автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.09
диссертация на тему: Повседневность в контекстуальных реконструкциях науки

Полный текст автореферата диссертации по теме "Повседневность в контекстуальных реконструкциях науки"

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

На правах рукопису УДК 167

Петрущенков Сергій Петрович

ПОВСЯКДЕННІСТЬ У КОНТЕКСТУАЛЬНИХ РЕКОНСТРУКЦІЯХ НАУКИ

Спеціальність 09.00.09 - філософія науки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Добронравова Ірина Серафимівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри філософії та методології науки.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Соловей Леонід Антонович, Українська Академія зовнішньої торгівлі, професор кафедри гуманітарної підготовки;

кандидат філософських наук

Арутюнов В’ячеслав Хуршудович, Київський національний економічний університет, доцент кафедри філософії.

Провідна установа: Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “2Я " ЯЮІ'ЙО'їО " 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, за адресою: 252017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 328.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий ”■£& "бі"2000 Р-

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради 1' ____ П.І. Скрипка

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальність теми дослідження. Розвиток усієї сучасної філософії науки, незалежно від її конкретної форми, проходив під гаслом розширення контексту реконструкції науки. Прагнучи побудувати більш повне і точне уявлення про наукове пізнання, представники всіх шкіл та напрямків філософії науки за останні півстоліття наполегливо розширювали той пласт реальності, який сприяв розумінню загальної картини одержання, відтворення, передачі й використання наукового знання. В предметне поле реконструкції науки були поступово включені історичний та соціально-культурний контексти, останні роки все більше авторів розглядають науку у контексті "світу людини”. Створюється враження, що контекстуальний підхід досяг меж свого розвитку, вичерпав можливості кількісного росту. Проте, жоден з напрямків філософії науки не створив моделі, у рамках якої свідомо і цілеспрямовано здійснювалося б співвіднесення науки та світу повсякденної реальності.

Не можна сказати, що повсякденність взагалі залишалася за межами уваги дослідників. Чимало представників зарубіжної і вітчизняної філософії та методології науки, стикаючись з проблемою обмеженості умов реконструкції наукового знання, не тільки відзначали можливість включення елементів повсякденності в контекст реконструкції, але й здійснювали її: марксизм доповнює картину розвитку науки розглядом соціальних умов її буття; Т. Куй пояснює походження парадигм гештальтами членів наукового співтовариства; у І. Лакатоса науково-дослідні програми доповнюються економічними інтересами груп; П. Фейєрабенд включає в аналіз науки міфологемішй компонент і т.ін.

Однак при цьому "світ повсякденності" як цілісне явище на рівні контекстуальних реконструкцій науки ніколи не розглядався. У кожній концепції здійснювалося вибіркове відокремлення конкретних елементів, які включались до її змісту з метою пояснення впливу зовнішніх, щодо науки, факторів. При цьому питания про причини невключения повсякденності у контекст реконструкції науки і про принципову можливість вирішення даної проблеми залишаються відкритими. А без відповіді на ці запитання неможливо вийти на такий рівень осмислення науки та побудови моделей її

розвитку, лри якому поле зору дослідження охоплює всі можливі фактори її детермінації.

Актуальність теми дослідження має не тільки теоретичну, а й методологічну складову. За останні десять років філософія та методологія науки вийшла на якісно новий етап свого розвитку. Це пов'язано не лише з реакцією на серйозні зміни в предметній області: нова реальність науки потребує і нових підходів до її вивчення. Зміни зачепили всі сторони життя цієї галузі філософського знання. На Заході "філософія науки" (у вузькому значенні слова) вийшла за рамки аналітичної традиції і поновила діалог з епістемологічно орієнтованими концепціями. У пострадянській традиції ("філософські проблеми природознавства") відбувається процес входження у світову філософську культуру, а це й освоєння того прошарку знань, який з ідеологічних причин був раніше неприступним, або інтерпретувався тільки в поняттях "критики", і включення в структури спілкування, прийняті у світовому співтоваристві, і процес самовизначення - ідентифікації власної позиції. Водночас, активно освоюється предметне поле, яке знаходиться на перетині історії, соціології та етики науки.

Новий етап характеризується ще й тим, що сучасна філософія науки досягла такої стадії розвитку, коли з'являється можливість та необхідність філософської рефлексії над її результатами. Дисертаційне дослідження повною мірою відповідає даній тенденції. Позаконцептуальний аналіз проблеми включення повсякденності у контекст реконструкції науки потребує метаметодологічного підходу, який дозволяє вийти в нову площину розгляду як добре відомих, так і тільки що сформованих моделей науки, яка розвивається. Крім того, в межах теми виникає можливість звернутися до теорій різноманітного ступеню спільності та спрямованості, маючи на увазі знаходження форми з'єднання плюралістичного підходу з вимогами єдності концепції. Таким чином, логіка підходу автоматично виводить на методологічні проблеми сучасної філософії науки.

Актуальність теми дослідження полягає також у тому, що предметом дослідження є феномен невключения повсякденності у контекстуальні реконструкції науки, по суті негативний результат. Історія наукового пізнання багаторазово підтверджує, що вивчення негативних результатів являється найбільш результативним з погляду появи нових варіантів вирішення відомих

з

проблем, виявлення цілого ряду нових проблемних ситуацій, відпрацьовування методології роботи з концепціями, побудованими на принципово різноманітних підставах, виходу на рівень міждисциплінарних досліджень, формування нових евристик та ін.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження: виявити умови можливості включення повсякденності у контекстуальні реконструкції науки.

У ході дослідження з'ясувалося, що для реалізації даної мети необхідно вирішити такі завдання: ■

- побудувати обгрунтовану методологічну модель розгляду проблеми;

- на підставі аналізу різноманітних напрямків філософії науки розкрити основні методи включення нових об'єктів у контекстуальні моделі реконструкції науки;

- виявити підстави сумірності і несумірності "світу науки" і "світу повсякденності";

- встановити фактори, які визначають складність філософського осмислення феномену повсякденності, та знайти адекватні засоби включення повсякденності у теоретичні побудови;

- виробити методологічну модель опосередкованого включення повсякденності у контекст реконструкції науки та обгрунтувати її методологічне значення.

Теоретико-методологічна основа дослідження і джерела. Дисертант у своєму дослідженні спирався на філософські принципи об'єктивності, історизму, плюралізму й ін., а також на сучасні досягнення в області філософії і методології науки.

Найбільш істотний вплив на формування теоретико-методологічної концепції дослідження справили праці М. Мамардашвілі (досвід філософської реконструкції свідомості, ідея про те, що феноменологія являється супутнім моментом будь-якої філософії), К. Маркса (утримання подвійної рефлексії в процесі дослідження соціальних явищ, аналіз обернених форм), С.Б. Кримського (процедури та форми трансформації наукового знання), Т.Д. Пікашової (системна організація науково-теоретичного знання), І. С. Добронравової (дослідження наукової раціональності) М. В. Поповича (координатні типи моделей у структурному підході), П. Бергера і Т. Лукмана (конструювання світу повсякденності).

Друга частина джерел пов'язана з методологією конкретних підходів до філософії науки. Відзначимо таких авторів: Н.В. Автономова, Н.В. Агафонова, Е.К. Бистрицький, М.А. Булатов, В.В. Ільїн, А.Н. Лой , В.И. Молчанов, А.П. Огурцов, М.А. Розов, B.C. Стьопін, В.П. Філатов, Б.М. Юдін.

У першому розділі автор спирається на аналіз робіт таких авторів: Пуанкаре, Рейхенбах, Гуссерль, Поппер, Подані, Тулмін, Кун, Лакатос, Фейєрабенд, Фуко, Хабермас, Д. П. Горський, В. В. Ільїн, В. М. Кедров, П. В. Копнін, И. В. Кузнецов, А.А. Печьонкін, А. И. Ракігов, В. С. Швирьов та ін. До основних джерел, що використовувалися в другому розділі, відносяться роботи К. Маркса, Джеймса, Вебера, Гуссерля, Щюца, Лукмана, Хайдеггера, Ортегі-і-Гассета, Фромма, Франкла, Н. А. Бутенко, Е. К. Бистрицького,

Н.Козлової, В. Г. Федотової й ін. При написанні третього розділу використовувались твори таких авторів як Вальденфельс, Вжозек, Щюц, Бергер, Лукман, Московісі, Б. А. Грушин, И. П. Ильїн, В. П. Філатов, В. М. Федотова та багато іншіх.

При написанні дисертації також використовувалися матеріали соціологічних, історичних і психологічних досліджень науки.

Наукова новизна дослідження. Основним результатом дослідження є формування концепції подолання несумірності "світу науки" і "світу повсякденності", на основі якої вироблено методологію включення повсякденності в рамки контекстуальної реконструкції науки. Ряд положень цієї концепції мають наукову новизну:

- основною причиною, яка визначає складність включення повсякденності у теоретичні побудови, являється недомірність "світу повсякденності" і "світу науки”, яку закріплено на рівні онтології свідомості. В рамках традиційних підходів включення соціокультурних умов буття науки в контекст її реконструкції інтуїтивно припускає їхню домірність, при цьому сумірність досягається шляхом інтерпретації нових об'єктів предметно-методологічними настановами конкретної концепції - несумірні елементи автоматично залишаються за межами системи. Коректне включення повсякденності в контекстуальні реконструкції науки можливо тільки у випадку зняття проблеми недомірності. Позитивного результату можна досягти шляхом створення локальних моделей, двох основних видів: а) у

рамках яких розглядаються сумірні фрагменти даних світів, б) у рамках яких створюється система опосередкувань, яка дозволить розглядати несумірні елементи в єдиній системі координат . Існує можливість створення безлічі цілісних реконструкцій науки, які відповідають даним методологічним вимогам. Найбільш перспективними, з погляду автора, моделями включення повсякденності в контекстуальні реконструкції науки є такі підходи: мікроіновації у науковому пізнанні, особистіскі реконструкції, моделі з симетрією "простору дослідження" і "системи координат, яка його організує", й ін.;

- загальною методологічною вимогою до побудови моделей гетероморфних об'єктів, які включають у себе недомірні елементи, є обов’язкове рефлексивне утримання водночас точки відліку та меж застосованості встановленої шкали сумірності. Стосовно такого об'єкта можливо здійснити достатньо велику кількість цілісних реконструкцій, які повинні містити в собі правила переходу від однієї системи координат до іншої;

- включення повсякденності у контекст реконструкції науки повиою мірою відповідає методології постнекласичної науки, оскільки з самого початку припускає врахування смисложиттєвих орієнтацій суб'єкта, що пізнає. Результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити висновок про те, що на порядку денному сучасної філософії пізнання стоїть питання про перехід від плюралізму методологічних реконструкцій як принципу "ідеології науки", що регулює відношення між конкуруючими напрямками, до плюралізму як методологічного засобу побудови цілісної реконструкції на підставі множинності різнопорядкових моделей.

Результати дослідження мають теоретичне і практичне значення:

- на підставі розглянутих моделей включення повсякденності у контекст реконструкції науки можна здійснити ряд конкретних досліджень сучасної науки і наукового пізнання, у тому числі й тих феноменів, які дотепер випадали з поля зору філософії науки;

- отриману автором методологічну модель реконструкції гетероморфних об'єктів можна буде використати в рамках філософії науки та інших галузях філософського пізнання, а також для міждисциплінарних досліджень;

- досвід використання плюралізму як методологічного принципу є одним із необхідних кроків сучасного етапу самовизначення філософії науки;

- ряд положень може бути використаний у рамках курсів з філософії і методології науки для студентів та аспірантів природничих факультетів.

Апробація роботи.

Основні положення і результати дисертаційного дослідження були подані на XII Всесоюзному теоретичному семінарі "Світогляд і наукове пізнання", на Філософських читаннях пам'яті Павла Копніна (1997 р.), на Днях науки філософського факультету Київського університету (1996, 1998 р.), викладені в статтял, опублікованих у збірнику "Філософські проблеми сучасного природознавства" ( № 7В, 1991 р.), у "Віснику Київського університету. Серія: Філософія. Політологія " (1994, 1999 р.). Матеріали дисертаційного дослідження також обговорювалися на методологічному семінарі кафедри філософії і методології науки Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура роботи. Структура роботи і послідовність викладу матеріалу обумовлені логікою дослідження теми і відповідають поставленим цілям і задачам роботи. Робота обсягом 171 сторінка складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури (95 джерел).

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, формулюються мета і задачі дослідження, подані основні результати роботи і охарактеризована їх наукова новизна.

У першому розділі, який має назву "Контекстуальність як спосіб реконструкції науки", на підставі порівняльного аналізу різноманітних концепцій філософії науки розкриваються основні закономірності включення нових об'єктів у теоретичні моделі науки і наукового пізнання. Розпочинається розділ параграфом, присвяченим ступеню розробленості проблеми дисертаційного дослідження. В другому параграфі "Предметне поле і методологія дослідження” уточнена та область філософії науки, яка є предметом філософсько-методологічної рефлексії. В цьому ракурсі, відповідно до мети та завдань дисертації, розроблені основні методологічні положення дослідження. У їх якості виступають: 1) плюралізм як засіб

позаконцептуального аналізу, 2) феноменологічний підхід як засіб виявлення

можливостей способу опису, 3) дихотомія "домірність - сумірність" у якості координатної сітки, в межах якої задається спосіб включення контексту в реконструкцію, 4) категорія "світ", як гранична форма співвіднесення "повсякденності" і "науки" й ін. Тут же визначаються часові інтервали, стосовно яких поставлені в дослідженні питання мають сенс, а також уточнюються значення і можливості вжитку ряду основних для роботи понять: філософія науки, контекст реконструкції, повсякденність, буденність та ін.

Третій параграф "Контекстуальні реконструкції науки" складається з двох частин. У першій частині розглядається історія філософії науки крізь призму розширення контексту реконструкції. Простежуючи шлях від концепцій "чистої науки", у рамках якої обгрунтування наукового пізнання не виходило за його ж межі, до включення в контекст реконструкції історичної складової і виходу на рівень соціокультурної реальності, автор найбільшу увагу приділяє причинам розширення контексту, а також механізмам та формам включення нових об'єктів у моделі науки, яка розвивається, і наукового пізнання.

В другій частині третього параграфу основна увага приділяється методологічному аспекту. Виділяються декілька способів співвідношення науки і контексту її реконструкції. Два з них є основними: І) "метод зведення"

- контекст розглядається як умова існування науки і реалізації визначеної форми пізнання. У цьому випадку контекст організується відповідно до теорєтико-методологічних установок конкретної концепції, відповідає типу "розуміння науки"; 2) "метод виведення" - наукове пізнання і наука взагалі розуміються як результат контексту, при цьому втрачається значимість внутрішніх закономірностей розвитку і функціонування науки. Інші способи: метод співвіднесення, паралелізм, феноменологічний підхід - не одержали широкого поширення у філософії науки. Четвертий параграф першого розділу носить назву "Елементи повсякденності в контексті реконструкції науки". Він присвячений переважно аналізу міждисциплінарних досліджень науки, тому що саме в них ми можемо знайти приклади звертання до повсякденності як до однієї з необхідних складових гранично повного опису феномену науки. Завершують розділ висновки, серед яких виділимо ті, що мають найбільше значення для подальшого перебігу дослідження: напрацьовані філософією науки механізми включення нових об'єктів у контекст реконструкції не

застосовані до світу повсякденної реальності - недомірність науки і повсякденності призводить до того, що в процесі включення повсякденність втрачас свою якісну визначеність; для виявлення принципової можливості включення повсякденності в контекст реконструкції необхідно розглянути досвід філософського осмислення цього феномену.

Другий розділ дисертаційного дослідження носить назву "Досвід філософського освоєння повсякденності". Він складається з трьох параграфів. Перший параграф - "Повсякденність у якості об'єкта філософії: шлях визнання" - присвячений історії звертання філософської думки до феномену повсякденності. Як основні "щаблі освоєння" розглядаються: аналіз Карлом Марксом "практичної свідомості", виділення структур повсякденності в рамках прагматизму і персоналізму, "надання смислу" повсякденності у філософії життя, концепція життєвого світу Е. Гуссерля, введення А. Щюцем поняття "світ повсякденності". В другому параграфі - "Повсякденність в сучасних філософських дослідженнях" - автор зосередив свою увагу на тих специфічних формах, яких набуває світ повсякденності під впливом теоретичних настанов різноманітних концепцій. У радянській традиції це сфера повсякденності (побут, повсякденне і масова свідомість), у феноменології - основа усіх світів, в екзистенціалізмі - світ неістинного існування. Окремо розглядаються філософсько-методологічні результати включення повсякденності в історіографію, в рамках якої накопичено величезний досвід теоретичної роботи з феноменом повсякденності.

Пошукам відповіді на запитання "чому повсякденність являється таким складним об'єктом пізнання?" присвячено третій параграф другого розділу. Серед можливих версій пояснення основна увага приділяється гіпотезі про те, що проблематичність побудови адекватної моделі самої повсякденності і включення повсякденності в контекст реконструкції пов'язано з тим, що недомірність світу повсякденності і світів культури обумовлена в тому числі і на рівні онтології свідомості. Як джерела, використовуються статті В. І. Молчанова "Парадигми свідомості і структури досвіду" і С. С. Хоружого "Рід або недорід? Нотатки до онтології віртуальності". Молчанов проводить феноменологічне дослідження свідомості і виводить висновок про "невідтворюваність повсякденного досвіду", тому що його в чистому вигляді, тобто, наділеного власного якісною визначеністю, не існує. Онтологічно він

порожній, його наповнення здійснюється за рахунок інших видів досвіду. Тому, з точки зору Молчанова, протиставлення повсякденного досвіду і досвіду пізнання є не що інше, як спроби самоідентифікації досвіду пізнання і духовного досвіду. Переінтерпретовуючи роботу Хоружого, можна прийти майже до аналогічного висновку, тільки його обгрунтування будується на іншому принципі моделювання свідомості: енергійній онтології. Виділяючи "тонку структуру” буття, відповідно до даного підходу, Хоружий отримує наступну тріаду: події трансцендування, події наявності та віртуальні події. Додаток цих структур до феноменів повсякденності і пізнання призводить до наступного висновку: на рівні цих феноменів енергійні потоки мають протилежний напрямок. Не можна не відзначити, що роботи логіків, які займаються проблемами створення логіки практичних міркувань (Ішмуратов й ін.) підтверджують, що на рівні тих елементів повсякденності і наукового пізнання, які піддаються в даний час формалізації, існує істотне розходження між теоріями, які описують процесуальність міркувань у двох цих сферах. Основний висновок другого розділу полягає у тому, що зафіксована несумірність світу повсякденності і світу науки повинна виступити підставою для пошуків шляхів» подолання.

Третій розділ дисертаційного дослідження - "Світ науки і світ повсякденності: пошук сумірності" - складається з декількох параграфів, в яких автор аналізує точки "перетину світів" з метою пошуку безпосередньо сумірних елементів. Перший параграф - "Повсякденність науки - науковість повсякденності" - присвячений виявленню і аналізу тих феноменів, які лежать на стику різноманітних культурних реальностей. Це насамперед відноситься до того, що наука, досягнувши розмірів мегаутворення, вже давно має елементи власної внутрішньої повсякденності, а також відноситься до існування альтернативних форм знання: етнонауки, паранауки, девіантної науки. В другому параграфі - "Пошук параметрів спільності" - основна увага приділяється тим можливостям включення повсякденності в реконструкцію науки, які виявляються при побудові моделей науки в соціокультурному контексті. Найбільш перспективними виявляються підходи, в яких реалізовано такі принципи розгляду: феномен віри у світі науки і світі повсякденності, етика науки й етика в науці, антропний принцип, нормативні можливості здорового глузду. Виявлені параметри спільності дозволяють

зробити висновок про те, що в сучасному світі відбуваються процеси, які істотно розмивають межу між світом повсякденності та світами культури; при цьому виникає можливість опису різнопорядкових феноменів у рамках єдиної цілісної моделі.

Третій параграф - "Наука і повсякденність: форми взаємного сприйняття"

- присвячений аналізу форм взаємодії світу науки і світу повсякденності на рівні відповідних їм форм свідомості. Спосіб сприйняття повсякденності самосвідомістю наукового співтовариства е одним з тих факторів, які визначають вплив структур повсякденності на всі складові науки: від форм спілкування і соціальної організації науки до оцінки конкуруючих теорій. У свою чергу, наука, відбиваючись у дзеркалі повсякденності, подана на рівні повсякденної і масової свідомості конгломеративною, мозаїчною системою уявлень, які включаються в процес детермінації розвитку науки через систему освіти і форми фінансування науки. Уважний розгляд феноменів свідомості виявляє цілий ряд функцій, які наука виконує на рівні повсякденності і які ніяк не пов'язані з її власними функціями.

Четвертий параграф - "Моделі опосередкованого включення повсякденності в контекст реконструкції" - є завершальним у дисертаційному дослідженні. В ньому підводиться підсумок виконаній роботі. На підставі методологічного підходу, заснованого на дихотомії "домірності і сумірності", виявлених у другому розділі проблем теоретичного опису повсякденності, аналізу "точок перетину" світу науки та світу повсякденності в сучасних умовах, автор пропонує ряд підходів, які дозволяють адекватним способом усвідомлено включати повсякденність у контекст реконструкції науки. Підходи різняться переважно за способом зняття проблеми домірності - вона може бути подолана шляхом створення локальних цілісних моделей, в рамках яких: а) розглядаються сумірні фрагменти даних світів, б) створюється система опосередкувань, яка дозволить розглядати недомірні елементи в єдиній системі координат. Серед найбільш перспективних слід зазначити наступні:

- реконструкція наукового пізнання на рівні мікроіновацій, які мають повсякденні форми реалізації;

- розгляд системи образів науки, як сфери формування і трансляції нормативів науки і наукового пізнання;

- розгляд точок біфуркації в розвитку науки, у рамках яких майбутнє науки визначається в сфері повсякденності;

- застосування "повсякденності" як метафори для ситуативного подолання антиномічних ситуацій;

- опрацювання процедури перетворення повсякденності в "згорнутий вимір" дослідження і визначення процедур коректного рефлексивного розгортання в ситуації необхідності введення додаткових засобів пояснення;

- побудова моделей шляхом встановлення й утримання проекційної симетрії: повсякденність і наукове пізнання повинні бути взаємозамінними з погляду "простору дослідження" і "системи координат, яка його організує";

- особистісні реконструкції: утримання в якості системи координат цілісності методологічної свідомості автора реконструкції. Апеляція до повсякденності тут може служити засобом виходу за межі концептуальних моделей;

- реконструкція наукового пізнання з погляду докладання зусиль (енергійного фактору, або виміру) "піднесення над повсякденністю".

Філософська рефлексія над параметрами даних моделей дозволяє вийти на загальнометодологічні вимоги до побудови моделей гетероморфних об'єктів, які включають у себе недомірні елементи. Головна з цих потреб -безупинне рефлексивне утримання точки відліку і меж застосовності встановленої шкали сумірності. Стосовно такого об'єкта можна здійснити будь-яку кількість цілісних реконструкцій, які повинні містити в собі правила переходу від однієї системи координат до іншої.

У висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження, які мають загальнофілософське значення: включення повсякденності в контекст реконструкції науки по впою мірою відповідає методології постнекласичіюі науки, тому що з самого початку припускає врахування смисложиттєвих орієнтацій суб’єкта, який пізнає; на порядку денному сучасного філософського пізнання стоїть питання про перехід від плюралізму, як принципу "ідеології науки", що регулює відношення між конкуруючими напрямками, до плюралізму як методологічного засобу побудови цілісної реконструкції на підставі множинності різнопорядкових моделей.

Висновки.

Методологічним результатом дисертаційного дослідження є створення методологічної моделі філософського аналізу гетероморфних об’єктів, що реалізована стосовно різноманіття сучасних теорій та концепцій філософії науки. Ця модель має такі вимоги:

1. Необхідно наповнити термін "плюралізм" конкретним методологічним змістом. Це можливо втілити, наприклад, шляхом створення нейтрального, тобто такого, який не претендує на роль пояснювальної моделі, теоретичного конструкту, який повинен виконувати функцію організації (формування) предметного поля дослідження відповідно до поставленої мети. Значення понять слід уточнювати стосовно виявленої (сформованої) структури предметного поля (площинам розгляду) та (або) конвенціонально задавати відповідно до ситуацій переходу з одного рівня організації на інший.

2. Змістовний аналіз предметного поля необхідно містить у собі постійний рефлексивний контроль за "конструюванням реальності", який утримує в собі два моменти: урахування настанов формування конкретного конструкту (в тому числі і таких, які виходять на рівень підстав буття суб'єкта, що пізнає,) і аналіз трансформації об’єкта дослідження під впливом конструкту.

3. Основним критерієм обгрунтованості використання конкретного теоретичного конструкту і, відповідно, підставою для його корекції, є можливість симетричного обертання сформованого предметного поля (простору дослідження) і системи координат, яка його організує.

4. Найбільш загальною методологічною вимогою до побудови моделей гетероморфних об’єктів, зокрема тих, які включають у себе недомірні елементи, є безупинне рефлексивне утримання точки відліку і меж застосовності встановленої шкали сумірності. Цілісний опис такого об'єкту можна здійснити через систему реконструкцій, яка повинна містити у собі правила переходу від однієї реконструкції до іншої.

Своєрідністю підходу є те, що він фактично знімає протиставлення "контекст відкриття - контекст обгрунтування", дозволяючи враховувати вплив суб'єкта, що пізнає, як відмінну від об'єкта сутність. Метод викладення тут не може істотно відрізнятися від методу дослідження і послідовності його здійснення, тому що отримані результати швидше за все будуть носити процесуальний характер (наприклад, як урахування моделі переходу від

одного рівня організації предметного поля до іншого) і тому будуть попиратись формальній репрезентації.

До теоретичних результатів дисертаційного дослідження відносяться такі положення.

1. На підставі аналізу історії філософії науки, як історії розширення контексту, було виявлено, що процес розширення контексту реалізувався двома основними шляхами: 1) "методом зведення" - контекст розглядається як умова існування науки і реалізації певної форми пізнання. У цьому випадку контекст організується відповідно до теоретико-методологічних настанов конкретної концепції, відповідає типу "розуміння науки"; 2) "методом виведення" - наукове пізнання і наука взагалі розуміються як результат контексту, при цьому втрачається значимість внутрішніх закономірностей розвитку і функціонування науки. У першому випадку, включення соціокультурних умов буття науки в контекст її реконструкції інтуїтивно дозволяється їхньою домірністю, тому що сумірність досягається шляхом інтерпретації нових об'єктів предметно-методологічними настановами конкретної концепції - несумірні елементи автоматично залишаються за межам» системи, як і елементи повсякденності також. В другому випадку, спроба прямого виведення науки з повсякденності призводить до появи тільки феноменологічної соціології знання. Тобто, процес опису взаємодії світу науки і світу повсякденності без системи опосередкування фактично неможливий.

2. Включенню повсякденності у контекст реконструкції науки перешкоджає не тільки недомірність світу науки і світу повсякденності. Сама по собі повсякденність є складним для філософського осмислення об'єктом, багато характеристик якого реалізуються тільки процесуально. Проблематичність побудови адекватної моделі самої повсякденності (та, відповідно, моделі включення повсякденності у контекст реконструкції) пов’язана з тим, що недомірність світу повсякденності і світів культури закріплена на рівні онтології свідомості.

3. У той же час, аналіз сучасних реалій науки і повсякденності дозволяє зробити висновок про те, що непереборної межі між світами не існує. Є ряд процесів, які характерні і для науки, і для повсякденності. Є ряд феноменів, які реалізуються, пронизуючи всі сфери реальності. Є можливість співвіднесення

повсякденної свідомості і самосвідомості наукового співтовариства. Отже, існують підстави для подолання основних причин, які визначають складність включення повсякденності у теорегичиі побудови, і вони багато в чому пов'язані зі спрямованістю та динамікою змін у сучасному світі.

4. Проте можливості, які відкрилися, не дозволяють розраховувати на здійснення глобальної реконструкції науки у контексті повсякденності. Існує тільки можливість створення ряду локальних реконструкцій, тому шо вимоги до моделей дуже високі. При цьому необхідно реалізувати хоча б один із наступних підходів: а) модель будується на рівні розгляду сумірних фрагментів світу науки і світу повсякденності, б) створюється система опосередкувань, яка дозволить розглядати недомірні елементи в єдиній системі координат. Розгляд автором конкретних моделей науки, яка розвивається, на підставі рефлексивного включення повсякденності у контекст реконструкції: мікроіновації у науковому пізнанні, особистіші реконструкції, моделі із симетрією "простору дослідження" та "системи координат, його організуючої" й ін. - дозволило зробити ряд загальнофілософських висновків:

1. Загальні настанови проведеного дослідження і запропонованої моделі реконструкції в цілому відповідають методології постнекласичної науки, тому що з самого початку припускають врахування смисложиттєвих орієнтацій суб'єкта, який пізнає.

2. Досвід роботи з недомірними об'єктами, до яких можна віднести не тільки повсякденність і науку, але й різноманітні концепції філософії науки, говорить про те, що на порядку денному сучасної філософії пізнання стоїть питання про нове визначення плюралізму . В даний час плюралізм являється принципом "ідеології науки" він на основі вимоги толерантності регулює відношення між конкуруючими напрямками. Дослідження гетероморфних об'єктів потребує перетворення плюралізму в методологічний засіб побудови цілісної реконструкції на підставі множинності різнопорядкових моделей .

3. Предметне поле сучасної філософії науки зазнає істотних змін, які пов’язані з впливом як зовнішніх, так й внутрішніх факторів: зміни у науці та поява нової хвилі природознавців і, як результат, нові методологічні проблеми, які вимагають філософського рішення; зусилля соціологів, істориків і психологів науки, вимушених добудовувати теоретичний опис своїх теорій до філософського обгрунтування його принципів; перетворення філософії науки в

самостійну галузь філософського пізнання. Як наслідок цих процесів, знову виникає проблема демаркації - вже як уточнення меж предметності філософії науки.

Аналіз результатів дослідження дозволяє зробити висновок про те, що в сучасних умовах використання об'єктно-предметного підходу до утримання цілісності конкретної області філософського знання виявляється недостатнім. Застосування методології, яка будується на основі попереднього завдання точки відліку і системи координат, що дозволяють утримати сумірність досліджуваних (реконструйованих) об'єктів, надає право включати в предметне поле дослідження елементи з будь-якої суміжної області, якщо існує можливість їхнього адекватного опису в межах даної системи виміру. Це дозволяє додати філософському дослідженню характер міждисцишшнарності за метою та завданням.

Основний зміст роботи висвітлено у таких публікаціях автора:

1. Авторитет и событийный аспект истории научног о познания. // Тезисы 12 Всесоюзного теоретического семинара "Мировоззрение и научное познание", Дрогобич, 1990.

2. Цінності освіти і студентське середовище. // Філософські проблеми сучасного природознавства. К., N78, 1991.

3. Подійній аспект наукового пізнання. II Вісник Київського університету. Серія "Філософія. Політологія", К., 1994.

4. Повсякденність науки у предметному полі філософії науки // Наукове видання "Філософські читання пам’яті Павла Копніна", К., 1997.

5. Коитекстуальність як метод реконструкції науки. II Вісник Київського університету. Серія "Філософія. Політологія", випуск 29, К., 1999.

Анотація.

Петрущенков С. П. Повсякденність у контекстуальних реконструкціях науки.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 - філософія науки. - Київський університет імені Тараса Шевченко, Київ, 1999. - Рукопис.

Дисертація присвячена проблемам включення повсякденності в контекст реконструкції науки. Методологічну основу дослідження складають

результати, отримані в аналітичній, структурно-функціональній і

феноменологічній традиції філософствування. На основі аналізу теорій та концепцій сучасної філософії науки зроблено висновок про неможливість безпосереднього включення повсякденності в контекст реконструкції науки внаслідок принципової несумірності "світу науки" і "світу повсякденності". Розкриті основні труднощі теоретичного опису феномена повсякденності, у тому числі зафіксовані на рівні структури свідомості. Запропоновано концепцію побудови моделей контекстуальної реконструкції науки, у рамках яких можливе подолання недомірності "світу науки" і "світу повсякденності": а) на підставі опису домірних елементів: виявлені основні "точки дотику" світу науки і світу повсякденності; б) на підставі створення системи опосередкувань: проведено аналіз найбільш перспективних моделей. Визначені основні методологічні принципи реконструкції гетероморфних об'єктів.

Ключові слова: філософія науки, методологія, повсякденність, домірність, сумірність.

Петрущенков С.П. Повседневность в контекстуальных реконструкциях

науки.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1999. - Рукопись.

Диссертация посвящена проблемам включения повседневности в контекстуальные реконструкции науки. Методологическую основу исследования составляют результаты, полученные в аналитической, структурно-функциональной и феноменологической традициях философствования. На основе анализа теорий и концепций современной философии науки сделан вывод о невозможности непосредственного включения повседневности в контекст реконструкции науки по причине принципиальной несоразмерности "мира науки" и "мира повседневности". Раскрыты основные трудности теоретического описания феномена повседневности, в том числе зафиксированные на уровне структуры сознания. Предложена концепция построения моделей контекстуальной реконструкции

науки, в рамках которых возможно преодоление несоразмерности "мира науки" и "мира повседневности": а) на основании описания соразмерных элементов: выявлены основные "точки соприкосновения" мира науки и мира повседневности; б) на основании создания системы опосредовании: проведен анализ наиболее перспективных моделей. Определены основные методологические принципы реконструкции гетероморфньгх объектов.

Ключевые слова: философия науки, методология, повседневность, соразмерность, соизмеримость.

S. P. Petruschenkov. "Everyday Routine" in Contextual Reconstructions of Science.

Dissertation for the degree of Candidate of Philosophy in speciality 09.00.99 -Philosophy of Science. - Kyiv Shevshenko University, Kyiv, 1999 - Manuscript.

This dissertation discusses the inclusion of the “everyday routine” in contextual reconstructions of science. Methodologically, the research is based on philosophic approaches inherent in analytical philosophy, structural functionalism and phenomenological tradition. The conclusion drawn from the analysis of theories and concepts of modern philosophy of science is that it is impossible to directly include the routine in the context of scientific reconstruction due to fundamental incommensurability of “the realm of science” and “the realm of everyday routine”. Main difficulties of theoretical description of the phenomenon of “everyday routine” were demonstrated, including those rooted at the level of the conscious. A conceptual approach was proposed, which allows to develop models of contextual reconstruction of science. Within these models, it becomes possible to overcome the incommensurability of “the realm of science” and “the realm of everyday routine”: (a) on the basis of description of commensurable components, common points of the realm of science and the realm of routine were determined; and (b) on the basis of a created system of indirect constructs, the most prospective models have been analyzed. Main methodological principles of the reconstruction of heteromorphic entities were defined.

Key words: philosophy of science, methodology, everyday routine,

comparatibility, commensurability.