автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Православное приходское духовенство в общественной жизни Украины в начале XX века

Полный текст автореферата диссертации по теме "Православное приходское духовенство в общественной жизни Украины в начале XX века"

РГ6 од

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

- О Д£:,і

ГЛАДКИЙ Сергій Олександрович

УДК 281.93(477)" 19”

ПРАВОСЛАВНЕ ПАРАФІЯЛЬНЕ ДУХОВЕНСТВО В СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Запоріжжя -1997

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному інституті ім. В.Г.Короленка Міністерства освіти України

Науковий керівник:

доктор історичних наук, член-кореспондент АПН України, професор Пащенко Володимир Олександрович, ■

Полтавський державний педагогічний інститут ім.В.Г.Короленка, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук Яремченко Борис Петрович,

професор кафедри політичних та історичних наук Національного аграрного університету, и. Київ; '

кандидат історичних наук їгнатуша Олександр Миколайович, завідуючий відділом інформації і використання документів Державного архіву Запорізької області.

Провідна установа:

Національний університет ім. Тараса Шевченка, м. Київ (кафедра новітньої історії України).

Захист відбудеться “А 9" 1997 р. о Ці годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К. 08.04.03 по захисту дисертацій в Запорізькому державному університеті (адреса: 330600, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус 5, актовий зал). •

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 330600, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66 (2-й корпус). Автореферат розісланий ‘Ч Са” сто у\ а сіа 1997 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

С'іи

(ЛсТимченко С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідженая. Упродовж останніх років в Україні помітно зріс інтерес до релігії як до недостатньо освоєної ділянки духовної культури. Відбувається переосмислення ролі церкви та її служителів у житті суспільства і вітчизняній історії. На противагу ще донедавна пануючим стереотипам про культурну малозначимість православно-церковної традиції, нині утверджується думка про її важливість для підтримання спадкоємності розвитку української культури, для збереження миру і злагоди в суспільстві. Тому історичний аналіз участі православного духовенства в суспільному житті України на початку XX ст., тобто в останні десятиріччя перед наступом більшовицької держави на церкву з метою її повного знищення, видається нам актуальним.

Дослідження церковної історії початку століття є доцільним і тому, що сучасна релігійна ситуація в країні висуває на перший план проблему розв’язання кризи Української православної церкви. Можна говорити про повернення історії до невирішених у минулому проблем, адже інтенсивне накопичення негативних явищ в українському православ’ї відбувалося протягом усього синодального періоду, коли церква, як і Україна в цілому, були позбавлені самоуправління і стали жертвами російської світської влади. Глибока рефлексія цих процесів у суспільній свідомості вперше відбулася саме на початку XX ст. Тоді ж були зроблені перші спроби кардинального вирішення назрілих церковних проблем. Систематичне вивчення цього питання допоможе глибше усвідомити причини і корені сучасної кризи, виявити можливі шляхи її подолання.

Звернення до цієї теми є актуальним і являє собою значний інтерес ще й тому, що сьогодні відбуваються серйозні зміни у теорії й методології історичної науки. Об’єктом конкретно-історичного дослідження все частіше стають різноманітні форми духовного життя класів і соціальних груп. Виділивши в контексті історичного аналізу саме православне духовенство, ми виходили з того, що виявлення його культурного потенціалу як однієї з найвпливовіших у психологічному відношенні соціальних верств є особливо важливим для вивчення історичної ситуації в українському суспільстві початку XX ст.

Тема дисертації є частиною загальної комплексної проблеми Полтавського державного педагогічного інституту ім. В.Г. Короленка.

Стан наукової розробки теми. На початку XX ст. Російська православна церква (РПЦ) виступала в очах національно свідомих представників української інтелігенції як сила, що гальмувала національне самовизначення українського народу. Цим пояснюється відзначений М.С.Грушевським факт відсутності інтересу в тогочасних

українських істориків до проблем релігійного життя.1 За радянських часів дослідження історії РПЦ, хоч і в масштабі всієї Російської імперії, дещо активізувалися, але здійснювалися в “опійно”-викривальному контексті і набули рис фрагментарності, оскільки на об’єктивне комплексне вивчення релігійної проблематики була накладена заборона.

Внаслідок цього наприкінці XX століття можна констатувати, що історія церкви та суспільної діяльності духовенства залишається у колі малодосліджених проблем. На сьогодні не існує історичних праць, автори яких спеціально досліджували б участь у суспільному житті на початку XX ст. саме парафіяльного духовенства православних єпархій України, виділяючи його серед інших груп у складі служителів РПЦ на підставі особливостей матеріально-побутових, соціально-культурних умов життя та структури його соціальної діяльності.

Проте, слід зазначити, що існує велика кількість праць радянських, зарубіжних, як світських, так і церковних авторів, які торкаються окремих аспектів досліджуваної теми. Розглянемо головні дослідницькі підходи, які представлені у цих працях.

У контексті завдань національно-визвольного руху в Україні вивчали церковне життя початку XX ст. історики української діаспори. Як найбільш фундаментальну слід назвати працю церковного історика І. Власовського “Нарис історії Української православої церкви”.2 Певну цінність для дослідження мають і праці В.Липківського, В.Липинського, О.Лотоцького, Д.Дорошенка, О.Воронина, Г.Ващенка, І.Огієнка, Н.Плічковського, Н.Полонської-Василенко, М.Явдася. Але деякі з них грунтуються на обмеженій кількості джерел і не позбавлені тенденційності у викладі матеріалу, зумовленої конфесійною приналежністю авторів чи їх загальним ставленням до релігії та церкви. Тому виявляються помітні розбіжності в авторських позиціях, які вказують на необхідність детальнішого вивчення ставлення православного духовенства до української культури, правомірності звинувачення в антиукраїнських позиціях усього духовенства РПЦ.

Досить різноплановою є російська церковна історіографія з досліджуваної тематики. Найбільш грунтовною і цікавою є праця православного богослова та історика Г.Флоровського “Пути русского богословия”, в якій міститься глибокий критичний аналіз багатьох аспектів церковного життя кінця синодального періоду історії РПЦ.3 На відміну від Г.Флоровського, який розглядав церковне життя у культурологічному контексті й на засадах церковного традиціоналізму, діяч обновленського руху Б.Тітлінов зосередив увагу на громадсько-

' Грушевський М.С. З історії релігійної думки на Україні.-К.: Освіта, 1992. -С. 156.

2 Власовський І. Нарис історії Української православної церкви. - Нью-Йорк: Укр. Прав, церква в ЗДА, 1977. ІІ^рСУІІІ-ХХстЛ. - 390 с.; Власовський І. Нарис історії Української православної церкви. - Нью-Иорк-Київ - С.БАВНД БРУК, 1990. IV: (XX ст.).-384 с.

3 Флоровский Г. Пути русского богословия. - 3-є изд. - Париж: УМСА-пресс, 1983. -600 с.

політичних позиціях православного духовенства.1 Певний інтерес становлять і публікації сучасних церковних істориків.2

Дослідницькі позиції церковних авторів переконують у тому, що вивчення діяльності духовенства РПЦ потребує врахування особливостей його психології, приділення уваги релігійно-духовним аспектам проблеми, які більшістю істориків відсувалися на другий план чи взагалі ігнорувалися. Вони також свідчать про необхідність аналізу взаємозв’язків між внутрішніми і зовнішніми щодо церкви чинниками, які впливали на її функціональний стан.

Дослідження церковної історії зарубіжних нецерковних авторів теж мають певні особливості. Як зазначає історик церкви з російської еміграції Д.Поспєловський, праці західних істориків часто написані на вузькому матеріалі і нерідко без розуміння церкви та російської історії.3 Очевидно, цим зумовлений той факт, що для багатьох зарубіжних дослідників Російська православна церква початку XX ст. виступала вмираючою реліквією культурного минулого.4

Разом з тим, ряд зарубіжних авторів виявляє інше бачення історії РПЦ початку XX ст. Д.Каннінгем, Д.Поспєловський, М.Зернов5 та інші прагнуть поряд із негативними показати і позитивні явища у церковному житті. У висвітленні негативного вони виходять із протиставлення інтересів держави і церкви, наближаючись у цьому до позиції церковних істориків. Найбільше уваги ці автори приділяють рухові за відновлення соборності РПЦ, хоча подій в Україні вони торкаються побіжно або не згадують їх взагалі.

Значний інтерес становлять спроби окремих авторів дати культурно-антропологічну інтерпретацію історичних феноменів досиджуваного періоду. Зокрема, Г.Л.Фріз розглядав взаємозв’язок між по-пітичною і релігійною культурою населення Російської імперії на початку XX ст., спроби самодержавства використати православ’я як засіб ле-гітимізації своєї влади і реакцію на це православного духовенства.6

Ставлення радянських істориків до згаданих вище підходів не-чарксистських авторів виявлялося, як правило, у руслі критики “буржуазно-клерикальних спекуляцій” навколо ролі церкви в історії

Титлинов Б.В. Православная церковь на службе самодержавия в русском государстве. - Л.: Гос.издат., 1924. - 210 с.

: Буевский А.С. Церковная реформа Петра Первого /историко-канонический аспект / Журнал Московской Патриархии (ЖМП). - 1985. - №11. - С.91-105; Лебедев В. Под патриаршим омофором II ЖМП. - 1989. ~ №1. - С.10-12; Полонский А.В. Пра-юславная Церковь в истории России (Синодальный период). - М.: Со-действие, 1995,- 108 с.

1 Поспеловский Д.В. Русская православная церковь в XX веке. - М.: Республика, I995.-C.5-6.

Див. Каннингем Д.В. С надеждой на собор... - Лондон, 1990. - С.7.

1 Зернов Н. Русское религиозное возрождение XX века: Пер. с англ. - 2-е изд. - Па-

эиж: У MCA - пресс, 1991. - 368 с.

■ Фриз Г.Л. Церковь, религия и политическая культура на закате старой России //

История СССР. - 1991. - №2. - С. 107-109.

культури. Проте, зазначимо, що в їх дослідженнях міститься значиш фактичний матеріал. Загальна кількість праць радянських істориків та кож є значно більшою, ніж немарксистських, що дозволяє виділите окремі етапи розробки ними даної тематики.

Одним з перших застосував класовий підхід до аналізу діяльност православного духовенства В.Д. Бонч-Бруєвич, для якого православне церква виступала лише “однією з багатогілчастих бюрократичню організацій, які стоять на пильній варті існуючого політичного порядку” Аналізуючи звіт обер-прокурора Синоду за 1899 рік, соратник В.І.Ленінг у своїй статті, вміщеній у вересневому випуску газети “Искра” за 1903 р. всі без винятку види суспільної діяльності духовенства кваліфікував як прояви клерикалізму.1

Подібні публікації до жовтневого перевороту 1917 р. прокладали більшовицькій партії шлях до влади. У 20-30-ті роки вони стали засобом утримання влади. Вульгарно-соціологічний або, як писали в ті роки, “партійно-класовий” аналіз соціально-економічної бази церкви, вну-трішньоцерковного життя та стосунків духовенства із владою виконував функцію ідеологічного забезпечення репресивної політики радянської держави щодо РПЦ. Ярлик контрреволюційності був тоді міцно навішений на православне духовенство.2

У повоєнний період окремі автори, як, наприклад, Є.Ф.Грекулов, продовжували публікувати праці у стилі попередніх років,3 тобто войовничо-викривально тлумачили історичні факти, замовчуючи ті з них, які не вписувалися в загальну схему. Але в цілому критика радянськими істориками діяльності духовенства РПЦ протягом 50-х - середини 80-л років стає дещо зваженішою та аргументованішою, продовжується накопичення фактичного матеріалу з історії церкви.4

1 Бонч-Бруевич В.Д. Силы русского клерикализма И Религия и церковь в истории России. - М.: Мысль, 1975. - С.207.

2 Грекулов Е.Ф. Как российское духовенство душило печать. - М.: Атеист, 1930. -73 с.; Грекулов Е.Ф. Як православна церква служила самодержавству? - Харків-Одеса: Пролетар, 1931. - 104 с.; Дайрі Н. Антисемітизм і релігія. Православна церква в ролі ката єврейського народу. - Харків: Пролетар, 1930. - 126 с.; Дмитрев А. Церковь и идея самодержавия в России. - М.: Атеист, 1930. - 232 с.; Кандидов Б. Церква

і селянський рух у 1905 році. - Харків: Пролетар, 1932. -72 с.; Ковалев Ф. Православие на службе самодержавия в России. - М.: Безбожник, 1930. - 64 с.; Рыбкин Г.Ф. Православие на службе самодержавия в России. - М.: Безбожник, 1930. - 56 с.; Ростов Н. Духовенство и русская контрреволюция конца династии Романовых. - М.: Атеист, 1930. - 156 с.

3 Грекулов Е.Ф. Православная церковь - враг просвещения. - М., 1962. - 192 с.; Грекулов Е.Ф. Церковь, самодержавие, народ (2-я половина XIX - начало XX в.). - М.: Наука, 1969.- 184 с.

4 Варичев Е.С. Православная церковь: История и социальная сущность. - М.: Сов. Россия, 1982. - 192 с.; Емелях Л.И. Антиклерикальное движение крестьян в период первой русской революции. - М.- Л.: Наука, Ленингр. отд-е, 1965. - 201 с.; Зырянов П.Н. Православная церковь в борьбе с революцией 1905-1907 гг. - М.: Наука, 1984. - 224 с.; Ідеологія руського православ’я: Критич. аналіз. - К.: Політвидав України, 1986. - 197 с.; Красников Н.П. Русское православие, государство и культу-

Викривальні мотиви, хоч і дещо слабше, продовжували звучати у працях радянських авторів ще і в “перебудовний” час.1 Розгляд проблеми з нових методологічних позицій розпочався лише з початку 90-х років.2

Аналіз радянської історіографії виявляє декілька проблем, яким, з огляду на тенденційність їх розв’язання дослідниками, слід приділити окрему увагу. По-перше, необхідно з’ясувати, якими були взаємини у середовищі духовенства РПЦ і наскільки правомірно говорити про “діяльність церкви”, “позицію церкви" в цілому. По-друге, потребують детальнішого вивчення реальні життєві стосунки духовенства з представниками панівних соціальних верств, а також ставлення служителів церкви до держави. По-третє, виникає питання про міру політизованості свідомості рядового духовенства та її вплив на культуротворчі потенції служителів вівтаря.

Після проголошення незалежності України різко зросла зацікавленість вітчизняних науковців історією православної церкви. Упродовж останніх років з’явилися дослідження, автори яких намагаються осмислювати з сучасних методологічних позицій роль православного духовенства України у громадському житті початку століття.3 Ці праці відрізняються прагненням неупереджено розглянути позитивні й негативні прояви участі православного духовенства у житті суспільства, його ставлення до національно-визвольного руху в Україні.

З’явилися публікації, в яких розглядаються окремі аспекти культурницької діяльності служителів церкви,4 а також дослідження,

ра: (Исторический аспект). - М.: Знание, 1989. - 64 с.; Красников Н.П. Социальнополитическая позиция православной церкви в 1905-1916 годах // Вопр. истории. -1982. - Ка9; Крывелев И.А. Русская православная церковь в первой четверти XX века. - М.: Знание, 1982. - 64 с.; Курочкин П.К. Эволюция современного русского православия.- М.: Мысль, 1971. - 270 с.; Никитенко I., Новосад М., Оксіюк Й. Православ’я на Україні. - К.: Т-во “Україна”, 1985. - 112 с.; Плаксин Р.Ю. Крах церковной контрреволюции. 1917-1923 гг. - М.: Наука, 1968. - 192 с.; Православие в истории России / Ред. кол.: В.ІТ. Гараджа (отв. ред.) и др. - М.: Мысль, 1988. - 303 с.; Придувалов Ф.М. Антинаукова суть соціально-етичних принципів руського православ’я. - К.: Ввд-во політ, літ-ри України, 1972. - 141 с.; Религия и церковь в истории России. (Советские историки о православной церкви в России). - М.: Мысль, 1975. - 255 с.; Решодько П.Ф. Виступи селян Харківщини проти духовенства в 1917 р.// Укр. і ст. журнал. - 1962. - №3. - С.78-85; Церковь в истории России (IX в.

- 1917 г.). Критич. очерки (Отв. ред. Н.А.Смирнов). - М.: Наука, 1967. - 336 с.; Челак М.А. Антиклерикалізм і атеїзм селянства України на початку XX ст. // Укр. іст. журнал. - 1970. - № 12. - С.51 -56.

' Русское православие: вехи истории / Я.Н.Щапов, А.М.Сахаров, А.А.Зимин и др. -М.: Политиздат, 1989. - 719 с.; Філоненко М.В. Православ'я у пошуках історичного самовиправдання. - К.: Т-во “Знання” УРСР, 1987. - 48 с.

2 Алексеев В.А. Иллюзии и догмы. - М.: Политиздат, 1991. - 400 с.

3 Шип Н.А. Церковно-православний рух в Україні (поч.ХХ ст.) - К., 1995. - 66 с.; Опря А. Дихає жахом середньовіччя...// Людина і світ. - 1995. - № 5-6. - С. 39-41.

4 Заремба С. Церковно-історичне та археологічне товариство в Києві // Київська старовина.- 1995. - №1. - С. 82-89; Білокінь С. Автокефальний протоієрей Кирило Стеценко // Україна. Наука і культура. - К., 1991. - Вип.25. - С.318-326.

присвячені вивченню історії православної церкви в окремих регіонах України1 й узагальнюючі праці з історії християнської церкви в Україні.2 Проте і на сьогодні ми не маємо грунтовних досліджень суспільної діяльності духовенства РПЦ в Україні на початку XX ст. у культурному контексті.

Підсумовуючи огляд літератури, зазначимо, що при відсутності комплексних досліджень теми залишається майже невисвітленим і цілий комплекс її аспектів, а саме - духовно-культурний стан служителів церкви, реформаційний рух у православних єпархіях України на початку століття, більшість напрямків церковно-культурницької діяльності парафіяльного духовенства (за винятком, хіба що, освітньої), внесок православного духовенства у розвиток кооперативного руху. Вимагає неупередженого комплексного вивчення також участь православного духовенства у громадсько-політичному житті початку XX ст. І найголовніший висновок: специфіка ментальності православного духовенства як носія релігійної свідомості зумовлює доцільність розгляду його суспільної діяльності саме у культурному контексті.

Оскільки під таким кутом зору в українській історіографії тема спеціально не розглядалася, це визначає її актуальність і головну мету дослідження: проаналізувати й узагальнено висвітлити функціональний стан православної церкви в Україні та головні напрямки соціально значущої діяльності парафіяльного духовенства РПЦ на початку XX ст. Досягання поставленої мети вимагає вирішення таких завдань:

— виявити особливості суспільної ситуації навколо православної церкви в Україні на початку століття;

— проаналізувати головні тенденції церковного життя і виявити тогочасну специфіку внутрішнього стану церкви;

— розглянути основні види церковно-культурницької діяльності парафіяльного духовенства та з'ясувати фактори, які зумовлювали її якісний рівень;

— охарактеризувати головні напрямки діяльності православного духовенства у громадсько-політичній сфері;

— відтворити психологічний контекст життєдіяльності служителі! церкви, розглянувши їх інтерпретації власних цілей і мотиви діяльності в різноманітних сферах суспільного життя.

Предметом дослідження є православне парафіяльне духовенстве України у різноманітних сферах його церковної та громадсько діяльності на початку XX ст. Спеціальна увага до парафіяльного духо венства зумовлена тим, що воно було найчисельнішою групою у склад служителів РПЦ і перебувало у тіснішому контакті з народом, ніж мона стирське духовенство та єпископат. Об'єктом дослідження виступає ком

1 Жилюк С.І. Російська православна церква на Волині (1793-1917рр.); Дис... канд. іст наук.-К., 1994,-203 л.

2 Історія християнської церкви на Україні: Релігієзнавчий довідковий нарис. -К. Наук, думка, 1991. -104 с.

щеке документальних джерел з історії православної церкви в Україні на ючатку XX ст.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють час з 1901 р. до середній 1917 р., тобто завершальний етап синодального періоду історії РПЦ, кий характеризується різким загостренням усіх суперечностей .ерковного життя. Нижня межа досліджуваного періоду зумовлена тим, до в перші роки нового століття духовенство під впливом демо-ратичних процесів у суспільстві починає поступово активізуватися у ізних сферах своєї діяльності. Верхня межа визначається докорінною міною суспільного ладу і початком принципово нового етапу в історії равославної церкви і країни. Найбільший інтерес для дослідження ста-овить період 1905-1907 років, коли в умовах революції посилились і ийшли на поверхню церковного життя всі раніше приховані тенденції.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають принципи ауковості, історизму, світоглядного плюралізму, пріоритету загально-юдських цінностей. В цілому нейтрально ставлячись до релігії та еркви, дисертант переконаний у тому, що духовно жива православна радиція є цінною і необхідною для плідного розвитку української куль-ури на плюралістичних засадах. Автор керувався також принципом ба-атофакторності, тобто вивчення різноманітних об’єктивних і об’єктивних факторів, які впливали на діяльність духовенства, впираючись на ідею про єдність соціального та соціально-психічного, пеціальну увагу в дослідженні дисертант приділив деяким психо-огічним аспектам діяльності служителів церкви, а також намагався ви-ілити головні типи соціальної поведінки духовенства стосовно ізноманітних питань церковного і громадського життя.

Основними джерелами дослідження стали документи і матеріали, Ю зберігаються в Центральному державному історичному архіві "країни в м. Києві, Державних архівах Полтавської, Харківської, [еркаської областей. Значна їх частина вводиться до широкого науково-э обігу вперше.

Укази, розпорядження, повідомлення вищої церковної та пархіальної влади, протоколи з’їздів і зборів духовенства, звіти па-афіяльних священиків, благочинних та інших посадових осіб, іднайдені у фондах духовних консиегорій та інших установ православ-их єпархій України, дозволяють реконструювати картину церковного ;иття, вивчити його зміст та головні тенденції. Документально ідтворити суспільні умови церковної та громадської діяльності духовен-гва, його стосунки з населенням, політичні позиції служителів церкви раще дозволяють фонди державних і громадських установ. Загалом бу-

о використано 32 архівних фонди.

Особливості теоретико-методологічної основи дослідження обумо-или широке використання в ньому церковної періодики початку XX ст.. :рім багатого фактичного матеріалу в офіційних частинах єпархіальних рукованих органів, їх неофіційні частини містять важливу інформацію

про ставлення духовенства до конкретних фактів дійсності. Аналіз статеі у єпархіальних періодичних виданнях, авторами яких були представник! парафіяльного духовенства, дозволяє глибше зрозуміти його психологік і тим уникнути у дослідженні деконтекстуалізації дій історичний суб’єктів, запобігти їх тендеіщійній оцінці. Певну цінність мають і ма теріали центральних духовних видань, в яких окремі церковні автори ве ли глибоку і конструктивну (на відміну від багатьох світських видань критику негативних явищ церковного життя.

Важливі відомості для вивчення окремих аспектів діяльності духо венства містяться у довідкових віщаннях, у різноманітних збірках доку ментів і матеріалів, які видавалися до 1917 року і в наступні десятиріччя Вони об’єднані автором в окрему групу джерел.

У дисертації використовувалася також мемуарна література, а саме спогади діячів церкви митрополита Євлогія (Георгієвського), прото пресвітера Г.Шавельського, о. Г.Гапона, а також окремих світських осі( (українських громадських діячів Д.Дорошенка та О.Лотоцького, цар ського урядовця С.Вітте, діяча революційного руху М.Новицького). Ці література містить цікаву інформацію, але через певні упередження ; змалюванні подій потребує особливо критичного підходу дослідників.

Слід зазначити, що у дисертації використані документи і матеріали які здебільшого стосуються Полтавської, Харківської, Чернігівської ті Київської єпархій. Релігійно-культурницька діяльність духовенства ци: єпархій мала більш “чистий” характер, оскільки на Заході України по тужно діяв уніатський, а на Півдні - сектантський фактор, що вносиш додаткове забарвлення в основну діяльність служителів церкви.

Наукова новизна дисертації полягає насамперед у тому, що вона і першим спеціальним комплексним дослідженням суспільної діяльносі духовенства РПЦ в Україні на початку XX ст. Розв’язання поставлени: завдань потребувало широкого використання нових фактів і даних, вияв лених дисертантом в архівних фондах і бібліотеках. Здійснена спроба пе реосмислення негативних стереотипів щодо соціально значущо діяльності православного духовенства на початку століття, яка в ра дянській літературі традиційно розглядалася під кутом зор; “реакційності” церкви та її служителів.

Апробація роботи. Основні положення і висновки дисертаційноп дослідження знайшли відображення в авторських публікаціях повідомленнях на 5,6 і 7 Міжнародному круглому столі “Історія релігій і Україні” (Львів-1995,1996,1997), Міжнародній науковій конференці “Слов’янська культура: здобутки і втрати” (Полтава-1996), регіональнії науковій конференції “Соціально-політична думка України: історія, су часність, перспективи” (Полтава-1996), а також використовувались ав тором дослідження у викладанні курсів “Релігієзнавства” і “Українське та зарубіжної культури” в Полтавському педагогічному інституті.

Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри історії України т народознавства Полтавського педінституту.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні положення, висновки, а також введені в обіг документи і матеріали можуть бути використані при подальшій розробці тематики дисертаційного дослідження, написанні узагальнюючих праць, навчальних посібників, при читанні вузівських курсів історії України, релігієзнавства, української та зарубіжної культури.

Достовірність результатів історичного дослідження суспільної діяльності православного парафіяльного духовенства України на початку XX ст. забезпечується комплексом документів і матеріалів, а також методологією, на основі якої виконана робота.

СТРУКТУРА І ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена предметом, метою і завданнями (дослідження. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків, трьох додатків, списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг дисертації складає 189 сторінок машинописного тексту, обсяг додатків - З Л'орінки, обсяг списку джерел та літератури - 18 сторінок (264 найменування).

У вступі обгрунтовуються актуальність і наукова значимість теми дисертації, характеризується стан п наукової розробки, визначені мета, )авдання та предмет дослідження, окреслені хронологічні рамки, джерельна база, новизна та практичне значення роботи.

В першому розділі “Православне парафіяльне духовенство в умовах <ризи офіційної церкви” розглядається суспільна ситуація навколо РПЦ і Україні та головні тенденції церковного життя на початку XX ст., аналізуються внутрішні та зовнішні фактори кризи православної церкви: яосунки духовенства з різними суспільними верствами, взаємини церкви і державою та політичними партіями, ставлення православного духовен-ггва до українського визвольного руху, матеріальний та духовно-сультурний стан духовенства і характер взаємин у його середовищі, цер-совно-реформаційний рух у православних єпархіях України.

Духовенство християнських сповідань за даними перепису 1897 р. ю кожній з українських губерній від загальної кількості населення становило: херсонське - 0,29%, київське - 0,46%, таврійське - 0,33%, полтавське

- 0,58%, чернігівське - 0,5%, волинське - 0,5%, харківське - 0,44%, подільське - 0,46%, катеринославське - 0,33%, а всього по Україні - 0,41%.! Наприклад, у Чернігівській єпархії на початку XX ст. налічувалась 1281 дерква (з них - 1057 парафіяльних, 20 домових, 18 єдиновірницьких, 186 іриписних та цвинтарних) та білого духовенства: протоієреїв - 49, свя-

Статистический справочник по Югу России. - Полтава, 1910. - С.4.

щеників - 1032, дияконів - 103, псаломщиків - 1126.1 Наведені цифри свідчать про розміри церковного апарату та про великі потенційні можливості його впливу на суспільство. Однак реальність, що стояла за цими цифрами, небезпідставно змушувала непокоїтися багатьох церковних діячів.

Проведене дисертаційне дослідження дає право стверджувати, що накопичення кризових явищ у житті православної церкви в Україні, яке відбувалося протягом тривалого часу, на початку XX ст. досягає критичної межі. Це було зумовлено як загальною соціокультурною ситуацією в країні, так і рядом внутрішньоцерковних процесів.

На межі Х1Х-ХХ століть відтворення православно-церковної традиції відбувалося в умовах посилення численних і, на думку духовенства, ворожих духу православ’я культурних впливів. Це стосується різноманітних проявів світської та альтернативної щодо православ’я релігійної культури. Релігійний вплив православного духовенства на народні маси значно послаблювався внаслідок проведення у недільні й святкові дні та напередодні їх театральних вистав, концертів та інших розважальних заходів, а також ярмарків та базарів.

Але і в цих умовах православні світоглядні установки та ціннісні орієнтації, відтворення яких у психології народних мас було однією з головних функцій духовенства РПЦ, як і раніше відігравали помітну роль у житті українського суспільства, хоч поступово і відсувалися на периферію суспільної свідомості.

У розділі акцентується увага на тому, що реальна можливість духовенства стримати руйнівний для церковної культури вплив означених явищ зумовлювалася характером стосунків, які на початку століття склалися у нього з різними суспільними групами, громадськими і політичними організаціями й державою. Аналіз цих стосунків виявляє той факт, що служителі РПЦ опинилися, з одного боку, у стані своєрідної ізоляції в суспільстві, а з іншого - на перехресті соціальних протиріч. Ознак кризовості набули взаємини РПЦ не лише з безрелігійними у своїй масі інтелігенцією та робітничим класом, але і з державою, яка не виявила послідовності у захисті інтересів офіційної церкви. Православне духовенство відчувало на собі критику як з боку “правих” політичних сил (за пасивність у боротьбі з революційним, у тому числі й українським, рухом), так і з боку “лівих” (за прихильність до існуючого суспільно-політичного ладу).

Таке становище вимагало від духовенства пристосування до нових суспільних умов, а саме - лібералізації його ставлення до світської і не-православної релігійної культури, позбавлення комплексу меншовартості у взаєминах з представниками маєтних класів і бюрократії, послаблення “опіки” церкви з боку держави, суворого дотримання принципу невтру-

1 Антоній, архієп. Нариси з історії Чернігівської єпархії // Київська старовина. -1992.- №3. — С. 118-

іання у політичну боротьбу, здійснення хоча б перших реальних кроків Ю українізації церкви.

У розділі підкреслюється, що здатність духовенства здійснити ці імінн визначалася внутрішнім станом церкви, який на початку століття в /мовах демократизації громадського життя під впливом революційного ііднесення став об’єктом критики як для світських, так і для прогресивно іастроєних церковних діячів. Публіцистичні виступи останніх та інші матеріали, виявлені дисертантом, розкривають картину низького духов-ю-морального та культурно-освітнього рівня значної частини право-:лавних священиків і псаломщиків, що у контексті євангельських ідеалів приймалося як занепад. Йому сприяли такі фактори, як незадовільний посіб матеріального забезпечення і загальна непрестижність професії, іесприятливість культурних умов життя членів сільських причтів, мож-швість одержати священний сан без спеціальної освіти, незадовільний там духовної школи. Результатом цього була втрата церквою кращих :адрів, небажання випускників семінарій приймати священний сан. Так, гаприклад, у Харківській єпархії протягом 1906-1911 рр. на священницькі юсади було призначено лише 49 осіб, які закінчили повний курс духов-юї семінарії, та 117 осіб без повної семінарської освіти.!

Складною проблемою церковного життя була і висока кон-зліктність у стосунках духовенства між собою (перш за все, суперечки «ж священиками і псаломщиками) та між пастирями і парафіянами. Сонфлікти руйнували єдність церкви на всіх рівнях її організації, усклад-гюючи вирішення назрілих завдань.

Але сам факт активної самокритики свідчить про наявність серед іуховенства “здорових” сил, про прагнення викликати оновлення церкви, іусилля прибічників кардинальних церковних перетворень зосереджувався переважно на реформуванні способу матеріального забезпечення ;уховенства та системи церковного управління. Зокрема, такі заходи, як апровадження благочинницьких зборів і рад, вибори благочинних, де-юкратичні зміни у складі й змісті роботи єпархіальних з’їздів духовенет-а і мирян свідчать про те, що певні позитивні зрушення відбувалися. Ра-ом з тим, ідея демократизації парафіяльного життя не зустрічала серед вящеників РПЦ схвалення, оскільки надання парафіянам широких прав югло спричинитися не до оновлення, а до остаточного руйнування тра-иційної православної парафії.

Церковні реформи гальмувалися бюрократичним апаратом держа-и, інертністю духовенства і віруючих. Тому більша частина реформа-;ійних проектів не була реалізована до 1917 р., що не дозволило посла-ити кризові явища у церковному житті, покращити умови культурниць-ої діяльності православного духовенства в суспільстві.

У другому роздічі “Головні напрямки суспільної діяльності право-лавного парафіяльного духовенства на початку XX ст.” розглядаються

Державний архів Харківської обл. - Ф.40. - 0п.104. - Спр.2. - Арк. 3.

різновиди соціально значущої діяльності служителів церкви, аналізуєтьс її якісний рівень, культурне значення для життя українського народу.

Можна стверджувати, що православні священики були переобт? жені різноманітними церковними та нецерковними функціями. Окрії традиційного православного богослужіння, відправлення треб у парг фіян, виголошення проповідей, організації численних церковних урочі стостей, здійснення місіонерських заходів, православне духовенство пре водило “палестинські” та інші релігійні читання для народу, створювал бібліотеки, організовувало церковні братства, товариства тверезості, також парафіяльні, окружні та єпархіальні комітети для розв’язанн різноманітних проблем громадського життя. Найосвіченіші представш ки парафіяльного духовенства брали участь у богословському і релігійне філософському житті, досліджували церковні історичні пам’ятки, займ* лися видавничою справою. Окремі парафіяльні священики активно прг щовали у кооперативних організаціях, що в церковних колах також ро: глядалося як внесок церкви у розвиток культури народного життя. Пг рафіяльне духовенство активно діяло у галузі початкової освіти, чи сприяло зростанню культурно-освітнього рівня населення Україні Співвідношення кількості початкових шкіл духовного та інших відомсті наприклад, у Полтавській губернії на 1 січня 1914 р. було таким: поряд: 1701 школою міністерства народної освіти з 138835 учнями та 1578 зел ськими училищами налічувалося 896 церковно-парафіяльних шкіл 46272 учнями і 96 шкіл грамоти з 2626 учнями.1

Наведені у розділі цифри і факти свідчать про помітне пожвавлени церковно-культурницької діяльності духовенства РПЦ на початку сп ліття. Проте результати вивчення її якості, у якому дисертант широко з; стосовував свідчення самих діячів церкви - фахівців пастирської справі переконують у тому, що парафіяльне духовенство у переважній більшос спроможне було реалізувати завдання відтворення і розвитку церковні культури на невисокому рівні. Крім того, майже кожен із означених вин різновидів культурницької діяльності мав свої позитивні й негативні а пекти впливу на громадське життя. Це було закономірним наслідко кризового внутрішнього стану церкви та складного й суперечливого становища у суспільстві.

Цими ж обставинами визначалась і роль православного духовенс ва у громадсько-політичному житті. Вона була неоднозначною, оскільк духовенство не виявляло одностайності у політичних орієнтаціях, маг різний рівень політичної активності й культури. Суперечливим бух ставлення служителів вівтаря до політичної діяльності взагалі, оскіль* вона заважала виконанню пастирських обов’язків.

Факти свідчать, що у період революції 1905-1907 pp. православі духовенство певною мірою втратило орієнтацію для цілеспрямован діяльності у політичній сфері. Його дії стали вкрай розрізненим

1 Статистический справочник по Полтавской губернии на 1915 год. - Полтава, 191

- С.224-226.

[іберально-демократичне духовенство в цій ситуації мало змогу майже еприховано виявити свої громадські позиції. Але з початком репресив-их дій церковної і світської влади щодо “лівих” священиків, набуттям пу жителями церкви певного досвіду політичної боротьби період де-зрієнтованості закінчився. Духовенство одержало від керівництва сталі праві” орієнтири, а його “ліва” частина змушена була затаїтися.

У розділі акцентується увага на трьох головних напрямках впливу уховенства на громадсько-політичне життя, пов’язаних із російсько-понською і першою світовою війною, виборами до Д.Думи та її іяльністю, а також з розгортанням революційного руху. Беручи участь у их чи інших подіях, переважна частина православних священиків і пса-омщиків йшла у фарватері політики самодержавства, але одночасно на-агалася захищати церковні інтереси. Дисертант підкреслює, що останні ули, по-перше, далеко не завжди тотожними інтересам світської влади, і, о-друге, значною мірою відображали загальнонародні інтереси. Адже уховенство постійно вказувало на дефіцит правосвідомості в народних асах, критикувало екстремізм революційних партій, власного думською іяльністю утверджувало важливість організованості й активності у за-исті станових інтересів цивілізованими, мирними засобами, що мало бу-« позитивним прикладом для інших суспільних верств.

Досить показовими у цьому відношенні є виступи православного уховенства проти єврейських погромів. Так, чигиринський єп. Платон ід час погрому на київському Подолі 19 жовтня 1905 р. вийшов на вулика з хресним ходом і умовляв натовп заспокоїтися. Таким же чином у ей день діяли в Києві священики М.Едлінський, А.Глаголєв, ..Язловський та інші.1 Священикам М.Овсієвському, В.Комарецькому та >.Мирозичу двічі вдалося зупинити погромщиків у жовтні 1905 р. в . Ромни Полтавської губ.2

Разом з тим, безпосередня участь служителів церкви у політичному итті, багатопартійному і жорсткому за методами боротьби, чимдалі по-іиблювала прірву між пастирями та парафіянами. Останні переконувавсь у тому, що духовенство не змогло зберегти у громадській діяльності гобисту зосередженість на досягненні, перш за все, духовних цілей, ви-іачених православним віровченням. Очевидно, саме це було головною ричиною втрати довіри до духовенства РПЦ з боку значної частини на-:лення і, відповідно, малої плідності його миротворчих зусиль.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ І ВИСНОВКИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Комплексний аналіз процесів, які відбувались у православній церкві Україні на початку XX ст., дозволяє зробити висновок, що однозначну

Киевские епархиальные ведомости. - 1905. - №43-45.-0.1109.

Полтавские епархиальные ведомости. - 1905. - >&35,ч.оф. - С.804-805; - 1906. -:4,ч.оф.-С.60-61.

оцінку участі духовенства РПЦ у житті тогочасного українського су* пільства дати неможливо. Суперечливість впливу духовенства и суспільне життя зумовлювалася тим, що протягом досліджуваного п ріоду в церкві посилилися кризові тенденції.

Утворена протягом декількох століть станова замкненість духовні верстви, а також державний статус РПЦ в умовах кризи самодержавні влади призвели до того, що на межі ХІХ-ХХ століть православне дух< венство втратило тісні зв’язки з паствою і не мало послідовної, активні підтримки з боку жодної з соціальних груп. Цьому сприяли також неві сокий релігійно-моральний та культурно-освітній рівень значної частин священиків і псаломщиків РПЦ, велика кількість конфліктів у їх середс вищі, занепад парафіяльного життя. Спроби прибічників церковних рі форм оновити церкву організаційно й духовно до 1917 року виявилис малоуспішними.

Разом з тим, суспільство, як і раніше, потребувало культурницьке діяльності православного священика. Початок XX ст. позначився її акті візацією у різноманітних напрямках. Крім традиційних набули поширеь ня і нові форми участі духовенства РПЦ у житті суспільства.

Однак зовнішня організаційна активність духовенства не могл компенсувати послабленості духовного стрижня офіційної церкви. їй н вдалося відродити повноцінне релігійне життя православної парафії я головної ланки загальноцерковного життя. Але це не означає, що в сер{ довищі духовенства не залишилося тих священиків, які в складних умова існування церкви в суспільстві зберегли власну віру й повагу парафіян маючи достатній освітній рівень, робили немало корисного для своєї ш стви.

Особливості участі православного духовенства у громадське політичному житті також визначалися широким спектром позицій окр< мих його представників. Поряд з “правими” і “лівими” священиками псаломщиками, які активно виявляли себе у політичній сфері, було немг ло і таких, які уникали участі у політичній боротьбі і намагалися зберегт рівновагу в суспільстві засобами пастирської діяльності. Але в цілом церква не змогла стати миротворцем і утримати свою багатомільйонн паству від братовбивчої війни.

Події і процеси, які розгорнулися в Україні протягом наступног періоду - у 20-30-і роки, свідчать про те, що навіть зрусифікована, пс слаблена формалізмом, бюрократизмом та іншими недугами правослаї на церква потрібна була українському народові для забезпечення спа; коємності розвитку його культури. Адже радянська тоталітарна державг прагнучи до підміни системи загальнолюдських цінностей, носієм яки виступало і православ’я, на абсолютизований сурогат цінностей класе вих, великі зусилля зосередила на знищенні православної церкви та служителів. У ті роки вітчизняна культура зазнала непоправних втрат наслідки яких українське суспільство відчуває і сьогодні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДИСЕРТАНТА З ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ

Гладкий С.О. Культурницька діяльність парафіяльного духовенства іавославних спархій України на початку XX століття. - Запоріжжя, 97. - 50 с. '

Гладкий С. Православне духовенство і політика: уроки початку X. ст.// Придніпровський науковий вісник. Історія і соціологія. Науко-ій журнал. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1997. - Серпень. -’ЗО (41). - С. 38-43.

Гладкий С. Православне місіонерство в Україні на початку XX ст. // ридніпровський науковий вісник. Історія і соціологія. Науковий жур-л. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1997. - Серпень. - №30 (41). -44-48.

Пащенко В., Гладкий С. Церква і освіта (Про освітню діяльність пра-славного духовенства в Україні на початку XX ст.) // Трибуна. - 1997. -9-10. -С. 28-30.

Гладкий С.О. До питання про кризовий стан православної церкви в сраїні на початку XX ст.// Наукові записки психолого-педагогічного ікультету : 20-річчю псих.-пед. фак. ПДП1 присв. - Частина II. - Поява, 1997.-С.65-75.

Гладкий С.О. Соціально-політичні орієнтації духовенства Руської пра-славної церкви на початку XX ст.// Соціально-політична думка Ук-їни: історія, сучасність, перспективи. Матеріали регіональної науково-оретичної конференції 20-21 листопада 1996 р. - Полтава, 1996. -96-98.

Гладкий С.О., Маріо М.Д. Церковна освіта на рубежі ХІХ-ХХ століть: льтурологічний аспект // Слов’янська культура: здобутки і втрати. Ма-ріали міжнародної науково-практичної конференції 14-16 травня 96 р. - Т.2 - Полтава, 1996. - С. 376-379.

Гладкий С.О. Руська православна церква у громадському житті Ук-їни на початку XX сг.// Історія релігій в Україні. Тези повідомлень іжнародного У круглого столу. Львів, 3-5 травня 1995 р. - Київ-Львів, 95. - С.107-109.

Гладкий С.О. Методологічні аспекти вивчення громадської діяльності авославного духовенства українських єпархій на початку XX ст.// Іс-рія релігій в Україні. Тези повідомлень УІ Міжнародного круглого злу. Львів, 3-8 травня 1996 р. - Львів, 1996 р. -С.54-55.

. Гладкий С.О. Періодичні видання православних єпархій України як серело вивчення культурної діяльності духовенства РПЦ на початку < ст.// Історія релігій в Україні. Тези повідомлень УІІ Міжнародного углого столу. Львів, 12-14 травня 1997 р. - Львів, 1997. - С.47-49.

Гладкий С.О. Православне парафіяльне духовенство в суспільному житті України на початку XX століття.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. Запорізький державний університет, Запоріжжя, 1997. .

Дисертацією є рукопис. У ній вперше комплексно досліджується суспільна діяльність духовенства українських єпархій РПЦ на початку століття, розглядається а загальносоціальний і внутрішньоцерковний контекст, переосмислюються деякі важливі аспекти історії релігії та церкви в Україні. '

Ключові слова: православна церква, парафіяльне духовенство, суспільне життя, культурницька діяльність.

Гладкий С.А. Православное приходское духовенство в общественной жизни Украины в начале XX века.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. Запорожский государственный университет, Запорожье, 1997.

Диссертацией является рукопись. В ней впервые комплексно исследуется общественная деятельность духовенства украинских епархий РПЦ в начале века, рассматривается её общесоциальный и внутрицерковный контекст, переосмысливаются некоторые важные аспекты истории религии и церкви на Украине.

Ключевые слова: православная церковь, приходское духовенство, общественная жизнь, культурная деятельность.

Gladky S.A. Parish Clergy of the Ortodox Church in social life in Ukraine at the begining of XX century.

The Dissertation for the competition of hystorical candidate’s degree in speciality 07.00.01 - History of Ukraine. Zaporozhyan State University, Zaporozhye, 1997.

The manuscript is the Dissertation. For the first time in this manuscript the social activity of parish clergy of the Ortodox Church in Ukraine at the begining of XX century was systematically investigated, we considered its allsocial and intrachurch context and revaluated some important aspects of hystory of religion and church in Ukraine.

Key words: the ortodox church, parish clergy, social life, cultural activity.