автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Православные монастыри Крыма в XIX - начале XX вв.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Православные монастыри Крыма в XIX - начале XX вв."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Тур Віктор Григорович

УДК 947.083 (477,75)

ПРАВОСЛАВНІ МОНАСТИРІ КРИМУ У XIX - НА ПОЧАТКУ XX СТ.

07.00.0$- Історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Кримській філії Інституту археології НАН Украй«

Науковий керівник - доктор історичних наук, завідуючий відділом середньовічної археології Кримської філії Інституту археології НАН України Баранов Ігор Авенірович

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, провідний науковий

співробітник Інституту археології НАН Україні Івакін Глеб Юрійович

кандидат історичних наук, державний експерт Рал національної безпеки і оборони України Овчаренко Петро Димитрович.

Провідна установа - Київський національний університет ім.Тараса Шєе ченка, кафедра давньої та нової історії України, Міністерство освіти України, м. Київ.

Захист відбудеться 28 січня 2000 р. о 1400 на засіданні спеціалізован вченої ради Д 26.235.01 в Інтитуті історії України НАН України (25200 м.Київ, вул. М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інтитуту історії України НАН України (252001, м. Київ, вул. М.Грушевського,4)

Автореферат розісланий «_____» грудня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук

О.І.Гуржій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Християнські церковні інститути з епохи раннього зедньовіччя, відігравали суттєву роль в формуванні культури населення, ливали на соціальні й політичні процеси у Європі. Особлива роль у орії церкви належить монастирям, де іноки, в силу початкової ідеї, най-іьш ревносно відносилися до сповідування християнських догматів, ідування статутів, що на них базувалися. Таврика не була виключенням, юникнувши на півострів не раніше кінця III ст. з Малої Азії, християнст-переважало у середовищі осілих мешканців середньовічного Криму изько півтори тисячі років, але на самому півострові у XVII - на поч. /III ст. православ'я було практично повністю витиснуто ісламом. Тільки оез сторіччя, церква знову повернула втрачені позиції у Тавриді, иєднаної до складу Російської Імперії.

Якщо історії середньовічного іночества в науковій літературі при-іялася певна увага, то життя Кримських православних обителів XIX -ч. XX ст., за невеликим винятком, недивлячись на їх важливе значення я розуміння і оцінки культурних, етнічних, соціальних і політичних про-;ів, залишається білою плямою у науці.

Зацікавленість історією християнської церкви у Криму зросла за останні ки. Це пов'язано, по-перше, з відмовою від активної атеїстичної пропа-ади, по-друге, з наближенням святкування віруючими 2000-річчя народ-ння Ісуса Христа, по-третє, з відновленням православних церков і мона-ірів. Інформаційний вакуум у цій сфері частково заповнюється пуб-ацією брошур, передрукованих з передреволюційних видань та окреми-статтями у періодичних виданнях. Ще гіршою виявляється справа з орією православного чернецтва. Навіть при вивченні середньовічного )іоду наголошувалося на дослідженнях у сфері археології і архітектури, іпка ролі чернецтва, як носія культури, впливового інституту у сфері по-ики й соціального розвитку залишається у затінку. Кримський півострів илу свого географічного розташування, з давніх часів має важливе по-ичне значення. Тому, багато в чому, спираючись на історію християнсь-церкви, і, зокрема, православного іноцтва, можна проаналізувати й нити політичні події, які мають безпосереднє відношення до історії дня України і Росії. Цінність вивчення історії православної церви і мона-рів перш за все складається з того, що, як у Візантії, так і у Київській :і, а далі у Російській Імперії, християнство було державною релігією, а іу підтримувало й державну ідеологію, що проявлялася як у внутрішній,

так і у зовнішній діяльності. Крім того, важливе значення відіграє оції ролі чернецтва і монастирів у сферах економіки й права.

Хронлогічні рамки дисертацшйного дослшджеїшя обмежені XIX початком XX столітть. Але, врахуючи, що російська православна цері сінодального періоду підкреслювала спадковість російского іноцтва Криму від Візантії, в роботі використовані матеріали раннього періоду, допомогає обгрунтувати особливості проведення церковної політикі півострові.

Методом дисертаційного дослідження є критичний аналіз археологіч джерел і архівних матеріалів. У роботі вікористані і проаналізов різноманітні публікації, що стосуються теми. Методологічною основої системно-історичний і порівняльний підхід до подій, що складають осні дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота ви нана у межах планової теми Кримської Філії Інституту археології НАН ’ раїни «Історія і археологія Криму з найдавніших часів до XIX ст.»

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного д ліджешія є аналіз причин виникнення іноцтва у Тавриці, його подальші згасання під тиском ісламу у пізньосередньовічний час і відновлення у сс дині XIX ст., а також активного розвитку і функціонування православі монастирів Криму XIX- поч. XX ст. Досягнення вказаної мети можливе і вирішенні таких завдань:

- дослідження причин виникнення і поширення впливу православних ; настирів у Криму в середньвічну добу, а також їх згасання у XVI - поча

XIX ст.;

- дослідження соціально-політичних передумов відродження монасти з середини XIX ст. і подальшого їх функціонування до Жовтневої рє люції;

- на прикладі монастирів Криму, розгляд основних полоджень церк ного права в частині, що стосується православних обителів і їх місця у п вовому просторі Російської Імперії.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаї результатів полягає в тому, що вперше:

- зроблено спробу у динаміці розглянути історію православного черн ва Криму, його роль у формуванні культури, соціальних і політичі відносин на півострові;

- запропоновано хронологію і відокремлено основні етапи історії мо стирів Криму у зв'язку з міжнародними і внутрішньополітичними подіям

з

- розглянуто процес відродження православних монастирів Криму у си-одальний період, як політичний і ідеологічний крок, що направлений на акріплення Російською Імперією приєднаного Кримського півострова;

- розкрито процес становлення, розвитку і занепаду окремих кіновій;

- розглянуто місце монастирів у державній і церковній структурі Ро-ійської Імперії;

- проаналізовано роль, ступінь впливу і використання православного ернецтва у проведенні внутрішньої політики царату;

- зроблено спробу охарактеризувати полодження і життя іноцтва з точки ору церковного права і російських законодавчих актів, що стосуються пецифічного полодження монастирів у державі.

Джерельна база. Більшість матеріалів, прямо чи опосередковано ов'язаних з історією кримських православних обителей зібрано у фондах [ержавного архіву Автономної Республіки Крим. Перш за все це докумен-п Таврійської духовної консисторії, благочинних монастирів Таврійської пархії, Балаклавського, Бахчисарайського, Козьмо-Доміановського й Хер-знеського монастирів. Окремі документи, що стосуються православних бителів є у справах Таврійського єпархіального ревізійного комітету, ука-іх Таврійської духовної консисторії, Сімферопольського управління та яду інших. Велике значення, особливо для вивчення ранньої історії чернец-ва, мають опубліковані перед революцією чи передруковані в останні роки юцькі статути, записи мандрівників, архівні документи, а також державні і ерковні юридичні акти.

Другу групу джерел складають публікації священників та істориків русь-ої православної церкви XIX - поч. XX ст. До їх складу входять великі раці епіскопа Гермогена, протоієреїв А.Лебединцева і Г.Руднєва. У ряді і'редреволюційних церковних публікацій та брошур, поруч з чисто цер-звними легендами, є великий відсоток об'єктивної історичної інформації.

Світські джерела передреволюційного періоду представлені туристични-и довідниками і науковими працями. Більшість туристичних довідників їжіла до переказу відомостей, що були взяті з церковної літератури, до-звнених описом архітектури та деяких подій поточного життя обителів. собливий інтерес становлять праці П.Кеппена, В.Х. Кондаракі, Е.Л. Мар-зва, Ф.Хартахая, Д.М.Струкова, і сугубо наукові дослідження В.Г.Василь-іського, Ю.Кулаковського, А.Л.Бертьє-Делагарда.

У радянський період дослідження стосувалися пам'яток середньовічного ■ріоду. їм приділялася увага у працях Е.В.Веймарна, А.ЛЛкобсона, .І.Домбровського, В.Л.Мица тощо.

У пострадянський період, продовжуючи дослідження проблем іст< Таврики, прямо чи опосередковано присвячені середньовічним монасти] праці В.М. Даниленка, А.Г. Герцена, В.Ф. Филипенка і Ю.М.Могаріч< Виключення становить праця групи дослідників Херсонеського му: «Крым христианский», у якій здійснено спробу освітити у динаміці істо] християнської церкви у Криму, включаючи і монастирі. До історії 1 рійської єпархії, а разом і до історії монастирів XIX - поч. XX ст., зе тається у своїй монографії Ю.А.Катунін. Проте у цих наукових публікац монастирям відводиться невелике місце, що, зокрема, виправдано широт тематики, що охоплює історію християнської церкви на півострові у ціло

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дне таційного дослідження полягає в тому, що його результати і висновки : жуть бути використані у вузівському навчальному процесі при виклада курсів «Історії України», «Історії держави і права України», «Релігієзн ства», а також при написанні навчальних посібників з цих предметів і скурсійних довідників до історії Криму. Окремі полодження, у част історичних традицій, аналізу російського законодавства та церковні права, можуть бути використані при підготовці законопроектів, що крішпоють сучасні відносини між церквою і державою.

Апробація результатів дисертації. Основні полодження і висновки да роботи викладені на міжнародних наукових конференціях Кримської Ф Інституту археолоі'іі НАН України «Археологічні та ¡сторічні досліджеі 1995р.» (Сімферополь, 1995 р.), «Археологічні та ¡сторічні досліджеі 1998р.» (Сімферополь, 1998 р.),Інституту історії НАН Украіни і Кримські Державного індустріально-педагогічного Інституту «Проблеми політич історії Криму» (Сімферополь, 1996 р.), Сімферопольського державне університету «Проблеми гріцької культури» (Балаклава, 1997 р.), Все раїнської наукової конференції "350-річчя відродження української держ ності: минуле і сучасне" (Сімферполь, 1998 р.), а також використані г розробці навчального посібника, лекцій та читанні курсів для курсан Кримського Факультету Університету внутрішніх справ і Кримської ф Одеського Інституту внутрішніх справ МВС України.

Дисертація обговорювалась на засіданнях вченої ради Кримської ф: Інституту археології НАН України і вітділу історії України 20-х - 30-х ро

XX ст. Інституту Істрії України НАН України.

Публикації. Основні висновки дисертаційного дослідження відображ у монографіях «Крымские православные монастыри XIX - начала XX История. Правовое положение» (Симферополь: Изд-во «Таврия-Плю

98.-154 с.), «Очерки истории религий» (Симферополь: Изд-во «Таврия». -97. - 288 с.), та шоста статтях і тезах доповідей вищезгаданих наукових >нфереицій.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, вис->вків, списку використаної літератури і джерел, що налічує 300 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовується актуальність і наукова значимість запропано-ного дослідження, вибір його предмету, характеризується джерельна база дійснено огляд історіографії проблематики вивчення історії православно-іноцтва. Дано загальну оцінку ступеня вивченості цієї теми, запропано-но періодизацію історії православних монастирів Криму і огрунтовано уктуру дисертації.

Розділ І «Середньовічні монастирі Таврики» присвячений аналізу горичних подій і джерел, пов'язаних з виникненням інституту іноцтва у іистиянській церкві, поширенню й історії середньовічного чернецтва на риторії Криму. Враховуючи, що православна російська церква розгляда-виникнення обителів XIX ст. як відродження православ'я у Тавриді, укреслювала святість обраних місць і продовження традицій греко-¡антійського чернецтва, пов'язувало історію російських православних інтелів з середньовічним періодом, у перший розділ включено два пара-афи: «Візантійський період іноцтва» і «Греко-православний період оцтва».

Перші монастирі виникають у IV ст. у верхньому Єгипті, Сирії та Паленні. Відокремилося два основні типи іноцтва: самітницьке і гуртожицьке ¡новітнє). Останній у формі побудови общин, що керуються головою, яко-обирають і життя у яких регламентується статутами, був поширений у истиянській Візантіі і провінціях. З розвитком інституту іноцтва, мона-ирі було включено до структури церкви і підпорядковано єпископам. За-ювання арабами Єгипту й Палестини, еміграція християн на підлеглі зантії землі, широкі привілеї і пільги обителям, призвели до дуже значно-поширення числа іноцьких общин імперії, росту їх впливу на політику й ономіку держави. Це торкалося інтересів імператорського двору, щіально-політичний конфлікт між імператорською владою і церковними ;титутами досяг апогею у VIII ст., що проявилося у формі іконоборської літаки імператорів Льва III і Костянтина V.

Візантійські володіння у Тавриці не залишалися осторонь. У VI - VII християнство надійно закріпилося, а у VIII ст. домінувало у провінції. Де ст. у Криму виникло п'ять єпархій Костянтинопольського патріарха Відсутність свідоцтв про чернецтво у Криму на ранньому етапі, на фі росту чисельності християнських общин, не означає його відсутності в галі. Іноцтво мало змогу отримати розвиток у аскетичних формах типу ліоцтва або анахорецтва, що виправдовує малу чисельність матеріальї свідоцтв. Ключовою подією в історії християнської церкви і мопасти; Таврики стала еміграція на півострів грекомовного населення іконоборський період, що підтверджується археологічними дослідження! Гіпотези, що не погоджуються з широким поширенням обителів у VIII-ст. (А.Г.Герцен, Ю.М.Могаричев), і базуються на візуальному досліджеі печерних монастирів, залишаються спірними. Спираючись на середньові джерела і дослідження В.Г.Васильєвського, Ю.А.Кулаковського, A.A.] сильєва, А.Л.Якобсона, О.І.Домбровського, В.М.Даниленка, В.Ф.Філіпеь та ряду інших, у роботі надається перевага точці зору про іконоборськ час походження більшості середньовічних обителів Криму.

Монастирі, серед яких були поширені невеликі кіновії, в основному к< центрувалися навкруги найбільших центрів у трьох єпархіях: Херсонськ Готській та Сугдейській і відігравали важливу роль у економічному розв ку і політичних подіях середньовічної Таврики. Можна припустити, 1 спочатку монастирі виникають на деякому віддаленні від офіційного цен: візантійських провінцій - Херсону, де вплив іконоборців був ме відчутним. Життя на рубежі з язицьким світом вимагало релігійного под гу і на відміну від центральних районів імперії, братія довгий час дотрш валася норм благочестя, утримання і аскетизму.

Політична нестабільність і ранньофеодальна роздробленість формуві церкву, включаючи й монастирі, зв'язуючими центрами політично ідеологічного, соціального і господарчого життя населення. Одночас монастирі залишалися зачиненими, економічно незалежними господар вами. У процесі розвитку феодальних відносин, обителі, починаючи з X-ст., робляться "колективними" феодалами. Вторгнення численних кочої племен, політична і економічна нестабільність, побори завойовників, як парадоксально, сприяли росту впливу обителів, концентрації коло них х] стиянського місцевого населення майже до XV ст. У свою чергу, монаст виникали у регіонах компактного проживання християн, що забезпечув; їх господарчий розвиток і безпеку. З падінням Візантійської імперії зав шився і перший історичний етап монаства.

Турецька агресія проти Константинополя, православного князівства еодоро і генуезьких торгівельних колоній, натиск ісламу, державної релігії сманської Імперії і васально залежного від неї Кримського ханства, по-іали край домінуючій ролі ортодоксального християнства у Криму. Це зизвело до різкого скорочення монастирів. Турецький вплив у Кримсько-у ханстві, постійна боротьба з сусідніми християнськими державами, ви-нцення на етапі військових вторгнень і наступна асиміляція частини сцевого населення, змішані шлюби і економічний тиск на «невірних» пришли до невідтворного процесу. У кінці XVIII ст. на півострові згадується :ього чотири православні монастирі. Період активної християнізації Тав-жи, що розпочався у ІУ-УІІІ ст. і досягнув свого апогею у ХІІ-ХУ ст. за-:ршився практично повним викоріненням християнства і затвердженням паму у XVII-XVIII ст. Масове переселення християн у 1778 р. за підтримки мінського уряду, перехід кримських священнослужителів під юрисдикцію Госковської патріархії, занепад монастирів, що залишилися, завершили )угий - греко-православний період їх історії.

Розділ II «Російський (синодальний) період іноцтва» присвячен пробле-лм православ'я у Криму початку XIX ст., аналізу причин і обставин поси-:ння впливу церкви і відродження монастирів з середини XIX ст.. Базови-[і джерелами є архівні документи і публікації передреволюційного періоду, ззділ складається з 9 параграфів. Він включає історичний аналіз переду-зв і основних подій пов'язаних з відродженням православних обителів у риму, обрання форми іноцтва і структури кіновій, ідеологічних і поточних завдань, що постали перед подвижниками церкви. В розділі розвівається процес відродження, становлйТіня і розвитку кожного з восьми шмських православних монастирів, що має як спільні, так і відмінні риси, аводяться дані про чисельність братії, господарювання і прибутки оби-лів. Характеристика історії кожного з монастирів спрямована на дове-:ння ряду гіпотез, що були висловлені у першому параграфі і третьому ззділі.

У другій половині XVIII ст. християнство остаточно втратило свої по-[ції у Криму. Російський уряд і Синод понад 70 років не приділяли уваги )го відродженню. Перш за все, враховуючи стратегічні плани Росії у дношенні до Балканських держав, будувалася ілюзія віротерпимості, що .безпечувала підтримку народів, що сповідували інші релігії. Одночасово, іевнено спираючись на військово-поліцейський апарат, абсолютиський >яд не використовував інститути православної церкви для ідеологічного зведення права володіння півостровом. Важливу роль відіграли й укази

Петра І, Анни Іоанівни, Катерини II, що зменшували політичний і екош мічний вплив церкви у державі. Це, в першу чергу, відобразилося на скорі ченні чисельності монастирів.

Зміна внутрішньої і зовнішньої політичної ситуації у першій полови;

XIX ст., початок чергової російсько-турецької війни, заселення півострої вихідцями з Росії, України, Греції і Болгарії, соціально - економічна кри: середини минулого століття, і як наслідок, падіння могутності військові сил, відмова від агресивної зовнішньої політики, загроза залишитися б південних територій і втрата впливу у Середземноморсько-Чорноморс кому басейні, обумовило імператорську владу звернутися до ідеологічної чинника закріплення приєднання Криму до Росії. Довести етнічі спільність з корінними народами було проблематично, тому єдині: рішенням могла бути ідея права православної держави на колиску христ янства у Північному Причорномор'ї.

З середини XIX ст. за ініціативою і при активній участі архієпискої Херсонського і Таврійського Інокентія, паралельно поширенню приходів. Криму будується мережа православних монастирів. При цьому пер слідувалася така мета: місіонерська діяльність серед іновірців, побудова д богомольців місць поклоніння, пов'язаних з церковною історією і житії святих, доведення святості і цінності Тавриди для всього православно населення Росії, що отримала хрещення у Херсонесі завдяки князю Волод миру. Кримський півострів намагалися перетворити у «Новий Афон» центр паломництва до стародавніх святинь, територію священну, а, то к однозначно, невіддільну від православної держави.

Особлива увага приділялася обранню місця для обителів, що забезпеч вало б їх життєвість. Тому всі монастирі засновувалися на місцях стар давніх пам'яток християнства або джерелах, які з давніх часів шанували місцевим населенням. Таким чином, підкреслювалася спадковість від стар давньої візантійської церкви і спадкове право православної держави на і лодіння півостровом. Відкриття кожної обителі пов'язувалося з легендамі життя святих православної церкви, про «зцілюючі джерела», «дивотвор ікони», а там де їх не було, легенди створювалися. Використовувався апр бований на Русі з XV ст. метод створення ореолу «святості». При заснуваї монастирів підкреслювався принцип кіновітного гуртожитку, самозабезі чення, аскетичного способу життя, максимально наближений до умов і і мог статутів стародавніх християнських обителів. Не залишає сумнівії причинах активного поширення віри Христової і точка зору архієписко Інокентія, що розцінював церкву як "одно целое с государством" і бачиї

ідродженні монастирів «дело первой важносте не только в отношении к еркви, но и к государству».

На плечі перших іноків і настоятелів лягли усі тяготи турбот у засну-анні православних монастирів. Навіть для Херсонеського і Георгіївського юнастирів, що мали державну підтримку, перші роки існування виявилися осить важкими. Інші позаштатні кіновії, взагалі будувалися на власні коши і пожертви благодійників. Вірне обрання «святих місць», що приманюва-и паломників, господарчі і організаційні здібності, авторитет подвижників еред місцевого населення сприяли тому, що більшість обителів за кілька есятиліть перетворилися у квітучі господарства. Якщо спершу кількість ратії не перевищувала 2-3 ченців і послушників, то на початок XX ст. у ільшості монастирів вона досягала сотні і більше. Монастирі накопичува-и рухоме і нерухоме майно. Головним джерелом прибутків були пожертви іеценатів, відсотки з банківських вкладів, розрахунки за треби і гроші, отамані за реалізацію церковних товарів, сільгоспродукції, ремісничих ви-обів, оренди. Проте, з ростом матеріального благополуччя, початкове лагочестя засновників відійшло в історію. У ряді монастирів кінця XIX ст. тають постійними порушення статутів, безгосподарність. Важливу роль тідіграла і соціально-політична криза на рубежі XX ст. Православні оби-елі, що входили разом з церквою у державну структуру, опинилися уттєво залежними від світських проблем. На рубежі століть Козьмо-(аміановська і Катерлезька чоловічі кіновії повністю занепали і були ска-овані. На їх місці засновуються жіночі монастирі.

Проте, в цілому, кримське чернецтво виповнило своє завдання. Поруч з ішими засобами, півострів фактично з мусульманського перетворився на ристиянський. Уже в кінці XIX ст. тут остаточно затвердилася і до-іінувала державна православна церква.

Перша світова війна, революційні події 1917 р., а потім і громадянська ійна були початком кінця кримських обителів. На початку тридцятих оків XX ст. монастирі були ліквідовані. Завершився третій період іноцтва Криму.

Розділ III «Внутрішнє влаштування і правове становище монастирів XIX поч. XX ст.» посв’ядчен особистості системи монастирського гуртожитку, правління і контролю з боку єпархіальних відомств. Характеризуються кремі полодження церковного права і російського законодавства, що сто-уються чернецтва. Розділ - є основою для подальших досліджень у цій не-:остатньо вивченій галузі.

На прикладі Кримських обителів подаються характеристики домінуюч у Росії гуртожитійної форми пустинномешканства, різниці між штатним! позаштатними монастирями, інтерпретація давніх визначень: "кіновія" "скит”, що не завжди відповідали первісному значенню, характерне™ типиков і церковних актів, що регламентують життя іноків і місце мои стирів у російській церковній ієрархії. Прослідковується практи; відхилення у XIX ст. від приписання "Духовного штата" 1764 р., що регл ментує чисельність братії. З ліквідацією патріаршого престолу у Росії і з снуванням Синоду, відповідно з "Духовним регламентом" 1721 р. мон стирі, у складі православної церкви, фактично включалися у структуру де жавного апарату. Монастирська братія, як і державні службовці, приймаї присягу імператору і його спадкоємцю. "Прибавлением к регламенту о пр вилах причта церковного і чина чернеческого" 1722 р. право заснувані обителів надавалося Св. Синоду і безпосередньо імператору. Світські зак ни регламентували деякі особливості монастирського життя і порядс прийняття постригу, що надавало можливість контролювати діяльніс іноків, виключало приток у монастирі молоді (середній вік братії у Крт складав 50-56 років) але порушували ряд стародавніх церковних прави включаючи і рішення Трульського Собору. Складна процедура, що перед вала постригу, давала можливість відсіювати випадкові особи, забезпеч вала моральне виховання невеликої кількості послушників, яке, найчастіш не перевищувало 25-30 відсотків.

Тільки у 1881 р. до Російського законодавства вноситься ряд змін, и розширюють повноваження архієреїв, змінюється порядок назначения а] химандритів і настоятелів обителів. На відміну від правил заснованих п Василем Великим, обрані мантійного братією настоятелі, затверджували! Синодом, а у штатні монастирі - направлялися. З 1860 р. вводиться ноі система контролю за обителями. Проміжною ланкою між єпархіальним к рівництвом і настоятелями стають благочинні, що назначаються архієреєг і які виконують функції контролю за виконанням статуту і господарсько: діяльністю. Саме на них покладалися функції перевірки скарг, роз лідування правопорушень і фактів невиконання обетів, що приймали інок при постригу.

Православні монастирі у Криму не обминула криза кінця XIX - почата

XX ст. Ріст чисельності бажаючих прийняти постриг, сховатися ві соціальних і економічних проблем за мурами обителів, призвів до того, ш чисельність послушників значно перевищила кількість ченців, сягаючи ві 50 до 95 відсотків. Це відбилося на благочинні. У розділі наведені матеріал

>ав єпархіального керівництва й благочинних з приводу порушення ста-ів. Негативно відбилося на моральній поведінці іноків використання мо-:тирів як місць покарання священнослужителів. У роботі проаналізовано І матеріалів про порушення, які передбачають, відповідно з церковним івом, накладання єпітімії чи більш суворих покарань.

Остання частина розділу присвячена аналізу церковного права і ро-ського законодавства з питань власності і економічних пільг, що надава-:я монастирям у кінці XIX - початку XX ст. Відповідно з церковним пра-і "Церковь - богоучрежденный институт, происхождение ее неотмирно; в своей земной части Церковь поставлена в обыкновенные условия жиз-и имеет нужду в земных вещественных средствах". Усе монастирське •шо поділялося на дві категорії: речі священні і речі церковні. Майно ма-змогу придбати шляхом отримання від держави, від приватних осіб або власні кошти. Відповідно з Статутом Василя Великого і шостим прави-,і Двократного Собору, усе майно чернецтва належало монастирю. Мати ібисті речі надавалося тільки настоятелям штатних монастирів, за вик-ченням речей різниці. Згідно з російським законодавством до постригу лушники були забов'язані дати раду власному майну. За іноками не виз-іалося право на заповіт чи спадкоємство за заповітом. Згідно з церков-,ш правилами, за незначним виключенням, священне майно можна вико-гговувати тільки за призначенням. До осіб, що знищили чи викрали цер-іне майно, за законами Російської Імперії застосовувалися суворі методи сарання, а дії відносилися до карних порушень проти віри.

Податкове законодавство кінця XIX - початку XX ст. гарантувало мо-тирям широкі пільги. Від податків звільнялися земельні володіння, що ишалпся урядом, лісові ділянки, нерухоме майно, що не приносило дохо-а у Севастополі навіть будинки, що були надані в оренду. Серед кримсь-: монастирів така нерухомість складала до 90 %. Звільнялися від податків ;оди монастирів від продажу речей культу і духовної літератури, від ак-іних зборів на виготовлення спиртних напоїв і мит з будь-якого майна, було передано обителі. Не оподатковувалося і грошове утримання ітиих монастирів. При умілому керівництві, законодавство забезпечува-безбідне існування іноків. Виключаючи гроші, що відпускала держава на имання штатних монастирів, середньорічний прибуток Кримських оби-ів у XIX ст. складав понад 185 тисяч карбованців.

На відміну від XVIII ст., коли російське законодавство орієнтувалося на рив економічної могутності церкви, у середині XIX ст., як можна тверди-досліджугочи архівні матеріали кримських обителів, коли абсолютна

монахрія ослабла і вступила у смугу буржуазних реформ, церква, що к тролювалася державою, як ідеологічні підвалини самодержавства, зн отримала широкі пільги і економічні можливості розвитку. Міцний церк ний релігійно-ідеологічний інститут, що спирався на економічну могутні монастирів, мав змогу суттєво впливати на глибоко релігійне населе: імперії.

У Висновках підводяться підсумки проведеного дослідження. Ан; джерел дав можливість розглянути динаміку розвитку Кримських мо стирів у зв'язку з історичними подіями і соціально-політичними процеса виділити три основні періоди: візантійський, греко-православний і сійський (синодальний), відновити історію православних обителів середі XIX - поч. XX ст.

Проникнення християнства у Таврику в кінці III - початку IV ст. б основою для виникнення монастирів. Проте, заснування більшості крил ких обителів припадає на VI11-Х ст. Можна виділити такі прпчі еміграція християнського грекомовного населення із завойованої араб; Північної Африки і Малої Азії - колиски іноцтва; іконоборська політ імператорського двору і рішення собору 754 р., що викликало пс емігрантів у північні провінції. У Тавриці виникає п'ять єпархій і заснов ряд монастирів. Спираючись на археологічні дослідження, можна приї тити, що спочатку більшість обителів засновується у Південном Південно-східному Криму.

У Х-ХУ ст. монастирі володіли невеликими земельними ділянками, а які були центрами сільських округів. У цей період на південному сході настирі концентруються навкруги Сугдеї і генуезької Кафи. Консульс католицька адміністрація розвитку православних обителів не сприяла, забезпечувала захист майнових прав. У південно-західному Криму ріст настирів співпадає з посиленням православного князівства Феодоро, заі ки чому у ХІУ-ХУ ст. обителі гірського і південнобережного Криму п< творилися у економічно міцні господарства.

У той же час, людські втрати під час наскоків золотоординців, змій шлюби, хиткість політичних відносин, послаблення християнських держ: Чорноморському басейні сприяли скороченню впливу православ'я. З спансією Османської імперії, більшість християн опинилось під владою < тана на території кафінського еялету. Під натиском ісламу православ'я с релігією етнічних меншостей. Скоротилися приходи, а до середини Xі ст. уціліло не більше чотирьох монастирів. У підсумку виходу частини х

[ян у 1778 р., православні монастирі, що залишилися, занепали. Заверши-:я перші два періоди історії православного чернецтва у Криму. Приєднання Криму до Росії у 1783 р. ліквідувало притиснення християн, : понад 70 років Св. Синод і Російський уряд не вживали заходів у хри-янізації краю. Аналізуючи політичне становище XVIII - поч. XIX ст. іицію Росії можна пояснити наступним: могутній абсолготиський ськово-поліцейський апарат не спирався на церковні інститути; уряд ро) ілюзію віротерпимості на національних окраїнах імперії, що враховую-стратегічні замахи на Балкани, Кавказ і Середню Азію, виключало прощо іновірців. Дії Петра І, орієнтовані на послаблення церкви, як конку-:та абсолютизму, завершилися за Катерини II, коли було остаточно ірвано економічну базу церкви і скорочено ріст обителів.

У середині XIX ст. Росія вступила у смугу економічної і політичної кри-Поразка у Кримській війні загрожувала територіальній цілосності на цні. У той же час, православна церква, що контролювалася імператор-ою владою, перетворилася у надійного політичного спільника. Тільки на ігійних підвалинах можна було обгрунтувати право православної дер-ш на володіння Кримом - колискою християнства у Північному При-іномор'ї.

Відтворення православ'я у Криму пов'язано з ім'ям архиепископа Хер-ського і Таврійського Інокентія, визначного церковного, політичного і мадського діяча. З 1848 р. півострів опинився у центрі його особливого пування. Поряд з розширенням приходів, він бачив головну опору у цтві. У Тавриці намагалися зробити комплекс кіновій на зразок і за при-дом Афону з центром в Успенському скиті. Особливо підкреслювалася дковість російського іноцтва від Візантії. Згідно з проектом, обителі за-вувалися у місцях які з давніх-давен шанувалися місцевим населенням, забезпечувало іх життєдійність: на стародавніх руїнах, освячених опо-цо з життя святих або у місцях з'явлення диводійної ікони чи джерела, чених ореолом святості. Там де легенд не було, вони створювалися, ьшість оповідей з церковної історії не відповідало науковим даним але факт відбудови обителів на місцях сивої давнини, знімав будь-які сумі у віруючих, робив монастирі місцями масового поклоніння бого-ьців. Крим поступово перетворювався у місце паломництва і святиню православних християн імперії. Відбудова обителів не потребувала їних капітальних внесків від казни. Вони будувалися на пожертви і зна-илися на самозабезпеченні. За ідеєю Інокентія життя іноків повинно бу-¡ідповідати стародавньому ідеалу пустинномешканства.

Відродження православних обителів у Криму почалося з 1850 р., але б ло перервано Кримською війною. Спочатку виділився Балаклавський пе шокласний монастир, який став базою ієромонахів Чорноморського флот Статус першокласного монастиря отримала і Херсонеська обитель, що 6yj утворена на місці легендарного хрещення князя Володимира, що мало ва; ливе ідеологічне значення. Решта чоловічих кіновій: Інкерманська, Кизи ташська, Козьмо-Даміановська і Катерлезька стали незалежними від У пенського скиту, відродженого під Бахчисараєм. Криму торкнулася і з гально-європейська тенденція до росту жіночих обителів у кінці XIX с пов'язана з економічною нестабільністю. Виникає жіночий Топловський пізніше, на місці скасованих чоловічих кіновій, Катерлезький і Козьк Даміановський монастирі.

При відкритті кіновій була збережена ідея заснування гуртожитійних г заштатних монастирів (виключаючи штатні Балаклавський і Херсонеї кий). Підвалинами для побудови економічної бази були приватні пожері і передача земельних ділянок з державного фонду. На прикладі кримськ обителів чітко прослідковується процес відродження економічної б< церкви і монастирів після майже столітнього пробілу, пов’язаного з ука ми Петра І й Катерини II. У кінці XIX ст. земельна власність кримських і настирів складала 6100 десятин, а загальний прибуток перевищував 185 т карб, на рік. Цьому сприяв повсякчасний захист церковних інститутів сійським карним законодавством і пільгове оподаткування. За півстолп а деякі і менше, православні обителі стали економічно міцними господар вами. Чернецтво, як і в цілому православна церква, виповнило свою літичну місію, витиснувши майже повністю іслам з півострова.

В основі монастирських статутів, які відрізнялися суворістю норм, кладений був Ієрусалимський типик. Фактично, перші два десятилі існування обителів, можна вважати відповідними вимогами іноцького і тожитійства. У той же час. у подальшому, монастирі, як і церква, що с нились у структурі держави, не змогли обминути наслідків кризи, що ш щувалася на рубежі XX ст. Масований приток до обителів осіб випадкої призвів до порушення відношення чисельності ченців і послушників, забезпечувало виконання устоїв. Чисельність послушників і тих, хто п бував на іспитах, перевищила чисельність рясофорних і мантійних чени два і більше разів, що було причиною почастіших випадків порушення тутів у кінці XIX ст. Не сприяло благочинню і використовування м< стирів для проходження єпітім'ї білим духовенством.

Падіння моралі в обителях, відзеркалювало соціальну кризу в імперії. :ійське чернецтво, що було економічно, ідеологічно і юридично у пличних" умовах, виявилося неспроможним, на прикладі подвижників ■V ст., відірватися від мірських проблем і спокус. Важливою причиною эго було включення православної церкви у структуру державного управ-ня, а тому початкова принципова помилка: орієнтація братії не тільки на окіння богові, але й імператору, якому вона давала присягу.

З падінням імперії, знову було підірвано економічну базу монастирів, шшившись без нерухомого майна, традиційних джерел прибутків і пільг, зряклих чисельно за останні два десятиліття, обителі виявилися неспро-жними перебудуватися у нових політичних умовах. Після перемоги ьшовиків, вони деякий час зберігалися у формі виробничих артілей, а у ці 20-х - початку 30-х pp. XX ст., коли сталінське керівництво зайняло іицііо "войовничого атеїзму", монастирі під різними приводами були відовані. Завершився третій період історії чернецтва у Криму.

Основні положення дисертації викладено у друкованих працях:

Монографії

1. Очерки истории религий. - Симферополь: Изд-во «Таврия». - 1997. -

ä с.

2. Крымские православные монастыри XIX- начала XX вв. История, авовое положение. - Симферополь: Изд-во «Таврия-Пліос», 1998. - 154 с. Наукові статті

1. До питання про правове становище православних монастирів XIX ст. 'осійській імперії (за архівними матеріалами Криму) II Вісник Одеського пггуту внутрішніх справ. - Одеса, 1998. - № 4. С. 136-144. (Співавтор М. Столбуненко). Автором написані 138-144 ст.

2. Монастырь на горе Перчем // Археология Крыма / НАН Украины, ымский филиал Института археологии. - Симферополь: Изд-во іжногородские ведомости", 1997. N 1,-С. 117- 128.

3. Средневековый монастырь на г.Перчем // Археологические исследова-I в Крыму / НАН Украины. Крымский филиал Института археологии, ц-во СОНАТ, 1997. - С.61-64. (Співавтор Баранов I.A.). Автором напи-[i 61-63 ст.

Тези наукових конференцій

1. Архиепископ Иннокентий и возрождение православия в Крыму // Ма-ііали всеукраїнської наукової конференції "350-річчя відрождення ук-нської державності: минуле і сучасне". Вісник Університету внутрішніх >ав. Додаток до N 3-4. - Сімферполь, 1998. - С. 82-84.

2. Религиозная политика царизма в Крыму ( конец XVIII - начало ] вв.) II Материалы научно-практической конференции «Проблемы полі ческой истории Крыма: итоги и перспективы» / НАН Украины. Инсті истории Украины; Крымский государственный индустриально-педап ческий институт. - Симферополь, 1996,- С. 81 - 84.

3. К вопросу о Сугдейской епархии // Материалы международной н; но-практической конференции «Проблемы греческой культуры» / Сил ропольский государственный университет; Крымский центр гуманитар исследований. - Симферополь, 1997. С.108-110.

АНОТАЦІЇ

Тур В.Г. Православні монастирі Криму у XIX - на початку XX ст. -копие. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історич наук за спеціальністью 07.00.01 - історія України. - Інститут історії раїни НАН України, Кіїв, 1999.

У дисертації подані результати досліджень історії православних с телів, запропоновано її хронологію. Головною метою досліджень є вив' ня соціально - політичних, культурних і економічних предумов, які СП] ли відродженню монастирів у другої половині XIX ст., особливосте] функціонування до початку 30-х років XX ст.

У роботі обгрунтовується гіпотеза іконоборського часу расповсюджє чернецтва в Криму, розкриті причини його згасання під тиском іслал ХУ-ХУІІІ ст. і майже столітньої перерви в житті іноцтва після приєдна півостріва до Росії. На підставі архівних матеріалів і публікацій дорево ційного періоду аналізуються передумови і обставини відродження пр: славних обителів у середині XIX ст., розкривається процес і специс відновлювання кіновій у прямому зв'язку з політичними подіями дослідженні підкреслюється використання інститута чернецтва імпера' ською владою з метою ідеологічного обгрунтування належністі півост до православної держави, його орієнтація на витиснення ісл; цілеспрямоване створювання центрів паломництва для православних і стиян. На основі аналізу джерел з історії монастирів Криму характі зується місце чорного духовенства у правовому полі Російської імперії, літичної і церковної структурі держави.

Ключові слова: монастир, хронологія, православ’я, відроджеі політика.

Tur V.G. The Orthodox Monasteries of Crimea in the 19* - the beginning of the h. - Manuscript. - Thesis for a Master Degree of Sciences of History in speciality 00.01 - History of Ukraine. - The Institute of Ukrainian History of National Acad-y of Sciences of Ukraine, Kiyev, 1999.

In the thesis centuries the research work in the history of orthodox cloisters : the history of orthodox cloisters are reprented and the division into periods is ered. The main task of this research work is the study of social political, tural and economic pre-conditions and conditions, which promoted the ival of monasteries in the second half of the 19th century, the pecularities of :ir functions before the 30th of the 20th century.

The hypothesis of the time of iconociasm of spreading the monkhood in imea is grounded in this work and the reasons of its fading through the force Islam and almost a century long recess in the life of monasticism after the nexation of peninsular to Russia are revealed. On the basis of archives cuments and pre-revolutionary publications the reasons and circumstances of : revival of orthodox cleisters in the middle of the 19 century are analyzed, the )eess and specific character of restoring of monasteries in direct connection :h political events is revealed; the use of the institute of monasticism the power imperor for ideological basis of belonging of the peninsular to the orthodox te is emphasized, its orientation to the ousting of Islam, pilgrimage for thodox Christians. On the basis of analysis of or the sources of history of masteries of Crimea, the situation of regular clergy in the legal field of Russia's pire, political, church structure is described.

Key words: monastery, chronology, orthodox, revival, politics.

Тур В.Г. Православные монастыри Крима в XIX - начале XX вв. - Ру-пись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических ук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Ш Украины, Киев, 1999.

В диссертации представлены результаты исследований истории право-1вных обителей, предложена хронология и выделены основные этапы гории крымских обителей в прямой связи с международными и внутри-питическими событиями. Основной целью исследований является изуче-е социально-политических, культурных и экономических предпосылок и говий, способствовавших возрождению монастырей во второй половине X в., особенностей их функционирования в начале XX в. В работе опре-тена роль православного иночества в формировании культуры, социаль-¡X и политических отношений на полуострове.

Рассматривая период зарождения и распространения монашества в ' рике, обосновывается гипотеза его иконоборческого происхождения. В: ляются основные причины: эмиграция христианского грекоязычного ь ления из Малой Азии, политика византийского императорского двора ^ X вв. и решения собора 754 г., минимальное вмешательство светских и ковных властей в жизнь подвижников церкви северных провинций. I черкиваются особенности устройства православных обителей возникши границе с языческим миром либо в среде иноверцев, их положение И сте] влияния в отдельных регионах и на различных этапах истории. Освещ; ся причины и обстоятельства вытеснения христианства исламом в XV-X вв., ликвидации оставшихся монастырей в 1778 г.

После присоединения Крыма к России в 1783 г., императорская влас Св. Синод около 70 лет не принимали каких-либо активных действш христианизации края. Анализируя политическую ситуацию XVIII -XIX вв., в работе рассматривается ряд причин пассивной религиозной литики: мощный абсолютистский военно-полицейский аппарат не опир на церковные институты; правительство создавало иллюзию веротерш стн на национальных окраинах с учетом стратегических претензий на i каны, Кавказ и Среднюю Азию; меры Петра I по ослаблению Церкви, конкурента абсолютизма, получили завершение при Екатерине II , око тельно подорвавшей ее экономическую базу и ограничившей рост обите

К середине XIX в. Российская империя вступила в полосу экономиче го и политического кризиса. Поражение в Крымской войне, обернулос! розой территориальной целостности на юге. В то же время, правосла! церковь, контролируемая императорской властью, превратилась в на; ного идеологического союзника. Только на религиозной основе можно ло обосновать право православного государства на владение Крыме колыбелью христианства в Северном Причерноморье. Поэтому про возрождения православных монастырей Крыма во второй половине XI рассматривается как политический и идеологический шаг, направленны] закрепление Российской империей присоединенного Крымского полуос-ва.

Возрождение православных монастырей в Крыму началось в 1850 связано с именем архиепископа Херсонского и Таврического Иннокен выдающегося церковного, политического и общественного деятеля.

В Таврике предполагалось создать комплекс киновий по образцу и i меру Афона с центром в Успенском ските. Особо подчеркивалась прие! венность российского иночества от Византии. Согласно проекту, обит основывались в местах издавна почитаемых местным населением; что о печивало их жизненность: на древних развалинах, освященных сказани из жизни святых, либо в местах "явления чудотворных" ИКОН И ИСТОЧНИ] заведомо окруженных ореолом святости. Там, где легенд не оказалось -создавали. Крым постепенно превращался в место паломничества и свя ню для православных христиан империи.

Первоначально выделился Балаклавский первоклассный монастырь, шший базой иеромонахов Черноморского флота. Статус первоклассного настыря получила Херсонесская обитель, устроенная на месте легендар-го крещения кн.Владимира, что имело важное идеологическое значение, [керманская, Кизилташская, Козьмо-Дамиановская и Катерлезская муж-16 киновии оказались независимы от возрожденного под Бахчисараем пенского скита. В конце XIX - нач. XX вв. Крым коснулась и общерос-1ская тенденция к росту женских обителей. Возникает Топловский Трои-•Параскевиевский женский монастырь, а на месте упраздненных мужских новий, Катерлезская и Козьмо-Дамиановская женские обители.

На основе архивных материалов и публикаций, в работе раскрыт про-:с становления, развития или упадка отдельных киновий. Проводится ьективный анализ влияния внешних событий на положение иночества. I примере Крыма определяется место монастырей в госудаственной и оковной структуре Российской империи, роль, степень влияния и исполь-зания православного монашества в проведении внутренней политики ца-зма. Прослеживается процесс возрождения экономической базы церкви и настырей после векового пробела, чему способствовала всемерная защи-интересов церковных институтов российским законодательством. В ито-православная церковь в целом и монастыри в частности, выполнили эю миссию вытеснив ислам с полуострова.

В работе сделана попытка охарактеризовать положение, внутренний спорядок и жизнь иночества с точки зрения церковного права, провести ализ российских законодательных актов, касающихся специфического ложения монастырей. Одновременно рассматриваются причины и по-здствия участившихся случаев нарушений иноческих уставов на рубеже Х-ХХ вв., методы укрепления церковными органами управления нравст-шости и законности в обителях. Приводятся данные о ликвидации мона-лрей в 20-х годах XX вв.

Ключевые слова: монастырь, хронология, православие, возрождение, литика.