автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.02
диссертация на тему: Поэзия русского модернизма 70-80-годов: структура и семантика текста

Полный текст автореферата диссертации по теме "Поэзия русского модернизма 70-80-годов: структура и семантика текста"

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ї. 1.МЕЧНИКОВА

РГ6 ол

2 а СЕН Ш

На правах рукопису

ДАШКОВА Тетяна Юргївна

ЕЗІЯ РОСІЙСЬКОГО ПОСТМОДЕРНІЗМУ 70-80-х років СТРУКТУРА І СЕМАНТИКА ТЕКСТУ

івціальність ІО.ОІ.О<!.— Російська література

.... Автореферат-, іисертаці Г на здобуття наукового ступеня кандидата'фі лологі чних наук

Одеса - 1996

Дисертацією е рукопис

(

Робота виконана в Одеському державному університеті імені І,І.Мечникова ■

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент • Чернявська Діна Семені вна .

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

■ Фащенко Василь ^Васильович •

. • кавдцдат філологічних наук, доцент Сауленко Людмила Лук’янівна

: « .

Провідна .......■ " - Український державний педагогічний

організація університет'; ім.М.Драгоманова

Захист • на за сіх

захисту дисертацій на здобуття1 вченого ступеня кандидата філологічних наук в Одеському дертавному університеті /270058,. Одеса, Французький бульвар,'24/2.6/.

З дисертацією можна ознайомитись у.науковій бібліотеці ■Одеського державного університету '

Автореферат розісланий 1

" б&іХЬЩЦі996 року

відбудеться (анні спеціалізованої

1996' року

вченої ради К/05.0ІЛІ для

Вчений секретар'спеціалізованої вченої ради ' • " ’

Н.Ф.ГІашковсь.

Відомі соціально-політичні явися, ь'о призвели до змін духовної атмосфери в СРСР, пер:л за все стали помітними у сфері газетно-хурняльної публіцистики та мистецтва. Сформувався новий живопис, кінематограф, театр. Молоді, до цих часів невідомі поети вийшли іі,а широку арену, швидко привернувши увагу критики та вельми великої кількості читачів. Стало ясно: з андерграуиду з’явилась нова літературна генерація, що її пізніше було схарактеризовано як пост-кодерністську. Напрям, який спочітку декому ввиглвся естетичною випадковістю, поступово оавоосав неабияку кількість прихильників та послідовників, а пізніше практично став домінантою літературної карлдип.ш посгтоталітарної доби. Складний, неоднорідний, внутрішньо суперечливий, він не усіма сприймався та приймався, самим фактом сгого існування провокуючи полеміку та вимагаючи серйозного вивчення. Зараз, коли постмодернізм е явищем остаточно сформованим, назріла необхідність узагальнюючих досліджень з його естетики і поетики. Сл::е це Ті покликана зді Есіґлти рзпрезситовага. робота. .

' Актуальні сть дисертації обумовлена там, по їло більш як три 7їсп?’;рхччя і’остг.одорнізм приьартао до себо умгу як науковців, так ; пр-'сто ос:'!л”дел У більшості країн сій ту. Іноді говоря'і’ь навіть про добу иост.-.одернігку, вказуючи при цьому на низку пріітп-„ .анніп; 'з: і,у ркс, сор?д г\:\'х прзідшни о релятивізм та фрагментарні С’і’Ь. ІЬбуі'-'ЛИЛ 'ГСОГК'ОК нчучи І Т^ХМІК’Л, -ЇЄЛЄ6.1ЧЗННЯ І КОЇШ» оте--.’гапія елз^угалл осое'г/лиай тіш мислення, пкому притаманно спі. зіс-куванлл різгс'-пс.гл'.і:;,. різ,иосг.Я'-допл',с і різнозна’їуднх фрагментів.

:>> слідком. па:: процесів стало їо-, то в серздкні 70-х раків постмо-герністськ: спітоспрії/нят ?я поступово просякло усі сф-грл сучас-’0'; культур;;: -'-ід філософії, луль'курологі ї 5 лінгяісгики, літеріту-г-ззтдетгі,• глитєцгпозг’іг-сгі?г - до соціології, психології, кіберпо-::ч:к. ттології. Протягом останніх років постг-од-зриізм не лппе стан :о,гн:-.т об'єктом дослідження, але Я сформував .своєрідні!;! стиль науко-:ого дискурсу. * . '

Су'.-ісяа теорія постмодернізму спираються на фундаментальні грані пг-'-дточ західного посг.-одорцочу, французького соміотикл-’ол-лп Елрта і філосогп Міпелл '!уко, Серед н;:слг.толіз, по безносо- ’ :едг:ьо сформували дискурс, необхідно відзнач::ги французьких фглосо-•і:! к:и:а Зрінсуа Лі о гард, Гзіа Водрілрп фг;:ософі-постстрултур'’ліс-■л Гака Лерргда, 'н::;-рккзксьлого. філософа "'рядряга ДїєПмісони ?а талі >''сь кого семіотика г пкс&мзнт'ка Укборго Еяо. До посткодерні-му т-.ксг; приметім ілк л-кан, Орггн Г« борг/де, Гііард Рогі, -міль /#-оз, Гхаб Хаослн.Зокр:ма Хасеакоп було сфоглульоглні риси яоетмодор-

. • ■ -2 ” нізму, В статті філософа О.Вайннтейя їх відкоментоьано в такий спосіб: "І)невизначенність,. культ неясностей, помилок, пропусків; 2) фрагментарність' і принцип монтажу; 3) "деканонізація", боротьба з традиційними ціннісними центрами : сакральне- в культуру, людина, етнос, Логос, авторський пріоритет; 4) "все відбувається на поверхні”, відсутність психологічних глибин; 5) "ш залишаємось, із грою мови, без Его;'мовчання, відмова від мимевису та зображальної основи; 6) позитивна іронія, що встановлює плюралістичний всесвіт; V) 'змішування канрів, високого та низького, стильовий синкретизм; 8) театральність сучасної культури, робота jia-публіку, обов'язкове урахування аудиторії; 9) іманентність^ як зрощення свідомості із засобами комунікації, здатність пристосовуватися до їхнього оновлення і рефлектувати над ними".* ' /

Всі ці ознаки так чи інакше притаманні і російському постмодернізмові. Серед Його специфічних особливостей треба ще' відзначити іронічну рефлексію над тоталітарною добою. На російському грунті f ."радянський міф" прийняв на себе ту функцій, котру в західній культурі виконував модернізм ; культура російського постмодернізму роз~' глядала себе передусім як "пострадянську" і "посттоталітарну", а нове -явище маслилось як "постреалізм* (Б.Друк) та нпостутопіз;,г (Б.Гройс). . ‘ .

З початку 60-х років у Радянському Союзі .спостерігалися тенденції, що нагадували західні постмодерністськїзразки. Грунт для це: тенденцій, в СРСР вав був підготовлений діяльністю товариства"Об*єднання реального шстєцтв,аи(0ЕЕРІ7) 20-30-х років (Д.Хор;.:с, О.Вве-декський, М.Заболоцький, К.Вагінов та близький до них П.Олііншков); творчістю М.Зощенка, Ї.Ільфа та Є.Петрова, а згодом авторською піснею часів "пєркої еідлз;гии(0.Галич, В.Бцсоцьзяй) і поезією іпгкх авторів (Юз ЛлешкоБсышй, М.Глазков), що працювали в іронічному руслі. На російській постмодернізм такоас впливали традиції театральних "капусників* та КВК з їхнім іроніко-гумористичш-ял духом. А використовування учасниками ціх дій "вторинного матеріалу" (текстів загальновідомих пісень, вірнів, кліпе газетного мовлення) і винахід ■нових видовищних форм ‘(що нагадують хепенінгп та посшодериістські ■ пер^орманси) дає молеливість говорити про них як про безпосередні-:? попередників мистецтва російського постмодернізму.

Стійкий інтерес до феномена російського, постиодеряізму1 і

^ ВаКншгеЕя 0. Homo deconstructiws , Философские игры постмодернизма^ Апокриф:культурологический журнал.-М., б. г.-Л? 2.~ С.2“5.

- з -

бажання зрозуміти особливості його естетики і поетики обумовили необхідність написання цієї роботи.

Матеріалом дисертації є поетичні тексти російського постмодернізму 70-80-х років. Це твори поетів Ю.Арабова, І.Ахмоі'ьста, Є.Буні-мовича, С^Гандлевського,' Б.Гребенщикова, В.Друка, О.брьоменка, Ів.Жданова, І.іртеньева, НЛскренко, К.Кедрова, Т.Кібірова, В.Кор-яія,. Вс.Некрасова, О.Парщкова, Д.О.Прігова, Я.Рубікнтейна, С.Соловйова, В.Степанцова і деяких інших авторів. "

Предметом нашого дослідження е структурні особливості і семантичний простір текстів поезії російського постмодернізму.

Початок вивчення нашого предмета в СРСР прийшовся на середину іО-х років : саме в цей період з‘явились перні публікації поетичних текстів та відгуки та них у пресі. На газетно-яурнальних «пальтах та прес-конференціях поетів точилися гарячи дискусії. Таким чином ■'•■формувався постмодерністський дискурс, до якого пізніше приєднались літературознавці. Серед досліджень до сьогодні найцікавіииш /роботи М.Ештейна, О.Седакової, М.Айзенберга, І.Севєріна, В.Лет-'ева. Базуючись на цих та інших публікаціях останніх часів, розуміло російську постмодерністську поезію як поетичний напрямок, що досягнув свого апогею в 70-80-х роках, типологічно подібний до од-коіменного напрямку на Заході та має генетичний зв'язок з творчіс-тв товариства ОБЕРІУ та низку ознак, • спільних з інишя локальними іронічними тенденціями у світовій літературі і, особливо, в літературі.XX сторіччя. Російській постмодерністській поезії*властиві іронічний поглщ на світ і робота із "вторинним матеріалом”, котрим може 5ута або "радянський 'міф", або культурні міфі інших часів та народів. Ікщо' теорія західного постмодернізм вяа більв-меньш сфортлувалась,

:о в галузі постмодернізм російського зустрічаємо лише невелику кількість розрізнених статей та єдину літературознавчу монографій Зпхайла Ешітєйна "Парадоксы новизны"(М;,1986), де вперае постакле-ю проблему,ідо нас цікавить, але плдхи Гї розв'язання лише накрес-гено. Такіш чином до сьогодні не існувало серйозної узагальнвячої граці, до були б сформульовані теоретичні привдипл та худоані засоби іосїйського поетичного постмодернізму» Ц» лакуну покликана зпповни-гя наша дисертація, чим і обумовлена її новизна. ;

Мотов кааої роботи о висвітлення основних художніх принципів юезії російського постмодернізму і аналіз засобів їхнього функціонування в поогячнях текстах. Відповідно до йоти в роботі виріиупть-я такі завдання : ■ \ ■

■ описуються особливості просторово-часової організації постмодерні-

стськкх текстів, що е засобом визначення основних рис постмодер-ністського образу світу ; . .

~ на базі проведеного аналізу виявляються головні принципи російської постмодорнісгської поетики ; '

- шляхом типологічного зіставлення поезії російського постмодерніз-

му з іроніко-гуморксткчншк таорши різних діб європейської традиції з Античності до сьогодення виявлено специфічні ознаки иост-модерністської іронії; ■ ■

- на засадах теоретичних висновків, що їх і.ш дійили у дослідженні,

. проаналізовано конкретні художні особливості творів російських

поетів-постмодерністів. '

Завдання, що їх було поставлено, обумовили вибір методів дослідження: під час опису просторово-часової будови постмодерністсь-ких текстів використовувався синхронно-діахронний підхід, а для виявлення специфічних особливостей постмодерністської іронії - порівняльно-історичний та метод зіставлення. Аналіз поетичних текстів проводився з позицій структурно-семіотичного підходу, ’ .

Коло робіт, що склали теоретичну та методолог ічїгу базу дисертації, в вельми різноманітним. Використано за виразом сучасного , методолога науки Пола Фейєрабенда,"плюралістичну методологію". Але здебільшого робота лежить у руслі досліджень московсько-тартуської' семіотичної ніколи, одним з напрямків розвитку якої були штудії структури і семантики 'художнього тексту (Ю.М.Лотман, В.М,Топоров,

.Т.В.Цив'ян та ін.). В своїх теоретичних міркуваннях ш спираємось на праці, що торкаються проблем просторово-часової організації художнього тексту (М.М.Бахтін, В.М.Топоров, Д.Н.Френк), на культу- . рологічні праці 2.Ле Гоффа, А.Я.Гуревича та Г.С.Кнабе, на робота з теорії міфа М.Еліаде, К.Леві-Строса, М.І.Стебліна-Каменського, Є.М.Мелетинського, на класичні вже тексте Р.Варта, М.Фуко, Е.Ф.Лі-отара, Ї.Дерріда, У.Еко, Цікаві'спостереження щодо ситуацій модернізму і постмодернізму було знайдено у статтях російського філософа 0.Вайнштейн та українських літературознавців С.Павличко, Т.Гундоро-вої, М.Павлишна. Під час аналізу«особливостей російського постмодернізму було ураховано критичні роботи Б.Гройса, О.Якимовича, М.Епштейна, Є.Добренко, Е.Надточін. Також використовувалися окремі теоретичні висновки Ю.М.Тішянова та І.Я.Гінзбург. Праці поль-•ського літературознавця Є.Фарино підказали деякі метода роботи з авангардними поетичними текстами. , ' .

На захист виносяться такі положення : .

І, У псстмодернімськоцу художньому творі час переїворпєтьоя

- Б -

на. простір тексту, тобто разночасові історичні шари, що актуалізуються фактографічними і стильовими ашозіяма та ремінісцонцияші, одночасно ІгрООКТУїОТЬСЯ в точку = площину "тут і тепер" авторської свідомості, а відповідаю - простору художнього тексту, що розгортається в синхронному зрізі.

2.Худс«іі принципи постмодерн хетського тексту знаходять свої аналогії у сфері функціонування міфопоетичного шелешія. Зокрема істотний для постаюдорнісгської естетики принций "еданосвіття" відповідає міфологічним уявленням про всееяйіоть та загальний взаємозв'язок усіх світів ;., принцип вторинності матеріалу - ментальній техніці бріколаау (як її описав К.Лсві-Строс) } принцип "змішування часів"- ^притаманним міфам і героїчному епосові уявлення;.! про архе-тапічний час богів (предків, героїв). ■

' 3. Принципи поезії постмодернізму визначають специфіку її ху-*

дояуього інструментарію : використання алмзій, ремінісценції, цен-тонів, мовних-кліие, цілих клішованих текстів (біографій та автобі- • ографій, онкоміоиів, епітафій та іи.). .

4. Ір'онічні формі, що' типологічно е близькими до постмодерні-стськпх, простежуються протягом всього розвитку європейської літератури’: наприклад, діалоги Длатона, сатаріт дукіана, іронічний панегірик Еразна Ротердаї.гаького, "гротескний реалізм" Франсуа Рабле, до-пкульиа насміика Вольтера, універсальна іронія німецьких романтиків, містифікації авторів Козыш Пруткова, пародійні стилізації "Всесвітньої історії, 'обробленої "Сатириконом"" та "Парнааа-трібгаї", "Сатири" Саиі Чорного, гра з повними штампами у 1.Ільфа і Є,Петрова, традиції "чорного гумору" та літератури (театру) абсурду та ін. _

5. Іронічно дисташшвання айтора-посткодериіста від тоталітарн-

ій та ішеих культурних міфів дозволяє розглядати мову постмодерні-стоькіа творів як мета-штакову (що її надбудовано над "сучасним мі-±ш" в розумінні Р.Варта, міфом, котрий сам є метачовоп). Таким-ад- • и ом, зміст іронічно вйрефжексованого міфу стає формой для постмодер-’ЇІСТСЬКОГО тексту. ■ .

Теоретичне значення дослідження пояягае-.в тому,, що, по-поркд, з ньому вперие оброблений достатньо великий, власно близький до вя-іерпного корпус постмодерн і стськкх П09ТИЧІШХ текстів, багато З ЯКИХ з ватаодоступіааи. Матеріал для дослідження вибирався із поетитогх вдияок, колективних збірок , “антологій, журнашгах та газетних публікацій, магнітофонних задиоів з особистого архіву дисертантки. Іо-друге, зведено воедано розрізнений теоретичний матеріал, що т орта с ть ся проблем постмодернізму взагалі і літературного зокрема.

По-трете, в роботі здійснено спробу теоретичного осмислення особ' ливоотей и.остмодерністської поетики /простір і час, іронія, "смерть автора" та гн./ та застосування одержаних висновків для розробки нової методики аналізу постмодерністських поетичних текстів. ; ' , ■ . •

Практичне значення. Результати дисертації можуть використовуві тися під час підготовки лекційних курсів о теорії літератури, історії літератури XX сторіччя, історії ?а теорії світової культури, спецкурсів з актуальних проблем сучасної літератури і авангардних шукань в поезії XX століття._______

Дисертацію апробовано в формі 'доповідей на міжнародних конференціях : "Другі Ахматовські читання"/Одеса 1991/, "Література і влада "/Одеса 1991/, "Треті Ахматовські читання"/Одеса 1993/, "Культура на порозі нового століття : підсумки і перспективи” /Одеса 1994/, "Культурні парадигми перехідних епох"/0деса 1996/, та на трьох засіданнях науково-методичного семінару кафедри культурології Одеського державного політехнічного університету /І992, 1993, 1995/. Результати роботи були використані під час підготовки лекційного чурсу "Українська і світова культура",'ио його читано дисертанткою в Одеському державному політехнічному університеті 1995-1996 уч. р., і. в тексті-методичного посібника "Методические рекомендации по.изучении курса "Мировая и отечественная культура" по теме "Русский литературный авангард в контексте куль туры XX века "УОдеса, 1993/.

За темою дисертації, е 12 наукових публікацій, у тому числі I стаття. ' .. .

Структура роботи : вступ, три розділи, висновки, список скоро чень назв джерел /усього 45 назв/ та список літератури /254 позиції/. - ■ . , ' ' .

Зміст дисертації. У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність і новизну, визначено мету й завдання дослідження, його предмет та методи, сформульовано положення, що виносяться на захист, схарактеризовано теоретичне та практичне значення роботи. Також.у вступі розглядається співвідношення категорій модернізму й постмодернізму, Особлива увага преділяється специфічним рисам російського постмодернізму. Простежено процес його розвитку, розмаїття художніх течій, історію публікацій поетичних текстів, формування критичного та літературознавчого дискурсів. .

На початку першого розділу "Простір і час у постмодерн:стсько-му художньому тексті" розглядаються наріжні для нього поняття

-■? -

«оделі світу та хронотопу /просторово-часової організації худож-їього тексту/. Далі розкриваються форми та засоби віддзеркалення у зеалістичних, модерністських і постмодерністських художніх тенітах уявлень про просторово-часову побудову всесвіту, властивих-цзним і сторічним типам моделей світу. Зокрема, модель світу, що . •тілюеться у постмодерністському тексті, схарактеризовано як "мі_-юлогічну". .На думку автора, їй притаманна особлива якість : іс-оричний час, репрезентований цитатами із творів різних епох і тилів, цитатами, шо <з 'складовими частками постмодерністського ексту, сам ста с таким чином простором цього тексту. В роботі озрізнюються поняття : "міфологічна" /постмодерністська/ модель . віту і "міфопобтична" /традиційна/ модель світу : при зовнішній кожості ознак у постмодернізмі здійснюються свідоме моделвван-д тексту, що е типологічно близьким до міфопоетичного. Після ЦЬОГО' формулюються та аналізуються три основних принципи постмодерні-гської поезії : І/ "единосвіття"; 2/ вторинності, матеріалу; З/ лішувагшя часів. ' , _

Близький до міфопоетичної всеєдності принцип "єдино-, , в і т т я" с характерним для поезії метареалізму /чи "метамета-ірізму" в термінології К.Кедрова/. До цієї течії причислюють по-■ів : О.Парщикова, 1 в.Іванова, О.Єрьоменка, М.Шатуновського,

Кедрова та ін. Критик М.Епштейн виз на ча о метареалізм як реалізм гатьох реальностей, об'єднаних безперервні сто внутрішнього пли-■-І взаємоперетворень.. Основно» конструктивною одиницею метареа-стськоготексту є м е т а б о л а, що за своєю природою близька' античної метаморфози. В роботі досліджується притаманна поезії танніх десятиріч поступове перетворення порівняння - через мета-ру - на метаболу /на-прикладі текстів Л.Дербеньова, А.Вознесенсь-го, В.Гребеншикова/. Далі. досліджуються художні явигга, подібні постмодерністської ыетаболи, ио вони спостерігалися в літера-рі на всьому протязі XX століття. Для їхнього вивчення ми звернися до статті американського літературознавця Д.Н.Френка "Про->рова форма у сучасній літературі”/1945 р.Д де розроблено про-, гму просторово-часової будови творів Т.С.Еліота, М.Пруста,

,Дкойса, Е.Паввда. Дослідником сформульовано "принцип рефлексин-' референції"* в поезії, по нагадує постмодерністський принцип

ірзнх Д.Н. Пространственная форма в современной лптературо// арубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ вв. :трактаты, ітатьи, эссе.-И. ,1987.-0.200,

"єдиносвіття". Френк вважає, що мова нової поезії побудована на внутрішньо рефлексивній основі. Найкраще сенс віршу осягається тільки шляхом одночасного сприйняття у просторі фрагментів, які при звичайному послідовному чиганні сприймаються не пов'язаними один з одним. В дисертації чідзначоно, в якій спосіб принцип рефлексивної референції, близький за своєю сутністю постмодерніст-ському принципу "єдиносвіття", спорадично простежується ‘У деяких текстах поезії кінця ХІХ-ХХ сторіччя /С.Малларме, Т.С.Еліот,

0.Маадельштам, М.Цветаева, А.Ахматова.та ін./. Цим, з нашого погляду, пояснюється згадки про таких^юетів як попередників мета-реалізму. ■ "•

Наступним розглянуто принцип вторинності матеріалу, котрий маніфесту з той факт, що по'стмодерністський стиль - це "площинка проекція та змішування попередніх стилів"*, Постмодерністський твір ніколи не е первинним : він існує лише пц сітка алюзій на інші твори, а отож як сукупність цитат. Цей принцип е суттевиы для поезії концептуалізму /поети Вс.Некрасов, Д.О.Прігов, Д.РубінштеЙн, І.Іртеньев, В,Друк, Т.Кібіров, В.Кор-кія та ін./. Доведено, що особливістю російського концептуалізму е культурне "паразитування" на "радянському" матеріалі : застиглий зміст лозунгів та кліше мови передовиць, штампів у творах літератури та мистецтва позти-концептуалісти дробили Формою для своїх хронічних творів. Крізь той факт, що "вторинним матеріалом” концептуалізму е мова "радянського міфа", у дисертації розглянута його поступове формування в літературі соціалістичного реалізму. Знаковий характер'концептуалізму якнайкраще втілюється в його основній конструктивній одиниці - концепт і ,■ цьому "скелеті" образу чи ідеї, що втратила колишній пафос. У дисертації досліджено ліехаиізм. перетворення концепції - через інакомовність -на концепт. За.приклад слугують тексти А.Вознесенського, Й.Брод-ського, Т.Кібірова, що об’єднані спільним мотивом. Спираючись на тинянгвський опис пародії, розглянуто концепти як випадки граничної типізації художніх образів. Із останніх через постійно повто-^ рення"вихолощено живий зміст, лишилися лише "мертві знаки повторення"^, Додамо, що принцип вторинності матеріалу має рад-аналогій з поетикою ОЕЕРІУ 20-30-х років /Д.Хармс, О.Введенський, К.Вагіт

-у - --• ' ... ' '

Райхман Дкон.Постмодернизм в номиналистской системе координат ;

Появление и распространение одной категории культуры// &лэга Артг г Ведущий европейский художественный журнал.-1389,-№1.-С.

^ Тынянов' Ю.Н.Поэтика.История литературы.Кино.-М. ,1977.-С.Ь39.

нов, М.Заболоцький, деякою мірою и.Олійников/. "Галантерейна мова" оберіутів /термін Л.Я.Гінзбург/ здійснювала ту ж функцію, що і "номенклатурна мова" постмодерністів : і та, і інша мова в "вторинним матеріалом" для побудови іронічних текстів.

Останнім розглянуто принцип' змішування часів /"квазі і сторін"/, но о притаманним усій поезії постмодернізму. З погляду просторово-часової будови постмодерністський текст можна порівняти з текстом героїчного епосу, який відтворюй уявлення про архотипічний час богів та героїв. Для епічного хронотопу "усі історичні персонажі...- сучасники, усі пе'ребувають і в особливому часі, і цей час не перехрещуються з хронотопом історії’^. Таким"епічним часом" для російського постмодернізму була доба тоталітаризму /хоча, власне, ним може стати яка завгодно культурна епоха/. Дзба- тоталітаризму через свою завершеність почала сприйматися як міф /а роботі за приклад править "квазі і сторичний" текст В.Коркія/, Будь-якогопоета-постмодерніета, відмежовує від доби сталінізму "епічні листа нція" . Бот виникає в його тексті тому, що автор отходиться поза ідеологічно» та естетичною системами тоталітаризму. •

. На завершення розділу запропоновано класифікацію художніх засобів посгмодернгстської поезії, шо походять від естетичних принципів "сдиносвіття", вторинності йатеріалу та змішування часів. Цими засобами с алюзії, ремінісценції, центони. •

У розділі другому "Специфіка посткодерністської іронії" розглянуто два основних підходи до іронії, що в наявними<у сучасній науковій думці. Відзначаючи іронію, ми дійшли висновку, що постмодер-ністська іронія є власне особливим сприйняттям світу. Концепція "іронічного світовідчуття" дозволяє,*по-перше, аналізувати поезію постмодернізму як єдиний складний "текст", що його побудовано за певними законами, по-друге, дослідити тексти, в котрих-іроні чний сенс не виявлено на формальному рівні, бо він залежить лише від культурного контексту та "настанови,на іронію", Тому деякі концептуалістські твори необізнаний читач моїхе сприйняти всерйоз, тобто 5ез іроніиної рефлексії. . ■

У роботі простежено типологічні паралелі постмодернгстської ' " іронії з іронічними формами європейської літератури від доби. Античності до наших часів. Розглянуто генезу поЛмодерністської і^роні^ з літературі XX .століття. Попередниками іронічного світовідчуття .•

^ І'урсшіч А .«.Средневековый мир: культура безмолвствующего большин-стаа.-М. ,1990.- С.І24. • ' •'

Там ие.

поетів-постмодерністів може вважатися у першу чергу література ■ /театр/ абсурду та пов’язана з ними традиція "чорного гумору" в мистецтві новітньої доби.

Потоки постмодернізму, як, на наш поглед, можуть бути виявле-. ні'в творчісті видатного письменника і теоретика театру XX сторіччя Альфреда їаррг. Вигадана ним так звана "патафізика" втілює послідовно хронічне ставлення до світу, що отримало свідомих спадкоємців на'протязі всього віку /наприклад, X.Кортасар/. Приділено увагу'формуванню традицій "чорного гумору", притаманного творчості' оберіутів 20-30-х.років /Д.Хармс, О.Введенський/ та театру абсурду.40-Ь0-х /Е.Іонеско, С.Бенкет/, а пізніше - американській "школі чорного гумору" 60-70-х /Дж.Варт, Дк.Хокс та ін./.

Серед постмодерні сті-в цей тип гумору в провідним переважно для . •

прозаїків, серед поетів відзначимо Д.О.Лріговя та Н.Іскренко. У дисертації розрізнено поняття "чорний гумор" та "с т ь о б" /тобто іронізування з невинним виглдцом/. Термін "стьоб" вживано для іронічних творів, що мають амбівалентну карнавальну сутність : в такому руслі працювали М.Олейников, М.Заболоцький, за наших часів -

російські та українські постмодерністи Вен.брофеев, Б.Гребенщи-

ков, В.Друк, Ю.Андрухович та ін. • ■ ' .

'Пильну увагу у другому розділі приділено прорблемі, во безпосередньо витікая із сутності постмодерні стської іронії - проблемі без суб'єктно сті /безгеройності/. Дкерела цого явища постмодерні стської естетики1 мають шукатися в театрі, що Кого природа передбачав сфокусування уваги на акторові як одночасно суб'єкті та об’єкті дії. Тенденція зменшення суб'єктивного /психоло- . гічного/ та зростання об’єктивного '/концептуального, знакового/ іде від того х А.Жаррі Й успадкована славетним А.Арто, шо його ,

вплив на мистецтво постмодернізму е незаперечним. Само він у своєму "театрі жорстокості" рббить персонажа не основою сюжетної дії, " а лише одним з пасивних елементів спектаклю. Персона* гранично типізується і отримуо власна знаковий характер. Відтоді театр, як зауважив Ж.П.Сартр, втрачав, свій антропоморфізм,, тобто здійсню- . *ться "розпад суб’єкту". Це явище Р.Барт схарактеризував як ,

"смерть автора". . ' . •

Після втрати «уб* активності на першому плані опиняється мова. яка й став головною дійово» особое драми абсурду. Процес'виникнення 'автоматичної мови" простежено Е.іонескоу статті "Трагедія «ови". Йа його думку, будівельним матеріалом абсурдистских п’єс стають мовні та «ентальнг кдіие, слова, що перетворилися

на "оболонку, яка ще звучить,, але зміст її втрачено"'1'. Фактично вже {Деться про те, що постмоденістська критика назвала "концептом" тобто про спустошену та збезцінену ідей або поняття, від котрого ли шилося тільки означаюче, тоді як означувана' давно вже втратило реально, наповнення. Цей процес можна простежити й у французькому "новому романі". Ідея| без суб’єктно сті /безгеройності/ стала наріжним каменем філософії постмодернізму.

Тееденції. "щезання героя" /та автора як головного героя модерністського твору/ назрівали у літературі з кінця';XIX сторіччя. Підготовлена декадансом і модернізмом, де 'герой в рівним до автора, естетичними експериментами середини нашого віку /наприклад, "Поема бегі героя” А.Ахматової/, тенденція "безгеройності" в постмодернізмі призвела до розпаду суб’єкта як центра системи уявлень; за М-Фуко:"Людина вмирає - лишаються структури”. На думку Р.Еарта, автор як суб’єкт творчості .замінюється письмом. тобто "говорить не пвтор, а мова як така"*\ • '

Структуралістський підхід, досліджуючи універсальні організуючі принципи структур, передумовлював обов’язкове існування центру. Для'ліричного тексту таким центром є ліричний герой, шо він експлікує 'як авторську суб’єктивність» так і об’єктивний ідейний зміст. Постмодернізм розімкнув текст,'зробивши його принципово незакінче-швл. Це сталося внаслідок "денентрування". тобто центр перестав усвідомлюватися у категоріях присутності.. Постструктурзлгзм пов’язує це з тим, шо склалася уява, ніби центр не є сенсом, об’єктом називання та пізнання, а є лише функцією, яка породжує безперервний пошук імен, нових метафор, систем опису. На думку К.Дерріда, з моменту "децентрування" універсальною проблемою ‘ робиться’ мова, "за від-сутністо центра ... все перетворилося на дискурс" , тобто процес означування став потенційно безкінечним. • ■ - . •

Для визначення специфіки аостмодерністської техніки, дисертантка, з огляду на сучасну критику, користується пеняттям "бр ик о л а ж" /від французького Ьгісоїа^е. -’виготовлення саморобок’, під дієсловз Ьпсоїег - ’братися.за випадкову справу’, ’виготовляти

^ Ионеско эТтрагедия язнйа// Как всегда - об авангарде: Антология / французского театрального авангарда'.-М-,1992.- С.І37.

~ Карт Р. Смерть я втора// Варт Р. Избранные работы:- Семиотика. Поз-.

^ тика.- М., 1994,- С.385. ' : ‘ . '■ '

** Деррида Структура, знак.и игра в дискурсе гуманитарных наук// Вестнш: Московского университета. Серия 9. Филология.--1995.--, • ‘ ■к 5,- С.172. ' '-1' V 7} ; / '

саморобки’, ’вдаватися до хитрощів’-, 'йти кружним шляхом'/. Слово "бріколаж" вживав французький, етнолог К.Леві-Строс,' характеризуючи техніку міфологічного мислення. Воно, це мислення, на думку вченого, є аналогічним діям кустаря, що працює з підручним матеріалом за принципом "все може стати у пригоді" . Якщо інженер складав готовий проект освоєння реальності, міфологічна людина і"бріколєр" будує власне проект в залежності від наявного у нього арсеналу засобів. Використання бріколером деталей, що, за виразом Леві-Строса, ^'попередньо напруженими'"^, дозволяє вбачати У методах його праці паралелі з постмодерністським стилем. Автор-постмодерніст, оперуючи, на зразок бріколера, різночасовими цитатами, переводить в такий спосіб діахронічний план у синхронічний. Різночасові иари створених раніше текстів стають простором нового, постшдзрністського тексту. Такої . проекції досягнуто завдяки ’епічній дистанції, що на ній знаходиться постмодерністський автор - цей, розгортаючи метафору Леві-Строса, "іронічний бріколер". ■ • . '

Для з'ясуваннп. специфічних особливостей "вторинної міфологіза-ції" у постмодерністських творах дисертантка з варта сть с я до праці1 Р.&рта "Міфології"/1956 р./, ідо' в ній піддано аналізу процес створення сучасних міфів. Сучасний міф, за Бартом,, являє' собою вторинну семіологічну систему, тобто створюється на основі вже існуючої послідовності знаків.. Він мас триелементну структуру: означаюче- означувано ' - онзк/ Але особливосте цієї ссміологичкої системи поляАас в тому, цо вона створюється на грунті вко існуючої послідовності знаків. В такий спосіб знак першої системи стає лише означаючим у іншій У міфі наявні дві семіотичні системи, з котрих одна /мовна/ <з частко.-бо вбудованою в.інау. Мова слугує міфові, котрий на її грунті'будує власну систему. Отяе, міф е метамовою. Мовний сенс у такому разі .

■ стає формою, .

Намагаючись знзйги зброю проти появи нових міфів, Еарт зробив . висновок, що "шйкрааои зброєю'проти міфу, можлива, є його власна міфологізація, створення штучного міфу", . Такий "вторинний міф", провішуваний Бартом, було' створено постмодернізмом. Автори, яких нами досліджувано, використовують у. функції будівельного матеріалу . для побудови свого "мета-тіфу" знаки міфів минулого.- Зміст тоталітар ного міфу /в концептуалізмі/ та культурних міфів різних епох /у мета реалізмі/ письменкикй-постмодерністи зробили ботмою для нбвої семіо-

г

Ловк-Строс К, Первобытное мышление.- М.,1994.- С.І26. - .

с Тм ие,- С. 126. • '' . . -

Я ' . ' ' * - ’ "

Еярт Р. Из книги "Мифологии"// Еарт Р. Избраннно работы.- С. 103.

- ІЗ -

логічної системи - постмодерні стфкої. Якщо міф, стосовно власно мови, с метамовою, то постмодерністський міф стосовно первинного -мета-метамовою. Схема, що її подано нижче, в нашою спробою відозв} калити й унаочнити вказане, додавши до відомої схеми Варта*"третії Отупінь" - мета-метамову постмодерністського дискурсу.

нову

- міі /мета- ■ мова/

ПОСТМО-

дернг стський

1.означаюче)2. означуване

■ З.знак І.означаюче

II. означуване

. III. знак І.означаюче

2. "ірояі чиє"! означуване і

' , 3.складний знак /постмодерн: стськіій текст/ І

/мета-метамова/

Визначення ''іронічне'' вживано нами тому, що нове означуване /секс постмодерністського тексту/ виникає як результат іронічної рефлексії а вторз-постмодерні ста над тоталітарною міфологіє:-), що латентно присутня у текстах відповідної епохи, чи - ширше - 'над уламками різночасових культурних міфі б, репрезентованих у тексті у вигляді цитат та алюзій. Вилучені з контексту свосї епохи та співставлені в метах синхроні чної єдності постмодерністського-тексту, куль-і'урні ліфи виявляють свою мета з наказу сутність,/за Бартом -.метамову/, підлягаючи, таким чином, постмодерністський "художній декон-::трукці;ї". Для чита'и ца втілюється в межах,цілого тексту, їло набуде функцій складного знака, отож ми’й вводимо відповідне означеній у схемі /диз. вище/. • . . . -

Розділ третій - "Худокня практика поезії постмодернізму"--іриспячено аналізу засобів втілення основних постмодерністських . іринципів: "єдино свіття", вторинності матеріалу, змішування часів,-г художній практиці російських поетів 70-В0-Х років. По-перае, роз-’ляиуто.новий "будівельний матеріал", то його використовують поети-юстмодерністи, та форми'його існування у тексті: алюзії, .ремініс-[енції, мовні- кліше. По-друге, вказано,яким чином іронічне дистанцю-вння дає змогу сучасним-поетам створювати власні художні міфи постмодерні стські метя-міфи/. . •

У першу чергу розглянуто роль алюзій в текстах поетів- метаре-

Дин: Бдрт Р. Из книги '’Мифологии'*.- С .’79.

алістів: О.Парщикова, Ів.Кданова, О.брьоменка, М.Шатуновського,

К.Кедрова,. При аналізі застосовано метод структурно-семантичної дешифровки поетичних текстів. Параллельно з розглядами текстів у ■ цій частині дисертації ставиться низка супутних теоретичних питань, як то: полі варіантність твору, поняття "архетипу" й "кенотипу"-/термін №.Епштейва/ та ін. .

Наступним етапом є дослідження алюзій та ремі ні сценці й у поезії концептуалістів: Т.Кібірова, Й;А.рабова, О.брьоменка, В.Друна,

Н.Іскренко, б.Вунімовкод, І.іртеньсва, В.Коркія, Д.О.Прігова, С.Га-ндлевського, В.ІІіндершна. Окрім того, простекеш деякі закономірності постмодерністських.запозичень. Розглянуто "наскрізні" котиви концептуалістської' поезії /наприклад,мотив "Лушкін=поет=пам’ятник7. а також частковіиш художні засоби: квазіремінісценції, подвійні ре-■ мінісценції і поліремінісценції. . . '

Проаналізовано також .функціонування мовних кліше та соціально-політичних штампів у поезії концептуалізму.'З’ясогано процес поступового нівелювання суб’єкту текста, знищеного "мовою радянського міфа". Якщо у Т.Кібірова це є все ще ностальгічна панахида по власному минулому і минулому країни, репрезеїггованому у його текстах ідеологічними ід нотами, відомими віршами, фразами з'пісень, уривками з кінохроніки, то тексти Д.О.ПрігоБа становлять собою моделювання за допомого» мовних штампів якоїсь "політичної кадсвідомості", деіедивідуалізованої і безпристрасної. А такі автори, як Вс.Не'кра-сов, І.Ахметьев, Л.Рубинштейн взагалі роблять об'сктог-і своїх текстів мовлення, моделюють механіку ситуації. ■

Окрему проблему становлять типологічні Паралелі д<? глнру пост-, иодешістських -біографій. Нам? гаючись змоделовати "тоталітарного' гомункулуса", поети-концеатуалістк звернулися до канру біографії, , якому притаманні структур® усталеність, паампи змісту та ідеологічна маркованість. За будівничий матеріал править іронічно'від-рефлексована мова клішованих біографій і автобіографій, стандартні мовні фігури поздоровлень і некрологів. В дисертації ваділенр групу постмодерністських текстів /вірші поетів І.Іртеньева, Т.Кібірова*

В.Друка, 1 .Ахкетьева та ін./, до в.них виявлено типологічні аналогії з античними біографіями та близькими до них жанрами панегірика, епітафії, родоводу. * . '

Зіячний інтерес становить процес-створення сучасними поетами посгіо.порнт стського мета-мі Длг .Він являє собою, іронічну рефлексію содо міфу тоталітарного /та й взагалі тенденції міфологізації істо-

ріг/. Постмодерні сти здійснили"дистанцгаЕання матеріалу"/О.Якимо-вич/, підійшовши до епохи тоталі тарі зму як до епічних часів, що давно кинулися, скінчилися Й шфологізувалися. Поети здійснили спробу синтезувати "міф третього ступеню" /за Р.Еаргом/ сталінської доби /"міф другого стулена" - саМоописи сталінської епохи/, тобто створили власний метаміф.у координатах постмодерністської моделі світу. Аналіз текстів дозволив показати, що у поетів-пост-модерністіз тенденція до цілісних міфологічних систем формувалася поступово /напр., тексти Ю. Арабова, Т.Кібірова та тн./. "Гранична концептузлізація"притаканна монументальним метаміфак Д.О.Дрігова /мова Йде про Його тексти "Москва і москвичі" та \"В краю перлиннім Пао-Дзя"/. 0 дисертації здійснено структурно-семіотичний аналіз цих текстів, накреслено'засади методології та розглянуто механізми моделювання у рамках тексту постмодерністського мета-міфу /на матеріалі поеми З.ІГхзркія "Сорок сороків"/. ■ •

На з а ве ри е нн я д псе рт а ці ї сформульовано основні висновки дослідження та а роблено спробу прогнозування подальшого розвитку ситуації постмодернізму у літературі. Зокрема підкреслено, якт чином /за' якими прикіртакз і за допомогою яких засобів/ реалії ментального плану трансформуються зкудогшій 'гекст, тобто як'авторські уявлен ня про тексти, £0 “х було генеровано різночасовими культурами, формують простір яостмодорністського твору, базуючись на принципах / "пдиноеоіттй", иторті»осгі:.птеріалу і змішування чзсів, та за допо--югса цитат, алазій,’ рсаінісцонцій і цілком ішшезшх текстів, звернено особливу увагу на прагматичний аспект постмодерністських гскстіи, тобто .на гзясгюзідноаення автор - текст - читач,і проде- •• .’.онстроЕгто, шо само іронія виявляє авторську присутність з текстах сучасної ситуації "смерті _автора”. ?і читач, ио вступає, в свою пзргу, в гру сенсі в, перетворюється на співучасника і співтворця :остмодсрністського твору. Нк писав Цветам Тодоров, "текст - це глькі; пікнік, на який автор приносить слова,-а читач зміст".' ' Основні' положення дисертації викладено у таких роботах:

І.Организация спецкурса по актуальным проблемам советской ливра тур: і - один на аспектов мобильности гуманитарного образования ностранних граждан// Высшая акола и-мевдуна родное сотрудничество: пит, проблемы, перспективы: Матер.'республ. кзучно-методич. конф.-цесса,19У0.- С.114-115.' . ■ / " , 1

Й.ГЬстмодернистское мироощущение в "Поэме без героя" А.А.Ахма-звс$// Вторте Ахмзтопскио чтения: Тез. докл. и сообзі.- Одесса,199^-.іУі-ІЛ'. ' ' . ■

3. К вопросу организации лекционного курса "Введение в русскую культуру XX века" для студентов-нефилологов// Учебно-воспи- -тательнп'"' процесс на подготовительном факультете: новые подхода' и результаты: Матер, межвуз. научно-методич. коиф.- Ростов-на-Дону,' 1991,- С.336-338. '

' /Т. Презентация художественного произведения как одна ко фор.;

гуманитаризации образования иностранных студентов-не'£илологов// Опят'и -проблемы гуманитаризации-подготовки специалистов для за-рубежкил стран в технических вузах: Г/атер. республ. научно-ието-дич. колф,-'Одесса,1991.- С.133-134.

5, 0 некоторых особенностях языка постмодернистских произве-

дений// Кзнк-и культура. Первая международная конференция: Уатер. Киев,-1992.- С.141-142. ‘ • .

6. Русский литературны?* аванг-ард в контексте культури XX века: "етодич. реком.- Одесса: OIF, 1993.- 2? с. -

7, Космогонизм "Поэкы. без героя” А.А.Ахматовой /К вопросу о лостнодерппстсксм хронотопе// Третьи Ахгатовские чтения: !.!атер.

с5л. науч. кон-р.- Одесса,1993.- С.22-25. ' , •

8. О специфике проведений семинарских занятий'по тете "Пост-модертз».' в русской культуре 70-80-х годов, XX века” для студентов иностранцев продвинутого этапа обучения// Язык и культура. Треть;; у.егдународндя конференция: Тез.'докл. - Киев,1994.- С.307.

•?. От концепции к концепту -/0 смене парадигм в культуре 'ПО-:: 70-х, П-О-х годов// Культура на прроре нового вена: итоги и пор.с-иєі'Тііб'.і: У.зздунар/ научно-теоретич. kohJ-. : Тее. г-четунл. -Одесса, 1991.~ С,2ч-26. ‘ ■ ' ' _ .

10. Эзопов язык русской послевоенной культур;,’-: ''оттепель"// Культурнее парздигк'н переходных эпох: I/атер. нчучко-тссротдч. гїоііі,- Одесса, 1606,- С.32-34 /у співавторстві/.

И. Античные типологические параллели кепоїor:-j>. полкпссткх текстов русского .постмодернизма //Та».; же,- С.31-36.. '

12. -'рлнцузскиР театральнії?-* авангард и русски:1 постпсдсрщц:::

С.ГОК^ПО или родство?// Сб. науч. тр. кафедр;: культурологии Одесского государственного политехнического университета.- Одессе,

19'.В'.'пЛ.- С.24-32, ’

Дашкова Т.Ю. Поэзия русского постмодернизма 70-80-х годое: структура и семантика текста: Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02.» Русская литература. Рукопись. Одесский государственный университет им.И.Мечникова,- Одесса, 1996. •

Диссертация посвящена исследованию структурных особенностей и семантического пространства текстов поэзии русского постмодернизма. 3 работе выделяется ключевая для постмодернистской, поэтики категория пространства/времени и формулируются производные от нее эстетические принципы - единомирия, вторичности материала и смещения времен,- а также определяемые ими художественные средства постмодернистской поэзии: аллюзии, реминисценции, речевые клише,' целые клишированные тексты, 3 диссертации рассматриваются генезис и типология постмодернистской иронии в связи с рефлексией над "советским тоталитарным” и другими культурными мирами. Предпринят опыт структурно-семантической дешифровки наиболее характерных текстов поэзии русского постмодернизма. '

Ключевые слова: постмодернизм,, структура и семантика текста, пространство и время, ирония, миф.

Dashkova, Т.Yu. Poetry of Russian Postmodernism of 1970-1980: Structure and Semantics of Text: Dissertation for academic degree of Candidate of Philological Sciences in speciality -

10.01.02. - Russian literature. Typescript. Odessa I. I.Mechnikov State University. - Odessa, 1996. .

The dissertation is dedicated to the research of structural peculiarities of semantic space in Russian:Postmodernism poetry texts. The, work highlights the category of -space/time which plays a key role in postmodernist poetics and formulates aes- ■ thetic principles which, derive from it "one-worldness", secondariness of material and mixture of.times - as well as artis- ’ tic means of postmodernist poetry which are defined by them: allusion, reminiscences, speech cliches, whole cliche texts. ■

The dissertation considers the'genesis and typology of porttnod-ernist irony in connection with reflections over "soviet to- . talitarianism” and other .cultural, myths'. Attempt is made of ■ structural-semantic decipherment of most characteristic texts of Russian-postmodernist poetry.. ". .

Key words: postmodernism, structure and semantics of text, ■ .

•space and time, irony,,. myth. 1 ■ • • - '

Клвчойі слова: постмодернізм, структура і семантика тексту, гір І -ПС, І ролі я, міф. - ' ' ' ' " ' .