської не вичерпуєтьс Марком Вовчком та В. Стефаникрм. її вибір падає на іншог художника слова з Покуття — JI. Мартовича. Оповідання «М> жицька смерть» перегукується з новелами В. Стсфаника свої] трагічним настроєм, крізь який проглядає легкий гумор. Значі труднощі при відтворенні «Мужицької смерті» Л. Мартовича н мецькою мовою становили експресивно-динамічна мова, багат на діалектні елементи, прислів’я, приказки, вкладені в уста с< лян афоризми. Не завжди вдається досягти майстерності пр поєднанні гумористичного, трагічного і ліричного — цих відмії них станів психології душі та трансформувати адекватні стилії тичні засоби. Проте, О. Кобилянсь.ка вдало трактує українсьі фразеологізми та приказки. Наприклад, «ти обснуєш чоловік; як павук...» (37)1 — Du verwickclst den Menschcn wie eine Spinr in ein Netz (485), «прийде коза до воза» (29) — tiu wirst noc zu mir zuriickkommen (478). He завжди успішно переклада"* реалізує етнографічно-побутову лексику. Так, слово «читальну має три відповідники: «Leseverein, Dorfkasino, Lesehaus». Незв жаючи на труднощі при перекладі, О. Кобилянська все ж споп ляризувала ім’я українського письменника JI. Мартовича.

Крім розглянутих перекладів, О. Кобилянській належить і мецька інтерпретація казки письменниці Н. Кобринської «Чорт ще». Обох письменниць споріднює тема емансипації жінки, з глиблення в психологію жіночої душі, її поривів до розкріпаче ня, до світла і свободи. Казково-фольклорна основа оповіданн контрастні характеристики персонажів чорта і коваля знаходя раціональні еквіваленти у німецькому варіанті.

Тема-інтелігенції є спільною для О. Кобилянської і О. Пчі ки, чим і пояснюється вибір оповідання «Соловйовий спів». П рекладачка виходить із розуміння органічної цілісності твор розуміючи важливість збереження в перекладі всіх його комл нентів. На практиці ж вона не завжди залишається вірною щ принципам. Йдеться, зокрема, про цілий ряд неправомірних пр пусків, які деформують німецький текст у кількісному відношє ні. В той же час простежується максимально наближені до пе шотексту художні засоби — метафори, образні епітети та ін стилістичні фігури. Художньо і асоціативно рівнозначна епітет зація мови оригіналу і перекладу: «...пісня єдналася і з тим ц том, і з прозорою блакиттю весняного неба» (125) — «...ihr Li vereinigte sich mit dem Bliitenduft und der durchsichtigen Bib des Fruhlingshimmels» (Ruthenische Revue, 1903. N ll.S. 266—2'

N 12. S. 290—294). В цілому ж переклад витриманий в смис/

1 Мартовнч JI. Твори. — К.: Дніпро, 1976, — С. 24—55.

вому і художньому ключі оригіналу. Незначні видозміни лексичного характеру не відбились негативно на дотриманні індивідуального стилю Олени Пчілки.

Переклади О. Кобилянської виконали культурологічну місію, відкрили німецьким читачам маловідомий світ героїв з їх проблемами, національною своєрідністю, демократичними устремліннями. Вони залишаються своєрідним художнім документом міжлі-тературних взаємин, заслуговують включення до багатотомного наукового видання спадщини письменниці. Переклади О. Кобилянської відобразили реальну художню правду оригіналу та відіграли позитивну роль у процесі взаємодіяння двох літератур —-німецької та української.

У висновках підведено підсумки, узагальнено наслідки дослідження ролі і значення О. Кобилянської в українсько-німецьких літературних зв’язках. О. Кобилянська жила і творила у специфічних суспільно-політичних обставинах, як письменниця вона формувалася як на національному грунті, так і на традиціях німецькомовних літератур.

Німецька література була одним із чинників формування світогляду О. Кобилянської, розширення її кругозору, вдосконалення художнього стилю, вона збагатила художній світ письменниці новими ідеями та образами.

О. Кобилянська перебувала і під впливом німецької філософської думки. Вона критично сприймала таку неоднозначну постать, як Ф. Ніцше, ремінісценції з творчості якого реалізувала при моделюванні художніх образів.

Творчі контакти письменниці з німецькою літературою, які охоплювали і особисті взаємини з письменниками (Л. Якобовсь-кий, Г. Адам), зв’язки з періодичними виданнями («Die Gesell-schaft», «Ruthenische Revue») були результативними як для української, так і для німецької літератур.

Німецькомовні твори письменниці, зокрема ті, що стали фактом історико-літературного процесу, сприяли утвердженню О. Кобилянської як белетристкн в українській та німецькій літературах.

Різновидом літературної праці О. Кобилянської, що виходить за рамки національної літератури і органічно вписується у контекст українсько-німецьких взаємин, є її переклади творів класиків української літератури.

Як своєю оригінальною німецькомовною творчістю, так і перекладами на німецьку, а також контактами з діячами австрійської та німецької культур, О. Кобилянська посідає вагоме місце в історії українсько-німецьких літературних взаємин.

1 Пчілка Олена. Твори. — К.: Дніпро, 1971, — С. 125—135.

ОСНОВИНИ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Порівняльно-текстологічний аналіз новел О. Кобіїлянської І і Творчість О. Кобіїлянської у контексті української та світової літератур.—До 125-річчя

з дня народження письменниці: Тези доповідей. — Чернівці, ЧДУ, 1988—С. 88.

2. Філософський аспект творчості О. Кобіїлянської і підготовка учителя-україніста // Формування світоглядних позицій вчителя у процесі навчання і виховання; Тези доповідей. — Дрогобич, 1990. — С. 166—168.

3. О. Кобилянська — перекладач творів Марка Вовчка і Олени Пчілкп німецькою мовою // Проблеми міжпредметних зв’язків в умовах білінгвізму: Тези доповідей. — Дрогобич, 1990. — С. 206—207.

4. Колористичні епітети в оповіданнях О. Кобіїлянської // Культура слона. — Вип. 39. — К.: Наук, думка, 1990. — С. 36—39.

5. Гуманізм і проблема емансипації в творчості О. Кобіїлянської // Гуманізм. Людина. Свобода: Тези доповідей. — Дрогобич, 1991. — С. 140—142.