автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.14
диссертация на тему: Понятийно-терминологическая система граматической теории Аполлония Дискола (на материале морфологии)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Понятийно-терминологическая система граматической теории Аполлония Дискола (на материале морфологии)"

к' . о

с л

'££3 л ь в I в о ь К и П

Д В Р К А В ПИЙ' У н 1 В £ Р 0 11 Т В 'Г I Ы- Е II I I а А Н А ФРАНКА

На прадох рукопиоу САФРОВДК ОМС1Й ВАСИЛЮШ

ГО1ШШО-ТШ1ШОШНА СИСТЕМА ГРШТИЧНО! ТЕОР1? АПОЛЛОНШ Д(СКОЛА / на нагар!ал! морфолог!? /

СпецIальнIоть: 10.02.14 - клаоична 'ф1лолопз

Автор а'ф а р а г • дисариац!? на здобуття наукового отупакя кандидата фиологИшк нвук

Лыз!и - ШЗ

Диоертац1ею е рукодис.

Робота Ейконьна у Л.ьв5воькому державному ун!версте т!

!глеи1 1вана Франка. НауколиЙ кер)виик

0$)1н1Йн{ опоненхи:

ПровIдна уоханова

доктор ф!лологИ1шх наук, про^.еоор Оленич Роман Михайлович

доктор ф!долог!ч;шх наук, професоо Шарите! н Серг1й Яковпч,

кандидат ф!лолог!чних наук, прораоор ШанИн Юр1Й Вадимович

КиЯвсьяиё Державина ун {ив рои те г 1мен1 Тараса Шевченка.

Захиот в1дбудешзя " 199 9р. о ^ год,

на зао!данн! спвц1ал1зовано5? вчено? ради К 066 26.10. по захиоту диаертацН! на здобухтя наукового ступени кандидата ф1лолог1чних наук у Яьв1еоькоыу ун!Ееисвте11 !м.1.Франка / 290000, Льв!в, вул. Ун !ве ренте тоька, I/. '

3 дясерхац!ею мокна ознакомится у пауков1Й 61 бл!отец! , Льп1воького перкуШвероитету / Еул.Лрагоманова, 5/*'

Автореферат роз ¡слано " " ___19Э_2р.

Вченяй оекретао опец{ал!зованоГ вчеяо!

радл доц.Кузнецова Л.А.

ввропейська л!нгв1стична традиц1я, що стала пЦгруятям сучас-ного мовознавства, сягае граматично! теорП, сформовано! що в ан-.тичност!. Завдяки }нгенсивним пошукам тсглькох покол!нь давпьо-грецьких ф!лософ1в, ритор1в $ граматшив / вЦоыих 1 нев)домих/ була створена граматична наука, яка отрпмала найбиьш ч1тке оформления ! вяразну структуру в трактатах представшшв александр1йсь-ко[ граматичноз вколи I стала джерелом розвитку л!нгв!стичио! дуи-ки наступних епох. Основа поняття, теоретичн! положения 1 тери!-ни старогрецько! граыатики, головяим чином александр! йсысого перь-оду, продовкувть використовуватись, при вс1й р!эвиц1 ученъ 1 кон-цепц1й, у сучасних граматичних геор1ях.

Вивчати спадщину античних граиапшв необхино не лише для того, цоб видати "ш яалехне 1 висв1тлити 1 хню роль у. вир1 шелн! тих чи I нших проблем. Бивчення 1хньо[ спадщи'ни допомагае краще роз!братись у сучасних проблемах л1нгв1стично! теорЛ, тому що мовознавство минулого у прихованоиу вигляд: шве Ч тепер.

1стор1я вивчення античних Л1вгв1стичних учень починаеться з 30-х роя!в" XIX ст. ¡, гакии, чином, мае тривалу традицЕю. За ней час украгнсыдаги I заруб1хниш1 ученима* було розгллнуго I висвгт-лено ц1лий ряд ключових питаяь антично! граматики^ Увагу досл'!дня-к£в привернули як теоретичн1 побудови окреиих представвик^в античного мовознавства, так 1 ц!лих граматичних шк!л ! -напряшив. Одиак, констагуючи традиц!йно усталений ¡нтерео як у в}тЧйзнян1й, так I у заруб1жн1й науц! про ыову до античних мовоэнавчих теор1й, слЦ заэиачити, що 1снугча наукава литература ах я!як не вичерпуе эсIет иовноти дано! проблематики. Особливо ц1кавою з огляду на свою ав-горигетн1сть в античному мовознавств! I водночас маловивченою ви-цаеться граматична спадщина великого александр!йського вченого 1поллон1я Д}скола, зокрема поиятШ«-тер!пнолог1чна система Пого корфолог!чного вченяя. Бона заслуговуе, безперечно, окремого роз-гляду. Аполлон!й Д{скол увпЧиов в ¡сторги европейсько! л1нгв1с*ги~ ш як найвидахН1ш«й старогрецький граматик александр1йсько1 школк,

4 Б1льш1сть зарурггних дослЦжень належить ншецькиы ф!лологам-класикам, актив}за1пя зусиль яких по'в!дтвбрвннп антично! Л1Н-гв!стично! спадщини припадав на другу половину XIX ст,

- '» -

граматнчн1 трактати якого шли великий вплив не античну, а в5д-так ! на европейсысу граматичну традиц1» загалом. У цьону поля-, гае ак1Хальн|сгь темя робота.

При цьому ми виходимо з того, що питания про адекватне про-читапня } 1нтерпретад!в античних граматичних текстов иохна стави-ти. лиае при т1йумов1, якцо 1стор1ограф5я л1игв1стики, проника-тк в коло понять античних граиатик1в 1 досл!джуючи 1хн! теоре-тичн1 побудови, не буде пЦганяти / або спрощувати/ факт!в, а головне - не переосмислювати }стор1п лп!гв1стики у сучасиих тер-м!нах. Це випливае з того принцкггсвого положения, то сучасна 1с-гор!я л1нгв!стики, не зменшуючи 1 не спрощуючи самого процесу античного л!нгв1стичного мислення, прагне не просто до перекладу понять 1 теор!й античност! иовоп сучасно! науки, а до того, той з допоногоп вивчення тексту реконструпвати 1 описати осо0лив1сть-эаф!ксованого в ньому знания*.

- охарахтериэувати систему понять I граматичних териШв морфолог¡чного вчення Аполлона Дгскола**.

Е1дпов?дно до названо! иети в дисертвцН ставляться так! основн! з.аДММА ' . .

I/ показати роль попередник!в Аполлон1я ]Иско,ла у створенн! ),юрфолог1чно1 теорН, у становлений тершн^в - назв частин нови та 1х акцйденц!п; , ■

2/ шляхом реконструкц!I пстановкти основн1 каитури иорфологичного вчення Аполлон1я Д^скола та вказати на Яого головн1 дхерела; 3/ розглянути { описати основь; граматичш тершни 1 поняття йо-го шрфолоНчнох теорП, виходячк з ус!еI спадщини вченого; V визначити [Лру сямостШшст1 розробки ним теоретгчнмх пихань старогрепько! граматикк / стосовно морфологН/; \ •

.V показати роль та »пене Лгсоллон1я Д5скола у фор'!уваши давньо-гре.иько[ граматично! тер1инологН / на матер ¡ал I иорфолог!\/.

, Крш того, -¡алежить висв1?лити, по можливост'!,' сеиантичниИ рОЗВИТОК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ ! г^КаТИЧНИХ прмпИв Яого морфолог$ч-Н01 доктрипи. Вел«ми-су-! гевии .е к те, що ми не., випускатимеио з •.

^Кузнецова Л .И. Наука в ее истории. - М., 19С2-. .'С.ЛС7-1С8. --дисертатп I не розглядапться дтепрккиетник/:апгкггль'м при'Я-•кепикк як чаегкни пови, -про як1 е 'надто яйло св{дчень 1 в-тер-

?Ш/г>югтчно::у рпт;с 1 г.тх ДноляенМ длскол гтЬ'сторшав овоЬС 'я'№-

ПйреДИ!;?;! Е .

уваги впллву його теоретичних нор*олог1чних дуыок i пологэнъ на фориування римсько5 л!нгб1стнчно! теорП в ц!ло!.су.

L'§S®Ei§32!i_32?iiS?§H!JS стали, по-перше, всi зберекен! до пашого часу граматичш твори Аполлон!я Д^кола, а такоя "Охол;i до Трашшшг" Д г о н i с г я Фракгйця", у яких воображена гра матична теория Аполлон1Я Д1скола. По-друге, внвчались прац! поперед-шшв Аполлон^ Д|скола. I, по-трете, до ЕОСлЦтення залучався Траматичний трактат" Ilpicniaua, лкиЯ послшвно i творчо розви-вае iдеi старогрецысого граматика на грунт! яатинсько! нови. KptM того, в дисертащi використовуютьея й iHot внтичн! дкерела.

Оск!льки з Оагатвдох корфологично! спадаши Аполлония ¿Нерола збереглась незначка частина, актуальное в лроблеша раконст-рукц!| його ггарфолог!чког -слсгеми. 7 цьоиу-пояягае особлив{сть ьгатерталу дослихення.

. Як основний i як такий, що на';,бiльш придатний ;;ля материалу i ыети нашоГ ройоти, в дисертацЛ використовуеться опиеовий уе-тоз тр'адищ иного ыовознавства.

Новизна_зосл^дження у тому, що в ньому вперше робимо спро-бу вМносно докладно описати i проанал^эувати поняпйно-тершно-лоНчну систему морфоло^чно! теорП Аполлошя Д1зкола, рекон-струювати ocHOBHi полонення морфолог¡чного вчешш його граиатич-по! доктрини. ■ •

вкзначаеться тип, що його результат!! ыогуть сприяти роэробц1 проблем, пов"язаних з вивчення« icTopii европейського ыовознавства. Ochobhi положения, висновки i матср!али дисертацИ иохуть знайти застосування у ву,-з5всысих курсах з icTopii лпггв^тичних учень, у практиць проведения спецкурс!® i cneacej,tinapiB з античного ыовознавства.

Апробация..роботи. Дисерташя обговорювалась на кафедр! кла-сично! ф1лалогiI Я1в1воького ушверситету. Ochobiu положения ди~ -сертацП доповЦалися на гпдеушеовп'х иаукових конференциях иро-фесорсько-влкладацького складу Льв!вського .университету /19В6~ 1993/, на наукових читаннях,' лриевячених С.*Я.Лур"о / Льв'ю, 196В/ та е.Куриловичу '/Лъвiв, 1969, 1990/,. вЦо.брахеш у чоткрьох пуб-Л1кац{ях.

Дисертащя складаеться э! вступу, чотиръох роздшв, biichobkib / 162 crop./ та б'Юл'тграФИ /279 назв/.

Зм!ст^роботи

У вступ! обгрунтовуеться актуальней теми, II иаукова новизна, визначаються ыета та завдання дослЦхення, теоретична та практична значим!сгь роботи, висв^тлюегься стан вивчення теми. Кр!м того, тут сгисло розглядаегься ряд принцип1альних для дано! проблематики загальнохеоретичних питань.

Аполлон!« Д!скола, найавторитетшюго старогрецьхого грамати-ка з Александр!I, що жив у П ст. н.е., твори якого мали значний вплив на розробку граыатики не лиые античного I середньовочного пер!сшв, але Й а* до наших дн!в, з повяим правом називаьть одним !з засновник!в граматично! науки. Практично ус! дослЦникк дуке високо оц!н1®гь заслуги Аполлон!я Д!скола як найвизначн!шого вче-ного не лише александр1йсько! вколи, але й ус1е! давньогрецько! граматики, з чи!м 1и"яи пов"язаний пер!од розкв!ту антично! л!н-гв!стично! думки, Аполлон!« Д1скола ввахавть найб!льш впливовим грамашсом ангичносг!, твори якого стали основой для граматично! думки наступних стол!ть. Нвуково-теоретичну д!яльн!сть Аполлон!« Д1скола справедливо називають вершиною мовних досл!джень антич-ност!. Завдяки сво!й всвохошшпч!й ерудицП, Аполлон!й Д1скол об"еднав !, проявивши талант великого вчвного, творчо переробич ус! досягнеяня граматично! науки. Е.Еже, який багато зробив для популяризац! I !дей "великого александрШя", вважае Аполлон!« Д!скола найб1льш осв!чеетш ! ерудованиы ученим граматиком антич- • ноет!. Велику " вагу для нас мае оц!нка д!яль'ност1 Аполлон1я Д!с-кола самими античними граматиками, зокреиа Пр1оц1аноы, граматика якого е синтезом римсько! та александр!йсько! традиц1й. Пр!сц!ан, ретельно'вивчмвши твори авторитетного грецького ученого, лако-н1чно пов!домляе, ио Аполлон!й Д1скол виправив ус! помилки старо-дав'шх граматик!в, Л.Джоб, автор досл!дження про латинську гра-матичну терм!нолог!ю, звертае увагу на те, до про значения I авторитет Апоялон!я Д1скола серед античних ,граматик!в легко зробипи висновок з його Дхоба/ книги, у як1й ¡жоден граиатик не згадуеть-ся ! не цихуеться так часто, як Аполлакий Дгскоц,'

У досл!дник!в неше едино! точки эору як щрдо загально! к!ль-кост! аполлон! !вськлх твор!в, так ! дйдо' назв його окремих трак-

тат!в. Грунгувчись на св!дченн! лексикона Суди*, мозна припусти-ти, що перу. Аполлон!я Д1скола налегать близько тридцяти праць р!зного обсягу, назви яких св!дчать про значну р!зносторонн!сть наукових зац!кавлень цього алеясавдр1йського граиатика. Аполлон! ¡1 Д!скол е першим в iciopf! античного ыовознавства: автором науково-го синтаксису старогрецько! мови, однак яайб!льш розробленим роз-д!ло« Кого гранатичного вчення, на наш погляд, сл!д ввахати все х таки морфолог in. Поставити морфолохЧю на перший план його нау-кових зац1кавлень дае нам повне право та обставина, що, по-перше, переваяна б1льи1сть його роб!т присвячена питаниям теорН частин мови. По-друге, звахапчи ва р!вень терн1нолог{за«!г морфолопчяа теор1я оформлена у значно досконал1шу терк!носистеиу i у цьоиу в!дношенн! сто!гь вище вiД синтаксису, поняття ! категорН якого передаться перевахно описово або э використанням морфолог1чно! терн1нолог1j.

IIa ааль, э обширно! граматично! спадщини 1поллон!я Jfскола до наших дн1в збереглось лише чотири твори: "Синтаксис" / в чо-тирьох-книгах/, "Зайненник", "Приел1вних" i "Сполучник" / на самому початку текст духе пошкоджений/. Оск!яыси з велико! к!лькос-т! праць Аполлония Д!скола час 3öepir липе незначну частину, то до цього часу не^ясованин залииаеться в науц! питания про те, чи були Ц1 та !нга!. втрачен! твори Аполлон!« Д!скола единим корпусом, окремою " 7"/*^ ¡¡^UyyaLri-Kj " Л'рамагикою/ або становили собоэ OKpeiti роэргзнен! npaui, не з"еднан! и ix собою якимось эаздалег^дь укладениы планом. Ця проблема, що мае для вивчення творчост: Аполлон1я Д1скола принципове значения, докладно вис-в!тлена у дисертацН. На наш погляд, б!льш переконливими е аргумент;! тих учених / а серед них так! визнан1 энавц! Аполлон!я Äic-кгла як Г.Дроике ! Г.Ул1г/, як! вваяають, що Аполлоны Д!скол д! йсно був автором " 7>* ¿Г/ЧР/^1 '1'/ "• ТакиП погляд ггод!лявть як в!тчизнян1, так i зарубi*Hi дослЗдники, виходлчи з

* Ц1лком iMOBipHO, що перел!к TBopiB Аполлония Д!скола у Суди не Tiльки не повний / доказом чого е та обставина, що Суда не на-зивае як три зберехен! до нашого часу роботе, так f (твори, на як! поеилаеться сам Аполлоний Д1скол/ але й невиправдано зб!ль~ пений, тону цо автор, ыожливо, видае назви роздШв обширних роб¡т граматкка за Лого окрем! трактат«.

того, то перш! книги " Граыатичного трактату" Пр!сшана майяе iiobhíctí) в1дпов!даоть втраченим творем Аполлон1я Д1скола, з пких i нала бути укладена floro "Граматика". Про це свЦчить маГ;-яе гплковига 1дентичн1сгь перших книг трактату npiсц!ана з! "Схол!ями до "Граыатики" Д i он i с i я $рак!йця", ядро яких налегить Аполлон!ю Д|сколу, Таким чином, залежн!сть лагинського артиграфа в1д Аполлонiя fliскола як свого головного дяерела не повинна обме-хуватисй, ях ввахалось рашие, лиие викладом синтаксису ä,збере-яеними "галикя творами", а розуштися значно ширие - Ii сл!д по-лмрити на bcd " Тех*у Аполлона Дхскола.

Шдтвердхення велико! к!лькосп паралелей у Пр1сц1ана,"Схо-л!ях" i "шлих творах" Дполлон1я ДЮкола дае шдстави для укла-дення Нпотегичного перел1ку найвахлив!ших роздШв аполлон!!всь-so'l "Граиатики". Отке, IIpícqiaHOBi в^дповиае таке розм{щення ос-ковних роздшв "Граматики" Аполлон!я Д!скола:

-f/Ttfl Y^vps zjuífl (ftC(.K(cOcr ijutfi ^PífL Áfp^i

sjvtfl \cjOT gj rífi ¿„¿y^TCS 7J tifíД'/WZ-Cf jjrifi t*ÍTOXfs f) fffi «f '^WifL ¿t-Z^t/Uyly rrf¿ TfO it'í /¿J TTfßt i>Hff<j<^tos ,>) JTcf \ Óóc.' ó/op ú

Вчэиня Аполлон1я Д)скола про систему частин ыови кожна роз-глядати на п!дстав1 його зберехешгх творгв, фрагмент!в втрачештх трактат!в / зокреиа "Про Ьд"я", "Про д!еслово"/, *kí зЮран! • ■Р.Шнайдером, а такох "СхояЫ до "Гракаишг "JJ он i ein £ракЬ"ця" i в!длов!д1Ш íh за тпс.гом уривклв' з "Граыатпчного трактату" Пр1сц1ена. Аполлон!й Д1скол, &к i Д i о н i о i й ipaxieift, эарахо.вувая до свое! морфолог iчног систсми в1 oía частин -mob'.i, по^апчк ;х, однак, у певн!й ггосл!довност1, цо стало одним 1э основнпх го:т-цип!в його 1«рфолог1чного вчення: cvcyu /\м,"я/д!е-олоео/, j/ с coxjT /д! елршшетник/, ¿tf>9fOis /артикль/, гш/т -y¿>< /заРкеишн£/, rf>ó9%Gcs /прийиенник/, l¡r<-'ffу у и /присл!в~ ш:к/, ¿¿uafó^oi /сполучник/ /Синт., 11,7/. Аполлон;й Д]скол псрппш серед античних граматшив обгрунтував думку про те, но не всi ■ частики мови píbhouíhhI, а ¡хня !ерарх!я ах >пяк не випадко-ва. Досл1дник докладно трактуй питания, про порядок розм!щеипя

" -Твори, íkí збереглися до.напого часу.

частин нови, який передаеться у нього тертнрм рц.

Аполлон!й Д!скол поясное, що при под!л! сл!в на частини мови в!н бере до уваги не форму слова /уш^у /, а Кого значения /у {¡'¡^сси _т гсУ гС1>/. Правда,вгн не завзгди гтосл1Довно

дотркмуеться цього принципу, додавчи до вищенаэвашго семантич-ного критер!в формальний /морфолог!чний/. При цьоиу в!н наголошуе, що у складних словах приналеавпсть до т!е! чи ¡ншо! частики мови визначаеться за зак!нченнян /Синт., 258, 3-5/. На перше шсце у перел!ку частин мови, на думку алексавдр!йського досл!дника, сл!д ставити !м"я ! д!еслово, тому що вони "наЕкИлыа яигтев!" / хсгиг* соскока*-/ /Синт., 28, б; 31, 18-32; 103, 12-104,У/ або "першоосновн!" частини мови / ¿суиг а. Л? г^и рг'р? / /Приел., 21, 6, 15; 128, 3; 184, 27; Синт., 142, 1-143, 8/.

Виходячи 31 значения сл!в, Аполлон!й Д1Скол класиф!куе частини нови на самост1йн! га службов!.. До перших учений зараховуе насанперед ¡мена ! д!еслова, а такозг займенняки I д1еприкметиихи, до слуябових - ус! ¡ни! частини мови.

Продовжупчи традиш! александрНських колег - граматик!в, як1 стали на шлях посиленяя суто Л1нгв1стичних характеристик при вняв-ленн! ! система'тизацП иовних факпв, Аполлону Д)скол не залишив поза увагою Т1ех особливост! сл!в, що одн! з них могуть зм!нпва~ тись, а 5нш1- ш. Останн! в!н визначае терм1ном /незм!нн!/ ! зараховуе до ц!е! групи сполучники, присл!вники \ приГшенники /¿г<\сги /V фурией, ж/о-

О ¿65 / /Синт.,73, 5/. Гр/П! УнХ^т,*. проставляться тсьЛ . Циц терм!ноы граыатик позначаё т! слова, як! нокуть нпватись ! залучае до цього класу ус! решта частин мови. Кр!м того, Аполлон!й Д[скол звортае увагу на те, що деяк! частини мови эмппоються за в!дм!нками - / гЪ и-с'^с ^ /, !х

граматик об"еднуе терм!ной жгш г , ¡ни! змЬшоться

за часами ! особами - ^'у^ти. /дхеслова/. Рлдниговатш /лги т с ь Л / досл!дник прогиставляе групу ^'гга-г^ /нев!д-«¡нюваних сл!в / /Спол., 235, 13/.

Класиф!куючи лексику за морфолог!чними ознаками на найчислен-я 101 групп - Л^ги«,^ ^¿уигти (2}а}11ы. ( - Аполлон!й Д1скол ставить у центр свого вчення про частини мови слово з Кого граматичними зитнами ! э його граматичшпп характеристиками.Под¡л сл!в на частини нови, як? Аполлон!!*! Д1скол зд!йснпе на основ"! узагальненого значоння слI в ! на основ! комплексу граыатичних

го -

/ыэрфолоНчних/ Kareropífl, uí лкои пор!Внянне i нав1ть зб!гаеться а тиии п!дходами, на п1дстав! яких розв"язуеться питания про под{д caio на лексико-граматичн! класи у сучасн1й граиатищ,

Eaaíií_ü».noaaxia_i_iepiíiHH_aljttiLttKüBax_HacrEH_UQBH_í AcQaaaHiaJlicKaaa-^^-E^i.../

iiliílls.Важливе uicue у шрфолог1чн!й систем! Аполлон1я Дохода вЦведено iиенi - uitt на йго ловкий, на думку граматика, части-н1 ыови. Трактуваннп }мен1 прид1лено значпу увагу, оск!льки дос-лЦження основних граматичних катвгорШ iueHi - роду, числа i в!д-и(нка - традиц!йко становило один з осяовних роздШв антично! граиагики. На каль,кодна з po6tт Аполлон!« Д1скола, присвячених висв!глешт ыорфолог!чних особливостей ím6hí i його граматичних кате-ropift, ве збереглась до нашого часу. Бизначення Аполлонием Д1ско-лои !иен1 як частини ыови зберегли схол!асти i в1зант!йський граыатик ГеоргiR Х1ровоск: "1м"л - це в!дм1нкова частина нови, яка надае кожному э предметних т!л або абстракц!яи загальну або одинич-ну як{сть" /Схол., 524,6; Х1ров,, 1,105,23/. У портвняши э JUohí-cieu Фракцией ця дефиШя повнша: якщо Jionicia $рак1ець найвах-лив5иу особлив}сп iMeHi вбачав у позначенн1 субстанцП, то Алслло-н!й Д1скол тут числить конкретно - íil"fl служить у нього для поэнат чения не лише субстанцП, а субстанц1i /предметност1/, над1лено1' певними якостяыи, тобго якi ско оформлено!. Очевидно, що дхерела такого розумЬгая ímohí сягаоть сто!чно| иовно] теорП, зг'дао яко! частини нови були сп^ввЦнесеними з лоНчиши категор^яии, зохре-ма }м"я в}д!юв|дал0 якост!.

Тершн 'bf^ ё одиш з найдавн}пих л1нгв1стичних гер-míhíb у вчешп стародавн1х rpeKie про мову. ТермЬк.лопзац!я слова " Уi/afu " / гм"я, назва, слово/ пов"язана з форыуванняи антично! мовознавчо! Teopij взагал!, початком яко! стала ф1лософська за своею суттю проблема взаемостосуипв Mis окрепни словом i iиено-вании предметом, Еволюц1я терм!на Ь'^луи. в загалышх рисах висв!тлена у дксергац!í. i

У iiHiaHHi upo категорИ iueHi Аполлон! й Дi скол огшраегься на irpani cnoix попередн1!к!в, зокреыа Дíohíс!я ФракхГщя, i через це Нльк!сгь ¡меннт.х акциденц1Й i !х назви в обох однаков!': rTfos /йпд/, ¿A с\\ /ги/, с* у уи /образ/, ¿f^S'j'c's /число/ i /в 1дм i нов/. Аполлон^ Д1 скол, однак, вносить деяк!

ni/i нн у nocíi.noBHieTb Д1 о н i с í ¡вського перел!ку акнвдешиР, називав-чк'[¡afa'-tfrpejt вили, я пот i i.í пке роди.

Лполлон1й Д1свол дЗлить ус! .'тепа на дв! велик! групи: эа звуковим виразом / к^х* / ! за значениям / л-л^ ¿-у-

уы.бсл.!' / . За звуковим виразом, зг!дно з Аполлон!ем Д(сколом, ¡иена дуватъ первой! / тршга / 1 пох!дн! /уу^щи.-^^' /.

Перв1снин граматик називае те ¡м"я, яке отрицало своп назву в!д "первого називача", наприклад, земля. Пох!дне утворене а1д !ншого 1кен!, наприклад, земляшгй. Значну увагу прид!ляе Аполлон!» Д!скол траптуваннв пох!дних !мен, з яких в1ц за прикладом Д!он!с!я Фра-к!Гщя (£орнуе с!м розряд!а: патрон{и!чн!, присв{йн1, пор!вняльн!, {мена у наЯвищому ступени зиеншувальн!, в!д!менн1, в!дд!есл{вн(.

Барта уваги класиф!кац!я ¡мен у Аполлон!я Д1скола за ¡х значениям / 1<х\1( буу^вы^ / , де в1н визначае два головних класи: Лмена власн! ! загальн! /> о^о'^иги. ¿рс ы

, /. Терм!н к^^и ¿ге'уыгы. у Аполлон1я Д!скола означав власн! ¡мена окремих лвдей, наприклад, Платон, Сократ. П^о^р^с ^¿«¿й с'^оу^ /загальне !ы"я/ за своеп природов е сп1ль-ним багатьом предметам, об"еднаних на п1дстав1 едино1 субстанц!! або якост! чи сп!льно! видово! к!лькост! /Схол., 386, 10; ЗаАм., 10,11; 25,14; 105,18; Приел., 120,23; 126,7/.

На халь, у зв"язку з в!доутн!стп оригдальних граматичних праць Аполлон!я Д'1 скола, як! м!стили у соб! трактування питания про загальн! !ыена, а Такох внасл!дох скупих ! неповних пов!дом-лень схол!аспв виклад Аполлон!я Д1скола про б1льш!сть загалышх !мен мохна передати лиие у загалышх рисах.

Як свича'ть авторктетн! античя! джерела, Аполлон!й Д1скол був автором трактату " Лíf<- "/Про роди/, тому його, очевид-

но, слЦ ввахати першим античнин граматиком, який присвятив разглядев! проблеми грамагичного роду окреме досл!дхення. На халь, иае-мо лиие Фрагмелтарн! в!домост! э теор$ Г Аполлон!я Д}схола про гра-матичний р!д, то^у що цеЯ тв!р не збер!гся. На думку досл!дника, р!д (иен визначаеться граматичнов формой / Т1гжо$ /, а не значениям слова. "СхолЦ" пов!домляюгь, що р!д - це властив1сть сл!в звуковим виразом позначати чолов!чу або х!ночу стать, або н!" те н! друге / Схол,,524,30; 361,13/. Учений називае три роди: кои ( , (-ск 01^ ^ /, -'чолов!чий

р!д, У^чк <¡1/ / / - з^ночий р!д ! - се-

редн!й, використовуючи при цьо»?у терм!ни, створенг старогрецькига ф!лософа».ге 1 остаточно закреплен! александр!йською граматичнов еколою. Д{он1сг !вське поняття "сл!льний" I "сум!сний" р]д доелмняк об"еднуе единим термином ксч^о^ . Таким чином,. ¡мена,як!

мапгь одке зак!ячення, але розр!знявться завдяки артиклям ô/'J за родами /¿¡^Oic's - бог, богиня/, як i т!, що вживаться з одним }з двох артшшв / ^ xj\i Jcôiy - ласп'вка, ¿¿tics орел/, Аполлон^ Д1схол iueнув термином косеJ /kCl ¡,5сi

кс(\ы. j f о s /, Kpju того, y випадках, коли два роди позначаються одним зак!нченням, александр!йсысий дослЦник вствае так! терм!ни та тери'1нолог!чн! вирази: KCci-az^y /еп! льшеть/, OirflXo-6ts ratr gi'i/ûvs / 3MÎшання роду, сум!и/, га$jf'sctrj ¡yJvcifcJ /з"еднання роду/, du-ui у Tri uîî fû'Oas a(jo 4 ✓ fi l"p / сп1»падання роду / за родами/. 1м"я, яке налегать лише до одного роду / 1 через те мае лише одне зак1нчення/, назива-ет7.ся у Аполлон!я Д1скола ycvcjst'y's /одного роду, однородове/. 1меяа, що означать pi3Hi роди / переважно живих îctot/, але не розр!знявться за зактенняки, граматик передав терн i нами 'ifet -ô/ûxaXcc fîi'uctrs / нерозр?знення роду/ i ¿w^fty^rci ^i'i-c^s

Yu>isj~s / нввиэначен! за родами форми/. Якщо к три роди передаться одн!еет сятною формою, тобто позначаються одним за-кЬгоенням, Аполлон!й Шскол користуеться виразамк zfijs'-

тши-'xjicvts tfiistMt- / трьох род1в/, або корот' ккм терм! ном pot^u <Г( и 4, /однородовий/.

Слова, hkî suiявить для позначення роду свое зак!нчення /прик-метиики, деяк! займенникй ! т.п. у сучасному трактуванн! /, Аполлон! й Д!скол найчаст^ие iменуе /ц'^ак прийиати pisHi родов! зак^нченкя/ або ji't-ous Truf^wyUtït ь J/ /вка-зуюч! на р! эн! роди/, То С<. ы 61 /АЛ (i t- / роэр!знскня роду/, ¡ji'i-os ù i fcti'is ic f /позначати pu/. Дуже вдало, на наш погляд, тут вжигий термш 7flJil/s /трьох родове слово/: а«'-koSf^o'u. , 'с? < ,

Щодо граиатично! Kaieropil числа / <5 '.<-:/о%" J, то тут Аполлон!й Д!скол тех зробив суттев! для антично! граматики допое-нення до Teopii, викладено! Д icHi с i етт фракЫцем. .Чкцо iioHÏci П Фрак1ець обмежуеться простим перерахування..г граматичних чисел i терк!н!в, якиш: вони позначен!, то Аполлон!й BicKon уперше в антич-н!й мовознавчП"! науц! намагаеться дати визначення числа як грама-TH4H0Ï Kaieropil i не я ï: число - це. властивгеть слова, яка полягае у здатност! показувати'в!дк!нн!сть у кглькост!,/ Схол., 5^5,7;' 380,35/.

Виклад вченнп про вЦтМнкову reopin Аполлон! я Дгскола wicxnB, гроба /утатп, його кезберегоний :рах?ат " /h f « жгЛ <î£u>f" "

/Про в!дм1нки/. Пр!сц!ан на початку УТ книги прямо свЦчить, по у трактуватп bíamíhkíb в1н покладатиметься на авторитет Аполлон1я Д(скола. Отов, е п!дстави припустити, ио порядок викладу иатер!а-лу в обох був Центичпии. Вагомии доповненням до теорН flionfcia <5рак!йця стало визяачення, зроблене Аполлон!®* Д{сколом: в1ди!нок -де 3MÍна ¡мен! або 1нпих в!дм!нотаних за в!дм!шсами сл1в, яка най-часг^е трапляеться в rciнц! слова / Схол.,383,1/. Александр!йськиЯ вчений називае ст!льки вня!в i в так!й сам! й послиовносх! ,як i Д1он!с1 Фрак!ець. Терн1ни - назви в обох те* зб1гапться. Проте на противагу JUohícíb Фрак1йцп в!н д1лить в!дм!нки на прямий i непрям!, обгруитовуе посл!довшсть bumihkíb, !снуючий порядок яких доел¡дник вважае природним / Схол., .548/. Аполлон!й Д!скол перстам в антична? граиатиц! працпе над складним теоретичним питаниям - досл1д*еннян синтаксичних функц!й в|дм!нк1в, ио стало нови« крохог у розвитку в1дм!нково1 reopií.

Александр iйський учений значно розширив ! б!льш глнбоко пояснив перевакно схенатичний виклад акцидонц!й !мен! Д1он!с!я $рак1й-ця, удосконалнв Гюго. Аполлоний Д1скол п!шов дал! cboix попередни-я!в як у теоретичному осмисленн!, поданн! повн1иих 1 досконал!ших !меяних л!нгв1стичних класиф!кац!й, тал f в опис! корфолог!чних фори ¡líen! /словозмпш i словотворення/; Однак через вЦсугн!сгь тахих понять, як кор!нь, основа, суф!кс тоэд> алехсаэдр!йський граыатик не ayxti в заф!ксувати, сфоркулпвати ! описати точн! правила словоэм!ни, внасл!док чого явица згЛни сл!в та процеси словотво-ру описупться ним перевакно у план! формального-вираження. Дос-л!дник мае неч!тке уявлення про 1кеняу дериваций, часто користу-етьед надуманиии !лпстрац1ями. Подаочи приклади словотвору, Аполлоний Д1,скол не описуе системного характеру деривац!йних прочееíb, але ж саме пох!дн1 в!дноаення заГмаоть головне wicце у побудов! ус leí систем« кови.

¡^Займенник^ Трактат "Займенник" займае у збережен!й спадщи-hí Аполлон!я Д!скола друге шеце / Ысля "Синтаксису|/за к!льк1с-тв обговорпваних питань i, таким чинок, вражае нав!ть cboím обся-гом - НО стор!нок у Ton6iiepiBCbKo?.!y виданн!. Праця складаеться з двох великих розд!л!в: . загального ! спец!ального. У загально-му роздгл! вчений займаеться доелгдженням семантики зайыеннива / 7¡ff\ zps ¡tyfcc'usr Ту г и-у ы i /, у спец!альяому роз-

дгл! йдеться про морфологию ц!е! частинн мови /híf¿ го"5 5'¿гсч TjS u>xtsyS /. Таким чином, граматик наочно деионструе

принцип, який в1н'неодноразово проголошував, зг5дно з яким кохна частина мови повинна розглядатись з двох позиций: сеиангично! I морфолог1чно1. На думку Аполлон!я Д1скола,займенник - це слово, поставлене зам!сть !мен!, яке визначае особи ! розр!зняеться у в!д-м!нках ! числ!, хоча ! невизначене за звуковой формою у род! /Займ. 9,11-14/. Терм!н и^'а-уи не зразу став загальноуживаним. Лполлон!й Д!скол ретельно розглядае ус! найголовнШ, на його думку, 1снупч1 вар!анти наэви у р1эних дослиник!в ! аргументовано 1х вЦхиляе / кр!м терм(на ¿кг^^у /ы /. у твор! "ЗаГшенник, таким.чином, спостер!гаемо яскравий приклад духе вивахеного п!дхо-ду вченого при п!д<Зор! терм!на для найменуваиня класу займенник!в. До и^уо-у/с/с Аполлон!й Д1 скол зараховуе особов!, присвой!, вк£з!вн1, зворотн! займенники. В!дносн! займеннияи в!н включав до числа член 1В ! позначае 1х, як ! його. попередники, термином ури^ и-тгохи к п. я <>! /постпозитивн! члени /. Питальн! ! неозначен1 зай-ыенники Аполлон!Л Д{сяол роэглядав у розряд! !мен.

У трактатах Аполлон!я Д{скола вперие в античност! представлена теор!я дейксиса ! анафори. Займенников1 за його природой, як вважае досл!дник, притаманне виконання двох головних функщй 4 вказ!вно1 I анафоркчно!: ттыбы. ^о-у^ р ¿~1с«ггс<у ¡огс^-у I « у /Займ., 9,17/. Вказ!вн!сть, властива эайменни-

кам.мохе бути класиф!кована на два види. Перший вид мае м!сце у тону випадку, коли предмет, на.який вказуе займенник, безпосеред-ньо присутнгП, 1ншими словаки, зд!йснюеться "наочне вказування" / ¿"¿¿"^^ оуешъ / того чи п-шого предмета. Якщо х виникае

необх!дн!сть в^дтворити вне в!домий чи ран!ше згаданкй предмет або особу, год! йдеться про " вказування подунки" / и с у /, 1нод! зашсть наведених вице тзрм!нолог!чни;; вираз1в Аполлон!й Д!скол вдаеться просто до тёрн1н!в, в!дпов!дно, I 5 IV у сух . Анафорична функц!я займенник! в передаться у' Аполлона Д}скола терм!наш; Зь-и > 5

Уморфолопчндй систем! Аполлон!й ДМ скол выводить д^еслову, поряд заменен, головне шспе, осюльки 1м"я I д^еслово з ураху-впиням !х сеиантико-синтаксичяих функц1К досл2дник ввахае наГшаж-лквшими- частинами нови. Докладному доел!дженнп д{еслова Аполлон!й

Д^скол присвятив спещальяий трактат "Про Д1еслово" / у п"яти книгах/, широко вЦоаий в античности. На жаль, ТВ1 р не д1йшов до нашего часу. Однак ми все-таки певне уявлення про аполлон11всь-ке д!есл1вне вчення, головним чином, якпо не рахувати "Синтаксис", эавдяки Х!ровоску I Пр1сщану, як1 значною и!ров викорисгали хвIр Аполлон!я Д^скола "Про д!еслово". Аполлон!гвське визначення дге-слова наводить Х1ровосх: "Д!евлово - ца безв!ди!нкова частина мо-ви, яка показуе особливишг формами р!эн1 часн, з д!ею, пасивн!стю або середн!м станоч, вказуюча на особи ! числа, коли означав душев-ний стан" /Х1ров., И, 3,22/. Певноп ьпроп доповненяяы до вшце наведено! деф}н1н!1 д1еслова мохе правити цитата з "Синтаксису": -"Властивгств д^еслова е виракення за допоногоо спец!альиих форы р1зних час1в, активного, пасивного I середнього стан1в" /Скит,, 325, 12-14/.

Слово . яке 1лцно укорепилосл в алзксидр! йськ! й

икол! граиатики як яазва для д!еслова 1 лкхш користуеться Аполлона Д1СКОЛ, пройшло довгий шлях еволюцП, перш- из набрало одноэ-начност! ! статусу л!нгв!стииного "тери5на. 3 самого початку вживания термина ' > буквально означав "нова", "слово", було викликане необхЦшстю нанненування якого-небудь .лова чи групи сл1в, як1 у речешп проставлялись 1иен{ !эдатних викоиувати функц!! предиката.

• У розум!ши д!еслова як частини ыови Аполлон^ Дгскол був блиэькии до того, цо ця частина иови означае Д1в як процес. I хоча тершн • /д^я/ Аполлон!!! Д!скол у дефпицП не

вживае, при роьлпяд! гранагичних категор1й д!еслова учений доспть часто використовуе цей тершн.

Ееручи до уваги гу обставину, цо Пр1сц1ан у У1И книз! свого трактату значною м!роп використав тв1р Апоялошя Д1скола "Про дIе-слова", Г.Ул!г припускае, що I порядок>розц|цення акциденц!й латин-ський граматик запозкчив у свого грецького авторитетного поперед-ника / Д1он.,$р., 47/, Виходячи з. цього,можна прийняти такий перел!к граматичних категор1Я д!еслова у Аполлония-Д!скола: дсл /стаь/, / час/, 1схк\,%_6и /спос1б/,

¿¿¿оь /вщ/, ь ку'уи /форма/, Си-^ц-^с'ы. /¡иев^'Лна/, тгрю-б ^то^ /особа/, /число/. ' *

Корнстуючись для передачI поняття "с*ан" усталени» задовго до нього терянном о и »Л$ /розташувашш, душввкий стан.тоОто положения суб"екта, чого в!дновеиня до дП/, Аполлоны Ллскол

/ як i fншI npOBiflHi вчен! античное^, пМ впливон яких f була сформована антична л!кгв!стична градиц1я/ не подае у "Синтаксис!" виэначення niel гракатично! категорН. Очевидно, цей факт сл|д пояснсваги складноо природов д!есл1вного стану, у форцуванн1 яко-го одночасно беруть участь засоби морфологН, синтаксису, а такоя сеыантика íiecaiB. Otos, алексаидр!йський вчений обыехувався за-гальниы тлуиаченням значения ц1е! акциденпН, mo i було повторено yciiia п!зн1ши)ш дослгдникаии: Пр1сц1аном / П, 369, 16; 373,10; ID, 267, 8/, XIPOBOCKOM AlpoB., П, 5,11; 9,14; 19,7/, MaKpodieu /G.L.?y, 621,4; 611,38; 627,5/. Аполлон^ Д1скол poeyuiB п!д ítúStGií особливе в!дношення осойи, виракено! зак{нченням дге-слова, до дП чи стану, позначеного д1есловом. Учений розр!зняе три стани: активний - íi'fftfpZ1'1'} u^SíUtí t пасивний - Ли-djiiuj' i середн1й - yiSj . 1нодi поряд з названный TepiítHaiffl у Алоллон1я Д^кола виступають i íhbií. Так, активний стан позна-чений у граматика також теры!наии íYtWf'«* /Займ,, 114,6; Приел., 119,11; 129, 27; Синт.,13,6; 19,1; 138,17/ i á~fuó<¿ /Эайи.; Синт.,405,7/, пасивний Ыенуеться ще тгыда /Йри-сл!в.,127,15; Синт.,18,8; 236,10/, а середн1й - уió?s /Синт.,296,2; 297; 15; 395,Vr у i гм ¿ /Синт.,319,7/.Щодо найыенування ¿><- £<s' , то з допомогою цього TepuiHgi, нез-вахагачи на його, эдавалося б, усталену однозначн1сть, Аполлок1й. Д1скол утворве новий теры!н, який означав не якесь поняття Í3 сфери стану, а д!есл1вний enoelí - ¿t¿/dí6¿f у&хсир / ду-шевне розташуваннл / /Синг., 44, 9-45,3; 291, V.

Для актившх д!есл1в, в!дэначае Аполлоны Д!скол, е характерною д!я, яка переходить з одя1еГ особи на !ниу. На думку дос-л!дника, у б:льшост1 випадк!в мохна констатувагь, що д1я,яка ви-ходить в ií називного вЦШнка / суб"екта/, спрямована на знахц-ний /об"ект/. Аполлон1й Д1скол доходить ви.сновку, що д!есл!вш сполучения э} эпахЦниц вЦчЬтом найб1лыз типов! з усix актив-них д1есл1вних конструкции Б1льш1сть Д1есл1в активного стану, ввахае Аполлон^ Д1скол, у зыоз! утворювати в1дпов1дк1 форми пасива. Водночас вказуеться, що частика акь^них Д1есл1в не йоге трансформуватися у пасивну форму, осьЛлелл liuri/iJ i л оооби, яка зазнае д!1, у них в1дсутне - ?ицу, J-7/b¡fyuj _ починал/

'/Синт., 396,11/. Форму пасива, як правило, иокуть нати д1еслова, як) вииагалть об"скта. Пасивний стан, таким чином, передае пасива,

ниЯ стан суб"екта.

Щодо, трактування Аполлон! ем Д!сколои середнього стану С^ли^ва* /, то 1з "Синтаксису" мохна зробити висиовок, що в!н' повторюе помилку Д!он1с1я Фрак!гщя, оск!льки мед1альн! д!еслова у його розум!нн! - це т!, як! зайиають н!би пром!хяу позяц!п м!х активним ! пасивним станом /Зинт., 319, 10/, тобто вони можуть мати як активне, так ! пасивне значения /Синт., 396, 5/.

Поняття д1есл1вного способу передаешься у Аполлон!я Д{скола терм!ном (¿/гА&и/ ~ нахиляти/, эапозиченого у його

попередник!в. Однак значения терм!на ¿^ьХкэа, у Аполлон!я Д1с-яола не обмехуеться одним лише способом д!есл!в, а за сво!м обся-ГОМ СТОГТЬ в одному ряду (¿«^уы, хкцы, жрсуарА ,

Гнакше кажучи, термьн означае у Аполлон!я Д!скола у ши-

рокому смисл! форгту слова, всяку зм!ну форыи слова, эм!ну зак1п-чень Д1есл!в р!зних способ!в - /Синт.,277,16/.

Очевидно, таке значения терм!н отримуе внасл!док

свое! перв!сно! семантики, оск!льки на самому початку В1Н означав зи!ну д!есл1в за особами ! числами / тобто фяекс!п/, тому що така зм!на завади Оула пов"язана з д!есл!вним способом. Таким чином, терм!н ¿¿аАсои через його багатоэначн!сть сл!д вважати не ц!лком вдалим, 1 Аполлон!й Д!скол, розуи!ючи це, запропонував св!й, б!лыи точний терм!н - ¿(«/Л^г учхту/псих!чне або душев-не розтапування/, яким виражалось вхе внутр!пте значения способу /Синт., 44,9-45,3; 320,4; 325,8/, тобто здатн!сть ц!е! категорН виражати ставлення иовця до д1I, яка видаеться.або д!йеною, або нохливов, або баханоп, або необх!дною. Аполлон!й Д!скол визначае спос1б як форуму слова, котра означае якийсь дуиевний стан, що в ньему перебувае ковещ / Схол., 245, 3; ЧСО, 25; Синт., 44, 4-8; 325,6/.

АполлонIй Д^скол приймае п"ять способ1в з терм!нами, якими користувався Д!он1с! й Фрак1 епь: с?^/3 (у - неозначений,

с^нбгеу/- д!йсяий, ¿¿г^тс^р ~ бажальяий, ТробТсОсЦчр- наказо-ВНЙ, !ГТ/О Xыь т^ну - умовний.

Не випадково розгляд д!ёсл1вних снособ!в Аполлоны Д!скол починае з {пфЬптква. На-думку граматика, неозначений'споЫб е особливою, найб!льш загальноп формой д1еслова, вЦ яко! утворюпть-ся всI ¡нш фории. Досл!дних правильно звернув увагу на те, що неоэначеиа форма, будучи вюадною формой д!гсл'вно! парадигма,

со

Q> I а!

я a

— в

0 Я >> œ

M

1 О es

а о с

■о

о аз

о » о

с •

о a о

» t-t

ю о

•«- S

о о

о с

о

« *

аз

о 1

s

в- m

X О

— о о аз

3 а>

оз и

о «

о »1

я «

S «Ч

a о

se л

«s н «

а а

и Си

аз о

н «

о И

с t>»

QJ s

>о S

с р.

>-. о

H

о

S —>

» в

I •

О I

Я S

Pi Р.

о ф

>& н

и к

и а)

а) р< Р. (в

H X

s >ч

H о

>» к

о о

as' t=t К

о ж

s «

о

аз к;

a *

Р. о

о с

■е- -=ч

вЗ >

ta о

в и

— о

1=7 »4

0 И

m

•И О

4 Я

а) в-

к: в:

к ч

1 о л X X 63 t»> « о

я I I H в о аз К о 5 g. К о К-ts а

0 >—• ? Я

1 * s л .я t=t VD Л >.»>=: О vo ВЗ

•V —* ■ ^ о\ tu

^ 'о Ч К П р,

1Ï5 О я

I а н н и

в • в in

о í a • в

и « d vo н

a m P.J R'

Ч -о f* ^

s »

л ч а) h О г>

л

сз « о;

со • —•

M Я te

S3 И

- ~ m s о;

в -о ю о

V л

(f^Œ

В!

« И

S Я

M аз

л сг,

H О

аз ta

А СЗ С*

О ш

а. к

аз >4

н ч

и S3

» "К.

Я О

о и

к аз

s я

er оз

к в

к H

аз а

ы ч

I

ч о

"S

I

к

«S К

H CD

■o ¡>> o o-o ^ аз O Q Qt

С - o

O -H G

аЗ

ш . • p, \ аз

ir» n

4 <0

«5 O

e> m —с

•S 0 {{

g 5 ^о Vo ..

в * Ь M

-ООО Kl О ° 03

си H

Й-> s

« И

££ —<

S »

в

te a

H "1

о

Р. И

о

» в

CÎ к С]

•»« ta

о и

■в- s

" Ч сз ч « л

КС-*

И to сз >» Ö" M СЗ к о.

О о с- H сл

*

» о • р

я о S H

s

«я

"Ч S

H к

s &

аЗ о

ь л я

US H

« >, ю

iw S

— аз

ч я

0)

И

ta es

а> er

i &

H о о

к *>>

0> « p. s

с s >»

ш • •

аз а

F-» Ш

« С!

« 01

о H

с ^

л

«Г w

О V ^ с m _

» J» . oso

О .S-. I n я H

О о

• ei В

о >. о

И ^ о о га

>> ^ с аз s

ti ^ и ян

я

ЕЙ S

О ч

« хз

к g^

a о

ts

ta «я

ta s

(U S

M о

« s-P«

к te s о л « ti

а>

чэ аЗ ■

8 £ О ХЭ ГЗ >=(

о

а

о

t-c о i

о я

я л

и « •

es аз

• си П f-N

I

а р. W

03 vo ■а а -

•и Л (D

о «=; см о —< я о (

о

KS » 04

Cr 14 «

о a »

sa сз с~

"»Ч аз я

5 Р» » WO» Л H H *=! К W

~ <й s К о, о о в v о X >

я

g-s §•

■в- . 2 л í 5 пая

о n S

— о 2

к s s

л

-KS

« I-1

6

л ю ч в -

—• fc< И

в «и

G О, te

- - B¡

я

g о s в я s — я

« в V m «s

— К IV« t~ —•

£S Л V СП К

g « Р

« к Ч. о сз

к о аз а

» о

ш с:

еч. о

« к

и V Ч

— m

а> s

tr f-,

cj а)

Я p.

CT 05 С

S <2 -

íi К

»я сг.

R О)

—• (О

s< m

Jr ^ и

сз аз

я я

s в р. »

0)

и й о s п в.

Я!

S аз д е о

03 р.

W kl

« \Q =

— . о;

я м я

■О Ö -г

— Я

о га ы сз ~ аз

о Я сз

tó аз , о is н X О

лож

Ч

OJ щ — Wax аЗ и о wee

о ^ с;

Ü s о ci а

аз « и » ~ о

Я О о рз и

« Я (б m - о о

« <в о- ci s а

s P. ^ сз о

НО • С

Й Я И H >i о

е я Я Ч

с t». >S В

о „ s í^

3 Я

я - * К! в

• t; m « я

« я О ¡S я

га я С «3 Я аз

5 я •< я я К К

H о ЕГ В «в

аЗ со. ля о 'о

я \ 03 И ££ о

С хз аз я

о •а « аз »

н о es

•( о к о н я

я 4—4 >, и я

я о к о ï* я

я s tç ш Рч я (d

<3 fcï И H s X

И M •к о р 23 о

аз о >. Ч Pi

х> хэ о о С-, с: О я

№ о о Я S3 «

к о ¡^ я о о

я К G аз C!. о аз

аз Ci и К X о К

гг « аз О о аз

аз л о Р. р. я

Я н ю с IÍ-I

СЗ о о о \

я ь» § ч а; & _

—• «S 03

a lí й

¡tí «б к

р< a

Рч аз к -о

о я

1 X с •

о ч «3 ^ -г-

.ta с р. H 1 j: .

Si о р ю ш 1—1

H (б * rv

СЗ 05 Л ^ р C-J •—I о

о ы ч-ч

с ив s с: о œ tr?

о. f-l К о К » ti"

03 03 а> >=:

(Ч >> ч CS <а См cz t-'

я m аз Fi №

-*—« о рз о аэ • y" —;

К M н О

И ч а о с о *'—' t

tí о: И M-- ¡^ ••—1 с

я р. о 14 о f=í tч í-<

ч О

P. Е-1

4 О о

5 Я

s л р. к <Й

о я

с s

О аз Р

»S3 сз

W M

Б

Б

>1 о

m F-,

о О

Ь£ К

Ч о

t4 «J

о, 4

о « е

ч а>

—. я

с к

сз а о о аз п*

■=! Е-.

О

Рч >3

о \ с; ь-I

»- m

с » о

ï»> я

к

s р

(С

О сз к "t-р.

е: сз Ч С

е: о Ü о

ч й) о« >-. с

е о аз ü ь- ч

Ч е

X аз

аз

о р. \ рои о га я

(t) F3

i« с Ч о ХЗ S ч t> с; Рн о C\J

о 03 о о й5

И к аз ^ о о № t—4 Л *—>

К о в И. •S Е? ¿T3 «к СО сл ti

г: И s i; • О CÖ с с

S3 СЗ с: я о я к f- &ч с- » Г.

Р. H я в п ю К С5

s ~—■ ——' -—i о —« îa. ZZ ^ С".

со *ч P H t-4 сз «с С- « ft

ч О t». о Гг •

К5 РЗ н Í." К н с sc fct

К аз о р Г и К с^ о 1—.

К Й :: ST X сс K-Í с.

о КЗ К •1—1 03 M >> — t

X; я И « Р с; ÍT. С-. с. -

ц!лковите вит1снення сто1чного розум!ння д!есл!вно! часово! структур» не доводиться. Терм!нами для окремих час iв у Аполлон!я Д!с-- кола виступають z ¿f t s - тепер1шн1й час, TToifoizucc^c's-минулий недоконаного виду / !мперфект/, -ruf^^fiyí^os - перфект, S-vt pSfisiiXitícs - давношнулий час, 3aj>L¿voi - минулий ' неозначений, р ш ^ ~ майбутн!й.

Результатом спостерехень Аполлон!я Д1скола над д1есл!вною xaieropleu особи став висновок про те, що особи не властив! д!е-слову за природою, а конкретизац!я особи ыожлива липе у ыовленн!, у процес! висловливання шляхом фориування певних в!дноиень м!ж особами, як! беруть участь у дiI, де та чи 1нпа особа виражена в1дпов!дноп д!есл1вною форыов /Синт., 324,10-325,8/. Категор!я д1есл!вно! особи форыуегься системою особових зак!нчень ! форы д1еслова I в сукупност! свохх эначень, на думку вченого, в иорфо-лого-синтаксичною категор!ею. Як I Д1он1с!й Ф£ак1ещ, Аполлон!й Д1скол вид 1 ля в. у д!еслов1 три особи J~Tfó£ uj/7°í /:, иовця, сп!в~ розмовкика, до якого звернена ыова, i особа, про яку йде ыова /Синт., 359,7/. , -

Щодо д!есл1вно! терм!нолог!1 Аполлон1я Д!скрла, то !! стан загалом в адекватшш в!добра*енням того пер!оду у багатов!ковоыу розвитку давньогрецько! граматично! терм!нолог11, коли процес по-шуку ! стано&лення теры!н!в для основних категор!альних понять уже завершився, i завданняы досл!дник1в стало дета"л!зувати I уточ-; нити л!нгв!стичн! описи, розширити / конкретизувати/ трактування наукових понять 1 поглибити теоретичн! досл!дження граыатики, що приэвело у ряд! випадк!в до сеыантичних зрушень меж того чи 1ншо-го вже усталеного терыЬга.

Ррзд!л 1Ут.Терц1нолог!чна.гр7па незы1нних_частин мови_/°£

Ia_EEí!22Í5íííí5. Воображениям загальнотеоретичних погляд!в Аполлон!я.Д!скола, як це шло ы!сце i у його прац! "Займенних", стала композиц!я трактату "Присл!вник", який складаеться э двох частин: загально! t спец1ально!. У эагальн1й частин1 /Té<3¿ íisisotds тор ¿Triffyp¿vos / вчений викладав'семантику ц!е! частини мови /Приел,,119, I-I45, £5/, а предметом ьик-ладу ,спец!ального розд!лу / Tt/í to"Z т os zfs yw-

/ стала морфолог!я присл!вник!в / утворення,правопис, на-гояое/ / Приел., 146, 1-200,3/. Аполлон1й Д1скол визиачае присл!в--ник як иезм!нне слово, яке висловлюе щось про д!есл!вн! способи

загально або частково, без яких воно не утворюе повного значения /Приел., 119, 5-6; Схол., 95, 9-11/. ЗгЦно з Аполлон!ем Д!сколом, дрисл!вник покликаний доповнювати смисл д!еслова / ¿¿¡¡¿рх*- 6уи. Ttfs fyjfdjuiu Sloi^oc^s / , пов!доыляти що-небудь про д!е-слово /Приел.,120,19-121,13/. Функц!я присл!вник!в при д1©словах, п!дкреслюе досл!дник, !дентична т!й, яку виконують прикметники при ticenax. Через те,, як ввакае граматик, присл!вник правильно названий zlt'ff у У<£ , тобто слово, яке вхиваеться при д!еслов! / в пре - чи постпозиц!I/ /Приел., 125, 6-126,13/.

Зараховувчи до класу приелIbhhkib ряд лексичних груп, одн! з яких трактуються сучасною граиатиков як частки, !нш! - як вигуки, Аполлон1й Д1скол класиф!куе присл!вники на 18 вид!в. Досл1дник не вад1ляе вигук в окрему частину нови, хоча ця група "присл!вник!в" сприймалась ним як особливий розряд лексики t нав!ть вид1лялась теры!нолог!чно - 6<i / iVt'ySijyu,

На нашу думку^дуле вахливо звернути увагу на т! зусилля Аполлона Д1скола, направлен! ним на приведения 1снувчих до нього I запропонованих ник самим терм!н!в - найыенувань вид!в присл!вни-к!в у строгий науковий порядок з метою надання 1ы ч!тко вирахено! зовн!шньо! системност!, яка проявляеться у форм! теры1н!в, !х: !й структур!. 1ншини словами, ыова йде про терм!нолог!чну ун!ф!кац!ю присл!вник!в, що проявилася у спробах однакового оформления теры!-нолог!чного ряду клас!в присл!вник!в у вигляд! прикиетник!в !з закйгеенням - та . Пемае суцн!ву, що Аполлон!? Дккол постае перед сучасними досл!дникаии не лише як уи!лий систематизатор ! класиф!катор'граматйчноГтерм^ологН, але й'дае право говорити про себе як'про зачинатеЛя усв!домленого акту 1еры!нотворчост!.

2/5П23ИШ1к. Аполлон! !вське' визначення сполучника зберегли "Схол!!": "Сполучник - це незм1нна частика иови,;'що з"еднуе !нш! частини мови, як! вона сп!возначае, показувчи.1х порядок або значения" / Схол., IC2, 15-18/, Вакливо п1дкреслити, що граматкк ха-рактеризуе сполучник як частину мови, яка не мае caMocritoro лек-сичного значения, а виконуе слухбов! функц!i, цо притаманн! за П природою.' Слово "сп!возначае" / /,'ят.т корис-

туеться'досл!дник у дефШ'цП, св!дчить про те, що цю частгну-мо-,ви Аполлон!й Д!скол зараховуе до слухбових, основна фунад^я: яко! нолягае у тЬму, щоб, з"еднуючй 1ншi частики мови, показу^ти !х порядок / Т lifts / 1 скислове значепня / fiti-^yci /. Та-'ким чином, Аполлон!й '[¡скол розум!е фуикп! I сполучник 1в не т!лькп

у тому.що вони е зв"язком м!х словами, а й вбачае Тхню роль у ви--явленн! та конкретизацП цього зв"язку.

У трактат! "Сполучник" Аполлон!й Д!скол розглядае ш!сть вид!в сполучник!в:

I/ ^¿^(и-кгс^сс' _ розд1лов!; '

п1дрозд!лов!; З/Ясибы-уутскос ^ - виб!рков! /пояснювальн!/; Ц/^соатаРутскс' - сунн!вн1 ;

- причини!; б/тГ^^ъ^ури) уа>п ьс 1" - доповнювч!,

Грунтуючись на зберехен!й граматичн1й спадвин! саносо Аполлон!я Д1скола та беручи до уваги виклад у Пр1сц!ана, перел1к вид!в спо-.лучника у александр!йського вченого можна продовжити: 7/б (Ту £ктсцсс або 38ра.6ти< с с - еднальн!; б&иыТ/тсх-о/'- эв"яэупч! / причинно-посл!довн!/;

- додатково зв"язуюч! /причинно-п!дрядн1/; IО/ ^ {сгаг с- приеднупч!; II/^7/огге\(Сссса' —сиоп^птп ие-^к' 12/ //¿.я -стверджувальн!;

13// абь 7Грсб\у71ТсЬл>с - сполучники припущення; IV гы^тсиОуЛпка' -роэд!лов1; 15/' - эаперечи!; - -

16/ усрс«¿с - висновков!; 17/ уынЮ' або ¿Тсрр- питальн!,

щодо походження терм1н1в-назв вид!в сполучник!в, запропонова-пих Аполлонам Д!сколом, то сл!д в!дзначити:1х б1лыиа частина за-позичена у александр!йських граматик!в / при цьому певна к1льк1сть налегать, безперечно, самому Аполлон!ю Д1сколу/, окрем1 ж види с::олучник!в були в1дом! це столкан"! тому-перейшли у терм!ноактив великого александр1 йот. Зазначиио, що вйлив Сто! в1д!грав тут ви-р!шальну роль, оск!льки нав!ть сам розгляд , у

Аполлон1я Д!скола грунгуеться на з"ясуванн! семантичних розб!ж-' ноетей сполучяик1в, значна частина яких походить э лог!ки.

По сут1,.кр?и лдедЦу сполучник!в щодо 1х синтаксичних влас-тйвостей, насуряднГ та п1дрядн!, "сучасиа гракатична г.е<$р1я,- трак-тупчя р1зяог?ан!тн! ввди смислових в!дношень, як1 формугться сполуч-- киками уреченн! / еднальн!, 'розд!лов1, сп!вставн1, пор1внялья!, пояенпва.тьн!,, <!асоц!/причин'н! тощо/, п!шла пляхом, накреслении

'¿ г -

античнкми граматикага 1, таким чином, внесла незначк! зи1ни в тео-р!ю сполучника пор1вняно з Аполлон1ем Д}сколоы,

У Висковках п!дсумовуються головн1 результати проведеного дос-лЦкення. Збережен! трактати Аполлон!я Д!скола е ун!кальниш паы"ят-ками усього старогрецького новознавства, зразками / незважати на в!дом! недол!ки 1 неточност!/ наукових граматичних досл!дхень, що справили значний вплив на античну, а в!дтак i на п!зн!шу европейсь-ку л!нгв1стичну TeoptD. Науховов основною аполонНвсъко! ыорфоло-г!чно! reopll стало висунуте вперше в античн!й граматиц! 1 науко-во обгрунтоване ним положения про re, що не вс1 частини нови р!в-ноц!нн1 1 що 1х строга 1ерарх1я аж н1як не випадкова. В основу по- • д!лу лексики на частини мови Аполлон1й Д1скол поклав три основн! критерII: семантичний, морфолог1чний I скнтаксичний» тобто т1 прин-ципи, як! вмкористовуються й у б1льшост1 сучасних граматичних по-будов. ■ '

Високий / у пор!внянн! з його попередникаш/ теоретико-л!н-гв!стичний р!вень аполлонНвсьяих граматичних праць в!дбився у поступовому вдосконаленн!, ретельноыу в!дбор! t розширенн1 його науково! терм!нолог1и Користуючись у б1льпост! випадк!в створенный задовго до нього терм!наии на поэначення частик мови та 1х " акциденц!й, учений працюе над уточнениям, поглибленяям 1 розширен-ням / эвуженяяы/ семантики теры!н!в в!дпов!дно до зм!сту I вимог ' свое! морфолог!чно! доктрини.

В опис! морфолог!чних явищ сучасно! йоыу грецько! мови Аполлон^ Д!скол значною м!рою перебував п!д впливоы фо_рмал!стичних тёйденц!й, притаманних ус!й античн!й граиатиц!. Поширеними у його граматичних трактатах е ус!ляк! класиф1кац!!, перел!ки та система-тизац!!, эдеб!льшого надуман!, без ч!тких крйтер1!Е. Не сприяло науковому вивладов! t дуже неч!тке уявлення граыатика про слово-творчу структуру та Н компонент. В1дсутн!сть таких понять, як кор!нь, основа, суф!кс тоио негативно вЦбилась на якост1 морфоло-г!чних потрактувань ученого, на точност! його спостерехень та уэа-гальнень. Однак ус! ц! недол1ки пояснюптьря^ эвичайно. ж, тогочас..им р!внем граматично! науки, це недол!хи того часу, тод! як його достоинства, навпаки, чалежать лише йому*

Загальна концепд!я морфологЫного вчення, створена Аполлон!ем Д!околом, не обмежилась рамкамк автичност! г вона эбер!гала ак-туальн!сть ах до XIX ст. Здобутки його морфолог!чно[ доктрини, ви -й'ховеи за меж! старогрецько! культури, стали надбанняи yolei евро-псйськоf, у тому числ! П укра!нсько! лГнгвншшг.

OcnoBiil положения дисертапП в1добрахен1 у таких публ1кац!ях:

1. Вчення Аполлон1я Д{скола про 1м"я // Гноэемна ф1лолог!я. -1984. - Вип.74. - С.41-47, '

2. Еволвц1я давньогрецького терм!на ttiuj^ls // 1яозеш»а ф fлолог1я■ - 1989. - Бил.95. - С.51-56.

3. Становления терм!н1в-назв частин кови у давньогрецьк!я прама-,тичя1й .теорН // 1ноземяа ф!лолог!л. - 1990. - Внп. 99. -

С.50-58.

4. Семантика терм!на 6iь-ot б (/as у Аполлон!* Д!скола // 1ноземна ф!лолог!я / у друц!/.

Шдписано до друКу 30.11*93. Формат 60x8^/16. Пап1р друк.И. Друк. офсея. Уиовн. друк. ар*. 1,2. Уио??« фарб. в1дб. 1,5.

ООл.-мд.арк. 1,5. Тираж 100. Зам. 409

Наяинно-офсегна лаборатор1я Льв1вського державного унГверси-

тету In. I. Франка. 290602. Льв1в, вул. Ун1вярсиввтська, I.